темах розуміється як вічна незмінна нескінченна першооснова світу Бог Абсолютна ідея Світова воля Єдине
Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-05
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Словник філософських термінів
A
- Абсолют (лат. аbsolutus безумовний, необмежений, безвідносний) те, що ні від чого не залежить. Абсолютне протилежне відносному (залежному, зумовленому). У філософських і релігійних системах розуміється як вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (Бог, Абсолютна ідея, Світова воля, Єдине, Першодвигун і т.д.).
- Абстракція (лат. abstractio відокремлення, віддалення, абстрагування) одна із важливих операцій мислення, яка припускає мисленне віддалення в процесі пізнання від несуттєвих сторін розглядуваного явища з метою виділення суттєвих ознак і відношень. Цей процес можна назвати абстрагуванням, результатом якого є абстракції як загальні поняття.
- Аксіологія (грец. axios цінність і logos - вчення) вчення про цінності, оціночне відношення людини до світу.
- Анамнези (грец. anamnesis - пригадування) термін платонівської теорії пізнання, який означає стан людської душі про пригадування баченого і знаного нею у світі ідей.
- Антиномія (грец. antinomia - суперечність) суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведено в певній системі. Вчення про антиномії розробив І.Кант, вказуючи, що логічні докази приводять до суперечностей в намаганні пояснити абсолютне.
- Антропологія (грец. antropos людина, logos - вчення) вчення про природу та сутність людини.
- Апологетика (грец. apologetikos - захищаю) галузь ранньохристиянських вчень у ІІ ст.., які захищали християнство від нападок язичницької віри та її теорій. Апологетика максимально розвинута у православї та католицизмі.
- Апорія (грец. aporia безвихідь) суперечність в поняттях, що виникає між даними спостереження і спробами їхнього мисленого аналізу. В античній філософії широко відомі апорії Зенона Елейського.
- Апостеріорі (лат. a posteriori з наступного) філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду.
- Апріорі (лат. a priori з попереднього) ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.
- Архе (грец. arhe - початок) термін давньогрецької філософії: 1) початок будь-чого у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина будь-чого.
- Аскетизм (грец. asketes вправа, вправлятися) моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.
- Атараксія (грец. ataraxia спокій, незворушність) поняття давньогрецької філософії про душевний спокій як метод й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.
- Атрибут (лат. attributo надаю, наділяю) необхідна, суттєва, невідємна властивість предмету або явища, без якої вони не мають ані існувати, ані мислитися.
Б
- Буття філософська категорія, що позначає три основні концепції буття:
- матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим, із тим, що реально існує;
- ідеалістична, яка ототожнює буття з духовним (ідеальним сущим);
- некласична, що протиставляє буття як мінливість, діяльність, процесуальність свідомості сущому як усталеному, оформленому, завершеному.
В
- Верифікація (лат. verus істинний і facio - роблю) принцип встановлення істинності наукових положень, висловлювань у процесі їхньої емпіричної перевірки. У неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.
- Волюнтаризм (лат. voluntas - воля) напрям у філософії, який вважає першоосновою і творцем дійсності волю , вбачає останню основним чинником активності людини.
Г
- Герменевтика (грец. hermeneutike розяснення) у сучасній філософії метод гуманітарних наук, метод «наук про дух»,тлумачення культурно-історичних явищ.
- Гносеологія (грец. gnosis знання, logos - вчення) галузь філософських знань, яка досліджує пізнавальне відношення субєкта до обєкта, це загальна теорія пізнання.
- Гуманізм (лат. humanus людяний, людський) концепція, яка висуває на перше місце людину і вбачає в ній вищу цінність. У більш вузькому значенні ідейний напрям культури епохи Відродження.
Д
- Дедукція (лат. deductio - виведення) одна з форм умовиводу, при якому відбувається перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження.
- Деміург (грец. demiurgos майстер, ремісник, творець) в ідеалістичній філософії це творче начало, творець Всесвіту, в теології Бог.
- Детермінізм (лат. determinatio - визначений) філософське вчення про причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства та людської психіки.
- Діалектика (грец. dialektike веду бесіду, полеміку) 1) в давньогрецькій філософії термін, яким позначали мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника;
2) філософська наука про універсальні закони руху та розвитку природи, суспільства і мислення.
3) один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.
- Дуалізм (лат. duаlіs - двоїстий) принцип філософського пояснення сутності світу, який визначає у ньому наявність двох першооснов (субстанцій) духу і матерії, ідеального та матеріального.
Е
- Егоїзм (лат. ego - я) морально-етичний принцип, який полягає в абсолютизації своїх власних інтересів та нехтуванні їх у інших людей та суспільства.
- Екзистенція (лат. ехіstеntіа - існування) основна категорія екзистенціалізму, яка позначає психічний стан людини, в якому замість турботи про власне існування формується ставлення до чогось, що перевищує існування, бо переступає межу «чисто біологічного», (органічно-життєвого).
- Еманація (лат. еmаnаtio витікання, сходження) термін, що означає сходження, витікання нижчих форм буття від вищого буття єдиного універсального непорушного начала.
- Емпіризм (грец. empeiria- досвід) напрям у теорії пізнання, який вважає джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.
І
- Ідеалізм (грец. idea вигляд, першообраз) філософський напрям, що визначає дух, свідомість, ідею, відчуття первинним, а природу, матерію вторинним.
- Індивідуалізм (лат. individuum- неподільне) риса світогляду, яка абсолютизує інтереси окремої людини і протиставляє їх колективу та суспільству.
- Індукція (лат. inductio - наведення) форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.
