Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА № 1: «Поняття, предмет, система та принципи права соціального забезпечення»
(2 години)
Для студентів
ННІ Права
Дніпропетровськ – 2013
Лекцію підготував Бублейник В.А, к.ю.н., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Рецензенти:
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 23 серпня 2013 року, протокол № 1
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
ВСТУП
Соціальне забезпечення: поняття, функції.
Предмет права соціального забезпечення.
Метод та принципи права соціального забезпечення.
Джерела та система права соціального забезпечення.
Відмінність права соціального забезпечення від інших галузей права та взаємодія з ними.
ВИСНОВКИ
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Список рекомендованої літератури:
Нормативно-правові акти
1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30. Ст..141
2. Концепція соціального забезпечення населення України: Затв. Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6. — Ст. 31.
3. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.
4. Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р. № 966-ХІУ // Офіційний вісник України. — 1999. — №33. —Ст. 1702.
5. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1876.
6. Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
7. Указ Президента України "Про Стратегію подолання бідності" від 15 липня 2001 р. № 637/2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 33. — Ст. 1525.
8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму" від 24 вересня 1999 р. № 1767 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 39. — Ст. 1946.
9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових положень про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації" від 29 вересня 2000 р. № 1498 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 40. — Ст. 1698.
10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" від 14 квітня 2000 р. № 656 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16. — Ст. 675.
11. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України "Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення" від 17 травня 2000 р. № 109/95/157 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24. — Ст. 1028.
12. Закон України від 9 липня 2003 р. « Про недержавне пенсійне забезпечення» // Праця та зарплата. 2003. - № 33.
13. Закон України від 9 липня 2003 р. « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Праця та зарплата. 2003. - № 32.
14. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 // ВВРУ. – 1992. - № 3. – Ст.. 10.
15. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні, Харьків, «Одіссей», 2008
16. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення Украіни, Київ, «Знання», 2006
17. Болотіна Н.Б. Право соціального забезпечення: системноструктурний аналіз//Право України. — 2001. — № 5. — С. 24—29. 6. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.
18. Болотіна Н.Б. Соціальне право України: окремі теоретичні проблеми формування та розвитку // Право України. — 2000. — № 12. — С. 16—20.
19. Право соціального забезпечення України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. ВНЗ / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, С.М. Синчук таін.; Заред. П.Д. Пилипенка. — К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2008
20. Стпаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 8. — С. 54—57.
21. Прилипко Сергій Миколайович. Проблеми теорії права соціального забезпечення / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : ПП "Берека-Нова", 2006. — 260с.
22. Гарасимів Тарас Зеновійович. Принципи права соціального забезпечення України. — Дрогобич : Видавнича фірма "Відродження", 2002. — 127с.
МЕТА ЛЕКЦІЇ – з’ясувати суть і значення поняття, предмет, система та принципи права соціального забезпечення.
В С Т У П
Право соціального забезпечення є невід'ємною складовою загальної системи національного права України. Основним завданням цієї галузі є регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування найбільш незахищених верств населення України - пенсіонерів, інвалідів, громадян похилого віку, інших непрацездатних осіб, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей тощо. Основу права соціального забезпечення складає пенсійне право. Ідея про право соціального забезпечення як певну систему правових норм виникла в середині 50-х років минулого століття. Саме тоді в колишньому СРСР були розроблені і прийняті основоположні законодавчі акти, які започаткували розвиток єдиної державної системи соціального забезпечення. Але лише в 70-х роках минулого століття право соціального забезпечення було визнане в юридичній науці як галузь права і набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах.
З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система соціального забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного соціального забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи соціального забезпечення в Україні. За даними Міністерства праці і соціальної політики Україні на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів, 5,3 млн. ветеранів війни, близько 7 млн. ветеранів праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих в наслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. І тому діюча система соціального забезпечення, яка перестала бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою. Процес реформування соціального забезпечення в Україні вже розпочався, прийнято ряд законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи.
Ці та інші актуальні питання щодо соціального забезпечення в Україні викладені в даному посібнику. Курс лекцій з права соціального забезпечення України упорядкований відповідно до програми підготовки юристів у вищих навчальних закладах. У посібнику подаються визначення та роз'яснення основних понять соціального забезпечення, викладений зміст загальнотеоретичних положень, охарактеризовані і прокоментовані основні нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері соціального забезпечення, зроблений порівняльний аналіз різних точок зору, висловлених вченими-юристами.
1. Поняття права соціального забезпечення України
Термін «соціальне забезпечення*, який означає форму матеріального забезпечення непрацездатних громадян, офіційно був закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. У ньому, зокрема, йдеться про те, що «держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, яке включає соціальне страхування.
Термін «соціальне забезпечення* використовується і в Концепції соціального забезпечення громадян України, схваленої постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року, хоч у Конституції України (ст. 46) вживається термін «соціальний захист», що включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Функцію з соціального захисту громадян, зокрема і з соціального забезпечення взяла на себе держава. Для здійснення цієї функції створено спеціальний орган державної виконавчої влади. Спочатку це було Міністерство соціального захисту населення України, а потім на базі цього міністерства та Міністерства праці України відповідно до Указу Президента України від 25 липня 1997 року утворено Міністерство праці та соціальної політики України.
Для фінансування сфери соціального забезпечення створені спеціальні фонди - Пенсійний фонд України і Фонди соціального страхування. Значні кошти на ці цілі виділяються також безпосередньо із Державного та місцевих бюджетів.
Сфера соціального забезпечення, як і інші сфери суспільного життя, підлягає правовому регулюванню. Тобто відносини між громадянами і державними органами в цій сфері складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією норм самостійної галузі права - права соціального забезпечення.
Тобто термін «соціальний захист» за своїм змістом, відповідно до ст. 46 Конституції України, має значно ширше поняття і включає в себе термін «соціальне забезпечення».
Коло осіб, на яких поширюється соціальний захист, види і форми соціального захисту, умови та порядок їх застосування зазвичай визначаються окремими нормативними актами. Так відповідними законами передбачений соціальний захист наукових працівників, журналістів, військовослужбовців, працівників міліції, прокуратури, суду, інших працівників, громадян, які втратили роботу, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби та інших, хоч у правничій науці поняття «соціальний захист*, як правова категорія не визначена. Соціально-економічні заходи з соціального захисту крім матеріального забезпечення та обслуговування передбачають компенсаційні виплати, відшкодування, поновлення прав та інші соціальні гарантії, які можуть визначатися нормами не тільки права соціального забезпечення, а й інших галузей права - трудового, цивільного, адміністративного, фінансового та інших.
Нормами права соціального забезпечення встановлюються види соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, умови і порядок надання та розміри соціального забезпечення, джерела його фінансування, порядок встановлення юридичних фактів та вирішення спорів з приводу надання того чи іншого виду соціального забезпечення.
За визначенням відомого вченого-правознавця B.C. Андреева право соціального забезпечення розглядається як система правових норм, встановлених державою, які регулюють пенсійні та деякі інші відносини щодо забезпечення літніх громадян, та в разі непрацездатності, державну допомогу сім'ям з дітьми, а також тісно пов'язані з ними процедурні відносини зі встановлення юридичних фактів і з вирішення спорів.
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ. Право соціального забезпечення, як галузь права, включає широку, внутрішньо узгоджену сукупність правових норм, які містяться в різноманітних нормативних актах. Не зважаючи, що вона не кодифікована, хоч в цьому є нагальна потреба, як будь-яка інша самостійна галузь права, вона також має свій набір вихідних загальних положень - предмет, метод, принципи та цілі, які розкривають своєрідність і специфіку правового регулювання.
Основним критерієм розмежування галузей права служить предмет правового регулювання. Предметом будь-якої самостійної галузі права, зазвичай, прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть піддаватись правовому регулюванню нормами лише цієї галузі права.
Щоб визначити які суспільні відносини є предметом галузі права соціального забезпечення, насамперед необхідно з'ясувати: що таке соціальне забезпечення, його ціль та джерела фінансування, обсяг видів соціального забезпечення та коло осіб, що підлягають такому забезпеченню.
Під соціальним забезпеченням розуміється безоплатне (бе-зеквівалентне) або на пільгових умовах матеріальне забезпечення і обслуговування громадян, що цього потребують, у випадках, передбачених законодавством за рахунок соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів. Із входженням України в ринкові відносини змінюється характер і зміст соціального забезпечення, але його мега лишається незмінною - це забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян шляхом надання багатоманітних видів соціального забезпечення.
До питання щодо обсягу видів соціального забезпечення та кола осіб, що підлягають такому забезпеченню, вчені підходять по різному. Одні включають до соціального забезпечення всі соціально - економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та безеквівалентне забезпечення тих потреб громадян, котрі задовольняються з державних і громадських джерел поза прямим зв'язком із результатом їхньої трудової діяльності. Інші вчені вважають, що до обсягу поняття соціального забезпечення повинні бути включені лише ті соціально-економічні заходи, що пов'язані з забезпеченням непрацездатних, хворих та сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забезпечення повинні відноситись лише ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані з соціальним страхуванням працівників.
Але слід мати на увазі, що чинним законодавством України передбачені певні види соціального забезпечення, які надаються органами соціального захисту населення громадянам незалежно від їхнього стану працездатності, сімейного стану, а також незалежно від того, чи були вони застраховані. Наприклад, разові допомоги в зв'язку з народженням дитини, на поховання, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо. Відносини, що виникають з приводу надання таких видів соціального забезпечення, хоча вони займають порівняно незначну частину в системі соціального забезпечення, на нашу думку, також є предметом права соціального забезпечення.
На думку І.М. Сироти до кола суспільних відносин, що є предметом права соціального забезпечення, повинні входити такі компоненти: загальні поняття соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, обсяг видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язками держави та роботодавців з утримання та соціального обслуговування певного контингенту непрацездатних громадян та інші. (Див, Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник, Изд. третье, переработанное и дополненное, - X.: «Одиссей», 2002. - С. 13).
Слід відзначити, що поняття «непрацездатні громадяни» за правом соціального забезпечення в певній мірі носить умовний характер, має своє специфічне значення і за своїм змістом відрізняється від поняття «непрацездатні громадяни» за трудовим правом. Так за трудовим правом працездатною вважається особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого вона має право укладати трудовий договір і за станом здоров'я може виконувати конкретну роботу (трудову функцію), визначену трудовим договором. Такою особою може бути навіть інвалід 1-ої групи.
За правом соціального забезпечення особа вважається непрацездатною лише за певних умов, визначених законодавством для цієї категорії громадян. Обставинами, за яких особа вважається непрацездатною, наприклад, може бути наявність хвороби, що підтверджена відповідним медичним закладом в установленому порядку чи встановлення спеціальним державним органом - медико-соціально експертною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності. Тобто в цьому випадку непрацездатність залежить від стану здоров'я особи.
В окремих випадках особа визнається непрацездатною незалежно від стану здоров'я, а залежно від віку. Так вважаються непрацездатними громадяни похилого віку (чоловіки після досягнення 60, а жінки - 55 років), незважаючи, що вони за станом здоров'я ще можуть виконувати ту чи іншу роботу. А у випадку надання такого виду соціального забезпечення як пенсія в разі втрати годувальника непрацездатними вважаються діти, брати, сестри й онуки померлого, які не досягли 18 років.
Особа може вважатися непрацездатною І за інших обставин, незалежно від віку чи стану здоров'я. Наприклад, в зв'язку з доглядом за хворою малолітньою дитиною чи іншими членами сім'ї, якщо ті за висновком лікаря потребують стороннього догляду.
Непрацездатність може бути повною, частковою чи тимчасовою. У випадку призначення пенсії за вислугу років особа, що пропрацювала установлений законом термін у певній галузі, на певній роботі, посаді чи за певною професією, визначених законодавством, вважається такою, що втратила професійну працездатність.
Отже предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають між громадянином чи сім'єю і державними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (безеквівалентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів грома дян в старості, у випадку хвороби, повної, часткової або професійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а також надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, передбачених законодавством, що потребують надання соціальної допомоги.
Основу предмета права соціального забезпечення складають пенсійні правовідносини, тобто які виникають з приводу призначення, нарахування та виплати державних пенсій.
До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, так як трудові пенсії і допомоги по тимчасовій втраті працездатності пов'язуються з трудовим (страховим) стажем.
Предметом правового регулювання права соціального забезпечення є також відносини зі здійснення різноманітних соціальних виплат та з соціального обслуговування громадян похилого віку, непрацездатних, ветеранів війни і праці, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ.
Серед суспільних відносин в області соціального забезпечення значні за обсягом та за змістом відносини, що виникають в зв'язку з соціальним обслуговуванням непрацездатних. Сфера соціального обслуговування охоплює широке коло суспільних відносин. В соціальне обслуговування включається як платні, але на пільгових умовах, так і безплатні види послуг, що надаються громадянам за рахунок соціальних фондів. Вони надаються органами соціального забезпечення безпосередньо та через загальну сферу обслуговування населення (комунальне, медичне, побутове обслуговування, послуги по працевлаштуванню інвалідів, утриманню, навчанню та вихованню дітей-інвалідів тощо).
Крім названих відносин, до предмету права соціального забезпечення належать відносини з приводу встановлення юридичних фактів і процесуальні відносини, які не входять до предмету процесуального права, з вирішення спорів з питань соціального забезпечення.
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ: З правом соціального забезпечення споріднені відносини, що виникають між органами соціального забезпечення та суб'єктами господарської діяльності (страхувальниками) з приводу формування Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування тощо, відносини з приводу використання коштів цих фондів та відносини, що виникають між різними органами, що здійснюють соціальне забезпечення, і між ними та іншими установами і організаціями з приводу організації соціального захисту населення. Але ці відносини не є предметом права соціального забезпечення, оскільки регулюються нормами інших галузей права (адміністративного, фінансового тощо).
3. Метод та принципи права соціального забезпечення
Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом встановлення правил поведінки учасників суспільних відносин - громадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків.
І тому другим критерієм диференціації галузей права, який має допоміжне значення є метод правового регулювання суспільних відносин. На відміну від предмета галузі права, який окреслює коло суспільних відносин, метод дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їхні відмінні юридичні ознаки і цим точніше визначити межі правового регулювання.
Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права.
Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність і санкція.
Юридичний факт - визначені нормами права певні життєві обставини (дії, події), які є підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин.
Правосуб'єктність - юридичне становище учасників цих відносин, порядок формування їх прав і обов'язків.
Санкція - спосіб охорони прав і забезпечення виконання обов'язків.
Ці ознаки в кожній галузі права мають свою галузеву специфіку.
У сфері соціального забезпечення правовідносини виникають на підставі не поодинокого юридичного факту, а певного, визначеного нормами цієї галузі права послідовно здійснюваного комплексу юридичних фактів. У літературі називають його юридичним фактичним складом. За відсутністю такого складу юридичні наслідки не настають. Так, наприклад, для одержання такого виду соціального забезпечення як пенсія за віком недостатньо лише досягти встановленого законом пенсійного віку. Крім цього, необхідно мати певний трудовий (страховий) стаж, а також необхідно звернутися з відповідною заявою до органу з соціального забезпечення (районного (міського) відділу Пенсійного фонду), який повинен прийняти рішення про призначення такої пенсії.
Роль окремих юридичних фактів також неоднакова. Навіть один і той самий юридичний факт для одних правовідносин у сфері соціального забезпечення може бути основною підставою для їх виникнення, для других - їх зміни, для третіх - їх припинення. Наприклад, смерть пенсіонера є підставою припинення виплати пенсії і водночас основною підставою для надання допомоги на поховання та для переоформлення, наприклад, пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника.
Основною рисою галузевого методу правового регулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.
Суб'єктами правовідносин з соціального забезпечення виступають: громадянин чи сім'я, з одного боку, і державний орган з соціального забезпечення - з другого.
Громадянин, як учасник правовідносин з соціального забезпечення, наділяється не лише галузевою правоздатністю, а й правом вимагати надання йому конкретного виду соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати його за умов і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до загального правила державні органи, які призначають різні види соціального забезпечення, лише застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. Тобто всі права і обов'язки суб'єктів правовідносин встановлені законом і не можуть змінюватись за угодою сторін, як, наприклад, у цивільному чи трудовому праві. Але суб'єкти мають рівні права в реалізації наданих їм прав та обов'язків, оскільки між ними не встановлюються взаємостосунки влади та підпорядкування, як, наприклад, в адміністративному праві. Обидві сторони зобов'язані виконувати вказівку закону. І рівність сторін проявляється тут у виконанні ними волі законодавчої влади.
Право соціального забезпечення з метою охорони прав і забезпечення виконання обов'язків суб'єктами правовідносин передбачає лише правообмежуючі санкції, які полягають у зменшенні обсягу правомочностей в одержанні соціальних виплат або послуг. Наприклад, припинення виплат пенсій і допомог, надання послуг або утримання пенсії чи допомоги, зайво виплачених внаслідок зловживань, позбавлення права на допомогу по тимчасовій втраті працездатності у випадку порушення режиму, встановленого лікарем тощо.
Оскаржити рішення державного органу або посадової особи в разі виникнення спорів про надання пенсій, допомог чи соціальних послуг можливо як в адміністративному, так і в судовому порядку.
Будь-який галузевий метод правового регулювання суспільних відносин характеризується не однією певною ознакою, а завжди являє собою властивий тільки даній галузі комплекс засобів і способів впливу на суспільні відносини. Зазвичай основними є імперативний та диспозитивний способи регулювання. Імперативному способові правового регулювання властивий метод влади і підпорядкування. Він притаманний, наприклад, адміністративному праву. Диспозитивному - метод юридичної рівності. Найяскравіше він виражений у цивільному праві.
Галузевий метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою певну комбінацію імперативного та диспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим видом соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального забезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких документів йому не може бути призначений цей вид соціального забезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.
Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона.
Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість на свій розсуд претендувати на той чи інший вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, визначених законом. Припис - це обов'язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, передбачені законом. Він застосовується для регулювання поведінки як державних органів, які зобов'язані в разі звернення громадянина за тим чи іншим видом соціального забезпечення за наявності законних підстав надати таке забезпечення у відповідності до закону, так і до громадян, які зобов'язані подати у визначений термін документи, що містять достовірні відомості, чи виконати певні дії, наприклад, пройти огляд МСЕК, для своєчасного призначення державним органом того чи іншого виду соціального забезпечення. Заборона - це покладення на суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин обов'язку утримуватись від конкретних дій. Цей прийом правового регулювання у праві соціального забезпечення застосовується нечасто і закріплюється у нормі права як прямо, наприклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду чи фондів соціального страхування заборонено використовувати ці кошти не за прямим призначенням, так і опосередковано, наприклад заборона підприємствам і організаціям видавати недостовірні документи.
ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ: Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквіва-лентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).
4. Джерела та система права соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення, як і будь-яка інша галузь права, має свою систему, структуру, основану на певних закономірностях та особливостях елементів, які її утворюють (правових інститутах, нормах права). Особливістю права соціального забезпечення є те, що основу цієї галузі складає пенсійне право, яке становить найповнішу систему норм, яка визнана, як підгалузь права соціального забезпечення. Пенсійне право являє собою гаку сукупність правових норм, яка виокремилась у межах галузі права соціального забезпечення і регулює якісно однорідні відносини у певній сфері соціального захисту населення. Тобто предметом пенсійного права є відносини, які виникають між громадянами та державними органами, діяльність яких пов'язана з забезпеченням громадян різними трудовими та соціальними пенсіями.
Під системою права соціального забезпечення слід розуміти науково обґрунтований, об'єктивно існуючий зв'язок інститутів і норм, які складають в цілому єдину самостійну галузь права.
Норма права є первинним елементом системи, який володіє здатністю бути регулятором поведінки учасників суспільних відносин. Норма може виражати загальні, принципові положення, які стосуються в однаковій мірі всього комплексу суспільних відносин в цілому, чи їх більшості, або закріплювати правило, яке стосується лише одного виду відносин, що входять до предмету галузі. З урахуванням цього, норми галузі утворюють загальну і особливу частини. На відміну від більшості провідних галузей права норми права соціального забезпечення не кодифіковані, тобто не зібрані в єдиному правовому акті, а містяться в різноманітних правових актах. До загальної частини галузі права соціального забезпечення відносяться норми, які визначають предмет, метод, принципи і завдання галузі права, сферу дії норм права за особами, в просторі і часі, основні права громадян в області соціального забезпечення, розмежування компетенції державних органів в правовому регулюванні соціального забезпечення. До норм загальної частини права соціального забезпечення відносяться ст.ст. 46, 92 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 3, 5, 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5 Основ законодавства України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» та інші.
До особливої частини права соціального забезпечення відносяться всі інші норми, які детально регламентують умови і порядок надання громадянам конкретних видів соціального забезпечення, їх розміри. Такі групи однорідних норм утворюють інститути галузі права. Наприклад, пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії за вислугу років, в разі втрати годувальника, допомоги по тимчасовій втраті працездатності, допомоги на поховання тощо. Вихідною підставою для класифікації правових інститутів є види соціального забезпечення та порядок їх надання (пенсії, допомоги, пільги, переваги, послуги тощо).
У правовому інституті можуть міститися норми, що встановлюють як загальні так і спеціальні правила забезпечення для окремих категорій осіб. Так, наприклад, у правовому інституті «пенсії по інвалідності» нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачене регулювання цього виду соціального забезпечення для загального кола осіб, а нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»- окремої категорії осіб -військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ.
Ці правила розрізняються за підставами виникнення права на соціальне забезпечення, за способом визначення його обсягу, за порядком і тривалістю надання одних і тих самих видів забезпечення. Так, наприклад, умови та порядок пенсійного забезпечення за вислугу років для кожної категорії осіб, які мають право на цей вид соціального забезпечення, неоднакові. Розрізняється і порядок та умови пенсійного забезпечення інвалідів в залежності від причин настання інвалідності. Неоднаковий також порядок надання допомоги на поховання в разі смерті пенсіонера і особи, яка підлягає соціальному страхуванню чи надання допомоги по вагітності та пологах особі, що підлягає соціальному страхуванню і не застрахованій особі.
В цьому проявляється єдність і диференціація норм права соціального забезпечення. Єдність виражає основні засади, на яких будується і розвивається галузь. Диференціація проявляє себе в умовах, порядку та розмірах забезпечення пенсіями і окремими видами допомог та соціального обслуговування. При цьому враховується категорія осіб, характер і тривалість їх трудової діяльності (страховий стаж), розмір внесків до пенсійного фонду та фонду соціального страхування та інші чинники, передбачені нормами права соціального забезпечення.
Таким чином, в розгорнутому вигляді структура особливої частини права соціального забезпечення за інститутами виглядає так: трудовий (страховий) стаж і вислуга років; пенсії за віком; пенсії за вислугу років; пенсії по інвалідності; пенсії в разі втрати годувальника; соціальні пенсії; допомоги по соціальному страхуванню; державні допомоги сім'ям з дітьми; адресні допомоги малозабезпеченим сім'ям; разові соціальні допомоги; соціальне обслуговування інвалідів і громадян похилого віку; охорона і захист прав громадян на соціальне забезпечення.
ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:Отже система права соціального забезпечення являє собою сукупність об'єктивно взаємопов'язаних правових інститутів і норм, розміщених у структурно визначеній послідовності у відповідності із специфікою суспільних відносин, що підлягають регулюванню.
Систему права соціального забезпечення, яка містить правові норми, слід відрізняти від системи законодавства про соціальне забезпечення, яка являє собою сукупність нормативно-правових актів. Перша є системою змісту права, тоді як друга належить до його форми і характеризує стан джерел права. Від системи права соціального забезпечення, як галузі права, також слід відрізняти систему права соціального забезпечення, як науки і як навчальної дисципліни. Система науки і навчальної дисципліни зазвичай збігається з системою галузі права. Вона також поділяється на загальну частину, де викладаються загальні питання права соціального забезпечення, і особливу частину, де розглядаються правові інститути. Але вона має і свої особливості, пов'язані з послідовністю викладення проблем для зручності їх вивчення і об'єктами дослідження і вивчення, крім норм, є: предмет, метод, принципи, джерела права соціального забезпечення, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо.
5. Відмінність права соціального забезпечення від інших галузей права та взаємодія з ними
Визнаючи право соціального забезпечення за всіма юридичними ознаками самостійною галуззю права, необхідно відмежовувати її від суміжних галузей, передусім від трудового, адміністративного і фінансового.
Основними критеріями розмежування галузей в системі права слугують предмет і метод правового регулювання. Предмет визначає коло суспільних відносин, що підлягають регулюванню нормами даної галузі, а метод - якими способами здійснюється таке регулювання. Основна відмінність між суспільними відносинами, що є предметом трудового права і суспільними відносинами що є предметом права соціального забезпечення, полягає в тому, що перші пов'язані з трудовою діяльністю людини на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності чи у фізичної особи, та її участю в суспільній організації праці, а другі -з, соціальним захистом, матеріальним забезпеченням; та О насамперед непрацездатних громадян. У трудових є працівник, тобто, особа, здатна до праці, і роботодавець, тобто підприємство, установа, організація незалежно від форми власності чи фізична особа, а у відносинах з соціального забезпечення - непрацездатний громадянин чи сім'я з одного боку і державний орган з соціального забезпечення - з іншого. На відміну від відносин з соціального забезпечення трудові відносини виникають в силу договірних узгоджень між сторонами і їм притаманна ознака оплатності. Трудове право і право соціального забезпечення суттєво відрізняються одне від одного і за методом правового регулювання. Так, на відміну від трудового права у праві соціального забезпечення підставою виникнення суспільних відносин є не поодинокий юридичний факт (укладення договору), а певний комплекс юридичних фактів, а також характерна відсутність підпорядкування одного суб'єкта іншому та такого виду санкції, як дисциплінарна відповідальність. Трудове право і право соціального забезпечення можна розмежовувати і за іншими ознаками.
Між трудовим правом і правом соціального забезпечення існує не лише відособленість правового регулювання, а й певний зв'язок та взаємодія. Трудові відносини в багатьох випадках передують відносинам з соціального забезпечення або існують поряд з ними. І першим і другим властива наявність ряду загальних понять таких, як трудовий стаж, трудове каліцтво тощо. Наявність трудових відносин в минулому або в теперішній час є відповідною умовою реалізації конституційного права громадянина на певний вид соціального забезпечення ( трудова пенсія чи допомога по соціальному страхуванню), а також підставою для встановлення диференційованих розмірів відповідного соціального забезпечення різних категорій працівників. Однак є і такі види соціального забезпечення, які призначаються незалежно від перебування громадян у трудових відносинах, наприклад, соціальні пенсії та деякі види соціальних допомог. В окремих випадках нормами трудового права регулюються відносини соціально — економічного характеру, які зовні схожі з відносинами, що с предметом права соціального забезпечення. І це іноді викликає труднощі в розмежуванні цих двох галузей права. Наприклад, колективним договором підприємства може бути передбачене надання працівникам соціальних допомог з відповідних фондів підприємства, в тому числі в зв'язку з народженням дитини працівника чи на поховання працівника або його близьких родичів. В цьому випадку для розмежування галузей права ми повинні враховувати також і джерела фінансування таких соціальних допомог. До предмету трудового права також включаються і відносини з приводу сприяння державною службою зайнятості громадянам в працевлаштуванні, але відносини з приводу надання допомоги по безробіттю в системі соціального страхування від безробіття є предметом права соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення тісно пов'язане і з адміністративним правом. Особливо це проявляється у відносинах з управління соціальним захистом населення. Так, через владно організаційні відносини, регульовані адміністративним правом, визначається соціальна політика держави у сфері соціального забезпечення. Державними органами виконавчої влади, які водночас є суб'єктами як адміністративного права так і права соціального забезпечення, видаються нормативні акти, якими встановлюються умови, розмір і порядок надання соціального забезпечення, визначаються джерела його фінансування, а також забезпечується реалізація цих норм. Адміністративне право забезпечує організаційні зв'язки у відносинах з соціального забезпечення. Через заходи адміністративного впливу в певній мірі забезпечується своєчасне надходження внесків до бюджету пенсійного фонду і фонду соціального страхування. Але державні органи і громадяни, які є суб'єктами права соціального забезпечення, на відміну від суб'єктів адміністративного права, не перебувають у відносинах влади-підпорядкування, оскільки відносини з надання громадянам окремих видів забезпечення обумовлені соціальною функцією (обов'язком) держави забезпечувати непрацездатних. На практиці іноді важко розрізнити відносини у сфері соціального забезпечення, які регулюються адміністративним правом чи правом соціального забезпечення. Наприклад, відносини, що виникають між районним відділенням Пенсійного фонду і пенсіонером з приводу виплати пенсії регулюються правом соціального забезпечення, а відносини між районним відділенням Пенсійного фонду і фізичною особою - платником внесків до Пенсійного фонду з приводу несвоєчасної їх сплати регулюються адміністративним правом.
У сфері соціального забезпечення серед галузей, суміжних із правом соціального забезпечення, особливе місце займає фінансове право, оскільки саме ним регулюється значна частина суспільних відносин, які виникають в процесі збирання, накопичування та розподілу грошових коштів, необхідних для соціального забезпечення. За допомогою норм фінансового права забезпечується функціонування фондів пенсійного забезпечення та соціального страхування. Вирішуються розрахункові, кредитні, страхові та інші питання фінансового контролю щодо раціонального і ефективного використання коштів у сфері соціального забезпечення за цільовим призначенням. Відповідні державні органи шляхом застосування фінансових санкцій до платників - юридичних осіб забезпечують своєчасне наповнення бюджетів, які використовуються для соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення також слід відмежовувати від цивільного, сімейного та інших суміжних галузей права, оскільки ці галузі права мають багато спільного. Так, вони мають спільних суб'єктів, таких як громадянин, сім'я, діти. Окремі суспільні відносини, що регулюються цивільним та сімейним правом також мають схожість з відносинами, які входять до предмету права соціального забезпечення, зокрема, у сфері надання послуг лікувально-оздоровчими закладами чи утримання і виховання дітей У навчально-виховних закладах. Так, наприклад, якщо громадянин придбав путівку до санаторію за власні кошти, то це будуть цивільно-правові відносини, а якщо таку путівку надав інвалідові орган соціального забезпечення, то такі відносини регулюються правом соціального забезпечення. Крім того, громадяни можуть укладати цивільно-правові договори з банками про відкриття накопичувальних пенсійних рахунків.
Право соціального забезпечення як наука
Термін «право соціального забезпечення» в юридичній літературі розглядається у трьох значеннях: як галузь права, галузь юридичної науки, навчальна дисципліна. Ці поняття мають спільні і відмінні риси, тому їх не потрібно ототожнювати.
Наука права соціального забезпечення - це система наукових уяв лень, знань і теоретичних положень про суспільні явища, що виникають з приводу правового регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування населення.
Право соціального забезпечення як наука представлена монографіями, підручниками, дисертаціями, статтями, повідомленнями іншими науковими роботами, в яких аналізуються суспільні явища, пов'язані з соціальним забезпеченням населення. Ця наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу отриманих знань. Предметом науки є те, що вона вивчає, що є об'єктом наукового пізнання вчених, які працюють в даній галузі права. У загальних рисах предметом права соціального забезпечення є норми цієї галузі права в їх історичному розвитку та взаємозв'язку з відповідними правовими нормами інших країн, а також пов'язані з ними суспільні явища.
Складовими предмета науки права соціального забезпечення є:
1) чинне право соціального забезпечення як сукупність юридичних норм, які вивчаються за структурою, виділяються їх особливі ознаки та критерії класифікації на окремі види, з'ясовується співвідношення між логічними нормами права і текстами нормативних актів та системою права соціального забезпечення і системою відповідного законодавства, здійснюється об'єднання норм у правові інститути та під галузі права Особлива увага приділяється тлумаченню норм, підготовці коментарів до чинного законодавства;
2) суспільні відносини у сфері соціального забезпечення. До них належать ті, що виникають у зв'язку з матеріальним забезпечення за системою соціального страхування або державного забезпечення чи державної соціальної допомоги, а також з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на певний вид забезпечення, захисту порушеного права. Визначається коло осіб, які потребують соціальної підтримки, органи, що можуть таку підтримку надати, соціальні факти, які повинні при цьому враховуватися, джерела фінансування витрат, можливий порядок соціального забезпечення;
3) соціально-забезпечувальні правовідносини. Виступають юри дичною формою суспільних відносин, що регулюються правом соціального забезпечення. Аналізуються такі елементи правовідносин у сфері соціального забезпечення, як: суб'єкти, об'єкти, зміст. Проводиться їх класифікація, розкривається зміст правосуб'єктності суб'єктів даною права, аналізуються підстави виникнення, зміни і припинення цих правовідносин,
4) практика роботи органів соціального захисту населення щодо застосування норм право соціального забезпечення. Право вивчається у дії. Це забезпечує можливість виявити прогалини у механізмі реалізації його окремих норм, недоліки чи невідповідність реаліям життя. Узагальнення практики роботи зазначених органів, дає можливість розробити рекомендації щодо внесення змін чи доповнень до чинних правових актів, їх скасування, розроблення нових актів, роз'яснення окремих по ложень;
5) історія виникнення права соціального забезпечення як галузі права та науки. Нормативні акти цієї галузі права інтенсивно почали прийматися на початку минулого століття, але лише в 70-х роках право соціального забезпечення як галузь права дістало визнання в юридичній науці и набуло статусу са мостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах. Розвиток науки права соціального забезпечення неможливий без вивчення її історії, нормативних пам'яток, концепцій, розроблених в різний час, дискусій, що велися з тих чи інших проблем;
6) міжнародно-правові акти з питань соціального забезпечення. Норми з питань соціального забезпечення містяться в численних міжнародних багатосторонніх і двохсторонніх договорах, угодах, а також в актах рекомендаційного характеру. Ними встановлюються міжнародні стандарти у сфері соціального забезпечення з метою гармонізації і координації національних законодавств з питань соціального захисту громадян при переїзді з однієї країни в іншу, встановлення мінімальних норм соціального забезпечення тощо;
7) право соціального забезпечення зарубіжних країн. Українська наука вказаного права може повноцінно розвиватися лише за умови врахування досвіду та досягнень аналогічних наук зарубіжних країн. Виявляються спільні і відмінні риси існуючих в інших країнах систем соціального забезпечення, закономірності і тенденції їх розвитку.
Залежно від предмета науки права соціального забезпечення визначаються її завдання:
1) дослідження фундаментальних проблем теорії права соціального забезпечення, що стосуються предмета і методів правового регулювання, соціально-забезпечувальних правовідносин, принципів, правових інститутів, системи галузі, джерел, співвідношення з іншими галузями права і юридичними науками;
2) науковий аналіз норм права соціального забезпечення,
3) вивчення історії права соціального забезпечення;
4) узагальнення практики застосування органами соціального захисту населення норм галузі права;
5) творче переосмислення положень, що були раніше сформульовані в теорії радянського права соціального забезпечення, з врахуванням реалій сьогодення;
6) вивчення загальних закономірностей ї тенденцій встановлення і розвитку систем соціального забезпечення в зарубіжних країнах;
7) з'ясування причин порушення законодавства у сфері соціального забезпечення населення;
8) розроблення основ викладання права соціального забезпечення в навчальних закладах;
9) наукове обґрунтування пропозицій щодо подальшого вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.
Суть, роль та покликання науки права соціального забезпечення розкриваються в її функціях. Дана наука виконує три основні функції: пізнавальну, прогностичну і практичну.
Опираючись на теорію держави і права, галузеві юридичні науки, право соціального забезпечення розробляє власний інструментарій пізнання, поняття і категорії, тобто свою професійну мову, за допомогою якої відбувається пізнання таких понять, як «пенсія», «грошова допомога», «соціальна послуга» тощо. Пізнавальна функція науки спрямована на: роз'яснення з правової точки зору суті суспільних явищ, що виникають у соціальному забезпеченні громадян; застосування наукових методів пізнання при їх дослідженні, конструюванні принципів, на яких будується система матеріальної підтримки громадян; формування відповідної соціальної політики держави; розроблення заходів з соціального захисту особи протягом її життя; розроблення гарантій надання громадянам різних видів забезпечення.
Прогностична функція полягає в тому, що на базі отриманих знань фахівці галузі соціального забезпечення роблять припущення щодо подальшого розвитку законодавства з соціального забезпечення і пропонують фундаментальні вирішення назрілих проблем. Успішне реформування системи соціального забезпечення, в тому числі пенсійного, неможливе без попереднього і всебічного наукового обґрунтування шляхів такого реформування та прогнозування його наслідків.
Наука права соціального забезпечення суттєво впливає на практику, виступає теоретичною базою. Вона узагальнює роботу органів соціального захисту населення, застосування ними відповідного законодавства, дає наукове тлумачення соціально-забезпечувальних норм, на основі якого видаються коментарі до нормативних актів, розробляє методику викладання права в навчальних закладах та пропаганди законодавства серед населення. Наука права соціального забезпечення розробляє пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, дає висновки щодо офіційного роз'яснення змісту окремих положень конкретних правових норм.
ВИСНОВКИ З П’ЯТОГО ПИТАННЯ: Наука права соціального забезпечення має і свої методи пізнання суспільних явищ, що є предметом її дослідження. Під методом науки права соціального забезпечення розуміються правила, прийоми, способи і підходи, інші можливі засоби, які впливають і використовуються вказаною галуззю знань для здійснення нею пізнання соціально-забезпечувальних юридичних норм і правовідносин, правових інститутів, історії виникнення та розвитку галузі права і науки, практики роботи органів соціального захисту населення, аналогічних суспільних явищ в інших країнах з метою одержання відповідних наукових результатів.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
Отже, наука права соціального забезпечення використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання:
1. Спеціально-юридичний метод дослідження. Завдяки йому здійснюється юридична обробка правового матеріалу. Основне його покликання - коментування законодавства з соціального забезпечення.
2. Порівняльно-правовим метод. Вивчення та порівняльний аналіз нормативно-правових актів різних країн дозволяє знайти найоптимальніший варіант правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.
3. Історико- правовий метод. Вимагає співставлення національних правових систем соціального забезпечення на різних історичних етапах, дослідження закономірностей розвитку права соціального забезпечення в історичній динаміці.
4. Метод конкретного соціально-правового дослідження. Передбачає вивчення стану дієвості правових норм у сфері соціального забезпечення з огляду на реальне життя. Включає такі прийоми, як узагальнення стану роботи органів соціального забезпечення, соціальний моніторинг, опитування, анкетування, співбесіда, аналіз статистичних даних, правовий експеримент, вивчення пенсійних справ тощо.
5. Системний метод. Розглядає дане право як систему взаємопов'язаних складових, як єдине ціле і як елемент національного права тощо.
Наука права соціального забезпечення використовує і інші методи пізнання, в тому числі методи філософії, психології, соціології тощо.
Наступним компонентом науки права соціального забезпечення є її система, під якою розуміються науково обґрунтовані способи об'єднання знань про правові засоби соціального захисту населення у відносно самостійні і взаємопов'язані групи та розташування їх у певній послідовності. Ядром системи науки є система права соціального забезпечення як галузі права.
Система науки права соціального забезпечення складається з наступних елементів:
1. Поняття соціального забезпечення і його економіко-правовий зміст. Функції і форми даного забезпечення. Соціальна держава та її соціальна функція. Право людини на соціальне забезпечення. Формування системи соціального забезпечення в Україні і його сучасний стан. Фінансування соціального забезпечення. Управління соціальним забезпеченням.
2. Поняття науки соціального забезпечення, її завдання, предмет, методи і система. Функції науки, співвідношення з іншими юридичними науками. Галузева бібліографія. Джерела науки, її історія.
3. Право соціального забезпечення як галузь права: поняття, предмет, методи правового регулювання, функції, система, принципи, джерела. Норми права соціального забезпечення. Матеріальні і процесуальні правовідносини у сфері соціального забезпечення та їх елементи. Юридичні факти. Відповідальність у праві соціального забезпечення. Місце права соціального забезпечення у системі вітчизняного права. Історія виникнення та розвитку національного законодавства з соціального забезпечення. Перспективи подальшого розвитку.
4. Інститути Особливої частини: пенсійне забезпечення, грошові допомоги і компенсаційні виплати, соціальне обслуговування, медична допомога і лікування, пільги за системою соціального забезпечення.
5. Практика роботи органів соціального захисту населення. Аналіз статистичних даних у сфері соціального забезпечення.
6. Зарубіжне право соціального забезпечення як галузь права та науки. Порівняльне право соціального забезпечення.
7. Історичний аспект процесу виникнення та формування соціального забезпечення
Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги тощо.
Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванні стали допомоги в зв'язку з трудовим каліцтвом та захворюванням.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:
Правове забезпечення соціальних прав громадян.
Публічний характер права соціального забезпечення.
Класифікація принципів права соціального забезпечення.
Соціальна сутність Української держави. Правове забезпечення соціальних прав громадян..
Соціально-забезпечувальні відносини та їх види в Україні.
Основні функції права соціального забезпечення.
Специфіка методу права соціального забезпечення.
Концепція реформи соціального забезпечення в Україні