Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT2
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Курсова робота
з дисципліни «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»
Виконала: студентка факультету
економіки і підприємства спеціальності
«Економіка підприємства»
4 курса, група ЕП-42
номер залікової книжки 320171
Булавська А.С.
Рівне-2013
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
Практична частина……………………………………………………………….5
Теоретична частина……………………………………………………………..25
Висновок…………………………………………………………………………49
Список використаних джерел………………………………………………….51
Вступ
Перехід на ринкову модель господарства виявив невідповідність технологічного, виробничого, організаційного потенціалу підприємств і основних груп покупців над ринком. Це своє чергу, послугувало правовою підставою здійснення підприємствах процесу реструктуризації, й у його - зміна організаційної структури реструктуризованих підприємств.
Необхідність перекладу центру ваги економічної політики у країні ситуація змакро-на мікро - рівень економіки відзначена ухваленій у жовтні 1997 р. урядової Концепції реформування підприємств.
"Організаційна структура підприємства", її вивчення дозволить управлінському персоналу підприємств скласти уявлення видозмінах організаційної структури підприємства у для ринкового середовища, розробити найраціональніший механізм реструктуризації свого підприємства з урахуванням чинного до законодавства і з урахуванням досвіду реструктуризації підприємств у Росії і близько там.
До цього часу практично, зазвичай, логіка була зворотної: спочатку у темпі, заданому приватизацією, змінювавсяорганизационно-юридический статус, та був - система виробництва й управління. Останні цьому часто деградували, оскільки зміна статусу як був пов'язано критеріями економічну ефективність, а й мало позаекономічне характер. Власне, це й зумовило жалюгідні мікроекономічні (та й макроекономічні) результати переділу власності.
Ключовими проблемами є:
Цілком може бути, що варіантність вибрати з різних організаційно-правових механізмів реструктуризації цьому етапі може відсутні, тобто. все юридичні аспекти може бутипредопределени у процесі проектування виробництва й управління. Проте не виключено, на етапі визначення статусу може відбутися певне коригування попередньої певної господарської споруди, обумовлена сформовані інтереси сторін, і навіть економічними характеристиками різних організаційно-правових форм (умови емісії і конвертування акцій, оподаткування, обліку, орендних і концесійних платежів тощо.).
Необхідно оцінити співвідношення результатів і витрат за проведення організаційних змін підприємств.
Практична частина
Загальна характеристика системи. Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, Інших засобів пращ; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.
У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції.
Ремонтне господарство. Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення тазаміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.
Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.
На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі вид й ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.
Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему, ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.
Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.
Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.
На вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.
Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.
Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.
Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.
Інструментальне господарство. Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, пресформи та інші пристрої.
Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25—30%, у серійному —10—15%, а в дрібносерійному та одиничному — близько 5% вартості устаткування.
Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції.
Інструментальний відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.
Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований (відновлений) інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.
Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог підприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.
Безпосередній процес управління інструментальним господарством передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.
Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того виду технологічного устаткування).
Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлюються загальною річною потребою в інструменті та можливостями придбання певної його частини на ринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьому враховується, що потреба підприємства в інструменті частково покривається за рахунок його відновлення власними
силами.
У комплекс робіт з експлуатації технологічної оснастки включаються: організація надходження, зберігання, видачі та обліку руху; організація заточування, ремонту та оновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.
Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.
Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.
Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом покладається на начальника транспортного відділу чи начальника транспортного цеху. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями). Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.
У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.
В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту, становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.
Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їхнього переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів за добу.
Планування роботи транспортного господарства полягає в розробці річних (квартальних) і календарних (місячних, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень. У річних і квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства.
Календарні плани містять завдання на місяць (добу, зміну) і складаються за окремими транспортними маршрутами. У них зазначаються види вантажів, пункти відправлення та прийняття, час початку й закінчення перевезень.
Енергетичне господарство. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства. До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:
Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.
В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою: по-перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих втрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по-друге, обґрунтування способів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, проектування оптимальних режимів їхньої роботи, одержання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).
Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об'єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.
Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.
Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.
Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:
Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.
Завезення матеріалів на склади підприємства здійснюється відповідно до оперативних планів відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання означає перевірку відповідності кількості, обсягів і номенклатури матеріалів записам у супровідних документах. Якісне приймання проводиться з метою встановлення відповідності одержаних вантажів стандартам, технічним умовам, зразкам та іншим вимогам, обумовленим у договорі поставки.
Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.
Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства.
Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.
Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік). В окремій картці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За картотекою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.
Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.
Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:
Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умо\ви життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.
В роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств стало непосильним утримання на належному рівні їх соціальної сфери, в тому числі використання і підтримка в дієздатному стані основних невиробничих фондів. Тому було прийняте урядове рішення про передачу об’єктів соціальної сфери на баланс сільських (селищних) рад народних депутатів і утримання їх за рахунок місцевих бюджетів. Багато аграрних підприємств скористалося цією можливістю. Проте ряд підприємств , які мають, як правило, міцний економічний стан, продовжують утримувати соціальну сферу і тим самим забезпечують кращі соціальні умови проживання своїх працівників. В перспективі є підстави очікувати, що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони відновлять розвиток окремих ланок соціальної сфери з метою забезпечення опосередкованого впливу цього фактора на підвищення продуктивності праці.
Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть ви робляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на:
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 (П(С)БО 7) до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, строк корисного використання (експлуатації) яких — більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів визначають по кожному підприємству такі важливі економічні показники, як фондооснащеність виробництва і фондоозброєність праці. Фондооснащеність розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь, а фондоозброєність — до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.
