Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Періодизація економічної історії.
З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Кожна періодизація – це спроба класифікувати факти, яка враховує лише певну їх частину. Отже, сфера застосування тієї чи іншої періодизації завжди обмежена.
Формаційний підхід Маркса-Леніна-Сталіна – виділяється п’ять суспільно-економічних формацій, у залежності від пануючої форми власності на основні засоби виробництва (первіснообщиний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний), застосовується до економічної еволюції народів Західної Європи, на матеріалах якої вона й була сформульована, тоді як при аналізі господарського розвитку країн Африки, Австралії вона „не працює”.
Російський історик економіст Л.І.Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення.
П’ятистадійна модель. Ф Ліст видвинув концепцію стадій розвитку людського суспільства: нації проходять етап дикості, пастушачого побуту, землеробський, землеробсько-мануфактурний етап і комерційний.
Гільдебрант (тристадійна модель): 1) „природне” (натуральне) господарство до сер. Х111ст.; 2) „грошове” або міське господарство до к. ХУ111 ст.; 3) кредитне або народне господарство поч. Х1Х ст. В основі такої періодизації лежить історія грошей.
Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американецьЄ. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію (цивілізацію).
В європейській історичній науці прийнято таку періодизацію історії:
В радянській марксистській історичній науці була прийнята пятичленна періодизація, пов'язана з п'ятьма способами виробництва:
П'ятистадійна модель — варіант періодизації розвитку суспільства, яку Фрідріх Ліст висунув на початку XIX століття.
На його думку, нації в процесі свого формування проходять такі п'ять стадій:
Деякі автори[1] вважають, що на сьогоднішній день до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову (сер. XIX — кін. XX ст.).
2. Наукова революція — назва для позначення докорінних змін в ідеях про природу, в динаміці наукового пізнання, що відбулися в європейському інтелектуальному житті з серед. XVI — до кінця XVII ст. Це був час формування вільної від церковних догматів, Грунтованої на накопичених упродовж півтори тисячі років фактах та узагальненнях нової наукової картини світу. Різко зросла кількість наукових відкриттів і визначних технічних винаходів.
Наукова революція зумовила поєднання багатьох чинників. Стрижнем змін були суто інтелектуальні прориви. Невелика група людей, які занурилися в античні проблеми фізики, астрономії та анатомії (рух, небесні явища, будова тіла), зробили переконливі відкриття, що змінили західну, і не тільки західну думку назавжди. Другим чинником був дедалі зростаючий інтерес до того, що нині відкидається, але свого часу вважалося серйозним інтелектуальним заняттям: алхімії, астрології, герменевтики. Ці «чаклунства» поєднувала переконаність у тому, що світ можна пізнати, і що відповіді на традиційні запитання складаються з простих, усебічних ключів до природи. Незважаючи на всі ірраціональні моменти, саме цей потяг до нових, нехай простих, рішень античних проблем дав можливість натурфілософам (як тоді називали вчених) вперше відмовитися від існуючих авторитетних теорій. Ще одним чинником впливу була тривала зачарованість Європи технологічними винаходами. Архітектори, навігатори, інженери, зброярі Ренесансу першими повірили в особливу важливість вимірювань і ретельних спостережень.
Найвидатніший філософ того часу Ф. Бекон проголосив дослідні знання основою наукових узагальнень. Він твердив: аби примусити природу відкрити свої секрети, слід робити те, що зазвичай не робиться. Ф. Бекона вважають засновником усієї сучасної науки, яка грунтується на експерименті. Другим засновником нового шляху в науковому пізнанні вважається Р. Декарт, який обстоював позиції раціоналізму. Найвидатнішим ученим того часу був англієць І. Ньютон. Він став засновником класичної фізики, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив диференціальне та інтегральне числення, зробив низку дуже важливих відкриттів в оптиці, створив перший рефлекторний телескоп. Кожне з цих відкриттів стало підґрунтям для розвитку самостійних наукових дисциплін.
У період Наукової революції великий крок уперед зробили фізика, математика, хімія, біологія, зоологія, медицина, географія, мінералогія. Ґрунтовні дослідження природи зумовили новий якісний стрибок в уявленнях про світ, формування переконаності в існуванні суворої природної закономірності, яку можна вирахувати математично. Успіхи промисловості сприяли розвиткові механіки. Було винайдено барометр, вакуумний насос, мікроскоп, телескоп, термометр, хронометр тощо.
Розуміння того, що для розвитку науки потрібні спільні зусилля, обмін інформацією, мало наслідком інституалізацію науки. Першу важливу спробу втілити цей підхід у життя було зроблено Лінцеанською академією в Римі у 1603 р. У 1662 р. було створено Лондонське Королівське товариство, у 1666 р. — Французьку Королівську академію наук. Академії давали можливість для наукового спілкування, міждисциплінарних досліджень, користувалися державною підтримкою.
Головний результат Наукової революції — народження сучасної науки, початок процесу диференціації наук, формування нових галузей знань, фундаментальних та прикладних наук, професійного поділу праці, спеціалізації досліджень.
Наукова революція заклала підвалини для індустріального перетворення світу в наступних століттях.
3. Економічна теорія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони іекономічні відносини.