Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ІНСТИТУТ – НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР НАСІННЄЗНАВСТВА ТА СОРТОВИВЧЕННЯ
ІНСТИТУТ ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР
Серія
«Практичне насінництво і сучасне насіннєзнавство»
НАСІННИЦТВО
Й НАСІННЄЗНАВСТВО
ОПІЙНИХ КУЛЬТУР
За редакцією
кандидата сільськогосподарських наук М.М. ГАВРИЛЮКА
Київ
АГРАРНА НАУКА
2002
УДК 633.85631.531
Насінництво й насіннєзнавство олійних культур / за ред. М.М. Гаврилюка. – К.: Аграрна наука, 2002. – 224 с.
У книзі викладено стан виробництва олійних культур в Україні, розвиток насінництва й насіннєзнавства, сортовий і насіннєвий контроль, насінництво окремих олійних культур.
Розраховано на спеціалістів насіннєвих господарств, викладачів і студентів сільськогосподарських навчальних закладів.
Авторський колектив:
М.М. Гаврилюк, В.М. Соколов, О.І. Рижеєва,
М.О. Кіндрук,ІО.М. Ряботаї Г.К. Фурсова, І.В. Аксьонов,
В.В. Вишневський, О.Ю. Кіріяк, Т.М. Лупинос
Рекомендовано до друку
вченою радою Інституту олійних культур УЛАН 24 травня 2002 р. (протокол № 12)
Рецензенти:
В.Я. Щербаков – д-р с.-г. наук, професор, зав. кафедри
рослинництва Одеського аграрного державного університету;
Н.Г. Гізбуллін – д-р с.-г. наук, член-кореспондент УААН
Засновники серії:
Українська академія аграрних наук,
Селекційно-генетичний інститут –
Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення
Дніпропетровський державний аграрний університет
ВСТУП
Серед технічних культур дуже важливе значення в народному господарстві України мають олійні культури. Основу олійної си ровинної бази складають однорічні олійні рослини: соняшник, ріпак, соя, рицина, льон олійний, гірчиця, рижій та ін. Значною мірою потребу в олії задовольняють прядивні рослини, насіння яких містить олію — бавовник, коноплі, льон-довгунець тощо.
Для одержання високих урожаїв олійних культур потрібно мати хороші сорти, добре насіння й вирощувати їх за рекомендова ною технологією.
Насінництво безпосередньо пов'язане з селекцією. У резуль таті селекційної роботи з'являються нові сорти, а насінництво реалізує досягнення селекції вирощуванням на насінницьких по сівах високоякісного насіння та впровадженням його у вироб ництво.
Насінництво забезпечує розмноження високоякісного сорто вого насіння, зберігання в цьому процесі біологічної чистоти, морфологічних ознак, формує високі врожаї й посівні якості на сіння спеціальними прийомами вирощування, збирання та піс лязбиральної обробки його.
Вченими підраховано, а практиками доведено, що врожаї сіль ськогосподарських культур підвищуються на 20—25% за раху нок висіву високоякісного насіння реєстрованих сортів.
Велику роль у насінництві відіграють стандарти на насіння, методи його лабораторного аналізу. Без спеціальних контроль но-насіннєвих лабораторій неможливо визначити якість насін ня, яким засівають значні площі.
Значення сортового насіння важко переоцінити, особливо сьо годні, за умов розвитку ринкової економіки. Насінництво по винно забезпечити прискорене розмноження нових сортів. Від нього залежить підвищення економічної ефективності сільсько го господарства,
У цій книзі на основі результатів досліджень наукових спів робітників Селекційно-генетичного інституту— Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення УААН, Інституту олійних культур УААН і літературних даних ^^^^^олШних сінництва, сортового й насіннєвого контролю осни
культур - соняшнику, сої, ріпаку, льону олійного, іФ
цини, рижію. . ..„ййутнім
Матеріали книги стануть у пригоді насшнєводам і май"?
агрономам.
СТАН ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ
Вирощування олійних культур — один з основних і традицій них напрямів сільськогосподарського виробництва в Україні. По сівні площі олійних поступаються за обсягом лише зерновим (пшениці та ячменю).
У структурі виробництва олійних культур чільне місце, особ ливо в останній час, посідає соняшник: його посіви перевищу ють 90% площ. Очевидна і важливість соняшнику — сьогодні він є основною українською культурою для виготовлення олії та шро ту, а його експорт дає значний валютний прибуток.
В останні роки вирощування цукрових буряків і виробництво цукру стало нерентабельним. Внаслідок цього посівні площі цієї культури, починаючи з 1991 р., невпинно скорочуються. Така тенденція характерна також і для інших технічних культур. За цієї ситуації багато господарств перейшли на виробництво на сіння соняшнику. Це приносить реальний прибуток як у вигляді живих грошей, так і — засобів виробництва. Численні комерцій ні організації охоче купують соняшник навіть на корню, що є своєрідним кредитуванням виробництва. Саме тому господарст ва, прагнучи до будь-якого прибутку, розширюють посівні пло щі соняшнику. Так, у 1990 р. соняшник займав близько 43% усієї площі технічних культур, цукровий буряк — 47%. А в 1998 р. під соняшником було вже більше 66%, під цукровим буряком — лише 29% площі технічних культур. Відповідно зменшилась та кож площа під льоном-довгунцем з 5 до 1%.
Але зростання посівних площ соняшнику не привело до знач ного збільшення валового збору насіння (табл. 1). Лише в 1995 р., дуже сприятливого для росту й розвитку соняшнику, валовий збір збільшився завдяки підвищенню врожайності до 14,2 ц/га. Найбільший валовий збір насіння був у 2000 р. —.3457 тис. т (врожайність— 12,2 ц/га.)
Причинами невисокого врожаю насіння соняшнику є пору шення технологічних процесів його вирощування: не дотримую-
5
Таблиця 1. Динаміка основних показників виробництва соняшнику в Україні
Відсоток Урожайність
Посівна ----------------1---------------1-------------— Валовий після
Роки площа, загальної площі зібраних збір, іоообки
тис. га площі с.-г. технічних плош тис. т ц /га '
культур культур соняшнику '
1990 1629 5,1 43,6 99,2 2571 15,8
1991 1601 5,0 44,3 99,0 231! 14,6
1992 1641 5.2 45,1 99,3 2127 13,0
1993 1637 5,2 46,7 99,5 2075 12,7
1994 1789 5,7 50,9 96,7 1569 9,1
1995 2020 6,5 53.9 99,4 2860 14,2
1996 2107 6,3 57,5 96,1 2123 10,5
1997 2065 6,3 61,7 96,9 2308 11,5
1998 2518 8,7 66,4 99,5 2262 9,3
1999 2822 9,7 74,5 99,2 2794 10,0
2000 2860 9.8________7x0_______99,3 3457________12,2
ться сівозміни (соняшник слід повертати на те саме місце не раніше як через 7-8 років); не вносяться добрива (в 1990 р. було внесено 117 кг/га діючої речовини МРК, а в 1996 р. — усього 7 кг/га); соняшник почали висівати в умовах, де він ніколи не вирощувався й не може нормально розвиватися.
Так, показник соняшнику у Закарпатській, Івано-Франківській, Вінницькій та Чернігівській областях був низькорентабельним.
Лише в традиційних районах впрошування соняш нику ця куп ь-тура рентабельна: Запорізька, Одеська, Дніпропетровська, Хар ківська, Донецька, Полтавська області мають середню рентабе льність виробництва соняшнику близько 50%.
Поряд із зниженням урожайності значний вплив на величину валового збору насіння чинять зростаючі втрати при збиранні, транспортуванні, заготівлі, зберіганні. За різними джерелами, се редній рівень втрат насіння становить близько 40 кг/га. При цьому загальний показник втрат дорівнює близько 80 тис. т. Якшо ра хувати, що середня ціна тонни насіння 210 доларів, то сума втрат досягатиме близько 17 млн. доларів США. Основні причини цього с: недосконала конструкція й незадовільна підготовка до роботи збиральної техніки; незадовільний стан транспорту, доріг, пере робного обладнання й т. ін.
6
Таблиця 1. Динаміка основних показників виробництва соняшнику в Україні
Відсоток Урожайність
Посівна ----------------1---------------1-------------— Валовий після
Роки площа, загальної площі зібраних збір, іоообки
тис. га площі с.-г. технічних плош тис. т ц /га '
культур культур соняшнику '
1990 1629 5,1 43,6 99,2 2571 15,8
1991 1601 5,0 44,3 99,0 231! 14,6
1992 1641 5.2 45,1 99,3 2127 13,0
1993 1637 5,2 46,7 99,5 2075 12,7
1994 1789 5,7 50,9 96,7 1569 9,1
1995 2020 6,5 53.9 99,4 2860 14,2
1996 2107 6,3 57,5 96,1 2123 10,5
1997 2065 6,3 61,7 96,9 2308 11,5
1998 2518 8,7 66,4 99,5 2262 9,3
1999 2822 9,7 74,5 99,2 2794 10,0
2000 2860 9.8________7x0_______99,3 3457________12,2
ться сівозміни (соняшник слід повертати на те саме місце не раніше як через 7-8 років); не вносяться добрива (в 1990 р. було внесено 117 кг/га діючої речовини МРК, а в 1996 р. — усього 7 кг/га); соняшник почали висівати в умовах, де він ніколи не вирощувався й не може нормально розвиватися.
Так, показник соняшнику у Закарпатській, Івано-Франківській, Вінницькій та Чернігівській областях був низькорентабельним.
Лише в традиційних районах впрошування соняш нику ця куп ь-тура рентабельна: Запорізька, Одеська, Дніпропетровська, Хар ківська, Донецька, Полтавська області мають середню рентабе льність виробництва соняшнику близько 50%.
Поряд із зниженням урожайності значний вплив на величину валового збору насіння чинять зростаючі втрати при збиранні, транспортуванні, заготівлі, зберіганні. За різними джерелами, се редній рівень втрат насіння становить близько 40 кг/га. При цьому загальний показник втрат дорівнює близько 80 тис. т. Якшо ра хувати, що середня ціна тонни насіння 210 доларів, то сума втрат досягатиме близько 17 млн. доларів США. Основні причини цього с: недосконала конструкція й незадовільна підготовка до роботи збиральної техніки; незадовільний стан транспорту, доріг, пере робного обладнання й т. ін.
6
Незважаючи на зниження врожайності й значні втрати, част ка соняшнику у валовій продукції сільського господарства остан нім часом збільшилася. Продукція олійно-жирового комплексу порівняно з іншими продовольчими комплексами АПК України найбільш конкурентоспроможна на світовому ринку, а у зв'язку з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності України ак тивізувалась І торгівля продукцією цього комплексу. У першу чергу це стосується насіння соняшнику й соняшникової олії. Виробляючи більше 2 млн. т насіння соняшнику щорічно, Укра їна посідає з цього показника одне з провідних місць у світі, забезпечуючи до 10% продукції рівня світового виробництва (табл. 2).
Таблиця 2. Динаміка виробництва насіння соняшнику основними країнами-виробниками, млн. т
Виробники^ 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р.
Аргентина 5,9 5,6 5,5 5,4 5,1
Росія 1,6 4,2 2,7 2,8 3,2
Україна 1,6 2,8 2,1 2,3 2,3
ЄС 4.2 3,3 3,8 4,1 3,8
Увесь свгг________23,5 25,9________23ИЇ________ВД________24,9
До недавнього часу головним імпортером українського со няшнику були країни СНД, і лише за умов лібералізації зовніш ньої торгівлі Україна почала виходити на належне їй місце у світовому ринку соняшнику (табл. 3).
Таблиця 3. Динаміка зовнішньої торгівлі насінням соняшнику, тис. т
Експорт | Імпорт | 1994 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 1998 р.
Аргентина 585 845 581 640 632 Росія 533 1200 1100 875 910 Україна 352 85 866 1074 908 ЄС 0 0 0 0 0 Увесь світ 3180 3698 3925 3913 4142 Аргентина 2 3 4 40 56 Росія 0 0 0 0 0 Україна 8 8 9 2 2 ЄС 1600 2300 2200 2100 220 _____________Увесь світ 3105 3659 3875 3895 4048
7
Україна та Росія забезпечують від третини до майже полови ни світового експорту соняшнику. Держави ЄС не експортують насіння, його переробляють на власних заводах. Водночас ці дер жави є активними імпортерами олійної сировини.
Основними споживачами українського насіння соняшнику в Європі є Нідерланди, Франція, Іспанія, Бельгія, Італія. Туреч чина збільшила закупки українського насіння й нині вона — го ловний імпортер його з України. Дещо зменшились поставки насіння соняшнику до Великобританії та США.
Щодо імпорту соняшнику в Україну, то це посівний матері ал — гібридне насіння. Росія його не ввозить, обходиться своїм. Не потрібно ввозити гібридне насіння соняшнику з Європи й Україні.
Справа в тому, що соняшник уражується дуже небезпечною хворобою — вовчком. У передвоєнні роки ця хвороба майже зни щила соняшник у колишньому СРСР. Після цього почали шу кати іншу олійну культуру, яка б замінила його. Лише створення академіком Л.О. Жлановим стійких проти вовчка раси Б сортів (Жданівський 8182, Жданівський 6432 та ін.) у 1939—1940 рр. врятувало соняшник. Але час від часу з'являються нові раси вов чка, тому селекціонери завжди працюють над цією проблемою. В Україні всі гібриди й сорти соняшнику стійкі проти тих рас вовчка, що існують на сьогодні.
В інших країнах є свої раси вовчка, тому гібриди соняшнику, ввезені в Україну, скажімо, з Франції, стійкі проти рас фран цузького вовчка, але повністю уражуються нашими расами цієї хвороби. На жаль, багато фермерів цього не знають, їх приваб лює те, що закордонне гібридне насіння продається разом з тех нологією й препаратами. А наслідок иього — рослини соняшни ку гинуть від вовчка місцевих рас.
Крім соняшнику, в Україні впрошують на великих площах ріпак озимий і ярий (кольза), сою, зовсім небагато сіють рици ни, льону олійного, гірчиці, рижію. Усього під олійними культу рами в 1999 р. в Україні було 3091,13 тис. га, у 2000 р.— 3084,87 тис. га. Середня врожайність їх виявилася невисокою (табл. 4).
У 2000 р. дещо збільшилися площі під соєю та ріпаком ози мим, але врожайність цих культур все ще залишається низькою. Зокрема, виробництво сої не стало стабільним (табл. 5).
Починаючи з 1993 р., зменшувались не тільки посівні площі, але й урожайність сої: в 1997 р. її зібрали лише по 8 ц/га (табл. 6).
8
Таблиця 4. Стан виробництва сої та ріпаку в Україні
_, і лоша Валовий збір, Урожайність, % від усієї
Культури збирання, тас ц/га ^
тис. га
1999 р.
Усі олійні культури 3091,13 30013,8 9,7 100
Утому числі:
соя 42,28 453,8 10,7 1,3
ріпакозимий 52,07 580,1 11,1 1,7
ріпакярий 170,76 898,8 5.3 5,5
2000 р.
Усі олійні культури 3084,87 36640,2 11,9 100
У тому числі:
соя 60,60 644,0 10,6 1,96
ріпакозимий 98,42 1008,3 10,3 3,2
ріпакярий 58,23 310,2 5,3 1,8
В останні роки ці показники почали поліпшуватись, але вро жайність цієї культури потрібно підвищувати.
Урожайність сої по областях України коливається від 3,3 до 15,1 ц/га. Найбільші площі під соєю розташовані в Херсонській області, тут збирають зерна по ІЗ і більше ц/га, На рівні 13— 15 ц/га урожайність цієї культури лише в трьох областях: Київській, Херсонській, Черкаській.
Таблиця 5. Динаміка виробництва сої в Україні
-------------------------._.—.—-----------.---------.—.—„—.—.—.—,—------------.——-------.—.—.----------—.----------
Роки Площа збирання, га Урожайність, ц/га Валовий збір, тис. ц
1992 97,5 12.0 1170,1
1993 70,2 9,2 645,8
1994 44,0 7,4 325.6
1995 23,0 9,6 221,2
1996 16,1 9,4 151,6
1997 16,2 8,0 128,1 1998
1999 42,2 10,7 453.8
2000 60,6 10,7 644.0
9
Таблиця 6. Основні показники виробництва сої в Україні 1999 р. | 2000 р.
Область Площа Урожай- Валовий Площа Урожай- Валовий
збирання, ність, збір, збирання, ність, збір,
тис. га ц/га тис. ц тис. га ц/га тис. ц
Житомирська 0,19 10,3 2,0 0,10 10,2 0,10
Запорізька 0,53 9,8 5,2 1,58 8,9 14,2
Закарпатська 0,05 3,3 0,2 0,01 9,2 0,1
Київська 1,11 13,8 15,2 1,98 13,3 26,3
Одеська 3,96 8,6 34,1 2,40 9,1 21,7
Полтавська 4,30 12,2 52,3 10,13 11.6 116,9
Херсонська 15,70 13,0 204,1 16,63 13,2 219,8
Черкаська 2,20 15,1 33,0 5,15 12,6 64,7
Чернігівська 0,05 4,1 0,2 0,27 10,і 2,7
Немає стабільності у виробництві ріпаку озимого та ярого (табл. 7).
Найнесприятливіши.м роком для озимого ріпаку став 1996 р.: зібрані плоші — найменші, а врожайність — найнижча. У на ступні роки ситуація дещо поліпшилась, хоча врожайність 10— 11 ц/га не можна вважати задовільною. Урожайність ярого ріпа ку залишається дуже низькою — 5,3 ц/га, але посівні площі його розширюються.
По областях України врожайність ріпаку значно коливається (табл. 8). До того ж урожайність озимого ріпаку в 2—3 рази ви ща, ніж ярого. Найкращі показники з обох культур у Київській області. Щодо врожайності кользи, то вона досить пристойна —
Таблиця 7. Динаміка виробництва ріпаку озимого та ярого
Показники | 1990 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 1999 р. | 2000^7
Ріпак озимий
Площа збирання, тис. га 84,2 32,2 21,8 22,1 55,1 98,4
Урожайність, н/га 14,9 9.7 8,6 13,3 11,1 10,3
Валовий збір, тис. ц 1252,0 317,0 188,0 294,0 580,1 1008,3
Ріпак ярий
Площа збирання, тис. га 5,9 14.7 8,7 19,1 170,8 58,3
Урожайність, ц/га 8,5 5,7 4,7 7,7 5,3 5,3
Валовий збір, тис. ц 50,0 84,0 41,0 147,0 898.8 310,2
10
Таблиця 8. Урожайність ріпаку по областях України, ц/га
~--~~| '»»» I ^0Р-___
І Озимий Ярий Озимий Ярий
Вінницька 13,3 6,6 10,9 4,6
Запорізька 9,1 6,8 13,9 3,6
Івано-Франківська 14,1 5,3 13,2 3 4
Київська 13,4 6,5 11,4 9,6
Одеська 11,5 5,3 9,5 4,0
Тернопільська 10,3 4,1 8,5 3 4
Хмельницька 14,0 4,6 12,6 3,4
Черкаська______ 14,5 5,2 13,2 7,3
9,6 ц/га. У Черкаській та Івано-Франківській областях озимий ріпак дає по 13,2—14,5 ц/га.
Для поліпшення стану справ з олійними культурами потрібно приділяти їм більше уваги, вдосконалювати технологію вироб ництва насіння.
РОЗВИТОК НАСІННИЦТВА Й НАСІННЄЗНАВСТВА
--------------------------------------■ * ■-----------------------------
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Насінництво — спеціальна галузь сільськогосподарського ви робництва, яка забезпечує: розмноження високоякісного сорто вого насіння; збереження в процесі розмноження морфологіч них ознак, біологічної чистоти й сортової якості; формування високих урожайних і посівних якостей.
Історики вважають, що людина існує 700 тис. років, а насін ня було висіяно вперше лише 20 тис. років тому. До цього часу людина користувалася тим, що росло в природі.
Насінництво тісно пов'язане з селекцією: селекціонери ство рюють сорти, а насіннєводи їх розмножують. Тому становлення насінництва відбувалося паралельно з селекцією.
Розвиток капіталізму наприкінці XVIII і на початку XIX ст. у Західній Європі, особливо в Англії, відкриття нових ринків вна слідок створення всесвітнього господарства дало нові стимули для розвитку сортового насінництва як прибуткові статті сіль ської галузі. Підвищується інтерес до виведення нових сортів сільськогосподарських рослин. Виникають крупні насіннєві фір ми. У 1727 р. під Парижем засновують знамениту насіннєву фір му «Вільморен». яка існує й досі. Протягом XIX ст. виникають тисячі крупних і дрібних насіннєвих фірм у Німеччині, Англії, Сполучених Штатах Америки.
В Україні насінництво польових культур зародилося у другій половині XIX ст. Окремі насінницькі господарства почали роз множувати й поширювати місцеві сорти-популяції сільськогос подарських культур. Однак за умов відсталого селянського гос подарства систему насінництва створено не було.
Насінництво соняшнику розпочалося в Росії та Україні після того, як у 1829 р. селянин слободи Олексіївна Воронезької гу бернії Д. Бокарьов знайшов спосіб вижимати олію з насіння со няшнику. Односельці Бокарьова почали дружно сіяти соняш-
12
ник, і посіви цієї культури швидко розповсюдились в Україні, Саратовській губернії, Західному Сибіру, куди він перекочував разом з пересельцями з України.
У 1841 р. «Одесский вестник» повідомляє про те, шо сардин ський віце-консул в Одесі Жерболіні відправив з Маріуполя за море 2000 пудів соняшникової олії, скоро ще буде відправлено 3500 пудів.
На початку XX ст. культура соняшнику занепала. До цього призвело те, що ця рослина почала сильно уражатися міллю й вовчком. Часто врожай насіння знищувався повністю. І лише в 1912—1913 рр., коли на Харківській дослідній станції створили стійкі проти вовчка й молі сорт Зельонка 76, а на Саратовській дослідній станції— Саратовський 169, посівні площі соняшнику почали зростати, попит на його насіння збільшувався.
Другий занепад культури соняшнику відбувся в 1927—1939 рр. Саме тоді з'явилася нова раса вовчка, якій академік Л.О. Жда-нов дав назву «злая заразиха». Рослини соняшнику гинули пов ністю, і вже йшлося про заміну цієї рослини на якусь іншу, наприклад, сафлор. Академік Жданов і врятував культуру со няшнику, коли в 1934 р. створив стійкі проти вовчка раси Б сорти Жданівський 8281, 6432 та ін.
Промислове насінництво рицини розпочалося лише в 1916 р. на Кавказі та в Туркестані. Пізніше насіння цієї культури виро щували в Україні.
Ріпак— дуже давня культура. У Де-Кандоля є свідчення про те, що ця рослина була відома ще за 4 тисячоліття до нашої ери. У середині XIX ст. ріпак, а також гірчиця були значно розповсюдже ні в Європі. Площа під ріпаком у Німеччині досягала 300 тис. га.
В Україну ріпак проник з Німеччини через Польщу ідо 1917 р. залишався основною олійною культурою з площею 30—40 тис. га. Посіви соняшнику до 1910 р. займали невелику площу — близь ко 10 тис. га.
У 1925 р. вирощуванням насіння ріпаку в Україні зайнялися господарства «Укрсовхозоб-ьединения». Для стимуляції розши рення селянських посівів було введено систему контрактації.
Гірчицю сизу завезли до Нижнього Поволжя з Азії як бур'ян, що засмічував насіння льону й проса. Місцеве населення, оці нивши олійні якості цієї рослини, наприкінці XVIII ст. стало вводити гірчицю сизу в культуру. Від поселення Сарепта, що І перетворилося в центр вирощування насіння гірчиці, сиза гір-I чиця отримала нову назву — сарептська.
13
Невибагливість до тепла, скоростиглість, здатність рости на засолених ґрунтах сприяли розповсюдженню цієї культури в ба гатьох регіонах.
Льон — культура досить древня. Людина неоліту вже вирощу вала його. Сліди культури льону виявлено в палеонтологічних знахідках бронзового віку. Найбільші знахідки льону відносять ся до залізного віку. У цей період його культивували вже по всій Європі. На території Німеччини знайшли залишки хліба, виго товленого із суміші грубо розмелених зерен пшениці, пшона й насіння льону.
У Геродота є згадки про вирощування льону слов'янськими племенами, які селилися на східній частині Європейської рівни ни ще до утворення Київської Русі.
В Україні льонарство має два напрями: на Поліссі в основно му сіють льон-довгунець, у насінні якого міститься до 40% олії, а в південних районах— сорти льону олійного для отримання олії, вміст якої досягає 44—50%.
Сою дуже давно сіяли в Китаї, Індії, Кореї, Японії. Як її вирощували в Росії, біля річки Амур, писав Троянов у 1643 р. Про перші спроби вирощування сої в Херсонській губернії ві домо з публікацій 1874 р. А в 1878 р. у Полтавській губернії зібрали по 144 пуди насіння сої з десятини (близько 9 ц/га). У цей же час сою сіяли в Чернігівській губернії. Розповсюджен ню культури сої в Україні перешкодила відсутність сортів, при стосованих до місцевих умов. І лише перед Великою Вітчизня ною війною, з їхньою появою, сою в Україні почали висівати на великих площах.
Рижій— культура молода. Це був бур'ян, що засмічував, в основному, льон. У другій половині XIX ст. рижій увійшов у культуру. Перші відомості про неї на території колишнього Со юзу відносяться до періоду з 1880 по 1886 рр. Перед Великою Вітчизняною війною частка посіву рижію в Україні досягла 10% усієї площі в Союзі.
Науково-обгрунтована система насінництва всіх сільськогос подарських культур в Україні, як і на всій території колишнього Союзу, почала діяти з 1937 р., з прийняттям відповідної поста нови уряду. Основою первинних ланок насінництва стало ство рення насіння еліти, головним принципом якого був безперерв ний поліпшуючий добір кращих рослин сорту.
З селекційної установи насіння еліти через систему «Загот-зерно» надходило на насіннєві ділянки районних насінницьких
14
господарств (райнасінгоспів). Тут вирощували насіння І репро дукції, щоб наступного року забезпечити власні потреби на пев ні сорти для всієї площі.
Вирощене в райнасінгоспі насіння II репродукції через заго тівельні організації надходило на насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів, а потім його висівали на товарних площах до VII ре продукції. За цією системою господарства поновлювали насіння кожної культури 1 раз на 4 роки насінням вищих репродукцій.
Недоліком такого порядку була багатоступінчастість, що при зводила до знеособлення відповідальності виконавців, знижен ня посівних якостей і сортових властивостей насіння. Тому в 1960 р. в Україні затверджують нову систему насінництва. Еліт не насіння або насіння І репродукції з науково-дослідних уста нов та учгоспів вузів і технікумів надходило безпосередньо до колгоспів і радгоспів для висівання в насінницьких бригадах і відділках. Тут еліту розміщували на ділянках розмноження й одер жували І репродукцію, а на другий рік на насіннєвих ділянках — II репродукцію, після чого використовували для висіву на товар них площах III репродукцію.
З більшості сільськогосподарських культур сортооновлення передбачалося проводити насінням еліти або ї репродукції 1 раз на 4—6 років на насінницьких ділянках.
За умов інтенсифікації сільськогосподарського виробництва потрібно було перевести насінництво на промислову основу. За пропозицією Міністерства сільського господарства України та Миронівської селекційної дослідної станції Кагарлицький ра йон Київської області й Лубенський— Полтавської перейшли на нову форму виробництва й підготовки насіння з метою вивчен ня спеціалізації в цій справі. Результати ведення насінництва в цих районах по-новому стали підставою для прийняття рішення про переведення на таку саму систему ще 25 районів України з 1969 р.
Основна суть цієї системи полягає в тому, що науково-дослідні установи щороку вирощують насіння еліти або І репродукції та продають їх у необхідній кількості безпосередньо насінгоспам І групи. Ті, в свою чергу, вирощують насіння І або II репродукцій для повного забезпечення потреб насінницьких господарств II групи. Спеціально відібрані 4—7 господарств на район (насінго-спи другої групи) вирощують насіння II або III репродукцій для повного забезпечення ним усіх господарств району, створення фондів товарного насіння та страхових. Насінгоспам II групи
15
насіння І або II репродукцій відпускають хлібоприймальні під приємства в порядку обміну.
Таким чином, насінництво перевели на промислову основу. Насіннєзнавство — наука, яка почала розвиватися в другій половині XIX ст. Вона тісно пов'язана з ім'ям німецького бота ніка Ф. Ноббе, який у 1876 р. видав монографію «Насіннєзнав ство». Цим, власне, і започаткував нову дисципліну з вивчення насіння. Паралельно розвивалась і прикладна частина насіннє знавства — контрольно-насіннєва справа.
Ф. Ноббе вперше (1869 р.) заснував у саксонському місті Та-ранда контрольно-насіннєву станцію. До того часу придатність насіння до сівби інструментально не визначали, хоча роль його якості в одержанні високого врожаю засвідчують трактати древ ніх філософів-натуралістів (Клтон, Барон, Колумелла, Пліній), а також славнозвісні візантійські «Геопоніки».
Услід за створенням першої контрольно-насіннєвої справи в Німеччині подібні установи з'являються в Австрії, Данії, Шве ції, Сполучених Штатах Америки, а згодом у Росії та деяких інших державах. Цьому передували нагромаджений досвід і ре зультати пошукових наукових досліджень. Відомо, наприклад, що вивченням насіння займалися ще з 1864 р. у Ризькому полі технічному інституті, тобто за 5 років до виникнення першої контрольно-насіннєвої станції.
Після організації в 1877 р. контрольно-насіннєвої станції в Санкт-Петербурзі такі установи відкриваються в Ризі, Дерпті, Москві та інших містах Російської імперії. Всього в дореволю ційний період функціонувало близько 50 контрольно-насіннєвих станцій, що обслуговували виробників і споживачів насіння. У той же час розвивається теорія насінництва й насіннєзнавства та вдосконалюються методи оцінки насіння. З'являються перші науково-методичні праці. Зокрема книги К. В. Каменського «Методика дослідження якості посівного матеріалу» і «Основи сільськогосподарського насіннєзнавства» (1878). Теоретичним проблемам насіннєзнавства присвятив свою фундаментальну мо нографію М.Є. Цабель «Сперматологія або вчення про насіння». Вагомий внесок у розвиток насіннєзнавства й контрольно-насіннєвої справи зробили такі відомі вчені, як В. Л. Ісаченко, К. В. Каменський, А. А. Фадєєв, К. І. Пангало, С. О. Франк фурт, В. Р. Вільямс, М. В. Цінгер та багато інших. З українських фахівців у той ряд слід поставити П. Р. Сльозкіна, В. Я. Юр'єва, М. М. Кулешова, І. Г. Строну. Варто зазначити, що українські
16
вчені завжди були в авангарді творчих пошуків у сільськогоспо дарській науці, в тому числі й у насіннєзнавстві та контрольно-насіннєвій справі.
Приват-доиент Київського імператорського університету Ім. Святого Володимира С. Богданов здійснив широкі дослідження з насінням. Одержані результати викладено та проаналізовано в книгах: «Потреба проростаючого насіння у воді» (1888) і «Відно шення проростаючого насіння до ґрунтової води» (1889. Ці нау кові роботи не втратили своєї актуальності і в наші дні.
У 1897 р. при Товаристві заохочування землеробства і сільсь кої промисловості відомим вченим, професором П. Р. Сльозкі-ним створюється Київська контрольно-насіннєва станція. З її заснування, власне, і почалася Історія контрольно-насіннєвої справи в Україні. Київська станція займалась не лише методич-ч ною роботою, але й теоретичними дослідженнями, по-справж-) ньому вникала у виробництво: здійснювала практичний конт-2 роль за якістю насіння цукрових буряків та інших культур цук-' робурякових сівозмін. Уже в перший рік існування тут було випробувано понад 1000 зразків насіння, призначеного для сів би в основній зоні бурякосіяння.
Пізніше центр контрольно-насіннєвої справи й насіннєзнав ства зміщується на схід і південь України: у 1906 р. організовую ться контрольно-насіннєві станції в Харкові, в 1907-му— у Катеринославі. До початку першої світової війни такі станції діяли в Лебедині Харківської та Ромнах Полтавської губерній.
У 1909 р. співробітниками Харківської контрольно-насіннєвої станції опубліковано «Норми оцінки насіння», шо лягли в осно ву перших правил насіннєвого контролю. Ці норми уточнив М. М. Куле шов в роботах «Норми оцінки городніх і баштанних культур», «Норми оцінки посівного матеріалу озимих хлібів», що вийшли друком у 1922 р.
Наскільки успішно велась науково-методична робота на Хар ківській насіннєвій станції, свідчить доповідь його завідувача М. М. Кулешова «Про методи встановлення норм оцінки насін ня», з якою він виступив у 1924 р. в Кембриджі на IV Міжнаро дному конгресі з контрольно-насіннєвої справи. Цей вчений зро бив вагомий внесок не лише в розвиток насіннєвого контролю, насінництва й насіннєзнавства, а й у підготовку наукових кад рів. Школа М. М. Кулешова традиційно вважалась найкращою в Радянському Союзі, її й досі знають у Німеччині, Англії, Болга рії. Польщі та багатьох інших країнах.,_________
ДНЕПРОПЕТРОЄ
17
На велику повагу заслуговує й учень М. М. Кулешова — про фесор І. Г. Строна. Попри всі негаразди, які довелось йому до лати, зумів зберегти для нас насіннєзнавство як науку, істотно доповнивши його новими розробками й напрямами.
Водночас із харківськими вченими плідно працювали й оде ські фахівці. Серед них відзначався подвижницькою працею аг-роном-насіннєвод Е. О. Бичихіна. Вона зуміла належним чином організувати насіннєвий контроль на теренах південної Украї ни—в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Ство рена нею в 1919 р. Одеська контрольно-насіннєва станція за ймалася не лише оцінкою якості насіння (наприклад, у 1925 р. випробувано 1804 зразки, проведено 4157 контрольних аналі зів), а й науковою діяльністю. Вчені вивчали біологічні власти вості насіння періоду післязбирального дозрівання, лаборатор ної й польової схожості тощо. З 1924-го по 1930 рр. співробітни ки станції опублікували 12 наукових праць, серед яких на особливу увагу заслуговує методичний посібник «Оцінка якості звичайно го й сортового посівного матеріалу». Викладеними тут рекомен даціями користувались усі контрольно-насіннєві станції аж до прийняття загальносоюзного стандарту на методи випробування насіння.
Події 1917—1918 рр. негативно вплинули на стан насінництва в Україні: на насіннєвому ринку панувала спекулятивна торгів ля, поширювалась фальсифікація насіння. І хоча робота раніше організованих станцій поступово відновлювалась, безладно ви никали нові станції різних відомств, кожна з яких працювала сама по собі. А тому вкрай необхідним було прийняття ефекти вних заходів щодо налагодження єдиного насіннєвого контро лю, його впорядкування та науково-методичного забезпечення. Саме з цією метою в 1921 р. скликається в Києві нарада праців ників контрольно-насіннєвих станцій України. На ній значна увага приділяється створенню єдиної системи державного конт ролю насіння у вигляді мережі центральної, обласних та район них контрольно-насіннєвих станцій, об'єднаних організаційно та науково-методично. Функцію центральної станції тимчасово покладають на Харківську контрольно-насіннєву станцію. Тут розроблялись загальні принципи та заходи щодо організації кон трольно-насіннєвої справи в Україні, в основу яких покладено, зокрема, рішення загальноукраїнської наради з питань контроль но-насіннєвої справи, шо відбулася в лютому 1925 р. в Харкові.
Постановою Раднаркому УРСР від ЗО січня 1926 р. «Про дер-
18
давшій контроль насіннєвого матеріалу в торгових підприємст вах» уже офіційно засновується єдина мережа державних насін нєвих контрольних станцій, організаційно та методично підпо рядкованих центральній та обласним одиницям з правом видачі (і тільки ними) насіннєвих сертифікатів. Важливим положенням цієї постанови було те, що «усі установи, організації, приватні підприємства та особи, які займаються у вигляді промислу тор гівлею посівним матеріалом, зобов'язані гарантувати спожива чеві схожість посівного матеріалу, його чистоту та відсутність шкідливих засмічувачів відповідно до норм, встановлених На родним комісаріатом землеробства, а відносно насіннєвого ма теріалу й сортову його назву». Аналогічні заходи в СРСР вжива ються з 1928 р., в республіках Закавказзя— з 1930 р.
Така організація контрольно-насіннєвої справи, давши змогу піднести її на більш високий методичний рівень, надати їй дові р'я з боку виробників та споживачів насіння, стала водночас перешкодою на шляху будь-яких фальсифікацій і відчутним по штовхом до розвитку контрольно-насіннєвої справи. Особливо в Україні, де вже в 1930 р. функціонувало 23 контрольно-насіннєвих станції.
Того ж року зроблена перша спроба встановити загальносою зні офіційні правила аналізу насіння: приймаються «Правила з випробування якості посівного матеріалу».
У 1932 р. всі контрольно-насіннєві станції об'єдналися в єди ну систему — Всесоюзну державну насіннєву інспекцію з підпо рядкованими їй республіканськими, обласними й районними кон трольно-насіннєвими лабораторіями. Перед ними ставилися за вдання щодо забезпечення перевірки всіх насіннєвих фондів. Такий контроль мав не допускати висіву некондиційного насін ня. У 1965 р. контрольно-насіннєві лабораторії було реорганізо вано в державні насіннєві інспекції, їхня діяльність спрямовува лась на посилення насіннєвого контролю, зберігання та підго товку посівного матеріалу. Крім цього, насіннєві інспекції контролювати вирощування насіння безпосередньо в господар-
Іствах, а також— апробацію сортових посівів. З реорганізацією контрольно-насіннєвої служби змінювалась не лише система насіннєвого контролю, водночас удосконалю вались посівні стандарти, підвищувались вимоги до якості на сіння.
Початком планомірної роботи в галузі стандартизації насіння став 1925 р. Після організації при Раднаркомі СРСР Комітету із
19
стандартизації вже через рік з'являються перші офіційні стан дарти. Серед них — стандарт на насіння пшениці (ОСТ — 1. Пше ниця. Селекційні сорти. Номенклатура). У 1934 р. розроблено перший стандарт (ОСТ/ВКС 7014) на методи лабораторного ана лізу насіння.
Тоді ж затверджено 23 стандарти на насіння зернових, зерно бобових та олійних культур, а ще через рік — стандарт ОСТ/ВКС 8551 «Норми на сортове й рядове насіння». Згодом в останньому документі виявлено серйозні недоліки, оскільки запропоноване нормування посівних якостей не відповідало реальним умовам виробництва в окремих регіонах СРСР. До того ж у посівному матеріалі допускався великий вміст бур'янів і сажкових утво рень. Тому у 1938 р. цей стандарт замінено на «Тимчасовий по сівний стандарт на насіння зернових і зернобобових культур». У 1939 р. на території СРСР введено «Тимчасовий стандарт на сор тові якості насіння зернових культур». Через 2 роки замість цих тимчасових стандартів прийняті ГОСТ 651-41 «Насіння зерно вих і зернобобових культур. Сортові і посівні якості» і ГОСТ 662-41 «Насіння еліти зернових і зернобобових культур. Сортові і посівні якості».
У 1940 р. вводяться нові «Правила аналізу насіння», які в 1949 р. оформлені як ГОСТ 5055-49, а 1956 і 1966 рр. — відпові дно - ГОСТ 5055-56, ГОСТ 12036-66 і ГОСТ 12047-66. Останні майже без змін переоформлені в ГОСТ 12036-85 «Насіння сіль ськогосподарських культур. Правила приймання і методи відби рання проб», ГОСТ 12037-81 «Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення чистоти та відходу насіння», ГОСТ 1038-84 «Насіння сільськогосподарських культур. Методи визна- І чення схожості» та ін. (у тому числі стандарти на методи визна- І чення життєздатності, вологості, маси 1000 насінин, правдивос- І ті, зараження насіння хворобами та заселеності шкідниками). Ці стандарти в Україні та більшості країн СНД поки шо чинні й досі.
Стандарти на норми посівних якостей насіння, шо були вве дені на території СРСР у 1941 р., переглянуті в 1963 р., і замість , них затверджено ГОСТи на кожну культуру або групу культур. З кожним переглядом стандартів вносились певні доповнення до них, але вони малоістотні. Більшість положень і нормативів запи шались незмінними, переносились з одних стандартів до інших.
Для виправлення такого становища в 60-х роках при галузе вих науково-дослідних установах організовують лабораторії на-
20
сіннєзнавства. Наукову тематику координував відділ насіннєзнав ства Українського науково-дослідного інституту рослинництва, селекції й генетики ім. В. Я. Юр'єва. Керував цим відділом про фесор І. Г. Строна.
Протягом 60-—80-х років співробітники лабораторій провели велику експериментальну роботу. На підставі результатів дослі джень науковцями внесено чимало пропозицій щодо поліпшен ня стандартів, уточнення норм якості насіння.
СИСТЕМА НАСІННИЦТВА: ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Селекційно-насінницька робота в країнах Східної Європи за початкована в XIX ст. В її основу покладено поліпшення місце вих сортів за допомогою доборів.
Поміщицькі й селянські господарства почали проявляти де далі більший інтерес до сорту як засобу підвищення рівня при бутковості виробництва.
У 1909—1912 рр. створено Харківську, Дніпропетровську, Оде ську, Краснокутську та Інші дослідні станції, що плідно працю вали з селекції та насінництва. Пізніше організовують державні розсадники маточного насіння (Держнасінкультура). Вони ви робляли й реалізовували державним та селянським господарст вам високоякісне сортове насіння.
З утворенням мережі селекційно-дослідних станцій Держна сінкультура швидко розвивалась і кооперувалась у систему на сінництва. Організовані раніше насінницькі товариства вперше у 1922 р. об'єдналися в «Український насінсоюз». За період ро боти (1922—1932 рр.) «Українського насінсоюзу» значно зросли площі сільськогосподарських культур, засіяних сортовим насін ням. Якщо в 3924 р. сортові посіви займали лише 0,1%, то у 1932-му- 27%.
У 1937 р. приймається система насінництва, згідно з якою посівний матеріал вирощували в науково-дослідних установах, кожна з яких обслуговувала відповідну зону районованих сортів. Застосування такої системи насінництва дало змогу вже в 1940 р. мати 84% сортових посівів. Значно зросла кількість контрольно-насіннєвих лабораторій, що перевіряли посівні якості насіння. Проте війна з фашистською Німеччиною зруйнувала ще молоде насінництво України.
У післявоєнний період система насінництва почала віднов-
21
люватись. Однак численні недоліки у цій справі змусили в 1960 р. прийняти новий порядок виробництва насіння еліти та І репро дукції. Завдяки нововведенням виробництво насіння еліти та І репродукції у 1969 р. збільшилося в 6,8 раза. Це сприяло завер шенню переходу ло сівби тільки сортовим насінням.
З метою забезпечення колгоспів і радгоспів насінням на ви падок стихійного лиха у 1968 р. прийнято урядове рішення про ' створення страхових і перехідних фондів сортового насіння в І державних ресурсах.
В Україні при науково-дослідних установах організовано від- І дині первинного й елітного насінництва. У цей самий період І значно збільшилася кількість елітно-насінницьких господарств І (у середньому по 4 господарства на область).
Для прискореного розмноження нових і перспективних сор тів скорочено строки проведення сортооновлення та сортозамі-ни. Це значною мірою прискорило виробництво й реалізацію елітного насіння в Україні. В останнє десятиріччя XX ст. систе ма насінництва в Україні функціонувала як потужна спеціалізо вана наукоємна галузь сільського господарства.
Промислове насінництво— новий етап розвитку цієї галузі сільськогосподарського виробництва. Воно передбачає вирощу вання насіння и спеціалізованих насінницьких господарствах ін дустріальним методом з використанням механізованих і автома тизованих сушильно-насіннєочисних комплексів і насіннєвих за водів. При цьому виробництво сортового насіння повністю відокремлено від виробництва продовольчого та фуражного зерна.
Суть такої системи полягає в тому, що оригінатори нових сортів забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом реєстро ваних і перспективних сортів дослідно-виробничі господарства науково-дослідних інститутів та учбово-дослідні господарства сільськогосподарських вищих навчальних закладів, технікумів, що займаються вирощуванням насіння еліти і І репродукції. А виробляють їх стільки, скільки необхідно спеціалізованим на сінницьким господарствам для сортозаміни та сортооновлення. Спецгоспи розмножують насіння з розрахунком потреби гос подарств зони в сортовому насінні для виробництва товарного І зерна.
Між спеціалізованими насінницькими господарствами, держ- І госпами та іншими сільськогосподарськими підприємствами укладається угода купівлі-продажу, якою визначаються терміни й обсяги продажу насіння по культурах, сортах, репродукціях,
22
умови доставки насіння, а також взаємні зобов'язання, відпові дальність сторін.
Насінництво всіх олійних культур ведеться за цією самою сис-I темою.
Для соняшнику розроблено спою схему вирощування насін ня. «Батьком» культури соняшнику визнано академіка В. С. Пус-говойта. Він за 60 років плідної наукової роботи підвищив олій ність насіння соняшнику з 30 до 50%, розробив ефективну схему впрошування насіння цієї культури. До селекції та насінництва соняшнику в Росії В. С. Пустовойт приступив у 1910 р. на дослі дно-селекційному полі «Круглих» (нині — Всеросійський нау-'■■ ково-дослідний інститут олійних культур, м. Краснодар).
Досить тривалий період насінництво соняшнику проводило ся за простою схемою: масовий лобір типових для сорту рослин, еліта. Насіння еліти передавали на насіннєві ділянки райнасін-госпів, де вирощували І репродукцію. II репродукцію одержува ли на загальних площах райнасінгоспів і 1 раз у 2 роки передава ли на насіннєві ділянки колгоспів. Вони перший рік вирощува ли насіння III, а другий — IV репродукцій. На виробничих площах одержували насіння V та VI репродукцій. За цією схемою насін ництва (навіть у випадку її чіткого виконання) з великими труд нощами вдавалося у процесі реалізації технологій підтримувати основні якості районованих сортів на тому рівні, яким вони ха рактеризувалися під час їхнього районування.
Тому академік В. С. Пустовойт розробив нову схему насінни цтва соняшнику:
/. Добір кращих, типових для сорту рослин у кількості 1000— 2000 шт. Аналіз насіння відібраних кошиків на вміст лушпиння п олії. Кошики відбирають з кількістю насінин до 2000 шт. у кож ному. У розсаднику оцінки потомств і на ділянках, інфікованих вовчком, висівають 230 насінин, решту зберігають у резерві.
2. Розсадник оцінки потомств. Насіння 400—600 кращих ко шиків висівають у цьому розсаднику на однорядних ділянках за схемою ІЧІСММККгЖМ. Повторність двократна. Сорт-конт-
Іроль — насіння супереліти цього самого сорту врожаю остан нього року. Паралельно насіння всіх номерів висівають для оцінки на стійкість проти вовчка. За даними польових і лабораторних досліджень виявляють кращі номери, що перевищили контроль. Таких номерів може бути 30—40%.
3, Насіннєвий розсадник. Тут висівають насіння від об'єднання резервів кращих, за даними розсадника оцінки потомств, номе-
23
рів. Проводять 3—4 прочистки та взаємне перезапилення поміж кращими номерами. Урожай цього розсадника становить фонд насіння супереліти.
4. Еліта. Вирощується з насіння супереліти.
Насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів щороку засівають на сінням еліти районованого сорту останнього випуску. Тут виро щують насіння І репродукції в кількості, необхідній для забезпе чення всієї площі виробничих посівів, одержане з них насіння II І репродукції, переробляється на заводах.
Впровадження цієї схеми насінництва сприяло підвищенню олійності районованих сортів соняшнику: за період з 1948 по 1952 рр. у сорту ВНИИМК 1646 вміст олії в насінні зріс на 5,8%, ' ВНИИМК 8931 - на 4,8, ВНИИМК 6540 - на 5,1%. Одночасно збільшився збір олії з гектара на 20—24%.
Ефективність цієї системи насінництва доведена практично й тому 10 грудня 1956 р. Рада Міністрів СРСР постановила: впро вадити щорічне сортооновлення соняшнику по всій країні. Ця система насінництва була поліпшуючою, а не підтримуючою.
Сучасна схема вирощування насіння сортів соняшнику в прин ципі така сама: науково-дослідні установи (оригінатори сортів) вирощують суперелітне насіння, яке передають науковим уста новам області. Тут виробляють елітне насіння в потрібних для області обсягах. Насіння І репродукції вирощують і розмножу ють спеціалізовані насінницькі господарства. Вони задовольня ють потребу в цьому насінні закріплених за ними товаровироб ників. Насіння II репродукції використовують для переробки на олію.
У науково-дослідних установах Української академії аграр них наук та їхніх дослідних господарствах виробляється прак тично весь обсяг елітного насіння олійних культур. Це такі уста нови: Інститут олійних культур (м. Запоріжжя), Селекційно-генетичний інститут (м. Одеса), Інститут рослинництва (м. Харків), Івано-Франківський інститут агропромислового вироб ництва, Херсонський державний аграрний університет, Інститут зернового господарства (м. Дніпропетровськ), Інститут земле робства (смт Чабани, Київської області). Кожна з цих установ вирощує насіння однієї-двох-трьох олійних культур. Лише Ін ститут олійних культур виробляє насіння всіх олійних культур, і що вирощують в Україні. Це — соняшник, ріпак озимий і ярий, гірчиця, рицина, соя, льон олійний, мак олійний, рижій.
Інститут олійних культур створено на початку 1989 р. на базі
24
дослідної станції олійних культур, шо працювала з вересня 1977 р. За роки свого існування інститут став потужним виробником насіння олійних культур.
Його якість висока й буде поліпшуватись в міру удоскона лення матеріально-технічної бази галузі, втілення нових методів вирощування стерильних аналогів і гібридів першого покоління. Один з таких методів, вперше впроваджених Інститутом олійних
І культур, — використання групових ізоляторів для одержання лі ній соняшнику. У результаті цього почали отримувати вихідні форми батьківських ліній з високим ступенем стерильності. Значно поліпшити якість насіння вдалося із введенням до експлуатації в Запоріжжі у 1999 р. заводу з доопрацювання на сіння соняшнику та інших культур. Його проектна потужність становить близько 5 тис. т на рік при роботі в одну зміну, в тому числі 2 тис, т соняшнику і 60 т — його батьківських форм. Завод ЗЛТ «Пбрид-С» доробляє насіння, водночас має змогу очищува ти його на своїх очисних базах господарств-виробників. Завдяки цьому в період масового надходження насіння забезпечується циклічна робота заводу, своєчасно очищується та доробляється вирощене насіння.
У більшості розвинутих країн насінницька галузь представле на науково-дослідними установами, організаціями й виробни чими підрозділами, які сумісно працюють у чотирьох сферах: фундаментальних дослідженнях, прикладних дослідженнях, ви робництві, маркетингові й реалізації насіння.
Фундаментальні дослідження з селекції та насінництва про водять зональні, національні і міжнародні наукові установи. До вгостроковими фундаментальними дослідженнями традиційно за ймаються установи державного сектора науки. У США — це на уково-дослідні установи Міністерства сільського господарства, у Франції — установи Національного інституту сільськогосподар ських досліджень (ШПА), у країнах, що розвиваються, — міжна родні сільськогосподарські центри (ТАКС).
Приватний сектор сконцентрував проведення прикладних се лекційних досліджень, виробництво й маркетинг насіння.
У країнах Західної Європи та Америки раніше існувало бага-
Іто приватних фірм з насінництва. Як правило, малі насінницькі фірми не мали наукових програм, а використовували дані, одер жані в державному секторі сільськогосподарської науки. Вони, в основному, концентрували зусилля на виробництві, реалізації насіння.
25
Наприкінці 70-х років XX ст. структура галузі насінництва істотно змінилася внаслідок жорсткої конкурентної боротьби. У країнах Північної Америки в 80-х роках об'єднано (через банк рутство) близько 100 насінницьких фірм. Концерн Капк$ Ноуіз МсГЗопсііііі (Великобританія) протягом короткого періоду приєднав до себе понад 100 насінницьких підприємств. Мета такого злиття (об'єднання) одна— успішно конкурувати на ринку насіння.
У середині 80-х років нараховувалося близько 23 міжнарод них компаній, щорічний обіг яких перевищував 500 млн. дола рів. Серед них транснаціональні компанії Саг§і11 (США), Сепігаі Зоуа (США), ЗіЬа Сеі§у (Швейцарія), Мошапіо (США). 5ап<іо5 (Швейцарія), Капкз Ноуій МсОопсіаіі (Великобританія) та інші.
На ринку насіння домінують транснаціональні компанії наф тохімічної й фармацевтичної промисловості. На цю групу при падає 12 із 23 великих міжнародних компаній. Провідні позиції належать концерну Со Коуаі ОіПсп/$пе11. Через свої дочірні ком панії концерн контролює 9 великих насінницьких фірм у Вели кобританії, 3 — у Нідерландах.
Основним стимулом проникнення транснаціональних корпо рацій у бізнес насіння став значний прогрес науки в області се лекції рослин, який сприяв упровадженню у виробництво висо коврожайних сортів і гібридів. Внаслідок цього товаровиробни ки не можуть швидко І своєчасно реагувати на ринок насіння, У І 1978 р. обіг насінницьких компаній розвинутих країн світу досяг І 10 млрд. доларів, на початку 80-х років — 13 млрд. доларів. Ста більний попит на продовольство у світі створив надійний ринок насіння зі значними можливостями його продажу.
Великі корпорації, особливо американські, зацікавлені в роз витку міжнародних науково-дослідних центрів сільськогосподар ського профілю. На сьогодні існує 8 таких міжнародних центрів, які активно проводять дослідження в області селекції та насін ництва. Великі корпорації, поряд з міжнародними організаціями й національними урядовими установами, фінансують ці дослі дження та контролюють науково-дослідні роботи з сільського господарства.
Наступним чинником швидкого проникнення великих кор порацій у насінництво без будь-яких перешкод з боку насін ницьких підприємств є забезпечення правового захисту національ них селекційних досягнень. Прийнята в 1961 р. «Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин» вперше ство рила правову основу на ліцензійні винагороди приватним селек
26
Наприкінці 70-х років XX ст. структура галузі насінництва істотно змінилася внаслідок жорсткої конкурентної боротьби. У країнах Північної Америки в 80-х роках об'єднано (через банк рутство) близько 100 насінницьких фірм. Концерн Капк$ Ноуіз МсГЗопсііііі (Великобританія) протягом короткого періоду приєднав до себе понад 100 насінницьких підприємств. Мета такого злиття (об'єднання) одна— успішно конкурувати на ринку насіння.
У середині 80-х років нараховувалося близько 23 міжнарод них компаній, щорічний обіг яких перевищував 500 млн. дола рів. Серед них транснаціональні компанії Саг§і11 (США), Сепігаі Зоуа (США), ЗіЬа Сеі§у (Швейцарія), Мошапіо (США). 5ап<іо5 (Швейцарія), Капкз Ноуій МсОопсіаіі (Великобританія) та інші.
На ринку насіння домінують транснаціональні компанії наф тохімічної й фармацевтичної промисловості. На цю групу при падає 12 із 23 великих міжнародних компаній. Провідні позиції належать концерну Со Коуаі ОіПсп/$пе11. Через свої дочірні ком панії концерн контролює 9 великих насінницьких фірм у Вели кобританії, 3 — у Нідерландах.
Основним стимулом проникнення транснаціональних корпо рацій у бізнес насіння став значний прогрес науки в області се лекції рослин, який сприяв упровадженню у виробництво висо коврожайних сортів і гібридів. Внаслідок цього товаровиробни ки не можуть швидко І своєчасно реагувати на ринок насіння, У І 1978 р. обіг насінницьких компаній розвинутих країн світу досяг І 10 млрд. доларів, на початку 80-х років — 13 млрд. доларів. Ста більний попит на продовольство у світі створив надійний ринок насіння зі значними можливостями його продажу.
Великі корпорації, особливо американські, зацікавлені в роз витку міжнародних науково-дослідних центрів сільськогосподар ського профілю. На сьогодні існує 8 таких міжнародних центрів, які активно проводять дослідження в області селекції та насін ництва. Великі корпорації, поряд з міжнародними організаціями й національними урядовими установами, фінансують ці дослі дження та контролюють науково-дослідні роботи з сільського господарства.
Наступним чинником швидкого проникнення великих кор порацій у насінництво без будь-яких перешкод з боку насін ницьких підприємств є забезпечення правового захисту національ них селекційних досягнень. Прийнята в 1961 р. «Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин» вперше ство рила правову основу на ліцензійні винагороди приватним селек
26
піонерам — авторам нових сортів, а також — на контроль за роз повсюдженням сортів.
Під безпосереднім впливом згаданої конвенції в провідних країнах світу прийнято відповідні законодавства про правову охо рону сортів рослин. У США такий закон діє з 1970 р., в Укра їні — з 1993 р. Закони про охорону сортів рослин значно стиму люють селекційні дослідження, в тому числі й ті, що здійснюють приватні особи та фірми.
Попередні підрахунки показують: 10 основних компаній кон тролюють практично 1/3 сортів сільськогосподарських культур у розвинутих країнах, а з урахуванням сортів, створених приват ними селекціонерами, — майже половину.
Одним з прикладів швидкого виходу на міжнародний ринок насіння є корпорація Ай-Сі-Ай (ІСТ), яка протягом 5 років за ймала одне з провідних місць у першій десятці насінницьких компаній світу. Ця корпорація веде селекційні дослідження, ор ганізовує виробництво й маркетинг насіння кукурудзи, пшениці, сої, соняшнику, цукрових буряків, ячменю, овочевих культур і багаторічних трав.
Придбання насінницьких компаній і фірм транснаціональ ними корпораціями дає їм цілий ряд переваг, а саме:
• витрачається менше коштів на конкурентну боротьбу за
І вихід на ринок продукції; • прискорюється вихід корпорацій на ринок нової продукції; • отримується доступ до таких стратегічних ресурсів—сортів, селекційного матеріалу, дослідного виробництва;
• зменшується ризик при організації виробництва нової продукції.
У СІЛА основний обсяг виробництва й продажу комерційного насіння припадає на 3 тисячі великих, середніх і дрібних насін ницьких компаній. У цій країні з 1985 р. 25 насінницьких ком паній стали власністю транснаціональних корпорацій. 35% насінницьких компаній, що виробляють насіння кукурудзи, теж пов'язані з транснаціональними корпораціями (є їхньою власністю або працюють за контрактами та угодами).
Основну масу насіння в США реалізують через роздрібну й оптову торгівлю. У більшості випадків великі насінницькі ком панії створили свою власну торгову мережу. Наприклад, фірма ОекаіЬ має в різних штатах 1,4 торгового місця. Крім того, вона використовує в якості своїх агентів-розповсюджувачів 715 тисяч Фермерів за відповідну винагороду. У кожному штаті, районі та
27
зоні вирощування сорту (гібрида) насінницькі компанії предста-І вляє їхній ділер, який постійно тримає зв'язок з фермерами. ВінІ вивчає потребу в насінні та інформує про це компанію. Ціни на! насіння вільні й регулюються ринком. Як правило, в ціну вклю-І чають відрахування (роялті) власникам патентів на сорти рос-1 лин. Розмір цих відрахувань залежить від культури, сорту, площі посіву, наявності насіння та інших чинників, але загалом не пе-І ревишує 10%.
Незважаючи на приватний характер організації ведення насінництва в розвинутих країнах, держава залишає за собою право регулювати відносини між виробниками й споживачами насіння чітким законодавством і зваженою податковою політи кою. Законодавство захищає права всіх суб'єктів насінництва. Поряд з цим, держава контролює реалізацію продукції високої якості, пропагує досягнення науки й техніки, стимулює розви ток теоретичних основ галузі.
Цікавий досвід з виробництва й маркетингу насіння накопи чено в Канаді. Тут вирощують ріпак, сою, льон олійний, гірчицю, соняшник. Канада — одна з провідних держав з виробництва й експорту насіння сільськогосподарських культур. Структура на сінницької галузі охоплює тут організації й установи державного (агентства, селекційні установи, деякі університети), напівлер-жавного й приватного секторів (асоціації, фірми, компанії). У країні працює понад 170 фірм, компаній, кооперативів, які ви-І робляють насіння, при цьому 70% фірм займаються торгівлею. І
Організація селекційно-насінницької роботи в Канаді покла-І дена на Міністерство сільського господарства, яке відіграє ролш департаменту федерального уряду. Керівництво селекційно-І насінницькою галуззю здійснює Управління наукових дослідженії і Директорат Із захисту рослин і продукції рослинництва. Бон» займаються організацією селекційно-насінницьких робіт, впро вадженням правових основ у галузь, здійсненням контролю з; якістю насіння, апробацією сортових посівів. У цій країні роз роблена та функціонує державна програма з насінництва (Зеес Рго£гат).На рівні провінцій департаменти з сільського госпо дарства виконують консультативні функції, організують пропа ганду та впровадження нових сортів.
У Канаді немає системи захисту прав селекціонерів, оскількі 80—90% сортів, які знаходяться у виробництві, отримано дер жавними науково-дослідними установами. Використання новії: сортів і високоякісного насіння здійснюється через системі
28
зоні вирощування сорту (гібрида) насінницькі компанії предста-І вляє їхній ділер, який постійно тримає зв'язок з фермерами. ВінІ вивчає потребу в насінні та інформує про це компанію. Ціни на! насіння вільні й регулюються ринком. Як правило, в ціну вклю-І чають відрахування (роялті) власникам патентів на сорти рос-1 лин. Розмір цих відрахувань залежить від культури, сорту, площі посіву, наявності насіння та інших чинників, але загалом не пе-І ревишує 10%.
Незважаючи на приватний характер організації ведення насінництва в розвинутих країнах, держава залишає за собою право регулювати відносини між виробниками й споживачами насіння чітким законодавством і зваженою податковою політи кою. Законодавство захищає права всіх суб'єктів насінництва. Поряд з цим, держава контролює реалізацію продукції високої якості, пропагує досягнення науки й техніки, стимулює розви ток теоретичних основ галузі.
Цікавий досвід з виробництва й маркетингу насіння накопи чено в Канаді. Тут вирощують ріпак, сою, льон олійний, гірчицю, соняшник. Канада — одна з провідних держав з виробництва й експорту насіння сільськогосподарських культур. Структура на сінницької галузі охоплює тут організації й установи державного (агентства, селекційні установи, деякі університети), напівлер-жавного й приватного секторів (асоціації, фірми, компанії). У країні працює понад 170 фірм, компаній, кооперативів, які ви-І робляють насіння, при цьому 70% фірм займаються торгівлею. І
Організація селекційно-насінницької роботи в Канаді покла-І дена на Міністерство сільського господарства, яке відіграє ролш департаменту федерального уряду. Керівництво селекційно-І насінницькою галуззю здійснює Управління наукових дослідженії і Директорат Із захисту рослин і продукції рослинництва. Бон» займаються організацією селекційно-насінницьких робіт, впро вадженням правових основ у галузь, здійсненням контролю з; якістю насіння, апробацією сортових посівів. У цій країні роз роблена та функціонує державна програма з насінництва (Зеес Рго£гат).На рівні провінцій департаменти з сільського госпо дарства виконують консультативні функції, організують пропа ганду та впровадження нових сортів.
У Канаді немає системи захисту прав селекціонерів, оскількі 80—90% сортів, які знаходяться у виробництві, отримано дер жавними науково-дослідними установами. Використання новії: сортів і високоякісного насіння здійснюється через системі
28
ліцензування (реєстрації). Законодавчою основою системи насінництва є «Акт про насіння Канади», дію якого контролює Міністерство сільського господарства.
Виробництвом сертифікованого насіння в Канаді займається Асоціація С8ОА. Вона не залежить від Міністерства сільського господарства, проте працює в тісному контакті з відповідними його структурами, а також департаментами сільського господар ства провінцій.
Асоціація С5ОА об'єднує понад 5 тисяч селекціонерів і насіннєводів. В її розпорядженні 439,2 тис. га насінницьких по сівів. Очолює Асоціацію рада директорів. На національному рівні вона представлена 12 насіннєводами й представниками від кож ного з 9 департаментів з сільського господарства. Президент і виконавчий комітет Асоціації обираються ЇЇ членами. Бюджет Асоціації складається з внесків, виплат за отримання сертифікатів і обслуговування насінницьких посівів, комісійних від авторських винагород. У 1987 р., наприклад, бюджет Асоціації становив 1,9 млн. доларів.
Близько 50 % фермерів-насіннєводів, які є членами Асоціації, мають по 200—250 га землі. Валовий обсяг продажу їхньої про дукції близько 50 тис. доларів на рік. Валовий обсяг продажу насіння на 200 і більше тисяч доларів мають, як правило, при ватні підприємства з очищення насіння.
Для впровадження сортів у виробництво, збору авторських го норарів і підтримки селекції створена Асоціація 5е Сап. До її складу входять різні представники насінницької галузі (фермери-насіннєводи, насінницькі фірми, представники державних і уря дових установ). Вона має дві форми фінансування: за рахунок членських внесків (100 дол./рік) і податку на продаж членами Асоціації сертифікованого насіння (40% від реалізаційної ціни).
У міру розповсюдження сорту розмір податкових ставок змен шується. Авторські винагороди 5е Сап передає селекційним уста-новам-оригінаторам сортів. З 1985 р. вона виплатила винагород на суму близько 1 млн. доларів. Розповсюдження насіння висо ких репродукцій здійснюється на контрактній основі фермера-ми-насіннєводами. Контрактна система виробництва та реалізації насіння охоплює 65—70% його виробників.
Серед насіннєводів-членів С8СА лише 1,3 тис. осіб мають право на розмноження й реалізацію маточного (оригінального) | насіння. Це право надасться найбільш кваліфікованим спеціа лістам, які мають відповідну матеріально-технічну базу.
29
Асоціація С5ОА постійно підвищує кваліфікаційний рівень своїх членів, проводячи різні семінари з проблем маркетингу насіння, нормативних законодавчих актів. Вона має у своєму підпорядкуванні 250 компаній і фірм.
Свою діяльність асоціація С5СА концентрує на виробництві, доробці й експорті сертифікованого насіння, виробленого в Канаді. Вона— член 5е Сап, має своїх представників у феде ральному уряді та в провінціях.
Фермери Канади зорієнтовані переважно на внутрішньогос подарське виробництво насіння для отримання товарної про дукції. Проте поява нових сортів і, особливо, гібридів ставить фермерів у значну залежність від насінницьких фірм. Щорічно витрати фермерів на купівлю насіння перепитують 200 млн. до ларів. Це в середньому становить 3,0 % усіх їхніх витрат. Багато з них купують насіння кожні 3—5 років, а гібридів— щорічно.
У Франції Національна Федерація фермерів-насіннєводів (РИАМ5) об'єднує понад 45 тис. висококваліфікованих фермерів. Вони виробляють насіння супереліти й еліти, мають технічний відділ і лабораторію з вдосконалення технології виробництва насіння.
У Данії Асоціація об'єднань датських насіннєводів і Об'єд нання датських торговців насінням забезпечують виробництво посівного матеріалу та його реалізацію. Асоціація нараховує 3 тис. членів, які входять до 25 місцевих об'єднань. Вони забезпечують укладання контрактів на виробництво насіння, регулюють відносини поміж насіннярем і фірмою. Наявність різних асоціацій, спілок та інших об'єднань виробників насіннєвої про дукції, організацій торгівлі тощо забезпечує відповідну захи щеність членів цих об'єднань, стимулює виробництво, розподіл продукції, імпорт, експорт. А все це дає змогу ефективно функціонувати всій насінницькій галузі у цілому в загальній си стемі агропромислового комплексу.
