Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 3. Система охорони інтелектуальної власності в Україні
Тема 4. Міжнародна система охорони інтелектуальної власності (2 год.)
Лекція 2.
План
Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.
Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.
Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання дістали у Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.
Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством — міністерства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.
Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.
У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.
Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.
Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 від 13 березня 1999 р. № 250 визнано таким, що втратив чинність.
Відповідно до четвертого абзацу пункту 1 а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. № 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.
Відповідно до другого абзацу пункту 3 г) Указу Президента України, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.
Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності. Дане положення втратило чинність 28 березня 2011 року. Правонаступником Державного департаменту інтелектуальної власності стала Державна служба інтелектуальної власності.
Державна служба інтелектуальної власності України (далі -
Державна служба) є центральним органом виконавчої влади,
діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України .
Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і
забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної
власності.
Основними завданнями Державної служби є:
Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань,
що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо
вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств
та в установленому порядку подає їх Міністру;
2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів
права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на
об'єкти права інтелектуальної власності;
3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів
права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів
про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що
охороняються на території України, ліцензійних договорів;
4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм
проведення експертизи заявок;
5) веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної
власності;
6) організовує проведення перевірок суб'єктів господарювання
на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної
власності;
7) аналізує стан дотримання суб'єктами господарювання всіх
форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної
власності;
8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової
охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з
питань охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності у
міжнародних організаціях відповідно до законодавства;
9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері
правової охорони інтелектуальної власності;
10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки
спеціалістів з питань інтелектуальної власності;
11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної
власності;
12) здійснює атестацію представників у справах
інтелектуальної власності (патентних повірених);
13) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а
також практику застосування законодавства України у сфері
інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо
вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами
міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути
Україна;
14) забезпечує облік організацій колективного управління,
визначає уповноважені організації колективного управління,
здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації
колективного управління, виключає з реєстрів організації
колективного управління та уповноважені організації колективного
управління, анулює відповідні свідоцтва;
15) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та
розподілу винагороди за використання об'єктів права
інтелектуальної власності та/або суміжних прав;
16) запроваджує заходи, пов'язані із забезпеченням
відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять
об'єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав,
контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів
контрольних марок;
17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем
зчитування, матриць;
18) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних
ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що
експортуються, або матриці, що імпортуються;
19) видає документи для здійснення митного контролю та
митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон
України;
20) погоджує видачу державного посвідчення на право
розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо
дотримання авторського права і суміжних прав;
21) запроваджує заходи з легалізації комп'ютерних програм та
правомірного їх використання;
22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного
забезпечення;
23) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням
суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства
у сфері інтелектуальної власності;
24) здійснює управління об'єктами державної власності;
25) здійснює інші повноваження, визначені законами України та
покладені на Державну службу Президентом України.
2. Поняття та види інститутів правової охорони інтелектуальної власності.
Дослідження історичного генезису правової охорони інтелектуальної власності дозволяє умовно поділити історичний шлях законодавства про інтелектуальну власність на етапи:
1-й етап – зародження (період Античності III ст. до н.е. - ІІ ст.)
2-й етап – становлення (період Середньовіччя V-XVII ст.)
3-й етап – розвиток (період Нового часу XVII-XIX ст.)
4-й етап – удосконалення і приведення у відповідність з соціально-економічним та політичним розвитком (з ХІХ - дотепер).
Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності: є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.
У доповіді Міжнародної фінансової корпорації (МФК) "Захист інтелектуальної власності, прямі капіталовкладення та трансфер технологій" (1995) наголошується на тому, що стан захисту інтелектуальної власності в тій чи іншій країні суттєво впливає на обсяг та структуру іноземних інвестицій. Наприклад, у законодавстві США ступінь захисту прав інтелектуальної власності в певній державі трактується як важливий критерій надання їй економічних пільг у рамках Генеральної системи преференцій. З цією метою проводиться щорічний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо регламентації та практики застосування механізму захисту прав інтелектуальної власності. Проти країн, що мають неефективну систему такого захисту, застосовуються штрафні санкції.
Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.
І. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу
II. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Цивільний кодекс України. Книга четверта.
Право інтелектуальної власності.
Ст. 432
Важливо зазначити, що на відміну від традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.
Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності — встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності — сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.
Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. Однак способи охорони права на об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під "замок" чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів інтелектуальної власності такі засоби непридатні. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва.
Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищення культурного рівня громадян.
Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.
Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер він може розкрити даний винахід для широкого кола осіб на предмет "використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.
Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном "захист прав інтелектуальної власності". Ми будемо розрізняти поняття "правова охорона" і "правовий захист". Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття "правовий захист" у цьому контексті є складовою більш широкого поняття "правова охорона".
Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони.
По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.
По-третє, додержання прав не тільки правовласни-ків, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).
По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа.
У 2000 році відбулася докорінна зміна в державному управлінні системою правової охорони інтелектуальної власності в Україні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 року № 601 у складі Міністерства освіти і науки створено Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління. Інституції державної влади, що діяли окремо у сферах промислової власності та авторського права і суміжних прав, об'єднані в єдину інфраструктуру державної системи правової охорони інтелектуальної
власності.
Протягом останніх років в Україні було сформовано організаційну структуру системи правової охорони та захисту прав.
У Верховній Раді України у складі Комітету з питань науки і освіти діє підкомітет з питань інтелектуальної власності.
У судовій владі, яка представлена судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, запроваджено спеціалізацію суддів у сфері інтелектуальної власності. Так, у 2000 році сформовано Судову палату Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом права на об'єкти інтелектуальної власності, а також відповідні колегії у складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів АР Крим, обласних, міст Києва та Севастополя спеціалізуються на розгляді спорів щодо зазначених прав.
3.Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ): структура, членство, союзи та договори.
Охорона прав інтелектуальної власності потребує наявності спеціалізованих установ, як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Глобальними питаннями стосовно інтелектуальної власності опікується Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), яка була заснована в 1970 році в ході реалізації Конвенції про створення ВОІВ, підписаної на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, у тому числі й Україна.
Попередником ВОІВ було БІПРІ (від фр. Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle – Об’єднане міжнародне бюро захисту інтелектуальної власності). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1883), а також Паризької конвенції про охорону промислової власності (1886).
З 1974 р. ВОІВ входить в систему Організації Об’єднаних Націй в якості спеціалізованої установи. Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, яка є членом одного з двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка є членом ООН, однієї з спеціалізованих установ ООН, МАГАТЕ чи учасником Статуту Міжнародного суду або ж запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.
Основними цілями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності є охорона інтелектуальної власності в цілому світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями та розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності. Відповідно до поставлених цілей, ВОІВ виконує такі функції:
– укладення нових міжнародних договорів по вдосконаленню національного законодавства в сфері підтримання охорони інтелектуальної власності в цілому світі;
– надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;
– збір розповсюдження інформації;
– підтримка при одночасному отриманні прав на винаходи, торгові марки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.
Контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ: Генеральна Асамблея, Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (секретаріат).
Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації – країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет – це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет – щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву “Міжнародне бюро” і знаходиться в Женеві (Швейцарія).
4.Участь України у роботі ВОІВ.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – міжнародна міжурядова організація,створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами – членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат - Міжнародне бюро ВОІВ –розташовується у Женеві з 1974 року.
Членами Організації є 182 країни. Україна набула членства у ВОІВ у 1974 році.
ВОІВ має три основні органи, засновані відповідно до положень Конвенції ВОІВ: Генеральну асамблею ВОІВ (вищий керівний орган), Конференцію ВОІВ та Координаційний комітет ВОІВ.
Пріоритетними напрямками діяльності Організації є такі:
ВОІВ виконує адміністративні функції 23-х міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності, дві з яких спільно з МЕК та СОТ. Бюджет ВОІВ на 2006-07 рр. становить 638.8 млн. шв.франків. Особливістю Організації
є те, що регулярний бюджет ВОІВ у значній мірі не залежить від внесків країн-членів: 85 відсотків бюджетних витрат покривається за рахунок надходжень від трьох реєстраційних систем ВОІВ, 15 відсотків – за рахунок
внесків країн-членів та надходжень від продажу публікацій ВОІВ.
Україна бере активну участь у співробітництві з ВОІВ. За роки незалежності представники України неодноразово обиралися до складу виконавчих комітетів Паризького та Бернського союзів, у 1994 році представник України обирався Головою Генеральної асамблеї ВОІВ. У 2003 р. та 2005 р. Голова Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України М.В.Паладій двічі обрався Віце-головою Асамблеї Паризького союзу на період відповідно 2004-05 рр. та 2006-07 рр. В ході засідань Асамблей ВОІВ 2005 -2010 рр. Україну постійно обрали до складу Комітету з програми та бюджету ВОІВ. Представництво України в цих органах сприятиме просуванню інтересів України у сфері інтелектуальної власності та участі у формуванні пріоритетних напрямків роботи Організації.
Значними подіями у розвитку співробітництва між Україною та ВОІВ стали візити до нашої країни Генерального директора ВОІВ у 1995, 2002 та 2010 роках. Важливим результатом останнього візиту стало підписання Програми співробітництва між Кабінетом Міністрів України і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності на 2010—2012 роки. Метою цієї Угоди є здійснення спільних дій, спрямованих на удосконалення українського законодавства у сфері інтелектуальної власності; удосконалення практики правозастосування в Україні з метою виявлення, запобігання і припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності; посилення ролі системи інтелектуальної власності у галузях наукової, технічної та економічної діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання на території України.
Україна є стороною 24-х конвенцій та міждержавних договорів у сфері інтелектуальної власності, зокрема, 22-х конвенцій та договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, та 6 угод з державами учасницями СНД. У 2009-2010 рр. Україна приєдналась до Страсбурзької угоди про Міжнародну патенту класифікацію, Локарнської угоди про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків та Сінгапурського Договору про право товарних знаків.
Перелік міжнародних конвенцій та договорів ВОІВ, стороною яких є Україна:
§ Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності
§ Всесвітня конвенція про авторське право
§ Паризька конвенція про охорону промислової власності
§ Договірпро патентну кооперацію
§ Мадридськаугода про міжнародну реєстрацію знаків
§ Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів
§ Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин
§ Договір про закони щодо товарних знаків
§ Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної
процедури
§ Найробський договір про охорону Олімпійського символу
§ Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
§ Ніццькаугода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків
§ Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм
§ Договір ВОІВ про авторське право
§ Договір ВОІВ про виконання і фонограми
§ Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення
§ Гаазькаугода про міжнародну реєстрацію промислових зразків
§ Договір про патентне право
§ Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків
§ Віденська угода про Міжнародну класифікацію зображувальних елементів торговельних марок
§ Страсбурзька угода про Міжнародну патенту класифікацію
§ Сінгапурський Договір про право товарних знаків
5.Співробітництво в рамках міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності.
Проблеми правової охорони промислової власності ще наприкінці XIX століття настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності.
Відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883 р.). утворено так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності(також відомий як Паризький союз). Згідно конвенції для одержання правової охорони промислової власності її об’єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.
В Європі створена Європейська патентна організація, заснована в 1973 р. відповідно підписаної у Мюнхені Європейської патентної конвенції, що видає патент, який є чинним на території держав – учасниць Конвенції.
Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства за патентними заявками в країнах Європи, тобто, замість декількох заявок, які необхідно складати різними мовами та подавати в патентні відомства різних країн, є можливість подати одну заявку на одній мові в одне патентне відомство –Європейське патентне відомство з метою одержання патентів у декількох європейських країнах. В результаті заявник одержує патент, який, по суті, являє ціле «сімейство» національних патентів, вказаних у заявці держав.
Штаб-квартира ЄПО знаходиться в Мюнхені (Німеччина), в Гаазі (Нідерланди) – місцеве відділення, в Відні (Австрія) і в Берліні (Німеччина) – бюро. Європейська патентна система основана на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами країн-контрагентів і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів. На сьогодні членами ЄПО є 34 країни, в число яких Україна не входить.
З 1993 року Європейська патентна організація заключає з державами-не членами ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності. Видані за таких умов патенти представляють в цих країнах такий же захист, як і європейські патенти ЄПО. Таким чином, основні цілі діяльності Європейської патентної організації – видача європейських патентів, поширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони інтелектуальної власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.
На території держав-учасниць СНД ця діяльність здійснюється відповідно до Євразійської патентної конвенції, офіційне підписання якої відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції. Згідно даної конвенції засноване Євразійське патентне відомство, членами якого є 9 країн.
Реєстрація знаків здійснюється відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків. Її перевагами можуть користуватися 43 держави.Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави – Бельгію, Нідерланди і Люксембург.
Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африканських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інтелектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 14 африканських держав.
Союз з охорони селекційних досягнень (UPOV, International Union for the Protection of New Varieties of Plants) створений згідно Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (1961). Місцезнаходження постійних органів Союзу – Женева. Станом на 15.01.09 учасницями Союзу є 67 держав.
Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патенту. При цьому кожна держава-член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання. Конвенція проголосила принцип національного режиму. Щодо визнання та охорони прав селекціонерів фізичні і юридичні особи, місце проживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із держав-учасниць, користуються в інших державах-учасницях таким самим правовим режимом, яким користуються її власні громадяни за умови, що іноземні громадяни дотримуються умов і формальностей, яких зобов'язані дотримуватися власні громадяни.