Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

тема звукових і графічних знаків що виникла на певному рівні розвитку людства розвивається і має соціальн

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 3.6.2024

Питання до іспиту:

1.Мова, функції мови. Закон про мови в Україні

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення;правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

За ДСТУ 2392-94 мова — система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.[1]

Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою.

Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови.

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція[ред. • ред. код]

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній,політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою,жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція[ред. • ред. код]

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасні українці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні,культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі.

Експресивна функція[ред. • ред. код]

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція (пізнавальна)[ред. • ред. код]

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторною картиною світу — зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція[ред. • ред. код]

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співрозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».

Естетична функція[ред. • ред. код]

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі,красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа естетичного виховання.

Культурологічна функція[ред. • ред. код]

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Номінативна функція[ред. • ред. код]

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

2.Норми сучасної української літературної мови

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу.

Літературна мова має дві форми вживання:

1) писемну, пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;

2) усну - розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні	вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів	[веидец,:а], [шчи'пйти], [ноушу], [к'іхтї], [іиноо%]9 позйочі, добрддій
Орфографічні	написання слів	пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні	вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів	будь-яке (любе - непр.) питання, випрасував (погладив - непр.) одяг, наступна (слідуюча - непр.) зупинка
Граматичні	творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	по містах і селах (по містам і селам - непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу - непр.), найбільший (самий більший - непр.)
Стилістичні	використання мовних засобів, властивих певному стилю	Ти (з якого питання - непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає - непр.) посідає...
Пунктуаційні	вживання розділових знаків	Це можех й так, а може, й ні.

Літературна мова - це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональпість, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); е засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Найголовніша ознака літературної мови - це її унормованість, властиві їй норми.

ЯКИМ має бути мовлення	ЯК цього домагатися
Змістовним	Продумай тему й основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши того, чого не розумієш
Послідовним	Говори зв'язно, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення
Багатим	Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але зрозумілими тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай одноманітності, однакової структури речень
Точним	Добирай найточніші слова, чітко формулюй думку, за потреби звернися до тлумачного, синонімічного словника
Виразним	Виділяй найважливіші слова, висловлюй своє ставлення до того, про що говориш
Правильним	Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень)
Доцільним	Умій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де
Образним	Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача

Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ). Хто ясно думає, той ясно і говорить (Буало). Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена ( Вольтер ).

Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша й мова.

Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови... (М. Рильський).

3.Класифікація стилів мови

Стиль (з лат. в Шов) у мові - це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Розмовний стиль - найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми:кодифіковану і некодифіковану.Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма - діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.

Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.

Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.

Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення* Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності. (Докладніше див. розділ 5.)

4.Особливості офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль - "функціональний різновид літературної мови, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами; ділові взаємини на виробництві)"5. Це стиль ділових паперів - законів, договорів, розпоряджень, постанов, заяв, резолюцій, протоколів, актів, наказів, анкет тощо.

Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси, зумовлені специфікою його використання:

1. Наявність реквізитів, що мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль зазвичай позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу: у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, залежно від що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат досягнення однотипності вираження думки.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації роботи з документами текст переділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, виробнича рада розглядає, має місце. Вживаються і такі звороти: з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися в заявою, надати слово, оголосити подяку, перерахувати кошти, накласти резолюцію, доводити до відома, давати згоду, вирішити питання.

7. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності й однозначності сприймання позначуваних понять, стислості, економності формулювань.

Зразок стилю:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стаття 24

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, зокрема надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

5.Документ як основний носій офіційно-ділового стилю. Класифікація документів

Офіційно-діловий стиль – це різновид української літературної мови, що

відповідає певним усталеним формам спілкування між установами, окремою особою

та установою, між посадовими особами. Офіційно-діловий стиль – мова

ділових паперів (законів, кодексів, актів, постанов, наказів).

Сфера використання: офіційне, спілкування в державно-політичному,

громадському й економічному житті; законодавство, адміністративно-господарська

діяльність.

Головне призначення: регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій

і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у

типових ситуаціях.

Підстилі: законодавчий (закони, укази, статути, постанови)

дипломатичний

(міжнародні угоди, протоколи)

адміністративно-канцелярський(заяви,

довідки, дорученн).

Поняття «документ» у наш час є найпоширенішим у науках, що вивчають різні

способи зберігання та передачі в суспільстві знання (або інформації). Існує

безліч визначень документа, які зафіксували певні уявлення про те, що він собою

являє.

Документ (у перекладі з лат.) – це «повчальний приклад», «спосіб доказу»). Донедавна

послуговувалися визначенням, за яким документ – це засіб закріплення різним

способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища

об’єктивної дійсності й розумової діяльності людини.

Є багато інших визначень поняття «документ», зокрема, у

«Словнику української мови» є таке пояснення:

Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на

що-небудь, служить доказом чого-небудь.

Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу.

Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне,

важливе[1].

Українська радянська енциклопедія засвідчує, що документ –

це:

Письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або фактів, що

спричинюють правові наслідки.

Офіційне посвідчення особи.

Історично достовірне письмове джерело.

Матеріальний об’єкт, у якому міститься та або інша інформація[2].

В Україні офіційно прийняті такі визначення документа,

які зафіксовані в державних стандартах.

Документ – записана інформація, яка може розглядатися як

одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності (ДСТУ 2392-94)

Документ – матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому

вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має у відповідності з чинним

законодавством юридичну силу (ДСТУ 2732-94)

Документ – матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою

створеним людиною способом, для її передачі у часі і просторі (ДСТУ 3017-95)

«Документ – інформація, зафіксована на матеріальному

носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та

просторі». (ДСТУ 2732:2004)

Функція документа – це його цільове призначення, органічно властиве йому,

незалежно від того, усвідомлена чи не усвідомлена вона авторами. Дослідження

показали, що документ поліфункціональний, тобто в одному і тому ж документі

спостерігається переплетення різних функцій.

Можна виділити такі функції документа:

інформаційну;

соціальну;

комунікативну;

культурну;

управлінську;

правову;

обліку;

історичного джерела;

кумулятивну;

10) пізнавальну (когнітивну);

11) гедонічну.

Єдиної класифікації документів ще немає. Всі

класифікації певною мірою умовні залежно від того, яка ознака є домінуючою.

Цілком умовно можна запропонувати таку класифікацію документів:

за назвою видів

документів або

найменуванням

заяви,

листи, телеграми, довідки, розписки, доручення.

походженням

службові (офіційні) створюються організаціями,

підприємствами та службовими особами, які їх представляють (оформляються у

встановленому порядку);

особисті створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності.

місцем виникнення

внутрішні мають чинність лише всередині тієї організації, де їх

складають;

зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами.

призначенням

організаційні,

розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові,

господарсько-договірні, щодо особового складу.

напрямом (колі)	вхідні; вихідні.
джерелами виникнення	первинні; вторинні.
формою	стандартні (типові) мають однакову форму й заповнюються у певній послідовності за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції); індивідуальні (нестандартні) створюються в кожному конкретному випадку, їх друкують або пишуть від руки (заяви, накази, протоколи).
терміном виконання	звичайні безстрокові виконують у порядку загальної черги; термінові мають встановлений строк виконання;дуже термінові мають позначення «дуже термінові»; нетермінові.
таємністю	для загального користування; несекретні (для службового користування); секретні (таємні, конфіденційні, цілком таємні).
стадіями створення	чорновий; оригінал основний вид документа, перший і єдиний його примірник; копія точне відтворення оригіналу; витяг відтворений не весь документ, а лише його частина; дублікат другий примірник документа (якщо документ загублено).
складністю	прості; складні.
строками зберігання	постійного; тимчасового (до 10 років); тривалого (понад 10 років).
технікою відтворення	рукописні; відтворенні механічним способом.
юридичною силою	справжні (істинні); фальшиві (підроблені).
носієм інформації	оформленні на папері, дискеті, диску, фотоплівці, магнітній стрічці.

Організація роботи з документами та діяльність щодо їх

створення називається діловодством.

Кількість різновидів документів, вважають, наближається

до 100. Насправді їх є набагато більше. Види документів непогано

запам’ятовуються при запропонованій умовній класифікації:

інформаційно-довідкові документи (графік, довідка, доповідна записка, доповідь, запрошення,

зведення, звіт, огляд, оголошення, перелік, план, повідомлення, пояснювальна

записка, пропозиція, протокол, список, таблиця, телефонограма та інші);

розпорядчі документи (вказівка, наказ, постанова, резолюція, рішення,

розпорядження, ухвала тощо);

організаційні документи (інструкція, правила, положення, програма, регламент,

розпорядок, статут, функціональні обов’язки тощо);

документи з особового складу (анкета, автобіографія, відрядження, заява, контракт,

накази з особового складу, особова карточка, особова справа, посвідчення,

резюме, угода, ухвала, характеристика тощо);

документи господарсько-договірної (договір поставки; договір підряду; договір про майнову

відповідальність відповідальних осіб; договір підряду на капітальне

будівництво; договір з наукової діяльності; договір на здійснення

кредитно-розрахункового обслуговування; договір про депозитний вклад; кредитний

договір; договір про спільну діяльність; лізингова угода; договір про пайовий

внесок; договір про посередницькі послуги; договір на інформаційно-довідкове

обслуговування; договір на брокерське обслуговування; установчий договір на

створення асоціації; установчий договір про створення на пайових засадах

комерційного банку; договір про заснування малого підприємства; договір оренди,

договір оренди з правом викупу; договір продажу майна державних підприємств,

установ, організацій юридичним особам; договір продажу майна державних

підприємств громадянам (групі громадян) тощо);

документи господарсько-претензійної діяльності (протокол розбіжностей до договорів, комерційний акт,

претензійний лист, позовна заява тощо);

обліково-фінансові документи (акти про результати інвентаризації матеріальних

цінностей; акт оцінки наявності оборотних коштів; акт оцінки вартості основних

фондів, що підлягають викупові (продажу); акт оцінки вартості незавершеного

будівництва; акт оцінки вартості майна; державний акт про викуп майна

державного підприємства; акт про результат ревізії каси; акцепт; відмова від

акцепту; доручення; заява-зобов’язання; заява про відкриття рахунку в банку;

квитанція; накладна; розписка; трудові угоди та інші);

документи зовнішньоекономічної діяльності: а) документи з організації зовнішньоекономічних зв’язків

(комерційні листи: запит – відповідь на запит; пропозиція (оферта) – відповідь

на пропозицію; рекламація (претензія) – відповідь на рекламацію; контракт;

доповнення до контракту; запис бесіди (ділової розмови); б) документи для

створення спільних підприємств (протокол намірів про створення спільних

підприємств; договір і статут спільного підприємства).

6.Реквізити документа та основні вимоги до його оформлення

Державний стандарт на оформлення документів

Звертаємо увагу на те, що з 1 вересня 2003 року чинний в

Україні ДСТУ 4163 – 2003.

Державна уніфікована система документації.

Уніфікована система організаційно-розпорядчої

документації.

Вимоги до оформлення документів.

Документ є основним видом ділового мовлення і складається

з окремих елементів-реквізитів (постійних і змінних). Є 32 реквізити.

