У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Балада почата баладно з кін ця

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-05

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 1.7.2025

План

1. Балада почата баладно з кін ця

2. Життєвий шлях

3. Газета день

        4.Думки видатного діяча

          «Балада почата баладно з кін ця...»

Кого не проймав дивний трепет перед лицем чистого аркуша? «З чого почати?» — ледь не вічне запитання на білому тлі берести... пергамену... паперу. Одвіку ж і етилом, і пером, і кулькою водить настійлива потреба передати нащадкам пам'ять про свій час, його боріння, його неповторність. Зупинити, невпинну мить, закарбувати її радощі й болі, здобутки і втрати,— що може бути почеснішого й відповідальнішого?

«Чую вже — тне мене аркуш паперу»,— так починає Іван Драч недавно написану «Білу баладу». Від митця, свідомого свого покликання, чистий аркуш вимагає щоразу високої духовної, психологічної, моральної самовіддачі. І на оте сповідальне зізнання теж уточено крові, чим, власне, його заперечено. Є для кого жити й творити, бо «ген в заметілі — діти в снігу... Бавляться, як на початку світу...».

Вступ до нарису творчості поета в кращому разі перебігають очима... Та й написано ці рядки по тому, як у нарисі було поставлено останню крапку. Автор прислухався до порад спочатку розіставити всі крапки, а тоді вже переходити до всіх «і». А втім, є й інший хід: додати в преамбулі кілька нових штрихів,які, можливо, доповнять раніш довірене білому аркушеві.

Критика, як відомо, не оминала увагою творчих шукань І. Драча. Швидше навпаки — протягом чверті віку вони були чи не завжди в епіцентрі багатьох суперечок — про шляхи розвитку естетичної свідомості суспільства в добу науково-технічної революції, про взаємодію традицій і новаторства, ліричного й епічного, думки і почуття, біографії й характеру ліричного героя, реалістичного і романтичного начал у мистецтві соціалістичного реалізму, умовно-метафоричної і конкретно-реалістичної манери письма, складності й простоти тощо. І цей кількісний показник — своєрідний вимір якості духовної віддачі поета. У різний час ті чи ті грані його художнього світу аналізували провідні наші критики (хай буде дозволено тут обійтися без традиційної «обойми»).

Охоче пишуть про нього і в братніх республіках, що теж не випадково. Адже І. Драч—один з представників надзвичайно.цікавого і своєрідного творчого покоління. Досить згадати імена А. Вознесенського і Є. Євтушенка, Р. Барадуліна і Г. Буравкіна, О. Вацієтіса і М. Чаклайса, Ю. Марцінкявічюса й А. Балтакіса, П. Севака, О. Чіладзе, А. Абдулли... А в українській радянській літературі — Д. Павличка, М. Вінграновського, Б. Олійника, Ліни Костенко, В, Симоненка та ін. Незважаючи на незначну вікову та дебютну різницю (Є. Євтушенко і Д. Павличко, наприклад, видали перші збірки ще на початку 50-х), на ще більші відмінності в манері письма, цих поетів об'єднували «прагнення до вияву здорового особистого начала, енергійність художнього пошуку, неприйняття шаблону та художньої нівеляції» 1.

Їх об'єднував час великих зрушень в економічному, соціально-політичному й духовному житті суспільства, завершення етапу повоєнної відбудови народного господарства і початку епохи науково-технічної революції, космічної доби в житті людства, їх єднала активна громадянська позиція, широта світобачення, непідробна тривога за долю планети і віра в торжество ленінських ідей.

Нині особливо виразно постає не тільки ця спільність ідеалів і прагнень творчого покоління, яке ніби перейняло свого часу естафету художнього пошуку з рук радянських майстрів-класиків, ай — що надзвичайно важливо — актуальність подальшого розвитку й поширення цих ідеалів, дійового втілення їх у життя. В новій редакції Програми Комуністичної партії Радянського Союзу, зокрема, зазначається: «КПРС бережно, шанобливо ставиться до таланту, до художнього пошуку. Водночас вона завжди боролася і боротиметься, спираючись на творчі спілки, громадську думку, на марксистсько-ленінську художню критику, проти проявів безідейності і світоглядної всеїдності, естетичної сірості» 1.

Палке, пристрасне обстоювання високомуністичних ідеалів, органічне не-прийняття славослів'я, сірості й безликості в мистецтві, прагнення не спрощувати драматичних колізій і конфліктів, які відтворюють неминучі в нашому про-І'стуванні вперед суперечності,— ці та інші риси справжньої партійності, громадянськості, художності притаманні багатьом радянським митцям, зосібна й творчій індивідуальності І. Драча в її характерних, істотних виявах.

3авдання цієї книжки — не повторюю-'чи, наскільки змога, зробленого раніше, але й спираючись на досвід попередників, полемізуючи з ними (адже в суперечках, як відомо, й народжується істина),— розкрити джерела світовідчуття митця, спадкоємність і новаторство, розвиток, збагачення основних мотивів, тем, ідей, образів його творчості, особливості художньої манери та її еволюції, рух поетики в дедалі місткішій поліфонічності, в щільному взаємозв'язку з життям, явищами

1 Історія української літератури: У 8 І,— К... 1971,—Т 8.—С. 247

реальної дійсності. Така бага-тоаспектність розмови диктувала необхідність зосереджуватись на етапних або показових у певному плані творах, відмовившись від намагання охопити увесь дотеперішній доробок митця. Прагнулось поєднати наукове розкриття суті досліджуваного з образним осягненням глибин поетового слова, тайнощів його художнього почерку. Якщо це допоможе викликати повторні спалахи вогню поезії, якщо читачеві захочеться знову (чи й уперше) зануритись у багатобарвний, розмаїтий і не простий світ митця, автор нарису вважатиме, що не марно брався за перо. Як своєрідну «фотоанкету» розглядаймо ілюстративний матеріал, що доповнює видання ще й автокоментарем — часом гумористичним, подекуди сумним, просто інформативним — у такому супроводі стисла «фотобіографія» була люб'язно подана І. Драчем, за що висловлюємо йому щиру подяку.

Ну от, що ближче до кінця «початку», то традиційнішим він вимальовується. А тим часом нарисам серії літературних портретів не обов'язково бути стереотипними, надто коли сам матеріал спонукає до пошуків. І все ж навряд чи обійдемося тут без бодай побіжного переліку тих першоджерел, у мандрівку до яких вирушаємо. Звичайно, буде цей невеликий потік «сухої інформації» не зовсім повним (адже поки нарис вийде в світ, чимало води спливе, додасться щось новіше), проте є потреба попереднього ознайомлення з «картою» майбутнього маршруту.

Отже, «вихідний пункт» — село Телі-жинці Тетіївського району на Київщині. Час—17 жовтня 1936 року. А невблаганна й проста собі арифметика виводить на те, що минуло вже Іванові Федоровичу Драчеві 50. І понад чверть віку— активної, напруженої, різнорідної (а при тому — цілеспрямованої) —літературної праці.

Чимало й зроблено. Самостійне трудове життя почалось одразу ж після закінчення середньої школи: викладач російської мови та літератури в семирічці села Дзвінячого на рідній Тетіївщині, далі — інструктор Тетіївського райкому комсомолу, воїн Радянської Армії. Філологічний факультет Київського університету, співробітництво в «Літературній газеті», навчання на Вищих сценарних курсах у Москві, робота в сценарній майстерні Київської студії художніх фільмів імені О. П, Довженка, у редакції журналу «Вітчизна», у правлінні Київської організації Спілки

1 Матеріали XXVII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.—К., 1986.—С. 202.

письменників України, яке віднедавна йому довірено очолювати. За цими етапами трудової біографії стоїть уже й неабиякий творчий доробок. Перша поетична збірка І. Драча «Соняшник» побачила світ 1962 року. Далі йшли «Протуберанці серця» (1965), «Поезії» і «Балади буднів» (обидві — 1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Сонце і слово» (1979), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Соняшник» (вибране) і «Теліжинці» (обидві—1985); окремо видавалися драматична поема «Дума про Вчителя» (1971), а згодом — збірка «Драматичні поеми» (1982), куди, крім названої, увійшли «Соловейко-Сольвейг» та «Зоря і смерть Пабло Неруди»; кіноповісті надруковано в збірках «Іду до тебе» (1970 — однойменна та «Криниця для спраглих») і «Київський оберіг» (1983 — однойменна та «Київська фантазія на тему дикої троянди — шипшини»); літературно-критичні статті й есе — в книжці «Духовний меч» (1983); у співавторстві написана біографічна повість «Григорій Сковорода» (1984). До 50-річчя І. Драча вийшов двотомник «Вибраних -творів» (1986).

Додаймо до цього зняті за його сценаріями художні фільми, дослідження творчості та переклади з багатьох пое тів— як класиків (Дайте, Шекспір), так і сучасників, переважно представників свого покоління, з братніх літератур (ок ремими книжками видані переклади з П. Севака, О. Чіладзе, О. Вадгетіса), численних зарубіжних авторів. У свою чергу, твори І. Драча виходили російською, білоруською, латиською, литовською, естонською, азербайджанською, грузинською, вірменською, чеською, словацькою, польською, румунською, болгарською, німецькою, англійською та іншими мовами.

За збірку «Когинь і крона» в 1976 році поет був удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, а в 1983, за збірку «Зеленьїе врата» (1980, переклад колективу авторів),— Державної премії CPCP. І. Драч нагороджений орденами „Знак Пошани” і Трудового Червоного ГІрапора. Тож можна говорити про заслуже визнання здобутків українського радянського поета в контексті нашої багатонаціональної літератури.

Особливо показово, що це визнання збігається з початком нового, історично закономірного й необхідного етапу в житті суспільства — взятого партією, державою, всім народом курсу на перебудову економічного, соціально-політичного, духовного життя країни.

Активна громадська діяльність, робота у складі різних редколегій, комісій Спілки письменників України, виступи по радіо і телебаченню, зустрічі з трудовими колективами, поїздки у складі літературно-мистецьких делегацій по нашій країні та за кордон,— це далеко не повний перелік тих важливих і відповідальних турбот і клопотів, які сьогодні, в пору громадянської і творчої зрілості митця, вимагають дедалі більшої самовіддачі, забира'ють час у власне літературної праці, але й живлять її сторицею з нових і нових джерел.

Життєвий шлях

На початку свого творчого шляху, понад тридцять років

тому, в одному з віршів він заявив про свій намір говорити “на рівні вічних партитур”. І з перших же кроків у літературі талановито реалізував цей намір, а далі, про що б не писав, неодмінно висвітлює складні проблеми сучасного йому життя в контексті вітчизняної і світової історії, у взаємозв”язках нинішнього дня з давно минулим і грядущим днем.

Диво поезії І.Драча полягає в тому, що в його експресивному слові, освітленому неповторним баченням світу, кристалізується досвід минулого, незнищенне духовне життя наших попередників зливається з сучасним життям, його больовими точками, а в завжди молодій, свіжій своїми засобами поетиці, кажучи рядком із вірша “Київська легенда”, - кожне слово має сотні літ.

Іван Федорович Драч народився 17.Х.1936 р. в с.Теліженці Тетіївського р-ну Київської обл. Вчився в Київському державному університету ім.Т.Г.Шевченка та на Вищих сценарних курсах Держкіно в м. Москві. Освіта вища. Почесний доктор Львівського держуніверситету ім.І.Я.Франка.

В 1964-1974 р.р. І.Драч вчителював у школі, проходив службу в армії, працював у райкомі комсомолу, журналістом в “Літературній газеті” (нині – “Літературна Україна”), сценаристом на Київській кіностудії ім.О.Довженка.

   З 1974 до 1987 року – на творчій роботі. Обирався секретарем, членом правління Спілки письменників України, а в 1986-1992 р.р. – першим секретарем правління Київської організації Спілки письменниківУкраїни. Один із чільних ініціаторів створення Народного Руху України і перший його Голова (1989-1992 р.р.).

   Двічі обирався народним депутатом України (1990-1994 р.р., 1998-2000 р.р.) Склав депутатські повноваження, коли прийняв пропозицію Президента України Леоніда Кучми очолити Держкомінформ України. Разом з тим І. Драч – Голова товариства “Україна – світ”, тривалий час був на чолі Української Всесвітньої Координаційної Ради та Конгресу української інтелігенції. Член Центрального Проводу Народного Руху України.

   Видатний поет і політик Іван Драч живе і трудиться, щоб рано чи пізно в Україні восторжествували цінності вічні і сьогочасні, національні й загальнолюдські, і щоб вони розвинулись та продовжились в реальному, а не декоративному житті народу:

Народ – це всі. Це місто і село.

Це люд, який мізкує й форму носить,

Голубить ноти й цифри плодоносить,

Хто нянчить слово й творить чересло.

Талант поета продовжує розвиватися, залишається незмінно змінним, оновлюється і самостверджується. Поет живе в політику, а політик розбурхує поета.

Iван ДРАЧ: «Известия в Украине»? Хай виходять українською мовою!»

«День» останнім часом не раз підкреслював свій інтерес до призначення головою новоствореного Державного комітету з інформаційної політики, телебачення та радіо Івана Драча. Адже зрозуміло, що особливо після відставки з посади заступника секретаря РНБО(У) Зиновія Кулика, та в умовах, коли і досі ще непрацездатна Національна рада з питань ТБ і РМ, саме в руках Івана Федововича зараз сконцентровані і можливості, і проблеми, і спокуси, і відповідальність за багато з того, що відбуватиметься надалі в нашому інформаційному просторі. І хоч би як ми не мали ілюзій відносно самодостатності і самостійності в рішеннях тих людей, які керували нашою інформполітикою раніше, все ж таки не можна применшувати ролі конкретної особистості на впливовому чиновницькому кріслі. Тим більш, що Іван Драч — знакова фігура і для національної культури, і для національної політики. Власне, саме це, насамперед, і підкреслюється як тими, хто схвально сприйняв це призначення, так і тими, хто ставиться до нього з певною пересторогою. По суті, вперше в країні таку посаду зайняла людина, у якої є сталі і публічно проголошені ідеологічні засади, які можуть комусь подобатися, а комусь — і ні. І які, як вважає дехто, можуть стати на заваді у обов’язку держслужбовців дотримуватися одного з головних принципів нашої Конституції: жодна ідеологія не може бути в Україні визнана обов’язковою.

З іншого боку, вперше таку посаду обійняв саме політичний діяч, а не номенклатурний фахівець, і в цьому теж є як свої плюси, так і мінуси. Так, у такої особистості і самостійність у рішеннях, і мотиви власної діяльності можуть бути якісно вищими, ніж було до цього. Але в той же час ми знаємо, що саме мало обізнаних зі всіма тонкощами галузі іменитостей апарат найбільш вправно і швидко «обламує» і перебирає процес прийняття рішень виключно у свої руки, дозволяючи першим грати лише роль весільного генерала. І, нарешті, вперше нашим інформаційним простором буде керувати людина, яка була призначена за ініціативою саме Кабміну, а не Президента або його оточення. Отже, доля і час перебування Івана Драча в його новому кріслі дуже пов’язані зі сталістю та самодостатністю Кабінету. Ну і, безумовно, врешті-решт в успіху Івана Драча як голови Держкомінформполітики зацікавлена — також уперше відкрито — конкретна політична сила — Рух.

Іван Драч - постать певною мірою символічна. Перший лідер Руху. Народний депутат Верховної Ради 12-го скликання. Поет. Людина, відома серед українців у всьому світі. І не тільки за посадою (голова Української всесвітньої координаційної ради та голова ради товариства "Україна"), а й за широкою громадською діяльністю. Зараз - розмова з дуже конкретної нагоди.

Думки видатного діяча

Кілька аспектів. Я хочу, щоб оце праве чи державницьке крило діяло активніше Дивіться, що останнім часом у нас відбувається. Хто займається в основному на державному рівні цими стосунками Україна-Росія? То займався О.Мороз, постійно їздив туди-сюди. Зараз їздить О.Ткаченко до Санкт-Петербурга, а наші праві сили все зробили, щоб навіть жодного чоловіка в ту делегацію не попало. Принципово кажучи, не треба було всього цього робити.

Мені здається, що майбутнє України великою мірою залежить від контактів і стосунків між народами, етносами, громадами, духовностями тощо. Це основа основ. Президент товариства "Україна-Росія" повинен постійно займатися питаннями, які ми сьогодні розглянули на "круглому столі". На майбутнє нам треба проводити конференції і присвячувати їх якимось конкретним питанням. От, наприклад, військовим проблемам України - Росії, а також розглянути, наскільки вони є реальні. Бо І.Заєць їде на саміт, де обговорюються питання з НАТО, а О.Кузьмук відразу ж з генералами їде до Москви. Громадськість дивиться за всім цим і не розуміє, що відбувається. Та якби у нас було справді серйозне громадянське суспільство і ці всі державницькі структури працювали, то негайно розібралися б, що там і як. Ми весь час хляпаємо вухами. Відбувається все це поза нами. Ми тільки починаємо вчитися, як реагувати на всі суспільні і державні речі і т.д.

Мені здається, що започаткована сьогодні розмова свідчить про те, що такі зустрічі треба проводити частіше і окремо розглядати питання, присвячені проблемам історичним, гуманітарним, стосункам у військовій галузі тощо.

Думаю, що від того всього виграють не лише наші держави, поліпшаться стосунки між нашими народами.


Література

  1.  Непорожній О.С. Українська література.-К :Освіта,1995.-623с.
  2.  Ткаченко А.О.Іван Драч.-К.: Дніпро, 1988.-280с.
  3.  http://www.day.kiev.ua
  4.  http://www.vlada.kiev.ua/ums

-5-




1. ТЕМА 15 ИНВЕСТИЦИОННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ 3 Экономическая эффективность инвестиций
2. 2 Сущность прямого маркетинга
3. Screen portrit of the President for its cover cme out within months of his murder.
4. Общая экономическая теория разработанной авторами
5. Курсовая работа- Монархия, ее понятие и вид
6.  Установити що органи виконавчої влади уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фін
7. ИССЛЕДОВАНИЕ ВЛИЯНИЯ РОДИТЕЛЬСКОЙ УСТАНОВКИ МАТЕРИ НА РАЗВИТИЕ РЕБЁНКА
8. носителей серии Flcon
9. Институт образовательных технологий Российской академии образования На правах рукописи
10. тема культуры.42 Философская герменевтика ХХ в