Великі корпорації, що володіють насінницькими компаніями, мають значний прибуток від продажу насіння. Тому вони вкла дають кошти в селекційні дослідження, що розглядають як скла дову частину стратегії на збереження своєї конкурентоспромож ності. Так, транснаціональна компанія США Ріопег щорічно ви трачає на селекцію 35 млн. доларів, 1СІ (Великобританія) — 25 млн. доларів, 5апсіо$ (Швейцарія) — 23 млн. доларів, СіЬа Сеі§і (Швейцарія) — 22, Огеап (Франція) — 7 млн. доларів.
Як бачимо, наприкінці XX ст. однією з головних тенденцій у
ЗО
розвитку насінницької галузі в розвинених країнах світу стало формування й проникнення на ринок насіння транснаціональних компаній. Галузь насінництва викликає в них велике зацікавлення для диверсифікації, економічного росту, отримання великихдо-ходів, очікуваних у зв'язку з реальними перспективами значного прогресу біотехнологічної науки. У розвинутих країнах транс формація у згаданих транснаціональних корпорацій викликала значні якісні зміни в організації проведення селекції й насін ництва сільськогосподарських культур. Компанії виступають як інвестори наукових досліджень з селекції, насінництва, біотехно-лоґії рослин. Водночас вони беруть на себе функції виробників насінницької продукції.
Отже, організація насінницької галузі в розвинутих країнах світу істотно відрізняється від тієї, що існує в Україні. Вона спрямова на на розвиток та удосконалення ринкових відносин у селекції, насінництві, підвищення ефективності сільськогосподарського ви робництва. Досвід передових країн з організації виробництва й маркетингу насіння допоможе нашим спеціалістам перейти до більш досконалої форми організації ведення насінництва, сприя тиме збільшенню обсягу виробництва високоякісного насіння, впровадженню досягнень селекції у виробництво.
ПЕРВИННЕ, ЕЛІТНЕ ТА РЕПРОДУКТИВНЕ НАСІННИЦТВО
Після того, як новий сорт пройшов сортовипробування та його включено до Держаїшого реєстру рослин України, розпо чинається не менш відповідальна робота — насінництво, роз множення нового сорту до таких розмірів, щоб було достатньо для посіву на великих площах. Найпростіше розмноження сор ту — це пересів рік у рік. Проте сорт у процесі пересічу погіршу ється внаслідок механічного та біологічного засмічення, розще плення, появи мутантів, зниження стійкості проти хвороб, еко логічної депресії.
Механічне засмічення відбувається в сівалках, комбайнах, у та-РІ. під час очищення, зберігання на складах. При недбалому став ленні до роботи ступінь засмічення значно збільшується.
Біологічне засмічення — це перезапилення, відбувається в куль тур, то перехресно запилюються (соняшник, рицина; факульта тивні перехресники — гірчиця, ріпак). У самозапилюючих куль тур (льон, рижій) також можливе перехресне запилення в неве-
31
ликих розмірах (менше 1%) через запилення бджолами та інши-1
ми комахами.
Щоб не допустити перехресного запилювання в соняшнику,! рицини, гірчиці, ріпаку, між посівами різних сортів витримують просторову ізоляцію (1000, 500, 300 м). При роботі з самозапи-лювачами просторову ізоляцію не застосовують, але потрібно пильно стежити за появою спонтанних гібридів. Поява мутантів можлива в усіх культурах. Вони засмічують сорти самі по собі, до того ж виникає можливість перехресного запилювання.
Зниження стійкості проти хвороб відбувається тому, що з'яв-І ляються нові раси патогенів, І сорт, який був толерантним доі хвороби, починає уражатись нею.
Екологічна депресія сорту. Є сорти, які здатні давати врожай у| різних зонах. Вони екологічно пластичні. Однак трапляються І сорти мало пластичні, що дають хороший урожай лише в окре-І мих зонах. За відсутності гармонії між біологією сорту й навко-І лишнім середовищем виникає порушення фізіологічних функ-і цій організму. Це призводить до послаблення його життєвості! настає депресія. Внаслідок цього значно знижуються врожай-І ність і якість насіння.
Зважаючи на це, насіннєві посіви необхідно зосереджувати її
оптимальних для сорту зонах.
З огляду на причини, що призводять до погіршення сорті! при пересіиах, селекціонери-насіннєводи запропонували для всія культур конкретні схеми. Якщо дотримуватися їхніх вимог, сор! не погіршується, залишається незмінним, чи навіть поліпшується
Первинне насінництво є безпосереднім продовженням селекпв культури та початковою ланкою насінницької роботи.
Згідно із Законом України «Про насіння», залежно від етапі відтворювання сортів сільськогосподарських рослин визначаю™ такі категорії насіння: оригінальне, елітне, репродукційне.
Оригінальне — насіння, одержане науковими установами в пері винних ланках насінництва послідовним добором родоначальї них рослин і оцінкою їхнього потомства з метою відтворення ті
збереження сорту.
Елітне — насіння, отримане послідовним розмноженням ори-І гінального насіння в господарствах, яким надано право виробі ництва насіння еліти, і яке за сортовими та посівними якостями гарантовано відповідає вимогам державного стандарту на елітні
Репродукційне — насіння Т та подальшої репродукцій віл заси ву еліти.
32
Для вирощування сортів олійних культур розроблено схему, за якою послідовно розміщуються розсадники. Розпочинається схема з добору рослин.
Залежно від коефіцієнта розмноження культури та норм висі ву насіння до схеми вносять зміни— виключають ті чи інші розсадники.
На посівах розмноження або супереліти відбирають одну-дві тисячі типових рослин сорту. У лабораторії розглядають кожну рослину, вибраковують хворі, низьковрожайні, нетипові. Ті рос лини, що залишилися після вибракування, обмолочують. Кожну— окремо. Насіння рослин вибраковують за кількісними та ваговими параметрами, типовістю, а коли визначають олій ність, то і за її показниками (рис. 1).
Насіння з кожної рослини і------------------------
|висівають на окрему ділянку, Добір рослин
розмір якої залежить від кіль- ______ |, ______
кості посівного матеріалу. Че- Розсадник випробування 1-2 року
рез декілька ділянок (4—9) в '---------------------г---------------------'
якості стандарту висівають на- і---------------------*--------------------
СІННЯ елІТИ (ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ) | Розсадник розмноження 1-2 року
на одному рядку. т '
Залежно від прийнятої схе- Супереліта
рли врожай з кожної ділянки '-------------т------------'
Іпісля вибракування або об'єд- і-------------——-------
Інують і використовують для _______Еліта_______
посіву в розсаднику розмно- | _______
Ькення 1—2 року, або Знову ВИ- Репродукції (І, II, III та наступні)
сівають у розсаднику випро- '---------—-------------'----------------------
бування другого року, а далі — рис, ]. Вирощування сортів олійних У розсаднику розмноження. культур
Потім це насіння використо вують для сівби супереліти, еліти, репродукцій.
На посівах супереліти й еліти проводять сортові та видові мрочистки. При цьому виділяють нетипові, хворі рослини.
Перед збиранням урожаю виконують апробацію сортових посівів.
НАСІННИЦТВО НА ГЕТЕРОЗИСНІЙ ОСНОВІ
В останні 40—50 років селекцію багатьох сільськогосподарсь ких культур почали вести на гетерозисній основі. її мета — отри мання високоврожайних гібридів для одноразового використан-
33
ня гібридного насіння першого покоління (Р[) на всій площЯ виробничих посівів.
Принцип отримання гетерозисних гібридів у перехресноза-І пильних рослин грунтується на вільному перезапиленні попе-1 редньо створених і відповідно підібраних самозапилених ліній.І
У популяціях перехреснозапильних рослин є велика кількістм рецесивних генів, що знаходяться в прихованому стані. Одная внаслідок самозапилення шкідливі рецесивні гени, опинившися у гомозиготному стані, негативно впливають на потужність роз-1 витку й продуктивність рослин. Таким чином, при самозапиі ленні настає депресія як результат переходу шкідливих генів да гомозиготного стану.
Рівень гомозиготності зростає протягом ряду поколінь, стідьі ки ж триває інцухт — депресія. Інколи вона заходить так далекої що потомство лінії гине — рослини втрачають життєздатність. І
Паралельно з гомозиготністю самозапилених ліній зростає їхня, морфологічна вирівняність, яка врешті-решт досягає певного стуї пеня й залишається незмінною в наступних поколіннях. Томі спадковість різних інбредних ліній суворо індивідуальна. І:
Пари для отримання найвищого гетерозису підбираються екЛ, периментально, хоча певний прогноз можна зробити заздалев, гідь. Так, гетерозис більшою мірою проявляється при схрещуй, ванні форм, що сильно розрізняються за генотипом, або наля жать до різних екотипів. Невдало підібрані пари можуть призвести( до зниження врожайності гібридного потомства порівняно І, батьківськими формами. Встановлено, що видатні комбінаці трапляються досить рідко— 1 раз на сотню й навіть на тисячі і схрещувань. За даними селекційних установ США, тільки блиі зько 0,1% інбредних ліній кукурудзи відповідають сучасним ви! могам. І ]
Для визначення можливості схрещування ліній чи сорту вивча ють їхню комбінаційну здатність. Форми з високою такою здаї [ ністю утворюють високогетерозисне потомство. і
Вибір методу виробництва гібридного насіння обумовлюють ся перш за все біологічними особливостями культури, способа ми розмноження.
У культур з багатонасіннєвими зав'язями (тютюн, мак. не рець) гібридне насіння можна отримати кастрацією квіток і штуч ним запиленням.
Перехреснозапильні дводомні (коноплі), однодомні рослин . з роздільностатевими суцвіттями (кукурудза) висівають по чер
34
рядами з наступним видаленням у материнських рядах чолові чих рослин або чоловічих суцвіть до початку цвітіння їх.
Однак абсолютна більшість рослин з двостатевими квітками (жиго, соняшник та ін.) виключає організацію великомасштаб ного виробництва гібридного насіння методом кастрації. Для них розроблено методи, які дають змогу обходитися без затрат руч ної прані. Один з таких прикладів— використання цитоплазма тичної чоловічої стерильності (ЦЧС).
Зовнішній прояв ЦЧС буває різний:
• у квітках зовсім не розпинаються тичинки (тютюн);
• пиляки розвиваються, однак пилкові зерна недорозвинені (кукурудза);
• пиляки утворюють нормальний пилок, але не розкрива ються.
ЦЧС передається потомству тільки за материнською лінією. Особливість цього типу наслідування полягає в тому, що при схрещуванні рослин із стерильним пилком з нормальними рос линами отримують стерильне потомство. За повторних схрещу ваннях з тими самими фертильними рослинами ознака стериль ності може передаватись багатьом поколінням. При виробництві гібридів рослини з ЦЧС використовуються тільки як материн ська форма.
Фертильні лінії та сорти, златні зберігати при схрещуванні із стерильними формами стерильність потомства, називаються за кріплювачами стерильності.
Однак для використання ЦЧС необхідно також мати форми, то на завершальному етапі схрещування відновлювали б ферти льність гібридів, які в інших випадках не дають врожаю насіння. Лінії та сорти, які відновлюють плодючість потомків рослин з ЦЧС. називають відновлюваними фертильності.
Відомі форми проміжного типу, які гтри схрещуванні зі сте рильними рослинами утворюють у потомстві стерильні та фер тильні рослини в певному співвідношенні. їх називають напів-яідновлювачами фертильності.
Виділену тим чи іншим способом стерильну форму спочатку перевіряють на комбінаційну здатність. Форми з ЦЧС викорис товують при зворотних схрещуваннях з лініями або сортами, яким хочуть передати стерильність. У наш час можна практично будь-яку лінію перенести на стерильну основу. Для цього пилком певної Л]ніі запилюють стерильну лінію, а потім 5—7 разів повторюють звповторюють зворотні схрещування, добиваючись збереження цінних ознак
35
фертильної лінії в потомстві, а від стерильної прагнуть взяті тільки стерильність, що передається через цитоплазму материн ської рослини.
Для розмноження стерильної лінії її запилюють пилком ви хідної фертильної лінії, розмішуючи їх рядки почергово на ізсі льованій ділянці. Насіння збирають з рослин, шо мають стери льну цитоплазму. Вихідна лінія називається фертильним анало гом стерильної лінії, яка, в свою чергу, має назву стерильно* аналогу фертильної лінії.
Методика й технологія вирощування гібридного насіння соняш нику. Система гібридного насінництва соняшнику складається1 двох ланок: вирощування насіння батьківських форм і вирощу вання гібридів першого покоління. Установи-оригінатори та їх* елітгоспи вирощують маточне, суперелітне й елітне насіння са мозапилених ліній, їхні стерильні аналоги, насіння батьківськи ліній відновлювачів стерильності пилку, а також насіння першо го покоління стерильних простих гібридів — батьківських форі трьохлінійних і більш складних гібридів.
Ліцензовані спеціалізовані насінницькі господарства разом І оригінаторами гібридів вирощують на ділянках гібридизації на сіння першого покоління та продають за договором насіннєочш сним заводам, або самі реалізують після ретельної підготовки.!
Вирощування насіння стерильних аналогів фертильних ліній. Розі садник оцінки потомств закладають 1 раз на 2—3 роки залежні від генетичної чистоти й стабільності материнської форми. На сіння отримують парним схрещуванням під рукавним ізоляте! ром рослин фертильної лінії (закріплювач) та її стерильного аня лога. Одержаний від кожної пари врожай висівають у розсадни ку оцінки потомства окремими суміжними рядами, ЗалишкІ насіння зберігають як резерв. Через кожні 10—20 сімейних па висівають у ролі стандарту супереліту даної фертильної лінії та1 стерильного аналога. За результатами спостережень за кожної сім'єю протягом усього періоду вегетації вибраковуються пар сімей, де стерильний аналог показав хоча б єдине вищепленц нетипової рослини. Вони відзначаються габітусом і формою листі а також уражені хворобами. Кількість сімейних пар обумовлює™ ся потребами в маточному насінні, генетичною чистотою та пра дуктивністю ліній (як правило, 150—250 пар).
Маточник закладається з насіння кращих сімей, перевірені* на інфекційних фонах у колективних ізоляторах (рис. 2).
Під час вегетації рослин за період від сходів до цвітіння виш
36
фертильної лінії в потомстві, а від стерильної прагнуть взяті тільки стерильність, що передається через цитоплазму материн ської рослини.
Для розмноження стерильної лінії її запилюють пилком ви хідної фертильної лінії, розмішуючи їх рядки почергово на ізсі льованій ділянці. Насіння збирають з рослин, шо мають стери льну цитоплазму. Вихідна лінія називається фертильним анало гом стерильної лінії, яка, в свою чергу, має назву стерильно* аналогу фертильної лінії.
Методика й технологія вирощування гібридного насіння соняш нику. Система гібридного насінництва соняшнику складається1 двох ланок: вирощування насіння батьківських форм і вирощу вання гібридів першого покоління. Установи-оригінатори та їх* елітгоспи вирощують маточне, суперелітне й елітне насіння са мозапилених ліній, їхні стерильні аналоги, насіння батьківськи ліній відновлювачів стерильності пилку, а також насіння першо го покоління стерильних простих гібридів — батьківських форі трьохлінійних і більш складних гібридів.
Ліцензовані спеціалізовані насінницькі господарства разом І оригінаторами гібридів вирощують на ділянках гібридизації на сіння першого покоління та продають за договором насіннєочш сним заводам, або самі реалізують після ретельної підготовки.!
Вирощування насіння стерильних аналогів фертильних ліній. Розі садник оцінки потомств закладають 1 раз на 2—3 роки залежні від генетичної чистоти й стабільності материнської форми. На сіння отримують парним схрещуванням під рукавним ізоляте! ром рослин фертильної лінії (закріплювач) та її стерильного аня лога. Одержаний від кожної пари врожай висівають у розсадни ку оцінки потомства окремими суміжними рядами, ЗалишкІ насіння зберігають як резерв. Через кожні 10—20 сімейних па висівають у ролі стандарту супереліту даної фертильної лінії та1 стерильного аналога. За результатами спостережень за кожної сім'єю протягом усього періоду вегетації вибраковуються пар сімей, де стерильний аналог показав хоча б єдине вищепленц нетипової рослини. Вони відзначаються габітусом і формою листі а також уражені хворобами. Кількість сімейних пар обумовлює™ ся потребами в маточному насінні, генетичною чистотою та пра дуктивністю ліній (як правило, 150—250 пар).
Маточник закладається з насіння кращих сімей, перевірені* на інфекційних фонах у колективних ізоляторах (рис. 2).
Під час вегетації рослин за період від сходів до цвітіння виш
36
раковують з них нетипові, ^^Й^а*^
уражені хворобами, а також ^^^^І^^^%?Ч>.
пари сімей, в яких у рядах Ж5>~£>.О І О ЛЗІЙЇЙ
стерильного аналога вияв- ІР-ьЙ^22і і*г^ ^7^<їч 1
їіено поодинокі фертильні І ВІ&9?л|? ІрЯ^РЙ і
(напівфертильні) рослини. ірШІГЦ"'1^^іС..!^^Ціз^Ь„
Урожай рослин типових ^^' чііг -^^^
сімейних пар фертильної ^!^^г==^=^:в=^^
пінії та її аналога збирають /4^^ ^^^ч
окремо, формуючи з нього ^ОДйЯїяй -тв '^Жк
дві різні партії: маточне на- ш$5§й й(? їЙ'ЙИЗ і§з\
сіння фертильної лінії (гру- $1р$3$Р Щз Щр Ру #р \
па Б) і маточне насіння сте- зг-1"1' ".''■|ч-1 ^■"■'"і.чч.1 •*.!•'' 'чліи^иці-.шв^"
рильного аналога (група А). " '
Задача установи-оригі- ^—І!?^*5*;*^
натора — отримати в ко- ^=^чх хх Ху^іу
иективному ізоляторі по /г <^\ »-* »% ?ч ч^ „Уу'Ч.
І50—60 кг насіння групи А | Зт^Ж* ^^3^^^^^ Д
їй групи Б. Така його кіль- ш ^л1^^ ^К ^3 рр ^р 1'
■КІСТЬ СКОРОЧУЄ СТРОКИ ВПрО- ^Щіі^іПі;>,ук*«ю;>» Піїїуйі !.чиншіі ■,■■¥■ !Тціі.іІВД)'.-.1
Івадження гібридів, зменшує
[вірогідність біологічного, РИС' 2" Гил" к^ектнвнш; ізоляторів
■механічного засмічення стерильних аналогів.
Маточне насіння надходить до розсадника супереліти. Розсадник супереліти закладають з дотриманням просторової
Іабо часової ізоляції від інших посівів соняшнику, включаючи
Іпоодинокі рослини на відстані не менше 5 км. Крім того, не можна допускати розміщення медоносних культур між товар ним соняшником і насінними ділянками. Розміщення пасік до пускається тільки за периметром ділянок соняшнику. Дотримання цих обмежень сприяє вирощенню «чистої» супереліти батьківсь ких форм гібридів.
Необхідно мати на увазі, шо рослини фертильних ліній за морфологічними ознаками не відрізняються від рослин стериль ного аналога, за винятком здатності перших продукувати пилок. ^ зв'язку з ним для розпізнання фертильних і стерильних анало-ґівїхнє насіння висівають з розділяючими (незасіяними) рядами.
І Найбільш поширені схеми посівів: 6:0 + 4 + 4; 8:0 + 6 + 0;
112:0+10+0, тобто 6—8 або 10 рядків стерильного аналога (мати), — незасіяний рядок, 4, 6, 10— рядки фертильної лінії (бать-
Г0)- Найвдаліша схема — 8:0+6+0 для сівалки СУПН-8. При ви-
37
користанні цієї схеми виключається механічне змішування сте рильної та фертильної форм при збиранні, полегшується органі зація, технологія проведення сортових прополок, фітосанітар-них прочисток. Водночас посилюється контроль за повноток стерильності, забезпечується безпомилкове визначення на пол фертильних і стерильних рядків. А в загальному підсумку ство рюються оптимальні умови для ефективнішого використання су часних восьмирядних приставок до комбайна ДОН-1500.
Рядки між стерильними та фертильними аналогами можні засіяти соєю, кукурудзою чи квасолею.
З метою уникнення під час жнив механічного змішування насіння фертильної лінії та ЦМС-аналога забороняється попеї речне обсівання ділянок.
У період вегетації в рядках фертильної форми та її стерильної го аналога проводять сортопрочистки — видалення під коріня нетипових рослин, фітосанітарні прочистки з обов'язковим виї несенням видалених з грунту рослин на край поля.
З шостої до десятої години ранку в рядках стерильної форми видаляють напівфертильні та фертильні рослини. Рядки фертиі льної лінії після цвітіння обов'язково видаляють. Це виключа' можливість змішування фертильних і стерильних рослин, поліп шує аерацію посівів, зменшуючи ступінь ураження їх хвороба ми, підвищує якість насіння супереліти, сприяє його збираннк
За відсутності колективних ізоляторів виникає необхідніст закладати розсадник еліти. Це ускладнює роботу на ділянках гіб ридизації, бо кожне пересівання без забезпечення належної про сторової ізоляції при розмноженні ліній призводить до збіль шення кількості нетипових і фертильних рослин. Методика технологія проведення робіт така сама, як і для розсадника су переліти.
Вирощування насіння ліній-відновлювачів фертильності тику У процесі ведення насінництва обов'язково контролюється вла стивість ліній відновлювати фертильність пилку, забезпечувати генетичний захист від несправжньої борошнистої роси (НБР)І вовчка, скоростиглість, толерантність до загущення, стійкість д| патогенів.
Такий контроль здійснюється раз на 2—3 роки самозапилеЛ ням з одночасним схрещуванням 300 рослин лінії-відновліиачі фертильності пилку з материнською стерильною формою тогі гібрида, який дає змогу цю лінію використовувати як батькіпсьі' ку форму.
38
Насіння, отримане від самозапилення рослин відновлювана фертильності пилку, і відповідне йому гібридне — висівають па рами в розсаднику відбору, на інфікованих вовчком та НБР фо нах. Сім'ї ліній та їх гібриди повинні мати не менше 100 рослин.
У розсаднику оцінки потомства від парних схрещувань сім'ї оцінюють за типовістю й фертильністю, а гібриди — тільки за фертильністю. Фертильним лініям дають оцінку за олійністю, тривалістю періоду від сходів до цвітіння. Відповідно до резуль татів оцінки вибраковують нетипові, вищешіені стерильні рос лини, сім'ї з неповною відновлюючою здатністю, а також — ура-Ькені основними хворобами. Резервне насіння рослин, яке отри мало позитивну оцінку в розсаднику, висівають у маточнику.
Урожай самозапилених ліній типових сімей об'єднують в од ну партію — маточне насіння лінії — відновлювана фертильності пилку.
Супереліту вирощують за методикою для колективних ізоля торів на площі, що забезпечує отримання 15—20 кг насіння.
Насіння еліти одержують на ізольованих ділянках гібридиза ції з просторовою ізоляцією не менше 3 км від інших посівів соняшнику. Обсяги визначаються необхідністю широкого виро бництва гібридного насіння. Оскільки щорічне пересівання са мозапилених ліній небажане, бо це сприяє швидкому біологіч ному засміченню, рекомендується вирощувати насіння в пер винних розсадниках (маточник і супереліта) в обсягах 2—3-річної потреби.
Вирощування насіння соняшнику на ділянках розмноження та гібридизації. Основним законом насінництва є незмінне його ве дення на високому рівні агротехніки, що поліпшує врожайні яко сті посівного матеріалу.
Насінництво й технологія вирощування гібридів складніші, ніж сортів-популяцій, тому що насіння батьківських форм гіб ридів дрібне (маса 1000 шт, — 30—40 г), з пониженою енергією проростання.
Вибір поля під ділянку гібридизації потребує високого про фесіоналізму. Посіви розміщують на родючих грунтах після кра-МШх попередників (озимі та ярі колосові), де соняшник не виро щували 8—10 років. Не рекомендується відводити під ділянки Гібридизації площі після сої, гороху, квасолі, томатів, цукрових і [кормових буряків, а також — озимих і ярих колосових, попере-рниками яких були вище перелічені культури. Такі попередники южуть накопичувати інфекції білої й сірої гнилей, підвищувати
39
рівень ураженості соняшнику хворобами. Просторова ізоляція ділянок гібридизації — не менше 3 км.
Не допускається вирощування соняшнику після кукурудзи,. під яку вносили триазинові гербіциди.
У зв'язку з тим, що насіння батьківських форм дрібне, з по ниженою енергією проростання, грунт на ділянках гібридизації обробляють дуже ретельно різними способами залежно від його типу й засміченості, погодних умов тощо. Зяблеву оранку грунту після колосових попередників, не засмічених багаторічними бу р'янами, проводять на глибину 20—22 см, засмічених — 30—32 см. Навесні, при настанні фізіологічної стиглості ґрунту, поле, як правило, вирівнюють волокушами-вирівнювачами.
Кращі результати отримують господарства, які вносять міне ральні добрива із розрахунку ^4о^бо^зо п'д оранку або під першу весняну культивацію і М40Р2П під час сівби.
До внесення гербіцидів слід ставитися з осторогою. Самоза-пилені лінії соняшнику по-різному реагують на гербіциди й дози їх внесення. Найбільш безпечними для ліній гербіцидами є тре-флан (нітран) з нормою внесення 4,5 кг/га та харнес — 2,5 кг/га^ Сівбу насіння батьківських форм на ділянках розмноження й гібридизації починають за стійкого прогрівання грунту до 10— 12°С на глибину 10 см. Залежно від тривалості періоду сівба-цвітіння, крупності насіння практикується сівба насіння бать ківських форм на різну глибину, але не більше 7—8 см. При загортанні насіння у вологий грунт від прикочування можна від мовитись.
Норма висіву насіння може коливатись від 3,5 до 6 кг. Для забезпечення нормальної густоти рослин (лінії мають різну то лерантність до загущення) слід урахувати, що до збирання вро жаю 10—15% від загальної кількості рослин буде видалено під час сортових і санітарних прочисток.
Після закінчення сівби на ділянках гібридизації декількох сте рильних аналогів однієї лінії й переходу до сівби іншої необхід но ретельно очистити сівалку від насіння. Чергування материн ських і батьківських рядків, як правило, практикується таке: 10:4 з незасіяним рядком та 12:4 без порожнього рядка — для сівалки СУПН-8 і 6:4 з незасіяним рядком або 8:4; 12:6; 18:6 без порожн нього рядка — для СПЧ-6М. Виходячи з цього, необхідно запра вляти насінні ящики сівалки насінням батьківських форм у та кій послідовності: МММММОББ; МММОББ; за сівби двома агрегатами: 1) ББББББ;
2) ММММММ, ММММММ (Б — батьківська лінія, М — мате ринська лінія, О — рядок).
Схеми 12:6 і 18:6 для шестирядної сівалки можна застосову вати тільки при надійному бджолозапиленні, який мають забез печувати 3 бджолосім'ї на 1 га.
Щоб зберегти біологічну чистоту й морфологічну вирівня-ність ліній, отримати високоякісне гібридне насіння, необхідно своєчасно проводити сортові прополювання й фітосанітарні про-чистки як материнських, так і батьківських ліній.
У фазу 8—9 пар листків у рядках стерильної форми видаляють гіллясті та нетипові рослини. У рядах батьківської гіллястої фор ми видаляють однокошикові, а також високорослі гіллясті рос лини, що перевищують за висотою рослини основного типу. Як у материнської, так і в батьківської форм видаляють рослини, уражені НБР, прикореневим і стебловим склеротиніозом.
Слід підкреслити, шо до цвітіння не допускається жодна ро слина, що відрізняється за будь-якими ознаками від основного типу.
Для забезпечення високого рівня запилення материнських ро слин рекомендується за 2—3 тижні до цвітіння встановлювати по дві-три бджолосім'ї на 1 га.
З початком цвітіння категорично забороняється підвозити до ділянок гібридизації пасіки з інших посівів соняшнику.
Протягом усього періоду цвітіння материнських форм з них видаляють вишеплені чи випадкові фертильні рослини. Пиляки стерильних форм — палево-жовтого кольору, фертильних — май же чорного. Зрізані фертильні кошики кладуть на землю квітка ми донизу, стебла вирізають. Цю роботу проводять щоденно з шостої до десятої години ранку (до початку активного льоту бджіл), і припиняють тільки після повного завершення цвітіння материнської лінії.
Рядки батьківської лінії-відновлювача фертильності пилку ско шують після закінчення цвітіння рослин материнської лінії. Це спрощує збирання материнських рослин, а прокоси забезпечу ють активне вентилювання, маси і, як наслідок— зниження рі вня ураженості рослин хворобами, дружніше достигання соняш нику.
Догляд посівів на ділянках розмноження й гібридизації спря мований перш за все на знищення бур'янів. Боронування в фазі
сівби одним агрегатом — БММММММБ;щ ->р4 листків у рослин соняшнику знишує велику кількість бу-
Р янів, але важливо при цьому зберегти необхідну густоту посі-
кій послідовності: за .
МММММОББ; МММОББ; за сівби двома агрегатами: 1) ББББББ;
40
2) ММММММ, ММММММ (Б — батьківська лінія, М — мате ринська лінія, О — рядок).
Схеми 12:6 і 18:6 для шестирядної сівалки можна застосову вати тільки при надійному бджолозапиленні, який мають забез печувати 3 бджолосім'ї на 1 га.
Щоб зберегти біологічну чистоту й морфологічну вирівня-ність ліній, отримати високоякісне гібридне насіння, необхідно своєчасно проводити сортові прополювання й фітосанітарні про-чистки як материнських, так і батьківських ліній.
У фазу 8—9 пар листків у рядках стерильної форми видаляють гіллясті та нетипові рослини. У рядах батьківської гіллястої фор ми видаляють однокошикові, а також високорослі гіллясті рос лини, шо перевищують за висотою рослини основного типу. Як у материнської, так і в батьківської форм видаляють рослини, уражені НБР, прикореневим і стебловим склеротиніозом.
Слід підкреслити, шо до цвітіння не допускається жодна ро слина, що відрізняється за будь-якими ознаками від основного типу.
Для забезпечення високого рівня запилення материнських ро слин рекомендується за 2—3 тижні до цвітіння встановлювати по дві-три бджолосім'ї на 1 га.
З початком цвітіння категорично забороняється підвозити до ділянок гібридизації пасіки з інших посівів соняшнику.
Протягом усього періоду цвітіння материнських форм з них видаляють вишеплені чи випадкові фертильні рослини. Пиляки стерильних форм — палево-жовтого кольору, фертильних — май же чорного. Зрізані фертильні кошики кладуть на землю квітка ми донизу, стебла вирізають. Цю роботу проводять щоденно з шостої до десятої години ранку (до початку активного льоту бджіл), і припиняють тільки після повного завершення цвітіння материнської лінії.
Рядки батьківської лінії-відновлювача фертильності пилку ско шують після закінчення цвітіння рослин материнської лінії. Це спрощує збирання материнських рослин, а прокоси забезпечу ють активне вентилювання, маси і, як наслідок— зниження рі вня ураженості рослин хворобами, дружніше достигання соняш нику.
Догляд посівів на ділянках розмноження й гібридизації спря мований перш за все на знищення бур'янів. Боронування в фазі Зр4 листків у рослин соняшнику знишує велику кількість бу-Р янів, але важливо при цьому зберегти необхідну густоту посі-
41
вів і уникнути їх надмірного травмування. Саме воно призво дить до збільшення кількості уражених хворобами рослин.
У зоні достатнього зволоження гарний ефект у боротьбі з бу р'янами дає такий агрозахід як підгортання рослин.
Збирання врожаю з ділянок розмноження й гібридизації — над звичайно важливий момент. У першу чергу збирають батьківські форми соняшнику ретельно очищеними комбайнами. По завер шенні таких робіт ці агрегати не допускаються до збирання вро жаю материнських ліній.
За кожним комбайном закріплюється окремий автомобіль. Щоб не допустити змішування насіння батьківської й материн ської форм, автомобілі маркірують: з червоною смугою— для насіння материнської форми, з синьою— батьківської.
На ділянках гібридизації застосовують десикацію соняшнику (десиканти — реглон, хлорат магнію, баста) при вологості насін ня не вищій за 32%. У роки з сильним ураженням рослин білою та сірою гнилями десикацію проводять з пожовтінням кошиків і перших ознаках хвороби, але не раніше, ніж насіння досягне вологості в 42%.
Збирають насінницькі посіви соняшнику комбайнами, облад наними пристосуваннями ПСП-1,5, ПСП-8, ПСП-10, ПЗС-3,6-8. Частоту обертів барабану молотарки встановлюють залежно від вологості насіння: за вологості 13—14% — 350 об/хв; 10—12% — 300 об/хв; 8-9% - 250-280 об/хв.
Втрати насіння при збиранні соняшнику значною мірою обу мовлюються строками і тривалістю збирання. Оптимальні стро ки й термін жнив визначають два критерії— біологічні особли вості й господарська доцільність. Збільшення тривалості збирання врожаю понад 8 днів призводить до значних втрат.
Ворох від комбайна негайно очищують і доводять до стан дартної вологості активним вентилюванням або на сушарках з м'яким режимом сушіння.
Первинне очищення слід проводити на машинах грубого очи щення вороху з підсівними решетами 2,2x20. (
і
42
СОРТОВИЙ І НАСІННЄВИЙ КОНТРОЛЬ
З перших років незалежності в Україні створена й функціо нує національна система стандартизації, спрямована на здійс нення єдиної технічної політики та державного технічного регу лювання в усіх галузях народного господарства, в то.му числі — в агропромисловому комплексі.
Спадщина стандартів, залишена колишнім СРСР (близько 20000 документів), вимагає її перегляду, оновлення та гармоні зації з міжнародними нормативними документами. Це необхід на умова виходу України на зовнішній ринок товарів і послуг.
За роки незалежності в Україні розроблено понад 2 тисячі ДСТУ, 60% яких гармонізовано із зарубіжними аналогами. Ство рено мережу технічних комітетів зі стандартизації в провідних галузях науки, техніки й економіки України. Нині в Україні функ ціонує близько 130 ТК.
З урахуванням потреб сучасного стану розвитку стандартизації в Україні вперше розроблено проект ДСТУ «Національна систе ма стандартизації. Стандартизація на суміжні види діяльності. Тер міни та визначення загальних понять». Цей стандарт встановлює терміни і визначення загальних понять у галузі стандартизації, оцінки відповідності й акредитації органів сертифікації.
Система стандартизації в Україні створювалась відповідно до існуючої світової практики. Починаючи з 1993 р., Україна — член Міжнародної організації зі стандартизації— І8О та Міжнарод ної електротехнічної комісії — ІЕС. Національний орган зі стан дартизації України, створюючи національну систему технічного регулювання, орієнтується на довгострокові стратегії ІЗО, а са ме: запровадження міжнародних стандартів, заохочення україн ських виробників до конкуренції та інтеграції до світового рин-КУ> підвищення, вдосконалення якості продукції, забезпечення здоров'я населення й охорони довкілля.
У квітні 1997 р. Україна першою з колишніх радянських рес публік стала членом-кореспондентом Європейського комітету зі Сгандартизації (СЕ1Ч). З 1996 р. набули чинності міжнародні стан-ДаРТи серії 130 9000, які охоплюють системи забезпечення якос-
43
ті, з І січня 1998 р. — стандарти серії І8О 14000, що стосуються І сфери управління навколишнім середовищем, з 1 липня тогоИ самого року — європейські стандарти ЕN 45000 — щодо регулю-1 вання діяльності з оцінки відповідності.
Національний орган зі стандартизації активно працює в Між-1 народній Раді з питань стандартизації, метрології та сертифіка-Я ції, зареєстрованій в рамках І5О як регіональна Євро-АзІйськаИ Рада зі стандартизації. В Україні функціонує 38 міждержавних І технічних комітетів з найважливіших напрямів науково-технічноШ діяльності. За станом на 1 січня 1999 р. укладено 44 угоди ві галузі стандартизації, метрології, сертифікації з 31 країною, в І тому числі 19 — на міжурядовому рівні.
ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО СТАНДАРТИЗАЦІЇ НАСІННЯ В УКРАЇНІ
Якщо розглядати це питання в історичному плані, то воно виникло й стало нагальним ще у 20-х роках, після організації при Раднаркомі СРСР Комітету зі стандартизації (1925). У 1926 р.І з'являються перші офіційні стандарти, серед них ОСТ-1 «Пше-1 ниця. Селекційні сорти. Номенклатура». У 1934 р. розробленої перший стандарт на методи лабораторного аналізу насіння —І ОСТ/ВКС 7014. Тоді ж було затверджено 23 стандарти на насін-І ня зернових, зернобобових та олійних культур, а ще через рік —1 стандарт ОСТ/ВКС 8551 «Норми на сортове й рядове насіння».1
Правда, в ОСТ/ВКС 8551 згодом було виявлено серйозні не-| доліки, оскільки його норми на посівні якості не відповідали ре&ть-І ним умовам виробництва в окремих регіонах СРСР. Зокрема, ві посівному матеріалі допускався великий вміст бур'янів і сажкових утворень. Тому в 1938 р. цей стандарт замінено на «Тимчасовий посівний стандарт на насіння зернових і зернобобових культур»
У 1939 р. на території СРСР введено ще один тимчасовий стандарт на сортові якості насіння зернових культур. Через два роки замість згаданих тимчасових стандартів, прийнято ГОСТ 651-41 «Насіння зернових і зернобобових культур. Сортові те посівні якості» і ГОСТ 662-41 «Насіння еліти зернових і зерно бобових культур. Сортові та посівні якості».
Наступне нововведення — «Правила аналізу насіння», прийма ється в 1940 р., а через 9 років воно оформлено ГОСТом 5055-49 У 1956 і 1966 рр. - відповідно ГОСТами 5055-56, 12036-66 12047-66. Останні майже без змін переоформлено ГОСТом
44
12036-85 «Насіння сільськогосподарських культур. Правила при ймання й методи відбирання проб», ГОСТом 12037-81 «Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення чистоти та
відходу насіння», ГОСТом 12038-84 «Насіння сільськогосподар ських культур. Методи визначення схожості» та інші. В їх числі стандарти на методи визначення життєздатності, вологості, ма си Ю00 насінин, правдивості, ураження насіння хворобами та заселеності шкідниками. Ці стандарти чинні в Україні та біль шості країн СНД і понині.
Стандарти на норми посівних якостей насіння, введені на території СРСР ще в 1941 р., переглянуто в 1963 р. Замість них затверджено ГОСТи на кожну культуру або групу культур.
Слід зазначити, що з переглядами стандартів на насіння до них вносили певні зміни й доповнення, але вони виявилися не суттєвими. Більшість же положень і нормативів залишалась не змінною й у такому вигляді переносилась з одних стандартів до інших. І ще одне: система стандартизації насіння, як і інших товарів сільськогосподарського та промислового виробництва та послуг, розвивалась у закритому ідеологічному просторі — у рам ках СРСР або країнах так званого соцтабору. Це не могло не відбитися на рівні стандартів, які б відповідали вимогам міжна родних нормативних документів. «Ахіллесовою п'ятою» вітчиз няних стандартів стала недостатня наукова обгрунтованість їхніх норм і положень. Особливо це стосується біологічних об'єктів, до яких відноситься й насіння сільськогосподарських культур.
Найістотніший недолік посівних стандартів СРСР — недостат нє наукове обгрунтування норм якості насіння. Пропонувався необгрунтований поділ насіння на класи, категорії, забороняли використання на посів тих партій насіння, які за посівними кон диціями не відповідають хоча б одному із штучно завищених показників. Нічим не обгрунтованою виявилася й практика пе реведення насіння високих репродукцій, що не відповідає вимо гам першого класу, до нижчих репродукцій, а нерідко — і його вибракування. Все це завдавало чималої шкоди виробникам на сіння, оскільки доводилось знеособлювати генетичне повноцін ний матеріал, на створення якого витрачалось немало інтелекту альної праці та матеріальних ресурсів.
Необґрунтованість вимог стандартів СРСР до показників яко сті насіння добре видно на прикладі лабораторної схожості. Для оільщості зернових, зернобобових та інших культур така оцінка однозначна — не нижче 95% для насіння першого класу, 92 —
45
другого, 90% — третього класу. Насіння зі схожістю, нижчою віл І 90%, відносили до некондиційного. Проте багато вчених і фахів- І ців з таким поділом посівного матеріалу на класи не погоджує- І ться, бо вважають йото штучним, не підтвердженим експери- І ментальними даними (Залов, Білоглазова, 1972; Семенов, Тер^-щенко, 1972; Кіндрук, 1978; Полякова, Халонен, 1983, Хлібний І та ін., 1984; Кіндрук, Сечняк, Слюсаренко, 1986; 1990 та ін.).
Про відсутність прямого зв'язку (кореляції) між лабораторною І схожістю насіння й отриманим на засіяних площах урожаєм сві і - І чать О.К. Слюсаренко (1971), \У. Мо\уіскі (1973), З.М. Бобю (1977), Г.Г. Котляров (1977) та багато інших авторів. У дослід;;1., проведених у Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Рем' ла (Кіндрук, 1987), зразки насіння озимої пшениці зі схожії і віл 100 до 90% практично виявилися рівноцінними за врож; ними властивостями. Істотне зниження врожаю відмічено при сівбі насінням, схожість якого була нижчою за 85%.
За даними Г.В.Гуляєва (1962), при сівбі насінням 90%-ї схо-1 жості достатньо одноразової добавки (компенсації) до норми висі- І ву, щоб отримати такий самий врожай, як і від насіння з 100%-ю І схожістю. За сівби насінням зі схожістю 77% необхідна вже по- І двійна добавка до норми.
Англійський вчений Е.Г. Робертс не заперечує певного зв'яз-1 ку між лабораторною схожістю й урожайними властивостями І насіння, проте, відзначає, що зменшення врожаю з пониженнями схожості має поступовий характер. Статистично достовірною стає І ця залежність з показником схожості, нижчим за 50%.
Отже, значення лабораторної схожості й вимоги до неї «со-1 юзних» стандартів явно завищені, як і необгрунтований поділ 'і"і І за класами посівних кондицій. У стандартах багатьох інших кра-Я їн такий поділ відсутній, а показник схожості обмежується од-Я ним рівнем, наприклад, 85% для насіння зернових та зернобобо-Я вих культур (Англія, Канада, Франція, Німеччина). У стандарті! Австралії мінімальний рівень лабораторної схожості насіння пгле-Я ниці, ячменю, вівса й кукурудзи становить 80%, жита— 75%.
Проте одразу переходити на зарубіжні стандарти лабораторно™ схожості у нас, в Україні, недоцільно: фунтово-кліматичні умовиЯ в цілому сприяють формуванню високоякісного насіння. Так, заЯ даними районних державних насіннєвих інспекцій (1975—1977;Я 1980—1982 і 1987—1991 рр.), кількість партій насіння озимої пше-Я ниці зі схожістю або життєздатністю, нижчою за 90%, не переви-Я щує 1% у Центральному, Правобережному й Лівобережному Лі-Я
46
состепу, Північному, Центральному та Південному Степу. Лише на Поліссі та Прикарпатті цей показник виявився понад 3%.
З іншого боку, різко послаблювати вимоги стандартів до схо жості та інших показників якості насіння за умов, коли в нас ше не набула сили конкуренція серед насінницьких господарств та інших суб'єктів насінництва, може послабити вимогливість спе ціалістів до впрошування, підготовки й збереження посівного матеріалу. Це неминуче призведе до зниження врожаїв сільсько господарських культур.
Не обґрунтовані як слід і вимоги ГОСТІВ СРСР до сортових якостей насіння. Виходячи з вищенаведеного й враховуючи осо бливості функціювання насінницької галузі та насіннєвого кон тролю в Україні, співробітники СГІ разом з науковцями інших НДУ та фахівцями державних насіннєвих інспекцій запропону вали новий концептуальний підхід до стандартизації насіння, в основу якого покладено:
• наукове обгрунтування вимог стандарту до сортових та по сівних якостей насіння;
• використання вітчизняного та зарубіжного досвіду стан дартизації показників якості насіння, методів їх оцінки;
• вивчення та врахування реального стану з якістю посівно го матеріалу в різних грунтово-кліматичних зонах України;
• матеріально-технічне забезпечення контрольно-насіннєвої служби.
До запропонованої концепції ГОСТів колишнього СРСР на сортові й посівні якості вносяться такі зміни:
• вилучається поділ насіння на класи за його кондиційніс-тю; залишається поняття «насіння кондиційне», якшо воно від повідає всім вимогам стандарту, або некондиційне, якшо не від повідає хоча б одній з них;
" розширюється значення категорії насіння: вона характе ризується не лише апробаційними ознаками (сортова чистота, типовість, рівень гібридності), а й посівними якостями (фізична чистота, схожість, вологість тощо);
• за вимогами до сортових та посівних якостей насіння сіль ськогосподарських культур поділяється на такі категорії: оригі нальне, елітне й репродуковане або репродукції насіння.
Оригінальне насіння (ОН) — насіння первинних ланок насін ництва, яке реалізують для подальшого розмноження й отри мання елітного насіння.
Елітне насіння (ЕН) — насіння, отримане від послідовного
47
розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких та І інших господарствах, внесених до Реєстру виробників насіння. І Репродукції насіння (РН13 — перша—третя, РН]( — четверта І та наступні) — насіння, отримане від послідовного пересіву елі і- І ного насіння.
Крім цього, виділяється категорія гібридного насіння ^ — пер-1 ше, Р2— друге покоління) — насіння, отримане від схрещуван-Я ня генетично відмінних рослин (батьківських форм гібридів).
Запропонований підхід до визначення норм якостей насінняЯ відповідає принципам стандартизації посівного матеріалу в кра-Я їнах, де вимоги до сортових та посівних якостей насіння також Я диференціюються за етапами насінництва. Проте назви цих є пів у кожній країні різні. Наприклад, у Канаді виділяють такі: І 1) супереліта, 2) фондове насіння, 3) кондиційне насіння, 4) зви- І чайне насіння (останнє поділяється на категорії 1 і 2); у Франції Я та Німеччині насіння відносять до: І) базисного, 2) сертифіко-Я ваного; у США— 1) основного, 2) реєстрованого і 3) кондицій- Я ного. В Англії насіння поділяють на: 1) основне (еліта), 2) кон-Я диційне або сертифіковане — перше покоління (репродукція), Я 3) кондиційне або сертифіковане — друге покоління (репродук-Я ція). У свою чергу, насіння цих груп може відноситися до «стан-Я дарту вищої якості» чи «мінімального стандарту». До речі, цейЯ поділ здійснюється не за схожістю, а за сортовою, фізичною чис-Я тотою та вмістом насіння інших видів.
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СОРТОВИМИ І ПОСІВНИМИ ЯКОСТЯМИ НАСІННЯ
Вишенаведену концепцію стандартизації покладено в осноиуЯ першого національного стандарту — ДСТУ 2240-93 «Насіння сіль-Я ськогосподарських культур. Сортові та посівні якості». ОсновніЯ принципові відміни його від «союзних» стандартів такі:
• замість поділу насіння на класи за посівними показникам™ й категорії за сортовою чистотою введено диференціацію його заЯ етапами насінництва — від оригінального до насіння репродукцій;Я
• оптимізовано окремі показники якості насіння, зокрема лабо-Я раторної схожості, чистоти, домішок насіння інших видів, вологості;Я
• ліквідовано невідповідність окремих норм якості насінняЯ передбачених відповідними ГОСТами, чутливості методів їх виЯ значення (сортова чистота, домішки насіння інших видів);
• удосконалено структуру стандарту: він став комплексним
48
(об'єднує більше 50 ГОСТів зі 120 культур), вміщує ряд довідко вих відомостей у вигляді переліку бур'янів, шкідників і хвороб, а також містить алфавітний покажчик культур для полегшення по шуку необхідної інформації.
Таким чином, визначені принципи розбудови національного стандарту на сортові й посівні якості насіння передбачають су часний підхід до стандартизації посівного матеріалу, а сам стан дарт за структурою, вимогами до якісних показників наближає ться до зарубіжних стандартів. Він сприятиме не лише підви щенню ефективності державного та внутрішньогосподарського насіннєвого контролю, а й переходові галузі насінництва на нові відносини між виробниками та споживачами насіння.
У відповідності до ДСТУ 2240-93 введено нову інструкцію з апробації сортових посівів (1995). Вона містить ті положення щодо регламентації показника сортової чистоти, що й націо нальний стандарт. Категорії сортової чистоти (І, II і III), наведе нні в «Руководстве по апробации сельскохозяйственньїх культур» (М.: Колос, 1976), трансформовано в категорії сортових і посів них якостей насіння — оригінального (ОН), елітного (ЕН) і ре продукційного (РН13 і РНН). Відповідно до кожної з них вста новлено граничні норми сортової чистоти.
ДСТУ 2240-93 узгоджується із законом «Про насіння», шо регулює виробництво, реалізацію та використання посівного ма теріалу (прийнятий Верховною Радою України 21 квітня 1993 р.). У цьому законі чітко визначено порядок введення насіння в то варообіг. Насіння вводиться до обігу, якщо воно:
• належить до сорту (гібрида), занесеного до Реєстру сортів рослин України, або визнано перспективним;
" за сортовою чистотою й посівними якостями відповідає вимогам державного стандарту.
Не менш важливе значення має стандартизація термінології, якою користуються в насіннєзнавстві, насінництві, контрольно-насіішєвій справі, у навчальному процесі. Для цього Селекцій но-генетичний інститут УААН та Одеський сільськогосподарсь кий інститут розробили стандарт — ДСТУ 2949-94 «Насіння сіль ськогосподарських культур. Терміни й визначення», узгоджений з ДСТУ 2240-93. Він включає 173 терміни, розподілені за такими розділами: загальні поняття (29), стан і властивості насіння (40), розмноження насіння (24), методи обробки та підготовки насін ня до сівби (12). контроль якості (33), документи на насіння ")■ У ньому стандарті відповідні терміни подані німецькою, 1 нгліиською, французькою й російською мовами.
49
Вчені Селекційно-генетичного інституту підготували та опуб-] І лікували в 1994 р. практичний посібник «Внутрішньогосподар-. І ський насіннєвий контроль». У ньому містяться рекомендації І щодо поліпшення насіннєвого контролю в насінницьких госпо-І дарствах. Ця сама наукова установа разом з МінагрополітикиИ України та УААН випустила «Порядок організації насіннєвого! контролю суб'єктами насінництва в Україні» (2001), де поданої науково обгрунтовану схему ведення елітного, репродукційного! насінництва та порядок організації насіннєвого контролю суб'єк-! тами насінництва. Дотримання спеціалістами господарств тако-І го контролю усуває причини сортового й видового засмічування посівів, погіршення якості посівного матеріалу.
СТАНДАРТИЗОВАНІ НОРМИ СОРТОВИХ 1 ПОСІВНИХ ЯКОСТЕЙ НАСІННЯ
Згідно з ДСТУ 2240-93 «Насіння сільськогосподарських куль-І тур. Сортові та посівні якості», насіння соняшнику повинно від-І повідати таким нормам якостей:
Таблиця 9. Сортові й посівні якості насіння соняшнику Р Е' Вміст насіння « ^
* * І -Є- % І І І і»™ ВИД18' І 5 1 &' І
■5.« .* к (2 5 § * В Ч ї £ Ж шт./кг, й Б г .- ї.
Ц £ £ І І & * І 1.1 |Е максимум &і Ж Б І
= & & І *~ 1 турних нів ї °
/. Сорти
ОН 99,9 99,0 - 100 1,0 0 0 87 92 Ш І
ЕН 99,8 98,0 - 99 1,0 3 2 87 92 10
РН,.з 98.0 96,0 - 98 2,0 10 5 82 Ю 10
//. Батьківські форми гібридів
ОН 99,9 99,0* 98 98 1,0 5 3 80 85
ЕН 98,0 98,0* 95 97 2,0 10 5 80 85 10 1
РН1-2 98,0 97,0* 95 97 3,0 10 5 80
///. Перше покоління гібридів
Р, 98,0 97,0 - 98 3,0 10 5 - 85 10
Примітка. Вологість насіння соняшнику, згіготовленого в страхові фонди, н| повинна перевищувати 1 %\ * лише материнських форм.
50
До оригінального насіння сортів і батьківських форм гібридів ставлять вищі вимоги щодо сортових та посівних якостей, ніж
елітного. До насіння репродукцій ці вимоги нижчі.
Маса 1000 насінин у сортів соняшнику мусить бути не ниж чою за 50 г. Вміст насіння інших культурних рослин і бур'янів в оригінальному насінні сортів не допускається, а в батьківсь ких формах гібридів його не повинно бути більше 5 і 3 шт. на кілограм відповідно. Насіння соняшнику, що використовують аля посіву на кормові цілі, може мати домішку насіння інших культур, але лише в межах відходу. Наявність склероцій білої й сірої гнилей в оригінальному насінні теж не допускається, а в насінні інших репродукцій їх може бути не більше 3 шт. на
кілограм.
Насіння інших олійних культур має відповідати вимогам стан дарту, що наведені в табл. 10. Не допускається до сівби насіння рицини, зібране з посівів, уражених (за даними польової апро бації) сірою гниллю, а також те насіння окремих культур, в яко му виявлено насіння отруйних бур'янів {чемериці білої, болиго лова плямистого, жовтиця отруйного, їдкого та повзучого — у насінні ріпаку й суріпиці, блекоти чорної — у насінні маку).
Допускається до сівби насіння рицини, зібране з посівів, уражених фузаріозом не більше, як 0,3% у першій—третій, та 0,5% — у наступних репродукціях, і з тих посівів, в яких нетре ба воловидна не перевищує 3% загальної кількості рослин, огля нутих під час апробації. Можна сіяти насінням, в якому не більше є:
• збудників хвороб (у сумі) — 10% в оригінальному та еліт ному, 20% — у наступних репродукціях льону-довгунцю;
• ураженого фузаріозом— 5%, сім'ядольним бактеріозом у насінні сої— 10%;
В оригінальному насінні безерукових сортів ріпаку й суріпиці масова доля ерукової кислоти не повинна перевищувати 3%, а глюкозинолатів — відповідно 2 і 3%. Вміст облущених зерен у насінні рицини допускається не більше 1% в оригінальному, 2 — елітному, 3 — першій—третій та 4% — у наступних репродукці ях. Категорично не допускається до сівби насіння олійних та інших культурних рослин, в якому виявлені карантинні бур'яни (насіння, плоди), шкідники та хвороби згідно з переліком, за твердженим в установленому порядку (додаток 1 ДСТУ 2240-93), а також живі шкідники та їх личинки (додаток 4 ДСТУ 2240-93), Що пошкоджують насіння.
51
Таблиця 10. Норми якості насіння олійних культур
~ Вміст насіння
„ С°Ртова--------------Г-.-------------— Схо- Воло- І
Кате- чистота інших видів,
горії або ти- основної шт./кГі жгсть, гість,
Культури н _ П0ВІСТЬч культу- максимум %! %'
ня %, Ри, %, ------------ГТ^— МШІ- макси~ І
мінімум мінімум к>ль- бУРя" мум "Ум турних нів
Соя ОИгіпє НіврШа ОН 99,7 98 0 3 90 14
тах. (І.) Мети. ЕН 99,5 98 5 5 85 14 N
РН, з 98,0 95 8 10 80 14
РНН 97,2 95 10 15 75 14
Рицина Шпш ОН 99,8 98 2 2 90 9
фтипіз І. ЕН 99,6 98 2 4 85 9
РН,.3 98,0 98 2 4 80 9
Льон олійний ОН 99,7 99 20 120 90 12
Шат ЕН 997 98 20 Ї40 85 12
ихігаіШтит Ь. рн, 3 98,0 97 40 500 80 12
РНН 97,0 96 60 1500 80 12
Ріпак та суріпиця
Вгажсапариа ОН 99 8 99 40 80 90 12
оіеі/ега ОС ЕН 99,6 98 80 120 85 12
Озимі РН,_3 97,2 96 120 280 80 12
Ярі ОН 99,8 98 120 80 90 10
ЕН 99,6 97 160 120 85 10
РН,_3 97,2 96 240 320 75 10
Гірчиця Вгашса ОН 99.6 99 40 40 90 12
]инсва (Ь.) Сгет ЕН 99,2 98 40 40 85 12
РНМ 97,2 98 320 400 85 12
Рижій Сатейпа ОН 99,7 98 80 160 90 13
шіп'а (і.) Сгапі:. ЕН 99,3 97 120 200 85 13
РНІО 95,0 92 200 800 80 13
Кунжут Зезатш ОН 99,8 99 20 120 90 9
Шісит І. ЕН 99,6 98 40 160 85 9
РН,_3 92,0 95 200 400 80 9
Мак олійний ОН 100.0 99 0 0 90 10
Рарауег ЕН 100,0 98 200 200 85 10
юнті/егитЬ. РН, 3 95,0 96 400 1000 80 10
Примітка. 1. Для насіння четвертої та наступних репродукцій (крім льону
олійного, сої), норми сортових і посівних якостей ті самі, що і для першої— третьої репродукцій; 2. Вологість насіння, заготовленого в страховий фонд, має не перевищувати 8% у гірчиці, рапсу, суріпиці.
52
СТАНДАРТИЗАЦІЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ПОСІВНОГО МАТЕРІАЛУ
На перший погляд може здатися, що стандартизовані мето дики оцінки якості посівного матеріалу не мають прямого від ношення до насінництва. Але це не так. Візьмемо, наприклад, організацію відбирання проб насіння для проведення аналізів. Якшо цю операцію здійснювати так, як передбачено ГОСТом 12036-85 (за участю осіб, зацікавлених у тому, щоб вироблене ними насіння хоча б на папері відповідало вимогам стандарту, або за безпосередньою і винятковою їхньою участю), то, приро дно, виникає спокуса видалення з проби небажаних домішок до її опечатування та передачі до державної насіннєвої інспекції. Іншими словами, створюються умови для фальсифікації показ ників якості з усіма негативними наслідками — погані сходи, засмічення посівів, а в разі продажу такого насіння — низька конкурентоспроможність насіннєвої продукції, рекламації, арбіт ражні тяганини, недовіра з боку споживача й т.ін.
З такою організацією насіннєвого контролю вихід на міжна родний ринок взагалі неможливий. Не випадково за міжнарод ними правилами І5ТА (МП) відбирання проб насіння повинно проводитися незалежними інспекторами — висококваліфікова ними фахівцями з контрольно-насіннєвої справи, тобто— осо бами незапікавленими. Цими самими правилами забороняється навіть на короткий термін залишати відібрані зразки у власника насіння. Більше того, ними ж передбачено різні категорії серти фікатів — на партію й на пробу залежно від того, ким і коли проби відбиралися та аналізувалися.
Суттєва різниця між ГОСТами й міжнародними правилами І5ТА (МП) виявлена в техніці відбирання проб насіння. Якщо за ГОСТом 12036-85 для більшості зернових та інших культур максимальний розмір партії насіння, від яких відбирається се редній зразок, становить 60 т, то за міжнародними правилами — лише 25 т. Привертають увагу різні норми добору робочих проб. За МП вони більші, ніж за ГОСТом 12037-81. Наприклад, у со няшнику— вдвічі, у сої— у 5 разів.
Певні розходження виявлено в обох методиках і щодо кілько сті відібраних проб, особливо з насипу (бурта) насіння. За МП проби відбирають довільно, а за ГОСТом 12036-85 — у шахово-І0Рядку; у 5 точках, коли маса партії не перевищує 25 т, і в 11
53
точках — понад 25 т. Тобто, при масі партії до 25 т за ГОСТоь беруть 15 точкових проб, а за МП — 50 проб.
Наведені розбіжності в правилах відбирання проб не можуті не впливати на представництію або репрезентативність (вирі шальну здатність) останніх. Цілком очевидно, шо репрезента тивність проб, відібраних від партії насіння за ГОСТом, нижча ніж за МП. Це — одна з причин недовіри закордонних фахівці до «союзних» стандартів.
Таким чином, ще до того, як розпочати оцінку якості посів ного матеріалу, ГОСТами допускаються серйозні організаційн й методичні недоліки, особливо при відбиранні проб насінш Адже неточності або помилки в цій справі позбавляють будь-якого сенсу подальші аналізи. Навіть якщо вони проводяться надзвичайною точністю.
Серйозні розбіжності існують і в методах оцінки якості на сіння, особливо чистоти та відходу. Вони зумовлені неоднако вим трактуванням самої суті насіння.
Згідно з МП, до насіння відносять незріле, недорозвинуте дрібне, зморщене, хворе й проросле зерно за умови, що йоп можна чітко ідентифікувати та визначити конкретний вид абс різновидність. За ГОСТом же багато з цих складових відносят до відходу, який просіюється крізь отвори підсівного (контроль ного) решета.
Наші дослідження показали, шо за умов погано очищеного відсортованого насіння (завдяки неоднозначному трактуванні його суті) обидві методики дають результат, завищений за МП занижений за ГОСТом 12037-81. Різниця в чистоті насіння мі же сягати 10% і більше, і значно перевищуючи допустимі ро: ходження. З цих же причин розходяться й методи визначенн маси 1000 насінин. Різниця в цьому показнику, визначеному з ГОСТом 12041-80 і МП на погано підготовленому насінні, досіл помітна — від 1 до 10 г. На добре очищеному насінні викориї тання цих методів закінчується майже однаковим результатом
Достовірно розходяться між собою й підходи до визначенг вологості насіння. Вони зумовлені чисто технічними причині ми, насамперед— режимом висушування розмеленого зерні Більш жорсткий за ГОСТом 12041-81 температурний режи (150"С). за якого починається підгоряння органічної маси, з оі ного боку, та нерівномірне висушування робочої проби (навал ки) протягом дуже короткого часу (20 хв), з іншого, — призве дять до спотворення результатів аналізу. Висушування проби :
54
вимогами МП (температура 130— 133'С, експозиція 1—4 год) сприяє повнішому вилученню з насіння вільної вологи без поміт них втрат сухої маси й, таким чином, підвищує точність аналізу. Деякі розходження помітні в результатах визначення за ГОСТами й МП лабораторної схожості та життєздатності насіння, хоча в цілому обидві методики певною мірою задовольняють аналітика.
Отже, наведена аргументація свідчить про недоцільність ко ристування ГОСТами вже неіснуючої держави. І не тому, що вони, як і вся інша нормативно-технічна документація, стати власністю Росії. Головне в іншому: у науковому й методичному плані вони явно застаріли, у багатьох аспектах не узгоджуються з міжнародними правилами випробування насіння. Це спричи нило виникнення нагальної потреби в розробці національних стандартів, що наближаються до рівня зарубіжних. Виходячи з цього, науковці лабораторії насіннєзнавства й стандартизації СГТ разом з ученими інших науково-дослідних установ і сільсько господарських вузів, а також фахівцями державної насіннєвої інспекції розробили новий стандарт України «Насіння сільсько господарських культур. Методи визначення якості». Багато з цих методів гармонізовано з МП І5ТА. При цьому враховано резуль тати порівняльного вивчення методів відбирання середніх та ро бочих проб насіння на аналіз, визначення його чистоти, відходу, маси 1000 насінин, схожості, життєздатності й вологості. Врахо вано також рівень матеріально-технічного забезпечення насін нєвих інспекцій, методичної підготовки їхніх працівників, су часний стан розвитку насінницької галузі взагалі.
З міжнародною методикою І5ТА узгоджено правила відби рання проб на аналіз (ця операція покладена на інспекторів з насінництва— фахівців з контрольно-насіннєвої справи), роз міри партій насіння, з яких відбираються проби (вони ідентичні міжнародним нормам), методи підрахування чистоти (домішки насіння інших рослин визначаються за правилами І5ТА), маси 1000 насінин (вираховується за 8 повторень по 100 зерен), жит тєздатності насіння (допускається лише тетразольно-топографіч-ний метод, а також запозичена з МП техніка препарування за родків).
Методика визначення схожості та енергії проростання лише частково гармонізована з МП. Це стосується кількості насінин кРУпнонасінних культур, взятих для аналізу, та розходжень, що Допускаються при арбітражному аналізі насіння.
Оскільки перейти на методи аналізу вологості насіння за МП
55
Державна насіннєва інспекція України поки що не готова (неї потребує оновлення лабораторного обладнання та розширення! штату працівників), на засіданні Технічного комітету зі стандар-І тизації насіння сільськогосподарських культур, яке відбулося в І липні 1997 р. (м. Одеса), прийнято компромісне рішення: взяти І за основу проекту методику ГОСТу 12041-66, яка за умовами! проведення аналізу вологості насіння наближається до МП.
ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИЙ НАСІННЄВИЙ КОНТРОЛЬ
У насінницькій роботі до надзвичайно важливих відносятм систематичний контроль за сортовими, посівними та врожайни-І ми якостями посівного матеріалу. Він охоплює вирощування, І збирання, післязбиральну обробку, заготівлю, зберігання, реалі-1 зацію та використання насіння. Цей контроль покладено на пра-1 цівників держнасінінспекцій — державний контроль і спеціаліс-І тів насінницьких господарств— внутрішньогосподарський кон-1 троль. Державні насіннєві інспекції контролюють якість насіння! в господарствах, заготівельних та інших організаціях. Вони конт-1 ролюють вирощування, збирання, післязбиральну підготовку, збе-І реження й використання посівного матеріалу. Здійснюючи дер-І жавний насіннєвий контроль, працівники інспекції надають! насінницьким господарствам організаційно-методичну допомо-І гу, вживають заходи щодо усунення виявлених недоліків.
Ці самі співробітники інспекційних установ видають доку-в менти на посівні якості насіння, затверджують акти апробації. УІ своїй роботі насіннєві інспекції керуються законом України «Про! насіння».
Внутрішньогосподарський насіннєвий контроль здійснюється безпосередньо в господарствах і заготівельних організаціях. Він! зводиться до усунення причин сортового й видового засмічувань,! погіршення якості насіння під час його вирощування, збирання,! очищення та зберігання. Основне завдання внутрішньогоспо-І дарського контролю — неухильне дотримання всіх правилі насінництва (рис. 3).
Для кваліфікованого контролю якості насіння під час зби-І рання врожаю, його обробки, зберігання в насінницьких госпо-І дарствах створюють насіннєві лабораторії, укомплектовані ие-1 обхідними приладами та устаткуванням. Лаборанти, крім! аналітичної роботи, ведуть документацію, допомагають агроно!
56
му-насіннєводу в проведенні сортових і видових прополювань, прийманні, розміщенні та підготовці насіннєвого матеріалу, ви конують інші роботи з насінництва.
