Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
89.Ідейно-художній аналіз пісні літературного походження(на вибір)
Богдан Лепкий, «Видиш, брате мій...»
Пісню «Видиш, брате мій...» Б. Лепкий написав під враженням від перегляду драми С. Виспянського про польський національно-визвольний рух 1830— 1831 pp., дійових осіб якої — мужніх повстанців — М. Сивіцький порівняв із журавлиним вирієм. Віш,що став своєрідною стрілецькою піснею був написаний 1910 p.
Уперше текст «Журавлів» (саме так називався вірш Б. Лепкого) було надруковано у жовтні 1912 року у львівському літературно-мистецькому часописі «Неділя». Під ним стояв літературний псевдонім Б. Лепкого Нестор.Пісня має всього лишень три строфи. Рядки короткі, найдовші мають вісім складів. Вони з особливою експресивністю, максимальною точністю відображають почуття людини, котру доля закинула в чужий край. Тому пісня швидко стала популярною серед українських емігрантів.Ліричний герой, звертаючись до свого товариша, якому близькі й зрозумілі його переживання, із сумом повідомляє, що журавлі відлітають у вирій. Довгим сірим шнурком тягнуться вони в синьому небі, прощаючись з домівкою.У тексті немає складних художніх засобів, усе просто й зрозуміло, і в цьому — його сила. Пісня побудована у формі розгорнутого порівняння: журавлі, що відлітають у вирій, задушевне звертання до друга, епітет «сірий», тужлива мелодія породжують тривогу, яка з кожним словом посилюється. Пісня звучить як щира сповідь тих, хто покидає рідну оселю:
Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Остання строфа особливо загострює почуття суму і журби. Звуконаслідувальні слова «кру! кру! кру!* увиазнюють імпресіоністичний образ журавлиного ключа. Кожне «кру» дає змогу не тільки почути, а й уявити силуети птахів. Розгортаючись паралельно, зорові та слухові образи створюють дивовижно сумну картину:
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх хмарах
Слід по журавлях.
91. Ідейно-художній аналіз думи «Хмельницький і Барабаш»
Хронологічно першою серед творів про боротьбу з польсько-шляхетськими поневолювачами у другій половині XVII ст. є дума «Хмельницький та Барабаш». Описані в ній події відбувалися в Україні напередодні народно-визвольної війни і пов’язані з поверненням запорозьким козакам підписаних польським королем Владиславом IV привілеїв.
Композиція думи струнка, широко охоплює найголовнішу подію — початок визвольної війни. У ній немає традиційного зачину, а відразу повідомляється про тривожну обстановку в Україні напередодні 1648 р. Тут же визначено характер «великих воєн» — «за віру християнську». Слово «воєн», використане у множині, засвідчує періодичність, з якою український народ виступав проти поневолювачів. Оскільки на той час «віра християнська» ототожнювалася з поняттям «український народ», таку війну потрібно розуміти як національну — боротьбу українського народу за національні, релігійні та соціальні права.
Далі в думі повідомляється про обрання Барабаша гетьманом, а Хмельницького — військовим писарем. Дію перенесено в Чигирин, де відбувається сутичка між головними персонажами. Розгортається вона напружено, стрімко. Важливу роль для розуміння характеру незгоди між Хмельницьким і Барабашем відіграють діалоги, які посилюють емоційну напруженість розповіді, надають їй глибокого драматизму.
Перший діалог відбувається між «молодим гетьманом» Барабашем і його кумом Хмельницьким про королівські грамоти. Він яскраво характеризує обох персонажів і розкриває суть конфлікту між ними. У його основі — не особиста неприязнь, а інтереси народу. Усіляко підтримуючи феодальний лад Речі Посполитої, Барабаш не лише не приєднується до пропозиції Хмельницького «за віру християнську одностайно стати», а й намагається нав’язати йому своє розуміння поведінки:
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?
Не отримавши згоди Барабаша «козакам козацькі порядки подавати», Хмельницький вирішив хитрістю здобути грамоти про козацькі привілеї, виявивши рішучість, здатність швидко приймати важливі рішення. Вручивши своєму повіреному золотий перстень, шовкову хустину і ключі, що належали Барабашу, посилає його в Черкаси до Барабашевої дружини за грамотами.
Поділяючи погляди чоловіка, пані Барабашева все-таки не насмілюється ослухатися наказу Хмельницького і видає повіреному місце, де заховані королівські листи.
Композиційна значущість епізоду зустрічі повіреного Хмельницького з дружиною Барабаша полягає у виявленні характерів сил, що протидіють одна одній: з одного боку — патріот, поборник прав рідного народу, з іншого — зрадник, здатний на ганебну угоду заради власної вигоди. Певною мірою протистояння між Хмельницьким і Барабашем відображає боротьбу повсталого народу і панів-ренегатів — прислужників польської шляхти.
Після повернення повіреного події розгортаються з блискавичною швидкістю. Засвідчена у першому діалозі полеміка між Хмельницьким і Барабашем загострюється наказом гетьмана ув’язнити поборника козацьких прав.
Намагання Барабаша догодити польській шляхті, віддавши їй на поталу Хмельницького, — поетичне відтворення численних замахів на нього. Барабашеве.Бажання полонити Хмельницького було небезкорисливим. Цим він мав на меті здобути прихильність польської шляхти. Такий вчинок обурює Хмельницького, і він їде на Січ, де скликає своє військо. Так дума інтерпретує події, що відбулися наприкінці 1647 р.Разом з Хмельницьким козацькі загони формують полковники Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун, Матвій Борохович.
У думі при називанні полковників використано кличну форму: «полковниче — Максиме», «полковниче — Мартине», «полковниче — Іване Богуне». Цією поетичною формою, мабуть, виражено пієтет, з яким повстанці ставилися до ватажків народно- визвольної війни. Це вони «на славну Україну прибували, кролевські листи читали, козакам козацькі порядки давали».
Згадка про чотирьох полковників відіграє у думі важливу композиційну роль. Лаконічна розповідь без фабульних деталей зосереджує увагу на динамічності розвитку подій і вчинках персонажів.Підготовка до війни попри її масштабність відбувалася без розголосу: «стиха словами промовляє» — так звертається Хмельницький до козацтва. Звертання «ей, козаки, діти, друзі, молодці» засвідчує його глибоку повагу до кожного. Хмельницький вірить, що перемога буде за ними, адже це боротьба за віру, волю, Україну. Напутнє слово гетьмана і християнська молитва вселяли віру в перемогу, додавали козакам мужності й відваги, з якими вони громили «лядські табори». Звернення гетьмана містить накази, настанови щодо тактики бойових дій.Для реалістичності картини, достовірності фактів у думі майже протокольно названо час :
Тогді-то у святий день, у божественний,
у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця
пробуждає...
Розгром польських військ під Корсунем відбувся 16 травня 1648 року у вівторок на Зелені свята («святий день»).В думі відтворено її найяскравіші сторінки. Невелика за обсягом батальна сцена виписана конкретно і точно, відповідно до наказів, які віддавав Хмельницький. Щоправда, дієслова наказового способу («дбайте», «розбивайте», «рубайте» тощо) замінено особовими дієсловами минулого часу («дбали», «розбивали», «рубали»). Це не просто прийом епічної розповіді, дещо невміло використаний в думі. Точне виконання озаками наказу гетьмана засвідчує те, що вони вірили Хмельницькому, поділяли його прагнення повернути в Україну «козацькі порядки». Про сміливість козаків у цій битві жодного слова, однак останній рядок «віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали» красномовно переконує у їх відвазі й рішучості.Після батальної сцени дума знову зводить віч-на-віч головних персонажів — Хмельницького і Барабаша, жалюгідне, плебейське становище якого акцентовано тавтологією «плаче-ридає». Він «стиха промовляє» (по- змовницьки) до Хмельницького, сподіваючись переманити його на бік польської шляхти:
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм уживати?
Слова ніби ті самі, що і в першому зверненні Барабаша, проте вони містять суттєву деталь. Замість «чи не лучче нам з ляхами» він промовляє: «не лучче б тобі з нами, із ляхами». Так у думі зроблено останні акценти щодо образу Барабаша — запроданця, котрий відкрито перейшов на бік польської шляхти, зрадивши свою вітчизну. З погляду народної моралі, він повинен понести покарання. Кару для зрадника обирає сам Хмельницький:
Як будеш ти мені сими словами докоряти,
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку,
як галку, зняти.
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському султану у подарунку одіслати.
Сцена розправи над Барабашем фактично повторює слова Хмельницького, тільки змальована вона вже в минулому часі. Барабаша вбили реєстрові козаки, яких той вів по Дніпру проти повсталих військ. Є в думі поетичний вимисел про страту Барабаша і занапащення його родини, бо зрада, ренегатство — найстрашніший злочин супроти свого народу. Ніхто не вимолить собі прощення за це злодіяння — він мусить понести покарання, яким би жорстоким воно не було. Тільки так можна сплатити свій борг перед вітчизною. Використаний у тексті поетичний домисел доповнює картину початку народно-визвольної війни, робить твір художньо довершеним, відтворює дух епохи. Закінчується дума зверненням козаків до Хмельницького:
Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили
да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи
не подавали!
У думі це звертання засвідчує не лише повагу до гетьмана, а й великі сподівання, що його справа принесе народові інше життя.
Колоритною є поетика думи. Епічна розповідь у ній не часто чергується з ліричними відступами, вона насичена публіцистичними елементами. Публіцистично подано, наприклад, повідомлення про початок «великих войн» в Україні. У процесі розгортання сюжету не раз використано елементи сусцільно-політичної публіцистики у формі полемічного діалогу між головними персонажами. Своєрідним є закінчення думи, яке тільки частково нагадує традиційне для неї славословіє:
Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слушащим,
Всім православним християнам
Пошли, Боже, много літ.
Ці рядки звучать як щира молитва про щасливе життя для всього «народу християнського».