- Ірраціоналізм (лат. irrationalis нерозумний, несвідомий) філософське вчення, яке вказує на обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні засоби пізнання.
К
- Карма (санскрит діяння, відплата) в індійських релігійно-філософських системах (буддизмі, брахманізмі, джайнізмі та ін..) закон відплати, покарання за сукупність вчинків, намірів людини у минулому, який визначає її долю в наступних перевтіленнях.
- Категорія (грец. kategoria вислів, вираз) форма мислення, яка відображає універсальні властивості й відношення обєктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Це гранично загальне поняття.
- Креаціонізм (лат. creatio -створення) вчення про створення світу в наслідок акту «божественного творення»
Л
- Логос (грец. logos поняття, вчення, розум, закон) термін давньої філософії. У давньогрецькій філософії світовий розум, закон (Геракліт);
у неоплатоніків і гностиків думка і слово Бога.
М
- Маєвтика (повивальна майстерність) метод Сократа, який використовувався в дискусіях з метою отримання істини і порівнювався з мистецтвом повитухи.
- Матеріалізм (лат. materialis - речовинний) філософський напрям, який виходить з того, що природа, матерія є первинними, а свідомість, дух вторинними.
- Метафізика (грец. meta за, після і physika природа)
1) філософське вчення про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття;
2) спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім звязком і розвитком.
- Метод (грец. methodes спосіб пізнання, дослідження) спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.
- Міф (грец. mithos розповідь, переказ) спосіб усвідомлення природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації природних сил, визнання діяльності фантастичних істот.
- Модус (лат. modus міра, спосіб) властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута невідємної властивості предмета у всіх його станах.
- Монада (грец. monas одиниця, неподільне) основне поняття філософського вчення Г.В.Лейбніца, яке означає неподільну духовну єдність, першопочаток, основу явищ.
- Монізм (грец. monos один, єдиний) філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала матерії або духу.
Н
- Натурфілософія (лат. natura природа і філософія) система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу у філософії.
- Несвідоме певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання.
О
- Обєктивне те,що не залежить від субєкта. Обєктивне протиставляють субєктивному, упередженому.
- Об'єктивний ідеалізм філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта. Представниками О.і. є Платон, Гегель, неотомісти.
- Онтологія (грец. ontos суще; logos - вчення) вчення про буття та його першооснову.
П
- Пантеїзм (грец. pan все, theos - Бог) філософсько-релігійне вчення. яке ототожнює Бога і природу, вважає, що Бог розлитий по всій природі.
- Патристика (лат. pater батько, отець) вчення християнських теологів, отців церкви, які відстоювали принципи християнської релігії в боротьбі проти язичництва.
- Персоналізм (лат. persona - особa) течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як найвищу духовну цінність, а світ як вияв творчої активності Бога.
- Прагматизм (грец. pragma дія, діяння) течія в західній філософії, яка вважає практичну цінність знань синонімом їхньої істинності.
Р
- Раціоналізм (лат. rationalis розумний, від ratio розум) напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум.
- Релятивізм (лат. relativus - відносний) принцип відносності знань, який заперечує моменти абсолютно істинного в них.
С
- Свідомість певний рівень розвитку психіки людини, яка усвідомлює дійсність у формах культури.
- Сенсуалізм (лат. sensualis чуттєвий, від sensus почуття, відчуття) напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань
- Скептицизм (грец. skeptikos недовірливий, той, хто досліджує) філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання обєктивного світу.
- Субєкт (лат. subjectum те, що лежить в основі) фундаментальна філософська категорія, яка позначає носія певного роду діяльності.
- Суб'єктивний ідеалізм напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неокантіанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
- Сублімація (лат. sublimo високо піднімаю, підношу) одне з головних понять теорії психоаналізу, що позначає виведення суперечностей між «Воно»(«id») і «над - Я»(«super ego») назовні, переключення їх енергії на діяльність, яку позитивно сприймає суспільство.
- Субстанція (лат. substantia сутність, те, що лежить в основі) філософська категорія для позначення кінцевої основи всіх форм саморуху матерії.
- Схоластика (грец. schola - школа) середньовічна «шкільна філософія», представники якої схоласти прагнули раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення.
Т
- Теологія (грец. Theos Бог, logos - вчення) вчення про Бога. Теологія виступає серцевиною релігії.
- Тотожність як категорія діалектики відображає відношення речі до самої себе та до інших речей. Тотожність означає відношення однаковості, збіжності речі з самою собою або з іншими речами.
У
- Універсалії (лат. universalis загальний) філософський термін для позначення загальних понять. Вони є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного роду.
- Утопія (грец. utopia букв. неіснуюче місце) термін для позначення нездійсненних, нереальних проектів взірцевого суспільного устрою.
Ф
- Фальсифікація принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифікації), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.
- Фаталізм (лат. fatalis визначений долею) релігійно-філософська концепція, за якою розвиток природи, суспільства, доля людини визначаються Богом, його волею.
- Феномен (грец. phainomenon те, що зявляється) явище, факт, дані в досвіді, чуттєвому сприйнятті. У феномені фіксується незвідність чуттєвого явленого до сутності. Це чуттєві дані, взяті безпосередньо як самі по собі.
- Філософія (грец. philos люблю, sophia - мудрість, буквально любов до мудрості) особлива форма пізнання світу, яка продукує систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття, про найбільш загальні сутнісні характеристики людського відношення до природи, суспільства і духовного життя у всіх його проявах.
- Цивілізація (лат. civilis - громадянський, державний) певний етап розвитку культури, який пов'язаний з гіперурбанізацією, розвитком техніки, науки, занепадом мистецтва, поширенням іррелігійності.