Під час контролю за вирощуванням насіння особливого зна чення надають правильному підбору попередників під насінниць кий посів. Чергування полів у сівозміні повинне виключати мож ливість біологічних та механічних засмічувань, насамперед па-
ммт Збирання й обробка Зберігання, реалізація,
Вирощування | уражаю | | підготовка до сівби
Підготовка складських примі щень, токів, очисної та сорту- _______—__І___________
_________^______. вальної техніки, сушарок тощо. Формування партій
' насінницькі сівозміни І Планування розташування (контрольних одиниць),
з системами: партій, черговості їх обробки тарування, маркування,
- обробітку грунту; І складування, докумен-
- удобрення; г—-------------------'--------:--------—-і таиія
- захисту рослин; Планування маршрутів комбаи- І--------------—,-------------------1
- сортової агротехніки | нів. транспортних засобів
Упередження механічного за- І Спостереження за станом
смічення, розмежування партій насіння (упередження роз-
^_______________ У просторі й часі, ретельне повсюдження шкідників,
Запобігання механіч- І очищення техніки, площадок, самозігрівання; провітрю-
ному Й біологічному [інвентаря, одягу йт.ін. | вання; перекладання шта-
засміченню (правильне белів тощо)
розташування розсад- г— _-----------_-----------------------і і
ників, просторова ізо- Вихідний контроль
ляція( документація, (за К0ЖН01° Х°ДКОЮ транспорту)
планування маршрутів " В0Л0Г0СТІ' ,--------------------'-------------------
сівалок, ретельне їх " чистоти' наявності та струк- Перевірка в державній очищення тощо) ТУР" Д°мішок> травмування; насіннєвій інспекції ----------------г-_________І - маси 1000 насінин; І--------------------.------.——-----
- розташування партій
______________ Технологічний контроль Відповідність насіння й
Видовр й (якості очищення, сортування, документів при реалізації
прополю^яммі066 сушіння, стану насипу) та видачі на сівбу
І——^_/ _______ ■ вологості; '--------------------1------------------^
- чистоти, структури домішок, грибних утворень;
- маси 1000 насінин;____________І____________
- життєздатності; Дозування отрутохімікатів,
~~~--------——] - заселеності шкідниками; упередження механічного
Апробація " регулювання очисної та сор- засмічення при протрую-
1____ тувальної техніки, сушарок ванні та сівбі
"ис. 3. СгсіадовІ внутрішньогосподарського насіннєвого контролю
57
далицею важковідокремлювальних культур, а також— накопи чення в посіві шкідників і хвороб. Сівозміни мають забезпечував ти необхідну просторову ізоляцію між сортами, батьківськимі формами та гібридами. Так, у ріпаку мінімальна відстань мц посівами становить 500 м, а за наявності перешкод (ліс, будові тощо)— 250 м. У сортів соняшнику ця відстань сягає 1000 500 м відповідно. Між батьківськими формами та ділянками гіб ридизації цієї культури просторова ізоляція має бути не меншог
за 3000 м.
Особливими насінницькими прийомами залишаються видої та сортові прополювання. Важливо дотримуватися строків їх нього проведення. У сої, наприклад, перше сортове прополю вання починають у період цвітіння (видаляють хворі рослини ті рослини з нехарактерним забарвленням квіток), друге — пере; збиранням (видаляють хворі рослини, пізньостиглі, схильні д( розтріскування бобів, а також з іншим забарвленням і опушен ням). У соняшнику перше прополювання — перед цвітінням (ви^ даляють хворі, гіллясті та високорослі рослини), друге — пере; апробацією (позбавляються рослин, уражених вовчком, еклере тинією та іншими хворобами). Крім того, на ділянках гібридизацй здійснюють польове обстеження, за якого визначають відповід-і ність посіву сортовим документам, засміченість його важковід ділювальними культурними рослинами та бур'янами, ураженісг хворобами, шкідниками.
При обробці насіннєвої продукції проводять такі основні опеї рації: приймання, попереднє очищення, а за необхідності підсушування, остаточне очищення, сортування, затаруваннЛ складування. Завдання внутрішньогосподарського контролю нг цьому етапі— збереження сортових якостей, здобутих на попе] редніх етапах, доведення насіння до посівних кондицій, передбаі чених стандартом. Як і при вирощуванні насіння, ставляться вш моги до запобігання змішуванню, взаємозасміченню культуд сортів, ліній, репродукцій, недопущенню помилок, що призвої дять до знеосібки, вибраковування насіння. Не допускається наді ходження на тік і до складських приміщень товарного зерна складування фуражу, будівельних матеріалів та інших матеріали них цінностей.
Насіннєвий комплекс і прилегла до нього територія маюті утримуватися в чистоті. Складські приміщення дезінфікуюг побілкою свіжогашеним вапном із додаванням хлорованого ваі на або вапняно-гасовою емульсією, а за наявності шкідників її
58
фумігують (таблетками фостоксину, магтоксину або іншими пре паратами). Фумігацію проводять і за розповсюдження шкідників у насіннєвих партіях, що зберігаються.
Контролюючи стан насіннєвого фонду, особливу увагу звер тають на підготовку насіння до складування. Закладають на збе рігання, наприклад, лише насіння, доведене за вологістю до стан дартного рівня, а також очищене від домішок, що сприяють са мозігріванню (рослинні рештки, насіння бур'янів, живі комахи та ін.), розвиткові хвороб і шкідників. Важливо, щоб таке насіння виявилося нетравмованим й мало високу життєздатність.
За тимчасового зберігання незатарованого насіння на току або в складському приміщенні висота бурта (насипу) має не пе ревищувати одного метра. Стіни засіків забезпечують надійну ізоляцію, насіння не досипають тут на 15—20 см. Насіння, зата-роване в мішки, штабелюють етикетками назовні на дощаних настилах або піддонах, відстань від підлоги не менше 15 см, а від стін сховища й поміж штабелями — 70 см.
Для тривалого зберігання насіння краще використовувати гер метичну тару (тверду або м'яку упаковку). Як свідчать експери ментальні дані, отримані в лабораторії насіннєзнавства й стандар тизації Селекційно-генетичного інституту, за таких умов насіння зберігає високу життєздатність протягом багатьох років.
Слід мати на увазі й те, що збереження високої життєздат ності посівного матеріалу залежить від особливостей генотипу культурної рослини. Так, за результатами досліджень, проведе них у згаданій више лабораторії, енергія проростання насіння соняшнику за п'ятирічний період (1996—2000) у кліматичній ка мері знизилась у середньому на 7,7%, у той час як у гібридів — на 3,3, а в лініях — на 3,5%. Тобто, гібридне насіння зберігається краще, ніж насіння вихідних батьківських форм. І ці дані підтверджуються дослідами з насінням різних генотипів куку рудзи.
Ще гірше зберігається насіння соняшнику, пошкодженого
міллю. За три роки (1996-1998) зберігання у складському
приміщенні в непошкодженому насінні сорту Одеський 63
схожість і енергія проростання майже не змінились, а в ушколже-
Н->гн>М'ЛЛЮ нас'ння ЦІ показники погіршились відповідно на 17
и/о. У лінії 8-3722 енергія проростання ушкодженого насіння
знизилася аж на 44%, лабораторна схожість- на 40%. Надто
огано зберігається насіння зі зниженою вихідною (початковою)
хожістю. Це видно на прикладі сої сорту Успіх (табл. і 1).
59
Таблиця 11. Мінливість показників життєздатності насіння сої (сорт Успіх) з різною вихідною схожістю при зберіганні в різних умовах
(1997-1999 рр.)
|
Умови зберігання |
Вихідна вологість насіння. % |
Насіння з початковою схожістю, % |
||||||
|
78 |
74 |
66 |
||||||
|
Схови ще |
Тара |
Енергія проро стання |
Схо жість |
Енергія проро стання |
Схо жість |
Енергія проро стання |
Схо жість |
|
|
Камера Герме- 8,6 +21 0* -3 0 -22 -16 ТИЧНа 10,4 +26 +2 -14 -2 -35 -23 Негерме-тична 10,4 +19 -4 -14 -9 -27 -17 Комора Герме- 8,6 +1 -3 -36 -8 -16 -9 ТНЧНа 10,4 +16 +3 -25 -6 -Зі -18 Негерме- тична 10,4 -39* -78* -66* -74* -58* -66* |
* Насіння повністю втратило життєздатність у 1988 р.
Чим нижчі показники життєздатності насіння, що закладає-1 ться на тривале зберігання, тим швидше воно старіє, стає не-І придатним для посіву. І ця тенденція властива для будь-якогг насіння, зберігання — незалежно від умов — у кліматичній ка мері чи коморі, у герметичній тарі чи негерметичній упаковці) Хоча при зберіганні за контрольованих умов (низька температу ра, герметична тара) процес старіння значно затягується й насінну не так швидко втрачає здатність проростання.
Отже, при здійсненні внутрішньогосподарського насіннєвогс контролю наведені експериментальні дані слід повністю врахо вувати, звертаючи увагу передусім на якість підготовки насіння] що має зберігатися протягом тривалого періоду. '
Не менш важливим є за цих умов регулярний контролі зберігання посівного матеріалу. Обов'язково двічі на місяць пе-І ревіряють його пологість, температуру в складському приміщенні] Температуру насипу вимірюють за допомогою термометрів у трьог пунктах — на двох-трьох рівнях глибини. Періодичність такоп контролю для свіжезібраного насіння в перші три місяці — 2 разі на тиждень, надалі — 2—3 рази на місяць. Кожні 4—6 місяції перекладають мішки так, щоб верхні ряди перемістилися дони зу, а нижні — догори.
Під час зберігання насіння проводять систематичний органо-
60
пептичний контроль його зовнішнього вигляду, запаху, а також аналітично вивчають посівні якості й зараженість шкідливими комахами, кліщами та хворобами. Особливо ретельно контро люють партії насіння з підвищеним ступенем травмування, а та кож ті ш° сформувалися й достигли за несприятливих умов.
Аналітичний контроль здійснюють насіннєві лабораторії, спеціалісти яких опанували стандартизовані методи вивчення насіння. Вони ж відбирають його проби на аналіз, використову ючи для цього щупи або пробовідбірники. Відібрані точкові проби (з одного місця тари або насипу) після встановлення їхньої од норідності включають до об'єднаної проби, з якої методом квар-тування (навхресного ділення) виділяють середню пробу.
Для здійснення внутрішньогосподарського контролю достат ньо проаналізувати насіння на чистоту, вологість, схожість (жит тєздатність), масу 1000 насінин, травмованість.
Аналізують насіння на чистоту та відходи на двох паралель них наважках (масою по 100 г для соняшнику та сої). Останні відбирають так, щоб вони містили всі домішки середньої проби. Наважки розподіляють на насіння основної культури і відходи. Чистоту та відхід насіння обчислюють у відсотках. Аналіз вважа ють закінченим, якщо розбіжності за результатами двох наважок не перевищують допустимих стандартом відхилень.
Усі наступні аналізи проводять на насінні основної культури, використовуючи одну з наважок. Якщо однієї наважки недо статньо — використовують і другу. Вологість насіння визнача ють методом висушування або за допомогою електровологомірів. Через недостатню точність останніх основним вважається метод висушування. Однак для внутрішньогосподарського контролю швидке визначення вологості електровологомірами (навіть у полі) має велике значення.
За методом висушування з середньої проби виділяють робочу пробу масою 45—50 (для крупнозерних культур) або 23-25 г (для дрібнозерних культур), їх розмелюють на електричному лабора торному млинку (для деяких культур розмелювання зерна не про водять). Масу із розмелених зерен збирають в алюмінієвих бюк сах (дві наважки по 4—5 г кожна). Бюкси з наважками ставлять на кришки, розміщують у сушильній шафі. Підігрітий до необхідної температури (130°С) наважок висушують протягом 40 (для сої) або 60 (для соняшнику) хвилин. Після цього бюкси имають і ставлять в ексикатор. По охолодженні їх зважують. ологість визначають за формулою:
61
в, =
Му -М2
-хіОО,
де Л/, — вихідна маса наважки; М2 — маса наважки після вису шування.
Аналіз вважається закінченим, якщо розбіжність між парале льними визначеннями не перевищує 0,2%.
Для визначення схожості з наважок чистого насіння основно культури відбирають 4 проби по 100 насінин. В одну ростильн кладуть 2 проби насіння, в чашку Петрі — одну. Технічні умов проведення аналізу наведені в діючому стандарті. Він дає харак теристику ложа для пророщування, вказує температуру та стро ки визначення лабораторної схожості й енергії проростанн насіння. Останні обчислюють як середнє арифметичне з чоти' рьох повторень, а їхні допустимі відхилення наведені в таблиі латитуд стандарту. Якщо одне з повторень відхиляється більш допустимого, схожість обчислюють за трьома близькими повто реннями, енергію проростання— за тими самими повторення ми. У випадках, коли результати двох повторень виходять за ме допустимих відхилень, аналіз повторюють.
Життєздатність і масу 1000 насінин визначають за чинним і Україні стандартом на методи якості насіння. Як уже згадува1 лось вище, бідою насінництва залишається травмування насінні внаслідок збирання й переробки врожаю невщрегульованими тинами та механізмами. Макро- і мікротравми викликають по рушення процесів обміну, фізіології проростання у вигляді неї продуктивних витрат поживних речовин (посилення дихання вимивання асимілятів та ін.). Внаслідок цього різко знижуєтьс) сила росту й польова схожість насіння. За даними лабораторі насіннєзнавства й стандартизації Селекційно-гєнетичноп інституту (О.К. Слюсаренко та ін., 1990), втрата врожаю прі сівбі травмованим насінням може сягати 25%. Крім того, трав моване насіння дуже погано зберігається. Тому в систем внутрішньогосподарського насіннєвого контролю цьому питан ню слід приділяти особливу увагу.
Порядок визначення ступеня травмованостІ такий. З насінні основної культури, виділеного за аналізу чистоти, відраховую1! дві робочі проби по 100 насінин. З них виділяють макротравмОІ вані (з видимими неозброєним оком відчленованими частинам^ насінин). Залишок проби кладуть у скляний посуд, заливаю! 1—2%-м розчином анілінового барвника, що використовують]
62
побуті для фарбування вовняних тканин, і ретельно перемішують. Через 1-2 хв розчин зливають, а насіння промивають тонким струменем проточної води до зникнення її забарвлення. Проми тий посівний матеріал розкладають на фільтрувальному папері, просушують, виділяють і підраховують мікротравмовані насінини з фарбованими тканинами (на ендоспермі та зародкові окремо). Вміст макро- й мікротравмованих насінин виражають у відсотках як середнє з двох повторень. При рівні загального травмування, меншому за 50%, розходження показника проби від середнього не повинно перевищувати 3%, вищому за 50% — не більше 5%. Якщо розходження перевищують допустимі величини, аналізують третю пробу.
Пошкодження насіння з твердими оболонками краще визна чати за допомогою рентгеноскопії, використовуючи для цього різні вітчизняні та закордонні рентгенустановки.
63
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА,
ТЕХНОЛОГІЯ Й НАСІННИЦТВО
ОКРЕМИХ КУЛЬТУР
соняшник
Систематика й морфологія
Соняшник— рід НєііапіНиз Ь.~- належить до родини Азі\ гасеае— айстрові.
За сучасною класифікацією (5сЬШіп§ апсі Неізег, 1981; Ко£е1 еі аі,, 1982) цей рід представлений 49 видами, серед яких і] однорічних і 36 багаторічних.
За кількістю хромосом (2п) і рівнем плоїдності (х) види подІ ляють на такі групи: диплоїдні (2п=2х=34) — 38 видів; тетраплсГ їдні (2п=4х=68) — 5 видів і гексаплощні (2п=6х=102) — 6 видії
В Україні вирощують 2 види: диплоїдний — Я. аппииз— ся няшник культурний і гексаплоїдний — Н. іиЬегозиз— соняшнш бульбоносний, топінамбур, земляна груша. Інші види представ] ляють інтерес як донори імунітету проти деяких хвороб (табл. 121
Серед зазначених видів найвидатніший — Я. гі§ісіиз\ який ма імунітет до п'яти із восьми зазначених хвороб, проти чотирьої хвороб стійкі Я. сіесарішіиз, Н. §щапіеш, Я. тоШз, И. ретіоіагім відомий також як джерело цитоплазматичної чоловічої стерильі ності (ЦЧС), вперше був використаний з цією метою Леклерко| у 1969 р.
Культурний соняшник— Н. аптіиз поділяється на 2 підвид посівний — 55р. 5аіі\и5 І декоративний — 55р. огпатепїаііз.
Сорти культурного посівного соняшнику, залежно від міс вирощування (ґрунтово-кліматичної зони) поділяються на 4 гру (екотипи) за тривалістю вегетаційного періоду, висотою росли та іншими ознаками (табл. 13).
У межах кожного екотипу існують різновидності, що вирі няються забарвленням сім'янок і смуг, наявністю чи відсутніст панцирного шару в оплодні
|
Таблиця 12. Види соняшнику як донорів |
імунітету |
||
|
Вид |
Назва хвороби* |
Вид |
Назва хвороби |
|
ІЖ, ФС, ВЧ |
Ьаеіі/Іогиз |
ПС |
|
|
Ап ихфіїм |
ПС |
ПС, ФЗ |
|
|
Аппииз |
ПС, ІЖ |
МахітШапі |
ПС, ФС, СТ |
|
Апотаіиз |
ВЧ |
Мїсгосеркаіи$ |
ПС |
|
АггогиЬепз |
пс |
МоШ$ |
ПС, ФС, СТ, ВЦ |
|
СШат |
ПС, ФЗ |
N1111(114 і |
ПС, ФС |
|
ОеЬіІіа |
ФС |
Оссісієпшііз |
ПС |
|
ОесарїшШ |
ПС, ФС, БР |
Реііоіагіз |
ІЖ, ФС |
|
Пезегіісоіа |
ВЧ |
Ргаесох |
ПС, ФС |
|
Оіїагісашз |
ПС. ФС |
Ритіїиз |
ПС, ФС |
|
Е&епіі |
пс |
ВЦ, ПС, ФС, БР, СТ |
|
|
Ехіїіз |
ФС, ВЧ |
Заіісі/оііив |
ПС, ФС |
|
Нігхиіиз |
ПС, ІЖ, АН |
5іірНоісіе5 |
пс |
|
Сі§апіеи5 |
ПС, ФС, СТ, ВЦ |
Зітиіат |
ФС |
|
СіаисорНуІШв |
ПС, БР |
ЗтІіНіі |
ПС, ФС |
|
ПР |
5ігито5№ |
ФЗ |
|
|
іасіпіаіиз |
ПР |
ТиЬєтьиа |
ФС, СТ |
* ІЖ — іржа — Риссіпіа ИеіїапіИі; ФС — фомопсис — Ркоторт НеііапіИі; ВЧ — вовчок — ОгоЬапсНе ситапа; ПС — пероноспороз — Ріазторага НаШесШ; ФЗ — фомоз — РНота оіегасеае; БР — борошниста роса — Егузірке сісИогасєагит; АН — альтернаріоз — АІІегпагіа ИеііапіНі; СТ — склеротиніоз — №Ие£е!тіа зсіегоііогит; ВЦ— вертицильоз— УегїісіШит йаНІ'те.
Таблиця 13. Екотипи соняшнику Я. аппиих 55р. 5вйЧї/5
Екотип
Трива лість ве гетації, днів
Північно- 75-120 російський
Середино- 90-135 російський
Південно російський
Вірмен ський
Висота
рослин,
см
Здатність стебла до галуження
Кількість міжвуз лів, шт.
Довжина
сім'янки,
мм
Сім'янки
панцирні чи безпанцирні
65-І25 Переважно 10-20 8-1 1 Переважно
не панцирні
галузиіься
120-190 Те саме 14-23 8-14 Те саме
130-165 200-400
-II-
30-40 10-14
-II-
110-135
120-130 Верхівкове 18-25 12-25 Безпанцирні галуження та панцирні
64
65В Україні вирощують переважно різновидності середньо-ро сійського екотипу (табл. 14).
Таблиця 14. Різновидності середньо-російського екотипу соняшнику
|
Назва різновидності |
Сім'янки |
Смуги |
Панцирність |
Тип |
|
|
українська |
латинська |
||||
|
Біла |
АІЬиз |
Білі |
- |
Безпанцирні |
І |
|
Сіро-срібляста |
Іпсапих |
Сріблясті |
- |
Панцирні |
11 |
|
Буро-смугаста |
ЗігіаїоЬгип- ПЄ5СЄП5 |
Бурі |
Темно-сірі |
Панцирні та безпанцирні |
IV |
|
Сіро-смугаста |
Зігіаіо-/итошз |
Сірі |
Білі |
Безпанцирні |
VI |
|
Сіро-смугаста |
Зігіаіо-ріитЬеих |
Темно-сірі |
Свиїшево-грифельні |
Панцирні |
VII |
|
Вугільно-чорна |
Вугільно-чорні |
— |
Панцирні та безпанцирні |
IX |
|
|
Чорно-фіолетош |
Уіоіасео- ПІ£ГІІ5 |
Фуксинові |
— |
Панцирні |
X |
Поширені в Україні сорти та гібриди соняшнику належать, переважно до сьомого типу. Сім'янки інших типів, крім восьмо-| го й дев'ятого, вважаються домішками.
Усі форми соняшнику за господарськими ознаками сім'яною (розміри, виповненість, олійність тощо) поділяються на 3 групи олійна, межеумки, лузальна (табл. 15).
Таблиця 15. Порівняльна характеристика груп соняшнику
Параметри сім'янок
Група
олійна
межеумки
лузальна
Довжина, мм Ширина, мм Лушпинність, % Олійність, % Маса 1000 шт., г Виповненість, %
66
Найбільш поширені сорти олійної групи. Вони мають дрібні сім'янки з тонким оплоднем, порожнина якого повністю випов нена ядром. Лузальний соняшник використовується переважно як кормова культура. Межеумки утворюються внаслідок переза пилення олійного й лузального соняшнику, і за своїми госпо дарськими властивостями займають проміжне положення.
Коренева система соняшника — стрижнева, складається з голов ного (стрижневого) кореня, який розвивається із зародкового, і придаткових (гіпокотильних) коренів та їх численних розгалужень.
Галуження стрижневого кореня починається зразу після про ростання насіння, так що вже у фазу сходів утворюється до деся ти бічних коренів. Швидкість росту головного кореня значно вища за швидкість росту стебла, тому у фазу першої пари справ жніх листків його довжина може бути в декілька разів більшою за висоту стебла.
Гіпокотильні корені утворюються на підземній частині підсі-м'ядольного коліна приблизно через два тижні після сходів. У вологому грунті вони швидко й сильно галузяться, а після дощу корені пронизують увесь верхній поверхневий шар ґрунту, і на віть виходять на поверхню.
В умовах достатнього зволоження соняшник інколи утворює повітряні корені на приземній частині стебла.
Корені соняшника при ширині міжрядь 70 см відходять від рослини порівняно на невелику відстань — максимально на 40-50 см. Корені гібридів менше поширюються за горизонталлю, ніж корені сортів.
Основна маса коренів (понад 90%) зосереджена в шарі грунту 0-70 см, поверхневий шар (0-25 см) переплетений коренями надзвичайно густо (рис. 4).
На початку розвитку рослин, до появи гіпокотильних коре нів, можна проводити глибоке розпушування міжрядь; в цей час верхній 10-сантиметровий шар грунту на відстані 10-15 см від рослини вільний від коріння.
Глибокий обробіток, пов'язаний, наприклад, з підживленням Рослин, слід припиняти у фазу 8-Ю листків, коли бічні відгалу-ення стрижневого кореня змикаються посередині міжрядь на глибині 10-14 см.
настанням фази 10-12 листків значного розвитку досяга-ПП0К0ТИЛІіНІ корені' які залягають біля поверхні грунту. По- 3 ШЄІ *аЗИ' МІЖРЯДДЯ можна обробляти на глибину 5- залишаючи захисні смуги шириною 15-20 см.
67
Рис. 4. Коренева система соняшнику на початку (угорі) та наприкінці
вегетації:
а — зародковий (стрижневий) корінь; б— гіпокотильні корені
Пошкоджені корені здатнІ відростати тільки у вологому грунті.
Стебло соняшника трав'я-Я нисте, внизу нерідко здере в'яніле. Поверхня його шор стка, вкрита шпичакуватим! волосками (рис. 5), шо свід чить про посухостійкість росі лин. Вузли стебла— місце прикріплення листків— не виразні, але в деяких випадкг спостерігається характерні вузлуватість, зумовлена роз ростанням черешка листа. Відстань між вузлами довжина міжвузля — залежні від сорту, умов вирощуванні та місця розташування вузлі на стеблі.
Нижні міжвузля, зазвичі короткі, видовжуються прі недостатній освітленості рої лин внаслідок загущення п< сіву, затінення рослин будів лями, деревами тощо.
Стебло соняшника склада| ється з епідермісу, первинні та вторинної кори, провідні пучків, які утворюють майж| суцільне кільце, та серцевині Внаслідок діяльності пучкх вого та міжпучкового камбії стебло здатне швидко розви] ватися, діаметр його основі
інколи сягає 8 см. Середина стебла заповнена паренхімою з тої костінними клітинами. У молодому стеблі вони живі, сильні вакуолізовані, а в стеблі зрілої рослини стають порожніми, зі повнюються повітрям, і серцевина стає подібною до вати.
Стебло містить ендодерму, клітини якої нагромаджують кроз маль, утворюючи так звану крохмальну піхву. У стеблі нагромаї
68
Рис. 5. Опушення верхньої частини стебла: — відсутнє або дуже слабке; 6 — слабке; в — середнє; г — сильне; д — дуже сильне
жується значна кількість вологи, яка зберігається в ньому до кінця вегетації. Навіть після завершення наливу насіння вологість стебла нерідко становить 80-60%.
Стебло соняшника здатне галузитись. Розрізняють апікальне (верхівкове) галуження, базальне (нижньої частини стебла), а також галуження всього стебла з утворенням гілок першого, дру гого й інших порядків (рис. 6).
Рис. 6. Тип галуження:
а — базальне; 6— апікальне; в — повне з центральним кошиком; г — повне без центрального кошика
Виділяють два типи гіллястих рослин: 1 — кошик головного стебла значно більший, ніж кошики бічних гілок; 2— кошик головного стебла за розмірами не відрізняється від кошиків біч них гілок. Гіллясті форми соняшнику використовуються при гіб ридизації1 як батьківські: їм властивий тривалий період цвітіння з утворенням великої кількості пилку. Це сприяє кращому запи ленню материнських рослин.
у переважної більшості сучасних гібридів і сортів стебло не вузиться, у пазухах листків навіть не закладаються бруньки.
Спочатку стебло росте повільно, а з появою кошика діамет-
69
ром 0,5—1 см його ріст різко прискорюється й триває до кін цвітіння рослин.
Висота стебла залежить від екотипу, сорту, умов вирощува ня. В олійного соняшнику вона досягає 80—250 см, у кормов сортів — до 4—5 м.
Листя культурного соняшнику просте, черешкове, без пр листків. Розміщується на стеблі за спіраллю так, що кожний л сток по відношенню до попереднього дещо змішений у той інший бік. Це сприяє їхньому рівномірному освітленню. Нижі| 2—3 пари листків супротивні.
Пластинки листків цілісні, найнижчих— цільнокрайні, і| ших — з хвилястими або пилчастими краями (рис. 7).
а б в г д
Рис. 7. Зазубленість листка:
а— дрібна; 6— середня; в— крупна; г~ рівномірна; д— нерівномірн
Розміри та форма листків залежать від місця їхнього розті шування на стеблі: нижні листки овальні, видовжено-овальні аЯ трикутні; листки середнього ярусу— серцеподібні, округлі; веш хнього — довгасті або списоподібні (рис. 8).
Рис. 8. Форма листя:
а — довгаста; б — списоподібна; в — трикутна; г — серцеподібна;
д — округла
Поверхня листової пластинки шорстка, матова.
Жилкування листків пірчасто-петлеподібне, У пластинку ли^ тка входять три жилки, з них тільки середня є прохідною й вої сягає краю листка. Всі бокові жилки, не доходячи до краю, вертаються вгору й приєднуються до розташованої вище жилі утворюючи петлю (рис. 9). Цими петлями вся сітка жилок нується в єдину систему, тому при пошкодженні будь-якої з ні
70
навіть крупної, відповідна Ді лянка листка не вщмирає - її
обслуговують сусідні жилки.
Жилки першого та другого порядку значно товші за лис тову пластинку, різко виді-чяються на нижньому бот 'чистка. Дві нижні бокові жипки утворюють кут різної величини. Його враховують при визначенні сорту (рис. 10).
Довжина черешків листка зменшується в міру наближен ня до кошика, так що листя,
Рис. 9. Жилкування листка соняшника
розмішене біля основи кошика або на кошику — безчерешкове
(СИДЯЧе). ЛИСТКИ верХНЬОГО Ярусу ПОСТУПОВО ПереТВОрЮЮТЬСЯ ""
обгортку кошика.
на
а
Рис. 10. Кут між бічними жилками листка: а — гострий; б— прямий; в — тупий
Довжина черешків нижніх листків майже дорівнює довжині пластинок, верхніх — значно менша за них. Від довжини й міц ності черешків залежить положення листової пластинки в прос торі, яке визначають за висотою кінчика листової пластинки по відношенню до місця прикріплення черешка на стеблі (рис. 11).
Низьке та дуже низьке положення небажане, тому що таке листя гірше освітлюється, контактуючи з грунтом, —- легко пошко джується, стає провідником інфекції. Високе положення кінчи ка листка (еректоїдне листя) сприяє крашому освітленню, внас лідок чого підвищується інтенсивність фотосинтезу. Еректоїдне листя менше травмується й уражується хворобами. Найбільш ба жане з господарського погляду.
изначено, що площа та маса листя впливають на продук-
71
прикріплення черешка:
а — дуже низьке; б — низьке; в — середнє; г — високе; д ■— дуже високе
тивність рослин. За оптимальну вважається площа листової п| верхні, яка становить 4 га на гектарі поля. І
Широкорядні посіви (70 см) соняшнику з густотою рослі 45—50 тис. шт./га найчастіше утворюють 1,5—3 га листової Р верхні, звичайні рядкові (15 см) з густотою 200—300 тис. шт./гг 10-13 га на гектарі поля.
Сучасні сорти й гібриди соняшнику при загальноприйняі агротехніці утворюють на рослині в середньому 28—30 листі (коливання — від 23 до 36).
Листя соняшника умовно поділяють на три яруси; нижі середній, верхній. Продукти фотосинтезу нижніх листків виі ристовуються на створення коренів і стебла, середніх І верхні?
суцвіття та плодів.
Вважається за доцільне створювати сорти й гібриди, яі мали здатність краще використовувати продукти фотосинт перш за все на формування коріння, стебла, листя, а потом> насіння. У зв'язку з цим зростають вимоги до нижнього яр; листків — тривалості їхньої життєдіяльності, активності фо' синтезу, стійкості проти ураження хворобами тощо.
72
. ;ття соняшника — кошик, який складається з дископо-
квітколожа та квіток. Квітколоже виповнене повітря-
дібног НХ}МОЮ (аеренхімою), пронизаною сіткою провід-
нисто пповідні пучки галузяться, так що кожну квітку (плід)
, пркічька судин. Найкрупніші судини пов язані з пери-живлять дельш ■* , .,.
ферійними органами кошика (рис. 12).
Рис. 12. Кошик у розрізі:
/ _ паренхіма квітколожа; 2 — провідні судини; 3 — листя обгортки;
4— пелюстки язичкових квіток; 5— трубчасті квітки різного віку;
6— пуп'янки (бутони)
При наближенні до центру діаметр судин зменшується, тому за нестачі вологи порушується живлення в першу чергу цент ральних квіток або сім'янок, внаслідок чого утворюються недо розвинені та порожні плоди.
Наявність аеренхіми та розгалуженої сітки провідних судин сприяє диханню та живленню органів суцвіття, тому кошик вва жається найдосконалішим суцвіттям дводольних рослин.
Кошик оточено зеленою обгорткою з видозмінених листків, що утворюють три ряди: зовнішній, середній і внутрішній.
У період розвитку бутонів кошик, його обгортка виконують функції фотосинтезу та газообміну.
Розмір кошика в більшій мірі, ніж інших органів, залежить від умов вирощування. Соняшник має здатність до мініатюризації — багаторазового зменшення всіх органів рослини за збереження насіннєвої продуктивності. У поодиноких рослин діаметр кошика досягає 30—40 см, а в загущених посівах зменшується до 3 см.
Форма кошика варіює в значних межах (рис. ІЗ).
— -її-... б
в
увігнута; б~
Рис. 13. Форма кошика: плоска; в— опукла; г— неправильна (виродлива)
73
Найчастіше трапляються опуклі, плоскі, увігнуті кошики. В форми кошика залежить щільність розміщення, міцність утрі мання сім'янок, ступінь їхнього обсипання, співвідношення но] мальних і неповноцінних плодів, швидкість достигання, ступі! ураження хворобами тощо. В опуклому кошику сім'янки розм щуються вільно, що сприяє нормальному їх розвитку навіть1 центрі, однак насіння такого кошика легко обсипається. Увіпі тий кошик має в центрі велику кількість недорозвинених сім'ї нок внаслідок підвищеної щільності розташування їх, сильної стискання та неповноцінного живлення.
Плоскі та злегка опуклі кошики найбільш бажані з господа] ського погляду.
Велике значення має кут нахилу кошика — положення просторі (рис. 14). Від цього залежить ступінь його обсипанні швидкість висихання, ураженість хворобами, втрати при збиран, тощо.
Рис. 14. Положення кошика:
а~ горизонтальне; б— похиле; в— вертикальне; г— напівобернені донизу; д— обернене донизу
Від кута нахилу кошика залежать його «взаємовідносини»! листям. За горизонтальним положенням (досить рідко) коїш не торкається листя. При похилому та вертикальному положеі ні він добре освітлюється. Усе це сприяє дружному цвітінні рівномірному достиганню насіння, зменшенню втрат при йо збиранні. На кошику майже не затримується дощова волога це зменшує вірогідність ураження насіння гнилями. Схиля чись донизу, кошик травмує листя, сам травмується, втрачає вну кількість насіння. На такому кошикові накопичується вол га. що уповільнює його висихання та сприяє розвиткові хворй
Найбільш бажане розміщення площини кошика з господа] ського погляду — вертикальне або під кутом 45°.
Язичкові квітки розміщуються за периметром квітколожа, тр] бчасті — покривають всю його поверхню. Кількість язичкові
74
.пгагяР 52-73, трубчастих максимально— 3000-3500. У дньому— 1200-1500—за звичайної агротехніки. СЄ Квітки олійного соняшника двох типів: язичкові й трубчасті
(рис. 15). . . . , .
Язичкові квітки безплідні, складаються із зав язі та однопе люсткового віночка жовтого, жовто-гарячого, зрідка — іншого кольору. Стовбчик, приймочка й пиляки відсутні.
Трубчасті квітки соняшника двостатеві з подвійною оцвіти ною Чашечку створюють два прозорих чашолистики, які легко опадають. Віночок спайнопелюстковий, п'ятизубчастий, має фор му трубки. Внизу віночок дещо звужується, переходить у роздут тя (нектароносне кільце), в якому містяться нектарники. Нектар виконує бактерицидні функції, а також живить зародок на ран ніх стадіях його розвитку. Тичинок п'ять, пиляки зрощені у ви гляді трубки, нитки вільні. Маточка утворена двома плодолис тиками, приймочкою дволопатевою. Довжина стовпчика зале жить від фази розвитку квітки, наявності чи відсутності запліднення. Найдовший стовпчик у незапліднених квіток, він високо здіймається разом з приймочкою над віночком квітки (рис. 15).
Рис. 15. Квітки соняшника:
а — язичкова; 6— трубчаста звичайна; в— трубчаста повна; г— перехідна;
/— зав'язь: 2— чашолистики;
З— віночок; 4— пилякова трубка;
5— приймочка; 6— нектароносне
кільце
— І
75
Трубчасті квітки мають 1—3-зубцеві приквітники. Зроста чись, вони утворюють чарунки, в яких утримуються квітки сім'янки. Від щільності прилягання приквітників залежить р^ нень обсипання насіння та втрат при збиранні.
Зав'язь — нижня, одногніздова, з одним оберненим сім'яа чатком, що сидить на короткій сім'яніжці на нижньому кін плодолистика. Після запліднення стінки зав'язі перетворюютьс на оплодень, насіннєвий зачаток— на насінину (ядро).
Плід соняшника — сім'янка — одногніздовий, однонасінну зі шкірястим або задерев'янілим оплоднем, що не зростається! насіниною, а при натискуванні розкривається вздовж ребе| Оплодень має епідерміс, гіподерму, панцирний шар, склеренхі му та паренхіму. Панцирний шар утворюється внаслідок деструк ції клітин гіподерми, складається з фітомелану — аморфної ре човини, що містить понад 70% вуглецю.
Перикарпій з панцирним шаром має одну з форм імунітету \ структурний інтегритет (недоторканість). Він непроникний щі гусені соняшникової молі, надійно захищає насінину від пош коджень. Фітомелановий шар утворюється тільки після заплт нення зав'язі: у сім'янок периферійних зон кошика — через 5—1 центральних — через 10—15 днів. Товщина панцирного шару за лежить від сорту, положення сім'янок у кошику, умов вирощу вання й становить у сучасних сортів та гібридів у середньом 25—30 мкм. Якщо його товщина зменшується до 10—15 мкм панцирний шар стає переривчастим і втрачає захисну функцій
Крім захисної функції, оплодень, який є, по суті, плаиентом регулює обмін речовин між насіниною, рослиною та навколиш нім середовищем, а також — спокій зародка.
Форма сім'янок залежить від екотипу, сорту, місця розташі вання в кошику, умов вирощування, строків збирання тощо. Фор му визначають за індексом — співвідношенням довжини й ши рини сім'янок (табл. 16).
Таблиця 16. Форма сім'янок соняшника
Показник
Форма сім'янок
округла
широко-яйцеподібна
видовжено -яйцеподібна
видовжена
Індекс
1,5-2,1
2,2-2,7
>2,7
Рис. 16. Зародок соняшника без однієї сім'ядолі (справа — зародкова вісь):
1 — сім'ядоля; 2— корінець;
З— гіпокотиль; 4— зародкові листки;
5— провідні судини
Колір сім'янок- білий, сріблястий, сірий, чорний, чорно-фіолетовий, темно-сірий або бурий. Колір смуг білий, сріблястий, грифель но-сірий, сірий. Сім'янки гі бридів соняшнику дрібніші, ніж сортів, за однакових умов вирощування.
Зародок соняшника скла дається з двох сім'ядолей і за родкової осі (рис. 16).
Сім'ядолі крупні, при стосовані для накопичення продуктів фотосинтезу, перш за все — олії. Зарод кова вісь (гемула) має фор му перевернутого конуса, посередині основи якого здіймаються два шільно зімкнуті листочки, що при кривають точку росту — верхівкову меристему зародкового сте бельця. Під сім'ядолями розміщується гіпокотиль, який перехо дить у зародковий корінець.
Структура зародка, тобто співвідношення мас сім'ядолей і за родкової осі, залежить від умов вирощування, круттності насін ня, сорту тощо.
Народногосподарське значення та біологічні особливості
Соняшник — основна олійна культура в Україні. Він займає понад 70% посівних площ олійних культур, забезпечує 80% ва лового збору насіння й до 90% виробництва олії. На сьогодні соняшник — одна з небагатьох рентабельних культур, що обу мовлює значне збільшення його посівних площ"
Олія соняшнику має приємний запах і смак. Рафінована олія широко використовується в консервній промисловості. При пе-РРооцміасшнн соняшнику отримують близько 30% макухи або вим ~ високобілкового корму для тварин. Важливим кормо-ться ПрОдуктом є так°ж кошики соняшнику, вони не поступаю-За коРмовою цінністю сіну середньої якості, а борошно з
76
Колір сім'янок- білий, сріблястий, сірий, чорний, чорно-фіолетовий, темно-сірий або бурий. Колір смуг білий, сріблястий, грифель но-сірий, сірий. Сім'янки гі бридів соняшнику дрібніші, ніж сортів, за однакових умов вирощування.
Зародок соняшника скла дається з двох сім'ядолей і за родкової осі (рис. 16).
Сім'ядолі крупні, при стосовані для накопичення продуктів фотосинтезу, перш за все — олії. Зарод кова вісь (гемула) має фор му перевернутого конуса, посередині основи якого здіймаються два шільно зімкнуті листочки, що при кривають точку росту — верхівкову меристему зародкового сте бельця. Під сім'ядолями розміщується гіпокотиль, який перехо дить у зародковий корінець.
Структура зародка, тобто співвідношення мас сім'ядолей і за родкової осі, залежить від умов вирощування, круттності насін ня, сорту тощо.
Народногосподарське значення та біологічні особливості
Соняшник — основна олійна культура в Україні. Він займає понад 70% посівних площ олійних культур, забезпечує 80% ва лового збору насіння й до 90% виробництва олії. На сьогодні соняшник — одна з небагатьох рентабельних культур, що обу мовлює значне збільшення його посівних площ"
Олія соняшнику має приємний запах і смак. Рафінована олія широко використовується в консервній промисловості. При пе-РРооцміасшнн соняшнику отримують близько 30% макухи або вим ~ високобілкового корму для тварин. Важливим кормо-ться ПрОдуктом є так°ж кошики соняшнику, вони не поступаю-За коРмовою цінністю сіну середньої якості, а борошно з
76
77
сухих кошиків — близьке за поживністю до пшеничних висівоЛ Крім того, соняшник— добрий медонос.
До Європи різні форми соняшнику завезені Колумбом, нак як олійну культуру його створили в Росії. Промислове ви робниптво соняшнику почалось тут з 1829 р., коли селянин слої боди Олексіївка Воронезької області Д.С. Бокарев вперше отри! мав соняшникову олію.
В Україні соняшник стає досить поширеним вже на початі XIX ст. Про це свідчить експонування насіння, вирощеного Херсонській губернії, на виставці в Єлісаветграді (Кіровоград) і 849 р. У Харківській губернії соняшник на великій площі впер| ше посіяний у 1909 р.
Сучасні гібриди й сорти соняшнику високоврожайні (д( 45 ц/га), високоолійні (48—57%), здатні забезпечити збір 1,5—2 олії з гектара.
Однак середня врожайність соняшнику останнім часом різк зменшилась і становить 9—10 ц/га, тоді як в окремі роки мину] лого століття вона сягала 20—23 ц/га.
Причин цього явища декілька: надмірне зростання посішіш площ (2,5—2,8 млн. га проти звичних 1,5—1,8 млн. га), порушенні сівозмін і технології вирощування, низька якість насіння тощо
Біологічні особливості. Виділяють 5 фенофаз онтогенезу са няшнику за морфологічними ознаками, «біологічним годинни ком» (кількість днів після сівби) і станом функцій його органі; (табл. 17).
При визначенні фази відмічають "її початок — той момент коли вона настає в 10% рослин, і кінець (повна фаза) — у 75Щ
|
Таблиця |
17. Фенологічні фази онтогенезу соняшнику |
|
|
Фаза |
Дні після сівби* |
Характерні процеси й ознаки |
|
Сходи |
12 |
Поява сім'ядолей і першої пари листків |
|
Поява кошика |
50 |
Поява потовщення («зірочки») на всрхівц |
|
стебла |
||
|
Початок цвітіння |
81 |
Розкриття язичкових квіток |
|
Фізіологічна |
106 |
Пожовтіння кошиків, епідерміс сім'янок |
|
стиглість |
легко шкрябається |
|
|
Технічна стиглість |
122 |
Побуріння кошиків, епідерміс сім'янок н |
|
шкрябається |
Середнє за 25 років. Дослідне поле ХДАУ ім. В.В. Докучаєш. Сорт ВНДЮК 654(И о 1 2—
78
г няшник сходить гіпокотилем, з'являється над грунтом у °„; пртлі При цьому зародковий корінець швидко заглиб-
ТїИГЛЯДІ Псі-"'- г
п п гпунт і закріплюється в ньому, а ппокотиль, продов-чи ріст, «висмикує» з грунту сім ядолі, що розкриваються, Ж' онячні батареї. Розпочинається фотосинтез. ЯК Встановлено, що в період сходів соняшник може жити за ра-поживних речовин насіння (у темноті, без живильного '■бстрату) протягом 12 діб. При цьому рослини досягають висо ти 24-38 см, а підсім'ядольне коліно витягується на 28—34 см. Це свідчить про можливість появи сходів з великої глибини.
Появу кошика визначають, переглядаючи та прощупуючи вер хівки! рослин, де в цей час спостерігається потовщення діамет ром 0,5-1,0 см, а верхівка має форму «зірочки». її утворюють скупчені радіально розташовані недорозвинені на цей час лист ки обгортки та верхівкові листки стебла, що прикривають мініатюрний кошик.
Цвітіння кошика починається з розкриття язичкових квіток. Підраховуючи кожного дня квітучі рослини, визначають дату на стання фази повного цвітіння. Вона дає змогу прогнозувати фа зи фізіологічної, технічної стиглості та строків збирання. На ступного дня після розкриття язичкових квіток (рідше — піз ніше або одночасно) починається цвітіння трубчастих квіток. Вони цвітуть за типом протерандрії, тобто пиляки (чоловічі ор гани квітки) у своєму розвитку випереджають маточку (жіночий орган).
Розкриваються бутони трубчастих квіток рано-вранці, нерід ко ще до сходу сонця. Цьому передує їх посилений ріст, що розпочався ввечері. У момент розкриття віночка пилякова труб ка та приймочка знаходяться на рівні його верхнього краю. У подальшому ріст пилякових ниток різко посилюється, і через 1,5-2 год пилякова трубка повністю виходить із віночка. У цей час пиляки пружні, заповнені зрілим пилком. Ріст стовпчика в період виходу пиляків майже припиняється, приймочка залиша ється на попередньому рівні. Незабаром після виходу пиляків з являється пилок на верхівці пилякової трубки. Це пилякова фаза розвитку трубчастої квітки (рис. 17). Потім уздовж пиляків утво рюються^ тріщини, пилок вільно висипається, розноситься ко-ахами й вітром. Залишки пилку виносяться в другій половині ДНЯт1арийм°чкою, яка виходить з пилякової трубки.
говпчика посилюється після виходу пилку, і приймочка и годині досягає верхнього краю пилякової трубки.
79
12 3 4 5 6 7
Рис. 17. Фази розвитку трубчастої квітки:
І — бутон; 2— пилякова фаза; 3, 4— приймочкова фаза; 5, 6 — квітки після запліднення; 7— нсзапліднена квітка
Вихід приймочки спостерігається о 17—19-й годині. Споча1) ку вона має вигляд конуса, а близько 21-ї години виходить пс вністю, лопаті її розкриваються, займають горизонтальне п< ложення. Починається приймочкова фаза розвитку трубчаст| квітки.
Запліднення відбувається вранці наступного дня. Приблизі через 2 год після цього лопаті приймочки завертаються дониз| а через 4 год наближаються своїми краями до стовпчика. Чере 8 год лопаті спірально закручуються й стовпчик разом з пиляко*! вою трубкою поступово втягується в трубку віночка (див. рис. Ш),| а через 24 год повністю ховається в ній. Якщо запліднення відбулося, стовпчик продовжує рости й високо піднімає приймо^ ку над віночком.
Таким чином, пилякова фаза розвитку трубчастої квітки трив^ 6—8 год, приймочкова — від однієї до кількох діб.
Цвітіння трубчастих квіток у межах кошика відбувається^ певній послідовності — від периферії до центру кошика. Оді часно розкривається кілька рядів бутонів, що утворюють цвітіння (табл. 18), тобто кожного дня зацвітає певна кількіс квіток — однієї зони.
Кошик цвіте в середньому 10 днів, найбільше бутонів р< кривається протягом першої половини періоду цвітіння. У жах лану соняшник цвіте 10—20 днів.
80
Таблиця
18. Динаміка цвітіння трубчастих квіток соняшника
12 3 4 5 6 7
Рис. 17. Фази розвитку трубчастої квітки:
І — бутон; 2— пилякова фаза; 3, 4— приймочкова фаза; 5, 6 — квітки після запліднення; 7— нсзапліднена квітка
Вихід приймочки спостерігається о 17—19-й годині. Споча1) ку вона має вигляд конуса, а близько 21-ї години виходить пс вністю, лопаті її розкриваються, займають горизонтальне п< ложення. Починається приймочкова фаза розвитку трубчаст| квітки.
Запліднення відбувається вранці наступного дня. Приблизі через 2 год після цього лопаті приймочки завертаються дониз| а через 4 год наближаються своїми краями до стовпчика. Чере 8 год лопаті спірально закручуються й стовпчик разом з пиляко*! вою трубкою поступово втягується в трубку віночка (див. рис. Ш),| а через 24 год повністю ховається в ній. Якщо запліднення відбулося, стовпчик продовжує рости й високо піднімає приймо^ ку над віночком.
Таким чином, пилякова фаза розвитку трубчастої квітки трив^ 6—8 год, приймочкова — від однієї до кількох діб.
Цвітіння трубчастих квіток у межах кошика відбувається^ певній послідовності — від периферії до центру кошика. Оді часно розкривається кілька рядів бутонів, що утворюють цвітіння (табл. 18), тобто кожного дня зацвітає певна кількіс квіток — однієї зони.
Кошик цвіте в середньому 10 днів, найбільше бутонів р< кривається протягом першої половини періоду цвітіння. У жах лану соняшник цвіте 10—20 днів.
80
|
Дні цвітіння |
Кількісні |
> квіток |
|
(зони) |
шт. |
% |
|
1 |
76 |
5,1 |
|
2 |
211 |
14,2 |
|
3 |
286 |
19,2 |
|
4 |
267 |
18,0 |
|
5 |
205 |
13.8 |
|
6 |
160 |
10.8 |
|
7 |
123 |
8,3 |
|
8 |
88 |
5,9 |
|
9 |
49 |
3,2 |
|
10 |
22 |
1.5 |
|
Разом |
1487 |
100,0 |
* Дослідне поле ХДАУ, сорт ВНДЮК 6540, 1968-1972 рр.
Соняшник— перехреснозапильна рослина. Самозапилення, тобто попадання пилку квітки на її ж приймочку, майже виклю чається в природніх умовах, бо пиляки й приймочка з'являють ся в різний час (часова ізоляція). Можливо, однак, перезапилен ня квіток у межах кошика — гейтоногамія. Популяції соняшни ку, як і інших перехресників, складаються з автофертильних та автостерильних біотипів, що спадково передають схильність до певного способу запилення.
Пилок соняшнику зберігає життєздатність протягом 6—12 діб, однак уже через 6 діб вірогідність запліднення різко знижу ється.
Масове проростання пилку на приймочці маточки спостері гається уже через 5-Ю хв після запилення, а через 1-1,5 год вибувається запліднення яйцеклітини. При запиленні великою кількістю суміші пилку численні пилкові трубки досягають ос нови стовпчика маточки уже через 30-40 хв. а невеликою кіль кістю - через 23 год.
зародковий мішок проникають декілька пилкових трубок, роте спермії тільки однієї з них беруть участь у заплідненні,
інших трубок використовується як поживний матеріал, лі 1Шник спилюється головним чином бджолами. Опти-На К1Л,ЬКІСТЬ бджіл — одна комаха на 4-Ю кошиків, або 1-2 ПРЦи ЇОС1М * На 1 га посівів. Найбільш ефективне бджолозапи-ННи в загущених посівах.
81
Фізіологічна стиглість насіння настає при пожовтінні ка. Характерна особливість фази — достатньо високі по урожайні якості насіння, не нижчі, ніж у зібраного в заг прийняті строки. Однак визначати фазу за кольором к можна лише приблизно, бо колір — суб'єктивне відчуття більш доцільно користуватися віком насіння — кількіст після цвітіння: фізіологічна стиглість настає в середньом; 25 днів (коливання — від 20 до 30 днів) залежно від сорту
рОКу. ФІЗІОЛОГІЧНО СТИГЛИЙ СОНЯШНИК НасІННЄВИХ ДІЛЯНО]
на збирати (роздільним способом), хоча насіння перебуває спокою, а накопичення врожаю триває.
Технічну стиглість відмічають у момент завершення насіння. Характерна ознака цієї фази — максимальна (не: юча) маса сухої речовини сім'янок.
Найточніший метод визначення технічної стиглості -вий або метод висушування.
Методика визначення технічної стиглості. Аналіз почі наприкінці наливу сім'янок — через 35—37 днів після цвіт повторюють через кожні два-три дні.
Рухаючись східцевою діагоналлю, у 20 місцях поля в 5 ] підряд виймають з кошика 3 сім'янки — по одній з пери ної, середньої й центральної зон — всього 300 сім'янок. С ки вміщують у тару, яка виключає випарування вологи. ^ раторїї сім'янки перемішують, відраховують 3 проби по 1 зважують, висушують при температурі 105—110°, доводячи солютно сухого стану. Аналіз припиняють після того, яі лютно суха маса залишається незмінною (не зростає) пр трьох визначень.
Дату настання технічної стиглості відмічають у той де: ли маса сухої речовини сім'янок досягла максимального
Цей метод найточніший з усіх відомих, але надто тру/ кий, потребує спеціального лабораторного обладнання, лого часу, значних витрат насіння та електроенергії.
Г.К. Фурсова запропонувала експрес-метод визначені нічної стиглості насіння соняшнику, який за точністю не пається ваговому, але надзвичайно простий, економічні змогу визначити стиглість сім'янок безпосередньо в полі
Відбір сім'янок проводять так, як описано вище, з тієк різницею, шо кожну сім'янку легко одноразово шкребуть ножем чи скальпелем (навіть нігтем). Дію можна повтор зворотному боці сім'янки.
82
Окремо піДрах°вУють і обчислюють у відсотках кількість сі-' ок в яких епідерміс зішкрябаний і незішкрябаний. Налив М Яч!чився (настала технічна стиглість), якщо сім'янки, в яких 3аК' оміс не зішкрябується, становлять не менш 75%. "'крім фенофаз, відмічають етапи органогенезу — періоди, про-ягом яких формуються певні органи рослини (табл. 19). Таблиця 19. Міжфазні періоди й етапи органогенезу соняшнику* ~~МІ^фазнГперїоди___________Етапи органогенезу______________
періоду І Д"1 І Укод^ єгапу |_______________________________________
Досаодовий: 12 І Перетворення зародка на паросток:
сівба —[сходи (8-19) ріст корінця, гіпокотиля,
сім'ядолей, зародкових листочків
Листоутіюрен- 38 II Утворення та ріст листя, стебла,
ця: сходи — (31-42) початок утворення кошика
поява кошиків
Активний ріст: 40** III Утворення та ріст елементів
поява кошикін (29—52) кошика (обгортки, квітколожа,
— шїітіння приквітників)
IV Утворення квіткових горбочків
V Формування оцвітини, закладання генеративних органів квітки (археспорогенез)
VI Формування пиляків і маточки, мікро- та макроспорогенез
IIІ Ріст бутонів трубчастих квіток, гаметогенез
VIII Розкриття язичкових і трубчастих квіток, поява пиляків і пилку, гаметогенез
ІХ Поява приймочок, запилення,
запліднення, зиготогенез
ормування \ Формування оплодня та насіннєвої
насіння: цвтн- оболонки, ембріогенез.
- фізіоло- виникнення спокою зародка пчна стиглість
XI Ембріогенез, інтенсивний палиїї,
початок виходу Із спокою, зневоднення насіння
Достигання на- VI т п
сіння- (Ь Прогресуюче згасання наливу.
гічна стигл'Л°~ активний вихід із стану спокою
- гі?\тЧна
СТИГЛІСТЬ
2а даними г.К. Фурсової.
-Рахуванням тривалості періоду цвітіння кошика.
83
На І етапі органогенезу нові органи не утворюються, за вЛ нятком бічних корінців, а лише розвиваються органи зародки тобто формується паросток.
II етап органогенезу розпочинається з диференціації клітя основи конуса наростання, внаслідок чого утворюються елемеЛ ти стебла та зачатки листків. Цей процес триває до початку дЛ ференціації верхівки конуса наростання — закладання елементі суцвіття. Таким чином, у період листоутворення формуються крім листя, усі інші вегетативні органи рослини.
Після появи кошика починається активний ріст стебла та іЛ ших вегетативних органів. Це найбільш «відповідальний» періЛ онтогенезу, оскільки саме в цей час формуються органи розмнд ження рослин — від елементів суцвіття до гамет, закладають» підвалини врожаю насіння. На період активного росту принаді 7 етапів органогенезу — від III до IX. Після запліднення трубчі стої квітки починається формування плодів та насіння, то&и перетворення стінок зав'язі на оплодень, а сім'язачатку — м насінину.
На X—XI етапах органогенезу формуються оплодень і насіЛ нєва оболонка, утворюються та інтенсивно ростуть органи зі родка, особливо сім'ядолі, в яких нагромаджуються про дуки фотосинтезу, тобто відбувається налив.
У період достигання насіння (XII етап) інтенсивність надиш прогресуюче знижується, розміри зародка, насінини та плоду деііі зменшуються внаслідок їхнього усихання, насіння активно ви ходить Із стану спокою.
Вважається, що саме етапи органогенезу є ті «кілочки», яких слід «прив'язувати» агротехнічні заходи впливу на росли Несвоєчасне застосування певного агрозаходу призводить до мщ нотратства, а інколи й шкодить рослинам.
Агрозаходи слід застосовувати з упередженням, тобто завча но створювати умови для нормального перебігу певного про це органотворення. Так, на початку II етапу органогенезу (фаза З пар листків) рекомендується проріджувати сходи з метою і ліпшення освітленості їх, тому що світло сприяє утворенню біл шої кількості листків, а на початку НІ етапу— квіткових го| бочків. Недостатня кількість вологи й елементів живлення V—X етапах органогенезу спричиняють аномалії розвитку та ц тіння трубчастих квіток, внаслідок чого утворюються різного р дефектні пл84
Налив насіння. Нагромадження продуктів фотосинтезу в на-
■ ні шо супроводжується збільшенням маси сухої речовини, називається наливом.
Дослідження, проведені в умовах східного Лісостепу України,
свідчать, шо:
• налив насіння (ядра сім янок) триває в середньому 40±3 дні; ■ суха маса оплодня збільшується протягом 16—19 днів;
• вологість сім'янок зменшується впродовж усього періоду наливу й досягає на момент його завершення 30—25%; вологість оплодня на цей час становить 50-45%, ядра — 26-21%;
• інтенсивність наливу значно вища в першій половині пе ріоду;,
• маса оплодня після досягнення максимальних значень у
першій половині періоду наливу дещо зменшується протягом другої половини внаслідок відтоку до ядра (реутилізації) деякої кількості пластичних речовин;
• лушпинність сім'янок досягає мінімальних значень (23— 21%) після завершення наливу ядра;
• накопичення олії в насінні починається з перших днів його розвитку й триває до кінця наливу, тобто 40+3 дні; найбільш інтенсивно синтез олії відбувається при вологості ядра в межах 60-30%, з 15-го по 30-й день після цвітіння рослин;
• олійність сім'янок зростає протягом 30-35 днів, а під кі нець наливу дещо зменшується внаслідок послаблення процесу жироутворення;
• олійність сім'янок у посушливі роки вища, ніж у роки з нормальним та надмірним зволоженням;
ріст зародка (збільшення маси сухої речовини) триває до кінця наливу насіння;
за тривалістю період плодоутворення найбільш стабільний серед інших періодів онтогенезу соняшнику;
крупність насіння залежить від тривалості й інтенсивності наливу, які, в свою чергу, контролюються температурою як про відним фактором;
основна ознака завершення наливу — максимальна (не-^ростаюча) абсолютно суха маса сім'янок.
ормування посівних та врожайних якостей насіння. Посівні робни ХарактеризУють насіння (посівний матеріал) як засіб ви-стота ЦТВа" ^° НИХ належить енергія проростання, схожість, чи-ніг-г, ' ВОлог'сть> маса 1000 шт., заселеність шкідниками, зараже-Н1СТЬ хв°робами.
85
Кожен з показників якості грунтується на певних властивої тях (здатностях) насіння: крупність— на здатності накопичував продукти фотосинтезу; схожість— на властивості пророста вологість— зберігати життєздатність при певному рівні оводн ності. Чистота, заселеність шкідниками й ураженість хвороба залежать від властивості культурних рослин створювати пев конструкції біоценоз, рівня їхнього імунітету, а також від агроте: ніки, умов зберігання, режиму роботи очисних машин тощо. П сівні якості нормуються стандартом і можуть бути використа певною мірою для прогнозування врожайності культури, хоч м урожайністю й посівними якостями немає прямої залежності.
Основним показником посівних якостей насіння є лабор торна схожість.
У соняшнику схожим вважається нормально проросле насін яке в стандартні строки й за стандартних умов утворило коріне довжиною не менше довжини сім'янки, гіпокотиль і дві сім'яд лі, що легко звільняються від оплодня. Схожість як показник ст ну функції формується в процесі розвитку насіння на материнсЛ кій рослині й залежить від його віку, умов вирощування. Поодіі нокі сім'янки проростають у 7-денному віці, однак кондипійш схожість забезпечує насіння не молодше 22—25-денного віку.
Проростанню насіння передує набухання — збільшення роя мірів внаслідок поглинання певної кількості води. Початок усмоя тування води — істотний момент у проростанні насіння: вод стимулює гідролітичну активність ферментів.
Інтенсивність набухання не є сталою. Спочатку вода погл нається з великою швидкістю, а приблизно через 2 год інтенси ність набухання різко зменшується і в подальшому залишаєте майже незмінною. Швидкість набухання та кількість поглинуті води залежать від віку насіння: чим воно молодше, тим швид набрякає й більше поглинає води. Для проростання 38-денн сім'янок соняшнику необхідно 53,5% води, 28-денних — 81, 21-денних — 96,8%. Стигле насіння соняшнику може пророс ти навіть при поглинанні 32—35% вологи.
Урожайні якості характеризують насіння як біологічний об'є Його особливістю є здатність до відтворення плодючих росл Про врожайні якості насіння свідчить урожайність потомст Під урожайністю розуміють плодючість популяції, а під прод тивністю — плодючість окремої рослини. Висновок про врож ні якості слід робити, перш за все, з кількості потомства (на нин), а не з їхньої маси.
86
у жайні якості, як і посівні, формуються під час розвитку ння на материнській рослині. Насіння соняшнику, яке до-наС1 25-28-денноґо віку, за врожайними якостями не поступа вся насінню старшого віку (табл. 20).
90 Урожайність потомства різновікового насіння соняшнику залежно від умов року, и/га
|
Вік насіння, дні |
Сприятливі роки (6 років) |
Несприятливі роки (6 років) |
Середнє за 12 років |
|
16 |
22,5 |
16,7 |
19,6 |
|
22 |
24,9 |
17,5 |
21,2 |
|
\ 25 |
25,9 |
17,3 |
21,6 |
|
28 |
25,6 |
17,8 |
21,7 |
|
31 |
25,2 |
18,7 |
21,5 |
|
34 |
26,і |
18,6 |
22,4 |
|
37 |
26,5 |
18,8 |
22,7 |
|
40 |
26,7 |
18,8 |
22,7 |
|
43 |
26,0 |
18,1 |
22,0 |
|
Середнє |
25,5 |
18,1 |
22,0 |
|
1,3 |
факт. теор. |
Умови впрошування потомства більшою мірою впливають на врожайність, ніж умови вирощування материнських рослин. У посушливі спекотні роки врожайні якості формуються швидше (виникають у більш молодому віці), ніж у прохолодні.
Таким чином, формування врожайних якостей насіння соня шнику триває залежно від умов року 19—28 днів.
Спокій та дозрівання насіння. Спокоєм називають стан життє здатного насіння, яке за сприятливих умов не проростає або має низьку схожість. Це органічний, або природний спокій. Стан насіння, що не проростає через відсутність необхідних умов, на зивають вимушеним спокоєм, або анабіозом. У такому стані пере-оуває насіння сільськогосподарських культур під час зберігання, щомий також вторинний або індукований спокій, який вини-п дією несприятливих факторів — високої або низької тем и і
рливих факто ператури, надмірного зволоження тощо.
*)Гаш*Шии спокій принципово відрізняється від вимушено-
ппо Перюд органічного спокою здійснюються конструктивні
' пов язані з розвитком насіння, а для вимушеного спо-
87
кою характерні прогресуючі з часом процеси деструкції, які дуть до зниження життєздатності насіння та до його загибелі.
Причини органічного спокою узагальнено поділяються на! групи: зовнішні або екзогенні— непроникність плодових і Д сіннєвих оболонок для води та повітря, фізичний опір, яки вони чинять зародку тощо; внутрішні (ендогенні) — особливою метаболізму та ступінь розвитку зародка, співвідношення в ньс] му різних гормонів, вміст води тощо.
СвІжезібранІ сім'янки соняшнику не проростають у стандарті строки, тобто перебувають у стані спокою, з якого виходять пі час зберігання насіння. У цей період відбувається так зване пШ лязбиральне дозрівання насіння, що проявляється в підвищена його схожості. Зрілим вважають насіння, яке забезпечує кой диційну (не менше 87%) схожість у стандартні (через 5 дні строки.
Тривалість післязбирального дозрівання залежить від віку н| сіння: чим воно молодше, тим довший період. Найбільше — щ 50 днів— дозріває 22—25-денне насіння, найменше— 15 20 днів — насіння, зібране в день завершення наливу.
Достигання насіння на рослині та дозрівання поза нею — аіі логічні процеси. Дозріти поза рослиною може насіння певно) віку— не молодше 19—28 днів.
Стан спокою виникає у насінні соняшнику в середньому рез 22 лні після цвітіння рослин і триває до кінця наливу протягом дозбирального періоду та деякий час після збирагі Хоча насіння за цих умов не проростає, в ньому відбувают процеси, які ведуть до проростання: перебуваючи в стані сгй кою, воно водночас виходить з нього. Вихід із стану спокою] період наливу називають власне дозріванням.
Тривалість спокою змінюється залежно від фази розвитку сіння. Так, «стаж» спокою в період власне дозрівання станови у 25-денного насіння — 3 дні, 34-денного — 12, 40-денного — днів (табл. 21). Насіння, зібране в кінці наливу (через 40 Д після цвітіння), перебувало в стані спокою 18 днів у період вл не дозрівання (т днів залежно від сорту й погодних умов) і стигало 18 днів після збирання, Отже, загальна тривалість с кою становила 36 днів.
Після завершення наливу починається дозбиральне дозрів ня, «стаж» якого щоденно збільшується при одночасному ско ченні тривалості післязбирального дозрівання. Через п днів п ля припинення наливу незібране насіння виходить із стану с
88
Тривалість спокою насіння соняшнику в різні періоди його Таолии ■ розвитку, дні
|
Дозрівання |
||||
|
Вік насіння |
г власне__| |
дозбиральне |
післязбиральне |
Разом |
|
_-----------------' |
0 |
— |
0 |
0 |
|
22 |
0 |
- |
52 |
52 |
|
25 |
3 |
— |
39 |
42 |
|
28 |
6 |
— |
30 |
36 |
|
31 |
9 |
— |
27 |
36 |
|
34 |
12 |
— |
22 |
34 |
|
І" |
15 |
- |
19 |
34 |
|
40 |
18(ш) |
0 |
18 |
36 |
|
43 |
18„ |
3 |
15 |
36 |
|
46 |
18„ |
6 |
14 |
38 |
|
49 |
18„ |
9 |
13 |
40 |
|
52 |
18„ |
12 |
12 |
42 |
|
...п |
18,. |
п' |
0 |
т+п' |
кою, в якому перебувало т + «'днів. Таким чином, тривалість спокою насіння залежить від його віку, тривалості наливу, стро ків збирання врожаю. Найкоротшим є спокій у 34-37-денного Інасіння. При перестоюванні рослин у полі після завершення на-|ливу насіння тривалість спокою дещо збільшується.
Спокій зародка соняшнику зумовлюється як зовнішніми, так її внутрішніми факторами. Систему цих факторів називають фі-Ьюаогічним механізмом гальмування (ФМГ). ФМГ притаманний Іяк зародку, так і оплодню. Це якісно різні механізми, пов'язані з різними функціями зародка й оплодня. Під час розвитку на-Ісіння змінюється співвідношення цих механізмів, а, отже, — і [тип спокою (табл. 22).