Склад реквізитів

документів

Готуючи та оформляючи документи, використовують такі

реквізити:

01 – зображення Державного герба України, герба

Автономної Республіки Крим

02 – зображення емблеми організації або товарного знака

(знака обслуговування)

03 – зображення нагород

04 – код організації

05 – код форми документа

06 – назва організації вищого рівня

07 – назва організації

08 – назва структурного підрозділу організації

09 – довідкові дані про організацію

10 – назва виду документа

11 – дата документа

12 – реєстраційний індекс документа

13 – посилання на реєстраційний індекс документа і дату

документа, на який дають відповідь

14 – місце складення або видання документа

15 – гриф обмеження доступу до документа

16 – адресат

17 – гриф затвердження документа

18 – резолюція

19 – заголовок до тексту документа

20 – відмітка про контроль

21 – текст документа

22 – відмітка про наявність додатків

23 – підпис

24 – гриф погодження документа

25 – візи документа

26 – відбиток печатки

27 – відмітка про засвідчення копії

28 – прізвище виконавця і номер його телефону

29 – відмітка про виконання документа і направлення його

до справи

30 – відмітка про наявність документа в електронній формі

31 – відмітка про надійдення документа до організації

32 – запис про державну реєстрацію

Кожен документ має певну кількість реквізитів, яка

визначається видом і змістом документа. Постійні реквізити наявні на

бланку документа, а змінні вносить суб’єкт у процесі заповнення.

Реквізити мають постійні закріплені місця на аркуші паперу, що сприяє зручності

в процесі користування документом і його обробки. Кожен вид документа має свій формуляр

(сукупність реквізитів, розміщені у встановленій послідовності). Є 2 основні

види формулярів – з повздовжнім і кутовим розміщенням реквізитів.

Формуляр-зразок – це модель побудови однотипних документів, яка

встановлює сукупність реквізитів, властивих документу, розміщених у певній

послідовності.

Бланк – це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містить постійну

інформацію. Для виготовлення бланків використовують два формати паперу А4 і А5.

Вимоги до документів

Документ
має видаватися уповноваженим органом відповідно до його компетенції	має не суперечити чинному законодавству і вказівкам вищих органів	має бути складений за встановленою формою	має бути достовірним, відповідати завданням і базуватися на фактах	має бути бездоганно відредагованим і оформленим

Вимоги до мови документів

Об’єктивність(відсутність суб’єктивних

характеристик):

Логічна

послідовність:

Переконливість і доказовість:

Уніфікація,

стандартизація:

Явність

викладу

і точність опису:

– уникання особових займенників і наказового способів

дієслова, слів типудуже, великий;

– відсутність питальних і окличних речень, прямої мови;

– тісний логічний зв’язок між реченнями;

– викладення причини у конкретній формі з точним

добором фактів і цифрових даних;

– обґрунтованість висловленої думки, доказовість матеріалу;

– наявність схем побудови тексту;

– підготовка і виготовлення бланків (якщо в установі

виникає більше 20% стандартних ситуацій).

– точний вибір слова;

– правильне користування термінами;

– уникання професіоналізмів;

– частотність слів з ознаками мети, причини, результативність

(для цього, з цією метою, таким чином,

отже);

– орфографічна, пунктуаційна і граматична правильність

і точність.

– уживання

аналітичних форм і розщепленого присудка: не заводчани, апрацівники

заводу, не повніший, абільш повний, нездійснюватимуться, абудуть

здійснюватися;

–

переважне вживання пасивних зворотів:Завод

будуєтьсяробітниками.

– лаконічність (більшість документів складає одну

сторінку із залученням фактичного матеріалу у додатках). Досягається шляхом

попереднього обдумування змісту, складання плану і уживання простих речень і

скорочень.

– чітке членування тексту на окремі пункти, абзаци,

параграфи.

7. Складання документів з особового складу(автобіографія, резюме, характеристика, заяви, накази з особового складу, особовий листок з обліку кадрів)

8 Переклад і складання довідково-інформаційних документів(довідки, записки, звіт, план, телеграма, запрошення, повідомлення, оголошення, протокол, витяг з протоколу, анотація, рецензія, відгук, відзив, приватне та офіційне листування). Службові листи(лист-відповідь, лист-запит, лист-відповідь (на запит, на прохання, на претензію), лист-прохання, лист-підтвердження, лист-відмова, супровідний лист, лист-нагадування, лист-претензія, рекламаційний лист, гарантійний лист, лист-вибачення, лист-вітання, лист-повідомлення, лист-запрошення)

9.Обліково-фінансові документи (акт, доручення, довіреність, розписка)

10.Розпорядчі документи( наказ, постанова, розпорядження, вказівка, реклама)

11.Складання документів з господарсько-договірної діяльності (договір, контракт, трудова угода) та обліково-фінансових документів (акт, доручення, довіреність, розписка)

12. Розпорядчі документи( наказ, постанова, розпорядження, вказівка, реклама)

13.Організаційні документи(інструкції, положення, правила, статут)

14.Правопис частин мови (іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників, прислівників сполучників, часток , прийменників)

15.Передача на письмі ненаголошених голосних звуків

Ненаголошені голосні, їх вимова і позначення на письмі

В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади, їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені є, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [еи], [ие], [оу].

У складах з ненаголошеними є та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо ве'лич; держу', бо оде'ржати; клекоті'ти, бо кле'кіт; несу', бо прине'сений; ш'потіти, бо ше'піт; крив'є, бо кри'во; трима'ти, бо отри'мувати; широ'кий, бо ши'роко.

Е завжди пишеться:

1. У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.

2. У суфіксах -еня-, -єн-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко,рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь.

3. Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.

И пишеться:

1. Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити,риба, тин, сирий.

2. У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.

3. У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика, позиція, система, режим, ширма, риф.

4. У кінці слів після г, к, х: вимоги, дороги, навколішки, кроки, оскільки, верхи, дахи, але в закінченнях прикметників і займенників, які відповідають на питання які?, пишемо і: дорогі, великі, всякі, тихі, тремтячі.

І пишеться:

1. На початку слова: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.

2. Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, зустрічати; злітати.

Ненаголошені [е], [и] та [о], що перевіряються наголосом
У складах з ненаголошеним голосним пишеться та сама буква, що й під наголосом	Голубка, бо голуб; розумний, бо розум; великий, бо велич; непримиренний, бо мир.

Ненаголошені [е], [и] та [о],що не перевіряються наголосом
Пишемо е, якщо при змінюванні слова неякісний звук випадає або чергується зі в закритому складі	Вітер – вітру, камені – камінь, але в кількох дієслівних коренях випадає и: згинати – зігну, починати – почну, проривати – прорву.
Пишемо е в кореневих буквосполученнях -ере-, -еле-	Берег, стерегти, пелена. Пелехатий, але на межі кореня і суфікса можливе буквосполучення -ери-, -ели-: вели-чезний
Пишемо и в кореневих буквосполученнях -ри-, -ли- у словах:	Бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, тривати, тривога, глитати
Пишемо о, якщо при змінюванні в наступному складі немає наголошеного у чи і	Поріг – порога, кожух – кожушина.

16.Чергування голосних і приголосних

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих сучасній мові (наприклад чергування за глухістю – зцідити [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’якістю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мовленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокрема перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними закономірностями, що виявляються в сучасній мові, називаються історичними. Причини, які викликали появу цих чергувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що відбуваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний- зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх -смішний - усмішка, бідолаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при словозміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донька - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід -східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл -попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тількиукраїнській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j](графічно є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умови, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Наприклад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шостий([и] <- [ы]); крайок, копійок.

17.Засоби милозвучності української мови

Українська мова вирізняється з-поміж багатьох мов світу своєю евфонічністю, або милозвучністю. Цю ознаку української мови помітив видатний учений Іван Срезневський. Ще в XIX столітті він відзначав, що українська мова – “це мова поетична, музикальна, живописна”. Мелодійністю української мови захоплювались Лев Толстой, Антон Чехов, Володимир Самійленко, Амросій Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови.

Евфонія (від грецького – милозвучність) – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту й художнього призначення.

Евфонічність (милозвучність) – здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловлюванні.

Евфонічність виявляється у плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Евфонічність – одна з природних тенденцій української мови – досягається природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних форм слів.

Евфонічність української мови, приємне звукове оформлення її служать засобом естетичності, краси. Для української мови, як і російської й білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків.

Евфонічність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Щоб дотримуватись милозвучності мовлення, свідомо уникати незграбності в уживанні звуків, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися. Для створення мелодійного звучання мовлення служать різні фонетичні засоби.

Ряд засобів милозвучності стали нормативними в сучасній мові й використовуються кожним мовцем, незалежно від стилістичного забарвлення тексту.

У сучасній українській літературній мові для досягнення милозвучності використовується ціла низка засобів:

спрощення приголосних звуків при їх збігу [-стн-], [-ждн-], [-здн-], [-стл-], [-рдц-], [-скн-], [-зкн-]: честь – чесний, тиждень – тижневий, виїзд – виїзний, щастя – щасливий, сердечний – серце, тиск – тиснути, бризкати – бризнути;
вставні голосні звуки [о], [е]: вихор – вихр, капель – капль, сосон – сосн, свекор – свекр, вітер – вітр;
приставні звуки: голосний [і] та приголосні [в], [г]: іржа – ржа, іржання – ржання, імла – мла, вугілля – угілля, вогонь – огонь, вуста – уста, вугор – угор, вузол – узол, вісь – ось, вівця – овця, він – он, гайда – айда;
паралельні форми самостійних і службових частин мови: Україна – Вкраїна, Єлизавета – Лисавета, Івану – Іванові, іти – йти, червонім – червономузнає – зна, ходім – ходімо, пишіте – пишіть, , робити – робить, більше – більш, знову – знов, хоч – хоча, чом – чому;
паралельні форми префіксів в- (у-), ув- (уві-, вві-), під- (піді-), над- (наді-), об- (обі-), від- (віді-), од- (оді-), роз- (розі-), з- (із-, зі-, зо-): вміти – уміти, увійти – ввійти, підняти – підібрати, надписати – надіслати, об’їхати – обігріти, відчинити – відібрати, од – одійти, розбити – розігріти, зробити – зійти;
паралельні форми прийменників в (у), ув (уві, вві), під (піді, підо), над (наді), об (обі), з (із, зі, зо), перед (переді, передо): в Олени – у газеті, бачив уві сні – бачила вві сні, під землею – піді мною, над ним – наді мною, об підлогу – обі призьбу, з далекого – із далекого, зо мною – зі сходу, перед хатою – переді мною;
паралельні форми сполучників і – й: життя і краса, Тимофій і Сергій, мохнаті й наїжачені, зайшла й охопила;
варіанти дієслівних афіксів -ти- (-ть-), -ся- (-сь-): жить – жити, дивлюсь – дивлюся;
паралельні форми часток би (б), же (ж): співав би – співала б, прийшов же – прийшла ж.

Більшість фонетичних варіантів стилістично нейтральні й вживаються в будь-якому стилі мовлення з метою милозвучності. Іноді на їх вибір впливає темп мовлення: при швидкому темпі (розмовний стиль вимови) вживаються коротші варіанти, а при повільному (книжний стиль вимови) – повні. Але найголовніше – фонетичні варіанти забезпечують рівномірне чергування голосних і приголосних звуків та уникнення нагромадження однакових звуків.

Чимало слів зі звуковими відмінностями стилістично марковані, тобто вживаються в окремих стилях мовлення: форма робити – загальновживана, а робитьвластива переважно розмовному й художньому стилям; Єлизавета (літературна) – Лисавета (розмовне, просторічне), ходім, пишім (нейтральні) – ходімо, пишіте (експресивно забарвлені). Такі слова виступають як фонетичні синоніми. Отже, фонетичними синонімами називаються звукові варіанти слів, однакових за значенням, але відмінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним вживанням.

Серед фонетичних синонімів виділяються такі групи:

пари слів, що відрізняються кінцевими звуками: на білому – на білім, та – тая, відтіля – відтіль, гуляє – гуля;
варіанти власних імен: Фекла – Векла – Текля, Євгенія – Ївга, Тимофій – Тишко, Варвара – Варка, Оксана – Ксеня;
ряди слів, які включають літературні й діалектні форми: огірок – гурок – гірок, отрута – трута, адо одного – до’дного, орати – горати, може – мо, шафа – шахва, в – ві – ув – уві;
евфонічні повтори: добрий-добрий-добрий, ген-ген-ген, ледве-ледве-ледве;
співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: порох – прах, ворота – врата, сторож – страж, володар – владар.

18.Спрощення приголосних

Спрощення – це випадання в деяких словах букв Т, Д, К у складних для вимови групах приголосних. Наприклад, щастя, але щасливий; уста, але усний.
На письмі спрощення в групах приголосних передається у таких випадках:
випадає [д], [т] в українських словах у важких для вимови групах приголосних [ждн], [здн], [стн], [стл]: тиждень – на тому тижні, роз’їзд – роз’їзний, захист – захисний, стелити – слати. Але:зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять, шістдесят, шістсот;
випадає [к] у групах приголосних [скн], [зкн]: тріск – тріснути, брязк – брязнути. Але: вискнути, рискнути, випускний, пропускний, тоскно, скніти, скнара, пискнути (і писнути);
випадає [л] у групі приголосних [слн]: мислити – навмисне;
випадають приголосні у словах: сердець – серце, скатерть – скатерка, чернець – ченця.
Спрощення відбувається при вимові, але не позначається на письмі у прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження (аванпостний, баластний, компостний, контрастний, гігантський, парламентський) та в іменниках, які від них утворені (студентство); у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду І відміни (пустці, хустці, артистці).
Для вимови характерне також спрощення в окремих групах приголосних:
-нтств- > [нств]: агентство - [а г é н с т в о],
-нтськ- > [н'с'к]: студентська – [с т у д é н'с'к а],
-стськ- > [с'к]: туристські – [т у р ú с'к'і],
-здц-і > [з'ц']: поїздці – [п о й í з'ц'і],
-стц-і > [с'ц']: кістці – [к’ í с'ц'і].
У кількох словах у звукосполученнях дн, дл випав звук д: холод - холонути, погляд - поглянути, кидати - кинути, ведуть - вели, гудуть - гули.
Отже, спрощення приголосних передається на письмі в усіх українських словах, крім зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять, шістдесят, шістсот; вискнути, рискнути, випускний, пропускний, тоскно, скніти, скнара, пискнути. Не передається спрощення на письмі у словах іншомовного походження: аванпостний, баластний, компостний, контрастний, гігантський, парламентський та інших.

19.Подовження і подвоєння приголосних

20.Буквосполучення йо, ьо

21.Вимова і правопис и, і в основах незапозичених слів й основах слів західноєвропейського походження

22.Правопис і відмінювання українських прізвищ, імен, імен по батькові

Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису:Заєць, Швець, Короленко, Коваль.

Стосовно правопису прізвищ, що прийшли з інших мов, то загальна закономірність така: прізвища не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою. При записі прізвищ українською мовою виділяємо такі основні правила:

Російська літера е у прізвищах передається;

1. Літерою е після приголосних: Лермонтов, Александров, Державін.

2. Літерою є:

а) на початку слів: Єгоров, Єршов, Євдокимов;

б) у середині слів після голосного, м'якого знака й апострофа: Благоєв, Ісаєнко, Аляб'єв;

в) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв. -єєв: Матвєєв, Ломтєв, Тимірязєв;,

г) якщо в російському корені е відповідає в аналогічних українських словах і: Пєшков (бо пішки), Бєлінський (бо білий).

Російська літера е передається:

1. Звукосполученням йо;

а) на початку слова: Йолкін, Йоханоб;

б) у середині слова після голосного: Окайомов, Бугайов;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов;

2. Сполученням ьо після приголосних, коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о: Ковальов, Пельонкін, Новосьолов.

3. Літерою о під наголосом після ч, ш, щ. Грачов, Пугачов, Лихачов, Хрущов, Щипачов.

Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв. Іванов;

б) після приголосного (крім шиплячих та ц): Мічурін, Зволінськи;

в) в кінці невідмінюваних прізвищ: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї:

а) після голосного: Воїнов, Гзоїм;

б) після м'якого знака й апострофа; Ільїн, Гур’їн.

3. Літерою и:

а) після ж, ч, ш, щ, ч перед приголосним: Чичиков, Щиглов, Шишкін, Гущин.

б) у префіксі при-: Привалов, Пришвін;

в) у суфіксах -ч, -ик, -иц, -ищ: Рудич, Радищев, Фучик, Новиков;

г) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов'янських мов: Денисенко (Денис), Тихомиров (тихий, мир), Пивоваров (пиво варити). Але: Ніколаєв, Нікітін, Філімонов.

Російська літера ы у прізвищах передається

1. Літерою и: Циганков, Крутих, Чернишов.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ьій – ий, ий – ій, ий – ий, ая – а, яя – я: Бєла, Крайня, Крайній, Залеський, Бєлий.

Закінчення -ой передається через -ой: Полевой, Толстой, Донськой.

У прізвищах м 'який знак пишеться:

1) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Бронський,

2) після д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова: Лось, заєць, Соболь (але у неслов'янських прізвищах ь не пишеться: Моріц, Ліфшиц);

3) перед я, о, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Ільюшин;

4) перед приголосними: Вольнов, Дідьков, Коньков,

Апостроф у прізвищах пишеться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб 'єв, Водоп 'янов, Григор 'єв, Рулс 'є, Монтеск 'є, Лук 'янов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Правопис імен у документах

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українського населення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія.

В українській мові, на відміну від російської, не подвоюються приголосні в іменах: Иннокентий – Інокентій, Ипполит – Іполіт, Кирилл – Кирило, Филипп – Пилип, Савва – Сава, Агриппина – Агрипіна, Агнесса – Агнеса, Инесса – Інеса.

Подвоюються приголосні в іменах: Ганна, Віолетта, Анна, Інна, Жанна, Жаннетта, Алла, Елла, Аполлінарій, Ізабелла, Сусанна, Аполлон, Палладій, Віссаріон, Геннадій, Белла, Нонна, Римма, Стелла, Іванна, Маріанна, Бетті, Джонні, Еммануїл, Ілля, Васса.

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м'яких приголосних перед йотованими м'який знак не пишеться: Емельян – Омелян, Ульяна – Уляна, Татьяна – Тетяна.

Апостроф пишеться в іменах: Дем'ян, Лук'ян, Валер'ян, Мар'ян, Дар'я, В'ячеслав.

Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний: Святослав.

Творення та правопис імен по батькові

При утворенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси:

а) -йович, -ович: Миколайович, Степанович, Андрійович, Васильович, Семенович;

б) -ич, -іч: Ілліч, Лукич (Лукович), Кузьмич (Кузьмович), Якович, Хомич (Хомович), Савич (Савович).

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -івна, -ївна: Степанівна, Василівна, Сергіївна, Петрівна, Іллівна, Луківна, Хомівна.

Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій утворюються звичайно від першого імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Але за бажанням батьків під час реєстрації дитини може бути записана форма подвійна:Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович.

У цьому випадку перший компонент імені не відмінюється: книжка Олексія Богдан-Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юріївни.

Відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Українські та слов'янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як іменники І відміни. Особливістю відмінювання прізвищ цієї групи є те, що приголосні основи г, к, х у давальному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с:

Н.в. Зозуля, Кривега; Р.в. Зозулі, Кривеги; Д.в. Зозулі, Кривезі; З.в. Зозулю, Кривегу; О.в. Зозулею, Кривегою; М.в. Зозулі, Кривезі.

Прізвища із закінченнями ІІ відміни відмінюються як іменники ІІ відміни: Н.в. Гнатюк; Р.в. Гнатюка; Д.в. Гнатюку (-ові), З.в. Гнатюка; О.в. Гнатюком; М.в. Гнатюку (-ові).

Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій (чоловічого роду) -а, -я (жіночого роду) відмінюються як відповідні прикметники твердої чи м'якої групи:

Н.в. Білий, Біла; Р.в. Білого, Білої; Д.в. Білому, Білій; З.в. Білого, Білу; О.в. Білим, Білою; М.в. Білому, Білій.

Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -їн відмінюються за таким зразком:

Н.в. Павлов, Ковалів, Гаршин; Р.в. Павлова, Коваліва, Гаршина; Д.в. Павлову, Коваліву, Гаршину (-ові); З.в. Павлова, Коваліва, Гаршина; О.в. Павловим, Ковалівим, Гаршиним; М.в. Павлову, Коваліву, Гаршину (-і).

Жіночі прізвища на приголосний та -о в українській мові не змінюються:

Н.в. Олена Люткевич, Надія Бойко; Р.в. Олени Люткевич, Надії Бойко; Д.в. Олені Люткевич, Надії Бойко; З.в. Олену Люткевич, Надію Бойко; О.в. Оленою Люткевич, Надією Бойко; М.в. Олені Люткевич, Надії Бойко.

Чоловічі та жіночі прізвища на -их, -ово, -аго не змінюються:

Н.в. Ольга Крутих, Богдан Живаго; Р.в. Ольги Крутих, Богдана Живаго; Д.в. Ользі Крутих, Богдану (-ові) Живаго; З.в. Ольгу Крутих, Богдана Живаго; О.в. Ольгою Крутих, Богданом Живаго; М.в. Ользі Крутих, Богданові Живаго.

Чоловічі й жіночі прізвища іншомовного походження на: -а, -е, -є, -і, -ї, -о, -у, -ю не змінюються: Гейне, Гете, Россіні, Гюго, Данте, Шеллі.

Складні чоловічі прізвища іменникового походження відмінюються в обох частинах: Н.в. Григорій Квітка-Основ'яненко, Р.в. Григорія Квітки-Основ'яненка, Д.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у), З.в. Григорія Квітку-Основ'яненка, О.в. Григорієм Квіткою-Основ'яненком, М.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у).

Чоловічі прізвища типу Микола Клименко-Жуков відмінюються в обох частинах:

Н.в. Микола Клименко-Жуков, Р.в. Миколи Клименка-Жукова, Д.в. Миколі Клименку-Жукову, З.в. Миколу Клименка-Жукова, О.в. Миколою Клименком-Жуковим, М.в. Миколі Клименку-Жукову.

Складні прізвища відмінюються у другій частині, коли перша сприймається як прикладка (у короткій формі): Н.в. Георгій Бонч-Бруєвич, Р.в. Георгія Бонч-Бруєвича, Д.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу, З.в. Георгія Бонч-Бруєвича, О.в. Георгієм Бонч-Бруєвичем, М.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу.

