Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Сумський державний університет
Кафедра прикладної екології
« Відходи атомних станцій »
Зав. кафедри Курсова робота з дисциплiни
прикладноï eкологiï «Техноекологiя»
проф. Пляцук Л.Д. виконано студентом групи ЕКз – 81 с
Ващенко Андрій Григорович
Оцiнка: __________ Науковий керiвник
Перевiрив_________ Будьоний О.П.
Суми 2011
План
1. Вступ
2. Джерела утворення радіоактивних відходів (РАВ).
2.1. Фактори радіоактивного зараження
2.2. Технологічні рішення пов’язані зі зберіганням та захороненням РАВ.
2.3. Відновлювальна енергетика та енергозбереження – головні пріоритети української енергетичної політики.
2.4. Уранові відходи – найбільша проблема ядерної енергетики.
3. Рекомендації до системи захисту навколишнього середовища.
4. Література.
1. Вступ
Основними виробниками радіоактивних відходів в Україні є атомні електростанції, підприємства з видобування та переробки уранової руди, наукові центри, підприємства та організації, що використовують радіоактивні речовини або джерела іонізуючого випромінювання. Частка радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок аварії на Чорнобильській АС сягає 95% всіх радіоактивних відходів в Україні.
Широке використання ядерної енергії, що почалося у 50-х роках XX сторіччя спочатку в Радянському Союзі, а потім і в Україні, супроводжується утворенням радіоактивних відходів, різних за активністю, ізотопним та агрегатним станом. Безпечне поводження з такими відходами є важливою складовою загальної системи забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Україна успадкувала від колишнього СРСР інфраструктуру поводження з радіоактивними відходами, що відповідала підходу, особливостями якого були мінімізація витрат на переробку і захоронення відходів, недооцінка масштабу проблем, розв'язання яких покладалося на майбутні покоління.
Радіоактивне зараження — це забруднення території продуктами ядерної реакції. Радіоактивне зараження місцевості та розташованих на ній об'єктів відбувається:
Під час ядерного вибуху в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху і наведеної радіації, зумовленої освітою радіоактивних ізотоп і у навколишньому середовищі під впливом миттєвого нейтронного і гамма-випромінювань ядерного вибуху; вражає людей і тварин, головним чином, в результаті зовнішнього гамма -і (в меншому ступені) бета-опромінення, а також в результаті внутрішнього опромінення (в основному альфа-активними нуклідами) при попаданні радіоізотопів в організм з повітрям, водою та їжею.
Під час техногенних аварій (витік з ядерних реакторів, витік при перевезенні та зберіганні радіоактивних відходів, випадкових витоків промислових і медичних радіоактивних матеріалів) в результаті розсіювання радіоактивних речовин; характер зараження місцевості залежить від типу аварії.
2. Джерела утворення радіоактивних відходів (РАВ).
До радіоактивних відходів відносяться матеріальні об’єкти та субстанції, що не підлягають подальшому використанню, рівень радіонуклідів в яких або радіоактивне забруднення яких перевищує значення встановлені діючими нормами і правилами
Основними виробниками радіоактивних відходів в Україні є атомні електростанції, підприємства з видобування та переробки уранової руди, наукові центри, підприємства та організації, що використовують радіоактивні речовини або джерела іонізуючого випромінювання. Частка радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок аварії на Чорнобильській АС сягає 95% всіх радіоактивних відходів в Україні.
Найбільше радіоактивних відходів утворюється в результаті діяльності атомних електростанцій (АЕС). Україна входить в 10-ку країн, за кількістю діючих енергоблоків. Джерелами утворення радіоактивних відходів на атомних електростанціях є:
- відходи, що утворюються після проведення ремонтів або заміни обладнання, проведення різних випробовувань;
- продукти нейтронної активації, що утворюються поза тепловиділяючими елементами;
- продукти поділу, що попадають з тепловиділяючих елементів в теплоносії, певна частина яких періодично або безперервно виводиться з реактора;
протікання теплоносія основного контуру реакторної установки внаслідок виникнення дефектів у трубопроводах;
- газоподібні та радіоактивні аерозольні викиди, пов’язані з випаровуванням теплоносія внаслідок порушення цілісності оболонок, газоподібні продукти поділу через мікро тріщини просочуються в теплоносій, воду першого контуру, кладку реактора (особливо в випадках руйнування тепловиділяючих елементів);
- відходи після очистки води в різних технологічних системах реакторів;
- обладнання, матеріали, використані фільтри, радіоактивно забруднене сміття, спец одяг та ін.
Радіоактивні відходи атомних електростанцій України (за станом на 01.01. 98).
|
Назва |
Тип реактора |
Рік введення в експлуатацію |
Накопичено ТРО |
відходів, м3 ЖРО |
|
Чорнобильська АЕС Блок № 1 Блок № 2 Блок № 3 Запоріжська АЕС Блок № 1 Блок № 2 Блок № 3 Блок № 4 Блок № 5 Блок № 6 Південноукраїнська АЕС Блок № 1 Блок № 2 Блок № 3 Рівненська АЕС Блок № 1 Блок № 2 Блок № 3 Блок № 4 Хмельницька АЕС Блок № 1 Блок № 2 |
РБМК-1000 РБМК-1000 РБМК-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 ВВЕР-1000 |
1977 1978 1981 1984 1985 1986 1987 1989 1995 1982 1985 1989 1980 1981 1989 будується 1987 будується |
15000 5700 12040 2834 1840 |
18300 2900 3800 5580 610 |
Значна кількість відходів виникла і виникатиме в процесі зняття ядерних установок з експлуатації.
Усі ядерні установки в Україні після закінчення терміну їх експлуатації необхідно зняти з експлуатації з метою демонтажу та повернення території для необмеженого використання.
Згідно з Меморандумом про взаємодопомогу між Урядами країн «Великої сімки» Європейським Банком Реконструкцій і Розвитку та Урядом України Чорнобильська АЕС припинила свою діяльність 15.12. 2000 року.
Діючі енергоблоки інших АЕС України, у випадку не проведення модернізації будуть зупинятися після закінчення терміну їх проектного ресурсу з 2010 по 2025 роки. Термін експлуатації енергоблоків АЕС може бути продовжений за узгодженням із регулюючим органом після проведення певних технічних заходів, що дозволятимуть збільшити термін ресурсу обладнання, і в першу чергу, реакторної установки.
Іншим джерелом радіоактивних відходів є підприємства з видобутку та переробки уранової руди. Діяльність виробництв з видобування і переробки уранових та торієвих руд призводить до утворення великих кількостей низько-активних шахтних вод і твердих залишків (збалансовані руди). Схожі тверді відходи активність яких в 10 разів перевищує природний радіаційний фон, зберігаються в спеціальних відкритих «хвостоховищах».
В Україні добування і переробку уранових руд здійснює Східний гірсько-збагачувальний комбінат в м. Жовті Води, ПО «Придніпровський хімзавод» в м. Дніпродзержинськ та в Житомирі. Розробка проводиться підземним способом.
Одним із шляхів вирішення екологічних проблем пов’язаних із накопиченням радіоактивних відходів підприємствами з видобування і переробки уранових руд, є застосування використаних гірських шахт для розміщення в них відходів і збалансованих руд.
Діяльність науково-дослідних організацій може також призводити до утворення значної кількості радіоактивних відходів при застосуванні досліджуваних реакторів, критичних та підкритичних стендів, прискорювачів і т. п. До найкрупніших наукових центрів України можна віднести:
Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» тут міститься ряд прискорювачів;
Київський інститут ядерних досліджень, в якому експлуатується досліджуваний реактор ВВР-М та кілька прискорювачів;
Севастопольський інститут атомної енергетики та промисловості з досліджуваним реактором ІР-100 та критичним стендом для проведення підкритичних дослідів з тепловиділяючими елементами різного збагачення
Застосування в промисловості, медицині, наукових дослідженнях та багатьох інших областях радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання обов’язково призводить до утворення радіоактивних відходів.
Збір, зберігання і захоронення радіоактивних відходів, що утворюються на будь-яких підприємствах та організаціях, крім тих що знаходяться у відомстві Міністерства енергетики, здійснюють підприємства - міжобласні спецкомбінати Українського державного об’єднання «Радон».
2.1. Фактори радіоактивного зараження
Основні фактори:
Потужність ядерного вибуху або техногенної аварії;
Місце вибуху або аварії, тобто підводне, надводне, підземне, наземне, повітряне і у ближньому космосі;
Коли місце вибуху або аварії надводне або наземне велика кількість землі та води буде в газоподібному стані радіоактивної хмари. Ці матеріали стануть радіоактивними, коли конденсується з нейтронно-активованих продуктів поділу. Багато з ізотопів 91Sr, 92Sr, 95Zr, 99Mo, 106Ru, 131Sb, 132Te, 134Te, 137Cs, 140Ba, 141La, 144Ce розпадаються в ізотопи йоду-131, цезію-137, стронцію-90 і плутонію.
Метеорологічна ситуація: температура, присутність дощу, напрямок вітруНайсильніше страждають території, в яких в час вибуху або аварії іде дощ і куди дує вітер. Йод і цезій поширюється за вітром на ширшу територію ніж велика частина стронцію і плутонію, оскільки вони містилися в основному в менших частках. Дощ прибиває частки до землі.
2.2. Технологічні рішення пов’язані зі зберіганням та захороненням РАВ. Опис критеріїв сховищ та площадок для захоронення РАВ, для зменшення ризику при їх експлуатації. Як уже відзначалося, радіоактивні відходи, що містять короткоживучі радіонукліди, національним законодавством дозволяється захороняти у поверхневих і при поверхневих спорудах. Всі інші радіоактивні відходи допускається захороняти тільки в сховищах геологічного типу, після переведення їх у твердий стан вибухо-, пожежо- і ядерно безпечні форми. Отже, до створення подібної споруди, на це потрібно буде кілька десятиліть, подібні відходи повинні зберігається у відповідних безпечних умовах.
Основні вимоги зі забезпечення безпеки сховищ радіоактивних відходів регулюються нормативними документами, вони встановлюють процедури, умови і критерії ліцензування, вибору і отвердження площадки для будівництва, проектування, будівництва, експлуатації, закриття і зняття з експлуатації, забезпечення якості, проведенні радіаційного контролю і моніторингу навколишнього середовища.
Для кожного сховища повинні розроблятися й узгоджуватися з наглядовими і регулювальними органами критерії прийому радіоактивних відходів на зберігання або захоронення, до яких можна віднести:
- перелік і максимальна активність радіонуклідів;
- вимоги до форми відходів;
- перелік і гранично допустимий вміст токсичних й інших небезпечних нерадіоактивних речовин;
- вимоги до упаковок, контейнерів і їхнього маркування і т. п.
Перелік критеріїв може уточнюватися і розширюватися як ліцензіатом, так і регулювальним органом.
На кожну упаковку з відходами, виробниками відходів повинний бути складений паспорт, у якому подаються основні характеристики відходів.
Крім того для кожного сховища встановлюють:
- межі загальної активності, у тому числі для кожної ємності чи модуля;
час і умови зберігання;
- спосіб розміщення і витягання упаковок з відходами і їх транспортування чи переміщення в сховищах;
- технології й устаткування для дезактивації транспортних засобів, устаткування;
- системи дренажу, вентиляції, радіаційного контролю;
- системи моніторингу навколишнього середовища;
- вимоги фізичного захисту, і т. п.
До характеристик площадки для розміщення сховищ встановлюються вимоги, які можуть впливати на безпеку зберігання чи захоронення радіоактивних відходів, до яких відносяться:
- геологічна будова площадки;
- геологічна стабільність;
- щільність населення і перспективи розвитку територій;
- наявність і використання мінеральних водяних ресурсів;
- геохімічні і гідрологічні умови і характеристики;
- рельєф;
- вплив на навколишнє природне середовище;
- транспортні комунікації та ін.
Пропозиції щодо створення сховищ радіоактивних відходів розглядаються за наявності не менше трьох варіантів площадок. При цьому матеріали обов'язково повинні містити:
- характеристики навколишнього природного середовища в районі - можливого розміщення сховища;
- оцінку впливу робіт з будівництва, введення в експлуатацію, експлуатації і зняття з експлуатації на людину і навколишнє природне середовище;
- міри передбачені проектом, спрямовані на запобігання і зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.
Пункти збереження РАВ на території України. Сховищем називаються споруди що розміщують радіоактивні відходи, у яких забезпечується їхня ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, з можливістю подальшого їхнього витягання для переробки, перевезення і захоронення.
Кількість сховищ і могильників радіоактивних відходів в Україні досить велика. На даний час радіоактивні відходи зберігаються в сховищах і спорудах:
- на кожній атомній електростанції;
- пунктах захоронення радіоактивних відходів міжобласних спецкомбінатах об'єднання "Радон";
- пунктах захоронення і тимчасової локалізації радіоактивних відходів зони відчуження Чорнобильської АЕС;
- науково-дослідних центрах Київського інституту ядерних досліджень, Севастопольському інституті ядерної енергетики і промисловості, Національному науковому центрі "Харківський фізико-технічний інститут" і ін.;
- ВАТ "Ізотоп";
- у виробників відходів, у випадку зберігання відходів до передачі їх для захоронення;
- а також в об'єкті "Укриття".
Існують визначені проблеми з класифікацією об'єктів у яких зберігаються, або містяться захоронені радіоактивні відходи. Це насамперед відноситься до споруд призначених для локалізації аварійних відходів, таких як об'єкт "Укриття", ПЗРВ "Підлісний", ПЗРВ "III черга" й ін.
Наприклад, об'єкт "Укриття" з технічної точки зору не відповідає діючим нормам безпеки і не може бути класифікований як сховище радіоактивних відходів, проте, це об'єкт у якому знаходяться залишки ядерного палива і радіоактивні відходи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12. 96 № 1561 визначено, що ядерні матеріали, що знаходяться в об'єкті "Укриття", визнані радіоактивними відходами, і головна мета робіт на об'єкті "Укриття" полягає в якнайшвидшому витягненні залишків ядерного палива для їхньої ізоляції і захоронення. Виходячи з цих передумов об'єкт "Укриття" можна прирівняти до сховищ радіоактивних відходів.
Пункти захоронення радіоактивних відходів міжобласних спецкомбінатів об'єднання "Радон" призначені для збору, переробки, зберігання і захоронення твердих і рідких радіоактивних відходів, а також відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
Так наприклад, ПЗРВ Київського міжобласного спецкомбінату об'єднання "Радон" за проектом був розрахований на прийом:
1. Твердих радіоактивних відходів з питомою активністю до 3,7-Ю6 Бк-кг-1 (до 1-10-4 Кі-кг-1), у кількості 515 м3 з них:
200 м3 у рік підлягають спалюванню;
300 м3 у рік - пресуванню;
14 м3 у рік - похованню без переробки;
1 м3 у рік - трупи тварин.
2. Рідкі радіоактивні відходи з питомою активністю до 3,7-Ю5 Бк л-1, у кількості 33,8 м3;
3. Відпрацьовані джерела іонізуючого випромінювання:
за у-випромінюванням ізотопу Со60 - 2,59-Ю3 Бк;
за нейтронним випромінюванням - 2-Ю8 н-с [Типовий проект пункту захоронення відходів, ГСПИ, 214.1-09-2, том 2].
Вимоги до сховищ і могильників радіоактивних відходів постійно вдосконалюються, розширюються й уточнюються. У зв'язку з цим реально постала проблема пов'язана з тим, що темпи зміни вимог стандартів, норм і правил на жорсткіші значно випереджають технічні і фінансові можливості підприємств для їхньої реконструкції чи модернізації. Значна частина існуючих сховищ уже не відповідає діючим нормам і правилам. Гостро стоїть завдання щодо підготовки і проведення реконструкції чи закриття більшості існуючих сховищ.
Проблематика та перспективи щодо збору, збереження, захоронення та переробки радіоактивних відходів зони відчуження.
Після аварії на ЧАЕС на території зони відчуження створені і перебувають під контролем дев'ять пунктів тимчасової локалізації радіоактивних відходів (РАВ) і три пункти захоронення радіоактивних відходів із загальним обсягом відходів понад 2 млн. м3, активність яких становить близько 200 000 Кі. Загальний обсяг різноманітних накопичень радіоактивних відходів (техніка, конструкції, тимчасові захоронення) та несанкціонованих їх звалищ становить близько 2,8 млн. м3, не враховуючи об'єкта "Укриття".
Обсяги РАВ, накопичені на ПЗРВ міжобласних спец комбінатів об'єднання "Радон".
|
Міжобласні спецкомбінати
|
Кількість накопичених відходів
|
||
|
|
ТРО, м3 |
ЖРО, м3 |
ІІІ, кг-екв. Радію |
|
Київський
|
1800
|
450
|
42,0
|
|
Харківський
|
820
|
30
|
20,0
|
|
Дніпропетровський
|
370
|
100
|
4,0
|
|
Одеський
|
530
|
118
|
1,2
|
|
Львівський
|
200
|
20
|
0,2
|
Донецький спецкомбінат не має пункту захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ)
Аварія відбулася 26 квітня 1986 р. на четвертому енергоблоці ЧАЕС о 01 г 23 хв 40 с при проведенні випробовування турбогенератора № 8 у режимі вибігу, з метою експериментальної перевірки можливостей використання кінетичної енергії обертання ротора генератора для одержання електроенергії для внутрішніх потреб енергоблоку при його знеструмленні в результаті, наприклад, системної аварії. Випробовувалась одна з систем безпеки, що входить до складу енергоблоку реактора типу РВПК-1000.
Обсяг і динаміка радіоактивного викиду визначилася кількістю й ізотопним складом ядерного палива та продуктів поділу, що знаходилися в реакторі, а також метеорологічною обстановкою в період інтенсивних викидів зі зруйнованого реактора.
Викид у навколишнє середовище широкого спектра радіонуклідів призвів до забруднення великих площ України, Росії, Білорусії та також незначниз збруднень на територіях таких країн як Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен. Територія, що безпосередньо прилягає до зруйнованого блоку, була забруднена розкиданими фрагментами активної зони: уламками ТВС, твелів, шматками графітової кладки, радіоактивними елементами конструкцій.
У період протікання активної стадії аварії (протягом 10 днів) на прилягаючі території осідав радіоактивний пил разом з паливними частинками. Тому ця територія характеризується яскраво вираженою плямистою структурою забруднення зі значними градієнтами рівнів забруднення, різним спектром і фізико-хімічними формами радіонуклідів, що випали. Практично весь верхній шар ґрунтів можна було віднести до категорії радіоактивних відходів.
Щодо викиду летучих компонентів, то дані багатьох досліджень свідчать про значно більший викид цезію і йоду в порівнянні з першими повідомленнями. Оціненим значенням прийнято, що викид 137Сs склав від 30 до 40% при повній величині накопиченої активності - 7,0 М Кі.
Загальна кількість ядерного палива, що залишилося всередині об'єкта "Укриття", за сукупністю даних на 2000 р., оцінюється в 200 т (95% зруйнованої активної зони реактора) і знаходиться у вигляді наступних модифікацій:
- фрагменти активної зони - велика частина яких викинута при вибуху на верхні поверхи блоку, зокрема, у центральний зал;
- дрібнодисперговане паливо (пил) - гарячі паливні частинки. Розміри цих частинок змінюються від частинки мікрона до сотень мікронів. Вони спостерігаються практично у всіх приміщеннях об'єкта й у зразках ґрунтів ближньої і дальньої зон, що прилягають до 4-го енергоблоку;
- застиглі лавоподібні топливовмісні маси.
Вони утворилися під час активної стадії аварії (26.04. 86 - 06.05. 86) при високотемпературній взаємодії палива з конструкційними матеріалами блоку і поширилися по підреакторних приміщеннях.
У 1990р. було виявлено, що у воді, що знаходиться в ряді нижніх приміщень об'єкта, містяться розчинені форми урану, плутонію, америцію. Поява розчинних сполук зумовлена руйнуванням різних модифікацій палива під дією ряду факторів, основним з який є вода, що проникає в "Укриття".
До складу радіоактивних відходів об'єкту "Укриття" входять:
- лавоподібні топливовмісні маси;
- фрагменти активної зони реактора (твели, ТВС та ін.);
- реакторний графіт;
- будівельні матеріали;
- метал і металоконструкції, у т. ч. реактор і технологічне устаткування;
- радіоактивний пил;
- радіоактивна вода.
Маса графітової кладки, відповідно до проектної документації, складала 1850 т.
Основний обсяг радіоактивних відходів об'єкта "Укриття" складають різні види будівельних матеріалів, які можна поділити на три групи:
- бетон будівельних конструкцій, що існував й існує в даний час;
- "свіжий" бетон - бетон 1986 р., який при будівництві "Укриття" розтікався по приміщеннях;
- будівельне сміття - уламки будівельних конструкцій, що утворилися в результаті аварії, та в процесі її ліквідації.
Необхідно також відзначити матеріали, використані на активній стадії ліквідації аварії при засипанні шахти реактора з вертольотів. Починаючи з 30 квітня палаючий реактор закидали мішками з піском (1780 т), доломітом (900 т), свинцем (2400 т), карбідом бору (40 т). Ці матеріали використовувалися в значних кількостях також і при дезактиваційних роботах у багатьох приміщеннях об'єкту "Укриття". За експертними оцінками, загальна маса свинцю в блоці складає кілька тисяч тонн.
До відходів відносять техніку яка застосовувалась під час ліквідації аваріі.
З метою зниження радіаційних полів при проведенні аварійно-відновлювальних робіт у 30-км зоні Чорнобильської АЕС (зона відчуження) у 1986-1987 р. радіоактивно забруднені матеріали розміщувалися в пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів (ПТЛРВ), що створювалися на місці їхнього найбільшого скупчення.
ПТЛРВ - це прості інженерні спорудження, у яких знаходилися радіоактивні відходи, зроблені у вигляді траншей або наземних буртів без гідроізоляції. Зверху подібні споруди перекривалися шаром ґрунту. Ці роботи виконувалися військовими формуваннями Цивільної оборони в умовах високих рівнів іонізуючого випромінювання, і тому ні проектної документації, ні топографічної прив'язки не виготовлялось. Загальна кількість траншей і буртів перевищує 800 шт. Для зручності обліку вони розбиті на сектори з серією споруд, найменування яких присвоєні по територіальній ознаці зони відчуження. У таблиці наведені дані про обсяг й активність РАВ в деяких ПТЛРВ зони відчуження.
Пункти захоронення РАВ у зоні відчуження
|
№
|
Найменування
|
Маса, т
|
Обсяг, м3
|
Активність, Ки
|
|
|
ПЗРВ "Підлісний"
|
2,2 • 104
|
1.1 • 104
|
7,0 • 104
|
|
|
ПЗРВ "Комплексний"
|
8,8 • 104
|
8,8 • 104
|
3,5 • 104
|
|
|
ПЗРВ "Бураківка"
|
7,7 • 105
|
5,0 • 105
|
6,5 • 104
|
|
|
ПЗРВ "Чистогалівка"
|
1,5 • 105
|
1,6 • 10'
|
1,0 • 102
|
|
|
ПТЛРВ "Будбаза"
|
5,4 • 105
|
4,0 • 105
|
3,5 • 104
|
|
|
ПТЛРВ "Рудий ліс"
|
2.5 • 105
|
5,0 • 105
|
1,3 • 104
|
|
|
ПТЛРВ "Ст. Янів"
|
1,5 • 104
|
3,0 • 104
|
1,0-103
|
|
|
ПТЛРВ "Прип'ять"
|
1,1 • 104
|
1,6 • 104
|
0,7 • 103
|
|
|
ПТЛРВ "Нафтобаза"
|
1,5 • 103
|
5,0 • 103
|
1,7- 103
|
|
|
ПТЛРВ "Піщане плато"
|
1,8 • 105
|
1,0-Ю5
|
5,0-103
|
|
|
ПТЛРВ "Копачі"
|
0,9 • 105
|
1,1 • 105
|
0,9 • 103
|
|
|
Пл. "Чорнобиль (с/г техн) "
|
2,0 • 103
|
1,0 • 103
|
1,2-102
|
|
|
Пл. "Чорнобиль (смітник) "
|
4,1 • 103
|
8,7 • 103
|
3,6
|
|
|
Пл. Чорнобиль (гір. смітник) "
|
1,6- 105
|
3,2- 105
|
15
|
ПЗРВ "Буряківка" призначений для захоронення твердих низько- та середньоактивнх радіоактивних відходів. ПЗРВ має 30 траншей, з яких на сьогодні заповнено 25 (з них законсервовано 17), вільних 5. У середньому на об'єкт надходить 30-40 тис. м3 на рік. Усього в ПЗРВ захоронено 610,4 тис. м3 РАВ.
У нинішній час на ПЗРВ надходять радіоактивні відходи з об'єктів зони відчуження, у тому числі й ті, які утворюються при виконанні робіт з підготовки будівельних майданчиків під об'єкт "Укриття" і зняття з експлуатації ЧАЕС. Для забезпечення захоронення більшого обсягу радіоактивних відходів (забруднений ґрунт, будівельні відходи), пов'язаних з вказаними роботами, розроблено проект розширення, який передбачає будівництво додаткових траншей з об'ємом майбутнього захоронення близько 600 тис. м3.
ПЗРВ "Підлісний" призначений для захоронення високоактивних відходів. До 1989 року в ПЗРВ завантажено радіоактивні відходи об'ємом 11 тис. м3. Об'єкт забезпечений необхідною інфраструктурою (санпропускник, майданчик дезактивації спецтранспорту). Технологічна схема завантаження РАВ здійснюється дистанційно. Хоча нині розроблено проект консервації об'єкта, доцільно розглянути проблему часткового завантаження високоактивних тривалоіснуючих РАВ до вирішення питання про створення нових сховищ для високоактивних відходів.
На даний момент роботи щодо обстеження й інвентаризації ПТЛРВ продовжуються. Ідентифіковано 235 (дані 2000р.) місць захоронення, з яких 15% - ті, які підтоплюються, із глибиною підтоплення (від дна траншей до рівня ґрунтових вод) у паводковий період від 0,3 до 2,2 м. У секторах ПТЛРВ є вогнища забруднення ґрунтових вод (до 500 Бк-л-1 за стронцієм-90).
Проблема РАВ - одна із принципових, оскільки ці відходи становлять загрозу виносу радіоактивного забруднення за межі зони відчуження. Особливо небезпечними є пункти захоронення РАВ "Підлісний" та "Комплексний", які потребують постійного контролю і технічного обслуговування через невдалу конструкцію і низьку якість будівельних робіт при їх спорудженні у 1986 р.
Оцінка екологічної небезпеки ПТЛРВ на основі моделювання виносу радіонуклідів з тіла захоронень дозволила зробити наступні висновки:
максимум надходжень радіонуклідів із ПТЛРВ в ґрунтові води варто очікувати на 20-30 роки з моменту захоронення. Найбільший винос активності очікується із сектора ПТЛРВ "Будбаза" - до 74 Кі-рік-1;
забруднення ґрунтового водоносного горизонту в перерахунку на його усереднену потужність для могильників ПТЛРВ в гіршому випадку може скласти для стронцію-90 від 1,1 • 10-9 до 4,3 •10-7Кі-л-1;
унаслідок близького розташування р. Прип’ять істотну небезпеку представляють сектори ПТЛРВ "Нафтобаза", "Прип’ять" і "Піщане плато". Інтенсивне надходження активності з них у Прип'ятський затон очікується на той самий період, з інтенсивністю за стронцієм-90 від 0,1 до 1,0 Кі-рік-1.
Основними засобами запобігання поширення радіонуклідів є перезахоронення або їх локалізація й ізоляція за місцем розташування. Локалізація може бути досягнена шляхом закріплення або фіксації радіонуклідів. Створення інженерних і природних бар'єрів, що перешкоджають переміщенню радіонуклідів, дозволяє ізолювати їх від зовнішнього середовища.
Протягом 1999-2000 років локалізовано 59,1 куб. м неконтрольованих накопичень РАВ.
За межами зони відчуження також було створено велику кількість спеціальних об'єктів:
-пункти спеціальної обробки (ПуСО), призначені для дезактивації автотранспорту й техніки;
- пункти збору радіоактивних відходів (ПЗРВ);
- пункти збору відходів дезактивації (ПЗВД).
Пункти збору радіоактивних відходів були утворені в 1986-89 р. у результаті проведення широкомасштабних робіт з дезактивації населених пунктів формуваннями Цивільної оборони. Так само як і в зоні відчуження, на ці об'єкти не було розроблено проектної документації і точної прив'язки до місцевості, не кажучи вже про обсяги похованих відходів і їхньої активності.
З початку 90-х років Міністерством України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС була розгорнута широка програма дезактивації радіаційно забруднених населених пунктів. Однак власне дезактивація будинків, споруд, території не були головним завданням даних робіт. Уже тоді було зрозуміло, що зниження доз опромінення для населення (через 3-4 роки після аварії) за рахунок дезактивації території буде незначною при надзвичайно високих витратах. Метою цього періоду було поліпшення соціально-побутових умов проживання людей.
Відходи дезактивації і будівельне сміття вивозилося в спеціально створювані пункти збору відходів дезактивації (ПЗВД).
Пункти збору відходів дезактивації і пункти збору радіоактивних відходів (ПЗРВ) - це спеціально обладнані сховища поверхневого типу, що складаються з однієї чи кількох секцій, виконаних у вигляді траншей або котлованів глибиною до 3,5 м.
У подібних спорудах захоронені відходи дезактивації, що за питомою активністю, у багатьох випадках, не відносяться до радіоактивних відходів, однак становлять певну небезпеку для людини і навколишнього середовища.
З усіх обстежених пунктів спеціальної обробки техніки, що знаходяться на обслуговуванні Київського міжобласного спецкомбінату УкрДО"Радон" тільки частина класифіковані як радіоактивно забруднені. Деякі з них містять шламові нагромадження, що за питомою активністю відносяться до радіоактивних відходів.
Створені у 1986-87 роках у зоні відчуження неорганізовані сховища-траншеї зараз більш небезпечні, ніж об’єкт «Укритя». Якщо сумарно з саркофага «виходить» 0,3 Кюрі, то з названих пунктів через ґрунтові води ~ 70 Кюрі. Протягом у 1999 році було ліквідовано 37 тисяч тис. м3. неконтрольованих накопичень, 2000 року - 22,1.
Роботи з локалізації та дезактивації виконуються у зоні відчуження Державним спеціалізованим підприємством "Комплекс", а за її межами Централізованою службою експлуатації пунктів локалізації РАВ та відходів дезактивації, що утворені при Київському державному міжобласному спецкомбінаті УкрДО "Радон". Так на об'єктах ДСП "Комплекс" на контрольованому зберіганні на 1.01.2000р. знаходиться 2040000 м3 радіоактивних відходів (2 310 000 тони) активністю 7, 3х1015 Бк, у 1999 році підприємством ліквідовано понад 28 тис м3 неконтрольованих накопичень РАВ з подальшим захороненням їх на ПЗРВ "Буряківка". Кількість об'єктів які обслуговувалися вищезазначеною централізованою службою у 1999 році складало 62 об'єкти.
У березні 2001 року в представництві Європейської комісії в Києві був підписаний контракт на суму 3,3 млн. Є, який дає початок спорудженню комплексу з переробки РАВ. Даний комплекс довершить систему переробки та утилізації РАВ у зоні відчуження та на ЧАЕС. «Промисловий комплекс утилізації РАВ» повинен розпочати роботу через 25 місяці після укладання контракту. Це буде споруда з вилучення твердих РАВ, завод знезараження, сортування та переробки, а також приповерхнева споруда для захоронення РАВ.
Середня потужність комплексу становить 20 м3 за добу. Загальний обсяг комплексу складатиме ~533,6 м3, він міститиме два типи приповерхневих сховищ: залізобетонні контейнери обсягом до 9800м3 та захоронення відходів навалом, обсягом 9420м3. Також проектом передбачається побудова спеціальної печі для спалювання низькоактивних РАВ.
На стадії завершення робіт перебуває завод з переробки рідких радіоактивних відходів, будуються сховища РАВ на об’єкті «Вектор». Термін вводу в експлуатацію 2003 рік. Комплекс розрахований лише на утилізацію та переробку низько- та середньоактивних відходів. На комплексі «Вектор» передбачається захоронити 55 тис. м3 твердих РАВ із ЧАЕС та зони відчуження. Керує будівництвом на цих об’єктах німецька фірма Nukem nuclear (NUKEM).
2.3. Відновлювальна енергетика та енергозбереження – головні пріоритети української енергетичної політики.
Нинішня криза має стати поштовхом для екологізації української економіки або, правильніше сказати – переходу України до збалансованого (сталого) розвитку. Ми повинні дати нашій природі, яка існувала задовго до нас, можливість самовідновлюватися, і лише тоді матимемо перспективи до подальшого існування. Зокрема, це стосується використання енергетичних ресурсів. Викопні види палива, як виявилося, дуже обмежені й вже наступні покоління відчують їх нестачу. Виникає запитання: чому ми, на словах турбуючись про нащадків, так безжально нищимо їх майбутнє.
У другій половині ХХ століття енергетики оголосили, що проблему енергозабезпечення буде повністю знято за рахунок «мирного атома», але виявилося, що вартість «атомного» кіловата значно перевищує вартість виробництва електроенергії на ТЕЦ. Твердження про «дешевизну» атомної енергії – це навмисна фальсифікація атомного лобі. Ті, хто робить такі заяви, не враховують у вартості «атомного» кіловата затрати на утилізацію відходів атомних станцій та вартість демонтажу АЕС. За оцінками спеціалістів, переробка та захоронення радіоактивних відходів становлять понад 75% вартості всього паливного циклу АЕС, а вартість демонтажу реактора дорівнює вартості його будівництва. Крім того, ядерний паливно-енергетичний цикл супроводжуються небезпечним радіоактивним забрудненням природного середовища, бо передбачає видобування уранової руди, вилучення та збагачення урану, а після спалювання палива його хімічну регенерацію, обробку й захоронення небезпечних відходів.
Німецькі експерти-атомники наголошують, що «атомна енергія дешева лише там, де безпека стоїть на другому плані, й доти, доки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратство електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом». І тому, – наголошують українські екологи, – обстоювати цей спосіб добування енергії недопустимо й аморально.
У березні 2006 року Кабінет Міністрів України ухвалив проект Енергетичної стратегії України до 2030 р. пріоритетом якої є ядерна галузь. Відповідно до цієї програми планується створення національного ядерно-паливного циклу, спорудження 22 нових ядерних реакторів та централізованого сховища для радіоактивних відходів з українських АЕС.
Кожен новий реактор це понад 800 млн. в іноземній валюті. Водночас, – кажуть екологи, – нинішні виклики не під силу розв’язати «Енергоатому» без допомоги бюджету і зарубіжних атоменергобудів. Застарілі та небезпечні ще радянські технології, нездатність атомників самостійно фінансувати рекультивацію радіоактивно забруднених територій та забезпечити зняття з експлуатації ядерних реакторів, які використали свій ресурс, а також несприятливі геологічні умови та малозабезпеченість України водними ресурсами – все це аргументи не на користь масштабним ядерним проектам. І головне – в Україні навряд чи знайдуться громади, які погодяться мати по сусідству нових атомних монстрів.
При всій категоричності щодо нинішніх атомних енерготехнологій екологи не закликають до термінового закриття нині діючих енергетичних установок. Такий шлях не під силу навіть найбагатшим країнам і може призвести до непередбачуваних наслідків. Йдеться, насамперед, про визначення енергетичної перспективи України. Держава має підтримати фундаментальні наукові дослідження й розробки фізиків, водночас не обмежуватися лише цим одним напрямом. У світовій енергетиці нині проробляється кілька напрямів і всі вони тією чи іншою мірою під силу нашим науковцям. Слід визначитися з найперспективнішими, враховуючи фінансову спроможність держави.
Екологи пропонують альтернативний шлях, але урядові фахівці-енергетики кажуть, що впровадження енергоощадливих технологій та відновлювальної енергетики є дорогим. Водночас, якщо оцінити кошти, які збираються витратити на ядерну галузь, цей аргумент перестає бути переконливим. Поновлювальна енергетика вже нині є третім видом енерговиробництва у світі (після вугілля та газу) і має потенціал для подальшого зростання при всіх її екологічних перевагах.
У 2020 році Європа планує виробляти понад 20% електроенергії з використанням відновлювальних джерел енергії. Вже нині у деяких європейських країнах з поновлювальних джерел виробляється 7 і більше відсотків електроенергії. При чому сектор біоенергетики становить приблизно 60% від загального обсягу всіх джерел відновлювальної енергії по ЄС. У 2007 році ЄС мав встановлені потужності вітрової енергетики, які виробляли стільки ж енергії, скільки виробляє 50 вугільних теплоелектростанцій.
Серед лідерів поновлювальної енергетики – німці та скандинави. Наприкінці 70-х років шведська теплоенергетика на 95% була залежна від імпорту нафтопродуктів. Нині Швеція залежить від газу на 5%, а майже половина палива, з якого шведи отримують тепло, – це біомаса, побутові відходи тощо. Нафтова криза 70-х пішла на користь ще одній скандинавській країні, й нині Данія посідає перше місце в Європі за часткою виробництва електроенергії з поновлювальних джерел. Україна теж має великий ресурс біомаси. Але, на відміну від європейців, у паливно-енергетичному балансі України біоенергетика становить сьогодні лише 0,8%. За оцінками наших експертів, потенційно ми могли б замінити твердим та рідким видами біопалива до третини газу, який нині використовується. До того ж це додаткові інвестиції у розвиток власного сільського господарства і значна економія бюджетних коштів, особливо у сільській місцевості, де замість того, щоб використовувати дорогий російський газ для опалювання шкіл та лікарень, можна використати те, що нині згниває чи спалюється на полях.
Ще один вид палива, за оцінками експертів, який матиме перспективи в найближчі 30–40 років – це вугілля. Запаси вугілля на Землі перевищують поклади нафти та газу разом взятих. Нині частка вугілля й лігніту (бурого вугілля) у виробництві електроенергії в ЄС становить близько третини. Однак, значне забруднення, яке спричиняють нинішні вугільні ТЕС передбачає, що даний вид енерговиробництва прийнятний в майбутньому тільки в тому разі, якщо його використання супроводжуватиметься новітніми технологіями спалювання та очищення викидів. За останні тридцять років енергоефективність вугільних ТЕС підвищено на 30%. Подальші технологічні розробки, – сподіваються в Євросоюзі, – дозволять далі підвищувати коефіцієнт корисної дії і при цьому значно знизити викиди CO2. За рахунок більш сучасної енергоефективності в 2050 році можна буде скоротити щорічні викиди СО2 приблизно на 15 млрд. тонн, що відповідає 60% нинішнього рівня викидів, – йдеться в «Огляді світової енергетики Міжнародного енергетичного агентства за 2006 рік». Політика енергоефективності, наголошують експерти МЕА, може мати величезний позитивний ефект для ЄС з огляду зниження капіталовкладень, значного скорочення імпорту енергоресурсів і зниження рівня викидів СО вже в найближчі роки.
В енергетичному балансі України вугіллю також може бути відведена важлива роль, оскільки це єдине з природних енергетичних джерел, яким наша країна забезпечена повністю. За останні 25–30 років відбулося зниження частки вугілля в енергобалансі, а частка газу та ядерної енергетики зросла. Це сталося, зокрема, через екологічно застарілі технології спалення вугілля. Більшість вугілля України характеризується значним вмістом сірки, а використання високосіркового вугілля в енергетиці створює ряд технічних проблем і призводить до забруднення довкілля продуктами згоряння сірки.
З іншого боку, сірка, зосереджена у вугіллі, є цінною хімічною сировиною. Оскільки поклади руд природної сірки у Карпатському басейні вичерпуються, то проблема забезпечення України сіркою і її сполуками ставатиме дедалі гострішою. Отже, вугілля слід розглядати не тільки як енергоносій, а й як джерело одержання сірки.
2.4. Уранові відходи – найбільша проблема ядерної енергетики.
Питання безпеки атомних електростанцій постало особливо гостро після подій на японській Фукусімі. Проблемні зони АЕС – це і загроза витоку радіації, і вразливість до терористичних атак. Проте найбільше занепокоєння викликають радіоактивні уранові відходи, які залишатимуться небезпечними тисячі, а можливо і мільйони років. Збереження відходів – в центрі уваги науковців вже десятки років.
За останні 60 років у світі побудовано 400 атомних станцій і жодна з них не має чіткого довготермінового плану збереження своїх відходів.
Експерти кажуть, що саме це питання може ще довго залишатися Ахілесовою п’ятою атомної енергетики. В усьому світі радіоактивні відходи зберігаються безпосередньо на станціях, у заповнених водою бетонних резервуарах, або спеціальних сховищах неподалік АЕС. Експерт з питань ядерної енергії Лінда Ґюнтер каже, що на Фукусімі відходи зберігають у басейні, який розташований на даху спеціальної будівлі за межами будівлі енергоблоку. Вся конструкція басейну вразлива і до природних катаклізмів, і до можливих терористичних атак».
Водночас експерти, що працюють в атомній енергетиці, кажуть, що критики перебільшують небезпеку зберігання відходів поблизу станцій, втім погоджуються з необхідністю створити звалища відходів за межами АЕС.
Інститут атомної енергії представляє інтереси атомних станцій у США. Адріан Геймер, виконавчий директор інституту зі стратегічних програм, каже, що через події на Фукусімі в США зацікавлені в тому, щоб перевезти відходи зі 104-ох реакторів, що нині працюють в країні, – а це 67 сховищ – спочатку до тимчасового «сухого» сховища , а потім до віддаленого постійного звалища.
У 2002-му році США майже вирішили питання створення єдиного сховища для ядерних відходів. Конгрес схвалив проект створення глибокого підземного сховища поблизу гори Юкка, у штаті Невада, приблизно 160 кілометрів від Лас-Вегаса. Втім, критики заявляли, що саме лише транспортування відходів до Юкки може становити небезпеку. На початку 2009-го, коли на проект вже було витрачено кілька мільярдів доларів, президент Обама його заморозив. Рішення про зупинку будівництва в Неваді було політичним і його необхідно переглянути. Втім, доки постійне звалище буде створено, відходи усіх 400 працюючих атомних реакторів світу будуть зберігатись безпосередньо на АЕС.
У середньому атомна електростанція працює 40 років, згідно з інформацією Інституту атомної енергії, 60 американських АЕС – а це майже половина всієї кількості – зараз повинні отримати нові ліцензії, щоб продовжити термін роботи ще на 60 років. Від того, яку відповідь вони отримають, залежить і те, якими темпами в світі шукатимуть вирішення проблеми зберігання ядерних відходів.
3. Рекомендації до системи захисту навколишнього середовища.
Очевидно, що всі питання захисту навколишнього середовища складають
єдиний науковий, організаційно - технічний комплекс, який варто називати екологічною безпекою. Варто підкреслювати, що мова йде про захист екосистем і людини, як частини екосфери від зовнішніх техногенних небезпек, тобто що екосистеми і люди є суб'єктом захисту. Визначенням екологічної безпеки може бути твердження, що екологічна безпека - необхідна і достатня захищеність екосистем і людини від шкідливих техногенних впливів.
Звичайно виділяють захист навколишнього середовища як захищеність екосистем від впливів АС при їхній нормальній експлуатації і безпека як система захисних мір у випадках аварій на них. Як видно, при такім визначенні поняття "безпека" коло можливих впливів розширений, уведені рамки для необхідної і достатньої захищеності, що розмежовують області незначущих і значимих, припустимих і неприпустимих впливів. Відзначимо, що в основі нормативних матеріалів по радіаційній безпеці лежить ідея про те, що слабкішою ланкою біосфери є людина, якого і потрібно захищати всіма можливими способами. Вважається, що якщо людина буде належним образом захищений від шкідливих впливів, навколишнє середовище також буде захищене, оскільки радіорезистентність елементів екосистем як правило істотне вище людини.
Ясно, що це положення не є абсолютно безперечним, оскільки
біоценози екосистем не мають таких можливостей, які є в людей - досить
швидко й розумно реагувати на радіаційні небезпеки. Тому для людини в
нинішніх умовах основна задача – зробити все можливе для відновлення
нормального функціонування екологічних систем і не допускати порушень
екологічного балансу.
У середині 70-х років Данія майже стовідсотково залежала від імпорту нафти. Криза, пов’язана з нафтовим ембарго, змусила данців розробити стратегію зниження залежності від викопних видів палива. Урядом були здійснені, зокрема, й непопулярні заходи – підвищення вартості природного газу та нафтопродуктів сприяло зниженню споживання цих енергоресурсів. Крім того, уряд подбав про перехід на використання інших джерел енергії та енергозберігаючі технології. У будівництві активно використовувалися теплоізоляційні матеріали, опалення будинків і споруд здійснювалося надлишковим теплом електростанцій, громадяни пересіли на громадський транспорт і купували виключно енергоощадливу побутову техніку. Ці заходи не лише сприяли подоланню кризи, а й вивели країну в світові лідери за мінімізацією енергоємності економіки та оздоровили навколишнє середовище. Нині Данія має найнижчий серед країн Європейського Союзу показник споживання енергії на одиницю валового внутрішнього продукту.
Інший приклад. За висновками російських та міжнародних агентств, які аналізують енергетичну сферу, нині обсяг неефективного використання енергії в Росії дорівнює річному споживанню первинної енергії у Франції. За рівнем енергоефективності, більшість російських виробництв відстає від сучасного в 10–20 разів. Нещодавно Президент Росії Дмитро Медведєв визнав, що за втратами енергії в теплових мережах Росія посідає перше місце у світі.
Навряд чи Україна перебуває в значно кращій ситуації. Ми разом вийшли із системи, в якій не прийнято було ефективно розпоряджатися ресурсами, але порівняно з Росією Україна має кілька важливих переваг. Ми не маємо стільки нафти і газу, а тому змушені будемо швидше відмовитися від популістських соціальних подачок в енергетичній сфері. Насправді тотальні дотації лише роблять нас біднішими. При тому, що Україна найбільша за територією країна Європи, ми значно компактніші, ніж наша сусідка, а тому менше втрачаємо на доставці енергоносіїв і маємо можливість, за ефективного менеджменту в цій галузі та виваженої політики керівництва держави, заробляти на їх транзиті. Україна знаходиться у значно вигідніших кліматичних умовах.
Підвищення енергоефективності знизить ризики й витрати, пов’язані з високою енергоємністю нашої економіки, і сприятиме підвищенню конкурентоспроможності економіки, скороченню витрат державного та місцевих бюджетів, поліпшенню екологічної ситуації. При чому інвестиції в енергоефективність, за висновками експертів, приблизно утричі ефективніші, ніж вкладання коштів у нарощування виробництва енергоресурсів.
Для реалізації потенціалу енергоефективності в Україні потрібне усвідомлення цього потенціалу та системне бачення його використання, а також цілеспрямована політика і, головне – політична воля найвищих посадовців, бо частина заходів відноситься до так званих непопулярних кроків, зокрема – реформа тарифоутворення та створення ефективних енергоринків.
Політика підвищення енергоефективності має поєднувати тактичні та стратегічні дії. Існують заходи, які можна розробити та розпочати впроваджувати в короткостроковій перспективі, й вони матимуть значний ефект при помірних витратах. Серед них інформаційна кампанія для підвищення рівня поінформованості громадян у питаннях підвищення енергоефективності, до речі, тут з більшою ефективністю, ніж держава, могла б попрацювати громадськість: громадські організації, освітяни, науковці. Держава має збільшити строки бюджетного планування, забезпечити право постачальникам та організаціям споживачам розпоряджатися зекономленими енерговитратами – порівняно з попереднім роком – та встановити правила закупівель, які стимулюють використання енергоефективних технологій. Мають бути простимульовані й енергоекономні громадяни.
У цих питаннях не обійтись без зміни існуючої нормативно-правової бази в галузі енергозбереження, яка нині значною мірою є декларативною. Слід подбати й про доступ до довгострокових фінансових ресурсів.
Далі – поступова реорганізація муніципальних теплових компаній у комерційні підприємства. Приватник не працюватиме собі на збиток і змусить неплатників погасити борги. Однак тут є небезпека – у певному мікрорайоні такий теплопостачальник стане монополістом, отже, мають бути розроблені й впроваджені регуляторні заходи. Ці заходи мають сприяти ефективному використанню енергоносіїв, а з іншого боку – убезпечити населення від різкого підвищення цін на теплопостачання. Мабуть, варто розпочинати з експерименту в кількох населених пунктах, де й відпрацювати всі можливі ризики.
Середньострокові заходи мають стати основою політики підвищення енергоефективності, серед них:
– розробка стандартів енергоефективності в таких галузях, як будівництво, виробництво промислового обладнання, ефективність використання палива.
– підвищення енергоефективності та екологічність проектів як умова надання держпідтримки на проведення модернізації та капітального ремонту.
– стимулювання державою фінансування енергоефективних проектів банками та лізинговими компаніями.
І, нарешті, найбільш тривалі та складні заходи, про них вже згадувалося вище – це реформа тарифоутворення та створення ефективних енергоринків. Підготовка цих заходів має розпочатися найперше, а їх відносне завершення означатиме перехід до нової якості української економіки.
Таким чином, підвищення енергоефективності знизить ризики, пов’язані з високою енергоємністю економіки України, дозволить зменшити економічні витрати та забруднення довкілля, а також забезпечити нашу енергетичну безпеку.
Отже, Україна має визначитися щодо подальшого розвитку енергетичного сектора. Незалежна екологічна громадськість пропонує альтернативний «неатомний» шлях розвитку. Передусім через використання потенціалу енергоефективності та збільшення використання відновлювальних енергетичних ресурсів.
4. Література
В. М. Шестопалов, П. В. Замостян «Поводження з радіоактивними відходами в Україні: проблеми, досвід, перспективи» - Київ 1998. - 120с.
В. І. Холоша «Про виконання Комплексної програми робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення у 1999 р. «// Бюлетень екологічного стану зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення. - К.: Чорнобильінтерінформ. -№15.
С. Ю. Саверський, В. І. Холоша, С. Ю. Саверський, М. І. Проскура, С. Г. Танський М. І. Проскура, С. Г. Танський «Про комплексне вирішення проблем поводження з радіоактивними відходами у зоні відчуження у зв'язку з підготовкою до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» // Бюлетень екологічного стану зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення. - К.: Чорнобильінтерінформ. -№16.
Доповідь Мінекобезпеки України «Про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні за 1996 р. «/ Мінекобезпеки України. - Київ, 1997 р. - 53с.