Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УЧАСТЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ЛАБОРАТОРНИХ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
УЗД І ПУНКЦІЇ
Ультразвукове дослідження
Високоінфомативні ультразвукові методи діагностики, які ґрунтуються на здатності різних тканин і середовищ організму по-різному відображувати ультразвукові хвилі, що проходять через них, дуже широко використовуються для діагностики різних захворювань.
За допомогою ультразвукової діагностики можна визначити форму, положення, розміри, структуру різних органів черевної порожнини - жовчного міхура печінки, підшлункової залози тощо. Дослідження дозволяє виявити конкременти пухлини, кісти, абсцес та іншу патологію.
Дослідження органів черевної порожнини проводиться строго натщесерце. За день до дослідження з їжі виключається молоко, чорний хліб, сирі фрукти і овочі, фруктові соки, газовані напої. Особам, які страждають на метеоризм, така дієта встановлюється до 2-х днів і рекомендується прийом ферментних препаратів: фесталу, панзінорму, прийом активованого вугілля.
Напередодні:
- медична сестра поліклініки повинна виписати пацієнту направлення в кабінет УЗД; проінформувати його про правила підготовки до процедури. Дати заявку в кабінет УЗД;
- медична сестра стаціонару повинна зробити вибірку з листів призначень, кому із пацієнтів призначене лікарем дане обстеження, попередити пацієнта про дату обстеження і проінформувати його про правила підготовки до процедури. Дати заявку в кабінет УЗД.
Пацієнтам з закрепами напередодні ввечері ставлять очисну клізму.
Пацієнтів інформують, що дослідження проводиться натще: уранці не можна приймати їжу, лікарські препарати, пити, курити. Попередити пацієнта, щоб на дослідження він узяв з собою рушник.
В день дослідження:
- амбулаторному пацієнту з'явитися в кабінет УЗД на призначений день і годину з направленням і з амбулаторною картою для запису результатів дослідження;
- стаціонарному пацієнту з'явитися в кабінет УЗД у супроводі медичної сестри відділення, яка відносить медичну карту стаціонарного пацієнта сама.
Дослідження органів малого тазу (сечового міхура і передміхурової залози) проводиться при максимально наповненому сечовому міхурі: за 1,5 - 2 години до дослідження необхідно випити не менше 1 літра рідини. Для проведення трансректального дослідження вранці в день дослідження повинен бути стілець, за відсутності стільця необхідно виконати очисну клізму.
Дослідження інших органів і систем проводяться без попередньої підготовки пацієнтів.
Пункції
Пункція черевної порожнини (лапароцентез). Асистування лікареві під час процедури
Лапароцентез (пункція черевної порожнини) — це проколювання черевної стінки за допомогою троакара, яке виконується з діагностичною та лікувальною метою (дослідження та видалення вільної рідини з черевної порожнини). Протипоказанням є спайки у черевній порожнині. Пункцію виконують в асептичних умовах в перев'язній або маніпуляційній.
Проводять психологічну підготовку пацієнта. За 2—3 год до пункції здійснюють очищення кишечника за допомогою клізм. Безпосередньо перед пункцією пропонують пацієнтові звільнити сечовий міхур.
За призначенням лікаря за 15—20 хв до здійснення пункції пацієнтові підшкірно вводять 1 мл 2% розчину промедолу та 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Хворий сидить у кріслі або на стільці, спираючись на його спинку. При тяжкому стані хворого кладуть на бік. Після знезараження місця проколу проводять пошарову інфільтраційну анестезію передньої черевної стінки 0,5% розчином новокаїну. Прокол роблять по середній лінії живота на однаковій відстані від пупка до лобкової кістки або по внутрішньому краю лівого прямого м'яза живота. Шкіру в місці проколу зсувають лівою рукою назовні, щоб зменшити шар підшкірної жирової клітковини, а правою вводять при невеликому зусиллі троакар разом із стилетом.
Інколи перед уведенням троакара шкіру трохи надрізують скальпелем. Після проникнення троакара в черевну порожнину його мандрен (стилет) виймають, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мілілітрів рідини для аналізу в пробірку, потім на муфту насаджують гумову трубку і рідина витікає в ємність.
Треба знати, що випускати рідину слід повільно (1 л протягом 5 хв). З метою регулювання видалення рідини на гумову трубку періодично накладають затискач. Якщо видалення рідини припинилось внаслідок закриття внутрішнього отвору троакара петлею кишки, обережно натискають на черевну стінку, при цьому кишка зміщується і рідина знову продовжує витікати.
За час видалення рідини відбувається різке зменшення внутрішньочеревного тиску, яке призводить до перерозподілу кровотоку по всьому організму, що іноді спричинює розвиток судинного колапсу. Для профілактики цього ускладнення медична сестра щільно стягує живіт довгим рушником або простирадлом, складеним в декілька шарів по діагоналі вище місця проколювання.
Після видалення рідини троакар виймають, у разі потреби на шкіру в місці пункції накладають шви, зверху — асептичну пов'язку, кладуть на живіт міхур з льодом, призначають пацієнтові суворий ліжковий режим.
Здійснюють спостереження за хворим після пункції з метою раннього виявлення вірогідних ускладнень, серед яких слід відзначити такі: флегмона стінки живота внаслідок порушення правил асептики та антисептики; ушкодження судин черевної стінки з утворенням гематоми черевної стінки або кровотечі в черевну порожнину; ушкодження органів черевної порожнини; підшкірна емфізема стінки живота внаслідок проникнення в неї повітря через прокол; виділення рідини з черевної порожнини через пункційний отвір, що пов'язано з небезпекою інфікування рани та черевної порожнини.
Плевральна пункція (плевроцентез, торакоцентез). Асистування лікареві під час процедури
Пункцію плевральної порожнини проводять з лікувальною та діагностичною метою. Лікувальний плевроцентез показаний при ексудативному плевриті (накопичення рідини у плевральній порожнині), травматичному гемотораксі, пневмотораксі (спонтанному, а особливо клапанному), а також у разі потреби введення в плевральну порожнину лікувальних препаратів.
Діагностичний плевроцентез показаний усім хворим з наявністю випоту в плевральній порожнині невизначеної етіології.
Основним протипоказанням до проведення плевральної пункції є підвищена кровоточивість судин. Крім того, не проводять її на ділянках з ураженням шкіри.
Плевральну пункцію проводять у процедурному кабінеті, при тяжкому стані пацієнта — в палаті.
Для видалення повітря з плевральної порожнини пункцію проводять у II міжребровому проміжку по середньоключичній лінії або у V—VI міжребрових проміжках по середній пахвовій лінії. У першому випадку пацієнт сидить обличчям до лікаря, у другому — теж сидить, але повернутий до лікаря відповідним боком з відведеною за голову рукою. Якщо хворий сидіти не може, то пункцію проводять у положенні лежачи на здоровому боці з відведеною за голову рукою.
Для видалення крові та ексудату з плевральної порожнини функцію виконують у VIII—IX міжребрових проміжках по задній пахвовій або лопатковій лініях. Хворий при цьому сидить на стільці обличчям до його спинки, дещо нахиливши голову і поклавши руки на груди. Плевральну пункцію виконують з дотриманням правил асептики.
Методика виконання діагностичного плевроцентезу. Після знезараження шкіри зону пункції обкладають стерильними серветками. Перед проведенням пункції в місці проколу тонкою голкою послідовно проводять знеболення 0,5% розчином новокаїну шкіри, підшкірної жирової клітковини, міжребрових м'язів. При проколюванні плеври створюється відчуття провалу і при підтягуванні поршня у шприц разом з новокаїном поступає плевральна рідина. Це свідчить про те, що голка досягла плевральної порожнини.
|
Положення хворого під час проведення плевральної пункції |
Дренування плевральної порожнини триампульною системою |
Плевральна рідина не надходить у шприц, якщо голку введено вище (у легеню) чи нижче плевральної порожнини (у черевну порожнину) або в разі відсутності в ній плевральної рідини.
Після анестезії голку виймають з грудної клітки і в цьому місці виконують пункцію плевральної порожнини спеціальною голкою і шприцом ємністю 20 мл, у якому міститься 1 мл (1000 ОД/ 1 мл) розчину гепарину для запобігання зсіданню плевральної рідини. Після відсмоктування рідини у шприц голку виймають і на місце проколу накладають стерильний марлевий тампон, змочений 70 % етиловим спиртом, зверху — стерильну марлеву серветку, яку прикріплюють до грудної стінки лейкопластиром або клеолом. Плевральну рідину доправляють до лабораторії негайно, щоб запобігти руйнуванню ферментів та клітинних елементів.
Методика проведення лікувального плевроцентезу. Хворий перебуває в такому положенні, як при виконанні діагностичного плевроцентезу. Для вилучення повітря з плевральної порожнини пункцію проводять у II міжребровому проміжку по середньо-ключичній лінії; для вилучення вільної рідини — частіше в VI—VII міжребрових проміжках по задній підпахвовій лінії. Знезараження місця пункції, обкладання стерильними серветками і пошарову анестезію виконують так само, як при діагностичному плевроцентезі.
Пункцію плевральної порожнини виконують стерильною голкою з тупим кінцем, на канюлю якої герметично надіта і закріплена гумова трубка. Гумова трубка перекрита затискачем, щоб уникнути потрапляння повітря в плевральну порожнину (у плевральній порожнині від'ємний тиск). Після потрапляння голки в плевральну порожнину до гумової трубки приєднують шприц Жане або систему для відкачування рідини (апарат Боброва, система трубок, затискач, відсмоктувач).
Допомога лікареві під час пункції:
• необхідно попередньо ознайомитись із порядком виконання процедури;
забезпечити всі умови для дотримання правил асептики під час процедури;
забезпечити все необхідне для пошарового знеболювання грудної стінки;
потурбуватися заздалегідь, щоб до голки для пункції була герметично прикріплена гумова трубка, підготовлений затискач, шприц Жане;
заздалегідь перевірити роботу системи для евакуації рідини з плевральної порожнини;
забезпечити все необхідне для накладання асептичної пов'язки на місце пункції;
терміново відправити плевральну рідину до лабораторії, щоб запобігти руйнуванню формених і клітинних елементів.
Можливі ускладнення при проведенні плевроцентезу, надання допомоги.
•Різке зниження артеріального тиску, яке пов'язане з реакцією на біль, вигляд крові, з проведенням процедури тощо. Хворий стає блідим, млявим, шкіра покривається холодним потом, може бути озноб.
Перша допомога: плевроцентез припиняють, хворого кладуть у ліжко, ножний кінець якого піднімають, уводять внутрішньом'язово 2 мл кордіаміну.
•Поява вазовагального рефлексу, який розвивається внаслідок подразнення листків плеври при її проколі. Характеризується рідким пульсом слабого наповнення, зниженням артеріального тиску.
Перша допомога: плевроцентез припиняють, хворого кладуть у ліжко, йому вводять 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату внутрішньом'язово.
Пневмоторакс розвивається внаслідок неправильного виконання маніпуляції, коли плевральна порожнина сполучається з атмосферою. Якщо голкою ушкоджується вісцеральна плевра, повітря потрапляє у плевральну порожнину з альвеол легенів.
Інфікування плевральної порожнини трапляється при порушенні правил асептики та антисептики.
Гемоторакс розвивається внаслідок ушкодження міжребрової аРтерії.
Колапс може виникнути при видаленні з плевральної порожнини значної кількості рідини, що призводить до швидкого зміщення °Рганів середостіння у хворий бік.
Проникнення голки у черевну порожнину і ушкодження печінки, кишок, селезінки.
• Інфікування м'яких тканин грудної клітки трапляється при порушенні правил асептики та антисептики.
Щоб звести до мінімуму виникнення можливих ускладнень при проведенні плевроцентезу, необхідно дотримуватись усіх належних правил виконання цієї процедури.
Спинномозкова (люмбальна) пункція. Асистування лікареві під час процедури
Люмбальну пункцію проводять з діагностичною та лікувальною метою. З діагностичною метою її проводять при черепно-мозкових травмах, запальних процесах, пухлинах головного і спинного мозку, гострих порушеннях мозкового кровообігу. При цьому визначають лікворний тиск у спинномозковому каналі. Обов'язковим є цитологічне та біохімічне дослідження (визначення рівня білка, глюкози, хлоридів) спинномозкової рідини. При люмбальній пункції можливе введення контрастної речовини (омніпак) для діагностики пухлин головного мозку і гриж спинного мозку.
З лікувальною метою пункції застосовуються для нормалізації тиску спинномозкової рідини при менінгітах, субарахноїдальному крововиливі, епілептичному статусі тощо.
Протипоказаннями до проведення люмбальної пункції є кома, шок, колапс, пролежні та гноячкові ураження шкіри в поперековій ділянці, вклинювання мозочка у великий потиличний отвір.
Пункцію виконують у положенні хворого лежачи на боці із зігнутими в колінах і приведеними до живота ногами, голова нахилена до грудей. Під поперек підкладають валик і у такому положенні утримують хворого, поки лікар не закінчить пункцію. Пункцію здійснюють в асептичних умовах. Після знезараження, пошарового знеболювання і повторного знезараження та обкладання ділянки шкіри стерильною серветкою лікар вводить голку Біра з мандреном між остистими відростками III і IV або IV—V поперекових хребців по середній лінії під кутом 75—80°. Відчувши "провал", обережно виймає мандрен і з голки з'являється спинномозкова рідина. Для дослідження беруть 2—4 мл рідини в пробірку, яку негайно відправляють в лабораторію. Після пункції місце проколу обробляють йодонатом і накладають асептичну пов'язку, надають хворому на 2 год положення лежачи. Протягом доби хворий повинен дотримуватись суворого ліжкового режиму. Необхідно уважно спостерігати за станом хворого після люмбальної пункції, тому що можуть виникнути ускладнення – колапс, кровотеча, головний біль. У разі виникнення ускладнень негайно повідомляють лікарю.
PAGE 4