__ абдиця 22. Динаміка спокою насіння соняшнику, що достигає
Тип спокою
Вік
насіння, дні
Причини спокою
Маса сухої речовини,%
оплодня
зародка
Вологість, %
оплодня
Екзогенний 13-21 ФМГ оплодня ,100 21-55 Комбінований 22-36 ФМГ оплодня* 99-93 56-94 ФМГ зародка
енннй Старше ФМГ зародка 93-82 *ІО0 <50
36
зародка
77-71 73-50
73-51 50-26
<26
89
У період з 13-го по 21-й день після цвітіння зародок пере ває в спокої екзогенного походження: його проростанню пе шкоджає оплодень. Після видалення оплодня схожість заро, інколи сягає 90%.
Через 22 дні після цвітіння в сім'янках виникає комбіно ний спокій, зумовлений як ФМГ оплодня, так і самого зарод; Спокій насіння старшого віку (понад 36 діб) контролюється в трішніми механізмами, оплодень у цей час не впливає на пе біг процесу дозрівання зародка.
Органічний спокій зародка соняшника виникає внаслідок з воднення, коли вологість його знижується до 55—50%. Од зневоднення не тільки індукує спокій, а й переводить проце метаболізму на його переборення.
Таким чином, органічний спокій — це період онтогенезу, п тягом якого вдосконалюється функція зародка, посилюється й автономізація — здатність до самостійного функціонування в пр. родному середовищі.
При визначенні тривалості спокою й післязбирального дозрі вання слід використовувати біологічні маркери, зокрема вік на сіння (кількість днів після цвітіння), що дасть змогу отримат^ порівняльні дані.
Періоди й фази плодо- та сім'яутворення. Період розвитку Ц сіння від зародження до повної стиглості поділяють на кіль. фаз і подають його у вигляді схеми (моделі). Це полегшує спри няття інформації та ЇЇ використання в практичних цілях.
Плоди (сім'янки) — урожай соняшнику. З них при перерв1 одержують олію та інші продукти, їх використовують як посі ний матеріал. У процесі розвитку плодів формуються їхні сг. живацькі якості. Достигаючи, вони стають придатними до ви ристання в певних цілях. Плоди — нагромаджувачі органіки характеризуються кількісними показниками: масою, вологіс олійністю, лушпинністю тощо.
Сім'я містить у собі зародок— зачаток рослини. Функція мені — збереження й відтворення генетичної інформації. Зріл вважається сім'я, здатне виконати цю функцію. Критеріями з; лості сімені є показники, що свідчать про стан його функід схожість І врожайні якості.
Фази стиглості плоду та зрілості насіння не збігаються: у глому плоді (технічна стиглість) недозріле насіння (табл. 23)-(
Виходячи з цих міркувань, увесь процес розвитку сім'я поділяють на три періоди: формування, достигання, повна с
90
Таблиця 23. Періоди й фази розвитку плоду та сімені соняшнику
|
——-----— |
Плід |
Сім'я |
|||
|
——-----— |
Фаза |
Період |
Фаза |
||
|
Період |
назва |
термін настання або завер шення, дні* |
назва |
тривалість, дні* |
|
|
Форму вання |
Формування оплодня Формування сімені |
16-22 19-28 |
Формуван ня |
Передзаролок Становлення зародка (органогенез) |
0-5 6-25 |
|
Дости гання |
Фізіологіч на стиглість |
25-28 |
Дозрівання |
Власне дозрівання |
26-43 |
|
Технічна стиглість |
37-43 |
Дозбиральне дозрівання |
44-55 |
||
|
Збиральна стиглість |
49-55 |
Післязбираль не дозрівання |
56-64 |
||
|
Повна стиглість |
Повна стиглість |
>64 |
Фізіологіч на зрілість |
Фізіологічна зрілість |
>64 |
* Дні після цвітіння.
лість. У період формування виділяємо дві фази: формування опло дня, яке завершується через 16-22 дні після цвітіння, та форму вання сімені— 19-28 днів. Наприкінці першої фази розміри й маса оплодня досягають максимальних значень, а його регуля торна та захисна функції — досконалості (оплодень у цей час забезпечує спокій зародка). Наприкінці другої фази маса насін ня та Його структури досягають такого рівня (кількості), що ви никає нова якість— здатність проростати й формувати продук тивну рослину. Настає нова фаза - фізіологічна стиглість.
водночас виникає стан спокою, в якому насіння перебуває ня ппНЦЯ На™ву" а також >' ПЄР'ОД Дозрівання до й після збиран-споктп ■ Фшологіч*а стиглість триває стільки, скільки стан нки ,п И0Г° завеРшенні настає фізіологічна зрілість. Сім'я-спокою м°СЯГЛИ фізюлогічної стиглості, після виходу із стану використан°ТЬ ВИС0К1 П0СІБНІ й УРожайні якості, можуть бути М'янокяк г ЯК ПОСШНИЙ матєріал. Технологічні якості таких сі-Що налип і "РОВИНИ для переробки ще недостатньо високі, тому
Після зайР0МаДЖЄННЯ °ЛІЇ триває"
еершення наливу настає технічна стиглість. Вона ха-
91
рактеризується максимальною масою сухої речовини й олії, також високими посівними та врожайними якостями насінн що проявляються після виходу його із стану спокою.
З настанням технічної стиглості насіння інтенсивно знево, нюється, і через 12—15 днів стає придатним до збирання. Маємі фазу збиральної стиглості. У цій фазі вологість сім'янок колив^ ється в межах 16—14%, стан спокою триває.
Фаза повної стиглості настає після завершення наливу та піс. збирального достигання й триває доти, поки зберігаються сп живацькі якості насіння.
У розвиткові сімені, і, в першу чергу, зародка теж виділяюті три періоди: формування, дозрівання, фізіологічна зрілість. У перї| од формування сімені утворюється насіннєва оболонка, а зароГ док у своєму розвитку проходить етапи передзародка й станові лення (органоутворення). На етапі передзародка збільшується кількість, накопичується маса недиференпійованих клітин внасГ лідок багаторазового поділу зиготи (зигота — квадрант — октант -І глобула); органогенез починається з утворення серцеподібного зародка — появою зачатків сім'ядоль — і закінчується формуі ванням усіх структур, насамперед — апікальних меристем. ВнаеліІ док цього зародок набуває автономності — здатності функціонуї вати в природних умовах поза материнською рослиною.
Наприкінці фази зародок «занурюється» у спокій, триваліси якого максимальна. Період, протягом якого насіння, перебуваї ючи в стані спокою, підтримує метаболічний зв'язок з материні ською рослиною, — власне дозрівання.
Дозрівання — це період удосконалення функції зародка. ПіЛ ля виходу зародка із стану спокою настає фізіологічна зрілістт що характеризується здатністю насіння забезпечувати кондишйі ну схожість у встановлені строки й високу продуктивність поі томства.
За фізіологічною зрілістю визначають довговічність насіння господарська довговічність триває доти, поки насіння здатне заі безпечувати кондиційну схожість, біологічна — поки зберігає златі ність до проростання хоч одна насінина.
Таким чином, плід стигне (достигає), а в ньому зріє (дозрі вас) насіння. Достигання— процес формування товарних (спО живацьких) якостей, дозрівання — формування функції насіння -| здатностей до проростання й відтворення продуктивних рослим
Фізіологічна стиглість настає через 22—28 днів після цвітіння фізіологічна зрілість — через 56-64 дні. У момент сформуванН |
92
фізіологічної зрілості, про що свідчить кондиційна схожість, за вершується повний розвиток насіння.
Режими життя. Будь-який організм розвивається тільки за наявності в навколишньому середовищі певних умов — факто рів життя. Значення спадкової інформації не в тому, що вона до найменших дрібниць визначає всі деталі будови організму, а в здатності складної системи вибирати з навколишнього середо вища ті фактори, за допомогою яких спадкова інформація реалі зується в процесі формоутворення. Екологічні фактори поділя ють на три групи: 1) необхідні фактори; 2) фактори, які не є необхідними, але вони впливають на рослину; 3) фактори, до яких рослина байдужа. Серед необхідних факторів виділяють теп ло, світло, вологу, елементи живлення.
Для створення нормальних умов розвитку рослини необхід но, щоб фактори життя діяли в певних межах, складали певні системи, режими: температурний, водний, живлення, світловий.
Температурний режим. Вегетація соняшнику відбувається за постійного підвищення температури. Максимальна температура спостерігається в період наливу насіння (цвітіння — технічна сти глість).
Максимальна середньодобова температура в період цвітіння соняшнику — 23—25°С. Температура понад 28СС пригнічує рос лину, а понад 30°С — згубна для пилку.
Навіть за короткочасного (ЗО год) підвищення температури до 35—37"С у період бутонізація — цвітіння різко зменшується продуктивність і крупність насіння соняшнику, а високі темпе ратури в період появи кошика — технічної стиглості в 2 рази знижували продуктивність рослин і на 10,1 % — олійність насіння.
Соняшник досить стійкий до приморозків. У фазу сім'ядоль він витримує -3...-5°С, але у фазу першої пари справжніх листків така температура пошкоджує рослини. Для нормального розвит ку соняшник повинен «набрати» певну кількість ефективних тем ператур (>10°С).
Понад 64% тепла використовується соняшником у період від сходів до цвітіння, а решта — у період наливу насіння.
Температура — головний фактор навколишнього середовища, який впливає на швидкість перебігу фізіологічних процесів, а, ОтЖе, і на швидкість росту та розвитку рослин. Згідно з прави лом Ван-Гоффа, за наявності всіх необхідних факторів в опти-мальному поєднанні інтенсивність розвитку рослин збільшуєть-Ся в 2 рази при зростанні температури на І0°С.
93
Для появи сходів і росту паростка найсприятливішою є тем пература 10—15°С. За температури 25°С паросток інтенсивніше] росте, але помітно втрачає суху речовину підземної частини гі-| покотиля, що призводить до послаблення сходів.
Найактивнішу роль відіграє температура періоду сівба — схо ди. Вона впливає майже на всі показники якості насіння, особ-і диво на масу сім'янок. Чим нижча температура в цей період,] тим крупніші сім'янки. Маса сухої речовини сімені залежить,) головним чином, від температури періоду наливу (г=0,88). Олій-| ність сімені визначається температурою періоду сходи — цвітін-| ня: в період листоутворення (сходи — поява кошика) ця залежі ність негативна (г=-0,77), а в період активного росту (поява ко-і шика — цвітіння) — позитивна (г=0,70). Маса накопиченої в ядра олії залежить від температури періоду сівба — сходи (г=-0,62).| Прямий зв'язок між температурою і якістю олії — співвідношен ня в ній лінолевої й олеїнової кислот. За невисоких температур повітря в період наливу (16— 18°С) частка лінолевої кислоти в олії збільшується, а олеїнової — зменшується. Високі температур ри (35—37"С) гальмують процес жироутворення, зростає частка олеїнової кислоти в олії.
Водний режим. Вважається, що посухостійкість соняшнику не висока через великі витрати вологи та недостатню агресивністн кореневої системи.
Однак соняшник досить добре витримує дефіцит вологи й різко знижує врожайність тільки за умов жорсткого водного стресч в період появи сходів. За період вегетації соняшник витрача^ 3000—6000 т/га води, у тому числі в період від сходів до появі кошика— 20—30%, від появи кошика до цвітіння— 40—50, пі час наливу— 30—40%. Водоспоживання соняшнику зростає міру збільшення норм зрошення й азотних добрив (від 25 д< 50 кг д.р.). Високі дози азотних добрив (г^|00) знижують цей иоА казник.
Період, протягом якого рослини особливо чутливі до певного фактора життя, називається критичним. Поняття про критичним щодо вологи період у розвитку соняшнику введено Броуновим и 1897 р. (за Іконніковим, 1971). Тривалість цього періоду стано-І вить 40 днів: 20 днів до цвітіння й стільки ж— після цвітіння рослин. У критичний період нестача води навіть протягом ІЯ днів може зменшити врожай на 30-35%, а олійність насіння -4 на 10-20%. Соняшник задовольняє себе водою на 44-53гс за] рахунок ґрунтових запасів і на 56-47% — за рахунок опадів. Ви-
94
значено, шо на врожайність соняшнику найсильніше впливають опади осінньо-зимового періоду та в період сходи — поява ко-шика. Опади під час достигання знижують врожайність в основ ному внаслідок розвитку хвороб.
Посуха зменшує не тільки висоту, масу рослин, а й кількість повноцінного пилку. Як наслідок — кількість нормальних сім'я нок і врожайність соняшнику знижуються.
Запаси вологи в грунті зменшуються від сівби до кінця веге тації, однак в окремі роки наприкінці вегетації бувають більши ми, ніж на початку.
Для обчислення рівня забезпеченості місцевості вологою ви користовується гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК). У східному Лісостепу України ГТК соняшнику становить за період вегетації в середньому 1,06, що характерно для режиму нормаль ного зволоження. Посушливі та дуже сухі роки співвідносяться з роками нормальними, вологими та надмірно вологими як 1:1.
Режим мінерального живлення. Потреби соняшнику в елемен тах мінерального живлення визначаються хімічним складом ро слин і врожаю вегетативної маси та насіння. Соняшник нагро маджує у вегетативній масі, особливо надземній, більше калію, у насінні — азоту (табл. 24).
|
Таблиця 24. |
Хімічний |
склад різних органів |
соняшнику, % |
|
Органи |
N |
Р2О5 |
К2О |
|
Стебло, листя |
0,65 |
0,25 |
3,50 |
|
Кошик |
|||
|
Насіння |
2,70 |
1,15 |
1,46 |
|
Коріння |
0,71 |
0,23 |
0,80 |
Соняшник — рослина калієфіл («любитель» калію). Для утво рення 1 ц насіння та відповідної кількості вегетативної маси він споживає від 8 до 19 кг калію, тоді як фосфору — 2—3, азоту — 4-7 кг.
Урожай сухої речовини надземних органів соняшнику дося гає 80-100 ц/га, у тому числі 20—28 ц/га — насіння. Маса корін ня становить приблизно 20 ц/га за врожаю насіння 21,5 ц/га й вегетативна надземна маса — 67,5 ц/га. Соняшник утворює май же в 2 рази більше коріння, ніж ярі зернові, і в ньому нагро маджується в 1,5—2 рази більше, ніж у них, фосфору та азоту, в 5 Разів - калію.
95
На початку вегетації, до утворення кошика, соняшник пові льно розвивається й споживає мало поживних речовин. З по-і явою кошика й до кінця цвітіння інтенсивність живлення зрос-^ тає, а після цвітіння — прогресуюче зменшується аж до повної^ припинення наприкінці вегетації.
Відомі критичні періоди в споживанні рослиною елементів! живлення. Брак азоту у фазу утворення кошика має найбільший негативний вплив на врожайність соняшнику. Виключення азоч ту зі споживання на початку розвитку рослин дещо знижує вро-Л жайність насіння, а після цвітіння не впливає на неї. Надмірне живлення азотом на початку розвитку соняшнику також при-] зводить до зниження врожаю насіння. Доведено, шо соняшник виносить із ґрунту більше азоту, ніж його надходить у грунт зі добривами. Це перешкоджає проникненню нітратного азоту да ґрунтових вод.
Як критичний шодо споживання фосфору розглядається по чатковий період розвитку рослин — від сходів до утворення ко-І тика. Навіть короткочасне виключення фосфору з поживного розчину в цей час призводить до зниження врожаю. Нестача фосфору спричиняє порушення азотного обміну, зниження здат-^ ності коріння засвоювати азот. Це призводить до уповільнення розвитку рослин: зменшується їхня висота, кількість листя, кві-] ток у суцвітті, подовжується період вегетації. Фосфор підвищу осмотичний тиск клітинного соку, в'язкість протоплазми, жаро стійкість рослин, посилює фотосинтез І дихання. За цих умогі крупність насіння збільшується, а лушпинність — зменшується
Якщо рослини були добре забезпечені фосфором від сході до цвітіння, то наявність чи відсутність його в ґрунті після цві тіння не має значення. Адже рослини нагромадили достати кількість фосфору у вегетативних органах, з яких він потім за своюється в процесі реутилізації.
За вмістом фосфору в грунті та в рослинах розраховуєтьс потреба соняшнику в мінеральних добривах (табл. 25).
Наведені дані свідчать, що при високому рівні забезпеченості] грунту фосфором немає потреби вносити азотні добрива. І нав-[ паки: чим нижчий цей рівень, тим більшою має бути доза азот-1 них і фосфорних добрив.
Рівень споживання калію рослинами соняшнику залежить від рівня забезпеченості грунту цим елементом. Найбільше знижуй врожайність нестача калію в період утворення кошика. Надмір-1 на кількість калію в грунті на початку розвитку рослин теж нега-І
96
На початку вегетації, до утворення кошика, соняшник пові льно розвивається й споживає мало поживних речовин. З по-і явою кошика й до кінця цвітіння інтенсивність живлення зрос-^ тає, а після цвітіння — прогресуюче зменшується аж до повної^ припинення наприкінці вегетації.
Відомі критичні періоди в споживанні рослиною елементів! живлення. Брак азоту у фазу утворення кошика має найбільший негативний вплив на врожайність соняшнику. Виключення азоч ту зі споживання на початку розвитку рослин дещо знижує вро-Л жайність насіння, а після цвітіння не впливає на неї. Надмірне живлення азотом на початку розвитку соняшнику також при-] зводить до зниження врожаю насіння. Доведено, шо соняшник виносить із ґрунту більше азоту, ніж його надходить у грунт зі добривами. Це перешкоджає проникненню нітратного азоту да ґрунтових вод.
Як критичний шодо споживання фосфору розглядається по чатковий період розвитку рослин — від сходів до утворення ко-І тика. Навіть короткочасне виключення фосфору з поживного розчину в цей час призводить до зниження врожаю. Нестача фосфору спричиняє порушення азотного обміну, зниження здат-^ ності коріння засвоювати азот. Це призводить до уповільнення розвитку рослин: зменшується їхня висота, кількість листя, кві-] ток у суцвітті, подовжується період вегетації. Фосфор підвищу осмотичний тиск клітинного соку, в'язкість протоплазми, жаро стійкість рослин, посилює фотосинтез І дихання. За цих умогі крупність насіння збільшується, а лушпинність — зменшується
Якщо рослини були добре забезпечені фосфором від сході до цвітіння, то наявність чи відсутність його в ґрунті після цві тіння не має значення. Адже рослини нагромадили достати кількість фосфору у вегетативних органах, з яких він потім за своюється в процесі реутилізації.
За вмістом фосфору в грунті та в рослинах розраховуєтьс потреба соняшнику в мінеральних добривах (табл. 25).
Наведені дані свідчать, що при високому рівні забезпеченості] грунту фосфором немає потреби вносити азотні добрива. І нав-[ паки: чим нижчий цей рівень, тим більшою має бути доза азот-1 них і фосфорних добрив.
Рівень споживання калію рослинами соняшнику залежить від рівня забезпеченості грунту цим елементом. Найбільше знижуй врожайність нестача калію в період утворення кошика. Надмір-1 на кількість калію в грунті на початку розвитку рослин теж нега-І
96
Таблиця 25. Шкала ґрунтової та рослинної діагностики потреби соняшнику в мінеральних добривах
|
рівень забезпеченості грунту фосфором |
Вміст Р2О5 у Грунті за Чириковим, мг/100 г |
Доза основного добрива |
Вміст Р2О5 у рослинах, % |
Підживлення |
|
———-— „ Низький Середній Високий |
до 20 ^Ри До 0,8 Н2ОРзо 20-24 М:оР,0 0,8-1,1 0 >24 0 >1,1 0 |
тивно впливає на врожайність соняшнику, — за цієї умови зни жується надходження до рослин азоту та фосфору.
Соняшник виносить з грунту значну кількість хлору, натрію. у зв'язку з цим його рекомендують вирощувати на засолених грунтах з метою розсолення їх. Соняшник споживає багато бо ру— у 4 рази більше, ніж цукрові буряки. Доцільно разом з ін шими елементами живлення вносити бор— 1,2—1,5 кг/га.
Таким чином, мінеральне живлення соняшнику за фізіоло гічною потребою рослин та їхньою продуктивністю розділяють на три періоди: перший — період помірного живлення азотом і калієм, посилене — фосфором (сходи — утворення кошика); дру гий (поява кошика — цвітіння) — посилене живлення всіма еле ментами; третій (цвітіння — технічна стиглість) — помірне жив лення азотом і фосфором, посилене — калієм.
Світловий режим. Вважається, що основним фактором росту й розвитку соняшнику є довгий світловий день з підвищеною інтенсивністю світлового потоку, збагаченого короткохвильовою й ультрафіолетовою радіацією. Період від сходів до появи двох-трьох пар листків є критичним для соняшнику щодо світла. У цей час саме світло визначає потенційні можливості популяції. Піл дією світла відбувається активна диференціація клітин ме-ристеми конуса наростання. Завдяки цьому формується більша кількість листків, закладається більше квіткових горбочків, з яких У подальшому утворюються квітки. Максимальне використання світла (95,6%) припадає на фазу наливу: у цей час утворюється основна кількість органічної речовини.
Проте освітленість рослин впливає не тільки на врожайність. виявлено пряму залежність між кількістю годин сонячного ся яння в період від сівби до настання фази двох листів і вмістом °лії в насінні, причому високоолійні сорти мають коротший пе-Р'од підвищеної чутливості до якості світла, ніж низькоолійні.
97
За короткого дня й високої температури (Африка) олійніст^ соняшнику нижча, ніж в умовах довгого дня та низьких тем неї ратур у Центральній Європі. У роки з сонячною весною сонящі ник сильніше вражається вовчком, але олійність його зростам Фони різної якості світла в умовах фітотрону є аналізуючими Вони дають змогу проводити відбір рослин за стійкістю проті вовчка, високою олійністю тощо [ЗО].
Соняшнику властивий фототропізм — зміна напрямку росту стебла у відповідь на однобічну дію світла. Верхівки рослин (а : появою кошиків— і кошики) повертаються за Сонцем. Після припинення росту рослини «завмирають», «дивлячись» на Схід! Явище фототропізму пояснюється різною швидкістю росту освіті лених і неосвітлених (менш освітлених) тканин внаслідок різної концентрації в них гормонів (ауксинів). В освітлених тканина! нагромаджується менше гормонів, ніж у неосвітлених. Тому ріс! освітлених тканин гальмується, а неосвітлених— посилюється що призводить до скривлення стебла в бік світла.
Фототропізм соняшнику вивчений недостатньо. При побіли ному погляді вранці на квітучий лан соняшнику помічаємо. гц<1 всі рослини «дивляться» на Сонце, яке щойно зійшло. Алеї вивчивши спрямування кожного кошика, приходимо до виснові ку, що не всі рослини орієнтовані на Схід, деякі з них «заблукали! і мають інше спрямування (табл. 26).
Наведені дані свідчать, що тільки 60—66% рослин зорієнтовш валися вранці на Схід, увечері — на Захід, решта (40—34%) мали
Таблиця 26. Кількість кошиків, орієнтованих відносно різних сторін І світу, %. Сорт ВНДЮК 6540. Дослідне поле ХДАУ, 25 липня 1981 р. І
Масове цвітіння
щ інш
|
Сторони свггу |
6 годин |
18 годин |
|
Схід |
60,5 |
8,7 |
|
Захід |
6.9 |
66,1 |
|
Північ |
5.0 |
1,7 |
|
Південь |
4.6 |
2,0 |
|
Південний схід |
7,3 |
8,1 |
|
Південний захід |
6,8 |
1,7 |
|
Північний схід |
5,4 |
2,2 |
|
Північний захід |
1.2 |
1,4 |
|
Зеніт |
2,3 |
8,1 |
98
|
Зеніт |
2,3 |
8,1 |
інші спрямування. Ступінь виявлення фототропізму залежить від різних факторів: фази розвитку рослин, сорту, стану погоди тощо.
На жаль, обмаль спостережень не дає змоги дати задовільну відповідь на запитання: чому деякі рослини відхиляються від основного напрямку руху схід—зеніт—захід?; чому після завер шення цвітіння більшість рослин залишається зверненою на Схід?
Відповідь на останнє запитання може бути такою. Оскільки рослини здійснюють фототропічні рухи під час росту, а більш активно вони ростуть вночі (світло гальмує ріст), логічно при пустити, що саме вранці (орієнтація на Схід) сонячне світло ос таточно загальмовує ріст стебла, який ледь тривав уночі. Росли ни, які ростуть і вранці, можуть у будь-який момент припинити цей процес під час руху на г^іляху схід—зеніт—захід або в зворот ному напрямку.
Рослини, що «заблукали», можливо, мали недостатню кількість гормонів, морфологічних або анатомічних особливостей, були затінені розташованими поряд рослинами перед посівами тощо.
Властивість соняшнику орієнтувати кошики на Схід слід ура ховувати під час сівби. Вважається, що кращі наслідки дає роз міщення рядків у напрямку північ—південь. При цьому кошики повертаються в міжряддя, краще освітлюються, швидше висиха ють, а під час збирання їх менше втрачають. За розміщення ряд ків у напрямку схід—захід кошики «дивляться в потилицю» один одному, менше опромінюються, а при збиранні врожаю його втрати зростають порівняно з напрямком північ—південь. Це пояснюється тим, що по відношенню до рядків, розміщених у напрямку північ—південь, комбайн, збираючи врожай, рухаєть ся під прямим кутом до нахилу кошиків, рівномірно їх зрізає та підбирає. Якщо рядки розміщено в напрямку схід—захід, ком байн, рухаючись на схід, наїжджає на рослини з нахилом у бік поникання кошика, а рухаючись у зворотному напрямку, ударяє кошиком «у лоб». Звідси зростання втрат насіння й кошиків.
Гібриди й сорти
Будь-який сорт соняшнику по суті— гібридна популяція з великою кількістю біотипів. Вони вирізняються за олійністю, вРожайністю, стійкістю проти хвороб і шкідників, але вирівняні За тривалістю періоду вегетації, висотою рослин, кольором сім"янок.
Останнім часом в Україні набули поширення гібриди, що ма- ряд істотних переваг перед сортами: урожайність вища на
98
99
10—15%; рослини вирівняні за морфологічними ознаками, три валістю фаз розвитку, дружно достигають, зменшуючи цим ви! трати на післязбиральну обробку насіння; утворюють невеликі вегетативну масу. Останнє сприяє скороченню енерговитрат на збиранні врожаю та підготовці грунту під наступну культуру сі| возміни.
На 2001 р. до Реєстру сортів рослин України було внесено 77 гібридів і 8 сортів соняшнику.
Українські гібриди (їх 20) і сорти (5) створено в науково] дослідних установах Харкова (9), Запоріжжя (8), Одеси (6), Києві (2). Ще 9 гібридів створено разом з працівниками іноземний установ Угорщини, Франції, Австрії, Югославії, Росії.
Із європейських країн найбільша результативність селекції сої няшнику у Франції — 19 гібридів. Крім того, є гібриди УгорщиІ ни, Бельгії, Югославії, Австрії, Голландії.
За тривалістю вегетаційного періоду гібриди соняшнику поі діляють на такі групи:
1. Скоростиглі (період вегетації 80—90 днів). До них належатш Візит, Запорізький 14, Кий, Красень, Одеський 149, ПринтасолІ Тиса, Флорес, Харківський 49.
2. Ранньостиглі (90—100 днів) — Аліанде, Альціон, В206, Галя Дунай, Запорізький 26, Запорізький 9, Красотка, Масса, Натілі Ной, Одеський 122, Одеський 249, Оптизол, Ритм, Савинка, Сані кара, Світоч, Слов'янин, Сонроза, Сула, Український Р,, ФіссІ та, Франкосоль, Хайсан 321.
3. Середньоранні (100—110 днів) — Аламо, Апісол, В306, Дені верз, Днєпр, Згода, Зустріч, Ісостар, Казіо, Казол, Люсил, Марі ко, Медальон, Мелоді, Одеський 123, Одеський 504, Оріон, По-] гляд, Сантьяго, Супер 25, СФ-187, Урсус, Харківський 58.
4. Середньостиглі (понад ПО днів)— Днєстр, Євроф.юр. Краснодарський 885, Опера, Санстар, Хортиця.
За вимогами до грунтово-кліматичних умов гібриди поділ ють на 3 групи:
• гібриди для степової зони: Арена, В206, В306, Візит, Дуна Запорізький 14, Запорізький 26, Згода, Кий, Красень, Мелод Ной, Опера, Погляд, Принтасол, Прометей, Ритло, СФ-187, Тис Фієста;
• гібриди для Лісостепу: Усостар, Апісол, Галя, Денвер-3, Є рофлор, Запорізький 28, Запорізький 9, Касол, Люсил, Марксі Масса, Медальон, Натіл, Сантьяго, Сонриза, Супер 25, Урсу Фантасол, Флорес;
100
. гібриди, які можна успішно вирощувати як у Степу, так і в Шсостепу: Аліанце, Аламо, Альціон, Днєпр, Днєстр, Зустріч, Казіо, Краснодарський 885, Красотка, Одеський 122, Одеський 123, Одеський 149, Одеський 249, Одеський 504, Оптизол, Орі-оНі Савинка, Санкара, Санстар, Світоч, Слов'янин, Сула, Україн ський Р, Франкосоль, Харківський 49, Харківський 58, Хортиця.
Серед зареєстрованих сортів соняшнику використовуються як олійні Харківський 3, Харківський 7, Прометей, Постолянсь-кий, Чумак. Кондитерськими сортами добре себе зарекоменду вали Запорізький кондитерський, Донський крупнонасінний, СПК (Краснодар). ч
Олійні сорти характеризуються високим вмістом олії та низь кою лушпинністю. За цими показниками, а також за крупністю сім'янок вони переважають гібриди, проте дещо поступаються за збором олії з гектара. Якщо порівняти сорт соняшнику Хар ківський 3 з гібридом Світоч, то в сорту вміст олії досягає 54-55%, у гібрида— 51—53, лушпинність — відповідно 19—21 і 22-24%, маса 1000 сім'янок— 70-90 г і 58-62 г.
Кондитерські сорти соняшнику крупнонасінні (маса 1000 шт. — до 150 г), з невисокою олійністю (42,5—48,5%), але з підвищеним вмістом білка в сім'янках (16—18%), середньостиглі.
В олії сортів і гібридів соняшнику міститься в середньому 30-35% олеїнової кислоти й 60-65% — лінолевої. Підвищений вміст олеїнової кислоти поліпшує смакові якості, фізіологічну цінність олії. В оливковій олії вміст олеїнової кислоти дуже ви сокий — 80%. Вона вважається еталоном харчової олії.
У Всеросійському НДІ олійних культур ім. В.С. Пустовойта хімічним мутагенезом і добором створили сорт соняшнику Пер-венець, в олії якого вміст олеїнової кислоти досяг 80%.
Наводити характеристики всіх 85 зареєстрованих гібридів со няшнику недоцільно, тому в табл. 27 висвітлено дані про 9 гіб ридів вітчизняного походження (по три гібриди, створених у Хар кові, Запоріжжі, Одесі).
Крім олійних і кондитерських сортів і гібридів соняшнику до Реєстру сортів рослин України внесено 3 сорти й 1 гібрид деко ративної форми, а також 1 сорт кормового призначення.
Декоративні форми створено в Інституті олійних культур уААН. Це Лунний, Кармен, Надія, гібрид Юліана. . Сорт кормового соняшнику Печеніг виведено в Одеському С1:іьськогосподарському інституті схрещуванням соняшника з то пінамбуром з наступним відбором гіллястих, стійких проти вов-
101
* Вміст олеїнової кислоти 85%.
чка, високорослих рослин. Урожайність зеленої маси в серед-; ньому 820 ц/га, максимальна — 1075 ц/га. Районований з 1983 р., внесений до Реєстру сортів рослин України також і на 2001 р.
Технологія вирощування, обробки та зберігання насіння
Вирощувати насіння означає, перш за все, створення умов для формування його високих урожайних якостей при збере женні всіх інших спадкових ознак і властивостей сорту.
Урожайні якості насіння (здатність відтворити популяцію зі певним рівнем продуктивності) формуються, в основному, в пе-Г ріод його розвитку на материнській рослині. Насіння не тількі несе в собі генетичну інформацію, але й у широкому значенні «спадкоємцем» усіх впливів навколишнього середовища на ма теринську рослину. Значного збільшення врожайності можна очі кувати тоді, коли встановлено закономірності впливу материн ської рослини на насіння й розроблено селекційні програми, щ< забезпечують отримання відповідних реакцій.
Отже, задача насіннєзнавства й насінництва — виявити фак тори, здатні викликати максимум позитивних модифікацій в ембі ріональний період, задача селекції — створення сортів з ширСИ кою нормою реакції в цей період.
На врожайні якості насіння соняшнику впливають переваж-] но грунтово-кліматичні та погодні умови. Насіння, впрошене в Краснодарському краї, забезпечило в потомстві за умов Самару
102
ської й Воронежської областей вишу врожайність, ніж місцевий посівний матеріал. Насіння, вирощене в одній місцевості в різні роки, розрізнялося за врожайністю потомства на 2—3 ц/га. Най більш сприятливі умови для вирощування насіння соняшнику створюються в степовій зоні.
З усіх чинників навколишнього середовища наисильніше впли ває на врожайні якості насіння температура, що здатна виклика ти тривалі модифікації. Вирощування рослин за постійної ден ної й нічної температури (10, 17, 20°С) викликало зменшення інтенсивності росту і продуктивності рослин протягом трьох по колінь. Тепловий стрес, який зазнає рослина у фазі проростан ня, може вплинути нахгривалість спокою насіння.
Рослини надзвичайна чутливі й схильні до мінливості на над ранніх етапах розвитку, коли навіть незначні зрушення можуть призвести до помітних наслідків при формуванні врожаю.
Сім'я (насінина), як орган розмноження, формується на рос лині протягом певного часу: утворюється його структура, з'явля ється й удосконалюється функція, через деякий час (у певному віці) насіння набуває здатності проростати, відтворювати про дуктивну рослину. Вік (час) є основним критерієм стиглості та зрілості насіння, показником його посівних і врожайних якос тей.
У біології час— така сама фундаментальна категорія, як і у фізиці. Будь-який процес, здійснюваний у живій природі на будь-якому рівні, характеризується певною тривалістю.
Формування врожайних якостей насіння соняшнику прак тично завершується при досягненні 25—30-денного віку: насін ня, зібране через 25—30 днів після цвітіння рослин, за врожай ними якостями не поступається насінню пізніших строків зби рання.
Цей процес завершується раніше, ніж формування врожаю в цілому (налив насіння триває 40—43 дні). У цьому є біологічна Доцільність: економія енергії (реалізація функції за менших ви трат енергії) у сполученні з можливістю накопичення надлишку метаболітів (елемент системи міцності онтогенезу). Біологічна Доцільність полягає ще й у тому, що сім'я закінчує формування своїх основних структур і функцій до початку відмирання рос лини: жива рослина — надійний захист.
Десикація — штучне підсушування рослин перед збиранням УРожаю — давно відомий і загальновизнаний агрозахід. Його суть полягає в тому, що десиканти (реглон, грамоксон, дипиридил-
103
фосфат, диметилин, хлорат магнію, баста та ін.) викликають зне воднення тканин і на 10-15 днів прискорюють достигання со няшнику. Десикацш зменшує втрати при збиранні насіння, його засміченість, гальмує розвиток гнилей, підвищує врожайність і якість насіння. Воно, зібране з попередньою десикацією, краше зберігається, менше вражається мікроорганізмами. Десикацію за її наслідками прирівнюють до роздільного збирання; збільшує ться маса насіння, підвищується його схожість, поліпшуються врожайні якості.
Проте десикація поліпшує врожайні якості тільки молодого (15—20-денного) насіння, зменшуючи водночас олійність потом-стпа. На посівні та врожайні якості насіння старшого віку воно помітно не впливає. Рання десикація в умовах надмірного зво ложення в 2-3 рази збільшує ураженість рослин гнилями порів няно з необробленими рослинами.
Рекомендується товарні посіви обробляти десикантами через 40-45 днів після цвітіння рослин, насіннєві ділянки — через 35— 40 днів за вологості насіння не вищій за 40%.
Відома величезна кількість заходів і засобів впливу на насін ня в післязбиральний період. Найбільш відомий захід — протру ювання насіння, тобто обробка його інсектофунгіцидами з ме тою знищення патогенної мікрофлори, захисту від шкідників. Шкідники й хвороби не тільки фізично порушують структуру насіння, утруднюючи функціонування його органів, але й спри чиняють гормональний дисбаланс, виділяють сторонні фізіоло гічно активні речовини. Для відновлення структури, гомеостаза й гомеореза потрібні додаткові енергія, час. Внаслідок цього адап-тивність і продуктивність систем знижується. Для поліпшення посівних і врожайних якостей рекомендують: замочувати насін ня у воді, розчинах фізіологічно активних речовин, солей, кис лот, лугів, антибіотиків, екстрактів з пророслого насіння; соняч но-теплове обігрівання; використання електричних, магнітних полів, ультразвуку, вібрації, лазерних променів і т.ін.
Однак більшість із перелічених засобів нетехнологічні або не рентабельні. Тому питання впливу на насіння в післязбираль ний період залишається актуальним і донині. Низька ефектив ність способів впливу на насіння пояснюється також несвоєчас ним застосуванням їх. З теоретичного погляду, враховуючи винятково важливу роль екологічної інформації в момент «зчиту вання» нових порцій генетичної інформації, ефективно вплива ти на рослину та насіння можна у фази мейозу, утворення зиго-
104
ти, на початку набрякання, проростання насіння, диференціації конуса наростання стебла тощо.
Вибір попередника. Кращі попередники соняшнику — озимі та ярі колосові, задовільні — кукурудза на силос і зерно, небажа-НІ __ гречка, цукрові буряки, овочеві культури. Не рекомендує ться розміщувати соняшник після сої, гороху, квасолі, тому що ці попередники можуть накопичувати інфекцію сірої й білої гни лей. Не допускається розміщення соняшнику після кукурудзи, вирощуючи яку, застосовували триазинові гербіциди, а також — повернення соняшнику на попереднє місце раніше, ніж через 6—8 років.
Дотримання сівозміни дає змогу без додаткових витрат запо бігати накопиченню вгрунті інфекції, хвороб та шкідників.
При повторному розміщенні соняшнику його врожайність у Запорізькій області знижувалась у середньому на 6,9 ц/га, а олій ність насіння — на 1,1—3,2%.
Обробіток грунту. Залежно від грунтово-кліматичних умов за стосовують різні системи основного обробітку грунту: звичай ний зяб, поліпшений зяб, напівпар, пошаровий, протиерозій ний обробіток і т.ін.
Звичайний зяблевий обробіток включає лущення стерні дис ковими лущильниками й зяблеву оранку на 20-22 см. В ерозій но небезпечних районах замість дискового лущення застосову ють неглибокий обробіток культиватором-плоскорізом, а замість оранки — глибоке розпушування грунту плоскорізом — глибо корозпушувачем.
Поліпшений зяблевий обробіток застосовують на полях, засмі чених багаторічними коренепаростковими бур'янами. Протягом літа такі поля 2-3 рази обробляють дисковими й лемішними лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см, а у вересні—жовтні здійснюють оранку на 20—22 см. При сильному засміченні поля коренепаростковими бур'янами їхні сходи (розетки листя) обро бляють гербіцидом 2,4-Д (2,5 кг/га) за 1,5-2 тижні до оранки.
З метою знищення багаторічних бур'янів шляхом виснажен ня застосовують пошаровий обробіток грунту на 6-8, 8-Ю, 12-14 см і глибоку оранку на 27—30 см.
Вибір системи основного обробітку грунту залежить не тіль ки від рівня його засміченості та видів бур'янів, погодних умов, але й від економічних можливостей господарства.
Мета будь-якого способу роботи з грунтом — знищення бу р'янів та накопичення вологи. Соняшник слабо реагує на глибо-
105
кий обробіток грунту: глибока оранка (27—30 см) не має перева ги перед звичайною (20—22), а в деяких випадках дає навіть не гативний економічний ефект.
Доцільно перед сівбою соняшнику проводити передпосівну культивацію з боронуванням і шлейфуванням без закриття во логи рано навесні за умови вирівняння зябу восени. При цьому знищується значно більше бур'янів, ніж за інтенсивного обро бітку (закриття вологи + рання культивація + передпосівна куль-. тивація), а врожайність не зменшується.
Протипоказані мінімальному обробітку переущільнені, запли ваючі грунти з низьким вмістом гумусу (<4%), неякісно зорані тощо.
Удобрення. Для утворення 1 ц насіння й відповідної кількості вегетативної маси соняшник використовує в середньому 6 кг] азоту, 2,6 кг фосфору й 18,6 кг калію. Будучи рослиною-1 калієфілом, він використовує калій, якого не беруть інші росли- і ни. Рівень споживання елементів живлення залежить від бага тьох факторів, у тому числі — від генетичних особливостей сор-| ту чи гібрида.
Соняшник належить до культур з помірною реакцією на удоб- | рення: максимальний приріст урожайності від оптимальних доз] добрив становить 4—5 ц/га. Ефективність добрив обумовл юється строками, способами їх внесення, наявністю елементів живлен ня, особливо фосфору, погодними, грунтово-кліматичними умо-1 вами тошо (табл. 28).
Таблиця 28. Орієнтовні дози мінеральних добрив для соняшнику в основних зонах вирощування, кг/га д.р.
|
Зони |
N |
Р2О5 |
к2о |
|
Південний Степ |
30-60 |
40-90 |
0 |
|
Північний Степ: |
|||
|
центральні райони |
30-40 |
60 |
0 |
|
східні райони |
60 |
40-60 |
40-60 |
|
Лісостеп центральний і південний |
60 |
40-90 |
40-60 |
|
Лісостеп північний |
45 |
60 |
90-120 |
На чорноземах вилугуваних, карбонатних звичайних і півден них, де розмішуються основні посіви соняшнику, кращі резуль тати забезпечують азотно-фосфорні добрива при співвідношен ні М:Р=1:1,5 або 1:1, найбільш ефективна норма Г\ї р
ї„„ р
40-6СГ60.
106
ійних добрив виправдано тільки на грунтах з низьким вмістом цього елементу. Найбільш доцільно вносити добрива локально — перед сівбою за допомогою сівалок або культивато-рів-підживлювачів, а також під час сівби в дозі ^0Р15К15 Остан нім часом у деяких господарствах Запорізької, Луганської, До нецької та інших областей під соняшник стали вносити гній по 20—25 т/га, що забезпечує зростання врожайності на 2—5 ц/га.
Для сівби використовують насіння, яке відповідає нормам Держстандарту (табл. 29).
Таблиця 29. Норми якості насіння соняшнику за ДСТУ 2240-93
|
Категорія насіння |
Типовість, % (мінімум) |
Панцирність, % (мінімум) |
Стерильність материнських ліній, % (мінімум) |
Вміст насіння |
Енергія проростання, % (мінімум) |
Схожість, % (мінімум) |
|||
|
основної культу ри, % (мінімум) |
у т.ч. облущених, % (мінімум) |
інших видів, шт./кг (максимум) |
|||||||
|
куль турних |
бур'я нів |
||||||||
|
Сорти |
|||||||||
|
ОН |
99,9 |
99,0 |
- |
100 |
1,0 |
0 |
0 |
87 |
92 |
|
ЕН |
99,8 |
98,0 |
- |
99 |
1,0 |
3 |
2 |
87 |
92 |
|
РНі-з |
98,0 |
96,0 |
98 |
2,0 |
10 |
5 |
82 |
87 |
|
|
Батьківські форми гібридів |
|||||||||
|
ОН |
99,9 |
99,0* |
98 |
98 |
1,0 |
5 |
3 |
80 |
85 |
|
ЕН |
98,0 |
98,0* |
95 |
97 |
2,0 |
10 |
5 |
80 |
85 |
|
рн,_3 |
98,0 |
97.0* |
95 |
97 |
3,0 |
10 |
5 |
- |
80 |
|
Перше покоління гібридів |
|||||||||
|
Р, |
98,0 |
97,0 |
- |
98,0 |
3,0 |
10 |
5 |
- |
85 |
* Лише для материнських форм.
Маса 1000 насінин батьківських форм І першого покоління гібридів не нормується, вміст склероціїв білої та сірої гнилей у насінні не повинен перевищувати 3 шт./кг.
Для обробки насіння перед сівбою використовують ровраль, апрон, ТМТД, Тиган С, аклеллік та ін.
Сіють соняшник сівалками СУПН-8, СПЧ-6М при стійкому прогріванні 10-сантиметрового шару грунту до 8— 10°С.
Глибина загортання насіння у вологий грунт — 5—6 см, при пересиханні верхнього шару грунту— 7—8 см, оптимальна нор-
107
ма висіву й густота рослин залежать від призначення посіву. На товарних посівах перед збиранням має бути на гектарі 50—60 тис. рослин гібридів, 40-45 тис. — сортів.
Догляд посівів передбачає розпушування грунту й знищення бур'янів, а також боротьбу з хворобами та шкідниками.
Через 5—6 днів після сівби проводять досходове боронування, а в період утворення 2—3 пар листків — посходове. Швидкість руху агрегату в першому випадку — 5—6 км/год, у другому — 4— 5 км/год. Міжрядний обробіток здійснюють, у першу чергу, на полях, засмічених коренепаростковими бур'янами. Глибина пер шого обробітку міжрядь— 10—12 см, другого— 8—10 см. Для боротьби з однорічними бур'янами ефективне передпосівне вне сення гербіцидів — трефлана (1,25—1,5 кг/га д.р.) або прометри-на (1,5—2 кг/га д.р.). За наявності на 1 м2 двох і більше жуків сірого бурякового довгоносика посіви обробляють амбушем (0,1л/га), волатоном (1,5 л/га), децисом (0,5 л/га) чи іншими інсектицидами. Якщо чисельність попелиці перевершує поріг шкодочинності (>50 шт./м2), застосовують карбофос.
За несприятливих умов у період достигання соняшнику про водять десикацію товарних посівів, якщо вологість насіння ЗО— 25%, насіннєвих ділянок — 35—30%. Для десикації застосовують препарат баста (2—3 л/га), реглон (2—3 л/га), хлорат магнію (15— 20 кг/га), або суміш реглону та хлорату магнію (1 л+10 кг). Вит ратна норма розчинів — 100—120 л/га.
Збирають соняшник комбайном СК-5 «Нива» із пристосу ванням ПСП-1,5, або комбайнами Дон-1200 і Дон-1500 з при стосуваннями відповідно ПСП-8 і ПСГТ-10 (вологість насіння 8-10%).
Післязбиральна обробка й зберігання насіння. Зразу після обмо лоту кошиків ворох негайно очищують, а за необхідності — під сушують.
Для первинного очищення насіння використовують різні на сіннєочисні машини й комплекси: ОСП-25, СМ-4, «Петкус К547А» та ін.
Не виключено підсушування насіння на зерносушарках бара банного (СЗПБ-2, СЗПБ-8) або шахтного типів, а також актив ним вентилюванням, повітрянагрівачами ВПТ-400, ВПТ-600. Су шать насіння соняшнику при температурі теплоносія 6О-8О°С, температура самого насіння не повинна перевищувати 40°С. Тривалість сушіння, залежно від початкової вологості насіння, 8-10 год.
108
ма висіву й густота рослин залежать від призначення посіву. На товарних посівах перед збиранням має бути на гектарі 50—60 тис. рослин гібридів, 40-45 тис. — сортів.
Догляд посівів передбачає розпушування грунту й знищення бур'янів, а також боротьбу з хворобами та шкідниками.
Через 5—6 днів після сівби проводять досходове боронування, а в період утворення 2—3 пар листків — посходове. Швидкість руху агрегату в першому випадку — 5—6 км/год, у другому — 4— 5 км/год. Міжрядний обробіток здійснюють, у першу чергу, на полях, засмічених коренепаростковими бур'янами. Глибина пер шого обробітку міжрядь— 10—12 см, другого— 8—10 см. Для боротьби з однорічними бур'янами ефективне передпосівне вне сення гербіцидів — трефлана (1,25—1,5 кг/га д.р.) або прометри-на (1,5—2 кг/га д.р.). За наявності на 1 м2 двох і більше жуків сірого бурякового довгоносика посіви обробляють амбушем (0,1л/га), волатоном (1,5 л/га), децисом (0,5 л/га) чи іншими інсектицидами. Якщо чисельність попелиці перевершує поріг шкодочинності (>50 шт./м2), застосовують карбофос.
За несприятливих умов у період достигання соняшнику про водять десикацію товарних посівів, якщо вологість насіння ЗО— 25%, насіннєвих ділянок — 35—30%. Для десикації застосовують препарат баста (2—3 л/га), реглон (2—3 л/га), хлорат магнію (15— 20 кг/га), або суміш реглону та хлорату магнію (1 л+10 кг). Вит ратна норма розчинів — 100—120 л/га.
Збирають соняшник комбайном СК-5 «Нива» із пристосу ванням ПСП-1,5, або комбайнами Дон-1200 і Дон-1500 з при стосуваннями відповідно ПСП-8 і ПСГТ-10 (вологість насіння 8-10%).
Післязбиральна обробка й зберігання насіння. Зразу після обмо лоту кошиків ворох негайно очищують, а за необхідності — під сушують.
Для первинного очищення насіння використовують різні на сіннєочисні машини й комплекси: ОСП-25, СМ-4, «Петкус К547А» та ін.
Не виключено підсушування насіння на зерносушарках бара банного (СЗПБ-2, СЗПБ-8) або шахтного типів, а також актив ним вентилюванням, повітрянагрівачами ВПТ-400, ВПТ-600. Су шать насіння соняшнику при температурі теплоносія 6О-8О°С, температура самого насіння не повинна перевищувати 40°С. Тривалість сушіння, залежно від початкової вологості насіння, 8-10 год.
108
Повторне очищення насіння соняшнику доцільно здійсню вати на машині «Петкус-Гігант К531» з відповідно підібраними решетами (табл. 30).
Таблиця 30. Форма і розміри (мм) отворів решіт до машини «Петкус-Гігант К531» для очищення насіння соняшнику
Отвори
форма
параметри
Верхні решета
перше
друге
Нижні решета
перше
Друге
Круглі Довгасті
Діаметр Довжина
9,0-10,0
2,5
4,5-5,0
2,0-2,4
Після повторної очистки насіння соняшнику не потребує ка лібрування.
Склероції білої та сірої гнилей видаляють з насіння за допо могою сортувальних пневматичних столів ССП-1,5, СПС-5 або зануренням насіння в підігріту до 37—40°С воду. Насіння заси пають у дерев'яні або металеві чани ємкістю 1—2 м3, заливають водою так, щоб вона покривала його шаром 15—20 см, ретельно перемішують протягом 7—8 хв. Потім насіння виловлюють за допомогою решіт (насіння спливає, склероції — тонуть) і вису шують у сушарках протягом 2,5—3 год. При цьому протягом пер ших 30—40 хв температура нагрівання не повинна перевищувати 30°С, решту часу— 35—37°С.
Очищене й висушене насіння затарюють у мішки, складують з дотриманням певних правил: кількість рядів мішків у штабелі в холодний період року — 5 шт., теплий — 4 шт. Вологість посів ного матеріалу під час зберігання не повинна перевищувати 10%.
З моменту надходження насіння до складу в кожній партії, засіці й штабелі систематично контролюють вологість і темпера туру насіння. Вологість визначають раз на місяць, якщо темпе ратура вдень нижча за 0°С, і двічі на місяць — коли температура
вища за 0°С.
Так само систематично й ретельно здійснюють органолепти чний контроль за насінням (зовнішній вигляд, запах і т.ін.). Кожна партія, що зберігається, має пройти повний аналіз у ДНІ, який повторюється для насіння, не ураженого клішем, через 4 місяці, ураженого — через 2 місяці.
Методи прискореного розмноження нових сортів і гібридів
Коефіцієнт розмноження будь-якого організму — спадкова ознака, що змінюється під впливом умов життя.
109
Найвищої продуктивності досягають рослини в оптимальні за зволоженням роки.
Відомо, що плодів на рослині утворюється значно менше, ніж квіток, а реальна насіннєва продуктивність рослини завжди менша за потенційну. У багатьох рослин частина квіток опадає, деякі утворюють дефектні плоди.
У соняшника квітки, що загинули, залишаються в кошику, і їх білі дрібні зав'язі різко вирізняються на фоні темних плодів. Частина квіток утворює порожні плоди.
Загиблі сім'янки сформовують так звану пустозерність, яка інколи сягає 35—40%.
У кошиках соняшнику різних сортів утворюється в середньо му по 1100 нормальних сім'янок із 1500 квіток. Загиблі зав'язі зосереджені, в основному, у центрі кошика, хоч трапляються й на периферійних зонах, порожні — «розкидані» по всьому ко шику. Кількість порожніх сім'янок І загиблих зав'язей збільшу ється в напрямку від периферії до центра кошика. Це свідчить про однакові причини виникнення цього явиша: нестача вологи та елементів живлення.
Для прискореного розмноження насіння соняшнику потріб но застосовувати такі агротехнічні заходи:
1) використання для сівби молодого, 25—28-денного, насіння;
2) створення сприятливих умов на початку життя рослин (пе ріод сівба—сходи): накопичення вологи в допосівний період, оп тимальні строки сівби, збільшення площі живлення рослин, за безпечення їх елементами живлення;
3) створення сприятливих умов у період наливу насіння: за безпечення вологою, бджолозапилювання.
Крім того, для прискореного розмноження соняшнику, як і інших рослин, використовують засоби штучного клімату. У фі тотроні, наприклад, можна отримати нормальні рослини соня шнику від свіжезібраного 13—16-денного насіння з достатньо сформованим зародком, який ще не «занурився» у спокій, отри мати завдяки цьому кілька поколінь на рік.
Застосовують також методи біотехнології, особливо при ство ренні міжвидових гібридів, культивуванні 4—5-денних зародків соняшнику іп уіТго на поживних середовищах.
110
Методика виробництва оригінального, елітного та репродуктивного насіння
Розроблена академіком В.С. Пустовойтом система поліпшу ючого насінництва дали змогу свого часу підвищити врожай ність і олійність сортів соняшнику.
Система передбачає поліпшення сортів соняшнику в процесі самого насінництва щорічним сортооновленням. Це гарантує що річне підвищення врожайності та якості продукції.
Сучасне насінництво сортів соняшнику здійснюють за схе мою, що включає наступні ланки:
1. Насінницька еліта.
2. Розсадник оцінки потомства.
3. Насінний розсадник (маточник).
4. Супереліта.
5. Еліта.
6. Перша репродукція.
Перші чотири ланки називають первинним насінництвом. Ним займаються наукові установи — оригінатори сортів: відбирають і формують кращі з кращих біотипи рослин, які випробовують у розсаднику оцінки потомства. В усіх чотирьох ланках жорстко вибраковують нетипові й малопродуктивні форми.
Насінницька еліта передбачає відбір елітних рослин у декіль кох географічно віддалених місцях на ділянках супереліти, де рослини вирощуються з однаковою площею живлення — 70x70 см. При відборі враховують висоту рослин, нахил, форму та розміри кошика, розміщення та міцність утримання в ньому насіння, виповненість центральної частини, а також колір І пан цирність сім'янок.
Насіння відібраних елітних рослин аналізують у лабораторії — визначають лушпинність (відсотковий вміст оплодня) ваговим методом і олійність методом ЯМ Р. У теплицях або камерах штуч ного клімату на інфекційному фоні виявляють стійкість рослин проти вовчка (суміш рас) і проти несправжньої борошнистої ро си (європейська раса). Насіння кращих рослин наступного року висівають для оцінки порідних якостей потомства. Невикорис таний посівний матеріал цих рослин залишають у резерві.
Розсадник оцінки потомства. У розсаднику вивчають потомства 500—600 кошиків кожного сорту. Контроль — насіння суперелі-ги врожаю останнього року. Ділянки дворядні, два повторення. За даними польових і лабораторних досліджень, з урахуванням
111
комплексу ознак, 25—30% номерів перевищує контроль. Резерви цих номерів об'єднують у фонд для отримання маточного насін ня в насіннєвому розсаднику.
Насінний розсадник призначений для вирощування маточного насіння. Тут висівають суміш резервів кращих елітних рослин, вирощених на інфекційних фонах і в розсаднику оцінки потом-ства. Просторова ізоляція насінного розсадника від посівів ін ших сортів соняшнику становить 1,5—2 км. В окремих випадках його розміщують на ділянках супереліти даного сорту. В Інсти туті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва в насінному розсаднику прак тикують квадратно-гніздові посіви — 70x70 см, по одній рослині в гнізді.
У насінному розсаднику особливу увагу приділяють якісним і своєчасним сортовим прочисткам, щоб не допустити перезапи лення районованого сорту з небажаними рослинами інших ти пів. Упродовж вегетаційного періоду в розсаднику проводять про-чистки напередодні цвітіння, у період масового цвітіння та в період фізіологічної стиглості.
При перших двох прочистках видаляють рослини, уражені хворобами й вовчком, гіллясті, фасцїйовані, що мають відхилен ня по висоті, рано чи пізно квітують, слаборозвинені. Під час третьої прочистки видаляють рослини з неправильним нахилом, виродливими та дрібними кошиками, з насінням іншого забарв лення, уражені хворобами, шкідниками, вовчком. У насінному розсаднику під час прочисток видаляють понад 15% рослин.
Для отримання високоякісного насіння в цьому розсаднику врожай рекомендується збирати роздільним способом; кошики зрізають і нанизують на стебло насінням догори. Перед цим їх уважно переглядають і вибраковують хворі та нетипові. Почина ють роздільне збирання наприкінці наливу— через 37—40 днів після масового цвітіння рослин. У випадку загрози поширення гнилей збирання можна починати раніше — через 25—30 днів. За цієї обставини можна отримати високоякісне насіння при дещо нижчому врожаї. Обмолот комбайнами починають за вологості насіння не вищій за 8%. Напередодні збирання відбирають на сінницьку еліту за описаною вище методикою.
Насіння, отримане в насіннєвому розсаднику, використову ють в якості маточного при вирощуванні супереліти.
Супереліту вирощують з маточного насіння, де просторова ізоляція 1 — 1,5 км. Вирощують супереліту з площею живлення рослин 70x35 см. Протягом періоду вегетації організовують дві
112
сортові й одну фітосанітарну прочистки. Насіння після збирання ретельно калібрують і використовують для вирощування еліти.
Еліту вирощують елітгоспи, а також сортостанції Держсорт-мережі, яким на підставі Закону України «Про насіння» надано таке право.
Технологія вирощування еліти така сама, як і супереліти.
Елітне насіння щорічно надходить до господарств першої гру пи, які мають патент на вирощування першої репродукції.
Така система виробництва насіння сортів соняшнику дає змогу підтримувати їхню типовість, однорідність, олійність, стійкість проти хвороб. Це забезпечує щорічну надбавку врожаю 1,5—3 ц/га.
Апробація сортових посівів і ґрунтовий контроль
На посівах сортів-популяцій апробатор, проходячи поле діа гоналлю, зупиняється через рівні проміжки та в кожному з 50 пунктів відбирає з 10 рослин підряд по дві нормально розвинені сім'янки (відступаючи приблизно на одну третину від краю ко шика) і складає їх у мішечки з тканини або цупкого паперу. Одночасно з відбором сім'янок апробатор оглядає ці самі росли ни, визначаючи ураження їх вовчком і хворобами, та записує результати огляду в журнал.
Відібрані сім'янки в кількості 1000 шт. ретельно перемішують і ділять на дві рівні частини, одну з яких аналізують, а другу зберігають на випадок перевірки. Аналіз зразка починають з ви значення типовості сім'янок, яку встановлюють за розмірами, формою й забарвленням кожної сім'янки. У результаті цього аналізу всі сім'янки кожного зразка розділяють на дві групи: типові для даного сорту й нетипові.
Внесені до Реєстру сорти соняшнику за забарвленням сім'я нок слід розбити на групи. Для них типовими є: темно-смугасте (тобто чорне з сірими смужками), сіро-смугасте (тобто сіре з білими смужками), чорновугільне, буре,
Нетиповими вважаються гризові фуксинки (чорно-фіолетові), білі та сріблясті сім'янки.
Після закінчення аналізу підраховують кількість типових і не типових для сорту сім'янок і записують одержані дані до журна лу. Визначають панцирність типових сім'янок.
Панцирність сіро-смугастих сім'янок вивчають, зішкрябуючи епідерміс і пробкову тканину з ребра (світлої смуги) кожної сім'янки, або ошпарюючи їх окропом. Для цього сім'янки кла дуть у скляну чи емальовану, алюмінієву посудину, заливають
113
окропом, витримують 10 хв, потім воду зливають і кожну насі нину оглядають: безпанцирні сім'янки після ошпарювання на бувають світлішого забарвлення, а панцирні стають майже чор ними.
Панцирність чорних і бурих сім'янок аналізують хімічним спо собом у лабораторіях. Поміщені до склянки типові сім'янки за ливають сумішшю з 85 частин (за об'ємом) 13%-го розчину дво-хромоокислого калію (К2Сг2О7) і 15 частин концентрованої сірча ної кислоти (Н28О4), витримують ЗО хв за кімнатної температури. Під дією реактиву безпанцирні сім'янки знебарвлюються, а пан цирні залишаються чорними. Типовість і панцирність визнача ють у відсотках.
Приклад. З 500 сім'янок 478 — типові. Типовість становить 478/500x100=95,6%. Серед типових сім'янок виявлено 465 пан цирних, 13— безпанцирних. Панцирність дорівнює 97,3% (465/478x100).
Хвороби соняшнику — сухі й сірі гнилі, склеротинія, несправ жня борошниста роса показують у відсотках до кількості огля нутих рослин.
Кількість рослин, уражених вовчком, підраховують у відсот ках до кількості оглянутих, а ступінь ураження — діленням кіль кості квітконосів вовчка на кількість уражених рослин.
Польовий контроль у гібридному насінництві. Щоб зберегти пов ну біологічну та морфологічну вирівняність ліній, що розмножу ються, виростити високоякісне насіння на ділянках розмножен ня та гібридизації, необхідно вчасно проводити сортові пропо лювання та фітосанітарні прочистки як в материнських, так і в батьківських рядках.
За утворення 5—6 пар справжніх листків нетипові рослини виділяються могутністю розвитку та висотою, розмірами, фор мою, забарвленням листя, особливостями його зазублення та гоф рування.
Напередодні цвітіння особливо старанно видаляють росли ни, які:
• помітно відрізняються за висотою від рослин основного типу;
• мають іншу форму стебла, розміри, форму, зазубленість, забарвлення та опушеність листя;
• уражені хворобами;
• розгалужені в рядах стерильних аналогів, однокошикові — в рядах багатокошикових ліній.
114
Не можна допускати до квітування жодної рослини, що від різняється за якоюсь ознакою від рослин основного типу.
Контроль повноти стерильності. Біологічна цінність стериль них аналогів і врожайні якості гібридного насіння першого по коління залежать від вчасного й якісного видалення кошиків з фертильними (виділяють пилок) квітками в рядах стерильного аналога. Для цього з початку квітування на ділянках розмно ження стерильних ліній і в материнських рядах цих самих ліній, а також на ділянках гібридизації основну увагу звертають на ви далення вищеплених або випадкових фертильних рослин. Сте рильні кошики вирізняються палево-жовтим забарвленням пиля ків, тоді як фертильні пиляки темного кольору. Зрізані фертиль ні кошики кладуть тут же на землю квітками вниз і придавлюють, а стебло виламують повністю.
Фертильні кошики в стерильних рядах обов'язково виявля ють і зрізають з самого початку їхнього квітування, коли цвітуть не більше одного кругу квіток у кошику. Цю роботу не припи няють до повного закінчення квітування ділянки, проводячи її щоденно, незалежно від погоди, з 6-ї до 9-ї години ранку, тобто до початку розтріскування пиляків.
Після повного закінчення квітування масиву на ділянках гіб ридизації батьківські ряди повністю викошують, а звільнені смуги грунту дискують.
Рівень гібридності, типовості й стерильності вирощеного на сіння визначають ґрунтовим контролем. Контроль при вирощу ванні насіння гібридного соняшнику включає проведення в уста новленому порядку польових обстежень, апробації та ґрунтово го контролю вирощеного насіння.
Польові обстеження ділянок розмноження материнських форм здійснюють комісії в складі агронома-контролера, агронома ра йонного управління, представника господарства та селекційної установи.
За 10—15 днів до початку цвітіння члени комісії попередньо обстежують ділянки розмноження батьківських форм або ділян ки гібридизації з метою перевірки правильності вирощування насіння; дотримання норм просторової ізоляції, чергування ба тьківських форм, проведення сортових прополок і фітосанітар-них прочисток, наявності актів проведення їх, а також актів при-йомки посівів. Від початку й до повного квітування рослин сте рильних форм комісія проводить три польових обстеження: перше — коли квітують 10—15% рослин стерильного аналога; дру-
115
ге — близько 50; третє — 90—100%. Такі перевірки здійснюють з
інтервалом у 3—4 дні.
При першому обстеженні беруть по 4 рослини на 1 га, при другому й третьому— по 20 рослин. Рослини вивчають через рівні відстані в 20 пунктах. Наприклад, при першому обстеженні ділянки площею 125 га беруть по 25 рослин у кожному пункті (125x4/20=25), при другому й третьому— по 125 рослин (125x20/20=125).
Таким чином, за першого ознайомлення з посівами необхід но опінити 500 рослин, другого і третього — по 2500 рослин.
При обстеженні ділянок розмноження та гібридизації комісія спочатку проходить діагоналлю й обстежує рядки рослин стери льної форми. При цьому враховують кількість фертильних рос лин, що залишилися після проведення останньої прочистки й новоутворених. Не перевернуті квітками до землі фертильні ко шики, зрізані під час біологічних прополювань, також врахову ють як фертильні рослини.
Одночасно з фертильними рослинами в стерильних формах враховують рослини, уражені хворобами.
У такому самому порядку при проходженні по діагоналі в зворотному напрямку обстежують низку рослин фертильного ана лога (закріплювача стерильності) на ділянках гібридизації. Тут ураховують не типові та уражені хворобами рослини.
Кількість фертильних рослин у стерильних формах на ділян ках гібридизації не повинна перевищувати 2%, на ділянках роз множення супереліти й еліти— 1%. На ділянках розмноження маточного насіння домішки не допускаються.
У разі перевищення цих норм і недотримання просторової ізоляції ділянку вибраковують з числа насінних.
Кількість фертильних рослин обчислюють у відсотках по від ношенню до кількості обстежених рослин. Наприклад, при об стеженні ділянки гібридизації площею І 00 га оглянуто 2000 рос лин і виявлено 15 фертильних, що становлять 0,75%. Результати обстеження заносять в «Акт польових обстежень посівів на ділян ках гібридизації й розмноження стерильних батьківських форм» {форма 194, сільгоспоблік). Середніх показників не виводять.
При польовій апробації визначають придатність вирощеного насіння на насіннєві цілі.
Результати апробації батьківських ліній заносять в «Акт по льових обстежень посівів на ділянках гібридизації й розмножен ня стерильних батьківських форм» {форма 196, сільгоспоблік).
116
Апробацію посівів починають на початку повної стиглості. Ме тодика апробації така сама, як і для сортів-популяцій. Результа ти апробації на ділянках розмноження ліній-відновлювачів фер тильності та ліній-закріплювачів стерильності заносять до «Акта апробації» {форма 197, сільгоспоблік).
Товарні посіви гібридів соняшнику першого покоління оформ ляють «Актом реєстрації сортових і гібридних посівів» {форма 199). Якщо ділянка вибраковується з числа насіннєвих посівів, то складають «Акт вибраковки посівів з придатних для викорис тання на насіннєві цілі» {форма 200, сільгоспоблік). Усі форми актів складають у трьох примірниках, один з яких залишається в насінницькому господарстві, а два направляють насіннєвій ін спекції та заготівельній організації.
