Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Інститут права імені князя Володимира Великого
Кафедра історії та теорії держави і права
ЗАТВЕРДЖУЮ
завідувач кафедри,
к.ю.н., проф.
Темченко В.І.
23 лютого 2012 р.
Лекція № 7
з дисципліни «Правознавство»
Тема: « Правовий статус особи в Україні ».
Розробив:
Ст.. викл.
Плакся Н.А.
ОБГОВОРЕНО
на засіданні кафедри
Протокол №8 від 23 лютого 2012 р.
Київ 2012
Тема № 5: Правовий статус особи в Україні.
План.
Основною метою лекції є:
комплексом знань щодо конституційних принципів правового статусу особи в Україні, системи конституційних прав і свобод людини і громадянина, конституційних обовязків громадян України;
та закономірностей функціонування елементів системи конституційного права;
права з нормами інших галузей права, а також з сучасними міжнародними стандартами в сфері прав людини;
закріплених в Конституції;
правової культури особи в сучасному суспільстві;
життєвої позиції в правовій державі шляхом доведення необхідності знання своїх прав, свобод, обовязків та діючого законодавства ;
та вільно висловлювати свої думки;
реаліями повсякденної практичної діяльності сучасної держави на основі пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів і явищ, узагальнювати дані досвіду, розкривати істотне, закономірне.
Кількість годин 4
Література
Нормативно-правова
Основна
Додаткова
Перш ніж говорити про права людини і громадянина, необхідно встановити зміст понять „людина", „особа", „громадянин". Поняття „людина" означає насамперед біологічну характеристику суб'єкта.
Людина - це біологічно жива істота, яка наділена здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці, володіти членороздільною мовою і нормально розвиватися у спілкуванні із собі подібними.
Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України, виходить з принципу рівноправності всіх людей, що живуть на Землі.
Поняття „особа" вживається в сенсі соціальної характеристики суб'єкта.
Особа - це індивідуально визначена сукупність соціально значущих властивостей людини, які сформовані у процесі суспільного життя.
Поняття „громадянин" вживається стосовно людини, що має правовий зв'язок з якою-небудь державою. У монархічних державах цьому поняттю відповідає термін „підданий".
Громадянин - це особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв'язках із конкретною державою, що знаходить своє визначення в наявності відповідного громадянства.
Люди, що перебувають на території України, за своїм правовим статусом належать до однієї з трьох категорій:
Найчастіше конституційні статті про права та свободи починаються словами „кожний", „кожен", „усі", „кожна людина", „ніхто", „жодна людина". Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи громадян інших держав і осіб без громадянства, які перебувають на території України.
Центральним розділом Конституції України є розділ II „Права, свободи та обов'язки людини і іромадянина", що свідчить про пріоритет цих норм серед інших конституційних приписів. Цей розділ найбільший за обсягом. Так, із 161 статті Конституції України 48 міститься саме в цьому розділі, що становить понад третину її змісту. Крім того деякі положення щодо прав і свобод людини закріплено і в інших статтях Конституції України.
Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу.
У ст.З Конституції України сказано, що людина є „найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Конституційні права, свободи і обов'язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві. їх зміст має універсальний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права - адміністративному, цивільному, трудовому, сімейному, земельному, фінансовому та інших. Якщо в Конституції йдеться про людину і громадянина взагалі як про абстрактну особу, то в галузях права виступають конкретні суб'єкти правовідносин - власники, працівники, службовці, посадові особи, військовослужбовці, покупці тощо.
Важливо підкреслити, що згідно ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Норми, які закріпляють права і свободи повинні динамічно розвиватися та вдосконалюватися. Але в силу верховенства конституційних норм усі правові акти та нормативно-правові приписи, які закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина, повинні відповідати Конституції України і не суперечити її положенням.
У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав і свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи на систему.
Основними принципами конституційно-нравового інституту прав і свобод людини є:
Поділ прав і обов'язків на права і обов'язки людини та права і обов'язки громадянина пов'язанні з тим, що для сучасного суспільного ладу характерний дуалізм громадянського і політичного суспільства. Як частина громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як частина політичного суспільства вона рівноправна лише з тими, хто так само, як і вона, належить до даної держави.
Отже, під конституційно-цравовим статусом особи розуміють загальні, основоположні засади, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.
До конституційного статусу громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права і обов'язки, які у суб'єктів постійно виникають і змінюються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, у які вони вступають, інших обставин.
Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.
До поняття правового статусу входять такі основні елементи, якістановлять його зміст і структуру, а саме:
Зазначені елементи об'єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв'язки та відносини між державою в цілому та її громадянами. Проте кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформлені статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина є основоположною частиною чинної Конституції України. В Основному Законі права і свободи людини розглядаються не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують незалежно від діяльності держави та є невідчужуваними й непорушними.
Конституційні права, свободи та обов'язки мають певні юридичні особливості:
Правовою підставою наділення конституційними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина є наявність у особи громадянства.
Питання, пов'язані з громадянством в Україні, регулюють Конституція, Закони України „Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., „Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. та інші нормативно- правові акти.
Закон України „Про громадянство України" визначає громадянство України як „правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках".
Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ст.4 Конституції України встановила, що в Україні існує єдине громадянство, тобто Україна, як і більшість держав, виходить з визначення виключності громадянства і не визнає подвійного громадянства (біпартизму).
Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу громадянина в державі. Правовий статус громадянина - це система його суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.
Теорія права розрізняє поняття "права людини" і "права громадянина". Під правами людини слід розуміти права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком (право на життя, на невтручання в особисте та сімейне життя тощо). Людина в даному випадку виступає як фізична особа. Основу ж прав громадянина становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.
Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Права людини поширюються на всіх людей, які на законних підставах проживають на території тієї чи іншої держави, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами певної держави.
Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в кожній державі закріплюються в Основному Законі Конституції. Безперечно, що механізм здійснення, гарантування прав людини, закріплених в конституціях, передбачається законами та іншими нормативно-правовими актами тієї чи іншої держави.
Керуючись юридичними нормами розділу II Конституції України ("Права, свободи та обов'язки людини і громадянина"), основу конституційного статусу громадянина України складають наступні положення:
В Конституції України права людини і громадянина України, відповідно до міжнародно-правових стандартів, класифікуються на :
особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, права в галузі правосуддя.
До особистих (фізичних) прав Конституція відносить право на життя (ст.27 Конституції); право на повагу до гідності кожного (ст.28 Конституції); право на свободу та особисту недоторканість (ст.29 Конституції); право на недоторканість житла (ст.ЗО Конституції); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції); право на таємницю особистого і сімейного життя (ст.32 Конституції); право на свободу пересування і вільного вибору місця проживання (ст.ЗЗ Конституції); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34 Конституції); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35 Конституції). Для гарантування цих прав Верховною Радою України прийнято цілий ряд законів, наприклад, "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991р.), "Про інформацію" (1992 р.) тощо.
Комплекс політичних прав громадянина України становлять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів (ст.36 Конституції); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.38 Конституції); право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39 Конституції); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст.40 Конституції). Серед прийнятих законів з цих питань можна виділити такі: "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.), "Про об'єднання громадян" (1992 р.), "Про політичні партії в Україні" (2001р.), "Про вибори народних депутатів Україні" (2001 р.) тощо.
Економічні права є сукупністю прав на приватну власність (ст.41 Конституції); на користування природними та іншими об'єктами права власності Українського народу (ст. ст. 13, 14 Конституції); на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42 Конституції); на працю (ч.І ст.43 Конституції); на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату (ч.4 ст.43 Конституції); на страйк (ст.44 Конституції). Для здійснення і захисту прав цієї групи діють такі закони: "Про власність" (1991 р.), "Про підприємництво" (1991 р.), "Про охорону праці" (2002 р.) та ряд інших.
Соціальні права людини і громадянина, передбачені Конституцією України, включають право на відпочинок (ст.45 Конституції); право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості (ст. 46 Конституції); право на житло (ст.47 Конституції); право на достатній життєвий рівень (ст.48 Конституції); право на охорону здоров 'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49 Конституції); право на освіту (ст. 53 Конституції). Щодо законів, прийнятих для реалізації соціальних прав, то слід виокремити Закони "Про відпустки" (1996 р.), "Про пенсійне забезпечення" (1991 р.), "Про освіту" (1996 р.) тощо.
До екологічних прав (комплекс прав громадян щодо користування природними ресурсами та безпечного для життя і здоров'я людини довкілля) відносять право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч. 1 ст.50 Конституції); право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту (ч.2 ст.50 Конституції). У систематизованому вигляді екологічні права людини і громадянина викладено в Законах "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (2001 р.).
До групи культурних прав входять: право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах (ч.5 ст.53 Конституції); свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч.2 ст.54 Конституції); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.2 ст.54 Конституції). Серед законів стосовно механізму здійснення цих прав виділяють Закони "Про освіту" (1996 р.), "Про авторське право і суміжні права" (2001 р.).
ч І
Як гарантії зазначених вище прав людини і громадянина України виступають передбачені Конституцією право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових іслужбових осіб (ч.2 ст.55 Конституції); право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч.З ст.55 Конституції); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні своїх повноважень (ст.56 Конституції); право знати свої права і обов'язки (ст.57 Конституції); право на правову допомогу (ст.59 Конституції); право на невиконання явно злочинних розпоряджень чи наказів (ст.60 Конституції); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.61 Конституції); тільки суд встановлює вину особи у вчиненні злочину (ст.62 Конституції); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім ї чи близьких родичів (ст.63 Конституції).
Правовий статус громадян України визначається не тільки правами, а і юридичними обов'язками. Обов'язки людини це необхідність дотримуватися певної поведінки, встановленої в суспільстві, державі нормами моралі і права.
Як і основні права людини, обов'язки також закріплені в Конституції України.
Класифікація основних обов'язків людини і громадянина в цілому відповідає наведеній вище класифікації їх основних прав:
Передбачені Конституцією права і обов'язки громадян є рівними. Це означає, що не може бути привілеїв чи обмежень в залежності від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статті, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять тощо (ст. 24 Конституції).
Одночасно в ст. 24 Конституції України закріплено положення про рівність прав жінки і чоловіка. Ця рівність забезпечується:
Ст. 52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26 квітня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Закон "Про охорону дитинства".
Обов'язки складова частина правового статусу особи. Вони пов'язані з правами і свободами людини і громадянина, і цим можна пояснити ту обставину, що обов'язки закріплені в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Важко уявити людину, яка має тільки обов'язки, як неможливим є й права особи без обов'язків. Конституційні обов'язки законодавцем встановлюються для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов'язків.
Конституція України виходить із принципу рівності обов'язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятись або ухилятися від обов'язків, вони рівномірно мають поширюватися на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак деякі обов'язки на останні дві категорії осіб не поширюються (зокрема, захист Вітчизни).
Поява в Конституції України нових основних обов'язків громадян, самостійна цінність конституційних обов'язків (поряд із суб'єктивними правами) у регулюванні суспільних відносин як елемента конституційного статусу людини і громадянина уможливлює їх самостійну класифікацію. У літературі конституційні обов'язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями: 1) за характером зв'язку особи і держави обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) за способом закріплення а) прямо закріплені в Конституції України; б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) а) дія яких спрямована на охорону й захист конституційного ладу України та його основ; б) що спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі; в) що спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторами) обов'язки щодо: а) держави; б) суспільства, інших людей, своїх близьких; в) себе; 6) за характером здійснення а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення індивідуальні і колективні; 8) за часом реалізації постійні й тимчасові; 9) за характером забезпечення обов'язки, для здійснення яких із боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовна діяльність; б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності. Вважаємо доцільним коротко охарактеризувати конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.
Обов'язок додержуватися Конституції України і законів України
є одним із найважливіших обов'язків людини і громадянина. Він передбачений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які перебувають на території України. Цей конституційний обов'язок не обмежується виконанням тільки Конституції і законів, а означає, що кожний повинен додержуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. У Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 Конституції передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об'єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Обов'язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи встановлений ст.
65 Конституції України. Більш детально обов'язок захисту Вітчизни врегульовано Законом «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Порядок проходження військової служби встановлений Законом України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. У цих та інших установлених законом випадках громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною громадянською службою, порядок проходження якої врегульовано Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність.
Шанування державних символів уперше закріплюється як кон
ституційний обов'язок громадян України. Державні символи прояв суверенітету нашої держави, і тому вони підлягають особливій охороні з її боку.
Обов'язок не заподіювати шкоду природі і відшкодовувати за
вдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції України. Збереження навколишнього середовища визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов'язок не тільки кожної держави, а й кожної людини планети. Екологічні обов'язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Проблема охорони цього середовища в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важливою. У зв'язку з цим у ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища це завдання не тільки державних інституцій, а й кожного громадянина.
Обов'язок охороняти культурну спадщину, що передбачений ст. 66
Конституції України, спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його історичних надбань.
Порядок здійснення цього обов'язку врегульовано Основами законодавства України про культуру, законами «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 року.
Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти, встанов
лений ст. 53 Конституції України, означає обов'язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. Її набуття спрямоване на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегра- гивності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
Обов'язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні
права і свободи, що закріплений у ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, її необхідним обмеженням і фундаментальним принципом забезпечення правопорядку. Повага до прав інших осіб потребує високої правосвідомості громадян. Реалізація своїх прав за рахунок інших є одночасно порушенням як норм права, так і моралі. Додержання цього конституційного обов'язку мінімізує конфлікти між людьми або навіть унеможливлює їх.
Обов'язок піклування про дітей та непрацездатних батьків
передбачено ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов'язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Більш детально ці питання регламентуються Сімейним кодексом України та нормами поточного законодавства.
Обов'язок сплати податків і зборів вперше в Україні закріплюється на конституційному рівні (ст. 67). Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок сплачувати податки. Громадяни сплачують податок зі своїх доходів відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року та інших нормативно-правових актів