В цілому по сільському господарству у 2002 р. досягнутий рівень забезпеченості виробничими основними фондами був ще не достатній. Між господарствами існують істотні відмінності щодо фондооснащеності виробництва і фондоозброєності праці. З підвищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється економічний стан суб’єктів господарювання. Крім того, на ефективність сільськогосподарського виробництва істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових елементів цих фондів у їх загальній вартості.
Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікують за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини й обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби. В складі основних засобів виділяють також групу інших необоротних активів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.
Основні засоби відображаються в активі балансу в розділі 1 «Необоротні активи» за первісною і залишковою вартістю. Слід при цьому брати до уваги, що будь-який об’єкт основних засобів визнається активом лише в тому разі, коли існує ймовірність отримання підприємством у майбутньому певної економічної вигоди від його використання і коли вартість такого об’єкта може бути достовірно визначена.
При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають на кінцеві результати господарювання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.
Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими структурними елементами основних фондів і насамперед між тими з них, ефективність використання яких взаємозумов лена. Наприклад, неможливо досягти бажаних результатів, якщо не буде встановлено необхідної пропорційності між силовими і робочими машинами, між будівлями, спорудами і продуктивною худобою, між площею багаторічних насаджень і потрібними складськими приміщеннями та холодильними установками.
Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної галузі, місцевих природних умов.
Основні фонди підприємства оцінюються:
Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновна вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна, але за сучасними цінами.
Залишкова вартість основних фондів – характеризує реальну їхню вартість і ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (роботи або послуги).
Залишкова вартість основних фондів є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів.
Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості.
Вона розраховується як сума надходжень від реалізації основних фондів, які вибули, з урахуванням витрат щодо демонтажу та реалізації. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОФ.
Повна (первісна й відновна) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду функціонування.
Балансова вартість групи основних фондів на початок розрахункового року (БВ оф):
БВ оф = БВ о + В ноф + В кр + В рек – В в – АВ о (ф.1)
де БВ о – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
В ноф – витрати на придбання нових основних фондів;
В кр оф – вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
В рек оф– витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;
В в оф – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;
АВ о оф– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Середньорічна вартість – середньозважена повна вартість основних фондів за рік:
В ср. оф. = ПВ п.р. + ПВ в. оф. * к/12 - ПВ виб. оф. * (12 -к ) / 12 (ф.2)
де ПВ п.р. – повна вартість основних фондів на початок року;
ПВ в. оф. – повна вартість основних фондів, що надійшли у розрахунковому році;
ПВ виб. оф – повна вартість основних фондів, що вибули з експлуатації у розрахунковому році.
Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:
Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван-ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:
Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.
Класифікація внутрішніх чинників на "тверді" і "м'які" є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається "твердим товаром", а програмне забезпечення - "м'яким товаром". За аналогією "твердими" чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а "м'якими" - ті, що їх не можна фізично відчу-ти, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.
Напрямки дії та використання окремих чинників
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль-ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праціпередбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.
9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.
10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на. всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.
11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).
При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.
Практична частина
Завдання №1
На підставі даних таблиці 1 і 2 визначити:
Таблиця 1
Баланс підприємства (тис. грн.)
|
Актив |
Код рядка |
Варіант 1 |
|
|
На початок року |
На кінець року |
||
|
1. Позаоборотні активи |
|||
|
Нематеріальні активи |
|||
|
-залишкова вартість |
10 |
0 |
0 |
|
- первісна вартість |
11 |
0 |
0 |
|
- знос |
12 |
0 |
0 |
|
Незавершене будівництво |
20 |
39,1 |
39,1 |
|
Основні засоби |
|||
|
- залишкова вартість |
30 |
504,5 |
433,5 |
|
- первісна вартість |
31 |
1937,1 |
1628,2 |
|
-знос |
32 |
1432,6 |
1194,7 |
|
Довгострокові фінансові інвестиції |
40 |
0 |
0 |
|
Інші оборотні активи |
70 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом 1 |
80 |
543,6 |
472,6 |
|
2. Оборотні активи |
|||
|
Запаси |
|||
|
-виробничі запаси |
100 |
584,9 |
435 |
|
-незавершене виробництво |
120 |
0 |
0 |
|
-готова продукція |
130 |
1047,9 |
1117,8 |
|
-товари |
140 |
0 |
0 |
|
