Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
Кафедра нагляду за додержанням законів органами, які проводять
досудове розслідування
З Б І Р Н И К Л Е К Ц І Й
«Особливості прокурорського нагляду за додержанням
законів під час проведення досудового розслідування
у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням»
КИЇВ
2013 2
З М І С Т
1. Тези лекції: «Загальні положення прокурорського нагляду за
додержанням законів під час досудового розслідування у формі
процесуального керівництва досудовим розслідуванням»...........................3
2. Тези лекції: «Нагляд прокурора за додержанням вимог закону на
початку досудового розслідування. Повноваження прокурора щодо
внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань» .........17
3. Тези лекції: «Нагляд прокурора за додержанням законів під час
досудового розслідування у формі процесуального керівництва при
проведенні слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових)
дій»..........................................................................................................................34
4. Тези лекції: «Нагляд прокурора за додержанням вимог закону у
формі процесуального керівництва щодо підстав та порядку
повідомлення про підозру у вчиненні кримінального
правопорушення»................................................................................................54
5. Тези лекції: «Прокурорський нагляд за додержанням вимог
закону при затриманні підозрюваного та застосуванні запобіжних заходів
під час досудового розслідування»...................................................................65
6. Тези лекції: «Реалізація повноважень прокурора щодо нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва під час
закінчення досудового розслідування»...........................................................84
7. Тези лекції: «Особливості прокурорського нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва під час
кримінального провадження щодо неповнолітніх»......................................99
3
1. Тези лекції:
«ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА
ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО
РОЗСЛІДУВАННЯ У ФОРМІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА
ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ»
П Л А Н
1. Загальні положення та правова основа прокурорського нагляду
за додержанням законів під час досудового розслідування у формі
процесуального керівництва досудовим розслідуванням за КПК України
2012 року.
2. Сутність та основні ознаки нагляду за додержанням законів під
час досудового розслідування у формі процесуального керівництва
досудовим розслідуванням.
3. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням.
4. Особливості процесуального статусу прокурора у кримінальному
провадженні. Підстави для призначення та заміни прокурора у
кримінальному провадженні.
5. Список рекомендованих джерел.
1. Загальні положення та правова основа прокурорського нагляду
за додержанням законів під час досудового розслідування у формі
процесуального керівництва досудовим розслідуванням за КПК України
2012 року.
Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу
України прокурор, здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами
Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку
осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи
державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи
та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні
вимоги та процесуальні рішення прокурора. 4
Аналізуючи процесуальний статус прокурора згідно з КПК України,
слід пам’ятати, що участь прокурора у кримінальному процесі визначається
насамперед закріпленими ст. 121 Конституції України фундаментальними
положеннями щодо основних напрямків діяльності або функцій органів
прокуратури України. Серед них, зокрема: підтримання державного
обвинувачення в суді; нагляд за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Концептуальною новелою КПК України 2012 року є передбачене
параграфом 2 Глави 3 положення щодо участі прокурора на стороні
обвинувачення на всіх стадіях кримінального провадження. Віднесення
прокурора до сторони обвинувачення, у тому числі й на стадії досудового
провадження, є втіленням у процес таких загальних засад кримінального
провадження, визначених КПК України 2012 року, як змагальність та
диспозитивність.
Відповідно до вимог статей 3, 22, 26 Кримінального процесуального
кодексу України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною
обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і
законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому
сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та
подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також
на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.
Диспозитивність передбачає, що сторони кримінального провадження є
вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених
Кодексом.
Реалізовуючи принцип змагальності, саме прокурор, як сторона
обвинувачення здійснює повідомлення особі про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом до суду 5
та підтримання державного обвинувачення у суді. У випадках, передбачених
зазначеним Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за
погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися
потерпілим, його представником. Відмова прокурора від підтримання
державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального
провадження, крім випадків, передбачених Кодексом.
2. Сутність та основні ознаки нагляду за додержанням законів під
час досудового розслідування у формі процесуального керівництва
досудовим розслідуванням.
Другою концептуальною новелою КПК України 2012 року, що
системно пов’язана з зазначеною вище, є визначена ч. 2 ст. 36 цього КПК
основоположна норма про те, що прокурор здійснює нагляд за додержанням
законів під час проведення досудового розслідування у формі
процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
Досудове розслідування за ст. 3 КПК України визначається як стадія
кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей
про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових
розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або
направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про
звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Процесуальне керівництво прокурором досудовим розслідуванням
вбачається як ефективний спосіб забезпечення законності дій та рішень
органів досудового розслідування та реалізації визначених Конституцією
України відповідних наглядових повноважень. Нагляд за додержанням
законів у формі процесуального керівництва дозволяє прокурору за
допомогою обов’язкових для виконання зазначеними органами вказівок,
доручень, процесуальних дій та рішень безпосередньо спрямовувати хід та 6
перебіг кримінального провадження на його досудових стадіях,
цілеспрямовано впливати на результат діяльності органів досудового
розслідування та виконання ними завдань кримінального судочинства,
насамперед щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних
правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників
кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та
неупередженого розслідування.
Здійснення нагляду за додержанням законів у формі процесуального
керівництва досудовим розслідуванням полягає у тому, що прокурор, на
відміну від суто наглядових повноважень, здійснює також діяльність,
пов’язану із визначенням кола доказів та способів їх отримання у
конкретному кримінальному провадженні, проведенням із зазначеною метою
певних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а також
забезпеченням при цьому законності дій слідчого.
Тож Кримінальний процесуальний кодекс України певним чином
корегує реалізацію зазначеної вище конституційної функції прокурора щодо
нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-
розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Зміщуючи акцент із
суто наглядової діяльності прокурора на безпосереднє керівництво
процесуальною діяльністю органу досудового розслідування щодо
проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання (збирання)
доказів або перевірку вже отриманих доказів у кримінальному провадженні,
КПК України 2012 року істотно посилює статус прокурора саме як сторони
кримінального провадження з боку обвинувачення.
Безперечно, зазначена норма також суттєво впливає на загальну
спрямованість, конкретний зміст та характер повноважень прокурора у
кримінальному провадженні.
За змістом відповідних статей чинного КПК України прокурор,
здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового
розслідування у формі процесуального керівництва досудовим 7
розслідуванням, перебуває вже «поруч і разом зі слідчим». Прокурор у
такому разі безпосередньо керує діями органу досудового розслідування
щодо проведення певних процесуальних або слідчих дій, бере активну участь
у проведенні будь-якої процесуальної, слідчої дії або сам проводить їх.
Здійснюючи процесуальне керівництво, прокурор безпосередньо несе
відповідальність за своєчасність та законність прийняття органами
досудового розслідування процесуальних рішень, а також проведення
слідчих дій, спрямованих на встановлення та перевірку доказів у
кримінальному провадженні, отримання таких доказів з підстав та у порядку,
передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, дотримання
правил їх належності та допустимості. Порушення встановленого законом
порядку проведення слідчих дій та отримання за їх результатами доказів,
наявність недопустимих доказів негативно впливає на можливість їх
використання прокурором під час судового розгляду, звужує доказову базу
прокурора у процесі як сторони кримінального провадження.
3. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням.
За КПК України 2012 року саме прокурор (як виняток – слідчий за
погодженням з прокурором), реалізуючі свої повноваження щодо
процесуального керівництва досудовим розслідуванням складає та в день
складання вручає особі письмове повідомлення про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення. Перед цим прокурор самостійно оцінює
наявність відповідних підстав для письмового повідомлення про підозру,
тобто: законність затримання особи на місці вчинення кримінального
правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; законність обрання
до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявність
достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального
правопорушення (ст. 276 КПК України 2012 року). 8
Відповідно до ст. 283 цього КПК України прокурор після повідомлення
особі про підозру зобов’язаний у найкоротший строк здійснити одну з таких
дій: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням
про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з
обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів
медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового
розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових
розслідувань.
Саме прокурор, здійснюючи свої повноваження, за наявності
визначених ст. 284 КПК України 2012 року підстав закриває кримінальне
провадження під час досудового розслідування, приймаючи відповідну
постанову. Виключенням з цієї норми є можливість слідчого приймати
постанову про закриття кримінального провадження у разі встановлення
відсутності події кримінального правопорушення, встановлення відсутності в
діянні складу кримінального правопорушення або набрання чинності закону,
яким скасовується кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою,
якщо в кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про
підозру.
У всіх інших випадках, за наявності підстав, передбачених зазначеною
статтею КПК України, рішення про закриття кримінального провадження
щодо підозрюваного приймає виключно прокурор. Стосовно постанов
слідчого про закриття кримінального провадження прокурор протягом
двадцяти днів з моменту отримання копії такої постанови має право її
скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Вказана постанова
слідчого може бути скасована прокурором і за скаргою заявника,
потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту
отримання заявником, потерпілим копії постанови.
Таким чином, відповідно до КПК України 2012 року прокурор
наділений виключними повноваженнями владно-розпорядчого характеру 9
щодо прийняття основних, ключових рішень на досудових стадіях
кримінального провадження.
Показовим прикладом, що ілюструє націленість нового кримінального
процесуального закону на забезпечення загальнообов’язкового
(імперативного) характеру повноважень прокурора щодо процесуального
керівництва досудовим розслідуванням, є передбачений КПК України
порядок оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора. Так,
скарга слідчого на рішення, дію чи бездіяльність прокурора повинна
подаватися в письмовій формі не пізніше трьох днів з моменту прийняття або
вчинення оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності. При цьому скарга
слідчого подається до прокуратури вищого рівня щодо прокуратури, в якій
обіймає посаду прокурор, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується.
Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора не зупиняє їх
виконання. Рішення службової особи органу прокуратури вищого рівня за
наслідками розгляду скарги є остаточним і не підлягає оскарженню до суду,
інших органів державної влади, їх посадових чи службових осіб (статті 312,
313 КПК України 2012 року).
Аналізуючи повноваження прокурора, передбачені ст. 36 та деякими
іншими статтями КПК України, слід зауважити що прокурор, здійснюючи
нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування
у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням,
уповноважений: починати досудове розслідування; мати повний доступ до
матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового
розслідування; доручати органу досудового розслідування проведення
досудового розслідування; доручати слідчому, органу досудового
розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення у
встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій та негласних
слідчих (розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення чи брати
участь у них, а за потреби особисто проводити слідчі (розшукові) дії;
скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; приймати 10
процесуальні рішення, у тому числі щодо продовження строків досудового
розслідування; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого
до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних
слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій чи самостійно подавати
слідчому судді такі клопотання; повідомляти особі про підозру;
затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань
про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру,
вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених
клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про
звільнення особи від кримінальної відповідальності; використовувати інші
повноваження у випадках та у порядку, передбаченому Кодексом.
Керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані
виконувати доручення та вказівки прокурора, а оперативні підрозділи –
доручення прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання
законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому
Кримінальним процесуальним кодексом, тягне за собою передбачену
законом відповідальність (ч. 3 ст. 39, ч. 5 ст. 40 КПК України).
4. Особливості процесуального статусу прокурора у кримінальному
провадженні. Підстави для призначення та заміни прокурора у
кримінальному провадженні.
Третьою новелою є передбачене Кримінальним процесуальним
кодексом України (ст. 37) нове поняття «прокурор», а також визначення
окремого поняття «керівник органу прокуратури». Крім того, у КПК України
2012 року у зв’язку із реалізацією прокурором зазначених вище
процесуальних повноважень використовується поняття «прокурор у
конкретному кримінальному провадженні», закріплюються чітко визначені 11
процесуальні взаємовідносини між прокурором у конкретному
кримінальному провадженні та керівником органу прокуратури.
Відповідно до ст. 3 КПК України поняття «прокурор» включає –
Генерального прокурора України, першого заступника, заступників
Генерального прокурора України, їх старших помічників, помічників,
прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя, прокурорів міст і районів, районів у містах, міжрайонних та
спеціалізованих прокурорів, їх перших заступників, заступників прокурорів,
начальників головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перших
заступників, заступників, старших прокурорів та прокурорів прокуратур усіх
рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом.
До «керівників органів прокуратури» належать – Генеральний
прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст
Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району,
прирівняні до них прокурори, та їх заступники, які діють у межах своїх
повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 37 КПК України 2012 року прокурор, який
здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному
провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури
після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу
прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть
повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а
також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших
прокурорів.
Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники
Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у
містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники і
заступники, тобто керівники органів прокуратури, при здійсненні нагляду за
додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають 12
право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та
підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування,
передбачених Кодексом. Про скасування таких постанов повідомляють
прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення
відповідного досудового розслідування (за ч. 6 ст. 36 КПК України
2012 року).
Варто наголосити, що за змістом відповідних норм Кримінального
процесуального кодексу України прокурори у конкретному кримінальному
провадженні, до яких належать і старші прокурори, прокурори прокуратур
міського та районного рівнів, можуть використовувати весь комплекс
наведених вище передбачених КПК України повноважень, у тому числі
владного характеру – з нагляду за додержанням законів під час проведення
досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням.
При цьому прокурор у кримінальному провадженні реалізує визначені
законом повноваження самостійно і повністю несе відповідальність за
правильність, законність та обґрунтованість прийнятих рішень та проведених
процесуальних дій. Насамперед це стосується: початку досудового
розслідування; надання органам досудового розслідування обов’язкових для
виконання вказівок та доручень; складання та вручення особі письмового
повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
погодженні або відмові у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді
про проведення слідчих, процесуальних дій чи самостійного подання
слідчому судді таких клопотань у випадках, передбачених Кодексом;
прийняття рішення про контроль за вчиненням злочину та проведення інших
негласних слідчих (розшукових) дій; закриття кримінального провадження;
затвердження чи відмови у затвердженні обвинувального акта, клопотань про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру,
самостійного складання чи внесення змін до складеного слідчим
обвинувального акта чи зазначених клопотань. 13
У КПК України 2012 року застосовуються і поняття «прокурора
вищого рівня» та «службової особи органу прокуратури вищого рівня», які
під час досудового розслідування у передбачених КПК України випадках
розглядають скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчих та
підпорядкованих прокурорів.
Прокурор вищого рівня погоджує відповідні процесуальні документи
керівника органу прокуратури, який брав участь у судовому засіданні і
дійшов переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного
обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення (ст. 341
КПК України 2012 року). Крім того, прокурор вищого рівня розглядає скарги
підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого на недотримання розумних
строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування (ст. 308 КПК
2012 року).
Четвертою новелою Кримінального процесуального кодексу України,
що пов’язана з попередньою й також стосується статусу і повноважень
прокурора, є передбачене ч. 2 ст. 37 цього Кодексу концептуальне положення
про те, що прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному
провадженні з його початку до завершення. Тим самим КПК України
закріплюється принцип «одного прокурора» або «незмінності прокурора»,
що здійснює повноваження у конкретному кримінальному провадженні з
початку досудового розслідування і до його завершення у суді, у тому числі
до прийняття рішень судами вищих інстанцій. Як наслідок, визначений
Кодексом перелік підстав для заміни прокурора у конкретному
кримінальному провадженні є досить обмеженим.
Здійснення повноважень прокурора в цьому ж самому кримінальному
провадженні іншим прокурором можливе лише у кількох визначених КПК
України випадках. Так, згідно з вимогами ч. 3 ст. 37 КПК України
керівником органу прокуратури покладаються повноваження прокурора у
відповідному кримінальному провадженні на іншого прокурора, якщо
прокурор не може здійснювати свої повноваження у кримінальному 14
провадженні через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу,
звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що
унеможливлює його участь у кримінальному провадженні. В інших випадках,
що визначені як виняткові, повноваження прокурора можуть бути покладені
керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу
прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за
додержанням законів під час проведення досудового розслідування.
Заміна прокурора в цьому ж самому кримінальному провадженні
іншим прокурором під час досудового розслідування можлива також: у разі,
якщо Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і
прирівняні до них прокурори своєю вмотивованою постановою доручають
здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення
іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу
вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового
розслідування (ч. 5 ст. 36 КПК України 2012 року); службова особа органу
прокуратури вищого рівня за результатами розгляду скарги слідчого на
рішення, дію чи бездіяльність прокурора, у разі скасування рішення або
визнання незаконними вчинених дії чи бездіяльності підпорядкованих
прокурорів має право здійснити заміну одного прокурора на іншого з числа
службових осіб органів прокуратури того самого рівня в досудовому
провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи
бездіяльність (ч. 3 ст. 313 КПК України 2012 року).
Прийняття Кримінального процесуального кодексу України 2012 року
призвело до докорінної зміни всієї системи кримінального провадження у
державі. Як наслідок, з об’єктивною необхідністю змінюється процесуальний
статус та наглядові повноваження прокурора як гаранта додержання законів
під час проведення досудового розслідування.
15
5. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у
зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: закон
України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI [Електронний ресурс]: Офіційний
веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4652-17
5. Про прокуратуру: закон України від 5 листопада 1991 року
№ 1789-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
6. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від
17 серпня 2012 року № 69 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
7. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року
№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
8. Про затвердження Порядку надсилання інформації про осіб у
кримінальних провадженнях та електронних копій судових рішень щодо осіб,
які вчинили кримінальні правопорушення: наказ Генерального прокурора
України та Голови Державної судової адміністрації України від 27 вересня
2012 року № 91/114 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
9. Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури
України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну
інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних
систем органів внутрішніх справ: наказ Генерального прокурора України та
Міністра внутрішніх справ України від 17 листопада 2012 року № 115/1046
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури
України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
10. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-
практичний коментар: у 2 т. – Т. 1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський,
Є.П. Бурдоль та ін.; [за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова]. –
Х.: Право, 2012. – 768 с. 16
11. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-
практичний коментар: у 2 т. – Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий,
Ю.М. Дьомін та ін.; [за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова]. –
Х.: Право, 2012. – 664 с.
12. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-
логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів:
наук.-практ. посіб. / Р.Г. Андрєєв, Є.М. Блажівський, М.І. Гошовський та ін.).
– К.: Алерта, 2012. – 736 с.
17
2. Тези лекції:
«НАГЛЯД ПРОКУРОРА ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ВИМОГ ЗАКОНУ НА
ПОЧАТКУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ. ПОВНОВАЖЕННЯ
ПРОКУРОРА ЩОДО ВНЕСЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ДО ЄДИНОГО
РЕЄСТРУ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ»
П Л А Н
1. Загальні положення досудового розслідування.
2. Реалізація повноважень прокурора щодо початку досудового
розслідування.
3. Основні засади ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань
відповідно до Кримінального процесуального кодексу України та
Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань.
4. Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань. Дані (відомості), що вносяться до Єдиного реєстру
досудових розслідувань на початку та під час досудового розслідування.
5. Підстави та порядок доступу до відомостей, внесених до Реєстру,
їх захист. Нагляд прокурора за забезпеченням своєчасного, повного та
достовірного внесення інформації до Реєстру.
1. Загальні положення досудового розслідування.
Відповідно до визначення, що міститься в п. 5 ч.1 ст. 3 КПК України,
досудове розслідування – це стадія кримінального провадження, яка
починається з моменту внесення відомостей про кримінальне
правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) і
закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до
суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів
медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від
кримінальної відповідальності.
Здійснюється досудове розслідування у двох формах: дізнання
(розслідування кримінальних проступків) і досудове слідство (розслідування
злочинів). 18
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але
не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене
кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-
якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального
правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та
розпочати розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення
відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до
реєстру або без такого внесення не допускається і тягне відповідальність,
встановлену законом.
Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до
внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення
огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на
повітряному, морському, річковому судні чи військовому кораблі, а також у
миротворчому контингенті та персоналі, що перебуває за межами України,
під час виконання міжнародних миротворчих місій поза межами України
досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього
вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій
можливості.
2. Реалізація повноважень прокурора щодо початку досудового
розслідування.
Однією з ключових сторін кримінального провадження є прокурор,
яким згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України є Генеральний прокурор України,
перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші
помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах,
міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники
прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, 19
їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур
усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК України.
Повноваження прокурора у кримінальному провадженні
передбачені статтею 36 та іншими статтями КПК України. Він здійснює
свої повноваження, починаючи з моменту надходження заяви чи
повідомлення або інформації про кримінальне правопорушення до
правоохоронного органу, що фактично є передумовою для початку
досудового розслідування.
Питання подання і розгляду заяв і повідомлень про кримінальне
правопорушення регламентується КПК України, Інструкцією про порядок
приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв,
повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженою
наказом Генерального прокурора України від 3 грудня 2012 року № 125,
іншими відомчими наказами та інструкціями правоохоронних органів.
Заяви та повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення
подаються як в усній, так і в письмовій формі, і можуть надсилатися поштою
чи іншим засобом зв’язку або подаватись громадянином особисто.
Усна заява, подана на особистому прийомі, після попередження
заявника про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про
злочин заноситься до протоколу усної заяви про вчинене кримінальне
правопорушення, який скріплюється особистим підписом заявника.
Відповідно до ст. 60 КПК України особа, яка подала заяву, отримує від
органу, до якого вона звернулась, документ про прийняття і реєстрацію цієї
заяви.
Після офіційного прийняття та реєстрації заява (повідомлення) про
кримінальне правопорушення передається керівнику органу досудового
розслідування. Керівник визначає попередню правову кваліфікацію та
працівника, який проводитиме розслідування.
У КПК України передбачено можливість одержання інформації про
кримінальне правопорушення не тільки через надходження заяв чи 20
повідомлень, а й шляхом самостійного виявлення слідчим, прокурором із
будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення
кримінального правопорушення. Під цим джерелом розуміється виявлення
інформації слідчим, прокурором про певне кримінальне правопорушення під
час іншого досудового розслідування, співробітниками оперативних
підрозділів за результатами проведення заходів, спрямованих на виявлення
кримінального правопорушення, надходження інформації з інших органів
державної влади під час виконання покладених на них законом обов’язків,
через засоби масової інформації тощо.
У разі якщо кримінальне правопорушення виявляється безпосередньо
працівником правоохоронного органу, складається рапорт із зазначенням
відомостей, які становлять зміст ЄРДР. Рапорт передається керівнику органу
досудового розслідування, який визначає попередню правову кваліфікацію і
доручає слідчому провести досудове розслідування.
Реалізовуючи свої повноваження щодо розгляду заяв, повідомлень про
вчинені кримінальні правопорушення, а також початку досудового
розслідування, керівник органу прокуратури районного рівня або його
заступник вчиняє одну з таких дій:
– самостійно вносить відомості про кримінальне правопорушення до
ЄРДР за заявами, повідомленнями, що надійшли до органу прокуратури або
на підставі рапорту, складеного за результатами наглядової перевірки;
– визначає у формі резолюції слідчого прокуратури або прокурора для
внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку
досудового розслідування або передачі з дотриманням правил підслідності
наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування.
Аналіз ст. 36 КПК України свідчить про те, що з понад двох десятків
передбачених нею повноважень прокурора до початкової стадії досудового
розслідування можна віднести лише 7, а саме:
1) починати досудове розслідування; 21
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей,
що стосуються досудового розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового
розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у
встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих
(розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх
проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках особисто
проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих
(розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
6) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
7) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК
України.
Одним із основних завдань прокурора, визначених Генеральним
прокурором України в наказі від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про
організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», є
забезпечення єдиної системи організації нагляду за додержанням законів
усіма органами досудового розслідування, а також безумовне реагування
на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення
про кримінальне правопорушення до прийняття остаточного рішення у
провадженні.
Керівникам прокуратур усіх рівнів і галузевих підрозділів апаратів,
прокурорам – процесуальним керівникам досудового розслідування
необхідно забезпечити виконання вимог закону при прийманні, реєстрації,
розгляді та вирішенні в органах досудового розслідування заяв і повідомлень
про кримінальні правопорушення, своєчасне внесення щодо них відомостей
до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
З цією метою вони зобов’язані не рідше ніж раз на місяць проводити
відповідні перевірки. 22
Керівники прокуратур повинні невідкладно призначати процесуальних
керівників досудового розслідування кримінальних правопорушень з
урахуванням складності їх кваліфікації, суспільного резонансу,
прогнозованих обсягів процесуальної роботи та з огляду на професійну
майстерність і досвід відповідних прокурорів, у разі необхідності створювати
групи прокурорів і призначати старшого прокурора групи відповідною
постановою.
3. Основні засади ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань
відповідно до Кримінального процесуального кодексу України та
Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 214 КПК України та п. 22 Перехідних
положень Генеральній прокуратурі України рекомендовано протягом трьох
місяців із дня опублікування КПК України створити Єдиний реєстр
досудових розслідувань, а також розробити і затвердити за погодженням із
Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України,
органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства,
Положення про порядок його ведення.
Положення затверджено наказом Генерального прокурора України
від 17 серпня 2012 року № 69 «Про Єдиний реєстр досудових
розслідувань» за погодженням із Міністерством внутрішніх справ
України, Службою безпеки України та Державною податковою службою
України.
Що стосується ЄРДР, то він розпочав роботу 20 листопада 2012 року
одночасно із введенням у дію Кримінального процесуального кодексу
України, однак робота щодо його удосконалення триває.
Наказом Генерального прокурора України від 25 вересня 2012 року
№ 15гн «Про організацію роботи з питань статистики, ведення Єдиного
реєстру досудових розслідувань та нагляду за обліком кримінальних 23
правопорушень» прокурорів усіх рівнів зобов’язано забезпечити:
– достовірність відображення в Єдиному реєстрі досудових
розслідувань відомостей щодо кримінальних правопорушень, осіб, які їх
учинили, та прийнятих під час досудового розслідування рішень
прокурорами та слідчими органів прокуратури;
– удосконалення форм та методів нагляду за додержанням
нормативних актів з питань обліку кримінальних правопорушень, ведення
Єдиного реєстру досудових розслідувань та формування звітності
правоохоронними органами.
Об’єктивність та своєчасність обліку кримінальних правопорушень,
осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень слідчими органів
прокуратури та здійснення нагляду за органами досудового розслідування на
цьому напрямі галузевим наказом визначено одним з основних критеріїв
оцінки діяльності прокурорів.
Ці завдання практично вирішено з прийняттям Положення про Єдиний
реєстр досудових розслідувань.
Положенням врегульовано порядок формування та ведення Єдиного
реєстру досудових розслідувань, надання відомостей із нього відповідно до
вимог КПК України, удосконалено єдиний облік кримінальних
правопорушень, прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб,
які учинили такі правопорушення, та результатів судового провадження;
забезпечено оперативний контроль за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування та аналізу стану і структури
кримінальних правопорушень.
Внесення відомостей до ЄРДР визначає момент початку досудового
розслідування. Одержавши від керівника доручення про проведення
досудового розслідування, слідчий одразу, не зволікаючи, повинен внести
відомості до ЄРДР.
ЄРДР – це створена за допомогою автоматизованої системи електронна
база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, 24
облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування
звітності та надання інформації про відомості, внесені до ЄРДР.
ЄРДР утворено та ведеться з метою забезпечення: єдиного обліку
кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового
розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового
провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування: аналізу стану та структури
кримінальних правопорушень, вчинених у державі.
Держателем ЄРДР є Генеральна прокуратура України.
Виконання функцій адміністратора Реєстру покладається на
Генеральну прокуратуру України та прокуратури Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
На прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя покладаються функції адміністраторів спеціалізованих
прокуратур (на правах обласних).
Реєстраторами ЄРДР є: прокурори; слідчі – органів прокуратури,
внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням
податкового законодавства, та органів державного бюро розслідувань (з
моменту створення).
Користувачами ЄРДР є: керівники прокуратур та органів досудового
розслідування, прокурори, слідчі й інші уповноважені особи органів
внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням
податкового законодавства, і Державного бюро розслідувань, які виконують
функції з інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів
та ведення спеціальних обліків (оперативних, оперативно-облікових,
дактилоскопічних тощо) відповідно до чинного законодавства.
Держатель здійснює розробку засобів організаційного, методологічного
та програмно-технічного ведення Реєстру; виконує функції адміністратора
електронної бази даних (накопичення, зберігання, захист, контроль права
доступу тощо); організує взаємодію з базами даних Міністерства внутрішніх 25
справ України та Державної судової адміністрації України; розробляє
нормативні документи щодо створення, ведення та користування даними
Реєстру.
Адміністратор забезпечує технічне й технологічне створення та
супроводження програмного забезпечення ЄРДР, адміністрування і
моніторинг використання системи, надання реєстраторам доступу до нього та
обмеження доступу у визначених Положенням випадках, використання
електронного цифрового підпису, збереження і захист даних, що містяться в
ЄРДР, перевірки дотримання дисципліни та системи безпеки, проводить
навчання щодо наповнення та користування ЄРДР, а також виконує інші
функції, передбачені Положенням.
Відомості про реєстраторів та користувачів Реєстру заносяться до
довідника організаційної структури Реєстру по кожному органу досудового
розслідування та прокуратурах.
4. Порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань. Дані (відомості), що вносяться до Єдиного реєстру
досудових розслідувань на початку та під час досудового розслідування.
Внесення відомостей реєстратором здійснюється шляхом заповнення
реквізитів статистичних карток або автоматичного вибору відповідних даних
у довідниках та включення їх до документів первинного обліку про:
кримінальне правопорушення; наслідки досудового розслідування
кримінального правопорушення; заподіяні збитки, результати їх
відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності; особу, яка
вчинила кримінальне правопорушення та яка підозрюється у його вчиненні;
рух кримінального провадження.
Перелік відомостей, які вносяться до ЄРДР, чітко визначено у ч. 5
ст. 214 КПК України та Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру
досудових розслідувань.
До Реєстру вносяться відомості про: 26
1) час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне
правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть
свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або
заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про
вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення
кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи
виявлених з іншого джерела;
5) попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із
зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну
відповідальність;
6) передачу матеріалів та відомостей іншому органу досудового
розслідування або за місцем проведення досудового розслідування (ч. 5
ст. 36, ч. 7 ст. 214, ст. 216, ст. 218 КПК України);
7) прізвище, ім’я, по батькові та посада слідчого, прокурора, який вніс
відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
8) дату затримання особи;
9) обрання, зміну та скасування запобіжного заходу (ст.ст. 178, 200, 202
КПК України);
10) час та дату повідомлення про підозру, відомості про особу, яку
повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального
правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті
(частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
11) зупинення та відновлення досудового розслідування;
12) оголошення розшуку підозрюваного;
13) об’єднання та виділення досудових розслідувань;
14) продовження строків досудового розслідування та тримання під
вартою; 27
15) встановлені, відшкодовані матеріальні збитки, суми пред’явлених
позовів у кримінальному провадженні, вартість арештованого майна;
16) закінчення досудового розслідування.
До Реєстру вносяться також інші відомості, передбачені первинними
обліковими документами, та результати судового провадження.
Внесення відомостей здійснюється шляхом занесення реєстратором
інформації до Реєстру та вибору даних у довідниках для заповнення
документів первинного обліку про:
– кримінальне правопорушення;
– наслідки досудового розслідування кримінального правопорушення;
– заподіяні збитки, результати їх відшкодування та вилучення
предметів злочинної діяльності;
– особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та яка підозрюється
у його вчиненні;
– рух кримінального провадження.
У ЄРДР автоматично фіксується дата внесення інформації та
присвоюється номер кримінального провадження.
Номер кримінального провадження складається з таких
реквізитів: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код
відомства та територіального органу, номер кримінального
провадження. Реквізити номера кримінального провадження
зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування. Кодування
регіонів (залізниць) єдині для всіх органів досудового розслідування.
У разі зазначення в заяві, повідомленні про декілька вчинених
кримінальних правопорушень або які були виявлені безпосередньо
прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу незалежно від часу
їх вчинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення,
відомості про них заносяться до ЄРДР за кожним правопорушенням окремо.
На виявлене під час досудового розслідування кримінальне
правопорушення в рамках одного кримінального провадження слідчий 28
заносить відомості до ЄРДР про джерело, з якого виявлено кримінальне
правопорушення, та відомості про кримінальне правопорушення.
Кримінальному провадженню за цим правопорушенням присвоюється новий
номер.
Факти скерування кримінального провадження до іншого органу
досудового розслідування та отримання його останнім підтверджуються
слідчим відповідного правоохоронного органу шляхом уведення до Реєстру
відомостей про рух кримінального провадження.
Підрозділом 3 розділу І Положення визначено строки внесення
відомостей до Реєстру, які практично зводяться до 24 годин. Виняток
встановлено для внесення відомостей про дату складання повідомлення про
підозру, дату і час вручення повідомлення про підозру, зміну раніше
повідомленої підозри – у цих випадках дані вносяться невідкладно.
Відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу, який є документом про
внесення певних відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру
або про відсутність таких.
До витягу з Реєстру включається інформація про номер кримінального
провадження; дату надходження заяви, повідомлення та дату і час внесення
відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне
правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
прізвище, ім’я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної
особи та ідентифікаційний код ЄДРПОУ); короткий виклад обставин, що
можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище,
ім’я, по батькові та дату народження особи, яку повідомлено про підозру;
орган досудового розслідування; прізвище, ім’я, по батькові слідчого
(слідчих), який здійснює досудове розслідування, та прокурора (прокурорів),
який здійснює процесуальне керівництво.
Реєстратори самостійно формують (отримують) витяг з Реєстру у
межах внесеної у кримінальному провадженні інформації та посвідчують
його своїм підписом. 29
Держатель отримує витяг з Реєстру у межах всієї внесеної до Реєстру
інформації відповідно до вимог чинного законодавства.
Доступ до внесених у Реєстр відомостей щодо кримінальних
правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, про
хабарництво, збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи
сильнодіючих лікарських засобів відкривається з моменту оголошення
підозри особі або прийняття рішення про закриття без оголошення підозри
особі. Винятком з цього правила є слідчий та прокурор, який здійснює
процесуальне керівництво, керівник слідчого підрозділу та керівник
прокуратури, які проводять досудове розслідування та здійснюють контроль і
нагляд у цьому кримінальному провадженні.
5. Підстави та порядок доступу до відомостей, внесених до Реєстру,
їх захист. Нагляд прокурора за забезпеченням своєчасного, повного та
достовірного внесення інформації до Реєстру.
