Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 2. Правові та організаційні основи охорони праці
План
выделенный текст Красным цветом не конспектировать, дан для ознакомления на этом занятии.
Конституційні засади охорони праці в Україні.
Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).
В ст. 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується… Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється».
«Кожен, хто працює, має право на відпочинок» (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зараз в Україні створена і діє ціла система законодавчих та нормативно-правових актів,що регламентують питання охорони праці в усіх сферах виробничої діяльності. Структура множини основних законодавчих та нормативних акти з охорони праці представлена на рис.1.
Рис. 1. Структура законодавчого та нормативного забезпечення ОП.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» № 1105-14 від 23.09.99 здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я або у разі смерті працівника. Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають всі особи, які працюють на умовах трудового договору з роботодавцем. Страхування здійснюється в безособовій формі. Щомісячно підприємство перераховує в Фонд страхові внески. Після настання страхового випадку на підставі акту розслідування нещасного випадку Фонд нараховує потерпілому страхові виплати.
Страхові тарифи, розміри та порядок здійснення страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Страхові тарифи, диференційовані по групах галузей економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом.
Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:
фінансування заходів (проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей);
створення резерву коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків для забезпечення його стабільного функціонування;
покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.
Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:
для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;
для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.
Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.
Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).
Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Страхувальник здійснює страховий внесок у Фонд соціального страхування від нещасних випадків у порядку і строки, які визначаються страховиком.
Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використовуються для коригування (зменшення) суми внесків страхувальників.
Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу.
Суми надбавок до страхових тарифів і штрафів сплачуються страхувальником із суми прибутку, а при відсутності прибутку відносяться на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій - із коштів на утримання страхувальника.
У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.
Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України, планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків.
Щорічні та позапланові аудиторські перевірки щодо сплати та цільового використання збору загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків, що проводяться за рішенням наглядової ради, здійснюють незалежні аудиторські організації. До перевірки можуть бути залучені державні податкові адміністрації.
Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зобов'язані представляти контролюючим органам необхідні документи та відомості, що належать до сфери їх діяльності.
Основними принципами страхування від нещасного випадку є:
управлінні страхуванням від нещасного випадку;
трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
праці;
Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Зазначені грошові суми складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;
5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Колективний договір є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці. Питанням охорони праці присвячений спеціальний розділ колективного договору, що називається «Охорона праці».
Положенням, що викладаються в колективному договорі, повинні передувати колективні переговори, що починаються сторонами за три місяці до закінчення терміну дії попереднього договору. Зобов'язання, які пропонується включити в колективний договір за результатами переговорів, повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після схвалення і підписання документа вони стають обов'язковою нормою для виконання, яка діє в рамках підприємства.
Зобов'язання, викладені в колективному договорі (далі - Договорі) не повинні суперечити законам й нормативним актам України. Гарантії, пільги і компенсації, наведені в Договорі згідно з чинним законодавством, вважаються обов'язковими для виконання при будь-яких обставинах.
Колективний договір повинен обов’язково містити заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків, а також їх утриманців і членів родин загиблих. Вони повинні включати такі положення:
Усі працівники, відповідно до законодавства, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що призвели до втрати працездатності.
Згідно із ст. 20 Закону України «Про охорону праці» в підрозділі колективного договору про охорону праці повинні бути обов'язково відображені наступні заходи:
Повинні бути також визначені обсяги і джерела фінансування вказаних заходів.
Додатками з питань охорони праці до колективного договору є :
перелік робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких встановлюються доплати робітникам за умови праці;
перелік професій і посад працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, які мають право на безкоштовне одержання молока або рівноцінних харчових продуктів;
перелік професій та посад працівників, які забезпечуються милом та миючими засобами;
перелік професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці;
перелік професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, що дають зайнятим на них працівникам право на щорічну додаткову відпустку;
перелік професій та посад працівників, яким безкоштовно видається спецодяг, спецвзуття та інші ЗІЗ;
комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, проф. захворювань і аваріям.
