темах розуміється як вічна незмінна нескінченна першооснова світу Бог Абсолютна ідея Світова воля Єдине

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Словник філософських термінів

Абсолют (лат. аbsolutus – безумовний, необмежений, безвідносний) – те, що ні від чого не залежить. Абсолютне протилежне відносному (залежному, зумовленому). У філософських і релігійних системах розуміється як вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (Бог, Абсолютна ідея, Світова воля, Єдине, Першодвигун і т.д.).
Абстракція – (лат. abstractio – відокремлення, віддалення, абстрагування) – одна із важливих операцій мислення, яка припускає мисленне віддалення в процесі пізнання від несуттєвих сторін розглядуваного явища з метою виділення суттєвих ознак і відношень. Цей процес можна назвати абстрагуванням, результатом якого є абстракції як загальні поняття.
Аксіологія (грец. axios – цінність і logos - вчення) – вчення про цінності, оціночне відношення людини до світу.
Анамнези (грец. anamnesis - пригадування) – термін платонівської теорії пізнання, який означає стан людської душі про пригадування баченого і знаного нею у світі ідей.
Антиномія (грец. antinomia - суперечність) – суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведено в певній системі. Вчення про антиномії розробив І.Кант, вказуючи, що логічні докази приводять до суперечностей в намаганні пояснити абсолютне.
Антропологія (грец. antropos – людина, logos - вчення) – вчення про природу та сутність людини.
Апологетика (грец. apologetikos - захищаю) – галузь ранньохристиянських вчень у ІІ ст.., які захищали християнство від нападок язичницької віри та її теорій. Апологетика максимально розвинута у православ’ї та католицизмі.
Апорія (грец. aporia – безвихідь) – суперечність в поняттях, що виникає між даними спостереження і спробами їхнього мисленого аналізу. В античній філософії широко відомі апорії Зенона Елейського.
Апостеріорі (лат. a posteriori – з наступного) – філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду.
Апріорі (лат. a priori – з попереднього) –ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.
Архе (грец. arhe - початок) – термін давньогрецької філософії: 1) початок будь-чого у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина будь-чого.
Аскетизм (грец. asketes – вправа, вправлятися) – моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.
Атараксія (грец. ataraxia – спокій, незворушність) – поняття давньогрецької філософії про душевний спокій як метод й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.
Атрибут (лат. attributo – надаю, наділяю) – необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмету або явища, без якої вони не мають ані існувати, ані мислитися.

Буття – філософська категорія, що позначає три основні концепції буття:

матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим, із тим, що реально існує;
ідеалістична, яка ототожнює буття з духовним (ідеальним сущим);
некласична, що протиставляє буття як мінливість, діяльність, процесуальність свідомості сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Верифікація (лат. verus– істинний і facio - роблю) – принцип встановлення істинності наукових положень, висловлювань у процесі їхньої емпіричної перевірки. У неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.
Волюнтаризм (лат. voluntas - воля) – напрям у філософії, який вважає першоосновою і творцем дійсності волю , вбачає останню основним чинником активності людини.

Герменевтика (грец. hermeneutike – роз’яснення) – у сучасній філософії метод гуманітарних наук, метод «наук про дух»,тлумачення культурно-історичних явищ.
Гносеологія (грец. gnosis – знання, logos - вчення) – галузь філософських знань, яка досліджує пізнавальне відношення суб’єкта до об’єкта, це загальна теорія пізнання.
Гуманізм (лат. humanus – людяний, людський) – концепція, яка висуває на перше місце людину і вбачає в ній вищу цінність. У більш вузькому значенні – ідейний напрям культури епохи Відродження.

Дедукція (лат. deductio - виведення) – одна з форм умовиводу, при якому відбувається перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження.
Деміург (грец. demiurgos – майстер, ремісник, творець) – в ідеалістичній філософії – це творче начало, творець Всесвіту, в теології – Бог.
Детермінізм (лат. determinatio - визначений) – філософське вчення про причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства та людської психіки.
Діалектика (грец. dialektike – веду бесіду, полеміку) – 1) в давньогрецькій філософії – термін, яким позначали мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника;

2) філософська наука про універсальні закони руху та розвитку природи, суспільства і мислення.