Складні жіночі прізвища відмінюються або не відмінюються залежно від їх особливостей:

Н.в. Оксана Квітка-Основ'яненко Ірина Клименко-Жукова Світлана Іваненко-Сидорчук

Р.в. Оксани Квітки-Основ'яненко Ірини Клименко-Жукової Світлани Іваненко-Сидорчук

Д.в. Оксані Квітці-Основ'яненко Ірині Клименко-Жуковій Світлані Іваненко-Сидорчук

З.в. Оксану Квітку-Основ'яненко Ірину Клименко-Жукову Світлану Іваненко-Сидорчук

О.в. Оксаною Квіткою-Основ'яненко Іриною Клименко-Жуковою Світланою Іваненко-Сидорчук

М.в. Оксані Квітці-Основ'яненко Ірини Клименко-Жуковій Світлані Іваненко-Сидорчук

Відмінювання імен та імен по батькові

Імена, що в називному відмінку однини, закінчуються на -а, -я відмінюються як іменники І відміни:

Н.в. Микола Ілля Катерина Марія

Р.в. Миколи Іллі Катерини Марії

Д.в. Миколі Іллі Катерині Марії

З.в. Миколу Іллю Катерину Марію

О.в. Миколою Іллею Катериною Марією

М.в. Миколі Іллі Катерині Марії

К.в. Миколо Ілле Катерино Маріє

У жіночих іменах приголосні г, к, х у давльному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Одарка –Одарці, Солоха – Солосі.

Чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -о, -й та на приголосний відмінюються як іменники ІІ відміни, а чоловічі імена типу Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір, Антін, Нечипір у непрямих відмінках змінюють -і на -о:

Н.в. Павло Іван Сергій Федір

Р.в. Павла Івана Сергія Федора

Д.в. Павлу(-ові) Іванові (-у) Сергієві (-ю) Федору (-ові)

З.в. Павла Івана Сергія Федора

О.в. Павлом Іваном Сергієм Федором

М.в. Павлові (-у) Іванові (-у) Сергієві Федорові (-у)

К.в. Павле Іване Сергію Федоре

Чоловічі імена, основа яких закінчується на х, у кличному відмінку мають форму: Явтух – Явтуше.

Жіночі імена, що закінчуються на приголосний, відмінюються як іменники ІІІ відміни: Н.в. Любов, Р.в. Любові, Д.в. Любові, З.в. Любов, О.в. Любов'ю, М.в. Любові, К. Любове.

Чоловічі та жіночі імена по батькові відмінюються за зразком:

Н.в. Ігорович Лукич Степанівна Віталіївна

Р.в. Ігоровича Лукича Степанівни Віталіївни

Д.в. Ігоровичу Лукичу Степанівні Віталіївні

З.в. Ігоровича Лукича Степанівну Віталіївну

О.в. Ігоровичем Лукичем Степанівною Віталіївною

М.в. Ігоровичу Лукичу Стапанівні Віталіївні

К.в. Ігоровичу Лукичу Степанівно Віталіївно

Слід звернути увагу, що у родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються тільки на -івни, -ївни: Світлани Володимирівни, Людмили Олексіївни; у давальному відмінку – -івні, -ївні: Катерині Макарівні, Людмилі Сергіївні.

23.Розділові знаки при звертанні

Звертання — це слово або декілька слів, що називають особу чи предмет, до якого звернена мова. Звертання бувають поширені (складаються з декількох слів) і непоширені (складаються з одного слова): Не журися, славна Україно. Слово, чому ти не твердая криця.

Звертання може знаходитися на початку, в середині і в кінці речення. Звертання виражаються:

- кличною формою іменника: Що, братику, посіяв, те й пожни!

- прикметником, ужитим у значенні іменника:Будь щаслива та здорова, чорноброва. На початку речення звертання виділяється комою або, при окличній інтонації, знаком оклику; в середині речення — комами з обох боків: Земле, радій і цвіти! Оживи, козацька славо, у бандурних струнах. Привіт тобі, прекрасний ранку!

24.Уживання м’якого знака

25.Уживання апострофа

26.Однорідні члени речення

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності (Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихомуЗбручі); 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з комою (В один день затопило ліси, сінокоси,городи); 3) обох цих способів (Сонцеросло, палало і тихо спускалося додолу). Однорідними можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Здебільшого однорідні члени речення виражаються однією й тією ж частиною мови, але в ролі однорідних членів можуть виступати й різні частини мови (Хоч був тато грізним, але нас дуже любив).

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені (Широкою,вкритою туманом долиною верталися додому (У. Самчук)). У реченні може бути не один, а кілька рядів однорідних членів (Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці і закривали подекуди воду).

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку.

Не є однорідними членами: 1) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності; вони розглядаються як єдиний член речення (Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу(О. Чубачівна)); 2) повторювані однакові форми слів, об’єднані частками не, так (хоч не хоч, писати так писати, дивиться не надивиться); 3) стійкі словосполучення з парними сполучникамиі…і, ні…ні (ні слуху ні духу, ні пава ні ґава, і сміх і гріх); 4) два однакові за формою дієслова, що позначають дію та її мету (піду подивлюся).

27.Відокремлені члени речення

Відокремлення — це виділення одного із членів речення у вимові за допомогою інтонації, а на письмі з обох боків за допомогою ком (найчастіше), рідше — тире. Відокремлються тільки другорядні члени речення.

Відокремлені члени речення відповідають на питання: а який саме? а як саме? де саме? а коли саме? а що саме? Вони уточнюють, конкретизують попередні члени речення або виділяються для посилення їхнього змісту і значення. Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами: Відвага наша — меч, политий кров’ю. Нікого тут нема, крім мене й господині.

Відокремлені означення

Відокремлення означень залежить від способу їх вираження, місця в реченні, а також від способу вираження того члена речення, до якого означення належить.

Поширені означення відокремлюються, якщо:

- стоять після означуваного слова, вираженого іменником: За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена.

- стосуються особового займенника: З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

- стоять перед означуваним словом і мають відтінок причини: У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була дуже гарною молодицею.

- стоять перед означуваним словом, вираженим іменником, але відірвані від нього іншими словами: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.

Зверніть увагу! Найчастіше означення відокремлюються тоді, коли вони виражені дієприкметниковим та прикметниковим зворотами і стоять після означуваного слова: Взялися медом золоті лелітки, дощем умиті, чисті і ясні.

Непоширені означення відокремлюються:

- якщо стоять після означуваного слова, вираженого іменником, якщо перед ним є своє означення: Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче.

- перед або після означуваного слова, вираженого особовим займенником: А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда.

- перед означуваним словом, якщо непоширені означення мають відтінок причини (до них можна поставити питання чому? з якої причини? незважаючи на що?): Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.

- перед означуваним словом або після нього, якщо непоширені означення відірвані від нього іншими словами: Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг.

- якщо в реченні відсутнє слово, якого стосується непоширене означення: Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся.

Комами не відокремлюються:

- два означення (виражені дієприкметниковими зворотами), що з’єднані сполучником і (й): Пробуджений ранком і сполоханий дощем птах знявся з гілки й згубився у верховітті.

- означення, що стоять перед означуваними словами і не мають обставинного відтінку: Теплом дихала настояна на травах та квітах земля.

Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою т и р е: І тоді ж світ, уся земля — буйна й радісна — поринула в цім болю.

Відокремлені прикладки

Відокремлена прикладка — це іменниковий зворот, який виступає в реченні як різновид означення. Відокремлюється комами, якщо:

- стоїть після пояснювального слова, виражається іменником (здебільше власною назвою): Навкруги чорне страшне море, безодня води і гніву.

- стосується особового займенника: Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони, безталанні шукачі щастя.

- стоїть перед пояснювальним іменником і має відтінок обставини: Чудовий піаніст, Лисенко надзвичайно точно й художньо передав твори Шопена, Шумана, Ліста.

- приєднується словами або, на ім’я, на прізвище, родом, походженням, на ймення, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін.: Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на імення.

- приєднується сполучником як і має відтінок причини. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні: Як сестра, схилилась над тобою невтомна подруга, сувора творчість.

Зверніть увагу! Не відокремлюються прикладки, які разом зі словом як указують на інші додаткові відтінки або мають значення «в ролі кого, чого»: Ліс зустрів мене як друга.

Відокремлені прикладки відділяються тире:

- якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова а саме: У хаті є ще у нього дві дівчини — Домаха й Меланка — якщо поширені прикладки уже мають у своєму складі розділові знаки:Мати — ставна, смаглява гречанка, що була ніби старшою сестрою Ользі, — сама ув’язувала вузли, коли дівчата зайшли до хати.

Відокремлені додатки

Відокремлюються: додатки зі значенням включення, виключення або заміщення, що починаються словами крім, окрім, опріч, замість, за винятком, щодо, що ж до, часто, часом, завжди, особливо, навіть, хоч і: Ви здійснюєте волю Батьківщини. Все відкиньте, все забудьте, крім неї, крім обов’язку.

Зверніть увагу! Деякі додатки з прийменником замість не відокремлюються:

- замість можна замістити прийменником за: Шматочки мармуру на вулицях Помпеї колись служили замість ліхтарів (порівняйте: служили за ліхтарі);

- якщо додаток можна замінити іншим: Замість квіток шаблі, списи виблискують у долині (порівняйте: не квіти, а шаблі, списи виблискують у долині).

Відокремлені обставини

Відокремлюються обставини, якщо вони:

- виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій частині речення: Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

- виражені одиничним дієприслівником і означають додаткову дію, причину, час, умову дії (якщо стоять перед присудком): Повечерявши, полягали спати.

- мають прийменники незважаючи на, починаючи з, кінчаючи: Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає.

Комами не відокремлюються:

- одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії і своїм значенням близькі до прислівника: Я був молодий, здоровий і міг працювати не втомлюючись.

- обставини перед неповторюваними сполучниками і, та = і, або, чи, які з’єднують дві відокремлені обставини, виражені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами: Хвилюючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе.

- дієприслівникові звороти фразеологічного типу: Говорити не переводячи руху. Бігти не чуючи ніг. Тікати не пам’ятаючи себе.

Зверніть увагу! Обставини з прийменниками внаслідок, залежно від, у зв’язку з, згідно з, завдяки, відповідно до, на відміну від можуть відокремлюватися або не відокремлюватися залежно від ролі в реченні або бажання автора:Отруйні опеньки, на відміну від їстівних, не мають на своїй ніжці білого кільця.

Відокремлені уточнюючі члени речення

Уточнюючі члени речення — такі, які доповнюють, характеризують інші члени речення, звужуючи, обмежуючи їх значення, уточнюючи кількість предметів або виділення із загальної маси. Відповідають на питання: а де саме? а коли саме? а як саме? а який саме? а що саме?: Уранці, ще до схід сонця, Надійку збудив батько.

Уточнюючі члени речення в усному мовленні відокремлюються паузами, а на письмі — комами, рідше — тире:Дніпро несе Тарасові здаля — з усіх усюд — поклони і привіти.

Відокремлюються уточнюючі члени речення, при яких стоять слова тобто, цебто, а саме, або = тобто, чи = тобто, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від уточнюючих членів речення комою не відділяються: Людям хотілося жити, тобто творити. Людині власно звикати до всього, в тім числі й до творів мистецтва.

28.Правопис не і ні з різними частинами мови

1. Частка "не" пишеться з різними частинами мови разом у таких випадках:

а) з усіма словами, які без частки "не" не вживаються (вона виступає префіксом): ненависть, негода, неук (іменники); негайний, нещасний, непорушний (прикметники); неволити, незчутися, нехтувати (дієслова); ненавидячи, нехтуючи (дієприслівники); невпинно, незабаром, непорушно, несказанно (прислівники).

2. У префіксі недо-, який вказує на неповну ознаку або дао: недорід, недолік, недостача, недоконаний, недоспілий, недорозвинений, недобачати, недочувати, недоплатити, але: не до вподоби, не до ладу, не до речі.

