Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 2. Процедура створення банку та організації його діяльності
2.1. Процедура реєстрації банку
Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти (крім юридичних осіб, в яких банк має істотну участь, об’єднань громадян, релігійних та благодійних організацій), а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.
Для реєстрації банку до територіального управління Національного банку за місцем створення банку необхідно подати такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно з встановленими Національним банком України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) – для учасників – юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) – та для учасників – фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції – для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови і членів правління (ради директорів) та головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників.
Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше 120 мільйонів гривень.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів.
Документи для реєстрації банку розглядаються Департаментом реєстрації та ліцензування банків та в разі потреби іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України може відмовити в державній реєстрації банку у разі, якщо:
1) порушено порядок створення банку;
2) установчі документи банку не відповідають законодавству України;
3) подано неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку, або ці документи не відповідають встановленим вимогам;
4) у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;
5) професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.
Про відмову у державній реєстрації банку Національний банк України приймає мотивоване рішення, яке надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис. У разі відмови в реєстрації банку кошти з накопичувального рахунку повертаються учасникам банку за їх заявою протягом трьох робочих днів.
Сучасна банківська практика виділяє значну кількість різноманітних ознак, за якими здійснюється класифікація банків.
За організаційно-правовою формою:
акціонерні товариства відкритого й закритого типу;
кооперативні банки.
За розміром активів виділяють 4 групи банків.
група І — банки, активи яких перевищують 1300 млн. грн.;
група II — банки, активи яких становлять понад 500 млн. грн.;
група III — банки з активами понад 200 млн. грн.;
група IV — банки з активами менш 200 млн. грн.
За сектором ринку:
регіональні;
міжрегіональні;
міжнародні;
За філійною мережею:
безфіліальні;
малофілійні;
з розгалуженою філійною мережею.
Залежно від діапазону операцій:
універсальні – виконують широкий спектр операцій;
спеціалізовані – орієнтуються на обслуговування певної категорії клієнтів (з клієнтською спеціалізацією) або обслуговування певних галузей економіки (галузева спеціалізація). За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк набуває статусу спеціалізованого банку (крім ощадного) у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу:
для інвестиційного банку – емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;
для іпотечного банку – активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;
для розрахункового (клірингового) банку – активи, що розміщуються на клірингових рахунках.
Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.
У випадку, коли 100% статутного капіталу банку належать державі, банк отримує статус державного банку. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімаль-на кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Банківська корпорація – це юридична особа (банк), заснов-никами та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків – учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації і нагляду за їх діяльністю.
Банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. При цьому материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонер-ного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку.
Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.
Банки також мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних і міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності. Банківські спілки та асоціації є договірними об’єднаннями банків, які не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.
2.2. Поряд ліцензування банківської діяльності
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку в розмірі, що встановлюється діючим законодавством;
забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів. Підставою для відмови у видачі ліцензії є невиконання банком зазначених вимог протягом одного року з дати державної реєстрації банку.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно в таких випадках:
якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;
якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;
у разі порушення діючого законодавства, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;
на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами діючого законодавства;
недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.
У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії банк має припинити здійснення усіх банківських операцій та вчинити дії щодо виконання своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:
надання гарантій і поручительств, інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
лізинг;
послуги з відповідального зберігання та надання в оренду (майновий найм) сейфів для зберігання цінностей і документів;
випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі операції:
1) операції з валютними цінностями:
неторговельні операції з валютними цінностями;
ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та банків-нерезидентів у грошовій одиниці України;
відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України та банках нерезидентах в іноземній валюті, здійснення операцій за ними;
залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України й на міжнародних ринках;
операції з банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародних ринках;
інші операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);
5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
7) перевезення валютних цінностей й інкасацію коштів;
8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
а) з інструментами грошового ринку;
б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
На підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку банки поряд з історично традиційними банківськими операціями (залучення коштів на вкладні рахунки, кредитування, інвестування, розрахунково-касове обслуговування тощо) виконують нові, нетрадиційні для них операції, серед яких лізингові, факторингові, трастові (довірче управління активами), консалтингові, операції з депозитарного зберігання цінностей та інші.
Лізинг – це господарська операція, пов’язана з передачею лізингодавцем лізингоодержувачеві у користування майно, яке належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Суб’єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу (наприклад, банк);
лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник, безпосередній виробник) лізингового майна – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке в наступному буде передане як об’єкт лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Об’єктом лізингу (оренди) є необоротні активи (рухоме та нерухоме майно, обладнання тощо), що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна. Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути об’єктом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств і їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) [5].
Залежно від умов лізингової операції (оренди) щодо передавання всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на актив виділяють:
фінансовий лізинг (оренду);
оперативний лізинг (оренду).
Фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання лізингоодержувачу активів, придбаних або виготовлених лізингодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу. Право власності на об’єкт лізингу може з часом передаватися або не передаватися.
Лізинг (оренда), що не передбачає передавання всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на актив, визначається як оперативний.
Оперативний лізинг, у свою чергу, поділяється на рейтинг і хайринг.
Рейтинг – короткострокова оренда від одного дня до одного року, без права наступного придбаня орендарем майна.
Хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.
Операції щодо рейтингу і хайрингу передбачають багаторазову передачу машин і обладнання від одного орендаря до іншого. Їх об’єктом є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам численних орендарів [44].
За оперативним лізингом (орендою) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансовим – на балансі лізингоодержувача.
Факторинг – різновид торгово-фінансових операцій, поєднаних з кредитуванням оборотного капіталу клієнта (постачальника) шляхом придбання банками (чи їх дочірніми фактор-фірмами) права вимоги щодо отримання платежу за фінансовими забов’язаннями, скупленими в різних суб’єктів господарської діяльності [25]. Як правило, банк купує неоплачені розрахункові документи на поставлені товари чи надані послуги.
Факторинг представляє собою інкасування дебіторської заборгованості покупця і є специфічною формою короткострокового кредитування постачальника товарів. Факторинг містить такі елементи:
стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;
короткострокове кредитування продавця;
перейняття ризику продавця щодо неотримання платежу за поставлені товари та надані послуги.
Факторинг здійснюється в такий спосіб. Банк купує у господарюючого суб’єкта-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця і протягом двох – трьох днів перераховує на поточний рахунок продавця 80 – 90% суми дебіторської заборгованості покупця за відвантажену продукцію відповідно до платіжних документів на момент їх пред’явлення. Після одержання платежу від покупця банк перераховує продавцю решту суми заборгованості, за винятком відсотків і комісії. Схема факторингу представлена на рис. 2.1.
1 – відвантаження продукції; 2 – акцепт розрахунковіх документів;
3 – подання розрахункових документів; 4 – оплата разрахункових документів банком; 5 – оплата розрахункових документів покупцем продукції
Рис. 2.1. Схема факторингу [44]
Трастові послуги (довірче управління) – це послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику – для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара.
Суб’єктами трастової угоди можуть бути:
довіритель майна (засновник) – юридична або фізична особа, яка заснувала траст та/або передала довірительному власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору;
довірительний власник (траст) – сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків;
бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються послуги щодо довірчого управління активами. Бенефіціаром може бути безпосередньо довіритель майна або третя особа.
Консультаційні послуги полягають у наданні консультацій клієнтам банку з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяль-ності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Консультаційні послуги можуть надаватись усно або письмово, при цьому плата за їх надання у деяких випадках включається у плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультацією.
Операції банків щодо депозитарного зберігання цінностей – посередницькі операції банків, які полягають у тому, що банки здають своїм клієнтам в оренду комірки (сейфи) для зберігання цінностей. За оренду сейфу клієнти сплачують банку комісійну винагороду.
Незважаючи на доволі різноманітний спектр банківських операцій та послуг, на банківську діяльність накладаються певні обмеження, а саме: відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% капіталу банку.