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги |
160 |
81,3 |
71,3 |
|
Дебіторська заборгованість по розрахунках |
|||
|
-з бюджетом |
170 |
68,3 |
0,4 |
|
-за виданими авансами |
180 |
0 |
0 |
|
Інша поточна дебіторська заборгованість |
210 |
3,1 |
3,2 |
|
Поточні фінансові інвестиції |
220 |
0 |
0 |
|
Кошти та їх еквіваленти: |
|||
|
- у національній валюті |
230 |
50,1 |
23,9 |
|
- в іноземній валюті |
240 |
0 |
0 |
|
Інші оборотні активи |
250 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом 2 |
260 |
1835,6 |
1651,6 |
|
3. Витрати майбутніх періодів |
270 |
0 |
0 |
|
Баланс |
280 |
2379,2 |
2124,2 |
Продовження табл. 1
|
Пасив |
Код ядка |
Варіант 1 |
|
|
На початок року |
На кінець року |
||
|
1. Власний капітал |
|||
|
Статутний капітал |
300 |
376 |
376 |
|
Пайовий капітал |
310 |
0 |
0 |
|
Додатково вкладений капітал |
320 |
1495,6 |
1495,6 |
|
Інший додатковий капітал |
330 |
0 |
0 |
|
Резервний капітал |
340 |
94 |
94 |
|
Нерозподілений прибу-ток (непокритий збиток) |
350 |
390,2 |
124,1 |
|
Неоплачений капітал |
360 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом 1 |
380 |
2355,8 |
2089,7 |
|
2. Забезпечення майбут-ніх виплат і платежів |
|||
|
Забезпечення виплат персоналу |
400 |
0 |
0 |
|
Інші забезпечення |
410 |
0 |
0 |
|
Цільове фінансування |
420 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом 2 |
380 |
0 |
0 |
|
3. Довгострокові зобов'язання |
|||
|
Довгострокові кредити банку |
440 |
13,7 |
13,7 |
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
450 |
0 |
0 |
|
Усього за розділом 3 |
480 |
13,7 |
13,7 |
|
4. Поточні зобов'язання |
|||
|
Короткострокові кредити банку |
500 |
0 |
0 |
|
Кредиторська заборгова-ність за товари, роботи, послуги |
530 |
9,1 |
13,8 |
|
Поточні зобов'язання по розрахунках: |
|||
|
- -аванси отримані |
540 |
0 |
0 |
|
- з бюджетом |
550 |
0 |
7 |
|
- по позабюджетних платежах |
560 |
0 |
0 |
|
- по страхуванню |
570 |
0 |
0 |
|
- по оплаті праці |
580 |
0,4 |
0 |
|
- з учасниками |
590 |
0 |
0 |
|
Інші поточні зобов'язання |
610 |
0,2 |
0 |
|
Усього за розділом 4: |
620 |
9,7 |
20,8 |
|
5. Доходи майбутніх періодів |
630 |
0 |
0 |
|
Баланс |
640 |
2379,2 |
2124,2 |
Таблиця 2
Основні техніко-економічні показники діяльності підприємства
|
Показники |
1 |
|
Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), тис. грн. |
1880,6 |
|
Обсяг проданої продукції, тис. грн. |
1495,1 |
|
Собівартість проданої продукції, тис. грн. |
1235,8 |
|
Прибуток (збиток), тис. грн. |
259,3 |
|
Вартість основних фондів, що надійшли, за рік, усього, тис. грн. |
4,8 |
|
- з них нових |
2,1 |
|
Вартість вибулих основних фондів за рік, усього тис. грн. |
311 |
|
Середньооблісочна чисельність працівників, чіл. |
19 |
|
Прийнято працівників за рік, чол. |
1 |
|
Вибуло працівників за рік, чол. |
9 |
|
- з них за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни |
8 |
Таблиця 3
Аналіз складу й структури майна підприємства за функціональним призначенням
|
Види активів |
На початок року |
На кінець року |
||
|
тис.грн. |
% |
тис.грн. |
% |
|
|
1. Внеоборотні активи – усього в тому числі: |
543,6 |
100 |
472,6 |
100 |
|
1.1 основні фонди |
504,5 |
92,8 |
433,5 |
91,7 |
|
1.2 нематеріальні активи |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
1.3 капітальні вкладення |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
1.4 інші внеоборотні активи |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
2. Оборотні активи – усього в тому числі: |
1835,6 |
100 |
1651,6 |
100 |
|
2.1 оборотні фонди – усього з них: |
584,9 |
31,86/100 |
435 |
26,3/100 |
|
- виробничі запаси |
584,9 |
100 |
435 |
100 |
|
- незавершене виробництво |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
- витрати майбутніх періодів |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
2.2 фонди обігу - усього з них: |
1250,7 |
68,1/100 |
1216,6 |
73,7/100 |
|
- готова продукція, товари |
1047,9 |
83,7 |
1117,8 |
91,9 |
|
- товари відвантажені, виконані роботи, послуги не оплачені покупцем |
81,3 |
6,5 |
71,3 |
5,9 |
|
- дебіторська заборгованість |
71,4 |
5,7 |
3,6 |
0,3 |
|
- кошти |
50,1 |
4 |
23,9 |
2 |
|
- інші оборотні активи |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
3. Усього майна |
2379,2 |
- |
2124,2 |
- |
Таблиця 4
Аналіз структури майна підприємства за джерелами формування
|
Види джерел формування майна |
На початок року |
На кінець року |
||
|
тис.грн. |
% |
тис.грн. |
% |
|
|
1. Власний капітал – усього в тому числі: |
2255,8 |
100 |
2089,7 |
100 |
|
1.1 статутний капітал |
376 |
16,7 |
376 |
18 |
|
1.2. пайовий капітал |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
1.3. додатково вкладений капітал |
1495,6 |
66,3 |
1495,6 |
71,6 |
|
1.4. інший додатковий капітал |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
1.5. резервний капітал |
94 |
4,2 |
94 |
4,5 |
|
1.6. нерозподілений прибуток (непокритий збиток) |
390,2 |
17,3 |
124,1 |
5,9 |
|
1.7. неоплачений капітал |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
1.8. капітал цільового фінансування |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
2. Позиковий капітал |
9,7 |
0,43 |
20,8 |
1 |
|
2.1 довгострокові фінансові зобов'язання |
13,7 |
0,6 |
13,7 |
0,65 |
|
2.2. короткострокова кредиторська заборгованість |
9,1 |
0,4 |
13,8 |
0,7 |
|
2.3. стійкі пасиви (поточні зобов'язання по розрахунках) |
0,6 |
0,03 |
7 |
0,33 |
|
3. Обсяг авансованого капіталу |
2. Технічний стан основних фондів підприємства характеризується наступними показниками:
Коефіцієнт зносу:
,
де – сума зносу основних фондів, грн.;
- первісна вартість основних фондів, грн.
,
Коефіцієнт придатності:
,
- залишкова вартість основних фондів, грн.
- первісна вартість основних фондів, грн.
,
3. Рух основних виробничих фондів на підприємстві прийнято оцінювати наступними показниками:
Коефіцієнт відновлення:
,
де - вартість знову уведених основних фондів по первісній вартості за звітний період, грн.;
–вартість основних фондів на кінець звітного періоду, грн.
Коефіцієнт вибуття:
,
де –вартість основних фондів , що вибули у звітному періоді, грн.;
–вартість основних фондів на початок звітного періоду, грн.
Коефіцієнт приросту:
.
4. Ефективність використання основних виробничих фондів характеризується наступними показниками:
Фондовіддача:
,
де – обсяг виготовленої продукції за рік, грн.;
– середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.;
Фондоємкість продукції:
;
Фондооснащенність праці 1працівника:
,
де –середньосписочна чисельність правцівників, чол.
Рентабельність основних фондів:
,
де – прибуток підприємства за звітний період, тис.грн.
5. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємства використають наступні показники:
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:
де – обсяг проданої продукції, грн.;
– середній залишок оборотних коштів, грн.;
Е=1495,1/1082,85=1,4
Тривалість одного обороту:
де – кількість днів у плановому періоді, дн.;
– коефіцієнт оборотності оборотних коштів;
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів:
де – обсяг проданої продукції, грн.,
– середній залишок оборотних коштів, грн.;
=1082,85/1495=0,72
Рентабельність оборотних коштів:
,
де - прибуток підприємства за звітний період, тыс. грн.
=259,3/1082,85=0,24
6. Показники руху працівників на підприємстві визначаються за допомогою наступних коефіцієнтів:
Коефіцієнт вибуття кадрів:
,
де -чисельність звільнених працівників за аналізований період, чол.;
– середньосписочна чисельність працівників за аналізований період, чол.;
=9/19*100=47%
Коефіцієнт прийому кадрів:
,
де -чисельність звільнених працівників за аналізований період, чол.;
=1/19*100=5,3%
Коефіцієнт плинності кадрів:
,
де -чисельність працівників, звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни за аналізований період, чол.
=17/19*100=44,7%
7. При аналізі рентабельності підприємства варто розрахувати наступні показники:
Рентабельність активів:
,
де – прибуток підприємства за звітний період, тис.грн.;
– середня сума активів підприємства за звітний період, тис.грн.;
=259,3/2251,7*100%=11,5%
Рентабельність власного капіталу:
,
де – середня сума власного капіталу підприємства за звітний період, тис.грн.;
=259,3/1235,8*100=21%
Рентабельність продукції:
,
де – прибуток підприємства за звітний період, тис.грн.;
де – собівартість проданої продукції за звітний період, тис.грн.
Завдання №2
Визначити величину прибутку по кожному із шести варіантів ведення бізнесу;розрахувати рівень рентабельності продукції кожного з варіантів; для одного варіанта ведення бізнесу розрахувати критичний обсяг, після досягнення якого виробництво буде рентабельним. При виконанні даного розрахунку слід враховувати, що для всіх варіантів ведення бізнесу величина загальних постійних витрат однакова, а величина питомих постійних витрат й обсяг реалізації різні.
Таблиця 5
Основні економічні показники порівнюваних варіантів ведення бізнесу
|
Порівняльні варіанти ведення бізнесу |
Ціна, грн./шт. |
Виторг від реализації, грн. |
Обсяг випуску й продажу, шт. |
Питомі змінні витрати в грн./шт. |
Загальні змінні витрати в грн. |
Питомі постійні витрати в грн./шт. |
Загальні постійні витрати, грн. |
Питомі сукупні витрати, грн./шт. |
Загальні сукупні витрати, грн. |
Прибуток (збиток) на одини-цю, грн./шт. |
Загальний прибуток (збиток), грн. |
Рентабельність продукції в % |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
|
1 |
193,2 |
811440 |
4200 |
201,0 |
844200 |
4,8 |
555660 |
205,8 |
844360 |
-12,8 |
-52920 |
- |
|
2 |
189 |
1013701,5 |
5363,5 |
103,6 |
555658,6 |
53,2 |
555660 |
156,8 |
840996,8 |
32,2 |
172704,7 |
20,4 |
|
3 |
151,2 |
95256 |
630 |
88,2 |
55566 |
42 |
555660 |
130,2 |
82026 |
21 |
13230 |
16,1 |
|
4 |
219,7 |
1080 |
4920 |
80,3 |
394800 |
112,9 |
555660 |
193,2 |
950460 |
26,2 |
129003 |
13 |
|
5 |
193,2 |
1420020 |
7350 |
92,4 |
679140 |
75,6 |
555660 |
168 |
1234800 |
25,2 |
185220 |
15 |
|
6 |
221,2 |
776412 |
3510 |
116,06 |
407400 |
15,8 |
555660 |
274,4 |
963060 |
53,2 |
186732 |
19 |
1. Виторг від продажу продукції
,
деB – виторг від продажу продукції, грн.;
Q – обсяг продажу продукції, шт.;
z – ціна за одиницю продукції, грн.
2. Загальні змінні витрати
,
деV – загальні змінні витрати, грн.;
Q – обсяг продажу продукції, шт.;
v – питомі змінні витрати, грн.
3. Загальні постійні витрати
,
деЗ – загальні постійні витрати, грн.;
Q – обсяг продажу продукції, шт.;
с – питомі постійні витрати, грн.
4. Питомі сукупні витрати
,
деs– питомі сукупні витрати, грн.;
v – питомі змінні витрати, грн.;
с – питомі постійні витрати, грн.
5.Загальні сукупні витрати
,
де S - загальні сукупні витрати, грн.;
Q – обсяг продажу продукції, шт.;
s– питомі сукупні витрати, грн.
або
,
де S - загальні сукупні витрати, грн.;
V – загальні змінні витрати, грн.;
С – загальні постійні витрати, грн.
6. прибуток (збиток) на одиницю продукції
,
дер– прибуток (збиток) на одиницю продукції, грн.;
z – ціна за одиницю продукції, грн.
s– питомі сукупні витрати, грн.
7. Прибуток (збиток) на весь обсяг продукції
,
де П - прибуток від продажу продукції, грн.;
р– прибуток (збиток) на одиницю продукції, грн.;
Q – обсяг продажу продукції, шт.
або
,
деB – виторг від продажу продукції, грн.;
S - загальні сукупні витрати, грн.
8. Рентабельність продукції
,
де R - рентабельність продукції, %;
П -прибуток від продажу продукції, грн.;
S - загальні сукупні витрати, грн.
9 Критичний обсяг випуску продукції
,
деqкрит – критичний обсяг випуску продукції, шт.;
С– загальні постійні витрати, грн.;
z – ціна за одиницю продукції, грн.;
v – питомі змінні витрати, грн.
Розрахуємо критичний обсяг випуску продукції для варіанта бізнесу №5
Отже, критичний обсяг випуску для варіанта бізнесу №5 становитиме 5513 шт.
Завдання № 3
В даній частині роботи потрібно визначити на основі аналітичної оцінки вихідних показників та певних економічних розрахунків доцільність продажу інвестиційних проектів. Перший потенційний інвестор запропонував внести всю суму інвестицій ( додаток Д) на початку першого року продажу інвестиційного проекту ( в роботі прийняти - інвестиції власні). Другий потенційний інвестор запропонував замінити діюче обладнання на нове протягом 4 років ( в роботі прийняти – залучені інвестиції ). В перший рік має бути внесено 1/3 загальної суми інвестицій. Відсоток за отримання кредиту прийняти в розмірі 10% річних.
В зв’язку із збільшенням обсягу продукції на 1% щорічно враховується доля зниження собівартості продукції (додаток Д).
Інвестиційний проект розраховано на 10 років.
Визначення ефективності інвестиційних рішень проводиться шляхом приведення інвестицій та грошового потоку до теперішньої вартості шляхом дисконтування. Обґрунтування кращого варіанту інвестицій здійснюється за наступними показниками:
1. Чиста теперішня вартість ( чистий приведений дохід )– абсолютна величина ефекту від продажу проекту, яка обчислюється, як різниця між теперішньою ( дисконтована майбутня ) вартістю грошових потоків та величиною початкових інвестицій ( інвестиційні кошти):
ЧПД = ДП – ІК,
де ДП – теперішня вартість грошового потоку;
ІК – сума інвестиційних коштів у реалізацію проекту.
2. Індекс дохідності – співвідношення дисконтованого грошового потоку до інвестиційних коштів
ІД = ДП/ІК ,
3. Період окупності – період часу впродовж якого повертаються початкові інвестиції у вигляді приведених до теперішньої вартості грошових потоків
ТО = ІК/ ДП сер ,
де ДП сер.- середньорічна величина грошового потоку за певний період.
Внутрішня норма дохідності (ВНД )характеризує рівень дохідності інвестицій через дисконтну ставку , за якої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю, тобто абсолютні величини дисконтованих грошових потоків та інвестицій стають однаковими. ВНД завжди знаходиться в межах кількісно меншої і більшої дисконтної ставки та обчислюється за формулою:
ВНД=ДСм+ (ЧПД мдс/ (ЧПДмдс+ЧПДбдс) )*(ДСб-ДСм) .
ВНД дає відповідь на питання, яка гранично допустима ставка відсотку на капітал забезпечує життєздатність проектуРозрахунковий показник внутрішньої ставки має бути не нижчим за граничну ставку, що встановлюється фірмою.
Якщо розрахункове значення ВНД більше відсоткової ставки за позиковими інвестиціями у проект, то проект визначають доцільним і навпаки.
Розрахунок чистого приведеного прибутку проводиться за даними таблиці 8 при дисконтних ставках 5 та 20%.
Таблиця 6.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 5%
|
Роки |
Грошовий Потік |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
1 |
13533,3 |
14886,6 |
1 |
13533,3 |
14886,6 |
|
2 |
1503,7 |
1654,07 |
0,95 |
1428,52 |
1571,37 |
|
3 |
1503,7 |
1654,07 |
0,9 |
1353,33 |
1488,66 |
|
4 |
1503,7 |
1654,07 |
0,86 |
1293,18 |
1422,5 |
|
5 |
1503,7 |
1654,07 |
0,82 |
1233,03 |
1356,34 |
|
6 |
1503,7 |
1654,07 |
0,8 |
1202,96 |
1323,26 |
|
7 |
1503,7 |
1654,07 |
0,76 |
1142,81 |
1257,09 |
|
8 |
1503,7 |
1654,07 |
0,71 |
1067,63 |
1174,39 |
|
9 |
1503,7 |
1654,07 |
0,7 |
1052,59 |
1157,85 |
|
10 |
1503,7 |
1654,07 |
0,65 |
977,405 |
1075,15 |
|
Разом |
27066,6 |
29773,3 |
8,15 |
24284,8 |
26713,2 |
Розрахуємо ЧПД для залучених інвестицій при дисконтова ній ставці 5%
ЧПД=24284,8 – 40600= - 16315 тис грн.
ІД=2428,8/40600=0,6
ТО=40600/2671,3=15,2 років
Таблиця 7.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 20%
|
Роки |
Грошовий |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
Потік |
|||||
|
1 |
13533,3 |
14886,6 |
0,83 |
11232,64 |
12355,903 |
|
2 |
1503,7 |
1654,07 |
0,7 |
1052,59 |
1157,849 |
|
3 |
1503,7 |
1654,07 |
0,6 |
902,22 |
992,442 |
|
4 |
1503,7 |
1654,07 |
0,58 |
872,146 |
959,3606 |
|
5 |
1503,7 |
1654,07 |
0,5 |
751,85 |
827,035 |
|
6 |
1503,7 |
1654,07 |
0,4 |
601,48 |
661,628 |
|
7 |
1503,7 |
1654,07 |
0,34 |
511,258 |
562,3838 |
|
8 |
1503,7 |
1654,07 |
2,8 |
4210,36 |
4631,396 |
|
9 |
1503,7 |
1654,07 |
0,23 |
345,851 |
380,4361 |
|
10 |
1503,7 |
1654,07 |
0,2 |
300,74 |
330,814 |
|
Разом |
27066,6 |
29773,3 |
7,18 |
20781,13 |
22859,247 |
При дисконтованій ставці 20% ці показники становитимуть:
ЧПД=20781,13-40600= - 19818,87 тис грн.
ІД=20781,13/40600=0,51
ТО=40600/2285,9=17,8 років
Аналогічні розрахунки робимо для власних інвестицій
Таблиця 8.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 5%
|
Роки |
Грошовий |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
Потік |
|||||
|
1 |
4060 |
4466 |
1 |
4060 |
4466 |
|
2 |
4060 |
4466 |
0,95 |
3857 |
4242,7 |
|
3 |
4060 |
4466 |
0,9 |
3654 |
4019,4 |
|
4 |
4060 |
4466 |
0,86 |
3491,6 |
3840,76 |
|
5 |
4060 |
4466 |
0,82 |
3329,2 |
3662,12 |
|
6 |
4060 |
4466 |
0,8 |
3248 |
3572,8 |
|
7 |
4060 |
4466 |
0,76 |
3085,6 |
3394,16 |
|
8 |
4060 |
4466 |
0,71 |
2882,6 |
3170,86 |
|
9 |
4060 |
4466 |
0,7 |
2842 |
3126,2 |
|
10 |
4060 |
4466 |
0,65 |
2639 |
2902,9 |
|
Разом |
40600 |
44660 |
8,15 |
33089 |
36397,9 |
ЧПД=33089 – 40600= - 7511 тис грн.
ІД=33089/40600= 0,81
ТО=40600/33600=1,23 роки
Таблиця 9.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 20%
|
Роки |
Грошовий |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
Потік |
|||||
|
1 |
4060 |
4466 |
0,83 |
3369,8 |
3706,78 |
|
2 |
4060 |
4466 |
0,7 |
2842 |
3126,2 |
|
3 |
4060 |
4466 |
0,6 |
2436 |
2679,6 |
|
4 |
4060 |
4466 |
0,58 |
2354,8 |
2590,28 |
|
5 |
4060 |
4466 |
0,5 |
2030 |
2233 |
|
6 |
4060 |
4466 |
0,4 |
1624 |
1786,4 |
|
7 |
4060 |
4466 |
0,34 |
1380,4 |
1518,44 |
|
8 |
4060 |
4466 |
2,8 |
11368 |
12504,8 |
|
9 |
4060 |
4466 |
0,23 |
933,8 |
1027,18 |
|
10 |
4060 |
4466 |
0,2 |
812 |
893,2 |
|
Разом |
40600 |
44660 |
7,18 |
29150,8 |
32065,88 |
ЧПД=29150 – 40600 = – 11449,2 тис грн.
ІД=29150/40600=0,72
ТО=40600/29150=1,4 роки
Таблиця 10.
Порівняльна таблиця економічних показників по альтернативним проектам
|
Показники |
Проект-власні інвестиції |
Проект –залучені інвестиції |
||
|
5 % |
20 % |
5 % |
20% |
|
|
ЧПД |
||||
|
ІД |
||||
|
ТО, роки |
||||
|
ВНД |
Додаток Д
Дані про інвестиції та зниження собівартості після впровадження проекту
|
Показники |
Варіант |
|||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
|
Сума інвестицій, тис.грн. |
40600 |
44800 |
45000 |
42200 |
42800 |
43000 |
43500 |
46000 |
47000 |
40000 |
|
Зниження собівартості після впровадження проекту,% |
0,5 |
0,4 |
0,3 |
0,6 |
0,7 |
0,45 |
0,55 |
0,8 |
0,75 |
0,9 |
|
Річний знос ,% |
8,3 |
9,5 |
9,7 |
10,3 |
8,8 |
9,1 |
8,6 |
7,9 |
10,2 |
10,6 |
Якщо розрахункове значення ВНД більше відсоткової ставки за позиковими інвестиціями у проект, то проект визначають доцільним і навпаки.
Розрахунок чистого приведеного прибутку проводиться за даними таблиці 7при дисконтних ставках 5 та 20%.
Таблиця 11
Допоміжна таблиця для розрахунків для запозичених інвестицій
|
Сума інвестицій |
Зниження собівартості |
Річні амортизаційні відрахування |
|
13533 |
10150 |
1123,24 |
|
9022 |
10150 |
1872,07 |
|
9022 |
10150 |
2620,89 |
|
9022 |
10150 |
3369,72 |
|
3369,72 |
||
|
3369,72 |
||
|
3369,72 |
||
|
3369,72 |
||
|
3369,72 |
||
|
3369,72 |
Грошовий потік визначається за формулою
ГП=ЧП+А
ЧП=10150*19%=8221,5 тис грн.
ГП1=8221,5+1123,24=9344,74 тис грн.
ГП2=8221,5+1872,07=10093,57 тис грн.
ГП3=8221,5+2620,89=10842,39 тис грн.
ГП4=8221,5+3369,72=11590,87 тис грн.
Таблиця 12 .
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 5%
|
Роки |
Грошовий Потік |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
1 |
9344,74 |
44660 |
1 |
9344,74 |
44660 |
|
10093,6 |
10059,5 |
0,95 |
9588,892 |
9556,525 |
|
|
3 |
10842,4 |
40599 |
0,9 |
9758,151 |
36539,1 |
|
4 |
11590,9 |
13081,9 |
0,86 |
9968,148 |
11250,434 |
|
5 |
9344,74 |
44660 |
0,82 |
0 |
0 |
|
6 |
10093,6 |
10059,5 |
0,8 |
0 |
0 |
|
7 |
10842,4 |
40599 |
0,76 |
0 |
0 |
|
8 |
11590,9 |
13081,9 |
0,71 |
0 |
0 |
|
9 |
9344,74 |
44660 |
0,7 |
0 |
0 |
|
10 |
10093,6 |
10059,5 |
0,65 |
0 |
0 |
|
Разом |
78626,7 |
8,15 |
38659,93 |
102006,06 |
Розрахуємо ЧПД для залучених інвестицій при дисконтова ній ставці 5%
ЧПД=78626 – 40600= 38026 тис грн.
ІД=78626,7/40600=1,93
ТО=40600/19656,6=2 роки
Таблиця 13.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 20%
|
Грошовий Потік |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
|
1 |
9344,8 |
14886,3 |
0,83 |
7756,184 |
12355,629 |
|
2 |
10093,6 |
10059,5 |
0,7 |
7065,499 |
7041,65 |
|
3 |
10842,4 |
40599 |
0,6 |
6505,434 |
24359,4 |
|
4 |
11590,9 |
13081,9 |
0,58 |
6722,705 |
7587,502 |
|
5 |
0 |
0 |
0,5 |
0 |
0 |
|
6 |
0 |
0 |
0,4 |
0 |
0 |
|
7 |
0 |
0 |
0,34 |
0 |
0 |
|
8 |
0 |
0 |
2,8 |
0 |
0 |
|
9 |
0 |
0 |
0,23 |
0 |
0 |
|
10 |
0 |
0 |
0,2 |
0 |
0 |
|
Разом |
41871,6 |
78626,7 |
7,18 |
28049,82 |
51344,181 |
При дисконтованій ставці 20% ці показники становитимуть:
ЧПД=41871,6-40600= 1271,6тис грн.
ІД=4187,6/40600=0,1
ТО=40600/41871,6=1 рік
ВНД= ДСм+ (ЧПД мдс/ (ЧПДмдс+ЧПДбдс) )*(ДСб-ДСм)=
0,05+(38026/(38026+1271))*(0,2-0,05)=0,19
Аналогічні розрахунки робимо для власних інвестицій
Таблиця 14 .
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 5%
|
Роки |
Грошовий |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
Потік |
|||||
|
1 |
3329,2 |
44660 |
1 |
3329,2 |
44660 |
|
2 |
0 |
0 |
0,95 |
0 |
0 |
|
3 |
0 |
0 |
0,9 |
0 |
0 |
|
4 |
0 |
0 |
0,86 |
0 |
0 |
|
5 |
0 |
0 |
0,82 |
0 |
0 |
|
6 |
0 |
0 |
0,8 |
0 |
0 |
|
7 |
0 |
0 |
0,76 |
0 |
0 |
|
8 |
0 |
0 |
0,71 |
0 |
0 |
|
9 |
0 |
0 |
0,7 |
0 |
0 |
|
10 |
0 |
0 |
0,65 |
0 |
0 |
|
Разом |
3329,2 |
44660 |
8,15 |
3329,2 |
44660 |
ЧПД=3329,2 – 40600= - 37270,8 тис грн.
ІД=3329,2/40600= 0,081
ТО=40600/3329,2=12,1 роки
Таблиця 15.
Розрахунок показників для оцінювання ефективності інвестиційного проекту при дисконтній ставці 20%
|
Роки |
Грошовий |
Інвестиції (кредит+від-соток) |
Коефіцієнт дисконтування 1/(1+Е)t-1 |
Дисконтований грошовий потік |
Дисконтовані інвестиції |
|
Потік |
|||||
|
1 |
3329,2 |
44660 |
0,83 |
2763,2 |
37067,8 |
|
2 |
|
0 |
0,7 |
0 |
0 |
|
3 |
|
0 |
0,6 |
0 |
0 |
|
4 |
|
0 |
0,58 |
0 |
0 |
|
5 |
|
0 |
0,5 |
0 |
0 |
|
6 |
|
0 |
0,4 |
0 |
0 |
|
7 |
|
0 |
0,34 |
0 |
0 |
|
8 |
|
0 |
2,8 |
0 |
0 |
|
9 |
|
0 |
0,23 |
0 |
0 |
|
10 |
|
0 |
0,2 |
0 |
0 |
|
Разом |
3329,2 |
44660 |
7,18 |
3369,8 |
37067,8 |
ЧПД=3329,2 – 40600 = -37270,8 тис грн.
ІД=3329,2/40600=0,082
ТО=40600/3329,2=1,2
Роки
ВНД= ДСм+ (ЧПД мдс/ (ЧПДмдс+ЧПДбдс) )*(ДСб-ДСм)=
=0,05+( - 37270,8/( - 37270,8-32270,8))*(0,2-0,05)=0,13
Таблиця 16.
Порівняльна таблиця економічних показників по альтернативним проектам
|
Показники |
Проект-власні інвестиції |
Проект–залучені інвестиції |
||
|
5 % |
20 % |
5 % |
20% |
|
|
ЧПД |
-37270,8 |
-37270,8 |
30026 |
1271,6 |
|
ІД |
0,081 |
0,082 |
1,93 |
0,1 |
|
ТО, роки |
12,1 |
1,2 |
2 |
1 |
|
ВНД |
0,13 |
0,19 |
Для власних гранично допустима ставка відсотку на капітал, яка забезпечує життєздатність проекту становить 13 %.Розрахункове значення ВНД більше відсоткової ставки за позиковими інвестиціями у проект, то проект визначають доцільним
Для запозичених інвестицій власних гранично допустима ставка відсотку на капітал, яка забезпечує життєздатність проекту становить 19%. Це означає що проект є доцільним.
Висновок
Наприкінці - кілька загальних висновків щодо доцільності, форми і результатах перетворення організаційної структури підприємства.
Певною мірою підприємства є три моделі проведення організаційних перетворень.
Характер структурні зміни багато в чому визначається активністю обраної стратегії. Чим більше сильно запущені справи для підприємства тим більше ймовірність припинення його існування у колишньому статусі, тобто. як.
З іншого боку, хоч би яким плачевним не було вихідне стан підприємства, фатального результату може і наступити, якщо буде вжито активні зусилля власника і управлінського персоналу підприємства з забезпечення перспективи основного виробництва. І воно головне центром тяжіння усіх допоміжних, непрофільних (пов'язаних і незв'язаних) підрозділів. Просто розчленувати підприємство на складові - річ нехитра. Набагато більше складно з'єднати переваги великої структури (економію на масштабах виробництва) з ринковою гнучкістю його окремих підрозділів. Втрата ефекту масштабу може викликати втрату цінової конкурентоспроможності всіх підрозділів одночасно. Тому дуже важливо, щоб організаційні перетворення були органічною складовою повноцінного (із сильною маркетингової, інноваційної та інвестиційної складовими) процесу бізнес-планування для підприємства.
Проблематичність виведення прибуткову роботу основного виробництва чревата втратою ефекту масштабу й у виробництвах: допоміжних - якщо вони зможуть швидко компенсувати скорочення поставок по внутрішньої кооперації замовленнями зовнішніх споживачів. Якщо депресивний основне виробництво мало загальноросійську і більше міжнародну кооперацію, заповнити її втрату регіональної (а лише може бути серйозної альтернативою підприємствам, що спеціалізуються з інфраструктурі) неможливо. Тож перспективи решти підрозділів підприємства (крім основного виробництва) після поділу також можуть бути несприятливими.
Нарешті, слід підкреслити, що остаточний вибір варіанта перетворення організаційної структури може бути результатом "обраховування" основних змін - у показниках господарську діяльність підрозділів підприємств доі після реструктуризації.
Так само значимими є чинники зростання ефективності, пов'язані з активізацією маркетингової політики підрозділів: розширення ринку збуту, і навіть економія, що виникає внаслідок приведення цін реалізації до ринковому рівню (адже раніше спостерігалося відставання) та структури випуску. Такий джерело виявився істотним для заводугазозолобетонних виробів, і навіть рибного господарстваРефтинской ГРЕС (зростанняк-тов валовий прибутку + 0.1 і +0.55 відповідно), дизельного виробництваЯрцевского заводу "Двигун" (+0.26) і розвитком усіх допоміжних цехів останнього (єдине джерело доходів від реструктуризації).
Найбільш істотною додаткової статтею витрат, виникаючих після реструктуризації, є зростання витрат продукції (послуги) виробничого характеру під час переходу підрозділів на комерційні взаємовідносини. Знову-таки, у разі, якщо зберігається статус підприємства, у якого регулювання внутрішніх нормативів здійснюється корпоративним центром. Якщо ціноутворення повністю децентралізується, витрати можуть різко зрости. Причому ступеня, обумовленою виробничо-технологічного залежністю вичленованих підрозділів.
Підбиваючи підсумки, скажімо, що російський досвід реструктуризації поки що набагато біднішими західного, і запропоновані моделі перетворень підприємства напевно коригуватися, уточнюватися і множитися серед.
Список використаних джерел
1.Реструктурирование підприємства. - М.: Річ, 1996
2.Рожков До.,Коноков Д.Технико-економические аспекти розвитку бізнесу з урахуванням реструктуризації великих підприємств // Фінансова газета, 1998,N2
3.Рожков До.,Коноков Д.Технико-економические аспекти розвитку бізнесу з урахуванням реструктуризації градоутворюючих підприємств // Фінансова газета, 1998,N2
4.Никологорский Д. Великі інтегровані структури у промисловості // ЕКО, 1997,N11
5. Дудченка В.С., Макаревич В.М. Ігрові методи в прикладної теорії управління // Підред.Н.И.Дряхлова, А.І. Кравченка, В.В. Щербини. М.: Вид-во МДУ, 1993.
6.Управленческое консультування. У2-х т.Т.1/Пер. з анг. М.: СП ">Интерексперт". 1992.
7. Роджерс До.,Агарвала-Роджерс Р. Комунікації в організаціях / Пер. з анг. М.: Економіка, 1980.