Зобов'язання угоди «Охорона праці» колективного договору повинні відповідати принципам економічного стимулювання і матеріальної відповідальності за стан охорони праці (ст. 25 Закону України «Про охорону праці»).
Зобов'язання колективного договору є двосторонніми, тому цей документ повинен містити не тільки вимоги до власника (адміністрації підприємства), але і зобов'язання працівників з безумовного виконання норм, правил, стандартів і інструкцій з охорони праці, дотримання встановлених вимог користування машинами, механізмами, інструментом і пристроями, обов'язкового використання засобами колективного й індивідуального захисту і т.д.
Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки галузі в колективному договорі визначаються зобов'язання з організації безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання суспільних робіт за договорами з центрами зайнятості населення та ін.
У трудові договори забороняється включати умови, що погіршують у порівнянні з чинним законодавством, колективним договором становище працівників.
Нормативно-правові акти з охорони праці
Нормативно-правовий акт — це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюють загальнообов’язкові правила (норми). Законом України «Про охорону праці» визначено, нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'якові для виконання.
НПАОП, що затверджуються Держгірпромнаглядом (Держнаглядохоронпраці) України, та НПАОП колишнього СРСР, що діють на території України, підлягають внесенню до Державного реєстру нормативно-правових актів з охорони праці (Реєстру НПАОП). Реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів. Відомості про зміни в Реєстрі НПАОП, про затвердження і введення нових, перегляд і зміни чинних НПАОП щоквартально надаються у покажчику НПАОП, який публікується у журналі «Охорона праці» та інших виданнях.
У Реєстрі НПАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідне позначення (код) для можливості машинного обліку, ефективного зберігання і зручності користування ним. Кодове позначення складається з абревіатури НПАОП і трьох груп цифр:
НПАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ (далі повна назва нормативно-правового акта).
Перша група цифр (Х.ХХ) вказує вид економічної діяльності, на який поширюється цей документ, - розділ (перші дві цифри) і група (третя цифра) відповідно до Державного класифікатора України ДК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД)». Якщо НПАОП поширюються на всі або декілька видів економічної діяльності, у коді зазначається 0.00.
У другій групі цифр (Х.ХХ) – перша цифра означає вид нормативного акта (1 - правила, 2 - переліки, 3 - норми, 4 - положення, 5 - інструкції, 6 - порядки, 7 - інші документи), дві наступні – порядковий номер нормативного акта в межах даного виду в порядку реєстрації.
Останнє двозначне число (ХХ) – рік затвердження нормативного акта.
Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які сьогодні є чинними в Україні. В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять», ДСТУ 2272-93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення», ДСТУ 3038-95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять» та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти «Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)», які розроблені ще за часів СРСР. ССБТ - комплекс взаємозв’язаних стандартів (ГОСТів), що вміщує вимоги, норми і правила, направленні на безпеку, на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.
Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):
Приклад: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ «Общие санитарно-гигиенические требования к
воздуху рабочей зоны», ГОСТ – Государственный стандарт; 12 – стандарти безпеки праці; 1 – шифр підсистеми; 005 – порядковий номер стандарту у підсистемі; 88 – рік затвердження або перегляду і назва стандарту.
|
У відповідності з Угодою про співробітництво в галузі охорони праці, укладеною керівниками урядів держав СНД (1994 р.) стандарти ССБТ визнаються Україною як міждержавні стандарти. Перелік стандартів ССБТ переглядається в міру необхідності з урахуванням національного законодавства та удосконалення ССБТ. Зараз до Реєстру нормативно-правових актів з охорони праці включено 342 стандарти ССБТ. Система стандартів безпеки праці побудована по ієрархічному принципу. До складу ССБТ входять: ∗ міждержавні стандарти (ГОСТи), ∗ ОСТи (галузеві стандарти), ∗ державні стандарти, ∗ стандарти підприємств. Структура ССБТ приведена на рис. 2. Крім ДСТУ, ГОСТ і НПАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила ДБН або СНиП, де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної безпеки. При розгляді питань ПБ зустрічаються посилання на ОНТП – отраслевые нормы технологического проектирования або ISO – міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами. Рис.2. Структура системи стандартів безпеки праці ССБТ |
Акти з охорони праці, що діють в організації.
Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі НПАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993р. №132, до основних нормативних актів підприємства належать:
Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.
Інструкції з охорони праці
Інструкції з охорони праці – це нормативно-правовий акт, що містить обов’язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботи, трудові чи службові обов’язки.
Інструкції з охорони праці поділяють на:
- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;
- примірні інструкції;
- інструкції, що діють на підприємстві.
Державні міжгалузеві нормативні акти про ОП розробляються для персоналу, який проводить вибухові роботи, ємності, що працюють під тиском тощо. Затверджуються Державним комітетом з нагляду за охороною праці. Перегляд інструкцій не рідше 1 разу в 10 років.
Примірні інструкції затверджуються міністерствами, науково-виробничими та ін. об’єднаннями підприємств, мають відповідну компетенцію, за погодженням з Державним комітетом з нагляду за охороною праці та Національним НДІ охорони праці.
Такі інструкції є основою для розробки інструкцій, що діють на підприємстві. Вони розробляються з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених в експлуатаційній і ремонтній документації підприємств-виготовлювачів обладнання, що використовується на цьому підприємстві.
Такі інструкції переглядаються не рідше 1 разу на 5 років; для професій з підвищеною небезпекою – не рідше 1 разу на 3 роки.
Кожній інструкції присвоюють назву та скорочене позначення (код, порядковий номер). Вона має містити такі розділи:
- загальні положення;
- вимоги безпеки перед початком роботи;
- вимоги безпеки під час виконання роботи;
- вимоги безпеки після закінчення роботи;
- вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.
Інструкції містять лише ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких обов’язкове самими працівниками. Порушення працівником вимог розглядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням вимог інструкцій покладається на роботодавця.
Фінансування охорони праці.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.
Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Закон також передбачає, що не повинно бути довільного визначення заходів з охорони праці, які фінансує роботодавець за рахунок собівартості своєї продукції. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Таким чином, кошти, які виділяються на охорону праці, не обкладаються прибутковим податком і не можуть використовуватися для інших цілей. Витрати на охорону праці, котрі передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком. Працівники не несуть ніяких витрат на реалізацію заходів по охороні праці.
Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат (далі - Перелік), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. N 994.
Пунктом 1 Переліку визначено заходи щодо приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, зокрема стосовно систем вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях. Разом з тим згідно із пунктом 2 Переліку передбачено забезпечити усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях до вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
Відповідно до пункту 3 Переліку визначено забезпечити проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та аудиту з охорони праці, оформлення стендів, оснащення кабінетів, виставок, придбання необхідних нормативно-правових актів, наочних посібників, літератури, плакатів, відеофільмів, макетів, програмних продуктів тощо з питань охорони праці.
Ниже дан полный материал для ответа на вопрос 11 практической работы № 1
Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.
За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.
Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.
Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи Держгірпромнагляду. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.
Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямого дійсного збитку, провина працівника, його протиправні дії. Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності. При наявності в діях працівника ознак карного злочину на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність (п. 3, ст. 134 КЗпП), а при відсутності таких ознак – обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян і (або) працюючих (ст. 135, 218, 219 і 220 КК України).
Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.
Ст. 219 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил і норм з охорони праці у вигляді позбавлення волі на термін до 1 року, виправних робіт на той же термін або штрафу в розмірі до 20 мінімальних розмірів заробітної плати. Такі ж дії, якщо вони призвели до людських жертв або інших важких наслідків, спричиняють позбавлення волі на термін до 5 років або виправні роботи на термін до 2-х років.
Питання для контролю до лекції №2:
виробництві, сучасні вимоги виробничої санітарії, техніки безпеки тощо?
(КЗпП)?