3.3 іменниками, прикметниками, займенниками і прислівниками, якщо вони з часткою "не" становлять єдине поняття і їх можна замінити синонімічними сложами без неї: неволя (рабство, полон), нещастя (лихо, біда), несподіванка (раптовість), недовір'я (підозрілість, сумнів), недалекий (близький), несміливий (боязкий), неабиякий (видатний, примітний), недорого (дешево), неголосно (тихо), невисоко (низько).

4.3 дієприкметниками частка не пишеться разом, якщо дієприкметники не є присудками і не мають при собі пояснюючих слів: незавершена робота, але робота не завершена; робота не завершена (ким?) мною; непідписаний документ, але документ ще не підписаний.

5.3 дієсловами нездужати, непокоїтися, неславити, але не здужати (не змогти), не славити (не прославляти).

6. Частка "ні" пишеться з іменниками та прикметниками разом, якщо вони без неї не вживаються: нісенітниця, нікчема, ніяковий, нікчемний.

7. "Ні" пишеться завжди разом з прислівниками (ніде, ніколи, нізвідки, ніскільки, нівроку) та займенниками (ніхто, ніщо, нізащо, ніякий, нічий). Проте якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: ні з ким, ні до кого, ні при кому.

29.Подвоєння та подовження приголосних

30.Правопис складних, складноскорочених слів й абревіатур. Графічні скорочення

Написання складноскорочених слів і графічних скорочень

Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Українська республіканська партія — УРП.

Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА.

Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение).

Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн.

Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.

У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.

Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери — н. є., острів — о.

У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. {північно-східний), проф. (професор), р. {рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, mm. — томи, пп. — пани.

Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу.

Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова части на — в/ч, метрів за хвилину — м/хв.

Не виділяється й префікс су- в слові сусід, префікс об- у слові обруч (колись дослівно означало «навколо руки») — і тепер ці слова сприймаються як непохідні. Внаслідок спрощень збільшується кількість коренів у мові.

31.Правопис префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування

ТЕМА 12. СПОСОБИ СЛОВОТВОРУ. ПРАВОПИС ДЕЯКИХ ПРЕФІКСІВ ТА

СУФІКСІВ У ПРАКТИЦІ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Способи афіксального словотвору

Правопис афіксів у практиці професійного спілкування залежить від їхнього значення й визначення способу словотвору.

До афіксального словотворення належать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний і похідні від них способи.

1. Префіксальний. За допомогою цього способу утворюються слова однієї частини мови: бігти – прибігти, йти – зайти.

2. Суфіксальний. За допомогою суфіксів утворюються, як правило, слова різних частин мови: місто – міський, держава – державний, поле – польовий але трактор – тракторист, білий – біленький, білесенький, білісінький.

3. Постфіксальний. Цим способом утворюються нові дієслова з додаванням до них постфікса -ся: купати – купатися, бороти – боротися, додавати – додаватися.

4. До похідних афіксальних способів словотворення належать префіксально-суфіксальний стіл – настільний і префіксально-постфіксальний читати – зачитатися.

Таким чином, афіксами називають префікси, суфікси й постфікси Деякі з них відрізняються від уживаних у російській мові своєю вимовою і правописом, що й буде відзначено при аналізі префіксів без-, роз-, від-, через-, написання яких не залежить від наступних звуків безоглядний – безчестя, розбити – розпитати, відокремити – відчинити, черезмірний – черезсмужжя, префікса з-, який перед [к, п, т, ф, х] переходить у варіант с- зчистити, але спитати, і суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк-, які вимовляються м’яко київський, козацький, запорізький.

У практиці ділового мовлення труднощі виникають також при вживанні префіксів пре-, при-, прі-, не- і суфіксів дієприслівників. Проте в більшості випадків правопис названих афіксів залежить від значень.

1. Префікс при- має значення «наближення, приєднання, неповноти дії» присісти, прибити, префікс пре- вживається у значенні «дуже» преосвященство, премудрий, а префікс прі- пишеться в словах: прірва, прізвище, прізвисько.

2. Префікс не- треба відрізняти від однозвучної заперечної частки. Не зі словами пишеться разом, якщо це префікс і йдеться про констатацію факту, і окремо, якщо це заперечна частка. Наприклад, у слові незараховано, у словосполученнях непоширене речення, неширока річка, непровітрена кімната – це префікси, а в реченнях Річка не широка, а вузька. Це не червона верба. Ніхто не бореться або Кімната не провітрена така, яку не провітрили – це заперечні частки.

Таким чином, не пишеться разом:

а зі словами, які без не- не вживаються неозорий, ненависть

якщо слова з не- можна замінити синонімами неголосно – тихо, неспеціаліст – дилетант, незнайомий – чужий

в у складі префікса недо-, що означає неповноту дії недопечений, недоїдати.

3. Суфікси дієприслівників -учи, -ючи, -ачи, -ячи, що означають додаткову дію, треба відрізняти від однозвучних дієприкметників із закінченням -і, що фіксують ознаку предмета. Наприклад: Перевіряючи діяльність підприємства, перевіряючі органи дійшли позитивного висновку дійшли «коли » перевіряючи – дієприслівник, що виражає обставину способу дії, органи «які » перевіряючі – дієприкметник, що в реченні виконує роль означення.

32.Правопис відмінкових закінчень іменників другої відміни в родовому відмінку

33.Уживання великої літери

34.Специфіка вживання прийменникових конструкцій в офіційно-діловому стилі

35.Пряма мова. Діалог

ПРЯМА МОВА
Розповідь особи, яка відсутня, проголошена кимось фраза, а також те, що подумав розповідач, називається чужою мовою.
Пряма мова- це точно передане чуже мовлення, що передається від особи розповідача, того, хто подумав, написав, з дотриманням інтонації живого спілкування:
"Важливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші,- сказав Валерій.- Я ніколи не стану художником. Я це зрозумів. І радий, що зрозумів вчасно."
(Ю. Мушкетик).
Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.
Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, після неї, або розривати її:

Слова автора вказують на особу, чиє мовлення передається. Разом з тим слова автора можуть передавати реакцію мовця на якийсь факт чи подію, або його психічний стан.

ДІАЛОГ
Пряма мова може передаватися у формі діалогу.
Діалог- це розмова між двома особами. Різновидом її може бути полілог- розмова кількох осіб.
Слова кожного учасника діалога називаються реплікою. Напр.:
· Вставай! Годі спати. Треба вирішити, як нам жити далі.
· Що? - не второпав спросоння Марусик.
· Ти як хочеш, а я думаю втекти з дому, - важко зітхнув Сашко Циган. (В.Нестайко)

36.Розділові знаки в складному реченні

Складні речення, розділові знаки в них

Складносурядним називається складне речення, частини якого рівноправні за змістом і поєднуються за допомогою сурядних сполучників і, та, а, але, проте, зате, чи, або...або, то...то: Не стрічаються гори з горами, а братаються люди з людьми.

Між частинами складносурядного речення можуть ставитися кома, крапка з комою і тире.

Кома ставиться між частинами складного речення перед усіма сполучниками (одиничними і повторювальними): Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Кома не ставиться:

- між частинами складного речення перед одиничними сполучниками: і(й), та(і), або, чи, якщо обидві частини мають спільне слово або спільне підрядне речення: Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташинка.

- якщо обидві частини речення однотипні (питальні, спонукальні, окличні або називні речення): О котрій годині збираємось і куди поїдемо?

Крапка з комою ставиться:

- якщо частини складносурядного речення далекі за змістом або мають у своєму складі інші розділові знаки: То, бува, дощ холодний січе, а перестояти негоду немає де; то, бува, вітер осінній проймає до кісток, а обігрітися немає де.

Тире ставиться:

- якщо друга частина речення виражає наслідок, протиставлення або швидку зміну подій:Може вмерти і людина і розсипатися в порох — та горітиме на зорях велетенське її діло!

Складнопідрядним називається складне речення, у якому одне речення підпорядковується другому, частини речення нерівноправні і з’єднуються сполучниками підрядності чи сполучними словами: що, як, якщо, тому що, немов, незважаючи на те що, перед тим як: Поезії Кобзаря народжені для того, щоб не вмирати ніколи.

Речення, від якого залежить інше речення, називається головним, а речення, яке підпорядковується головному, —підрядним. Підрядне речення може стояти після головного, перед головним, а також у середині головного.

Усі підрядні частини відокремлюються від головного речення комами. Якщо підрядні речення приєднується до головного складеними сполучниками (незважаючи на те що, через те що, внаслідок того що, в міру того як...), то кома ставиться або перед усім сполучником, або в середині нього: Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Кома не ставиться між частинами підрядного речення:

- якщо вони складаються з одного слова: Підв’язуючи світлий виноград, сміється дівчина не знати з чого;

- з’єднаними одиничним сполучником і (й), та (і), або, чи (або), якщо обидві частини мають спільне слово або спільну частину: Дітям здавалось, що вже вечір і що зараз прийде мама.

Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

Безсполучниковим називається речення, в якому складові частини зв’язані в єдине ціле без допомоги сполучників і сполучних слів: Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море. У безсполучниковому складному реченні між його частинами ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, тире: У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці.

37.Кома, крапка з комою, тире в складносурядному реченні

38.Кома в складнопідрядному реченн

39.Безсполучникове речення як тип складного речення. Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в безсполучниковому реченні

Безсполучниковими складними реченнями називаються такі речення, в яких окремі прості речення об'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами а лише інтонацією.

Між реченнями у безсполучниковому складному на письмі ставляться кома, крапка з комою, двокрапка, тире. Наприклад: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (М. Коцюбинський); Сонце підбилося високо вгору; надворі стало душно (І. Нечуй-Левицький); Цілісінький день у роботі: одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає (Марко Вовчок); Грім гримить —хліб буде родить (нар. тв.).

КОМА

Якщо частини безсполучникового складного речення вказують на одночасність або часову послідовність явищ, подій тощо, між ними ставиться кома. Наприклад: Мороз притискує, зривається північний вітер, мете сніг через рейки (О. Десняк); Минають дні, минає літо, настала осінь (Т. Шевченко); Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям, свистів стругом бондар (М. Коцюбинський); Небо порізали вогнями стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вітер (О. Десняк); Пароплав обганяє плоти, високі хвилі налітають на них (М. Горький); Ти прозаїк, я поет (О. Пушкін).

КРАПКА З КОМОЮ

Якщо частини безсполучникового складного речення менше пов'язані між собою за змістом чи дуже поширені, або в середині їх є вже розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою. Наприклад: Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів (І. Нечуй-Левицький); З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка; довга променяста смуга простяглася від неї над землею; далі викотився серп огненного кільця —і пучок світу полився, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях (Панас Мирний); Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко); Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів).

ДВОКРАПКА

Двокрапка ставиться між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення:

якщо друге речення вказує на підставу, причину того, про

мовиться у першому: Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (нар. тв.); Любіть книгу: вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас пова-лсати людину (М. Горький);

якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або якогось із його членів: Ти знаєш приказку: перш ніж: запалає вогонь, мусить вибухнути сірий дим (М. Коцюбинський); В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде (нар. тв.);

якщо друге речення доповнює перше загалом або якийсь з його членів (частіше присудок): / досі сниться: під горою, між вербами та над водою, біленька хаточка стоїть (Т. Шевченко); Бачу здалеку: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі (Леся Українка); Йдемо вулицею і ще з другого кінця побачили: в хаті світиться. Пам 'ятаю: солдати Чуйкова парк садили у центрі Європи (Д. Луценко).

ТИРЕ

Тире між реченнями^що входять у безсполучникове складне речення, ставиться:

коли йдеться про швидку зміну подій або несподіваний наслідок: Дивлюся — аж світає, край неба палає (Т. Шевченко); На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито (Марко Вовчок); Оглянувся —в пору вже кипить бій (О. Гончар);

коли зміст одного речення протиставляється змісту другого: Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (нар. тв.); Пан гуляв у себе в замку —у ярмі стогнали люди (Леся Українка); На небі сонце — серед нив я (М. Коцюбинський);

коли зміст першого речення порівнюється із змістом Другого: Посієш вчасно —вродить рясно (нар. тв.); Здобудеш освіту — побачиш більше світу (нар. тв.); Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина);

коли в другій частині речення вказується на наслідок або висновок з того, про що мовиться у першому: Чайки стогнуть — то ж на бурю (М. Горький); Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Слово до слова — зложиться мова (нар. тв.).

40.Кома, крапка з комою, тире, двокрапка в складних синтаксичних конструкціях

Поняття про складні синтаксичні конструкції. Види зв’язків частин, що входять до складної синтаксичної конструкції.
Складна синтаксична конструкція – це складне речення з різними видами зв'язку. У такому реченні його частини сполучаються між собою як сполучниковим (сурядним, підрядним), так і безсполучниковим зв'язком.
Існують різні типи складних синтаксичних конструкцій. Ось два з них:
• з сурядним і підрядним зв'язком: За тим селом, де в полі бліндажі Колись гули залізною луною, Щебече дощик, сіє стороною, І мак горить, і колос на межі (А.Малишко);
• з сполучниковим і безсполучниковим зв'язком: Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі (В.Сосюра).
У складному реченні може співіснувати безсполучниковий і сурядний сполучниковий зв'язки. Причому за допомогою сполучника сурядності приєднується, як правило, остання частина, що надає всьому реченню характеру завершеності: Вітрило напнулось, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко (І. Драч).
Сурядним зв'язком можуть об'єднуватися як окремі синтаксичні блоки складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином виникають складні речення із сурядністю й підрядністю.
Сурядним зв'язком об'єднується складнопідрядне речення з незалежним і навпаки: Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека (О. Гончар). Серце в нього щеміло, немов хто стискав його в жмені, однак він не міг спинити бажання хоч раз у житті зазнати того щастя (М. Коцюбинський). Тут у першому випадку до незалежного речення за допомогою сполучника сурядності / приєднано складнопідрядне речення з підрядним допустовим, у другому – до складнопідрядного речення з підрядним способу дії за допомогою сполучника сурядності однак приєднано незалежне речення.
Сурядним зв'язком об'єднуються між собою складнопід¬рядні речення: Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води (С. Скляренко). Тут два складнопідрядні речення з підрядними умови поєднані між собою сполучником сурядності і.
Безсполучниковим зв'язком як окремі синтаксичні блоки можуть об'єднуватися складнопідрядні речення одне з одним або з незалежними реченнями – таким чином виникають складні речення з безсполучниковим зв'язком і підрядністю.
Розділові знаки між кожними двома частинами таких складних синтаксичних конструкцій ставляться так само, як і між будь-якими двома частинами складносурядних, складнопідрядних чи складних безсполучникових речень.

41.Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі

Синонiми

Синонiми (від грец. “однойменний”) - слова, що мають спiльне, близьке або тотожнє значення, але вiдрiзняються вiдтiнками значень чи стилiстичними забарвленнями

Кiлька синонiмiв утворюють синонiмiчний ряд. Домiнанта - стрижневе слово, або опорне слово, що виражає найзагальнiшi значення й не має стилiстичних вiдтiнкiв. У діловій сфері, зазвичай, функціонують домінанти, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення.

Види синонімів

Лексичнi	Подiбнi або тотожнi за значенням слова. Це може бути власне й запозичене слово. В одному контексті не можна вживати обидва слова. Перевага віддається не запозиченим, а питомим словам.	Абсолютнi синонiми: аргумент - доказ, кредит - позика, дiловодство - справочинство. Слова абетка, алфавіт, азбука - тотожні терміни-синоніми, які мають різне походження. Абетка - від назв перших літер а і бе, алфавіт - від назв грецьких літер альфа й віта, азбука - від назв давньоруських літер аз і буки.
Ідеографiчнi (значеннєвi)	Передають рiзнi (значеннєвi) вiдтiнки того самого поняття.	Говорити - виступати, проголошувати, розмовляти.
Стилiстичнi	Мають рiзне стилiстичне забарвлення. Стилiстично забарвленi слова синонiмiчного ряду в дiловому мовленнi не використовуються.	Говорити - базiкати, патякати.
Морфологiчні	Варiантнi форми, що передають те саме поняття.	Давальний вiдмiнок iменникiв чоловiчого роду другої вiдмiни: ректорові - ректору, завiдувачеві - завiдувачевi, начальникові - начальнику, слухачеві - слухачу, службовцеві – службовцю.
Синтаксичнi	Граматично рiзнi конструкцiї, що виражають ту саму думку. Ними можуть бути сполучниковi i безсполучниковi речення; речення з відокремленими членами, вираженими дієприкметниковими або дієприслівниковими зворотами, і речення з підрядними частинами	Кабінету Міністрів України вирішити в місячний термін питання, пов’язані з утворенням Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон; Кабінету Міністрів України вирішити в місячний термін питання, що пов’язані з утворенням Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон.

Приклади вживання синонімів

Авторитет

Престиж

Ці слова синонімічні, близькі за значенням, але не тотожні. Похідні утворення від згаданих іменників більше відрізняються за значеннями, ніж самі твірні основи.

Авторитет (від лат. au(c)toritas - влада) вживається в сучасній українській мові у двох значеннях:

1) загальновизнаність, вплив, поважність (особи, організації, колективу): авторитет керівника, авторитет установи;

2) той, хто має загальне визнання, вплив (уживається для характеристики людини): Ви наш найбільший авторитет.

У сучасній українській мові слово престиж (від франц. prestige, буквально означає “авторитет, повага”) вживається тільки в одному значенні - авторитет, вплив, який має хто-, що-небудь: престиж установи, втрачати свій престиж, підтримувати чийсь престиж та ін.

Прикметник авторитетний означає “який має авторитет; впливовий, поважний, який заслуговує на довіру”: авторитетна кандидатура, авторитетний учений, авторитетна думка.Вживається це слово ще й у значенні “який не допускає заперечень: владний”: авторитетний тон, авторитетний жест.

Прикметник престижний функціонує як такий, що свідчить про престиж, авторитет кого-, чого-небудь, або такий, що слугує засобом досягнення престижу (часто з відтінком іронії чи зневаги): престижний автомобіль, престижний одяг, престижне знайомство, престижні зв’язки.

Мовна практика засвідчує вживання слова авторитет і його похідних переважно у контекстах, що містять позитивну оцінку, а слова престиж та його похідних - у нейтральних або негативно- чи зневажливо-оцінних.

Брифінг

Прес-конференція

Брифінг (від англ. briefing - інформаційна нарада) - це, як правило, коротка інформація для журналістів, що стосується тієї чи іншої теми без подальшого її обговорення. Під час такої зустрічі можуть бути поставлені тільки конкретні запитання, що дають змогу уточнити певні деталі поданої інформації.

Сфера вживання слова брифінг дещо обмежена жанрово і стилістично. Найчастіше воно трапляється в офіційних газетних повідомленнях, у публікаціях Міністерства закордонних справ, зарубіжних інформаціях: брифінг для українських та іноземних журналістів у Міністерстві закордонних справ.

Прес-конференція (від англ. pressconference) - зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів з представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість. У прес-конференції, на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони. Тут не тільки заслуховують інформацію, а ставлять запитання, слухають відповіді, обговорюють певну тему, з’ясовують обставини якихось подій.

Відзначати

Відмічати

Дієслова відзначати і відмічати мають спільне значення “звертати увагу на щось”. Обидва слова належать до книжних стилістичних засобів вираження, причому в офіційних документах звичайно вживається дієслововідзначати: Міськвиконком відзначає, що в місті проводиться робота з озеленення.

Відносини - взаємини - стосунки - відношення - ставлення
Слова відносини, стосунки, взаємини використовуються на означення стосунків, взаємин між членами якогось колективу, громади, між суспільними групами, класами, суспільно-економічними та політичними об’єднаннями: відносини між країнами, взаємини між дітьми, приятельські стосунки.
Слово-термін відносини вживається у різних галузях науки, переважно суспільного, економічного та політичного характеру: виробничі відносини, міжнародні (дипломатичні) відносини, торговельні (ринкові, товарні, кредитні) відносини.
Слово стосунки широко використовується на означення зв’язків, контактів взагалі:стосунки з республіканськими художніми організаціями.	Слово ставленнявживається тоді, коли йдеться про вияви певних почуттів до кого-небудь:ставлення до життя, праці; ставлення до товариства книголюбів.	Слово відношення виражає взаємозв’язки тільки між предметами, явищами тощо. Воно передає зміст поняття “стосунки, причетність до кого-, чого-небудь; зв’язок із ким або чим”: Він мав відношення до цього випуску (тобто був причетний до цього випуску). ` У термінологічному значенні слововідношення використовується в математиці, лінгвістиці: арифметичне відношення, синтаксичні відношення. У науково-діловому стилі слововідношення вживається як діловий лист, який надсилається до установи або офіційній особі.

Галузь

Сфера

Ділянка

Ці слова об’єднує спільне значення - певна сукупність фактів, явищ, занять, що становлять якусь окрему сторону людської діяльності, людських інтересів:

Панівною господарською структурою у цілому ряді галузей промисловості акціонерні товариства стають лише з другої половини 19 століття.	У наш динамічний час немає такої сфери людської діяльності, яка найтісніше не пов’язана з наукою.	За середніми розмірами акціонерного капіталу на різних ділянках застосування лідирували кредитні заклади.
Галузь, сфера, ділянка - стилістично нейтральні слова. Досить часто із значенням, що властиве цим словам, помилково вживають слово область: в областях господарства, в області промисловості. Такого значення іменник область в українській мові не має.

Дефект

Недолік

Дефект (від лат. defectus - недолік) позначає якусь ваду, хибу, недолік, пошкодження. Широко використовується для позначення різних фізичних вад людського організму: дефект вимови, приховані генетичні дефекти. Слово дефектзвичайно позначає такі хиби, які можна побачити або фізично відчути на конкретному предметі. Основна сфера функціонування слова дефект - спеціальна література, наукова термінологія.

Отже, слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки конкретних предметів, а недоліквказує на негативну ознаку, якість чого-небудь.

Слово недолік може вживатись як синонім до слова дефект: недолік мови - дефект мови. Але семантика слова недолік ширша. Воно позначає недогляди, упущення, помилки в якій-небудь справі, роботі, діяльності окремої людини або організації: усунути недоліки в роботі.

Дилема	Проблема	Завдання
Дилема (від грец. “подвійний засновок”) означає необхідність вибору між двома можливостями, звичайно небажаними або важко здійсненними: Війна і мир - ця дилема загострилася в наш час, наприкінці XX ст.	Проблема - це теоретичне або практичне питання, що потребує розв’язання. Саме проблемами називають складні питання у галузі міжнародних відносин, економіки, науки: актуальні проблеми сучасної епохи; розв’язувати складні проблеми соціально економічного розвитку країни.	Завдання - це запланована для виконання робота, справа, доручення: Для Спілки жінок України першочерговим завданням є підтримка і розвиток жіночого підприємництва.

Отже, проблема вказує на необхідність її розв’язання, дилема - на вибір між двома можливостями, а завданнястосується виконання окремого обсягу роботи.

Загальний	Спільний
Загальний і спільний синонімічні у значенні “такий, що охоплює всіх, стосується всіх”: загальна (спільна) розмова, загальне (спільне) засідання.
Але тільки: загальні збори, загальна військова повинність, загальне право обирати і бути обраним(поширюється на всіх); спільні мрії, спільні турботи (належать двом, що взаємно володіють ними).

Ініціатива	Пропозиція	Звернення
Слово ініціатива (від лат. initium - початок) вживається у значенні “почин, активна, провідна роль у діях, заповзятливість”. Ініціаторами називають людей, які роблять перший крок у будь-якій справі, керують нею. Це слово переважає в офіційно-діловому, публіцистичному стилях: за ініціативою, взяти до своїх рук ініціативу.	Пропозиція - це те, що пропонується, виноситься на обговорення, порада, вказівка. Це слово не обов’язково виражає почин справи, хоча й не виключає цього: виступив з пропозицією, раціоналізаторська пропозиція.	Іменник звернення стосується офіційного, інформативного повідомлення. Його семантика передбачає сполучуваність зі словами ініціатива і пропозиція:виступили з ініціативою, пропозицією; звернулися з ініціативою, пропозицією; звернення з ініціативою, пропозицією.

Інтерв’ю

Бесіда

Інтерв’ю - це призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або яким-небудь іншим діячем. Так може називатися газетна стаття або передача по радіо, телебаченню, що містить виклад цієї розмови: по телебаченню передавали інтерв’ю з відомим політичним діячем; у газеті було опубліковано інтерв’ю з письменником. Це розмова двох осіб: основне завдання однієї з них - запитувати про щось, а другої - відповідати.

Слово бесіда має ширший зміст:

1) обмін думками з ким-небудь:

2) доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками.

У бесіді можуть брати участь кілька осіб, причому їхня бесіда передбачає активний, рівноправний обмін висловлюваннями кожного з учасників.

Слова інтерв’ю та бесіда різняться своєю сполучуваністю: брати інтерв’ю у кого-небудь, давати інтерв’ю журналістові, але бесіда з письменником, бесіда за “круглим столом”.

Навколишній

Оточуючий

Значення слів оточуючий і навколишній близькі, проте віддається перевага прикметнику навколишній.

Слово навколишній має ширшу сполучуваність:навколишні села, будинки, звуки; навколишня дійсність. У формі середнього роду, поєднуючись із займенником все, слово навколишнє вживається як іменник: І ще пам’ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалося прекрасним(О.Довженко). Цей іменник стосується всього, крім людей.

Дієприкметник оточуючий у множині також може використовуватись як іменник. У таких випадках він стосується тільки людей: Відпочиваючи у людних місцях, треба зважати на оточуючих.

Хоча в посібнику “Пошук українського слова, або боротьба за національне “я” (К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - С. 188) С.Караванський подає слово оточуючий як кальковану форму і пропонує замість нього вживати такі відповідники: “що оточує, здатний оточити, зайнятий оточенням, навколишній,довколишній, (мур) обвідний.

оточуючі - оточення, довкілля”.

Наголосити

Підкреслити

Слово підкреслити означає “виділити, вирізнити щось серед чого-небудь”. Насамперед ідеться про написане: щоб виділити якусь його частину, проводять під нею риску. У розмові, бесіді, лекції, щоб привернути увагу до певного поняття, деякі слова вимовляють вищим тоном, змінюючи інтонацію. Цим самим виділяють, вирізняють відповідне слово або вислів серед інших, тобто підкреслюють його.

Отже, підкреслення рискою на письмі й наголошення в усному мовленні - способи виділення слів, словосполучень, окремих речень.

Дієслова підкреслювати й наголошувати мають спільне значення: “виділяти що-небудь”.

Тому доповідач може не лише наголошувати на чомусь, а й підкреслювати сказане ним, виділяючи його з-поміж того, про що йшла або йтиме мова. Дієслова підкреслювати і наголошувати вживаються не тільки в конкретному значенні: “виділяти інтонацією”, “підкреслювати олівцем що-небудь”. Вони стосуються й формулювання головної, важливої думки, зосередження уваги на якійсь проблемі: Заступник директора наголосив на виконанні держзамовлення. У своєму виступі голова підкреслив, що депутати не дотримуються регламенту.

Неординарний

Оригінальний

Слово неординарний своїм значенням вказує на те, що якийсь факт, подія, явище виділяється з ряду інших своєю незвичайністю, непересічністю:неординарні прикмети року; сприяти вихованню неординарних людей.

Близький за значенням до нього прикметникоригінальний - “незвичайний, своєрідний, самобутній”.

Сполучуваність його з іменниками надзвичайно різноманітна: оригінальна людина, оригінальний добір художніх засобів, оригінальна вистава, оригінальне оформлення.

Оригінальними називають речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У такому розумінні слово неординарний вживати не можна.

Офіційний

Офіціальний

У сучасній мові поширені паралельні вислови: офіційний папір і офіціальний папір; офіційне повідомлення й офіціальне повідомлення тощо.

Оскільки ці паралельні прикметникові форми не розрізняються за значенням, то перевагу слід віддавати поширенішій і словотвірно закономірній формі прикметника, тобто прикметнику офіційний. Тому треба писати й говорити офіційне повідомлення, офіційний прийом, офіційна зустріч та ін.

Положення	Становище	Стан
Положення означає розташування у просторі (горизонтальне положення), певне теоретичне твердження чи думку (основні положення статуту), зведення законів, правил (Положення про вибори до Верховної Ради України).	Становище - це події, обставини, ситуації (становище на Близькому Сході).	Слово стан має вужче значення, ніж положення і становище. Це найчастіше - сукупність певних явищ, процесів (фізичний стан рідини, стан здоров’я, психічний стан людини, стан справ).

Професіональний

Професійний

Обидва прикметники мають однакове значення, але їх співвідносять з різними словами: професіональний - професіонал, професійний - професія, професійна (професіональна) підготовка; професійні (професіональні) інтереси. Але є відмінність щодо їх сполучуваності з іншими словами.

Професійний має більш поширену сферу вживання. Переважає у сполученні з іменниками хвороба, захворюваня, травма та ін., тобто “хвороба, пов’язана з професією”. У сполученні професійна спілка взаємозаміна прикметників не допускається.

Професіональний найчастіше вживається тоді, коли треба підкреслити значення “такий, що стосується професіоналів, не аматорів; фаховий”:професіональний актор - актор, який обрав своїм фахом театральну справу (акторами-аматорами можуть бути люди різних професій і без професій).

Процент

Відсоток

Це слова-синоніми. Науковий стиль віддає перевагу слову процент. Відсоток - буквально означає “за сто”, “наріст від ста”.

Процент і відсоток вживалися як паралельні терміни в ХІХ ст., так само паралельно вони використовуються і в сучасних стилях: виробити 142 проценти, великий відсоток виборців.

Форум

Збори

Слово форум (від лат. forum - площа, двір) означає широкі представницькі збори: міжнародний форум молоді, форум кінематографістів. Це слово доцільно вживати для позначення зборів світового, міжнародного масштабу: форум дослідників слов’янських культур.

Слово збори вживається стосовно зібрання членів певного колективу, організації з метою обговорення якихось питань чи проведення заходів: відкривати збори, писати протокол зборів, установчі збори.

Антоніми

Антоніми - це слова з протилежним значенням.

Антоніми утворюють пари на основі зіставлення і протиставлення, яке відбувається на одній семантичній площині: важкий - легкий, детальний - недетальний, корисний - шкідливий, мовчати - говорити, любов - ненависть.

Найбільше антонімічних пар серед прикметників, прислівників, менше серед дієслів й іменників. Абстрактні іменники мають антоніми: залежність - незалежність, багатство - бідність.

Іменники з конкретним значенням, числівники, більшість займенників і службових слів не мають антонімічних пар: наказ, рішення тощо.

Омоніми

Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів.

Омоніми ( від грец. однаковий та ім’я) - слова, що однаково звучать, але мають різні значення.

Повні, або абсолютні, омоніми: апарат (прилад) - апарат (установа); блок (механізм) - блок (об`єднання).

До неповних, або часткових, омонімів належать такі, які частково збігаються звуковим складом у деяких формах слів, - це омоформи: плачу (від платити) - плачу (від платити). Слова, які однаково звучать, але пишуться по-різному, - це омофони: проте - про те. Омографи - це слова, які пишуться однаково, але мають різний наголос:замок - замок.

Пароніми

Пароніми - це однокореневі слова, близькі за звучанням, але різні за значенням або які частково збігаються в значенні.

Пароніми за характером смислових зв’язків поділяються на групи:

• синонімічні (важкий - тяжкий);

• антонімічні (еміграція - імміграція; адресат - адресант);

• тематичні (абонент - абонемент; компанія - кампанія; пам’ятка - пам’ятник);

• такі, що мають семантичну близькість (витрати - затрати; вирізнятися - відрізнятися).

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, приводить до помилок, зокрема до неправильного вживання одного слова замість іншого. Особливо уважно слід стежити за вживанням слів-паронімів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис і вимову потрібного слова.

Приклади вживання паронімів

Економічний

Економний

Слово економічний вживається стосовно понять, пов’язаних з економікою - суспільно-виробничими відносинами, господарською і фінансовою діяльністю: економічні системи, економічна стратегія, економічний потенціал, економічний прогрес, економічний район, економічне життя.

Слово економічний співвідноситься зі словамиекономія, економити і тому має інше значення - “який бережливо, ощадливо витрачає що-небудь”, сприяє економії: економні рухи, економні витрати.

Комунікабельний	Комунікаційний	Комунікативний
Слово комунікабельнийфункціонує у засобах масової інформації та художній літературі, служить для характеристики людини, з якою легко спілкуватися, мати ділові стосунки, яка легко встановлює контакти і зв’язки:комунікабельна людина.	Прикметник комунікаційний має значення “який стосується комунікації - шляхів сполучення, транспорту, ліній зв’язку тощо”:комунікаційні труби.	Прикметник комунікативнийозначає “який стосується комунікації як спілкування, інформації”: комунікативна функція мовлення.
Особистий	Особовий
Особистий - це індивідуальний, такий, що стосується окремої особи, належний особі:особиста власність, особиста думка, особисте життя.	Слово особовий - такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб: особовий склад, особова справа (у відділі кадрів). Цей прикметник вживається як граматичний термін: особове дієслово, особовий займенник тощо.

Тактовний

Тактичний

Тактовний - той, що володіє почуттям міри, такту (утворений від іменника такт - “почуття міри, що підказує правильне розуміння або оцінку явищ дійсності”): тактовна людина.

Прикметник тактичний утворений від іменникатактика у значенні “сукупність прийомів, методів або способів, що використовуються в політиці, спорті, для досягнення мети або на війні для проведення певної бойової операції”: тактичні міркування, тактичні прийоми.

Правопис слів іншомовного походження

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л - у словах: аероплан, баї, план, новела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л- у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж, канцелярія, ілюстрація, полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція, сума, маса, каса, колектив, група, метал.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, їм-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: ірраціоначьний, сюрреалізм.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Гілландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), Міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо).

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не й: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іс: дієта, гігієна, клієнт.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сіцілія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор.

Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж, позиція, система, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д,т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельеза, трельяж:. Ньютон, Віньї (але мадяр).

Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.

Усталені прийменникові конструкції у діловому мовленні

Прийменники допомагають зв’язати слова між собою, щоб точніше передати думку, чіткіше окреслити зв’язки предметів і явищ. Кожна мова має свої особливості уживання прийменників. Тому найбільш проблемним місцем у використанні прийменників в діловому мовленні є їх калькування з російської, що призводить до суржикового розмивання семантики, надання невластивих їм значень та граматично й логічно неправильного оформлення прийменникових зворотів.

Використання прийменникових конструкцій у діловій мові має такі особливості:

Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниковим: занепокоєні з приводу дій – занепокоєні діями, прямувати по степах – прямувати степами, дорогою – по дорозі; тому поширеною помилкою є вживання прийменникових конструкцій замість безприйменникових і навпаки: зрікатися від ідеалів замістьзрікатися ідеалів, користуватися з фотоапаратом замість користуватися фотоапаратом, оплатити за проїзд замість оплатити проїзд, приурочувати відкриттю замість приурочувати до відкриття, не поступатися за сміливістю замість не поступатися сміливістю, по вівторкам замість щовівторка.

Засоби спілкування або сполучення також передають безприйменниковими конструкціями: залізницею, каналами, газопроводами, лініями зв’язку, факсом, телефоном, алепо радіо, по телебаченню.

Іноді прийменник ставлять у неправильному відмінку, що порушує характер керування, особливо, у Д. в.: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки тренування – завдяки тренуванню, наперекір рішень – наперекір рішенням.
Недоліком є нагромадження у реченні однакових прийменників: На наступному тижні на честь свята міста на сценах вуличних театрів, на відкритих майданчиках, на центральних площах, на стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо Львів’ян і гостей міста.
Як засіб створення милозвучності використовується чергування прийменників у – в, з – зі – із: Вогонь палає у вікнах, чорний дим клубочить у небо. Першою думкою в Остапа було довідатися, де рідні. За вікном в абрикосовому саду щось кричала хазяйка подвір’я. Устав із сходом сонця. Останні зі ста виробів були придбані.

Зо – при числівниках два, три: Буду зо два дні вдома; при займеннику мною(зі): Вирішили зо мною укласти угоду. Сьогодні зі мною нічого не трапилося.

У російській фаховій мові дуже поширені конструкції з прийменником по, тоді, як в українській він вживається досить рідко:

зі З.в. найчастіше вказує на мету або межу дії: послали по інструктора, піти по воду (а не за водою – смерть), по цей день, машина загрузла по фари, резервуари повні по краї, степи по Дніпро;

з М.в. виражає:

місце, час, напрямок дії (рух різними напрямками): їхати по дорозі (дорогою), гуляти по місту, не спати по ночах(ночами), пляма розповзлася по стелі, трансляція по телебаченню, по всій долині, рух по поверхні;

відношення до іншого предмета: різьба по дереву, наказ по управлінню, черговий по блоку, брат по духу, дядько по батькові, колеги по роботі;

спосіб дії: чинити по правді, пізнати по обличчю, обслуговувати по черзі;

розподільність: по 8 годин на добу, усі учасники отримали по подарунку, жінкам подарували по букету пролісків, по 10 осіб у групі.

Часом цей прийменник вживають недоречно:

я пішов по справі – я пішов у справі

відправити по пошті – відправити поштою

по закону – згідно з законом

по імені – на ім’я

по хворобі – через хворобу

заходи по поліпшенню – заходи щодо поліпшення

по поводі чого – з приводу чого

зв’язати по рукам і ногам – зв’язати по руках і ногах

видно по очам – видно по очах

по списку – за списком

по підсумкам – за підсумками

по причині – з причини, у зв’язку з

лекції по профіликтікє – лекції з профілактики

по питаннях життєзабезпечення – з питань життєзабезпечення

по завершенню стажування – після завершення стажування

по прибуттю в університет – після прибуття до університету

по методу, по програмі – за методом, за програмою

по результатах – за результатами

по тих чи інших причинах – з тих чи інших причин

по завершенню - після закінчення

залік по автоматиці – залік з автоматики

Після прийменника по не слід вживати давального відмінка: по округах, а не по округам, по книгах, а не по книжкам.

з(із, зі, зо): з Р.в. – підстава дії чи стану: з моєї вини, з власної волі, з дозволу, з примусу; ознака за галуззю: посібник з хімії, змагання зі стрільби;

Зі З.в.: приблизна кількість чогось: осіб з двадцять, днів з десять, кілограмів зо три.

за: з Р.в. – час, період або умова: за часів Хмельницького, за життя, за всякої погоди, за такої умови;

зі З.в. – призначення особи чи речі: бути за начальника, правити за молоток. Помилка вживати цей прийменник після дієслів думати, говорити, турбуватися: думати про навчання, говорити про справи, турбуватися про людей;

З О.в. – згідно з чим відбувається дія: за наказом, за вашою згодою, за власним вибором, за всіма правилами, за прикладом, за спеціальністю; напрям руху: за течією, за вітром.

на: зі З.в. – час дії: на кінець року, на ранок, стільки грошей на місяць;

мету, призначення чогось: на знак дружби, на втіху батькам, на честь, на захист, на пам’ять, на адресу;

згідно з чим відбувається дія: на мою думку, на заклик, на замовлення, на вимогу, на запрошення;

цей прийменник вживається після слів перетворюватися (на пару), хворіти, хворий на грип), багатий (на корисні копалини); іти, скликати, вставати (на роботу, до роботи).

через: із З.в. – причина: через необережність, через непорозуміння, через брак часу (за браком часу); відпустка через хворобу, аварія через недбальство, списати через непридатність.
до: з Р.в. – напрям руху до чогось без проникнення у нього: йти до школи, вступати до інституту, поїхати до Києва; тоді, як у – дія спрямована в середину: зайти в управління. Взагалі, коли мовиться про рух у напрямку міста, села тощо треба ставити до, але якщо мета руху в певному напрямку супроводжується ще додатковим поясненням – ставимо у: поїхав у Київ на конференцію.

предмет зацікавлення: ласий до меду, швидкий до роботи, привітатися до знайомого.

близько, коло – приблизна кількість: близько десятої години, коло двох кілограм вибухівки.
для: призначення суб’єктів, засобів, способів: інструмент для піднімання, але не в значенні посуди, умістища чогось: шафа на інструменти, а не шафа для інструментів, посудина на воду, а не посуд для води.
при: значення приналежності, певних стосунків: при інституті працює дослідний центр, служу при штабі;

зазначення або присутність кого-небудь, чого-небудь: був при повній свідомості, при зброї, не можна лаятися при дітях, при сторонніх, при свідках;

вказування на певні обставини або супутні умови: роздивимося при світлі сірника, при нульовій температурі, голосували при повному мовчанні, зателефоную при першій нагоді, при виявленні порушень.

Прийменник при в українській мові не можна вживати в значенні під час (рос. во время) та для визначення обставин, що не полягають у наявності чогось поруч. У таких випадках слід використовувати за, під час, коли, для: під час підписання договору, за життя, для виготовлення цих засобів, за допомогою спеціального інструмента, ні за яких умов, під час пожежі.

Запам’ятайте такі конструкції:

рос.

укр.

при всех усилиях сделать невозможно

при обработке информации

при опасности

при наличии

при всех обстоятельствах

безопасность гарантируєтся при условии соблюдения правил

при исполнении служебних обязанностей

у берега

в шутку

в девять

в защиту

в течение недели

в значительной мере

в полной мере

взять себя в руки

в порядке исключения

пришло в негодность

в момент

каждий в отдельности

в зависимости

задачи по проведению профилактики

план по обслуживанию

по достоинству оценить

по крайній мере

по возможности скорее

действовать по обстоятельствам

называть по фамилии

по случаю

по приглашению

по счастливой случайности

по делам служби

комисия по составлению акта

мероприятия по улучшению безопасности

агент по снабжению

інспектор по технике безопасности

важний по значению

рекомендации по улучшению

большой по обьему

по требованию коллектива

по состоянию на

по инициативе

по истечении срока

по состоянию здоровья

по вине подчиненного

по нашим подсчетам

проректор по научной работе

по многим причинам

по направлению к городу

за недостатком сведений

к началу года

на следующий день

волноваться о тебе

попри всі зусилля зробити неможливо

коли опрацьовувалась інформація

у разі небезпеки

за наявності

за всіх обставин

безпека гарантується за умови дотримання правил

під час виконання службових обов’язків

коло, біля берега

жартома

о дев’ятій

на захист

протягом тижня

значною мірою

цілком

опанувати себе

як виняток

стало непридатним

миттєво

кожен зокрема

залежно від

завдання для проведення профілактики

план обслуговування

належно оцінити

принаймні

якомого швидше

діяти залежно від обставин

називати на прізвище

з нагоди

на запрошення

завдяки щасливим обставинам

у службових справах

комісія для укладання акта

заходи щодо поліпшення безпеки

агент з постачання

інспектор з техніки безпеки

важливий за значенням

рекомендації щодо поліпшення

великий за обсягом

на вимогу колективу

за станом на

за ініціативою

після закінчення терміну

за станом здоров’я

з вини підлеглого

за нашими підрахунками

проректор з наукової роботи

з багатьох причин

у напрямку міста

через брак відомостей

на початок року

наступного дня

хвилюватися за тебе

Культура мовлення!

Згідно заявок – відповідно до заявок

Згідно розкладу занять – відповідно до розкладу занять

Чотири рази в році – чотири рази на рік

Згадуєм за дипломників – згадуємо про дипломників

Оприходувана по рапорту – списання за рапортом

Роботи по нормальному функціонуванню водомережі – роботи для забезпечення нормального функціонування водомережі

Навики по виявленні складних ситуацій – навички діяльності у випадку виникнення складної ситуації

На протязі всього періоду часу – протягом всього часового періоду

У великій кількості і асортименті – в асортименті є велика кількість

В силу більшої вивченості і наявності відпрацьованих методик – оскільки це питання (ця проблема) краще вивчена й з її вирішення існує багато різних методик

Із-за несправності протипожежного водоводу – через несправність

1. тематичне моделювання
2. Социальноэкономическая сущность финансов их роль в системе денежных отношений рыночного хозяйства функц
3. Особенности самоактуализации в зависимости от включенности личности в профессиональную деятельность психолога
4. Курсовая работа- Инновации как средство эффективного использования потенциала фирмы
5. це сукупність юридичних і принципів що регулюють відносини між державами у різноманітних галузях економі
6. Российский регионализм, выработка политического курса и государственное развитие
7. Методические рекомендации для студентов- Информация в современном мире стала наиважнейшим ресурсом обл
8. Поэтика и примыкающая к ней Риторика
9. Организация и проведение различных видов продуктивной деятельности-
10. то диковинным зверем в зоопарке
11. тема организационных технических мероприятий и средств обеспечивающих защиту личного состава от опасного
12. Языческие верования восточных славян и украинского народа
13. И сие пишем вам чтобы радость ваша была совершенна 1 Ин
14. Технология производства лесных культур.html
15. Из истории музыкальных инструментов домра
16. Белорусская археография во второй половине XIX начале ХХ вв
17. і Дати характеристику структури політики
18. Самый жаркий Новый Год Грузия Батуми 5 дней-4 ночи ПРОГРАММА ТУРА 29
19. .понятие и основн
20. тема программной документации ГОСТ 19

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе