Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тестові питання на Державну атестацію з «Основ охорони праці»
це система правових, соціально-економічних, організа-ційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (праці).
1) запобігання травматизму та професійних захворювань;
2) створення безпечних і нешкідливих умов праці;
3) збереження здоров’я та працездатності;
4) підвищення продуктивності праці;
5) попередження аварійних ситуацій.
4. Несприятливі виробничі чинники (фактори) поділяються на:
1. шкідливий виробничий фактор — небажане явище, що супроводжує виробничий процес, вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання (виробничо зумовленого чи професійного) і навіть смерті, як результату захворювання;
2. небезпечний виробничий фактор – небажане явище, що супроводжує виробничий процес, дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.
5. За природою дії небезпечні та шкідливі виробничі чинники поділяються натакі групи:
фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.
До фізичних належать: машини та механізми або їх елементи, а також вироби, матеріали, заготовки тощо, які рухаються або обертаються; конструкції, які руйнуються; системи, устаткування або елементи обладнання, які знаходяться під підвищеним тиском; підвищена запиленість та загазованість повітря; розташування робочих місць на значній висоті відносно землі.
До хімічних належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні.
До біологічних належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки,найпростіші) та продукти їх життєдіяльності
До психофізіологічних належать фізичні і нервово-психічні перевантаження
До соціальних належатьнеякісна організація роботи, понаднормова робота, необхідність роботи вколективі з поганими відносинами між його членами, соціальна ізольованість з відривом від сім’ї, зміна біоритмів, незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образа та її ризик, насильство та його ризик.
6. Небезпечною виробничою зоною називають:
Простір, де постійно діють або періодично виникають небезпечні й шкідливі виробничі фактори, які можуть впливати на людину, називають небезпечною виробничою зоною.
7. Небезпечні виробничі зони можуть бути:
Небезпечні виробничі зони можуть бути постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони — ще й імовірністю виникнення. Небезпечні виробничі зони можуть бути локальними (розміри яких співвідносні з розмірами людини) і розгорнутими (розміри яких суттєво перевищують розміри людини).
8. Під хронічним професійним захворюванням розуміють:
захворювання, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, пов'язаних з роботою.
9. За видом агента, що призвів до травмування виробничі травми поділяють на:
механічні, термічні,хімічні, променеві, електричні, комбіновані
10. До нещасних випадків пов'язаних з виробництвом (виробничого характеру) належать такі, що сталися під час:
1) виконання потерпілим трудових обов'язків за режимом роботи підприємства,;
2) перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці для виконанням потерпілим трудових обов'язків з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття;
3) підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва,
4) виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в неробочий час;
5) проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству;
7) виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;
8) ліквідація наслідків аварії, надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
11) прямування потерпілого до об'єкта обслуговування за затвердженим маршрутом за дорученням роботодавця;
12) прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням
13) раптова серцева смерть потерпілого внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах або після підйому потерпілого на поверхню з даною ознакою, що підтверджено медичним висновком;
15) оголошення потерпілого померлим унаслідок його зникнення, пов'язаного з нещасним випадком під час виконання ним трудових обов'язків;
16) заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою час виконання ним трудових обов'язків або дій в інтересах підприємства незалежно від початку досудового розслідування, крім випадків з'ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків невиробничого характеру, що підтверджено висновком компетентних органів;
17) одержання потерпілим травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення стану його здоров'я, яке сталося під впливом небезпечного виробничого фактора ;
18) раптове погіршення стану здоров'я потерпілого або його смерті під час виконання трудових обов'язків внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів
19) перебування потерпілого на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства
11. До нещасних випадків невиробничого характеру, які підлягають розслідуванню, належать такі, що сталися під час:
1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству;
3) виконання громадських обов'язків ;
4) виконання донорських функцій;
5) участі в громадських акціях;
6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;
7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;
8) використання газу у побуті;
9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;
10) користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;
11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;
12) стихійного лиха;
13) перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях, а також у рекреаційних зонах;
14) контакту з тваринами та рослинами, що призвело до ушкодження здоров'я або смерті потерпілих;
15) споживання (використання) нехарчової продукції.
12. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці не належить:
Ті, які не є загальними і спеціальними
13. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належить:
1. Конституція України;
2. Закон України «Про охорону праці»;
3. Кодекс законів про працю України (КЗпП);
4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;
5. Закон України «Про пожежну безпеку»;
6. Закон України «Про дорожній рух»;
7. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
8. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
9. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
10. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»;
11. Закон України «Про колективні договори і угоди»;
12. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
14. Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є:
1) Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП);
2) Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ);
3) Міждержавні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ССБП);
4) Державні санітарні норми (ДСН)
5) Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН);
6) Державні будівельні норми (ДБН);
7) Нормативні акти з пожежної безпеки (НАПБ) та інші нормативні документи.
15. Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) — це:
це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії НПАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.
16. Згідно Закону України «Про охорону праці», протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково, не пізніше як за:
2 місяці
17. Згідно КЗпП України, вагітні жінки і ті, що мають дітей віком до 3-х років можуть:
не залучаються до робіт у нічний час і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження
18. Трудовий договір — це:
є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін
19. До основних нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, належать:
1) Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;
2) Положення про службу охорони праці підприємства;
3) Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві;
4) Положення про роботу уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці;
5) Положення про навчання, інструктажі і перевірку знань працівників з питань охорони праці;
6) Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;
7) Наказ про атестацію робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону парці;
8) Положення про організацію попереднього та періодичного медичних оглядів працівників;
9) Положення про санітарну лабораторію підприємства;
10) Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;
11) Інструкції про заходи пожежної безпеки;
12) Перелік робіт з підвищеною небезпекою;
13) Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;
14) Наказ про організацію видачі працівникам певних категорій лікувальнопрофілактичного харчування;
15) Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом та засобами індивідуального захисту.
20. Інструкції з охорони праці поділяються на:
1) інструкції, що належать до міжгалузевих НПАОП;
2)примірні інструкції;
3) інструкції, що діють на підприємстві.
21. Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на:
на 10 років, а інструкцій, що діють на підприємстві — не рідше одного разу на 5 років,
22. Перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на:
на 3 роки.
23. За порушення законів та інших НПАОП, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи 2 притягаються до:
дисциплінарної, адміністративної, матеріальної чи кримінальної відповідальності.
24. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — це:
некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням; це юридична особа, що має печатку із зображенням Державного Герба України.
25. Страхові експерти з охорони праці мають право:
1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань;
2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;
3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;
4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;
5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці — подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на яких загрожує здоров'ю або життю працівників;
6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю.
26. Державне управління охороною праці в Україні здійснює:
1) Кабінет Міністрів України;
2) Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України;
3) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
27. Держгірпромнагляд це:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці
28. До основних завдань, які покладаються на Держгірпромнагляд, належать:
1) реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці,тздійснення державного гірничого нагляду, охорони надр, промислової безпеки у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності,та також внесення пропозицій щодо її формування;
2) здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
3) організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: а) промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю; б) геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також використання і переробки мінеральної сировини; в) безпеки робіт у сфері поводженя з вибуховими матеріалами промислового призначення; г) безпечного проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; д) трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного газу та діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами.
29. До основних функцій управління охороною праці належать:
1. прогнозування і планування робіт з охорони праці, їх фінансування;
2. організація та координація робіт з охорони праці;
3. облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
4. контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;
5. стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.
30. Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснює:
1) Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України;
2) Державна інспекція ядерного регулювання України;
3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій;
4) Державна санітарно-епідеміологічна служба України.
31. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю в Україні здійснюється:
Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
32. Контроль за станом охорони праці може бути:
1) відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади;
2) регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
3) громадським, що здійснюють виборні органи та представники професійних спілок, інших громадський організацій;
4) страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань;
5) внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації) відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.
33. Управління охороною праці підприємства або установи здійснює:
в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці (СОП).
34. До основних завдань управління охороною праці належать:
1) навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;
2) забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;
3) нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
4) забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
5) забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;
6) організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;
7) професійний добір працівників з окремих професій;
8) удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.
35. Суб’єктом управління охороною праці на підприємстві є:
(роботодавець, СОП, керівники структурних підрозділів та допоміжних служб, комісія з питань охорони праці) одержує інформацію про стан охорони праці щодо об’єкту управління (виробнича діяльність працівників, технологічні процеси, виробниче устаткування, будівлі та споруди) та розробляє й впроваджує заходи і засоби охорони праці на підприємстві (організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, соціально-економічні, метрологічні, нормативно-методичні, інформаційні, навчальні).
36. Внутрішній адміністративно-громадський контроль за станом охорони праці проводиться на:
на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер) спільно з громадським інспектором по охороні праці (обраним зборами трудового колективу цеху, дільниці) щоденно протягом робочої зміни або робочого дня хоча б один раз перевіряють стан охорони праці на кожному робочому місці. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступені контролю і доповідаються вищому керівництву. На другому рівні здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в журнал 2-ї ступені контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства. На третьому рівні контроль здійснюється один раз на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства комісією підприємства під
головуванням керівника підприємства (роботодавця, головного інженера). Крім цього, до складу комісії входять керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів. Контролюючі знайомляться з записами журналів 1-ї і 2-ї ступенів контролю по стану охорони праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3-ї ступені контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, де розробляються заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносяться до
поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору.
37. Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори або контролери) мають право:
1) безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;
2) одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення,
висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;
3) видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та ін. посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та ін. центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;
4) забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
5) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;
6) надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.
38. Служба охорони праці підприємства створюється:
роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціальноекономічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
39. Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих:
50 і більше чоловік
40. Служба охорони праці підприємства підпорядковується:
безпосередньо роботодавцю
41. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше:
3 років
42. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
1) видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
2) вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативноправових актів з охорони праці;
3) зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
4) надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності посадових осіб та працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
43. Голова комісії з питань охорони праці підприємства:
обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу. На засіданні Комісії обирається заступник голови та секретар Комісії. Не допускається обирати головою Комісії роботодавця. На посаду секретаря може бути обраний працівник служби охорони праці.
44. Основними завданнями комісії з питань охорони праці підприємства є:
1) захист законних прав та інтересів працівників у галузі охорони праці;
2) підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій роботодавцю та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;
3) узгодження через двосторонні консультації позицій сторін у вирішенні практичних питань у галузі охорони праці для забезпечення поєднання інтересів роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктним ситуаціям на підприємстві;
4) вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору найбільш важливих питань з охорони праці, визначення достатніх асигнувань на Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці та ефективний контроль за цільовим витрачанням цих коштів;
5) захист прав та інтересів потерпілих працівників під час розгляду питань щодо призначення їм страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; надання додаткових пільг і компенсацій згідно з положен-
нями колективного договору за рахунок роботодавця.
45. Комісія з питань охорони праці підприємства має право:
1) звертатись до роботодавця, трудового колективу, профспілкового комітету або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, відповідних служб підприємства з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;
2) створювати робочі групи з числа членів Комісії для розробки узгоджених рішень з питань охорони праці із залученням спеціалістів різних служб підприємства, фахівців експертних організацій, служб охорони праці органів виконавчої влади, страхових експертів, технічних інспекторів праці профспілок (на договірних засадах між роботодавцем та відповідною організацією);
3) одержувати від працівників, керівників структурних підрозділів і служб підприємства та профспілкового комітету інформацію та мати доступ до документації, що є необхідною для виконання своїх завдань;
4) здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працівників засобами колективного та індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою та використанням санітарно-побутових приміщень тощо;
5) ознайомлюватися з будь-якими матеріалами з охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;
6) вільного доступу на всі дільниці підприємства і обговорення з працівниками питань охорони праці;
7) відповідно до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, приймати рішення про відсоток зменшення розміру одноразової допомоги потерпілому (але не більше ніж на 50 %), якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я працівника настало не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативноправових актів з охорони праці
46. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право:
1) безперешкодно перевіряти на підприємстві стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
2) вносити роботодавцю обов'язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки та гігієни праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;
3) звертатися по допомогу до органу державного нагляду в разі, якщо вони вважають заходи роботодавця з охорони праці недостатніми;
4) вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці в разі виникнення загрози життю або здоров'ю працівників;
5) вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;
6) бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підприємства в разі її створення.
47. Атестація робочих місць за умовами праці проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на:
на 5 років.
48. Працівники, що не пройшли навчання і перевірку знань або при повторній перевірці показали незадовільні знання з питань охорони праці:
звільняються з посади, а їх працевлаштування вирішується згідно з чинним законодавством.
49. Інструктажі з питань охорони праці за часом і характером проведення поділяються на:
вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
50. Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводиться з працівниками при:
при: ліквідації аварії або стихійного лиха; проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження. Він проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників.
51. Повторний інструктаж з питань охорони праці проводиться:
на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Мета інструктажу — поновити знання та уміння виконувати працівником роботу правильно і безпечно.
52. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці при:
при введенні в дію нових або переглянутих НПАОП, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів,вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці; при порушеннях працівниками вимог НПАОП, що призвели до травм,отруєння, аварій, пожеж тощо; на вимогу працівника органу державного нагляду або вищої за ієрархією державної чи господарської організації при виявленні недостатнього знання працівником безпечних прийомів праці і НПАОП;при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів. Позаплановий інструктаж з учнями, студентами, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог НПАОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо. Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.
53. Основні заходи по запобіганню травматизму та професійних захворювань
передбачені в:
в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними методами та засобами роботи; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів.
54. Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень праця поділяється на:
на фізичну, з перевагою м’язових навантажень, і розумову, з перевагою навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями. Цей поділ є умовним, тому що будь-яка праця містить у собі зазначені компоненти і являє собою єдиний нервово-м’язовий процес.
55. За величиною загальних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на:
на легкі (Іа, Іб), середньої важкості (ІІа, ІІб) та важкі (III) (ДСН 3.3.6.042-99). До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та не потребують фізичного напруження (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва та ін.). До категорії Іб належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (низка професій на підприємствах зв’язку, контролери, майстри та ін.). До категорії ІІа належать роботи, які пов’язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів чи предметів у положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження (низка професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах та ін.). До категорії ІІб належать роботи, які виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним фізичним напруженням (низка професій машинобудування, металургії та ін.). До категорії III належать роботи, які пов’язані з постійними переміщеннями, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, і потребують великих фізичних зусиль (низка професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничо-видобувних підприємств).
56. Адаптація в трудовій діяльності поділяється на:
На фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.
Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму.
Психічна адаптація — це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності. Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці.
Соціальна адаптація — це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями.
Професійна адаптація — це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об’єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи.
57. До основних видів втоми відносять:
загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою
58. Згідно Гігієнічної класифікації за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, умови праці поділяються на такі класи:
1 клас — оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.
2 клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму людини відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.
3 клас — шкідливі умови праці — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. За ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих вони поділяються на 4 ступені:
1 ступінь (3.1) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;
2 ступінь (3.2) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років);
3 ступінь (3.3) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);
4 ступінь (3.4) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);
4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних ура-
жень.
59. Шкідливі речовини поділяють на:
небезпечні хімічні речовини та промисловий (виробничий) пил.
60. За вибірковістю дії шкідливі речовини поділяються на:
1. серцеві — кардіотоксична дія (ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо);
2. нервові, які викликають порушення психічної активності, збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотичні засоби, спирти, сірчаний водень, кофеїн, чадний газ, фосфорорганічні сполуки, снодійні ліки та ін.);
3. печінкові, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець, альдегіди, феноли, отруйні гриби);
4. ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;
5. кров’яні, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматич ного ряду, похідні аніліну, анілін, нітрити та ін.);
6. легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.
61. До основних шляхів надходження шкідливих речовин в організм належать:
1) органи дихання (пари, газо- та пилоподібні речовини);
2) шкіра ти слизові оболонки (рідкі речовини);
3) кишково-шлунковий тракт (рідкі та тверді речовини);
4) безпосередньо у кров через відкриті рани.
62. Ступінь отруєння людини шкідливими речовинами залежить від:
1) токсичності шкідливої речовини;
2) фізико-хімічних властивостей шкідливої речовини;
3) вибірковості дії шкідливої речовини;
4) кількості шкідливої речовини;
5) часу дії шкідливої речовини;
6) шляху проникнення шкідливої речовини;
7) температура, вологість і швидкість руху повітря;
8) індивідуальних особливостей організму людини;
9) інтенсивності м’язового напруження.
63. За характером впливу на організм людини небезпечні хімічні речовини поділяються на:
1) загальнотоксичні, які викликають отруєння всього організму людини або впливають на окремі системи людського організму — викликають подразнення нервової системи, м’язові судороги, порушують структуру ферментів, впливають на кровотворні органи, взаємодіють з гемоглобіном. Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів, ртуть та її солі, кадмій, вуглеводи, спирт, анілін, синильна кислота та її солі, толуол;
2) подразнювальні, що викликають подразнення слизових оболонок, очей, шкіри, вражають верхні дихальні шляхи і легені (хлор, аміак, двооксид сірки, сірководень, озон, пари кислот, лугів, оксиди азоту, ароматичні вуглеводні);
3) сенсибілізуючі, які діють як алергени (органічні азобарвники, діметиламіноазбенол та інші антибіотики, альдегіди, розчинники, алкалоїди, фор-алін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук) — підвищують чутливість організму до хімічних речовин (змінюють його реактивну спроможність), а
у виробничих умовах призводять до алергійних захворювань;
4) канцерогенні (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола, циклічні аміни, азбест, нікель, хром, ароматичні вуглеводні), що викликають розвиток всіх видів злоякісних (ракових) пухлин. Цей процес може бути віддалений від часу дії речовини на роки і навіть на десятиріччя;
5) мутагенні (етиленамін, хлоровані вуглеводи, свинець та його сполуки, марганець, нікотин, ртуть та її солі, радіоактивні речовини), які викликають негативні зміни генетичної інформації. Вони здійснюють вплив на нестатеві клітини, що входять до складу всіх органів і тканин людини. Під час дії на статеві клітини, мутагенний вплив виявляється у наступних поколінь (іноді навіть в дуже віддалений термін), викликаючи виникнення вад розвитку і відхилень від нормальної структури та впливаючи на розвиток плоду і післяродовий розвиток й здоров’я нащадків;
6) хімічні речовини, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію людини (бензол, свинець, марганець, нікотин, борна кислота, аміак та інші речовини у великих кількостях);
7) наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, нікотин, ароматичні вуглеводи та ін.).
64. Під гранично допустимою концентрацією шкідливої речовини у повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію речовини, яка не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, що можуть бути діагностовані сучасними методами досліджень протягом трудового стажу чи у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь, за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при:
при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня)
65. На скільки класів небезпеки поділяються шкідливі речовини за величиною ГДК в повітрі робочої зони:
4 класи
66. До IV класу небезпеки належать шкідливі речовини, які мають ГДК:
речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас, оксид вуглецю, спирт етиловий, уайтспірит, борошняний, паперовий, вовняний, пуховий, льняний, цементний пил,).
67. Для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, протягом трудової діяльності проводяться обов’язкові періодичні медичні огляди один раз на:
68. До загальних заходів та засобів попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих належить:
1) заміна шкідливих речовин у виробництві найменш шкідливими, сухих способів переробки матеріалів, що пилять, – мокрими;
2) випуск кінцевих продуктів у формах, що не пилять;
3) обмеження вмісту домішок шкідливих речовин у вихідних і кінцевих продуктах;
4) вживання прогресивної технології виробництва (замкнутий цикл, автоматизація, комплексна механізація, дистанційне керування, безперервність процесів виробництва, автоматичний контроль процесів і операцій), що виключає контакт людини з шкідливими речовинами;
5) вибір відповідного виробничого устаткування і комунікацій, що не допускають виділення шкідливих речовин у повітря робочої зони в кількостях, що перевищують ГДК при нормальному веденні технологічного процесу, за рахунок герметизації обладнання, устаткування, ущільнення з’єднань, люків
та отворів, робота технологічного устаткування під розрідженням;
6) видалення шкідливих речовин, що потрапляють в повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів;
7) правильна експлуатація санітарно-технічного устаткування і пристроїв (систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціонування повітря, очистки викидів у атмосферу, водопроводу, каналізації);
8) раціональне планування промислових майданчиків, будівель і приміщень;
9) вживання спеціальних систем з уловлювання та утилізації шкідливих речовин і очищення від них технологічних викидів, нейтралізацію відходів виробництва;
10) вживання засобів дегазації, активних і пасивних засобів вибухозахисту;
11) контроль за змістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;
12) вживання засобів індивідуального захисту тих, що працюють;
13) проведення попередніх і періодичних медичних оглядів осіб, що мають контакт з шкідливими речовинами.
14) профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни
69. До основних видів іонізуючого випромінювання відносять:
1) Корпускулярне випромінювання — потік частинок, що утворюються при ядерних перетвореннях :
а) Альфа ()-випромінювання — це потік позитивно заряджених частинок (ядер гелію), які рухаються зі швидкістю до 20 000 км/с. Вони затримуються аркушем паперу, практично не здатні проникати через шкіряний покрив. Тому -частинки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони не почнуть діяти всередині організму на кишково-шлунковий тракт із джерела в їжі або воді, на дихальні шляхи та легені із джерела в повітрі, або на відкриту рану. Довжина пробігу -частинки у повітрі — до 11 сантиметрів, в біологічних тканинах — до 140 мікрометрів (1 мкм = 10-6 м);
б) Бетта ()-випромінювання — це потік електронів чи позитронів, що рухаються зі швидкістю близької до швидкості світла (250 000 км/с). Довжина пробігу -частинки у повітрі — до 40 м, у живій тканині — до 4 см;
в) Нейтронне випромінювання є потоком ядерних частинок, що не мають електричного заряду. Маса нейтрона в 4 рази менше маси -частинки. Залежно від енергії розрізняють повільні нейтрони, нейтрони проміжних енергій і швидкі нейтрони. Проникаюча здатність нейтронів залежить від їх енергії, але вона істотно вище ніж у - або -частинок. Так, довжина пробігу швидких нейтронів складає до 150 м у повітрі і понад 10 см в біологічній тканині. Фактично, нейтронне випромінювання має найбільшу проникаючу здатність зі всіх видів корпускулярного випромінювання;
2) Фотонне випромінювання(некорпускуярне) — потік електромагнітних коливань високих і надзвичайно високих енергій, що рухаються зі швидкістю світла (у вакуумі близько 300 000 км/с) (гамма, рентгенівські та ультрафіолетові промені): 89
а) Гамма ()-випромінювання виникають при збудженні ядер атомів або елементарних частинок. Джерелом -випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони утворюються також при проходженні швидких заряджених частинок крізь речовину. Це випромінювання може іонізувати різні речовини, а також характеризується великою проникаючою здатністю — тисячі метрів у повітрі. Його використовують в гамма-дефектоскопії та автоматиці, в медицині для стерилізації приміщень і апаратури, для передпосівного опромінювання насіння, знищення комах-шкідників, опромінювання харчових продуктів, щоб подовжити строки зберігання;
б) Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів. Воно є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювання.
70. Скільки виділяють доз іонізуючого випромінювання:
3 дози:
1. Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання у повітрі. Одиницею вимірювання експозиційної дози є кулон на 1 кг (Кл/кг). Позасистемна одиниця рентген (Р) (1 Р=2,58·10-4 Кл/кг, 1 мкР=10-6 Р. 1 мР=10-3 Р).
2. Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опромінюваної речовини. Вимірюється в греях (1 Гр=1 Дж/кг) або в позасистемних одиницях радах (1 Гр=100 рад).
3. Еквівалентна доза визначає біологічний вплив різних видів іонізуючого випромінювання на організм людини та служить для оцінки радіаційної небезпеки цих видів випромінювань. У системі СІ одиницею вимірювання еквівалентної дози є зіверт (Зв) (1 Зв=1 Дж/кг, 1 Зв100 Р, 1 Зв=1 Гр), позасистемною одиницею є бер (1 Зв=100 бер).
71. Які особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:
1) органи чуття не реагують на іонізуюче випромінювання;
2) висока руйнівна ефективність поглинутої енергії випромінювання — навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;
3) наявність прихованого (інкубаційного) періоду проявлення впливу іонізуючого випромінювання (період уявного благополуччя). Він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах, але скорочуватись зі збільшенням дози;
4) вплив малих дози іонізуючого випромінювання може підсумовуватись чи накопичуватись в організмі (кумулятивний ефект);
5) вплив опромінювання може проявлятися безпосередньо на живому організмі у вигляді миттєвих уражень (соматичний ефект) або через деякий час у вигляді різноманітних захворювань (соматично-стохастичний ефект);
6) іонізуюче випромінювання негативно вливає не лише на дану людину, а й на її майбутніх нащадків (генетичний ефект);
7) ступінь впливу іонізуючого випромінювання залежить від індивідуаль них особливостей організму людини;
8) при одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу;
9) наслідки опромінення істотно залежать від його дози та частоти. Одноразова дія іонізуючого випромінювання великої дози викликає більші зміни в організмі людини, ніж його фракціонована дія;
10) різні органи організму людини мають різну чутливість до випромінювання. Найсильнішого негативного впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, молочні залози, статеві органи, печінка, нирки, селезінка, очі, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу.
72. Скільки виділяють основних форм (ступенів) променевої хвороби:
1) І ступеня (легкого) — при сумарній дозі опромінення 100...200 рад. Прихований період 2...3 тижні. Після цього виникає слабкість, головний біль, порушення сну і апетиту, нудота, блювання, зменшення лейкоцитів в крові;
2) ІІ степеня (середньої важкості) — при сумарній дозі опромінення 200... 400 рад. Прихований період близько 1 тижня. Симптоми: посилена слабкість, сильний головний біль, порушення сну та апетиту, розлад органів травлення, часте блювання, порушення в діяльності серцево-судинної та нервової систем, зміна обміну речовин і складу крові (кількість лейкоцитів зменшується на половину від норми), з’являються підшкірні крововиливи. Смерть настає у 20 % випадків через 2...6 тижнів після опромінення;
3) ІІІ ступеня (важкого) — при сумарній дозі опромінення 400...600 рад. Прихований період до декількох діб. Симптоми: значні порушення функцій організму, в тому числі діяльності центральної нервової системи і статевих залоз, сильні блювота, пронос, нестерпний головний біль, втрата свідомості, різке збудження, крововиливи в шкіру та слизові оболонки, випадання волосся, різко зменшується кількість лейкоцитів. Смертність — до 50 % протягом 1 місяця;
4) ІV ступеня (вкрай важка форма) — при сумарній дозі понад 600 рад. Прихований період до декількох годин. Руйнування клітин червоного кісткового мозку, крововиливи у шлунково-кишковий тракт. Без повноцінного лікування смерть настає у майже 100 % протягом першого тижня.
73. Скільки виділяють категорій людей, які можуть зазнати опромінення:
1. категорія А — персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами (НРБ — до 5 бер/рік);
2. категорія Б — особи, що безпосередньо не працюють із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання можуть потрапити під дію опромінення (НРБ — до 0,5 бер/рік);
3. категорія В — інше населення країни (НРБ — до 0,2 бер/рік).
74. Захист працівника від негативного впливу джерела зовнішнього іонізуючого випромінювання досягається шляхом:
1) зниження потужності джерела випромінювання до мінімально необхідної величини (захист кількістю);
2) збільшення відстані між джерелом випромінювання та працівником (захист відстанню);
3) зменшення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);
4) встановлення між джерелом випромінювання та працівником захисного екрана (захист екраном).
75. Захист працівника від негативного впливу джерела зовнішнього іонізуючого випромінювання досягається шляхом:
1) зниження потужності джерела випромінювання до мінімально необхідної величини (захист кількістю);
2) збільшення відстані між джерелом випромінювання та працівником (захист відстанню);
3) зменшення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);
4) встановлення між джерелом випромінювання та працівником захисного екрана (захист екраном).
76. До лікувально-профілактичних заходів захисту від іонізуючого випромінювання належать:
попередній та періодичні медогляди осіб, які працюють з радіоактивними речовинами; встановлення раціональних режимів праці та відпочинку; використання радіопротекторів — хімічних речовин, що підвищують стійкість організму до іонізуючого опромінення.
77. Шумом називається сукупність звуків, що заважають нормальній життєдіяльності людини і мають частоту коливань в діапазоні:
За частотно-амплітудними параметрами розрізняють низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350...1000 Гц) і високочастотні (понад 1000 Гц) шуми (або що заважає від 50 до 70 дБ; подразнювальний від 70 до 90 дБ; шкідливий від 90 до 140 дБ; травмуючий понад 140 дБ.)
78. Інфразвуком називаються звукові коливання з частотою:
Не перевищує 20 Гц.
79. Ультразвуком називаються звукові коливання з частотою:
більшою, ніж високочастотна межа чутного звуку (близько 16 кГц)80. Рівень шуму (звуку) вимірюється:
дБ
81. Травмуючим для людини є рівень шуму:
понад 140 дБ.
82. За характером негативного впливу на організм людини шум поділяється на:
1) такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку) 50 - 70 дБ; 2) подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження працездатності) 70 - 90 дБ; 3) шкідливий (порушує фізіологічні функції організму на тривалий час і викликає розвиток хронічних захворювань органів слуху 90 - 140 дБ;
4) травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини) — понад 140 дБ.
83. До засобів та заходів колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення належить:
архітектурно-планувальні, які передбачаються при проектуванні, реконструкції та експлуатації підприємства (цехів, дільниць) та дозволяють зменшити вплив виробничих шумів на працівників нешум них виробництв та мешканців житлових масивів, що розташовані поруч з під приємством. Сюди відносять раціональне розміщення будівель і споруд на території підприємства, робочих місць, технологічного устаткування, зон і режимів руху транспортних засобів та потоків, створення шумозахисних зон;
2) акустичні, які використовуються для зменшення шкідливого впливу виробничого шуму на працівників шумних виробництв, послаблення передавання його в сусідні приміщення. Сюди відносять такі засоби, як: а) звукоізоляція, що реалізується шляхом встановлення звукоізоляційних перешкод (перегородок, кабін, кожухів, екранів), які виготовляють із щільних твердих матеріалів (метали чи їх сплави, пластмаси, бетон, цегла). Принцип звукоізоляції базується на тому, що більша частина звукової енергії, яка потрапляє на перешкоду, відбивається і лише незначна її частина проникає через неї. В тих випадках, коли неможливо ізолювати шумне устаткування чи його вузли, захист працівника від дії шуму здійснюють шляхом встановлення звукоізольованої кабіни з пультом керування та оглядовими вікнами;
б) звукопоглинання, що спрямована на зменшення енергії звукових хвиль, які відбиваються від внутрішніх поверхонь приміщення. Для цього проводять акустичне оброблення всіх або частини стін та стелі приміщень шумних виробництв за допомогою звукопоглинального облицювання та/або підвішують до стелі штучні звукопоглиначі.
84. До комплексу заходів по зменшенню шуму в джерелі його виникнення належать:
конструктивні (акустичне проектування шумних підприємств, озеленення території господарств і населених місць, розробка досконалих конструкцій двигунів машин і вузлів, зменшення навантаження та маси обертальних частин, застосування малошумних підшипників); технологічні (удосконалення технологічних процесів виготовлення деталей, поліпшення якості складання вузлів, застосування обкатувальних навантажувальних стендів з вимірювальною апаратурою); експлуатаційні (виконання щомісячного технічного обслуговування та регулювання, збереження однакової стійкості з’єднувальних деталей, усунення перекосів, осьових люфтів, своєчасне регулювання та змащування з’єднувальних деталей тощо).
85. До заходів захисту від шуму лікувально-профілактичного характеру належать:
належать попередній та періодичні медогляди й диспансерне спостереження, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, суміщення шумних і безшумних робіт, приймання теплих душів і ванн, забезпечення повноцінного сну та відпочинку, раціонального харчування працюючих, здійснення медичного відбору за професійною придатністю, допуск до «шумних» робіт з 18 років, проведення експертизи працездатності в умовах шуму, створення і використання кімнат психологічного розвантаження, організація санаторно-курортного лікування тощо
86. Техногенними джерелами інфразвуку є:
є тихохідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, металообробне обладнання, електричні та механічні приводи машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.
87. Техногенними джерелами ультразвуку є:
в процесах металообробки; для інтенсифікації процесів хімічного травлення; нанесення металевого покриття; в ультразвукових установках, з метою отримання емульсій; зварювання, сушіння, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву), навігації, підводного зв’язку, в медицині для лікування та діагностики.
88. Залежно від способу передачі вібрації тілу людини розрізняють:
1) загальну вібрацію (вібрацію робочих місць), яка передається всьому тілу людини через опорні поверхні (підлогу, сидіння, робочий майданчик);
2) локальну вібрацію (місцеву вібрацію), яка діє на окремі ділянки тіла, в першу чергу кінцівки. Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами та обладнанням, деталями, які обробляються і т. п.
89. Найбільш небезпечною для внутрішніх органів людини є загальна вібрація з частотою:
від 1 до 250 Гц, оскільки вона може збігатись з їх власною частотою коливань
90. Зменшення вібрації в джерелі її виникнення досягається шляхом:
застосування таких кінематичних та технологічних схем, які усувають чи мінімально знижують дію динамічних сил.
91. Комплекс лікувально-профілактичних заходів захисту від вібрації передбачає:
попередній та періодичні медичні огляди; заборону допуску до вібраційних робіт осіб молодших 18 років та таких, що мають відповідні протипоказання у стані здоров'я; лікувальну гімнастику та масаж рук; спеціальні режими праці та відпочинку.
92. До загальних електротравм відносять:
враження всього організму внаслідок порушення нормальної діяльності життєво-важливих органів та систем. Це електричний шок, судомне скорочення м’язів, параліч м’язів опорно-рухового апарату, м’язів грудної клітки (дихальних), м’язів шлуночків серця.
93. До характерних місцевих електротравм належить:
Електричний опік виникає внаслідок термічного ефекту при проходженні електричного струму через тіло людини,
Електричні знаки (мітки) являють собою різко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини в місці контакту зі струмопровідними елементами;
Електрометалізація шкіри — проникання в шкіру дрібних частинок металу внаслідок його розбризкування і випаровування під дією струму
Механічні пошкодження виникають внаслідок різких мимовільних скорочень м’язів під дією струму, що проходить через тіло людини.
Електроофтальмія — запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає внаслідок дії потужного потоку ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.
94. До чинника електричного характеру, що впливає на тяжкість ураження людини електричним струмом належить:
а) сила струму — змінні струми промислової частоти (50 Гц) викликають інтенсивні судоми м’язів,
б) значення прикладеної напруги — чим вище значення напруги, тим менше опір тіла людини і більша небезпека ураження електричним струмом.
в) електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та центральної нервової системи.
г) частота змінного струму також відіграє важливе значення стосовно питань електробезпеки. Так найбільш небезпечним вважається змінний струм частотою 50 Гц. Струм частотою понад 500 000 Гц не може смертельно уразити людину, однак дуже часто викликає опіки
д) вид струму, що проходить через тіло людини, також впливає на наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4...5 разів безпечніший за змінний.
95. До чинника неелектричного характеру, що впливає на тяжкість ураження людини електричним струмом належить:
а) шлях проходження струму через тіло людини
б) тривалість дії струму на організм людини істотно впливає на наслідки ураження: чим більший час проходження струму, тим швидше виснажуються захисні сили організму, при цьому опір тіла людини різко знижується і важкість наслідків зростає.
в) індивідуальні особливості та стан людини
г) чинник раптовості дії струму. несподіваний електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження;
96. До чинника виробничого середовища, що впливає на тяжкість ураження людини електричним струмом належить:
а) із підвищенням температури повітря в приміщенні посилюється потовиділення, зволожується одежа, взуття. Це призводить до зниження опору на ділянці включення людини в електричну мережу;
б) вологість повітря в приміщенні аналогічно впливає на опір на ділянці включення людини в електричну мережу. Крім того, підвищення вологи знижує опір ізоляції електроустановки;
в) запиленість повітря в приміщенні, особливо струмопровідним пилом, також негативно впливає на опір ізоляції установки, сприяє переходу напруги на неструмовідні частини установки, коротким замиканням тощо;
г) забруднення повітря хімічно-активними речовинами, а також біологічне середовище, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні, негативно впливає на стан ізоляції електроустановок, зменшує опір на ділянці включення людини в електромережу за рахунок зниження перехідного опору між струмопровідними частинами і тілом людини.
97. На скільки категорій поділяються приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою:
1) Категорія А (вибухонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
2) Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа;
3) Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі рідини, тверді горючі та важкого рючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б;
4) Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо;
5) Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
98. Скільки існує класів пожежонебезпечних зон:
4 класи:
зона класу П-І— простір у приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61°С;
зона класу П-ІІ — простір у приміщенні, в якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м3;
зона класу П-ІІа — простір у приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали;
зона класу П-ІІІ — простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини з температурою спалаху понад +61°С, пожежобезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.
99. Скільки існує класів вибухонебезпечних зон:
Газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні — вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.
100. До основної вогнегасної речовини належить:
1) вода,
2) водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м3
3) водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою
4) хімічну піну ЇЇ вогнегасна дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння
5) інертні та негорючі гази, головним чином, вуглекислий газ та азот, знижують концентрацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння
6) вогнегасні порошки — для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, яке знаходиться під напругою
101. Якими вогнегасними речовинами можна гасити пожежу в електроустановках, що перебувають під напругою:
вуглекислотні вогнегасники, вогнегасні порошки, аерозольні (хладонові) вогнегасники,
102. До хімічних пінних вогнегасників відносяться:
вогнегасник ОХП - 10
103. До повітряно-пінних вогнегасників відносяться:
ручні (ВПП-5, ВПП-10), пересувні (ВПП-100), стаціонарні (ВППУ-250).
104. До вуглекислотних вогнегасників відносяться:
ручні – ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ; пересувні – ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400; стаціонарні – ВВС-5, ВВС- 5П
105. До порошкових вогнегасників відносяться:
(ВП-1, -2, -3, -5, -6, -9, -10, -50, -100)
106. До аерозольних (хладонових) вогнегасників відносяться:
(ВАХ, ВХ-3, ВХ-7, ВВБ-3А, ВВБ-7А)
107. До основних параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях відносять:
1) температурою повітря в приміщенні, °С;
2) відносною вологістю повітря, %;
3) рухливістю повітря, м/с;
4) інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання, Вт/м2.
108. Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється:
конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.
109. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати:
+31°С при відносній вологості 85 % або +40°С при відносній вологості 30 %.
110. Оптимальними мікрокліматичними параметрами повітря робочої зони для важкої роботи в теплий період року є:
t0 18-20, вологість – 40-60, рух повітря – 0,4 м/с
111. Оптимальними мікрокліматичними параметрами повітря робочої зони для важкої роботи в холодний період року є:
t0 16-18, вологість – 40-60, рух повітря – 0,3 м/с
112. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, обладнання, освітлювальних приладів, інсоляції від засклених огороджень на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати:
1) 35 Вт/м2, при опроміненні 50 % і більше поверхні тіла людини;
2) 70 Вт/м2, при опроміненні від 25 % до 50 % поверхні тіла людини;
3) 100 Вт/м2, при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла людини.
113. При нормуванні мікроклімату холодним періодом календарного року вважається період, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за:
нижча за +10°С
114. Для визначення параметрів мікроклімату робочої зони використовують:
температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами.
Відносна вологість повітря психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом
швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3...0,5 м/с) та чашкові (1...20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.
Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів.
Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використову-
ють актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри
115. Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають:
будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні
116. За принципом дії теплозахисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць поділяються на:
1) тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівк а);
2) теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване силікатне органічне скло та ін.);
3) тепловідвідні (водяні завіси, металеві листи або сітки, з яких стікає вода);
4) комбіновані.
117. Основним завданням виробничої вентиляції є:
вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря
118. За способом переміщення повітря вентиляція виробничих приміщень поділяється на:
природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно)
119. Природна вентиляція виробничих приміщень може бути:
неорганізованою і організованою
120. Штучна робоча вентиляція виробничих приміщень може бути:
робочою або аварійною
121. До основних вимог щодо системи виробничої вентиляції належать:
1) створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
2) повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до допустимих концентрацій;
3) не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування із суміжних приміщень;
4) не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;
5) бути доступними для керування та ремонту під час експлуатації;
6) не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу і т. п.).
122. За джерелом світла виробниче освітлення поділяється на:
1. природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу, які потрапляють у виробниче приміщення через світлові прорізи в зовнішніх відгороджуючих конструкціях;
2. штучним, що здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення;
3. сполученим (суміщеним), при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
123. Виробниче природне освітлення поділяється на:
1) бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;
2) верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;
3) комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
124. Виробниче штучне освітлення поділяється на:
може бути загальним (світильники розміщуються у верхній зоні приміщення не нижче 2,5 м над підлогою), місцевим(світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на ро-
бочих місцях) та комбінованим (складається із загального та місцевого).
125. Основними джерелами штучного виробничого освітлення є:
лампами розжарювання або газорозрядними
126. До основних характеристик джерел штучного освітлення належать:
1) номінальна напруга живлення, В; 2) електрична потужність лампи, Вт; 3) світловий потік, лм; 4) світлова віддача, лм/Вт; 5) термін експлуатації; 6) спектральний склад світла; 7) вартість.
127. Якому діапазону довжин хвиль належать видимі електромагнітні випромінювання:
оптичному діапазону Видимі 400...760 нм
128. До інфрачервоного належить електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі в діапазоні:
від 760 нм до 540 мкм
129. До ультрафіолетового належить електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі в діапазоні:
10...400 нм
130. До радіочастотних належить електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі в діапазоні:
131. До іонізуючого належить електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі в діапазоні:
132. До засобів колективного захисту від ІЧ-випромінювання належать:
захисні пристрої, екрани (тепловідбивні, тепловідвідні, теплопоглинальні, комбіновані); пристрої автоматичного контролю і сигналізації; герметизуючі пристрої; пристрої дистанційного керування; пристрої для вентиляції повітря; теплоізолюючі пристрої; знаки безпеки. До засобів колективного захисту від ІЧ-випромінювання відносяться і такі лікувально-профілактичні заходи, як попередній та періодичний медичний огляд працівників, раціоналізація режимів праці та відпочинку
133. Захист від інтенсивного опромінення ультрафіолетовими променями досягається:
раціональним розташуванням робочих місць, «захистом відстанню», екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць,засобами індивідуального захисту. Найбільш раціональним методом захисту вважається екранування (укриття) джерел УФ-випромінювань. Як матеріали для екранів застосовують, зазвичай, непрозорі металеві листи або світлофільтри. До засобів індивідуального захисту належить спецодяг (костюми, куртки, білі халати), засоби для захисту рук (тканинні рукавички), лиця (захисні щитки) та очей (окуляри зі світлофільтрами).
134. До організаційних заходів колективного захисту від ЕМП відносяться:
вибір раціональних режимів праці установок; "захист часом" – перебування персоналу в зоні дії ЕМП обмежується мінімально необхідним для проведення робіт часом; "захист відстанню" – віддалення робочих місць на максимально допустиму відстань від джерел ЕМВ; "захист кількістю" – потужність джерел випромінювання повинна бути мінімально необхідною; позначення зон випромінювання спеціальними попереджувальними знаками; проведення дозиметричного контролю.
135. До лікувально-профілактичних заходів колективного захисту від електромагнітних випромінювань:
попередні і періодичні медичні огляди; диспансерний облік із проведенням відповідних гігієнічних і терапевтичних заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці і відновлення стану здоров’я працівників; тимчасове або постійне переведення працівників на іншу роботу; обмеження праці неповнолітніх.
136. До колективних заходів та засобів лазерної безпеки належать:
1) вибір лазера для технологічної операції за мінімально необхідним рівнем випромінювання;
2) розташування лазерів IV (найнебезпечнішого) класу в ізольованих приміщеннях;
3) використання дистанційного керування;
4) огороджування зон можливого поширення лазерного випромінювання (прямого, розсіяного, відбитого);
5) оброблення внутрішніх поверхонь приміщення, в якому встановлені лазерні установки матеріалами з високим коефіцієнтом поглинання;
6) екранування променя лазера на всьому шляху його поширення, а також зони взаємодії променя і мішені;
7) встановлення на лазерній установці блокувальних засобів та сигналізації початку та закінчення роботи лазера;
8) проведення контролю рівнів лазерного опромінення