Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет №9
1. Фактори, що впливають на характер ураження електричним струмом; порогові значення струму за дією на організм людини. Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц). - пороговий відчутний струм-0,5-1,5мА при змінному струмі і 5-7мА при постійному струмі; - пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м’язів руки, в котрій затиснений провідник) -10-15мА при змінному струмі і 50-80мА при постійному струмі; - пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію сердця)-100мА при змінному струмі і 300мА при постійному струмі. Опір тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла людини- це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла. Опір тіла людини складається з ємнісного та активного опорів. Величина електичного опору тіла залежить від стану рогового шару шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця прикладення електродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога, потовиділення) зменшують опір тіла, а відтак- збільшують небезпеку ураження. Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом. Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини. Підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю зникає при частоті 450-500 Гц. Постійний струм. Постійний струм приблизно в 4-5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння значень порогових невідпускаючих струмів (50-80 мА для постійного та 10-15мА для струму частотою 50Гц) і гранично витриманих напруг: людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21-22В при50Гц і не більше 100-105В для постійного струму. Тривалість проходження струму через організм істотно впливає на наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що зі зростанням часу впливу струму на живу тканину підвищується його значення, накопичується наслідки впливу струму на організм. Зростання сили струму зі зростанням часу його дії пояснюється зниженням опору тіла людини внаслідок місцевого нагрівання шкіри та подразнювальної дії тканини. Шлях протікання струму через людину. Протікання струму через тіло людини має велике значення з огляду на наслідки ураження. Можливих шляхів струму в тілі людини, котрі називаються також петлями, багато. Проте характерних, що зустрічаються на практиці, є не більше 15 петель. Найбільш поширені з них: - рука-рука; - права рука-ноги; - ліва рука –ноги; - нога-нога; - голова-ноги; - голова - руки.
Індивідуальні властивості людини. Відомо, що здорові та фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Особливо сприятливими до електричного струму є особи, котрі нездужають на захворювання шкіри, серцево - судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, мають нервові хвороби. Кваліфікація людини також суттєво відбивається на наслідках впливу електричного струму. Досвід, вміння адекватно оцінити ситуацію щодо небезпеки, що виникла, а також застосовувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути важкого ураження.
2. Вентиляція виробничих приміщень призначення, види. Штучна (механічна) вентиляція, її переваги над аерацією, недоліки, системи штучної вентиляції. Конструктивні елементи систем штучної вентиляції. Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже. Вентиляція класифікується за такими ознаками: за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно); за напрямком потоку повітря – припливна, витяжна, припливно- витяжна; за місцем дії –загальнообмінна, місцева, комбінована. Механічна вентиляція. Це комплекс вентиляторів і повітроводів, що забезпечує постійний повітрообмін у приміщенні незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. У разі необхідності він включає пристрої для обробки повітря, яке надходять у приміщення (підігрівання, охолодження, зволоження чи осушення) та забрудненого повітря (очищення), яке викидається назовні. При механічній вентиляції організований рух повітря виникає за рахунок різниці тисків (напорів), що створюються вентиляторами. Вона застосовується у вентиляційних системах із значними аеродинамічними опорами, які виникають у випадках складної обробки та розподілу повітря. Механічна вентиляція може бути приливною чи витяжною, а також припливно-витяжною. Припливна система вентиляції, забирає зовнішнє повітря вентилятором через фільтр для очищення від пилу, через калорифер для підігріву повітря чи через кондиціонер, яке потім подається у приміщення, де створюється надлишковий тиск. Забруднене повітря виходить назовні через двері, вікна, ліхтарі та щілини або в інші приміщення неочищеним. Припливні системи застосовується для вентиляції приміщень, в яких не допускається попадання забрудненого повітря знадвору чи суміжних приміщень. Припливні системи вентиляції також компенсують повітря, що витягуються місцевими відсмоктувачами та витрачаються на технологічні потреби: вогневі процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін. Витяжна система вентиляції через мережу повітроводів видаляє за допомогою вентилятора забруднене повітря, яке перед викидом в атмосферу очищається. При цьому в приміщенні створюється знижений тиск, внаслідок чого повітря підсмоктується знадвору через вікна, двері, нещільності конструкцій або із суміжних приміщень. Витяжні системи доцільно застосовувати: - у випадках, коли шкідливі виділення даного приміщення не повинні пошиюватися на інші; - для приміщень із короткочасним перебуванням людей та при невеликих кількостях витяжного повітря. Припливно- витяжна система вентиляції складається з двох окремих систем- припливної та витяжної, які одночасно подають у приміщення чисте повітря та витягують із нього забруднене. Припливно- витяжні системи є найбільш поширеними у промисловості, тому що вони більш повно задовольняють умовам створення нормованих параметрів повітря у робочій зоні виробничих приміщень. Позитивними якостями механічної вентиляції є можливість обробки припливного та витяжного повітря (очищення, підігрівання, зволоження тощо); подачі та забирання повітря з будь- якого місця об’єма приміщення при регулюванні його витрати (повітрообміну). Недоліки цієї системи вентиляції – висока енергоємність, металоємкість та значні експлуатаційні витрати.
Практична частина.
Для освітлення комп’ютерного зала з розмірами А=20м, В=9м та висотою 3м використовуються 30 освітлювачів ЛД з двома люмінісцентними лампами типу ЛБ-40. коефіцієнти відбиття світлового потіку від стелі, стін та підлоги відповідно дорівнюють ρстел=70%, ρст=50%, ρп=10%. Визначити фактичну освітленність приміщення при загальному рівномірному освітленні і порівняти з нормативним значенням Ен=400 лк.
Для того щоб забезпечити нормативну освітленність ,світловий потік повинен бути : Фн=(Eн•kз•S•Z)/(η•H•), Де Ен - нормативна освітленість робочого місця ДСП, Ен=400лк, kз –коефіцієнт запасу,який ввраховує старіння ламп і зниженнях світловітдачі визначаємо за таблицею Д9 м.у 903, kз=1,5; Z = 1.1 - відношення середньої освітленості до мінімальної освітленості, так як нормується мінімальна освітленість, м.у.903; S-освітлюєма поверхня: S=2•(A•B+В•H+А•H); N - число ламп в освітлювачі, N=30•2=60 ламп, так як кількість освітлювачів n=30; η=0.6 - коефіцієнт використання світлового потоку, визначається за таблицею Д7 м.у.903, виходячи з індексу приміщення : і=(А•В)/(Н•(А+В)), (де А, В, Н- довжина, ширина, висота кімнати, м.) і=20•9/3•(20+9)=2,07 та коефіцієнтів відображення світлового потока стел=70%, ст=50%, п=10%; = 0.8 - коефіцієнт затінення, взятий за підручником Сібарова, стр 141 .
S=2•(20•9+9•3+20•3)= =534м2
Фн=(400•1,5•534•1,1)/(60•0,6•0.8)=12,2•10³лм.
Фактичний світловий потік:
Ф=Ф’•=3,12•10³•60=187•10³лм,
де Ф’ =3.12•103 лм/вт - світловий потік однієї лампи ЛБ-40, табл. Д5
Еф/Ен=Фф/Фн, звідки Еф=(400•187•10³)/(12,2•10³)=6131лк.