Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
80.Повноваження прокурора при розгляді кримінальних справ у судах.
81. Функція прокурора, що бере участь в судовому розгляді кримінальних справ.
Прокуратура України — це єдина система, на яку покладено: підтримку державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Стаття 227. КПК Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства
Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:
1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;
6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;
7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом;
7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;
8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об’єктивного розслідування;
10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;
11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні;
закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;
12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
82. Представництво прокуратурою інтересів громадян або держави в суді, підстави такого представництва.
Стаття 36-1. ЗУ “Про прокуратуру” Представництво прокуратурою інтересів
громадянина або держави в суді
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави
в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави
процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів
громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його
неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття,
похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно
захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати
процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути
підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність
порушень або загрози порушень інтересів держави.
Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється
прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі
шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого
суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про
кримінальну відповідальність.
положення"
За наявності підстав, передбачених частинами другою -
четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або
держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним
законом:
1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями);
2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами,
поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду;
3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі,
порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;
4) брати участь у розгляді справ.
Обираючи форму представництва, передбачену частиною п’ятою
цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або
загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує
необхідність їх захисту.
З метою вирішення питання про наявність підстав для
ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без
участі прокурора, вступ у розгляд справи за позовом (заявою,
поданням) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами
справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів,
що знаходяться у справі.
83. Підготовка прокурора до участі у судовому засіданні в кримінальних справах.
Підготування до підтримання державного обвинувачення починається з ознайомлення з наглядовим провадженням у кримінальній справі та вивчення матеріалів справи.
При вивченні матеріалів справи прокурор перевіряє законність проведеного розслідування й обґрунтованість обвинувального висновку, що забезпечує належне проходження справи в суді. Питання, які вирішуються в процесі підготування до судового розгляду, визначено в ст. 228 КПК: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину, 3) чи були додержані під час провадження дізнання та досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного й обвинуваченого на захист тощо.
При цьому слід мати на увазі, що майбутній державний обвинувач з моменту підготовки досудового розгляду процесуально незалежний від позицій прокурора, який затвердив обвинувальний висновок. Готуючись до підтримання державного обвинувачення, на підставі аналізу питань, що передбачені ст. 228 КПК, він повинен зробити висновок у справі, у тому числі:
1. Чи об'єктивно й повно проведено досудове слідство.
2. Чи додержано при розслідуванні (крім забезпечення повноти й об'єктивності) вимог кримінально-процесуального закону та чи не допущено таких його порушень, які унеможливлюють розгляд справи по суті.тощо
Підготовка прокурора до участі в судовому розгляді кримінальної справи складається з:
а) вивчення справи (конспектування її матеріалів: показань обвинуваченого, потерпілого, свідка, висновків експертизи та інших доказів);
б) аналізу й оцінки доказів, зібраних під час досудового слідства;
в) ознайомлення із законодавством, судовою практикою, методичними рекомендаціями, які стосуються особливостей розслідування та розгляду конкретної кримінальної справи;
г) розроблення плану участі в судовому слідстві, особливо при допиті потерпілого, свідків, підсудного,
проведенні експертизи, огляду місця події, перевірці вказівок на місці та виконання інших слідчих дій;
г) складання тез або тексту промови.
Вивчивши і законспектувавши справу, прокурор має можливість під час судового слідства вносити до таблиці дані, отримані під час допиту підсудних, потерпілих, свідків, експерта, спеціаліста й ін.
84. Участь прокурора в попередньому розгляді справи та в судовому слідстві.
У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:
чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;
чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України;
чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;
чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.
За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.
За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.
Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судці виноситься в нарадчій кімнаті.
При попередньому розгляді справи ведеться протокол.
Справаповинна бути призначена до досудового розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи — не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.
За результатами досудового розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:
про призначення справи до судового розгляду;
про зупинення провадження у справі;
про повернення справи прокуророві;
про направлення справи за підсудністю;
про закриття справи;
про повернення справи на додаткове розслідування.
За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.
У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК України, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.
Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.
При попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.
За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника суддя вправі повернути справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий. За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя може повернути справу на додаткове розслідування і у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.
85. Реагування прокурора на порушення законності під час провадження в справах у суді першої інстанції.
86. Обвинувальна промова прокурора, її значення і вимоги, яким вона повинна відповідати.
Значення:
Виголошуючи обвинувальну промову, прокурор виконує функцію кримінального переслідування. Він є стороною обвинувачення, захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави.
Моральний аспект промови прокурора полягає у правильності його позиції по суті, справедливості висновків, які він подає на розгляд суду. Іноді великого значення надають критичному ставленню прокурора до державного обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві.
Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює остаточні й кінцеві висновки, яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсумовує обвинувальну діяльність. Ця промова є одним із найвідповідальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона підтримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.
Складові: 1) вступ (оцінка громадської небезпеки скоєного злочину); 2) фабула справи — коротке викладення фактичних обставин справи; 3) аналіз і оцінка доказів, досліджених в суді; 4) обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6) пропозиція щодо міри покарання і цивільного позову; 7) аналіз причин та умов, які сприяли скоєнню злочину, та заходи, які потрібно вжити щодо їх усунення.
Вимоги: У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на конкретні обставини справи, яка розглядається. Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно з тим, щоб усім присутнім у залі було зрозуміло, яке обвинувачення пред’явлене підсудному. Аналіз і оцінка доказів, досліджених у суді, — це головна частина судової промови. Саме тут прокурор має довести подію злочину і винність підсудного в його скоєнні, переконати суд в обґрунтованості такої позиції. Це досягається ретельним аналізуванням прокурором усіх доказів по справі і його особистим переконанням у підтвердженні ним пред’явленого підсудному обвинувачення. Прокурор при аналізі доказів за кожним епізодом чи їх групою має формулювати свої висновки з тим, щоб промова державного обвинувача мала більш переконливий характер. Якщо ж матеріали судового слідства не переконують прокурора в доведеності обвинувачення, то він має відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК). До цього його зобов’язує і положення ст. 36 Закону України “Про При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них. У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику. Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної промови і повинна відображати дані, які зібрані у справі і розглянуті під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку підсудного, має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають відношення до скоєного злочину. Прокурор у своїй промові має додержуватись тактовності, не повинен глузувати з підсудного, уникати злорадності, принизливого та знущального тону. В деяких випадках наявність окремих рис характеру особи сприяє встановленню мотивів злочину, а тим самим і його кваліфікації. У цій частині промови також необхідно дати аналіз обставин, які обтяжують (ст. 67 КК) та пом’якшують (ст. 66 КК) покарання, з огляду на те, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному висновку і в деяких випадках є елементом обвинувачення. Державний обвинувач у своїй промові має висловити своє міркування про вид та міру покарання, які він пропонує обрати до підсудного. Якщо підсудний обвинувачується у скоєнні декількох злочинів, то прокурор повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, слід застосувати суду до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК, визначити остаточне покарання (основне і додаткове) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Прокурору найбільш доцільно викладати пропозиції про міру покарання у такій формі, як: “вважаю правильним”, “вважаю за доцільне”, “буде справедливим” тощо. Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо можливості її застосування. За наявності підстав він також висловлює своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі. У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового процесу, і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення правопорушень.
87. Відмова прокурора від обвинувачення та її значення для суду і учасників процесу.
1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.
2. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.
3. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суці, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.
4. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суці, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.
5. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.
6. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
Підставою відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення є його переконання, що пред'явлене особі обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не підтверджується. У такому випадку відмова від підтримання державного обвинувачення є не правом, а обов'язком прокурора. До переконання про неможливість подальшого підтримання державного обвинувачення прокурор може дійти, як правило в завершальній стадії з'ясування обставин провадження та перевірки їх доказами.
Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення можлива і під час підготовчого судового засідання, оскільки п. 2 ч. З ст. 314 КПК передбачає можливість закриття провадження за ч. 2 ст. 284 КПК.
Перш ніж відмовитися від підтримання державного обвинувачення прокурор, який уповноважений на здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у суді, зобов'язаний виконати вимоги ст. 341 КПК щодо погодження відмови від підтримання державного обвинувачення в суді з керівником органу прокуратури, де він працює. Якщо такого переконання дійшов керівник органу прокуратури, який бере участь у судовому розгляді кримінального провадження, то він повинен погодити своє процесуальне рішення з прокурором вищого рівня, якому він підпорядкований по службі. За наявності згоди потерпілого на підтримання обвинувачення суд надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду кримінального провадження. По закінченню судового розгляду суд ухвалює: виправдувальний або обвинувальний вирок чи постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням обвинуваченого та потерпілого. Незважаючи на те, що у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, потерпілий користується правами сторони обвинувачення, закон не надає йому повноважень на укладання угоди про визнання вини у кримінальному провадженні. Крім того, потерпілий позбавлений можливості змінювати обвинувачення під час судового розгляду кримінального провадження, так само, як і висувати додаткове обвинувачення.
Якщо після закінчення часу, необхідного потерпілому для підготовки до засідання, останній вдруге не з'явиться на виклик для продовження судового розгляду, така його поведінка буде розцінена судом як відмова від підтримання обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження.
Водночас для прийняття зазначеного рішення необхідні: 1) наявність підтвердження отримання потерпшим повістки про виклик до суду; 2) ознайомлення його із змістом повістки у інший спосіб; 3) неявка на виклик без поважних причин; 4) неповідомлення про причини неприбуття.
У разі відмови потерпілого від реалізації свого права підтримувати обвинувачення у суді кримінальне провадження закривається судом. Підставами закриття провадження виступають не мотиви, викладеш у постанові прокурора, а сам факт відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
88. Участь прокурора у засіданні суду касаційної інстанції.
В процесі перевірки законності судових рішень і ухвал апеляційної інстанції, що набрали законної сили, спрямована на захист прав громадян і державних інтересів, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що грунтуються на законі.
Згідно зі ст. 320 ЦПК прокурор, незалежно від того чи брав він участь у справі, має право вносити касаційні подання відповідно на рішення або ухвали суду першої та апеляційної інстанції з підстав їх незаконності. Але це право прокурора є і його обов'язком — Генеральний прокурор України зобов'язує не залишати без реагування необгрунтовані рішення чи ухвали суду по справах, розглянутих з участю прокурора; своєчасно вносити на них мотивовані касаційні подання, зазначаючи, який закон судом порушено і яка пропозиція щодо скасування або зміни рішення вноситься (п. 4 згаданого наказу № 8).
На порушення касаційного провадження вноситься касаційне подання у встановлені ст. 321 ЦПК строки. Підставою для внесення подання є незаконність рішення і ухвали суду. У зв'язку з цим прокуророві належить у діяльності по підготовці подання вивчити матеріали по справі, точно виявити, які порушення і неправильні застосування норм матеріального і процесуального права були допущені судом при розгляді і вирішенні справи, в чому полягає суть порушення та чи можуть вони викликати скасування, зміну чи постановлення нового рішення у відповідності з повноваженням касаційної інстанції (ст. 334 ЦПК).
Касаційне подання виконується в письмовій формі і має містити обов'язкові реквізити, передбачені ст. 322 ЦПК, бути підписаним із доданими копіями та доданими письмовими матеріалами до числа осіб, які брали участь у справі, поданим через суд першої інстанції, який розглянув справу.
Прокурор, який вніс касаційне подання, вправі відмовитися, доповнити або змінити подання (ст. 327 ЦПК). Доповнити, змінити касаційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна подання можлива протягом строку касаційного оскарження. Відкликання касаційного подання можливе до початку розгляду справи в касаційному суді. Відмовитися від касаційного подання прокурор має право протягом усього часу розгляду справи. Для підтримання подання прокурор обов'язково бере участь у судовому засіданні, про день і час якого має право бути повідомленим завчасно. Він може знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати додаткові докази, робити відводи, висловлювати міркування з усіх питань, клопотань, заяв осіб, які беруть участь у справі, тощо в процесі розгляду справи в засіданні суду касаційної інстанції, а також давати пояснення та виступати в дебатах.
Прокурор може порушити провадження у справі про перегляд рішень, ухвал і постанов суду в зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами.
89. Участь і роль прокурора при відновленні кримінальних справ у зв‘язку з нововиявленими обставинами
Судові рішення чи постанови переглядаються не тільки в касаційному порядку чи в порядку судового нагляду, але й у зв'язку з нововиявленими обставинами. Перегляд рішень,ухвал і постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснюється за заявою сторін, інших осіб, які брали участь у справі, або за поданням прокурора (ст. 344 ЦПК). Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 р. «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» (п. 8) установлено, що передбачений ст. 345 ЦПК тримісячний строк для подачі заяви про перегляд судового рішення не поширюється на подання прокурора з цього питання.Подання прокурора повинно відповідати вимогам ст. 137 ЦПК. Зокрема, подання про перегляд судового рішення подається до суду в письмовій формі. В ньому вказуються найменування сторін по справі, предмет позову, дата судового рішення і його зміст, нововиявлені обставини, якими обґрунтовується прохання про перегляд, докази, що стверджують їх наявність. Якщо подання не містить всіх відомостей, які необхідні, суддя постановляє ухвалу про залишення його без руху і надає прокуророві строк для виправлення недоліків (ст. 139 ЦПК).Подання прокурора про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами пщлягає розгляду є одному провадженні зі справою, по якій винесено рішення, ухвала чи постанова. Якщо справа не збереглася, подання може бути розглянуте лише після відновлення судового провадження.
90. Пред‘явлення прокурором позовів у суди.
Прокурори при пред’явленні позовів повинні дотримуватися вимог ст. 119 ЦПК України та ст. 54 ГПК України щодо форми і змісту позовів (заяв), посилатися на законодавчі і підзаконні акти, якими регулюються дані правовідносини, і на конкретні докази, долучати до позовів усі необхідні матеріали. В процесі підготовки позову (заяви) прокурор: 1) з’ясовує предмет позову (заяви); 2) визначає підстави для представництва в суді інтересів громадянина або держави; 3) забезпечує доказову базу шляхом збирання доказів та їх аналізу; 4) визначає ціну позову (якщо він підлягає оцінці); 5) вирішує низку інших організаційних і процесуальних питань, пов’язаних із складанням і пред’явленням позову (заяви) та його розглядом у суді (господарському суді). З’ясування предмета позову. Позовні вимоги залежать від змісту матеріально-правових відношень, які виникають між особою, чиї інтереси прокурор має намір представляти в суді, і відповідачем. Формулюючи позовні вимоги, прокурору треба враховувати, що відповідно до ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), спеціальна позовна давність для окремих видів вимог — скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК). Закон (ст. 193 ЦПК) надає суду право зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. У зв’язку з цим прокурор при підготовці позову має перевірити вказані обставини та зібрати відповідні докази щодо відсутності підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди відповідачем. У позові (заяві) прокурор з посиланням на закон повинен дати юридичну кваліфікацію відношенням, що виникли між сторонами, та навести докази, що підтверджують його вимоги. Він також має сформулювати свої вимоги до суду, зокрема: про спонукання відповідача до виконання певних дій; про визнання права на вчинення певних дій; про зміну або припинення правовідносин. Прокурор вирішує питання про підсудність справи з огляду на положення ст. 109,113,114 ЦПК України та має вжити заходів для забезпечення позову, про що подає відповідну заяву до суду (ст. 152 ЦПК).
91. Участь прокурора у цивільних справах у суді першої інстанції. Обов‘язкова участь прокурора в цивільних справах.
Відповідно до ст.121 п.2 КУ на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в судах загальної юрисдикції. В цивільному судочинстві прокурорській нагляд за додержанням застосування законів судом не діє. Коли прокурор бере участь у розгляді справи, повинен сприяти виконанню принципу незалежності суддів. Тому основною метою є сприяння виконанню вимог законів. Відповідно до ст.13 ЦПК прокурор бере участь в розгляді цивільних справ по-перше. Коли постає питання про захист інтересів держави і, по-друге, захищає інтереси тих громадян, які за станом свого здоров‘я або з других поважних причин не можуть захистити свої права. Формами участі прокурора в процесі: 1) порушення цивільної справи; 2) вступ в цивільну справу. Якщо прокурор вступає в цивільну справу – він може вступити на будь-якій стадії розгляду цивільної справи (ст.118 ЦПК). Обидві форми участі прокурора в процесі можуть характеризуватися факультативністю або імперативністю. За власною ініціативою має факультативний характер, за вимогою закону має обов‘язковий характер. Обов‘язкова участь прокурора в цивільному процесі передбачається: 1) законом; 2) вимогою суду. Ст.335 ЦПК передбачає, що обов‘язковою є участь по справах, які розглядаються в порядку нагляду. В усіх справах, пов‘язаних з дітьми (ст.69, 71, 75, 76 КШС). Ст.33 ЗУ “Про прокуратуру” – спори про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Ст.143 п.4 ЦПК – рішення судді щодо притягнення прокурора до участі у справі. Типи проваджень: 1) позовне; 2) адміністративне; 3) окреме. Порушення справи у суді: позовні заяви, заяви, скарги. Суд з‘ясовує питання про підвідомчість справ, при вступі в справу прокурора – прокурор. Типові приклади: справи, які стосуються відшкодування матеріальних збитків, визнання угод недійсними, тобто таких, які укладені всупереч інтересам держави, скарги про захист виборчих справ громадян. При поданні позовної заяви прокурор повинен дотримуватися правил ст.137-139 ЦПК (змісту, форма позовної заяви, визначення її підвідомчості та підсудності). При поданні скарг в адміністративному та окремому провадженні – ст.250, 257, 268, 274, 285 ЦПК. Виключенням з цих правил є те, що відповідно до ст.4 декрету КМУ від 23.01.93 “Про державне мито” із відповідними змінами, процесуальні документи, які подаються прокурорам на порушення цивільної справи у суді державним митом не обкладаються. Відповідно до ст.99 та 120 ЦПК як особа, яка бере участь у справі, прокурор наділяється правами і обов‘язками: 1) прокурор має право знайомитись з протоколами (ст.200 ЦПК); 2) подавати заяву про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні суду; 3) брати участь в постановлені додаткового рішення та при роз‘ясненні рішень (ст.213, 214, 215 ЦПК). Вступити в справу прокурор може до постановлення судового рішення. Обов‘язок по доказуванню покладається на працівника прокуратури якщо прокурор порушує справу про захист прав громадян. Вступ до цивільного процесу в стадії в порядку нагляду або оскарженню рішень. Відповідно до п.2 ст.120 ЦПК має право касаційне або окреме подання на рішення або ухвалу суду розглянути з його участю. В залежності від того, яку посаду займає конкретний працівник органів прокуратури, буде вирішуватися питання про реалізацію його права на касаційне подання. Прокурор або його заступник мають право вносити касаційне подання незалежно від того, чи брали вони участь у розгляді справи. Помічники прокурорів, прокурори управлінь і відділів вносять касаційне подання тільки по справах, в яких вони безпосередньо брали участь. Це правило закріплено в ст.289 ЦПК. Прокурор, який вніс касаційне подання, або вищестоящий прокурор має право до початку розгляду справи в судовому засіданні відкликати подання, доповнити його або змінити. По справах, в яких прокурор брав участь і не вносив касаційне подання, то, як і інші особи, які беруть участь у розгляді справи відповідно до ст.295-300 ЦПК, прокурор може подавати свої міркування по касаційній скарзі, або подати додаткові матеріали, що спростовують скаргу. Правом на порушення провадження про перегляд (ст.328) наділені генеральний прокурор і його заступник, прокурор АРК, міст Києва і Севастополя та їх заступники. Щодо нововиявлених обставин ст.343 ЦПК. Також має право брати участь в стадії судового виконання ст.353, 356 ЦПК. Процесуальні права – ст.99 ЦПК – ставити питання про відвід і самовідвід.
92. Процесуальне становище прокурора в цивільному процесі.
|
Прокурор займає особливе процесуальне становище у справі. Він виступає як посадова особа, а не як позивач, представник.gcrrb vxertybvccg |
Питання щодо процесуального становища прокурора, що пред'явив позов в інтересах іншої особи, в теорії цивільного процесуального права є дискусійним.
На відміну від позивача, що має особисту заінтересованість у результатах розгляду справи, заінтересованість прокурора має державний характер, оскільки випливає зі службової прокурорської діяльності. Втілюючи реалізацію принципу публічності цивільного процесу, прокурор у цивільній справі є представником публічного інтересу, інтересу законності, що вбачається в захисті інтересів державних органів або держави в цілому, в захисті прав та інтересів юридичних осіб, у захисті прав, свобод та інтересів окремих громадян.
Тому становище прокурора не може зводитися до становища сторони або третьої особи, навіть незважаючи на те, що прокурор є суб'єктом доказування у справі та на нього покладений обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки доказова діяльність не може бути критерієм його процесуального становища у цивільному процесі. В позовній заяві прокурор повинен зазначити, в інтересах якої особи ним пред'явлено позов.
в суді прокурор має повноваження щодо представництва інтересів громадян та держави, і для здійснення цієї діяльності не треба спеціальних повноважень для порушення справи в інтересах інших осіб, тому що представництво є конституційним обов'язком прокурора.
Категорії «сторона в процесуальному розумінні», «позивач в процесуальному розумінні», що виділяються вченими, не є теоретично обґрунтованими, з огляду на те, що для визначення поняття «позивач» наукою цивільного процесуального права використовується лише матеріально-правовий критерій.
Не є прокурор і представником сторони, його позиція у справі та позиція позивача можуть не збігатися, що призводить до відмови прокурора від позовної заяви, чого не вправі здійснити представник без погодження з позивачем. Прокурор не пов'язаний позицією сторони та навіть своєю первісною позицією, якщо в ході розгляду справи буде з'ясована безпідставність або необґрунтованість заявленого ним позову.
Правовідносини між стороною та представником виникають на підставі цивільно-правового договору, чого не відбувається під час участі у справі прокурора.
Визнання прокурора законним представником держави з огляду на здійснення ним конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави також не повністю відображує його сутність у цивільному процесі. Прокурор виступатиме законним представником держави, коли він звертається до суду з позовом або вступає у справу на захист інтересів держави. В разі, коли прокурор пред'являє позов в інтересах громадянина, який самостійно не може звернутися до суду, прокурор захищає його особисті права та інтереси.
Разом з тим процесуальне становище прокурора визначається його компетенцією, який, будучи суб'єктом процесуальної діяльності, здійснює у цивільному процесі функцію представництва інтересів громадян або держави. Він є службовою особою державного органу - прокуратури і діє без спеціальних доручень цього органу, на підставі закону та його службового становища, виконує покладені на органи прокуратури завдання та функції.
93. Участь прокурора у цивільних справах у зв‘язку з нововиявленими обставинами.
Дивитись питання №89
94. Участь прокурора в розгляді кримінальних справ в апеляційному суді
Згідно зі ст. 35 Закону “Про прокуратуру” прокурор повинен своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону хоч би від кого вони виходили. Такі ж вимоги передбачені і ст. 25 КПК України. Це означає, що прокурор району (міста) повинен організувати роботу з підтримання державного обвинувачення таким чином, щоб реагувати на кожне незаконне та необґрунтоване рішення суду шляхом внесення апеляційного або окремого подання до апеляційного суду. Особи, які мають право направляти апеляцію на незаконне та необґрунтоване рішення суду, визначені у статті 348 КПК: “прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції”. Закон України “Про прокуратуру” визначає коло посадових осіб прокуратури, які мають право на внесення апеляції — прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції; помічник прокурора, прокурори управлінь і відділів — тільки по справах, в розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону). Ст. 355 КПК передбачає, що подання прокурора на вирок, постанову або ухвалу суду до початку розгляду справи в апеляційному суді може бути відкликано особою, яка подала апеляцію, тобто прокурором, який підтримував обвинувачення, або тим, який затвердив обвинувальний висновок. Обов’язок перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень у визначений законом апеляційний термін (п’ятнадцять діб) покладено на державного обвинувача. Рішення суду по справі стає відомим прокурору з часу його проголошення, однак це не звільняє його від необхідності перевірити законність і обґрунтованість цього рішення. Не пізніше наступного дня після розгляду судом кримінальної справи державний обвинувач зобов’язаний інформувати керівника прокуратури чи його заступника про результати її розгляду. Копія довідки направляється до прокуратури вищого рівня для перевірки законності прийнятих у справі рішень. Протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, державний обвинувач має ознайомитися з матеріалами судового слідства, апеляціями та скаргами інших учасників процесу. За наявності підстав він зобов’язаний подати письмові зауваження на заперечення та протокол судового засідання та на апеляційні скарги, внести документи прокурорського реагування на незаконні судові рішення (п.п. 4.6, 4.7 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.2004 p.). При ознайомленні з протоколом судового засідання прокурор звертає увагу на правильність вирішення питань, які виникали під час судового розгляду, а також додержання правил проведення судових дій: допитів, огляду речових доказів, призначення та проведення експертизи, огляду місця події та інших слідчих дій. Важливою є перевірка законності та обґрунтованості вироку щодо правильності кваліфікації злочину, у вчиненні якого підсудного було визнано винним, відповідності покарання ступеня суспільно небезпечних дій, з врахуванням обставин, які пом’якшують або обтяжують відповідальність засудженого, а також даних, що характеризують його особистість. Якщо по справі надійшла апеляційна скарга, то прокурор при підготовці апеляційного подання має враховувати докази, які наведені у скарзі. Зазначені обставини у сукупності дозволяють прокурору дійти обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для внесення апеляційного подання. Невжиття прокурором заходів реагування відповідно до вимог КПК на незаконні судові рішення розцінюється як неналежне виконання ним службових обов’язків. Прокурор також має звертати увагу на додержання процесуальних строків, які регламентують судове провадження по кримінальних справах, а у разі виявлення таких фактів ставити в апеляційному поданні питання про винесення окремих ухвал щодо відповідних суддів, а також звертатися з поданням до регіональної кваліфікаційної комісії суддів загальних судів. Загальними правовими підставами діяльності прокурора по оскарженню вироків, які набрали силу, ухвал та постанов суду по кримінальних справах є положення ст. 37 Закону України “Про прокуратуру”: “Право внесення касаційного подання на вирок, ухвалу і постанову судів надається прокурору і заступнику у межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть внести касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь”. Зазначені положення конкретизовані у ст. 384 КПК, відповідно до якої касаційні подання на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.
95. Прокурорський нагляд за виконанням судових рішень в кримінальних справах. Участь прокурора у вирішенні питань, пов‘язаних з виконанням вироку.
Стаття 22.КПК Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Коментар:
Нагляд за виконанням кримінальних покарань відповідно до ст. 121 Конституції України є виключною компетенцією прокуратури як державного органу і полягає у діяльності прокурора по забезпеченню додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Стаття 22 КВК України передбачає, що прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Стаття 44 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що предметом прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.
Прокурору, який здійснює нагляд, надається право:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень.
Прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.
На відповідні відділи прокуратур обласного рівня покладається здійснення безпосереднього нагляду за додержанням законів у:
- регіональних органах Департаменту та державної виконавчої служби;
- слідчих ізоляторах, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які тимчасово тримаються в них до утворення арештних домів;
- у регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, територіальних управлінь (відділів) Департаменту.
На прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (за відсутності спеціалізованих прокуратур - на відповідних територіальних прокурорів) покладається:
- здійснення нагляду за додержанням законів у виправних та виховних колоніях, виправних центрах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, лікувально-трудових профілакторіях регіональних підрозділів Департаменту;
- проведення досудового слідства у кримінальних справах про злочини, вчинені у виправних та виховних колоніях, виправних центрах, лікувально-трудових профілакторіях, у тому числі й працівниками цих установ;
- здійснення нагляду за додержанням законів при проведенні дізнання та досудового слідства про злочини вказаної вище категорії;
- представництво інтересів громадян та держави в судах, підтримання державного обвинувачення, а також участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків.
Районні, міські, міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у:
- кримінально-виконавчих інспекціях регіональних управлінь (відділів) Департаменту;
- підрозділах державної виконавчої служби;
- спостережних комісіях та службах у справах неповнолітніх при здійсненні ними громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань.
Однією із основних форм здійснення прокурорського нагляду є проведення комплексних перевірок дотримання законності, які здійснюються:
- у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, регіональних комісіях територіальних управлінь (відділів) Департаменту з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі, - щомісячно;
- у кримінально-виконавчих інспекціях - щоквартально;
- в установах виконання покарань, дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України, підрозділах державної виконавчої служби - один раз на півріччя.
Крім того, з метою здійснення нагляду прокурор щомісячно перевіряє повноту реєстрації, законність розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини і при здійсненні наглядових перевірок проводить особистий прийом засуджених.
За результатами проведених перевірок та з метою усунення виявлених порушень закону органами прокуратури вносяться передбачені Законом України "Про прокуратуру" документи прокурорського реагування, які є обов'язковими для адміністрації органів і установ виконання покарань.
96. Суть і завдання прокурорського нагляду за виконанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.
Тримання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється на засадах неухильного додержання Конституції України, Закону "Про попереднє ув'язнення", норм КПК України. Підставами утримання осіб, затриманих за підозрою у вчинені злочину, а також під вартою обвинувачених, відповідно до норм КПК України є протокол затримання (ст. 106, 115 КПК) і постанова судді (ст. 1652 КПК).
Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася його підозра у вчинені злочину, або звільнити і обрати до нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою, або доставити затриманого до суду з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Особи, відносно яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід - взяття під варту, тримаються у слідчих ізоляторах, у окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставлення ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможливе через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть знаходитися у місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК) у випадках обрання. Взяття під варту як запобіжного заходу, відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть тримати в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).
Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. "Про тимчасові слі
дчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" дозволено Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місяцях попереднього ув'язнення, направляти їх із переповнених слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.
Тримання під вартою під час досудового слідства не повинно перевищувати двох місяців. Строк тримання під вартою (ст. 156 КПК) може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або відповідним прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, суддею Верховного Суду України у особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, (ст.156 КПК).
У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випадках можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування особи за їх згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника слідчого ізолятора.
Відповідно до п. 7 наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.04 р. „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”, комплексні перевірки додержання законів у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, комісіях з питань розподілу, направлення та перевірення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних та виховних установ прокурори мають проводити щомісячно.
Так само щомісячно перевіряється законність постанов адміністрації установ про накладання стягнень у виді дисциплінарного штрафу, переведення ув’язненних до карцерів, дисциплінарних ізоляторів, приміщення камерного типу (одиночних камер).
Перевіряючи стан законності у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити наявність документів: стосовно затриманих - протокол затримання (ст. 106 КПК, арештованого - постанова судді (ст. 1652 КПК), а також ознайомитися із матеріалами, які долучаються до цих процесуальних документів. Прокурор має звернути увагу на правильність оформлення протоколу, в якому зазначається підстави, мотиви, день, час, рік, місяць, місце затримання, пояснення затриманого, час складання протоколу, а також роз'яснення підозрюваному його права на захист, у тому числі на побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Термін знаходження у місцях тримання затриманого не повинен перевищувати як 72 години.
При ознайомленні з постановою судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту прокурор звертає увагу і оцінює законність застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертається увага на термін перебування особи як підозрюваного у місцях затримання (не менше 3 діб), а у виняткових випадках – до десяти діб, а також на додержання вимог, передбачених кримінально – процесуальним законом, про продовження строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК). Прокурор також з’ясовує кількість ув’язнених осіб та умови їх тримання.
97. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за виконанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру.
На підставі ч. 2 ст. 44 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор має право:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;
2) безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;
3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;
4) знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені, або до них застосова
но заходи примусового характеру;
5) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;
6) вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;
7) негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.
Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов'язок проводити комплексні і цільові перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях попереднього ув'язнення, установах виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом. До перевірок залучати спеціалістів, керівників контролюючих органів, структурних підрозділів прокуратур і проводити їх на підставі глибокого вивчення стану законності в установах, з урахуванням звернень громадян і посадових осіб, повідомлень у засобах масової інформації (п.6. 1 наказу).
Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених порушень законності, поновлення порушених прав і свобод громадян, притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Обрання актів прокурорського реагування на виявлені порушення законів залежить від характеру порушень і наслідків, що наступили.
98. Акти прокурорського нагляду за виконанням законів органами і установами виконання покарань.
99. Нагляд прокурора за дотриманням законодавства у виправно-трудових установах.
У ст. 11 ВТК України записано, що нагляд за додержанням законів при виконанні вироків до позбавлення волі й виправних робіт без позбавлення волі здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Здійснюючи вищий нагляд за додержанням законів, прокурор зобов'язаний вживати заходів до усунення їх порушень від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Аналогічна норма закріплена в ст. 4 Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Ст. 415 Кримінально-процесуального кодексу України закріплює положення, згідно з яким нагляд за законністю виконання вироків здійснюється прокурором. Відповідно до ст. 44 Закону України "Про прокуратуру", предметом нагляду за додержанням законів при виконанні покарання є: - законність перебування осіб у виправно-трудових установах; - додержання встановлених кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у виправно-трудових установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків; - законність виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Усі ці питання безпосередньо пов'язані з оцінкою діяльності персоналу установ і органів виконання покарань. Так, розгляд законності перебування особи у виправно-трудовій установі фактично являє собою перевірку за допомогою засобів прокурорського нагляду дій адміністрації виправно-трудової установи чи іншого органу виконання покарання. Аналогічним є й те, коли засобами прокурорського нагляду виявляються і попереджаються дії посадових осіб установ і органів виконання покарань, що ущемляють загальні громадянські права і законні інтереси засуджених, встановлюють для них додаткові обов'язки, не обумовлені порядком і умовами відбування покарання. Здійснюючи нагляд за діяльністю персоналу, прокурор використовує як загальні для всіх галузей прокурорського нагляду повноваження, так і спеціальні, надані прокурору як суб'єкту нагляду за виконанням законів під час виконання покарання. Усі ці повноваження у своїй сукупності можна класифікувати залежно від мети, яка перед ними поставлена, на такі види: а) повноваження, спрямовані на виявлення і попередження випадків порушень законності персоналом установ і органів виконання покарань, а також їх причин і умов; б) повноваження, спрямовані на усунення вказаних вище порушень законності, причин, що їх породжують, і умов, які їм сприяють. Одним із повноважень прокурора є перевірка діяльності персоналу, порядку і умов виконання покарання. Для її проведення прокурор має право у будь-який час відвідувати установи і органи, в яких засуджені відбувають покарання, за посвідченням, що підтверджує його особу. У процесі особистих відвідувань прокурор безпосередньо знайомиться з роботою адміністрації, зокрема перевіряє документи, на підставі яких засуджені позбавлені волі (прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях позбавлення волі), опитує засуджених, знайомиться з оперативними матеріалами тощо. Особисте ознайомлення з діяльністю персоналу дозволяє повніше з'ясувати стан законності, режиму і умов виконання покарання, забезпечує якісне виявлення порушень законності і і'х попередження. Прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації установ і органів виконання покарань. Одночасно підлягає перевірці законність і обгрунтованість постанов посадових осіб про накладення дисциплінарних стягнень. У випадку виявлення акту, який суперечить закону, прокурор вправі вимагати особистих пояснень від посадових осіб з приводу допущених порушень. Звернення засуджених із скаргами та заявами розглядається як важливий засіб виявлення порушень законності з боку персоналу установ і органів виконання покарань. Стосовно виправно-трудової установи закон встановлює особливий порядок направлення письмових звернень до прокурора (строк — протягом доби, перевірці й перегляду не підлягають). Усні скарги і заяви приймаються прокурором під час прийому засуджених або при їх опитуванні. Заяви і скарги, які свідчать про грубі порушення закону з боку персоналу, беруться під особливий контроль. Прокурор зобов'язаний розглянути заяви і скарги засуджених у встановлені законом строки, вжити необхідних заходів і повідомити про своє рішення особам, які їх подали. Однією з основних форм попередження порушень законності в діяльності персоналу є санкціонування прокурором деяких дій його посадових осіб. Коло дій, на вчинення яких персонал повинен отримати санкцію прокурора, суворо обмежене прямими приписами закону. Отримання санкції необхідне, коли йдеться про дії персоналу, які зачіпають найсуттєвіші права і законні інтереси засуджених, як правило, до позбавлення волі. Санкція прокурора в цих випадках — додаткова гарантія дотримання законності, яка забезпечує попередження незаконних дій персоналу, з одного боку, охорону прав і законних інтересів засуджених — з іншого
. 100. Прокурорський нагляд за застосуванням примусових заходів медичного характеру до осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння.
Прокурор здійснює нагляд за законністю відкриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру з тим, щоб воно здійснювалося тільки за наявності підстав, зазначених у ст. 503 КПК України. Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування (ч. 2, ст. 503 КПК України) [2]. Позитивним є те, що в новому кримінальному процесуальному кодексі набагато детальніше врегульовано питання про те, які саме обставини підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням (ст. 505 КПК України)
Після відкриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру слідчому прокурору необхідно в найкоротші терміни вирішити сумнів щодо психічної повноцінності даної особи, оскільки це позначається на правах і свободах цього учасника провадження, підслідності справи, можливості обрання відповідного запобіжного заходу, нарешті – на його процесуальному статусі. Факт психічного розладу, на наш погляд, можна встановити шляхом отримання офіційних відомостей з медичних установ, огляду або за допомогою проведення судово-психіатричної експертизи. Прокурор, що наглядає, повинен стежити за тим, щоб після відкриття досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру в найкоротші терміни була пред’явлена постанова для проведення судово-психіатричного огляду психічнохворої особи, складено протокол про результати цієї слідчої дії. Огляд здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря (п. 2-4 ст. 241 КПК України)
Відповідно до ч. 1 ст. 509 КПК України [2] слідчий прокурор зобов’язаний залучити експерта (експертів) для проведення судово- психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. прокурор повинен вжити всіх заходів для того, щоб в процесі досудового розслідування були встановлені всі психопатологічні та патопсихологічні особливості особистості підсудного. Перед закриттям кримінального провадження або складанням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, прокурор, на наш погляд, зобов’язаний перевірити в наступній послідовності такі обставини: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння і чи підпадає воно під ознаки конкретного складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК України; 2) чи проведено досудове розслідування всебічно, повно, об’єктивно; 3) чи правильно кваліфіковані та враховані всі суспільно небезпечні діяння, вчинені цією особою; 4) чи виявлені обставини, які сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння і чи прийняті міри до їх усунення; 5) чи складено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відповідно до вимог кримінально-процесуального закону; 6) чи дотримані органом досудового розслідування всі інші вимоги кримінально- процесуального закону.
Ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру та переконавшись, що розслідування проведено швидко, повно та неупереджено, прокурор затверджує це клопотання і надсилає його до суду.
101. Завдання і особливості організації роботи прокуратури по здійсненню нагляду в справах неповнолітніх.