Оформлення сортових і посівних документів. Щоб запобігти механічному змішуванню насіння при зберіганні, реалізації та сівбі батьківських форм, необхідно в усіх документах, які засвід чують посівні та сортові якості, до назви лінії-закріплювача сте рильності дописувати літеру «Б» (фертильна), до назви фертиль ного аналога — літеру «А» (стерильна), батьківської лінії-віднов-лювача фертильності пилку — слово «відновлювач».
При затарюванні насіння батьківських форм на мішках із сте рильним аналогом лінії ставлять літеру «А» і проводять по діаго налі мішка червону смугу шириною 5 см, на мішках із закріплю вачем стерильності — літеру «Б» і синю смугу, а на мішках з батьківською лінією-відновлювачем фертильності — літеру «В» без смуги.
Партії батьківських ліній супроводжують «Атестатом на на сіння» {форма 216), партії насіння гібридів першого поколін ня — «Свідоцтвом на гібридне насіння кукурудзи й соняшнику» [форма 219).
На насіння гібридів соняшнику першого покоління, яке реа лізується державі або міжгосподарським насіннєвим заводам, при значене для сівби на товарні цілі, оформляють «Свідоцтво» {фор ма 214).
Ґрунтовий контроль і визначення гібридності насіння. Задача ґрунтового контролю — завчасне (до сівби) визначення придат ності насіння стерильних аналогів материнських форм гібридів соняшнику на насіннєві цілі. Ґрунтконтроль визначає рівень ге нетичної чистоти за показником закріплення стерильності й мор фологічної однорідності насіння.
Ґрунтовому контролю підлягає насіння стерильних материн-
117
ських форм усіх репродукцій— маточні, суперелітні й елітні, вирощене на ізольованих ділянках розмноження.
Згідно з наказом Мінсільгосппроду України №117/27 від 16.04.96 р. «Про проведення ґрунтового контролю насіння бать ківських форм і гібридів соняшнику», організацію й проведення цього заходу покладено на Інститут олійних культур УААН і За порізьку обласну державну насіннєву інспекцію.
Оцінку стерильних аналогів ліній здійснюють двома методами.
Перший передбачає відбір зразка (проби) масою в І кг згідно з ГОСТом 12036-85. Зразок відбирають представники районних державних насіннєвих інспекцій разом із спеціалістами селек ційно-дослідної установи після очистки даної партії насіння, але не пізніше 20 жовтня, і надсилають на адресу науково-дослідної установи, якій доручено проведення ґрунтового контролю. Зра зок супроводжується актом відбору проби та етикеткою. Із се редньої проби відбирають дві наважки по 100 г, потім з кожної беруть по 130 сім'янок і висівають у грунт теплиці в двох повто реннях по одній сім'янці в гніздо з таким розрахунком, щоб після випадання рослин їх було не менше 100 у кожному повто ренні на момент обліку. Сіють з міжряддям 40 см і через 15 см у рядку. Проривку не проводять. При вибірці в 100 рослин і 5%-й ймовірності помилки ознаки фертильності рослин з насіння пер шої категорії коливаються в межах 0—7%, другої— 2—11%.
Оцінку ступеня закріплення стерильності проводять по мірі розкривання трубчастих квіток у кошику кожної рослини, Пов ністю або частково фертильні рослини відмічають мітками.
Після закінчення цвітіння обчислюють кількість стерильних рослин у відсотках до загальної кількості підрахованих рослин даної форми.
Одночасно з обліком повноти стерильності виокремлюють ро слини (фертильні й стерильні), які відрізняються за зовнішніми ознаками від основної форми. Відсоток таких рослин по відно шенню до загальної кількості облікових рослин покаже рівень типовості (сортової чистоти) (табл. 31).
Другий — електрофорезнип — грунтується на результатах біо хімічних досліджень білків або ізоферментів.
Результати ґрунтового контролю оформляють «Актом реєст рації ґрунтового контролю за показником — закріплення стери льності материнської форми гібрида соняшнику» (форма 219а).
Насіння, яке пройшло грунтконтроль, залежно від ступеня стерильності ділять на дві категорії: перша — стерильних рослин не менше 98%, друга— не менше 95%.
118
Таблиця 31. Граничні норми типовості насіння соняшнику (%, не менше)
|
Показник |
Категорії посівів |
||
|
ОН |
ЕН |
РН..З/ |
|
|
Сорти |
|||
|
Типовість |
99,9 |
99,8 |
98,0 |
|
Панцирність |
99,0 |
98,0 |
96,0 |
|
Гібриди першого покоління |
|||
|
Типовість |
- |
- |
98,0 |
|
Панцирність |
- |
- |
97,0 |
|
Батьківські форми гібридів |
|||
|
Типовість |
99,9 |
98,0 |
98,0 |
|
Панцирність |
99,0 |
98,0 |
97,0 |
Маточне насіння за стерильністю повинно бути на рівні 99,5%, але не нижче норм першої категорії, сулерелітне та елітне насін ня — не нижче другої категорії.
Допустимі відхилення при перевірці правильності визначен ня сортової чистоти елітних посівів— 0,1%; першої репродук ції — 0,5; другої та наступних репродукцій — 1%.
На насіннєвих посівах соняшнику до початку апробації по-нинно бути проведено не менше двох фітопрочисток з видален ням рослин, уражених хворобами, з указанням часу їхнього про ведення.
Гібридність насіння й методи її визначення. Гібридність насін ня визначають двома способами. Перший передбачає викорис тання фону, інфікованого несправжньою борошнистою росою. У зв'язку з тим, що всі материнські форми гібридів уражуються Ріазторага НеГшпіИі, а батьківські форми забезпечують генетич ний захист генами Р11 і Р12, оцінку гібридності проводять та ким способом: із наважки в 1 кг відбирають 4 проби по 110 сім'янок для пророщування. Насіння, яке наклюнулось (довжи на коріння 3-4 мм), заражають зооспорами Р.ИеііаШИі при тем пературі 13-18°С, і за спороутворенням на сім'ядолях визнача ють гібридність партії насіння.
Другий спосіб — біохімічний — передбачає вивчення електро-форезного спектра запасних білків або ізоферментів, який дає Цілісну картину відмінностей самозапилених ліній у гібридах пер шого покоління.
119
Систематика й морфологія
Соя відноситься до родини бобових— Седшпіпозае ^и55., по рядку метеликових— Іеріііопаіае РаиЬ., триби квасолевих — РЬааеоїаае Вгопп., роду гліцине — Сіусіпе Ь.
Рід Сіусіпе нараховує велику кількість видів, але в культурі землеробства знаходиться лише один вид — Оіусіпе МзрШа Мах. Не існує єдиної думки щодо видової й родової назви культу рної сої. Першу ботанічну назву культурній сої дав К. Лінней у третьому виданні книги «Види рослин» 1767 р. — ИоНсИоз зо/а. Після довгих наукових суперечок американські вчені прийняли назву Оіусіпе тах (і). МеггіН.
1873 р. академік К.І. Максимович дав назву сої — Сіусіпе Ьізрійа Мах, яка набула визнання й признасться більшістю ботаніків, але з уточненням, як Сіусіпе НізрШа (МоепсИ) Мах.
Походження культурної сої також не встановлено. Вчені до тримуються точки зору, що соя походить від дикоростучої Сіусіпе иззигіепзіз Кецеї є! тааск, її синоніми — Сіусіпе зо/а 5іеЬ еі 2исс. Представники Сіусіпе пізріа'е Мах і Сіусіпе иззітепзіз Кецеї еі Мааск диплоїдні, мають по 40 хромосом. Вони схрещуються між собою й дають життєздатне потомство, запилюються своїм пилком. Соя — однорічна трав'яниста рослина з грубим, стрижневим коренем, який проникає на глибину грунту 1,5—2,0 м. Від стриж невого кореня відходять довгі бічні коріння. Основна маса ко ріння залягає в орному шарі грунту. Глибина залягання корене вої системи залежить від сорту, умов вирощування.
Стебло сої має висоту від 20 см до 2,0 м. Стебло пряме, товсте або тонке, у деяких сортів нутуюче й витке. Стебло й бокові гілки закінчуються грубою верхівкою з квітковою китицею або витягнутою тонкою верхівкою, яка несе листки. Перше власти во формам з прямим грубим стеблом, друге — формам з тонким витким стеблом. Крім цього, у першому випадку рослини харак теризуються завершеним ростом, у другому — незавершеним.
Основні форми куща — стисла або компактна, проміжна, роз кидиста. У рослин зі стислою формою куща бічні гілки відхо дять від стебла під кутом 45°, з проміжною— під кутом 60°, з розкидистою — під прямим кутом від центрального стебла.
Уся рослина покрита опушенням. Колір опушення — жовтий, білий. Опушення — коротке, густе, довге, дуже рідке, повстяне.
120
При достиганні стебло сої набуває жовтого, буро-жовтого, рудого кольору.
Листки сої складні, трійчасті, з прилистниками. Основна фор ма листків — широколанцетна, овальна, ромбічна, широкояйце-подібна, майже округла. Форма й розмір листків різні навіть на одній рослині. Пластинка листка гладенька або зморшкувата, м'яка або груба.
Колір листків різних відтінків — від світло- до темно-зеленого. До початку збирання, при досягненні стиглості, у більшості ви падків листки з рослин опадають.
Суцвіття сої — багатоквіткова китиця. Вона знаходиться в па зухах листків, має 15-26, а іноді більше квіток, метеликового типу. Віночок квіток ліловий або білий, іноді малиновий і скла дається з округлого, з виїмкою посередині, паруса, подовжених крил і човника, який зрісся по спинці з двох пелюсток і має вгнутість посередині.
Маточка має одну верхню одногніздову зав'язь, що складає ться з одного плодолистика, у зав'язі розвивається декілька на-сінин-зачатків. Стовпчик маточки невисокий, а приймочка — пласка, густо вкрита залозистими сосочками. Плід сої — біб. Бо би опушені, вкриті волосками як і вся рослина. Вирізняють: дрібні боби (довжиною 3-4 см), середні (довжиною 4-5 см), крупні (довжиною 6-7 см)- Боби за формою прямі, мечоподібні, серпо подібні. Ширина бобів змінюється від 0,5 до 1,2 см у межах сорту. Кількість насінин у бобі від одного до чотирьох, частіше два-три, а іноді зустрічаються форми з п'ятьма насінинами. Кіль кість насінин у бобі — ознака, що успадковується. Кількість бо бів на рослині замінюється в досить широких межах — від Ю до 350.
Боби розташовані на рослині більш-менш рівномірно або стис ло у верхній або нижній частинах рослин. Колір стиглих бобів світло-бурий, коричневий, темно-сірий, іноді майже чорний. У деяких сортів стиглі боби розтріскуються й насіння випадає на грунт. Висота прикріплення нижніх бобів коливається від 2-3 до 20-30 см.
Насіння сої вирізняється за кольором, формою, величиною. Колір насіння коричневий, зелений, чорний, жовтий з різними відтінками. Є також двокольорове: чорне чи зелене з жовтим, зелене з коричневим або чорним, коричневе з чорним.
За формою насіння буває шароподібне, якщо відношення дов жини до ширини дорівнює 1:0; овальне— при відношенні 1:25;
121
подовжене— при відношенні 1:5; а також пласке, коли попе речний розріз через рубчик має форму овалу; випукле, якщо в розрізі створюється круг.
Насіння має оболонку й зародок. Саме колір насіння визна чається кольором оболонки. Зародок має дві сім'ядолі й бруньку із зачатковим корінцем, стебельцем і листям. Сім'ядолі жовтого й зеленого кольору. У сортів із зеленим насінням оболонки час тіше зелені або чорні. У середньому оболонка становить 7,0-8,0%; сім'ядолі — близько 90,0; інші частини зародка — 2,0-3,0% ваги насінини. Місце прикріплення насіннєвого зачатка до сі м'яніжки називається рубчиком.
Поверхня рубчика зовсім гладенька або із частиною тканин боба, що залишається на ньому при достиганні й відділенні від материнської рослини. Рубчик буває одного кольору з оболон кою або має відтінки чорного, коричневого, або безкольоровий.
За формою рубчик лінійний, овальний, клиноподібний.
Деякі сорти в середині рубчика мають біле вічко. Воно утво рюється, коли під час обмолоту насіння відривається частина епідермісу рубчика разом із сім'яніжкою.
Якщо сім'яніжка під час обмолоту не відірвалась, то вона зна ходиться на рубчику у вигляді невеличкого виступу.
Діаметр дрібних насінин 5,0-5,4 мм; середніх 6,0-7,0; вели- І ких 9,5-9,8 мм. Маса 1000 шт. насінин від 45 до 450 г. Об'ємна вага насіння в середньому 0,65-0,75 кг.
Більшість класифікацій сої побудовано на ознаках насіння. Перша класифікація сої була розроблена В. Скворцовим на ос нові будови рослин у цілому. її недолік полягає в тому, що вона не відповідала географічному принципу й не охоплювала всього матеріалу.
Вперше класифікація, яка грунтувалась на географічному І принципі, була створена В.Б. Єнкеним. Далі доповнили Н.О. Ба-зилевська й В.К. Дагаєва. Ця класифікація є найбільш розробле ною. Відповідно до неї, вид культурної сої Сіусіпе НізрШа Мах. ділиться на підвиди, а останні — на праліси (ргоіех).
В основу поділу виду Сіусіпе НізрШа Мах. на підвиди було вибрано такі ознаки:
• розмір І форма насіння;
• розмір і форма бобів;
• розмір і форма листків;
• розмір квіток;
• будова куща сої.
122
При поділі підвидів на ргоїек ураховується такий комплекс екологічних ознак:
• форма куща, що включає ознаки: завершеність росту, ха рактер відходження гілок, здатність стебла та гілок витися;
• розмір і форма листків, співвідношення них ознак у лист ків середніх ярусів і верхніх ярусів;
• характер опушення;
• довжина китиць.
Рго1е$ встановлюється за кольором опушення, віночка, насін ня, бобів, рубчика, за формою та розміром насіння.
У межах виду СІусіпе НізрШа Мах. встановлено підвиди сої:
1. Маньчжурський (з&р. таюИита Епк.) — розповсюджений в Маньчжурії. Завезено в Китай, Японію, Монголію, США, дер жави снд.
Висота куша 50-70 см, іноді не перевищує 20 см. Гілки відхо дять під кутом 45° і менше від головного стебла. Форма куща стисла. Форма листків від широкояйцеподібних і ромбічних до подовженоовальних і ланцетних, за розмірами листки крупні й середні. Листки середнього ярусу рослини звичайно крупніші за листки верхнього ярусу, іноді навпаки. Пластинка листка тем но-зелена або сірувата, зморшкувата, іноді гладенька. Квітки бі лі або фіолетові, частіше зібрані в короткі, малоквіткові китиці. Боби середньої величини, не розтріскуються, покриті рудим або жовтим опушенням. Колір стиглих бобів сірий, жовтий, чорний. Насіння звичайно жовте, але зустрічається зеленого, коричнево го кольору. У цілому насіння середньої величини, овальне, ви пукле. Маса 1000 насінин 150-230 г.
В основному форми зернового типу.
Поширення— ПІвнічно-Східний Китай, частково Корея та Японія, США, Україна, держави СНД, Балканські країни.
2. Китайський (щ). сНіпепш Епкеп) — розповсюджений у Ки таї, Казахстані.
Його різновидності (рго1е$) пізньостиглі. Стебло та гілки тон кі, мають схильність до нутування. Гілки відходять від головного стебла під гострим кутом, Кущ стислий, компактний. У рослин переважає підвищенні гіллястість та залистяність. Листки оваль но загострені або широколанцетні, середньої величини. Опушен ня рослини біде, руде, іноді жовте. Квітки дрібні, білі або фіоле тові, зібрані в короткі, малокпіткові пухкі китиці.
Боби середні та дрібні, не розтріскуються. Насіння овально-подовжене, овальне, за розміром дрібне та середнє. Маса 1000
123
насінин 70—130 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.
У китайського підвиду виділено такі різновидності (ргоіез); багатолисткова (уаг. /оііоза Епк.), вологолюбна (уаг. ЬуйгорШа Епк.), дрібноплідна (уаг. тісгосагра Епк.), дунганська (уаг. йипцапіса Епк.), пізньоцвітна (уаг. (агс!і(1ога Епк.), неопушена (\аг. пиіа Епк.), сланка (уаг. ргозіют — Вазі/, ег Вад. ргоргоіез — Епк.), стиснута (уаг. сотргезза Епк.).
Поширення підвиду— Китай, Індокитай, частково Корея та Японія, Казахстан, західна Грузія, США.
3. Японський (ззр. ]аротка Епкеп) — розповсюджений в Япо нії, Македонії. З Японії завезено до Китаю та Індії.
Кущ сильно розвинений, має товсте та грубе стебло. Висота рослин звичайно 70—90 см, але зустрічаються форми з висотою 20—30 см. Піки товсті, відходять від головного стебла під кутом близько 90°. У підвиді зустрічаються різновидності із компакт ним кушем. Листки грубі, широкояйцеподібні, темно-зелені. Опу шення рослини рудого або білого кольору. Квітки лілового ко льору, іноді білі, зібрані в щільні, короткі або довгі китииі. Боби за формою пласкі, довгі, широкі, крупні, темного кольору, при достиганні розтріскуються. Біб містить 2—3 насінини. Насіння нього підвиду має округлу, випуклу, шароподібну форму. За ве личиною насіння крупне, маса 1000 насінин досягає 520 г. На сіння має жовтий, зелений, коричневий, чорний колір.
4. Індійський (хзр. іпйіса Епкеп) — розповсюджений в Індії, Ін донезії, на островах Цейлон та Ява.
Для цього підвиду характерна пізньостиглість, тонке стебло, схильність рослин до полягання й нутування. Опушення рослин жовте, біле, світло-руде. Листки м'які, тонкі, овальні, за величи ною дрібні, лілового кольору. Квітки зібрані в китиці, які бува ють короткими або довгими. Боби за величиною середні, при достиганні не розтріскуються, як правило, містять 4 насінини. Насіння дрібне, за формою пласке, овальне. Маса 1000 насінин 38—120 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.
У цьому підвиді виділяють такі різновидності: лежача (уаг. ргосит Ьепз Епк.), прямостеблова {уаг. гесп'саи/Із Епк.), слабовит-ка (уаг. зиЬуоШЬіііз-Возії, ег Оа$. ргоіез. — Епк.).
Поширення підвиду й різновидностей— Індія.
5. Корейський (ззр. коге]атіз Епк.) — поширений в Кореї, Япо нії, Китаї, Індії, країнах СНД, США. Рослини цього підвиду мають грубе стебло, крупнолисткові, високорослі й карликові. Є
124
насінин 70—130 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.
У китайського підвиду виділено такі різновидності (ргоіез); багатолисткова (уаг. /оііоза Епк.), вологолюбна (уаг. ЬуйгорШа Епк.), дрібноплідна (уаг. тісгосагра Епк.), дунганська (уаг. йипцапіса Епк.), пізньоцвітна (уаг. (агс!і(1ога Епк.), неопушена (\аг. пиіа Епк.), сланка (уаг. ргозіют — Вазі/, ег Вад. ргоргоіез — Епк.), стиснута (уаг. сотргезза Епк.).
Поширення підвиду— Китай, Індокитай, частково Корея та Японія, Казахстан, західна Грузія, США.
3. Японський (ззр. ]аротка Епкеп) — розповсюджений в Япо нії, Македонії. З Японії завезено до Китаю та Індії.
Кущ сильно розвинений, має товсте та грубе стебло. Висота рослин звичайно 70—90 см, але зустрічаються форми з висотою 20—30 см. Піки товсті, відходять від головного стебла під кутом близько 90°. У підвиді зустрічаються різновидності із компакт ним кушем. Листки грубі, широкояйцеподібні, темно-зелені. Опу шення рослини рудого або білого кольору. Квітки лілового ко льору, іноді білі, зібрані в щільні, короткі або довгі китииі. Боби за формою пласкі, довгі, широкі, крупні, темного кольору, при достиганні розтріскуються. Біб містить 2—3 насінини. Насіння нього підвиду має округлу, випуклу, шароподібну форму. За ве личиною насіння крупне, маса 1000 насінин досягає 520 г. На сіння має жовтий, зелений, коричневий, чорний колір.
4. Індійський (хзр. іпйіса Епкеп) — розповсюджений в Індії, Ін донезії, на островах Цейлон та Ява.
Для цього підвиду характерна пізньостиглість, тонке стебло, схильність рослин до полягання й нутування. Опушення рослин жовте, біле, світло-руде. Листки м'які, тонкі, овальні, за величи ною дрібні, лілового кольору. Квітки зібрані в китиці, які бува ють короткими або довгими. Боби за величиною середні, при достиганні не розтріскуються, як правило, містять 4 насінини. Насіння дрібне, за формою пласке, овальне. Маса 1000 насінин 38—120 г. Колір насіння жовтий, зелений, коричневий, чорний.
У цьому підвиді виділяють такі різновидності: лежача (уаг. ргосит Ьепз Епк.), прямостеблова {уаг. гесп'саи/Із Епк.), слабовит-ка (уаг. зиЬуоШЬіііз-Возії, ег Оа$. ргоіез. — Епк.).
Поширення підвиду й різновидностей— Індія.
5. Корейський (ззр. коге]атіз Епк.) — поширений в Кореї, Япо нії, Китаї, Індії, країнах СНД, США. Рослини цього підвиду мають грубе стебло, крупнолисткові, високорослі й карликові. Є
124
форми пізньостиглі й скоростиглі. У корейського підвиду пере важають форми з прихованою верхівкою. Боби широкі, мають дві насінини. Насіння за формою округле, округловипукле.
Цей підвид має такі різновидності: багатоквіткова (уаг. аЬипсіі/іога Епк.), гірська (уаг. топіісоіа Епк.), грубостеблова (чаг. гоЬизпсаиіез Епк.), карликова (уаг. папа Епк.), короткобобова (гаг. ЬгасНісагра Епк.), крупнолистна (уаг. та^гіфога Епк.), крупнона-сіннєва (уаг. тасгосагра Епк.), низькоросла (уаг. тіпог Епк.).
6. Слов'янський (ззр. хіауопіка Коу. є! Ріпі.) має такі особливо сті, як скоростиглість і (порівняно з іншими) низькорослість. Переважають форми з напівсхованою верхівкою. Стебло в основ ному тонке, листки дрібні. Форма куща стиснута, компактна. Боби за величиною дрібні, містять по дві насінини. Характерне низьке прикріплення перших бобів на рослині. Насіння дрібне або середньої величини, з характерним білим вічком. Але зустрі чаються різновидності з крупними листками, з досить крупними бобами й переважно крупним насінням.
Слов'янський підвид має такі різновидності: балканська (уаг. Ьаікапепш Епк.), кубанська (уаг. киЬапіса Епк.), малогілляста (уаг. раисігатот Епк.), молдавська (уаг. тоШауіса Епк.), нутуюча (уаг. пиіап$-Ріп2. рго рго/ех-Епк,), рідкісна (уаг. іп/гедиепз Епк.).
Поширення слов'янського підвиду — Україна, Молдова, Пів нічний Кавказ, Угорщина, Югославія, Болгарія.
Підвид— напівкультурна соя— 55р. §гасіііз (8ку. рго .чресіез) Епк. — зустрічається як бур'ян у Китаї. Форми цього підвиду досить примітивні. Стебло й гілки дуже тонкі. Рослини схильні до виткування. Це однорічна рослина висотою 1,5—2,0 см, стеб ло покрите довгими, рідкими волосками. Листки дрібні, оваль ної форми, світло-зелені. Опушення рослини рідке, світле або світло-руде. Квітки дрібні, фіолетові або білі, коричнево-фіолетові, зібрані в 7—8-квіткові китиці. Боби короткі, пласкі, середньої величини, від світло-рудого до чорного кольору. На сіння дуже дрібне, за формою овальне, пласке, коричневе, тем но-коричневе, чорне, чорно-буре, іноді блискуче та з матовим відтінком. Маса 1000 насінин у середньому 44 г, але є рослини з масою 1000 насінин від 40 до 80 г.
Цей підвид може бути компонентом при гібридизації з метою отримання кормових і високобілкових сортів. Сильна розтріску-ваність бобів при стиглості, полягання рослин тісно пов'язані з іншими небажаними домінантними ознаками, що затрудняють створення цінних сортів сої.
125
Більшість селекціонерів напівкультурний підвид сої для схре щування не використовують. Лише декому вдалося частково ви користати зразки цього підвиду при створенні далекосхідних сор тів сої. У насінні сортів Далекосхідної дослідної станції ВІР вміст олії в насінні становить в середньому 15,0—17,1%, білка — 42,0— 46,0%, вони дають високий урожай зеленої маси, що добре по їдається тваринами.
Окремо виділяють підвид сої — дика соя.
Підвид: дика соя — Сіусіпе зо/а ЗіеЬ. еі 2исс. — у деяких авто рів має назву Сіусіпе изшгиепш Я§1. еі Мааск— дика рослина, розповсюджена в Амурській області (Росія), Північній Маньч журії (Китай). Росте по долинах річок, особливо гірських, на річних островках, високотрав'яних луках. У місцях свого росту утворює зарості, а в місцях, де немає опори, стелиться по землі. Дає багато зеленої маси, яка добре стравлюється тваринами.
Корінь простий, стрижневий, з довгими тонкими розгалужен нями. На кореневій системі розвивається велика кількість буль бочкових азотобактерій. Стебло та гілки тонкі, виткі. Рослини в період росту заплітають верболози, досягаючи висоти 3 м. Для рослин дикої сої характерна гіллястість. Галуження починається дуже низько, з самого нижнього ярусу рослини. Стебло має за барвлення часто з антоціаном. Стебло сої тонке, ніжне, все опу шене жорсткими, середньої густоти притисненими волосками. У кінці вегетації в міру старіння рослини стебло стає трохи тов стішим, приймає форму ребристої поверхні.
Стебло та гілки покриті складними вузьколанцетними, трій частими листками, величина й форма яких неоднакова й сильно варіює в межах однієї рослини. Листки вкриті притисненими волосками, які на старих листках обламуються й листки стають голими. При стиглості рослини листки жовтіють і відпадають, стебло засихає, стає ламким.
Квітки дуже дрібні, зібрані в короткі китиці, які знаходяться в пазухах листків. Китиці звичайного метеликового типу. Ча шечки квіток червоно-фіолетові, зелені, зрощенолисткові, ма ють 10 тичинок. У нижній частині чашечки є два ланцетоподіб них приквітника.
Віночок різнокольоровий. Його парус червоно-фіолетовий з темними плямами, а човник світло-фіолетовий. Крила світліші за парус, часто мають білий колір. Квітки самозапилюються в закритому стані.
Боби дикої сої дещо вигнуті, дрібні, вкриті волосками. Вони
126
Більшість селекціонерів напівкультурний підвид сої для схре щування не використовують. Лише декому вдалося частково ви користати зразки цього підвиду при створенні далекосхідних сор тів сої. У насінні сортів Далекосхідної дослідної станції ВІР вміст олії в насінні становить в середньому 15,0—17,1%, білка — 42,0— 46,0%, вони дають високий урожай зеленої маси, що добре по їдається тваринами.
Окремо виділяють підвид сої — дика соя.
Підвид: дика соя — Сіусіпе зо/а ЗіеЬ. еі 2исс. — у деяких авто рів має назву Сіусіпе изшгиепш Я§1. еі Мааск— дика рослина, розповсюджена в Амурській області (Росія), Північній Маньч журії (Китай). Росте по долинах річок, особливо гірських, на річних островках, високотрав'яних луках. У місцях свого росту утворює зарості, а в місцях, де немає опори, стелиться по землі. Дає багато зеленої маси, яка добре стравлюється тваринами.
Корінь простий, стрижневий, з довгими тонкими розгалужен нями. На кореневій системі розвивається велика кількість буль бочкових азотобактерій. Стебло та гілки тонкі, виткі. Рослини в період росту заплітають верболози, досягаючи висоти 3 м. Для рослин дикої сої характерна гіллястість. Галуження починається дуже низько, з самого нижнього ярусу рослини. Стебло має за барвлення часто з антоціаном. Стебло сої тонке, ніжне, все опу шене жорсткими, середньої густоти притисненими волосками. У кінці вегетації в міру старіння рослини стебло стає трохи тов стішим, приймає форму ребристої поверхні.
Стебло та гілки покриті складними вузьколанцетними, трій частими листками, величина й форма яких неоднакова й сильно варіює в межах однієї рослини. Листки вкриті притисненими волосками, які на старих листках обламуються й листки стають голими. При стиглості рослини листки жовтіють і відпадають, стебло засихає, стає ламким.
Квітки дуже дрібні, зібрані в короткі китиці, які знаходяться в пазухах листків. Китиці звичайного метеликового типу. Ча шечки квіток червоно-фіолетові, зелені, зрощенолисткові, ма ють 10 тичинок. У нижній частині чашечки є два ланцетоподіб них приквітника.
Віночок різнокольоровий. Його парус червоно-фіолетовий з темними плямами, а човник світло-фіолетовий. Крила світліші за парус, часто мають білий колір. Квітки самозапилюються в закритому стані.
Боби дикої сої дещо вигнуті, дрібні, вкриті волосками. Вони
126
мають темно-бурий або чорний колір. При стиглості боби роз тріскуються двома лушпинками по черевцевому та спинному швах. Лушпинки бобів при цьому скручуються гвинтом у різні боки з такою силою, що насінини відлітають з бобів на відстань від рослини на 1—3 м.
Насіння дрібне, має довжину в межах 2,5—5,0 мм, а шири ну — 1,0—2,0 мм. За формою насінини подовжені, пласкі. На сіння чорного кольору з матовим або сіруватим нальотом. Обо лонка насіння строката, вкрита чорними й жовто-бурими пляма ми. Рубчик подовжений, чорного кольору. Сім'ядолі світло-жоїіті з зеленкуватим відтінком. Маса 1000 насінин 21—50 г.
У місцях свого розповсюдження дика соя характеризується стійкістю до несприятливих умов середовища, витримує пере-зволоження, посуху, солонцюватість грунту; мало уражується хво робами.
Серед дикої сої за формою листочків і кількістю квіток у ки тицях виділено різновидності — уаг. іапсеоІаїа 5ку. і \>аг. о\тіа 5Ь>., за формою листочків — уаг. іуріса Кот., \аг. ащизіі/оііа Кот. і уаг. ЬгеуІ/оІіа Кот.
В,Б. Єнкен виділяє різновидність перехідного типу між типо вою дикою соєю й найменш культурними формами звичайної сої та називає цю різновидність упг. Махітошскі Епк.
Народногосподарське значення
Соя — найрозповсюдженіша у світі високобілкова та олійна культура, котру вирощують понад 60 країн на п'яти континентах у помірному, субтропічному, тропічному поясах. Сою вирощу ють у більшості країн Північної та Південної Америки, в Азії, Європі, Австралії, ряді країн Африки.
Посівні площі під соєю у світі становлять близько 67,25 млн. га. Врожайність сої— 21,8 ц/га. Найбільші посівні площі сої скон центровано в США — 27,27 млн. га (шо становить 40,5% загаль ної площі сої у світі), Бразилії— 12,38 (18,4%), Китаї— 8,02 (11,9%), Аргентині 7,27 (10,8%), Індії- 5,39 млн. га (8,0%).
Посівні площі сої в державах ЄС, Східної Європи, СНД сяга ють 1,7% світової.
Найвищу врожайність сої отримують у державах ЄС — 31,1 ц/га. У Канаді вона становить 27,7 ц/га; у США— 24,5; в Аргентині та Бразилії— 23,7; у Парагваї— 24,6; у Китаї — 17,9 ц/га.
В Україні середня посівна площа під соєю становить 60,6 тис. га
127
(0,09% загальної світової площі) при середній урожайності сої —
10.6 ц/га, що на 65,9% менше середньої врожайності у світі. Площа під посівами сої за період 1981—2000 рр. у світі зросла
на 29,0%, у тому числі за цей періоду США— на 9,1; Бразилії — на 65,0; в Аргентині — на 513,5%.
Водночас зростання посівних площ під соєю супроводжува лось і підвищенням рівня агротехніки її вирощування. Про це свідчить збільшення рівня врожайності. Так, за цей період уро жайність сої зросла в США з 19,6 до 24,5 ц/га; у Бразилії — з
15.7 до 23,7; в Аргентині— з 21,0 до 23,7; у Китаї— з 8,8 до 17,9 ц/га. За цей самий період загальна середня врожайність сої у світі збільшилась з 15,5 до 21,8 ц/га.
Розширення посівних площ сої в державах світу обумовлює ться зростанням попиту на продукти її переробки на світовому ринку.
Білок сої добре перетравлюється й засвоюється. Він добре розчиняється у воді— 60—80%, його амінокислоти на 90% за своюються організмом людини, а за біологічною цінністю він наближається до білків м'яса, молока, яєць. Біологічна цін ність білків сої дає змогу значною мірою замінити тваринні білки. За поживністю білки сої прирівнюються до казеїну мо лока й більш повноцінні, ніж білки інших бобових культур (го рох, квасоля). Білок сої містить, в основному, легкорозчинні (59,0—61,0%), важкорозчинні глобуліни (3,0-7,0). альбуміни (8,0-25,0%).
У насінні сої міститься понад 40% білка й 15,0—25,0% олії. Насіння культурної сої містить вдвічі більше олії, ніж насіння диких форм. Залежно від забарвлення насінної оболонки, олія має колір від світло-жовтого до темно-коричневого. Соєва олія на 95% складається з гліцеридів різних жирних кислот. Загаль ний вміст насичених жирних кислот становить 6,0—20,0%, а не-насичених— 80,0—94,0%. До того ж у насінні сої знайдено різ номанітні ферменти, серед яких добре вивчена уреаза. Загаль ний вміст мікроелементів у І кг насіння становить 176,5—215,6 мг.
Насіння сої багате мінеральними речовинами. Значний вміст цих речовин мають зелені рослини, особливо листки, які більше містять міді та заліза, ніж насінини. У насінні сої містяться віта міни А й Д, що розчиняються в олії, та вітамін В, який розчиня ється у воді в концентрації, що забезпечує нормальний ріст і розвиток організму та упереджує захворювання рахітом.
Проте в її насінні є речовини (трипсин, гамоглютенін), які
128
(0,09% загальної світової площі) при середній урожайності сої —
10.6 ц/га, що на 65,9% менше середньої врожайності у світі. Площа під посівами сої за період 1981—2000 рр. у світі зросла
на 29,0%, у тому числі за цей періоду США— на 9,1; Бразилії — на 65,0; в Аргентині — на 513,5%.
Водночас зростання посівних площ під соєю супроводжува лось і підвищенням рівня агротехніки її вирощування. Про це свідчить збільшення рівня врожайності. Так, за цей період уро жайність сої зросла в США з 19,6 до 24,5 ц/га; у Бразилії — з
15.7 до 23,7; в Аргентині— з 21,0 до 23,7; у Китаї— з 8,8 до 17,9 ц/га. За цей самий період загальна середня врожайність сої у світі збільшилась з 15,5 до 21,8 ц/га.
Розширення посівних площ сої в державах світу обумовлює ться зростанням попиту на продукти її переробки на світовому ринку.
Білок сої добре перетравлюється й засвоюється. Він добре розчиняється у воді— 60—80%, його амінокислоти на 90% за своюються організмом людини, а за біологічною цінністю він наближається до білків м'яса, молока, яєць. Біологічна цін ність білків сої дає змогу значною мірою замінити тваринні білки. За поживністю білки сої прирівнюються до казеїну мо лока й більш повноцінні, ніж білки інших бобових культур (го рох, квасоля). Білок сої містить, в основному, легкорозчинні (59,0—61,0%), важкорозчинні глобуліни (3,0-7,0). альбуміни (8,0-25,0%).
У насінні сої міститься понад 40% білка й 15,0—25,0% олії. Насіння культурної сої містить вдвічі більше олії, ніж насіння диких форм. Залежно від забарвлення насінної оболонки, олія має колір від світло-жовтого до темно-коричневого. Соєва олія на 95% складається з гліцеридів різних жирних кислот. Загаль ний вміст насичених жирних кислот становить 6,0—20,0%, а не-насичених— 80,0—94,0%. До того ж у насінні сої знайдено різ номанітні ферменти, серед яких добре вивчена уреаза. Загаль ний вміст мікроелементів у І кг насіння становить 176,5—215,6 мг.
Насіння сої багате мінеральними речовинами. Значний вміст цих речовин мають зелені рослини, особливо листки, які більше містять міді та заліза, ніж насінини. У насінні сої містяться віта міни А й Д, що розчиняються в олії, та вітамін В, який розчиня ється у воді в концентрації, що забезпечує нормальний ріст і розвиток організму та упереджує захворювання рахітом.
Проте в її насінні є речовини (трипсин, гамоглютенін), які
128
погіршують поживну цінність. Але під час термічної обробки ці речовини майже повністю руйнуються.
Різноманітність хімічного складу сої дає змогу застосовувати її як сировину в різних галузях харчової промисловості, а також в авіаційній, автомобільній, поліграфічній, лакофарбовій, пар фумерній та інших промисловостях.
В їжу використовують соєву олію без запаху, світло-жовтого кольору. Вона ефективно може застосовуватися в кулінарії. Ко ефіцієнт засвоювання соєвої олії— 98%.
У харчовій промисловості олія сої використовується переважно в переробленому вигляді як сировина для виробництва маргари ну, отримання лецитину, що використовується для приготуван ня медичних препаратів. У кондитерській промисловості леци тин замінює яєчні жовтки.
Соєва олія широко використовується для приготування ми ла, з отриманням у якості побічного продукту 10% гліцерину. Олію сої використовують у виробництві лаку та фарб. Додаток олії сої в білі фарби або емалі попереджує їхнє пожовтіння. Та кож соєву олію застосовують при виробництві лінолеуму, типо-графських фарб, мастил.
Соєві шрот і макуха, що залишаються після екстракції олії, з успіхом використовують для годівлі тварин.
З насіння сої виготовляють соєве борошно, яке за хімічним складом відрізняється від пшеничного й кукурудзяного більшим вмістом білків та мінеральних речовин. Для кращої перетравлю-ваності організмом людини соєве борошно повинне бути обла городжене: з борошна вилучають неприємні для людини запах та присмак бобових, здійснюється обезжирення борошна.
Молоко з жовтонасіннєвої сої схоже на коров'яче. З нього виготовляють згущене молоко, сухий молочний порошок, верш ки, сири, різні молочні продукти. Молочну соєву дієту рекомен дують хворим при виразці шлунка та кишок, захворюваннях ни рок, при таких захворюваннях, як холецистит, цироз печінки, базедова хвороба.
З насіння сої виробляють соєві соуси, які застосовують як приправи для поліпшення виду та смаку м'ясних і овочевих страв, вони врізноманітнюють їжу, підвищують процеси засвоєння їжі організмом людини. Соя йде на виготовлення шоколаду, цуке рок, кофе, какао, недостигле насіння використовують для при готування салатів, консервів, варення, вживають його в заморо женому або слабко мороженому вигляді.
129
Білок сої застосовують для виготовлення пластмас, фарб, штуч них волокон, соєвий казеїн — як сировину для виробництва ла ку, паперу, медикаментів, фотоплівок, водостійких фарб. Сою використовують на корм тваринам у вигляді зеленого корму, си лосу, сиропу, молока, жому, сіна, сінного борошна, соломи, по лови.
Водночас соя має й велике агротехнічне значення. У період вегетації вона поліпшує фізичні й хімічні властивості грунту, під вищує його родючість. Соя не потребує внесення мінерального азоту, оскільки на 60—70% забезпечує себе цим елементом за вдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями. Більш того, після вирощування вона залишає в грунті від 40 до 80 кг на 1 га легко доступного азоту, який використовується наступними культура ми сівозміни.
Сорти
Ефективність вирощування сої полягає у правильному виборі сорту: відповідності його біологічних особливостей до грунтово-кліматичних умов зони вирощування.
У кожному господарстві для отримання стабільних за роками врожаїв сої слід вирощувати два-три сорти, котрі вирізняються за тривалістю вегетаційного періоду, чутливих до внесення доб рив, стійких проти хвороб, технологічних при вирощуванні та збиранні.
Необхідно здійснювати сортооновлення та не допускати ме ханічного засмічення сортів. СортозамІна проводиться в міру ство рення й включення до Реєстру сортів рослин України нових сортів сої.
Сорти сої поділяють на групи за тривалістю вегетаційного періоду та призначенням.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти сої розділяють на такі групи:
Група стиглості: Тривалість вегетаційного періоду, днів:
Ультраранньостигла Менше 80
Дуже ранньостигла 80—99
Ранньостигла 100-109
Середньорання 110— 119
Середньостигла 120-139
Пізньостигла 140-159
Дуже пізньостигла 160 і більше
Поділ груп за скоростиглістю досить умовний, оскільки один і той самий сорт за різних умов (тривалість дня, температурний режим і т.д.) має неоднаковий період вегетації.
Сорти сої за призначенням поділяють на такі групи: зернова, кормова, зернокормова.
Сорти зернової групи дають високі врожаї насіння, достат ньо скоростиглі, стійкі до вилягання. Сорти кормової групи призначені для вирощування на зелений корм, монокорм, сі но, вирізняються ніжними листками, достатньо м'яким стеб лом, невисоким рівнем формування насіння. Зерно-кормові сор ти забезпечують високий рівень урожайності насіння й зеленої маси.
Характеристика сортів
Сонячна. Тривалість вегетаційного періоду 111 днів. Рослини заввишки 75—78 см. Висота прикріплення нижніх бобів 15 см.
Боби коричневі або темно-коричневі. Опушення бобів густе, ру де. Насіння жовте, без пігментації. Рубчик жовтий, середній. Маса 1000 насінин 134,2 г. Насіння містить 38,6% білка, 22,9% олії. Урожайність зерна 11 — 16 ц/га, зеленої маси 168—171 ц/га.
Юг-30. Тривалість вегетаційного періоду 90 днів. Висота рос лин 70—85 см. Висота прикріплення нижніх бобів 13 см. Колір віночка квітки білий. Колір опушення рослини сірий. Боби світ ло-коричневі, насіння жовте, з матовим відблиском. Маса 1000 на сінин 170—190 г. Рубчик насіння має світло-коричневий колір. Насіння містить 39,6% білка, 23,2% олії. Урожайність 22,5 ц/га. Призначений для вирощування на зерно в основних та повтор них посівах. Сорт створено в Інституті землеробства південного регіону УААН (с. Наддніпрянське, Херсонська обл.).
Бистриця 2. Тривалість вегетаційного періоду 110 днів. Висо та рослин 109 см. Нижні боби мають висоту прикріплення 14 см. Колір віночка квітки білий. Колір опушення рослин коричне вий, Боби темно-коричневого кольору. Насіння жовте. Маса 1000 насінин 160 г. У насінні міститься 41,0% білка, 22,3% олії. Вро жайність зерна 21,7 ц/га. Призначення — вирощування на зерно в основних посівах. Створено у Всеросійському інституті олій них культур (м. Краснодар).
Усього на 2001 р. внесено до Реєстру сортів рослин України 43 сорти сої.
131
Технологія вирощування насіння, післязбиральна обробка та зберігання насіння
Вибір і застосування агроприйомів у технології вирощування сої визначається грунтово-кліматичними умовами регіону, за сміченістю полів, рівнем вологозабезпеченості, підбором сортів сої, що за своїми біологічними особливостями відповідають умо вам їхнього вирощування. Усі агроприйоми повинні бути спря мовані на створення оптимальних умов вирощування сої, на за безпечення якомога більшого розкриття сортами сої свого гене тичного потенціалу в умовах виробництва.
Найбільш повно потенціальні можливості соя реалізує при її вирощуванні на структурних, з великим вмістом гумусу чорно земах зі слабко кислою реакцією ґрунтового розчину. На таких і грунтах вона здатна формувати врожайність 25—30 ц/га. На ка штанових грунтах сорти сої формують врожайність 20-25 ц/га.
Основним чинником, що лімітує рівень урожайності сої в ра йонах з чорноземами та каштановими грунтами, є волога, дефі цит котрої в господарствах вирішують за рахунок зрошення.
На підзолистих, дерново-підзолистих, сірих лісових грунтах, що розташовані в зонах достатнього зволоження, та мають неве ликий вміст гумусу й підвищену кислотність ґрунтового розчи ну, сорти сої формують врожайність рівня 10-15 ц/га, іноді до 20-25 ц/га.
Враховуючи це, здійснюють підбір агроприйомів і технології вирощування сої.
Місце в сівозміні. Для вирощування сої на насіння в сівозміні потрібні попередники, що залишають поле чистим від бур'янів, з достатньою кількістю вологи.
Добрими попередниками для сої є озимі зернові культури (ози ма пшениця, озимий ячмінь, озиме жито), кукурудза. Не реко мендується вирощувати сою в повторних посівах. Категорично не допускається розміщувати насіннєві посіви сої після бобових однорічних та багаторічних культур, ріпаку, соняшнику раніше, як через 4 роки, щоб запобігти захворюванням рослин сої небез печними хворобами, такими як біла гниль, бактеріози, рак стеб- і ла та інші.
Під насіннєві ділянки вибирають грунти в низинних місцях, з близьким заляганням ґрунтових вод.
Щоб запобігти пошкодженню тахіусом, люцерновою совкою, акацієвою вогнівкою, посіви сої слід розміщувати на відстані не
132
менше, як 1000 м від посівів люцерни, чини, лісонасаджень з білої акації.
У сівозміні соя є одним з кращих попередників для зернових, кормових культур, окрім соняшнику, суданської трави, ріпаку, бобових культур. У рисових сівозмінах соя є добрим попередни ком. У господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні сої, доцільно засвоювати короткоротаційні, зерно-просапні сівозмі ни: озима пшениця— соя; озима пшениця— соя— кукурудза на силос.
Добрива. Дози внесення органічних і мінеральних добрив уточ нюють у кожному господарстві, враховуючи родючість грунту, рівень удобреності попередника, вміст поживних речовин в ор ному шарі, величину запланованого врожаю.
Внесення органічних добрив, застосування органо-мінеральних сумішей здійснюється лише на малородючих, бідних на гумус грунтах. При застосуванні лише органічних добрив вносять гній у дозі 20 т/га восени під оранку. Мінеральні добрива при цьому можна не використовувати.
Внесення органо-мінеральної суміші добрив здійснюють в та кій послідовності: 2-3 т/га перегною та 60-70 кг/га суперфосфату восени під оранку; 20-30 кг/га суперфосфату під передпосівну культивацію.
При застосуванні мінеральних добрив на підзолистих, дерно во-підзолистих, сірих лісових ґрунтах оптимальною дозою вне сення є >^60Р60. Мінеральні добрива в дозі Г^60Р60 вносять восени під оранку. Азотні добрива в дозі Кзо У вигляді аміачної селітри вносять як підживлення в період гілкування та цвітіння сої.
Азотні добрива весною до сівби вносити не рекомендується, оскільки їхня висока концентрація пригнічує бульбочкові бакте рії. Необхідність у підживленні азотним добривом у період веге тації встановлюють за розвитком бульбочок, інтенсивністю за барвлення листків сої та за вмістом азоту в листках за допомо гою приладу ОП-2.
У насінницьких посівах сої, розміщених на чорноземах півд ня України, застосування азотних мінеральних добрив може бу ти тільки у вигляді пізнього підживлення в дозі N-,^30-
Фосфорні добрива вносять (з розрахунку вмісту в ґрунті Р2О5) восени під оранку в таких дозах: при низькому забезпеченні ґрунту фосфором (< 1,5 мгна 100 г грунту) — 80-90 кгд. р. на 1 га, при середній забезпеченості (1,6-3,0 мг на 100 г ґрунту)— 40-60, при високій (> 3,1 мг на 100 г ґрунту) — 20-30 кг д. р. на 1 га.
133
Калійні добрива в дозі 70 кг д.р. на І га вносять тільки на малородючих грунтах. На чорноземах та каштанових грунтах з високим вмістом калію їх не застосовують.
На зрошенні дозу внесення мінеральних добрив збільшують за рахунок зростання норм застосування фосфору — М60Р90. На зрошуваних землях підживлення сої азотними добривами про водять у пізні строки — в період формування бобів та наливу насіння по 20 кг д. р. азоту на 1 га.
Під сою, як бобову культуру, обов'язковим є застосування бак теріального добрива нітрагіну. Інокуляцію насіння сої нітрагіном проводять безпосередньо перед сівбою (у день сівби) з розрахунку 200 г нітрагіну на гектарну норму зволоженого насіння сої.
Обробіток ґрунту має 2 періоди: літньо-осінній (система ос новного обробітку) та весняний (допосівний обробіток). Ефек тивність обробітку ґрунту визначається правильним та грамот ним підбором комплексу агроприйомів, що здатні забезпечити максимальне пригнічення бур'янів і створити оптимальні умови росту й розвитку рослин сої.
При невеликому рівні засміченості однорічними бур'янами застосовують систему раннього зябу. Після збирання озимої пше ниці поле лущать на глибину 6—8 см, а далі виконують оранку на глибину 28—30 см.
На дерново-підзолистих та інших малородючих грунтах оранку проводять на всю глибину орного шару з поступовим поглиб ленням. При засміченості поля коренепаростковими бур'янами застосовують систему поліпшеного зябу з пошаровим обробіт ком грунту.
Після збирання попередника поле лущать дисковими знаряд дями на глибину 6—8 см. Коли після цього лущення відростуть розетки коренепаросткових бур'янів, поле лущать лемішними знаряддями, а за відсутності їх можливе застосування знаряддя КПЕ-3,8; КПШ-5; КПШ-9 на глибину 12-14 см. Далі, в міру відростання бур'янів, проводять поверхневий обробіток грунту дисковими знаряддями (лущильниками або важкими боронами БДТ-7, БД-10) на глибину 8-10 см.
Завершує систему основного обробітку грунту оранка на гли бину 28—30 см, котра виконується наприкінці вересня — на по чатку жовтня.
Якщо сою в сівозміні розміщують по кукурудзі, то після зби рання попередника проводять дискування грунту важкими бо ронами в двох напрямках, а далі виконується глибока оранка.
134
Кореневищні бур'яни найефективніше пригнічуються, коли із системі основного обробітку грунту застосовується метод заду шення кореневищ. Після збирання попередника грунт обробля ють дисковими знаряддями в перехресному напрямку на глиби ну розповсюдження основної маси кореневищ (10—12 см). Далі, після появи на поверхні грунту проростків кореневищних бур'я нів, здійснюють оранку на глибину 23—25 см. Відрізки корене вищ з бруньками, що пробудилися, які укладають на дно бороз ни, у більшості випадків не дають сходів, оскільки вони витра тили значну частину елементів живлення на відростання з бруньок після дискування.
На полях, які сильно засмічені коренепаростковими, одно річними злаковими та дводольними, кореневищними бур'яна ми, застосовують у комплексі боротьби з ними агротехнічні та хімічні засоби. Проводять післязбиральне лущення стерні й піс ля відростання бур'янів вносять гербіцид суцільної дії — раун-дап у дозі 2,0—4,0 кг/га, строк його дії становить 10—15 днів, після здійснюють глибоку оранку.
У південних районах України зяблеву оранку проводять із боронуванням, а потім, в міру відростання бур'янів, поле куль тивують. Такий систематичний обробіток звичайного раннього зябу від негайного післязбирального обробітку грунту до пізньої осені переходить у напівпаровий обробіток.
Не можна проводити боронування та культивацію зябу після оранки на грунтах, що запливають, на грунтах, де є загроза віт рової або водної ерозії. Як правило, поверхню грунту не вирів нюють після зяблевої оранки в Північних та Західних регіонах України.
Весняний допосівний обробіток грунту. По вирівняному восе ни зябу застосовують мінімальний допосівний обробіток грунту, що складається з проведення однієї передпосівної культивації, яку здійснюють за масової появи сходів ярих бур'янів. Рання весняна культивація на вирівняному зябу виконується лише при засміченості полів озимими та зимуючими бур'янами, падали цею озимих зернових культур.
Допосівний обробіток по невирівняному зябу восени склада ється з проведення ранньої весняної культивації з боронуван ням, передпосівної культивації. Глибина передпосівної культи-ІШЦІЇ4—6 см.
При сильній засміченості полів мало річ ними бур'янами здій снюють 2—3 культивації, якими послідовно пригнічують ранні
135
ярі бур'яни. Залежно від засміченості поля, після обстеження його на засміченість бур'янами, вносять грунтові гербіциди з заробкою їх у грунт під час проведення передпосівної культива ції.
Під передпосівну культивацію можна вносити такі гербіциди: трефлан 48% к.е. (4,0—6,0 кг/га), дуал 95 (1,6—2,6 кг/га), паніт-ран 33 (3,0—5,0 кг/га), харнес 81,5 (1,5—3,6 кг/га), стомп 33% к.е. (3,0-6,0 кг/га), гезагард 50% з.п. (3,0-5,0 кг/га).
Підготовка насіння до сівби. При сівбі сої на насінницьких ділянках насіння повинно мати високі посівні кондиції. Не до пускається застосування для сівби насіння з наявністю в ньому карантинних об'єктів, живих шкідників та їх личинок. Не дозво ляється висівати щупле насіння, дуже дрібне й недорозвинене, незалежно від високих сортових його якостей. Відбирають для сівби найбільш крупне й ваговите, з високою енергією пророс тання та схожістю. Сіють доброякісним насінням, вирівняним за розмірами.
Для зменшення ушкодження насіння сої грибними й бактері альними захворюваннями, підвищення польової схожості його протруюють фундазолом (3 кг/т), або його аналогом — бенлатом (З кг/т) не раніше, як за два тижні до сівби. Допустимо перед сівбою насіння сої обробляти суспензією БМК (3 кг препарату + 10 л води на 1 т насіння з одночасною нітрагінізацією).
Обов'язково в день сівби насіння інокулюють нітрагіном. Ні трагінізацію проводять у складських приміщеннях за відсутності попадання на насіння прямих сонячних променів.
Сівба сої здійснюється, коли на глибині ґрунту 10 см темпе ратура стійко встановиться в межах 12— 14°С і мине небезпека сильних весняних заморозків. У степових районах, у роки із швид ким наростанням температури, доцільно сіяти сою, коли грунт на глибині 10 см стійко прогріється до 10—12°С.
Глибина заробки насіння сої становить 4—6 см. Соя не ви тримує глибокої заробки насіння в грунт. Глибину сівби насіння визначають, помножуючи діаметр насіння на 10. Таким чином, якщо діаметр насіння 4—5 мм, то глибина заробки його стано вить 4—5 см. Сівба насіння сої глибше 6 см веде до зниження польової схожості, а в результаті — щільності рослин у посівах. Глибина заробки насіння на 6—8 см допускається при переси ханні верхнього посівного шару грунту, відсутності випадання опадів, наростанні середньодобових температур повітря та грун ту. При цьому норма висіву насіння збільшується на 10—15%.
136
ярі бур'яни. Залежно від засміченості поля, після обстеження його на засміченість бур'янами, вносять грунтові гербіциди з заробкою їх у грунт під час проведення передпосівної культива ції.
Під передпосівну культивацію можна вносити такі гербіциди: трефлан 48% к.е. (4,0—6,0 кг/га), дуал 95 (1,6—2,6 кг/га), паніт-ран 33 (3,0—5,0 кг/га), харнес 81,5 (1,5—3,6 кг/га), стомп 33% к.е. (3,0-6,0 кг/га), гезагард 50% з.п. (3,0-5,0 кг/га).
Підготовка насіння до сівби. При сівбі сої на насінницьких ділянках насіння повинно мати високі посівні кондиції. Не до пускається застосування для сівби насіння з наявністю в ньому карантинних об'єктів, живих шкідників та їх личинок. Не дозво ляється висівати щупле насіння, дуже дрібне й недорозвинене, незалежно від високих сортових його якостей. Відбирають для сівби найбільш крупне й ваговите, з високою енергією пророс тання та схожістю. Сіють доброякісним насінням, вирівняним за розмірами.
Для зменшення ушкодження насіння сої грибними й бактері альними захворюваннями, підвищення польової схожості його протруюють фундазолом (3 кг/т), або його аналогом — бенлатом (З кг/т) не раніше, як за два тижні до сівби. Допустимо перед сівбою насіння сої обробляти суспензією БМК (3 кг препарату + 10 л води на 1 т насіння з одночасною нітрагінізацією).
Обов'язково в день сівби насіння інокулюють нітрагіном. Ні трагінізацію проводять у складських приміщеннях за відсутності попадання на насіння прямих сонячних променів.
Сівба сої здійснюється, коли на глибині ґрунту 10 см темпе ратура стійко встановиться в межах 12— 14°С і мине небезпека сильних весняних заморозків. У степових районах, у роки із швид ким наростанням температури, доцільно сіяти сою, коли грунт на глибині 10 см стійко прогріється до 10—12°С.
Глибина заробки насіння сої становить 4—6 см. Соя не ви тримує глибокої заробки насіння в грунт. Глибину сівби насіння визначають, помножуючи діаметр насіння на 10. Таким чином, якщо діаметр насіння 4—5 мм, то глибина заробки його стано вить 4—5 см. Сівба насіння сої глибше 6 см веде до зниження польової схожості, а в результаті — щільності рослин у посівах. Глибина заробки насіння на 6—8 см допускається при переси ханні верхнього посівного шару грунту, відсутності випадання опадів, наростанні середньодобових температур повітря та грун ту. При цьому норма висіву насіння збільшується на 10—15%.
136
Сорти з невеличкими сім'ядолями й довгим підсім'ядольним коліном витримують глибше загортання насіння, ніж крупносі-м'ядольні форми. Але сою з дуже дрібним насінням не можна загортати при сівбі в грунт глибше 4-5 см. Насіння повинно лягати на ущільнений вологий шар грунту. У випадку переси хання верхнього шару грунту перед сівбою його коткують глад кими або кільчастими котками.
На насінницьких полях сою висівають тільки широкорядно з шириною міжряддя 70 см. Норма висіву повинна бути опти мальною, щоб не витрачати дороге насіння та досягти високого коефіцієнта їх розмноження. На півдні України, в зоні недостат нього зволоження, норма висіву для сортів усіх груп стиглості становить 300—350 тис. насінин на 1 та, що гарантує передзби ральну оптимальну густоту стояння рослин — 250—300 тис./га. У зоні достатнього зволоження передзбиральна густота стояння ро слин вища й становить 300—350 тис./га. Загущення насінниць ких посівів призведе до перевитрат насіння, до зниження його посівних якостей від більшого розповсюдження хвороб.
Після проведення сівби сої посіви коткують, а в роки з воло гою весною, коли верхній шар грунту перезволожений, замість коткування здійснюють боронування.
Догляд за посівами сої проводять до- та післясходових боро нувань, їх виконують з метою пригнічення однорічних бур'янів, руйнування ґрунтової кірки, якщо вона створилась у період між сівбою та появою сходів, розпушення грунту.
У період вегетації сої для пригнічення бур'янів здійснюють 2—3 міжрядні культивації. У степових районах глибина першої культивації сягає 9—11 см, другої — 7—8. Глибина інших культи вацій, які здійснюються в міру необхідності, 5—7 см, щоб не пошкодити корінці й не пересушити грунт.
У районах достатнього зволоження на родючому грунті пер шу культивацію посівів виконують на глибину 7—8 см, другу — на 10—12, далі— на 5—6 см, а на малородючих дерново-підзолистих грунтах глибина культивацій відповідно становить 8-10, 6-8, 5-6 см.
Захист посівів сої від шкідників. Для захисту насіннєвих посі вів сої від комах застосовують такі хімічні препарати: карате к.е. (50 г/л) —0,4 л/га. суміцидін к.е. (200 г/л) — 0,5, ровікурт к.е. (250 г/л)- 0,8 л/га.
Проти кліщів використовують омайт КЕ (570 г/л) — 1,3 л/га. Якщо посіви сої уражені комахами та кліщами, у цьому разі
137
необхідні фуфанон к.е. (570 г/л) — 0,6-1,0 л/га, золон к.е. (350 г/л)- 1,3 л/га.
Пестициди застосовують тільки при розповсюдженні шкід ників вище порогу шкодочинності. Він становить для павутин ного кліщика 10-12 шт. на 100 листків сої, гусені люцернової совки— 8—10 шт. на 1 м2, рипійниці — 2 гусені на 25 рослин, підточуючої совки — 2—3 гусені на 1 м2.
Поливи. При розміщенні сої на зрошенні поливи повинні за безпечувати вологість грунту 75% НВ. Кількість поливів у період вегетації 2—5 залежно від запасів вологи в грунті, кількості опа дів, що випадають за вегетаційний період. Поливна норма 400-450 м3/га, зрошувальна — 800-2200 м3/га.
Строки проведення поливів встановлюють на основі аналізів за вмістом продуктивної вологи в шарі грунту 0—50 см.
Для всіх сортів велике значення має вологозарядковий по лив, проведення поливів у фазі створення бобів та формування насіння. Поливи у фазах гілкування та бутонізації більш ефекти вні при вирощуванні на насіння ранніх і середньоранніх сортів.
Поливи припиняють по завершенні фази наливу насіння, щоб не затягнути достигання та погіршення в майбутньому посівних якостей насіннєвого матеріалу.
Збиранняу очищення та зберігання насіння. Стиглість насіння сої супроводжується опаданням листків, висиханням стебла та бобів. Збирати сою треба одразу ж після достигання бобів у сти слі строки. Збирання насіннєвих посівів проводиться раніше, ніж товарних посівів, — при вологості насіння 15—17%, щоб за побігти подрібнюванню їх та травмуванню.
За теплої сухої погоди восени процес достигання насіння про ходить швидко, тому використання десикантів недоцільне. При вирощуванні пізньостиглих сортів сої, коли погода волога, до щова, існує загроза затягування строків збирання, проводять де сикацію посівів у фазі побуріння бобів у нижньому та середньо му ярусах, коли вологість насіння становить 45—50%. У більш ранні строки десикацію виконувати не рекомендовано, щоб за побігти зниженню врожайності та схожості насіння.
Для проведення десикації використовують хлорат магнію (20— ЗО кг/га), еділ (2 кг/га), реглон (2—3 л/га). Витрати робочого розчину — 250—300 л/га. Реглон доцільно вносити з додатком ло нього аграла 90 (100 мл на 100 л води). Десикацію потрібно про водити в ясний, сонячний день, при низькій вологості повітря та його температурі не нижче 15°С.
138
Збирають сою через 7—10 днів після проведення десикації. Збирання починають, коли в рослини опадуть листки, боби по буріють або приймуть типовий для сорту колір. При низькій температурі повітря та атмосферних опадах насіння загниває, а в жаркі дні боби починають розтріскуватися, тому збирання не обхідно проводити в стислі строки.
Під час збирання необхідно запобігати механічному засмі ченню одного сорту іншим, не допускати попадання насіння карантинних бур'янів, а також насіння бур'янів і культурних ро слин, шо важко відділяються від насіннєвого матеріалу сої.
Насінницькі посіви збирають прямим комбайнуванням зер нозбиральними комбайнами: «Дон-1200», «Дон-1500», «Ротор».
Комбайни «Дон-1500», «Ротор» обладнують хедером суціль ного зрізу ХС-5-12 з шириною захвату 7 м. Хедер ХС-8/12 агре гатується комбайнами «Дон-1200» і «Дон-1500».
Кількість обертів молотильного барабана встановлюють 350— 400 об./хв, відстань між декою та молотильним барабаном регу люють так, щоб запобігти дрібненню й травмованості насіння. При збиранні насіння застосовують м'який режим вимолоту. При вимолоті засміченість маси насіння в бункері не повинна пере вищувати 5% і не можна допускати видування насіння з соло мою. Цих параметрів досягають регулюванням вентиляційного апарата комбайна.
Насіння, зібране та вимолочене комбайнами, транспортують на тік. Якщо насіння поступає на тік з підвищеною вологістю — 15^20% і вище, його негайно попередньо очищують від крупно го сміття, невимолочених бобів, битого, щуплого насіння.
Первинна (попередня) очистка насіння виконується на ЗАВ-20 (40), ОВП-20А; ОВС-25, Вибрант-К-521 та інших.
Далі насіння доводять до кондиційної вологості— 14%. Для зниження вологості насіння від 20 до 14% застосовують соняч но-повітряну сушку. Насіння розгортають на току тонким ша ром — 10-15 см у вигляді паралельних смуг завширшки 1,0— 1,5 м, з проміжками між смугами 40—50 см. Насіння в смугах перелопачують через кожні 2 год. Наніч, оскільки насіння сої — гігроскопічне й може знову відволожитися, насіння згортають у купи та вкривають брезентом. Не допускається при цьому змі шування сухого й вологого насіння.
При вологості насіння вище 20% застосовують активне вен тилювання для зниження її до кондиційної. Є декілька способів активного вентилювання. Його можна проводити в нерухомому
139
шарі насіння в бункерах активного вентилювання ОБВ-25, ОБВ-100, ОБВ-160 холодним повітрям з відносною вологістю більше 65%, або підігрітим повітрям до температури 30°С.
При вентилюванні через деякий час необхідно здійснити цир куляцію насіння з нижньої конусної частини у верхню частину бункера.
Для сушіння насіння сої з вологістю більше 20% також мож на використовувати сушарки стелажного та сітчастого типу на природній тязі. Насіння спочатку, за 2—3 доби до завантаження в сушарню, просушують під навісами на току або декілька разів перепускають на віялках-сортовушках. Тільки після цього на сіння загружають у сушарні. При вологості насіння під час за вантаження 18% товщина шару його повинна бути З—10 см, при більшій вологості — 4—7 см. Температура нагрітого повітря від повідно становить 40—45 і 35—40°С.
Основний показник при сушінні— температура самого на сіння. Нагрівання шару насіння в першій половині сушіння не повинно перевищувати 32°С, а в кінці — 36°С. Сушіння насіння з вологістю до 18 % триває 12—16 год, при вищій вологості — 24— 36 год. Через кожні 2—4 год насіння перемішують. Після сушін ня насіння поступово охолоджують — розгортають тонким ша ром у холодному приміщенні. Після охолодження насіння під дають основній (вторинній) очистці. При цьому повністю вилучають насіння бур'янів, інших культурних рослин, бите, щуп ле, дрібне, недозріле насіння сої. Сортування насіння за крупні-стю та питомою масою здійснюється одночасно з очисткою. На посів відбирають першу та другу фракції за крупністю насіння. Основну, вторинну очистку насіння, виконують на машинах ОС-4,5А; СВУ-5А; СМ-4; «Петкус-Пгант К-531».
Якщо зібране насіння сої поступило на тік з вологістю 14% і менше, то на початку їх піддають попередній очистці, а потім основній та сортуванню.
Насіння сої вважають сухим, якщо вологість його не переви щує 12%, середньо-сухим— вологість становить 12—14, воло гим — 15—16, вогким — більше 16%.
Приміщення, де буде зберігатися насіння сої, попередньо очи щають, дезінфікують розчином каустичної соди, хлорного вапна й добре провітрюють.
Зберігають насіння сої в мішках або насипом у складських приміщеннях роздільно за сортами, репродукціями, категорі ями сортовою чистотою. Насіння еліти та І репродукції зага-
140
рюють у мішки та зберігають у штабелях висотою не більше 7— 8 мішків.
Відстань штабеля від стіни — не менш 0,7 м, а між штабеля ми — 1,5 м. Під штабель підкладають дерев'яний піддон, що має відстань від підлоги не нижче 15 см. На штабель закріплюють ярлик. Маса контрольної одиниці — не більше 25 т.
Зберігання насіння другої репродукції допускається насипом. Висота насипу насіння повинна бути не більш 1,5 м.
Усе заготовлене насіння передають на зберігання за актом комірнику й реєструють у книзі обліку насіння.
У період зберігання насіння — навесні, влітку, восени — тов щину шару насіння зменшують на 1/3 порівняно з визначеною в табл. 32, а штабелі вкладають у 2—3 мішки.
Таблиця 32. Умови зберігання насіння сої залежно від його вологості
„ ■ № Товщина шару насіння Висота штабелем,
Вологість насіння, % ."" „ ■ ■
' насипом, м шт. мішків
До 12 2,5 8
12-15 1,5 6
14-16 1,0 4
Більше 16 0,2-0,4 Не допускається
Необхідно через кожні 5—6 днів перевіряти стан насіння в різних місцях і на різній глибині. При підвищенні температури або вологості насіння в насипах перелопачують, а в штабелях — перекладають мішки.
Складські приміщення провітрюють. Не допускається про вітрювання насіннєвих складів під час дощів, туманів, зимових відлиг, підвищеної пологості повітря, коли вогкість та темпера тура повітря значно вищі, ніж у зерносховищі.
Не менше двох разів перевіряють насіння в насіннєвих лабо раторіях на вологість і схожість. Останню перевірку роблять за 10—12 днів перед сівбою сої.
У період догляду за насінням сої у високих штабелях насипом перелопачування його роблять обережно, дерев'яними лопатами.
При обчислюванні кубатури приміщення під сою врахову ють, що обсяг І т повітряно-сухого насіння становить в серед ньому 1,25 м3 , вага мішка брутто — 70—75 кг.
Методи прискореного розмноження насіння нових сортів сої. Насіння дефіцитних і нових сортів, які тільки що занесені до
141
державного реєстру й на них є попит сільгоспвиробника, протя гом 1-3 років вирощують прискореним способом з підвищеним коефіцієнтом розмноження. Будь-яку репродукцію сорту висі вають на добре підготовленій ділянці. Сіють квадратно-гніздовим способом. При сівбі 45x45 см у гнізді залишають по 2-3 росли ни, при сівбі 70x70 см — по 4-5 рослин.
Під час вегетації ділянку підтримують у чистому від бур'янів стані, проводять сортові прочистки в період цвітіння та перед збиранням сортів сої у фазі повної стиглості насіння.
У першу прочистку вилучають рослини з іншими, ніж у сор ту, кольором віночка квіток, формою листків, уражені хвороба ми, слаборозвинені.
При прочистці перед збиранням вилучають контрастні за ви сотою та строками достигання рослини, хворі, нетипові за фор мою та габітусом куща, з іншим кольором опушення, нехарак терними розмірами, формою та кольором бобів. Вибраковані рос лини виносять з поля й використовують на корм тваринам. Сортові прочистки завершують до проведення апробації.
При відповідних сортовій чистоті та фізичних якостях насін ня з таких посівів вважають елітним.
З 1 кг насіння сої середніх розмірів через 2 роки спрямовано го розмноження одержують посівний матеріал сорту на площу близько 1000 га.
Для прискореного розмноження сортів сої також використо вують зимові теплиці, фітотрони науково-дослідних установ.
Сівбу сортів сої обов'язково здійснюють при знижених нор мах висіву, високому фоні родючості.
Методика виробництва оригінального, елітного, репродукційного насіння
Отримання та вирощування оригінального насіння здійснюєть ся в умовах науково-дослідних інститутів, вищих навчальних сіль ськогосподарських закладів, де за науковою програмою викону ється селекційна робота. Оригінатори нових сортів сої — науко во-дослідні інститути, вищі навчальні сільськогосподарські заклади — забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом свої дослідні станції, дослідно-виробничі господарства, учбово-дос лідні господарства, які входять до структури оригінаторів сортів.
Названі типи господарств далі розмножують насіння еліти та 1 репродукції в розмірі, що буде покривати попит на них сіль госпвиробників.
142
Наведемо основні ланки виробництва насіння сортів сої.
Вказані вище типи господарств впрошують насіння еліти та частково або в повній мірі (залежно від обсягу вирощування) першої репродукції сортів.
Якщо обсяг отриманого насіннєвого матеріалу не покриває попит на сорти сої, далі розмножують насіння еліти та першої репродукції за договорами сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні насіння сільськогосподар ських культур. Розмноження насіння в цих господарствах здійс нюється під контролем і доглядом спеціалістів наукових уста нов.
Оригінальне насіння вирощується в наукових установах у конт рольних розсадниках, розсадниках відбору.
Елітне насіння сортів сої отримують методом індивідуально-родинного відбору. Цей метод застосовують за такою схемою:
• відбір кращих типових рослин у розсаднику відбору або на посівах супереліти, еліти, розсадників розмноження;
• розсадники випробувань родин першого та другого року;
• розсадники розмноження першого та другого року;
• супереліта;
• еліта.
Насіння висівають у розсаднику відбору за схемою 10x45 см або 20x45 см по 3 насінини в кожне гніздо.
Після проривки залишають у кожному гнізді одну кращу рос лину. Відбирають найбільш продуктивні рослини, не уражені хво робами, за типовими ознаками сорту.
Відібрані рослини окремо вимолочують та аналізують: визна чаючи масу й кількість насінин з рослини, висоту, тип куша, якість насіння, висоту прикріплення нижніх бобів.
Розсадники випробувань потомств закладають оригінатори сортів після розсадників відбору.
У розсаднику першого року вивчається 500—600 родин. За період вегетації вибраковують звичайно до 50—60%, а родини, що залишились після вибраковування, обмолочують і насіння висівають у розсаднику другого року. Після збирання оцінюють урожайність їх, найврожайніші залишають і використовують як маточний матеріал для отримання супереліти. До цього матеріа лу додають 15—20% маточного насіння двох попередніх років, якщо воно не знизило посівних якостей.
Матеріал з розсадника випробувань другого року для отри мання супереліти лише використовують у тому разі, коли це на-
143
сіння за врожайністю, посівними властивостями краще супер-еліти попереднього випуску. У цьому випадку частину насіння висівають, а частину залишають як страховий фонд. Коли насін ня з розсадника випробувань другого року гірше за насіння су-переліти попереднього випуску, тоді висівають останню супер-еліту із страхового фонду.
У розсадниках випробувань потомств посів проводять без повторення, а контроль— супереліта або еліта останнього ви пуску — розміщують через 5—6 номерів. Вибракування прово дять цілими родинами.
У розсадниках розмноження супереліти, еліти, 1 репродукції застосовують оптимальні строки та способи сівби, норми висіву, прийоми догляду, збирання, прийняті в даному районі.
Еліту старих константних сортів, а також мало розповсюджених сортів та сортів-популяцій вирощують за скороченою схемою:
• розсадник відбору;
• розсадник розмноження першого та другого року;
• супереліта;
• еліта.
Щоб не погіршити спадковість сорту, відбирають 4—5 тис. вихідних рослин.
За договорами, що заключає оригінатор сортів, розмноження насіння першої, а при необхідності — і другої репродукції здійс нюється в господарствах, де вже отримується репродукційне на сіння.
При вирощуванні супереліти, еліти, репродукційного насіння виконують сортопрочистки; посіви, починаючи з розсадників розмноження, апробуються.
При вирощуванні репродукційного насіння в умовах госпо дарств не допускається змішування насіння сорту з іншими сор тами.
Щорічно необхідність в сортовому насінні сої за репродукці ями визначається площею, котру займає даний сорт, а також строками сортопоновлення.
Сортопоновлення сої проводиться 1 раз у 5 років насінням другої репродукції. Але цей строк в умовах господарств може бути скороченим або більш тривалим, залежно від чистосорт ності та якості насіння сорту.
Розрахунок необхідної кількості насіння на насіннєві ділянки починається з потреби в насінні другої репродукції з урахуван ням страхового фонду. Страховий фонд може становити віл 95
144
до 100%. Страхові фонди оригінального насіння (первинні лан ки насінництва) закладаються в розмірі 100%, супереліти — 50% від потреби в цьому насінні. Страховий фонд насіння еліти та першої репродукції становить 25—30% потреби для сортопонов-лення в господарствах.
Апробація сортових посівів і ґрунтконтроль
Апробацію посівів сої здійснюють спеціально підготовлені агро номи, які мають посвідчення апробаторів. Апробацію проводять у фазі господарської стиглості бобів. Максимальна площа насіннє вої ділянки сої — 300 га. Зразок складають з двох проб по 500 бобів, які відбирають по діагоналі поля в 50-ти пунктах на рівній відстані на 30-ти рослинах. З кожної рослини беруть по 2 боби й кладуть їх по одному в два мішечки (аналіз та контроль).
Чистосортність рослин сорту, що апробують, встановлюють за ознаками: колір опушення, колір бобів, крупність насіннії (маса 1000 шт.), колір насінної оболонки та її відблиск, пігментація, колір рубчика насіння.
При визначенні кольору бобів беруть до уваги: умови вегета ційного періоду й ураження грибними захворюваннями, що мо жуть призвести до зміни кольору бобів від типового апробова ного сорту.
Пігментація насіння визначається як генотипом сорту, так і умовами вирощування. У деяких сортів на рослинах знаходяться насінини з пігментацією й без пігментації. У цьому випадку до основного сорту відносять пігментовані та непігментовані рос лини.
В акт апробації, на основі апробаційних ознак сорту, зано сять число рослин:
• основного сорту;
• інших сортів;
• з пігментованим насінням;
• пошкоджених шкідниками (з переліком шкідників);
• уражених хворобою (з переліком хвороб).
Сортову чистоту посіву сорту встановлюють у відсотках. Пошкодження шкідниками та ураження хворобами не підрахо вують.
За результатами апробації складають акти апробації: на на-сІннєвІ посіви в сільськогосподарських підприємствах — у двох примірниках, на загальні сортові посіви — у трьох, на ділянки розмноження елітного насіння в науково-дослідних установах,
145
учбово-дослідних господарствах, у насінницьких господарствах — у чотирьох примірниках.
На всі сортові посіви, що признані непридатними як насін ний матеріал, складається акт вибраковки.
Для більш точного визначення чистосортності еліти та ре продукції сортів сої отриману еліту або репродукцію сорту пере дають на грунтконтроль. Його здійснюють у науково-дослідних установах: в умовах штучного клімату (фітотрони, зимові тепли ці) або наступного року в польових умовах.
Грунтконтроль — це аналіз на чистосортність посіву, викона ний з насінням сорту, вирощеного й апробованого в попередній рік. При цьому засівають дві повторності насінням еліти або репродукції, що були отримані попереднього року. Насіння ви сівають з таким розрахунком, щоб у кожному повторенні на мо мент визначення сортових ознак сорту було по 500 рослин.
Визначення сортових ознак здійснюють у фазі цвітіння та го сподарської стиглості насіння. Оцінка посівів сорту в грунткон-тролі, визначення чистосортності виконується за тими самими ознаками, що й апробація.
Грунтконтроль дає змогу оцінити фактичну, дійсну чистосор тність еліти або репродукції сорту.
РІПАК ЯРИЙ ТА ОЗИМИЙ
Систематика й морфологія
Ріпак— Вгаззіса париз Ь. — відноситься до родини капустя них — Вгазісасеае. Він має два підвиди: олеіфера (ззр. оіеі/ега Меїі). та рапіфера (щ>. гарІ/ега Меіг).
До підвиду олеіфера відносяться всі олійні форми, до підвиду рапіфера — форми, що вирощуються як коренеплоди.
За тривалістю вегетаційного періоду вирізняють дві форми ріпаку: однорічний або ярий, дворічний або озимий.
Ріпак ярий — Втьзіса париз Ь. ззр. оіеі/ега МеП. аппиа — од норічна трав'яниста рослина. Корінь стрижневий, проникає в грунт до 2 м. Стебло гіллясте, висотою 120—180 см, покрите во сковим нальотом. Факультативний запилювач. Крім самозапи лення, його квітки можуть запилювати бджоли, оси, джмелі та інші комахи. Плід— стручок довжиною 3-Ю см, на рослині їх буває до 300 шт. Кожен стручок має 18—25 насінин. Насіння
146
округлої або кулеподібної форми, діаметром 0,9—2,5 мм, чорно го або коричневого кольору. Маса 1000 насінин 2,6—5,0 х.
Ріпак озимий — Вга$жа пари.ч і. зхр. оіеі/ега Меті. Ьзеппіз — трав'яниста рослина. Корінь стрижневий, проникає в ґрунт до
3 м. Стебло циліндричне, гіллясте, заввишки 140—190 см. Нижні листки черешкові, середні — подовжено-коп'євидні, верхні — подовжено-ланцетні. Загальна кількість листків на рослині 22— 25. Суцвіття— пухка подовжена китиця. Віночок квітки має
4 пелюстки жовтого кольору з золотистим, лимонним, оранже вим, іноді кремовим відтінками. Факультативний запилювач. Плід— стручок довжиною від 5 до 16 см. Середня кількість плодів на одній рослині — від 200 до 400 шт., а в окремих ви падках досягає 1200-1500 шт. Насіння кулеподібне, або округ лої форми, діаметром 1,1-2,2 мм, колір насіння чорно-сизий, сірувато-чорний, темно-коричневий. У плоді знаходиться 20-35 насінин. Маса 1000 насінин 3,7-4,5 г, а іноді може досягати 5-7 г.
Морозостійкість озимого ріпаку невисока. Його вирощують у районах з м'якими зимами та значним сніговим покривом. Час та зміна морозів і відлиг згубно діє на рослини озимого ріпаку.
Народногосподарське значення
Посівна площа ріпаку у світі в середньому 24 млн. 310 тис. га. Найбільші посівні площі ріпаку зосереджені в Китаї (6 млн. 710 тис. га), Індії (6 млн. 360 тис. га), Канаді (4 млн. 91 тис. га), країнах ЄС (2 млн. 99 тис. га). Найвища врожайність ріпаку в країнах ЄС (30,3 ц/га), країнах Східної Європи (26,4 ц/га). У державах, де зосереджено найбільші площі цієї культури, вона значно менша й досягає в Індії— 8,5 ц/га; Китаї та Канаді — 14,0 ц/га.
В Україні посівна площа ярого ріпаку (кользи) у середньому 58 тис. 280 га при середній врожайності 5,0-7,0 ц/га. В окремих областях вона досить висока— 17,0—24,2 ц/га. Ріпак озимий висівають в Україні на площі близько 100 тис. га. Його середня врожайність— 10—12 ц/га.
Ріпак — цінна олійна й кормова культура. Його вирощують на насіння, зелену масу, на сидератні добрива. Ріпак— добрий медонос, 1 га посівів забезпечує збір меду до 90 кг. Насіння ріпаку містить від 42,0 до 50,0 олії та 16,6—28,6 білка. Білок насіння ріпаку добре збалансований за амінокислотним складом. Олія ріпаку відноситься до групи харчових, ЇЇ використовують у нату-
147
ральному вигляді як салатну у складі кухонних жирів, маргари нів. Жирно кислотний склад олії представлений олеїновою, лі-нолевою, ейкозеновою, пальмітиновою, стеариновою кислота ми. Менше 1% міститься арахінової, беганової й маргаринової кислот. Деякі сорти ріпаку, особливо старі, характеризуються високим вмістом у насінні ерукової жирної кислоти (до 40,0— 55,0 %), дуже шкідливої для організмів людини та тварини.
З 1979 р. харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпаку, що містять не більше 5% ерукової кислоти. У більшості євро пейських держав пей показник знижено до 2%.
До складу насіння ріпаку входять органічні сірчані сполуки — тіоглюкозиди (глгокозинолати). У процесі їхнього ферментатив ного гідролізу в організмі тварин утворюються отруйні речови ни — Ізотіопіанати, оксазолідонтіоніни, нітрити, які виклика ють функціональні та морфологічні зміни в організмі, знижуєть ся продуктивність тнарин. З цієї причини використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах ве ликої рогатої худоби обмежено.
Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпаку, при датного для безпечного годування тварин та птахів, є вміст їх не вище ЗО мкмоль/г, або 0,4—1,0%. Тому вся селекційна робота з ріпаком у світі направлена на створення безерукових і низько-глюкозинолатних сортів, тип двунольових сортів «00».
Зараз канадськими, шведськими, польськими, німецькими, російськими, українськими селекціонерами виведено нові без-ерукові, низькоглюкозинолатні сорти ріпаку, що сприяє підви щенню харчової якості олії та використанню макухи як висо-кобілкового корму для тварин.
Олія ріпаку зменшує можливість тромбоутворення в організмі людини, протидіє серцево-судинним захворюванням, знижує вміст холестерину в крові.
При переробці насіння ріпаку на олію залишається макуха, білки якої містять незамінні амінокислоти. Макуху ріпаку мож на включати в раціон: при відгодівлі кабанів — до 15%, дійним коровам та телятам — до 25 , бройлерам — до 20% . Однак за наявності в насінні глюкозинолатів потрібно обмежувати вико ристання макухи на корм.
При переробці ріпакового насіння одержують, крім макухи, ряд цінних продуктів. Наприклад, фосфати використовуються у виробництві харчових і кормових фосфатидних концентратів, відпрацьований адсорбент — у виготовленні мийних паст.
148
Ріпакову олію застосовують у виробництві лаків, фарб, пласт мас, вона знаходить застосування в металургії. Цією олією замінюють мінеральні мастила й жири в системах з високим ри зиком екологічної шкоди (металообробні верстати; сільгосп машини; транспортні та гідравлічні засоби, які працюють у мо рях, на озерах).
Олія глюкозинолатних сортів ріпаку використовується для ви готовлення технічних мастил. Ріпакова олія, що отримана з цих сортів, є основою екологічно чистого біодизельного пального.
Важлива агрономічна роль ріпаку, Могутня вегетативна маса його значно пригнічує бур'яни, добре розвинена коренева сис тема поліпшує структуру ґрунту. З кореневими та пожнивними залишками (кормові якості соломи низькі) при заорюванні в грунт повертається в орний шар близько 15 кг азоту, 15 кг фосфору, 17 кг калію, 12 кг сірки, що еквівалентно внесенню гною в дозі І5т/га.
Ріпак поліпшує фітосанітарний стан ріллі, знижує ураженість зернових колосових культур кореневими гнилями та іншими хво робами. Ріпак — джерело поповнення органічних запасів грунту й при використанні його як сидеральної культури. Після зби рання врожаю насіння в полі залишається солома. Якщо її не заорали в грунт, то можна відправляти на переробку. З ріпакової соломи виготовляють папір, целюлозу, целюлозно-стружконі плити. З кожного 1000 га посівів ріпаку виробляють до 2000 т паперу.
Сорти ріпаку Ярий ріпак
Аріон— рослини мають висоту 120—140 см, сходи зелені з восковим нальотом. Кущ напівзімкнений. Насіння темно-буре, округле, маса 1000 насінин 3,0—3,5 г. Вміст олії в насінні 42%, ерукової кислоти 0%, глюкозинолатів до 15 мкмоль/г. Чутливий до внесення добрив. Урожай насіння 20,0—25,0 ц/га. Створено в Івано-Франківському інституті АПВ.
Микитинецький — двонульовий сорт, придатний для виготов лення високоякісної харчової олії та білкових кормів. Рослини заввишки 100-130 см. Кущ зімкнений, без антоціанового за барвлення. Квітки лимонно-жовтого кольору. Китиця видовже на, пухка. Маса 1000 насінин 3,9 г. Олійність насіння 41—43%,
149
вміст ерукової кислоти 0, глкжозинолатів 0,5%. Урожай насіння 22—26 ц/га. Виведено в Івано-Франківському інституті АПВ.
Отаман — високоврожайний сорт ярого ріпаку. Рослини заввишки 95 см. Тривалість вегетаційного періоду 91 день. Сте бло округле, товщиною 10 мм, розгалужене. Насіння дрібне, окру глої форми, чорно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 3,3 г. Урожай 18,6—24,5 ц/га. Вміст олії в насінні близько 45%. Еруко-ва кислота відсутня. Глюкозинолатів у насінні 18—25 мкмоль/г. Сорт стійкий до вилягання рослин та осипання насіння. Має середню стійкість проти хвороб і шкідників. Рекомендовано для вирощування у степовій зоні України. Створено в Інституті олій них культур УААН.
Титан— рослини заввишки 120 см. Сорт має округле розга лужене стебло, товщиною 12 мм. Стручок завдовжки 6—7 см. Насіння дрібне, округлої форми, чорно-коричневого кольору, маса 1000 насінин 3,0—3,3 г. Урожай сорту 19,3-24,0 ц/га. Вміст олії в насінні 44—46% , глюкозинолатів 18,0—25,0 мкмоль/г, еру-кова кислота відсутня. Сорт стійкий до вилягання рослин та оси пання насіння. Має середню стійкість проти хвороб та шкідників. Виведено в Інституті олійних культур УААН.
Усього на 2001 р. занесено до Реєстру сортів рослин України 23 сорти ярого ріпаку.
Озимий ріпак
Атлант — високоврожайний сорт з високою компенсаційною властивістю. Стебло пряме, округле, розгалужене. Насіння дрібне. Урожай 26,2 ц/га. Вміст олії в насінні 45%, глюкозинолатів в олії 22,6 мкмоль/г. Ерукова кислота відсутня. Сорт стійкий до виля гання рослин та осипання насіння. Середньостійкий проти хво роб та шкідників. Зимостійкість за п'ятибальною шкалою 4,5 бала. Рекомендовано для вирощування в районах з м'якими зи мами та значним сніговим покривом. Створено в Інституті олій них культур УААН.
Тисменицький — середньостиглий, зерновий. Вміст олії в насінні 44—45%, ерукової кислоти 0,00—0,03, глюкозинолатів 0,8%.Маса 1000 насінин 4,2—4,5 г. Має високу зимостійкість, стійкий до вилягання рослин. Урожай — 30—35 ц/га. Впрошує ться на насіння й корм у Степу, Лісостепу, Поліссі. Виведено в Івано-Франківському інституті АПВ.
Света— сорт олійного напряму. Рослини невисокі — до 135 см, компактні, стебло міцне. Насіння темно-коричневе, олійність
150
44—46%, вміст ерукової кислоти до 0,15, глюкозинолатів до 15— 18 мкмоль/г. Макуху й шрот можна використовувати для годівлі худоби, птиці. Придатний для вирощування в усіх природно-кліматичних зонах України. Виведено в Івано-Франківському інституті АПВ.
Світоч — двонульовий, зернового й кормового використан ня. Середньостиглий. Зимостійкість висока. Вміст олії 43—45% , ерукової кислоти 0,0—0,7, глюкозинолатів 1,5%. Урожай насіння 37,8 ц/га. Рекомендований для вирощування в Лісостепу й Поліссі. Створено на Вінницькій обласній сільськогосподарсь кій дослідній станції УААН.
Ксаверівський — середньостиглий, кормовий. Вміст олії в насінні 41%, ерукової кислоти 5,9, глюкозинолатів 3,6%. Уро жай насіння 20,6 ц/га. Зимостійкість середня. Рекомендовано для вирощування в районах з м'якими зимами. Виведено в На ціональному аграрному університеті.
Усього до Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 27 сортів озимого ріпаку.
Технологія вирощування, післязбиральна обробка та зберігання насіння
Ріпак потребує родючих грунтів, неважких за механічним скла дом, з доброю теплопровідністю, з нейтральною або кислою ре акцією ґрунтового розчину. Для ріпаку більш сприятливі чорно земи, опідзолені, темно-сірі, сірі лісові грунти. Менш сприят ливі для росту та розвитку ріпаку грунти з важким механічним складом, водонепроникним підорним шаром. При вирощуванні ріпаку в таких умовах необхідно здійснювати глибоке розпушу вання ґрунту. Але навіть такий захід не завжди створює сприят ливі агрофізичні якості грунту для росту озимого ріпаку, особ ливо в роки з надмірним випадінням дощу.
Місце в сівозміні. У великих господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні ріпаку й він займає значні площі, найдоцільніше створити ріпаково-зернові сівозміни з максимальним насичен ням ріпаком та зерновими культурами. Це дає змогу виключити ріпак із сівозмін, де вирощують цукрові та кормові буряки, які мають з ріпаком одного спільного ворога— один і той самий штам нематоди. З іншого боку, вирощування ріпаку й зернових культур в одній сівозміні сприяє поліпшенню фітосанітарного стану грунту.
За відсутністю таких сівозмін не треба розмішувати в одній
151
сівозміні ріпак з цукровими буряками, або висівати ріпак у по льовій сівозміні, де вирощують буряки з таким розрахунком, щоб розрив між ріпаком та буряками становив не менше 5—6 років.
При розміщенні насіннєвих посівів малоерукових сортів у сівозміні потрібно дотримуватися значного інтервалу між наступ ним поверненням їх на попереднє місце через 5—6 років, а без-ерукові сорти слід сіяти через 10 років.
Для визначення місця ріпаку в сівозміні обов'язково треба урахувати те, що він може перехресно запилюватися. Потрібна просторова ізоляція від інших капустяних культур або сортів ріпаку з великим вмістом ерукової кислоти — не менше 500 м. При складанні сівозмін з ріпаком особливу увагу звертають на спроможність попередників очистити поле від бур'янів, на відсутність збудників хвороб та шкідників. Кращими попере дниками ярого ріпаку є чорний пар, зайнятий пар, горох, зер нові культури, картопля, однорічні та багаторічні трави. Кращі попередники озимого ріпаку — люцерна, конюшина після пер шого укосу, чорні та зайняті пари; добрі— рання картопля, го рох, зернобобові, суміш на зелену масу; задовільні — зернові куль тури. Не можна сіяти ярий та озимий ріпак після капустяних культур, соняшнику, льону, буряків, проса.
Сам ріпак цінний як попередник для озимих зернових куль тур.
Добрива. Для реалізації потенційних можливостей ріпак по требує значної кількості поживних речовин. При вирощуванні ярого та озимого ріпаку органічні добрива вносять у дозі 20— 30 т/га під попередню культуру. У степовій зоні при вирощу ванні ярого ріпаку доза внесення мінеральних добрив М40Р60. Мінеральні добрива вносять під оранку. При вирощуванні ози мого ріпаку доза мінеральних добрив Г^90Р90. Мінеральні добри ва вносять одноразово під оранку або під передпосівну культи вацію.
У Лісостепу та на Поліссі доза мінеральних добрив при виро щуванні ярого ріпаку залежить від попередника. Після однорічних та багаторічних трав — Т^80Р50КІ()0; при розміщенні ріпаку по па-РУ ~ ^60Р30К60; зернобобових— ^6ОР5ОК1ОО; зернових —
Азотні добрива вносять одноразово під передпосівну культи вацію. 2/3 дози фосфорних добрив у вигляді суперфосфату вно сять під зяб. Решту добрив вносять під передпосівну культи-
152
ваііію. Калійні добрива вносять весною під передпосівну куль тивацію.
На лісових і піщаних ґрунтах треба вносити сірку, бор, молібден.
При вирощуванні озимого ріпаку в Лісостепу та на Поліссі азотні добрива в дозі М50 вносять під передпосівну культивацію, а К90 — рано весною в підживлення посівів. Фосфорні й калійні добрива вносять у дозах Р90К90 одноразово під оранку або під передпосівну культивацію. При вирощуванні озимого ріпаку та кож необхідно вносити сірку, бор, молібден.
Основний і передпосівний обробіток грунту при вирощуванні ярого ріпаку. Система обробітку грунту під ярий ріпак здійснюється з урахуванням особливостей конкретних умов ґрунтово-кліматич них зон, де вирощується ріпак.
У степовій зоні в системі основного обробітку грунту засто совують поліпшений зяб. Глибина оранки становить 20—22 см, При засміченості поля багаторічними коренепаростковими бу р'янами застосовують систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту, оранку виконують на глибину 27—30 см.
У Лісостепу, Поліссі після збирання попередника своєчасно здійснюють лущення поля на глибину 6—8 см, далі — оранку на глибину 20—22, а на забур'янених полях— на 27—30 см.
Засмічені багаторічними бур'янами поля готують за систе мою поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту. Для цього здійснюють такі агроприйоми: післязбиральне лущення стерні на глибину 6—8 см дисковими лущильниками; лемішне лущення на глибину 12—14 см (після відростання бур'янів); поверхневий обробіток дисковими знаряддями на глибину 8—10 см; глибока оранка на глибину 27—30 см.
Для більш ефективного пригнічення коренепаросткових та кореневищних бур'янів у всіх ґрунтово-кліматичних зонах ме ханічні прийоми боротьби з бур'янами поєднують з хімічними методами, які передбачають внесення гербіцидів восени по веге-туючих бур'янах.
Особливу увагу необхідно приділяти вирівнюванню зябу во сени, тому після проведення оранки поле культивують.
Однією з головних умов отримання високого врожаю насіння ярого ріпаку є ретельне проведення передпосівного обробітку грунту. По вирівняному зябу навесні при дозріванні грунту про водять передпосівну культивацію культиваторами УСМК-5,4Б-03; УКР-5,6; УКР-4,2 (аналог УСМК); КГ-4 (аналог КПС-4) на гли-
153
бину 4-5 см. Якщо грунт сильно розпушений і передпосівна культивація не може бути виконана на цю глибину, а виконуєть ся глибше, то після культивації поле коткують кільчастими кот ками. Обов'язково необхідно проводити коткування перед сівбою, незалежно від глибини передпосівної культивації в сухий весня ний період, коли поверхневий шар грунту швидко пересихає під впливом зовнішніх метеорологічних чинників. Культиватори в період проведення передпосівної культивації обладнують спіраль ними роторами.
По невирівняному восени зябу навесні при дозріванні грунту здійснюють боронування важкими (БЗТС-1,0) або середніми бо ронами (БЗСС-1,0). Після боронування виконують передпосівну культивацію на глибину 4-5 см. Залежно від стану підготовки посівного шару до сівби проводять коткування грунту кільчастими котками.
Враховуючи, що в перші фази свого розвитку ярий ріпак ро сте дуже повільно і його можуть пригнітити бур'яни, обов'язко вим елементом передпосівного обробітку грунту є внесення гербіцидів під передпосівну культивацію. Це гербіциди — треф-лан (4-6 л/га), лассо (5 л/га), бутизан (1,5-2,0 л/га).
Сіють ярий ріпак насінням зі схожістю не нижче 85% . Перед сівбою його протруюють проти хвороб і шкідників. Для цього використовують вітавакс 200, Космос 500, Офтанол Т, Ровраль ФЛО, Хинуфур. Для економії наступних затрат у період веге тації ефективним заходом у боротьбі з блішками є використання інсектицидних протруювачів насіння, які захищають сходи ріпаку від блішки, а також після її появи на поверхні грунту протягом 25—30 днів.
Спосіб сівби ріпаку на насіння — з шириною міжряддя 45-70 см. Норма висіву — 4—6 кг/га, щоб кількість сходів рослин на 1 м2 становила 120—140 шт. Глибина заробки насіння в степовій зоні 2-3 см, у Лісостепу 1,5-2,0 см. При небезпеці пересихання верхнього посівного шару грунту глибина заробки насіння в Степу становить 4-5 см, а в Лісостепу та Поліссі — 3-4 см. Потрібно, щоб насіння лягло у вологий шар грунту й дало дружні сходи. При збільшенні глибини заробки насіння норму висіву збільшують на 5-10%.
Рекомендують ранні строки сівби, які співпадають зі стро ками ярих ранніх культур. При сівбі в ранні строки рослини ярого ріпаку краще використовують весняну вологу грунту, роз вивають могутню кореневу систему, більш стійко переносять
154
посуху в період вегетації, зменшується масове ураження шкід никами.
При вирощуванні ярого ріпаку слід ураховувати, що для ньо го дуже небезпечною є ґрунтова кірка, яка утворюється на важ ких за механічним складом грунтах під час весняних дощів, сніговиці. Тому на важких ґрунтах краще утримуватися від над ранніх строків сівби.
Після сівби посіви ріпаку негайно коткують кільчастими кот ками, а при перезволоженні поверхневого шару грунту замість коткування застосовують боронування.
Для знищення ґрунтової кірки, яка утворилася після прове дення сівби, проводять боронування.
Догляд за посівами ярого ріпаку. У перші фази розвитку найбільшої шкоди ярому ріпаку завдають хрестоцвіті блішки. Як що в осінньо-ранньовесняний період не вдалося ефективно пригнітити бур'яни, то шкоду ріпакові завдають і бур'яни.
На полях, де поширені ромашки й осот, у фазі розетки ріпаку застосовують гербіцид лонтрел у дозі 0,4 л/га, а при поширенні однорічних злакових бур'янів використовують фюзилад — 1,0-1,5 л/га.
Коли насіння висіяне без обробки, необхідно стежити за за селенням шкідників. Посіви обприскують децисом, карате або аналогічними препаратами. При необхідності посіви обробля ють 2 або 3 рази.
У фазі бутонізації велику шкоду посівам ріпаку завдає квіткоїд. Проти нього використовують ті самі препарати. Обробки посівів проти квіткоїда здійснюють на початку бутонізації. На пізніших фазах розвитку ріпаку в окремі роки шкоду завдає попелиця, проти якої використовують препарат Бі-58 або аналогічний йому інший препарат.
Основний і передпосівний обробіток грунту при вирощуванні ози мого ріпаку. Способи підготовки грунту залежать від багатьох чинників: типу ґрунту, його механічного складу; попередників; видів та строків внесення добрив.
Якщо попередник озимого ріпаку чорний пар, то зяблеву оран ку здійснюють плугами на глибину 26-28 см. У зоні нестійкого й недостатнього зволоження плуги комплектують кільчастими котками та важкими боронами. Весною зяб вирівнюють культи ваторами й боронами. Глибина культивацій' 6-8 см. Чорний пар протягом весняно-літнього періоду підтримують у чистому ви гляді. В міру відростання бур'янів здійснюють культивацію на
155
глибині 6—8, 8—10, 10—12 см. При засміченості поля коренепа ростковими або кореневищними бур'янами пар обробляють куль тиваторами при кожній появі сходів бур'янів. Бажано культи вації щодо пригнічення бур'янів закінчити не пізніше як за 2—3 декади до сівби озимого ріпаку. Щоб запобігти висушенню по верхневого шару грунту 0—10 см, глибина культивації за 2—3 декади до початку сівби повинна бути не більше 4—5 см. Таким чином, культивації чорного пару здійснюють з поступовим за глибленням весною до 10— 12 см і зменшують заглиблення в літній передпосівний період. Для більш ефективного пригнічення бу р'янів проведення культивацій чорного пару поєднують із засто суванням гербіцидів типу раундап, 2,4-Д та аналогічного їм.
У Степу після ранніх попередників, зайнятого пару викону ють лущення стерні або дискування на глибину 8—10 см. Після багаторічних і однорічних трав поле потрібно зорати. У районах з достатнім зволоженням для менших витрат вологи грунтом у день оранки, перед її проведенням, ґрунт коткують важкими во доналивними котками ЗКВГ-1,4 в агрегаті з зубовими боронами БЗСС-1,0. Це дає змогу ущільнити грунт до глибини 6—8 см, дещо відновити капіляри, підтягнути вологу у верхні шари грун ту. Зубові борони одночасно розпушують шар грунту на 3—4 см, створюють мульчу з дрібних ґрунтових агрегатів, що також знач но скорочує витрати вологи. Глибина оранки 16—18 см, її здійснюють плугами, які обладнують кільчастими котками та бо ронами. Після проведення оранки поле негайно вирівнюють куль тиваторами з боронами. Для ретельного вирівнювання грунту, що є обов'язковим, застосовують ґрунтообробні агрегати РВК-3, РВК-3,6.
Після зернових колосових попередників застосовують поверх невий обробіток грунту. Після лущення стерні поле обробляють дисковими знаряддями з поглибленням до 5—7 см, потім куль тивують на глибину 6—8 см, шоб вирівняти підошву та поглиби ти розпушений шар грунту. В умовах ґрунтової або повітряної посухи для запобігання висушення обробленого шару культи вацію поєднують з коткуванням кільчастими котками.
У зонах з достатнім зволоженням після збирання ранніх по передників і після зайнятого пару поле душать на глибину 6— 8 см. У Лісостепу після лущення виконують оранку на глибину 20—22 см. Після оранки грунт ретельно вирівнюють культивато рами. На Поліссі після лушення або дискування проводять куль тивацію для пригнічення бур'янів. За 3—4 тижні до сівби вико-
156
глибині 6—8, 8—10, 10—12 см. При засміченості поля коренепа ростковими або кореневищними бур'янами пар обробляють куль тиваторами при кожній появі сходів бур'янів. Бажано культи вації щодо пригнічення бур'янів закінчити не пізніше як за 2—3 декади до сівби озимого ріпаку. Щоб запобігти висушенню по верхневого шару грунту 0—10 см, глибина культивації за 2—3 декади до початку сівби повинна бути не більше 4—5 см. Таким чином, культивації чорного пару здійснюють з поступовим за глибленням весною до 10— 12 см і зменшують заглиблення в літній передпосівний період. Для більш ефективного пригнічення бу р'янів проведення культивацій чорного пару поєднують із засто суванням гербіцидів типу раундап, 2,4-Д та аналогічного їм.
У Степу після ранніх попередників, зайнятого пару викону ють лущення стерні або дискування на глибину 8—10 см. Після багаторічних і однорічних трав поле потрібно зорати. У районах з достатнім зволоженням для менших витрат вологи грунтом у день оранки, перед її проведенням, ґрунт коткують важкими во доналивними котками ЗКВГ-1,4 в агрегаті з зубовими боронами БЗСС-1,0. Це дає змогу ущільнити грунт до глибини 6—8 см, дещо відновити капіляри, підтягнути вологу у верхні шари грун ту. Зубові борони одночасно розпушують шар грунту на 3—4 см, створюють мульчу з дрібних ґрунтових агрегатів, що також знач но скорочує витрати вологи. Глибина оранки 16—18 см, її здійснюють плугами, які обладнують кільчастими котками та бо ронами. Після проведення оранки поле негайно вирівнюють куль тиваторами з боронами. Для ретельного вирівнювання грунту, що є обов'язковим, застосовують ґрунтообробні агрегати РВК-3, РВК-3,6.
Сіють озимий ріпак на насіння в оптимальні строки: на Поліссі— 1—5 серпня, в Лісостепу— 5—10, Степу— 10—15 сер пня. Практика підтверджує, шо оптимальні строки сівби ріпаку для кожної зони настають за 20 днів до оптимальних строків сівби озимої пшениці. Але строки сівби значною мірою зале жать від наявності вологи в грунті, випадання опадів. Тому вони можуть зміщуватися на 4—5 днів у той або інший бік. При сівбі в оптимальні строки посіви ріпаку формують восени рослину з розеткою 6—8 листків, а кореневу систему— до 80—150 см.
Озимий ріпак дуже чутливий до строків сівби. Запізнення з посівом на 5—10 днів проти оптимальних строків знижує рівень зимостійкості ріпаку на 10—30% , а іноді — на 30—50%, і навіть є випадки повної загибелі посівів. Надранні строки сівби, особли во по добре удобрених попередниках, спричиняють переростан ня рослин і сприяють зниженню зимостійкості або й загибелі посівів. При надранніх і пізніх строках сівби рослини менш стійкі проти шкідників та хвороб.
Кращий спосіб сівби озимого ріпаку на насіння є широко рядний з міжряддям 45 см. Правда, при цьому виникають додат кові труднощі боротьби з бур'янами, відчутно зростають затрати на проведення міжрядного рихлення. Інститут олійних культур УААН рекомендує для запобігання цих труднощів сіяти озимий ріпак з шириною міжряддя 15 см.
Глибина заробки насіння в зоні недостатнього зволоження 3—4 см, у зоні достатнього зволоження на легких ґрунтах — 2,5— 3,0, на важких— 1,5—2,0 см. На відміну від інших культур, ози мий ріпак потребує твердого ложа для насіння, що забезпечує ться дотриманням глибини передпосівної культивації з прове денням після неї обов'язкового коткування, а при сівбі ріпаку бажано застосування сівалок з анкерними сошниками.
Норма висіву схожого насіння становить 5—6 кг/га. Загущені посіви знижують щільність рослин взимку на 30—55 %, а рос-
157
лин, шо збереглися, весною погано створюють гілки першого та другого порядків. На таких посівах формується дрібне насіння з невеликою масою 1000 насінин.
Після проведення сівби ріпаку поле коткують. Після появи сходів на широкорядних посівах (ширина міжряддя 45 см) здійснюють механічний обробіток міжрядь на глибину 4—5 см культиваторами, які обладнують лапами-бритвами. Для кращо го перезимування ріпаку пізно восени в міжряддях розпушують грунт на 8—10 см.
Взимку для боротьби з притертою льодовою кіркою розсівають на полі темно пофарбовані матеріали.
Весною, коли грунт достиг, посіви боронують. На широко рядних посівах після боронування обробляють міжряддя на гли бину 8—10 см, а при необхідності — до 12 см.
Заходи боротьби проти шкідників такі самі, як і ті, шо засто совуються на посівах ярого ріпаку.
Збирання насіннєвих посівів ярого та озимого ріпаку. Насіннєві посіви збирають роздільним способом. Скошувати у валки посіви ярого ріпаку починають, коли нижні листки опадуть, вологість насіння становитиме 25—30%, воно матиме жовтий колір з пере ходом до коричневого.
Посіви озимого ріпаку починають скошувати у валки, коли нижні листки опадуть, 50% стручків мають лимонно-жовте, а насіння — коричнево-буре забарвлення. При розтиранні на до лоні насіння не розпадається, його вологість становить 25—30 %. Насіннєві посіви ріпаку скошують на покоси рано вранці по росі або вночі. Висота зрізання 15—25 см. Через 4—5 днів палки підбирають вранці та ввечері. При вимолоті насіння комбайни ущільнюють. Частота обертання молотильного барабана — 500— 600 об./хв, зазори на вході молотильного апарата — 35 мм, на виході — 10—12 мм.
Післязбиральна обробка та зберігання насіння. Ворох насіння ріпаку, що надходить від комбайна, містить значну кількість насіння бур'янів, рослинних решток, інших домішок і потребує термінової очистки та сушіння, щоб запобігти самозігріванню.
Як тільки насіння надходить на тік, проводять первинну очи стку. Для цього використовують повітряно-решетні машини ОВС-25, ОВП-20А, стаціонарні зерноочисні агрегати типу ЗАВ, сепаратор «Петкус — К 527А1О» та інші. Решета для первинного очищення насіння підбирають залежно від розміру насіння. У процесі первинної очистки насіння має бути виділено не менше
158
50% домішок при мінімальному виносі у відходи насіння основ ної культури.
Після первинної очистки насіння негайно просушують. Для цього використовують установки активного вентилювання, шахтні :зерносушарки М-819, Т-662 і Т-663. У період сушіння форму ють насип насіння заввишки не більше 30 см. Обов'язкова умо ва — ретельне переміщування шарів насипу насіння. Нагрівання насіння допускається не більше як до ЗО—35°С. Для збереження посівних якостей насіння та зменшення витрат палива в період роботи сушильних установок використовується змінний режим вентилювання насипу насіння підігрітим та холодним повітрям. За відсутності сушарок активного вентилювання насіння сушать на відкритих майданчиках — розстелюють його в сонячну пого ду завтовшки 5—10 см і постійно перемішують.
Після сушіння насіння надходить на вторинну очистку. її, а також сортування насіння ріпаку, здійснюють на машинах ОС-4,5А, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1», «Петкус-Селектра К-218» з трієрним блоком К-533. На вторинну очистку подають матеріал вологістю не більше 12% і вмістом домішок не більше 20%. У процесі вторинної очистки втрати насіння ріпаку у фракції відходів і домішок допускаються не більше 7% їхньої маси у вихідному матеріалі.
Для вторинної очистки й сортування насіння використову ють решета з круглими та продовгуватими отворами, які підбирають залежно від розмірів насіння. За наявності насіння бур'янів у насіннєвому матеріалі, яке істотно не відрізняється за розміром та аеродинамічними властивостями від насіння ріпаку, необхідне застосування додаткової очистки на спеціальних ма шинах.
Пневматичні сортувальні столи ПСС-2,5 використовуються, в основному, за наявності в насіннєвому матеріалі великої кількості насіння, що пошкоджено грибними хворобами, про рослого, насіння бур'янів, яке відрізняється від насіння ріпаку за питомою вагою.
Електромагнітні сепаратори ЕМС-1А і К-590А застосовують для вилучення з насіннєвого матеріалу насіння підмаренника чіпкого. Для видалення з насіннєвого матеріалу ріпаку насіння гірчака березкоподібного, частково мишію використовують се паратор «Змійка»; насіння мишію, частково підмаренника чіпкого — СОМ-300.
Насіння ріпаку зберігають у мішках або насипом у засіках.
159
лин, що збереглися, весною погано створюють гілки першого та другого порядків. На таких посівах формується дрібне насіння з невеликою масою 1000 насінин.
Після проведення сівби ріпаку поле коткують. Після появи сходів на широкорядних посівах (ширина міжряддя 45 см) здійснюють механічний обробіток міжрядь на глибину 4—5 см культиваторами, які обладнують лапами-бритвами. Для кращо го перезимування ріпаку пізно восени в міжряддях розпушують грунт на 8—10 см.
Взимку для боротьби з притертою льодовою кіркою розсівають на полі темно пофарбовані матеріали.
Весною, коли грунт достиг, посіви боронують. На широко рядних посівах після боронування обробляють міжряддя на гли бину 8—10 см, а при необхідності — до 12 см.
Заходи боротьби проти шкідників такі самі, як і ті, що засто совуються на посівах ярого ріпаку.
Збирання насіннєвих посівів ярого та озимого ріпаку. Насіннєві посіви збирають роздільним способом. Скошувати у валки посіви ярого ріпаку починають, коли нижні листки опадуть, вологість насіння становитиме 25—30%, воно матиме жовтий колір з пере ходом до коричневого.
Посіви озимого ріпаку починають скошувати у валки, коли нижні листки опадуть, 50% стручків мають лимонно-жовте, а насіння — коричнево-буре забарвлення. При розтиранні на до лоні насіння не розпадається, його вологість становить 25—30 %. Насіннєві посіви ріпаку скошують на покоси рано вранці по росі або вночі. Висота зрізання 15—25 см. Через 4—5 днів палки підбирають вранці та ввечері. При вимолоті насіння комбайни ущільнюють. Частота обертання молотильного барабана — 500— 600 об./хв, зазори на вході молотильного апарата — 35 мм, на виході — 10—12 мм.
Післязбиральна обробка та зберігання насіння. Ворох насіння ріпаку, що надходить від комбайна, містить значну кількість насіння бур'янів, рослинних решток, інших домішок і потребує термінової очистки та сушіння, щоб запобігти самозігріванню. Як тільки насіння надходить на тік, проводять первинну очи стку. Для цього використовують повітряно-решетні машини ОВС-25, ОВП-20А, стаціонарні зерноочисні агрегати типу ЗАВ, сепаратор «Петкус — К 527А10» та інші. Решета для первинного очищення насіння підбирають залежно від розміру насіння. У процесі первинної очистки насіння має бути виділено не менше
158
50% домішок при мінімальному виносі у відходи насіння основ ної культури.
Після первинної очистки насіння негайно просушують. Для цього використовують установки активного вентилювання, шахтні :зерносушарки М-819, Т-662 і Т-663. У період сушіння форму ють насип насіння заввишки не більше 30 см. Обов'язкова умо ва — ретельне переміщування шарів насипу насіння. Нагрівання насіння допускається не більше як до ЗО—35°С. Для збереження посівних якостей насіння та зменшення витрат палива в період роботи сушильних установок використовується змінний режим вентилювання насипу насіння підігрітим та холодним повітрям. За відсутності сушарок активного вентилювання насіння сушать на відкритих майданчиках — розстелюють його в сонячну пого ду завтовшки 5—10 см і постійно перемішують.
Після сушіння насіння надходить на вторинну очистку. її, а також сортування насіння ріпаку, здійснюють на машинах ОС-4,5А, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1», «Петкус-Селектра К-218» з трієрним блоком К-533. На вторинну очистку подають матеріал вологістю не більше 12% і вмістом домішок не більше 20%. У процесі вторинної очистки втрати насіння ріпаку у фракції відходів і домішок допускаються не більше 7% іхньої маси у вихідному матеріалі.
Для вторинної очистки й сортування насіння використову ють решета з круглими та продовгуватими отворами, які підбирають залежно від розмірів насіння. За наявності насіння бур'янів у насіннєвому матеріалі, яке істотно не відрізняється за розміром та аеродинамічними властивостями від насіння ріпаку, необхідне застосування додаткової очистки на спеціальних ма шинах.
Пневматичні сортувальні столи ПСС-2,5 використовуються, в основному, за наявності в насіннєвому матеріалі великої кількості насіння, що пошкоджено грибними хворобами, про рослого, насіння бур'янів, яке відрізняється від насіння ріпаку за питомою вагою.
Електромагнітні сепаратори ЕМС-1А і К-590А застосовують для вилучення з насіннєвого матеріалу насіння підмаренника чіпкого. Для видалення з насіннєвого матеріалу ріпаку насіння гірчака березкоподібного, частково мишію використовують се паратор «Змійка»; насіння мишію, частково підмаренника чіпкого — СОМ-300.
Насіння ріпаку зберігають у мішках або насипом у засіках.
159
При штабелюванні кількість мішків не повинна перевищувати за висотою 6—8 шт. Засіки недовантажують на 15—20 см до кінця перегородки, висота насипу в засіках 1,5 м. У засіках насіння розміщують таким чином, щоб поряд не було культур чи сортів, які важко відокремити.
Стандартна вологість насіння в період зберігання 8% при тем пературі 10°С. При таких параметрах насіння зберігається без втрат посівних властивостей 260 тижнів. Партії насіння розміщують згідно з документами за сортовими та посівними якостями.
Температуру насипу заввишки до 1,5 м вимірюють на трьох глибинах. При зберіганні насіння в мішках перекладати їх треба так, щоб нижні ряди перемістити вгору, а верхні — вниз.
В атестатах і свідоцтвах на сортове насіння обов'язково запи сують дані про біохімічні показники якості насіння — ерукова кислота, глюкозинолати, олійність. Масова частка ерукової кис лоти в оригінальному насінні безерукових сортів не повинна пе ревищувати 1%, глюкозинолатів — 25 мкмоль/г.
Методи прискореного розмноження насіння нових сортів
Для збільшення коефіцієнта розмноження дефіцитних та пер спективних сортів ріпаку на насіннєвих ділянках створюють ви сокий фон родючості.
Сорти ярого та озимого ріпаку висівають по чорному пару. Враховуючи великий коефіцієнт розмноження насіння (1:100 і більше), при розмноженні сортів застосовують широкорядні посіви з міжряддям 45—70 см. Розмноження здійснюють при розріджених посівах. Норма висіву схожого насіння — 2,5—3,0 кг/га, викорис товують тільки насіння високих посівних якостей.
У період вегетації посіви обстежують, вилучають з них нети пові для даного сорту, хворі, уражені шкідниками рослини. На насіннєвих посівах здійснюють апробацію.
Методика виробництва оригінального, елітного, репродукційного насіння
У процесі господарського використання сорти ріпаку втрача ють свої особливості й погіршуються. Кожен сорт потребує без перервного поліпшення, оскільки має певні вади.
Під час репродукування насіння сортів ріпаку вміст ерукової кислоти та глюкозинолатів у насінні зростає й поступово пере вищує норми, що допускаються держстандартами. У господарст-
160
вах, де не здійснюється сортооновлення, за декілька років вміст ерукової кислоти в насінні зростає до 10—25%.
Виробництво оригінального, елітного, репродукційного насін ня ярого та озимого ріпаку проводять за такою схемою:
• науково-дослідні установи отримують і вирощують оригі нальне насіння, суперелїту;
• науково-дослідні установи, елітно-насінницькі господарства вирощують насіння еліти;
• спеціалізовані насінницькі господарства вирощують посів ний матеріал першої репродукції;
• всі інші господарства культивують ріпак у товарних посівах. Отримане насіння йде на переробку, а при потребі — для сівби
на зелений корм чи сидерати.
У період виробництва насіння створюють страхові фонди в таких розмірах: для оригінального насіння — 100%, для елітного насіння — 50, для репродукційного насіння — 25—30%. Просто рова ізоляція між насіннєвими ділянками безерукових сортів від високоерукових повинна бути не менш як 500 м, а з природни ми перешкодами (лісосмуги) — 250 м.
Збереження в сортів ріпаку безеруковості, низькоглюкозино-латності здійснюється в розсадниках добору. Далі насіння сортів вирощують за такою схемою:
• розсадник випробування потомств першого року;
• розсадник випробування потомств другого року;
• розсадник розмноження;
• супереліта;
• еліта.
Розсадники засівають відсортованим насінням. Спосіб сівби в розсадниках широкорядний з міжряддям 45—70 см. Норми висіву 1 — 1,2 млн. схожого насіння на 1 га. У розсадниках протя гом вегетації здійснюють видові та сортові прополювання. За 10—12 днів до цвітіння ріпаку обов'язково виполюють інші ка пустяні культури, хрестоцвіті бур'яни, які сприяють збільшенню вмісту ерукової кислоти в насінні малоерукових сортів ріпаку. Насіннєві ділянки вимагають постійної уваги й систематичного контролю. їх обов'язково обстежують, здійснюють апробацію посівів.
Апробація сортових посівів і ґрунтконтроль
Апробацію сортових посівів ріпаку проводять у фазі бутоніза ції — на початку цвітіння методом візуального огляду посівів.
161
Сніп не відбирають. Огляд рослин виконують у 25 пунктах по діагоналі поля. У кожному пункті оглядають по 10 рослин. Сор тову чистоту, засміченість, інші показники визначають у відсот ках, як і для інших культур. Сортова чистота сортів ріпаку оці нюється за морфологічними ознаками рослин.
Для підтвердження сортової чистоти сортів ярого ріпаку здій снюють грунтконтроль. Отримане насіння супереліти, еліти, пер шої репродукції висівають у двох повтореннях (по 500 рослин у кожному) взимку у фітотронах або зимових теплицях, або насту пного року в польових умовах. У фазі бутонізація — початок цвітіння за морфологічними ознаками визначають типовість ро слин основного сорту в кожному повторенні. На основі отрима них даних підраховують відсоток типовості рослин.
Одержаний результат типовості показує сортову чистоту сор ту, що вирощувався в попередньому році.
ЛЬОН ОЛІЙНИЙ
Систематика й морфологія
Льон звичайний культурний — Ііпит ийіаііштит Ь. — відно ситься до родини лляні — Еіпасеае.
Льон звичайний поділяють на п'ять підвидів, з яких найбільш розповсюджені й мають значення три підвиди:
1. Середньоземноморський (крупнонасіннєвий) — зиЬзр. тейііеггапеит Уа\\ є! ЕН. — рослини низькорослі (до 50 см). Кві тки, коробочки, насіння крупне. Маса 1000 насінин 10—13 г. Вирощується в середньоземноморських країнах.
2. Проміжний (середньонасіннєвий; транзиториум) — шЬзр. ігапзііогіит Еїї. — рослини середньої висоти — 50—60 см. Квітки, коробочки, насіння середнього розміру. Маса 1000 насінин 6— 9 г. Розповсюджений як олійна культура на півдні України, у Криму, Закавказзі, Казахстані,
3. Євразійський (дрібнонасіннєвий) — зиЬзр. еигазіаіісит Уау. еї ЕИ. — за висотою та розгалуженням рослини дуже різні. Квіт ки, коробочки, насіння дрібні. Маса 1000 насінин 3—5 г. Най більш розповсюджений у культурі підвид. Вирощується в Європі та Азії.
За морфологічними ознаками (висота рослин, форма куща), вегетаційним періодом Євразійський підвид поділяється на чо тири групи:
162
льон-довгунець — еіощаїа;
• льон-межеумок або льон-проміжний — V. іпіегтеШа;
• льон-кудряш або льон кучерявий, або рогач — у. ЬгеуітиШ-саиііа;
• льон сланкий — V. ргозігаШ.
Олійний льон охоплює дві групи— льон-межеумок і льон-кудряш.
Льон-межеумок— висота рослин цієї групи змінюється до сить сильно. Але співвідношення між висотою рослин різних груп межеумку при вирощуванні їх поряд зберігається.
Висота рослин коливається від 25 до 75 см (український ме-жеумок) і від 28 до 80 см (казахстанський межеумок).
Серед цієї групи мають перевагу одностеблові рослини.
Ступінь розгалуження рослин залежить від погодних та агро технічних умов. Рослини добре облистковані. Кількість коробо чок на рослині від 14 до 41. Колір насіння коричневий.
Вирощується переважно для отримання олії, рідше — для отри мання олії та волокна в Центрально-Чорноземній зоні Росії, на Північному Кавказі, в Україні та Казахстані.
Льон-кудряш — форми цієї групи за висотою рослин, кількіс тю стебел на рослині, гіллястістю, кількістю, формою та розмі ром коробочок дуже різноманітні. Висота рослин в умовах сухо долу коливається в межах від 13 до 55 см. На зрошенні та при вирощуванні в районах достатнього зволоження рослини дося гають висоти 70 см. Низькорослий кудряш зустрічається у висо когірних районах Таджикистану та в Узбекистані.
Під впливом агроприйомів висота рослин досить істотно змі нюється. При збільшенні площі живлення гіллястість рослин стає сильнішою.
Зустрічаються форми, які сприяють створенню від 14 до 27 стебел на рослині. Карликові високогірні одностеблові рослини на поливі досягають середньої висоти й мають на одній рослині по 3—4 стебла. Найрозповсюдженіший колір квітки блакитний, фіолетово-блакитний, а для окремих географічних груп білий. Багатокоробочкові рослини компактні, багатогіллясті, цінні для селекції. Рослини густо облистковані. Листки ланцетної форми. Колір насіння світло-бурий, бурий, темно-бурий, блідо-жовтий, жовтий, темно-жовтий. У білоквіткових форм насіння (світле та темно-жовте) міститься більше олії, ніж у коричневого. Коефі цієнт кореляції становить: г=+0,727+0,03. Вирощується для отри мання олії.
163
Льон -довгунець — високорослі (60-120 см і більше) одностеб-лові рослини, розгалужуються тільки у верхній частині стебла. Стебло зелене, сизо-зелене. Листки ланцетні. Квітки правильні, з блакитними, рожевими або білими пелюстками. Плід — п'яти-гніздна коробочка. Насіння пласке, яйцеподібної форми, буре або коричневе. На одній рослині від 2-3 до 8-10 насіннєвих коробочок. Коренева система розвинена слабко. Вона складає ться з головного стрижневого кореня й дрібних нижніх бокових коренів.
Вирощується в районах помірно теплого та вологого клімату.
Льон сланкий — густооблисткована рослина зі слабким бага-тостебловим кущем. Квітки блакитні, середньої величини. Ко робочки дрібні. Насіння буре, дрібне. Морозостійкий. Цікавий для селекції при схрещуванні його з межеумком та довгунцем.
За результатами вивчення, в свою чергу, льон олійний умов но поділяють на 12 груп.
1. Південноукраїнська — середньорання за тривалістю вегета ційного періоду. Маса 1000 насінин 4,0-5,2 г. Насіння дрібне, коричневе. Вміст олії в насінні 33,5-45,6%.
Райони розповсюдження: Донецька, Луганська, Дніпропет ровська, Миколаївська, Одеська області України.
2. Кримська — включає низькорослі середньостиглі форми. Ма са 1000 насінин 4,9—5,1 г. Насіння середньої величини, корич неве. Вміст олії в абсолютно сухому насінні 38,6-49,3%- Ураже ність хворобами слабка.
Льон цієї групи розповсюджений в Криму.
3. Північно-Кавказька степова група — висота рослин 43—69 см, в основному рослини мають одне стебло. Коробочки дрібні. Ма са 1000 насінин 4,6-5.5 г. Середньоранній. Вміст олії 33,2-46,5%. Рослини слабо уражуються грибними хворобами, стійкі до по сухи.
Льон цієї групи вирощують у Ставропольському краї, Рос товській, Волгоградській областях Росії.
4. Передгірна азербайджано-дагестанська група— рослини заввишки близько 80 см, одностеблові, густооблистковані. На сіння крупне, коричневе. Маса 1000 насінин 5,7—7,6 г. Група середньостигла. Вміст олії в насінні під 35,4 до 44,3%.
Розповсюджений на невеликих площах Азербайджану та Да гестану.
5. Карабахська вузьколисткова група — рослини висотою 32— 43 см, на зрошенні — до 59 см. Облисткованість середня. Лист-
164
ки світло-зелені, вузькі. Насіння світло-буре. Маса 1000 насінин
5,4 г. Рослини середньостиглі. Вміст олії в насінні 38,6—42,7%.
Розповсюдження рослин цієї групи — Нагорний Карабах.
6. Казахстанська група— рослини переважно одностеблові, заввишки 50—67 см, облисткованість середня. Насіння дрібне, буре. Маса 1000 насінин 4,6 г. Рослини ранньостиглі. Вміст олії ії насінні 34—46%.
Вирощується в Казахстані, Мордовії та Самарській області (Росія).
7. Вірмено-грузинська група — рослини заввишки 45—60 см. Гіллястість слабка. На суходолі рослини одностеблові, з невели кою кількістю коробочок. Облисткованість густа. Насіння дріб не, світло-бурого кольору. Маса 1000 насінин 5,4 г. Є форми ранньо- та середньостиглі. Вміст олії в абсолютно сухому насін ні 40—43%. Рослини стійкі проти ураження грибними захворю ваннями, посухостійкі.
Група розповсюджена у Вірменії та Грузії.
8. Дагестанська високогірна група — рослини висотою 56—86 см. У розгалужених багатокоробочкових форм на окремих рослинах є від 100 до 150 коробочок. Насіння середньої величини, буре. Маса 1000 насінин 5—6 г. Вміст олії в абсолютно сухому насінні 39,1%. Напівозимий, стійкий проти грибних захворювань.
Розповсюджений у Дагестані (Росія) на висоті 600—2000 м над рівнем моря.
9. Астрахань-Базарська група — рослини заввишки на суходо лі 48 см, головним чином одностеблові, різностиглі. Насіння се реднє, буре. Маса 1000 насінин 4,7-6,5 г. Вміст олії в насінні від 35,7 до 44,3%.
Рослини посухостійкі.
10. Таджикська група — рослини мають велику' розгалуженість, середньостиглі. Насіння дрібне, коричневе. Маса 1000 насінин 4,7 г. Олійність 32,3-46,7%. Ураженість грибними захворюван нями слабка. Рослини посухостійкі.
Впрошується в передгірних районах Таджикистану, Узбекис тану, Киргизстану.
11. Середньоазійська високогірна карликова група— рослини на суходолі одностеблові, з малою кількістю коробочок. Квітки блакитні, дрібні. Коробочки дрібні. Маса 1000 насінин 4,3 г. Зустрічаються ранньо- і середньостиглі форми. Вміст олії в на сінні 33,7-43,0%. Льон цієї групи стійкий проти ураження гриб ними захворюваннями, посухи.
165
Розповсюджений в Узбекистані, Таджикистані, Киргизстані в районах, що розташовані на висоті від 900 до 2000 м над рів нем моря.
12. Хорезмська група— рослини добре розгалужені. Маса 1000 насінин 4,2—5,1 г. Льон різностиглий. Олійність 37,0—41,5%. Ро слини вологолюбні. Слабко уражаються грибними захворюван нями.
Вирощується в Хорезмському регіоні Узбекистану.
Квітки льону одноденні — вранці розкриваються й близько полудня опадають. Час розкривання й відцвітання їх залежить від температури й вологості повітря. Запилення відбувається під час розкривання квітки. Коробочка льону містить 10 насінин.
Льон — самозапилювач. Пиляки, які щільно туляться до приймочки, розтріскуються, висипаючи пилок. Проте льон не тільки самозапилювач. Для нього цілком можливе запилення по бічним пилком. Комахи, головними чином бджоли, сприяють перенесенню пилку. Менше значення має вітрозапилення, бо пилок льону вологий і досить важкий.
Народногосподарське значення
Льон — дуже давня культурна рослина, супутник людини з доісторичного часу. Так, в останках свайних будівель у Швейца рії, котрі відносяться до кам'яного віку, знайдено стебла льону з коробочками й насінням, залишки тканин з льону, ниток, моту зок.
За 5 тисяч років до нашої ери в Єгипті культура льону була добре розвинута — мумії загорталися в полотно з льону. В Укра їні льон почали сіяти в VI ст.
Льон вирощують для отримання волокна й насіння, з якого добувають олію. Натомість існує дві основні групи льону — льон-довгунець і льон олійний.
Льон-довгунець культивують у більш північних районах в ос новному для одержання волокна, а олійний — у південних і цен тральних районах, в основному для отримання олії.
Посівна площа льону олійного в світі становить 3 мли. 510 тис. га. Найбільше його сіють в Індії —920 тис. га, Канаді — 820, Китаї — 620 тис. га. В Україні сіють льон на плоші близько 21 тис. га.
Середня врожайність льону олійного 7,5 ц/га. Найвищий рі вень урожайності досягає в Канаді— 13,2 ц/га, США— 12,9, країнах СНД — 10,5 ц/га. У науково-дослідних установах у роки
166
Розповсюджений в Узбекистані, Таджикистані, Киргизстані в районах, що розташовані на висоті від 900 до 2000 м над рів нем моря.
12. Хорезмська група— рослини добре розгалужені. Маса 1000 насінин 4,2—5,1 г. Льон різностиглий. Олійність 37,0—41,5%. Ро слини вологолюбні. Слабко уражаються грибними захворюван нями.
Вирощується в Хорезмському регіоні Узбекистану.
Квітки льону одноденні — вранці розкриваються й близько полудня опадають. Час розкривання й відцвітання їх залежить від температури й вологості повітря. Запилення відбувається під час розкривання квітки. Коробочка льону містить 10 насінин.
Льон — самозапилювач. Пиляки, які щільно туляться до приймочки, розтріскуються, висипаючи пилок. Проте льон не тільки самозапилювач. Для нього цілком можливе запилення по бічним пилком. Комахи, головними чином бджоли, сприяють перенесенню пилку. Менше значення має вітрозапилення, бо пилок льону вологий і досить важкий.
Народногосподарське значення
Льон — дуже давня культурна рослина, супутник людини з доісторичного часу. Так, в останках свайних будівель у Швейца рії, котрі відносяться до кам'яного віку, знайдено стебла льону з коробочками й насінням, залишки тканин з льону, ниток, моту зок.
За 5 тисяч років до нашої ери в Єгипті культура льону була добре розвинута — мумії загорталися в полотно з льону. В Укра їні льон почали сіяти в VI ст.
Льон вирощують для отримання волокна й насіння, з якого добувають олію. Натомість існує дві основні групи льону — льон-довгунець і льон олійний.
Льон-довгунець культивують у більш північних районах в ос новному для одержання волокна, а олійний — у південних і цен тральних районах, в основному для отримання олії.
Посівна площа льону олійного в світі становить 3 мли. 510 тис. га. Найбільше його сіють в Індії —920 тис. га, Канаді — 820, Китаї — 620 тис. га. В Україні сіють льон на плоші близько 21 тис. га.
Середня врожайність льону олійного 7,5 ц/га. Найвищий рі вень урожайності досягає в Канаді— 13,2 ц/га, США— 12,9, країнах СНД — 10,5 ц/га. У науково-дослідних установах у роки 166
із сприятливими погодними умовами врожайність льону олій ного досягає 20—22 ц/га.
Насіння льону містить до 50% жиру, який швидко висихає (йодне число 175—200 одиниць), утворюючи тонку гладеньку бли скучу плівку.
Жирнокислотний склад олії льону олійного такий: лінолено ва кислота (48—63%), лінольова (10-20%), олеїнова (15—21%), пальмітинова (6—8%), стеаринова (4—6%). Найбільша кількість — ліноленової кислоти, яка забезпечує високе йодне число (здат ність до висихання).
Олія, яку отримують із насіння льону, використовується як харчовий продукт, а також у ряді галузей промисловості: лако фарбовій для виготовлення натуральної високоякісної оліфи, ла ків, емалей; електротехнічній; авіаційній; автомобільній; судно будівній; ливарній; металообробній.
Раніше обсяги площ льону олійного були значно більшими, оскільки в господарстві використовували лише натуральну олі фу переважно з насіння льону. З розвитком хімічної промисло вості почали виготовляти штучну оліфу, яка поступається за які стю лляній, але значно дешевша.
Льон олійний має велику кормову цінність: в 1 кг насіння міс титься 1,8 кормових одиниць, а в 1 кг макухи— 1,2 кормових одиниць. Макуха, що містить 33,5% білка, близько 9 жиру, 31% безазотистих речовин (головним чином крохмалю), за кормови ми якостями переважає макухи інших олійних культур, оскільки легко засвоюється тваринами. Від поїдання її коровами збільшу ється надій і жирність молока, молодняк на відгодівлі значно збільшує приріст маси. Відвар насіння льону використовують при лікуванні телят після відлучення їх від корів та в інших ме дичних цілях.
У стеблах льону олійного міститься 10—15% волокна, прида тного для виготовлення грубих тканин (мішковини), шпагату, мотузок. Крім того, із соломки льону олійного, що містить до 50% целюлози, виготовляють папір (письмовий, цигарковий), картон, з відходів стебла (костриці) — плити, які використову ють у будівництві.
Сорти
Південна ніч — висота рослин 52—55 см. Тривалість вегета ційного періоду 84—86 днів. Квітка синя, велика. Насіння корич неве. Маса 1000 насінин 7,9 г. Вміст олії в насінні 44,8—47,0%.
167
Урожайність насіння 16,7—20,1 ід/га. ВисокостійкиЙ до посухи. Стійкий до вилягання рослин. Характеризується високою по тенційною продуктивністю. Рекомендовано для вирощування в степовій зоні України.
Дебют — рослини сорту заввишки 57—58 см. Технічна дов жина стебла 46—48 см. Тривалість вегетаційного періоду 85—87 днів. Куш компактний, стебло розгалужене. Квітки середньої величини, світло-фіолетові. Насіння яскраво-коричневе. Маса 1000 насінин 7,8 г. Вміст олії в насінні 45,5-47,0%. Урожайність 15,4—20,0 ц/га. Стійкий до вилягання рослин та висипання на сіння.
Рекомендовано для вирощування в степовій зоні України.
Айсберг— рослини заввишки 54—57 см. Тривалість вегетацій ного періоду 86—88 днів. Квітка біта, зіркоподібна. Насіння тем но-коричневе. Маса 1000 насінин 7,7 г. Вміст олії в насінні 46,5-49,5%. Урожайність 14,8—21,1 ц/га. Вирізняється високим йод ним числом олії та стійкістю проти фузаріозного в'янення. Стійкий до вилягання.
Рекомендовано для вирощування в Запорізькій, Дніпропет ровській, Херсонській областях України.
Усі сорти створено в Інституті олійних культур УААН. Крім них, тут виведено ще два декоративних сорти льону — Марс та Іній.
Марс — рослини з прямим розгалуженим стеблом висотою до 60 см. Має від 5 до 15 бокових стебел з 10-20 квітками на кож ному з них. Листки зворотнояйцепобідні, світло-зелені. Великі квітки зібрані у волотєподібні суцвіття. Віночок яскраво-червоний з темним центром та з двома білими смугами в нижній частині кожної пелюстки. Цвіте рясно й довго — з червня до вересня. Світлолюбна, посухостійка рослина. Сорт створено на базі ди кого виду /,. §гстсІі/!огит Ве$[.
Іній— сорт має прямостояче стебло до 60 см заввишки, роз галужене. Листки лінійно-ланцетні. Квітки на тонких квітко ніжках у китицеподібних завійках, зібраних у китицеподібне су цвіття. Квітконіжки нахилені в один бік. Цвіте в червні — серп ні. Білі квітки діаметром до 2 см розкриваються з першими променями сонця, а в середині дня віночок опадає. У кінці пері оду цвітіння віночок може мати блідо-блакитний колір.
Сорт створено методом добору з природної популяції багато річного виду /.. аіШгіасшп Ь. Рекомендується для групових на саджень при оформленні квітників.
168
Технологія вирощування, післязбиральна доробка та зберігання насіння
Місце в сівозміні. Кращими попередниками льону олійного при вирощуванні на насіння є озима пшениця, зернобобові, баш танні культури (коли поле після баштанних залишається чистим від бур'янів).
Не допускається висівання льону після соняшнику й рицини. У сівозміні льон можна повертати на те саме поле не раніше як через 6—8 років, щоб запобігти захворюванню фузаріозом та ін шими хворобами. Льон олійний — добрий попередник для ози мих та ярих культур.
Добрива. Льон олійний добре реагує на внесення добрив. Фос форні мінеральні добрива в поєднанні з калійними сприяють збільшенню олійності. Надмірне використання азотних добрив знижує олійність насіння.
Найбільшу кількість азоту льон олійний засвоює з початку фази з'явлення сходів до цвітіння. Фосфор у легкодоступній формі необхідний рослинам протягом усього періоду вегетації. Потре ба в калійних добривах збільшується в період бутонізації, цвітін ня та утворення насіння.
На врожай льону олійного дуже впливає післядія органічних добрив.
Під льон вносять ЇЧ45Р60К45. На чорноземних та каштанових грунтах південного Степу України калійні добрива не застосову ють.
Мінеральні добрива найкраще вносити з осені під оранку. У разі підживлення посівів льону фосфорними добривами під оран ку застосовують Р45, а у фазі ялинки здійснюють підживлення суперфосфатом Р|5.
Основний обробіток ґрунту здійснюють з урахуванням попе редників, засміченості й вологості грунту, часу та строків вико нання агроприйомів.
На засмічених однорічними бур'янами полях виконують піс лязбиральне лущення стерні на глибину 6—8 см та ранню оранку плугами з передплужниками. Глибина оранки 28—30 см.
На полях, що засмічені коренепаростковими бур'янами (осот, молочай, берізка), слідом за збиранням попередника застосову ють систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту. Глибина оранки 28—30 см.
169
Високу ефективність боротьби з бур'янами забезпечує засто сування напівпарового обробітку грунту.
У боротьбі з бур'янами доцільним є поєднання механічного обробітку грунту з внесенням гербіцидів.
Зяб восени боронують, а при з'явленні бур'янів після оранки та боронування культивують.
Передпосівний обробіток грунту. Рано весною, коли грунт до стигне, проводять передпосівну культивацію з боронуванням. Гли бина передпосівної культивації 6—8 см.
Якшо зяб погано вирівняний з осені, ранньовесняний обро біток грунту починають зі шлейфування поля, а потім викону ють культивацію. При необхідності культивують у два сліди. При всіх умовах слідом за культивацією грунт боронують.
Обробляти навесні грунт треба впоперек ріллі культиватора ми, які обладнані розпушувальними лапами, й одночасним бо ронуванням.
Якщо верхній шар грунту швидко висушується, опади відсут ні або оранка за зиму не досить ущільнилась і навесні залиши лась розпушеною, то перед посівом грунт коткують кільчастими котками.
Сівба. Особливе значення для одержання високого врожаю насіння льону має правильна підготовка насіння до висівання.
На сівбу беруть чисте від бур'янів, відсортоване, не заражене хворобами насіння, що має високі масу 1000 насінин і схожість. Забороняється висівати насіння, яке заражене повитицею. У по сівному матеріалі льону не допускається насіння карантинних бур'янів, а також живих шкідників та їх личинок.
Щоб не допустити зараження посівів фузаріозом та іншими хворобами, за 2—3 дні до сівби посівний матеріал протруюють. Після протруєння насіння зберігають у сухому приміщенні.
Для кращого використання осінньо-зимової вологи ґрунту льон сіють у ранні строки, разом з ярими колосовими культура ми. Ранні посіви льону дають більш високі врожаї, запобігасться або значно зменшується ушкодження сходів лляними блішками. На ранніх посівах рослини встигають зміцніти до появи більшо сті шкідників і тому краще протистоять їм.
Але в роки з дуже раннім початком весни, коли є загроза приморозків, з сівбою треба почекати, бо зниження температу ри нижче -4°С призводить до пошкодження сходів.
При ефективному пригніченні бур'янів, внесенні гербіцидів, в окультурений грунт льон сіють з шириною міжряддя 15 см.
170
Якщо восени та в ранньовесняний період не вдалося ефективно пригнітити бур'яни, льон сіють з шириною міжряддя 45 см.
Норма висіву схожого насіння становить для районів з недо статнім зволоженням 30—35 кг/га, для районів з достатнім зво ложенням — 40—50 кг/га.
Використання для сівби насіння більш крупних фракцій сприяє підвищенню їхньої польової схожості. Для підвищення останньої насіння льону обігрівають активним вентилюванням підігрітим повітрям {близько ЗО—35°С) або на сонці. Не проводиться повіт ряно-теплова обробка насіння, що протруєне хімікатами.
Глибина загортання насіння 3—4 см. У разі пересихання верх нього посівного шару грунту глибина заробки насіння збільшу ється до 5 см з одночасним збільшенням норми висіву.
Посіви льону негайно коткують у роки з сухою весною, а у вологі роки — боронують.
Догляд за посівами. За сприятливих погодних умов сходи льо ну з'являються, як правило, на 6—10-й день після сівби. При створенні ґрунтової кірки до появи сходів посіви боронують, щоб зруйнувати її, Розпушують грунт у стислі строки, для запо бігання його пересиханню й ущільненню. За період вегетації на широкорядних посівах проводять 2—3 розпушення міжрядь.
У перші 20—25 днів після сходів льон розвивається слабко, бур'яни ростуть інтенсивніше, пригнічуючи рослини льону. При сильній засміченості насіннєвих посівів їх старанно прополю ють не менше 2—3 разів. Перше прополювання здійснюють при появі сходів бур'янів, друге та третє — до появи бутонів у рослин льону.
Найбільш злісний бур'ян у посівах льону олійного — повити ця лляна. Вона присмоктується до рослин льону й виснажує їх. У період догляду за посівами рослини льону з повитицею випо люють і спалюють.
У перший період росту посівам льону найбільшої шкоди завдає лляна блоха. Посіви льону ушкоджують також люцернова совка, лляний трипс, совка-гамма. Проти шкідників застосовують об прискування посівів хімічними препаратами.
Збирання льону. Льон олійний збирають двофазним способом. Косити у валки починають за 8—10 днів до повного достигання льону при вологості насіння 25%. Ознаки початку збирання такі: 50—75% коробочок льону побуріли, насіння набирає типового коричнево-бурого забарвлення й починає відставати від перегоро док коробочок. При струшуванні коробочок насіння торохтить.
171
б) оригінатори сортів передають, на підставі договорів, насін ня супереліти, еліти іншим науково-дослідним установам (науково-дослідним інститутам, дослідним станціям), учбово-дослідним господарствам сільськогосподарських вищих навчаль них закладів для розмноження й організації виробництва насін ня сортів у регіонах їхнього знаходження;
в) науково-дослідні установи, учбово-дослідні господарства вирощують елітне насіння, насіння І репродукції в розмірах, що задовольняють потреби сільськогосподарських підприємств у на сінні І репродукції для проведення сортооновлення й сортоза-міни;
г) сільськогосподарські підприємства на насінницьких ділян ках розмножують отримане насіння для повного забезпечення насінням льону олійного потреб господарств у наступні 2—3 ро ки для виробничих посівів.
У науково-дослідних установах застосовується схема первин ного насінництва льону олійного, яка включає розсадники: від бору маточних рослин, перевірки маточної еліти, маточної еліти першої генерації, маточної еліти другої генерації.
При формуванні нових партій насіння маточної еліти в роз саднику маточних рослин застосовують індивідуальний відбір.
У розсаднику перевірки маточної еліти виконують перевірку потомств за родинами.
Типові для даного сорту потомства об'єднують і розмножу ють у розріджених посівах розсадників маточної еліти першої та другої генерації.
Протягом вирощування оригінального насіння в період веге тації здійснюють видові та сортові прочистки, вилучаючи нети пові, уражені шкідниками та хворобами, слаборозвинені рос лини.
Здійснюють у період вегетації дві сортові прочистки: першу в період цвітіння, коли за кольором квітки можна відрізняти до мішки в основному сорті, і другу — у фазі ранньої жовтої стиг лості. При проведенні другої сортової прочистки беруть до уваги також висоту рослин, форму куща, врожайність.
У розсадниках льон збирають на низькому зрізі з обов'зко-вим в'язанням рослин у снопи.
Насіння маточної еліти другої генерації використовують для розмноження й виробництва насіння супереліти, а потім — еліти.
Всеросійський інститут льону рекомендує схему прискорено го розмноження нових сортів льону. У розсаднику розмноження
174
оригінального насіння здійснюють масовий негативний відбір, вилучаючи хворі, слаборозвинені, нетипові рослини. Після цьо го відбирають декілька тисяч найбільш типових маточних рос лин. Отримане насіння с маточна еліта, яка наступного року в розсаднику проходить перевірку по родинах за господарсько-цінними ознаками. З найтиповіших родин формують вихідну партію оновленого маточного елітного насіння. Насіння маточ ної еліти висівають для отримання насіння супереліти, а далі — еліти.
На посівах супереліти, еліти виконують повторні масові від бори з вилученням менш типових, хворих, слаборозвинених ро слин.
При збиранні врожаю супереліти також формують з найбільш вирівняних ділянок партію насіння маточної еліти першої гене рації, з іншої площі — другої генерації. Оригінальне насіння ін тенсивно розмножують і отримують насіння оригінальної еліти.
Апробація сортових посівів і грунтконтроль
При проведенні апробації звертають увагу на просторову ізо ляцію. Сортові посіви повинні бути розмішені з просторовою ізоляцією від інших сортів не менш як за 100 м.
Належність посівів льону до визначеного сорту перед прове денням апробації встановлюють за сортовими документами.
Апробують сортові посіви льону олійного у фазі ранньої жов тої стиглості рослин. Апробацію здійснюють по діагоналі поля. З площі до 100 га відбирають 300 рослин (у 20 пунктах по 15 рослин), з яких складають апробаційний сніп. Останній розби рають для установлення домішок інших сортів. З кожної росли ни обмолочують по 1—3 коробочки й переглядають насіння, яке за формою, кольором, розміром відповідає певному сорту.
При визначенні типу льону беруть до уваги розмір коробочок (дрібні, середні, крупні), розмір насіння, їх колір. Для місцевих сортів льону враховують висоту рослин (щоб виявити домішок довгунцевих форм), розмір коробочок, розмір та забарвлення насіння.
Під час аналізу встановлюють кількість домішок (%) в основ ному сорті Інших форм, ураженість посівів фузаріозом і засміче ність гірчаком рожевим і гумаєм. При наявності цих бур'янів понад 3% посіви визнаються непридатними на насіннєвий мате ріал.
При виявленні в посівах повитиці потрібно негайно здійсни-
175
ти ретельну очистку від неї. Уражені частини посіву льону вико шують до збирання й усю масу спалюють разом з льоном. При масовому ураженні льону повитицею скошують усю уражену ді лянку й використовують на технічні цілі. Уражені посіви пови тицею вказують в акті апробації.
В елітних посівах не допускається засміченість їх повитицею, ураження фузаріозом. Насіння з посівів, які були уражені пови тицею, ретельно очищають і окремо зберігають.
Насіння еліти, супереліти, першої репродукції супроводжує ться актом апробації та атестатом на насіння.
Для того, щоб більш точно визначити чистосортність еліти або репродукції, насіння сортів льону передають на грунтконт-роль. Його здійснюють у науково-дослідних установах в умовах штучного клімату (фітотрон, теплиці), або наступного року в польових умовах. Засівають дві повторності насінням еліти або репродукції з таким розрахунком, щоб у кожній повторності бу ло по 500 рослин.
Сортові ознаки визначають у фазі цвітіння та господарської стиглості насіння, Оцінка посівів сорту в грунтконтролі прово диться за тими самими ознаками, що й при апробації.
Грунтконтроль дає змогу оцінити фактичну чистосортність еліти чи репродукції сорту.
ГІРЧИЦЯ
Систематика й морфологія
У культурі є гірчиця сарептська та гірчиця біла.
Гірчиця сарептська — Вга$$іса }ипсеа Сгегп. — однорічна тра в'яниста рослина родини капустяних — Вгашсасеае. Корінь стрижневий. Стебло рослини гіллясте, тверде, висотою від ЗО до 150 см, у нижній частині опушене. Нижні листки крупні, опу шені, зелені, ліроподібно-перисті, іноді цільні або сильно розсі чені; верхні листки ланцетні, цільні, голі; середні листки за ве личиною та формою перехідні між листками нижнього та верх нього ярусу. Квітки яскраво-жовті, в діаметрі близько 15—20 мм, мають по 4 чашолистика та по 4 пелюстки. Тичинок 6, з яких 4 довгі, 2 короткі.
Гірчиця сарептська — факультативний самозапилювач, прі> високих температурах у неї часто відбувається перехресне запи лювання. Цвітіння триває від 9 до 25 днів. Плід — стручок від 2,5
176
о 5,0 см довжини і від 2,0 до 3,5 мм завширшки. Плід містить 6—20 насінин. Насіння кулеподібне, темно-буре або жовте, має .рупносітчасту оболонку.
Гірчицю сарептську поділяють на 8 різновидностей: інтегрі-?олія (уйл ШещЩоііа Зіпзк); субінтегріфолія (уйг. зиЬіпіег£гі/о!іа іітк)', криспіфолія (уял сгізрі/оііа Вазііеу) і субкриспіфолія (уол иЬстрІ/оііа 5іп$к); японіка (уаг. ]аропіса Ваїпеу); монголіка (у<зг поп§оііса Зіпзк); сарептана (упг. аагерїапа Зіпзк); субсарептана
зиЬзагеріапа 8ітк).
За господарською класифікацією гірчиця сарептська має 10
гипів.
/. Аравійський — найбільш скоростиглий, низькорослий, з ду же сильним висипанням насіння;
2. Індійський — дуже скоростиглий і низькорослий, насіння жильно висипається з плодів, маловрожайний, низькоолійний;
3. Афганський — скоростиглий, середньої величини, врожай ності та олійності;
4. Малоазійський — скоростиглий, трохи вищий за афгансь кий тип, насіння легко висипається, середньої врожайності, ни зькоолійний;
5. Південно-східний — скоростиглий, середньої величини, вро жайність середня та висока, олійний. До цього типу відноситься гірчиця, шо вирощується в Росії, Україні, Білорусі;
6. Алтайський — середньостиглий, середньо- та високорослі рослини, середньої врожайності. Вміст олії середній та високий;
7. Західно-китайський (кашгарський) — пізньостиглий, висо корослий, високої врожайності й олійності. Зустрічаються білі насіннєві та слабоосипаючі форми;
8. Монгольський — середньостиглий та пізньостиглий, росли ни середньорослі та високорослі, тип середньо- та високовро жайний, вміст олії середній та високий;
9. Японський — середньо- і пізньостиглий, рослини високоро слі, насіння легко висипається. Головним чином овочевого на пряму;
10. Корейський — дуже скоростиглий, середньорослий, насін ня сильно висипається, тип — низьковрожайний, вміст олії ни зький.
Гірчиця біт — 5іпарі$ аіЬа Ь. — однорічна рослина, шо нале жить до родини капустяних — Вгаззісасеає. Рослини мають стриж невий корінь. Стебло пряме, гіллясте, вкрите жорсткими щети нистими волосками. Нижні листки знаходяться на черешках дов-
177
жиноюдо 5 см. Пластинка листка ліроподібно-перистонадрізана. Листки мають нерівномірно виїмчасті краї. Верхні листки зна ходяться на коротких черешках.
Суцвіття китицеподібне, багатоквіткове. Чашолистики дов жиною 4—6 мм, зовнішні — подовжені, мають закруглений перх, внутрішні — продовгувато-овадьні, більш широкі та загострені, на кінці покриті рідкими волосками або голі. Пелюстки квіток жовті. Зовнішні тичинки дрібні, внутрішні — більш крупніші. Зав'язь коротка. Пилок гірчиці білої довго зберігає здатність до проростання. Перехресне запилювання гірчиці білої відбуваєть ся за допомогою комах, бджіл, джмелів.
Плід — стручок майже циліндричної форми, довжиною від 2 до 4 см, шириною від 3 до 4 мм, грубий, вкритий жорсткими волосками. Стручки, в основному, розташовані під прямим ку том. Насіння кулясте, діаметром 1,5-2,0 мм, блідо-жовте, гла деньке. Стручок містить від 4 до 6 насінин.
Встановлено такі різновидності гірчиці білої:
• культурна — у аг, уи/^атАіе/ — стебло, листки, плоди опу шені жорсткими, щетинистими волосками. Листки ліроподіб-но-перистонадрізані. Насіння жовте, матове шароподібної форми;
• бур 'яно-польова — уаг. те/апозрегта А/е/. — має коричнево-бурий колір насіння. Зустрічається у вигляді домішок у посівах культурної темнонасінної гірчиці;
• бур 'яно-польова — юг. Оіззесіа (Іа$.) А/е/. — стебло та лист ки покриті білими, рідкими, короткими волосками. Листки гли-бокоперистороздільні. Стручки не мають опушення або слабко опушені. Насіння буровато-коричневого кольору.
Народногосподарське значення
Гірчиця — цінна олійна культура. У насінні гірчиці сарептсь-кої (сизої) міститься 35—47% олії, у насінні гірчиці білої — 30— 40%. Олія гірчиш має високі харчові властивості. її використо вують у рибоконсервному, кондитерському, хлібопекарському, маргариновому, миловарному виробництвах.
Насіння гірчиці містить ефірну олію — 0,5-1,7% (сарептська) і 0,1 — 1,1% (біла), яка використовується в парфумерії.
За сприятливих кліматичних умов урожай насіння гірчиці до сягає 20—25 ц/га при олійності до 50%.
Загатьною особливістю сортів гірчиці є вміст в олії високо-молекулярних жирних кислот — ерукової й ейкозенової, які зни жують харчову цінність олії, а також ускладнюють технологію
178
виробництва маргарину та сприяють помутнінню олії при її збе ріганні.
Доброю харчовою олією вважається та, яка містить від 5 до 15% насичених кислот, ліноленової кислоти — від 20 до 60 або олеїнової — 80% при повній відсутності ерукової та ейкозенової кислот. Олія гірчиці, що містить менш 18% ерукової кислоти, не поступається за харчовою цінністю оливковій олії.
З макухи гірчиці отримують порошок зі специфічним жагу чим смаком, який застосовується для виробництва столової гір чиці та гірчичників.
Гірчиця — добрий медонос.
Гірчицю білу іноді використовують як ранній зелений корм (до створення стручків). Гірчиця сарептська також вирощується як зелений корм, силос, зелені добрива (сидерати).
Сорти гірчиці
Тавричанка — відноситься до виду гірчиця сарептська. Одно річна трав'яниста рослина заввишки 120-125 см. Тривалість ве гетаційного періоду 85-90 днів. Плід — стручок, насіння дрібне, кулясте. Маса 1000 насінин 4,0-4,5 г. Урожайність насіння 21 ц/га, олійність 41—42%. Вміст ерукової кислоти в олії 0—2%, алілової (ефірної) олії — 0,7-0,8%. Сорт стійкий до вилягання рослин та обсипання насіння. Середньостійкий проти хвороб і шкідників. Рекомендується для вирощування в степовій та лі состеповій зонах. Сорт виведено в Інституті олійних культур УААН.
Тавричанка 5 — відноситься до виду гірчиця сарептська. Рос лини мають міцне стебло висотою 140—150 см. Плід -— стручок. Насіння дрібне, маса 1000 насінин 4,5-5,0 г. Тривалість вегета ційного періоду 85-90 днів. Урожайність сорту 23 ц/га. Олій ність насіння 40-41%. Вміст ерукової кислоти в олії 4,5%, ефір ної олії — 0,8-0,9 %. Сорт стійкий до вилягання рослин та виси пання насіння. Середньостійкий проти хвороб та шкідників. Рекомендований для вирощування в степовій та лісостеповій зоні, на Поліссі. Сорт створено в Інституті олійних культур УААН.
Тавричанка 15 — відноситься до виду гірчиця сарептська. Три валість вегетаційного періоду 90—95 днів. Рослини заввишки 145-155 см. Маса 1000 насінин 4,5-5,0 г. Урожайність насіння 25 ц/га, олійність 41,5%. Вміст ерукової кислоти в олії 7,8%, ефірної олії в насінні — 0,9%. Сорт стійкий до вилягання та висипання на сіння. Середньостійкий проти хвороб та шкідників. Рекомендо-
179
ваний для вирощування в лісостеповій зоні. Сорт виведено в Інституті олійних культур УААН.
На 2001 р. до Реєстру занесено 6 сортів гірчиці.
Технологія вирощування, післязбиральна обробка і зберігання насіння
Місце в сівозміні. Насіннєві посіви гірчиці в сівозміні розмі щують по чорному пару, після озимих зернових, зернобобових культур, люцерни. Ярові зернові як попередник не використову ються. Не розміщують гірчицю в сівозміні після гірчиш, ріпаку, інших капустяних культур, проса, однорічних трав.
Добрива. Гірчиця досить чуйна до внесення добрив. При ви рощуванні гірчиці сарептської під оранку вносять 1-2 ц/га амі ачної селітри, 2-3 ц/га суперфосфату. При вирощуванні гірчиці білої рекомендується внесення під оранку гною 40 т/га і фос форних добрив — Р40-60-
Основний обробіток ґрунту. Після збирання озимих зернових та зернобобових культур поле лущать на глибину 6—8 см і далі виконують оранку на 23-25 см. В міру відростання бур'янів по ле культивують і підтримують у чистому стані від бур'янів.
При засміченні коренепаростковими бур'янами після збирання озимих або зернобобових культур поле готують за системою по ліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту й здійснюють глибоку оранку на глибину 28—30 см. У цьому випадку оранку проводять наприкінці вересня або на початку жовтня. Зяб після оранки вирівнюють.
При вирощуванні гірчиці після люцерни поле лущать або дис кують на глибину 6—8 см, здійснюють глибоку оранку на 28— ЗО см. Далі зяб вирівнюють і підтримують у чистому стані від бур'янів.
При сильній засміченості поля коренепаростковими або ко реневищними бур'янами механічні заходи боротьби з ними по єднують з хімічними. Гербіциди суцільної дії (раундап, ураган) вносять по вегетуючих бур*янах до проведення оранки. Оранку здійснюють на глибину 28—30 см після закінчення дії гербіцидів на бур'яни.
Зяб восени вирівнюють.
Передпосівний обробіток грунту починають при його дости ганні. Цей обробіток складається з боронування й наступної куль тивації на глибину 5—6 см. Перед сівбою проводять коткування грунту кільчастими котками. На сильно засмічених полях одно-
180
річними ранніми ярими бур'янами культивацію проводять через 10—12 днів після боронування, коли проростуть ці види бур'я нів. При вирощуванні гірчиці в зоні недостатнього та нестійкого зволоження поле культивують весною лише 1 раз.
Сіють гірчицю на насіннєвих ділянках з шириною міжряддя 45 або 70 см. Рядовий посів гірчиці з шириною міжряддя 15 см застосовують на відносно чистих від бур'янів полях, коли вдало ся ефективно знищити бур'яни в осінній період і рано весною до сівби.
За 1—3 місяці до сівби насіння обробляють протруювачами (вітавакс 200, фурадон, промет 400).
Норма висіву схожого насіння при ширині міжряддя 15 см гірчиці сарептської становить 5,0 кг/га, гірчиці білої — 8,0 кг/га; при широкорядному способі сівби — відповідно 4 і 6 кг/га. Гли бина заробки насіння 3—5 см. Після сівби поле обов'язково кот кують. У вологі роки, коли грунти перезволожені, коткування замінюють на боронування.
Догляд за посівами. При створенні ґрунтової кірки, появі схо дів ранніх ярих бур'янів виконують досходове боронування. У випадках масового проростання бур'янів на посівах гірчиці про водять післясходове боронування. Посіви гірчиці боронують не раніше фази 4—5 листків у рослин. Боронування виконують упо перек рядків, у суху, сонячну погоду. Міжряддя посівів обробля ють в міру появи сходів бур'янів.
Після появи сходів гірчиці посіви ретельно обстежують на наявність хрестоцвітої блішки. Залежно від кількості блішок, її порога шкодочинності, застосовують крайовий обробіток посі вів або обробляють весь насіннєвий посів децисом, карате, акта-ра, актеллік або аналогічними препаратами.
Проти клопів, гусені, капустяної молі, ріпакового пильщика, листоїда застосовують ті самі інсектициди.
Ефективно обробляти посіви гірчиці свіжим ентобактерином — 1-3 кг/га препарату.
Збирання врожаю гірчиці сарептської двофазне. Гірчицю ско шують у валки при вологості насіння 25%, коли воно має типо вий для насіння колір, нижні листки опадуть, рослини світло-жовтого відтінку. Якщо посіви не засмічені, застосовують пряме комбайнування.
Валки вимолочують зернозбиральними комбайнами через 3—4 дні після скошування при вологості насіння гірчиці не більше 10—11 %. Цю роботу виконують в ранковий, вечірній, нічний час.
181
Гірчицю білу, стручки якої майже не розтріскуються й насін ня не висипається, збирають прямим комбайнуванням при пов ній стиглості насіння.
Післязбиральна обробка насіння. Насіння гірчиці, що поступи ло на тік, підлягає первинній очистці. Для цього використову ють ОВП-20А, ОВС-20, «Петкус К527 А10», зерноочисні агрега ти ЗАВ-20.
При підвищеній вологості насіння його сушать методом ак тивного вентилювання. За відсутності сушарок активного вен тилювання насіння сушать на відкритих майданчиках. Після до ведення вологості насіння до 9% проводять вторинну очистку за допомогою машин ОС-4,5, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1».
Насіння гірчиці зберігають при вологості 9% у мішках за за гальноприйнятими правилами. У цей період здійснюють систе матичний органолептичний контроль за зовнішнім виглядом, запахом насіння та аналітичний контроль за його посівними яко стями, ураженістю шкідливими комахами та кліщами. Спостері гають за кожною партією і контрольною одиницею.
Температуру насіння при його зберіганні визначають у перші З місяці через 2-3 дні, взимку — 1 раз у тиждень, весною — кожен день.
Вологість насіння визначають 1 раз на місяць, коли темпера тура повітря нижче 0°С, а також після кожної обробки.
Схожість насіння перевіряють 1 раз у 4 місяці й наприкінці строку зберігання.
Методи прискореного розмноження насіння нових сортів
Прискорене розмноження сортів застосовують для більш швид кого отримання насіння дефіцитних і перспективних сортів гір чиці.
Відібране насіння сорту висівають на насіннєвих ділянках, розміщуючи їх на родючому ґрунті.
Строки сівби — оптимальні дая кожної зони вирощування. Ширина міжряддя 70 см. Посіви розріджені, густота стояння рослин 0,8 млн./га.
У період вегетації посіви підтримують у чистому стані від бу р'янів. Здійснюють міжрядний обробіток та ручне прополюван ня. Особливу увагу приділяють виполюванню хрестоцвітих бу р'янів та інших капустяних культур. Проводять видові та сортові прочистки, вилучаючи всі нетипові для даного сорту рослини. Отримане насіння апробують як еліту.
182
Гірчицю білу, стручки якої майже не розтріскуються й насін ня не висипається, збирають прямим комбайнуванням при пов ній стиглості насіння.
Післязбиральна обробка насіння. Насіння гірчиці, що поступи ло на тік, підлягає первинній очистці. Для цього використову ють ОВП-20А, ОВС-20, «Петкус К527 А10», зерноочисні агрега ти ЗАВ-20.
При підвищеній вологості насіння його сушать методом ак тивного вентилювання. За відсутності сушарок активного вен тилювання насіння сушать на відкритих майданчиках. Після до ведення вологості насіння до 9% проводять вторинну очистку за допомогою машин ОС-4,5, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1».
Насіння гірчиці зберігають при вологості 9% у мішках за за гальноприйнятими правилами. У цей період здійснюють систе матичний органолептичний контроль за зовнішнім виглядом, запахом насіння та аналітичний контроль за його посівними яко стями, ураженістю шкідливими комахами та кліщами. Спостері гають за кожною партією і контрольною одиницею.
Температуру насіння при його зберіганні визначають у перші З місяці через 2-3 дні, взимку — 1 раз у тиждень, весною — кожен день.
Вологість насіння визначають 1 раз на місяць, коли темпера тура повітря нижче 0°С, а також після кожної обробки.
Схожість насіння перевіряють 1 раз у 4 місяці й наприкінці строку зберігання.
Методи прискореного розмноження насіння нових сортів
Прискорене розмноження сортів застосовують для більш швид кого отримання насіння дефіцитних і перспективних сортів гір чиці.
Відібране насіння сорту висівають на насіннєвих ділянках, розміщуючи їх на родючому ґрунті.
Строки сівби — оптимальні дая кожної зони вирощування. Ширина міжряддя 70 см. Посіви розріджені, густота стояння рослин 0,8 млн./га.
У період вегетації посіви підтримують у чистому стані від бу р'янів. Здійснюють міжрядний обробіток та ручне прополюван ня. Особливу увагу приділяють виполюванню хрестоцвітих бу р'янів та інших капустяних культур. Проводять видові та сортові прочистки, вилучаючи всі нетипові для даного сорту рослини. Отримане насіння апробують як еліту.
182
Для прискореного розмноження сортів використовують штучні умови фітотронів та зимових теплиць. Це дає змогу отримати додатковий урожай насіння в зимовий період.
Методика виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння
Первинне насінництво сортів гірчиці виконують науково-дослідні установи-оригінатори сортів. Вони вирощують маточне та суперелітне насіння. Елітне насіння сортів гірчиці вирощують дослідні господарства, елітно-насінницькі господарства, а за до говорами — інші наукові установи. Насінням першої репродук ції засівають виробничі площі в господарствах для отримання товарного насіння. Сортопоновлення безерукових та малоеру-кових сортів гірчиці проводять щорічно, а високоерукових — 1 раз у 2 роки.
Насінництво сортів гірчиці сарептської здійснюють за такою схемою: розсадник відбору, насіннєвий розсадник (супереліта), еліта. У розсаднику відбору вирощують маточне насіння. У цьому розсаднику висівають насіння супереліти останнього випуску на площі не менш як 0,10 га. Сіють кукурузними саджалками, гніз довим способом, плоша живлення на одну рослину — 0,5x0,25 м по 3—5 насінин у кожне гніздо. У період проривки в гнізді зали шають по одній рослині. Сильно розріджений посів не рекомен дується, оскільки посилюється гіллястість рослин і значно запіз нюється достигання.
Рослини насіннєвої еліти відбирають у полі за ознаками ско ростиглості, могутності розвитку, круттності насіння. Відбира ють не менш 2000 елітних рослин. У лабораторії відбирають бли зько 1500 найбільш урожайних рослин, які потім аналізують на олійність насіння. Після аналізу залишають близько 800 рослин, які, в свою чергу, аналізують на вміст ефірної олії в насінні. За вмістом ефірної олії вибраковують ще 300 рослин. Насіння най кращих 500 рослин об'єднують для одержання маточного насін ня і використовують для сівби в насіннєвому розсаднику.
У насіннєвому розсаднику вирощують насіння супереліти. Пло ща цього розсадника визначається потребою в насінні еліти да ного сорту з урахуванням страхового фонду в розмірі 30% за гальної потреби в насінні супереліти. Норма висіву насіння змен шується на 20-25% проти прийнятих норм для даної конкретної агрозони. Посіви супереліти ізолюють від посівів еліти та інших репродукцій. На посівах супереліти проводять дві сортопрочист-
183
ки: до цвітіння та перед достиганням. У період сортопрочисток вилучають з посівів нетипові для сорту й уражені хворобами ро слини.
Для підтримання спадкових ознак сорту та посилення різно якісності сортової популяції до насіння супереліти даного року домішують 10—15% насіння супереліти випуску попереднього року.
На третій рік з цього насіння отримують еліту. Площа посіву еліти визначається потребою в насінні першої репродукції з ура хуванням страхового фонду в розмірі 30% загальної потреби в насінні еліти. На посівах еліти виконують дві видові прочистки: перед цвітінням і перед достиганням. При проведенні прочис-ток вилучають нетипові рослини, інші хрестоцвіті культури. До мішка форм, що виходять за межі сорту (більша частина по ко льору насіння — домішка сизого насіння в жовтонасіннєвих сор тів), може становити не більш 0,4%. Насіння першої репродукції вирощують з насіння еліти.
Всеросійським інститутом олійних культур (Росія, м. Крас-нодар) запропоновано схему поліпшеного насінництва гірчиці сарептської. Ця схема передбачає введення додаткової ланки у схему насінництва: вводять розсадник оцінки потомств після роз садника відбору.^У розсаднику оцінки потомств вирощують ма точне насіння. Його отримують із суміші насіння кращих по томств елітних рослин, що перевищили контроль (супереліту сор ту) за основними господарсько-цінними ознаками. Відбір насіннєвої еліти в розсаднику відбору проводять в обсязі 500-1000 рослин, але обмолочують тільки центральну китицю. Оці нюють елітні рослини на олійність і на вміст ефірної олії тільки за потомствами.
Насіннєвий розсадник оцінки потомств з кожного сорту за кладають у кількості 160-200 родин — потомств кращих з 500-1000 рослин, що були відібрані в розсаднику відбору. Кращі ро дини, що перевищили контроль, виділяють, змішують, створю ючи таким чином маточне насіння сорту.
Насінництво білої гірчиці проводять методом індивідуально-родинного добору.
У насіннєвому розсаднику першого року висівають насіння окремих рослин у кількості не менш 300 потомств. У період ве гетації проводять видові та сортові прочистки. За даними польо вої та лабораторної оцінки підбирають кращі 100— 150 родин (не менше) для сівби в насіннєвому розсаднику другого року. У ньому
184
здійснюється перевірка на якість насіння (вміст ерукової кисло ти, ефірної олії). Кожну родину висівають окремо для більш ві рогідної оцінки. Одночасно частина насіння від кожної родини насіннєвого розсадника використовується для ретельної оцінки на вміст у насінні гірчиці ерукової кислоти, на стійкість проти ураження хворобами, до вилягання рослин, осипання насіння.
У насіннєвий розсадник другого року включають частину на сіння від кращих родин насіннєвого розсадника попереднього року. Таким чином, у насіннєвих розсадниках накопичується найкраще насіння.
Отримане насіння кращих родин насіннєвого розсадника дру гого року за даними польового та лабораторного аналізів об'єд нують і використовують для сівби супереліти, а далі — еліти.
Збирання насіннєвих ділянок здійснюють при повній стигло сті насіння протягом 3—4 днів.
Апробація сортових посівів гірчиці та ґрунтконтроль
Апробацію сортових посівів гірчиці проводять на всіх насін ницьких посівах. Крім цього, апробують посіви, де було висіяне насіння дефіцитних та перспективних сортів. Апробацію посівів необхідно закінчити не пізніше як за 2—3 доби до початку зби рання.
На посіви гірчиці, що підлягають апробації, повинні бути до кументи, які свідчать, шо сівба проводилась певним сортом.
До апробації сортових посівів гірчиці приступають на почат ку квітування. Посіви апробують шляхом візуального огляду ро слин на пні без відбору снопів.
Максимальна площа відбору одного зразка становить для гір чиці сарептської — 25 га, білої — 10 га. Кількість пунктів огляду рослин по діагоналі поля 25. Кількість рослин, що оглядають у кожному пункті, І0. Просторова ізоляція насіннєвої ділянки 500 м, а за наявності природних перешкод — 250 м.
Для сортів гірчиці типовість визначають шляхом аналізу ви соти стебла, його розгалуженості, форми листків, виду суцвіття, забарвлення квіток, форми і розміру стручків, притиснення або відхилення від стебел стручків.
Засміченість посівів гірчиці важковідокремлюваними культур ними рослинами та бур'янами родини капустяних визначають у відсотках.
При засміченості посівів више 5% їх вибраковують. За наяв ності у посівах гірчиш вище 3% таких бур'янів, як гірчак роже-
185
вий та гумай, насіння яких важко відокремлюється від насіння гірчиці, посіви гірчиці реєструють, але на насіннєві цілі зібране насіння вважають непридатним.
Типовість гірчиці білої визначають на основі сортових доку ментів і огляду рослин на корені. Від кожної рослини відбира ють по 2 стручки в нижньому ярусі й складають у мішечок. Під час аналізу їх обмолочують і підраховують. За результатами під рахунку насіння визначають кількість засміченості буронасін-ною різновидністю у відсотках.
Типовість сортів гірчиці визначають також за допомогою грунт-контролю. Отримане насіння з насіннєвої ділянки висівають у двох повтореннях (з розрахунком, що в кожному повторенні бу де по 500 рослин) у зимовий період у фітотронах, зимових теп лицях або наступного року весною в польових умовах. На основі аналізу рослин за апробаційними ознаками визначають типо вість та чистоту сорту, насіння якого було отримане попереднього року.
РИЦИНА
Систематика й морфологія
Рицина — Шсіпиз соттипіз І. — належить до родини моло чайних — ЕирИогЬіасеае. Це багаторічна, однодомна, роздільно статева, перехреснозапилювана (вітрозапилювана) рослина. В Україні та у країнах помірного клімату вона припиняє вегетацію з настанням осінніх приморозків, тому її культивують як одно річну культуру.
Корінь стрижневий, проникає в грунт на глибину до 3 м і в боки — до 2 м.
Стебло колінчасте, порожнє в середині, галузисте, в умовах півдня, залежно від сорту, заввишки 0,5—3,0 м. Стебло й гілки зелені, сизі, темно-червоні або фіолетові, нерідко вкриті воско вим нальотом і закінчуються суцвіттям — китицею. Центральне стебло в сортів, які вирощують в Україні, має 5—12 міжвузлів при висоті штамба 30—100 см. Чим менше міжвузлів, тим швид ше утворюється й зацвітає центральна китиця.
Листя велике, щитовидне, голе, блискуче, 7—11 -лопатеве, на довгих черешках. Прилистки перетинчасті. За облистяністю фор ми й сорти рицини поділяють на сильно- (листя не спадає до збирання) і слабооблистяні, в яких у період достигання цент-
186
вий та гумай, насіння яких важко відокремлюється від насіння гірчиці, посіви гірчиці реєструють, але на насіннєві цілі зібране насіння вважають непридатним.
Типовість гірчиці білої визначають на основі сортових доку ментів і огляду рослин на корені. Від кожної рослини відбира ють по 2 стручки в нижньому ярусі й складають у мішечок. Під час аналізу їх обмолочують і підраховують. За результатами під рахунку насіння визначають кількість засміченості буронасін-ною різновидністю у відсотках.
Типовість сортів гірчиці визначають також за допомогою грунт-контролю. Отримане насіння з насіннєвої ділянки висівають у двох повтореннях (з розрахунком, що в кожному повторенні бу де по 500 рослин) у зимовий період у фітотронах, зимових теп лицях або наступного року весною в польових умовах. На основі аналізу рослин за апробаційними ознаками визначають типо вість та чистоту сорту, насіння якого було отримане попереднього року.
РИЦИНА
Систематика й морфологія
Рицина — Шсіпиз соттипіз І. — належить до родини моло чайних — ЕирИогЬіасеае. Це багаторічна, однодомна, роздільно статева, перехреснозапилювана (вітрозапилювана) рослина. В Україні та у країнах помірного клімату вона припиняє вегетацію з настанням осінніх приморозків, тому її культивують як одно річну культуру.
Корінь стрижневий, проникає в грунт на глибину до 3 м і в боки — до 2 м.
Стебло колінчасте, порожнє в середині, галузисте, в умовах півдня, залежно від сорту, заввишки 0,5—3,0 м. Стебло й гілки зелені, сизі, темно-червоні або фіолетові, нерідко вкриті воско вим нальотом і закінчуються суцвіттям — китицею. Центральне стебло в сортів, які вирощують в Україні, має 5—12 міжвузлів при висоті штамба 30—100 см. Чим менше міжвузлів, тим швид ше утворюється й зацвітає центральна китиця.
Листя велике, щитовидне, голе, блискуче, 7—11 -лопатеве, на довгих черешках. Прилистки перетинчасті. За облистяністю фор ми й сорти рицини поділяють на сильно- (листя не спадає до збирання) і слабооблистяні, в яких у період достигання цент-
ральних китиць починається своєрідна фаза біологічного спо кою. На цей час ріст і утворення бічних пагонів, китиць і лист ків припиняється, а значна кількість листків, що утворилися ра ніше, опадає.
Рослина однодомна, роздільностатева, чоловічі квітки розмі щені в нижній частині суцвіття, жіночі — у верхній (зустрічаю ться рослини тільки з чоловічими або жіночими квітками, а та кож дисперсні форми); квітки дрібні, з простою оцвітиною з п'ятьма пелюстками, майже сидячі. Бутон чоловічої квітки ши-рококонічний чи овальний, з великою кількістю тичинок. Жіно ча квітка вузькоконічна. Зав'язь тригніздова, з трьома дволопа тевими приймочками, забарвленими в яскраво-червоний, зрідка в жовтий колір. На кожній рослині, залежно від сорту й умов вирощування, утворюється від 1—3 до 10 китиць.
Плід — коробочка, що має три гнізда. У кожному з них міс титься по одній насінині. В одних сортів рицини коробочки вкриті типами, в інших — без шипів. У деяких сортів стулки коробоч ки при достиганні розпадаються (при цьому висипається насін ня), в інших — коробочки не розтріскуються. Розмір коробочки здебільшого не перевищує 3 см у діаметрі. Коробочки зібрані в китиці. До її центрального стрижня прикріплені розгалужені пло доніжки, на яких сидять коробочки. Залежно від сорту останні можуть бути розміщені нещільно або щільно, закриваючи собою весь стрижень. Залежно від довжини плодоніжок і розміщення китиць, їхні форми бувають: конічні, циліндричні, тупо- та ши-рококонічні.
Насіння рицини — горішок з гладенькою, блискучою повер хнею, різноманітне за формою, розміром і забарвленням. У деяких сортів насінини спереду звужені; на звуженому кінці є сосочко-подібний виступ — карункула. У сортів перського підвиду вона при дозріванні засихає й залишається у вигляді сухої зморщеної плівки. Насінина вкрита твердою, але крихкою шкіркою, шо має мозаїчний малюнок. Основне забарвлення — сіре, блакитнувате. коричневе або червоне, з білим, світло-сірим, світло-коричневим або рожевим малюнком. Розмір насінини 0,5—3,0 см завдовжки. Маса 1000 дрібних насінин 160—290 г, середніх — 290—350, круп них — 350 г і більше; найкрупніших — близько 1000 г.
Ядро біле, оліїсте, у середньому становить 77% маси насіння, а лушпиння — 17—28%.
Класифікація рицини. Рід Шсіпиз І., за класифікацією В.А. Мошкіна, представлений одним політиповим видом Я. сот-
187
типіз Ь. — рицина звичайна, розчленованим на 6 підвидів, 25 різновидностей.
1. 5иЬзр. соттипіз Ь. — підвид звичайний. Рослини високі й середньої висоти (1,0—2,5 м), гіллясті й однокитицеві, з пофар бованим стеблом, часто без воскового нальоту; китиці довжи ною 15—20 см, нещільні й середньої щільності; коробочки вели кі, рідше — дрібні подовжено-конічні, діаметром 1,5—3,0 см, зі швом на стулках, не розтріскуються; насіння яйцеподібне, дов жиною 1,3—2,0 см, червоне чи коричневе, з великою карунку-лою; листя довжиною 10—15 см, з 7—9 лопатями. Підвид про дуктивний, посухостійкий, має багато гібридів з іншими підви дами, а також декоративні форми.
Підвид включає різновидності:
• звичайна — стебло червоне або коричневе, без воскового нальоту; коробочки крупні, коричневі, бурі або малинові;
• рожева — стебло рожеве або фіолетове з восковим нальо том; коробочки крупні, рожеві, оранжеві або бурі;
• дрібнонасіннєва — рослини середньої висоти; стебло черво не, коричневе або фіолетове; коробочки дрібні, діаметром 1,2— 2,0 см, зі швом, не розтріскуються; насіння дрібне (1,0—1,8 см) з карункулою й без неї (сорт Червона);
• зелена ~ стебло зелене, іноді з восковим нальотом; коро бочки крупні й середньої величини;
• коротковузлова — рослини низькорослі (0,5—1,0 м), з уко роченими міжвузлями (1,5—3,0 см); стебло червоне або фіолето ве, з восковим нальотом і без нього; коробочки середньої вели чини, не розтріскуються.
2. 5иЬзр. репісиз — підвид перський. Рослини високі й серед ньої величини (1,2—2,0 м), слабогіллясті чи однокитицеві, кити ці довгі, щільні; коробочки дрібні, діаметром 1,2—2,0 см, куляс ті, з короткими плодоніжками, без шва, розтріскуються (у нових селекційних сортів — зі швом, не розтріскуються); насіння оваль не, дрібне, завдовжки 0,8—1,4 см, сіре, коричнювато-сіре, без карункули; листя довжиною 15—25 см, дуже розчленоване, змор шкувате. Підвид сформувався у помірному кліматі (Передня Азія), характеризується доброю продуктивністю, холодостійкий; за ре акцією на фотоперіод — довгоденний; має багато гібридів з ін шими підвидами.
Підвид включає такі різновидності:
• перська — стебло сизе (зелене), рідко фіолетове, з восковим нальотом; коробочки кулясті, дрібні, без шва, розтріскуються;
188
типіз Ь. — рицина звичайна, розчленованим на 6 підвидів, 25 різновидностей.
1. 5иЬзр. соттипіз Ь. — підвид звичайний. Рослини високі й середньої висоти (1,0—2,5 м), гіллясті й однокитицеві, з пофар бованим стеблом, часто без воскового нальоту; китиці довжи ною 15—20 см, нещільні й середньої щільності; коробочки вели кі, рідше — дрібні подовжено-конічні, діаметром 1,5—3,0 см, зі швом на стулках, не розтріскуються; насіння яйцеподібне, дов жиною 1,3—2,0 см, червоне чи коричневе, з великою карунку-лою; листя довжиною 10—15 см, з 7—9 лопатями. Підвид про дуктивний, посухостійкий, має багато гібридів з іншими підви дами, а також декоративні форми.
Підвид включає різновидності:
• звичайна — стебло червоне або коричневе, без воскового нальоту; коробочки крупні, коричневі, бурі або малинові;
• рожева — стебло рожеве або фіолетове з восковим нальо том; коробочки крупні, рожеві, оранжеві або бурі;
• дрібнонасіннєва — рослини середньої висоти; стебло черво не, коричневе або фіолетове; коробочки дрібні, діаметром 1,2— 2,0 см, зі швом, не розтріскуються; насіння дрібне (1,0—1,8 см) з карункулою й без неї (сорт Червона);
• зелена ~ стебло зелене, іноді з восковим нальотом; коро бочки крупні й середньої величини;
• коротковузлова — рослини низькорослі (0,5—1,0 м), з уко роченими міжвузлями (1,5—3,0 см); стебло червоне або фіолето ве, з восковим нальотом і без нього; коробочки середньої вели чини, не розтріскуються.
2. 5иЬзр. репісиз — підвид перський. Рослини високі й серед ньої величини (1,2—2,0 м), слабогіллясті чи однокитицеві, кити ці довгі, щільні; коробочки дрібні, діаметром 1,2—2,0 см, куляс ті, з короткими плодоніжками, без шва, розтріскуються (у нових селекційних сортів — зі швом, не розтріскуються); насіння оваль не, дрібне, завдовжки 0,8—1,4 см, сіре, коричнювато-сіре, без карункули; листя довжиною 15—25 см, дуже розчленоване, змор шкувате. Підвид сформувався у помірному кліматі (Передня Азія), характеризується доброю продуктивністю, холодостійкий; за ре акцією на фотоперіод — довгоденний; має багато гібридів з ін шими підвидами.
Підвид включає такі різновидності:
• перська — стебло сизе (зелене), рідко фіолетове, з восковим нальотом; коробочки кулясті, дрібні, без шва, розтріскуються;
188
• зєленостєблова — стебло зелене, без воскового нальоту; ко робочки без шва, розтріскуються;
• нерозтріскувана — рослини слабогіллясті або однокитице-ві, з високим штамбом (30—70 см); стебло сизе (зелене), з воско вим нальотом і без нього; коробочки дрібні, зі швом, не розтрі скуються; насіння дрібне і середнього розміру, іноді з невели кою карункулою (сорт ВНИИМК-165 поліпшений);
• фіолетовостеблова — рослини слабогіллясті, однокитице-ві; стебло фіолетове, з восковим нальотом; коробочки здебіль шого не розтріскуються (сорт Донська крупнокісна).
3. 5иЬзр. зіпетіз ~ підвид китайський. Рослини низькорослі й середньої висоти (0,5—1,5 м), гіллясті, у більшості з дрібним ли стям; китиці нещільні; коробочки великі чи середні, кулясті, зі швом, не розтріскуються; плодоніжки довгі (2—5 см); насіння овальне, велике чи середнє, темно-сіре, з карункулою.
Різновидності рицини підвиду китайський:
• китайська — рослини низькорослі, сизо-зелені, гіллясті; китиці короткі;
• фіолетова — рослини низькорослі, гіллясті, стебло фіоле тове, рожеве чи червоне; китиці короткі;
• японська — рослини середньої висоти (1,0—1,5 м), слабо гіллясті, стебло сизо-зелене; китиці довгі, нещільні; коробочки великі, не розтріскуються; насіння темно-сіре, з карункулою; листя велике.
4. ЗиЬзр. іпШсиз — підвид індійський. Рослини високі чи серед ньої висоти (1—3 м), часто з сильним восковим нальотом, гілля сті; китиці конічні, довгі, нещільні; коробочки подовжені, вели кі чи дрібні, без шипів чи з довгими тонкими шипами; довгими плодоніжками (2—5 см) зі швом на верхівках чи без нього, іноді розтріскуються; насіння подовжене (0,8—2,0 см), з вузькою ка рункулою; листя завдовжки 15—25 см, з 7—9 лопатями.
Підвид включає 4 різновидності:
• індійська — рослини фіолетові, іноді червоні, гіллясті, з дрібними коробочками й насінням;
• сіролиста дрібноплідна — рослини сизо-зелені, з дрібними коробочками й насінням;
• сиза крупноплідна — рослини сизо-зелені, з великими ко робочками й насінням;
• фіолетова крупноплідна — рослини слабогіллясті, з фіоле товим, бузковим чи червоним стеблом, великими коробочками і насінням.
189
5. ЗиЬзр. гапгіЬагіпиз — підвид занзібарський. Рослини висо тою 0,5—5,0 м, гіллясті, стебло товсте, сизо-зелене, червоне чи фіолетове; китиці короткі, рідше довгі, овальні, нещільні; коро бочки великі й середньої величини, без шва, з грубими коротки ми шипами, в більшості такі, що розтріскуються: насіння вели ке, рідше середньої величини, кулясте чи подовжене (прямокут не), рожево-червоне чи оранжеве, з широкою карункулою; листя велике (20—30 см) з довгими черешками, з 9~ 11 лопатями. Під вид пізньостиглий, дуже тепло- і вологолюбний.
Різновидності рицини підвиду занзібарський:
• занзібарська — рослини високі, зелені, без воскового на льоту; коробочки великі, без шва, часто такі, що розтріскуються; насіння велике, кулясте, оранжеве чи червоне;
• сиза — рослини високі й середньої висоти (1—3 м), гілляс ті, зелені, з восковим нальотом; коробочки середньої величини, без шва, часто такі, що не розтріскуються; насіння коричневе, завдовжки 1,0—1,6 см. Існує багато гібридних форм;
• пурпурна — рослини високі, з фіолетовим, рожевим чи чер воним стеблом; коробочки великі чи середньої величини, без шва; насіння найчастіше червоне, з рожевою мозаїкою;
• довгоплідна — рослини міцні, високі (3—5 м) з зеленим, фіолетовим чи червоним стеблом; коробочки великі, довжиною до 3,5 см, без шва, розтріскуються; насіння подовжене (2—3 см), коричневе, з карункулою;
• карликова — рослини низькорослі (0,5-1,0 м), гіллясті; сте бло сизе, фіолетове, рідко червоне з укороченими міжвузлями (1—3 см); китиці нещільні; коробочки кулясті, без шва, не роз тріскуються; насіння овальне, середньої довжини (1,2—1,6 см), оранжеве й рожево-червоне, з широкою карункулою. Існує ба гато гібридних форм.
6. ЗиЬзр. гисієгаііч — підвид бур'янисто-польовий. Рослини від низьких до високих (0,5—4,0 м), гіллясті; стебло зелене, сизе або іншого забарвлення; китиці середньої довжини, нещільні чи се редньої щільності; коробочки дрібні (1,0—1.5 см), кулясті, на довгих, рідше коротких плодоніжках (1—5 см), без шва, такі, шо розтріскуються чи розпадаються на частки — третинки; насіння дрібне, середнє (0,8—1,4 см). з карункулою; листя дрібне, рідше велике. Підвид пізньостиглий, теплолюбний, посухостійкий.
Різновидності рицини підвиду бур'янисто-польовий:
• бур'янисто-польова — рослини гіллясті, з червоним, фіоле товим чи зеленим стеблом; китиці нещільні; коробочки часто
190
розтріскуються; насіння дрібне або середнього розміру; листя часто дрібне;
• дикоросла — рослини висотою 0,5—3,0 м, дуже гіллясті, з багатьма дрібними китицями; коробочки розтріскуються; насін ня дуже дрібне (0,7-1,0 см);
• єгипетська — рослини низькорослі й середньої висоти (0,5— 1,5 м), гіллясті; стебло червоне, фіолетове чи зелене; китиці ко роткі (10—15 см); коробочки дрібні, без шва, дуже розтріскують ся; насіння дрібне (0,8—1,2 см) з карбункулом; листя дрібне;
• мексиканська — рослини середньої висоти й високі (1— 4 м), малогіллясті, з сизим чи забарвленим стеблом, з восковим нальотом і без нього; китиці середньої довжини (20—25 см), по рівняно щільні; коробочки дрібні, без шва, при достиганні роз падаються на частки — третинки; насіння дрібне й середнього розміру, з карбункулом.
Народногосподарське значення рицини
Рицина займає у світі площу 1 млн. 270 тис га. Найбільше рицини сіють в Індії — 820 тис. га, що становить 64,6% світової
ПЛОЩ І.
Середня врожайність рицини в світі становить 9,0 ц/га. Най вищий рівень урожайності —10,0 та 8,8 ц/га відмічається відпо відно в Індії та Китаї.
Максимальні площі рицини в країнах СНД — 229,6 тис. га — досягали на початку 40-х років. Після Великої Вітчизняної вій ни посіви рицини скоротилися, і 1956 р. вони становили лише 10,9 тис. га. Максимальна площа 140,0 тис. га при урожайності 5,1 ц/га була у 1987 р. Протягом 1991 — 1995 рр. посівна площа рицини в Україні скоротилась І становила 2 тис. 120 га при се редній врожайності насіння 2,0 ц/га.
На початку нового століття з боку виробників спостерігаєть ся більш жвавий попит на насіння рицини, касторову олію, оскільки рицина — одна з найбільш високоолійних культур. Олії в насінні міститься до 55—59%, а в ядрах — до 65—70%.
З насіння рицини отримують касторову олію, яка слабко роз чиняється в бензині й не загущується при низьких температурах {мінус 12— 18°С). Це робить її неперевершеним мастильним ма теріалом, особливо для двигунів, котрі працюють у складних умо вах (авіаційні двигуни, робота двигунів в умовах півночі). Мас тильні матеріали касторової олії не створюють нагару на стінках циліндрів двигунів.
191
Специфічність касторової олії обумовлена тим, що на 81 — 96% вона складається з гліцеридів рииинолевої кислоти (С18Н34О3). Жирні кислоти такого типу більш не зустрічаються в оліях інших рослин.
Якщо невисихаючу касторову олію піддати дегідрації, вона змінить свої властивості, стане швидко висихаючою. Після цьо го її можна використовувати для виробництва касторової гліф талевої оліфи, яка забезпечує в суворих північних кліматичних умовах стійкість покриття протягом чотирьох років (у звичайних оліф — півтора роки). З касторової олії виготовляють високоякі сні оліфи та лакофарбові вироби, при застосуванні котрих не спостерігається затемнення пофарбованої поверхні.
У хімічній промисловості касторову олію використовують для виробництва нітролаків, перхлорвінілових лаків, покриття кабелів.
Великим попитом касторова олія користується у хімічній про мисловості. З неї отримують себацинову кислоту, яка застосову ється для виробництва різних видів високоякісних пластичних мас, синтетичних тканин, рильсану (нейлон 610). Нитки риль-сану міцні в сухому, а особливо у вологому стані. У них більш високі параметри плавлення.
При обробці касторової олії сірчаною кислотою отримують алізаринову олію, що застосовується при протруєному фарбу ванні тканин. Касторову олію використовують як рідкий діелек трик; гідрогенізацією отримують олеовокс (ізоляційний матеріал у радіотехніці), а у медицині — як послаблюючий засіб.
При виробництві крекінгованої олії з касторової отримують ряд проміжних продуктів. Ці продукти використовують у пар фюмерії (у них запах жасмину, персика та інші фруктові й квіт кові запахи). Крім цього, касторова олія використовується в по ліграфії для виготовлення типографської фарби, очистки набору та кліше перед друком, а також для пластифікації природного каучуку.
Листки рицини можна використовувати для годування шов ковичної гусені особливої породи (Мопозота гісіпі).
Насіння, як і сама рослина, отруйні, вони містять алкалоїд рицини. Тому макуху й шрот рицини можливо використовувати на корм тваринам лише після їхньої обробки на заводах. Водно час, шрот та макуха рицини мають багато білків та вуглеводів, що робить їх цінним додатком для комбікормів. Макуху можна використовувати на добриво — вона містить до 7,5% азоту, та як сировину для виробництва клею.
192
Великий попит на касторову олію обумовлює необхідність та ефективність вирощування рицини.
Сорти
Основні площі засівають сортами рицини з нерозтріскуючи ми коробочками, придатними до механізованого збирання ком байнами.
Хортицька 1 — сорт середньостиглий, з тривалістю вегетацій ного періоду 100—125 днів. Рослини гіллясті, висотою 100—120 см. Китиця щільна. Насіння середньої величини, маса 1000 насінин 280—300 г. Насіння містить 54—56% олії. Вміст рицинолевої ки слоти в олії 88—89%. Сорт високостійкий проти фузаріозного в'янення, пристосований до механізованого збирання. Потен ційна врожайність сорту 15—17 ц/га.
Хортицька 2 — сорт середньостиглий, тривалість вегетацій ного періоду 116 днів. Висота штамба 69 см, висота рослин 105 см. Маса 1000 насінин 300—305 г. Олійність насіння 56—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії до 90%. Сорт високостійкий проти фузаріозного в'янення. Пристосований до механізованого зби рання. Потенційна врожайність 15—17 ц/га.
Хортицька 3 — сорт ранньостиглий, тривалість вегетаційного періоду 90—ПО днів. Висота рослин 88—100 см, висота штамба 49 см. Маса 1000 насінин 300—320 т. Олійність насіння 54—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 87—89%. Сорт стійкий проти фузаріозу, пристосований до механізованого збирання врожаю. Генетичний потенціал сорту передбачає врожайність 14—15 ц/га.
Олеся — ранньостиглий сорт з періодом вегетації до 105 днів. Висота рослин 100—120 см. Практично однокитицевий, із щіль ною центральною китицею. Маса 1000 насінин 270 г. Олійність насіння 54—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 84—89%. Стій кий проти фузаріозного в'янення. Мас дружнє дозрівання, при стосований до механізованого збирання. Потенційна врожай ність насіння 14—16 ц/га.
Хортичанка — середньостиглий сорт, тривалість вегетаційно го періоду 110—125 днів. Висота рослин 110—130 см. Рослини гіллясті. Центральна китиця довжиною 30-40 см. Маса 1000 на сінин 300—315 г. Олійність насіння 55—58%. Вміст рицинолевої кислоти із олії 86-89%. Стійкий проти фузаріозного в'янення, пристосований до механізованого збирання врожаю. Потенцій на врожайність сорту 17—21 ц/га.
У зв'язку зі скороченням посівних площ рицини, неспромож-
193
ністю господарств купувати на невеликі площі рицинозбиральні комбайни, Інститут олійних культур УААН рекомендує на неве ликих площах в умовах фермерських господарств вирощувати сорти рицини з коробочками, що розтріскуються при дозріван ні. До таких сортів відноситься сорт Хортицька 7.
Хортіщька 7 — середньостиглий сорт, має тривалість вегета ційного періоду 110-125 днів. Висота рослин 110-130 см. Рос лини гіллясті, мають щільну китицю, яка розтріскується при до зріванні. Маса 1000 насінин 265-295 г, олійність насіння 54-57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 90—94%. Сорт стійкий проти фузаріозного в'янення, призначений для вирощування на невеликих площах в умовах фермерських та інших господарств. Потенційна врожайність сорту 14—16 ц/га.
Усі ці сорти створені в Інституті олійних культур УААН.
Крім сортів народногосподарського призначення, селекціо нерами цього інституту виведено декоративні сорти рицини, які застосовуються для декоративного прикрашення газонів.
Осіння рапсодія — декоративний сорт, заввишки до 1,5 м. Ро слини гіллясті. Діаметр куща 1,0-1,2 м. Стебло та листки мають зелене забарвлення, на всіх частинах рослини присутній воско вий наліт. Суцвіття — китиця, котра має конічну форму. Китиці великі, довжиною іноді до 60 см, кулеподібні. Коробочки ряс-ношипуваті, досить щільно розташовані на китиці, мають ли монне забарвлення, яке зберігається досить тривалий час.
Серенада — сорт гіллястий, висотою до 1,8 м. Стебло та лист ки вкриті інтенсивним восковим нальотом, мають темно-фіолетове забарвлення. Коробочки шипуваті, кулеподібні, буз кового кольору, утворюють китицю конічної форми, довжиною до 30 см. Зберігає декоративний вигляд до заморозків.
Технологія вирощування, післязбиральна обробка та зберігання насіння
Місце в сівозміні. При розміщенні насіннєвих посівів урахо вують те, що для зберігання сортової чистоти сорту потрібна просторова ізоляція. Вона повинна становити 1000 м, а за наяв ності лісосмуг — 500 м. Особливо небезпечне близьке розміщен ня сортів іншої біологічної групи, наприклад, сортів з коробоч ками, що розтріскуються при дозріванні.
Кращими попередниками, що забезпечують найсприятливі ші умови формування сортами рицини насіння, є озимі зернові колосові культури. При вирощуванні рицини на насіння її слід
194
ністю господарств купувати на невеликі площі рицинозбиральні комбайни, Інститут олійних культур УААН рекомендує на неве ликих площах в умовах фермерських господарств вирощувати сорти рицини з коробочками, що розтріскуються при дозріван ні. До таких сортів відноситься сорт Хортицька 7.
Хортіщька 7 — середньостиглий сорт, має тривалість вегета ційного періоду 110-125 днів. Висота рослин 110-130 см. Рос лини гіллясті, мають щільну китицю, яка розтріскується при до зріванні. Маса 1000 насінин 265-295 г, олійність насіння 54-57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 90—94%. Сорт стійкий проти фузаріозного в'янення, призначений для вирощування на невеликих площах в умовах фермерських та інших господарств. Потенційна врожайність сорту 14—16 ц/га.
Усі ці сорти створені в Інституті олійних культур УААН.
Крім сортів народногосподарського призначення, селекціо нерами цього інституту виведено декоративні сорти рицини, які застосовуються для декоративного прикрашення газонів.
Осіння рапсодія — декоративний сорт, заввишки до 1,5 м. Ро слини гіллясті. Діаметр куща 1,0-1,2 м. Стебло та листки мають зелене забарвлення, на всіх частинах рослини присутній воско вий наліт. Суцвіття — китиця, котра має конічну форму. Китиці великі, довжиною іноді до 60 см, кулеподібні. Коробочки ряс-ношипуваті, досить щільно розташовані на китиці, мають ли монне забарвлення, яке зберігається досить тривалий час.
Серенада — сорт гіллястий, висотою до 1,8 м. Стебло та лист ки вкриті інтенсивним восковим нальотом, мають темно-фіолетове забарвлення. Коробочки шипуваті, кулеподібні, буз кового кольору, утворюють китицю конічної форми, довжиною до 30 см. Зберігає декоративний вигляд до заморозків.
Технологія вирощування, післязбиральна обробка та зберігання насіння
Місце в сівозміні. При розміщенні насіннєвих посівів урахо вують те, що для зберігання сортової чистоти сорту потрібна просторова ізоляція. Вона повинна становити 1000 м, а за наяв ності лісосмуг — 500 м. Особливо небезпечне близьке розміщен ня сортів іншої біологічної групи, наприклад, сортів з коробоч ками, що розтріскуються при дозріванні.
Кращими попередниками, що забезпечують найсприятливі ші умови формування сортами рицини насіння, є озимі зернові колосові культури. При вирощуванні рицини на насіння її слід
194
розміщувати в сівозміні після озимої пшениці, озимого ячменю та озимого жита. Не допускається сіяти рицину після рицини, соняшнику, кукурудзи на зерно. У сівозміні рицину повертають на попереднє поле не раніше, як через 8 років, що є профілак тичним засобом захисту посівів від фузаріозу та інших захворю вань. У сівозміні не можна сіяти після рицини кормові культу ри, оскільки при засміченості кормової маси падалицею рицини може статися отруєння сільськогосподарських тварин.
Рицина — добрий попередник зернових і технічних культур. На крайньому півдні України, в Криму, у тривалу теплу осінь після ранньостиглих сортів рииини при їхньому своєчасному зби ранні та правильному обробітку грунту рицина — непоганий по передник озимих зернових культур.
Умовою, що забезпечує своєчасну сівбу озимих культур після рицини, є передзбиральна десикація рослин, яка прискорює по чаток збирання. Важлива роль належить і способам основного обробітку грунту під озимі. Найдоцільніше після рицини прово дити поверхневий обробіток грунту на глибину 8—10 см.
Після збирання китиць рицини на гектарі залишається 30-40 ц вегетативної маси на богарі та 100—200 ц на зрошенні. За лежно від рівня формування врожайності, вегетативна маса ри цини містить 20-30 кг азоту (врожайність насіння 7-8 ц/га).
При заорюванні вегетативної маси рицини грунт збагачуєть ся азотом, крім того у ньому зростає інтенсивність розвитку ко рисних мікроорганізмів, обумовлює також збільшення в орному шарі аміачного азоту та сприяє кращому розвитку культур, які розташовуються у сівозміні після рицини. Це робить рицину доб рим попередником.
Добрива безпосередньо збільшують урожайність рицини за ра хунок більш повного забезпечення рослин елементами мінераль ного живлення. Урожайність насіння рицини на богарі зростає на 0,8—2,0 ц/га завдяки застосуванню мінеральних добрив. Ре комендована доза внесення мінеральних добрив — К,пР60. При вирощуванні рицини на карбонатних та звичайних чорноземах достатньо вносити одні фосфорні добрива — Р6(І Внесення ка лійних добрив на чорноземах та каштанових грунтах півдня Украї ни недоцільне. Кращі результати дає основне внесення міне ральних добрив восени під оранку. Передпосівне внесення міне ральних добрив навесні дає значно менший приріст урожайності сортів рицини.
На вилугуваних чорноземах доза внесення добрив становить
195
^ш^20 на карбонатних чорноземах — Р20 Азотні добрива в цьо му випадку вносять під передпосівну культивацію. Фосфорні до брива весною вносять локально-стрічковим методом одночасно із сівбою рицини. Внесення фосфорних добрив здійснюється та ким чином, щоб туки розташовувалися на відстані 6—10 см у бік від рядка на глибину грунту 10—12 см.
Рицина добре реагує на внесення органічних добрив. Доза внесення гною під оранку становить 20—30 т/га.
Більш повна дія добрив є на посівах з оптимальною густотою стояння рослин. У посівах з недостатньою кількістю рослин, а також у загущених посівах, ефективність дії добрив знижується. Основний обробіток грунту застосовують, залежно від засмі ченості грунту, у вигляді напівпарового обробітку або системи поліпшеного зябу. При невеликому рівні засміченості викорис товують напівпаровий обробіток грунту, який полягає у негай ному післязбиральному лущенні стерні на глибину 6—8 см, гли бокій оранці на 30—32 см і в подальших вирівнюваннях грунту культиватором в міру відростання бур'янів.
При значній засміченості полів однорічними злаковими та дводольними бур'янами застосовують систему поліпшеного зя бу. Після збирання озимої пшениці проводять 2—4 дискових лу щення ґрунту, в міру відростання бур'янів. Перше лущення — на глибину 6—8 см, Інші — на 8—10 см. Наприкінці вересня виконують оранку на глибину 30—32 см.
Систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту за стосовують при засміченості поля коренепаростковими бур'яна ми. Ця система передбачає проведення лущення стерні на глиби ну 6—8 см після збирання озимої пшениці. В міру появи сходів бур'янів протягом літньо-осіннього періоду грунт обробляють на глибину 12—14 см лемішними лущильниками ППЛ-ІО-25, а за їхньої відсутності — культиваторами КПЄ-3,8; КТС-10-01, або знаряддями КПШ-5, КПШ-9. Далі проводять поверхневий обро біток грунту на глибину 8—10 см дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Основний обробіток грунту — оранка, яка виконується на глибину 30—32 см наприкінці верес ня, початку жовтня. Після проведення оранки зяб вирівнюють.
Для ефективнішого пригнічення коренепаросткових та коре невищних бур'янів проводять заміну багаторазових пошарових обробітків грунту в системі поліпшеного зябу на внесення гербі циду раундап (2—4 л/га) по сходах рослин бур'янів. Оранку в цьому разі виконують тільки після закінчення дії раундапу.
196
на карбонатних чорноземах — Р20 Азотні добрива в цьо му випадку вносять під передпосівну культивацію. Фосфорні до брива весною вносять локально-стрічковим методом одночасно із сівбою рицини. Внесення фосфорних добрив здійснюється та ким чином, щоб туки розташовувалися на відстані 6—10 см у бік від рядка на глибину грунту 10—12 см.
Рицина добре реагує на внесення органічних добрив. Доза внесення гною під оранку становить 20—30 т/га.
Більш повна дія добрив є на посівах з оптимальною густотою стояння рослин. У посівах з недостатньою кількістю рослин, а також у загущених посівах, ефективність дії добрив знижується. Основний обробіток грунту застосовують, залежно від засмі ченості грунту, у вигляді напівпарового обробітку або системи поліпшеного зябу. При невеликому рівні засміченості викорис товують напівпаровий обробіток грунту, який полягає у негай ному післязбиральному лущенні стерні на глибину 6—8 см, гли бокій оранці на 30—32 см і в подальших вирівнюваннях грунту культиватором в міру відростання бур'янів.
При значній засміченості полів однорічними злаковими та дводольними бур'янами застосовують систему поліпшеного зя бу. Після збирання озимої пшениці проводять 2—4 дискових лу щення ґрунту, в міру відростання бур'янів. Перше лущення — на глибину 6—8 см, Інші — на 8—10 см. Наприкінці вересня виконують оранку на глибину 30—32 см.
Систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту за стосовують при засміченості поля коренепаростковими бур'яна ми. Ця система передбачає проведення лущення стерні на глиби ну 6—8 см після збирання озимої пшениці. В міру появи сходів бур'янів протягом літньо-осіннього періоду грунт обробляють на глибину 12—14 см лемішними лущильниками ППЛ-ІО-25, а за їхньої відсутності — культиваторами КПЄ-3,8; КТС-10-01, або знаряддями КПШ-5, КПШ-9. Далі проводять поверхневий обро біток грунту на глибину 8—10 см дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Основний обробіток грунту — оранка, яка виконується на глибину 30—32 см наприкінці верес ня, початку жовтня. Після проведення оранки зяб вирівнюють.
Для ефективнішого пригнічення коренепаросткових та коре невищних бур'янів проводять заміну багаторазових пошарових обробітків грунту в системі поліпшеного зябу на внесення гербі циду раундап (2—4 л/га) по сходах рослин бур'янів. Оранку в цьому разі виконують тільки після закінчення дії раундапу.
196
Допосівний обробіток ґрунту. При вирощуванні рицини боро нування грунту та ранньовесняна культивація не поліпшують, а іноді, навпаки, погіршують структуру та водний режим грунту. Тому ранньовесняну культивацію в комплексі з боронуванням проводять на невирівняному зябу восени, на переущільнених ґрунтах, на погано зораному зябу, при сильному засміченні поля падалицею озимих зернових культур і зимуючими бур'янами. Глибина ранньовесняної культивації 8—10 см.
В інших випадках, по вирівняному зябу застосовують міні мальний допосівний обробіток, котрий складається лише з про ведення однієї передпосівної культивації на глибину 6—8 см. Мі німальний допосівний обробіток забезпечує більший рівень во-логонакопичення грунтом і сприяє більш інтенсивній появі сходів бур'янів, які потім пригнічуються передпосівною культивацією.
Рицина на початку вегетації дуже чутлива до бур'янів. Крім того, особливістю насіння рицини є те, що воно довго пророс тає в грунті. Строк появи сходів від моменту сівби, залежно від часу її проведення, 22—26 днів, а іноді й до 30 днів. У цей період поле може сильно засмічуватися бур'янами.
Залежно від рівня, виду засміченості, по кожному конкретно му полю приймається рішення щодо внесення гербіцидів.
Якщо восени агротехнічними прийомами та внесенням раун-дапу вдалося ефективно пригнітити найбільш шкідливі бур'яни і рівень засміченості невеликий, то агроном має змогу пригнітити бур'яни агроприйомами в період вегетації — до- і післясходовим боронуванням. Гербіциди при цьому можна не вносити. Якщо рівень засміченості все-таки великий, застосовують гербіциди.
Проти однорічних дводольних та злакових бур'янів під пе редпосівну культивацію вносять гербіциди: трефлан 48% к.е. (2,5— 5,0 кг/га), дуал 96% к.е. (1,6—2,6 кг/га). Внесений восени раун-дап ефективно пригнічує коренепаросткові та кореневищні бу р'яни. Якщо восени раундап не застосовувався, коренепаросткові та кореневищні бур'яни пригнітити не вдалося, рівень засміче ності цими бур'янами середній або високий, то раундап вносять по сходах бур'янів у період від сівби до появи сходів рицини.
У цей самий період — до появи сходів рицини, при сильній засміченості поля коренепаростковими та дводольними бур'я нами, вносять гербіциди групи 2,4-Д в дозі 1,0-1,5 кг/га.
Сівбу насіннєвих посівів рицини треба здійснювати в опти мальні строки. При виборі строку сівби потрібно враховувати, що сходи рицини дуже чутливі до заморозків, а насіння потре-
197
бує для проростання та появи сходів досить високих температур. Тому оптимальним строком сівби рицини є той, коли темпера тура на глибині заробки насіння 6—8 см буде стійкою і станови тиме 10— 12°С. Встановлено, що основна маса ранніх ярих бур'я нів по зябу без ранньовесняних обробітків сходить при прогрі ванні ґрунту до 10— 12°С. Проведення передпосівної культивації в цей період забезпечує максимальне пригнічення ранніх ярих бур'янів і дає змогу отримати дружні сходи рицини.
Сходи пізніх бур'янів починають з'являтися при температурі вище 12°С, і цей процес продовжується за наявності вологи в грунті весь вегетаційний період. Затягування строків сівби ри цини з метою більш ефективного пригнічення пізніх бур'янів не виправдане. Це веде до зниження рівня врожайності, не вирішує проблему зниження засміченості, а при висушуванні поверхне вого шару грунту, враховуючи тривалий період проростання на сіння рицини, може призвести до отримання посівів з недостат ньою щільністю рослин.
На насіннєвих посівах рицину висівають тільки з шириною міжряддя 70 см. Глибина заробки насіння 6—8 см. У посушливі роки, з малою кількістю опадів весною, коли посівний шар грунту містить мало вологи, глибину заробки насіння збільшують до 8— 10 см.
Рицині властивий могутній ріст. Вона здатна давати сходи на чорноземах з глибини ґрунту 14 см. Але при цьому сходи на поверхні ґрунту з'являються з великим запізненням і нерівно мірно. Норму висіву насіння встановлюють таким чином, щоб передзбиральна густота стояння рослин насінних посівів стано вила 50—55 тис./га.
Догляд за посівами. Рицина вирощується в регіонах з недо статньою вологістю в період вегетації, тому після сівби потрібне коткування посівів кільчастими котками. Подальший догляд за посівами залежить від засміченості та обумовлюється попе редньою якістю обробітку ґрунту. При ефективному застосуван ні гербіцидів, високому рівні агротехніки достатньо провести одну міжрядну культивацію посівів. На безгербіцидному фоні, при високому рівні засміченості, з початком відростання бур'янів у більш пізні строки, при неефективному використанні гербіцидів здійснюють два досходових боронування посівів (з урахуванням тривалого періоду появи сходів). Післясходове боронування про водять у фазі 2—3 листків у рослин рицини, коли зменшується тургор і рослини стають менш ламкими. Боронують поперек ряд-
198
бує для проростання та появи сходів досить високих температур. Тому оптимальним строком сівби рицини є той, коли темпера тура на глибині заробки насіння 6—8 см буде стійкою і станови тиме 10— 12°С. Встановлено, що основна маса ранніх ярих бур'я нів по зябу без ранньовесняних обробітків сходить при прогрі ванні ґрунту до 10— 12°С. Проведення передпосівної культивації в цей період забезпечує максимальне пригнічення ранніх ярих бур'янів і дає змогу отримати дружні сходи рицини.
Сходи пізніх бур'янів починають з'являтися при температурі вище 12°С, і цей процес продовжується за наявності вологи в грунті весь вегетаційний період. Затягування строків сівби ри цини з метою більш ефективного пригнічення пізніх бур'янів не виправдане. Це веде до зниження рівня врожайності, не вирішує проблему зниження засміченості, а при висушуванні поверхне вого шару грунту, враховуючи тривалий період проростання на сіння рицини, може призвести до отримання посівів з недостат ньою щільністю рослин.
На насіннєвих посівах рицину висівають тільки з шириною міжряддя 70 см. Глибина заробки насіння 6—8 см. У посушливі роки, з малою кількістю опадів весною, коли посівний шар грунту містить мало вологи, глибину заробки насіння збільшують до 8— 10 см.
Рицині властивий могутній ріст. Вона здатна давати сходи на чорноземах з глибини ґрунту 14 см. Але при цьому сходи на поверхні ґрунту з'являються з великим запізненням і нерівно мірно. Норму висіву насіння встановлюють таким чином, щоб передзбиральна густота стояння рослин насінних посівів стано вила 50—55 тис./га.
Догляд за посівами. Рицина вирощується в регіонах з недо статньою вологістю в період вегетації, тому після сівби потрібне коткування посівів кільчастими котками. Подальший догляд за посівами залежить від засміченості та обумовлюється попе редньою якістю обробітку ґрунту. При ефективному застосуван ні гербіцидів, високому рівні агротехніки достатньо провести одну міжрядну культивацію посівів. На безгербіцидному фоні, при високому рівні засміченості, з початком відростання бур'янів у більш пізні строки, при неефективному використанні гербіцидів здійснюють два досходових боронування посівів (з урахуванням тривалого періоду появи сходів). Післясходове боронування про водять у фазі 2—3 листків у рослин рицини, коли зменшується тургор і рослини стають менш ламкими. Боронують поперек ряд-
198
ків легкими або середніми боронами. Глибина першого міжряд ного обробітку 8—10 см. При цьому культиватори обладнують просапними боронками КРН-3,8. Глибина проведення другого міжрядного обробітку 6—8 см. При проведенні його просапні культиватори обладнують відвальниками КЛТ-52 для присипан ня грунтом бур'янів у рядках.
Зрошення рицини. При вирощуванні насінних посівів рицини на зрошенні поливи створюють сприятливі умови зволоження грунту у всі фази розвитку рослини. Велике значення мають по ливи в періоди утворення та цвітіння центральних і бокових ки тиць.
Оптимальна вологість грунту для рослин рицини становить 70% НВ, а у період цвітіння центральних та бокових китиць — не нижче 80% НВ. Для створення такого режиму подивів зро шення рицини проводять переважно частим дощуванням мали ми поливними нормами (380 м3/га).
Строком проведення поливів є вміст сухих речовин у клі тинному соку листків рицини: 8,6% — у період до початку цві тіння центральних китиць; 8,6—8,8 — у фазу цвітіння цент ральних та бокових китиць; 11,1 —11,4% — у фазу створення-наливу насіння. Цей вміст сухої речовини у клітинному соці листків рицини відповідає вологості грунту 70, 80, 90% НВ. Не рекомендується проводити поливи в пізні фази розвитку рос лин, оскільки це призводить до створення нових листків, росту бокових гілок.
Захист рослин рицини від хвороб і шкідників. На посівах рици ни зустрічається 75 видів грибних, 7 бактеріальних, 8 вірусних, 12 нематодних захворювань.
Найрозповсюдженішими захворюваннями є фузаріозне в'я нення, альтернаріоз, сіра гниль, макроспоріози, бактеріози.
У захисті посівів рицини від захворювань важливо застосову вати профілактичні заходи: суворе дотримання сівозміни, сівба насінних посівів у оптимальний строк, використання для сівби тільки кондиційного насіння, збирання насіння з неуражених рослин, вилучення з насіннєвого матеріалу дрібних домішок.
Рекомендується обов'язкове протруєння насіння 80%-м змо чуваним порошком ТМТД у дозі 4 кг/т. Протруєння здійснює ться за зволоженням та при застосуванні прилипувача. В якості прилипувача використовують силікатний клей (150—200 г на 1 т насіння) або розчинний концентрат сульфітно-спиртової барди (0,7—1,0 кг на 1 т насіння) із вмістом сухих речовин не менш як
199
50%. Твердий концентрат барди застосовують у дозі 0,5—0,7 кг/т. Прилипувач розводять у 10—15 л води.
Посіви рицини можуть ушкоджувати більше 100 видів шкід ників — комах та кліщів. В Україні та Росії найбільш роз повсюджені такі шкідники рицини: дротяники, піщаний мідяк, озима совка, гусениці лучного метелика, капустяна совка, буря ковий клоп.
Для захисту посівів рицини від шкідників застосовують такі заходи; боротьба з бур'янами в літньо-осінній період після зби рання попередника, дотримання сівозмін, глибока оранка, сівба високоякісним насінням. Під час догляду за посівами необхідно своєчасно виявляти та знищувати шкідників рицини.
Необхідно застосовувати ядохімікати проти шкідників рици ни за наявності дротяників у кількості 5 шт. на 1 м2; жуків піща ного або кукурудзяного мідяків — 1—2 на І м2 ; масовій появі гусені лучного метелика другого віку на рослинах рицини.
Дефоліація та десикація посівів. Здатність листків вегетувати до самих приморозків, неодночасне достигання насіння на ки тицях різних порядків утруднює збирання насінних посівів ком байнами, погіршує вимолот та сепарацію насіння.
Для прискорення початку збиральних робіт, зменшення втрат врожаю насіння, при загрозі несвоєчасного збирання врожаю за несприятливих погодних умов восени застосовують передзби ральну дефоліацію (опадання листків) і десикацію (висушуван ня рослин на корені) посівів рицини з коробочками, шо не роз тріскуються.
На насіннєвих посівах десикацію можна починати тільки при повній стиглості насіння центральної китиці. Це лає змогу окре мо збирати насіння центральних та бокових китиць.
Десикацію здійснюють за допомогою авіації або тракторних оприскувачів. Витрати робочої рідини — 50—100 л/га. При де фоліації використовують хлорат магнію (60% з.п.) за нормою витрати 15,0—20,0 кг/га (строк очікування — 8—10 днів), еділ 45% в.р. — 2,0 (строк очікування — 5—6 днів), реглон 20% в.р. — 2,0—3,0 л/га (строк очікування — 5—6 днів). Дефоліацію та деси кацію проводять при температурі вище 15 °С. При теплій, трива лій осені, своєчасному достиганні насіння рицини дефоліацію та десикацію можна не проводити.
Збирання врожаю насіннєвих посівів рицини, якщо застосовува ли десикацію, починають після строку очікування. Якщо деси кацію не виконували, збирати врожай комбайном починають
200
при повному достиганні насіння центральної китиці рослин. Ме ханізоване збирання врожаю сортів з коробочками, що не розтріс куються, проводять комбайнами ККС-6, ККС-8.
Очищене насіння центральної китиці поступає в перший ос новний бункер комбайна. Усе недостигле насіння з бокових ки тиць у вигляді коробочок, третинок поступає в другий спеціаль ний бункер і використовується як товарне. Насіння рицини з основного бункера комбайна поступає на тік з підвищеною во логістю — 10—13% та вище. Це пояснюється тим, що під час збирання рицини в насіння основного бункера домішуються ду же вологі частини рослин рицини (бутони чоловічих квіток, від різки стебла, частини листків І т. ін.)
Не допускається зберігання привезеного на тік з під комбай на насіння та коробочок насипом, оскільки це призведе до їх самозігрівання, посилення розвитку хвороб. Доставлена на тік насіннєва маса потребує негайного сушіння, очистки й сорту вання.
Щоб забезпечити високі посівні якості насіння, його необ хідно негайно підсушити в умовах току до вологості 7—8%. При сухій, сонячній погоді насіння рицини розстилають на відкри тих асфальтових частинах току шаром 10-15 см. За таких умов насіння досягає кондиційної вологості за 3—4 дні.
Якщо збирання стиглого насіння відбувається в пізні осінні строки або стоїть осіння, несприятлива і дощова погода, засто совують штучне висушування насіння до кондиційної вологості. Краще за все сушіння насіння здійснюють у лоткових сушарнях з використанням електрокалориферів, або у сушарнях типу СКПБ-1,8; СЗПБ-2,5. Температура нагріву насіннєвої маси 35— 40°С. Постачання теплоносія при вологості насіннєвої маси ви ще 12% повинно бути значним — 800—1200 м3/год на 1 т насін ня. При зменшенні інтенсивності теплопостачання підігрітим по вітрям відбувається запарювання верхнього шару насіння і воно втрачає свої посівні властивості
Висушене насіння очищують та відсортовують. При цьому з насіннєвої маси рицини вилучають дрібне, щупле, обрушене на сіння, насінини в третинках. Ця робота виконується в одному потоці на складних машинах ОСВ-10, ОСМ-ЗУ, ОС-4,5, «Пет-кус-Гігант». Подача насіння відбувається тільки стрічковими транспортерами. Обов'язково виключають трієрні системи. Щоб повністю вилучити легкі домішки, насіння в третинках і щупле, треба правильно здійснювати регуляцію аспірації та підбір решіт.
201
Для сортів з великою масою 1000 насінин застосовують сор тувальні решета з шириною продовгуватих отворів 6,5—7,0 мм і підсівні двох типів: з отворами діаметром 7-8 мм або з продов гуватими шириною 5,0—5,2 мм. Для середиьонасінних сортів ви користовують сортувальні решета з продовгуватими отворами 6,5; 6,8; 7,0 мм, підсівні — з круглими отворами діаметром 7,8; 8,0 мм та продовгуватими — 5,0: 5,2; 5,5 мм. Для дрібнонасіннєвих сортів — сортувальні решета з шириною отворів 6,0; 6,2; 6,5 мм, підсівні — з круглими отворами діаметром 7,0 мм і з продовгува тими шириною 4,5; 4,8; 5,0 мм. При правильному підборі реше та вдається повне вилучення обрушеного, щуплого насіння, на сіння маловрожайної дрібної фракції.
Дуже важливо, шоб аспірація була достатньо сильною. При значній засміченості очистку та сортування проводять 2 рази при різних регулюваннях очисних машин.
Якість посівного матеріалу значно поліпшується, якщо після сортування провести вилучення фракції насіння з низькою щі льністю на пневмосортувальному столі типу ПСС-2,5.
На невеликих насіннєвих ділянках, у фермерських господар ствах, де недоцільно використовувати комбайни, або за відсут ності рицинозбиральних комбайнів, коробочки з центральних та бокових китиць збирають окремо вручну. Насіння з цент ральних китиць іде на насіннєвий матеріал. Збирають при пов ній стиглості насіння центральних китиць. Коробочки пакують у мішки і транспортують на тік. Зібрані коробочки вимолочують на спеціальних рицинових молотарках — У15-УМА. Насіння після молотарки висушують до кондиційної вологості, очищують та сортують.
Сорти з коробочками, що розтріскуються при дозріванні, (Хор-тицька, Круглих. 5) збирають вручну. Китиці різних порядків до стигають на рослині не одночасно, тому збір китиць здійснюють вибірково, у декілька етапів. Збирання починають, коли вся ки тиця пожовкла й деякі коробочки побуріли. Китиці зрізають сер пами, секаторами або ножами. Робочі йдуть по ряду й зрізані китиці складають у мішки, котрі транспортують на тік. На току китиці розкладають рівним шаром у 25 см. Під впливом соняч них променів та нагріву коробочки підсихають і розтріскуються. Насіння з силою вилітає з коробочок на поверхню току. Для кращої просушки та повного самовимолочування китиці вору шать 2~3 рази на день. Після того, як коробочки розтріскались, порожні китиці згрібають граблями, лушпиння змітають віника-
202
ми, насіння згрібають докупи. Зібране насіння очищають і сор тують так само, як і насіння сортів з коробочками, шо не розтрі скуються.
При необхідності, у разі погіршення погодних умов, зібране насіння перед очисткою та сортуванням висушують до вологості 7-8%.
Зберігання насіння. Після сушіння та очистки насіння переві ряють у державних насіннєвих інспекціях і при вологості менше 8% засипають у насіннєсховища. Краще за все насіння рицини зберігається у мішках штабелями по 5—6 мішків у висоту. Збері гання в мішках є обов'язковим для насіння еліти та першої ре продукції. При зберіганні насипом шар насіння не повинен пе ревищувати І м. Насипи та штабелі повинні мати етикетки з назвою сорту, репродукції та посівних якостей насіння.
Приміщення, де зберігається насіння, повинні бути сухими, добре провітрюваними.
Перевозять і транспортують насіння тільки в мішках з відпо відною документацією.
Ефективним способом зберігання та транспортування насін ня сортів рицини є контейнерний спосіб, коли насіння зберіга ють і транспортують до місць сівби в металевих контейнерах. Але при цьому способі зростають витрати при навантаженнях контейнерів на транспортні засоби, транспортування насіння до місць сівби.
Методи прискореного розмноження насіння нових сортів
Для збільшення коефіцієнта розмноження дефіцитних і перс пективних сортів на насіннєвих посівах створюють високий фон родючості. Доцільно здійснювати основний обробіток грунту. Во сени агротехнічними заходами пригнічують коренепаросткові й кореневищні, а також однорічні злакові і дводольні бур'яни. Про тягом вегетації знищують бур'яни в посівах рицини механізова ними прийомами та ручним сапанням рядків, розпушують між ряддя.
Сіють лише в оптимальні строки. Схема сівби — 70x70 або 45x45 см. Сорти з однією китицею висівають з меншою нормою висіву, передзбиральна густота стояння рослин 25—30 тис./га. Сорти, що формують бокові китиці, вирощують при загущенні: передзбиральне стояння 65—70 тис./га. Загущення посівів забез печує менше формування бокових китиць. Сівба здійснюється саджалками вручну.
203
У період вегетації проводять фенологічні спостереження за посівами. До цвітіння і перед збиранням вилучають нетипові, уражені хворобами, рослини, домішки. У перший строк вида ляють також бур'ян нетребу. Посіви рицини апробують. На на сіння вручну збирають тільки коробочки з центральних китиць.
Прискорене розмноження сортів рицини здійснюють в осін ньо-зимовий період в умовах штучного клімату: зимові теплиці, фітотрони наукових установ.
Методика виробництва оригінального, елітного й репродуктивного насіння
Всеросійським інститутом олійних культур (м. Краснодар, Ро сія) рекомендовано регулярне сортопоновлення рицини з сівбою на насіннєвих ділянках (1 раз у 2 роки) насіння першої репроду кції. Це дає змогу запобігти погіршенню сорту при появі гібри дних домішок.
Вирощують сортове насіння рицини на високому агротехніч ному фоні. Відбір родоначальних рослин, вирощування насіння в розсадниках оцінки потомств, насіннєвому розсаднику, отримання супереліти здійснює наукова установа — оригінатор сорту або за договором інші науково-дослідні інститути, дослідні станції, до слідні господарства навчальних закладів. Еліту та першу репродук цію за договорами вирощують дослідні станції, дослідні господар ства, фермерські та іншої власності господарства, які відповідно сертифіковані, мають право вирощувати та реалізовувати насіння.
Первинне насінництво починають з добору родоначальних рослин.
Для підвищення пластичності сорту використовують насін ня, яке було вирощено в різних географічних регіонах і насіння врожаю різних років.
По кожному сорту на посівах супереліти та еліти у фазі пов ної стиглості відбирають від 500 до 1000 здорових типових про дуктивних рослин з відповідною до сорту кількістю міжвузлів, переважно з жіночими квітками. Для створення резерву насіння здійснюють масовий відбір 2—3 тис. рослин.
Після аналізу 250-500 кращих родин, насіння їх висівають у розсаднику оцінки потомств. Висів відбувається без повторень. Схема сівби — 70x70 см, у кожне гніздо висівають 3—4 насінини. Після проривки в кожному гнізді залишають по 2 рослини. Площа ділянки 4—6 м2. Контроль — супереліту розміщують через 4—9 рядків.
204
У період вегетації відмічають фази розвитку рослин рицини: поява сходів, початок цвітіння, достигання центральних та боко вих китиць, збиральна стиглість, При цвітінні підраховують кіль кість рослин з жіночими китицями; перед збиранням — кількість рослин, що уражені хворобами; рослин, що мають небажані озна ки (пізньостиглість, високорослість, розтріскування коробочок).
Після збирання визначають продуктивність і врожайність ро дин. Родини, що поступаються контролю, вибраковують. Резер ви насіння кращих родин об'єднують для висіву в насіннєвому розсаднику. Останній розміщують на площі розміром 0,5 га при суворому дотриманні норм просторової ізоляції від посівів Ін ших сортів.
Ізоляція від посівів еліти і супереліти цього самого сорту мо же бути зменшена до 250 м. Схема сівби — 70x70 см. У кожне гніздо висівають по 2—3 насінини. Після проривки залишають по одній рослині в кожному гнізді. На початку та наприкінці цвітіння центральних китиць, а також перед збиранням здійс нюють сортові прочистки з вилученням нетипових високорос лих, малопродуктивних рослин, а також уражених хворобами. Видаляють рослини, які відрізняються від даного сорту за ко льором, кількістю міжвузлів, величиною коробочок, розтріску ванням, наявністю шипів.
Для сортів Із сизим кольором рослин домішками є рослини без воскового нальоту, фіолетові, червоні, з коробочками без шипів, розтріскуючі.
Збирають вручну при повному достиганні насіння централь ної китиці. Для перспективних сортів насіннєвий розсадник за кладають щорічно, для малорозповсюджених сортів — 1 раз у 2— 3 роки.
Сівбу супереліти проводять насінням з насіннєвого розсад ника при суворому дотриманні просторової ізоляції від інших сортів. Від посівів цього сорту з нижчими репродукціями прос торову ізоляцію можна зменшити у 2 рази. Від посівів еліти ізо ляція не потрібна. У період вегетації проводять триразову сорто ву прочистку. Урожай збирають комбайном з негайною сушкою та очисткою насіння.
Первинне насінництво фузаріозостійких сортів відбувається на фузаріозному фоні. Для підвищення стійкості сортів до фуза ріозу застосовують індивідуальний та масовий добори. Метод масового добору застосовують на сортах рицини з низькою по чатковою стійкістю (5—10%) проти фузаріозу.
205
Вирощене насіння супереліти використовують далі для отри мання еліти, першої репродукції.
Сортові прочистки на посіві еліти здійснюють двічі: на по чатку цвітіння та при достиганні насіння. При цьому вилучають нетипові для даного сорту рослини, уражені хворобами, пізньо стиглі, з коробочками, що розтріскуються при дозріванні, висо корослі. /
Для вдосконалення системи насінництва рицини рекоменду ють вирощувати репродукційне насіння у спеціальних насіннє вих господарствах за договорами з науковими установами. Отри муючи від наукових установ і дослідних станцій насіння, еліти, насіннєві господарства вирощують для себе насіння першої репро дукції, а далі — другу та третю репродукції для реалізації госпо дарствам на товарні посіви.
Усі сортові посіви обов'язково апробують.
Насіння еліти сортів з коробочками, що розтріскуються, ви рощують за більш короткою схемою: масовий відбір рослин, су-переліта, еліта. За сортом відбирають не менш І000 типових ро слин, насіння яких після аналізів І вибраковки об'єднують для посіву супереліти.
Схема і методика насінництва сортів рицини в багатьох зару біжних країнах аналогічні до наших.
В Індії насінництво рицини здійснюють за схемою:
1) маточне насіння (Вгеес/ег зеесіз) вирощують селекційні уста нови;
2) насіння супереліти {Росепйахіоп $ее(і& ) вирощують під кон тролем селекціонерів зональних дослідних установ за планами-замовленнями департаментів землеробства штатів;
3) сертифікаційне елітне насіння (Сегїфй $еесіз) протягом 2 років вирощують із супереліти окремі ферми для постачання в сховища національної насіннєвої корпорації або для безпосе реднього продажу господарствам.
Гібридне насінництво рицини. У насінництві гібридів рицини використовують жіночі генотипи рицини. Воно здійснюється в чотири етапи.
1. Використання жіночих форм для отримання гібридного насін ня. Методом самозапилення рослин сортів рицини одержують самозапилені лінії, які мають до 40—50% жіночих рослин. Таким методом у Всеросійському інституті олійних культур (м. Крас-нодар, Росія) було отримано самозапилені лінії 32 кр, 128 с, 229 ф, 360 ф та інші.
206
Відбором та братньо-сестринськими схрещуваннями кількість жіночих рослин у цих ліній підвищилася до 55—67%, що дало змогу використовувати їх для закладання ділянок гібридизації. На основі лінії 360 ф створено високопродуктивні гібриди: Крас нодарський 2, Краснодарський 3, Краснодарський 4 та інші.
Жіночий тип цвітіння є нестійким і реверсує до звичайного типу. Але при визначених умовах кількість жіночих рослин мо же бути збільшена. Лінії з дисперсним типом китиці, як показує дослід СІЛА, можна розмножувати в умовах знижених темпера тур, наприклад у зимові місяці у Мексиці. Літом нони повністю стають жіночими, їх використовують для отримання гібридного насіння на ділянках гібридизації.
Крім цього, невелика густота стояння рослин, сприятливий водний режим, достатня вологозабезпеченість збільшують кількість жіночих рослин у посівах.
Збільшенню кількості жіночих рослин у рицини сприяє за стосування біологічно активних речовин. Так за допомогою пре парату гібберелін кількість жіночих рослин збільшується від 50 до 90—95%, досягаючи іноді майже повної чоловічої стерильно сті в рицини.
2. Вирощування жіночих ліній. На жіночих лініях регулярно відбирають жіночі рослини. Спочатку відбір проводять під інди відуальними ізоляторами методом внутрішньолінійного братньо-сестринського схрещування. Запилювачем є рослини цієї самої лінії, з невеликою кількістю чоловічих квіток. Можна також за стосовувати метод травмування жіночих рослин, що дає змогу проводити їх самозапилення. У кожної лінії запилюють не мен ше 10 рослин. Отримане насіння об'єднують з урахуванням од нотипності.
Далі розмноження відбувається при вільному цвітінні за схе мою: відбір жіночих рослин, розсадник оцінки потомств, насін нєвий розсадник, еліта. Для ліній, стійких проти фузаріозу, ви користовують фузаріозний фон.
Для розсадника оцінки потомств відбирають 100—250 типо вих за кількістю .міжвузлів жіночих рослин і до 500—1000 рослин для створення резерву. У зимовий період здійснюють їхній ана ліз і перевірку на стійкість проти фузаріозу.
Потім насіння 50—125 родин висівають у розсаднику оцінки потомств, де здійснюють вибраковку за жіночою одностатевіс тю. Резерви насіння кращих родин об'єднують для сівби у на сіннєвому розсаднику. Насіннєвий розсадник жіночої лінії закла-
207
дають з дотриманням суворої просторової ізоляції (1000 — 1500 м). Схема сівби — 70x70 см. Найменша площа 0,25 м2. Сіють вручну саджалками. Після проривки залишають у гнізді по одній росли ні. Перед цвітінням вилучають двостатеві рослини, а також ті, що вирізняються за фенотипом,
В якості джерела пилку залишають рослини/ які мають схи льність до жіночого типу цвітіння, з незначною/ кількістю чоло вічих квіток. На насіння збирають вручну тільки жіночі рослини.
Еліту жіночої лінії вирощують при ізоляції 1000-1500 м від насіннєвого розсадника цієї самої лінії; ізоляція може становити 500 м, але не менше. Схема сівби — 70x70 см. Перед цвітінням вилучають двостатеві рослини. Насіння використовують для закладання ділянок гібридизації.
3. Вирощування двостатевихлініп-запилювачів. Спочатку їх ви рощують під ізоляторами. Далі за схемою та в такому самому обсязі, як І жіночі лінії. Але розсадник оцінки потомств заклада ють не щорічно, а 1 раз у 3—4 роки насінням від самозапилених або типових рослин, що вільно цвітуть, з насінного розсадника.
Для розмноження використовують резерви розсадника оцін ки потомств, а при недостатній кількості їх беруть насіння від масового добору типових рослин лінії.
Ділянку еліти закладають насінням з насіннєвого розсадника. Схема сівби — 70x70 см. Перед цвітінням та перед збиранням вилучають рослини, що відрізняються від лінії за фенотипом.
4. Вирощування гібридного насіння на ділянках гібридизації. На сіння гібридів першого покоління отримують на ділянках гібри дизації. Материнська форма — жіночі лінії (еліта) або сорти з високою кількістю жіночих квіток. Батьківська форма — лінія-запилювач або сорт. Чергування рядків жіночої лінії та батьків ської форми (запилювач): 4:2; 6:2; 6:6.
У період цвітіння проводять сортову прочистку, видаляючи на материнських рядках двостатеві рослини. Рослини, що схи льні до жіночого типу, мають поодинокі чоловічі квітки, в пері од соргопрочисток не вилучаються.
Для сівби збирають насіння тільки з центральних китиць рос лин материнської лінії (форми). Збирання починають у фазі пов ної стиглості насіння центральної китиці. На невеликих ділян ках, за наявності робочої сили, збирання рицини здійснюють вручну, на великій площі — комбайнами. Насіння бокових ки тиць використовують як товарне.
При вирощуванні гібридного насіння найбільш ефективно ви-
208
користовувати таку схему: установа — оригінатор, селекційна установа вирощують вихідне насіння (розсадник оцінки потомств, насіннєвий розсадник) батьківських і материнських ліній, веде первинне вирощування сорту-запилювача для сортолінійних гі бридів. Дослідні станції, дослідні господарства, які входять у їхні структури, вирощують елітне насіння материнських ліній і на сіння першої репродукції сорту-запилювача (для сортолінійних гібридів). Гібридне насіння вирощують дослідні станції, дослідні господарства, насінницькі господарства (на основі договорів з установою-оригінатором).
Апробація насіннєвих посівів та ґрунтконтроль
Усі насіннєві посіви обов'язково апробують. Максимальна пло ща, що апробується, 100 га. Для зберігання генетичної чистоти сорту обов'язково повинна бути просторова ізоляція. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, апробують у фазі повної стиглості, коли можна виявити рослини з такими коробочками та колір насіння. Апробаційний сніп не відбирають, а оцінюють 500 рослин у 50-ти пунктах при проході по діагоналі поля. На посівах супереліти, еліти, першої репродукції проходять дві діа гоналі (1000 рослин). До апробаційних ознак рицини відносять: колір стебла, восковий наліт, кількість міжвузлів на центрально му стеблі, форму та щільність китиць, колір, наявність шипів, розтріскування коробочок, колір, розмір і форму насіння, наяв ність карункули на насінні.
При огляді враховують ураженість рослин фузаріозним в'я ненням, а також наявність у посіві бур'яну-нетреби, що важко вилучається.
Після оцінки апробаційних зразків відмічають наявність у по сіві типових рослин для даного сорту.
Для оцінки вирощеного насіннєвого матеріалу на генетичну чистоту застосовують ґрунтконтроль. Вирощене насіння висіва ють на ґрунтконтроль в зимовий період у фітотроні або в на ступний вегетаційний період. Сорт висівають у двох повторен нях. Кожне повторення має 500 рослин. Типовість сорту, його генетична чистота визначається за апробаційними ознаками, які застосовують при сортопрочистках сортів рицини. Генетичну чи стоту при проведенні грунтконтролю визначають 2 рази: в пері од цвітіння рослин та у фазі повної стиглості насіння.
209
РИЖІЙ
Систематика й морфологія
Рижій належить до родини капустяних — Вгаззісасеае.
У культурі та дикому стані розповсюджено 2 види рижію — ярий і озимий. Рижій — самозапилювач, пилок дозріває ще до розкриття квітки. Плід — грушоподібний стручок, в одних різ новидностей дрібний, довжиною від 6 до 10 мм, в інших — круп ний, від 10 до 13 мм. У стручку міститься 7-8 насінин. Насіння довжиною близько 2 мм, яйцеподібне, різноманітного кольору — від червонувато-жовтого до червоно-коричневого.
Ярий рижій — Сатеїіпа заііуа Сгапіг. Однорічна трав'яниста рослина, заввишки 25—30 см і більше. Корінь стрижневий. Ко ренева система розвинена слабо. Стебло тонке, вверху розгалу жене, має слабке опушення або голе. Листки ланцетної форми, дрібні, суцільні або зубчасті, опушені або голі. Суцвіття — кити ця. Квітки мають 4 чашолистика, спрямовані доверху, пелюстки квіток блідо-жовті.
Озимий рижій — Сатеїіпа зііуезіга \¥аііг — має стебло, на від міну від ярого, більш дерев'янисте, сильно розгалужене. Стебло й листя опушене сильніше, ніж у ярого рижію. Плоди дрібні, довжина 5—7 мм. Насіння дуже дрібне, довжиною 1—2 мм.
За комплексом біологічних та господарських ознак встанов лено 3 еколого-географічних типи місцевих культурних сортів ярого рижію.
Сибірський рижій — крупноштідний, більш-менш пізньостиг лий, високорослий, гіллястий, стійкий до вилягання рослин.
Європейський рижій — дрібний, невисокий, різного ступеня гіллястості. Не стійкий до вилягання, вегетаційний період 65—95 днів.
Закавказький рижій — дрібний, але дуже гіллястий та вро жайний, сильно вилягає, тривалість вегетаційного періоду 65-80 днів.
Народногосподарське значення
Із стану бур'янистої рослини рижій перейшов у культурну нещодавно — у другій половині XIX ст. Цим часом датуються перші відомості про вирощування рижію в Росії та Франції. На великих площах рижій висівали в Німеччині, Голландії, Англії, на Ватіканському півострові. Як олійну культуру другорядного значення рижій висівають в Україні.
210
За своєю біологічною природою рижій менш вимогливий до умов вирощування, ніж багато інших олійних культур. Він не вимогливий до грунтів, переносить весняні заморозки до -10°С, і водночас посухостійкий.
Насіння рижію містить 40—46% олії, яка використовується головним чином в лакофарбовій промисловості і для виготов лення мила. Харчові якості олії невисокі.
Макуха рижію — концентрований корм, 100 кг його містить 115 кормових одиниць. Тваринам її можна давати в обмеженій кількості, оскільки вона містить шкідливий для організму глю козид.
Сорти рижію
Міраж — ярий рижій. Однорічна рослина заввишки 81 см, з тонким розгалуженим стеблом. Тривалість вегетаційного періо ду 66 днів. Суцвіття — китиця з дрібними блідо-жовтими квітка ми. Плід — стручок грушоподібної форми, довжиною 6—9 мм. Насіння видовжено-овальне, червонувато-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 1,1 г. Вміст олії в насінні 40,9%. Вміст еруко-вої кислоти в олії та глюкозинолатів у насінні відповідає вимо гам міжнародних стандартів. Урожайність 15,4 ц/га. Сорт стій кий до вилягання рослин та обсипання насіння. Для розвитку і визрівання не потребує багато тепла. Стійкий проти хвороб і шкідників.
Рекомендований для вирощування на Поліссі, у Лісостепу і Степу України. Створено в Інституті олійних культур УААН.
Степовий 1 — однорічна трав'яниста рослина заввишки 75 см. Тривалість вегетаційного періоду 70 днів. Урожайність 12,3 — 15,1 ц/га. Вміст оліїв насінні близько 41,5%, ерукової кислоти в олії — 1,5%. Вміст глюкозинолатів у насінні відповідає вимогам міжнародних стандартів. Маса 1000 насінин 0,85 г. Сорт стійкий до вилягання рослин та осипання насіння. Нечутливий до пізніх приморозків. Для свого розвитку та визрівання не потребує ба гато тепла. Стійкість проти пошкодження шкідниками і уражен ня хворобами висока. Рекомендований для впрошування в Сте пу, Лісостепу, на Поліссі. Виведено в Інституті олійних культур УААН.
Серед сортів рижію є один «довгожитель» — це Киргизький 1. Він районований у Новосибірській області з 1950 р., і ще й досі там районується.
На 2001 р. до Реєстру внесено 3 сорти рижію.
211
Технологія вирощування, післязбиральна обробка
та зберігання насіння
Місце в сівозміні. Кращі попередники рижію — озимі зернові культури. Рижій добрий попередник для озимих та ярих зерно вих культур. \
Рижій не сіють після капустяних культур. Проміжок між ри жієм і цукровими й кормовими буряками повинен бути не мен ше як 5 років. Не розміщують рижій у сівозміні після соняш нику.
Добрива. Рижій добре реагує на внесення мінеральних, особ ливо фосфорних добрив. Суперфосфат у дозі Р60 на карбонатних чорноземах майже удвічі збільшує врожайність. На чорноземах та каштанових грунтах півдня України оптимальною дозою вне сення мінеральних добрив є М45Р45, або тільки Р60. На ґрунтах Лісостепу, Полісся мінеральні добрива застосовують у дозі М30Р45К30 восени під оранку.
Основний обробіток грунту. Рижій потребує ретельного обро бітку грунту. Система основного обробітку грунту складається з проведення лущення поля після збирання попередника на гли бину 6—8 см. Оранку здійснюють плугами тільки з передплуж никами на глибину 22—24 см. При засміченості поля коренепа ростковими та кореневищними бур'янами після проведення лу щення стерні чекають появи сходів бур'янів і вносять гербіциди типу раундап. Після закінчення дії гербіцидів виконують оранку на глибину 28~30 см. Восени зяб вирівнюють боронами і куль тиваторами в міру появи сходів бур'янів.
Передпосівний обробіток грунту і посів рижію. Передпосівний обробіток складається з проведення по вирівняному зябу лише однієї передпосівної культивації з боронуванням. Глибина куль тивації 4—6 см. Зяб культивують у самі ранні весняні строки, як тільки грунт досягне фізичної стиглості. У районах з недостат нім або нестійким зволоженням, а також у роки з сухою весною, верхній шар грунту швидко пересихає. Тому перед проведенням сівби, після передпосівної культивації, грунт коткують кільчас тими котками.
Ярий рижій висівають одночасно з ранніми ярими зернови ми культурами в самі ранні строки. Запізнення зі строками сівби призведе до зниження врожайності. Рижій висівають з шири ною міжряддя 15 см, норма висіву схожого насіння 8 кг/га. Гли бина заробки насіння 2—3 см. Посіви після сівби коткують.
212
Якщо до появи сходів утворюється ґрунтова кірка, ЇЇ знищу ють боронуванням. Розпушують грунт у стислі строки, щоб за побігти його пересиханню, ущільненню і не знищити проростки рижію.
При необхідності, у разі появи сходів ранніх ярих бур'янів, проводять післясходове боронування.
Збирання рижію. Рижій збирають прямим способом зерно збиральними комбайнами, які на період його збирання спеці ально ущільнюють. Збирання починають, коли насіння повніс тю достигне, стручки побуріють, почнуть підсихати, а насіння в стручках затвердіє.
Не допускаються ранні строки збирання; насіння погано ви молочується, частина його залишається невимолоченою, у струч ках. Запізнення зі строками збирання призводить до розтріску вання стручків, обсипання насіння, особливо після дощу. Не рекомендується збирати рижій у вологу погоду, по росі. Збира ють у суху, сонячну погоду.
Рижій відрізняється дружнім достиганням, тому це дає змогу провести збирання у стислі оптимальні строки без порушення технологічного процесу.
Післязбиральна обробка та зберігання насіння. При надходженні на тік вороху насіння його потрібно негайно очистити. Спочат ку здійснюють первинну очистку насіння на горохоочисниках. Для вторинної очистки насіння використовують машини ОС-4,5А, СМ-4, «Петкус-Гігант», «Петкус-Селектра», які облад нані набором відповідних решіток та трієрними циліндрами.
Для доведення вологості насіння до 9% сушать насіння мето дом активного вентилювання.
Зберігають насіння при вологості 9% у мішках за загально прийнятими правилами зберігання в насіннєсховищах.
Методика виробництва оригінального, елітного, репродукційного насіння
Вирощування оригінального, елітного, репродукційного на сіння здійснюють на високому агротехнічному фоні при вико ристанні добрив і гербіцидів.
Первинне насінництво проводить наукова установа — оригі-натор сорту або за договором інші науково-дослідні установи. Еліту і першу репродукцію вирощують установа-оригінатор (за наявності площі), інші науково-дослідні установи, елітно-насін ницькі господарства.
213
Первинне насінництво починають з відбору рослин, які ви рощують у розсаднику добору. Застосовують індивідуально-родинний або масовий відбір рослин. Після аналізу насіння на вміст ерукової кислоти, глюкозинолатів не менш як 300 родин висівають у насіннєвому розсаднику першого року. У цьому роз саднику виділяють кращі і 00—150 родин. Перевіряють їхню якість далі у насіннєвому розсаднику другого року. Отримане насіння кращих родин об'єднують і використовують для сівби супер-еліти. Далі вирощують елітне насіння й насіння першої репро дукції.
Однією з особливостей вирощування сортового насіння є про ведення видових та сортових прочисток. У період вегетації ви конують 3 сортові прочистки: перед початком цвітіння, напри кінці цвітіння, перед збиранням. При сортопрочистках вилуча ють рослини, які є нетиповими за висотою, могутністю, розгалуженням, виляганням.
Апробація сортових посівів і ґрунтконтроль
Апробацію сортових посівів рижію починають перед збиран ням з таким розрахунком, щоб за 2—3 дні до початку збирання її закінчити. На посіви, які апробують, повинні бути документи, які підтверджують, що сівбу здійснено певним сортом
До апробації посівів рижію приступають, коли насіння дося гає початкової фази стиглості. Відбирають апробаційні снопи, для чого в кожному з 20 пунктів відбирають поряд по 15 рослин. Типовість рижію визначають за такими ознаками: могутність, висота, вирівненість рослин, крупність (крупні, дрібні) та форма стручків, стійкість проти вилягання, ураженість хворобами, стій кість до осипання насіння.
Для підтвердження типовості сортів рижію їхнє насіння висі вають на ґрунтконтроль в осінньо-зимовий період у фітотронах, зимових теплицях або наступного року в польових умовах.
214
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Апйкак Я.К., КаіЬког РМ. Еіїесі оПугщаііопаІ 5с1іес!и1е5 шкіег уагеіп§ Ієуєі5оҐпііго§єп апс! £гоу/$ уІШ,циа1ііу апсі «аїегііБе оп шпПо\уєг (Н.а.Ь)// і. НаЬагакіга. А§г. ііпіу. - 1978. - 3, №3. - Р. 200-203.
2. Апрелева М.С. Вьіращивание растений в темноте без питательного субстрата // Вопросьі зкологии, растениеводства и селекции полевьіх культур: Тр. Харьк. с.-х. ин-та им. В.В. Докучаева. — Т.ЬХУ. — Харь-ков, І967. -С. 22-27.
3. А.с. №1692381. Способ определения технической спелости семян подсолнечника / А.К. Фурсова. — Заявл. 5.12.89. — Опубл. 23.11.91, Бюл. № 43. — 13 с.
4. Безрукава В., Спєшилова Н. Формирование урожая подсолнечника в зависимости от крупности посевного материала // Пуги повьішения урожайности полевьіх культур. — Одесса, 1977. — С. 37—41.
5. Белевцов Д.Н. Теоретическое обоснование и разработка основньїх приемов воздельшания и семеноводства подсолнечника в зоне недоста-точного увлажнения: Автореф. дис. ... д-ра с.-х. наук. — Харьков, 1980. - 47 с.
6. Бережин А.И., Малько А.М. Организация семеноводства сельско-хозяйственньїх культур в Канаде. — М., 1998. — 76 с.
7. Брикмая В.И., Евтеев А.С, Юргин С.А. Рапс, сурепица и редька масличная в Восточной Сибири. — М.: Росагропромиздат, 1989. — 58 с.
8. Вавилов Н.И. Избранньїе сочинения: Генетика и селекция. — М.: Колос, 1966. - 559 с.
9. Вольф В.Г. Соняшник. 2-е вид., перероб. та доп. — К.: Урожай, 1972. - 228 с.
10. Гаврилюк М.М. Оптимізація заходів прискореного розмноження насіння нових сортів зернових і зернобобових культур у ланках первин ного та елітного насінництва: Автореф. дис. ... канд. с.-г. наук. — К., 1996. - 174 с.
11. Гасаненко А.Я. Урожай озимой пшеницн в зависимости от содер-жания в семенах сьірой клейковини и белка // Докл. ВАСХНИЛ. — 1967. - №3. - С. 5-7.
12. Гусєва Т.Е., Цуркани С.Н., Хвостова Н.В. Действие високих тем ператур на рост, развитие подсолнечника и клещевиньї в условиях искус-ственного климата // Вопросьі физиологии масличних растений в свя-зи с задачами селекции и агротехники. — Краснодар, 1975. — С. 90-94.
215
■ІЗ. ГОСТ 12036-85. Семена сельскохозяйственньїх культур. Правила пргіемки и методи отбора проб // Семена сельскохозяйственньїх куль тур. Методьі определения качества (издание официальное). Ч. 2. — М, 199І. - С. 3-17.
14. ГОСТ 12037-81. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методьі определения чистотьі и отхода семян // Там же. — С. 18—44.
15. ГОСТ 12038-84. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методи определения всхожести // Там же. — С. 44—10.
16. ГОСТ 12039—82. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методьі определения жизнеспособности // Там же. — С. 101 — 179.
17. ГОСТ 12041—66. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методьі определения влажности // Там же. — 1966. — 171 с.
18. ГОСТ 12041~82. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методи определения влажности // Там же. Ч. 2. — М., 1991. — С. 180-186.
19. ГОСТ 12042-80. Семена сельскохозяйственньїх культур. Методи определения массьі 1000 семян // Там же. — С. 187-190.
20. ГОСТ 12047—85. Семена сельскохозяйственньїх культур. Правила арбитражного определения качества // Там же. — С. 307-311.
21. ДСТУ2240—93. Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні якості. — К.: Держстандарт України, 1994. — 73 с.
22. ДСТУ2249^94. Насіння сільськогосподарських культур. Терміни та визначення. — К.: Держстандарт України, — 1994. — 46 с.
23. Егоров Б.В., Белоглазов Е.А. Формирование урожая подсолнечни-ка в зависимости от влагообеспеченности и потребления злементол пи тання // Прогрессивнне технологам воздельївания полевьіх культур на индустриальной основе. — Саратов, 1983. — С. 75-85.
24. Ефимов С.Л., Машков Б.П., Дьяченко В.М. Справочник по заго товкам, хранению и качеству зерна маслосемян. — М.; Колос, 1977 — 344 с.
25. Закон України «Про насіння» // Прийнятий Верховною Радою України 15.12.1993 р. за № 3890 XII.
26. Зерновьіе, зернобобовьіе и масличньїе культури. — М.: Изд-во стандартов, 1990. — 207 с.
27. Зозуля О.Л., Мамаяига В.С. Селекція і насінництво польових куль тур. — К.: Урожай, 1993. — 416 с.
28. Индустриальная технология воздельївания клещевиньі на ороша-емьіх землях Краснодарского края; Рекомендации / Д.С. Васильєв. В.А. Мотокия, В.Ф. Баранов и др. — Красиодар: ВНИИМК, 1984 — 14 с.
29. Интенсивная технология производства рапса / К.С. Орманджи, О.В. Стефанский, М.Н. Марченкои др. — М: Росагропромиздат, 1990 — 188 с.
216
30. Інструкція з апробації сортових посівів / В.П. Заєць, М.М. Гав-рилюк, М.О. Кіндрук та ін. — Спец. тем. вип. журн. «Земля і люди України». - К., 1995. — 70 с.
31. Кєрефое К.Н., Савии Л.И. Влияние условий вьіращивания на по-севньїе качества семян подсолнечника // Уч. зап. Кабардино-Балкар. гос. ун-та. Сер. с.-х. — Нальчик, 1967. — Вип. 35. — С. 20—88.
32. Кіндрук М.О., Слюсарєнко О.К., Кононюк В.А. Нові концептуальні підходи до розробки національного стандарту на насіння сільськогос подарських культур // Вісн. с.-г. науки. — 1993. — № 10. — С. 71-76.
33. Кіндрук М.О., Чайка В.Г., Слюсарєнко О.К. та ін. Внутрішньогос подарський насіннєвий контроль. — К.: Аграрна наука, 1994. — 32 с.
34. Кириченко В.В. Семеноводство подсолнечника: Метод, рекомен-дации. — Харьков, 1997. — 62 с.
35. Кириченко В.В., Аіадьїна З.К., Поеякало В.І. Каталог сортів та гібридів соняшнику Інституту рослинництва ім. В.В. Юр'єва // За ред. Н.С. Сироватко. — Харків, 2000. — 26 с.
36. КогеїМ. еіаі ІМегересіГіс апсі іпіег§епегіс пуЬгісіігагіоп аші йітпотег ЬгеесПп£. 1. СепегаІ Ьгеесііпв азресіз // Р1ап( Вгеесііп§ АЬйігасїз. Лиіу. — 1996. -66, №7. - Р. 925-931.
37. Обґрунтування методів оцінки й прогнозування якості насіння в системі державного та внутрішньогосподарського насіннєвого контро лю. - К., 1994. - 124 с.
38. Клещевина на юге Украиньї / В.К. Иванов, Ф.В. Козель, В.Н. Са-латенко и др. — Херсон: Херсон, с.-х. ин-т им. А.Д. Цюрупьі, 1968. — 234 с.
39. Клещевина / Под ред. В.А. Мошкина. — М: Колос, 1980. — 352 с.
40. Кулешов Н.Н. Агрономическое семеноведение. — М.: Сельхозгиз, 1963. - 304 с.
41. Лещенко А.К. Культура сої на Україні. — К.: Вид-во УЦАСГН, 1962. - 352 с.
42. Лобашев М.Е. Генетика//Ленингр. университет. — 1967. — С. 660— 666.
43. Лукашев А.А. Оптимизация минерального питання подсолнечни ка на основе почвенной диагностики // Бюл. ВИУА. — 1988. — Т. 86. — С. 52-54.
44. Максимов Н.П. Заготовка и хранение семян масличньїх культур. - К.: Урожай, 1990. - 200 с.
45. Маоюжировоп комплекс Украиньї: исторический обзор, совре-менное состояние и тенденции развития. — К., 1999. — 33 с.
46. Масличньїе и зфиромасличньїе культурьі / Под ред. В.С. Пусто-войта. — М., 1963. — 567 с.
78. Семеноводство зернових, кормових и масличньїх культур / Под ред. Н.М. Макрушина. — К.: Урожай, 1984. — 191 с.
79. Селекция, семеноводство и технологія воздельївания техничес-ких культур/А. В. Пухальский, Д.С. Васильєв и др. — М.: Колос, 1980. — 272 с.
80. Семеноводство сой / Н.Р. Шоков, В.А. Кулик, В.П. Бражник и др. — Краснодар: Агропромполиграфист, 1999. — 28 с.
81. Соя / Под ред. Ю.П. Мякушко, В.Ф. Баранова. — М.: Колос,
1984. - 332 с.
82. Сирота М.М. Прогрессивньїй способ лроизводства семян. — К.: Урожай, 1976. - 132 с.
83. Сечняк Л.К., Киндрук Я.А. Методические указания по проведе нню исследований по агрозкологическому обоснованию размешения производства семян на промьішленной оснобє. — М.: ВАСХНИЛ, 1983. - 23 с.
84. Сечняк Л.К., Киндрук Н.А., Слюсаренко О.К. Зкология семян и ее значение в семеноведении и семеноводстве // $ааї§ШУПа1Ііа1 ипсІ РПапгепегігав.-Наііе (Зааіе). -1981.-4.-5. 636-652.
85. Сечняк Л.К., Киндрук Я.А., Слюсаренко О.К., Попов В.Г. Исгюль-зование внекорневьіх подкормок для повьішения урожайних качеств семян // Информ. листок о передов. произв.-техн. опите. — 1985. — № 113. - Зс.
86. Соя — универсальная культура / Под ред. В.Г. Михайлова. — К.: Урожай, 1982. - 88 с.
87. Строна И.Г. Разнокачественность семян полевьіх культур и ее значение в семеноводческой практике // Биолог. основи повьішения качества семян с.-х. раст.: Сб. — М.: Наука, 1964. — С. 21-24.
88. Строна И.Г. Обшее семеновєдение полевих культур. — М.: Ко лос, 1966. — 464 с.
89. Строна И.Г., Макрушин Н.М. Зкология семян, ее семеноведчес-кое значение и перспективи дальнейших исследований // Селекция и семеноводство: Сб. — 1978. — Вьш. 39. - С. 79~85.
90. Фурсова А.К. Влияние крупности семян на величину и качество урожая масличного подсолнечника // Повьішение урожайности с.-х. культур: Тр. Харьк. с.-х. ин-та. Т. 173. — Харьков, 1972. — С. 80—85.
91. Фурсова А.К. Урожайность подсолнечника в зависимости от спо-собов допосевной обработки почвьі // Вопросьі биологии, зкологии и агротехники полевих культур: Тр. Харьк. с.-х. ин-та. Т. 252. — Харьков, 1978. - С. 38-41.
92. Фурсова А.К. Влияние сроков десикации на посевньїе и урожай-ньіе качества семян подсолнечника // Интенсивньіе технологии возде-
220
льшания полевьіх культур- Сб. науч. тр. Харьк. с.-х. ин-та. - Харьков, 19^8. -с. 57-60.
93. Фурсова А.К. Биология семяобразования подсолнечника. — Ха-Рьков: Харьк. агр. ун-т, 1993. - 199 с.
94. Фурсова А.К. Биология семяобразования и формирования урожая подсолнечника: Автореф. дис. ... д-ра с.-х. наук. — Харків, 1994. — 366 с.
95. Фурсова Г.К. Соняшник: систематика, морфологія, біологія: Навч. посібник. - Харків, 1997. — 120 с.
96. Цуркани С.Н. Влияние температури воздуха на содержание и жи-рнокислотньїй состав масла подсолнечника, вьірощенного в условиях искуственного климата // Бюл. НТИ по масличним культурам ВНИИМК. - Вьш. 2. - Краснодар, 1976. - С. 44-46.
97. Шеттина Ф.А., Мулинский В.А. Урожайньїе свойства семян под солнечника в зависимости от места их репродуцирования // Селекция и семеноводство масличних культур. — Краснодар, 1972. — С. 76-81.
98. Шепєтина Ф.А., Чальш И.И. Семеноведение и семеноводство по дсолнечника // Селекция, семеноводство и технология воздельївания технических культур: Науч. тр. ВАСХНИЛ. — М.: Колос, 1980.
99. Шепєтина Ф.А., Чальш И.И., Шелкоудинко В.Г. Крупность семян и их урожайньїе свойства // Масличньїе культури. — 1985. — № 2. — С. 31-32.
100. Щербакова Л.М. Особенности прорастания семян подсолнечни ка: Автореф. дис. ... канд. с.-х. наук. — Харьков, 1973. — 23 с.
101. Щербакова Л.М. Роль оболочек в дьіхательном газообмене про-растаюших семян подсолнечника // Бюл. НТИ по масличним культу рам. - Вьш. 1. - Краснодар: ВНИИМК, 1979. - С. 24-28,
ЗМІСТ
вступ...........................................................................................з
СТАН ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ.... 5
РОЗВИТОК НАСІННИЦТВА Й НАСІННЄЗНАВСТВА.......12
Історична довідка...................................................................12
Система насінництва: вітчизняний і зарубіжний досвід.....21
Первинне, елітне та репродуктивне насінництво................31
Насінництво на гетерозисній основі....................................33
СОРТОВИЙ І НАСІННЄВИЙ КОНТРОЛЬ............................43
Основні концептуальні підходи до стандартизації насіння
в Україні..................................................................................44
Державний контроль за сортовими і посівними якостями насіння....................................................................................48
Стандартизовані норми сортових і посівних якостей насіння....................................................................................50
Стандартизація методів оцінки якості посівного
матеріалу.................................................................................53
Внутрішньогосподарський насіннєвий контроль................56
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ТЕХНОЛОГІЯ
Й НАСІННИЦТВО ОКРЕМИХ КУЛЬТУР.............................64
Соняшник...............................................................................64
Соя......................................................................................... 120
Ріпак ярий та озимий........................................................... 146
Льон олійний........................................................................ 162
Гірчиця.................................................................................. 176
Рицина................................................................................... 186
Рижій.....................................................................................210
БІБЛІОГРАФІЯ.........................................................................215
НАУКОВЕ ВИДАННЯ
ГАВРИЛЮК Микола Микитович СОКОЛОВ Вячеслав Михайлович
РИЖЕЄВА Ольга Іванівна
КІНДРУК Микола Онисимович
| РЯБОТА Олександр Миколайович
ФУРСОВА Ганна Кіндратівна
АКСЬОНОВ Ігор Вікторович
ВИШНЕВСЬКИЙ Володимир Володимирович
КІРІЯК Олена Юхимівна ЛУПИНОС Тамара Миколаївна
НАСІННИЦТВО Й НАСІННЄЗНАВСТВО
ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР
За редакцією кандидата сільськогосподарських наук
М.М. ГАВРИЛЮКА
Редактори ОМ. Шевчук, В.В. Пономарьов
Коректор Л.ЇТ. Захарченко Технічний редактор М.П. Остапенко