3) один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.

Дуалізм (лат. duаlіs - двоїстий) – принцип філософського пояснення сутності світу, який визначає у ньому наявність двох першооснов (субстанцій) – духу і матерії, ідеального та матеріального.

Егоїзм (лат. ego - я) – морально-етичний принцип, який полягає в абсолютизації своїх власних інтересів та нехтуванні їх у інших людей та суспільства.
Екзистенція (лат. ехіstеntіа - існування) – основна категорія екзистенціалізму, яка позначає психічний стан людини, в якому замість турботи про власне існування формується ставлення до чогось, що перевищує існування, бо переступає межу «чисто біологічного», (органічно-життєвого).
Еманація (лат. еmаnаtio – витікання, сходження) – термін, що означає сходження, витікання нижчих форм буття від вищого буття – єдиного універсального непорушного начала.
Емпіризм (грец. empeiria- досвід) – напрям у теорії пізнання, який вважає джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

Ідеалізм (грец. idea– вигляд, першообраз) – філософський напрям, що визначає дух, свідомість, ідею, відчуття первинним, а природу, матерію – вторинним.
Індивідуалізм (лат. individuum- неподільне) – риса світогляду, яка абсолютизує інтереси окремої людини і протиставляє їх колективу та суспільству.
Індукція (лат. inductio - наведення) – форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.
Ірраціоналізм (лат. irrationalis – нерозумний, несвідомий) – філософське вчення, яке вказує на обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні засоби пізнання.

Карма (санскрит – діяння, відплата) – в індійських релігійно-філософських системах (буддизмі, брахманізмі, джайнізмі та ін..) – закон відплати, покарання за сукупність вчинків, намірів людини у минулому, який визначає її долю в наступних перевтіленнях.
Категорія (грец. kategoria – вислів, вираз) – форма мислення, яка відображає універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Це гранично загальне поняття.
Креаціонізм (лат. creatio -створення) – вчення про створення світу в наслідок акту «божественного творення»

Логос (грец. logos – поняття, вчення, розум, закон) – термін давньої філософії. У давньогрецькій філософії — світовий розум, закон (Геракліт);

у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога.

Маєвтика (повивальна майстерність) – метод Сократа, який використовувався в дискусіях з метою отримання істини і порівнювався з мистецтвом повитухи.
Матеріалізм (лат. materialis - речовинний) – філософський напрям, який виходить з того, що природа, матерія є первинними, а свідомість, дух – вторинними.
Метафізика (грец. meta – за, після і physika – природа) –

1) філософське вчення про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття;

2) спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком.

Метод (грец. methodes – спосіб пізнання, дослідження) – спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.
Міф (грец. mithos – розповідь, переказ) – спосіб усвідомлення природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації природних сил, визнання діяльності фантастичних істот.
Модус (лат. modus – міра, спосіб) – властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута – невід’ємної властивості предмета у всіх його станах.
Монада (грец. monas – одиниця, неподільне) – основне поняття філософського вчення Г.В.Лейбніца, яке означає неподільну духовну єдність, першопочаток, основу явищ.
Монізм (грец. monos – один, єдиний) – філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії або духу.

Натурфілософія (лат. natura – природа і філософія) – система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу у філософії.
Несвідоме – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

Об’єктивне – те,що не залежить від суб’єкта. Об’єктивне протиставляють суб’єктивному, упередженому.
Об'єктивний ідеалізм — філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта. Представниками О.і. є Платон, Гегель, неотомісти.
Онтологія (грец. ontos – суще; logos - вчення) – вчення про буття та його першооснову.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos - Бог) – філософсько-релігійне вчення. яке ототожнює Бога і природу, вважає, що Бог розлитий по всій природі.
Патристика (лат. pater – батько, отець) – вчення християнських теологів, отців церкви, які відстоювали принципи християнської релігії в боротьбі проти язичництва.
Персоналізм (лат. persona - особa) – течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Бога.
Прагматизм (грец. pragma – дія, діяння) – течія в західній філософії, яка вважає практичну цінність знань синонімом їхньої істинності.

Раціоналізм (лат. rationalis – розумний, від ratio – розум) – напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум.
Релятивізм (лат. relativus - відносний) – принцип відносності знань, який заперечує моменти абсолютно істинного в них.

Свідомість – певний рівень розвитку психіки людини, яка усвідомлює дійсність у формах культури.
Сенсуалізм (лат. sensualis – чуттєвий, від sensus – почуття, відчуття) – напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань
Скептицизм (грец. skeptikos – недовірливий, той, хто досліджує) – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу.
Суб’єкт (лат. subjectum– те, що лежить в основі) – фундаментальна філософська категорія, яка позначає носія певного роду діяльності.
Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неокантіанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
Сублімація (лат. sublimo – високо піднімаю, підношу) – одне з головних понять теорії психоаналізу, що позначає виведення суперечностей між «Воно»(«id») і «над - Я»(«super ego») назовні, переключення їх енергії на діяльність, яку позитивно сприймає суспільство.
Субстанція (лат. substantia – сутність, те, що лежить в основі) – філософська категорія для позначення кінцевої основи всіх форм саморуху матерії.
Схоластика (грец. schola - школа) – середньовічна «шкільна філософія», представники якої – схоласти – прагнули раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення.

Теологія (грец. Theos– Бог, logos - вчення) – вчення про Бога. Теологія виступає серцевиною релігії.
Тотожність – як категорія діалектики відображає відношення речі до самої себе та до інших речей. Тотожність означає відношення однаковості, збіжності речі з самою собою або з іншими речами.

Універсалії (лат. universalis – загальний) – філософський термін для позначення загальних понять. Вони є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного роду.
Утопія (грец. utopia – букв. неіснуюче місце) – термін для позначення нездійсненних, нереальних проектів взірцевого суспільного устрою.

Фальсифікація — принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифікації), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.
Фаталізм (лат. fatalis – визначений долею) – релігійно-філософська концепція, за якою розвиток природи, суспільства, доля людини визначаються Богом, його волею.
Феномен (грец. phainomenon – те, що з’являється) – явище, факт, дані в досвіді, чуттєвому сприйнятті. У феномені фіксується незвідність чуттєвого явленого до сутності. Це чуттєві дані, взяті безпосередньо як самі по собі.
Філософія (грец. philos – люблю, sophia - мудрість, буквально любов до мудрості) – особлива форма пізнання світу, яка продукує систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття, про найбільш загальні сутнісні характеристики людського відношення до природи, суспільства і духовного життя у всіх його проявах.
Цивілізація (лат. civilis - громадянський, державний) – певний етап розвитку культури, який пов'язаний з гіперурбанізацією, розвитком техніки, науки, занепадом мистецтва, поширенням іррелігійності.

1. Закона Украины об охране труда 7 1
2. Учебное пособие Основные требования к оформлению курсовых (контрольных) работ
3. Лекція 12 Захист майнових прав дітей План- Теоретичний основи захисту майнових прав дітей Нор
4. Особенности гнездования некоторых видов сов в Брестской области
5. Магма Майнинг Корпорейшн Уильяму Уинстону священнику епископальной церкви Чаку Берриллу моему давнишне
6. Фт должна выполняться путем построения блочных или маршрутных фотограмметрических сетей
7. Каупер Миссис Эрлин
8. а сыныбы Та~ырыбы- Сыйынар ем ана деген т~~іргеСынып жетекшісі- Шаудирова Л
9. Философский взгляд на исторический процесс
10. Автоматизированные информационные технологии управления
11. Колокольные мотивы в произведениях НС Лескова
12. Дюймовочка Галактионова Е
13. .ru-reg.php. Получить у ответственного лица пароли для выполнения необходимых работ.
14. ошарсыз кетуіне байланысты ~лді деп саналады егер оны~ т~р~ылыќты жерінен м~нша мерзім м~лімет болмаса
15. Расчет структурированной кабельной системы офисных помещений 3-этажного здания
16. Історичний аналіз національнопедагогічних ідей
17. О~ан ~~лшылы~ етілетін ж~не бой~сынылатын т~~ір
18. Основы архитектуры и строительных конструкций вопроса
19. 16 Акты международного права В настоящее время Российская Федерация является активным участником в решении
20. Технологические требования к конструкции штампованных деталей часть 2

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе