Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
ЛЕКЦІЯ 8. СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ
ТА КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ
ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
1. Система кадрового забеспечення.
Система кадрового забезпечення галузі фізичної культури, як і інших галузей, здійснюється через освітні заклади, що входять в єдину систему освіти. Освіта є основою духовного, соціального, економічного і культурного розвитку держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої цінності суспільства. Вища освіта грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості.
Освіту в Україні визнано пріоритетною сферою соціального, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна система освіти є незалежною від політичних, громадських і релігійних організацій, вона носить науковий, світський характер. Навчання в Україні дітей до 15 років є обов'язковим.
Управління освітою в Україні здійснюється на принципі поєднання діяльності органів державного управління освітою і органів громадського самоврядування.
Державними органами управління освітою є:
У регіонах обласними та районними державними адміністраціями створюються обласні, міські, районні органи управління освітою.
В Україні встановлена та діє єдина структура системи освіти. Вона включає в себе:
Навчально-виховні заклади створюються державними, кооперативними, громадськими організаціями, підприємствами, установами, приватними особами відповідно до потреб і при наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази і педагогічних кадрів.
Незалежно від статусу і приналежності навчальні заклади зобов'язані забезпечити якість освіти в обсязі державних вимог. Потреба в державних вищих навчальних закладах визначається Кабінетом Міністрів України, потребу в інших закладах (недержавних) — регіональні органи державної влади.
В системі освіти особливе місце займає вища освіта, яка здійснюється на базі повної середньої освіти.
В Україні вищим навчальними закладами (ВНЗ) є: училища, технікуми, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети. ВНЗ можуть створювати навчальні, навчально-методичні та науково-виробничі комплекси і об'єднання.
Вищі навчальні заклади здійснюють такі види діяльності:
Державні ВНЗ здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами. Випускникам ВНЗ присвоюється кваліфікація фахівця з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності і певного освітньо-кваліфікаційного рівня (ОКР).
Законом «Про вищу освіту» в Україні введено багатоступеневу систему вузівської освіти. Вона передбачає здобуття державного освітнього цензу:
а) за освітнім рівнем: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;
б) за кваліфікацією: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст; магістр;
в) за науковим ступенем: кандидат наук; доктор наук;
г) за науковим званням: старший науковий співробітник; доцент; професор.
Вищі навчальні заклади — є 4-х рівнів:
Рівень ВНЗ не залежить від його назви чи засновника, а виключно від рівня державної акредитації.
Акредитація вищого навчального закладу — це процес ознайомлення з умовами і результатами діяльності вищих навчальних закладів, який завершується офіційним визнанням права ВНЗ здійснювати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів освіти.
Акредитація здійснюються у відповідності з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 червня 1992 року.
Акредитованими можуть бути окремі спеціальності або ВНЗ в цілому. Акредитація здійснюється у три етапи: ліцензування, атестація і власне акредитація.
Акредитацію здійснює міжгалузева акредитаційна комісія разом із міністерствами і відомствами, що мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ. Безпосередньо акредитацію проводять експертні групи відповідно до напрямків підготовки фахівців.
Експертні групи проводять:
За результатами експертизи готується мотивований висновок, який подається Міжгалузевій акредитаційній комісії.
Акредитованому ВНЗ видається відповідний сертифікат, з визначеним строком його дії. В залежності від рівня акредитації ВНЗ, органом державного управління йому може бути надана автономія з певних питань (Національні університети).
У класифікаторі спеціальностей за напрямком базової вищої освіти «Фізичне виховання і спорт» (6.0102) передбачені такі кваліфікаційні рівні фахівців:
Підготовку та перепідготовку кадрів фізкультурної галузі в Україні здійснюють такі заклади вищої освіти:
Івано-Франківський коледж фізичної культури — акредитований за III рівнем;
Дніпродзержинський технікум фізичної культури — акредитований за II рівнем.
Органом державного управління освітою є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (Мінмолодьспорту України). Відтак, загальні нормативно-правові та інші відносини в системі навчальних закладів фізкультурної освіти регулюються нормативними актами МОН України, якщо вони не заперечують нормативні акти засновника навчального закладу.
Управління вищим навчальним закладом є зовнішнім і внутрішнім.
Зовнішнє управління ВНЗ здійснюється:
Кабінетом Міністрів України.
Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.
Організацією-засновником.
Місцевими органами влади.
Регіональною Радою ректорів ВНЗ.
Внутрішнє управління ВНЗ здійснюють:
Ректор.
Колективні органи управління.
Посадові особи інституту.
До колективних органів управління відносяться:
Загальні збори (конференція) ВНЗ.
Вчена рада ВНЗ.
Ректорська рада (ректорат) ВНЗ.
Науково-методичні Ради (вузівські, факультетські).
Деканати.
Громадські організації ВНЗ та його підрозділів.
Основним внутрішнім нормативним документом ВНЗ є Статут, який укладається у відповідності з нормативними документами органів державного управління освітою та засновника, затверджується загальними зборами (конференцією) і реєструється засновником ВНЗ.
На підставі Статуту розробляється і відповідним чином затверджується комплект нормативних документів (положень), які врегульовують всі основні напрямки діяльності ВНЗ і його підрозділів. Чим чіткіше розроблені положення, тим чіткіше і вирішуються всі питання життя ВНЗ.
У ВНЗ на підставі Статуту можуть бути розроблені додаткові документи, серед яких, наприклад:
Положення про студентське самоврядування.
Положення про порядок утворення і використання фонду матеріального стимулювання праці.
Положення про фонд соціальної допомоги студентам.
Положення про факультет.
Положення про навчально-наукову (виробничу) лабораторію.
Положення про студентський гуртожиток.
Положення про навчальний науково-методичний комплекс.
Положення про організацію виховної роботи.
В деяких підрозділах ВНЗ розробляються документи, що регулюють внутрішні трудові стосунки (внутрішній розпорядок).
Ректор здійснює керівництво всією діяльністю вищого навчального закладу. Він обирається загальними зборами (конференцією) ВНЗ і призначається на посаду органом державного управління на умовах контракту.
Ректор несе повну відповідальність за результати роботи вищого навчального закладу. В своїх діях він керується чинним законодавством, виступає від імені ВНЗ, представляє його в усіх органах, розпоряджається майном ВНЗ, заключає угоди, видає доручення тощо.
У межах компетенції ректор ВНЗ видає накази і дає розпорядження, які є обов'язковими для виконання всіма співробітниками, студентами та іншими особами.
Ректор здійснює прийом на роботу і звільнення з роботи робітників і службовців і забезпечує заміщення посад професорсько-викладацького складу, педагогічних і наукових працівників, призначає керівників структурних підрозділів, які входять до складу ВНЗ.
Органом управління факультету є Вчена рада факультету, головою якої є декан. Принципи формування і права Ради визначаються Статутом ВНЗ. Рада (Вчена рада) ВНЗ може частину своїх повноважень передавати Раді факультету.
Керівництво діяльністю факультету здійснює декан. Декан у рамках своїх повноважень видає розпорядження, які обов'язкові для всіх працівників і студентів факультету. Декан несе повну відповідальність за результати роботи факультету.
Керівництво діяльністю кафедри здійснює завідувач кафедри, який обирається Вченою радою ВНЗ та призначається ректором. Завідувач несе повну відповідальність за результати роботи кафедри.
Навчальний процес у вищих навчальних закладах України орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення знань, швидкої адаптації до змін в соціально-культурній сфері та організації праці в умовах ринкової економіки. Він базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності і безперервності та зводиться до системи заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти.
Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки та навчальними планами і відображається у підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, а також у процесі проведення навчальних занять.
Науково-методичне забезпечення навчального процесу включає:
Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки є переліком обов'язкових та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення і форм підсумкового контролю. Нормативна частина змісту освіти визначається державними стандартами освіти, а вибіркова — вищим навчальним закладом.
Основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу є навчальний план.
Навчальний план — це нормативний документ, що визначає перелік і обсяг навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми і обсяг проведення навчальних занять, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і під сумкового контролю.
Зміст та вимоги до знань і вмінь з навчальної дисципліни визначаються навчальною програмою дисципліни. Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми підготовки ВНЗ складається робоча навчальна програма дисципліни.
Робоча навчальна програма містить виклад конкретного змісту дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення та обсяг, визначає форми і засоби підсумкового контролю.
Складовими робочої навчальної програми є:
Відповідальність за відповідність рівня підготовки студентів вимогам державних стандартів освіти несуть керівники факультетів і кафедр.
Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін. Вибіркові навчальні дисципліни включені до індивідуального навчального плану студента є обов'язковими для вивчення.
Студент є відповідальним за виконання індивідуального навчального плану.
Навчальний час студента складається з певної кількості академічних годин (одна академічна година — 45 хв.), навчальних днів, тижнів, семестрів, курсів. Тривалість семестру визначається навчальним планом, проте сумарна тривалість канікул становить не менше 8 тижнів.
Для студентів третього та наступних курсів ВНЗ може встановлюватись вільне відвідування занять. В усіх інших випадках — відвідування занять є обов'язковим для студентів.
Форми організації навчання. Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у формах навчальних занять, виконання індивідуальних завдань, самостійної роботи, практичної підготовки, контрольних заходів та у формі навчально-тренувальних занять.
Основними видами навчальних занять є: лекції, лаборатор ні, практичні, семінарські заняття і консультації.
Підсумкові оцінки, отримані студентами за виконання всіх видів навчальних занять, можуть враховуватись при виставленні семестрової оцінки з даної навчальної дисципліни.
Лекція є основною формою навчального заняття у ВНЗ й призначається для викладу та засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція охоплює матеріали однієї або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика лекцій визначається робочою навчальною програмою.
Лекції проводяться професорами, доцентами, старшими викладачами вищого навчального закладу та запрошеними провідними науковцями і фахівцями-практиками з однією або більше академічними групами. Лектор зобов'язаний дотримуватись навчальної програми щодо тематики занять, але не є обмеженим у трактуванні навчального матеріалу та в формах і засобах його подачі. Лекції, які не охоплені навчальною програмою, проводяться в окремо відведений час.
Лабораторне заняття є формою навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача проводить експерименти (досліди) з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набуває навичок роботи з лабораторним устаткуванням, вимірювальною апаратурою, оволодіває методикою експериментальних досліджень.
Лабораторні заняття проводяться не більше як з половиною академічної групи в спеціально обладнаних приміщеннях або в умовах реального професійного середовища (наприклад, в спортивному залі).
Практичне заняття є формою навчального заняття, при якому викладач організовує розгляд студентам окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання студентом відповідних індивідуальних завдань. Проведення практичного заняття грунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі — тестах, наборі завдань.
Практичне завдання включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку проблеми викладачем, обговорення й розв'язання завдань, їх оцінку. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини складу академічної групи.
Семінарське заняття є формою навчального заняття в академічній групі, на якому викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів (реферати).
Викладач оцінює і фіксує в журналі підготовлені студентами реферати, їхні виступи в дискусії, уміння формулювати й відстоювати свою позицію.
Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їхньої підготовки та розкриття творчих здібностей. Вони можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін.
Види, обсяг і форми індивідуальних навчальних занять, а також форми та методи поточного і підсумкового контролю визначаються індивідуальним навчальним планом студента. Індивідуальні заняття проводяться за окремим графіком.
Специфіка навчання у закладі вищої фізкультурної освіти вимагає більш широкого застосування індивідуальних занять як для оволодіння навчальними дисциплінами, так і для повного розкриття спортивного обдарування на досягнення студентом якнайвищих досягнень в обраному виді спорту.
Консультація є навчальним заняттям під час якого студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання, пояснення певних теоретичних положень або аспектів їх практичного застосування. Організація консультацій передбачається як для груп, так і для окремих студентів, якщо стосується питань, пов'язаних з виконанням індивідуальних завдань або планів спортивної підготовки.
Індивідуальні завдання (реферат, курсові і дипломні роботи, тощо) з окремих дисциплін виконуються в терміни, передбачені навчальним планом вищого навчального закладу. Вони виконуються студентом самостійно при консультації з боку викладача. Комплексна тема може виконуватись кількома студентами.
Курсові роботи виконуються з метою закріплення і поглиблення знань та їх застосування при вирішенні комплексних фахових завдань. Тематика курсових робіт повинна відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватись з практичними потребами фаху.
Курсові роботи захищаються перед комісією кафедри, оцінюються за чотирьохбальною шкалою і зберігаються на кафедрі протягом року.
Дипломні (кваліфікаційні) роботи виконуються на завершальному етапі навчання студентів. Вони передбачають як систематизацію теоретичних і практичних знань зі спеціальності, застосування їх при вирішенні конкретних завдань, так і розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження і експерименту, пов'язаних з темою роботи.
Студент має право обрати тему дипломної роботи з числа запропонованих випускаючою кафедрою або запропонувати свою тему, відповідно її обґрунтувавши. Захист дипломних робіт здійснюється у державних комісіях після виконання студентом усіх вимог навчального плану і при позитивних відгуках керівника дипломної роботи та позитивних рецензіях на дипломний проект фахівців чи науковців відповідного рівня.
Захист може проводитись як у ВНЗ, так і в організації, для якої тематика роботи становить теоретичний або практичний інтерес. Захищені дипломні роботи зберігаються у бібліотеках вищих навчальних закладів протягом 3-х років.
Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових занять час. Робочим навчальним планом повинно бути відве'дено від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу студента для самостійної роботи. Самостійна робота студента закладу вищої фізкультурної освіти може виконуватись не лише в бібліотеці, навчальному кабінеті, лабораторії, але й в умовах тренувального збору (в готелі), під час переїзду до місць змагань і в інших, складних для засвоєння навчального матеріалу умовах. Самостійна робота забезпечується чітким індивідуальним графіком навчання студента, наявністю відповідних підручників, навчальних та методичних посібників, текстів лекцій викладача (в т.ч. на електронних носіях інформації) та власними конспектами лекцій; можливістю скористатися відповідною науковою і періодичною літературою.
Зміст самостійної роботи студента визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами і завданнями викладача.
Спортивне вдосконалення студентів спеціалізованого вищого навчального закладу є природною і найважливішою ланкою їхньої підготовки. Значимість рівня спортивної підготовки випливає з самої суті майбутньої діяльності фізкультурного працівника. Особливість спортивної діяльності полягає в тому, що деякі аспекти спорту неможливо вивчити, а можна лише відчути й то тільки на відповідно високому змагальному рівні.
У вищому навчальному закладі фізкультурного профілю, як правило, вчаться студенти, стаж спортивної діяльності яких становить 3-7 років. У студентському віці наступає найрезультативніша спортивна пора в більшості видів спорту, хоча в деяких видах (спортивна гімнастика, плавання) найкраща пора може вже залишитися в минулому. Проте й ті, хто вже пройшов пік своїх спортивних досягнень, й ті, хто в розквіті змагальної діяльності, й ті, хто на підході до своїх спортивних висот, з однаковою мірою серйозності повинні ставитися до тренувального процесу. Адже тренування студента фізкультурного закладу освіти носить дещо глибший, педагогічно-аналітичний характер.
Саме тому розкладом занять та навчальним планом передбачено певну кількість годин для спортивно-педагогічного вдосконалення (СПВ) або підвищення спортивної майстерності (ПСМ). Частину годин, виділених студентові для СПВ, ПСМ чи спортивної спеціалізації, студент може, за погодженням із навчальною частиною, кафедрою відпрацювати в ДЮСШ, в навчально-тренувальних групах при кафедрах, у збірних командах клубів і регіонів, інших спортивних організаціях. Це сприяє глибшому практичному оволодінню студентом основами своєї професії. Варто мати на увазі, що частина студентів бере участь в тренувальному процесі збірних командах України і спортивних товариств, у школах вищої спортивної майстерності, на тренувальних зборах і змаганнях. Це дуже збільшує ефективність спортивного вдосконалення студента і сприяє його фаховому зростанню.
Наукова робота студента відіграє чималу роль в підготовці фахівців, особливо у відборі студентів, здібних до ведення наукової роботи в галузі фізичної культури.
Підготовка рефератів, участь в студентських наукових конференціях, перші публікації, контакти з науковцями, підготовка курсових і дипломних робіт — все це етапи становлення майбутнього вченого.
Особливо цінними є наукові роботи в галузі фізичної культури, виконані студентами-спортсменами, які добре розуміють предмет дослідження й особистий спортивний досвід яких є неоціненним.
Практика показує, що досвідчений спортсмен, при всіх інших, різних умовах, більш успішно працює в спортивній науці, з легкістю освоює «пограничні» галузі інших наук. Тому дуже важливо прищепити смак до експериментальних наукових досліджень студентам-спортсменам, які в своєму захоплені спортом зрідка вдаються до наукового аналізу без заохочення з боку авторитетного наставника.
Згідно з діючими нормативними документами, студенти-відмінники за рішенням Вченої ради ВНЗ можуть скеровуватися до аспірантури безпосередньо після закінчення навчання.
Практична підготовка має на меті набуття студентом професійних навичок та вмінь. Вона проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу та спеціаліста з конкретного фаху.
Практична підготовка студентів вищого навчального закладу фізкультурного профілю здійснюється:
Практична підготовка регламентується навчальним планом вищого навчального закладу та Положенням про проведення практики студентів вищого навчального закладу України.
Загальну організацію практик та контроль за її проведенням здійснює керівник практики. Навчально-методичне керівництво і виконання програм практик забезпечують відповідні кафедри навчального закладу.
До керівництва практикою можуть залучатися провідні фахівці спортивних організацій і підрозділів, які є базою практики. За наявністю вакантних місць студенти можуть зараховуватись на штатні посади. Але не менше 50 % часу вони повинні відводити на загально-професійну підготовку.
Контрольні заходи передбачають поточний та підсумковий контроль. Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних і семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю і система оцінювання рівня знань визначаються відповідною кафедрою.
Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студента. Він проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньому рівні або на окремих його етапах.
У разі використання модульної форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини занять з певної дисципліни, результати модульного контролю враховуються при виставленні підсумкової оцінки.
Семестровий контроль проводиться у формах екзамену, диференційованого заліку і заліку. Студент допускається до семестрового контролю, якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.
Екзамен є контрольним заходом перевірки засвоєння студентом теоретичного і практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни.
Диференційований залік полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі виконання індивідуальних завдань, а залік — на підставі виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських і лабораторних заняттях.
Заліки плануються при відсутності модульного контролю і екзамену і не передбачають обов'язкову присутність студентів.
Результати складання екзаменів і диференційованих заліків оцінюються за п'ятибальною шкалою. Екзамени і заліки складаються в період екзаменаційних сесій або у встановлені вищим навчальним закладом терміни складання заліків та екзаменів. Студенти, які не з'явились на екзамен без поважної причини, вважають такими, що одержали незадовільну оцінку.
Студентам, які під час сесії одержали не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академічну заборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисциплі ни: один раз викладачу, другий — комісії, призначеній деканом.
Державний екзамен проводиться як комплексна перевірка знань студентів з дисциплін, передбачених навчальним планом.
Державна екзаменаційна комісія здійснює державну атестацію студентів після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні з метою встановлення фактичної відповідальності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам кваліфікаційної характеристики.
Державна комісія перевіряє рівень підготовки випускників, присвоює їм відповідний освітній рівень (кваліфікацію), вносить пропозиції щодо поліпшення освітньо-професійної підготовки фахівців.
Необхідність грунтовного реформування системи освіти в Україні є важливою соціальною проблемою, зумовленою, зокрема, процесами глобалізації. В Україні ще не сформоване однозначне ставлення до глобалізаційних процесів у світі, проте їх ігнорування — не найраціональніший спосіб поведінки.
Потрібно, щоб Україна, нарешті, обрала свій стратегічний напрям розвитку — це входження до єдиної сім'ї Європейських народів, повернення до Європейських політичних і культурних традицій. Європейська інтеграція стає ключовою ланкою переходу від закритого тоталітарного суспільства до відкритого демократичного.
Підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграція до європейського та світового освітнього і науково-технічного середовища передбачає зняття обмежень на контакти, поширення інформації, взаємні обміни.
Основними ланками культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції є впровадження європейських, норм і стандартів в освіті та науці.
Болонський процес є головним інтеграційним явищем у Європейській освіті. Він сформувався, зокрема, як реакція освітніх закладів та органів державного управління освітою країн Європи на зниження рівня конкурентоспроможності випускників європейських ВНЗ у порівнянні з випускниками вузів США.
Згідно з Болонською декларацією, ухваленою у 1999 році, 43 країни зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність до єдиного стандарту.
Вимоги Болонської декларації, спрямовані на уніфікацію Європейського освітнього простору, залишають можливості для широкого доступу до багатоманітності освітніх та культурних надбань усіх країн-учасниць цього процесу.
Основними завданнями Болонського процесу є:
Двоетапна система вищої освіти впроваджується на основі таких циклів: незакінчена вища освіта (додипломна) тривалістю 3—4 роки і закінчена вища освіта (післядипломна) тривалістю до 2 років.
Визначальними властивостями Європейської вищої освіти мають бути:
Передбачається:
Передбачається видача студентові додатку до диплома, який гарантує його власнику повне визнання працедавцями чи можливість подальшого продовження навчання.
Впровадження стандартизованого й інформативного додатку до диплома вимагає введення кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП).
КМСОНП сприяє індивідуалізації процесу навчання, мобільності студентів і викладачів, уможливлює їх навчання (працю) в різних ВНЗ Європи.
КМСОНП — це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модельних технологій навчання та залікових кредитів.
Заліковий кредит — це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістовних модулів (переважно 36—54 години).
Модуль — це завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики).
Під змістовним модулем розуміється система навчальних елементів, що поєднана відповідністю певному навчальному об'єкту.
Кредитно-модульна система чітко визначає обсяги усіх видів навчальної та наукової роботи студентів.
Реалізація навчального плану студентів має індивідуальний характер і здійснюється у межах нормативного і граничного терміну навчання.
Різниця між нормативним і граничним терміном навчання (до 1 року) не фінансується з бюджету.
Основні положення Болонської угоди пройшли апробацію часом і довели свою ефективність у США, Великобританії і ВНЗ Західної Європи.
Україна, на жаль, відстала від інших країн Європи із приєднанням до процесів європейської інтеграції.
Зверхнє ставлення до процесів глобалізації, некритичне ставлення до досягнень та стану національної системи освіти призвели до певної ізоляції разом з невеликою групою таких країн, як Білорусь і Молдова.
Більшість кроків України щодо приєднання до Болонського процесу мали переважно декларативний і малоефективний характер.
Тільки у 2004 році Міністерство освіти і науки України здійснило ряд активних заходів, які мають за мету долучити Україну до Болонського процесу вже у 2005 році. Це підтверджують накази МОН України № 48 і № 49 від 23 січня 2004 р. «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчання» та «Про затвердження програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації у системі вищої освіти і науки України».
Реальним кроком української освіти у напрямку співпраці з освітою європейською є проведення у ВНЗ педагогічного експерименту з впровадженням кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
В експерименті беруть участь понад 60 вищих навчальних закладів. Експеримент має обґрунтувати доцільність, можливість та конкретні шляхи застосування КМСОНП у вищій освіті України.
Зокрема, від впровадження КМСОНП очікується досягти:
Очевидно, що на шляху входження України до освітнього простору Європи є немало більш або менш суттєвих перешкод. Окрім відсутності досвіду та обмежених матеріально-технічних
можливостей, маємо рахуватися з фактичною обмеженістю контактів із зарубіжними навчальними закладами і незнанням іноземних мов переважною кількістю українських викладачів і студентів. Треба брати до уваги й психологічну неготовність усіх суб'єктів навчального процесу до таких стратегічних дій.
Зважаючи на тенденції і плани розвитку Європейської і світової освітньої системи, в Україні терміново необхідно внести і певні зміни у законодавчо-нормативну базу. Ці зміни стосуються як змісту, так і форм організації процесу здобуття освіти, а також розвитку наукової роботи у ВНЗ.
Від національних систем освіти країн-учасниць Болонського процесу вимагається гарантувати якість освіти шляхом: визначення відповідальних органів; оцінки програм навчальних закладів, що включають внутрішній і зовнішній контроль; системи сертифікації і акредитації.
Стратегічним завданням реформування національної вищої освіти є виховати громадянина України, як гармонійно розвинену особистість, здатну знайти застосування своїм знанням і умінням на ринку праці в умовах жорсткої конкуренції.
Офіційне приєднання України до Болонського процесу, як і інші заходи, спрямовані на розвиток відносин України з Європейським союзом, сприятиме зростанню в Україні європейської культурної ідентичності, впровадженню європейських стандартів в освіті, науці та техніці.