Право доступу до відомостей, внесених до Реєстру, мають:
– Держатель – у повному обсязі з урахуванням повноважень, якими
наділені прокурори та керівники підрозділів Генеральної прокуратури
України;
– прокурори та керівники прокуратур Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, спеціалізованих (на правах обласних),
міських, міських з районним поділом, районних, міжрайонних та
прирівняних до них прокуратур – у межах кримінальних правопорушень,
щодо яких слідчими прокуратури та слідчими піднаглядних їм органів
провадиться досудове розслідування;
– слідчі та керівники органів досудового розслідування – органів
прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за
додержанням податкового законодавства, та органів державного бюро
розслідувань (з моменту створення) – у межах кримінальних 30
правопорушень, щодо яких цими органами провадиться досудове
розслідування та здійснюється контроль за додержанням вимог
кримінального процесуального законодавства;
– користувачі – у межах наданих адміністратором прав доступу для
отримання інформації про розпочаті досудові розслідування та прийняті під
час досудового розслідування рішення, забезпечення ведення спеціальних
обліків, проведення аналізу результатів діяльності правоохоронних органів.
Адміністратор здійснює комплекс програмних, технологічних та
організаційних заходів щодо захисту відомостей, що містяться у Реєстрі, від
несанкціонованого доступу.
За кожним фактом втрати або пошкодження реєстратором носія з
електронним цифровим підписом адміністратор невідкладно вживає заходів
до його блокування та повідомляє про це Держателя Реєстру.
Адміністратор негайно інформує відповідного керівника прокуратури
та органу досудового розслідування про намагання реєстратора отримати
інформацію за межами наданого йому доступу.
На підставі відомостей про кримінальні правопорушення та результати
досудового розслідування адміністраторами Реєстру формується єдина
звітність про кримінальні правопорушення, осіб, які їх учинили, та рух
кримінальних проваджень.
Форма, періодичність подання звітності та правила її формування
визначаються окремими нормативними актами за погодженням із
центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Коригування даних звітності допускається упродовж звітного періоду.
У разі виявлення помилок минулих років коригування у звітах не
проводиться, а допущені помилки відображаються у спеціальній доповідній
записці, що додається до звіту.
До загальної кількості облікованих у звітності кримінальних
правопорушень не включаються правопорушення, кримінальні провадження
за якими закрито за таких підстав: 31
1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення
(п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України);
2) встановлена відсутність у діянні складу кримінального
правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України);
3) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна
відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України);
4) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної
сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального
провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України).
Прокурори, керівники органів досудового розслідування усіх рівнів
несуть відповідальність по відомствах за забезпечення своєчасного, повного
та достовірного внесення інформації до Реєстру.
Прокурори, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування у формі процесуального
керівництва, перед внесенням до Реєстру відповідно до ч. 3 ст. 283 КПК
України даних про результати досудового розслідування особисто
перевіряють правильність та повноту відомостей про кримінальне
правопорушення, осіб, які його учинили, та руху кримінальних
проваджень.
Прокурори, які наділені повноваженнями контролю та нагляду за
обліковою дисципліною, забезпечують систематичні перевірки повноти,
правильності та своєчасності внесення відомостей до Реєстру.
У разі встановлення фактів невідповідності інформації, внесеної до
ЄРДР, матеріалам кримінального провадження, вживаються заходи до
усунення виявлених порушень.
Реєстратори відповідають за об’єктивність внесених до Реєстру
відомостей відповідно до вимог чинного законодавства про державну
статистику та інформацію. 32
Порушення вимог Положення, втрата, пошкодження носіїв інформації
з електронним цифровим підписом та незаконне втручання в роботу Реєстру
тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
6. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
3. Про прокуратуру: закон України від 5 листопада 1991 року
№ 1789-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
4. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року
№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
5. Про організацію роботи з питань статистики, ведення Єдиного
реєстру досудових розслідувань та нагляду за обліком кримінальних
правопорушень: наказ Генерального прокурора України від 25 вересня
2012 року № 15гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
6. Про впровадження комп’ютерного комплексу «Єдина система
статистики та аналізу роботи органів прокуратури України»: наказ
Генерального прокурора України від 28 грудня 2011 року № 123 зі змінами,
внесеними наказом Генерального прокурора України від 6 грудня 2012 року
№ 128 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
7. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань, затверджене спільним наказом Генеральної прокуратури
України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України,
Державної податкової служби України від 17 серпня 2012 року № 69, зі
змінами, внесеними наказами Генерального прокурора України від
14 листопада 2012 року № 113, від 25 січня 2013 року № 13 та від 25 квітня
2013 року № 54 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
8. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в
органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні
правопорушення, затверджена наказом Генерального прокурора України від
3 грудня 2012 року № 125 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua 33
9. Про затвердження Порядку надсилання інформації про осіб у
кримінальних провадженнях та електронних копій судових рішень щодо осіб,
які вчинили кримінальні правопорушення: наказ Генеральної прокуратури
України та Державної судової адміністрації України від 27 вересня 2012 року
№ 91/114 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
10. Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури
України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну
інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних
систем органів внутрішніх справ: наказ Генеральної прокуратури України і
Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2012 року
№ 115/1046 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
11. Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх
справ, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при
встановленні факту смерті людини: наказ Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури
України від 28 листопада 2012 року № 1095/955/119 [Електронний ресурс]:
Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури України. – Режим доступу:
www.gp.gov.ua
12. Інструкція про Єдиний облік в органах і підрозділах внутрішніх
справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення
та інші події, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України
від 19 листопада 2012 року № 1050 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-
портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z2095-12
13. Інструкція із складання звіту про роботу органів досудового
розслідування та ведення первинного обліку роботи слідчого, затверджена
спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства
внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової
служби України від 15 листопада 2012 року № 110/1031/1037/514
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури
України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
14. Інструкція з діловодства в органах прокуратури України,
затверджена наказом Генерального прокурора України від 15 січня 2013 року
№ 3 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури
України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
34
3. Тези лекції:
«Нагляд прокурора за додержанням законів під час досудового
розслідування у формі процесуального керівництва при
проведенні слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих
(розшукових) дій»
П Л А Н
1. Загальні вимоги щодо нагляду прокурора за додержанням
законів у формі процесуального керівництва при проведенні слідчих
(розшукових) дій згідно з КПК України.
2. Підстави та порядок проведення окремих слідчих (розшукових)
дій.
3. Поняття, підстави та порядок проведення негласних слідчих
(розшукових) дій. Нагляд прокурора за додержанням вимог закону при
проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
4. Список рекомендованих джерел.
1. Загальні вимоги щодо нагляду прокурора за додержанням
законів у формі процесуального керівництва при проведенні слідчих
(розшукових) дій згідно з КПК України.
КПК України 2012 року вимагає від прокурора досконалого володіння
навичками і уміннями доведення перед судом в умовах змагального процесу
вини особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Відповідно до ст. 36 Кримінального процесуального кодексу
України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування у формі процесуального
керівництва досудовим розслідуванням уповноважений доручати
слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним
підрозділам проведення у встановлений прокурором строк слідчих
(розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у
них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) дії 35
в порядку, визначеному зазначеним Кодексом (п. 4 ч. 1 ст. 36 КПК
України).
У КПК України законодавцем передбачено нове поняття – слідчі
(розшукові) дії. Так, згідно зі ст. 223 слідчі (розшукові) дії є діями,
спрямованими на отримання (збирання) показів, речей і документів або
перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному
провадженні.
Новелою КПК України є визначення підстав для проведення
слідчих (розшукових) дій, якими є наявність достатніх відомостей, що
вказують на можливість досягнення їх мети, тобто можливістю за їх
результатами отримання (збирання) або перевірки доказів. Оцінка
наявності таких «достатніх відомостей» проводиться у кожному
конкретному кримінальному провадженні з урахуванням встановлених
у ньому обставин, особливостей виконання окремих процесуальних,
слідчих (розшукових) дій, їх обсягу та складності, поведінки учасників
кримінального провадження, дотримання процесуальних строків тощо.
У будь-якому разі необхідність співвідносити проведення слідчих
(розшукових) дій із реальною можливістю досягнення їх мети є суттєвою
процесуальною гарантією забезпечення засад законності, а також прав і
свобод учасників кримінального провадження під час досудового
розслідування.
Закон передбачає проведення таких слідчих (розшукових) дій, як:
Допит (ст.ст. 225, 352, 353, 351, 226 КПК України); пред’явлення особи
для впізнання (ст.ст. 228, 229, 230 КПК України); огляд (ст.ст. 237, 238, 239
КПК України); ексгумація трупа (ст. 239 КПК України); обшук (ст. 234 КПК
України); слідчий експеримент (ст. 240 КПК України); освідування особи (ст.
241 КПК України); проведення експертизи (ст. 242 КПК України).
Слідчі (розшукові) дії необхідно відрізняти від негласних слідчих
(розшукових) дій, які хоч і є їх різновидом, проте відомості про факт та
методи їх проведення не підлягають розголошенню. 36
Негласні слідчі (розшукові) дії є різновидом слідчих (розшукових) дій,
проте відомості про факт та методи їх проведення не підлягають
розголошенню. Проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу,
яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (ч.ч. 1, 2 ст. 246 КПК
України).
Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 19 грудня
2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні» прокурори усіх рівнів повинні уживати заходів до покращення
якості досудового розслідування та принципово реагувати на всі факти
порушення вимог кримінального процесуального законодавства при
проведенні слідчих (розшукових) дій.
Здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення
досудового розслідування у формі процесуального керівництва полягає в
тому, що прокурор у конкретному кримінальному провадженні визначає
коло доказів та способів їх отримання, проведення з вказаною метою
певного обсягу слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових)
дій, а також забезпечення при цьому законності дій слідчого.
Стаття 223 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор повинен
вжити належних заходів для забезпечення присутності під час проведення
слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути
обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам,
які беруть у ній участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, а також
відповідальність, встановлена законом.
Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22-ї до 6-ї
години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка
в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального
правопорушення чи втечі підозрюваного.
Слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони
захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або)
її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої 37
(розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від
участі в ній.
Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її
ініціювали, мають право ставити питання, висловлювати свої пропозиції,
зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої
(розшукової) дії, які заносяться до протоколу.
Відповідно до ч. 8 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії, не
можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім
їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК
України, де зазначається, що у разі якщо під час судового розгляду виникне
необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, що мають
істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути
встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони має
право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі
(розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий
розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та
ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.
Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила,
є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими.
2. Підстави та порядок проведення окремих слідчих (розшукових)
дій.
Характеризуючи окремі слідчі (розшукові) дії, необхідно насамперед
враховувати наступне.
Допит свідка, потерпілого
Допит – це слідча (розшукова) дія, у процесі якої слідчий одержує від
свідка, потерпілого, експерта підозрюваного відомості, які надаються в усній
або письмовій формі щодо відомих їм обставин у кримінальному
провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження та
підлягають доказуванню. Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, 38
прокурор під час досудового розслідування має право викликати свідка,
потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. При цьому
слідчий, прокурор мають право викликати особу, якщо є достатні підстави
вважати, що вона може дати показання, які мають значення для
кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є
обов’язковою.
Прокурору необхідно забезпечити виконання вимог ст. 87 КПК
України і не допустити, щоб у кримінальному провадженні особи, яким
повідомляється про підозру, допитувались до цього як свідки, що тягне
за собою недопустимість доказів відповідно до п. 6 зазначеної статті
КПК України.
Загальні умови допиту визначені у ст. 224 КПК України. Зокрема,
допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в
іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Допит не
може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім
годин на день.
Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи
більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх
показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані
особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків
попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань
і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі – за дачу завідомо
неправдивих показань.
Про допит свідка складається протокол з додержанням правил,
зазначених у ст. 104 КПК України.
Стаття 225 КПК України передбачає допит свідка, потерпілого під
час досудового розслідування в судовому засіданні.
Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також
проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення 39
жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному
провадженні.
За необхідності прокурор відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України
може самостійно проводити допит особи. Особливо це стосується
неповнолітніх та інших учасників кримінального провадження, які
потребують додаткової уваги. Допит зазначеної категорії осіб проводиться за
правилами, визначеними у ст. 226 КПК України в присутності законного
представника, педагога або психолога.
Необхідно також зазначити, що ст. 232 КПК України передбачає
проведення допиту у режимі відеоконференції під час досудового
розслідування.
Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування
приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі
відеоконференції допиту згідно зі ст. 225 КПК України – слідчим суддею,
з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи інших учасників
кримінального провадження. У разі якщо сторона чи потерпілий
заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування,
слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його
здійснення лише мотивованою постановою (ухвалою), обґрунтувавши в
ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного
досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме
підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.
Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних
засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і
звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії
повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати
відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії, дистанційно,
реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні
обов’язки (ч. 3 ст. 232 КПК України).
Пред’явлення для впізнання особи 40
Порядок пред’явлення для впізнання особи регулюється ст. 228 КПК
України.
Перед тим, як пред’явити особу для впізнання, слідчий, прокурор
попередньо з’ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її
про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких
вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що
вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати
її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме
ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі,
яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати
інші відомості про прикмети цієї особи (ч. 1 ст. 228 КПК України). При
пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для
фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші
спеціалісти.
За такими самими правилами може здійснюватися пред’явлення особи
для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом
повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає,
та особами, які пред’явлені для впізнання.
Пред’явлення трупа для впізнання
Процесуальний порядок пред’явлення трупа для впізнання як
самостійної слідчої дії визначений у ст. 230 КПК України.
Пред’явлення речей для впізнання
Відповідно до ст. 229 КПК України перед тим, як пред’явити для
впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка
впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і
обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо
особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте
може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну
дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка
впізнає, річ, що повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші 41
відомості про її прикмети (ст. 229 КПК України). Варто зауважити, що
ст. 232 КПК України також передбачає проведення впізнання аналогічно до
допиту, у режимі відеоконференції під час досудового розслідування. Хід і
результати впізнання, проведеного у режимі відеоконференції, фіксуються за
допомогою технічних засобів відеозапису.
Огляд
Огляд – це слідча (розшукова) дія, під час якої виявляють,
безпосередньо сприймають, оцінюють і фіксують стан, властивості та ознаки
матеріальних об’єктів з метою отримання фактичних даних, що мають
значення для встановлення істини у кримінальній справі.
Огляд проводиться слідчим, прокурором з метою виявлення та фіксації
відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При
цьому розрізняють огляд місцевості, приміщення, речей та документів (ч. 1
ст. 237 КПК України), а також огляд трупа, у тому числі пов’язаний з
ексгумацією (статті 238, 239 КПК України).
Огляд місця події
Своєчасне і якісне проведення огляду місця події здебільшого визначає
успішний хід розслідування в цілому. Разом з тим прокурору необхідно
звернути увагу на те, що дана слідча дія може бути проведена до початку
кримінального провадження (ст. 214 КПК України).
Враховуючи, що під час проведення огляду місця події допускається
чимало порушень та помилок як тактичного так і процесуального характеру,
прокурору необхідно брати участь у проведенні цієї слідчої дії насамперед у
тяжких та особливо тяжких злочинах, а також щодо кримінальних
правопорушень проти основ національної безпеки, терористичних актів,
бандитизму, катастрофи, аварії, вибухів, пожежі та інших подій, унаслідок
яких заподіяно значну матеріальну шкоду або сталася загибель людей,
умисні вбивства, вчинені за обтяжуючих обставин і в умовах неочевидності,
кримінальні правопорушення, вчинені організованими групами та
злочинними організаціями, службовими особами, які займають особливо 42
відповідальне становище, народними депутатами України, суддями,
керівниками правоохоронних органів і вчинені проти них, особливо тяжкі
кримінальні правопорушення, вчинені іноземцями і проти них, а також
стосовно журналістів у разі перешкоджання їхній законній професійній
діяльності, про інші кримінальні правопорушення, які набули в суспільстві
негативного резонансу. Наказ Генерального прокурора України від
19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у
кримінальному провадженні» (п. 2.8) зобов’язує керівників органів
прокуратури виїжджати на місце події за фактами зазначених
кримінальних правопорушень, забезпечивши якісне проведення огляду,
організації невідкладних першочергових слідчих (розшукових) і
негласних слідчих (розшукових) дій.
Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства охорони здоров’я України, та Генеральної прокуратури
України від 28 листопада 2012 року № 1095/955/119 «Про затвердження
Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони
здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті
людини» визначає особливий порядок виїзду прокурора на місце події,
пов’язаного з виявленням трупа людини та його огляду, з урахуванням
ст. 238 КПК України.
Ексгумація трупа
Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією, здійснюється за постановою
прокурора. Виконання постанови покладається на службових осіб органів
місцевого самоврядування. Порядок такого огляду визначається ст. 239 КПК
України.
Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з
правилами проведення обшуку житла чи іншого володіння особи.
Обшук
Обшук – слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою виявлення та
фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, 43
відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було
здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження
розшукуваних осіб.
Відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі
ухвали слідчого судді. За необхідності провести обшук слідчий за
погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з
відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про: найменування
кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад
обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого
подається клопотання; правову кваліфікацію кримінального правопорушення
з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну
відповідальність; підстави для обшуку; житло чи інше володіння особи або
частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення
обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у
фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, яких
планується відшукати. У разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні
копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому
володінні особи. При цьому слідчий, прокурор зобов’язаний забезпечити
схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та
неможливість доступу до нього сторонніх осіб.
Процесуальний порядок проведення обшуку визначається ст. 236 КПК
України.
Освідування особи
Освідування особи – це слідча (розшукова) дія, яка проводиться
слідчим, або прокурором щодо підозрюваного, свідка чи потерпілого для
виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або
особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну
експертизу. Освідування здійснюється відповідно до ст. 241 КПК України
виключно на підставі постанови прокурора та за необхідності за участю
судово-медичного експерта або лікаря. 44
Слідчий експеримент
Слідчий експеримент – слідча (розшукова) дія, що проводиться
слідчим або прокурором з метою перевірки і уточнення відомостей, які
мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення,
шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення
необхідних дослідів чи випробувань. Слідчий експеримент проводиться
відповідно до правил, визначених ст. 240 КПК України.
3. Поняття, підстави та порядок проведення негласних слідчих
(розшукових) дій. Нагляд прокурора за додержанням вимог закону при
проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, виходячи з
характеру та обсягу повноважень прокурора щодо нагляду за додержанням
законів при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, визначає, без
перебільшення, ключову роль прокурора у забезпеченні законності під час
проведення вказаних дій та використання їх результатів у кримінальному
провадженні. Як наслідок, збільшується і відповідальність прокурора щодо
правових наслідків рішень, що приймаються у зв’язку із негласними
слідчими (розшуковими) діями.
Кримінальний процесуальний кодекс України вперше в історії
вітчизняної юриспруденції надає процесуальний статус спеціальним
негласним заходам, спрямованим на пошук і фіксацію даних про
підготовку і вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили, визначаючи
останні як негласні слідчі (розшукові) дії.
Відповідними нормами глави 21 КПК України передбачено підстави,
умови та порядок проведення і використання результатів негласних слідчих
(розшукових) дій, аналогічно тому, як це передбачено й для слідчих
(розшукових) дій.
Законодавець не тільки надає процесуального статусу вказаним діям, а
й визначає їх як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та 45
методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків,
передбачених Кодексом. При цьому негласні слідчі (розшукові) дії
проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його
вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Це підтверджує винятковий
характер таких дій порівняно із іншими слідчими діями.
Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст.ст. 260, 261, 262, 263,
264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді),
267, 269, 270, 271, 272, 274 зазначеного Кодексу, проводяться виключно у
кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів
(ст. 246 КПК України).
Розгляд клопотань, який віднесено згідно з положеннями цієї глави до
повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням
іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах
територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового
розслідування.
Проводити негласні слідчі (розшукові) дії відповідно до ч. 6 ст. 246
КПК України має право слідчий, який здійснює досудове розслідування
злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи
органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль
за додержанням податкового законодавства, органів Державної
пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби
України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи
прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть
залучатися також інші особи.
Відповідно і повноваження прокурора щодо забезпечення законності
при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, які визначаються не
Законом, а КПК України, мають процесуальний характер, є одним з напрямів
нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва
досудовим розслідуванням. 46
Кодексом втілюється концептуальне положення про процесуальне
керівництво прокурором всім досудовим провадженням, у тому числі й
проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, з його початку до
завершення.
Так прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва
досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу
досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення
у встановлений прокурором строк негласних слідчих (розшукових) дій,
давати вказівки щодо їх проведення (ст. 36 КПК України).
Керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані
виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій
формі. Невиконання законних вказівок та доручень прокурора, наданих у
порядку, передбаченому КПК України, щодо проведення негласних слідчих
(розшукових) заходів тягне передбачену законом відповідальність (ч. 3 ст.
39, ч. 5 ст. 40 КПК України).
Враховуючи зміст ст. 41 КПК України, оперативні підрозділи органів
внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за
додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної
служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів
Державної митної служби України уповноважені здійснювати негласні слідчі
(розшукові) дії у кримінальному провадженні саме за письмовим дорученням
слідчого або прокурора.
Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник
оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, однак вони
не мають права здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному
провадженні з власної ініціативи або звертатися з клопотаннями до слідчого
судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення
слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним
підрозділом. 47
Згідно з КПК України прокурор, як і слідчий або керівник органу
досудового розслідування, самостійно приймає рішення про проведення
негласних слідчих (розшукових) дій, а у передбачених Кодексом випадках,
коли рішення про їх проведення приймає слідчий суддя, складає відповідне
клопотання до слідчого судді, чи погоджує таке клопотання слідчого.
Вказане клопотання складається в разі необхідності проведення дій, які
тимчасово обмежують конституційні права і свободи особи. Саме прокурор у
разі, коли така негласна слідча (розшукова) дія проводиться у виняткових
випадках, визначених зазначеним Кодексом, до постановлення ухвали
слідчого судді, зокрема, у разі встановлення місцезнаходження
радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України) або спостереження за
особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), зобов’язаний невідкладно
після початку її проведення звернутися з відповідним клопотанням до
слідчого судді (ст. 250 КПК України).
Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу
на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не перешкоджає
повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.
Прокурор повинен довести під час розгляду клопотання слідчим
суддею законність отриманої інформації, яка стала підставою для проведення
названих заходів, що вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким, а
також, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути
отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами мають
суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які
його вчинили.
Кримінальним процесуальним кодексом України прокурору фактично
надано дозвільні повноваження щодо проведення певних негласних слідчих
(розшукових) дій. Так, слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про
прийняття ним рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових)
дій та про отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення
або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій 48
(ст. 246 КПК України).
Тобто прокурор, у разі якщо не забороняє або не припиняє проведення
негласних слідчих (розшукових) дій, фактично погоджується з
обґрунтованістю їх проведення і несе відповідальність за порушення прав та
законних інтересів осіб, допущених у зв’язку з їх проведенням.
Тільки прокурор має право прийняти рішення про проведення такої
негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням тяжкого або
особливо тяжкого злочину, що готується або вчиняється, у формі
контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки,
спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину (ст. 271
КПК України).
Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням
злочину зобов’язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під
час вказаної дії провокування особи на вчинення злочину та зазначити про
застосування спеціальних імітаційних засобів. У подальшому дії прокурора
під час підготовки та проведення відповідних заходів спрямовані саме на
запобігання та припинення провокацій (підбурювань) особи на вчинення
злочину з метою її подальшого викриття, впливу на поведінку особи, у тому
числі шляхом насильства, погроз, шантажу, з метою вчинення злочину, який
вона не вчинила б без сприяння цьому.
Прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення
подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому
немає необхідності. Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за
рішенням прокурора, строк її проведення може бути продовжений
прокурором до вісімнадцяти місяців. Якщо негласна слідча (розшукова) дія
проводиться за рішенням слідчого судді, а прокурор вважає, що її проведення
необхідно продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або
прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про
прийняття відповідної ухвали (ст. 249 КПК України).
Оскільки всі вказані вище рішення прокурора матимуть процесуальний 49
характер, вони повинні оформлятись відповідною постановою.
Аналіз повноважень прокурора при проведенні окремих негласних
слідчих (розшукових) дій свідчить, що прокурор вирішує завдання як щодо
реалізації наглядової функції, спрямованої на забезпечення вимог закону і
попередження можливих порушень конституційних прав і свобод громадян,
так і щодо дотримання положень закону про фіксацію ходу і результатів
таких дій, збереження інформації, отриманої внаслідок їх проведення з
подальшим її використанням для цілей кримінального провадження, як
докази для обвинувачення особи у вчиненні злочину під час судового
розгляду.
Показовими тут є передбачені ст. 252 КПК України підстави і порядок
складання протоколів з додатками за результатами проведення будь-якої
негласної слідчої (розшукової) дії, які не пізніше ніж через 24 години з
моменту припинення вказаних дій повинні передаватись прокурору, а також,
відповідно, обов’язок прокурора вживати заходів щодо збереження
отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і
документів, які він планує використовувати у кримінальному провадженні.
Вказана норма стосується і збереження інформації, отриманої
внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які тимчасово
обмежують конституційні права і свободи особи, рішення щодо проведення
яких приймає слідчий суддя за клопотанням слідчого, погодженого
прокурором, або клопотанням прокурора. Однією з таких дій є втручання у
приватне спілкування, різновидами якого КПК України визначено аудіо-,
відеоконтроль особи, арешт, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації
з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних
інформаційних систем. У разі, якщо прокурор має намір використати під час
судового розгляду як доказ інформацію, отриману внаслідок втручання у
приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов’язаний забезпечити
збереження всієї інформації або доручити слідчому забезпечити її
збереження (ст.ст. 258, 259 КПК України). 50
Відповідно до ст.ст. 252, 256 КПК України фіксація ходу і результатів
негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним
правилам фіксації кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається
протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про
осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх
проведення у разі здійснення щодо них заходів безпеки, можуть зазначатися
із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку,
визначеному законодавством. Проведення негласних слідчих (розшукових)
дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.
Протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій,
аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою
застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і
документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих
підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під
час досудового розслідування.
Прокурор зобов’язаний повідомити про наявність у його
розпорядженні речей або документів, отриманих у результаті проведення
негласних слідчих (розшукових) дій, їх власнику, зацікавленому в їх
поверненні, та з’ясувати , чи бажає він їх повернути. При цьому допустимість
вказаних дій та час їх вчинення визначаються самим прокурором з
урахуванням необхідності забезпечення прав та законних інтересів осіб, а
також запобігання завданню шкоди для кримінального провадження.
Необхідно зазначити, що, крім втручання у приватне спілкування,
достатньо ефективними засобами отримання доказів щодо причетності особи
до вчинення злочину, є проведення таких негласних слідчих (розшукових)
дій як обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння
особи (ст. 267 КПК України), установлення місцезнаходження
радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України), спостереження за особою,
річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 51
КПК України), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного
дослідження (ст. 274 КПК України), а також використання конфіденційного
співробітництва під час проведення вказаних дій (ст. 275 КПК України).
Протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій,
аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою
застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і
документи можуть використовуватись в доказуванні на тих самих підставах,
що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час
досудового розслідування (ст. 256 КПК України).
Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення
негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для
подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно
знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених Кодексом.
Знищення таких відомостей, речей та документів здійснюється під контролем
прокурора (ст. 255 КПК України).
Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час
проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його
захисник мають бути письмово повідомлені про це прокурором або за його
дорученням слідчим. Відповідне повідомлення про факт і результати таких
дій повинні бути здійснені протягом 12 місяців з дня її припинення, але не
пізніше звернення прокурора до суду з обвинувальним актом (ст. 253 КПК
України).
Варто зазначити, що у відповідних положеннях Кримінального
процесуального кодексу України втілено наявну стійку тенденцію останніх
років щодо надання процесуального статусу підставам, порядку проведення і
використанню результатів негласних заходів у кримінальному провадженні.
Як наслідок, з об’єктивною необхідністю змінюється і процесуальний статус
та наглядові повноваження прокурора як гаранта забезпечення законності та
конституційних прав і свобод громадян під час проведення вищевказаних
дій. 52
Аналізуючи повноваження прокурора під час досудового
розслідування, необхідно зазначити, що прокурор зосереджує свою увагу
не тільки на законності прийнятих слідчим процесуальних рішень, але й
на обґрунтованості проведення у кримінальному провадженні окремих
слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.
Коригування дій слідчого здійснюється прокурором шляхом надання
обов’язкових для виконання письмових доручень та вказівок щодо
проведення вказаних дій. Важливим залишається і право прокурора
брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, а у необхідних
випадках – особисто їх проводити.
4. Список рекомендованих джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
3. Про прокуратуру: закон України від 5 листопада 1991 року
№ 1789-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
4. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від
17 серпня 2012 року № 69 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
5. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року
№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
6. Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх
справ, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при
встановленні факту смерті людини: наказ Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури
України від 28 листопада 2012 року № 1095/955/119 [Електронний ресурс]:
Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури України. – Режим доступу:
www.gp.gov.ua
7. Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод дітей: наказ Генерального прокурора України від 1 листопада 53
2012 року № 16гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
8. Інструкція про організацію проведення негласних слідчих
(розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному
провадженні, затверджена наказом Генеральної прокуратури України,
Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України,
Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства
фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року
№ 114/1042/516/1199/936/1687/5/ [Електронний ресурс]: Офіційний веб-
портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0114900-12
9. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань
прокурорської діяльності / упоряд.: Є.П. Бурдоль, О.В. Коваленко; відп. ред.
І.В. Дріжчаний. – К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. – 448 с.
10. Прокурорський нагляд в Україні: курс лекцій для студ. юрид.
вищ. навч. закладів / І.І. Когутич, В.Т. Нор, А.А. Павлишин; [за ред. проф.
В.Т. Нора]. – К.: Атіка, 2004. – 352 с.
11. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним
процесуальним кодексом України (Особлива частина) / Міністерство
внутрішніх справ України; Національна академія внутрішніх справ. – К.,
2012. – 283 с.
54
4. Тези лекції:
«НАГЛЯД ПРОКУРОРА ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ВИМОГ ЗАКОНУ У
ФОРМІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ЩОДО ПІДСТАВ ТА
ПОРЯДКУ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ У ВЧИНЕННІ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ»
ПЛАН
1. Поняття, зміст та значення повідомлення про підозру.
Повноваження прокурора щодо повідомлення про підозру.
2. Зміст і форма письмового повідомлення про підозру.
3. Порядок повідомлення про підозру. Допит підозрюваного.
4. Зміна повідомлення про підозру.
5. Список рекомендованих джерел.
1. Поняття, зміст та значення повідомлення про підозру.
Повноваження прокурора щодо повідомлення про підозру.
Повідомлення особи про підозру – це одне із важливих
процесуальних рішень, яке приймає прокурор або слідчий за
погодженням з прокурором до закінчення розслідування у
кримінальному провадженні. В цьому процесуальному рішенні на основі
доказів, зібраних у ході проведення досудового розслідування, конкретна
особа набуває статусу підозрюваного.
У межах реалізації принципу змагальності саме прокурор як сторона
обвинувачення здійснює повідомлення особі про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення, звертається з обвинувальним актом до суду
та підтримує державне обвинувачення у суді. У випадках, передбачених
зазначеним Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за
погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися
потерпілим, його представником (ч. 4 ст. 22 КПК України).
Згідно з КПК України саме прокурор як сторона обвинувачення,
або як виняток – слідчий за погодженням з прокурором, складає та в 55
день складання вручає особі письмове повідомлення про підозру у
вчиненні кримінального правопорушення. Перед цим прокурор
самостійно оцінює наявність відповідних підстав для письмового
повідомлення про підозру, тобто: законність затримання особи на місці
вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його
вчинення; законність обрання до особи одного з передбачених вказаним
Кодексом запобіжних заходів; наявність достатніх доказів для підозри
особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 11 ст. 36, ст. 276
КПК України).
При цьому прокурор або слідчий зобов‘язані невідкладно
повідомити підозрюваному про його права, передбачені КПК України.
Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія
кримінального провадження починається саме з моменту повідомлення особі
про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ст. 3 КПК
України).
Відповідно до ст. 283 КПК України прокурор після повідомлення
особі про підозру зобов’язаний у найкоротший строк здійснити одну з
таких дій, яка вказана у зазначеній статті цього Кодексу.
Акт письмового повідомлення особі про підозру має важливе
юридичне значення, акт повідомлення особі про підозру є початковим
моментом реалізації прокурором функції обвинувачення.
Після повідомлення особі про підозру її процесуальне становище
погіршується (її можна оголосити в розшук, відсторонити від займаної
посади, застосувати інші заходи забезпечення кримінального провадження, у
тому числі запобіжні заходи).
Юридичне значення акта повідомлення особі про підозру складається
також із того, що в досудовому розслідуванні настає новий етап, пов’язаний з
тим, що в процесі досудового розслідування накопичено достатньо доказів
для підозри у скоєнні злочину конкретною особою. Ця підозра вперше чітко
сформульована в офіційному документі − повідомленні особі про підозру. 56
В ній слідчий, прокурор дає першопочатковий висновок про наявність і
суть кримінально-караного діяння, вчиненого конкретною особою.
Вимога всебічності, повноти і неупередженості розслідування (ч. 2
ст. 9 КПК України) не усувається після повідомлення особі про підозру.
Подальше розслідування може призвести до встановлення обставин, які
виключають кримінальну відповідальність особи, або інших підстав до
закінчення досудового розслідування щодо цієї особи, до виявлення нових
осіб, які вчинили або є причетними до вчинення кримінального
правопорушення.
Після повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор мають
право застосувати до підозрюваного заходи забезпечення кримінального
провадження, передбачені ст. 131 КПК України.
Прийняте рішення щодо повідомлення особі про підозру не означає, що
мета розслідування досягнута і його можна закінчити. Потрібно ще допитати
підозрюваного щодо винесеного йому повідомлення про підозру, перевірити
його показання, а за необхідності − виконати інші процесуальні дії.
З моменту винесення повідомлення особі про підозру між слідчим,
прокурором і підозрюваним виникають певні кримінально-процесуальні
правовідносини.
Слідчий, прокурор-процесуальний керівник, складаючи
повідомлення особі про підозру, викладає в ньому власну думку про
винуватість особи, яка склалася у нього на підставі оцінки тих доказів,
що є в справі на момент прийняття такого рішення. Наявність цього акта
ще не означає офіційного визнання особи винуватою від імені держави.
Висновок про винуватість, хоч і є офіційним, але все-таки це особиста
(суб’єктивна) думка слідчого та прокурора, який здійснює процесуальне
керівництво цим кримінальним провадженням, про наявність підстав
притягнення певної особи до кримінальної відповідальності згідно з
диспозицією конкретної кримінально-правової норми. 57
Під час досудового розслідування особа, якій повідомлено про підозру,
зазнає низку обмежень у сфері особистих і майнових прав в результаті
застосування до неї заходів забезпечення кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження є наслідком початкового
етапу притягнення особи до кримінальної відповідальності та покликані
забезпечити нормальний хід здійснення та виконання завдань кримінального
провадження.
Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється у таких
випадках:
1) у разі затримання особи на місці вчинення кримінального
правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
Це положення КПК України означає, що уповноважена службова особа
має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у
вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі,
лише у випадках: а) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або
замаху на його вчинення; б) якщо безпосередньо після вчинення злочину
очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі,
одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або, підкорившись
наказу, змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи
в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може
перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання.
Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти
годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду
для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
2) у разі обрання до особи одного з передбачених КПК України
запобіжних заходів, зазначених у ст. 176 КПК України.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи. Запобіжні заходи
58
застосовуються: під час досудового розслідування слідчим суддею за
клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням
прокурора, а під час судового провадження − судом за клопотанням
прокурора.
3) у разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні
кримінального правопорушення.
Що необхідно розуміти під «достатніми доказами», які повинні
відповідно до вимог закону вказувати на вчинення кримінального
правопорушення конкретною особою.
Під достатніми доказами щодо акта повідомлення особі про підозру
слід розуміти достовірні відомості, зібрані, перевірені й оцінені слідчим,
прокурором у встановленому законом порядку, які в сукупності дають змогу
зробити висновок, що на момент розслідування конкретна особа вчинила
кримінальне правопорушення, яке передбачене Кримінальним кодексом
України, і не підлягає звільненню від відповідальності за нього.
При цьому повідомлення особі про підозру повинно ґрунтуватися
не на сукупності доказів, а на їх системі.
Яка кількість доказів і яких саме потрібно для повідомлення особі про
підозру, попередньо визначити неможливо. Достатність доказів визначається
як наявністю у кримінальному провадженні їх сукупності, яка викликає у
суб’єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з’ясуванні
наявності або відсутності обставин предмета доказування, необхідних для
встановлення об’єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
2. Зміст і форма письмового повідомлення про підозру.
Підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину)
можна визначити як обґрунтоване допущення про причетність певної
особи до вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом
України. Слідчий, прокурор вважають, що підозрювана особа своїми діями
пов’язана із вчиненим злочином, допускається можливість вчинення нею 59
цього злочину.
Підозра є складовою частиною, одним з елементів обвинувачення. Не
тільки затримання, а й застосування усіх видів запобіжних заходів є
елементами функції обвинувачення, оскільки вони застосовуються у зв’язку з
підозрою і конкретним фактом, який викриває особу у вчиненні
кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення особі про підозру особи складає прокурор
або слідчий за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити відомості, зазначені у ст. 277 КПК
України, а саме: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює
повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та
місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про
підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого
здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація
кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із
зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну
відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального
правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі
зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин,
відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис
слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
3. Порядок повідомлення про підозру. Допит підозрюваного.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його
складення прокурором або слідчим, а у випадку неможливості такого
вручення – у спосіб, передбачений КПК України для вручення
повідомлень, тобто шляхом виклику або приводу. Письмове повідомлення
про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту її
затримання. У випадку, якщо особі не вручено повідомлення про підозру
60
після спливу 24 годин з моменту затримання, така особа підлягає
негайному звільненню.
Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація
кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, з
зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну
відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до
Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Особливий порядок письмового повідомлення про підозру
здійснюється відповідно до глави 37 КПК України.
Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні.
Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду
шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною
поштою чи факсимільним зв’язком, виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка
для передачі їй вручається під розпис дорослому члену сім’ї особи чи іншій
особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем
проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Особа, яка перебуває під вартою, викликається через адміністрацію
місця ув’язнення. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається
її піклувальнику.
Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається
згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності
такого − за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомлена про
нього іншим шляхом, не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана
прибути за викликом. У випадку встановлення КПК України строків
здійснення процесуальних дій, які не дають можливості здійснити виклик у
зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або має бути 61
повідомлена про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з
наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.
Належним підтвердженням отримання особою повістки про
виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про
отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні,
відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які
підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або
ознайомлення з її змістом.
Поважними причинами неприбуття особи на виклик є обставини,
які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.
Якщо підозрюваний, який був у встановленому КПК України порядку
викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про
виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без
поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього
накладається грошове стягнення у розмірі, зазначеному у ст. 139 КПК
України.
У випадку неприбуття підозрюваного без поважних причин на виклик
до нього може бути застосовано привід. Привід полягає у примусовому
супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу
про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого, порядок
та умови якого передбачені ст.ст. 140−143 КПК України.
У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про
здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин
невиконання.
Разом з тим допит підозрюваного, хоча й не передбачений як
обов’язковий етап повідомлення про підозру, однак може бути
розглянутий із вказівкою на те, що його проведення у найкоротші
строки після повідомлення про підозру сприятиме повноті встановлення 62
обставин кримінального правопорушення, а також ефективній реалізації
підозрюваним права на захист.
Допит підозрюваного є слідчою дією, спрямованою на одержання від
підозрюваного показань зі змісту підозри, а також з приводу всіх інших
відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення
кримінального провадження.
Перед допитом встановлюють особу, роз’яснюють її права, а також
порядок проведення допиту. Допит не може продовжуватися без перерви
понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.
Підозрюваний, не попереджається про кримінальну відповідальність за
відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, оскільки
давати показання − це його процесуальне право.
Протокол допиту підозрюваного повинен бути оформлений
відповідно до вимог ст.ст. 104 і 224 КПК України.
До протоколу допиту підозрюваного можуть додаватися різні схеми,
замальовки та пояснення до них, виконані підозрюваним у ході допиту і
підписані підозрюваним і слідчим.
4. Зміна повідомлення про підозру.
Під час досудового розслідування після повідомлення особі про
підозру можуть бути отримані нові докази, які тягнуть необхідність
зміни повідомлення особі про підозру. Може бути також надана інша
оцінка вже відомим доказам.
У разі виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або
зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов’язаний виконати
дії щодо вручення письмового повідомлення особі про підозру, передбачені
статтею 278 КПК України. Якщо повідомлення про підозру здійснив
прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену
підозру має право тільки прокурор.
Зміна – це поправка, яка змінює що-небудь попереднє. 63
Зміна повідомлення про підозру в ширшому розумінні цього
поняття полягає у:
1) непідтвердженні частини повідомлення про підозру;
2) доповненні раніше врученого повідомлення про підозру;
3) повній зміні раніше врученого повідомлення про підозру.
Доповнення повідомлення про підозру необхідне у тих випадках, коли
в процесі розслідування, після повідомлення про підозру, з’ясовуються нові
факти злочинної діяльності особи.
Тому слідчий (за необхідності доповнити повідомлення про підозру)
повинен скласти нове повідомлення про підозру особи та вручити їй це
повідомлення. Зміна повідомлення про підозру (у вузькому розумінні цього
поняття) може обумовлюватися виявленням обставин, які змінюють характер
відомостей, викладених у попередньому повідомленні про підозру. Можуть
бути уточнені фактичні обставини скоєного (місце, час, спосіб діяння,
характер і розмір шкоди тощо), виправлена раніше допущена помилка або
неточність формулювання підозри. В результаті іншої оцінки доказів може
виникнути необхідність змінити кваліфікацію.
За необхідності змінити або доповнити повідомлення про підозру
варто зазначити, що нове повідомлення про підозру повинно мати
узагальнюючий характер, виноситися не в доповнення до попередніх
повідомлень, а замість раніше складених повідомлень про підозру. У
цьому разі раніше винесене повідомлення про підозру, яке залишається в
матеріалах провадження, втрачає силу.
Допит підозрюваного повинен проводитися слідчим, прокурором у
повному обсязі за всіма викладеними в повідомленні епізодами злочину,
а не тільки щодо змін чи доповнень повідомлення про підозру порівняно
з попереднім.
5. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр 64
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
3. Про прокуратуру: закон України від 5 листопада 1991 року
№ 1789-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
4. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року
№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
5. Про організацію роботи з питань статистики, ведення Єдиного
реєстру досудових розслідувань та нагляду за обліком кримінальних
правопорушень: наказ Генерального прокурора України від 25 вересня
2012 року № 15гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
6. Азаров Ю.І. Кримінально-процесуальне право України: навч.
посіб. / Ю.І. Азаров, С.О. Заїка, В.Г. Фатхутдінов. – К.: Кутеп, 2008. – 430 с.
7. Берназ В.Д. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний
та психологічний аспекти): моногр. / В.Д. Берназ, С.М. Смоков. – Одеса:
ОЮІ НУВС, 2005. – 151 с.
8. Досудове розслідування кримінальних справ: навч.-практ. посіб. /
Ю.І. Грошевий, В.В. Вапнярчук, О.В. Капліна, О.Г. Шило; за заг. ред.
Ю.М. Грошевого. – Х.: ФІНН, 2009. – 328 с.
9. Дубинский А.Я. Привлечение лица в качестве обвиняемого: учеб.
пособ. / А.Я. Дубинский, В.А. Сербулов. – К.: КВШ МВД СССР, 1989. – 56 с.
10. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования
органами внутренних дел: учеб. пособ. / Дубинский А.Я.; КВШ МВД СССР.
– К.: НИиРИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 84 с.
11. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: підруч. /
Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 688 с.
12. Кримінально-процесуальне право України: підруч. / за ред.
Ю.П. Аленіна. – Х.: Одіссей, 2009. – 816 с.
13. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: курс лекцій /
Лобойко Л.М. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
14. Никоненко М.Я Кримінально-процесуальні гарантії прав і
законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину: автореф. дис.
на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний
процес та криміналістика; судова експертиза» / М.Я. Никоненко. – К., 2007. –
17 с.
15. Рогатюк І.В. Обвинувачення у кримінальному процесі України:
моногр. / Рогатюк І.В. – К.: Атіка, 2007. – 160 с.
65
5. Тези лекції:
«ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ВИМОГ ЗАКОНУ
ПРИ ЗАТРИМАННІ ПІДОЗРЮВАНОГО ТА ЗАСТОСУВАННІ
ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО
РОЗСЛІДУВАННЯ»
П Л А Н
1. Запобіжні заходи: поняття, види, мета і підстави застосування.
2. Загальний порядок застосування, зміни та скасування
запобіжних заходів.
3. Порядок застосування окремих видів запобіжних заходів та їх
характеристика.
4. Затримання особи як тимчасовий запобіжний захід. Підстави та
порядок застосування.
5. Повноваження прокурора щодо застосування запобіжних заходів.
6. Список рекомендованих джерел.
1. Запобіжні заходи: поняття, види, мета і підстави застосування.
Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального
провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки
підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.
Застосування запобіжних заходів у жодному разі не повинно
розцінюватися як покарання, а є лише певними обмеженнями особи, яка
підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального
правопорушення.
Запобіжні заходи може бути застосовано тільки до підозрюваного,
обвинуваченого; вони мають особистий (персональний) характер, бо
обмежують особисті права конкретної особи; характеризуються
специфічними підставами та метою застосування; мають більший, порівняно
з іншими заходами, ступінь примусу (пов’язані з обмеженням
конституційних прав особи).
Система запобіжних заходів визначена в ст. 176 КПК України, а
саме: особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України); особиста порука (ст. 180 66
КПК України); застава (ст. 182 КПК України); домашній арешт (ст. 181 КПК
України); затримання – тимчасовий запобіжний захід (статті 188−192,
207−213 КПК України); тримання під вартою (ст. 183 КПК України). Також,
у нормах КПК України, які визначають особливі порядки кримінального
провадження (Розділ ІV), визначено ще кілька запобіжних заходів: до
неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених може застосовуватися
передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до
неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, − передання їх під нагляд
адміністрації установи (ч. 1 ст. 493 КПК України); до особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або
вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом
такі запобіжні заходи, як передання на піклування опікунам, близьким
родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом та поміщення
до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку
особи (ч. 1 ст. 508 КПК України).
Окрім цього, у Розділі IХ КПК, який визначає порядок Міжнародного
співробітництва під час кримінального провадження, зустрічається термін
екстрадиційний арешт – п. 9 ст. 541 КПК України.
Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі є
забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього
процесуальних обов’язків; запобігання спробам переховуватися від органів
досудового розслідування та (або) суду; знищити, сховати або спотворити
будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для
встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати
на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта,
спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати
кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне
правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому
підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Запобіжні заходи можуть застосовуватися лише за підстав, визначених 67
у ч. 2 ст. 177 КПК України.
2. Загальний порядок застосування, зміни та скасування
запобіжних заходів.
Запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування
слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або
за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за
клопотанням прокурора (ч. 4 ст. 176 КПК).
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу
подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого
здійснюється досудове розслідування, застосування запобіжного заходу до
кожної особи потребує внесення окремого клопотання.
До клопотання мають бути додані копії матеріалів, якими слідчий,
прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких вони
вважають за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного
заходу; підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії
клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування
запобіжного заходу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 184 КПК України копія клопотання та
матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного
заходу, має надаватися підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3
години до початку розгляду клопотання.
Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу
стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчиненні
особою кримінального правопорушення, чи обставини, що можуть вплинути
на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, воно
може бути відкликаним, зміненим або доповненим (ст. 185 КПК України).
Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу
розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 72 годин з
моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого; 68
надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений
перебуває на свободі; подання підозрюваним, обвинуваченим, його
захисником до суду відповідного клопотання (ст.186 КПК України).
Слідчий суддя, суд після одержання клопотання про застосування
запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на
свободі, призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик.
Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу
відбувається за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його
захисника (ч. 1 ст. 193 КПК України).
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу
слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами
кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність
обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим
кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що
існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, і на які
вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких
запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у
клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК).
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд може
прийняти одне з таких рішень: постановити ухвалу про відмову в
застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання
прокурор не доведе достатніх підстав для цього; зобов’язати
підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або
до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом,
якщо прокурор доведе, що наявна обґрунтована підозра у вчиненні
підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, але не
доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із
ризиків, передбачених у ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор чи
недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання
ризикам, зазначеним у клопотанні; застосовує більш м’який запобіжний 69
захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покладає на
підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК,
якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор
доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним,
обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх
підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у ст. 177
КПК, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведе недостатність
застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або
ризикам, зазначеним у клопотанні; постановляє ухвалу про застосовування
запобіжного заходу відповідно до поданого клопотання.
Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу
підлягає негайному виконанню після її оголошення. Втім, ухвала слідчого
судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього
арешту, тримання під вартою або відмову в їх застосуванні може бути
оскаржена в апеляційному порядку.
Якщо під час кримінального провадження змінюються підстави
застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховують при
його обранні, він може бути скасований або замінений на інший запобіжний
захід − більш або менш суворий. Така зміна здійснюється за результатами
розгляду відповідного клопотання.
Запобіжний захід негайно припиняє свою дію після закінчення строку
дії ухвали про обрання запобіжного заходу; ухвалення виправдувального
вироку; закриття кримінального провадження.
3. Порядок застосування окремих видів запобіжних заходів та їх
характеристика.
Особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України) – запобіжний захід,
суть якого полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого
зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом
обов’язки, передбачені ст. 194 КПК України. Підозрюваному, 70
обвинуваченому письмово під розпис повідомляють покладені на нього
обов’язки та роз’яснюють, що в разі їх невиконання до нього може бути
застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено
грошове стягнення.
Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий,
а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.
Особиста порука (ст. 180 КПК) – запобіжний захід, суть якого полягає
у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують
на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за
виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків
відповідно до ст. 194 КПК і зобов’язуються за необхідності доставити його
до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного,
обвинуваченого відповідають інші особи − поручителі, які, як правило,
мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і
морально можуть впливати на неї. На поручителя покладається обов’язок
забезпечити не тільки явку підозрюваного, обвинуваченого до органу
досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу, а й виконання
покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків відповідно до
ст. 194 КПК, зокрема: утримуватися від спілкування із будь-якою особою, не
відвідувати визначені місця, пройти курс лікування від наркотичної або
алкогольної залежності, докласти зусиль до пошуку роботи/навчання тощо.
Умова застосування даного запобіжного заходу є складною за змістом і
включає в себе такі фактори: поручителями можуть бути особи, що
заслуговують на довіру; кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд,
який обирає запобіжний захід. КПК України не обмежує максимальну
кількість поручителів, але визначає, що наявність одного поручителя може
бути визнано достатньою лише у разі, коли ним є особа, яка заслуговує на
особливу довіру (ч. 2 ст. 180 КПК України); цей запобіжний захід може бути
застосовано тільки за клопотанням або за згодою поручителів. 71
Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу
особистої поруки підлягає негайному виконанню після її оголошення та
оскарженню не підлягає (ст. 205 КПК України).
Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює
слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор.
У разі відмови поручителя від взятих на себе зобов’язань він
забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового
розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного
заходу на інший.
Домашній арешт (ст. 181 КПК) полягає в забороні підозрюваному,
обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Суть
домашнього арешту полягає в тому, що за наявності достатніх підстав для
обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді
домашнього арешту за рішенням слідчого судді, суду встановлюються
обмеження, пов’язані зі свободою пересування поза межами житла
цілодобово чи у визначений період часу.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється
або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України).
Під час досудового розслідування кримінальних проступків запобіжний захід
у вигляді домашнього арешту не застосовується (ст. 299 КПК).
У разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту
до підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий, він негайно:
доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти (якщо згідно з
умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло
цілодобово); звільняється з-під варти та зобов’язується невідкладно прибути
до місця свого проживання (якщо згідно з умовами обраного запобіжного
заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби).
Відповідно до ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про застосування
запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його 72
застосуванні підлягають оскарженню під час досудового розслідування в
апеляційному порядку.
Застава (ст. 182 КПК України) – запобіжний захід, суть якого полягає
у внесенні коштів заставодавцем у грошовій одиниці України на спеціальний
рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим
покладених на нього обов’язків за умови звернення внесених коштів у дохід
держави в разі невиконання цих обов’язків.
Застава є одним з ефективних засобів, в основу якого покладено
економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні
зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або
юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у
процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати
заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим
покладених на нього обов’язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при
застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози
майнових втрат, оскільки внесені гроші можуть бути звернені в дохід
держави (ст. 182 КПК України).
Заставодавцем можуть бути: підозрюваний, обвинувачений, фізичні
або юридичні особи; не може бути: юридична особа державної або
комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного
бюджету, бюджету АРК, або у статутному капіталі якої є частка державної,
комунальної власності, або яка належить державному, комунальному
суб’єкту господарювання.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням
обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану
підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків,
передбачених в ст. 177 КПК України. У виключних випадках, якщо слідчий
суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити
виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого
або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може 73
бути призначена у розмірі, який перевищує встановлений. Розмір застави не
може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином, або
розміру, отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, обґрунтованих
достатніми доказами. Слідчий суддя, суд, установивши, що особа
підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, у співучасті і її роль у
його вчиненні є незначною, може визначити щодо неї розмір застави без
урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру,
отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
У випадках, передбачених ч. 8 ст. 182 КПК України, застава
звертається в дохід держави. Таке питання вирішується слідчим суддею,
судом, за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в
судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в
порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного
заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує
питання про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного
заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
За загальним правилом застава, що не була звернена в дохід держави,
повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після
припинення дії цього запобіжного заходу.
Невиконання у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як
застави та надання документа, що це підтверджує, є підставою затримання
особи відповідно до вимог ч. 2 ст. 208 КПК України.
Тримання під вартою (ст. 183 КПК України) є винятковим
запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор
доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти
ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України. Суть запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою полягає в обмеженні особистої свободи
підозрюваного, обвинуваченого через поміщення їх до спеціальної установи.
Процесуальний порядок застосування запобіжного заходу тримання під
вартою є аналогічним і щодо інших запобіжних заходів, окрім певних 74
особливостей, а саме: прокурор, слідчий за погодженням з прокурором
має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання
підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі у розгляді
клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою. Це клопотання може бути подане як одночасно з поданням
клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під варту, так і
після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття
підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику; під час
розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою присутність підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою. Проте
слідчий суддя, суд може розглянути таке клопотання та обрати запобіжний
захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, якщо прокурором буде
доведено, що цю особу оголошено у міжнародний розшук; слідчий суддя, суд
при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для
забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, обов’язків,
передбачених КПК України.
В ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити дату закінчення її дії у
межах строку, передбаченого КПК України.
Відповідно до ст. 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про
тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може
перевищувати 60 днів, але може бути продовжений слідчим суддею в межах
строку досудового розслідування. Строк тримання під вартою
продовжується за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з
прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали
про тримання під вартою та подається до місцевого суду, в межах
територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування
(ч. 1 ч. 2 ст. 199 КПК України). Дане клопотання має бути розглянуте до 75
закінчення строку дії попередньої ухвали.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а
якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного,
обвинуваченого – з моменту затримання. У разі повторного взяття під варту
особи в тому ж самому провадженні строк тримання під вартою
обчислюється з урахуванням часу попереднього тримання.
Порядок звільнення особи з-під варти передбачений в ч. 4 та ч. 5
ст. 202 КПК України. Підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно
звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під
вартою в якому він знаходиться, відсутнє інше судове рішення, що набрало
законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного,
обвинуваченого під вартою. Вирок або ухвала про звільнення особи, яка
тримається під вартою, підлягає виконанню негайно після їх надходження до
місця досудового ув’язнення.
4. Затримання особи як тимчасовий запобіжний захід. Підстави та
порядок застосування.
Затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, який
застосовується з підстав та в порядку, визначених КПК України, суть якого
полягає в поміщенні особи на короткий строк у спеціальне приміщення для
тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту).
Незважаючи на короткочасність затримання, за характером право
обмежень воно є одним із найбільш суворих запобіжних заходів. Адже
застосування затримання безпосередньо пов’язане з обмеженням права
людини на свободу та особисту недоторканність. Тому не випадково
процесуальні норми, що регламентують порядок і строки затримання,
включені до міжнародно-правових актів і Конституції України.
Затримання слід відрізняти від доставляння особи до правоохоронного
органу на строк до однієї години у порядку, передбаченому законодавством 76
України про адміністративні правопорушення; затримання особи (до трьох
годин) в адміністративному порядку.
Аналіз норм кримінального процесуального кодексу України дає
можливість виділити такі види затримання: затримання на підставі ухвали
слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (статті
187−191 КПК України); затримання без ухвали про дозвіл на затримання за
підозрою у вчиненні кримінального правопорушення: законне затримання та
затримання уповноваженою службовою особою (статті 207−208 КПК
України).
Ці види затримання розрізняються за цільовим призначенням,
суб’єктами їх здійснення, підставами та процесуальним порядком
застосування.
Процесуальний порядок прийняття рішення про затримання:
прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звертається з
клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого.
Слідчий суддя, суд не має права відмовити в розгляді такого
клопотання, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду
про затримання з метою приводу.
Таке клопотання розглядається слідчим суддею, судом негайно після
його одержання в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
Слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання
підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не
доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу
обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою
підозрюваного, обвинуваченого; є достатні підстави вважати, що
підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового
розслідування; одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до
суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний,
обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування 77
запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування
запобіжного заходу й зазначені у ст. 177 КПК України.
Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу
може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України. При цьому
ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право
здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого
судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа,
щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це
слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.
Не пізніше 36 годин з моменту затримання на підставі ухвали слідчого
судді, суду особа повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді,
суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.
У ст. 209 Кримінального процесуального кодексу України чітко
визначено момент, з якого особа вважається затриманою, − з моменту, коли
вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із
уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному
уповноваженою службовою особою.
Затримання без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у
вчиненні кримінального правопорушення регулюється у нормах щодо
законного затримання (ст. 207 КПК України) та затримання уповноваженою
службовою особою (ст. 208 КПК України).
Про таке затримання складається протокол, який підписується особою,
що його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис
вручається затриманому, а також надсилається прокурору.
Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу
до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому
негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставляння
затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. 78
Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу
повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб у підрозділі
органу досудового розслідування.
Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може
перевищувати 72 годин з моменту затримання. При цьому затримана без
ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 60 годин з моменту затримання
повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про
обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 213 КПК України уповноважена службова
особа, що здійснила затримання, зобов’язана надати затриманій особі
можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування
близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи.
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов’язана
перевірити дотримання вищевказаних вимог, а в разі нездійснення
повідомлення про затримання – здійснити ці дії самостійно.
5. Повноваження прокурора щодо застосування запобіжних заходів.
Запобіжні заходи є частиною заходів забезпечення кримінального
провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки
підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.
Правообмежувальний характер заходів забезпечення кримінального
провадження обумовлює необхідність встановлення системи гарантій їх
законного та обґрунтованого застосування. Адже, хоча кримінальне
судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, у
правозастосовній практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання
суб’єктами кримінального судочинства процесуальними правами та
повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних
організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Положення п. 10 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу
України уповноважує прокурора, який у формі процесуального керівництва 79
здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового
розслідування, погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого
до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних
слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках,
передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі
клопотання.
У тому числі прокурор – процесуальний керівник погоджує або
відмовляє у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про
застосування запобіжних заходів чи самостійно подає слідчому судді такі
клопотання. Зазначене повноваження пов’язане з необхідністю проведення
під час досудового розслідування процесуальних дій, що певною мірою
обмежують або втручаються у конституційні права та свободи учасників
кримінального провадження, або пов’язані із застосуванням до них
визначених новим КПК примусових заходів.
Прокурор, або самостійно складаючи клопотання, або вирішуючи
питання про погодження чи відмову у погодженні клопотання слідчого,
має з’ясувати існування обґрунтованої підозри у вчиненні
кримінального правопорушення особою, щодо якої застосовуються
зазначені заходи, наявність достатніх підстав для проведення
відповідних заходів, наявність потреби у здійсненні саме таких дій для
виконання завдань кримінального провадження тощо. Під час розгляду
клопотання слідчим суддею прокурор у змагальному процесі зі стороною
захисту наводить доводи на обґрунтування своєї правової позиції.
Питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів
при застосуванні запобіжних заходів регулюються наказом Генерального
прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн, який має на меті забезпечення
ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового
розслідування, в тому числі у формі процесуального керівництва ним, 80
підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і
здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань.
Наказ зобов’язує керівників органів прокуратури та галузевих
підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів здійснювати контроль за
законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є
винятковим, клопотання про його застосування подавати виключно у разі,
якщо іншими запобіжними заходами неможливо забезпечити виконання
підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків чи запобігти
передбаченим законом ризикам.
У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків
тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов’язано з неналежним
виконанням службових обов’язків, проводити відповідну перевірку,
результати якої розглядати на оперативних нарадах.
Прокурори зобов’язуються вживати заходів до запобігання
незаконному адміністративному затриманню осіб, які підозрюються у
вчиненні кримінального правопорушення. Забезпечувати неухильне
дотримання прав підозрюваного, у тому числі припинення обмежень, яких
він зазнав у зв’язку із застосуванням указаного запобіжного заходу, після
закінчення дії відповідної ухвали суду або її скасування.
6. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України.
– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року
№ 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року
№ 1001-05 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1001-05 81
4. Про попереднє ув’язнення: закон України від 30 червня 1993 року
№ 3352-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. –
Ст. 360.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від
4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня
1997 року, набула чинності 11 вересня 1997 року // Офіційний вісник
України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
6. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ткачов проти
України» від 13 грудня 2007 року // Офіційний вісник України. – 2008.
– № 31. – Ст. 1031.
7. Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і
строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з
екстрадицією: постанова Пленуму Верховного Суду України від
8 жовтня 2004 року № 16 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. –
№ 3. – С. 6–10.
8. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у
кримінальному судочинстві: постанова Пленуму Верховного Суду
України від 24 жовтня 2003 року № 8 // Вісник Верховного Суду
України. – 2003. – № 6. – С. 20–24.
9. Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу:
постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року
№ 6, зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду
України від 6 червня 2003 року // Вісник Верховного Суду України. –
2003. – № 3. – С. 10–13.
10. Про дотримання встановлених законом строків досудового слідства та
тримання обвинувачених під вартою: вказівка Генеральної
прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, Державної податкової адміністрації України від
27 квітня 2004 року № 04/1-229.
11. Баулін О.В. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми
удосконалення законодавства та практики його застосування: посіб. /
О.В. Баулін, О.В. Беца, М.І. Сірий та ін. – К.: Атіка, 2002. – 96 с.
12. Білоусов О.І. Затримання підозрюваного у кримінальному процесі:
моногр. / О.І. Білоусов, С.М. Смоков. – Одеса: [б. в.], 2009. – 112 с.
13. Благодир А.А. Застосування примусу під час провадження слідчих дій:
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.
12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність»/ А.А. Благодир. – К., 2009. – 17 с.
14. Борисов В.І. Проблеми затримання та взяття під варту на досудовому
провадженні по кримінальній справі: моногр. / В.І. Борисов,
Н.В. Глинська, В.С. Зеленецький, О.Г. Шило. – Х.: Східно-
регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2005. – С. 352. 82
15. Бортновська З. Реалізація права на свободу і особисту недоторканність
в українському кримінальному процесі / З. Бортновська // Право
України. – 2003. – № 10. – С. 104–107.
16. Галаган В.І. Застосування деяких заходів процесуального примусу у
світлі додержання конституційних прав і свобод людини / В.І. Галаган
// Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 59–63.
17. Данченко Т. Застава: історія розвитку та проблеми застосування /
Т. Данченко // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. –
С. 106–108.
18. Досудове розслідування кримінальних справ: навч.-практ. посіб. /
Ю.М. Грошевой, В.В. Вапнярчук, О.В. Капліна, О.Г. Шило; [за заг. ред.
Ю.М. Грошевого]. – Х.: Фінн, 2009. – С. 130–187.
19. Застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, у
кримінальному судочинстві України: посіб. викладача /
Н.М. Ахтирська, О.Ю. Костюченко, Д.В. Кухнюк, В.Д. Новіков. – К.:
Конус-Ю, 2009. – 236 с.
20. Ільченко С. Роль суду на досудових стадіях провадження кримінальних
справ в аспекті обмеження конституційного права особи на
недоторканність житла й іншого володіння / С. Ільченко //
Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 115–119.
21. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному
процесі / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2000. –
№ 4. – С. 41–44.
22. Маляренко В.Т. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які
допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства /
В.Т. Маляренко // Кримінальний процес України: стан та перспективи
розвитку: [навч. посіб.]: Вибрані наукові праці. – К.: Ін Юре, 2004. –
С. 21.
23. Пилипчук П.П. Обрання судом запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту в стадії досудового розслідування кримінальної справи /
П.П. Пилипчук // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6. –
С. 44–49.
24. Рожнова В.В. Застосування заходів процесуального примусу,
пов’язаних з ізоляцією особи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня
канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та
криміналістика; судова експертиза» / В.В. Рожнова. – К., 2003. – 18 с.
25. Рожнова В.В. Поміщення особи у медичний заклад: пропозиції до
нового КПК України / В.В. Рожнова // Право і безпека. – 2003. – № 4.
26. Рожнова В.В. Щодо поняття «затримання осіб, підозрюваних у
вчиненні злочину» / В.В. Рожнова // Право України. – 2001. – № 8. –
С. 86–89.
27. Смоков С.М. Гарантії застосування заходів кримінально-
процесуального примусу у кримінальному судочинстві України: 83
моногр. / С.М. Смоков, К.Г. Горелкіна. – Одеса: Астропринт, 2012. –
152 с.
28. Тищенко О.І. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту: проблеми
обрання та оскарження в досудовому провадженні по кримінальній
справі: моногр. / Тищенко О.І. – Х.: Фінн, 2008. – 176 с.
84
6. Тези лекції:
«РЕАЛІЗАЦІЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРОКУРОРА ЩОДО НАГЛЯДУ ЗА
ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ У ФОРМІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
КЕРІВНИЦТВА ПІД ЧАС ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО
РОЗСЛІДУВАННЯ»
П Л А Н
1. Загальні положення закінчення досудового розслідування.
2. Реалізація повноважень прокурора при закритті кримінального
провадження.
3. Повноваження прокурора при звільненні особи від кримінальної
відповідальності.
4. Реалізація повноважень прокурора щодо нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва при
зверненні до суду з обвинувальним актом, клопотанням про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
5. Особливості закінчення кримінального провадження у формі
приватного обвинувачення.
6. Список рекомендованих джерел.
1. Загальні положення закінчення досудового розслідування.
Відтворюючи положення п. 3 ст. 121 Конституції України у нормах
нового КПК України, законодавець визначає, що прокурор здійснює нагляд
за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у
формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, та
наводить перелік повноважень, якими його наділяє (ч. 2 ст. 36 КПК України).
Разом з тим законодавець зазначає, що прокурор під час досудового
розслідування може здійснювати інші повноваження, які передбачені КПК
України (п. 21 ч. 2 ст. 36).
Так, у главі 24 КПК України, визначаючи форми закінчення досудового
розслідування, законодавець наділяє прокурора ще і повноваженнями, які він
реалізує саме на цій стадії досудового розслідування.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КПК України особа має право на розгляд
обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення 85
шляхом закриття провадження. При цьому прокурор зобов’язаний після
повідомлення особі про підозру в найкоротший строк здійснити одну із
таких дій: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з
клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 ст. 283 КПК
України).
Зазначені норми відтворено з урахуванням положень Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод щодо права на судовий
розгляд «впродовж розумного строку» (п. 1 ст. 6 Конвенції). Разом із тим
експерти Ради Європи зазначили, що, вживаючи термін «найкоротший
строк», Україна запроваджує більш високі стандарти, ніж передбачено
Конвенцією.
Сутність поняття «найкоротший строк» законодавець не визначає, тоді
як відповідно до положень ч. 1 ст. 28 КПК України розумними вважаються
строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та
прийняття процесуальних рішень і не можуть перевищувати передбачені
Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття
окремих процесуальних рішень. На законодавчому рівні встановлено і
критерії розумних строків (ч. 3 ст. 28 КПК України): складність
кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості
підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких
здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій,
необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; поведінка
учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим,
прокурором і судом своїх повноважень.
Саме прокурор повинен забезпечити проведення досудового
розслідування у розумні строки. На слідчого суддю цей обов’язок
покладається лише в частині строків розгляду питань, віднесених до його
компетенції (ч. 2 ст. 28 КПК України). 86
Поняття «у найкоротший строк» слід розуміти наступним чином:
процесуальні рішення про закінчення досудового розслідування повинні
прийматись без затримки і у більш стислі строки порівняно з граничними,
визначеними КПК України. Однак після всебічного, повного,
неупередженого дослідження всіх обставин у кримінальному провадженні та
оцінки зібраних доказів, тобто після виконання вимог ст. 91 КПК України
про встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному
провадженні. Зазначена вимога закону повинна дотримуватись і при закритті
кримінального провадження.
2. Реалізація повноважень прокурора при закритті кримінального
провадження.
Закриття кримінального провадження варто розглядати як одну з
правомірних форм закінчення досудового розслідування, що прирівнюється
за своїм процесуальним значенням до звернення до суду з обвинувальним
актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або
виховного характеру.
Підстави, за якими кримінальне провадження закривається слідчим та
прокурором, в ч. 1 ст. 284 КПК України 2012 року виокремлено і виписано
більш докладно, ніж це було раніше.
Згідно з ч. 3 ст. 284 КПК України з підстав, передбачених пунктами 1, 2,
4, рішення про закриття кримінального провадження приймається слідчим і
тільки у тому разі, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі
не повідомлялось про підозру. Про закриття кримінального провадження
слідчий виносить постанову, яка повинна відповідати вимогам ч. 5 ст. 110
КПК України.
У нормах ч. 5 ст. 284 КПК України законодавець зобов’язує слідчого
копію постанови про закриття кримінального провадження надсилати
заявнику, потерпілому, прокурору, який здійснював повноваження
прокурора у цьому кримінальному провадженні. Прокурор протягом 87
двадцяти днів з моменту отримання від слідчого копії постанови має
погодитись із прийнятим рішенням або скасувати постанову у зв’язку з її
незаконністю чи необґрунтованістю.
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також
може бути скасована процесуальним керівником у цьому кримінальному
провадженні, за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана
протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії
постанови.
У випадку, якщо особі повідомлялось про підозру, рішення про
закриття кримінального провадження за всіма підставами приймається
прокурором.
Варто зазначити: у КПК України передбачено, що рішення прокурора
про закриття кримінального провадження стосовно підозрюваного не є
перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного
кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 284 КПК України). Таким чином,
законодавчо розмежовується закриття усього кримінального провадження та
відносно конкретного підозрюваного. Тому навряд чи можливо говорити про
завершення досудового розслідування, коли кримінальне провадження
закривається щодо підозрюваного без закриття всього провадження.
Прокурор копію постанови про закриття кримінального провадження
зобов’язаний надіслати заявнику, потерпілому, його представнику,
підозрюваному, захиснику.
Згідно з ч. 6 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор України, перший
заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя,
прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані
прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за
додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають
право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та
підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування. 88
Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено також
оскарження під час досудового розслідування до слідчого судді рішень
прокурора і слідчого про закриття кримінального провадження.
Зокрема, рішення слідчого про закриття кримінального провадження
можуть бути оскаржені заявником, потерпілим, його представником чи
законним представником (п. 3 ст. 303 КПК України). Рішення прокурора –
заявником, потерпілим, його представником чи законним представником,
підозрюваним, його захисником чи законним представником (п. 4 ст. 303
КПК України).
Однак скарги зазначеними особами повинні бути подані протягом
десяти днів з моменту прийняття рішення або десяти днів з дня отримання
копії постанови про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 304 КПК
України).
Ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову
про закриття кримінального провадження під час досудового розслідування
може бути оскаржена до апеляційного суду (ч. 2 ст. 309 КПК України).
Про закінчення досудового розслідування прокурором вносяться
відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 3 ст. 283 КПК
України).
У КПК України наведено також підстави, за якими на суд покладається
обов’язок закрити кримінальне провадження: у зв’язку зі звільненням особи
від кримінальної відповідальності, коли прокурор чи сторона кримінального
провадження звертається до суду з таким клопотанням під час судового
провадження (п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 286 КПК України); якщо під час судового
провадження виявляться обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8 ч. 1
ст. 284 КПК України.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України закріплює відмову
прокурора від підтримання державного обвинувачення як окрему
підставу закриття кримінального провадження. Прокурор у цьому
випадку звільняється від подальшої участі у судовому розгляді. У разі, 89
якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення, йому
надається час для підготовки до судового розгляду, і судове провадження
продовжується в загальному порядку (ст. 340 КПК України). Водночас, якщо
потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, повторно не
прибув у судове засідання без поважних причин або не повідомив про
причини неприбуття, це прирівнюється до його відмови від обвинувачення і
кримінальне провадження закривається судом (п. 6 ст. 340 КПК України).
Натомість, якщо під час судового розгляду буде встановлена відсутність
події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу
кримінального правопорушення (обставин, передбачених пунктах 1, 2 ч. 1
ст. 284 КПК України), суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок
(ч. 6 ст. 284 КПК України).
Закриття кримінального провадження або ухвалення вироку у зв’язку зі
звільненням особи від кримінальної відповідальності не допускається, якщо
підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує (ч. 7 ст. 284 КПК
України). У цьому разі кримінальне провадження продовжується в
загальному порядку, передбаченому Кодексом. Ухвала суду про закриття
кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У тих випадках, коли стосовно підозрюваного, обвинуваченого обирався
запобіжний захід, закриття кримінального провадження прокурором або
судом з підстав, передбачених ст. 284 КПК України, є підставою для
припинення його дії.
3. Повноваження прокурора при звільненні особи від кримінальної
відповідальності.
Більш чітко, ніж раніше, у КПК України 2012 року виписані положення,
що регламентують порядок звільнення особи від кримінальної
відповідальності.
Згідно із загальним вимогами ч. 1 ст. 285 КПК України особа
звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених 90
законом України про кримінальну відповідальність (наприклад, статті 45–49,
ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212 КК України).
Підозрюваному, обвинуваченому також повинно бути роз’яснено суть
підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної
відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального
провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений
заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження
проводяться в повному обсязі в загальному порядку (ч. 3 ст. 285 КПК
України).
Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення
кримінального правопорушення здійснюється судом.
Отримавши на стадії досудового розслідування згоду підозрюваного на
звільнення від кримінальної відповідальності, прокурор складає
клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без
проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до
суду (ч. 2 ст. 286 КПК України).
У ч. 3 ст. 286 КПК України зазначається, що перед направленням
клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним
потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості такого звільнення
підозрюваного.
Якщо клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності
обвинуваченого надійде під час судового провадження, суд має невідкладно
розглянути таке клопотання (ч. 4 ст. 286 КПК України).
Форма і зміст клопотання прокурора про звільнення від кримінальної
відповідальності визначаються ст. 287 КПК України. В обов’язковому
порядку до клопотання повинна бути додана письмова згода особи на
звільнення від кримінальної відповідальності.
Процедура розгляду клопотання прокурора виписана у ст. 288 КПК
України. 91
Розгляд клопотання прокурора здійснюється в присутності сторін
кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку.
Незалежно від висловленої думки під час досудового розслідування суд
зобов’язаний ще раз з’ясувати думку потерпілого щодо можливості
звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної
відповідальності.
За наявності підстав суд ухвалою закриває кримінальне провадження та
звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
У разі необґрунтованості клопотання суд ухвалою відмовляє у його
задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального
провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в
загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення
обвинувального акта до суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено
оскарження ухвали суду про закриття кримінального провадження та
звільнення особи від кримінальної відповідальності в апеляційному порядку.
Нововведенням є те, що у ст. 289 КПК України законодавець передбачив
норми по відновленню провадження при відмові від поручительства.
Переконавшись у порушенні особою умов передачі на поруки, суд
своєю ухвалою скасовує ухвалу про закриття кримінального провадження і
звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її
на поруки та направляє матеріали провадження для проведення досудового
розслідування в загальному порядку чи здійснює судове провадження в
загальному порядку, якщо питання про звільнення від кримінальної
відповідальності було прийняте після направлення обвинувального акта до
суду.
4. Реалізація повноважень прокурора щодо нагляду за додержанням
законів у формі процесуального керівництва при зверненні до суду з
обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових 92
заходів медичного або виховного характеру.
Дещо інший зміст порівняно з КПК України 1960 року містять норми
ст. 290 КПК України 2012 року, які регулюють порядок ознайомлення з
матеріалами кримінального провадження.
Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми
для складання обвинувального акта, клопотання про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або
слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його
захиснику, законному представнику та захиснику особи, щодо якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного
характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до
його матеріалів.
Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати
доступ до матеріалів досудового розслідування, наявних у його
розпорядженні, у тому числі і будь-які докази, які самі по собі або в
сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення
невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або
сприяти пом’якшенню покарання.
Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати
доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином
будь-які речові докази або їх частини, документи або їх копії, а також надати
доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під
контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що
містяться в них, як докази у суді (ч. 3 ст. 290 КПК України). Надання
доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або
відображення матеріалів (ч. 4 ст. 290 КПК України).
Водночас у документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути
видалені відомості, що не будуть розголошені під час судового розгляду.
Видалення повинно бути чітко позначено. Згідно із клопотанням сторони
кримінального провадження суд має право дозволити доступ до відомостей, 93
які були видалені.
На сторону захисту покладається обов’язок за запитом прокурора надати
доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-
які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати
доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або
під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати
відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторона захисту має право не
надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути
використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у
вчиненні кримінального правопорушення.
Про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів
прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє: потерпілого, після
чого останній має право ознайомитися з ними за правилами, викладеними в
цій статті; цивільного позивача, його представника та законного
представника, цивільного відповідача, його представника, після чого ці особи
мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного
позову. Сторони кримінального провадження зобов’язані письмово
підтвердити протилежній стороні, а потерпілий прокурору факт надання їм
доступу до матеріалів.
Норми ч. 10 ст. 290 КПК України зобов’язують надати сторонам
кримінального провадження, потерпілому достатній час для ознайомлення з
матеріалами, до яких їм надано доступ. Проте у разі зволікання при
ознайомленні слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального
провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до
них зобов’язаний встановити строк для ознайомлення, після спливу якого
сторона провадження або потерпілий вважаються такими, що реалізували
своє право на доступ до матеріалів.
Положення ч. 11 ст. 290 КПК України зобов’язують сторін кримінального
провадження здійснювати відкриття одна одній також додаткових матеріалів,
отриманих до або під час судового розгляду. 94
Форма і зміст обвинувального акта зазначаються у ст. 291 КПК України,
відповідно до якої обвинувальний акт складається слідчим, після чого
затверджується прокурором або може бути складений прокурором,
зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений
слідчим. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його
затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
До обвинувального акта додається (ч. 4 ст. 291 КПК України) реєстр
матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був
пред’явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про
отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був
пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів
досудового розслідування; розписка або інший документ, що підтверджує
отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову. Надання суду
інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Стаття 293 КПК України зобов’язує прокурора одночасно з переданням
обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів
медичного або виховного характеру до суду під розписку надати їх копію та
копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його
захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного
характеру.
Якщо прокурор дійде висновку про можливість виправлення
неповнолітнього, який вперше вчинив кримінальний проступок або
злочин невеликої тяжкості чи необережний злочин середньої тяжкості,
без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про
застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного
характеру і надсилає його до суду (ст. 497 КПК України). Таке клопотання
може бути складено і направлено до суду лише за умови, що неповнолітній
та його законний представник проти цього не заперечують. 95
Складанням клопотання про застосування примусових заходів
виховного характеру завершується і кримінальне провадження щодо особи,
яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого
може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне
діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про
кримінальну відповідальність (ст. 498 КПК України). Клопотання
складається слідчим та подається прокурору для затвердження.
Прокурор може самостійно скласти таке клопотання та надіслати його
до суду.
Отримавши від слідчого клопотання для затвердження чи самостійно
складаючи його, прокурор повинен переконатись у відсутності підстав
для закриття кримінального провадження, передбачених ч. 1 ст. 284
КПК України.
Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру
має відповідати вимогам, наведеним у ст. 291 КПК України щодо
обвинувального акта та містити інформацію про пропонований захід
виховного характеру.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо
застосування примусових заходів медичного характеру закінчується
закриттям кримінального провадження або складанням клопотання про
застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 1 ст. 511 КПК
України).
Клопотання, складене слідчим, затверджується прокурором або
самостійно складається прокурором і надсилається до суду (ч. 3 ст. 511
КПК України). Складається клопотання з дотриманням положень ст. 291
КПК України щодо вимог до обвинувального акта. Крім того, що у
клопотанні зазначається про необхідність застосування до особи примусових
заходів медичного характеру, повинна бути наявна інформація про
примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та
висловлена позиція щодо можливості забезпечення участі особи під час 96
судового провадження за станом здоров’я (ч. 2 ст. 292 КПК України).
Перед тим як затвердити клопотання про застосування примусових
заходів медичного характеру, складене слідчим, чи розпочати його складання
самому, прокурор повинен з’ясувати, що дійсно було вчинено суспільно
небезпечне діяння, кримінальне правопорушення і саме цією особою, а також
доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння чи кримінальне
правопорушення та чи не відпала потреба в застосуванні примусових заходів
медичного характеру. Встановивши наявність таких підстав, прокурор
виносить постанову про закриття кримінального провадження.
5. Особливості закінчення кримінального провадження у формі
приватного обвинувачення.
Законодавець у ч. 1 ст. 477 КПК України визначає, що
кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є
провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на
підставі заяви потерпілого і щодо кримінальних правопорушень,
перелічених у пунктах 1–3 зазначеної статті.
Глава 36. «Кримінальне провадження у формі приватного
обвинувачення», не містить окремо положень щодо форм закінчення
кримінального провадження у зазначеній категорії кримінальних
правопорушень.
Закінчення досудового розслідування у кримінальних провадженнях у
формі приватного обвинувачення відбувається відповідно до загальних
положень, викладених у ст. 283 КПК України.
Кримінальне провадження закривається прокурором, якщо потерпілий, а
у випадках, передбачених Кодексом, його представник (згідно ч. 2 ст. 58
КПК України це представник юридичної особи, яка є потерпілим) відмовився
від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного
обвинувачення (п. 7 ст. 284 КПК України).
У разі, якщо така обставина виникає під час судового провадження, тоді 97
суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження (ч. 6 ст.
284 КПК України).
Звільнення від кримінальної відповідальності відбувається у загальному
порядку, передбаченому щодо звільнення особи від кримінальної
відповідальності (статті 285–288 КПК України).
У кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення
передбачено і укладення угоди про примирення між потерпілим та
підозрюваним чи обвинуваченим відповідно до положень глави 35
«Кримінальне провадження на підставі угод».
6. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Загальна декларація прав людини [прийнята Генеральною
Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року] // Права людини. Міжнародні
договори України, декларації, документи. – К., 1992. – 564 с.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від
4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня
1997 року, набула чинності 11 вересня 1997 року // Збірка документів Ради
Європи, ратифікованих Україною. – К.: Фенікс, 2006. – 496 с.
4. Європейська конвенція з прав людини: основні положення,
практика застосування, український контекст / за ред. О.Л. Жуковської. – К.:
Віпол, 2004. – 960 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
6. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня
1960 року № 1001-05 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1001-05
7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
8. Про прокуратуру: закон України від 5 листопада 1991 року
№ 1789-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради
України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
9. Про судоустрій і статус суддів: закон України від 7 липня
2010 року № 2453-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17 98
10. Про оперативно-розшукову діяльність: закон України від
18 лютого 1992 року № 2135-XII [Електронний ресурс]: Офіційний веб-
портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2135-12
11. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: закон України від
5 липня 2012 року № 5076-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17
12. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових
розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від
17 серпня 2012 року № 69 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
13. Про затвердження Порядку надсилання інформації про осіб у
кримінальних провадженнях та електронних копій судових рішень щодо осіб,
які вчинили кримінальні правопорушення: наказ Генерального прокурора
України та Голови Державної судової адміністрації України від 27 вересня
2012 року № 91/114 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Генеральної прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
14. Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури
України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну
інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних
систем органів внутрішніх справ: наказ Генерального прокурора України та
Міністра внутрішніх справ України від 17 листопада 2012 року № 115/1046
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури
України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
15. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-
практичний коментар: у 2 т. – Т. 1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський,
Є.П. Бурдоль та ін.; [за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова]. –
Х.: Право, 2012. – 768 с.
16. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-
практичний коментар: у 2 т. – Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий,
Ю.М. Дьомін та ін.; [за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова]. –
Х.: Право, 2012. – 664 с.
17. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний
коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Юрисконсульт;
КНТ, 2008. – 896 с.
18. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України: [підруч.] /
М.М. Михеєнко, В.Т. Hop, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
19. Прокурорський нагляд в Україні: курс лекцій для студ. юрид. вищ.
навч. закладів / І.І. Когутич, В.Т. Нор, А.А. Павлишин; [за ред. проф.
В.Т. Нора]. – К.: Атіка, 2004. – 352 с.
20. Прокурорський нагляд в Україні: підруч. для студ. юрид. спец.
вищ. навч. закладів / І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевий та ін.; [за
ред. проф. І.Є. Марочкіна, П.М. Каркача]. – Х.: Одіссей, 2005. – 240 с. 99
7. Тези лекції:
«ОСОБЛИВОСТІ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА
ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ У ФОРМІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
КЕРІВНИЦТВА ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ»
П Л А Н
1. Правове регулювання прокурорського нагляду за додержанням
законів під час кримінального провадження щодо неповнолітніх.
2. Сутність та основні ознаки прокурорського нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва під час
кримінального провадження щодо неповнолітніх.
3. Основні вимоги закону щодо процесуального керівництва при
проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час кримінального
провадження щодо неповнолітніх.
4. Список рекомендованих джерел.
1. Правове регулювання прокурорського нагляду за додержанням
законів під час кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Відповідно до ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої
повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності,
втручання в яку осіб, які не мають на те законних повноважень,
забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи
зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення
прокурора. Самостійність прокурора насамперед полягає у тому, що він з
початку кримінального провадження і до прийняття судом рішення у ньому
уповноважений: а) здійснювати нагляд за нагляд за додержанням законів
під час проведення досудового розслідування у формі процесуального
керівництва ним; б) підтримувати державне обвинувачення у суді,
змінювати обвинувачення, висувати додаткове обвинувачення чи
відмовлятися від обвинувачення; в) оскаржувати незаконні та необґрунтовані
судові рішення до суду вищого рівня; г) звертатися до Верховного Суду
України та ініціювати перегляд кримінального провадження за 100
нововиявленими обставинами. Окрім того, прокурор має право повідомляти
особі про підозру в порядку, передбаченому КПК України.
Тільки прокурор у кримінальному провадженні наділений такими
повноваженнями, як складання обвинувального акта, нового
обвинувального акта у разі зміни обвинувачення, висунення
додаткового обвинувачення (у разі задоволення судом відповідного
клопотання) та постанови про відмову від обвинувачення.
Положення, передбачені главою 38 КПК України, застосовуються у
кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених
особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Кримінальне
провадження щодо неповнолітнього, в тому числі, якщо воно здійснюється
щодо кількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється
слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового
розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.
Нині таких слідчих в Україні приблизно 2 тисячі. З метою якісного
провадження досудового розслідування прокурор, на якого покладено
обов’язок зі здійснення відповідного нагляду у формі процесуального
керівництва, повинен наполягати, щоб досудове розслідування у таких
кримінальних провадженнях проводили високопрофесійні, досвідчені слідчі,
які здатні працювати з дітьми.
Відповідно до п. 8.1 наказу Генерального прокурора України «Про
організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
дітей» від 1 листопада 2012 року № 16гн процесуальне керівництво
досудовим розслідуванням у зазначених категоріях кримінальних справ
доручається прокурорам, на яких покладено обов’язок щодо захисту
прав і свобод дітей. Безпосереднє виконання обов’язків щодо захисту прав і
свобод дітей повинно доручатися досвідченим працівникам, які мають стаж
роботи в органах прокуратури, як правило, не менше трьох років. У
прокуратурах районного рівня по можливості на цих прокурорів не
покладається виконання обов’язків з інших напрямів прокурорської 101
діяльності (п. 3.1 наказу).
2. Сутність та основні ознаки прокурорського нагляду за
додержанням законів у формі процесуального керівництва під час
кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення
досудового розслідування у формі процесуального керівництва ним,
прокурор найперше повинен перевіряти виконання вимог
матеріального і процесуального законів, якими врегульовано порядок,
умови і підстави притягнення неповнолітніх до кримінальної
відповідальності, визначено гарантії захисту їхніх прав та законних
інтересів. Першочергово необхідно з’ясовувати:
• чи може неповнолітня особа бути притягнутою до кримінальної
відповідальності за віком;
• чи буде доцільним застосування до даної особи міри покарання;
• чи немає будь-яких інших обставин, що виключають з урахуванням
вікових особливостей особи неповнолітнього, караність вчиненого ним
діяння.
Здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням
кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, прокурору
потрібно зважати на те, що під час судового розгляду у таких кримінальних
провадженнях необхідно подати суду докази не лише на підтвердження
визначених у ст. 91 КПК України обставин, а й обставин, визначених у ст.
485 КПК України. Тому особливу увагу прокурору потрібно звернути на
з’ясування повних і всебічних відомостей про особу неповнолітнього:
• його вік (число, місяць, рік народження);
• стан здоров’я та рівень розвитку;
• інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати
при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру.
Прокурор повинен особливо зважати на додержанні права 102
неповнолітнього на захист. Щодо осіб, які підозрюються або
обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до
18 років, участь захисника обов’язкова з моменту встановлення факту
неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є
повнолітньою (пункти 1, 2 ч. 2 ст. 52 КПК України).
Захисник може у будь-який момент бути залученим до участі у
кримінальному провадженні підозрюваним, обвинуваченим, їхніми
законними представниками, а також іншими особами за проханням чи
згодою підозрюваного, обвинуваченого.
Враховуючи, що законом передбачено додаткові гарантії встановлення
істини, охорони прав і законних інтересів неповнолітніх, Пленум Верховного
Суду України у постанові «Про застосування судами законодавства про
відповідальність за втягування неповнолітніх у злочинну чи іншу
антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 зауважив на тому,
що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітнім у групі з
дорослими особами, має бути реально забезпечене право неповнолітнього на
захист і дотримані всі вимоги закону щодо особливостей розгляду справ цієї
категорії. Зокрема, є недопустимим здійснення захисту неповнолітнього і
дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником, якщо навіть
в їхніх показаннях немає суперечностей. У цьому разі захисник на підставі
п. 1 ч. 2 ст. 78 КПК України підлягає відводу, який під час досудового
розслідування розглядає і вирішує слідчий суддя.
Перевіряючи законність допуску захисника до участі у кримінальному
провадженні, прокурору варто пам’ятати, що захисником у кримінальному
провадженні може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до
Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у Єдиному реєстрі немає
відомостей про зупинення або припинення права на заняття адвокатською
діяльністю (ст. 45 КПК України). Положення про Єдиний реєстр адвокатів
України затверджено постановою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури
при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 року № 1. На зазначену 103
комісію покладено обов’язок створення, ведення та організаційно-
методичного забезпечення ЄРАУ. Стаття 6 Закону України «Про адвокатуру
та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року конкретизує, що адвокатом
може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє
державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років,
склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків,
встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала
свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Судова практика визнає порушенням права неповнолітнього на захист
не лише проведення без участі захисника окремих процесуальних дій, а й
порушення вимог процесуального закону щодо моменту допуску захисника
до участі у кримінальному провадженні. Пункт 3 ч. 3 ст. 42 КПК України
передбачає, що підозрюваний має право на першу вимогу мати захисника
і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що
забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого
допиту – мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості;
на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на
відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на
отримання правової допомоги захисника за рахунок держави. Слід звернути
увагу, що неповнолітній може відмовитись від конкретного захисника,
але не від здійснення захисту. У цьому разі слідчий або прокурор повинні
замінити захисника на іншого у порядку, передбаченому ст. 54 КПК України.
Необхідно звернути увагу, що неповнолітні підозрювані,
обвинувачені є суб’єктами права на безоплатну правову допомогу
відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2
червня 2011 року. З 1 січня 2013 року на обласному рівні починають діяти
Центри з надання безоплатної вторинної допомоги, на підставі Положення,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 року
№ 967/5. Серед інших правових послуг, які мають право надавати подібні
Центри, – забезпечення участі захисника при проведенні дізнання, 104
досудового розслідування та розгляду кримінальних справ у суді у випадках,
коли участь захисника є обов’язковою відповідно до положень КПК України,
а також, якщо підозрюваний, обвинувачений не може запросити захисника
через відсутність коштів чи з інших суб’єктивних причин.
Порушення права неповнолітнього на захист є відповідно до п. 4 ч.
2 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального
процесуального закону і тягне за собою скасування судового рішення.
Якщо право на захист порушено при вчиненні окремих процесуальних дій,
доказ, отриманий в їх результаті, визнається недопустимим і не може бути
використаний при прийнятті процесуальних рішень (ст. 86, п. 3 ч. 2 ст. 87
КПК України). У такому разі прокурор буде позбавлений можливості надати
суду зазначений доказ на підтвердження винності неповнолітнього
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Прокурору необхідно також звертати увагу на своєчасність та
обґрунтованість допуску до участі у кримінальному провадженні законного
представника неповнолітнього підозрюваного. Законний представник
відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України є стороною захисту. Перелік осіб,
які мають право бути законними представниками неповнолітнього,
визначено у ч. 2 ст. 44 КПК України. Це батьки (усиновлювачі), а в разі їх
відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі
чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і
організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Отже,
в контексті п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України законним представником
неповнолітнього можуть бути визнані чоловік, дружина, матір, батько,
вітчим, мачуха, рідний брат або сестра, дід, баба, прадід, прабаба,
усиновлювач, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним
побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно
проживають, але не перебувають у шлюбі.
Оскільки у ст. 44 КПК України йдеться про законного представника
підозрюваного, то зазначений учасник кримінального провадження 105
допускається до участі в ньому з моменту, коли неповнолітньому
повідомлено про підозру або затримано за підозрою у вчиненні
кримінального правопорушення. Особа, яка бажає бути законним
представником, повинна надати слідчому чи прокурору документи, що
підтверджують факт споріднення з неповнолітнім підозрюваним, або той
факт, що вона працює в установі чи організації, під опікою чи піклуванням
яких перебуває неповнолітній, і компетентна представляти його інтереси у
правоохоронних та судових органах. Про залучення законного
представника слідчий, прокурор виносить постанову, копія якої
вручається законному представнику. Постанова про залучення законного
представника за структурою повинна відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК
України і, як усі постанови слідчого та прокурора, складатися з трьох частин:
• вступної, в якій наводяться:
– місце і час прийняття постанови;
– прізвище, ім’я, по батькові, посада особи, яка прийняла постанову;
• мотивувальної, де зазначаються:
– зміст обставин, що є підставами для прийняття постанови;
– обґрунтування підстав залучення законного представника
неповнолітнього підозрюваного із наведенням документів, якими
підтверджується його особа;
– посилання на положення КПК України;
• резолютивної, яка повинна містити:
– рішення про залучення особи як законного представника;
– прізвище, ім’я, по батькові особи, що залучається як законний
представник підозрюваного.
Стаття 303 КПК України не передбачає можливості оскарження такої
постанови.
Під час досудового розслідування законний представник
користується процесуальними правами підозрюваного, крім
процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо 106
підозрюваним і не може бути доручена представнику.
У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать
інтересам неповнолітнього, слідчий або прокурор повинні замінити такого
законного представника іншим з числа осіб, зазначених вище.
3. Основні вимоги закону щодо процесуального керівництва при
проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час кримінального
провадження щодо неповнолітніх.
Здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,
прокурор повинен також звертати увагу на додержання права на захист
неповнолітнього підозрюваного під час його допиту, який має відбуватися
виключно в присутності захисника. У допиті неповнолітнього, який не досяг
шістнадцятирічного віку чи визнаний розумово відсталим, повинна бути
забезпечена участь законного представника, педагога чи психолога, а в разі
необхідності – лікаря. Законний представник, педагог, психолог, лікар мають
право під час допиту ставити запитання неповнолітньому підозрюваному.
Слідчий або прокурор вправі відвести поставлене запитання, але воно
повинно бути внесено до протоколу (ст. 491 КПК України). Крім цього,
відповідно до ст. 226 КПК України допит малолітньої або неповнолітньої
особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом
- понад дві години на день.
Слід зазначити, що особливу увагу прокурор як керівник досудовим
розслідуванням повинен звертати на законність та обґрунтованість
затримання неповнолітніх та застосування до них запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ст. 492 КПК України затримання та тримання під вартою
можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він
підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо
тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу
не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України. 107
Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно повинні
бути сповіщені його батьки або особи, які їх замінюють. Згідно з § 13.2
Пекінських правил, утримання під вартою до суду, за можливості, повинно
замінюватись іншими альтернативними заходами. Крім того, прокурору слід
мати на увазі, що, виходячи з конкретних обставин провадження, тяжкості
кримінального правопорушення, з урахуванням особи неповнолітнього, умов
його життя і виховання, стосунків з батьками, а також даних про здатність
батьків (або одного з них), опікунів, піклувальників забезпечити належний
контроль за поведінкою неповнолітнього, найбільш доцільним є передання
неповнолітнього під їхній нагляд, а осіб, які виховуються в дитячих
установах, – під нагляд адміністрації цих установ (ст. 493 КПК України).
Пункт 8.3 наказу Генерального прокурора України «Про організацію
діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей» від 1
листопада 2012 року № 16гн зобов’язує прокурорів особисто допитувати
неповнолітніх при вирішенні питання про застосування до них
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального
правопорушення разом з дорослим, під час досудового розслідування
необхідно з’ясувати, чи немає потреби у виділенні провадження щодо
неповнолітнього в окреме (ст. 494 КПК України). Рішення про виділення
матеріалів досудового розслідування має право прийняти лише
прокурор. Однак при цьому він повинен зважати, перш за все, на те, чи не
вплине негативно виділення провадження щодо неповнолітнього в окреме на
повноту досудового розслідування та судового розгляду. Необхідно
пам’ятати, що, як правило, докази вчинення кримінального правопорушення
окремими співучасниками тісно пов’язані між собою. Необґрунтоване
роз’єднання матеріалів, що мають доказове значення, не забезпечить
прокурору в подальшому ефективного підтримання державного
обвинувачення у кримінальних провадженнях стосовно як неповнолітнього,
так і його дорослого співучасника. 108
Потрібно зауважити, що КПК України, прийнятий Верховною Радою
України 13 квітня 2012 року (глава 35), не забороняє у кримінальних
провадженнях щодо неповнолітніх укладати угоди як про примирення, так і
про визнання винуватості. Пункт 8.4 наказу Генерального прокурора України
«Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод
дітей» від 1 листопада 2012 року № 16гн зобов’язує прокурора, який
здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,
роз’яснювати неповнолітнім підозрюваним (обвинуваченим) та
потерпілим, їх законним представникам право на укладання угод про
примирення, а за наявності підстав – ініціювати укладання угод про
визнання винуватості. Однак при цьому необхідно ретельно вивчати
питання щодо відсутності у будь-якій формі примусу до укладання угод
неповнолітніми підозрюваними (обвинуваченими) та потерпілими,
усвідомлення ними передбачених законом наслідків таких дій, зокрема
обов’язку відшкодування матеріальної шкоди, обмеження прав на
оскарження вироків. Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі «Про деякі
питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15
листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12 зазначив, що угода, стороною якої є
неповнолітній, укладається за участю його законних представників і
захисників. При цьому, якщо неповнолітній досяг шістнадцятирічного віку,
він має право укладати угоду про примирення самостійно, але за наявності
згоди його законного представника. Якщо ж неповнолітній не досяг 16 років,
угоду про примирення за його згодою укладає законний представник. Про
надання згоди неповнолітнім, його законним представником у наведених
вище випадках обов’язково має бути зазначено в угоді про примирення.
Такий же підхід прокурору слід використовувати, коли укладається угода про
визнання винуватості з неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим.
Отже, найбільш важливими особливостями здійснення прокурором
процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних 109
правопорушень, вчинених неповнолітніми, є неухильне забезпечення
дотримання права підозрюваних на захист, додержання вимог закону
щодо участі у кримінальному провадженні законного представника
підозрюваного, обрання неповнолітньому підозрюваному запобіжного
заходу, виділення матеріалів досудового розслідування щодо
неповнолітнього. Однак, крім зазначених особливостей, потрібно приділити
окрему увагу забезпеченню прокурором повноти зібрання під час
досудового розслідування доказів на підтвердження обставин, що
підлягають обов’язковому встановленню у кримінальному провадженні
щодо неповнолітніх.
4. Список рекомендованих джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Загальна декларація прав людини [прийнята Генеральною
Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року] // Права людини. Міжнародні
договори України, декларації; документи. – К., 1992. – 564 с.
3. Конвенція ООН про права дитини: прийнята 20 листопада
1989 року; ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого
1991 року № 789-ХІІ [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021
4. Декларація прав дитини: прийнята і проголошена у резолюції
1386 (ХІV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_384
5. Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що
стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські
правила): прийняті і проголошені у резолюції 40/33 Генеральної Асамблеї
ООН від 10 грудня 1985 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал
Верховної Ради України. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua
6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня
2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 110
8. Цивільний кодекс України: за станом на 13 червня 2012 року
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15
9. Сімейний кодекс України: станом на 19 вересня 2012 року
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14
10. Про прокуратуру: закон України: станом на 13 червня 2012 року
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12
11. Про судоустрій і статус суддів: закон України: станом на
29 серпня 2012 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17
12. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для
дітей: закон України: станом на 12 жовтня 2010 року [Електронний ресурс]:
Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/20/95-вр
13. Про безоплатну правову допомогу: закон України: станом на
18 жовтня 2012 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3460-17
14. Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних
закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання:
постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 року № 859
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п
15. Питання діяльності органів опіки і піклування, пов’язаної із
захистом прав дитини: постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня
2008 року № 866 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної
Ради України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-
п
16. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному
провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року
№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
17. Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту
прав і свобод дітей: наказ Генерального прокурора України від 1 листопада
2012 року № 16гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної
прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
18. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів
органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність: наказ
Генерального прокурора України від 3 грудня 2012 року № 4/1гн
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури
України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua
19. Про практику застосування судами України законодавства у
справах про злочини неповнолітніх: постанова Пленуму Верховного Суду 111
України від 16 квітня 2004 року № 5 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-
портал Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
20. Про практику розгляду судами справ про застосування
примусових заходів виховного характеру: постанова Пленуму Верховного
Суду України від 15 травня 2006 року № 2 [Електронний ресурс]: Офіційний
веб-портал Верховного Суду України. – Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua
21. Про застосування судами законодавства про відповідальність за
втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність:
постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 року № 2
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховного Суду України. –
Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
22. Про практику призначення судами кримінального покарання:
постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7
[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховного Суду України. –
Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
23. Про затвердження Інструкції про медичне обстеження дітей і
підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних
училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують
особливих умов виховання: наказ Міністерства охорони здоров’я України та
Міністерства освіти України від 5 травня 1997 року № 137/131 [Електронний
ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0328-97