Охарактеризувати чотири основні функції менеджменту та їхній взаємозв~язок

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №1

1.Охарактеризувати чотири основні функції менеджменту та їхній взаємозв’язок.

Менеджмент – це процес роботи з людьми і через людей для досягнення цілей.

Є 4 функції менеджменту:

•  Планування;
•  Організація;
•  Мотивація;
•  Контроль.

Планування – це процес вибору цілей та рішень необхідних для їх досягнення.

Розрізняють 2 види планування:

•  Тактичне (короткострокове);
•  Стратегічне (довгострокове)

Організування – це призначення завдань передбачених планами конкретним працівником або робочій групі.

Мотивування – це вивчення і створення психологічного клімату в колективі.

Контролювання – це процес забезпечення дійсного досягнення фірмою своїх цілей.

Ці чотири функції на практиці потрібно поєднювати.

2. Роль і значення маркетингу в ринковій системі.

Роль   і значення маркетингу в ринковій системі

Маркетинг (marketing) перекладається як ринкознавство і означає діяльність у сфері ринку.

Маркетинг – це вид ринкової діяльності , при якому підприємство використовує системний підхід та програмно – цільовий метод при вирішенні господарських проблем, а ринок , його вимоги і характер реакції  - критерії ефективності діяльності.

Основні риси маркетингу:

•  цільова орієнтація, тобто забезпечення відповідного рівня прибутковості у заданих границях часу;
•  комплексність, тобто поєднання окремих маркетингових дій у єдиний технологічний процес управління.  

У маркетингу використовуються двоєдиний підхід:

•  всебічне вивчення ринку та адаптація діяльності підприємства під змінні вимоги ринкового середовища;
•  активна дія на ринок за допомогою всіх доступних заходів.

Роль маркетингу в ринковій системі виявляється в такому:

•  сприяння розвитку ринку;
•  стимулювання інноваційної та інвестиційної  активності ринкових суб’єктів;
•  забезпечення оптимальної структури товарообороту;
•  стабілізація ринку;
•  налагодження процесу «виробництво – розподіл – обмін – споживання» .

Аналізуючи різні етапи розвитку ринкової економіки, можна зробити висновок, що не будь – яку діяльність, пов’язану із задоволенням тотреб споживачів через обмін, можна  назвати маркетингом. Для маркетингу характерне, що його діяльність орієнтується на потреби. Саме потреби споживачів є основним об’єктом уваги виробників товарів і послуг. Через задоволення потреб споживачів виробники реалізують свою кінцеву мету – одержання прибутку. А як засіб для її досягнення маркетинг пропонує не окремі зусилля, а комплекс заходів.

    Говорячи про маркетинг як теоретичну концепцію, насамперед слід підкреслити його значення для споживачів  і виробників товарів і послуг.

    Споживачеві маркетинг дає змогу стати більш інформованим та ефективним. Підвищення рівня інформованості скорочує затрати часу на здійснення купівлі та поліпшує координацію грошових ресурсів. Маркетинг значно впливає на погляди  людей і образ їх життя, а також сприяє покращенню його якості.

     Виробнику маркетинг дозволяє підвищити рівень інформованості, що дає змогу краще пристосуватись до змінних умов ринку ; регулювати ринкову економіку на мікрорівні . Це, по суті, діяльність суб’єктів ринку з регулювання своїх економічних відносин .

Врешті решт маркетинг виступає чіткою організаційною  формою сучасного товарного виробництва з відповідним змістом.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №2

1.Охарактеризуйте значення ресурсів, які беруть участь у виробничому процесі.

Характеристика менеджменту – це робота з ресурсами фірми, а ресурси фірми – це всі активи доступні для використання у виробничому процесі.

Діаграма виробничого процесу

Із даної діаграми видно, що всі ресурси використовуються в процесі виробництва, а керівник повинен ретельно слідкувати за їх використанням.

2. Еволюція та масштаби розповсюдження маркетингу.

Перші форми маркетингової діяльності (цінова політика та реклама) виникли на самому початку становлення та розвитку товарно - грошових  відносин. Відомість про рекламу зустрічаються у державах   стародавньої Месопотамії.

У XVII столітті сформульований основний принцип маркетингу: «Виробляй те, що необхідно споживачеві, а  не намагайся нав’язати те, що зумів виробити».

На початку XX століття закладені теоритичні основи маркетингу за напрямами: вивчення та аналіз ринку, основні принципи цінової політики, сервісне обслуговування  продукції .  

1902–1903 рр. – вводиться курс маркетингу в університетах США, Англії, Франції.

20-ті роки ХХ століття характеризуються переходом до масового виробництва товарів, що привело до кількісного та якісного насичення ринку, загострення конкуренції й розробки теорії збутової політики в системі маркетингу.

Наступний етап еволюції маркетингу збігається з економічною кризою перевиробництва 1929 – 1933 років. Підходи до маркетингу змінились, він втрачає суто збутову орієнтацію і набуває більш комплексного характеру.

1950 року англійський економіст Еджені Маккарті пропонує модель для виявлення змісту маркетингу, відому як система «4-Р» , і пояснює чотири основні елементи: товар( product), ціна (price), місце на ринку(place)  і просування (promotion).

У 1960 – 1970 роках під впливом прискорення темпів НТП розпочалась активна розробка принципів стратегічного маркетингу, орієнтованого на пошук оптимальної ринкової, виробничої, фінансової та інноваційної стратегії з урахуванням зовнішнього середовища і власних ресурсів.

Сьогодні за принципами маркетингу будують системи управління більшість компаній США, Японії, Західної Європи. Маркетинг орієнтує їх діяльність на задоволення потреб споживачів та надання їм бажаних товарів, послуг або ідей.

Орієнтуватись на споживача – значить вивчати не виробничі потужності, а потреби ринку, розробляти плани їх задоволення. При цьому товари і послуги – це засоби для досягнення мети, але не сама мета. З позиції  інтегрованого маркетингу координують всі види діяльності, пов’язані товарами й послугами.

  Черговість розповсюдження маркетингу в практиці організації:

1.  Виробники фасованих споживчих товарів .
2.  Виробники споживчих товарів довготривалого користування.
3.  Виробники промислового устаткування.
4.  Виробники предметів праці.
5.  сфера послуг.
6.  Групи підприємців вільних професій – адвокати, бухгалтери, лікарі, архітектори та ін.
7.  Некомерційні організації.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №3

1.Охарактеризувете дві різновидності менеджменту.

Є 2 види менеджменту:

- результативний;

- ефективний.

Результативний – це коли менеджер досягає цілі незважаючи на економне використання ресурсів.

Ефективний – це коли менеджер забезпечує як найкраще використання ресурсів, оптимізує процеси, але не досягає цілі.

На практиці ці два види потрібно поєднювати.

2. Необхідність становлення та розвитку маркетингу в Україні.

Долаючи великі і складні проблеми  наша країна здійснює перехід до ринкової економіки. Сама логіка виявлення закономірностей переходу, поступове визрівання умов для покращення економічного стану зумовлюють реальну самостійність підприємств у здійсненні господарської діяльності. У такій ситуації використання системи маркетингу для підвищення ефективності та результативності функціонування підприємств стає не лише бажаним і доцільним, але й об’єктивно необхідним.

До основних причин, які викликають необхідність становлення та розвитку маркетингу в Україні, належать:

•   створення та функціонування ринкових суб’єктів (приватні, сімейні, колективні підприємства, комерційні банки, біржі, тощо). Ці економічні структури мають подвійний характер, оскільки працюють за ринковими законами, але у реальних умовах вітчизняної економіки. Така ситуація посилює невизначеність і ризик у їх діяльності, що вимагає впровадження системи маркетингу;
•  створення спільних підприємств із залученням іноземного капіталу та розширення зовнішньоекономічних зв’язків господарюючих суб’єктів. Діяти на зовнішньому ринку, коли пропозиція перевищує попит, а конкуренція створює тенденцію зниження цін, і не використовувати принципи і прийоми маркетингу означає визнати свою неповноцінність;
•   прискорення темпів НТП. Швидке оновлення і розширення асортименту товарів і послуг під дією НТП, глибокі зрушення у характері ринкового попиту продовжують цілий комплекс проблем, розв’язанню яких сприяє маркетинговий підхід.

    Роль маркетингу в перехідний період до ринку:

•   сприяння перебудові підходу керівників підприємств до управління діяльністю від орієнтації на зростання виробництва до орієнтації  на максимальне задоволення ринкових потреб;
•  "економізація″ народного господарства;
•  подолання ситуації  " праця на склад″;
•  забезпечення розвитку ринку.

Головними умовами розвитку теорії та практики маркетингу в Україні є:

•  наявність ринкових структур;
•  розвиток конкуренції;
•  забезпечення рівних умов для продавців і покупців;
•  вільний доступ до інформації.

Перехід до ринкової економіки й оволодіння маркетингом – це процес одночасний. Головне сьогодні – швидше перейти від констатації необхідності маркетингу до повсякденної роботи щодо застосування його концепції.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №4

1.Охарактеризуйте розвиток шкіл управління

Виділяють 3 ранні підходи до менеджменту:

1.   Класична теорія менеджменту – це наукове дослідження Тейлор і Форд і адміністративна форма управління – Фейоль і Вебер.
2.  Неокласична теорія менеджменту – це школа людських стосунків і школа організаційної поведінки.
3.  Кількісна теорія менеджменту.
4.  Всі ці школи управління внесли свій внесок в теорію управління.

2. Характеристика принципів маркетингу.

Принципи маркетингу відбивають його сутність, виходять з його сучасної концепції та передбачають ефективне досягнення цілей маркетингової діяльності.

Основні принципи маркетингу:

•  Орієнтація діяльності підприємства на точне знання ринку, зовнішнього середовища та реальних внутрішніх можливостей;
  •  Облік змінних факторів ринкового середовища під час прийняття управлінських рішень;
  •  Націленість на досягнення кінцевого результату, тобто ефективна реалізація робіт і послуг на наявних ринках та оволодіння певною часткою нових ринків;
  •  Створення умов для пристосування до вимог ринку і структури попиту;
  •  Дія на ринок за допомогою всіх доступних заходів;
  •  Орієнтація на довготривалий результат, що викликає необхідність проведення прогнозних досліджень, розробку товарів ринкової новизни, які забезпечують високоприбуткову господарську діяльність;
  •  Програмно – цільовий комплексний підхід;
  •  Єдність стратегії і тактики поведінки ринкових економічних структур для активної адаптації до змінних вимог покупців з одночасною дією на формування стимулювання потреб.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №5

1.Охарактеризуйте теорію американську та японську модель менеджменту її застосування на Україні.

Американська модель	Японська модель
1. Обмежений термін зайнятості	1. Пожиттєва зайнятість
2. Індивідуальне прийняття рішення.	2. Колективне прийняття рішення.
3. Індивідуальна відповідальність.	3. Колективна відповідальність.
4. Швидка оцінка працівника та просування по службовій драбині.	4. Повільна оцінка працівника та просування по службовій драбині.
5. Не формальний контроль, ясно виражений механізм контролю.	5. Застосовано на довірі.
6. Спеціалізований шлях кар’єри.	6. Не спеціалізований шлях кар’єри.
7. Індивідуальне відношення до працівника як до робочої одиниці.	7. Узагальнене відношення до працівника як до особи.

Механічне перенесення американської або японської моделі на Україну неможливе по причині розвитку управління, психології, традиції та мотивації працівників.

2. Функції  та суб’єкти маркетингу.

Функції маркетингу -  комплекс завдань, які необхідно здійснити для досягнення намічених цілей, що дають змогу перевести систему в новий стан.

Серед найважливіших функцій маркетингу виділяють такі:

1.  Комплексне вивчення ринку (аналіз ситуації, ємності, динаміки, структури, конкурентів, кон’юнктури, власної позиції на ринку) та визначення тенденцій його розвитку.
2.  Аналіз виробничо – господарських і збутових можливостей підприємства.
3.  Розробка стратегій й тактики маркетингу (визначення методів , вибір засобів для досягнення намічених цілей на окремих етапах і напрямах діяльності).
4.   Розробка й здійснення товарної політики.
5.  Розробка й здійснення цільової політики.
6.  Розробка й здійснення збутової політики.
7.  Розробка й здійснення комунікаційної політики.
8.  Організація маркетингової діяльності.
9.  Моніторинг ( контроль ).

Кожна із зазначених функцій є важливою, але тільки за умови їх взаємозв’язку та цільової спрямованості  вони забезпечують основу для реалізації ідей і принципів маркетингу на підприємстві.

До суб’єктів маркетингу належать виробники та організації обслуговування, оптові та роздрібні торгівельні організації, організації – споживачі, кінцеві споживачі та спеціалісти з маркетингу.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №6

1.Охарактеризуйте значення і  застосування прогнозування.

У менеджменті вважається, що прогнозування — це метод, в якому використовуються як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення відносно майбутнього в цілях його визначення. В результаті отримують картину майбутнього, яку можна використовувати як основу в процесі планування. Прогноз в управлінні являє собою розробку моделей розвитку керованого об'єкта.

Мета прогнозування — отримати науково обґрунтовані варіанти тенденцій розвитку (зміни) керованого об'єкта (показників його стану) в часі і просторі. Джерелами інформації для прогнозів являються вербальні і письмові тексти, що отримуються в процесі комунікацій між людьми або у відкритому друці. Інформацію з відкритого друку отримують, використовуючи методи: структурно-морфологічний, визначення публічної активності, виявлення груп патентних документів, аналізу показників, термінологічного і лексичного аналізу, які будуть розглянуті далі.

Для прогнозування в практичній діяльності застосовуються різні кількісні і якісні методи.

Кількісні методи базуються на інформації, яку можна отримати, на основі вивчення тенденцій зміни параметрів або маючи статистично достовірні залежності, що характеризують виробничу діяльність об'єкта управління. Як приклади таких методів можуть виступати: аналіз тимчасових рядів, каузальне (причинно-наслідкове) моделювання.

У основу якісних методів покладені експертні оцінки фахівців в сфері прийняття рішень: наприклад, методи експертних оцінок, висновок, моделі очікування споживача (опитування клієнтів).

Цілі, час, умови прогнозу і специфіка його вироблення визначають комплекс методів і прийомів прогнозування. При цьому різні методи можуть використовуватися в розробці різних прогнозів.

2. Застосування концепції  маркетингу .

 Концепція – це філософія, склад або спрямованість ділового мислення; маркетинг – це процес або спрямованість дій у сфері бізнесу.

 Концепція маркетингу – це орієнтована на споживача, інтегрована цільова філософія, ідеологія, стратегія та політика діяльності підприємства.

Існує п’ять альтернативних концепцій, за якими підприємства здійснюють маркетингову діяльність

 Види концепцій маркетингу:

Виробнича, або концепція вдосконалення виробництва передбачає, що  покупці надаватимуть перевагу товарам і послугам підприємства завдяки широкій доступності і порівняно низьким цінам. Керівництво підприємства повинно зосередити свої зусилля на вдосконалення  виробництва і підвищення ефективності системи розділу.

Продуктова, або концепція вдосконалення товару передбачає, що покупці надають йому перевагу завдяки кращій якості, враховуючи споживчі властивості. Керівництво підприємства концентрується на досягненні високого рівня якості товару .

Торгова, або концепція інтенсифікації комерційних зусиль передбачає, що покупці купуватимуть товари у достатній кількості, якщо постійно докладати певних зусиль для просування товарів на ринку і стимулювання їхнього продажу.

Традиційна концепція маркетингу передбачає ефективніше, ніж це роблять конкуренти, визначення потреб, реальної купівельної спроможності покупців і адаптацію до них виробництва.

  Соціально – етична концепція маркетингу передбачає визначення потреб покупців та задоволення їх ефективніше, ніж конкуренти загальнолюдських суспільних інтересів. Підприємство у своїй маркетинговій діяльності виконує три завдання: враховує суспільні інтереси, задовольняє потреби покупців і збільшує свій попит. Його мета – забезпечити добробут окремого споживача і суспільства загалом .

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №7

1.Охарактеризуйте рівні та стилі менеджменту, їх застосування.

Рівень менеджменту – це горизонтальний елемент системи менеджменту, менеджери якого наділені приблизно однаковими повноваженнями та відповідальністю.

Є 3 рівні менеджменту:                                                         Посади

1.  

Вищі;                                                                Директори, заступники                                

                                                                         директ., Президент.

1.  Середні;                                                       Відділи начал., топ-менедж.
2.  Оперативні.                                                 Менеджери групи, майстри,          

                                                                          Бригадири, економісти.

2. Види маркетингу та їх характеристика.

Залежно від рівня застосування розрізняють:

•  Макромаркетинг,  спрямований на розвивання широких проблем, зокрема реалізації продукції та послуг на рівні народного господарства, стимулювання економічного розвитку країни тощо.
•  Мікромаркетинг, який вирішує питання оптимізації виробництва і збуту на рівні окремого підприємства.
•  Міжнародний маркетинг – маркетинг товарів і послуг за межами країни, де знаходиться підприємство.
•  Багатонаціональний маркетинг – форма міжнародного маркетингу, яка стосується підприємств, що здійснюють маркетингові операції у багатьох іноземних державах.

За цільовою орієнтацією розрізняють:

Комерційний маркетинг.

Комерційний маркетинг спрямований на максимальне задоволення потреб споживачів у товарах і послугах з одержанням прибутку від діяльності підприємства на ринку.

Некомерційний маркетинг.

Некомерційним маркетингом займаються організації та окремі засоби, які діють у суспільних інтересах або виступають за ідею і не прагнуть до одержання фінансових результатів (прибутків).

Комерційний маркетинг залежно від сфери застосування поділяється на:

•  Маркетинг товарів, зокрема маркетинг товарів виробничого призначення і маркетинг споживчих товарів.

Маркетинг товарів виробничого призначення застосовується фірмами – виробниками та маркетинговими посередниками в процесі виробництва і збуту засобів виробництва, які потрібні організаціям – виробникам та організаціям – споживачам для здійснення виробничо – господарської діяльності. Маркетинг споживчих товарів використовують фірми виробники та маркетингові посередники в процесі виробництва і збуту товарів, призначених для кінцевих споживачів.

•  Маркетинг послуг, зокрема маркетинг споживчих, ділових посередницьких, виробничих, фінансових та інших послуг.

Маркетинг послуг застосовується фірмами, які здійснюють надання послуг в різних галузях матеріальної та нематеріальної сфер народного господарства для задоволення потреб різноманітних споживачів.

Характеристики послуг, які впливають на розробку маркетингових програм:

•  Невідчутність.
•  Не відокремленість від джерела.
•  Непостійність якості.
•  Неможливість зберігання.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №8

1.Охарактеризуйте поняття комунікацій,  їх види та роль.

Комунікація – це процес обміну інформацією (факторами, ідеями, поглядами та елементами між двома або більше особами).

Розрізняють три основні методи між особових комунікацій:

1.  Усна комунікація
2.  Письмова комунікація;
3.  Невербальна комунікація.

Усна комунікація найбільш поширений метод обміну інформації між людьми.

До усної комунікації відносяться:

•  Промови;
•  Дискусії;
•  Розмови по телефону;

Переваги усної комунікації:

•  Швидкість обміну інформацією;
•  Хороший зворотній зв'язок;
•  Простота здійснення комунікацій.

Недолік усної комунікації

•  використання неадекватних слів;
•  можливість пропустити суттєві деталі;
•  велика імовірність забування поточної інформації.

Письмові комунікації виступають у вигляді: наказу, розпорядження, листів, звітів, там де використовуються письмові символи.

Перевагами письмової комунікації є:

1.  Не змінність впродовж тривалого часу.
2.  Можливість зберігання.
3.  Спроможність піддаватись перевірці.
4.  Ретельне функціонування, логіка та точність.

Не вербальна комунікація – це обмін інформації слів (мова тіла, рух очей).

2. Маркетингове дослідження та його характеристика.

Маркетинг - це дослідження, систематичне збирання, аналіз і відображення даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг. Воно виконується гральними організаціями, діловими фірмами, службою маркетингу підприємства.

Особливості маркетингового дoлідження:

•  Систематичний характер.
•  Сукупність дій об'єднується в єдину інформацаційну технологію управління.
•  Вихідні дані знадходять із різних джерел.
•  Можливість застосування результатної інформації для прийняття рішень на різних рівнях системи управління підприємства.

У маркетингових дослідженнях   зустрічаються такі тенденції:

•  Доступність комерційних баз даних
•  Застосування технологічних нововведень
•  Погіріїїсшія обрау опитування серед опиваних.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №9

1.Охарактеризуйте процес прийняття рішень

У процесі прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно відповісти на такі питання: що робити, як робити, кому доручити роботу, що це дає тощо.
Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний, а також залежить від кваліфікації керівника, його стилю керівництва, ситуації, культури організації та ін.
Найбільш визнаним підходом до прийняття управлінських рішень є дотримання процедури і виконання обов’язкових дій: розпізнавання проблеми, встановлення цілей розв’язання проблеми, вивчення проблеми за допомогою збирання та оброблення інформації, обгрунтування реарістичних альтернативних дій, порівняння та відбір альтернатив, формулювання та видавання рішень.

2. Види інформаційного забезпечення маркетингового дослідження.

Інформаційну базу для проведення маркетингового дослідження становить вторинна та первинна інформація.

Інформація повинна бути високоякісною і характеризуватися вірогідністю, повнотою, точністю, актуальністю, цінністю та корисністю. Вторинна інформація - це сукупність даних, які зібрані раніше для цілей, відмінних від пов'язаних з вирішенням проблеми, що досліджується.

Вторинна інформація поділяється на внутрішню і зовнішню. Джерела внутрішньої вторинної інформації - це бюджети, дані про збут, дані про прибуток і збитки, рахунки клієнтів, результати попередніх досліджень, письмові повідомлення тощо. Письмові повідомлення можуть збиратися керівництвом, особами, що займаються маркетингом, торговим персоналом тощо. Серед інформації, доступної з письмових повідомлень, можна виділити стандарти для оцінювання результативності маркетингу   на скарги споживачів.

Якщо досліджувана проблема не була роз зана за допомогою внутрішньої вторинї інформації, підприємство повинно використати зовнішні джерела - урядові та неурядові. Існує три джерела вторинної неурядової інформації, зокрема періодичні видання; книги та інші неперіодичні видання; комерційні дослідницькі організації.

Попри всю цінність і корисність вторинних даних , більшість маркетингових досліджень усе ж передбачають збирання первинних даних інформації. Якщо підприємство доходить висновку, що необхідні первинні дані, воно повинно розробити структуру дослідження.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №10

1.Охарактеризуйте  ієрархію потреб Маслоу.

Вчений Маслоу розробив 5 потреб, які притаманні для людини:

                                                          саморелізація

                                                        Повага

Соціальне

Безпека

Фізіологічні

Фізіологічні – їжа, гроші, повітря.

Безпека – перезастраховка.

Соц. Потреби – спілкування, любов, товаристкі зустрічі.

Самореалізація – просування по службовій драбині.

Маслоу стверджує, що всі потреби можна розташувати у вигляді чіткої ієрархічної структури. Він доказує, що потреби нищих рівнів повинні бути задоволені скоріше від потреб вищих рівнів, і що в кожний момент часу людина буде прагнути задовільнити ту потребу, яка є більш важливої для неї.

2. Охарактеризуйте план маркетингового дослідження.

В План проведення маркетингового дослідження складається у разі необхідності у первинних даних і містить:

•  визначення відповідальних за збирання і обробку даних:
•  виявлення об'єктів дослідження та порядок їх вибору;
•  визначення методів збирання й обробки даних;
•  розрахунок кошторису витрат;
•  визначення способів оформлення результатних даних.

Основні методи збирання та обробки даних:

•  Опитування - систематичне збирання даних від опитуваних осіб через контакти з ними особисто, поштою та телефоном.
•  Спостереження - аналітичний метод, за допомогою якого виявляється та фіксується поведінка і результати минулої поведінки покупців в реальних ситуаціях.
•  Експеримент - дослідження, під час якого повинно бути встановлено, як зміни однієї або декількох перемінних впливають на одну (або декілька) залежну перемінну.

Ознаки експерименту:

•  ізольовані зміни;
•  дослідник активно втручається в процес виникнення даних;
•  перевіряються причинно-наслідкові зв'язки.

Імітація - заснований на застосуванні моделювання і комп'ютерної техніки метод, який відтворює використання різних маркетингових факторів на папері, а не в реальних умовах.

Семантичний диференціал - перелік протилежних визначень. Цей метод використовує шкали порівняння замість або у доповнення до питань. Кожне визначення оцінюється за біполярною шкалою і розраховуються середні значення для всіх опитуваних. Потім розробляється загальний профіль підприємства або товару, який може бути зіставлений з профілями конкурентів та ідеальними оцінками споживачів.

Статистичний метод аналізу даних призначений для їх ущільнення, виявлення взаємозв'язків, залежностей і структур

Види методів аналізу:

за кількістю перемінних, що аналізуються одночасно – прості  та багатофакторні методи;

за ціллю аналізу - описові та індуктивні методи;
відповідно до поділу перемінних на залежні та незалежні - методи аналізу залежностей і методи аналізу взаємозв'язків.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №11

1.Охарактеризуйте зміст людських стосунків в організації та суть досліджень Хоторна.

Засновником школи став американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949). Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". Найбільш відомими роботами Е. Мейо є дослідження, проведені у фірмі "Хоторн" (так звані "Хоторнські експерименти"), а праці стосовно ролі людських та соціальних проблем у промисловому розвитку дозволили отримати перші важливі уявлення про поведінку людей на робочих місцях. Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до підвищення продуктивності праці. Школа людських стосунків стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним аспектом виробництва.

Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагодження між особистісних стосунків (концепції взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва до своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей для спілкування в контексті виконання певних функцій.

2.Поняття та характеристика ринків.

Ринок - це сукупність економічних відносин, яю виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання товарів i послуг.

Класифікація ринків:

1. За територіалъним охопленням розрізняють:

Внутрішній ринок.

Регіональний ринок.

Національний ринок.

Міжнародний ринок.

Світовий ринок.

2. Biдповідно до характеру обміну виділяють:

Ринок товарів i послуг.

Ринок землі та природних  pecypciв.

Ринок капіталу.

Ринок робочої сили.

Фінансовий ринок.

Ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів.

3. За характером i pівнем попиту та пропозиції розрізняють :

Ринок покупця.

Ринок продавця.

4. Клієнтурні ринки поділяються на:

Споживчий ринок.

Ринок виробників.

Ринок проміжних продавців (посередників).

Ринок державних установ.

5. Залежно від сфери суспілъного виробництва виділяють:

•  Ринок товарів матеріального виробництва.
•  Ринок, товарів духовної сфери.
  Ocoблuвocmi національного ринку визначаютъся:
•  рівнем розвитку суспільною виробництва:
•  історичними умовами, нацюнальними традиціями;
•  станом суспільної свідомості;
•  національними відносинами.

Принципи ринкової системи:

1.  Економічна свобода.
2.  Державне регулювання. Функції ринку:
3.  Примат споживача. • інтегруюча;
4.  Ринкове ціноутворення. • оцінна;
5.  Договірні контрактні відносини                  • організуюча; між суб'єктами ринку.                                         • регулююча;
6.  Відкритість національної економіки.
7.  Конкуренція

8.Інфраструктура ринку.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12

1.Охарактеризуйте внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства.

Поява неформальних лідерів – це визнання членами неформальної організації свого керівника. Визнані колективом людей керівники або лідери діють без підтримки зверху.
Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень.
Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища.
Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення – політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації.
До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.
Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом.
Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки.
Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.
Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.
Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію.
Люди організації – це персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації.

Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї.
Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації.
Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.
До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо.
Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.
Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку.

2.Традиційні критерії сегментації .

Ефективність ринкового сегментування забезпечується через дотримання таких вимог:

•  Мають існувати потрібні  мотиви споживачів у межах кожног сегмента.
•  Кожен сегмент повинен мати чіткі характеристики i бути окресленим.
•  Кожен сегмент повинен мати визначених конкурентів.
•  Сегмент повинен бути доступним для використання   ефективних методів збуту.
•  Сегмент повинен забезпечувати ефективність роботи  орієнтувати  на   мінімальні сукупні витрати i одержання прибутку.
•  Маркетолог повинен знати фактори, сприятливі   для ycпішного розвитку сегмента.

Сьогодні в теорії та практиці маркетингу не існує единого методу
сегментування     ринку.     Маркетологу потрібно випробувати варіанти сегментування на основі різних змінних параметрів,одного або декількох одразу, у спробах виявити раціональний підхід до розгляду структури ринку.

При сегментації споживчих ринків використовують традиційні критерії сегментації:

герграфічні, а саме регіон, область, місто густота населення клімат;

психологічні, в тому числі суспільний клас, спосіб життя, тип особи;

фактори поведінки, тобто мотив для здійснення купівлі,вигоди,

статус користувача, інтенсивність споживання,відношення до товару (послуги) тощо.;

• демографічні, а саме вік, стать, кількість членів у сім’ї, етали життевого циклу сім'ї, рівень доходів, рід занять, освіта, раса,
національність релігія.

При сегментуванні промислового ринку використовують як традиційні критepiї сегментації, так i специфічні, що поділяються на макро- i мікрокритерії сегментації.

Макрокритерії сегментацй передбачають: розподіл ринку на ocновіi загальних характеристик сфери індустрії, розміру, розміщення, фінансового стану підприємств. Ця інформація заснована на емпіричних даних.

Мікрокритepiї сегментації відображають специфічну інформацію про підприємство: технологія, темп i режим використання. організаційна структура, ступінь ризику тощо.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13

1.Охарактеризуйте лідерство та поняття влади.

Лідер здійснює важливу функцію управління — показує шлях руху вперед, веде за собою виконавців. Сьогодні у світі склалася так ситуація, що без визнаних лідерів неможливо вижити ні підприємницькій, ні іншій організації. Лідерство є тим видом діяльності, який поряд із керівництвом та прийняттям рішень властивий всій системі управління. Якщо ефективний керівник однозначно позитивно впливає на ефективність управління, то ефективні лідери не завжди є одночасно й ефективними керівниками. Про ефективність лідера можна судити з того якою мірою він впливає на персонал організації. Інколи ефективне лідерство (неформальний лідер) може бути перепоною досягненню мети організації. 
Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. керівництво — це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і вирішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов'язково посідаючи формальну посаду. 
Посада керівника — це результат свідомої дії формальної організації. Лідерами стають не з волі організації, і дії лідерів не обмежуються рамками повноважень та структур. Дуже часто керівник є лідером без будь-якого зв'язку з його посадою в існуючій управлінській ієрархії. Тому проблема поєднання функцій лідера і менеджера в одній особі все більш привертає увагу теоретиків. Теорія лідерства прагне з'ясувати й передбачити, які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними і чому з позиції спрямування зусиль персоналу на досягнення мети організації в конкретних умовах. 
Згідно з теорією особистих якостей лідерства (теорією великих людей), кращі керівники — це ті, котрі мають певний набір властивих усім людям особистих якостей. Наприклад: знання, інтелект, чесність, здоровий глузд, ініціативність тощо. Знаючи про необхідність цих рис, люди можуть навчатися виховувати їх у собі й ставати хорошими керівниками. Для успішного здійснення лідерства потрібно, щоб особисті риси керівника співвідносилися з особистими рисами, діяльністю, метою і завданнями його підлеглих. 

Діловим людям, незалежно від місця здійснення бізнесу, необхідний лідер думки, лідер інтуїції, лідер дії, лідер результату. 
Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі: 

•  мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;
•  мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;
•  мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;
•  мистецтво обробляти інформацію — здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;
•  мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення - здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;
•  мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;
•  захист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і впровадження інновацій в організації;
•  мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію лідера, його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

2 . Поняття та класифікація товарів.

     Продукт працi  в системi маркетингу - це  сполучення вiдчутних  i не- вiдчутних  товарних  характеристик, спрямованих  на задоволення потреб споживача. Пiдприэмству  необхiдно визначити свою продукцiю трьома рiзними  способами:

•  кокретно;
•  розширено;
•  узагальнено.

       Конкретний  продукт- це базова фiзична суть, послуга  або  iдея,що  маэ точнi характеристики i пропонуэться пiд заданим описом.

       Розширений  продукт  мiстить не лише конкретнi характеристики, але й все, що становить його образ i обслуговування.

       Узагальнений  продукт- це уявлення споживача про його властивостi. Продукт  працi  складаэться з виробу:

- набору споживчих iх властивостей i певного рiвня якостi;

- упакування;

- товарноi марки;

- сервiсу.

Вiдповiдно до потреб споживачiв  розрiзняють продукти виробничого  i споживчого призначення.

Споживчi  товари- це продукцiя або послуги, якi  призначенi  для кiнцевого споживача.

        Споживчi послуги передбачають:

•  оренду товарiв;
•  послуги, пов’язанi  з переробкою або ремонтом товарiв, що належать споживачевi;
•  особистi  послуги нетоварного характеру.

     Товари i послуги виробничого призначення купляють для використання у виробництвi  iнших  товарiв i послуг, господарської  дiяльностi  або  для пере-продажу iншим  споживачам. Товари  виробничого призначення класифiкуються за рiвнем прийняття рiшень про купiвлю, величиною вартостi, швидкiстю споживання, ролю у виробництвi тощо. До основних груп товарiв виробничого призначення належать:

- капiтальне устаткування;

- додаткове устаткування;

- сировина;

- компоненти;

- готовi  деталi;

- виробничi  запаси.

   Послуги виробничого призначення складаються з:

•  послуг з експлуатацii  та ремонту товарiв;
•  дiлових послуг.

    Товарний асортимент-  це сукупнiсть  асортиментних  груп  товарiв, що пропонуэ  пiдприэмство.

   Асортиментна група- це сукупнiсть  асортиментних  позицiй товарiв да-ного типу.

   Асортиментна позицiя-  це конкретна модель, марка  або  розмiр товару, який продаэ  пiдприэмство.

Товарний асортимент характеризуэться:

•  шириною, що залежить вiд кiлькостi  запропонованих асортиментних груп;
•  глибиною, яка  вiдбиваэ  кiлькiсть  позицiй у кожнiй  асортиментнiй групi;
•  порiвнянiстю, в основi  якоi  спiввiдношення  мiж запропонованими асортиментними  групами з позицiй  спiльностi кiнцевого викорис-тання, каналiв  розподiлу, груп  споживачiв та дiапазону цiн.

        Фактори,  що визначають  товарний  асортимент  пiдприэмства

•  НТП;
•  Розвиток  наявних i  формування нових  потреб;
•  Змiни  у  товарному  асортиментi  конкурентiв;
•  Змiни  у структурi  ринкового попиту.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14

1.Охарактеризуйте  основні принципи взаємовідносин між керівником та підлеглими.

У своєму реальному функціонуванні система менеджменту соціальної роботи з'являється як сукупність різноманітних управлінських дій, виконуваних більшою чи меншою кількістю людей, які об'єднані на засадах загальних інтересів та єдиної мети. Адже соціальне управління загалом виникає і здійснюється тільки там і тоді, де і коли люди виконують спільні дії заради досягнення визначеної мети, будь це проектування будинку, навчання студентів у вузі, або надання соціальних послуг щодо соціального захисту певних верств населення. Водночас майже кожна людська дія є не тільки визначена операція у відношенні певного предмету: будь-це будівельні матеріали, навчальні посібники, музичні інструменти або соціальні пільги, але і певний вчинок стосовно визначеної людини - допомога йому, підтримка його чи, навпаки, суперництво з ним, або протидія його діям, наприклад, прагнення захисника у футболі відібрати м'яч у нападаючого команди-суперника. Все це означає, що у будь-якій дії, яка зв'язує людей у той чи інший спосіб (в тому числі і в сфері управління), виникають цілком визначені відносини кожної людини зі своїми колегами — відносини співробітництва чи суперництва, симпатії чи антипатії, домінування чи підпорядкування тощо.

Одне слово, саме сукупність зв'язків між людьми, що виникають в системі менеджменту соціальної роботи у процесі їхньої взаємодії і складає те, що називають міжособистісними відносинами. Але такі зв'язки здобувають стійкого і тривалого характеру лише тоді, коли вони обумовлені докорінними життєвими інтересами не тільки і не стільки окремих особистостей, скільки економічними, політичними, культурними й іншими інтересами визначених соціальних груп і спільностей, що поєднують людей загальними цілями і діями їх досягнення. Тому саме сукупність таких зв'язків і взаємодій і виступають як соціально-управлінські відносини, існуючі в даному суспільстві на певній стадії його історичного розвитку.

2. Етапи життєвого циклу товару.

Життєвий  цикл  продукцii ( ЖЦП )- це концепцiя, яка  описує  збут, при-бутки, споживачiв, конкурентiв   i  стратегiю  маркетингу  з  моменту виходу  продукцii  на ринок до ii зняття з ринку.

Характеристика  етапiв  ЖЦП :

1. Впровадження- створення  ринку для  нового  продукту. Темпи  продажу залежать  вiд новизни продукту i  вiд того, наскiльки  його бажаэ споживач. Конкуренцiя обмежена. Великi  витрати на виробництво i маркетинг, низька частка прибутку. Споживачi-  новатори.

2.Зростання- розширення  збуту  i  пропозицii  модифiкованого  продукту. Декiлька  фiрм  проникають на високоприбутковий ринок, який  маэ високий потенцiал, i  галузевий збут швидко  зростаэ. Високi  прибутки. Пропонуэться  модифiкацiя  базовоi  моделi  прибутку.

3.Насичення-  стабiлiзацiя  збуту. Фiрма  намагаэться  зберегти  вiдмiннi переваги. Галузевий  збут стабiлiзуэться. Максимальна конкуренцiя. Зменшення  розмiрiв  прибутку, оскiльки  надаються знижки до цiни. Споживачi  зi  середнiми доходами.

4.Спад- вихiд  з ринку. Пiдприэмство  застосовуэ  три альтернативнi дii:

•  поступове  скорочення  виробництва  продукту;
•  “оживлення”  продукту;
•  закiнчення  випуску продукту.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15

1.Проведення ділових зустрічей.

Ділові зустрічі - це цілеспрямований вид спілкування з метою вироблення рішень на основі аналізу міркувань і висловлювань його учасників. До ділових зустрічей належать наради, засідання, ділові бесіди й переговори.
Керівники й спеціалісти витрачають на ділові зустрічі 20-30 % свого робочого часу. Однак, як свідчить досвід, сьогодні ділові зустрічі не завжди приносять очікуваний ефект через неправильну їх організацію та технологію проведення ( непідготовленість, велика кількість учасників, необгрунтована тривалість доповідей, незадовільне оформлення рішень тощо).
У чому ж полягає зміст раціональної організації та проведення ділових зустрічей організація містить розробку плану зустрічей, відбір учасників, вибір місця й часу їх проведення.
Проведення ділової зустрічі передбачає визначення стилю її проведення й тривалості.
План ділових зустрічей повинен розроблятися на певний період (місяць, квартал, рік), узгоджуватися зі всіма зацікавленими службами й посадовими особами, затверджуватися керівником і скеровуватися у всі підрозділи. Уже одна ця операція дозволяє впорядкувати частоту засідань,їхню тривалість, а також знімає проблему негайності скликання й непроінформованості учасників. Звичайно, наради можуть скликатися й раптово, але їхня кількість повинна бути дуже малою. Крім цього, план повинен містити перелік питань, які необхідно обговорити в процесі самої зустрічі. При підготовці зустрічі необхідно уважно визначити якісний і кількісний склад її учасників.

2. Розробка і планування нового товару.

Новий продукт - це модифiкацiя  наявного  або нововведення, яке спо-живач  вважаэ значущим.

Модифiкацiя- змiни в  продукцii  пiдприэмства, якi  передбачають  новi моделi, стилi, кольори, покращення  товарiв i новi  товарнi  марки.

Невеликi  нововведення- це товари, якi  ранiше  не продавались пiд-приэмством, але  збувалися iншими.

Значнi   нововведення- продукти, що  ранiше  не продавалися даним та iншими  пiдприэмствами.

Основнi  етапи розробки нового  продукту в системi  маркетингу:

1.Генерацiя  iдей- постiйний пошук  джерел  iдей i  методiв iх генерацii. Дже-рела  iдей подiляються  на ринковi  та  лабораторнi. Методи генерацii iдей  мозкиiп  атака, аналiз  наявноi продукцii, опитування  тощо.

2.Фiльтрацiя  iдей- експертна  оцiнка  сукупностi  iдей за трьома групами ха-рактеристик :загальнi, виробничi, маркетинговi.

3.Перевiрка  концепцii- надання  споживачевi  уявлення про продукт  i виз-начення його вiдношення  i намiр  здiйснити покупку на ранньому етапi роз-робки.

4.Технiко-економiчна  експертиза-  визначення прогнозних розмiрiв прибутку вiд  реалiзацii нового товару, витрат на виробництво, оцiнювання комерцiй-ного  ризику.

5.Ринкове  випробування  нового продукту- здiйснення  пробних продажiв.

6.Комерцiйна  реалiзацiя  продукту.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16

1.Охарактеризуйте елементи товароруху.

Товарорух – це система, яка забезпечує фізичне переміщення товарів послуг від виробника до споживача, зокрема транспортування, зберігання, здійснення угод про передачу права власності,  управління каналами збуту та сервісне обслуговування.

Зусилля всіх учасників товароруху об’єднані загальним прагненням забезпечити легко доступність товарів і послуг на ринках збуту через ефективний розподіл та ЗБУТ, заручитися лояльністю споживача й одержати відповідні прибутки.

        Ефективність товароруху визначається такими чинниками:

•  швидкість виконання замовлення;
•  можливість термінової поставки товарів на спеціальне замовлення;
•  готовність прийняти поставлений товар при виявленні дефектів і заміни в найкоротші строки якісним;
•  забезпечення різних за величиною партій відвантаження на бажання покупців;наявність ефективних транспортних засобів, служби сервісу, складської мережі;
•  достатній рівень запасів;
•  гнучкість цін, за якими надаються послуги товароруху покупцям.

    Система товароруху складається з внутрішніх (збутові підрозділи фірми; служба сервісу: фірмові магазини) та зовнішніх (фірми, що забезпечують перевезення; посередники та їх склади; збутова мережа (магазини) елементів.

Основні функції внутрішніх елементів системи товароруху:

1.  Оброблення замовлень покупця.
2.  Технічний контроль виробів, одержаних від постачальників.
3.  Формування партій товарів на замовлення покупців.
4.  Зберігання продукції.
5.  Формування оптимальних транспортних партій.
6.  Упакування продукції відповідно до вимог транспортних і складських служб.
7.  Оформлення митних документів і страхування.
8.  Відвантаження і контроль за рухом вантажів.
9.  Обслуговування в процесі експлуатації.

2. Класифікація організації в управлінні.

Організація — це соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети.

Організаціями є фірми (економічні суб'єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших "одиниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники".

З визначення організації випливають три основні вимоги, які потрібні для її створення.

■ Певна кількість учасників.

■ Ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, які випливають з інтересів її засновників (власників).

■ Формальна структура владних відносин, ієрархія, що характеризується певною складністю.

Члени організації доповнюють одне одного, що робить їх сильнішими в боротьбі за виживання. Без об'єднання в організації, найпримітивнішими із яких були первісні племена, людство не змогло б вижити і створити цивілізацію.

Організації можуть бути формальними й неформальними. Наведене вище визначення стосується формальної організації. Неформальні ж виникають спонтанно, але тоді, коли люди досить часто вступають у стосунки між собою. Неформальні групи, організації існують майже в усіх формальних організаціях, за винятком, можливо, дуже маленьких. їх виникнення пояснюється тим, що не всі інтереси чи соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Неформальні групи посідають особливе місце в системі відносин, яка складається у формальній організації і є предметом окремої розмови. Надалі, ведучи мову про організацію, матимемо на увазі лише формальну організацію.

Організації проектуються заздалегідь, вони моделюються для формування структури, яка підпорядковується інтересам досягнення поставлених цілей. При проектуванні організації використовується уявлення про неї як про організм, що діятиме раціонально й цілеспрямовано для досягнення поставленої мети й удосконалюватиме методи її досягнення.

В ідеалі стосунки між людиною і організацією мають бути збалансовані, але баланс може порушуватися внаслідок зловживань з того чи іншого боку, коли або організація принижує людей до становища гвинтиків, або люди використовують організацію у своїх корисливих цілях, завдаючи збитків її потенціалу й репутації. ! в тому, і в іншому разі результат однаковий — організація слабшає і перестає ефективно виконувати свої функції.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17

1.Охарактеризуйте маркетингових посередників.

Залежно від прийняття рішення про власність на товар розрізняють незалежних і залежних маркетингових посередників.

     Незалежні посередники переносять на себе право власності на товар і здійснюють функції товароруху. Залежні посередники здійснюють функції товароруху без права власності на товар і одержують комісійну винагороду.

      Відповідно до обсягів обслуговуваних товарів розрізняють оптових і роздрібних посередників.

      Існують три загальні категорії організації оптової діяльності: оптова діяльність виробників, комерційна оптова діяльність, а також агенти і брокери (рис.7.2.)

     Комерційні оптові організації одержують право власності для наступного перепродажу продукції.

     При оптовій діяльності виробника він самостійно виконує всі функції товароруху через свої збутові підрозділи.

 Комерційні оптові організації поділяють на  організації з повним і обмеженим обслуговуванням та надають такі послуги:

•  Збирання асортименту продукції в певному місяці.
•  Забезпечення торгового кредиту.
•  Зберігання та поставка товарів.
•  Участь у реалізації та товаропросуванні.
•  Участь у маркетингових дослідженнях.

Оптовики з повним циклом обслуговування поділяються на:

•  торговців оптом, які працюють з підприємствами вроздріб і різняться між собою широтою асортиментного набору товарів;
•  дистриб’юторів, які торгують повністю від свого імені, укладають договори з продавцями, так і з покупцями, вивчають ринок, забезпечують рекламу і мають склади. Вони встановлюють ціни і займаються се6рвісом.

Оптовиками з обмеженим циклом обслуговування називають:

•  оптовиків-комівояжерів – збутових посередників, які за дорученням клієнта (продавця) шукають покупців на його товари та одержують винагороду пропорційно до обсягів здійснених продажів;
•  оптовиків організаторів, які повністю переймають право на товари та пов’язаний з цим ризик з моменту прийняття замовлення  до моменту завершення поставки. Вони не зберігають товари, а лише сприяють прямій передачі їх від виробника безпосередньо споживачеві;
•  оптовиків-консигнаторів, які торгують за умови консигнації, тобто через договірні склади, коли право власності на продукцію, яка надійшла на склад залишається за постачальником до моменту її продажу;
•  сільськогосподарські виробничі кооперативи;
•  оптовиків, які торгують за готівку без поставки товару;
•  оптовиків посилторговців, які спеціалізуються на розсиланні товарів клієнтам поштою, доставкою транспортом.

До залежних оптових посередників належать:

•  Брокери.
•  Агенти.

     Брокери працюють на біржі та зводять покупців і продавців з їх товарами для укладення угоди.Вони не зберігають товарних запасів, не займаються фінансовим аспектом угоди, не ризикують і одержують за свої послуги комерційну винагороду.

     Агенти поділяються на агентів виробників, збутових агентів, комісіонерів.

     Агенти виробників працюють на декількох виробників і мають справу з не конкуруючими товарами з винятковим правом збуту на певній території.

    Збутові агенти за умовами договору відповідають за маркетинг продукції одного виробника і мають повноваження вести переговори щодо цін, кредитів, поставок.

   Комісіонери за дорученням іншої сторони (клієнта) за визначену комісійну винагороду здійснюють за його рахунок угоду, але від свого імені. В цьому випадку договірні відносини не мають довгострокового характеру.

     До роздрібних посередників належать:

•  Дилери.
•  Магазини роздрібної торгівлі.

     Дилер – незалежний підприємець, який придбає товар у свою власність, зберігаючи марку фірми, передає їх окремим покупцям і веде сервісне обслуговування.

Види магазинів роздрібної торгівлі:

•  Черговий магазин.
•  Звичайний універсам.
•  Супермаркет.
•  Спеціалізований магазин.
•  Магазин різноманітного асортименту.
•  Універмаг.
•  Магазин знижених цін тощо.

Немагазинні форми роздрібної торгівлі:

•  Торговельні автомати.
•  Прямий продаж вдома.
•  Прямий збут поштою та телефоном.

2. Сутність та класифікація методів менеджменту.

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу. В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи менеджменту.

У загальноприйнятому розумінні методи - це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб´єкта на об´єкт для досягнення поставленої мети. Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов´язаних та взаємодіючих конкретних методів.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов´язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Про те, що людство вже давно усвідомило значення методів у життєдіяльності суспільства, може свідчити одне з положень із стародавньої китайської філософії: "Цілеспрямована діяльність людини проявляється в тому, що людина має метод: мету, засіб, план дій або порядок дій для досягнення поставленої мети, а також відповідні критерії для оцінювання результатів своєї діяльності. Метод - це те, завдяки чому можна отримати результат".

Поняття методу менеджменту трактується двояко: як спосіб пізнання, дослідження об´єкта управління і як прийом, спосіб практичної управлінської діяльності.

Методи менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу фірми, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію різноманітної діяльності фірми й управління нею на рівні світових стандартів. За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні. Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т.ін.)

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18

1.Розкрийте значення менеджменту та ресурсів фірми.

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів.
Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.
Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.
Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.
Ефективність виробництва — об'єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва. Важливе значення при цьому має вибір оптимальних економічних рішень, які торкалися б усіх аспектів господарської діяльності підприємства.

За сферою прикладання розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна — окремі стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання; часткова — ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).
За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська і госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності і витрати окремого підприємства (об'єднання).
Надзвичайно важтиво знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.

2. Види реклами та їх застосування.

      Реклама – це вид комунікаційного зв’язку між виробництвом і споживанням, який досягається комерційною пропагандою неособистих уявлень про споживчі властивості товару або корисний ефект послуги.

       Завдання реклами:

•  інформування
•  нагадування
•  переконання

  Розробка заходів реклами передбачає:

•  наявність джерел інформації;
•  конкурентні переваги товару або послуги;
•  наявність конкретних адресів розсилання рекламних матеріалів.

Планування рекламної кампанії передбачає:

1. Встановлення цілей рекламних заходів

2. Встановлення відповідальності

3. Розрахунок бюджету з урахуванням витрат за різними альтернативами, кількості повторень реклами, зміни цін на рекламні засоби, вартості рекламних об’яв тощо

4. Розробку теми реклами

5. Вибір засобів реклами, зокрема:

•  пряма реклама –“директ мейл”;
•  преса;
•  друкована реклама – каталоги, проспекти, рекламні листівки, буклети, плакати, рекламні сувеніри і подарунки;
•  зовнішня реклама – електрифіковані панно, просторові конструкції, вітрини магазинів, транспортні засоби тощо;
•  екранна реклама – кінофільми, поліекран, слайди та проекції.
•  реклама на місці продажу тощо.

Створення рекламних об’яв, яке передбачає прийняття чотирьох рішень стосовно змісту послання; графіку роботи; місця в засобі реклами; кількості використовуваних варіантів базового послання, що залежить від частоти презентації   та якості рекламних об’яв.

7. Вибір часу реклами;

8. Аналіз сумісних зусиль;

9. Визначення успіху (невдачі).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19

1.Охарактеризуйте економічні методи менеджменту.

Економічні методи управління — це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва. Фактори стимулювання, що лежать в основі економічних методів, діляться на:

•  зовнішні — реалізаційна ціна на продукцію, ціни на предмети матеріально-технічного постачання, кредити, податки, митні платежі, кошти держави на соціальну інфраструктуру, державні субсидії, державні премії, іноземні субсидії, тарифи за послуги, штрафи;
•  внутрішні — аванс, основна зарплата, додаткова оплата, премії, привілеї, майновий і земельний пай, дивіденди, внутрішньогосподарські ціни і тарифи, спецодяг тощо.

Суть економічних методів полягає у здійсненні непрямого впливу на виконавців і створенні таких економічних передумов, за яких вибір напряму своєї діяльності здійснює саме підприємство, його господарські підрозділи і окремі виконавці під впливом економічних стимулів, що діють як перспективи матеріальної вигоди або втрати. До числа умов успішного застосування економічних методів управління слід внести дотримання господарсько-оперативної самостійності підприємств і господарських підрозділів, надання їм достатніх прав у виборі шляхів та засобів досягнення поставлених цілей.

2. Сутність персональної продажі.

   Персональний продаж – це частина товаропросування яка передбачає усну презентацію товару в бесіді з одним або групою потенційних покупців з метою продажу товарів і послуг підприємства.

      Планування персонального продажу здійснюється за етапами:

1. Встановлення цілей, які орієнтують на попит або образ товару.

2. Призначення відповідальних.

3. Розробка бюджету торгових витрат (розподіл асигнувань між торговими службовцями, товарами, споживачами і регіонами на певний період часу).

 Особливі риси персонального продажу: особисті контакти, наявність двохстороннього зв’язку, реакція з боку покупця, закінчення купівлею, висока коштовність.

           Основні форми організації:

•  Торговий агент контактує з одним покупцем.
•  Торговий агент контактує з групою покупців.
•  Група збуту контактує з групою покупців (комерційні переговори).
•  Проведення торгових нарад.
•  Проведення торгових семінарів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20

1.Охарактеризуйте індивідуальні стилі керівництва.

Стиль управління, або керівництва - це гнучка манера поведінки керівника, щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт, підпорядкованих керівнику співробітників.

Стиль керівника - це сукупність типових і відносно стабільних методів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і тим самим завдань, що стоять перед організацією.

Існують традиційні і сучасні підходи до визначення стилю керівництва. Вперше стилі керівництва були визначені К. Левіном як авторитарний, демократичний і ліберальний. Пізніше деякі автори внесли зміни в їх назву і тепер ці ж стилі називають директивний, колегіальний і пасивний.

Авторитарний (директивний, диктаторський) стиль управління: для нього характерне тверде одноосібне прийняття керівником всіх рішень, жорсткий тотальний контроль за виконанням рішень із погрозою покарання, відсутність інтересу до працівника як до особистості. За рахунок постійного контролю цей стиль управління забезпечує цілком прийнятні результати роботи (за непсихологічними критеріями: прибуток, продуктивність, якість продукції може бути високими), але недоліків більше, ніж переваг.

Цей стиль управління доцільний і виправданий лише в критичних ситуаціях (аварії, бойові воєнні дії і т.п.). Але в автократа є і привабливі риси. Люди цього типу найчастіше мають прямо-таки блискавичну реакцію, енергійні і розумні, рішуче переборюють труднощі.

Демократичний (колективний) стиль управління: управлінські рішення приймаються на основі обговорення проблеми, врахування думок і ініціатив співробітників, виконання ухваленого рішення контролюється і керівником, і самими співробітниками, керівник проявляє інтерес і доброзичливу увагу до особистості співробітників, до їхніх інтересів, потреб, особливостей.

Демократичний стиль є найефективнішим, тому що він забезпечує високу ймовірність правильних, зважених рішень, високі виробничі результати праці, ініціативу, активність співробітників, задоволеність людей своєю роботою і членством у колективі, сприятливий психологічний клімат і згуртованість колективу.

Ліберальний (пасивний, нейтральний) стиль управління. характеризується, з одного боку, можливістю кожного висловлювати свої позиції, але реального врахування і узгодження цих позицій не прагнуть досягти, а з іншого боку, навіть ухвалені рішення не виконуються, немає контролю за їхньою реалізацією, все спущено на "самоплив", внаслідок чого результати роботи зазвичай низькі, люди не задоволені своєю роботою, керівником, психологічний клімат у колективі несприятливий, немає ніякого співробітництва, немає стимулу сумлінно трудитися, частини роботи складаються з окремих інтересів менеджерів підгруп, можливі приховані і явні конфлікти, іде розшарування на конфліктуючі підгрупи.

2. Формування попиту та стимулювання збуту.

    Формування попиту – це сукупність маркетингових дій, спрямованих на повідомлення потенційного покупця про товар, властивості та потреби, що ним задовольняються, надання доказів і максимальне зняття недовіри.

       Завдання системи формування попиту:

•  впровадження нових товарів на ринок;
•  забезпечення початкових продажів товару;
•  завоювання певної частки ринку збуту.

Основні засоби формування попиту:

•  Ярмарки
•  Виставки
•  Презентації  та демонстрації
•  Семінари

 Стимулювання збуту – сукупність маркетингових дій, спрямованих на покупця з метою зацікавлення у здійсненні купівлі великих партій або придбанні їх систематично чи протягом заданого часу.

    Типи адресатів:

•  Споживачі
•  Посередники
•  Власний збутовий персонал

 Основні засоби системи стимулювання збуту споживачів:

•  Знижки до ціни.
•  Розповсюдження купонів.
•  Преміювання.
•  Надання безкоштовних зразків.
•  Використання елементів гри.
•  Підкріплення товару.
•  Використання упаковки тощо.

Основні засоби стимулювання посередників:

•  Знижки до цін при певному розмірі партій товарів.
•  Надання безоплатних одиниць за умови закупки партії.
•  Преміювання.
•  Конкурс дилерів.
•  Сумісна реклама.
•  Безкоштовне підвищення кваліфікації торгового персоналу.

Основні засоби стимулювання власного торгового персоналу:

•  Премії.
•  Додаткові дні відпустки.
•  Конкурси.
•  Участь у прибутках.
•  Конференції продавців тощо.

Основні риси ФОПСТИЗ: привабливість; інформативність; ефект у збільшенні обсягів продажу товару фірми; різноманітність засобів стимулювання збуту та форм запрошення до покупки.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21

1.Охарактеризуйте пабліситі один із видів реклами.

   Паблісіті – неособисте і несплачене спонсором стимулювання попиту на товар, послугу або ділову організаційну одиницю через розповсюдження комерційно важливих повідомлень у друкованих засобіх або по радіо, телебаченню та зі сцени.

До основних засобів пабліситі належать:

•  Зв’зок з засобами масової інформації через проведення пресконференцій; брифінгів; розсилання прес-бюлетнів і прес-релізів; організацію інтерв’ю тощо.
•  Друкована продукція, зокрема щорічні офіційні звіти, фірм енні журнали, проспекти.
•  Участь представників фірми у роботі з’їздів і конференцій профспілок або громадських організацій.
•  Діяльність спрямована на органи державного управління, зокрема залучення перших осіб у торжества, надання товарів-новинок  вищої якості керівникам держави, висунення своїх людей кандидатами в органи влади.
•  Благодійна та спонсорська діяльність тощо.

Особливі риси паблісіті: широке охоплення споживчої аудиторії; достовірність інформації; різноманітність застосовуваних форм; орієнтованість на виконання багатомасштабних завдань.

2. Охарактеризуйте адміністративні методи.

Адміністративні методи — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління).

Організаційні методи управління застосовуються в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації. Це організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування.

Оперативно-розпорядчі методи управління застосовуються за умови, коли вже визначені права і обов'язки структурних підрозділів і працівників. Націлені на деталізацію плану, оперативну ліквідацію відхилень від нього, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства. Забезпечують організованість та високу дисципліну, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємства (організації) та окремих працівників.

Розпорядчі дії завжди зумовлені конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість від керівника до підлеглого.

Вони існують у формі:

•  обов'язкових приписів (наказ, розпорядження);
•  узгоджувальних дій (наради, консультації);
•  рекомендацій (роз'яснення, вказівка).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22

1.Охарактеризуйте  процес виробництва та його складові.

Виробни́цтво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

•  власне виробництво
  •  основне виробництво
  •  виробнича інфраструктура
  •  соціальна інфраструктура
•  розподіл
•  обмін
•  споживання

Складові елементи процесу виробництва : праця, предмети праці й засоби праці.

Пра́ця — цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Предме́ти пра́ці — речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати. Предмети праці визначаються конструкцією продукції, що випускається виробничою системою. Предмети праці бувають двох видів: 1)предмети праці дані самою природою(дерева в лісі,нафта в родовищі тощо). 2)предмети праці опосередковані працею людини(дерево на деревообробному комбінаті,нафта на нафтопереробному заводі тощо).Останні називають сировиною.

За́соби пра́ці — речі або їх комплекс, за допомогою яких людина виробляє життєві блага, тобто це інструменти і обладнання, машини і устаткування, земля і дороги,виробничі будівлі і споруди.

2. Охарактеризуйте структуру управління маркетингу.

Основними елементами структури управління є функції, ланки, ступені (рівні), відносини і зв’язки між органами та серед органів управління.

Ланки управління – повною мірою самостійний орган (працівник) наділений функціями управління, правами для реалізації їх, визначеною відповідальністю за виконання функцій  і використання прав. Формування ланок організаційних структур управління починається з виявлення і закріплення за кожним з них відповідних функцій управління.

Ступінь (рівень) управління – сукупність ланок на даному рівні його ієрархії. Вони виражають ступінь концентрації процесу управління, показують послідовність підпорядкування одних ланок управління іншим, характеризують складність системи управління, її масштаб, ступінь централізації, характеризують її як ієрархію.

Кількість ступенів (рівнів) управління в організаційній структурі залежить від обсягу виробництва, скаладності випущеної продукції, типу і виду виробництва, засобів і способів комунікації, якості фірмового обслуговування продукції і фірмової торгівлі та інших факторів.

Організація маркетингу – це структурна побудова для управління маркетинговими функціями, вона встановлює підпорядкованість, відповідальність за виконання поставлених перед фірмою завдань.

Розрізняють такі види організаційних структур управління маркетингом:

1.  функціональна;
2.  товарна;
3.  змішана.

Функціональна структура організації маркетингу застосовується для невеликих фірм, де малий асортимент товару. Основна перевага функціональної організації – простота управління, якщо фірма спеціалізується на вузькому асортименті.

В міру зростання товарного асортименту дана структура стає менш ефективною. Дедалі важче даються розробки планів для кожного окремого ринку або товару, неможливим стає координування маркетингової діяльності вцілому.

На підприємствах з широкою товарною номенклатурою або різноманітністю товарів застосовується організація за товарно ознакою.

Суть її полягає в тому, що загалом керує нею відповідальний за всю номенклатуру; йому підпорядковані управляючі групами товарів, а тим, в свою чергу підпорядковуються кілька управляючих, відповідальних за виробництво свого конкретного товару.

Кожен з них розробляє власні виробничі плани, стежить за виконанням їх, контролює результати, а в разі потреби переглядає ці плани.

Організація за товарною ознакою не замінює функціональної, а є ще одним рівнем управління.

Такий рівень виправдовує себе при випуску дуже різних товарів або множини їх видів.

Товарна структура управління має ряд переваг: управляючий з питань товару координує весь комплекс маркетингу по даному товару, швидко реагує на проблеми, що виникають на ринку;

Приділяється увага як основним, так і дрібним партіям товарів, швидше набираються досвіду маркетологи – початківці.

До недоліків можна віднести: часто управляючі з питань товару не мають достатніх прав для ефективного виконання своїх обов’язків; нерідко система управління в товарних виробництвах обходиться дорожче, ніж передбачалось.

Організація за товарно – ринковим принципом пропонує  мати на фірмі водночас управляючих з питань товару і упраляючих ринком, тобто застосовувати матричну структуру.

Змішана структура може бути функціонально – товарна, ринкова,  функціонально – ринкова.

Вимога до структури, щоб вона була проста і зручна в управлінні.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23

1.Охарактеризуйте теорії мотивації.

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.

Перший підхід ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які і є основними мотивом їх проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. розглянемо докладніше ці теорії.

Теорія мотивації по А. Маслоу. Перша з даних теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Єство її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники, у тому числі і Абрахам Маслоу, вважали, що предметом психології є поведінка, а не свідомість людини. В основі ж поведінки лежать потре6ности людини, які можна розділити на п'ять груп:

•  фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: в їжі, у воді, у відпочинку і т.д.;
•  потреби в безпеці і упевненості в майбутньому — захист від фізичних і інших небезпек із сторони навколишнього світу і упевненість в тому, що фізіологічні потреби задовольнятимуться і в майбутньому
•  соціальні потреби - необхідність в соціальному оточенні. В спілкуванні з людьми, відчуття «ліктя» і підтримка;
•  потреби в пошані, у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень
•  потреба самовираження, тобто потреба у власному зростанні і в реалізації своїх потенційних можливостей.

Перші дві групи потреб первинні, а наступні три вторинні. Згідно з теорією Маслоу, всі ці потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності у вигляді піраміди, в підставі якій лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні.

Значення такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби нижчих рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, в поведінці людини більш визначаючим є задоволення потреб спочатку низьких рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби більш високих рівнів.

Теорія мотивації Девіда Мак Клелланда. З розвитком економічних відносин і вдосконаленням управління значна роль в теорії мотивації відводиться потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Девід Мак Клелланд. Згідно з його твердженням структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь в ухваленні складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинне не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до визнання - його здатність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і уміти переконувати оточуючих в його правильності.

Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут мовиться про розподіл зусиль працівників і вибір певного виду поведінки для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікувань, або модель мотивації по В. Вруму, теорія справедливості і теорія або модель. Портеру — Лоулера.

Теорія очікувань В. Врума. Згідно з теорією очікувань не тільки потреба є необхідною умовою мотивації людини для досягнення мети, але і вибраний тип поведінки. Процесуальні теорії очікування встановлюють, що поведінка співробітників визначається поведінкою:

•  керівника, який за певних умов стимулює роботу співробітника;
•  співробітника, який упевнений, що за певних умов йому буде видано винагороду;
•  співробітника і керівника, що допускає, що при певному поліпшенні якості роботи йому буде видано певну винагороду;
•  співробітника, який зіставляє розмір винагороди з сумою, яка необхідна йому для задоволення певної потреби.

Теорія справедливості. Згідно з цією теорією ефективність мотивації оцінюється працівником не по певній групі чинників, а системно з урахуванням оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.

Співробітник оцінює свій розмір заохочення в порівнянні із заохоченнями інших співробітників. При цьому він враховує умови в яких працюють він і інші співробітники. Наприклад один працює на новому устаткуванні, а другой- на старому, у одного було одне якості заготівок, а іншого — інше. Або наприклад керівник не забезпечує співробітника тією роботою, яка відповідає його кваліфікації. Або був відсутній доступ до інформації, необхідної для виконання роботи, і т. д.

2. Суть, цілі та завдання планування маркетингу .

Планування як процес розробки плану - безперервний пошук і використання нових шляхів і способів удосконалювання діяльності підприємства в постійно мінливих умовах ринкових відносин. План може розглядатися як модель поводження (сьогодення або майбутнього) фірми, як система заходів спрямованих на досягнення поставлених цілей. У ринковій економіці планування охоплює рівень компаній і фірм, а на загальнонаціональному рівні воно носить, як правило, індикативний, тобто орієнтуючий характер. Плани можуть розроблятися на рівні всього господарства країни (державні, національні), по окремих галузях (галузеві) і регіонам (територіальні) на рівні підприємств і фірм.

Ціль планування спрямовані на зменшенні підприємницького ризику за рахунок зниження ступеня невизначеності майбутніх бізнес - комунікацій і концентрації ресурсів на обраних пріоритетних напрямках діяльності організацій.

Основними завданнями планування в системі підприємництва є: вивчення факторів навколишнього середовища й кон'юнктури ринку, аналіз стану внутрішнього середовища, аналіз можливих ризиків, економічне обґрунтування концепції, розробка плану маркетингу, формування плану виробництва, розрахунок очікуваних фінансових результатів, визначення джерел фінансування для реалізації обґрунтованої стратегії, розробка контрольних заходів для відстеження витрат і результатів.

Планування можна визначити як одну із пріоритетних функцій управління, що полягає в підготовці різних варіантів управлінських рішень у вигляді прогнозів, проектів, програм і планів, обґрунтуванні їх оптимальності, забезпеченні можливості виконання і перевірки їх виконання.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24

1.Розкрийте значення  інформації в управлінській діяльності, запропонуйте ваші методи покращення збору інформації.

Інформаційний менеджмент — це комплекс завдань управління на всіх етапах життєвого циклу підприємства, охоплюючи всі дії та операції, пов'язані як з інформацією в усіх її формах і станах, так і з підприємством у цілому на основі даної інформації.В науці про управління, на жаль, поки що не існує однозначного розуміння такого поняття як інформаційний менеджмент (ІМ). Тому що різні види менеджменту тісно пов’язані між собою (наприклад, документний та інформаційний), а також тому, що, як правило, менеджмент трактується як синонім ’управління’ і не завжди враховуються його специфічні особливості. Виникнення інформаційного менеджменту як самостійного виду діяльності рівною мірою зумовлене, з одного боку, необхідністю підвищення ефективності при прийнятті управлінських рішень власне у сфері інформатизації (внутрішні задачі ІМ), а з іншого, збільшенням впливу інформаційних технологій на ефективність основної діяльності суб’єктів господарювання (зовнішні задачі ІМ). В науці про управління поки що не існує однозначного розуміння такого поняття як інформаційний менеджмент (ІМ). Тому що різні види менеджменту тісно пов’язані між собою (наприклад, документний та інформаційний), а також тому, що, як правило, менеджмент трактується як синонім ’управління’ і не завжди враховуються його специфічні особливості .Інформаційний менеджмент охоплює весь життєвий цикл інформаційних систем – від планування до використання, з метою цілеспрямованого використання інформації як ресурсу. У ньому розглядаються завдання управління інформаційними системами з точки зору фахівців галузі ІТ. Під інформаційним менеджментом буде розумітись весь комплекс питань пов'язаних з управлінням інформаційними системами різних сфер та рівнів управління . Предметом інформаційного менеджменту, є управління інформацією якою володіють люди. Реклама - основний метод, яким користуються маркетологи, щоб досягти споживача. Стимулювання збуту являє собою тимчасово діючі стимули грошового чи іншого характеру, які піднімають сприйману значимість товару або послуги. Міжнародний ринок електронної інформації можна розділити на три частини: ділова інформація (біржова та комерційна), професійна інформація (науково - технічна, юридична і т.д.), масова споживча інформація (новини, енциклопедії, довідники, мистецтво, погода, подорожі, розкладу і т.д.).

2. Взаємозв’язок функцій та методів менеджменту .

Методи управління - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених цілей. За їх допомогою орган управління впливає на окремих працівників і підприємство у цілому.

Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі строки за умов раціонального використання всіх видів ресурсів.

За змістом методи управління ідентифікуються з основними функціями управління: плануванням, організуванням, мотивуванням, контролюванням та регулюванням. Відповідно до цього є наступні основні групи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі (адміністративні), соціально-психологічні, правові ідеологічні та технологічні. Між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість. Кожний метод має елементи заохочення і покарання.

Класифікація методів за спрямованістю дії заснована на характері впливу їх на мотиви діяльності окремих працівників і трудового колективу організації в цілому. Мотиви діяльності ґрунтуються на реальних матеріальних і духовних потребах. Направленість методів характеризується тим, на які конкретно мотиви вони впливають. Виходячи з цього, виділяють чотири групи методів - матеріальної, соціальної, психологічної та владної мотивації.

За організаційними формами дії виділяють методи прямого (безпосереднього) впливу, постановки мети, створення стимулюючих умов.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25

1.Охарактеризуйте завдання планування маркетингу.
Маркетингове планування пов'язане із загальнофірмовим плануванням, у процесі якого (як вже зазначалося) визначаються цілі діяльності, необхідні для їх досягнення засоби, а також розробляються найефективніші в конкретних умовах методи дій. Щодо маркетингової частини в загальнофірмовому плануванні це означатиме необхідність створити і дотримувати в динаміці управління відповідність між цілями підприємства та його потенційними можливостями у процесі ринкової діяльності.
З огляду на зазначене можна сформулювати основні завдання, які потрібно вирішувати у процесі маркетингового планування:
• визначення цілей, основних принципів і критеріїв оцінки процесу планування (наприклад, комплексне планування ринкової стратегії, диференціація товарів залежно від вибраних сегментів ринку, визначення обсягів і строків фінансування залежно від маркетингових цілей);
• створення структури і резервів планів, їх взаємозв'язку (наприклад, узгодження планів реалізації товарів за окремими сегментами ринку); • встановлення вихідних даних для планування (стан і перспективи розвитку ринку, умови навколишнього бізнес-середовища та стан потенціалу підприємства);
• приведення потенціалу підприємства у відповідність до вимог навколишнього середовища, вибраних цільових ринків, потреб споживачів;
• визначення загальної організації процесу та меж планування (рівні компетенції і відповідальність керівників-менеджерів, права й обов'язки організаційно-структурних підрозділів підприємства тощо);
• розробка заходів на окремих напрямках маркетингової діяльності фірми, оптимальне їх об'єднання в єдиному комплексі;
• визначення й обґрунтування переліку конкретних маркетингових дій, їх виконавців, місць, способів і термінів виконання;
• прогнозування перспектив розвитку маркетингової діяльності підприємства.
2. Охарактеризуйте соціально – психологічні методи менеджменту.
Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників, окремих виконавців з метою досягнення цілей. Є три групи методів :
1-економічні;
2-адміністративні (організаційно-розпорядчі);
3-соціально психологічні.
Економічні методи управління — це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва.
Адміністративні методи — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.
Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми, психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). При цьому використовуються знання загальної і соціальної психології.
Соціально-психологічні методи менеджменту поділяються на соціальні та психологічні.
Механізм використання соціальних методів включає: соціальні дослідження або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування або розробку конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання або розв'язання виявлених проблем і реалізацію визначених способів впливу на людей.
Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найсприятливішого психологічного клімату. До них належать: гуманізація праці (ліквідація монотонності, колірне забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних рис; комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26

1.Охарактеризуйте моделі прийняття рішень.
Основи теорії прийняття рішень
У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.
Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації.
У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблеми та завершується вибором дії, що спрямована на її усунення.
У цьому випадку прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. Однак процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.
На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:
Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності (інформаційні умови ПР).
Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.
2. Етапи розробки цінової стратегії підприємства
До основних етапів розробки цінової стратегії підприємства належать:
1. Вибір мети системи ціноутворення. Цінова стратегія визначається цілями підприємства у сфері комерційної діяльності, орієнтація на виробництві, збут або на маркетинг.
2. Визначення загальної політики ціноутворення, що пов’язано з видами цільових ринків, характером і структурою маркетингу при цьому враховується дія таких факторів:
Ø Реальні витрати і прибутки;
Ø Цінність для споживача порівняними з пропозицією конкурентів;
Ø Різниця між сегментами ринку;
Ø Можлива реакція конкурентів.
3. Вибір цінової стратегії, що передбачає:
Ø Визначення рівня еластичності попиту;
Ø Оцінювання вимог ринку і показників плану збуту;
Ø Зіставлення часових залежностей обсягів продаж і при різних цінах на виріб;
Ø Складання калькуляцій при різних рівнях виробництвах;
Ø Оцінювання можливостей конкурентів з урахуванням часу поставки товарів на ринок;
Ø Визначення обсягу випуску що зберігає рентабельність (беззбитковість) виробництва.
4. Прийняття рішень про рівень цін, орієнтованих на ціль стратегії.
5. Реалізація стратегії.
6. Пристосування ціни, тобто настроювання ціни залежно від впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ. Пристосування здійснюється за допомогою змін прейскурантах, націнок, додаткових надбавок, знижок, компенсацій тощо.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

1.Значення організації праці в менеджменті.

Згідно з основними положеннями теорії систем, будь-який об'єкт, явище чи процес можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

•  по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;
•  по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
•  по-третє, між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
•  по-четверте, система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість організації чи підприємства як системи полягає в тому, що воно — відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари,послуги, інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість такої системи — її штучність. Ця система створена людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша — це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

2. Види маркетингу та їх характеристика.
Залежно від рівня застосування розрізняють:
· Макромаркетинг, спрямований на розвивання широких проблем, зокрема реалізації продукції та послуг на рівні народного господарства, стимулювання економічного розвитку країни тощо. ікромаркетинг, який вирішує питання оптимізації виробництва і збуту на рівні

окремого підприємства.
· Міжнародний маркетинг – маркетинг товарів і послуг за межами країни, де знаходиться підприємство.
· Багатонаціональний маркетинг – форма міжнародного маркетингу, яка стосується підприємств, що здійснюють маркетингові операції у багатьох іноземних державах.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 28

1.Охарактеризуйте теорії управління.
Вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.
Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи: а) школу наукового управління; б) адміністративну школу (класичну теорію організації).
Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.Здобутки школи наукового управління:1)обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);2)доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;3)впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;4)відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.
Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.Здобутки адміністративної школи:1)детальне дослідження основних функцій управління;2)опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.
Недоліки адміністративної школи:1)помилковість пошуків універсальних принципів управління;2)ігнорування соціальних аспектів управління.“Універсальні принципи управління” сформулював А. Файоль М. Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” .
Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту.
Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші.
Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:
а) школа людських відносин. Представники цієї школи а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.
Кількісний підхід (школа науки управління). 
Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.
В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.
Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.
Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.
Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.
2. Завдання системи маркетингу.
Вихідним моментом при формуванні системи маркетингу на підприємстві є сприяння зміцненню його зовнішніх позицій. Тому основна мета функціонування системи маркетингу - охоплення потреб ринку із забезпеченням вигоди ( прибутку) для підприємства.
Основні завдання системи маркетингу, виконання яких забезпечує досягнення згаданої мети.
Завдання маркетингу
- Виявлення та вивчення ринків
Охоплення потреб - Розробка пропозиції 
Забезпечення вигоди 
- Розподіл пропозиції
- Налагодження комунікаційних зв’язків.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 29

1.Українські вчені у галузі управління.

Павлов Олександр Анатолійович – доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії ім. В.М. Глушкова НАН України в галузі інформатики, декан факультету інформатики та обчислювальної техніки НТУУ “КПІ”, директор Науково-дослідного інституту інформаційних процесів є відомим вченим в галузі інформатики та управління.

Томашевський Валентин Миколайович – доктор технічних наук, професор кафедри, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Був членом програмних комітетів конференцій «Математичне та імітаційне моделювання систем МОДС ‘(2005-2012 роки)», «Інтелектуальні системи прийняття рішень та проблеми обчислювального інтелекту (ISDMCI’ 2005-2012 роки)», «Всероссийская научно-практическая конференция по имитационному моделированию и его применению в науке и промышленности (2003, 2005, 2007, 2009, 20011 роки, Санкт-Петербург).

Гриша Сергій Миколайович – заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат державної премії України в галузі науки і техніки,  доктор технічних наук, професор.

Самофалов Костянтин Григорович -Засновник і завідувач кафедри з 1960 по 1991 рр., д.т.н. професор, чл.-кор. НАН України, радник ректора НТУУ “КПІ”, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державних премій УРСР (1978 р.) та СРСР (1989 р), винахідник СРСР, відмінник освіти, лауреат трьох перших премій «КПІ» за підручники і монографії, має Державні нагороди СРСР (6 орденів та 7 медалей), у тому числі орден Леніна, і зарубіжні нагороди, внесений в «Золотий список» учених ХХ століття.

Луцький Георгій Михайлович - професор, доктор технічних наук, завідувач кафедри обчислювальної техніки. Віце-президент Української академії інформатики, керівник секції “Комп’ютерні та інтелектуальні системи та мережі” Української академії вищої школи, президент міжнародного товариства “Україна-Йорданія”, нагороджений медаллю “На честь 1500-річчя Києва” – 1982р., знаком “Відмінник освіти України”.,  удостоєний звання  ”Заслужений діяч науки і техніки”  – 2007р.

Засновник кафедри АУТС професор Гребень Йосиф Ілліч (1897-1973), закінчив КПІ у 1925 році, доцент з 1930 р., а з 1932 професор і завідуючий кафедри електричних станцій, з 1945 р. по 1966 р. завідуючий кафедри автоматики.

2. Характеристика факторів впливу на ціну.

Особливий вплив на рівень цін підприємства здійснюють зовнішні фактори:
· Споживачі.
· Уряд.
· Учасники каналів збуту.
· Конкуренти.
· Витрати.
Маркетолог повинен розуміти взаємовідношення між рівнем цін і здійсненням купівель споживачами та їх уявленнями. Це пояснюється законом попиту, ціновою еластичністю попитом і особливостями сегментації ринку.
Споживачів можна поділити на 4 категорії, або сегменти, залежно від орієнтації купівель:
· Економні покупці характеризуються високою чутливістю до розміру ціни якості та асортименту товарів.
· Персоніфіковані менше уваги приділяють розміру ціни, надаючи перевагу образу товару, рівню обслуговування.
· Етичні жертвують низькими цінами для підтримки малих фірм.

· Апатичні надають перевагу зручності незалежно від ціни.
Уряд впливає на прийняття підприємством рішень щодо цін за допомогою:
· Регулювання цін.
· Заборони на ціни, які дискримінують окремих учасників каналів збуту.
· Дії законів про нечесну торгівлю тощо.
Узгодження дії учасників каналів збуту може бути досягнуто завдяки врахуванню таких чинників; частка прибутку учасників каналу збуту; цінові гарантії; особові угоди.
Конкуренція визначає ступінь контролю підприємства чад цінами залежно від середовища, в якому воно функціонує.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30

1.Охарактеризуйте  етичну поведінку менеджера.

Етика охоплює широке коло питань моральної поведінки людей як усередині трудового колективу, так і поза ним — у побуті, у родині, під час відпочинку тощо. Тому на сучасному етапі вирізняють такі види етики: економічну, службову, професійну, соціальну, ситуаційну, дескриптивну, макіавеллістичну, нормативну, консеквенціальну, контекстуальну, екологічну.
Службова етика розглядає принципи й норми моральних відносин між працівниками різного службового статусу, які мають неоднакові службові права і обов'язки.
Професійна етика — сукупність кодексів, які забезпечують моральний характер взаємовідносин між людьми в процесі їхньої професійної діяльності. Крім моральних вимог, що мають загальний характер, відомі специфічні норми поведінки для певних видів професійної діяльності: правової, лікарської та ін.
Є деякі рекомендації про те, як менеджеру формувати моральну культуру в організації:
1) знайти лідера й орієнтуватися на його кращі якості;
2) у своїх діях виходити з тих цінностей, що вже склалися в організації;
3) заручитися підтримкою генерального директора, власника або ради директорів;

4) створити кодекс поведінки, взаємин та спілкування між працівниками, між працівниками та клієнтами і партнерами по бізнесу;
б) активно сприяти поширенню інформації про норми та принципи, проголошені в кодексі, серед працівників; заявляти про те, що організація керується у своїх діях прийнятим кодексом і має програму здійснення викладених у ньому принципів на практиці;
6)зробити так, щоб кодекс працював; будувати систему оцінки персоналу на всіх рівнях на основі принципів, викладених у кодексі;
7) особистим прикладом показувати повагу до прийнятого кодексу.
За своїм професійним обов'язком менеджер повинен докладати зусиль до формування етичних норм поведінки, взаємодії та спілкування в організації. А для цього сам повинен сповідати ці норми, мати високі етичні якості та дотримуватися того, що називаємо моральною культурою.
2.Ціни та види цінової стратегії підприємства.
Цінова стратегія підприємства – сукупність маркетингових дій відносно встановлення та регулювання ціни на товари фірми на доволі тривалий період часу. Вона залежить від цілей фірми в галузі ціноутворення, а також від загальної орієнтації виробничо-господарській діяльності.
Основні види цінової стратегії:
· Стратегія високих цін, або”зняття вершків”- продаж за початкове високими цінами, значно більшими за ціни виробництва з подальшим їх зниженням. Використовується для товарів-новинок, захищених патентами на стадії впровадження на ринок.
· Стратегія низьких цін, або”проникнення на ринок”- продаж товарів за низькими цінами для швидкого проникнення на ринок, стимулювання попиту, одержання переваги у конкретній боротьбі. Після завоювання частки ринку ціна підвищується.
· Стратегія диференційованих цін передбачає широке застосування системи знижок і надбавок торгівельних організацій.
· Стратегія пільгових цін застосовується для покупців в яких підприємство зацікавлене.
· Стратегія дискримінаційних цін.
· Стратегія єдиних цін – продаж товарів за єдиним для всіх споживачів (сегментів) цінами. Дозволяє завоювати довіру споживачів різних сегментів, легко застосовуються, забезпечує продаж за каталогами, поштою.
· Стратегія гнучких еластичних цін передбачає встановленням та застосуванням ціни залежно від можливостей покупців вести торги та їх купівельної спроможності. Використовуються при укладанні індивідуальних угод по кожній партії товарів.
· Стратегія стабільних стандартних цін характеризується стабільністю розміру ціни на тривалий період часу для здійснення масового продажу однорідних товарів при великій кількості конкурентів . · Стратегія нестабільних змінних цін – встановлення та регулювання розміру ціни залежно від ситуації на ринку та витрат
і обсягів продажів підприємства.
· Стратегія цінового лідера передбачає наближення до руху і характеру цін підприємства-лідера на ринку конкретного товару.
· Стратегія конкуруючих цін – агресивна цінова політика фірм-конкурентів. Характерна для ринків з низькою еластичністю попиту різкою реакцією покупців.
· Стратегія престижних цін – використання високих цін орієнтованих на певні сегменти ринку, високу якість товару, невелику еластичність попиту.
· Стратегія цін масових закупівель передбачає застосування системи знижок до ціни при здійсненні масових закупівель.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 31

1.Теорії  Х та У.

Девід Мак Грегор наприкінці 50-их років розробив теорії "X" та "У", що характеризують стилі управління. Спираючись на класифікацію А. Маслоу та на ту обставину, що керівники в організаціях не використовують повністю творчу енергію підлеглих, яка прагне виходу, Мак Грегор виявив дві концепції людської поведінки (табл. 4.3).

Теорія "X" виражає традиційний підхід до функції управління, що полягає у використанні людської праці за призначенням на вимогу організації. Перш, за все управління передбачає керування, згідно з законами економіки, різними змінними факторами підприємства: фінансами, устаткуванням, сировиною, персоналом та ін. Крім того, воно включає керування зусиллями працівників, їх мотивацією до праці, контроль і коригування їх ставлення до праці та виконання посадових обов'язків у відповідності до потреб організації.

Теорія "X" заснована на переконанні, що без активного втручання керівників працівники залишаються пасивними, отже їх необхідно переконувати, заохочувати чи карати і пильнувати за їх діяльністю.

Це песимістичне переконання щодо ставлення працівників до роботи ґрунтується на таких постулатах: людина не хоче працювати, вона байдужа та ледаща за природою і прагне при першій-ліпшій можливості уникати відповідальності.

Такі ідеї спричинили бурхливий розвиток організацій бюрократичного, традиційно — авторитарного (патерналістського) типу, що приділяють багато уваги примусу і контролю.

Теорія "У" — це відповідь, критична реакція на теорію "X", яка, на думку Мак Грегора, у сучасних умовах господарювання неспроможна забезпечити ефективні результати. Теорія "У" дещо ідеалізує субординацію, представляючи її як партнерство керівника та підлеглих. Така оптимістична точка зору заснована на припущеннях, що:

• робота сама по собі не є чимось особливим. В нормальних умовах люди не тільки прагнуть уникнути зайвої відповідальності, а навпаки — розглядають її як засіб самореал ізації;

• колектив, який підпорядкований загальній меті, прагне через високу самосвідомість, самоорганізацію та внутрішній контроль раціоналізувати власну діяльність;

• винагороди і трудові зусилля взаємозалежні і зростають разом; винахідництво і творчість тільки прагнуть бути поміченими, приховані резерви завжди поруч.

2. Життєвий цикл товару ,коливання попиту по етапах.

Концепція життєвого циклу товару (ЖЦТ) розроблена у 1965 р. Т. Левітом. Вона постійно вдосконалюється.

Життєвий цикл товару — це період, упродовж якого товар перебуває на ринку, проходячи різні стадії, що характеризуються неоднаковими доходами від продажів і потребують різних підходів до маркетингової діяльності.Життєвий цикл товару складається з етапів розробки товару, проведення маркетингових досліджень, вивчення попиту на даний товар, одержання прибутку, збільшення збуту, вивчення поведінки конкурентів, розвитку стратегій маркетингу підприємства з моменту надходження товару на ринок і до зняття його з ринку. Знаючи етапи циклу життя товару, можна планувати і прогнозувати його виробництво і реалізацію, розробляти ефективну тактику і стратегію маркетингу входження даного товару в ринок і виходу з нього.Коротко розглянемо основні характеристики кожного етапу традиційного життєвого циклу товару.

Етап розробки. На цьому етапі товар ще відсутній, провадиться лише дослідження ринку і розробка продукту. Фірма інвестує кошти в його планування, сподіваючись покрити їх майбутніми доходами..

Етап впровадження розпочинається з надходження у продаж першого зразка товару. Далі продукт виводиться на ринок і поступово збільшується обсяг продажу. Інвестиції в організацію виробництва та збуту великі.

Етап зростання. Товар схвалений споживачами, фірма отримує прибутки. Базова стратегія — «Переваги, побудовані на врахуванні зростаючої активності конкурентів». На цьому етапі зростання продажу попит на новий товар зростає, ціни практично стабільні, а прибуток збільшується.

Етап зрілості. Темпи збуту на цьому етапі уповільнюються. На ринку з´являється чимало конкурентних аналогів. Фірма має докласти значних зусиль для стабілізації попиту на свою продукцію.

Етап спаду. Обсяги продажу та прибутку зменшуються. Головне завдання фірми на цьому етапі — зняти товар з виробництва у максимально короткий термін, не допускаючи або мінімізуючи можливі збитки. На цьому етапі зменшення обсягів збуту може бути повільним або стрімким.

На кожному етапі фірма повинна досягти таких цілей: скоротити фазу введення на ринок; прискорити процес зростання; продовжити якомога довше фазу зрілості; уповільнити фазу

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 32

1.Вторинна інформація в маркетингу.

Інформація як ресурс являє собою формалізовану сукупність знань наукового, технічного, виробничого, управлінського або іншого характера. Як економічний ресурс інформація має власника, є предметом і продуктом праці, має технологію обробки, є предметом захисту від несанкціонованого доступу до неї, має сфери комерційного використання.

 Інформація – це певні дані, що містять у собі новизну і корисність. Наявність інформації є однією з основних умов забезпечення міцних конкурентних позицій фірми.

Інформація може бути первинною та вторинною.

Вторинна інформація являє собою дані, зібрані раніше для цілей, що відрізняються від тих , які пов’язані з вирішенням досліджуваної проблеми. Незалежно від того, достатня вона для вирішення проблеми чи ні, її низька ціна і відносно швидка доступність потребують, щоб первинні дані не збиралися до завершення ретельного пошуку вторинної інформації. Для того, щоб оцінити її загальну цінність, дослідник повинен співставити її переваги і недоліки.

Переваги вторинної інформації:

•  багато її видів недорогі, оскільки не потрібний збір нових даних;
•  інформація зазвичай збирається швидко, в той час як для отримання первинної інформації може знадобитись більше часу;
•  часто існує декілька джерел інформації, що дозволяє виявити різні підходи, отримати більші обсяги інформації і співставити дані;
•  джерела інформації (наприклад, урядові) можуть містити дані, які фірма не може сама отримати;
•  інформація, зібрана з незалежних джерел, як правило, досить достовірна;
•  вона допомагає в ситуаціях, коли потребується попередній аналіз.

Недоліки вторинної інформації:

інформація може не підходити для цілей виконуваного дослідження в силу своєї неповноти, загального характера тощо.

1.  вторинна інформація може бути застарілою;
2.  методологія, що полягала в основі збору даних може бути невідомою;
3.  можуть публікуватися не всі результати досліджень;
4.  можуть існувати протиречиві дані, що може потребувати збору нової (первинної) інформації;
5.  оскільки багато дослідницьких проектів не можуть бути повторені, надійність інформації не завжди відома.

Джерела вторинної інформації можуть бути двох видів: внутрішня і зовнішня. Внутрішню вторинну інформацію можна отримати в межах компанії, зовнішню – з джерел з зовні фірми.

До основних джерел вторинної інформації належать:

•   звіти про виробничо-господарську діяльність;
•  аналітичні звіти (статті) про діяльність конкурента, які надруковано у пресі;
•  довідкові видання про кон’юнктуру ринку;
•  державні нормативно-правові акти, які впливають на діяльність конкурента;
•  дані про реєстрацію патентів, ліцензій;
•  оголошення конкурента про найм персоналу на роботу, продаж, оренду тощо;
•  думки споживачів про продукцію конкурента;
•   матеріали арбітражної хроніки.

2.Західні вчені в галузі управління.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 33

1 Інформація як ресурс являє собою формалізовану сукупність знань наукового, технічного, виробничого, управлінського або іншого характера. Як економічний ресурс інформація має власника, є предметом і продуктом праці, має технологію обробки, є предметом захисту від несанкціонованого доступу до неї, має сфери комерційного використання.

 Інформація – це певні дані, що містять у собі новизну і корисність. Наявність інформації є однією з основних умов забезпечення міцних конкурентних позицій фірми.

Первинна інформація представляє собою щойно отримані дані для вирішення конкретної досліджуваної проблеми або питання. Вони необхідні в тих випадках, коли досконалий аналіз вторинних даних не в змозі забезпечити необхідну інформацію.

Переваги первинної інформації:

•  збирається у відповідності з точними цілями даної досліджуваної задачі;
•  методологія збору даних контролюється і відома компанії;
•  всі результати доступні для компанії, яка може забезпечити їх секретність для конкурентів;
•  відсутні протиречиві дані з різних джерел;
•  надійність може бути визначена;
•  якщо вторинна інформація не відповідає на всі питання, то збір і аналіз первинних даних – єдиний спосіб отримати необхідні відомості.

Недоліки первинної інформації:

•  збір первинних даних може потребувати багато часу;
•  можуть потребуватися великі витрати;
•  деякі види інформації не можуть бути отримані;
•  підхід компанії може носити обмежений характер;
•  фірма може бути нездатною збирати первинні дані.

До основних джерел первинної інформації про конкурентів належать:

1.  канали розподілу продукції;
2.  постачальники сировини;
3.  споживачі продукції;
4.  рекламні агентства, торгові агенти, маркетингові фірми, які обслуговують конкурента;
5.  торговельні та інші професійні асоціації, до яких входить конкурент;
6.  інженерний, торговий та управлінський персонал конкурента;
7.  спеціальні аналітичні служби і секретні агенти.

2 Ранні теорії менеджменту

Початком визнання управління наукою і самостійною галуззю досліджень вважається 1911 р., коли Фредерік У. Тейлор опублікував свою книгу «Принципи наукового управління». Але головною силою, яка підштовхнула цікавість до управління ще раніше, була промислова революція в Англії. 
Необхідність виділення управлінської діяльності в окрему функцію виникла наприкінці XIX - початку XX століть. Ідея про те, що управління саме по собі може зробити значний внесок у розвиток і успіх організації, вперше зародилася в Америці. 
Саме в цей період почалося формування деяких прийомів організації виробництва, які дозволяли підвищити його ефективність. Але в той час управління не розглядалася як самостійна сфера діяльності, а вважалося таким собі допоміжним засобом, що дозволяє поліпшити роботу. 

Чотири підходи до теорії управління

У міру розвитку управлінської науки сформувалися чотири основні підходи, кожен з яких має свої особливості і вносить свій внесок у розвиток теорії і практики управління. 
Підхід з позицій виділення управлінських шкіл 
Тут розглядаються чотири основні школи управління, такі як школа наукового управління, адміністративна школа, школа людських відносин і науки про поведінку, а також кількісна школа. 
Підхід, який розглядає управління як процес 
Прихильники цього підходу стверджують, що управлінська діяльність являє собою безперервний процес здійснення управлінських функцій, кожна з яких в свою чергу теж являє собою безперервний процес. 
Підхід з позицій системності 
У цьому випадку організація розглядається як сукупність взаємозалежних і взаємозалежних елементів. 
Основні з цих елементів: структура, завдання, технології і люди. Кожна зі складових системи орієнтована на досягнення властивих саме їй цілей. 
Ситуаційний підхід 
Він концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує величезна кількість факторів, що впливають на ефективність, як усередині організації, так і в зовнішньому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати. 
Ситуаційний підхід передбачає, що найбільш ефективним методом у кожному конкретному випадку є метод, який найбільше відповідає даній ситуації. 

1. А Напомним что в адренергических синапсах передача возбуждения осуществляется посредством медиатора нор
2.  Необходимость и генезис государственного бюджета учение о ГБ ~ часть науки о финансах область знаний о ра
3. Контрольная работа- Розрахунок амортизації та матеріальних затрат
4. Особенности безгидратной эксплуатации газоконденсатных скважин
5. Тема План экономического развития мебельного производства Содержание [1] Вве
6. бым смыслом для врачей и других медицинских работников
7. КЛЮЧ телетайп 221 115 МЕЧ Emil - prs @ online extrim
8. .1. Поняття договору найму оренди 1
9. Єпіфанія явищеабоТеофаніяБогоявлення.html
10. целей с затраченными на это средства.
11. Years of UN peacekeeping efforts
12. Тема- Властивості елементів ІІВ групи на прикладі Zn
13.  Общественное здоровье и здравоохранение как научная дисциплина задачи методы принципы
14. Лекция ’1 ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ КАК НАУКА Вопросы- Общество и экономика
15. Покушение на преступление, его признаки и виды
16. Современные маркетинговые исследования
17. Д А О Д Э Ц З И Н Л А О Ц З Ы
18. по теме 17 ОСОБЕННОСТИ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ Специальность 080105
19. Проектирование цеха по производству теплоизоляционного пенобетона
20. КА ПЕРВИЧНЫХ И ВТОР ОБРАЗОВ

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе