У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Конспект лекцій до вивчення курсу для студентів напряму підготовки 6

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 29.12.2024

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

Кафедра «Економіка підприємств»

Гурнак В. М., Гудкова В. П., Творонович В. І., Познякова О. В.,

Пилипенко О.В., Крищенко С. О.

Потенціал і розвиток підприємств

Конспект лекцій до вивчення курсу

для студентів напряму підготовки

6.030504 «Економіка підприємства»

денної та заочної форм навчання

Київ 2013

УДК 658.011.12(075.8)

Конспект лекцій до вивчення курсу «Потенціал і розвиток підприємства» для студентів напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання / Гурнак В.М., Гудкова В.П., Творонович В.І., Познякова О.В., Пилипенко О.В.., Крищенко С.О. – К.: ДЕТУТ, 2013. –150 с.

Конспект лекцій розглянуто та затверджено на засіданні кафедри економіки підприємств (протокол № 9 від 20 березня 2013 року) та на засіданні методичної комісії факультету економіки і менеджменту (протокол № 5 від 18 квітня 2013 року).

Призначено для студентів інженерних спеціальностей усіх форм навчання.

Укладачі:	доктор економіч. наук, професор Гурнак В. М., канд. економіч. наук, доцент Гудкова В. П., канд. економіч. наук, доцент Творонович В.І., канд. економіч. наук, доцент Пилипенко О.В., канд. економіч. наук, доцент Познякова О. В., ст. викладач Крищенко С. О.


Рецензенти:	доктор економіч. наук, професор Ільчук В. П.,
	доктор економіч. наук, професор Пасічник В. І.

Зміст

Вступ	6
ТЕМА 1: СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	7
1.1. Дослідження терміну «потенціал»	7
1.2. Сутність терміну «потенціал» підприємства. Об’єкт та суб’єкт визначення потенціалу	7
1.3. Основні риси потенціалу підприємства	10
1.4. Потенціал підприємства як економічна система	10
ТЕМА 2: СТРУКТУРА І ГРАФОАНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	13
2.1. Видова класифікація потенціалу підприємства	13
2.2. Структура потенціалу підприємства	13
2.3. Графоаналітична модель потенціалу підприємства	16
ТЕМА 3: ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА МОДЕЛЬ	21
3.1. Формування потенціалу підприємства як економічної системи	21
3.2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства	22
3.3. Загальнотеоретична модель потенціалу підприємства	23
3.4. Ефект синергії та оптимізація структури потенціалу підприємства	23
3.5. Основні фактори та сучасні тенденції формування та розвитку потенціалу підприємства	25
ТЕМА 4: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ	28
4.1. Фактори впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на формування потенціалу	28
4.2. Етапи проведення реформування виробничого потенціалу суб’єкта господарювання	29
4.3. Особливості формування виробничого потенціалу	29
ТЕМА 5: КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	33
5.1. Сутність конкурентоспроможності потенціалу підприємства	33
5.2. Особливості та рівні та оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства	34
5.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства	35
ТЕМА 6. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	40
6.1. Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування	40
6.2. Поняття вартості та її модифікації	43
6.3. Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства	46
ТЕМА 7. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	49
7.1. Методологія визначення вартості потенціалу підприємства	49
7.2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства	52
7.3 Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства	54
7.4 Результатна оцінка потенціалу підприємства	55
7.5 Порівняння підходів до оцінки потенціалу підприємства	61
ТЕМА 8: ОЦІНКА ВАРТОСТІ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД	64
8.1. Особливості нерухомого майна як об’єкта оцінки	64
8.2. Порядок організації грошової оцінки землі по Україні	68
8.3. Оцінка вартості землі	69
8.4. Методи оцінки вартості будівель і споруд	74
ТЕМА 9: ОЦІНКА ВАРТОСТІ МАШИН І ОБЛАДНАННЯ	82
9.1. Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства	82
9.2. Класифікація об’єктів оцінки	83
9.3. Методичні підходи до оцінки машин і обладнання	85
ТЕМА 10: НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА І МЕТОДИ ЇХ ОЦІНЮВАННЯ	91
10.1. Сутність і класифікація нематеріальних актинів підприємства	91
10.2. Особливості оцінки вартості нематеріальних активів	94
10.3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів	95
ТЕМА 11: ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ	103
11.1. Сукупність та аналітична характеристика кадрового потенціалу підприємства	103
11.2. Особливості вартісної оцінки кадрового потенціалу	106
11.3. Ефективність використання кадрового потенціалу	109
ТЕМА 12: ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ	111
12.1. Необхідність, особливості та методичні підходи до оцінки вартості бізнесу	111
12.2. Методи оцінки вартості бізнесу	111
12.3. Методи доходного підходу оцінки вартості бізнесу	114
12.4. Технологія застосування порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства	120
12.5. Майнові методи оцінки вартості бізнесу	124
ТЕМА 13: ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА	127
13.1. Особливості оцінки потенціалу підприємства для монітори	127
13.2. Спеціальні випадки застосування оцінки підприємства (бізнесу) поточних можливостей	129
ТЕМА 14: РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА: ЗМІСТ, СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА ПЕРЕДУМОВИ	132
14.1. Сучасні концепції розвитку підприємства	132
14.2. Механізм розвитку потенціалу підприємства	134
ТЕМА 15: МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПОТЕНЦІАЛУ	136
15.1. Сутність та класифікація резервів розвитку потенціалу підприємства	136
15.2. Принципи визначення потенціалу розвитку	138
15.3. Методичні підходи до визначення резервів розвитку потенціалу підприємства	138
Рекомендована література	145
Основна	145
Додаткова	147

Вступ

Передумовою ефективної діяльності суб’єкта господарювання є відповідність його внутрішніх можливостей вимогам ринку. Основою успішного довгострокового функціонування виробничих соціально-економічних систем є орієнтація на зростання їх вартості у відповідності з якісними вимогами ринкового середовища. Навчальний курс «Потенціал і розвиток підприємства» — це поєднання вітчизняного й зарубіжного досвіду вартісного обґрунтування господарських рішень з урахуванням внутрішніх резервів та зовнішніх можливостей підприємства.

Завданням вивчення навчального курсу є теоретична та практична підготовка студентів з питань методології та прикладного інструментарію оцінювання ринкової вартості як загального потенціалу підприємства, так і його структурних елементів, принципів та особливостей його формування, методів оцінки й тенденцій розвитку в умовах ринкового середовища. Тож дана навчально-методична розробка з дисципліни «Потенціал і розвиток підприємства» має за мету допомогти студентам усіх форм навчання опанувати новітні теоретичні підходи щодо формування, оцінки та розвитку потенціалу сучасних підприємств.

Структурно конспект лекцій складається з тем курсу, передбачених типовою навчальною програмою. З метою закріплення слухачами теоретичних знань з дисципліни у навчально-методичній розробці подано питання для поглибленого вивчення теми, питання для дискусій, список рекомендованої навчальної літератури.

Навчально-методичні матеріали, представлені у конспекті лекцій, розраховані на студентів економічних вузів і факультетів вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації, які навчаються згідно з навчальними планами освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Економіка підприємства».

ТЕМА 1: СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо існуючих концепцій дослідження терміну «потенціал», визначення об’єкта і суб’єкта оцінки потенціалу, виявлення основних рис та властивостей потенціалу підприємства як економічної системи

План

Дослідження терміну «потенціал»
1. Сутність терміну «потенціал» підприємства. Об’єкт та суб’єкт визначення потенціалу
2. Основні риси потенціалу підприємства
3. Потенціал підприємства як економічна система

1.1. Дослідження терміну «потенціал»

Сутність терміну «потенціал» підприємства Узагальнюючи розвиток сучасних уявлень про потенціал, можна виділити три напрямки досліджень:

Перша група авторів стверджують, що потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів. Такі твердження ґрунтуються на положенні, що поняття «ресурси» та «потенціал» не слід протиставляти. У літературі трактування поняття «»потенціал» як певної сукупності ресурсів, перш за все – економічних, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням виробництва та прискоренням науково-технічного прогресу, знаходить все більше прихильників.

Вчені другого напрямку розглядають потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, чинників, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Підґрунтям є наступне положення – засоби праці, предмет праці та робоча сила як фактори виробництва та елементи утворення нового продукту виступають як «можливості», що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення «можливостей» в «дійсність» потрібно їх «з’єднання».

Третя група передбачає потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені завдання. Основою є положення, що потенціал - це цілісне уявлення про єдність структури і функцій об’єкта, виявлення їхнього взаємозв’язку. Підвищення потенціалу полягає у сукупних можливостях колективу виконувати певні завдання – що вдаліше склалася структура об’єкта, що більше відповідають одні одним його структура та функціональні елементи.

1.2. Сутність терміну «потенціал» підприємства. Об’єкт та суб’єкт визначення потенціалу

Об’єктивна необхідність розробки нового терміну (показника) для цілей оцінки, аналізу та планування, виникла, у першу чергу, у зв’язку зі скороченням за останні десятиріччя тривалості циклу розвитку як окремих технічних систем, так і господарських комплексів, підприємств, галузей у цілому.

Питання визначення сутності потенціалу тісно пов’язане з визначенням об’єкту та суб’єкту оцінки потенціалу з метою класифікації різних видів потенціалу залежно від очікувань оцінювача та властивостей об’єкту, визначення складу учасників оцінки та діагностування потенціалу.

Об’єкт оцінки – природне чи штучне явище, що є носієм потенціалу, який потребує оцінки (діагностики) з боку суб’єкта оцінки для використання у процесі досягнення мети оцінювача (продаж чи експлуатація) з урахуванням ризику невдачі.

Підприємство, як об’єкт оцінки, – складна штучна виробничо–господарська система, здатна виконувати координовані у часі та просторі дії, в результаті яких зацікавлений оцінювач.

Суб’єкт оцінки – представник зацікавленої сторони, яка бажає виявити та оцінити усі існуючі корисні або небезпечні властивості об’єкту оцінки, (враховуючи ті, які за експертною оцінкою лише можуть з часом та за певних умов стати небезпечними).

Суб’єкти можуть бути як зовнішні так і внутрішні, розрізняють суб’єктів:

Держава – суб’єкт зовнішньої оцінки для будь – яких підприємств (окрім казенних) зацікавлена у тих властивостях підприємства, які забезпечують її інтереси (формування бюджету, підтримання експортно–імпортного балансу, забезпечення економічної безпеки, формування технічної політики, формування внутрішнього ринку тощо);
Регіональні органи управління – суб’єкт зовнішньої оцінки для будь – яких підприємств, розташованих у межах даної адміністративно – територіальної одиниці зацікавлені у формуванні місцевих бюджетів, вирішенні питання зайнятості населення, утримання інфраструктури та споживчого ринку регіону, вирішення проблем екологічного характеру);
Органи управління населеного пункту – суб’єкт зовнішньої оцінки для будь-яких підприємств, розташованих у межах даного населеного пункту зацікавлена майже у тих самих властивостях потенціалу підприємства, що і регіон, але додатково повинна визначати енергетичний потенціал підприємства у межах міста;
Постачальники – суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені у розвитку власного виробництва, тому вони оцінюють обсяги споживання підприємства у звичайному режимі за пропускними максимумами та на перспективу (сировини, матеріалів, комплектуючих, енергоносіїв тощо);
Споживачі – суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені у продукції, яку виготовляє підприємство (номенклатура, асортимент, якість, ціна);
Конкуренти – суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені ринком продукції підприємства (обсяг, конкурентоспроможність, тощо);
Покупці об’єкта(посередники) - суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені у перепродажу нерухомості;
Інвестори – суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені у прибутковому розміщенні капіталу;
Власники об’єкта – суб’єкти внутрішньої оцінки, зацікавлені або в експлуатації об’єкта з метою забезпечення прибутку або у його продажу;
Акціонери, пайовики – суб’єкти зовнішньої оцінки, зацікавлені у прибутковості та конкурентоспроможності підприємства.

Термін «потенціал» у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «potentia» і означає «приховані можливості, потужність, сила», які у виробничій практиці завдяки праці можуть перейти в реальну дійсність.

Визначення сутності потенціалу тісно пов’язане з питаннями співвідношення понять «наявна сила», «запаси», «засоби, які можуть бути використані», «рівень потужності», «ресурс», «резерв», «можливість», «результат діяльності», «властивість», «здатність», з якими пов’язують термін «потенціал».

Будь-який ресурс має свій потенціал. Автоматична система не має трудової складової або організаційної системи управління, але має потенціал. Окрема людина не має системи управління, проте теж має потенціал. Ресурси можуть не мати можливостей, проте мають притаманні їм властивості. Тож необхідно розрізняти поняття «потенціал» та «носій потенціалу», які у невід’ємному поєднанні представляють собою складну виробничо–господарську систему, здатну виконувати координовані у часі та просторі корисні дії.

Носій потенціалу – це будь–яке природне чи штучне явище, якому притаманна внутрішня властивість проявлятися відносно зовнішнього середовища певним чином, і без якого ця властивість (потенціал) не існує. Носієм потенціалу може бути: країна, регіон, адміністративно-господарська одиниця, суб’єкт господарювання або його підрозділ, автоматизована система, людина тощо. Неможливо напряму змінювати потенціал об’єкту, а лише регулювати зовнішні обмеження на рівні його використання чи втілення, або змінити сам носій, його елементи та їх співвідношення.

Елемент носія – складова частина носія, виокремлена за певними функціями, яка має свій власний потенціал, що також може бути виділений як окремий об’єкт оцінки (діагностики).

Потенціал – внутрішня властивість будь–якого об’єкту або його елементу, як носія, проявляти себе відносно зовнішнього середовища. Іншими словами, потенціал – це наявність у будь-кого (будь-чого) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних умовах для певної реалізації в дійсності.

Потенціал підприємства являє собою властивість суб’єкта господарювання, як носія штучного походження, забезпечити очікуваний суб’єктом оцінки результат в існуючій системі зовнішніх обмежень з урахуванням здатності носія до розвитку. Основний зміст поняття «потенціал підприємства» полягає в інтегральному відображенні (оцінці) поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага і, таким чином, максимально задовольняти корпоративні та суспільні інтереси.

1.3. Основні риси потенціалу підприємства

Потенціалу будь-якого підприємства властиві риси:

1) реальні можливості в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності (реалізовані та нереалізовані).

2) можливості підприємства залежать від наявності ресурсів і резервів (економічних, соціальних), не залучених у виробництво.

3) навички різних категорій персоналу до його використання з метою вироблення товарів, надання послуг (здійснення робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-господарської системи.

4)- форма підприємництва та адекватна до неї організаційна структура визначає рівень підприємства і результати реалізації потенціалу підприємства (обсяги виробленої продукції або отриманого доходу (прибутку).

1.4 Потенціал підприємства як економічна система

Термін «система» (від грец. systema - ціле, що складається з частин) означає безліч елементів, що вступають у взаємодію, залежать один від одного та становлять певну цілісність, єдність.

Економічну систему можна розглядати як упорядковану сукупність господарських зв’язків і відношень, які встановлюються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання продукції та послуг. До властивостей економічної системи відносять:

Ццілісність, відповідно до теорії систем, означає, що її властивості проявляються лише при взаємодії її елементів.

Компонентність - система існує як ціле, в якій можна виокремлювати елементи. Ці компоненти існують лише через функціонування цілого, оскільки не елементи складають ціле, а навпаки, ціле породжує при своєму розподілі елементи системи.

Унікальність – притаманні тільки їй ресурсні та організаційні можливості.

Адаптивність – пристосування параметрів системи до умов, що постійно змінюються.

Граничність – елементи системи мають граничний характер, що обумовлює її форму.

Паретоефективність являє собою такий розподіл ресурсів між елементами системи, при якому неможливо поліпшити «корисність» хоча б одного елемента, не зменшуючи при цьому «корисності» іншого, що впливає на підвищення ефективності використання сукупного потенціалу підприємства.

Складність (структурність) потенціалу як економічної системи виявляється в наявності різноманіття його компонентів і зв’язків між ними.

Комунікативність пов’язана із взаємодією та взаємозалежністю потенціалу та зовнішнього середовища - потенціал як система формує та виявляє свої властивості тільки в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем.

Ієрархічність потенціалу означає, що кожен його компонент може розглядатися як система (підсистема) більш широкої глобальної системи.

Здатність до розвитку означає, що система повинна бути здатною до навчання і розвитку (саморозвитку), сприйняття та використання нових технологічних ідей, наукових розробок і т. д. Джерелами розвитку потенціалу як економічної системи можуть бути: зростання інвестиційної й інноваційної активності; конкуренція тощо.

Альтернативність форм функціонування та розвитку. Залежно від конкретних умов розвитку тих чи інших господарських ситуацій (податкова система, митні тарифи, процентні ставки, конкурентоспроможність інших підприємств, інфраструктура ринку, надійність постачальників і т. п.), як правило, завжди існує кілька альтернативних шляхів досягнення конкретної мети.

Пріоритет інтересів системи більш високого рівня перед інтересами її компонентів означає, що реалізація того чи іншого елемента потенціалу підпорядкована, насамперед, досягненню цілей формування та використання сукупного потенціалу.

Пріоритет якості означає, що гарантом довгострокового функціонування потенціалу як економічної системи у швидко мінливих умовах зовнішнього середовища є високий рівень якості, починаючи з нижчих рівнів ієрархії його структури (одиниць устаткування, матеріалів, окремих працівників і т. д.) до кінцевого результату реалізації потенціалу.

Потужність є кількісною оцінкою ступеня реалізації досягнутого потенціалу підприємства або потенційної сили стратегічного (перспективного). Дана властивість дозволяє визначити внесок потенціалу конкретного підприємства у формування галузевого або загальноекономічного потенціалу регіону, країни.

Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система, що має свої закономірності розвитку, від уміння використання яких залежить ефективність функціонування суб’єкта господарювання.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Природа категорії «потенціал» та історія її виникнення.

2. Методичні підходи до визначення сутності потенціалу підприємства.

3. Значення управлінського потенціалу для успішного ведення бізнесу.

4. Характерні ознаки та структурні елементи підприємницького потенціалу.

Питання для дискусій

Чим відрізняються поняття підприємства і його потенціалу?
Чому відсутнє однозначне трактування сутності терміна «потенціал підприємства»?
Які відмінності в тлумаченні термінів «резерви», «властивості», «потенціал»?

Література [1, 2, 4, 11, 18, 19, 41, 46].

ТЕМА 2. СТРУКТУРА І ГРАФОАНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами знань щодо існуючої класифікації та структури потенціалу підприємства, а також теоретико-методичних підходів до графічного методу дослідження та представлення структури потенціалу суб’єкта господарювання.

План

2.1. Видова класифікація потенціалу підприємства

2.2. Структура потенціалу підприємства

2.3. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

2.1. Видова класифікація потенціалу підприємства

Класифікація видових проявів потенціалу підприємства здійснюється за ознаками:

- за об’єктами дослідження виділяють ресурсну та результатну концепції потенціалу підприємства. Ресурсна концепція розглядає потенціал як сукупність ресурсів підприємства, оцінка яких здійснюється за вартістю їхнього залучення. Результатна концепція визначає потенціал підприємства як здатність господарської системи освоювати та переробляти ресурси для задоволення суспільних потреб і створення певного результату;

- за сферою реалізації відокремлюють потенціал ринковий (зовнішній) і внутрішній. Зовнішній характеризує можливості підприємства, орієнтовані на ринок, і визначається потенційним обсягом попиту, незадоволеним сформованою ним пропозицією. Внутрішній потенціал представлений ресурсами та компетенціями, які дозволяють реалізувати ринкові шанси, що надаються;

- за ступенем використання можливостей потенціал підприємства поділяють на фактичний (поточний, реалізований, досягнений у даний момент) і перспективний (стратегічний, орієнтований на досягнення довгострокових цілей). фактичний та перспективний потенціал суб’єкта господарювання;

- за принципом ієрархії визначають потенціал від підсистем нижчого рівня до систем глобального рівня (окремі робочі місця, структурні підрозділи, підприємства);

- за функціями управління виділяють потенціал підприємства: організаційний, виробничий, фінансовий, маркетинговий тощо;

- за спрямованістю діяльності виокремлюють експортний та імпортний потенціал.

2.2. Структура потенціалу підприємства

Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

Блочно-модульна.
Функціональна.
Об’єктно-суб’єктна.

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, що дозволяють досягти поставлені цілі, та повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу.

1. Блок ресурсів потенціалу підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють результати. Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

2. В блоці системи управління формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. Розрізняють три підсистеми:

1) планування – націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізації – має завданням створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху, забезпечення трансформації компетенцій та внутрішніх ресурсів у ринкові конкурентні переваги;

3) контроль – спрямована на перевірку ефективності здійснення планів та рішень і вірогідності планових передумов (план базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації і вимагає постійної перевірки на придатність у випадку будь-яких змін)..

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;
виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосередньо діяльність, пов’язану зі здійсненням виробничого процесу;
комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком.

Підприємство, як об’єкт оцінки та діагностики, з одного боку є складовою частиною більш великих систем, таких як держава, промисловість, галузь, регіон, місто, які накладають певні обмеження на його потенціал, але і приймають участь у його формуванні. З іншого боку, підприємство складається з елементів різного рівня, взаємопов’язаних у процесі виробництва чи реалізації продукції – функціональні та часткові елементи.

Потенціал функціонального елементу носія – це властивості системи, яка створена у складі підприємства з метою забезпечення вимог усіх інших елементів носія щодо їх поповнення за рахунок зовнішнього середовища через відповідні ринки. До функціональних елементів відносять потенціал:

виробництва та реалізації продукції – властивість системи виробляти потрібний за технологією обсяг операцій циклу виробництва з реалізації продукції;
енергозабезпечення - властивість системи забезпечити відповідною кількістю енергії інші елементи упродовж всього циклу виробництва;
постачання - властивість системи забезпечити потреби інших систем у сировині, матеріалах, комплектуючих виробах та малоцінних засобів виробництва;
фінансів та кредиту - властивість системи забезпечити фінансову та інвестиційну діяльність за оптимальними співвідношеннями власних, позикових та інших коштів;
забезпечення кадрами - властивість системи забезпечити потреби усіх функціональних елементів підприємства у кваліфікованій праці;
розвитку та підтримки - властивість системи забезпечити розвиток підприємства до рівня сучасних технологій та знизити рівень фізичного зносу до оптимального рівня, за яким втрати від браку і якість будуть знаходитись на рівні нормативів;
управління - властивість системи забезпечити керування функціональною діяльністю усіх елементів носія на основі вхідної інформації щодо розвитку ринків збуту та постачання (система маркетингу), технічної, юридичної та іншої інформації ( функціональна).

Об’єктно-суб’єктна структуризація передбачає розподіл потенціалу підприємства на об’єктні та суб’єктні складові.

До об’єктних складових, які пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства відносять наступні види потенціалу:

1. Виробничий - включає потенціал землі та природно-кліматичних умов, основних фондів, оборотних фондів, нематеріальних активів, технологічного персоналу.

2. Інноваційний - це можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій.

3. Фінансовий являє собою обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, які знаходяться в його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.

4. Відтворення характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства.

5. Інформаційний – це можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку.

6. Інфраструктурний являє собою привабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів.

До суб’єктних складових потенціалу підприємства, що пов’язані із суспільною формою прояву та не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний фактор раціонального використання об’єктних складових відносять наступні види потенціалу:

1. Науково-технічний (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних процесів, видів продукції).

2. Маркетинговий максимальна можливість підприємства спрямовувати всі свої функції на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту.

3. Організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища).

4. Кадровий (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

5. Управлінський (сукупність здібностей і можливостей системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

2.3. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

Метод дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Метод має кілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

У найзагальнішому вигляді графічна модель потенціалу, призначена для проведення діагностики можливостей підприємства, має форму сфери. Така форма відображає всі напрямки діяльності підприємства і тим самим розкриває діалектику його потенціалу (Рис. 2.1). Але на практиці важко користуватися сферичною формою для оцінки потенціалу підприємства.

Рисунок 2.1. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

Залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних резервів підприємства можлива спрощена графічна модель потенціалу до форми кола чи до іншої фігури (рис. 2.2).

Рисунок. 2.2. Квадрат потенціалу підприємства

Діагностику потенціалу підприємства доцільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональними блоками (рис. 2.3).

Рисунок. 2.3. Розподіл діяльності підприємства за функціональними блоками для оцінювання його потенціалу

За першим блоком «Виробництво, розподіл та збут продукції» необхідно проаналізувати: обсяг, структуру та темпи виробництва; фонди виробництва; наявний парк обладнання і рівень його використання; місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури; екологію виробництва; стан продажу.

За другим блоком «Організаційна структура та менеджмент» розглядаються: організація і система управління; кількісний і якісний склад робітників; рівень менеджменту; фірмова культура.

Наступний, третій блок «Маркетинг» передбачає дослідження: ринку, товару та каналів збуту; нововведень; комунікаційних зв’язків, інформації та реклами; маркетингових планів і програм.

Четвертий блок «Фінанси» - потребує аналізу фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності тощо.

Перелік показників повинен задовольняти такі вимоги: якнайповніше охоплення усіх сторін виробничо-господарської, фінансової та інших видів діяльності підприємства; простота збирання показників; брак дублювання показників.

В основу розрахунку кінцевої рейтингової оцінки покладається порівнювання підприємств за кожним показником з чотирьох названих функціональних блоків з умовним еталонним підприємством або з реальним підприємством, що має найліпші результати на ринку. Таким чином, базою для рейтингової оцінки стану та рівня використання підприємницького потенціалу є не суб’єктивні думки експертів, притаманні більшості інших методик оцінювання, а найвищі результати, досягнуті в реальній конкурентній боротьбі. Цей підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний самостійний товаровиробник намагається за всіма показниками діяльності бути ліпшим за свого конкурента.

Графоаналітичний метод «Квадрат потенціалу» дозволяє системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на основі цього своєчасно обґрунтувати та реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Він має декілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

Існує зв’язок між формою та розміром квадрата потенціалу підприємства і його життєвим циклом (рис. 2.4). Аналіз рис. 2.4 свідчить, що на першій стадії — «стадії розвитку» перебувають підприємства з формою потенціалу другого типу і можливостями його перетворення від малого до середнього за час проходження стадії.

На другій стадії — «стадії успіху» розташовані підприємства, форма потенціалу яких належить до першого типу й існує можливість перетворення його із середнього на велике. Стадія занепаду свідчить про негативні явища, що відбуваються з потенціалом підприємства, тобто про перехід до другої форми потенціалу та зменшення його розміру від великого до середнього, а потім і до малого.

Рисунок 2.4. Зв’язок форми та розміру квадрата потенціалу

з його життєвим циклом

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Різновиди структуризації елементів, що формують потенціал підприємства.

2. Чому форма та розмір квадрата потенціалу залежать від стадії життєвого циклу підприємства?

Питання для дискусій

1. Які переваги мають графоаналітичні методи оцінки потенціалу підприємства?

2. Чи є необхідність проводити моніторинг підприємницьких можливостей підприємства? Якщо так, то чому?

3. Чи існує необхідність розподіляти елементи, що входять до складу потенціалу підприємства, на об’єктні та суб’єктні складові?

4. Чому інформаційний, інфраструктурний та трудовий потенціали не знайшли свого місця серед об’єктних чи суб’єктних складових у структурі потенціалу підприємства?

Література [4, 11, 18, 19, 63].

ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА МОДЕЛЬ

Мета – набуття теоретичних знань студентами щодо існуючих підходів до формування потенціалу підприємства, на основі яких будується загальнотеоретична модель, етапи оптимізації потенціалу, основні чинники та сучасні тенденції формування та розвитку потенціалу підприємства.

План

3.1. Формування потенціалу підприємства як економічної системи

3.2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства

3.3. Загальнотеоретична модель потенціалу підприємства

3.4. Ефект синергії та оптимізація структури потенціалу підприємства

3.5. Основні фактори та передумови формування та розвитку потенціалу підприємства

3.1. Формування потенціалу підприємства як економічної системи

Формування потенціалу підприємства — це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Розгляньмо докладніше суть процесу формування потенціалу підприємства з урахуванням того, що він є складною економічною системою з притаманними тільки їй певними властивостями.

Ці властивості економічних систем уможливлюють формування загальних постулатів, які слід ураховувати за формування потенціалу підприємства:

потенціал підприємства це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто є альтернативними;
потенціал підприємства не можна сформувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупованням;
під час формування потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;
потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;
елементи потенціалу підприємства мають функціонувати одночасно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їхньому поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;
усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з другого вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу;
складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

3.2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства.

2 Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача:

підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб.

Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів.
Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.
Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.;
ефективності використання ресурсного потенціалу;
щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

7. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв’язків, об’єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.
Динамічний підхід пов’язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв’язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.
Організаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.
Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.
Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.
Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства.
Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

3.3. Загальнотеоретична модель потенціалу підприємства

Спираючись на ці постулати, можна побудувати загальнотеоретичну модель формування потенціалу підприємства (рис. 3.1).

Кожен з показаних на схемі елементів підпорядковується досягненню загальних цілей потенціалу підприємства.

Якщо існують засоби виробництва, кадри, приміщення з певними характеристиками та інші ресурси, то потенціал підприємства як економічна система здатний задовольнити постійно мінливі потреби потенційних споживачів.

3.4. Ефект синергії та оптимізація структури потенціалу підприємства

Із закону цілісності системи випливає, що внаслідок взаємодії всіх ресурсів, котрі створюють систему, з’являються нові якості, яких не має кожний окремий вид ресурсу. Слід пам’ятати і про один з найвагоміших загальних законів організації — закон синергії, який стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, за якого її потенціал завжди буде або значно більшим, ніж проста сума потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може давати двояку користь: пряму та опосередковану.

Пряма користь збільшення чистих грошових потоків від якнайповнішого використання потенціалу підприємства. Це має місце за операційної, управлінської та фінансової синергії.

Операційна синергія економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.

Рисунок 3.1. Загальнотеоретична модель формування потенціалу підприємства

Фінансова синергія економія за рахунок зміни підходів до формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь збільшення вартості потенціалу підприємства, або зміна мультиплікатора ціна підприємства/прибуток.

Зважаючи на ефект синергії, процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за такими етапами.

Етап 1 формування системи цілей підприємства (стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності).

Етап 2 визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів: цей етап обов’язково треба узгоджувати з першим.

Етап 3 оскільки для задоволення тієї самої потреби може існувати кілька варіантів наборів ресурсів, то доцільно провести оцінку альтернативних їх комбінацій і після цього зробити остаточний висновок.

Етап 4 виходячи з того, що підприємство не однаковою мірою володіє всіма видами ресурсів, треба провести раціональний розподіл обмежених ресурсів, визначити, куди найвигідніше їх спрямувати, щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Етап 5 після проведення попередніх 4-х етапів необхідно оцінити отриманий результат.

3.5. Основні фактори та сучасні тенденції формування та розвитку потенціалу підприємства

Усі фактори можна класифікувати на зовнішні і внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил і т. ін. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил.

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу.

Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що виявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнуванні старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Наразі в періодичних виданнях і наукових працях домінують два погляди на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальний (розвиток техніко-технологічної бази виробництва) та соціальний (соціально-трудовий фактор).

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід указати на основу формування потенціалу сучасних підприємств персонал. Розвиток концепції управління трудовими ресурсами перетворюється на важливу тенденцію, що перебуває у взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням «плоских» ієрархій і «прозорих» систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація тощо); розширенням внутрішньофірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства є концепція «людських ресурсів», яка виникла в середині ХХ ст. і довела необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактора у виробництві. Більшість практичних розрахунків за даною концепцією базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, та доходу, отриманого підприємством на цій основі, як критерію цінності співробітника. Усі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюються менеджерами тільки в разі можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Нині більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагається за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників (практика укладення «довічних» трудових угод, особливо характерна для японських підприємств).За своєю суттю трудовий потенціал підприємств має здатність до спонтанного нарощування, навіть за браком будь-якої фінансової підтримки.

Іншою особливістю потенціалу підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана із соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси нагромадження та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу (цінність персоналу підприємства визначається інформаційними потоками, які він генерує в процесі господарювання). Інформація пов’язує всі елементи підприємницької діяльності в єдину результативну систему, регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу спричиняє зростання частки основних засобів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств. Істотними недоліками визначення потенціалу основних засобів через виробничу потужність підприємства є:

1. Практика визначення потенціалу основних засобів на підставі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці є помилковою. Усунення з поля аналізу всього спектра технологічних і комерційних операцій з виготовлення та реалізації продукції на ринку дає змогу визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід унеможливлює економічно об’єктивне формування вартості продукції будь-якого структурного підрозділу (центру господарювання).

2. Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних засобів значно деформує результати, оскільки враховуються виробничі можливості тільки одного виду устаткування, що здебільшого становить незначну частку загальної вартості майна.

3. Розвиток підприємств зумовлює необхідність урахування структурних змін елементів потенціалу основних засобів і пропорцій між ними. Важливість урахування вдосконалення технології, поліпшення організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлена колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60 % за рахунок основних засобів, на 25 % — персоналу, на 15 % — інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Наведене свідчить про ресурсну природу потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Але темпи зростання науково-технічного прогресу та нестабільності ринкових відносин свідчать про збільшення частки наукомістких елементів.

Питання для поглибленого вивчення теми

Закономірності формування та розвитку потенціалу підприємства.
Структурно-функціональні характеристики потенціалу сучасних підприємств.

Питання для дискусій

1. Чому постулати процесу формування потенціалу підприємства базуються на властивостях економічної системи?

2. Як Ви вважаєте, де місце прояву закону синергії в загальнотеоретичній моделі формування потенціалу підприємства?

Література [4, 11, 18, 19, 41, 46, 59, 63].

ТЕМА 4. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо виявлення Факторів впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на формування потенціалу, визначення особливостей та етапів проведення реформування існуючого та формування виробничого потенціалу знов створюваного підприємства.

План

4.1. Фактори впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на формування потенціалу

4.2. Етапи проведення реформування виробничого потенціалу суб’єкта господарювання

4.3. Особливості формування виробничого потенціалу

4.1. Фактори впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на формування потенціалу

Фактори впливу зовнішнього середовища на умови формування носія потенціалу наступні:

1. Влив інфраструктури реалізується через транспортний чинник (наявність транспортних магістралей, вільних ділянок адміністративно- територіального центру, комунальних мереж, спеціалізованих суб’єктів господарювання (будівельних, ремонтних тощо), мережі спеціальних навчальних закладів, близькістю об’єктів соціальної сфери, обсяги вантажопотоків підприємства.

2. Місцеві ресурси забезпечують умови технологічного процесу виробництва, які полягають в наявності водних, сировинних та енергетичних ресурсів.

3. Вплив обмежень по використанню ресурсів найчастіше виникає по енергетиці, водопостачанню, водовідведенню, газів та твердих відходів, неконтрольованих викидів тепла, тобто підприємства змушені створювати системи захисних споруджень.

4. Кон’юнктура ринків устаткування, інструмента, сировини та матеріалів, енергоносіїв, праці визначає в значній мірі технічний рівень потенціалу, який формується.

Розглянуті зовнішні фактори обумовлюють вибір місця розташування, технології виготовлення продукції, але коли носій потенціалу вже сформовано, зовнішні фактори можуть лише обмежувати рівень використання виробничого потенціалу суб’єкта господарювання.

Вплив внутрішніх факторів проявляється при реформуванні носія потенціалу, а саме внаслідок чинників:

1. Конструкція виробу (в залежності від самої продукції) може полягати в потужності, продуктивності, споживанні енергії, напрямках удосконалення та розширення можливостей виробу, зовнішньому вигляді, зручності, довговічності, тобто чи має продукція потенціал розвитку.

2. Технологія виготовлення продукції визначається рівнем науково-технічної бази суб’єкта господарювання та масштабом виробництва (масове, серійне, одиничне), тобто повинна мати потенціал розвитку та вдосконалюватися в напрямку зниження собівартості, енергоємності, економії цінних матеріалів, підвищенні рівня автоматизації.

3. Парк обладнання має свій прояв через вимоги технології до виготовлення та якості продукції, моральне та матеріальне зношення.

Фактори внутрішнього впливу проявляються через виявлення конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

4.2. Етапи проведення реформування виробничого потенціалу суб’єкта господарювання

Реформування виробничого потенціалу (РВП) існуючого підприємства здійснюють в наступній послідовності:

Оцінка необхідності й можливості реалізації РВП

2. Уточнення проміжних цілей, необхідних ресурсів і визначення потрібних властивостей носія потенціалу

3. Формування складу групи виконавців циклу підготовчих робіт

4. Аналіз стану складових елементів носія виробничого потенціалу за системами, групами та окремими об’єктами

5. Розробка плану-графіку, сітьової або іншої моделі процесу зміни виробу, технології, складу обладнання та формування нового носія.

6. Розробка програми РВП

7. Реалізація програми РВП.

4.3. Особливості формування виробничого потенціалу

Базою загальносистемного потенціалу будь-якого підприємства є виробничий (операційний) потенціал. Характер виробничих (операційних) процесів визначає відносну роль живої праці, споруд, устаткування, фінансових ресурсів і сировини в процесі формування можливостей розвитку підприємств, а специфіка організації виробництва зумовлює структурно-функціональні характеристики потенціалу сучасних підприємств.

Формування потенціалу підприємств передбачають, перш за все, врахування двох аспектів:

Галузевий розподіл – є традиційним для економіки країни;
Ресурсне виокремлення відтворює найпоширеніший підхід до категорії «потенціал».

Залежно від ролі того чи іншого фактора (ресурсу) у досягненні цільових орієнтирів розвитку підприємств усі види бізнесу можна умовно розділити на машино-, трудо-, матеріало- та енергодомінаційні.

Ядром машинодомінаційних виробництв є процеси, що в них працівники виконують обслуговувальні, контрольні та інші другорядні операції. За таких процесів матеріали відіграють пасивну роль як легкодоступні стандартні ресурси. Прикладом такого типу виробництва може служити добувна промисловість (вугільна, гірничо-рудна), хімічна промисловість, підприємства важкого машинобудування тощо.

Аналогічно, в трудодомінаційних виробництвах верстати, устаткування, транспортні засоби та інші елементи основних фондів служать допоміжними засобами для ручних виробничих процесів. У таких сферах бізнесу основу потенціалу підприємств становить чисельність, освітньо-кваліфікаційний рівень і вікова структура персоналу. При цьому матеріали та сировина знову ж таки відіграють другорядну пасивну роль, бо стандартна сировина обробляється тут ручним способом. До таких підприємств можна віднести більшість організацій сфери обслуговування: громадського харчування, побутових послуг тощо.

Існування матеріалодомінаційних виробництв обумовлене унікальними характеристиками матеріалів і сировини, якість та специфічні властивості котрої безпосередньо обумовлюють конкурентоспроможність продукції на ринку. При цьому унікальні матеріали чи сировина можуть оброблятися як вручну, так і з використанням техніки. Як приклад можна назвати підприємства харчової промисловості.

Енергодомінаційні виробництва формують специфічну групу організацій, довгострокова ефективність та швидкість розвитку яких залежить від їхнього забезпечення енергоносіями. Усі інші компоненти підприємницької діяльності, по суті, не відіграють активної ролі, але створюють умови для найліпшого використання енергоносіїв (електроенергетика, нафтохімічна промисловість тощо).

У виробництвах, наближених до капіталодомінаційних, підвищення продуктивності праці спричинятиме зниження питомої трудомісткості продукції, але майже не впливатиме на виробничий потенціал (не зростатимуть виробничі потужності, не поліпшуватиметься ефективність їхнього використання, не зростатиме фондовіддача). Однак поліпшення використання основних фондів на таких підприємствах спричинятиме збільшення обсягів виробництва та зниження на цій основі питомих затрат живої праці. У трудодомінаційних виробництвах ситуація протилежна — підвищення ефективності використання основного капіталу підприємства не змінить його потенціалу, який залежить від затрат живої праці, проте зростання продуктивності праці підвищуватиме ефективність використання основного капіталу. Крім того, в цих двох типах виробництв потреба в сировині та матеріалах змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. Унаслідок цього за підвищення продуктивності праці зростає відношення витрат матеріалів до затрат праці, а підвищення ефективності основного капіталу спричинятиметься до збільшення відношення витрат матеріалів до ефективних витрат основного капіталу. У зазначених процесах зниження питомих витрат матеріалів спричинятиме тільки зменшення сукупних витрат, а не підвищення ефективності використання інших чинників або виробничих операцій у цілому.

Сучасна практика господарювання досить багатогранна, що унеможливлює однозначне встановлення ключових факторів довгострокового успіху підприємств. Наприклад, у видобувних галузях, де в основному відбуваються капіталодомінаційні процеси, зміна вмісту корисних мінералів у породі може стати головним джерелом істотних змін продуктивності праці та ефективності використання основного капіталу.

При формуванні потенціалу сучасних підприємств слід враховувати фактор розташування, який відіграє вирішальну роль у певних сферах бізнесу (наприклад, туристичному, підприємствах ринкової інфраструктури). За таких умов організацію орієнтовано на надання стандартних послуг широкому колу споживачів за допомогою традиційних технічних засобів з використанням звичайних матеріалів, а вибір такої організації споживачем здійснюється на підставі його міркувань щодо територіальної віддаленості, рівня якості стандартних послуг та інших (можливо, й неформальних) чинників.

У цілому проблема територіального розташування підприємства розв’язується з урахуванням: витрат на поставку сировини; витрат на збут готової продукції; специфіки технологічного процесу. Останнє обумовлює і конкретне місце розташування підприємства — ближче до споживача чи до постачальника сировини. Наприклад, якщо в процесі виробництва вага готових виробів зменшується проти ваги сировини і матеріалів, то підприємство слід розмістити поблизу постачальника, оскільки витрати на доставку сировини перевищуватимуть витрати на збут продукції (доставку до споживача). Навпаки, якщо виробничий процес призводить до зростання ваги готової продукції проти сировини і матеріалів, то таке підприємство необхідно створити поблизу споживачів - наприклад, броварні чи заводи безалкогольних напоїв, де в процесі виробництва пива чи напоїв до води додаються сухі компоненти та концентрати.

У цілому проблему місця розташування бізнесу доцільно розв’язувати з урахуванням системи таких факторів (рис. 4.1).

Оптимальним місцем розташування підприємства буде таке, котре забезпечить найліпший компроміс між перевагами та недоліками цих основних факторів. З метою формалізації управлінського вибору можна рекомендувати використання математичних методів та експертних систем.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Закономірності формування та розвитку виробничого потенціалу підприємства.

2. Взаємозв’язок структурних елементів потенціалу підприємства.

Рисунок 4.1. Система факторів, що зумовлюють вибір місця розташування підприємства

Питання для дискусій

1. Чи існують розбіжності при досягненні цільових орієнтирів розвитку потенціалу машино-, трудо-, матеріало- та енергодомінуючих підприємств?

2. Які фактори зумовлюють вибір місця розташування підприємства?

3. Які особливості формування потенціалу підприємств можна віднести до галузевих?

4. Яка ресурсна сегментація присутня для потенціалу вітчизняних підприємств?

Література [1, 4, 11, 16, 18, 19, 41, 51, 59, 64]

ТЕМА 5. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо розкриття сутності конкурентоспроможності потенціалу підприємства, рівнів, особливостей та методів його оцінювання.

План

5.1. Сутність конкурентоспроможності потенціалу підприємства

5.2. Особливості та рівні та оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

5.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

5.1. Сутність конкурентоспроможності потенціалу підприємства

В сучасній конкурентній боротьбі перемагає той, хто аналізує та змагається за свої конкурентні позиції. Щоб вижити у цій боротьбі, кожне підприємство має поставити перед собою завдання підвищувати рівень конкурентоспроможності не лише своєї продукції, а й підприємства та його потенціалу.

Конкуренція (від лат. concurere - зіштовхуюсь) – економічний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби між підприємствами, що виступають на ринку, з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різноманітних потреб покупців і

Конкурентоспроможність – це здатність об’єкта, що характеризується ступінню реального чи потенційного задоволення ним певної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку. В свою чергу, конкурентоспроможність – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкурентної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Конкурентоспроможність підприємства – це комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відображає ступінь переваги сукупності оціночних показників його діяльності, що визначають успіх підприємства на певному ринку за певний проміжок часу, по відношенню до сукупності показників конкурентів.

Конкурентний статус підприємства – це його позиція у конкурентній боротьбі, своєрідний визначник його положення на ринку.

Конкурентні переваги – це характеристики, властивості товару або торгової марки, які створюють для підприємства певні переваги над прямими конкурентами.

Найбільш значними в 90-х роках були дослідження професора Гарвардської школи бізнесу М. Портера, який розробив теорію конкурентних переваг. Він визначає, що конкурентні переваги, якими може володіти підприємство, поділяються на 2 основні види: більш низькі ціни (за рахунок низьких витрат); диференціація товарів.

Залежно від конкурентних переваг та сфери конкуренції М. Портер виділяє наступні типи стратегії фірми (рис. 5.1).

	Конкурентні переваги
Сфера конкуренції	Малі витрати	Диференціація
	Лідер в економії витрат	Диференціація товару
	Концентрація на витратах	Фокусування диференціації

Рисунок 5.1. Конкурентні переваги та відповідні типи стратегій за М. Портером

«Лідер в економії витрат» виготовляє продукцію невисокої, але задовільної якості, однак собівартість його продукції нижча ніж у підприємства, яке спеціалізується на диференціації товару.
Підприємство, яке більше уваги приділяє диференціації товару, пропонує широкий вибір високоякісної продукції.
«Концентрація на витратах» передбачає, що підприємство пропонує прості й стандартні товари з малими витратами і низькими цінами.
«Фокусування диференціації» — це пропонування підприємством на ринок товару, на якому був зроблений акцент, за високою ціною.

5.2. Особливості та рівні оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства має певні особливості:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною властивістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенціальних).

2. Поняття це відносне, тобто буде мати різний рівень по відношенню до різних конкурентів.

3. Визначається конкурентоспроможність потенціалу підприємства продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. І взагалі рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових елементів, у першу чергу — продукції, а також визначається конкурентоспроможністю галузі та країни.

Розрізняють наступні рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Залежно від глобалізації цілей дослідження:

І. Світове лідерство;

ІІ. Світовий стандарт;

ІІІ. Національне лідерство;

IV. Національний стандарт;

V. Галузеве лідерство;

VІ. Галузевий стандарт;

VІІ. Пороговий рівень (якщо підприємство знаходиться нижче порогового рівня, його потенціал вважається неконкурентоспроможним).

Залежно від фокусування на функції управління:

Для підприємств першого рівня характерно розглядати організацію апарату управління як внутрішньо нейтрального елементу потенціалу. Роль керівника зводиться до випуску продукції, не піклуючись про проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Уважається зайвим зміна конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не враховуються зміни ринкової ситуації та потреби споживачів.

Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, які встановлені його основними конкурентами.

Якщо керівники підприємства розуміють свої переваги в конкуренції на ринку дещо по-іншому, ніж їхні основні суперники, та намагаються не дотримуватися загальних стандартів виробництва, які встановилися в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На цих підприємствах виробнича складова потенціалу підлягає сильному впливу з боку елементу управління, що сприяє її розвитку та вдосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу і виявляються попереду конкурентів на довгий час.

Діагностика конкурентоспроможності підприємства здійснюється у певній послідовності (рис. 5.1).

5.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності спрямована на чотири їх головні класифікаційні ознаки: напрямок формування інформаційної бази; спосіб відображення кінцевих результатів; можливість розробки управлінських рішень; спосіб оцінки.

У табл. 5.1 представлені методи оцінки конкурентоспроможності із зазначенням класифікаційної ознаки та групи до якої вони належать.

У розрізі цих класифікаційних ознак виокремлюються: критеріальні (К) та експертні (Е); графічні (Г), математичні (М) та логістичні (Л); одномоментні (О) та стратегічні (С); індикаторні (І) та матричні (таблині) (Т) методи оцінки конкурентоспроможності.

Математичні методи базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка.

Рисунок 5.1 Етапи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

Логістичні методи є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують одномоментні та стратегічні методи оцінки.

Одномоментні методи — це, по суті, статичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розроблення заходів на перспективу.

Стратегічні методи уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розроблення стратегічних заходів з поліпшення цього потенціалу.

За способом оцінки виділяють індикаторні та матричні методи.

Індикаторні методи. Вони ґрунтуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта.

Таблиця 5.1. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Метод оцінки конкурентоспроможності	Класифікаційна ознака
	1	2	3	4
Теорія конкурентних переваг М. Портера	К	Г	С	М
Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж-Ж. Ламбена	К	Г	С	М
SWOT-аналіз	Е	Г	С	М
Модель аналізу Мак-Кінсі 7S	К	Г	С	М
Метод вивчення профілю об’єкта	Е	Г	О	І
Метод набору конкурентоспроможних елементів	К	Г	С	І
Графічна методика Зав’ялова	Е	Г	О	І
Аналіз конкурентоспроможності за системою 111—555	Е	М	О	І
Формалізований метод Іванова	К	М	С	І
Методика Ансофа щодо КСФ	К	М	О	І
Методика Градова щодо детермінантів «національного ромбу»	К	М	О	І
Метод американської асоціації управління	Е	М	О	І
Метод порівнянь	Е	М	О	І
Метод рангів	Е	М	С	І
Метод інтегрального критерію	К	М	О	І
Метод таксономічного показника	К	М	О	І
STEP-аналіз	Е	Л	С	М
SPACE-аналіз	К	Л	С	М
GAP-аналіз	К	Л	С	І
LOTS-аналіз	К	Л	С	І
PIMS-аналіз	К	Л	С	І

Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта.

Конкурентоспроможність товару – це ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності товару (рис. 5.2).

Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Рисунок 5.2. Параметри та показники конкурентоспроможності товару

Інтегральний показник (індекс) конкурентоспроможності продукції (І кс) визначається наступним чином:

де РЯфакт, РЯбаз – рівень якості продукції відповідно товару та товару – еталону (підприємства-лідера), що приймається за базовий;

Сфакт, Сбаз – рівень собівартості продукції відповідно товару та товару – еталону.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії багатьох чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів (рис. 5.3).

Рисунок 5.3. Етапи оцінки інтегрального рівня конкурентоспроможності товару

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Сучасний моніторинг рівня конкурентоспроможності потенціалу вітчизняних підприємств.

2. Математичні та логістичні методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

3. Різноманіття матричних методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Питання для дискусій

1. У чому має прояв методологічна складність визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства?

2. Чи можна ототожнювати поняття «конкурентоспроможність потенціалу підприємства» та «конкурентні позиції підприємства»?

Література [4, 11, 18, 19, 38, 43, 47, 55].

ТЕМА 6. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо модифікацій вартості в процесі оцінки потенціалу, особливостей, сфер застосування та принципів оцінки потенціалу підприємства.

План

6.1. Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

6.2. Поняття вартості та її модифікації

6.3. Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства

6.1. Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

Підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями:

користністю для покупця, що виявляється в користуванні та відповідає задоволенню потреби в одержанні доходів. Якщо потенціал підприємства не становить цінності і, отже, підприємство не приносить доход власнику, воно втрачає для нього свою корисність і підлягає продажу. В той же час, якщо хтось інший бачить нові способи його використання і реалізації сформованого потенціалу, то підприємство стає товаром;
витратами на створення (формування). Дана властивість означає, що одержання доходу, відтворення елементів потенціалу або формування альтернативного бізнесу, нового підприємства супроводжується певними витратами.

Разом з тим, підприємство як об’єкт ринкових угод, характеризується і низькою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:

по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюється з метою віддачі в майбутньому.
по-друге, підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи.

по-третє, потреба і цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі.

Механізм процесу оцінки, відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, регламентується Національним Стандартом №1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав” і включає наступні процедури:

1. Підготовчий етап (ознайомлення з об’єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої здійснюється оцінка, визначення бази оцінки, надання замовнику пропозицій із приводу істотних умов договору на проведення оцінки).

2. Укладення договору на проведення оцінки.

3. Ознайомлення з об’єктом оцінки, збирання та опрацювання вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

4. Ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.

5. Вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування.

6. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів.

7. Складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.

8. Доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати. Так, вищезгаданим Законом “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, регламентуються обов’язкові випадки проведення вартісної оцінки:

створення підприємства на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;
реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);
виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка крмунального майна);
визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;
приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного иайна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;
переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;
оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;
передачі майна під заставу;
визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;
в інших випадках за рішенням суду або в зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Крім цих обов’язкових випадків, оцінка може здійснюватися також з метою:

формування статутного фонду господарчого товариства (без пайової участі держави);
розробки плану розвитку підприємства;
оцінки ефективності управління;
вибору варіанта розпорядження власністю;
обґрунтування ціни куплі-продажу або підприємства йтго частки;
перевірки фінансової дієздатності позичальника;
установлення розміру страхового внеску і страхових виплат;
перевірки обґрунтованості котирувань цінних паперів;
перевірки доцільності інвестиційних вкладень і ін.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;
забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;
можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;
можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологія оцінки - це послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Базуючись на визначенні поняття потенціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень вартості елементів складових потенціалу. Але визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим способом і великою мірою умовності, оскільки для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або рівень її складності визначаються знаннями, практичними навичками й іншими людськими особливостями, такими як спритність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються вимірюванню.

Отже, потенціал підприємства доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, які залежать від природи самого показника, та застосовувати чи то вартісну оцінку, чи то натуральну, чи то зовсім іншу — евристичну. Основою їх визначення є співвідношення результату з масою ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу мають уможливлювати порівняльну оцінку як ефективності використання різноманітних елементів потенціалу одного підприємства, так і різних виробничих систем.

Оцінка вартості потенціалу підприємства — це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Структурно-логічну схему формування вартості потенціалу підприємства та його складових показано на рис. 6.1.

Рисунок 6.1. Структурно-логічна схема формування вартості потенціалу підприємства та його складових

6.2. Поняття вартості та її модифікації

Вартість – це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт. Незважаючи на явну близькість, в теорії оцінки заведено розрізняти поняття вартості, витрат і ціни.

Вартість — це міра того, скільки гіпотетичний покупець готовий заплатити за оцінювану вартість.

Витрати — це міра затрат, необхідних для того, щоб створити об’єкт, подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають (дорогий об’єкт може мати низьку корисність і відповідно невисоку вартість).

Ціна — це історичний факт, який відображає витрати на купівлю подібних об’єктів за колишніми угодами, а також теперішній факт відображення ціни пропонування продавця. Ціни колишніх угод і ціни продавця не обов’язково бувають обґрунтованою мірою вартості на дату оцінки.

У Національному стандарті №1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України, види вартості, класифіковані за такими ознаками:

за ступенем ринковості (ринкова, неринкова);
за цілями оцінки (споживча, інвестиційна, спеціальна, страхова, заставна, оподаткована, утилізаційна);
за характером аналога (заміщення, відтворення);
за принципами бухгалтерського обліку (балансова, залішкова, справедлива);
залежно від перспектив розвитку підриємства (вартість діючого підприємства, ліквідаційна).

Відповідно до операційних потреб і функціонального призначення розрізняють наступні види вартості:

- вартість в обміні (ринкова, ліквідаційна, заставна, орендна, страхова);

- вартість у користуванні (інвестиційна, балансова, податкова, заміщення (відтворення)).

Ринкова вартість – це розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.

Споживча вартість (аналогічна поняттям - внутрішня, фундаментальна вартість) – еквівалент цінності, яку конкретна власність має для певного суб’єкта, на підставі чого можна реально оцінити даний вид вартості об’єкта.

Інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки. Фактично ця вартість визначає індивідуальні (суб’єктивні) переваги інвестора.

Спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки.

Страхова вартість – вартість влаасності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв’язку з витратою або пошкодженням застрахованих активів.

Оподатовувана вартість – вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподаткування власності.

Заставна вартість – вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов’язань.

Утилізаційна (скрапова) вартість – вартість об’єкта власності (за винятком земельної ділянки), визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об’єкт, без додаткового ремонту.

Вартість відтворення – це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки.

Вартість заміщення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’кта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

Балансова вартість – витрати на будівництво або придбання об’єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Первісна вартість – це історична вартість об’єкта на момент введення в експлуатацію. Відновлювальна вартість – вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається в процесі переоцінки основних фондів.

Залишкова вартість – балансова вартість об’єкта власності за вийнятком усіх видів зносу.

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу.

Вартість діючого підприємства – це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого.

Ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умов продажу об’єкта оцінки.

Вартість в обміні — це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку та визначається на основі реальних економічних факторів, тому її називають об’єктивною вартістю.

Неринкова вартість (неринкова нормативно-розрахункова) формується на основі методик і нормативів, затверджених відповідними державними установами (наприклад, за нарахування податків, страхових внесків, мита та ін.).

Ліквідаційна вартість — це грошова сума, яку реально можна отримати від продажу оцінюваної власності, коли бракує часу для проведення адекватного маркетингу і визначення її ринкової вартості.

Орендна вартість — розрахункова величина вартості об’єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. За базу орендної вартості беруть переважно ринкову вартість об’єкта нерухомості за умови дальшого його використання в такий самий спосіб, що і на дату оцінення.

Вартість у користуванні — це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб’єктивною вартістю.

Залишкова вартість заміщення — сумарна величина ринкової вартості земельної ділянки за її подальшого такого самого використання та вартості заміщення розташованих на ділянці будинків і споруд з урахуванням усіх видів їх зносу (знецінення). Цей різновид вартості заміщення використовується як база оцінки об’єктів нерухомості спеціального призначення, які не мають ринкового попиту.

Митна вартість — еквівалент вартості імпортованих об’єктів, що використовується для розрахунків мита, зборів та інших митних і пов’язаних з ними платежів.

Кожен із перелічених видів вартості чи то в обміні, чи то в користуванні має певну галузь застосування та обмеження.

Вибір тієї чи іншої модифікації вартості залежить від особливостей об’єкта, поставленої мети та порядку оцінки.

6.3. Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства

Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:

1) принципи, які базуються на уявленнях користувача;

2) принципи, пов’язані з використанням майна;

3) принципи, які пов’язані з ринковим середовищем;

4) принцип найліпшого і найефективнішого використання.

До складу принципів, які базуються на уявленні користувача, включають наступні принципи:

- корисності. Об’єкт власності має вартість тільки за умов його корисності для потенційного власника або користувача. Під корисністю в даному випадку розуміють здатність об’єкта оцінки задовольняти потребу оцінювача в даному місці та протягом даного періоду часу;

- заміщення. Всі об’єкти оцінки, незважаючи на їхню розмаїтність, є порівнюваними з точки зору своєї здатності задовольняти певні потреби оцінювача або генерувати йому доход. Тому за придбання об’єкта не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об’єкта також корисності, який продається на ринку. Принцип заміщення дає можливість установити верхню межу вартості оцінюваного майна;

- очікування передбачає, що вартість об’єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.

Група принципів, пов’язаних з використанням майна, складається з принципів:

- факторів виробництва. Об’єкт власності є економічною системою, прибутковість якої визначається чотирма факторами виробництва: управлінням, працею, капіталом і землею. Тому для оцінки об’єкта власності потрібно знати частку (внесок) кожного фактора у формуванні доходу всієї системи;

- залишкової продуктивності. Кожний з розглянутих вище факторів повинний бути оплачений (компексований) з чистого доходу, що створюється завдяки використанню об’єкта власності (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Фактори виробництва та їх компенсація

№ з/п	Фактор	Компенсація
1	Праця	Заробітна плата
2	Капітал	Прибуток
3	Управління	Прибуток, заробітна плата менеджерів
4	Земля	Рента (податки, орендна плата)

Оскільки земля фізично нерухома, то праця, капітал і менеджмент повинні бути залученими до неї. Це означає, що спочатку повинні бути компенсовані “залучені” фактори, а потім залишок доходу виплачується власнику землі як рента. Таким чином, залишкова продуктивність визначається як чистий доход, віднесений до земельної ділянки, після того як компенсується залучення менеджменту, праці та капіталу;

- внеску. Внесок фактора – це частка вартості, на яку збільшується або зменшується вартість об’єкта оцінки Таким чином, будь-які додаткові елементи до об’єкта оцінки доцільні тільки за умов, що одержуваний приріст вартості об’єкта перевищує витрати на придбання цих елементів.

- віддачі - в міру додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі), після чого темпи зростання дохідності починають уповільнюватися аж доти, доки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси;

- збалансованості (пропорційності). Будь-якому об’єкту оцінки відповідають оптимальні суми факторів виробництва, при взаємодії яких досягається максимальна вартість цього об’єкта (точка рівноваги факторів). Диспропорції виникають тоді, коли об’єкт оцінки характеризуються недостатніми удосконаленнями або переоснащений відповідно до умов і характеру діяльності.

Група принципів, пов’язанихз ринковим середовищем, включає:

- принцип попиту та пропозиції (відповідності) – відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропозицій та попиту на подібне майно. Якщо об’єкт оцінки не відповідає ринковим стандартам за технічним, технологічним рівнем, рівнем доходності або іншими вимогами, що висуваються до подібного майна за сучасних умов у даній місцевості, то його ціна буде нижче за середньоринкове значення;

- принцип конкуренції – означає, що коли прибуток на ринку аналогічних об’єктів власності перевищує рівень, необхідний для компенсації факторів виробництва, привабливість такого ринку зростає, загострюється конкуренція і, в свою чергу, знижується середній рівень чистих доходів;

- принцип зміни вартості – означає, що вартість об’єкта оцінки, як правило, змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, що підвищують або знижують ступінь корисності такого об’єкта.

Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об’єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об’єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Якісні та кількісні методи оцінки потенціалу підприємства.

2. Системні та інтегральні методи оцінки потенціалу підприємства.

3. Модифікації вартості, що використовуються в оціночній діяльності.

Питання для дискусій

1. Чому в оціночній діяльності використовуються різні модифікації вартості нерухомості?

2. Як теоретично обґрунтувати алгоритм формування вартості потенціалу підприємства?

3. Чи існує універсальна модель оцінки потенціалу підприємства та його складових елементів?

4. Взаємодія яких факторів визначає вибір найліпшого й найефективнішого варіанта використання потенціалу підприємства?

Література [4, 11, 18, 19, 36].

ТЕМА 7. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо використання часової оцінки грошових коштів при оцінюванні потенціалу підприємства, сутності витратного, результатного та порівняльного підходів при оцінюванні потенціалу підприємств, виявлення їх переваг та недоліків.

План

7.1 Методологія визначення вартості потенціалу підприємства

7.2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства

7.3 Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

7.4 Результатна оцінка потенціалу підприємства

7.5 Порівняння підходів до оцінки потенціалу підприємства

7.1. Методологія визначення вартості потенціалу підприємства

Оцінка вартості потенціалу підприємства безпосередньо пов’язана з теорією зміни вартості грошей у часі, тому що:

по-перше, існує певний часовий лаг між моментом вкладання коштів у підприємство як об’єкт оцінки та моментом отримання доходів від користування ним як товаром;
по-друге, існування такого часового лагу обумовлює необхідність урахування як інфляційних очікувань, так і ризику неотриманні прогнозованих доходів;

Тому для нівелювання впливу фактору часу та забезпечення порівнянності вартісних показників, які прогнозуються на різні моменти часу, в теорії зміни вартості грошей застосовується часова оцінка грошових потоків. Процедура проведення такої оцінки ґрунтується на певних припущеннях:

грошовий потік – це грошові суми, що виникають в певній хронологічній послідовності;
грошовий потік, в якому всі суми розрізняються за величиною, називають звичайним грошовим потоком;
грошовий потік, в якому всі суми рівновеликі та виникають через одинакові проміжки часу, називають аннуітетом;
грошовий потік може виникати наприкінці, на початку та всередині періоду;
дохід, одержуваний на інвестований капітал, з господарського обороту не вилучається, а приєднується до основного капіталу;
часова оцінка грошових потоків враховує ризики, пов’язані з інвестуванням;
ризик – це вірогідність отримання в майбутньому доходу, що співпадає з прогнозною величиною;
ставка доходу на інвестиції – це співвідношення між чистим доходом і вкладеним капіталом.

Залежно від умов розв’язання конкретного практичного завдання вартість об’єкта нерухомості чи земельної ділянки формується або колишніми витратами на створення (упорядкування) об’єкта, або вартістю сучасних чи майбутніх грошових потоків, очікуваних від його використання.

Часова оцінка грошових потоків передбачає використання шести стандартних функцій складного процента, або шести функцій грошової одиниці (табл. 7.1):

майбутня вартість одиниці (складний процент);
поточна вартість одиниці (дисконтування);
поточна вартість аннуітета;
періодичний внесок на погашення кредиту;
майбутня вартість аннуітета;
періодичний внесок до фонду накопичення.

Існують різні класифікації численних методів і способів оцінки вартості підприємства і його майнового потенціалу. діяльності: поєднує три загальновизнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами та прийомами:

доходний підхід;
порівняльний (ринковий) підхід;
підхід з погляду аккумуляції активів – майновий (для підприємства як цілісного майнового комплексу) або витратний (якщо мова йде про оцінку окремих активів).

Якщо оцінка проводиться з позицій ефективності понесення витрат на створення об’єкта чи упорядкування земельного масиву, то вартість об’єкта оцінюється постфактум.

Коли враховується тільки теперішня ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то можна казати про поточну оцінку вартості об’єктів.

У тому разі, коли визначають майбутню корисність від господарського використання об’єкта, тобто обчислюють розмір чистого потоку капіталу, що буде отриманий інвестором-власником від експлуатації об’єкта, можлива вартість об’єкта розраховується аналітиком апріорно.

Якщо враховується тільки минулий час, то методи зараховуються до групи витратних; якщо тільки дійсний час — до порівняльних (ринкових); якщо до уваги береться тільки майбутній час — до групи результатних (дохідних).

Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки потенціалу наведено на рис. 7.1.

Економічна сутність указаних підходів до оцінки полягає в наступному:

- витратний (майновий) — визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання;

- порівняльний (ринковий) — визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод;

Таблиця 7.1 Економічна сутність шести функцій грошової одиниці

Функція грошової одиниці	Економічна сутність	Сфера використання в оціночній практиці
Майбутня вартість грошової одиниці (F1)	Відображає зростання грошової одиниці, покладеної на депозит. Відсоток нараховується на початкову суму та відсотки, нараховані раніше	Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з його теперішньої ринкової вартості
Нагромадження грошової одиниці за період (F2)	Показує майбутню вартість серії регулярних однакових платежів за певний період за відповідної відсоткової ставки	Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з величини платежу у серії виплат і часу їх здійснення
Фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу) (F3)	Показує суму первинного інвестування, необхідну для нагромадження грошової одиниці з урахуванням нарахованих відсотків	Визначення щорічної суми, необхідної для відшкодування інвестицій у купівлю нерухомості
Поточна вартість грошової одиниці (F4)	Показує теперішню вартість грошової одиниці, яку очікується отримати у майбутньому	Приведення майбутніх грошових доходів від експлуатації об’єкта до теперішньої (поточної) вартості. Розрахунок поточної величини грошової суми, яку буде отримано в майбутньому від продажу об’єкта
Поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету)(F5)	Дає змогу визначити теперішню вартість через серію однакових майбутніх платежів	Розрахунок майбутніх однакових грошових надходжень
Коефіцієнт амортизації грошової одиниці (F6)	Служить для розрахунку періодичних платежів за основну суму боргу та відсотки за нього	Використовується за визначення вартості об’єкта, придбаного за рахунок кредитних ресурсів

Рисунок 7.1. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його потенціалу

- результатний (дохідний) — оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Слід також приділити відповідну увагу чинникам, що формують вартість потенціалу підприємства. Сукупність їх доцільно подати у вигляді трьохрівневої ієрархічної системи (рис. 7.2).

Залежно від технології оцінки аналіз названих чинників проводиться з різних позицій. Так, у разі визначення вартості потенціалу витратними методами основна увага приділяється витратним чинникам, хоч беруться до уваги і чинники оточення та (частково) функціональні характеристики об’єкта. За оцінки потенціалу порівняльними методами основна увага приділяється чинникам оточення та функціональним особливостям, а результати використання об’єкта та витрати на їх досягнення мають другорядний (допоміжний) характер. І нарешті, за визначення вартості потенціалу згідно з результатною концепцією найбільшого значення набувають саме результати використання об’єкта, а функціональні характеристики та чинники оточення мають допоміжний характер.

7.2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату.

Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Балансова вартість активів і зобов’язань підприємства внаслідок інфляції, змін кон’юнктури ринку, використовуваних методів обліку, як правило, не відповідають ринковій вартості, тому перед оцінювачем постає задача проведення коригування балансу підприємства.

Рисунок. 7.2. Ієрархія чинників, що формують вартість об’єкта оцінки

Попередньо проводиться оцінка обґрунтованої ринкової вартості кожного активу балансу окремо, потім визначається поточна вартість зобов’язань. Різниця між вартістю всіх активів та зобов’язань (або сумою залученого капіталу) визначає вартість об’єкта.

Застосування даного підходу доцільне у випадках необхідності переоцінки основних засобів, завдань поточного управління, оцінки об’єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета інвестора – не отримання доходу (лікарні).

Сфера застосування методу чистих активів – оцінка вартості підприємств, що знаходяться в стані:

припинення діяльності,
перепрофілювання діяльності;
банкрутства.

Вартість даних підприємств приймається рівною вартості їх чистих активів.

Сфера застосування методу ліквідаційної вартості:

банкрутство або ліквідація підприємства;
санація підприємства;
фінансування реорганізації підприємства або фінансування підприємства-боржника;
розробка плану погашення заборгованості підприємства, що опинилось під загрозою банкрутства;
проведення експертизи заявок на купівлю підприємства-боржника;
аналіз та виявлення можливості виділення окремих виробничих потужностей підприємства в окремі самостійні організації.

Ліквідаційна вартість підприємства розраховується шляхом вирахування зі скорегованої вартості всіх активів суми поточних витрат, пов’язаних з ліквідацією підприємства, а також суми всіх зобов’язань.

Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, нестабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

7.3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу припускає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані при наявності досить сформованого фінансового ринку.

Умови застосування порівняльного підходу:

1) наявність активного фінансового ринку (інформація про угоди);

2) відкритість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної для оцінки;

3) наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію (формування банку даних).

Порівняльний підхід припускає використання наступних методів:

Метод компанії-аналога або метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій подібних компаній. Інвестор може інвестувати або в аналогічні компанії, або в оцінювану.
Метод угод або метод продаж орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакету акцій, заснований на визначені мультиплікаторів на базі фінансового аналізу і прогнозування. При використанні методу необхідно вносити корективи щодо вартості підприємства, отриманої за допомогою мультиплікаторів, на інші фактори – неопераційні активи, надлишок (недолік) власних коштів, країновий ризик тощо.
Метод галузевих коефіцієнтів або галузевих співвідношень заснований на залежності між ціною продажу та певним показником (при аналізі практики продажів бізнесу в галузі) та використовується для оцінки малих компаній і носить допоміжний характер.

Враховуючи, що абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків у цьому разі можна показати формулою:

(7.1)

де ki — коригувальний коефіцієнт за і-м параметром об’єкта; n — кількість параметрів розбіжності, що використовуються у порівнянні.

Оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори — це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою та показують співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою.

7.4. Результатна оцінка потенціалу підприємства

Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів - потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Доходний підхід використовує поняття «приплив» та «відплив» капіталу (грошового потоку) (cash flow – inflow and outflow). Грошовий потік - це сума чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел.

Таблиця 7.2 Методи розрахунку ставки дисконту

Назва методу	Загальна характеристика	Технологія розрахунку	Специфіка використання
1	2	3	4
Метод кумуля-тивної побудови	Передбачає сумування безризикової ставки з усіма компенсаці-ями за ризик, яким переобтяже-ний об’єкт оцінки	де rбаз — базова безризикова ставка дисконту; ki — компенсація за і-й ризик; n — кількість врахованих ризиків	Безризикова ставка дорівнює депозитній ставці комерційних банків з урахуванням того, що: 1) депозит є валютним; 2) сума депозитного вкладу співмірна з розміром чистого операційного потоку капіталу; 3) термін отримання чистого операційного потоку капіталу від використання об’єкта співмірний зі строком депозитного вкладу; 4) умови депозиту відповідають угодам з юридичними особами; 5) загальна безризикова дисконтна ставка розраховується як середня між аналітичними ставками провідних банків країни
Метод капіталь-них активів	Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу	, де rбаз — базова безризикова ставка дисконту;	До запропонованої формули, як правило, додаються індивідуальні поправки за конкретним об’єктом оцінки: компенсація за різницю в масштабах діяльності; компенсація за спеціальні види ризику тощо
Метод пов’яза-них інвестицій	1) для власного і позикового капіталу, 2) для складових елементів об’єкта, передбачає встановлення ставки дисконту за середньозваженою технологією	1) , де q — частка позикових джерел фінансування в загальній сумі капіталу підприємства; рk — середня дохідність позикового капіталу; ра — нормальна дохідність власного капіталу. 2) , де qзем — частка вартості землі у загальній вартості об’єкта; rзем — ставка дисконту для землі; qнер — частка вартості нерухомості у загальній вартості об’єкта; rнер — ставка дисконту для нерухомості; qn — частка вартості n-го елементу в загальній вартості об’єкта; rn — ставка дисконту для n-го елементу  — коефіцієнт системного ризику; ррин — середня дохідність ринку	Використовується за позикового фінансування купівлі та функціонування об’єкта оцінки або за наявності точних даних щодо всіх складових (конструкційних) елементів об’єкта

Продовження табл. 7.2

1

2

3

4 Метод середньо

зваженої вартості капіталу

Ставка дисконту встановлюється відповідно до рівня середньо-зважених витрат на капітал

,

де qп — частка кредиту в загальному обсязі фінансування об’єкта;

vп — кредитна ставка;

qв — частка власного капіталу в загальному обсязі фінансування об’єкта;

vв — вартість використання власного капіталу;

qn — частка

n-го джерела фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансування об’єкта;

vn — вартість використання n-го джерела фінансування

Використовується для приведення грошових потоків, визначених за моделлю сукупного капіталу

Метод внутріш-ньої норми доход-ності

Передбачає встановлення ставки дисконту відповідно до рівня внутрішньої норми дохідності капіталу інвестора

,

де СF+ — приплив капіталу підприємства за і-й рік (період);

CF – — відплив капіталу підприємства за і-й рік (період); n — кількість прогнозних періодів оцінки;

Fmi() — дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і-го періоду за попередньо встановленою ставкою  по відношенню до базового періоду.

Використовується за розрахунків мінімальної вартості об’єкта, яка відповідає нульовому бюджетуванню грошових потоків

Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об’єкта на один або декілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об’єкта. Таке перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів – ставки дисконту та коефіцієнта капіталізації.

Ставка дисконту – необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнювані за рівнем ризику об’єкти. Найбільш розповсюджені методи визначення ставки дисконту наведено в табл. 7.2.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації – це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об’єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому, Характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний, позиковий) і норму його повернення.

Для підприємства ставка капіталізації визначається як:

де r - ставка дисконту;

t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків.

Метод дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу підприємства на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта:

, (7.3)

де NCF — чистий приведений потік капіталу;

СF + — приплив капіталу підприємства за і-й рік (період);

CF – — відплив капіталу підприємства за і-й рік (період);

n — кількість прогнозних періодів оцінки;

Fmi — дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і-го періоду за попередньо встановленою ставкою r щодо базового періоду.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. Необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення капіталізації для нього. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів — отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1) загальний коефіцієнт капіталізації (overall capitalization rate);

2) коефіцієнт капіталізації власного капіталу (equity capitalization rate);

3) коефіцієнт капіталізації позикового капіталу (mortgage capitalization rate);

4) коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).

Методи визначення коефіцієнта капіталізації наведено на рис. 7.3.

У разі встановлення коефіцієнта капіталізації на рівні попередньо визначеної ставки дисконту передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені в часі. Тоді коефіцієнт капіталізації прирівнюється до ставки дисконтування виходячи з міркувань, що дисконт уже враховує всі види ризиків проекту, адекватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

Найпоширенішим є метод зіставного продаж, що базується на інформації про аналогічні об’єкти. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту. Основна практична проблема застосування цього методу полягає в неможливості повної та достовірної оцінки ефективності використання об’єктів-аналогів через закритий характер такої інформації.

Метод підсумовування передбачає врахування певних факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації: безризикова ставка капіталізації, компенсація за ризик об’єкта, компенсація за низьку ліквідність, компенсація за інвестиційний менеджмент, поправка на зміну прогнозованих ринкових умов.

Визначення норми відшкодування капіталу за прямолінійною схемою (метод Рінга) передбачає рівномірне повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням її реальної вартості.

Встановлення норми відшкодування за фактором фонду відшкодування передбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, тобто повернені суми з року в рік збільшуються, що можна виразити формулою. Використання такого методу уможливлює реінвестування повернутих сум капіталу від певного проекту за тією самою ставкою дохідності. Він використовується за рівновеликих періодичних платежів, отриманих від експлуатації об’єкта.

Рисунок 7.3. Методи визначення коефіцієнта капіталізації за оцінки вартості потенціалу підприємства

Інші методи побудови коефіцієнта капіталізації передбачають ознайомлення з таблицею щодо ризику різних груп інвестицій (табл. 7.3).

Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу.

Таблиця 7.3 Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій

Групи ризику	Тип інвестиції (інституції)	Коефіцієнт капіталізації, %
1	Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу	10
2	Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній	12,5
3	Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань	15
4	Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень	20
5	Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не потребує великих витрат	25
6	Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також у ті, що потребують незначних поточних вливань капіталу, мають високу конкурентоспроможність, а водночас високий ризик банкрутства	50
7	Вкладення капіталу в підприємство в одноосібного власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання послуг не потребує суттєвих витрат для поточного фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу	100

Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, скореговану на: суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту; величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта; зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкта.

Метод фінансових показників схожих підприємств використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації їх продукції.

Метод ринкового мультиплікатора визначає ставку капіталізації виходячи з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання.

7.5 Порівняння підходів до оцінки потенціалу підприємства

Кожен із названих підходів та спеціальних методів має свої переваги та недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки описаних оціночних концепцій наведено табл. 7.4.

Таблиця 7.4. Переваги та недоліки різних методологій оцінки потенціалу підприємства

Підхід	Переваги методів	Недоліки методів
1	2	3
Витратний підхід	Аналіз варіантів найліпшого та найефективнішого використання земельної ділянки Техніко-економічний аналіз можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень Остаточне збалансування величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним зі структурних елементів Оцінка об’єктів загальнодержавного чи унікального характеру Оцінка потенціалу за умови малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості землі тощо	Використання «колишньої» господарської інформації потребує їх приведення до одного часового періоду, механізм розрахунків у цьому аспекті не можна назвати досконалим Ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища Повністю випадають із кола досліджень індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта
Порівняльний підхід	Орієнтація на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом Достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати - Дає змогу врахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта, а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення попиту та пропонування, ціни на супутні об’єкти тощо)	Потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки Неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння Ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому Значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів Необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо (навіть з причин недостатності кваліфікаційного рівня аналітика)
Результатний підхід	Урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду, досягнутих результатів та сформованих ринкових умов Можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об’єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації	В аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація Аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб’єктивний характер Неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу

Прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами (залежно від кваліфікації аналітика). Кінцевий вибір величини вартості об’єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб’єктивної думки експерта. Гармонізація отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, — це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об’єкта. Висновок робиться на основі логічних науково-обґрунтованих висновків, які передбачають повторний аналіз вартісноутворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур тощо.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Порівняльна характеристика методичних підходів до оцінки потенціалу підприємства

2. Кошторисна основа методів витратного підходу

3. Вплив зносу на вартість об’єкта

4. Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

5. Методологія визначення норми відшкодування

Питання для дискусій

1. У чому має прояв методологічна складність визначення ставки дисконту?

2. У чому труднощі розрахунку коефіцієнта капіталізації?

3. Які переваги та недоліки мають витратні методи оцінки потенціалу підприємства?

4. Які переваги та недоліки мають дохідні методи оцінки потенціалу підприємства?

5. Які переваги та недоліки мають порівняльні методи оцінки потенціалу підприємства?

Література [4, 11, 18, 19, 36, 49].

ТЕМА 8: ОЦІНКА ВАРТОСТІ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД

Мета – набуття теоретичних знань студентами щодо особливостей, принципів та методів оцінювання об’єктів нерухомості, а також порядку їх оцінки в Україні.

План

8.1 Особливості нерухомого майна як об’єкта оцінки

8.2. Порядок організації грошової оцінки землі по Україні

8.3. Оцінка вартості землі

8.4 Методи оцінки вартості будівель і споруд

8.1 Особливості нерухомого майна як об’єкта оцінки

Об’єктивно необхідним базисом створення будь-якого підприємства, його цілісного майнового комплексу є земельна ділянка та розміщені на ній інші об’єкти нерухомості. Виробничі процеси всіх більшої частини суб’єктів господарювання переплітаються з природними, що зумовлює необхідність врахування природного чинника при визначенні потенціалу.

Нерухомість - об’єкти з фіксованим місцерозташуванням у просторі (наземній поверхні) та все, що з ними невід’ємно пов’язано над чи під землею. Інше тлумачення нерухомого майна – земля і земельні поліпшення, пов’язані зі зміною якісних характеристик земельних ділянок, зокрема, з розміщенням на них будинків, споруд, інфраструктури.

Земельна ділянка - частина земної поверхні, яка має фіксовані межі, характеризується визначеним місцерозташуванням, природними властивостями, певними фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристиками, котрі дозволяють використовувати її в економічних відносинах.

Цілісний архітектурний комплекс - сукупність об’єктів нерухомості, які нерозривно поєднані на функціональній, естетичній, культурній чи іншій основі; оцінка вартості одного з об’єктів як складової цілісного архітектурного комплексу не має сенсу з огляду на неможливість його окремого використання.

Будівлі - інженерно-архітектурні споруди, що створюють (чи використовують) приміщення для здійснення певних бізнес-процесів

Приміщення - частина внутрішнього об’єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з визначеними функціонально-технічними характеристиками

Споруди - будівельні об’єкти, призначені для здійснення спеціальних технічних процесів, а також усього комплексу супровідних процесів

Особливості землі як засобу виробництва, що впливають на її оцінку:

не є результатом праці;
просторово обмежена;
не замінюється іншими засобами виробництва;
має незмінне місцерозташування;
не схильна до зносу при правильному використанні;
територіально різноякісна;
кожна конкретна земельна ділянка характеризується специфічною тільки для неї корисністю;
майже у всіх сферах діяльності людини виступає як просторовий базис, тому нерозривно пов’язана з розташованими на ній об’єктами, тобто – поліпшеннями.

Будинки і споруди як об’єкти нерухомого майна також характеризуються особливостями:

нерозривно пов’язані із землею і не можуть бути переміщені в інше місце без заподіяння непоправної шкоди;
зношуються;
застосування в процесі їх оцінки узагальнюючих технічних характеристик – 1 м2 площі, 1 погонний метр, 1 м3 обєму тощо;
застосування середніх цін для оцінки аналогічних об’єктів на ринку нерухомості.
Принципи оцінки земельної ділянки наведені в табл. 8.1.

Таблиця 8.1 Принципи визначення вартості земельної ділянки

Назва принципу	Коротка характеристика	Пояснення
1	2	3
Корис-ності	Залежність вартості об’єкта оцінки від його здатності задовольняти вимоги власників	В економіці корисність визначається величиною, надійністю і строками грошового потоку від використання об’єкта в господарських цілях
Заміщення	Можливість альтерна-тивного вибору покупців об’єктів нерухомості чи земельних ділянок (при-близно однорідних за своєю корисністю), та означає, що вартість окремого об’єкта залежить від наявності на ринку і загальної кількості об’єктів-аналогів	Найбільш повно реалізується за умов розміщення новобудов у районах масового житлового будівництва
Очікування	Вартість об’єкта безпосередньо залежить від суми виручки, яку очікує отримати теперішній власник майна від останньої угоди перепродажу	При визначенні вартості земельної ділянки в зоні житлового будівництва слід урахувати можливу суму орендної плати та строки її сплати у випадку спорудження житлового будинку

Подовження табл. 8.1

1	2	3
Елімінованості	Визначає необхідність урахування вкладу кожного з усього спектра факторів, які впливають на вартість об’єкта оцінки	Вартість нерухомості визна-чається такими основними факторами: чистою вартістю земельної ділянки та чистою вартістю всіх споруд на ній (з урахуванням їх технічного оснащення). Використовується для визначення надлишкових чи невистачаючих поліпшень земельних ділянок
Збалансованості	Необхідність пошуку оптимального складу всіх компонентів виробничо-господарських систем для кожного типу землекористування, що зумовлює максимальну вартість нерухомості	Збалансованість досягається у випадку, коли типу об’єкта оцінки відповідає оптимальна комбінація інших навколишніх об’єктів нерухомості чи зе-мельних ділянок. Збалансова-ність порушується, якщо окремі об’єкти характеризуються над-лишковими чи недостатніми поліпшеннями порівняно з середнім районним рівнем
Розподілу	Фізичні елементи неру-хомості чи права на ко-ристування земельними ді-лянками можна розподіля-ти та поєднувати в різних комбінаціях, які дозволя-ють досягти найвищої їх вартості	Даний принцип проявляється через динамічність земельного ринку та ринку нерухомості
Ринковий	Залежність вартості об’єкта оцінки від рівня ринкових цін на нього	Відображає взаємозв’язок між зростаючою потребою в об’єк-тах нерухомості чи земельних ділянках, за умови ринкового розвитку суспільства та при-родною обмеженістю пропози-ції таких об’єктів
Оточення	Необхідність узгодження архітектурної однорід-ності та відповідного характеру землекористу-вання, що дозволяє досяг-ти максимальної вартості	Даний принцип проявляється через місцеві ринки та практично реалізується у прогресії чи регресії вартості об’єкта оцінки
Найліпшого та найефективнішого використання	При оцінці вартості об’єктів нерухомості чи земельних ділянок з можливих варіантів їх господарського вико ристання обирається той, який дозволяє мак-симально реалізувати функціональні можли-вості об’єктів	Цей принцип є ніби узагальнюючим для оцінки об’єктів нерухомості, а також дозволяє найбільш повно врахувати їх потенціал при оцінці вартості

Земля є одним з головних багатств суспільства, володіння яким визначає майновий і соціальний стан різних груп населення, необхідний ефективний механізм правового регулювання різноманітних соціально-економічних відносин між юридичними та фізичними особами з приводу володіння, розпорядження та користування землею (надання в оренду, купівля-продаж, розподіл, організація використання, охорона і т. ін.).

8.2. Порядок організації грошової оцінки землі по Україні

Правове регулювання оцінки землі здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР), Земельного кодексу України (2768-14), Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІП від 12 липня 2001 року, Закону України «Про оцінку земель» № 1378-ІУ від 11 грудня 2003 року, інших законів і нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Відповідно до Закону України «Про оцінку земель» оцінка земель проводиться на основі принципів:

законності, додержання законів України, інших нормативно-правових актів у сфері оцінки земель;

єдності методологічного та інформаційного простору у сфері оцінки земель;

безперервності процесу оцінки земель;

доступності використання даних з оцінки земель;

рівності перед законом суб'єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель.

Залежно від мети та методів проведення грошова оцінка земель поділяється на такі види:

• нормативна;

• експертна.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:

• визначення розміру земельного податку;

визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності;

визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно з законом;

визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва;

розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок - результат визначення вартості земельної ділянки та пов’язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них:

відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності;

застави земельної ділянки відповідно до закону;

визначення інвестиційного вкладу в реалізацію інвестиційного проекту на земельні поліпшення;

визначення вартості земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства;

визначення вартості земельних ділянок при реорганізації, банкрутстві або ліквідації господарського товариства (підприємства) з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної ділянки;

виділення або визначення частки держави чи територіальної громади у складі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності;

відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України;

визначення збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором;

рішення суду.

Підставою для проведення грошової оцінки земель є рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або договір.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог Закону України «Про оцінку земель», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», а також інших нормативно-правових актів та державних стандартів, норм і правил на основі спеціальних методичних підходів.

8.3. Оцінка вартості землі

Експертна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до чинного законодавства, здійснюється на основі таких методичних підходів:

капіталізація чистого операційного або рентного доходу (пряма і непряма) від використання земельних ділянок;

зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок;

урахування витрат на земельні поліпшення.

При проведенні експертної грошової оцінки земельної ділянки використовується такий методичний підхід, який забезпечується найбільш повною інформацією про об'єкт оцінки.

Методичний підхід, що базується на капіталізації чистого операційного або рентного доходу (фактичного або очікуваного) передбачає визначення розміру вартості земельної ділянки від найбільш ефективного її використання з урахуванням установлених обтяжень та обмежень. Для поліпшеної земельної ділянки дохід від землі визначається шляхом розподілення загального доходу між її фізичними компонентами - землею та земельними поліпшеннями.

Чистий операційний дохід — різниця між прогнозованою сумою надходжень від використання земельної ділянки та операційними витратами, пов'язаними з одержанням валового доходу. Чистий операційний дохід визначається на основі аналізу ринкових ставок орендної плати за землю.

Рентний дохід (земельна рента) - дохід, який можна отримати від землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки. Він розраховується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержуваної на земельній ділянці (фактичної або умовної), та виробничими витратами й прибутком виробника.

Пряма капіталізація ґрунтується на припущенні про постійність та незмінність грошового потоку від використання земельної ділянки, а вартість земельної ділянки (Вз) визначають за формулою:

Вз = Д / kкап (8.1.)

де Д - чистий операційний або рентний дохід;

kкап - коефіцієнт капіталізації.

Непряма капіталізація ґрунтується на припущенні про обмеженість та змінність грошового потоку від використання земельної ділянки протягом певного періоду з наступним її продажем на ринку. При цьому вартість земельної ділянки визначається як:

Вз = (∑ (Дi / (1 + kкап ) n ) + P (8.2)

i=1

де Дi - очікуваний чистий операційний або рентний доход за і-й рік;

Р - поточна вартість реверсії (продажу в після прогнозному періоді);

п - період, який враховується при непрямій капіталізації чистого операційного або рентного доходу, роки.

Коефіцієнт капіталізації визначається характерним співвідношенням між чистим операційним доходом та ціною продажу подібних земельних ділянок, шляхом розрахунку на основі норми віддачі на інвестований у земельну ділянку капітал, з урахуванням змін у вартості грошей або куму-лятивним способом як сума без ризикової процентної ставки, ризику на інвестування та ліквідність земельної ділянки.

За методичним підходом, що базується на зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок і використовується в умовах розвинутого ринку землі та нерухомого майна, вартість земельної ділянки визначається на рівні цін, які склалися на ринку.

Скоректована ціна продажу подібної земельної ділянки (Цзпскор )визначається за формулою:

Цзпскор = Цзпфакт + ∑ ∆ Цзпj (8.3)

j=1

де Цзпфакт - фактична ціна продажу подібної земельної ділянки;

т - кількість факторів порівняння;

∆ Цзпj - різниця в ціні продажу подібної земельної ділянки стосовно ділянки, що оцінюється, за j-м фактором порівняння.

Вартість земельної ділянки визначається як медіанне або модальне значення отриманих результатів.

За основу визначення вартості земельних ділянок шляхом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок беруться ціни продажу тих ділянок, які за факторами, що впливають на їх вартість, достатньою мірою збігаються з ділянкою, яка оцінюється.

До факторів, що впливають на вартість земельної ділянки, належать:

правовий режим земельної ділянки;

цільове призначення та функціональне використання земельної ділянки;

умови продажу (вільний продаж, змушений продаж);

дата продажу (різниця в часі між операціями з продажу, пов'язана зі зміною ринкових умов);

місцезнаходження (відмінності у розташуванні земельних ділянок в різних природно кліматичних зонах, населених пунктах різної категорії та у межах населених пунктів у різних місто планувальних і економіко планувальних зонах згідно з містобудівною документацією);

фізичні характеристики (розмір і конфігурація земельної ділянки та її інженерно-геологічні параметри: ухил поверхні, стан ґрунтів, режим ґрунтових вод та паводків, заболоченість, прояви небезпечних геологічних процесів, рівень інженерної підготовки, характер та стан об'єктів нерухомого майна);

• використання прилеглої території (функціональне використання прилеглих земельних ділянок, щільність населення, рівень інженерно-транспортної інфраструктури, стан довкілля).

Методичний підхід, що базується на врахуванні витрат на земельні поліпшення (метод абстрагування), використовується для оцінки поліпшених земельних ділянок або земельних ділянок, поліпшення яких передбачається, за умови найбільш ефективного їх використання (фактичного чи умовного). При цьому вартість земельної ділянки визначається як різниця між очікуваним доходом від продажу поліпшеної ділянки (або капіталізованим чистим операційним або рентним доходом від її використання) та витратами на земельні поліпшення за формулою:

Вз = До - Вn (8.4)

де До - очікуваний дохід від продажу поліпшеної земельної ділянки або капіталізований чистий операційний або рентний дохід від її використання;

Вп - витрати на земельні поліпшення.

Для визначення поточної вартості майбутніх доходів та витрат, які нерівномірно розподіляються у часі, застосовується дисконтування відповідних грошових потоків. Даний метод доцільно використовувати для визначення ціни одиниці площі землі типових земельних ділянок, забудованих індивідуальними житловими будинками, дачами, котеджами.

Для поліпшеної земельної ділянки вартість землі може бути визначена шляхом встановлення характерного співвідношення між ринковою вартістю землі та земельних поліпшень у районі розташування об’єкта оцінки.

Розглянуті методи оцінки земельних ділянок мають і модифікації. Так, інтегрованим методичним підходом оцінки можна вважати метод залишку для землі, який ґрунтується на виділенні та капіталізації чистого операційного доходу від використання земельної ділянки, що входить до складу нерухомого майна (земельна ділянка, будівлі та споруди), використання якого, в свою чергу, створює дохід для власника.

Для застосування методу залишку мають бути відомі:

вартість будівель і споруд;

чистий операційний доход, отриманий від використання землі, будівель і споруд;

•коефіцієнти капіталізації для землі, будівель і споруд. Розрахунки цим методом виконуються в декілька етапів:

1. Визначається доход, що отримується від використання будівель і споруд (ЧОДбуд):

ЧОДбуд = Вбуд х kкап буд (8.5.)

де Вбуд - поточна вартість будівель і споруд;

kкап буд - коефіцієнт капіталізації для будівель і споруд, може бути отриманий як внесок на амортизацію грошової одиниці:

kкап буд = kпов + kз (8.6)

де kпов - коефіцієнт повернення (відшкодування) капіталу;

kз - коефіцієнт капіталізації для землі.

Капіталізація в цьому випадку здійснюється тільки за ставкою доходу на інвестиції без урахування відшкодування капіталу, тому що вважається, що земля не зношується.

2. Визначається залишок чистого операційного доходу, що приходиться на земельну ділянку (ЧОДз):

ЧОДз = ЧОД - ЧОДбуд (8.7)

де ЧОД - загальний чистий операційний доход.

3. Розраховується залишкова вартість землі шляхом капіталізації залишкового чистого операційного доходу від використання землі:

Вз = ЧОДз / kз (8.8)

Техніка залишку для землі може бути використана при визначенні варіанта найкращого та найбільш ефективного використання.

Певною модифікацією метода прямої капіталізації є метод середньозваженого коефіцієнта капіталізації, який ґрунтується на «пайовому» підході до оцінки. Розрахунки цим методом також виконуються в декілька етапів:

Приблизно розраховуються пропорції, у яких вартість нерухомості поділяється на вартість земельної ділянки та вартість будівель і споруд. Традиційно для цього використовуються дані про нормативні ціни землі та ціни на будівельні роботи.
Визначається середньозважений (загальний) коефіцієнт капіталізації - коефіцієнт, який використовується для капіталізації всього чистого операційного доходу. Він розраховується виходячи зі структури вартості об’єкта, тобто розподілу на вартість землі та вартість будівель і споруд, за формулою:

kкап ср = kбуд × ᵞбуд + kз × ᵞз (8.8.)

де kкап ср - середньозважений (загальний) коефіцієнт капіталізації;

ᵞбуд, ᵞз - частка будівель, споруд і земельної ділянки відповідно до загальної вартості.

3. Визначається вартість усього нерухомого майна методом капіталізації доходу:

ВНМ = ЧОД / kкап ср (8.9)

де ВНМ - вартість усього нерухомого майна.

4. Вартість земельної ділянки розраховується за допомогою часткового коефіцієнта:

В3=Внм х ᵞ3, (8.10)

8.4 Методи оцінки вартості будівель і споруд

Використання доходного підходу передбачає застосування таких основних методів:

капіталізації доходів;

дисконтованих грошових потоків.

Метод капіталізації доходів використовується для оцінки будівель і споруд, які є джерелами доходу власника. Доходи від володіння будівлями та спорудами можуть, наприклад, являти собою поточні та майбутні надходження від надання їх в оренду, плату за користування стоянками та гаражами, плату за встановлення реклами, доходи від можливого приросту вартості будівель і споруд при їх продажу в майбутньому.

Основні етапи процедури оцінки методом капіталізації доходу такі:

1. Розрахунок сумарної величини ринкової орендної плати та інших доходів від володіння об'єктом оцінки за останній до дати оцінки (або будь-якого інший типовий) рік. Ця сумарна величина називається потенційним валовим доходом (ПВД) і визначається як доход, який може бути отриманий від об'єкта нерухомого майна за умов його 100%-го використання без урахування всіх втрат і витрат, на основі аналізу поточних ставок і тарифів, що існують на ринку нерухомості для порівняних об’єктів:

ПВД = S* Со+Дін, (8.11)

де S- площа, що надається в оренду, м2;

Со - орендна ставка за 1 м2;

Дін - інші доходи від володіння об'єктом оцінки.

Розрахунок можливих втрат від неповного завантаження будівель і споруд і втрат при збиранні платежів (наприклад, при несвоєчасному відновленні орендної угоди через зміну орендарів).
Розрахунок дійсного валового доходу (ДВД) шляхом зменшення потенційного валового доходу на величину можливих втрат (В):

ДВД=ПВД-В. (8.12)

4. Розрахунок витрат, пов'язаних із нормальним функціонуванням об'єкта оцінки. Це операційні витрати (ОВ), які мають періодичний характер і поділяються на:

умовно-постійні (їх розмір фіксований і не залежить від ступеня експлуатаційного завантаження об'єкта – страхові збори, майнові податки);

умовно-змінні (їх розмір залежить від ступеня експлуатаційного завантаження об'єкта та рівня наданих послуг - комунальні витрати, витрати на утримання території, поточні витрати на управління, заробітна плата та податки з неї, рекламні, транспортні витрати та ін.);

• витрати на заміщення (резерви, пов'язані із витратами на періодичну заміну компонентів поліпшень, які швидко спрацьовуються: водопровідної системи, каналізації, меблів, даху, телефонної системи та ін.).

5. Розрахунок чистого операційного доходу (ЧОД) за формулою:

ЧОД = ДВД — ОВ (за винятком амортизаційних відр.) (8.13)

Розрахунок коефіцієнта капіталізації одним із доступних за умов наявної інформації методів (кумулятивної побудови, середньозваженої вартості, визначення суми ставки доходу на інвестиції та тюрми повернення інвестицій та ін.).
Оцінка вартості об'єкта нерухомості (Воп) за формулою:

Вон = ЧОД / kкап (8.14)

Витратний підхід до оцінки нерухомості застосовується з метою техніко-економічного обґрунтування нового будівництва, вибору найкращого та найбільш ефективного способу використання земельної ділянки, визначення профілю об’єкта нерухомості, заключного узгодження вартості об’єкта нерухомості, оцінки будівель спеціального призначення й об’єктів на «пасивних» секторах ринку, страхування, оподатковування майна фізичних і юридичних осіб, виділення частини майнового комплексу, на який буде накладений арешт і т. ін.

Процедура оцінки ринкової вартості нерухомості за допомогою витратного підходу складається з наступних етапів:

оцінка вартості земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі, споруди (якщо земельна ділянка орендована, то її вартість не оцінюється);
оцінка відновлювальної вартості або вартості заміщення будівель та споруд на дійсну дату оцінки.

Відновлювальна вартість - вартість будівництва в поточних цінах на дійсну дату оцінки точної копії об'єкта оцінки з використанням таких же архітектурних рішень, будівельних конструкцій і матеріалів, а також з тією ж якістю будівельно-монтажних робіт, що й об'єкта оцінки.

Вартість заміщення - вартість будівництва в поточних цінах на дійсну дату оцінки об'єкта з корисністю, еквівалентною корисності об'єкта оцінки, але з використанням сучасних матеріалів і відповідно до нових стандартів і планувальних рішень. При визначенні вартості відновлення або заміщення використовуються такі основні методи:

метод кошторисного розрахунку;

метод питомих витрат на одиницю площі або об'єму;

поелементний метод.

Метод кошторисного розрахунку передбачає складання кошторисної документації на будівництво об’єкта нерухомості з зазначенням переліку будівельно-монтажних робіт і витрат за кожним видом робіт на заробітну плату, матеріали, електроенергію, інструменти, спеціальне оснащення і т.д., які повинні бути приведені до базисного рівня цін з наступною індексацією в рівень цін на дату оцінки. Це найбільш трудомісткий метод, але він може бути значно полегшений, якщо є первісна кошторисна документація на будівництво об’єкта. Якщо така документація відсутня, експерт-оцінювач може звернутися до послуг кошторисної організації, що розробить новий кошторис для об’єкта оцінки з використанням єдиних норм і розцінок, індексів цін на будівельно-монтажні роботи, будівельних нормативів і правил та іншої необхідної документації.

Для розрахунку відновлювальної вартості нерухомості методом питомих витрат на одиницю площі або об’єму розробляються нормативи витрат на будівельні роботи (на 1 м2 площі або 1 м3 об’єму будівлі), які потім збільшуються на загальну площу або об'єм об'єкта оцінки. Норматив питомих витрат визначається на основі довідкових даних про витрати на будівництво аналогічних об'єктів.

Суть поелементного методу полягає в тому, що будівлі розбиваються на окремі компоненти: фундамент, стіни та перегородки, перекриття, покрівля, підлога, прорізи, опоряджувальні роботи, інженерне устаткування та ін. Оцінювачем збираються дані витрат на 1м3, 1м2, 1 погонний метр, 1 нормо-годину за кожним елементом. Потім підсумовуванням поелементних витрат розраховується загальна вартість об'єкта нерухомості;

3. оцінка сукупного зносу будівель і споруд з урахуванням їх фізичного, функціонального, технологічного й економічного застарівання.

В оцінній діяльності під сукупним зносом розуміють втрати вартості об’єкта, викликані фізичним руйнуванням, функціональним застаріванням і різними зовнішніми факторами. При витратному підході знос використовується для урахування розходжень у характеристиках нового й оцінюваного об’єкта нерухомості.

Фізичний знос - втрата вартості об'єкта нерухомості, що відображає зміну його фізичних властивостей з часом під впливом експлуатаційних і природних факторів, які спричиняють скорочення життя та корисності об'єкта.

Фізичний знос може бути усуваним (якщо витрати на поточний ремонт об'єкта нерухомості менші за вартість, що додається до вартості об'єкта за рахунок його проведення) і неусуваним (якщо витрати на його усунення більші за вартість, що додається до вартості об'єкта за рахунок його усунення).

Фізичний знос усуваний розраховується на основі вартості витрат на проведення ремонтних робіт з його усунення. Фізичний знос неусуваний розраховується на основі залишкової вартості елементів власності, витрати на виправлення яких перевищують величину додавання до вартості майна за рахунок їхнього виправлення.

На практиці використовуються такі основні методи розрахунку фізичного зносу об’єктів нерухомості:

експертний;

вартісний;

нормативний (бухгалтерський).

Використання експертного методу оцінки зносу передбачає, що експерт оглядає кожен елемент будівлі та на основі результатів огляду визначає процент зносу та його вартісну величину за кожним елементом.

Вартісній метод розрахунку використовується для розрахунку фізичного зносу довгострокових елементів будівель і споруд (фундаменту, стін, перекриттів і полягає у визначенні витрат на відтворення цих елементів будівель.

Нормативний (бухгалтерський) метод визначення фізичного зносу будівель передбачає використання діючих на момент оцінки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів.

Функціональний знос - втрата вартості об’єкта нерухомості, пов’язана з його невідповідністю сучасним стандартам з точки зору функціональної корисності (застаріла архітектура, нераціональність планування, інженерного забезпечення і т. ін.).

Формою функціонального зносу є технологічне застарівання, під яким розуміють втрату вартості об'єкта, викликану змінами в технології, через які об'єкт стає більш дорогим в експлуатації.

Функціональний знос викликається, як правило, недоліками, що вимагають створення додаткових елементів в існуючому об’єкті нерухомості, заміни або модернізації окремих елементів нерухомого майна, наявністю «надполіпшень» (елементів, що вимагають ліквідації).

Функціональний знос, так само, як і фізичний, може бути усувним і неусувним.

До усувного функціонального зносу можна віднести відновлення вбудованих шаф, водяних і газових лічильників, сантехнічного обладнання, покриття підлоги й ін. Критерієм усувності зносу є порівняння величини витрат на ремонт із величиною додатково отриманої вартості. Величина усуваного функціонального зносу визначається як різниця між потенційною вартістю будівлі на момент її оцінки з поновленими елементами та її ж вартістю на ту ж дату оцінки без поновлених елементів.

Неусуваний функціональний знос означає зменшення вартості будівлі під впливом факторів, пов’язаних як з надлишком, так і з бракуванням якісних характеристик будівлі. Наприклад, на орендному ринку більшим попитом користуються двокімнатні квартири порівняно з однокімнатними. Величину даного виду зносу розраховують як величину втрат орендної плати від надання в оренду цих квартир, помножену на мультиплікатор орендної плати (відношення ціни продажу власності до потенційної орендної плати за неї), характерний для даного виду квартир. Таким чином, величина неусуваного функціонального зносу визначається шляхом капіталізації втрат орендної плати.

Зовнішній знос (економічне застарівання) - втрата вартості об’єкта нерухомості, викликана зовнішніми факторами, наприклад, скороченням ділової активності в районі розміщення об'єкта, діями місцевої адміністрації в напрямку посилення податкового тиску, змінами на ринку зайнятості, незручним розташуванням щодо транспортних магістралей, комунальних служб, об'єктів торгівлі і т. ін.

Способом виміру зовнішнього зносу є аналіз парних продажів (коли на ринку нерухомості продаються два порівнянних об’єкти, один з яких має ознаки зовнішнього впливу, іншій - ні). Різниця в цінах дозволяє зробити висновок про величину зовнішнього зносу об'єкта оцінки.

Іншим способом виміру зовнішнього зносу є порівняння доходів від орендної плати двох об'єктів, аналогічних оцінюваному, на один із яких здійснюється негативний вплив. Капіталізація втрат доходу від порівняння цих двох об'єктів буде характеризувати величину зовнішнього зносу.

Для визначення величини сукупного зносу в оцінній практиці використовують наступні методи:

метод «терміну життя»;
метод розбивки.

Сутність методу – «терміну життя» полягає в припущенні, що втрати вартості об’єкта за рахунок фізичних руйнувань, функціонального застарівання та різних зовнішніх факторів пропорційні його віку. У цьому зв'язку в оцінній практиці прийнято виділяти:

термін фізичного життя о’єкта (СФЖ) - період часу, протягом якого об’єкт власності реально існує (від дати введення в експлуатацію і до моменту його руйнування);

термін економічного життя об'єкта (СЕЖ) - період часу, протягом якого об'єкт власності додає вартість до сукупної вартості майна, враховуючи й отримання прибутку від його використання (від дати введення в експлуатацію і до того моменту, коли поліпшення перестають додавати вартість до сукупної вартості майна);

ефективний вік об'єкта (Веф) - вік «на скільки років виглядає об’єкт власності» з урахуванням його технічного стану, зовнішнього вигляду, дизайну й економічних факторів, що впливають на його вартість;

• термін економічного життя, що залишився, (Сзал) - період часу від дати оцінки до кінця економічного життя, тобто до дати, коли внесок об'єкта у сукупну вартість стає рівним нулю внаслідок старіння).

З урахуванням перелічених періодів у процесі експлуатації об'єкта нерухомості процент сукупного зносу у відновлювальній вартості (С3% ) розраховується за формулою:

СЗ% = (Веф / СЕЖ ) х 100% (8.15)

Метод розбивки при визначенні величини сукупного зносу (СЗ) передбачає окремі розрахунки за всіма видами зносу: фізичного (усуваного та неусуваного, 3фіз), функціонального (усувного та неусуваного, 3функц ), зовнішнього (Ззовн), та підсумовування результатів:

СЗ = Зфіз + Зфункц + Ззовн (8.16)

Порівняльний підхід до оцінки нерухомості базується на порівняльному аналізі цін продажу об’єктів, подібних до об’єкта оцінки, та внесенні відповідних коректувань з метою урахування відмінностей між об'єктами-аналогами й об’єктом оцінки, у результаті чого визначається вартість останнього. Даний підхід найбільш ефективний в умовах розвиненого ринку нерухомості, тому що він базується на факті наявності повної і достовірної інформації про технічні характеристики та ціни продажів аналогічних об’єктів.

Порівняльний підхід представлений двома основними методами:

порівняння продажів;

валового рентного мультиплікатора.

Метод порівняння продажів заснований на зіставленні й аналізі інформації про продаж аналогічних об'єктів нерухомості, як правило, за останні декілька місяців. Основним принципом методу порівняльних продажів є принцип заміщення, відповідно до якого за умов наявності на ринку декількох схожих об'єктів нерухомості раціональний інвестор не заплатить більше суми, у яку обійдеться придбання нерухомості аналогічної корисності.

Відповідно до класифікації Харрісона елементи порівняння - це:

умови фінансування (розмір платежів за процентами, термін кредиту, величина та вартість закладеного майна);

умови продажу (обставини, за яких продавець і покупець приймають свої рішення щодо продажу та придбання конкретного об'єкта нерухомості);

ринкові умови (активність ринку, стадія життєвого циклу об'єкта та ринкового сегмента в цілому);

місце розташування (район розміщення (житловий, діловий, промисловий і т. ін.), екологічна привабливість, ступінь розвитку транспортної інфраструктури та комунікацій);

фізичні характеристики (фізичні параметри, якість будівництва й експлуатації, функціональна придатність).

Одиницями порівняння для нерухомості в оцінній практиці є, як правило, ціна одиниці виміру об’єктів (1м2 жилої або загальної площі, 1 м3, 1 га, 1 фронтальний метр) або ціна за одиницю, яка приносить доход (наприклад, за одне місце автостоянки в гаражі, одне посадкове місце в спортивному комплексі, ресторані або театрі).

Поправками називаються коректування, які вводяться в ціну продажу об’єкта-аналога в процесі приведення його ціноутворюючих характеристик до характеристик оцінюваного об’єкта.

Поправки можуть бути:

процентні – застосовуються, коли важко визначити точні абсолютні величини продажу поправок, наприклад, для врахування особливостей місця розташування, якості будівництва, умов фінансування або часу продажу об’єктів-аналогів і об’єкта оцінки. Такі поправки відносяться до ціни продажу аналога в цілому або ціни продажу його одиниці порівняння;

• грошові – пов’язані з додатковими поліпшеннями об’єктів (наявністю ремонту, телефону, додаткових приміщень і т. д.) і враховуються в ціні об'єкта оцінки шляхом додавання або вирахування абсолютної величини поправки з ціни продажу порівнянного об'єкта нерухомості в цілому або ціни продажу його одиниці порівняння.

Для розрахунку поправок застосовують такі основні методи:

аналіз парних продажів. Парним продажем називається продаж двох об’єктів, ідентичних майже в усьому, за винятком однієї характеристики. В основі його лежить наступне положення: якщо між двома порівнянними об’єктами є єдине розходження, то різниця в продажних цінах може бути віднесена до цього розходження. Об'єкти парного продажу зовсім не обов'язково повинні бути порівнянні з об'єктом і його аналогами;

прямий аналіз характеристик. Суть його полягає в аналізі характеристик оцінюваного об'єкта й аналога. За допомогою прямого аналізу розраховується, наприклад, процентна поправка на знос, поправка на час продажу об'єкта, що фактично відбиває зміну купівельної спроможності валюти, в якій здійснювалися платежі за порівнянні об'єкти нерухомості. При цьому в ціни аналога вноситься процентна поправка, яка враховує індекс інфляції;

регресійний аналіз. Суть його полягає в обробці значного обсягу ринкової інформації за порівнянними об’єктами за допомогою математико-статистичних методів та побудови багатофакторних лінійних і нелінійних моделей, які описують залежність вартості об'єктів нерухомості від різних змінних факторів;

• експертний метод розрахунку. Цей метод заснований на об'єктивних уявленнях оцінювача про переваги та недоліки об'єкта оцінки порівняно з аналогом. Ці поправки завжди процентні і вносяться послідовно (перша процентна поправка помножується на ціну продажу порівнянного об’єкта, усі наступні поправки вносяться до кожної попередньої відкоректованої ціни).

4. узгодження скоректованих цін об’єктів-аналогів і розрахунок остаточної величини ринкової вартості об'єкта нерухомості.

Метод валового рентного мультиплікатора.

Валовий рентний мультиплікатор - це відношення продажної ціни об'єкта до потенційного або дійсного валового доходу, що отриманий від експлуатації об'єкта нерухомості.

ВРМ = ПВД / Цанал (8.17)

де ВРМ - валовий рентний мультиплікатор;

Цанал - ціна продажу аналога.

Застосування методу здійснюється в такій послідовності:

Підраховується ринковий рентний доход від об'єкта нерухомості, що оцінюється.
Розраховується валовий рентний мультиплікатор для об'єктів-аналогів.
Розраховується ймовірна вартість об’єкта оцінки за формулою:

В0Н=ПВД0Н х ВРМ, (8.18)

де ПВД0Н - потенційний валовий доход об'єкта нерухомості, що оцінюється.

Валовий рентний мультиплікатор не коректують на відмінності між об'єктом оцінки та порівнянними об’єктами, тому що в основу його розрахунку покладено фактичні орендні платежі та продажні ціни, в яких уже враховані такі відмінності.

Питання для поглибленого вивчення теми

Роль, місце і значення земельних ділянок, об’єктів нерухомості у виробничому процесі підприємств (організацій) різних сфер діяльності.
Нормативно-правове поле та сучасна практика господарської оцінки земельних ділянок підприємств України.
Основні фактори, які визначають вартість земельних ділянок сучасних підприємств.

Питання для дискусій

1. Які переваги і недоліки мають витратні, результатні й порівняльні методики оцінки вартості земельних ділянок та об’єктів нерухомості.

2. Як впливають зовнішні (ринкові) фактори на вартість земельних ділянок, будівель і споруд.

3. Чому існує об’єктивна необхідність системної оцінки цілісного земельно-майнового комплексу підприємства.

4. Як змінюється вартість земельної ділянки чи нерухомості залежно від специфіки їх господарського використання

Література [4, 8, 11, 14, 15, 18-20, 23, 24, 40, 57, 65, 66].

ТЕМА 9: ОЦІНКА ВАРТОСТІ МАШИН І ОБЛАДНАННЯ

Мета – набуття теоретичних знань студентами щодо класифікації машин та обладнання, їх особливостей як об’єктів оцінки, а також застосування витратного, результатного та порівняльного методів їх оцінювання.

План

9.1. Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства

9.2. Класифікація об’єктів оцінки

9.3. Методичні підходи до оцінки машин і обладнання

9.1. Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства

Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини й обладнання, які в економічній літературі називаються також активною частиною основних фондів. Саме вони складають значну частину майнового комплексу підприємства та виступають як об’єкти оцінки техніко-технологічного потенціалу. В даний час машини й обладнання є найбільш поширеним і активним товаром на ринку окремих активів.

Відміні риси машин і обладнання, як об’єктів оцінки на відповідному ринковому сегменті, наступні:

1) не пов’язані жорстко з землею і можуть бути переміщені в інше місце без заподіяння непоправних фізичних пошкоджень як самим собі, так і тій нерухомості, до якої вони були тимчасово приєднані;

неможливо надати характеристику об’єктам за допомогою узагальнюючих техніко-економічних показників (іноді використовують показник ваги);
функціональні, конструктивні, експлуатаційні характеристики об’єктів і, відповідно, їх цінові параметри змінюються більш динамічно та радикально, ніж для об’єктів нерухомості, що обмежує можливості використання середніх цін;
більш актуальною порівняно з нерухомістю є проблема фізичного та функціонального зносу;
необхідність урахування відповідності вимогам стандартів, технічних умов і іншої нормативно-технічної документації;
необхідність урахування наявності або відсутності системи гарантійного та пост гарантійного (ремонтного) обслуговування, а також ступеня ремонтоздатності;
ціни аналогів не завжди засновані на собівартості, ціні придбання або залишковій балансовій вартості і можуть бути занижені (з метою розширення ринків збуту) або завищені (через значні маркетингові та рекламні витрати);
необхідно враховувати стадію життєвого циклу об’єкта оцінки й об’єкта-аналога (тобто період часу від появи конкретної моделі об’єкта до її заміни новими моделями);

9) наявність різноманіття видів, класів, моделей, виробників і продавців, що породжує істотну варіацію в рівні цін;

10) об’єктами оцінки можуть бути як самостійні інвентарні одиниці та їх комплектуючі, так і технологічні комплекси.

Цілі оцінки машин і обладнання різноманітні і можуть бути пов’язані з операціями їх купівлі-продажу, дарування, спадкування, безоплатної передачі, страхування, застави, оренди, ліквідації майнового комплексу підприємства, переоцінки і т. ін. В практиці оцінної діяльності все різноманіття цілей оцінки машин і обладнання залежно від ступеня розмежування процесу оцінки машин і обладнання й інших видів майна підприємства може бути зведене до трьох різних цільових настанов:

незалежна від інших видів майна оцінка машин і обладнання. Оцінка безлічі умовно-незалежних одна від одної одиниць машин і обладнання як один з етапів оцінки (переоцінки) основних фондів. У цьому випадку має місце оцінка «потоком» або «групова оцінка»;
оцінка машин і обладнання як один з етапів оцінки підприємства в цілому (при його купівлі-продажу, перерозподілі прав власності або ліквідації). За таких умов первинними об’єктами оцінки, як правило, виступають цілі технологічні комплекси, які виділяються в єдину систему або за технологією виробництва кінцевої продукції, або за місцем їх встановлення - корпус, цех, ділянка і т. ін. У даному випадку має місце «системна оцінка» або «оцінка виробничо-технологічних систем».

Вибір первинного об’єкта оцінки впливає на вид вартості, яку необхідно визначити в процесі оцінки, і методи її визначення. Та сама інвентарна одиниця може оцінюватися і як самостійний об’єкт, і в складі деякої групи або системи. Сумарна оцінна вартість усієї сукупності таких одиниць буде при цьому різною, тому що різна їх корисність.

9.2 Класифікація об’єктів оцінки

З науково-технічної точки зору до машин і обладнання відносяться пристрої, що перетворюють енергію, матеріали й інформацію. З економічної точки зору машинами й обладнанням вважаються всі види активної частини основних фондів, що безпосередньо впливають на предмет праці, тобто силові та робочі машини й обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, а в окремих випадках і дорогий інструмент.

Силові та робочі машини й обладнання - машини, інструменти, апарати та інші види обладнання, призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці з метою зміни його форми, властивостей, стану або положення. До цієї групи відносяться всі види технологічного обладнання, рахуючи автоматичні машини й обладнання для виробництва промислової продукції, обладнання сільськогосподарське, транспортне, будівельне, торгове, складське, санітарно-гігієнічне, обладнання систем водопостачання та каналізації та інші види.

Енергетичне обладнання - генератори, що виробляють теплову й електричну енергію і двигуни, які перетворюють енергію будь-якого виду в механічну.

Інформаційне обладнання - призначене для перетворення, передавання та збереження інформації: обладнання систем зв'язку, засоби вимірювання та управління, засоби обчислювальної техніки й оргтехніки, засоби візуального й акустичного відображення інформації, засоби збереження інформації, театрально-сценічне обладнання.

Транспортні засоби - пристрої, призначені для переміщення людей і вантажів (залізничний, водяний, автомобільний, повітряний, космічний, міський транспорт і засоби напільного виробничого транспорту).

Виробничий і господарський інвентар - предмети технічного призначення, що приймають участь у виробничому процесі, але не належать ні до машин, ні до обладнання. До них відносять ємності для збереження рідин, пристрої та тару для сипучих, штучних і тарно-штучних матеріалів, пристрої і меблі, що застосовуються для полегшення виробничих операцій, предмети конторського та господарського призначення, спортивний інвентар.

У зв’язку з різноманіттям видів, марок, моделей, класів машин і обладнання важливою проблемою є їх класифікація, яка в процесі оцінки їх вартості здійснюється за такими ознаками:

1) за видом основних засобів - виробничі та невиробничі основні засоби залежно від їх входження до складу відповідних підрозділів підприємства;

2) за стадією життєвого циклу об’єктів оцінки - нові, добре відомі моделі, машини й обладнання, що зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі і зразки;

за правом власності – об’єкти, що знаходяться в державній, комунальній або приватній формах власності;
за способом придбання та походження – об’єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, такі, що надійшли в результаті дарування і т. ін.;
за ступенем універсальності - стандартизовані, серійні та нестандартизовані об’єкти (наприклад, спеціальне обладнання власного виробництва);

відповідно до діючого порядку нарахування амортизації: група 1 (будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі); група 2 (автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них); група 3 (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4); група 4 (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів));

за функціональним призначенням відповідно до функціональної та галузевої класифікації. У даному випадку розподіл обладнання здійснюється на: основне технологічне, допоміжне, автотранспортне або офісне, а також виробничий і господарський інвентар. Кожну групу можна розглядати в рамках тієї або іншої галузі функціонування;
відповідно до діючого Державного класифікатору України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженому наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 19.08.97 р. № 507. При цьому всі об’єкти основних фондів поділяються на три великі групи:

транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади й інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні й інші машини для автоматичної обробки інформації;
будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (пристрої електропередачі, зв’язку та всі види трубопроводів);
інші основні фонди, що не ввійшли в групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

У кожній групі окремо виділяються підгрупи, які при подальшім деталізації розбиваються на класи. Така класифікація актуальна в процесі індексної переоцінки основних фондів.

9.3. Методичні підходи до оцінки машин і обладнання

В процесі оцінки машин і обладнання використовуються методи доходного, порівняльного та витратного підходів.

Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної (дисконтованої) вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об'єктом..

Використання методів доходного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

Розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).
Визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням.
Визначення вартості об’єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

Вартість відновлення машин і обладнання - це вартість відтворення їх повної копії в поточних цінах на дату оцінки або вартість придбання нового об’єкта, цілком ідентичного (функціонально, конструктивно та параметрично) об’єкту оцінки в поточних цінах.

Вартість заміщення машин і обладнання - мінімальна вартість придбання аналогічного нового об’єкта в поточних цінах.

Витратний підхід до оцінки вартості (відновлення або заміщення) машин і обладнання реалізується в методах:

розрахунку за ціною однорідного об’єкта;

по елементного (по агрегатного) розрахунку;

індексному (трєндовому);

розрахунку вартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта заснований на коректуванні собівартості конструктивно подібного об’єкта виходячи з припущення, що величини собівартості виготовлення об’єкта оцінки й однорідного об’єкта формуються під впливом загальних виробничо-технологічних факторів.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послідовності:

Вибір об’єкта, однорідного з об’єктом оцінки за технологією виготовлення, використовуваними матеріалами, конструкції. Ринкова ціна такого об'єкта повинна бути відомою;
Визначення рентабельності однорідного об’єкта. Для спрощення розрахунків припустимо приймати коефіцієнт рентабельності (Крент) для продукції, що користується підвищеним попитом, в інтервалі 0,25 - 0,35; для продукції, що має середній попит - 0,1-0,25; для низькорентабельної продукції - 0,05 - 0,1. Якщо ж об'єкт не користується попитом на ринку, то Крент = 0, а вартість такого об'єкта знаходитися на рівні його собівартості;
Розрахунок повної собівартості однорідного об’єкта (Спод) за формулою:

Спод = ((1 - ПДВ)(1 – ПП - Крент)Цод) / (1 - ПП) (9.1)

де ПДВ - ставка податку на додану вартість, коеф;

ПП - ставка податку на прибуток, коеф;

К рент - показник рентабельності продукції, коеф;

Цод - ціна однорідного об’єкта, ум.од.

3. Розрахунок повної собівартості (Сп) об’єкта оцінки:

Сп = Спод х (Коц / Код) (9.2)

де Коц , Код - конструктивний параметр об’єкта оцінки й однорідного об’єкта відповідно.

4. Розрахунок повної відновлювальної вартості (Воц) об’єкта оцінки (без ПДВ):

Воц = ((1 - ПП) х Сп) / (1 – ПП - Крент) (9.3)

Метод поелементного (поагрегатного) розрахунку («оцінка на основі ресурсно-технологічної моделі») використовується у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об’єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частин, ціни на які відомі. Застосування даного методу здійснюється в декілька етапів:

Складання переліку основних складових частин об’єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).
Збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення додати оцінки (шляхом індексації).

3. Розрахунок, повної собівартості (Сп) об’єкта оцінки за формулою:

Сп=∑ Ві х Кі + Вз (9.4)

де Ві - ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

Кі - кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

Вз - вартість збирання.

4. Розраховується відновлю вальна вартість об’єкта оцінки за формулою 9.3.

Індексний (трендовий) метод оцінки. Застосування даного методу засновано на актуалізації базової вартості об’єкта оцінки (первісної балансової або відновлювальної вартості за попередньою переоцінкою) на дату оцінки за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін для відповідної групи машин або обладнання за відповідний період.

Воц = Вбаз х І (9.5)

де Вбаз- базова вартість об’єкта;

І - індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін.

Як індекси цін, що використовуються для приведення вартості машин і обладнання до дати оцінки, можуть застосовуватися: зведений індекс цін виробників промислової продукції, індекси інфляції, застосовувані для індексації вартості основних фондів, середні індекси цін по галузях і товарних групах, що розробляються Держкомстатом України, індекси загальної інфляції та валютні курси.

Метод розрахунку вартості за укрупненими нормативами дозволяє за наявності технологічної спільності серед різнотипних машин і обладнання розраховувати собівартість за єдиною методикою та єдиними укрупненими нормативами виробничих витрат. Під нормативами витрат розуміють відносні або питомі показники, що характеризують витрати будь-якого ресурсу на одиницю фактора, що впливає на ці витрати. Такі фактори вибираються залежно від специфіки об’єкта та його виробництва. Нормативи, що поєднують кілька статей витрат, вважаються укрупненими.

Після розрахунку відновлювальної вартості машин і обладнання на дату оцінки розраховується величина сукупного зносу: фізичного, функціонального та зовнішнього.

Для оцінки фізичного зносу використовуються методи строку життя або укрупненої оцінки технічного стану.

Процент фізичного зносу при застосуванні методу строку життя, як і при розрахунку зносу будівель і споруд, розраховується як відношення ефективного віку машин і обладнання до строку їх економічного життя.

Використання методу укрупненої оцінки технічного етапу засновано на експертній оцінці процента фізичного зносу за спеціальною оціночною шкалою (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Оціночна шкала для визначення фізичного зносу машин і обладнання

Фізичний знос, %	Оцінка технічного стану	Загальна характеристика технічного стану
0-20	Добре	Ушкоджень і деформацій немає. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента, і усуваються в період поточного ремонту
21-40	Задовільне	Елементи в цілому придатні для експлуатації, однак вимагають ремонту вже на даній стадії експлуатації
41-60	Незадо-вільне	Експлуатація елементів можлива лише за умов проведення ремонту
61-80	Аварійне	Стан елементів аварійний. Виконання елементами своїх функцій можливе лише за умов проведення спеціальних охоронних робіт або повної заміни цих елементів
81-100	Непридат-не	Елементи знаходяться в не придатному до експлуатації стані

Функціональний знос - втрата вартості об’єкта, викликана або появою більш дешевих машин і обладнання, або виробництвом більш економічних і продуктивних аналогів; визначається, як правило, експертно.

Зовнішній знос пов’язаний із втратою вартості об’єкта в результаті зміни стану зовнішнього середовища і визначається методом парних продажів як різниця в цінах продажів двох об’єктів, один з яких має ознаки зовнішнього зносу, а інший – ні.

Порівняльний підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі інформації про сформовані ціни на аналогічні машини й обладнання, угоди з купівлі-продажу яких не є одиничними.

Даний підхід реалізується в таких методах:

прямого порівняння (ринкових порівнянь);

статистичного моделювання ціни.

Метод ринкових порівнянь є найбільш універсальним і очевидним під час проведення оцінки машин і обладнання в умовах наявності ефективно функціонуючого ринку та різноманітної інформації про нього. Практичне застосування цього методу передбачає:

1. Аналіз ринку машин і обладнання та збір цінової інформації. Джерелами такої інформації можуть бути каталоги машин і обладнання, цінові довідники, газети, журнали, довідкові ціни, розповсюджувані через комп’ютерні мережі, біржові бюлетені, тендерна документація, періодичні виставки та ярмарки виробників машин і обладнання і т. ін.

Виявлення аналогів і визначення ступеня їх подібності з об’єктом оцінки. Основними вимогами, що висуваються до аналога, є його тотожність об’єкту оцінки за функціональним призначенням, повна кваліфікаційна подібність та часткова конструкторська подібність.
Внесення поправок до цін аналогів і одержання підсумкової ринкової вартості об’єкта (Во) оцінки за формулою:

Во = Ван х К1 х К2.. х К n х І, (9.6)

де Ван - вартість аналога;

К1 К2 ...Кп - поправочні коефіцієнти;

І - індекс цін за період між датою оцінки і датою продажу аналога.

Розрахунок поправочних коефіцієнтів (Kj) на технічні параметри здійснюється за формулою 9.7 (якщо j-а характеристика збільшує величину оціночної вартості об’єкта) або за формулою 9.8 (якщо j-а характеристика зменшує величину оціночної вартості об’єкта):

Kj =( П(0)j ) / ( П(а)j ) (9.7)

де П(о)j - j -а характеристика об’єкта оцінки;

П(а)j – j-а характеристика аналога.

Загальна поправка на технічні параметри розраховуються за формулою:

Kj =( П(а)j ) /( П(о)j ) (9.8)

де Знj - значимість (ваговий коефіцієнт) j - тої характеристики.

Якщо аналогами виступають кілька об’єктів, то для кожного з них здійснюються розрахунки за формулами 9.6 -9.9, а отримані результати усереднюються.

Статі розрахунків середньостатистична ціна коректується за допомогою коректувальних коефіцієнтів.

Питання для поглибленого вивчення теми

Міжнародні підходи до вирішення проблеми ідентифікації об’єкта оцінки при визначенні вартості машин та обладнання.
Формування моделі оцінки техніко-технологічного потенціалу сучасних вітчизняних підприємств.
Переваги та недоліки одиничної, групової та системної оцінки вартості машин та обладнання.
Методи визначення ефективного строку служби машин та обладнання.
Можливі способи запобігання знеціненню машин та обладнання.

Питання для дискусій

1. Які особливості відрізняють машини та обладнання від інших об’єктів оцінки?

2. Від чого залежить ефективний строк служби машин і обладнання?

3. Поясніть взаємозв’язок між різними видами обліку машин та обладнання та процедурами оцінки їх вартості.

4. Які фактори впливають на вартість машин та обладнання залежно від специфіки їх господарського використання.

Література [4, 11, 18-20, 23, 24, 29-32, 44, 56].

ТЕМА 10: НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА І МЕТОДИ ЇХ ОЦІНЮВАННЯ

Мета – набуття теоретичних знань студентами щодо виявлення сутності та класифікації нематеріальних активів підприємства, особливостей та методів їх оцінювання.

План

10.1. Сутність і класифікація нематеріальних актинів підприємства

10.2. Особливості оцінки вартості нематеріальних активів

10.3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів

10.1. Сутність і класифікація нематеріальних актинів підприємства

В даний час у майновому потенціалі підприємств неухильно зростає роль нематеріальних (неосяжних) активів.

Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2003, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об’єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитних рейтингах, гудволі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах).

У вітчизняній і російській економічній літературі поняття неосяжних активів не вживається, а замінюється тотожним йому поняттям нематеріальних активів, що являють собою різного роду права та привілеї, які забезпечують власникам певний доход або іншу користь, мають вартість, але не мають матеріально-речовинного змісту.

Таким чином, основними економічними властивостями нематеріальних активів є такі:

• не мають матеріального змісту (або матеріально-речовинна форма яких не має істотного значення в процесі їхнього використання);

• забезпечують власникам права та привілеї;

• створюють для власників певну вигоду.

Класифікація нематеріальних активів здійснюється за такими напрямками:

1. за складом нематеріальні активи підрозділяють на чотири основні групи: інтелектуальна власність; майнові права; відкладені, або відстрочені, витрати; гудвіл.

Інтелектуальна власність - виключне право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін.).

До інтелектуальної власності відносять об’єкти:

• інтелектуальної власності (ОІВ), що охороняються патентами та свідоцтвами Укрпатенту: об’єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, заходи для припинення несумлінної конкуренції), засоби індивідуалізації (товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів) і селекційні досягнення;

• авторського права або суміжних прав: усі види наукових, літературних, художніх творів, програмні продукти для ЕОМ і бази даних, топології інтегральних мікросхем (зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми і зв’язків між ними), твори науки, літератури та мистецтва), фонограми та відеограми, програми телерадіол організацій;

• прав на секрети виробництва («ноу-хау»), підтверджені документами підприємства.

Секрет виробництва - це технічна, організаційна або комерційна інформація, що захищається від незаконного використання третіми особами, за умов, що інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність через її невідомість третій особі, до цієї інформації немає вільного доступу, власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Такими об’єктами можуть бути результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і виробничих робіт; конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична й інша документація, призначена до використання у виробництві та реалізації товарів і послуг; не запатєнтовані винаходи, формули, рецепти, сполуки, розрахунки, дослідні зразки, результати іспитів і дослідів; системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції та послуг, системи управління кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень; виробничий досвід і навчання персоналу; інші об’єкти, що охороняються ліцензійними, авторськими або іншими договорами на придбання прав на об’єкти інтелектуальної власності, укладені в порядку, встановленому законодавством.

Майнові права - права користування земельними ділянками, природними ресурсами, водяними об’єктами, підтвердженням яких є ліцензія, орендні права.

Відкладені, або відстрочені, витрати - організаційні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов’язані з утворенням юридичної особи - гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).

Гудвіл може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені . Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв’язків, популярності найменування, товарного знаку. У стандартах бухгалтерського обліку гудвіл розуміється як інструмент відображення в звітності різниці між ціною продажу та балансовою вартістю активів, якщо цю різницю неможливо визнати як самостійну суму однієї чи декількох інвентарних одиниць нематеріальних активів.

Гудвіл може або співвідноситися з усім бізнесом, або з особою, що керує бізнесом (персональний гудвіл). У першому випадку можливе його передавання іншій особі при продажу такого бізнесу (і занесення у фінансову звітність). В другому випадку гудвіл не може бути відчужений від свого носія, не передається при продажу і не включається в розрахункову вартість, крім випадків, коли власник продовжує працювати в бізнесі;

2. за строком корисного використання виділяють нематеріальні активи:

• функціонуючі (працюючі) – об’єкти, використання яких приносить підприємству доход у дійсному періоді;

• не функціонуючі (непрацюючі) – об’єкти, що не використовуються з якихось причина, але можуть використовуватися в майбутньому;

3. за оборотністю (тривалістю використання) виділяють нематеріальні активи:

• поточні – об’єкти, що використовуються в діяльності підприємства не більше року, тому що швидко втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;

• довгострокові – об’єкти нематеріальних активів, що використовуються в діяльності підприємства більше року. їх вартість частинами переноситься на вартість виробленого з їх допомогою продукту (амортизується);

4. за ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

• відчужувані – об’єкти нематеріальних активів, що здатні цілком передаватися при їх продажу, передаванні, оренді;

• невідчужувані – об’єкти нематеріальних активів, що залишаються у власності підприємства-власника при частковому переданні прав на їх використання;

5. за ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

• об’єкти нематеріальних активів, здатні приносити доход безпосередньо, за рахунок упровадження їх в експлуатацію;

• об’єкти нематеріальних активів, які опосередковано виливають на фінансові результати;

6. за ступенем правової захищеності:

• нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами);

• нематеріальні активи, не захищені охоронними документами (авторськими правами);

7. за ступенем вкладення індивідуальної праці працівникам и даного підприємства нематеріальні активи поділяються на:

• власні – об’єкти, що розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;

• пайові – об’єкти, розроблені разом з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;

• придбані зі сторони – об’єкти, що отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

10.2. Особливості оцінки вартості нематеріальних активів

Проблема комерційного використання об’єктів нематеріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

• купівлі-продажу прав на об’єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;

• надання франшизи новим компаньйонам при розширенні ринків збуту;

• формування статутного капіталу;

• визначення збитку, нанесеного діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;

• акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;

• внесення змін у фінансову звітність;

• страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання манна підприємства й ін.

Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:

1) залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать право власнику об’єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцензіатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцєнзіатові зі збереженням за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);

2) можливість несанкціонованого використання для об’єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);

3) необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;

4) обов’язкове проведення підготовчої роботи з організації оцінки нематеріальних активів, що складається з:

• обстеження об’єкта на предмет факту наявності матеріальних носіїв, що є об’єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо та відеокасети й інші носії);

• здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів, які ці права підтверджують (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів і угод, договорів переуступки прав, установчих договорів про передавання майнових прав у статутні капітали підприємств, договорів замовлення (фінансування) на створення об’єктів інтелектуальної власності сторонніми організаціями, замовлень на створення об’єкта на самому підприємстві в порядку службового завдання, контрактів або авторських ліцензійних договорів між підприємством і розроблювачами об’єкта інтелектуальної власності, актів прийому - передачі при безоплатному передаванні прав на об'єкт інтелектуальної власності). Дійсність охоронних документів перевіряється за територією, на якій охоронний документ діє, і за строком, протягом якого він правомочний відповідно до законодавства України. Так, патент України на винахід діє 20 років з дати надходження заявки в Укрпатент Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки. Патент на промисловий зразок діє протягом 10 років від дати подання заявки з можливістю продовження ще на 5 років. Строк дії патенту на корисну модель складає 10 років від дати подання заявки . Свідоцтва на товарний знак, знак обслуговування і найменування місць походження товару діють 10 років, причому можливо кількаразове продовження строку щораз на 10 років. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Строк дії суміжних прав - протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми (відеограми), першого публічного віщання передачі;

• обґрунтування типу вартості, що визначається: вартість активу в складі .майнового комплексу діючого підприємства, ринкова вартість, залишкова вартість заміщення і т. ін;

• збір необхідної інформації, технічні (споживчі), експлуатаційні, екологічні й економічні характеристики об’єкта; джерела одержання доходів від його використання; галузі та напрямки застосування об’єкта за функціональними ознаками та способом застосування, географії збуту, місткості ринку збуту, обсягу збуту конкуруючих товарів; витрати на придбання прав і використання об’єкта; собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єкта і т. ін.

Після проведення підготовчої роботи здійснюється безпосередньо оцінка нематеріальних активів.

10.3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний. Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (табл. 10.1).

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

• детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

Таблиця 10.1. Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ

Види нематеріальних активів і ОІВ	Застосовується
	у першу чергу	у другу чергу	рідко
Патенти і технології	Доходний	Ринковий	Витратний
Товарні знаки	Доходний	Ринковий	Витратний
Об’єкти авторського права	Доходний	Ринковий	Витратний
Кваліфікована робоча сила	Витратний	Доходний	Ринковий
Інформаційне програмне забезпечення менеджменту	Витратний	Ринковий	Доходний
Програмні продукти	Доходний	Ринковий	Витратний
Дистриб’юторські мережі	Витратний	Доходний	Ринковий
Базові депозити	Доходний	Ринковий	Витратний
Права за франчайзингом	Доходний	Ринковий	Витратний
Корпоративна практика і процедури	Витратний	Доходний	Ринковий

• виділення грошового потоку, що генерується нематеріальним активом;

• визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

•розрахунок вартості об’єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків (10.1) або капіталізації (10.2):

(10.1)

(10.2)

де Віи - вартість нематеріального активу;

Дi. - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за і-п період;

Д - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

В першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть .бути:

• надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує доходність на активи і на власний капітал вище за середньо ринковий рівень;

• реальні ліцензійні платежі, що надходять право власнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

• перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об’єкта оцінки;

• виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

• перевага в обсязі реалізації продукції.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скоректованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудволу (Г) за формулою:

(10.3)

де П - скоректований фактичний чистий прибуток підприємства;

Р - середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу).

Реальний економічний ефект, що утвориться від використання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об'єкта оцінки. Так, наприклад, економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції (Д) може бути розрахований за формулою:

(10.4)

де К - обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з використанням нематеріального активу;

- ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розраховується за формулою:

(8.5)

де Взм, Взм6/(шк - змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВпост - різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

Саме цей економічний ефект лежить в основі методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг. При цьому в калькуляціях використовуються дані за наступними статтями витрат: сировина та матеріали, комплектуючі виробів, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизація, паливо й інші види енергії, заробітна плата, адміністративно-управлінські витрати.

Економічний ефект за рахунок зростання обсягу реалізації продукції в результаті використання нематеріального активу може бути отриманий за формулою:

(8.6)

де Кб. - обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу.

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи -власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов’язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об’єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов’язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), па середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням нематеріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визначається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п’яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими правовласниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об’єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

• вихідних витрат або відновлювальної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

• вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних, ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Ринкова вартість нематеріального активу заданим методом визначається в такій послідовності:

• досліджується бухгалтерська звітність підприємства за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення нематеріального активу та доведення його до готовності використання в запланованих цілях. При цьому виявляються всі фактичні витрати, безпосередньо пов’язані зі створенням (придбанням) нематеріального активу (витрати на пошукові роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразків, на сплату патентного мита, на створення конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації й ін.);

• будується календарний графік фактичного витрачання коштів;

• здійснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцінки за допомогою індексів, що враховують зміну цін за час, що пройшов з моменту здійснення витрат до часу проведення оцінки;

• скоректовані витрати підсумовуються й отримана сума збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості об'єкта оцінки, обумовленого застаріванням нематеріального активу з моменту створення до дати оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і пов’язаних з ними об’єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Ринкова вартість нематеріального активу за цим методом визначається в такій послідовності:

• виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов’язаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу, у їхньому фізичному вимірі;

• на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки розраховується загальна вартість витрат;

• отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов’язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об’єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об’єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об’єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об’єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови». Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з аналогічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів, послідовність дій при використанні якого докладно описана щодо оцінки об'єктів нерухомості, машин і устаткування/ Основними умовами застосування методу є:

• фіксація на ринку фактів продажу об’єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

• наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;

• наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об’єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

• обсяг прав, переданих в угоді;

• існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

• економічні умови, що існували на відповідному вторинному рийку під час угоди;

• галузь або бізнес, де використовувався (буде використовуватися) нематеріальний актив;

• фізичні, функціональні та технологічні характеристики об’єктів;

• включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв’язку з тим, що загальні обсяги продажів нематеріальних активів у цілому й інтелектуальній власності зокрема на вітчизняному інтелектуальному рийку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об’єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтовна, а не як визначальне підсумкове значення вартості об’єкта.

Питання для поглибленого вивчення теми

Взаємозв’язок понять «інтелектуальна власність», «нематеріальні ресурси» та «нематеріальні активи».
Формування та оцінка ефективності функціонування інформаційної системи підприємства.
Управління інтелектуальною власністю підприємства.
Визначення вартості ноу-хау та інших видів нетрадиційних видів нематеріальних активів підприємства.

Питання для дискусій

1. Чи залежить структура портфеля нематеріальних активів підприємства від сфери бізнесу?

2. Поясніть механізм впливу нематеріальних активів підприємства на його потенціал.

3. Які специфічні риси відрізняють нематеріальні ресурси від інших активів підприємства?

4. Які ознаки в оціночній практиці покладено в основу класифікації нематеріальних активів підприємства?

Література [4, 11, 17-21, 23, 24, 28, 48].

ТЕМА 11: ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо класифікації трудових ресурсів суб’єкта господарювання, кількісних та якісних характеристик трудового потенціалу підприємства, методів його оцінювання та системи критеріальних показників ефективності кадрового потенціалу підприємства.

План

11.1. Сукупність та аналітична характеристика кадрового потенціалу підприємства

11.2. Особливості вартісної оцінки кадрового потенціалу

11.3. Ефективність використання кадрового потенціалу

11.1. Сукупність та аналітична характеристика кадрового потенціалу підприємства

Основою будь-якої організації і її головним багатством є люди. При цьому людина стає не тільки ключовим і найціннішим «ресурсом» організації, але і найкоштовнішим. Якість трудових ресурсів безпосередньо впливає на конкурентні можливості фірми і є однією з найважливіших сфер створення конкурентних переваг.

Кадровий потенціал - це сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати досягнення цілей довгострокового (перспективного) розвитку підприємства.

Для розкриття цих здібностей і можливостей у кадровому складі виділяють групи, що відіграють різну роль у процесі досягнення цілей розвитку підприємства:

працівники, що визначають цілі розвитку підприємства;
працівники, що розробляють засоби досягнення цілей (продукцію, науково-дослідницькі розробки, технології);
працівники, що організовують процес створення засобів досягнення цілей;
працівники, що безпосередньо створюють засоби досягнення цілей;
працівники, що обслуговують процес створення засобів досягнення цілей.

І цілком закономірно, що чим вищий рівень компетентності працівників кожної групи та синергічний ефект від їх взаємодії, тим вищий сукупний кадровий потенціал і, як наслідок, результати діяльності підприємства на обраному ринковому сегменті. Це пов’язано з тим, що працівники, які мають необхідний комплекс знань і умінь і відповідні особистісні якості, складають ядро кадрового потенціалу. Саме працівники, що входять до його складу, вибирають, виконують і координують дії, які забезпечують перевагу на ринках товарів і послуг, і тим самим високий рівень реалізації можливостей підприємства.

Основними складовими, що формують кадровий потенціал підприємства, є:

оплачувана праця найманих працівників по створенню товарів (послуг), що реалізуються на ринку;
створювана оплачуваною працею працівників інтелектуальна власність (секрети виробництва, технології, патенти і т.ін.), що відображується в балансі підприємства, але не призначена для продажу як товар;
створена працівниками підприємства, але не оплачувана і, відповідно, не відбивана в балансі інтелектуальна власність у вигляді бізнес-ідей, а також ділові зв’язки й особистий імідж співробітників;
організаційна культура підприємства – унікальна для кожної організації сукупність формальних і неформальних норм або стандартів поведінки, яким підкоряються члени організації; структура влади та її компетентність; система винагород і способів їхнього розподілу; цінності, унікальні для даної організації; моделі комунікації; базисні переконання, що розділяються членами організації, які діють підсвідомо та визначають способи бачення себе й оточення.

Кадровий потенціал визначається кількісними та якісними показниками.

До кількісних відносяться показники:

чисельності працівників;
професійно-кваліфікаційного складу кадрів;
статевікового складу;
середнього віку працівників;
стажу роботи на підприємстві в цілому й на певній посаді;
рівня ротації (руху) кадрів;
укомплектованості підприємства кадрами (рівня заміщення посад) і т.ін.

До якісних показників відносяться:

індивідуально-кваліфікаційний потенціал кожного працівника;
індивідуальні професійні характеристики;
соціально-психологічні й організаційні параметри групової динаміки: групова згуртованість, соціально-психологічний клімат, організаційна культура та цінності підприємства.

Під індивідуально-кваліфікаційним потенціалом працівника розуміють його профісійні характеристики, які визначаються відповідно до кваліфікаційних довідників посад керівників, фахівців, службовців і робітників. При цьому виділяють чотири рівні освоєння професійних знань, що впливають на рівень індивідуально-кваліфікаційного потенціалу працівника:

1-й рівень – працівник має загальне уявлення про предмет праці та професійних обов’язків;

2-й рівень – працівник знає основи тієї чи іншої професійної діяльності та розуміє галузь застосування цих знань;

3-й рівень – працівник має необхідні знання та вміє застосовувати їх на практиці;

4-й рівень – працівник має необхідні знання, вміє застосовувати їх на практиці та передавати ці знання іншим (уміє консультувати).

До індивідуальних професійних характеристик працівника також відносять:

професійний досвід, що накопичується протягом багатьох років;
соціально-психологічні властивості особистості, що мають безпосередній стосунок до професійної діяльності (контактність, самоконтроль, систематичність мислення та вчинків, ініціативність, здатність до навчання та розвитку, активність, гнучкість, переконаність, організаторські здібності та виконавські якості, рівень культури, система морально-етичних цінностей і ін.);
конкурентоспроможність працівників – ступінь розвитку здібностей працівника, які використовуються в його професійній діяльності, та його готовність до реалізації можливостей підприємства. Цей параметр показує, якою мірою фізіологічні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні характеристики конкретного працівника відповідають вимогам, що висуваються до даної категорії працівників на ринку праці й відображують кон’юнктуру попиту та пропозиції на робочу силу певної якості.

Кадровий потенціал характеризується мінливістю (нестабільністю), що закономірно пов’язана з його активністю як відповідною реакцією на зміну умов зовнішнього середовища (макроекономічних, політичних, соціальних, демографічних, правових, ринкових і т.ін.) і внутрішньої структури підприємства

Кадровий потенціал близький за змістом до нематеріальних активів підприємства, тому що здібності працівників, з одного боку, не мають матеріально-речовинної форми, а з іншого боку – їх реалізація забезпечує роботодавцю певний доход. Так, наявність гудволу, що не може бути реалізований окремо від підприємства, є свідченням успішної реалізації його кадрового потенціалу, який також не може бути відчужений для використання або реалізації окремо від конкретних людей.

Крім того, можливі ситуації, коли реалізація кадрового потенціалу створює негативний результат (наприклад, необхідність оплати неефективної праці працівників, що не приймають участь у процесі досягнення цілей діяльності підприємства). У цих випадках кадровий потенціал може розглядатися як частина пасивів підприємства.

Таким чином, кадровий потенціал підприємства може бути описаний з різних позицій залежно від кількісних і якісних характеристик, набір яких визначає експерт-оцінювач. Можливість його опису дозволяє здійснювати оцінку кадрового потенціалу у вартісних категоріях, яка особливо актуальна для власника підприємства. Така оцінка допомагає одержати реальне уявлення про те, наскільки здібності працівників перевищують витрати на їх залучення, навчання та розвиток.

11.2. Особливості вартісної оцінки кадрового потенціалу

Вартісна оцінка кадрового потенціалу являє собою процес визначення величини кадрового потенціалу у вартісному вираженні.

Цілі вартісної оцінки кадрового потенціалу можна розділити на три групи:

1) визначення ступеня впливу кадрового потенціалу на підвищення або зниження ринкової ціни та сукупного потенціалу підприємства;

2) визначення ступеня впливу кадрового потенціалу на інвестиційну привабливість підприємства;

3) визначення обсягу витрат на реструктуризацію кадрового потенціалу у випадку передпродажної або постприватизаційної реструктуризації самого підприємства, а також при антикризовому управлінні або інноваційному проектуванні.

Можна виділити два найпоширеніші підходи, до визначення вартості кадрового потенціалу:

1) витратний;

2) доходний.

Відповідно до витратного підходу вартість кадрового потенціалу являє собою сукупність фактичних витрат на його створення. Ці витрати можуть визначатися як за історичною ціною залучення кадрового складу (фактична заробітна пата, витрати на забезпечення умов праці, оплата соціального забезпечення), так і за ціною компенсації, яка передбачає визначення витрат, пов’язаних із заміною всіх працівників.

У цьому випадку підсумовується зарплата працівників за 0,5 – 2 місяці (еквівалент винагороди рекрутингової компанії за добір кандидатів на вакантні посади). Якщо оцінюваний бізнес істотно залежить від конкретних менеджерів, за цими кандидатами додатково враховується зарплата ще за два місяці (час, необхідний для адаптації підібраних кандидатів до специфіки діяльності підприємства). Якщо здійснюється оцінка за вакансіями провідних спеціалістів (внутрішньо-фірмової еліти), то в загальній сумі заробітної плати працівників враховується вартість тренінгу команди.

Крім того, одним з можливих способів визначення вартості кадрового потенціалу за допомогою витратного підходу є метод можливої собівартості, використання якого базується на проведенні внутрішнього аукціону адміністрацією підприємства, де «лотами» виступають усі працівники, а «покупцями» – начальники відділів. Якщо на здібності працівника не виявлений попит, то його ціна приймається рівною нулю, а сукупна ціна всіх інших працівників дорівнює вартості кадрового потенціалу.

Доходний підхід до визначення вартості кадрового потенціалу пов’язаний з оцінкою реальної вигоди, яку має підприємство від праці працівників. У цьому випадку вартість кадрового потенціалу дорівнює капіталізації частини прибутку, що генерується цією працею, і у випадку, якщо показники ефективності підприємства перевищують середньогалузеві, то ця вартість певною мірою враховується через гудвіл (ціна фірми).

У той же час залежність гудволу від величини кадрового потенціалу не прямо пропорційна. Підприємство, маючи високий гудвіл, сформований протягом багатьох років, може протягом деякого періоду мати низький рівень кадрового потенціалу за рахунок звільнення декількох висококваліфікованих менеджерів, наявності значного за масштабами конфлікту в трудовому колективі, нездатністю працівників до перекваліфікації у зв’яку зі зміною профілю діяльності підприємства. Тому в процесі оцінки кадрового потенціалу за допомогою гудвілу необхідно враховувати різний період їх формування.

Вартість кадрового потенціалу визначається добутком місячної заробітної плати працівника на коефіцієнт гудволу його кадрового потенціалу. В даному випадку вартість кадрового потенціалу фактично дорівнює скорегованій ціні заміщення персоналу підприємства. При цьому коефіцієнт гудволу кадрового потенціалу працівника має відбивати реальну, ринкову, індивідуальну вартість працівника не як штатної одиниці, а як конкретної людини, що вміє виконувати ті чи інші функції, вирішувати ті чи інші завдання. До факторів, що впливають на гудвіл кожного конкретного працівника, можна віднести: професійний рівень працівника, його компетентність для вирішення поставлених завдань, соціально-психологічні властивості, що безпосередньо впливають на якість професійної діяльності, психологічний клімат, що склався в колективі та ін.

Основним об’єктом оцінки кадрового потенціалу виступає «сукупний працівник», уявлення про якого складається з кількісних, професійно-кваліфікаційних, організаційних і соціально-психологічних показників і характеристик, що дозволяють оцінити адекватність кадрового потенціалу підприємства його завданням.

При цьому важливо не тільки визначити кількісні характеристики професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства, рівня плинності, укомплектованості, але і порівняти їх з необхідними або проектованими відповідними показниками. Причому будь-яке відхилення доцільно аналізувати з погляду необхідності здійснення додаткових витрат на реструктуризацію кадрового потенціалу: звільнення, перепідготовку, працевлаштування і т.ін.

Якісні характеристики кадрового потенціалу оцінюються, як правило, у балах або коефіцієнтах за допомогою кадрового аудиту, методів експертної оцінки .

Кадровий аудит включає соціометричне обстеження, психодіагностичні процедури та кваліфікаційне тестування членів колективу. Соціометричні методики обстеження дозволяють на основі кількісної оцінки характеру та рівня розвитку міжособистісних відносин у колективі виявити позитивних і негативних лідерів („зірок”) за різними критеріями.

Проведення комплексу психодіагностичних процедур (індивідуальне психологічне комп’ютерне тестування) дозволяє з достатньою точністю побудувати профіль особистості працівників, включаючи їх організаторські здібності.

За допомогою кваліфікаційного тестування визначається рівень професійних знань, практичних умінь і навичок працівників:

внутрішньо фірмова управлінська еліта (команда професійних менеджерів);
висококваліфіковані працівники, результати праці яких є основним внеском у результати діяльності підприємства;
генератори ідей, особи, що мають високий рівень стратегічного й інноваційного мислення;
особи, що мають особисті зв’язки в інстанціях і здатні істотно відстоювати інтереси підприємства в органах влади, фінансово-кредитній сфері, засобах масової інформації і т. ін.;
конфліктуючі особистості, що є причиною погіршення морально-психологічного клімату та виникнення конфліктних ситуацій;
особи, що складають так званий кадровий баланс підприємства, тобто працівники, що не мають видимих перспектив розвитку та навчання до рівня, якого вимагає сучасне виробництво.

За результатами кадрового аудита розробляються поправочні коефіцієнти, що підвищують або знижують вартість підприємства. Кількість таких коефіцієнтів має бути оптимальною з позиції дійсної цінності оцінюваних характеристик для прогнозів вартості підприємства.

Використання методів експертної оцінки впливу якості кадрового потенціалу підприємства на його вартість означає, що в даному випадку відбирається група експертів, яким надається комплексна якісно-кількісна характеристика кадрового потенціалу підприємства. Кожен експерт анонімно формує на основі заданої градації свою індивідуальну цілісну оцінку впливу кадрового потенціалу на вартість підприємства. Потім здійснюється обробка індивідуальних оцінок і формування групової оцінки експертів.

Метод, заснований на спостереженні спеціально навчених ассессорів (оцінювачів) за поведінкою оцінюваних співробітників у реальних робочих ситуаціях або при виконанні ними різних завдань. Оцінювачі фіксують дії співробітників і кваліфікують їх як позитивні та негативні прояви тієї чи іншої компетенції. В результаті ці прояви зіставляються, і працівник одержує підсумкову бальну оцінку. На основі індивідуальних оцінок формулюється висновок про загальний рівень кадрового потенціалу підприємства, що враховується у вартості також за допомогою поправочних коефіцієнтів.

11.3. Ефективність використання кадрового потенціалу

В економічній теорії ефективність визначається виходячи з поставлених цілей як функція досягнутих результатів і витрачених на це ресурсів. Ефективність використання кадрового потенціалу можна представити як співвідношення результату, що характеризує ступінь досягнення мети (економічної, соціальної), до кількості і якості реалізованих здібностей персоналу з його досягненнями.

Причому ефективність використання кадрового потенціалу необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, як ефективність роботи безпосередньо персоналу підприємства і, по-друге, з позицій ефективності управління формуванням і реалізацією кадрового потенціалу.

Наразі прийнято виділяти три основні системи критеріальних показників ефективності кадрового потенціалу:

1) система, заснована на кінцевих результатах діяльності підприємства, яка включає показники: прибуток до оподаткування, оподатковуваний, чистий прибуток, собівартість, рівень рентабельності, виручка від реалізації, обсяг виробництва, якість продукції, строк окупності інвестицій, рентабельність інвестицій і ін.;

2) система, заснована на результативності, якості та складності трудової діяльності, яка включає показники: продуктивність праці, темпи зростання продуктивності заробітної плати, частка фонду оплати праці в собівартості продукції, втрати робочого часу, процент браку, фондоозброєність праці, трудомісткість продукції, коефіцієнти складності праці, чисельність персоналу і т.ін.;

3) система, заснована на формах і методах роботи з персоналом, яка включає показники: плинність кадрів, рівень кваліфікації персоналу, рівень трудової дисципліни, професійно-кваліфікаційна структура, співвідношення виробничого й адміністративно-управлінського персоналу, соціальна структура персоналу, рівномірність його завантаження, витрати на 1 працівника, витрати на управління, соціально-психологічний клімат у колективі, привабливість праці і т.ін.

Для оцінки таких характеристик як соціально-психологічний клімат в колективі, рівень задоволеності працею, привабливість праці використовується, як правило, анкетне опитування робітників підприємства (підрозділу), за результатами обробки якого надається бальна оцінка тій чи іншій якісній характеристиці.

Очевидно, що існування значної кількості критеріїв ефективності використання кадрового потенціалу зумовлює необхідність застосування комплексного підходу для її оцінки з позицій значимості кінцевих результатів діяльності підприємства, продуктивності та якості праці й організації роботи персоналу як соціальної системи.

За таких умов комплексний показник ефективності розраховується шляхом підсумовування окремих показників, заснованих на тій чи іншій системі критеріїв. Окремі показники визначаються за результатами виконання планових (проектних) економічних і соціальних показників шляхом множення процентів їх виконання на вагові коефіцієнти, що характеризують важливість того чи іншого показника в загальній сукупності критеріїв ефективності. Отримане значення переводиться в бальну шкалу виміру і свідчить про внесок кожного окремого показника в загальну ефективність використання кадрового потенціалу підприємства.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Становлення та розвиток економічної категорії «трудовий потенціал».

2. Вітчизняні методики оцінки трудового потенціалу персоналу підприємства та сфери їх застосування.

3. Вплив системи мотивації на величину трудового потенціалу підприємства.

4. Використання сучасних моделей корисності при оцінці трудового потенціалу співробітників підприємства.

Питання для дискусій

1. Чому існує необхідність відокремленого аналізу трудового потенціалу технологічного та управлінського персоналу підприємства?

2. Які основні фактори визначають трудовий потенціал вітчизняних підприємств?

3. Які зміни відбуваються в структурі трудового потенціалу сучасних підприємств під впливом факторів науково-технічного прогресу?

4. Як визначити поняття «якість трудового потенціалу» організації?

Література [4, 11, 18-20, 23, 24, 26, 50, 53, 54].

ТЕМА 12: ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо особливостей та методів оцінки вартості бізнесу – доходного, порівняльного та майнового.

План

12.1. Необхідність, особливості та методичні підходи до оцінки вартості бізнесу

12.2. Методи оцінки вартості бізнесу

12.3. Методи доходного підходу оцінки вартості бізнесу

12.4. Технологія застосування порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства

12.5. Майнові методи оцінки вартості бізнесу

12.1. Необхідність, особливості та методичні підходи до оцінки вартості бізнесу

Особливе місце серед об’єктів оцінки займає бізнес (підприємство), в процесі визначення вартості якого об’єктом оцінки виступає діяльність, що здійснюється на основі функціонування майнового комплексу підприємства та має на меті отримання прибутку. Оцінка вартості бізнесу — це акт чи процес формування точки зору оцінювача та підрахунку вартості бізнесу, цілісного майнового комплексу або пов’язаних з ним прав.

Особливості бізнесу як об’єкта оцінки:

необхідність урахування поряд з вартістю складових майнового потенціалу вартості, що створюється за рахунок ефекту їх взаємодії;
підприємство є і юридичною особою, і суб’єктом, що господарює, тому його вартість повинна враховувати наявність певних юридичних прав.

Крім того, під час оцінки діючого підприємства з метою визначення його ринкової вартості типово мотивованого покупця будуть цікавити не стільки активи, скільки той доход, який приносять і можуть принести в майбутньому ці активи, що безпосередньо пов’язано з необхідністю проведення всебічного аналізу стану та перспектив розвитку зовнішнього середовища на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також результатів діяльності самого підприємства за всіма напрямками та прогнозів його розвитку.

Виходячи з мети та характеру розрахунків, прийнято вирізняти внутрішню та зовнішню оцінку вартості бізнесу. Перша з них реалізує цільові орієнтири менеджменту підприємства (власників) шляхом обліку вартості усіх внутрішніх елементів виробничо-комерційної системи підприємства. Зовнішня оцінка передбачає врахування впливу зовнішніх (ринкових) чинників на вартість підприємства, виходячи з доступної широкому загалу господарської інформації (рис. 12.1).

12.2. Методи оцінки вартості бізнесу

Методи оцінки бізнесу за своїм складом і змістом значно різноманітніші та складніші порівняно з методами оцінки елементів майнового потенціалу, хоча і поєднуються в три традиційних підходи (табл.12.1):

Рисунок 12.1. Структурно-логічна схема показників вартості бізнесу

Таблиця 12.1. Методи оцінки вартості бізнесу

Підхід	Метод оцінки	Базовий постулат
1	2	3
Витратний	Простий балансовий метод	Вартість бізнесу визнається рівною різниці між активами та пасивами фірми
	Метод регулювання балансу	Вартість бізнесу визначається шляхом підсумування реальної вартості усіх компонентів цілісного майнового комплексу підприємства з вирахуванням сум його зобов’язань (боргів)
	Метод ліквіднаційної вартості	Вартість бізнесу дорівнює сумі коштів, яка може бути реально отримана при його ліквідації (продажу), або сумі ліквідаційних вартостей усіх видів майна підприємства. Визначається три види ліквідаційної вартості бізнесу: упорядкована, примусова і кінцева
	Метод вартості заміщення	Вартість бізнесу визначається способом підрахування вартості створення ідентичного цілісного майнового комплексу у поточних цінах, який має аналогічну корисність для власників, але сформований відповідно до сучасних стандартів та вимог

Продовження табл. 12.1

1	2	3
	Метод чистих активів	Вартість бізнесу визначається шляхом вирахування зі скоригованої вартості активів підприємства скоригованої вартості його пасивів. Коригування полягає у ціновому приведенні чи нормалізації бухгалтерської звітності
	Метод накопи-чення активів	Вартість бізнесу дорівнює різниці між ринковою вартістю усіх активів підприємства та ринковою вартістю усіх його пасивів (зобов’язань) у по-елементному розрізі
Результатний	Метод прямої капіталі-зації доходів	Вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання, що можуть бути капіталізовані учасниками (власниками)
	Метод дисконтування грошового потоку	Вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості грошових потоків, генерованих кожним його компонентом, з урахуванням відмінностей у рівнях дисконтів
	Метод економічного прибутку	Вартість бізнесу визначається шляхом множення суми інвестованого капіталу на ставку економічної рентабельності, яка дорівнює різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньозваженими витратами на його залучення та використання
	Метод додаткових доходів	Вартість бізнесу визначається шляхом урегулювання балансу підприємства та оцінки можливостей отримання доходів від його використання
Порів-няльний	Метод мультиплікаторів	Вартість бізнесу оцінюється на основі визначених коефіцієнтів, що відтворюють суттєві характеристики аналогічних об’єктів, представлених на ринку
	Метод галузевих співвідношень	Вартість бізнесу визначається на основі цінових показників та інших якісних (чи фінансових) співвідношень, характерних для даної сфери господарювання
	Метод аналогового продажу чи ринку капіталу	Вартість бізнесу встановлюється на рівні ціни купівлі-продажу контрольних пакетів акцій компаній чи алогічних цілісних майнових комплексів

• доходний;

• порівняльний (ринковий);

• майновий (витратний, підхід з погляду акумуляції активів).

Доходний підхід заснований на очікуваннях власника щодо майбутніх вигод від володіння бізнесом і відіграє домінуючу роль в оцінці його вартості, тому що бізнес за своєю суттю є одним з варіантів інвестування коштів, метою якого є одержання певного прибутку на вкладений капітал. Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані з застосуванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оцінюваним бізнесом.

Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Також, як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об'єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Майновий підхід заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов’язань. Даний підхід також не може застосовуватися як єдино можливий, тому що його застосування вимагає значних коректувань вартості всіх балансових статей активів підприємства, не враховує ефективності використання цих активів і залишає поза увагою синергічний ефект від їх взаємодії.

Застосування того чи іншого підходу залежить від специфіки бізнесу та цілей його оцінки. Якщо оцінюється виробниче підприємство зі значними активами, необхідна ретельна оцінка з застосуванням майнового та ринкового підходів (щодо активів) одночасно з оцінкою майбутніх доходів. Якщо мова йде про оцінку торгового підприємства з метою виділення частки одного з засновників, переважає поєднання дохідного та ринкового підходів.

Під час обґрунтування вибору необхідних методів для проведення процесу оцінки бізнесу необхідно враховувати переваги та недоліки, які містить у собі кожний підхід і метод (табл. 10.1).

Таблиця 10.1. Переваги та недоліки підходів до оцінки вартості бізнесу

Підхід	Переваги	Недоліки
Доходний	- враховує майбутні очікування; - враховує ринковий аспект (через ставку дисконту); - враховує економічне застарівання.	- трудомісткість прогнозування; - результати мають імовірнісний характер.
Порівняль-ний (ринковий)	- цілком ринковий метод; - відображає реальне співвідношення попиту та пропозиції, практику угод.	- заснований на минулому без урахування майбутніх очікувань; - вимагає великого числа виправлень; - труднощі зі збиранням необхідної інформації.
Майновий	- ґрунтується на реально існуючих активах; - єдино можливий для деяких видів підприємств.	- не враховує вартість деяких нематеріальних активів; - не враховує майбутні очікування; - не враховує ефективність використання активів

Для отримання найбільш точної картини оцінки на попередніх етапах оцінюється вартість підприємства із застосуванням всіх доцільних підходів і методів з наступним підсумковим узгодженням отриманих результатів.

12.3. Методи доходного підходу оцінки вартості бізнесу

Усі методи оцінки вартості підприємства (бізнесу), що тією чи іншою мірою пов’язані з аналізом очікуваних доходів, можна розділити на дві групи:

• методи, засновані на прогнозах грошових потоків;

• методи, засновані на «надприбутку».

Застосування методів першої групи {методів дисконтованих грошових потоків і капіталізації прибутку) найбільш обґрунтовано для оцінки підприємств, що мають визначену, бажано прибуткову історію господарської діяльності, знаходяться на стадії зростання або стабільного економічного розвитку.

Методи цієї групи засновані на припущенні про невизначену тривалість життя оцінюваного підприємства, яку умовно можна розділити на прогнозний і пост прогнозний періоди. За таких умов, загальна формула для розрахунку вартості підприємства за допомогою методів, заснованих на прогнозах грошових потоків, має вигляд:

(12.1)

де ВП - вартість підприємства (бізнесу);

ДГП ( - вартість дисконтованих грошових потоків у прогнозний період;

ДГПпостпюгн, Вп од - вартість дисконтованих грошових потоків по завершенні прогнозного періоду (у постпрогнозному періоді) або «продовжена вартість»;

ГП. - грошовий потік ї-го прогнозного року;

п - кількість років прогнозного періоду.

Вартість грошових потоків підприємства в постпрогнозному періоді (продовжена вартість) за умов, що грошовий потік підприємства зростатиме постійними темпами в «продовжений» період, може визначатися за формулою безстроково зростаючого грошового потоку (аналогічно моделі Гордона для оцінки вартості реверсії):

(12.2)

де ГП.+ 1 - грошовий потік у перший рік після завершення прогнозного періоду;

ц - очікувані темпи зростання грошового потоку в безстроковій перспективі.

Формула має сенс тільки тоді, коли ц менше г.

Визначення «продовженої вартості» здійснюється і через фактори вартості - рентабельність інвестованого капіталу та темпи зростання:

(12.3)

де ЧП.+ 1 - чистий прибуток від основної діяльності в перший рік після завершення прогнозного періоду;

Р.т - очікувана рентабельність нових інвестицій.

Формула факторів вартості забезпечує той же результат, що і формула безстроково зростаючого грошового потоку, оскільки знаменники в них однакові, а в чисельнику грошовий потік виражений через ключові фактори вартості.

Окремим випадком методів дисконтування грошових потоків за умов, що параметри потоку не змінюються, є метод прямої капіталізації. Базовою формулою розрахунків вартості підприємства за допомогою даного методу € відношення:

(12.4)

де ЧП - величина чистого прибутку, який отримано за останній звітний період або очікуваний в перший прогнозний період;

к - коефіцієнт капіталізації.

Як величина прибутку в даному методі може використовуватися прибуток до відрахування відсотків і податків, прибуток до відрахування податків, але після виплати відсотків, чистий прибуток або показник грошового потоку.

У процесі оцінки за допомогою методів цієї групи здійснюється обов'язковий аналіз минулої діяльності підприємства на базі його фінансової звітності. Одним із напрямків такого аналізу є нормалізація і коректування фінансової звітності.

(12.5)

Нормалізація звітності означає внесенні виправлень на різні надзвичайні й одноразові статті як балансу, так і звіту про фінансові результати, що не носили регулярного характеру в минулій діяльності підприємства і навряд чи будуть повторюватися в майбутньому (наприклад, доходи від продажу нефункціонуючих активів або частини підприємства; надходження за різними видами страхування; надходження від задоволення судових позовів; наслідки тривалих перерв у роботі і т. ін.).

Коректування фінансових звітів здійснюється, як правило, за такими статтями балансу підприємства:

• вартість товарно-матеріальних запасів (оцінна вартість приймається на рівні найменшої вартості з первісної (вартості першого придбання), вартості останніх за часом закупівель або ринкової вартості);

• дебіторська заборгованість (коректується на потенційно

безнадійні борги);

• знос основних фондів і нематеріальних активів (враховується метод його нарахування та сума додаткового прибутку або витрат, пов'язаних із застосуванням відповідного методу).

У зв'язку з тим, що використання методів, пов'язаних з дисконтуванням грошових потоків, ґрунтується на прогнозах, важливим етапом розрахунків є також обґрунтування прогнозного періоду. Як прогнозний звичайно вибирається період, що продовжується до моменту стабілізації темпів зростання підприємства. З огляду на те, що тривалий прогнозний період ускладнює прогнозування конкретних величин виручки, витрат, темпів інфляції, потоків коштів, то оптимальним в умовах стабільного розвитку економічних процесів вважається 5-Ю років, а в умовах нестабільності можливе скорочення прогнозного періоду до 3 років.

Інформаційною основою групи методів, заснованих на прогнозуванні доходів, є прогнози грошових потоків, що створюються або всім інвестованим капіталом, або власним капіталом.

Грошовий потік, який генерується всім інвестованим капіталом, визначається за формулою:

де ГПК- грошовий потік для всього інвестованого капіталу підприємства;

П - прибуток до виплати процентів по зобов'язаннях і до виплати податків;

ПП - ставка податку на прибуток;,

/ - інвестиції;

А - амортизація;

АВОК - зміна величини власного оборотного капіталу;

АЗд - зміна довгострокових зобов’язань.

Якщо оцінка вартості бізнесу здійснюється за допомогою моделі (10.6), то для одержання остаточної величини вартості із суми вартостей дисконтованих грошових потоків у прогнозному періоді повинна бути виключена вартість його зобов'язань.

Грошовий потік, що генерується власним капіталом, розраховується за формулою:

(12.7)

де ГПВК- грошовий потік для власного капіталу підприємства;

П3 - виплати процентів по зобов'язаннях.

Моделі грошового потоку для всього інвестованого капіталу та для власного капіталу відрізняються на величину виплачених процентів і отриманої за їх рахунок економії податку на прибуток. Вибір величини ставки дисконту у формулі (12.2) залежить від моделі грошового потоку, що приймається в розрахунок.

Теоретично розглянуті методи (метод дисконтування грошових потоків для всього інвестованого капіталу та для власного капіталу) повинні давати той самий результат. Однак це твердження справедливе лише за певних умов:

• вартість власного капіталу та зобов'язань оцінюються за ринковою вартістю;

• темп зростання доходів дорівнює нулю;

• співвідношення між складовими капіталу підприємства зберігається постійним протягом усього прогнозного періоду.

У випадку, якщо будь-яка умова з наведених вище не виконується, розрахунки за допомогою різних методів доходного підходу дають різні результати.

Вартісна оцінка за допомогою методів, заснованих на аналізі надприбутку, базується на використанні не традиційного грошового потоку, а моделі економічної доданої вартості, величина якої надає уявлення про результати діяльності підприємства в будь-якому окремо взятому році, і бухгалтерської вартості всіх активів або власного капіталу.

Дана група включає два основних методи:

• метод економічної доданої вартості (ЕVА);

* метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО).

Метод економічної доданої вартості (ЕVА -) при визначенні вартості, яка створюється підприємством в будь-який період часу (тобто її економічного прибутку або економічної доданої вартості), потрібно враховувати не тільки витрати, які фіксуються на бухгалтерських рахунках, але також і альтернативні витрати залучення капіталу, інвестованого в бізнес. Економічна додана вартість підприємства визначається за формулою:

(12.8)

або

(12.9)

де ЕДВ - економічна додана вартість (ЕVА);

РА - рентабельність активів (усього капіталу);

К - інвестований капітал (вартість активів підприємства).

Позитивне значення економічної доданої вартості свідчить про те, що підприємство збільшило свою вартість для власників у звітному періоді, і навпаки, негативна величина економічної доданої вартості означає, що за звітний період підприємство не змогло покрити своїх витрат, і тим самим, зменшило свою вартість для власників.

Для розрахунку вартості підприємства методом економічної доданої вартості необхідно визначити поточну вартість потоків доданої вартості за кожний прогнозний період, а також врахувати вже здійснені вкладений капіталу:

(12.10)

Здійснення розрахунків за даним методом також, як і під час оцінки підприємства методами дисконтування грошових потоків, вимагає значного коректування фінансової звітності для нівелювання її загальної спрямованості на інтереси кредитора. Наприклад, найбільш істотними коректуваннями величин прибутку та капіталу є поправки на розмір нематеріальних активів (пов’язаних із науково-дослідними розробками, що забезпечують одержання вигод у майбутньому) за винятком накопиченої амортизації, вартість яких повинна капіталізуватися, а не списуватися у витрати; відкладені податки; різні резерви (різниця в оцінці запасів за допомогою різних методів, резерв за сумнівною дебіторською заборгованістю) й ін.

Для розрахунку поточної вартості щорічних потоків економічної доданої вартості можна використовувати такий алгоритм. Передбачається, що життя підприємства необмежене, й активи також генеруватимуть доходи протягом необмеженого періоду. При цьому активи характеризуються певною рентабельністю. За таких умов, вкладення кожного року генеруватимуть доход відповідно зі своєю рентабельністю протягом необмеженого періоду. Отже, розрахунок може здійснюватися за методом капіталізації доходів, які надходять від будь-яких капітальних вкладень в активи в прогнозному періоді, з наступним їх дисконтуванням до поточного періоду.

Значення величини вартості, отриманої за допомогою методів дисконтування грошових потоків і методу економічної доданої вартості в розглянутому прикладі відрізняються в зв’язку з тим, що перші розрахунки виконувалися на основі нульового темпу зростання прогнозованих доходів, а у другому випадку передбачено їх зростання.

Метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО) - заснований на побудові грошових потоків для власного капіталу підприємства з урахуванням його рентабельності та вартості. Вартість підприємства визначається наявними активами та «наддоходами». Формально величина вартості дорівнює сумі балансової вартості власного капіталу та дисконтованої вартості «надприбутку» на власний капітал (прибутку, який отримується завдяки перевищенню прибутковості підприємства над рівнем середньо галузевої прибутковості).

12.4. Технологія застосування порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства

Порівняльний підхід щодо оцінки підприємства (бізнесу) використовується за умов наявності достатньої бази даних про угоди купівлі-продажу. Відповідно до нього цінність підприємства визначається реальними цінами продажів аналогічних підприємств, зафіксованих ринком.

Для проведення оцінки підприємства (бізнесу) за допомогою порівняльного підходу необхідно зібрати загальну фінансову та техніко-економічну інформацію за аналогічними підприємствами, цінову інформацію про угоди, що здійснилися, відомості про ставки доходу за альтернативними інвестиціями, про операції з акціями, які вільно обертаються на фондовому ринку, і т. ін. Можливість одержання такої інформації залежить від наявності активного фінансового ринку, відкритості ринкового сегмента, на якому здійснює діяльність об'єкт оцінки, і доступності інформації. Способами отримання такої інформації є:

• проведення маркетингових досліджень;

• вивчення спеціалізованих засобів масової інформації;

• вивчення матеріалів консалтингових фірм і рейтингових агентств.

Вибір підприємств-аналогів здійснюється з урахуванням таких вимог:

• одна галузева приналежність з об’єктом оцінки;

• порівнянність якісних і кількісних характеристик аналога з відповідними характеристиками об’єкта оцінки. До таких характеристик відносять: розмір підприємства, диверсифікованість продукції або послуг, стратегія діяльності, цінову політику, стадію життєвого циклу, рівень ризику, якість менеджменту і т. ін.;

• можливість отримання повної та достовірної інформації для порівняння характеристик аналога із характеристиками об'єкта оцінки.

Порівняльний (ринковий) підхід ґрунтується на використанні трьох основних методів:

• методу ринку капіталу;

• методу угод;

• методу галузевих коефіцієнтів.

Метод ринку капіталу (компанії-аналога) заснований на використанні ринкових цін акцій аналогічних підприємств, які котируються на фондовому ринку і є базою для внесення коректувань у вартість акції об’єкта оцінки. Сферою застосування даного методу в чистому вигляді є оцінка не контрольних пакетів акцій.

Метод угод (продажів) дозволяє оцінити вартість підприємства в цілому або вартість контрольного пакета його акцій. Суть даного методу зводиться до того, що вартість об'єкта оцінки являє собою скоректовану продажну ціну аналогічного підприємства за умов їхньої порівнянності.

Метод галузевих коефіцієнтів називають також методом галузевих співвідношень або правилом «золотого перетину». Використання даного методу можливе за умов наявності стабільних галузевих співвідношень між ціною та певними фінансовими показниками. Метод забезпечує лише орієнтовний результат, тому що галузеві коефіцієнти уніфікують об’єкт оцінки. Крім того, у вітчизняній оцінній практиці використання даного методу ускладнюється недосконалістю інформаційної бази, яка є основою для розрахунку таких коефіцієнтів.

Методи ринку капіталу й угод ґрунтуються на фінансовому аналізі оцінюваного та порівнянного підприємств. Система аналітичних показників і критеріїв порівняння, використовуваних у процесі фінансового аналізу залежить від цілей і функцій оцінки. Наприклад, для визначення ступеня впливу системи оподатковування на результати вартісної оцінки підприємства найбільш важливими показниками є: структура майна підприємства та рентабельність активів і продукції; при купівлі-продажу підприємства - платоспроможність підприємства, ліквідність активів, динаміка рентабельності; при реорганізації підприємства - ділова активність» структура капіталу.

Крім того, для отримання достовірних результатів оцінки одним з етапів застосування методів порівняльного підходу є коректування фінансової звітності об'єктів порівняння з метою приведення їх до порівнянності облікової політики (коректування на методи обліку запасів, нарахування амортизації і т. ін.).

Визначення ринкової вартості підприємства методами порівняльного підходу засновано на використанні цінових мультиплікаторів, що являють собою коефіцієнти, які показують співвідношення між ринковою ціною підприємства-аналога (або його акції) і базовими фінансовими показниками:

(12.11)

де М - ціновий мультиплікатор;

Ц - ціна підприємства-аналога (або його акції);

ФП - базовий фінансовий показник підприємства-аналога.

Фінансові показники, які звичайно використовуються для розрахунку цінових мультиплікаторів, - це чистий прибуток, поточний грошовий потік, балансова вартість активів, виручка від реалізації продукції, власний капітал, дивідендні виплати й інше.

Загальна формула для розрахунку вартості за допомогою методів порівняльного підходу має вигляд:

(12.12)

де ФПо - базовий (той же, що використовувався для розрахунку мультиплікатора) фінансовий показник об'єкта оцінки.

Залежно від періоду, для якого здійснюється розрахунок базового фінансового показника (на конкретну дату або за певний відрізок часу), цінові мультиплікатори можуть бути:

• інтервальні;

• моментні.

До інтервальних мультиплікаторів належать співвідношення:

• ціна/прибуток (як показник прибутку може виступати прибуток до оподаткування (якщо об'єкти порівняння - дрібні підприємства, що використовують різні системи оподаткування) або чистий прибуток (якщо об'єкти порівняння - великі за розміром і масштабом діяльності підприємства);

• ціна/грошовий потік (забезпечує більш достовірні результати під час оцінки підприємств, в активах яких переважає нерухомість* збиткових підприємств або таких об'єктів, що мають відносно низький доход у порівнянні з амортизацією, що нараховується на необоротні активи);

• ціна/ дивідендні виплати (як знаменник можуть використовуватися фактичні дивідендні виплати або потенційні (типові дивідендні виплати для аналогічних підприємств). Розрахунки за даним мультиплікатором доцільні, якщо дивіденди виплачуються стабільно або можливість їх виплачувати достатньо обґрунтована);

• ціна/виручка від реалізації (сферою його застосування є оцінка підприємств сфери послуг або перевірка об'єктивності результатів, отриманих за допомогою Інших способів. Розрахунки мультиплікатора не потребують проведення складних коректувань).

Моментними мультиплікаторами вважаються співвідношення:

• ціна/балансова вартість активів (сфера застосування -оцінка холдингових компаній, необхідність швидко реалізувати великий пакет акцій);

• ціна/ чиста вартість активів (сфера застосування - оцінка підприємств, що мають значні вкладення у власність (нерухомість, цінні папери, обладнання), або основною діяльністю яких є збереження, купівля та продаж такої власності).

Оцінка вартості бізнесу методами порівняльного підходу вимагає застосування декількох мультиплікаторів одночасно для одержання більш об'єктивних результатів. При цьому діапазон величини того самого мультиплікатора, розрахованого для різних підприємств-аналогів, може значно коливатися. В такому разі зі списку аналогів необхідно виключити підприємства, для яких отримані екстремальні значення мультиплікаторів.

Застосування декількох мультиплікаторів означає, що в процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо ступінь довіри до всіх отриманих співвідношень однакова, то для одержання остаточної величини вартості використовується формула середньої арифметичної з можливих варіантів вартості. Як правило, на практиці такий розрахунок викликає сумніви, тому залежно від конкретних умов, цілей оцінки, ступеня довіри до тієї чи іншої інформації для кожного мультиплікатора визначається свій ваговий коефіцієнт і шляхом зважування отримується попередня величина вартості, яка є основою для проведення коректувань.

До таких коректувань відносять знижки або премії, наприклад, на:

• привабливість портфеля, яка визначається ступенем диверсифікованості продукції, що випускається. Так, вузькість виробничого асортименту можна розглядати як обмежувач для потенційних споживачів і причину підвищення рівня ризиків, пов’язаних з дефіцитом деяких основних видів сировини та матеріалів, з початком випуску нових конкурентоспроможних продуктів, що знижує вартість підприємства;

• потреба в додаткових капітальних вкладеннях, на розмір яких коректується попередня ціна підприємства в напрямку її зниження;

• фінансовий стан об’єкта, для урахування якого в процесі вартісної оцінки підприємства використовується такий кількісний показник, як надлишок (дефіцит) оборотного капіталу. Величина надлишку (дефіциту) оборотного капіталу розраховується методом зіставлення необхідного оборотного капіталу та наявних на підприємстві оборотних коштів. Якщо проведений аналіз фінансового стану підприємства свідчить про наявність надлишку оборотного капіталу, то його необхідно додати до попередньої ціни підприємства, тому що ця величина еквівалентна розміру наявних незадіяних високоліквідних активів. Виявлений дефіцит оборотного капіталу зменшує попередню ціну підприємства, тому що ця величина еквівалентна коштам, які власник (інвестор) підприємства повинен вкласти в підприємство з метою забезпечення його безперебійного функціонування в майбутньому;

• ліквідність майна, тобто його здатність до швидкої реалізації, наявність якої підвищує вартість бізнесу і, навпаки, відсутність знижує його вартість у порівнянні з аналогічним, однак високоліквідним бізнесом;

• ступінь контролю, вартість якого залежить від можливості здійснювати будь-яке право або весь набір прав, пов'язаних з контролем над підприємством, а саме: право обирати директорів і призначати менеджмент, приймати політику та вносити зміни в напрямки роботи підприємства, придбати або ліквідувати активи, вносити зміни в статутні документи і т. ін. Внесення такої поправки здійснюється з урахуванням впливу кожного складового елемента контролю

• на його загальну вартість;

• якість менеджменту (поправка має сенс тоді, коли має місце значна залежність підприємства від однієї або декількох юїючових фігур управлінського персоналу);

• інші фактори (інтенсивність і характер зусиль підприємства в галузі науково-дослідних розробок, його положення в галузі, масштаби та якість активів у порівнянні з аналогами і т. ін.).

Вартість, отримана з урахуванням усіх коректувань, є підсумковою (остаточною) вартістю підприємства – об’єкта оцінки.

12.5. Майнові методи оцінки вартості бізнесу

Майновий підхід до оцінки вартості бізнесу заснований на визначенні суми витрат ресурсів на його відтворення або заміщення з урахуванням факторів фізичного та морального зносу. Цей підхід найбільш ефективний, коли покупець збирається порівняти витрати на придбання бізнесу з витратами на створення аналогічного підприємства.

В основі методів цієї групи лежить передісторія розвитку об’єкта та поточні дані про діяльність підприємства. При цьому вважається, що інвестор не повинен сплачувати за об’єкт більше коштів, ніж сума, що потрібна для його відтворення. Суть методів майнового підходу полягає у визначенні вартості власних або «чистих» активів підприємства, які залишаються в його розпорядженні після виконання всіх зовнішніх зобов’язань.

Даний підхід представлений двома основними методами:

• методом вартості чистих активів}

• методом ліквідаційної вартості.

Використання того чи іншого методу строго обмежується цілями оцінки. Так, сферами застосування методу чистих активів є:

• оцінка підприємств, основна діяльність яких спрямована на досягнення соціального ефекту;

• купівля-продаж підприємств зі значною часткою матеріальних і фінансових активів у структурі майна;

• страхування, оподатковування майна підприємства;

• підвищення ефективності поточного управління підприємством;

• визначення кредитоспроможності;

• оцінка вартості нового підприємства, яке не має історії господарської діяльності.

Сутність методу складається у визначенні різниці між сумами вартості всіх активів підприємства та всіх зобов'язань. Базова формула для розрахунку чистих активів має вид:

(12.13)

де ЧА - вартість чистих активів підприємства;

А - сума всіх активів;

З - сума всіх зобов'язань. Відповідно до діючої методики оцінки вартості майна вихідна формула трансформується таким чином:

(12.14)

де Я - вартість необоротних активів;

О - вартість оборотних активів;

М - вартість витрат майбутнього періоду;

В - вартість забезпечення наступних витрат і платежів;

Д - вартість довгострокових зобов’язань;

СФ - вартість поточних зобов'язань.

Слід зазначити, що такий підхід доцільний тільки у випадку визначення нижньої межі можливої ціни підприємства, тому що припускає бухгалтерську оцінку величини майна підприємства, що рідко збігається з ринковими оцінками.

Через те, що балансова вартість майна підприємства в умовах інфляційної економіки не дає реальної оцінки його величини, у світовій і вітчизняній практиці оцінки бізнесу застосовують метод чистих скоригованих активів. У цьому випадку базова формула методики чистих активів здобуває наступний вигляд:

(12.15)

де - скориговані чисті активи;

- скориговані активи;

- скориговані зобов'язання.

Поняття скорегованих (або реальних) чистих активів засноване на ремісії, що виникає в результаті бухгалтерських принципів оцінки, застосовуваних до активів підприємства. Вартість, отриману в результаті застосування принципів історичної вартості (оцінка за собівартістю), або індексовану історичну вартість (з урахуванням переоцінки активів) замінюють залежно від мети й умов оцінки на вартість заміщення або споживчу вартість. У результаті виникає зменшення або збільшення вартості бухгалтерських активів і, як наслідок, необхідність їх коригування.

Коригування статей балансу з метою оцінки вартості підприємства ведеться у двох напрямках:

1) інфляційне коригування;

2) нормалізація бухгалтерської звітності.

До інтервальних мультиплікаторів належать співвідношення:

Питання для поглибленого вивчення теми

Які Ви знаєте аналітичні технології структуризації бізнесу для цілей оцінки його вартості?
Які існують особливості створення цільових систем показників підприємств різних сфер діяльності?
Сучасні альтернативні підходи до оцінки вартості гудвілу підприємства: їх переваги та недоліки.
Використання вітчизняної звітності підприємств у якості інформаційної бази оцінки вартості бізнесу: проблеми та рішення.

Питання для дискусій

1. Особливості методів оцінки вартості бізнесу.

2. Методи витратного підходу до оцінки вартості бізнесу.

3. Методи результатного підходу до оцінки вартості бізнесу.

4. Методи оцінки вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході.

Література [4, 5, 8, 9, 11-13, 18, 19, 22, 23-25, 27, 33, 35, 40, 58, 60, 61-63].

ТЕМА 13: ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо особливостей, принципів та етапів проведення моніторингу поточних можливостей підприємства, виявлення випадків необхідності застосування оцінки бізнесу.

План

13.1. Особливості оцінки потенціалу підприємства для моніторингу поточних можливостей

13.2. Спеціальні випадки застосування оцінки підприємства (бізнесу)

13.1. Особливості оцінки потенціалу підприємства для моніторингу поточних можливостей

В загальному розумінні моніторинг можна розглядати з двох позицій:

• по-перше, як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних галузях;

• по-друге, як спосіб забезпечення сфери управління своєчасною та якісною інформацією.

Моніторинг поточних можливостей підприємства можна визначити як систему постійного спостереження за реалізацію внутрішніх бізнес-процесів і компетенцій з метою виявлення відповідності результатів, що досягаються, результатам, що очікувались (планувалися).

Таке постійне спостереження передбачає збирання, обробку, зберігання та розповсюдження зацікавленими особами інформації про наявний сукупний потенціал, окремі його елементи та рівень його реалізації.

За умов правильної організації така система дозволяє оцінити стан об'єкта в будь-який момент часу та забезпечити необхідні умови для прогнозування його розвитку.

В основі організації моніторингу є декілька базових принципів, серед яких можна виділити такі ключові:

• цілісність;

• оперативність;

• пріоритет управління;

• відповідність цілей моніторингу засобам його організації;

• націленність на проноз;

• несуперечність.

У зв’язку з тим, що основу визначення поточних можливостей підприємства становить оцінка його потенціалу, то доцільно визначити ті особливості потенціалу, які необхідно враховувати в процесі організації системи моніторингу. Так, основними особливостями за даних умов можна вважати такі:

• динамічність, яка виявляється в постійному розвитку його елементів;

• складність структури, яка має охопити всі його елементи та визначити їх ієрархію;

• комплексність, яка означає необхідність вивчення елементів потенціалу через їх взаємозв’язок і взаємодію;

• функціональність, яка виявляється в досягненні того чи іншого рівня реалізації можливостей через виконання певних функцій.

Дані особливості визначають той факт, що організація моніторингу поточних можливостей підприємства є складним процесом, який має здійснюватися з залученням програмних продуктів, побудованих на основі адекватної системи критеріїв і показників.

Така система повинна забезпечити не тільки можливість порівняння поточного стану із запланованим, але й можливість визначення проблемних напрямків діяльності з метою запобігання або мінімізації можливого деструктивного розвитку подій.

Процес організації моніторингу поточних можливостей складається з таких етапів:

1. Визначення цілей та завдань (наприклад, визначення динаміки та тенденцій розвитку сукупного потенціалу через взаємодію окремих його елементів, оцінка рівня реалізації наявних можливостей, актуалізація інформації про реалізацію потенціалу підприємства та ін.).

2. Визначення процесів, які найбільш істотно впливають на формування та реалізацію поточних можливостей (наприклад, для виробничого підприємства такими процесами можуть бути планування та забезпечення виробництва, безпосередньо виробництво, збут продукції, фінансування, інформаційне забезпечення, робота з кадрами та ін.).

3. Визначення складу інформації, яка адекватно характеризує ключові процеси. Ця інформація повинна охоплювати всі елементи потенціалу, що взаємодіють в процесі реалізації визначених бізнес-процесів (техніко-технологічний, виробничий, фінансовий, маркетинговий, кадровий потенціал та ін.)

4. Побудова моделі потенціалу підприємства та на її основі - моделі моніторингу.

Моделювання являє собою процес вивчення складних систем через конструювання поведінки їх елементів. Побудова моделі потенціалу здійснюється з дотриманням таких основних вимог:

• необхідність забезпечення чіткого визначення поточних реалізованих і не реалізованих можливостей збуту, виробництва, постачання, фінансування, динаміки їх реалізації з урахуванням внутрішніх взаємозв'язків;

• обов’язкова наявність критеріїв, що дозволяють вивчити якість реалізованих можливостей відповідно до ринкових вимог;

• забезпечення можливостей вивчення причин уповільнення темпів реалізації потенціалу та відставання від запланованого рівня, рівня конкурентів;

• забезпечення можливості вивчення характеру внутрішніх комунікацій;

• наявність критеріїв раціональності функціонування окремих елементів потенціалу та їх взаємодії.

Прикладом моделі потенціалу, в основі якої лежить його оцінка методами майнового підходу, є модель, запропонована в роботі, відповідно до якої величина потенціалу підприємства визначається як алгебраїчна сума вартості його майна, характеризує максимально можливий рівень реалізації потенціалу ; характеризує рівень реалізованого потенціалу.

13.2. Спеціальні випадки застосування оцінки підприємства (бізнесу)

Спеціальні випадки застосування оцінки підприємства (бізнесу) стосуються незвичайних господарських ситуацій, які мають місце в ринковій економіці, і деякі з них передбачаються законодавством .

Спеціальними випадками вважаються:

- викуп паїв (акцій) закритих компаній (товариств із обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств);

- емісія нових акцій;

- підготовка до продажу підприємств, що приватизуються;

- обґрунтування варіантів проведення санації підприємств-банкрутів;

- перевірка ціни пропозиції по акціях закритих акціонерних товариств великими професійними інвесторами.

Порядок викупу паїв закритих компаній визначається, як правило, установчими документами, а для оцінки вартості паю, що викупається, існують такі можливі варіанти:

• компенсація за пай дорівнює номінальній вартості початкового внеску;

• викуп товариством паю здійснюється за його номінальною вартістю, індексованою на рівень інфляції, який склався за період володіння паєм;

• компенсація за пай дорівнює його номінальній вартості, збільшеній на капіталізовані (не розподілені раніше) прибутки, пропорційні величині пайового внеску;

• вартість паю дорівнює його ринковій вартості, що розраховується як пропорційна частка від загальної ринкової вартості підприємства.

Найбільш обґрунтованим для власника паю та привабливим для інвесторів є останній варіант. Оцінка ринкової вартості за таких умов здійснюється з використанням загальноприйнятих в оцінній практиці підходів із подальшим узгодженням отриманих за допомогою різних методів результатів.

Аналогічною є ситуація в закритих акціонерних товариствах, коли оцінюється вартість пакету акцій тих акціонерів, які виходять зі складу його засновників.

Випуск нових акцій є важливим засобом додаткового залучення капіталу в тому випадку, коли підприємство-емітент спроможне реінвестувати кошти, отримані з фондового ринку, в проекти, ефективність яких доведена. На жаль, часто зустрічаються ситуації, коли підприємства не спроможні перспективно реінвестувати кошти через необхідність покриття своїх поточних збитків, підтримки наявних потужностей, поповнення власного оборотного капіталу, виплат за простроченими борговими зобов’язаннями.

Тому емісія нових акцій можлива за умов виконання певних вимог підприємством-емітентом, а саме:

• визначення співвідношення між балансовою та оціночною (ринковою) вартістю його власного капіталу;

• якщо оціночна вартість власного капіталу більша за балансову, дозволяється емісія на величину виявленого відхилення;

• якщо оціночна вартість власного капіталу менша за балансову, емісія не дозволяється, а балансова вартість власного капіталу зменшується на величину виявленого відхилення.

В процесі підготовки підприємств до приватизації враховують такі аспекти:

1. Ціна, за якою підприємство (або частки участі в ньому) пропонується до продажу, не повинна бути заниженою, щоб не завдати прямих майнових збитків державі (державному або місцевому бюджету) або завищеною, щоб строк експозиції підприємства не перевищував максимально можливий через відсутність покупців (інвесторів). Визначення такої ціни передбачає, перш за все, використання методів майнового підходу до оцінки.

2. Якщо відомі потенційні покупці (інвестори), то оцінка підприємства, що приватизується, здійснюється відповідно до планів розвитку, ділових можливостей і інформованості покупців (інвесторів), тобто оцінюється вже не ринкова вартість, а інвестиційна з урахуванням вимог конкретного інвестора.

3. Якщо підприємство, що приватизується, знаходиться у стані банкрутства, то до його продажу можливе здійснення комплексу заходів з проведення санації, що впливатиме на величину вартості такого підприємства. Санація підприємств банкрутів (офіційних або фактично збанкрутілих) передбачає їх фінансове оздоровлення, спрямоване на підвищення продажної ціни. Особливістю оцінки таких підприємств є прогнозування їх оціночної вартості після виконання всього комплексу санаційних заходів, тобто прогнозування майбутньої обґрунтованої ринкової або інвестиційної вартості.

Розрізняють такі санаційні заходи, що впливають на оцінку підприємства:

• санація в режимі економії;

• санація на основі нових інвестиційних проектів з коротким строком окупності (як правило, такі проекти базуються на інноваціях);

• санація на основі продовження перспективних інвестиційних проекті», які були розпочаті раніше, але на їх завершення підприємству не вистачило часу та коштів.

Перевірка ціни пропозиції акцій закритих акціонерних товариств пов'язана з існуванням можливості завищення або заниження акціонерами ціни своїх акцій з цілями, що суперечать цілям розвитку товариства. Тому професійні інвестори здійснюють власну перевірку адекватності ціни, що пропонується, ринковим умовам з використанням всіх можливих прийомів і методів.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Необхідність в проведенні моніторингу поточних можливостей підприємства.

2. Оцінка підприємства під час приватизації.

3. Необхідність та етапи проведення емісії нових акцій підприємством – емітентом.

Питання для дискусій

1. Особливості оцінки підприємства під час приватизації.

2. Характеристика санаційних заходів, які змінюють вартість підприємства.

3. Які особливості потенціалу необхідно враховувати в процесі організації системи моніторингу для отримання об’єктивних результатів?

Література [4, 5, 9, 12, 13, 18, 37, 45, 51, 52, 55, 60, 67, 68].

ТЕМА 14: РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА: ЗМІСТ, СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА ПЕРЕДУМОВИ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо досліджень загальних концепцій розвитку підприємств, виявлення кількісних та якісних факторів, що впливають на економічний розвиток підприємства, побудови математичної моделі розвитку суб’єкта господарювання.

План

Сучасні концепції розвитку підприємства
1. Механізм розвитку потенціалу підприємства

14.1. Сучасні концепції розвитку підприємства

Одним із перших представників школи економічного росту вважається Адам Сміт. Але, за словами Мікаєля Тодаро,и, необхідні для системне дослідження проблем і процесів економічного розвитку ведеться лише починаючи з 50-х – 60-х років ХХ ст. Активізація досліджень у цей час повязана з успіхами економічного росту розвинутих країн.

Теорія економічного росту вивчає економічні, політичні і культурні умови, необхідні для здійснення структурної та інституціональної трансформації трансфоромації держави з метою найбільш ефективного поширення результатів прогресу на якомога більше число підприємств і широкі шари населення.

Виділяють наступні основні напрями теоретичних підходів щодо вивчення проблем економічного розвитку:

модель лінійних стадій росту;
теорія структурних перетворень;
теорія зовнішньої заліжності;
неокласична теорія (приватизація і вільні ринки);
концепція ендогенного росту (теорія економічного росту).

Кожна з наведених теорій має свої переваги і недоліки.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростає розуміння необхідності заново досліджувати традиційні парадигми економічної конкурентоздатності й економічного змагання.

Зміни, що відбулися у другій половині ХХ ст. внесли істотні корективи й обумовили спрямованість питань стратегії підприємства. Тож питання про те, наскільки парадигма стратегічного управління здатна забезпечити підприємствам у сучасному світі підвищені шанси на виживання, комерційних успіх та стійкий розвиток, сьогодні представляється дуже своєчасним і актуальним. Вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку підприємства показує, що:

- у наші дні як у підприємства,ю що будує свою діяльність відповідно до визначеної стратегії, так і підприємства, що не має стратегії, шанси вижити практично рівні;

- у сучасному мінливому зовнішньому оточенні парадигма стратегічного управління сама по собі не є панацеєю і не гарантує успішного розвитку підприємства, хоча і вносить в управління підприємством певну доцільність;

- на підприємствах, що не мають чітко сформульованої стратегії функціонування, розвиток має еволюційний характер, тоді як на підприєствах, керованих відповідно до стратегічного плану, такий розвиток відбувається революційно;

- успіх супроводжує ті підприємства, чиї стратегії націлені на активне використання їхнього внутрішнього потенціалу для зміни зовнішнього оточення, а не простого пристосування до нього.

Г.Мінцберг вважав, що стратегічне управління має місце, як правило, у тих організаціях, де готові до революційних змін. Незважаючи на те, що організаційне оточення вказує на особливий шлях розвитку організації, вона продовжує рухатися раніше наміченим стратегічним курсом. Але поступова невідповідність зовнішніх умов і способу функціонування організації досягає своєї критичної точки, що призводить до організаційної кризи.

На необхідність розробки стратегії в умовах радикальних перетворень звертав увагу і І. Ансофф, який вважав, що стратегія потрібна у випадку наявності у зовнішньому середовищі підприємства швидких та неповязаних між собою дій. У таких умовах накопичений організацією досвід уже не спрацьовує.

У сучасних умовах підприємство повинне використовувати нові методи управління, спрямовані на революційний розвиток, досягнення якісно нового стану підриємства. Стратегія розвитку підприємства повинна бути спрямована не тільки на розширення підприємства (відновлення складу і структури) і сфер його впливу, а й на досягнення кардинально нової конкурентоздатної стратегічної позиції.

Отже, можна виділити наступні етапи розвитку потенціалу підприємства:

Управління на основі контролю за виконанням
1. Управління на основі екстраполяції (темпу прискорення змін);
2. Управління на основі передбачення змін і реакцій на них;
3. Управління на основі гнучких негайних вирішень, коли завдання виникають стрімко і їх неможливо вчасно передбачитии – управління за слібкими сигналами, які тільки формуються.

Сучасним економічним умовам відповідає саме останній етап, що обумовлено високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища.

Модель розвитку потенціалу підприємства

Розвиток – незворотна, спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості, їхня універсальна властивість; у результаті розвитку виникає нова якість, стан обєкта – його складу і структури.

Успішні організації не просто прагнуть пристосуватися до змін у своєму оточенні, вони активно діють у напряму створення такого середовища навколо себе, якому вони максимально відповідають.

Сучасні стратегії підприємства повинні базуватися, головним чином, на розвитку внутрішнього потенціалу організації з його максимальним вираженням та затребуваністю. Ті організації, які йдуть шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку, ризикують незабаром виявитися в організаційному вакуумі, тобто в зовнішньому оточенні не буде відповідної їм ніші.

На зміну ресурсному підходу до формування, оцінки і управління підприємством повинен прийти системний. Виходячм із структури потенціалу, можна виділити два напрями розвитку підприємства:

Кількісний (оперативний) розвиток – розширення і більш ефективне використання виробничого потенціалу підприємства (результат – зростання обсягу виробництва і реалізації продукції);
Якісний (стратегічний) розвиток – активізація використання елементів стратегічного потенціалу, досягнення якісно нового стану підприємства (результат – досягнення конкурентних переваг на довгострокову перспективу).

Відповідно до напряму розвитку потенціалу підприємства необхідно здійснити і градацію факторів росту з метою їхнього подальшого управління (рис. 14.1).

Рисунок 14.1. Система факторів розвитку потенціалу підприємства

Відносно кількісного розвитку підприємства можливе використання традиційних напрямів екстенсивного (розширення виробничих потужностей, створення додаткових підрозділів) та інтенсивного (підвищення продуктивності праці, зниження ресурсної місткості виробництва тощо) розвитку.

Використання обох напрямів не втратило своєї актуальності і сьогодні. Однак кількісно розвиток в умовах ринкової економіки має винятково допоміжний характер і найбільш ефективний як короткостроковий захід.

Механізм розвитку потенціалу – комплекс заходів, покликаних вирішувати питання, повязані із забезпеченням розвитку потенціалу підприємства, що характеризуються набором специфічних звязків і взаємодії.

Математична модель впливу факторів на економічний потенціал у загальному вигляді враховує вплив кількісних (екстенсивних та інтенсивних) та якісних факторів.

Механізм управління та розвитку економічного потенціалу підприємства повинен бути спрямований на досягнення існуючих для нього і його елементів (організаційних і економічних) завдань, і будуватися, як і будь-яке системне утворення, на основі принципів.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Сутність моделі лінійних стадій росту

2. Характеристика існуючих теорій структурних перетворень

3. Основні положення теорії зовнішньої залежності

4. Сутність неокласичної теорії

5. Концепція ендогенного росту (теорія економічного росту)

Питання для дискусій

1. Напрями розвитку підприємств в сучасних умовах господарювання

2. Формування розвитку потенціалу сучасних підприємств

3. Вплив кількісних та якісних факторів на розвиток потенціалу суб’єктів господарювання

4. Вплив екстенсивних та інтенсивних чинників на розвиток організації

Література [3, 6, 7, 10, 18, 34, 39, 41, 42, 45, 51, 60, 69].

ТЕМА 15: МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПОТЕНЦІАЛУ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо класифікації резервів розвитку потенціалу підприємства, принципів та методичних підходів до визначення потенціалу розвитку

План

15.1. Сутність та класифікація резервів розвитку потенціалу підприємства

15.2. Принципи визначення потенціалу розвитку

15.3. Методичні підходи до визначення резервів розвитку потенціалу підприємства

15.1. Сутність та класифікація резервів розвитку підприємства.

Методика оцінки резервів підприємства має велике значення для суб’єкта господарювання, оскільки дозволяє найбільш оптимально організувати господарську діяльність підприємства за рахунок найбільш повного використання його потенціалу.

Можливість – засіб, умова, обставина, необхідна для здійснення чого-небудь.

Можливості суб’єкта господарювання можна розділити на 2 групи:

Умови зовнішнього середовища;
Внутрішні можливості:

здатність до швидкого переналагодження виробництва за рахунок використання сучасних технологій;
здатність оперативно корегувати цілі виробництва з урахуванням змін на ринку;
здатність раціонально використовувати інвестиційні можливості;
здатність забезпечувати високий рівень конкурентоздатності товарів і послуг.

Резерви розвитку потенціалу підприємства являють собою можливості підприємства щодо прискорення досягнення цілей при дотриманні оптимального економічного балансу функціонування всіх видів діяльності. Класифікація резервів розвитку підприємства наведена в табл. 15.1.

Також можна виділити дві групи резервів:

1) Резервні фонди підприємства: запаси (паливо, матеріали, запчастини, невстановлене обладнання); потужності; фінанси; кадри.

Резервні фонди – цілеспрямовано створювані резерви, є мобільними та можуть передаватися з одного виробничого підрозділу до іншого. Можуть формуватися як деякий тимчасовий надлишок ресурсів під впливом випадкових факторів. Піддаються вимірюванню та обліку. Забезпечують гнучкість і безперервність виробництва і повинні мати оптимальні розміри.

Таблиця 15.1. Класифікація резервів розвитку підприємства

Класифікаційна ознака	Види резервів
За способом виявлення	Явні Приховані
За терміном використання	Поточні Перспективні
За результатами впливу	Зростання обсягу продукції Розширення асортименту продукції Поліпшення якості продукції Зниження собівартості продукції Підвищення прибутковості продукції
Залежно від джерела утворення	Зовнішні Внутрішньовиробничі
За факторами виробництва	Трудові Матеріальні Використання основних фондів
За характером	Організаційно-технічні Соціально-економічні
За стадіями процесу відтворення	Резерви постачання Резерви виробництва Резерви збуту
За економічною природою	Екстенсивні Інтенсивні

Створюються в підвищеному обсязі для майбутнього розширення виробництва, відновлення асортименту або переходу на нову технологію.

2) Внутрішньовиробничі резерви:

явні – бездіяльні ресурси, за якими можна враховувати час введення та вибуття їх з виробничого процесу, визначати їх величину візуально або за допомогою статистичних даних;
приховані – ресурси, що важко встановити, яка їх частина та який період не використовується, але викликає підвищення собівартості продукції (перевитрата сировини, енергії, підвищена амортизація, підвищені трудові ресурси).

Внутрішньовиробничі резерви є в складі ресурсів, які взаємодіють у виробничому процесі, виникають мимоволі в результаті якісної та кількісної невідповідності останніх один одному, а також виду та обсягу продукції.

Оцінка господарської діяльності може бути не тільки оцінкою її результатів (характеризує досягнутий рівень розвитку виробничого потенціалу), а й містити оцінку резервів (показує можливості підвищення досягнутого рівня потенціалу, які не були використані в минулому, але можуть бути використані в майбутньому). Оцінка результатів є попереднім етапом аналізу резервів розвитку підприємства.

Перелік цілей підприємства базується на його ресурсах. Терміни виконання цілей залежать від можливостей прискорення їхнього досягнення, тобто від пошуку та реалізації внутрішніх резервів. Якщо необхідно досягти цілі у визначений термін (без прискорення), то пошук резервів не є необхідним, а наявні ресурси дозволяють виконати завдання у визначений термін. При необхідності прискореного досягнення цілей виникає необхідність пошуку резервів за відповідними ресурсами.

У літературі зустрічаються різні підходи до класифікації внутрішніх резервів. Одні з них занадто узагальнені і не можуть бути використані для пошуку конкретних резервів. Інші занадто деталізовані і насичені взаємними зв’язками резервів, які переплітаються, що ускладнює практичний вимір їхньої величини.

Групування резервів підприємства пов’язане з групуванням його ресурсів, тож можна навести групи резервів залежно від їхнього матеріального втілення: технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні.

15.2.Принципи визначення потенціалу розвитку

Найбільш повне уявлення про резерви дає аналіз усіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, який засновується на принципи пошуку резервів виробництва (табл. 15.2).

Таблиця 15.2. Принципи пошуку резервів виробництва:

Принцип	Характеристика
Комплекс-ності	Вивчення взаємозалежного комплексу показників, факторів і об’єктів використання ресурсів виробництва може забезпечити необхідну повноту виявлення резервів виробництва
Ведучої ланки	Визначення найбільш резервомістких об’єктів зосередження найбільшої маси недоглядів, утрат, прихованих можливостей: об’єкти з найбільшою питомою вагою у витратах; нерентабельні або низькорентабельні; вироби, що не користуються попитом.
Пріоритету	Вивчення фронту робіт і зосередження зусиль на найбільш ефективній щодо резервів ділянці
Комплектності	Угрупування резервів за елементами процесу виробництва. При виявленні резервів за будь-яким фактором слід оцінити його укомплектованість ресурсами в усіх напрямках
Однократності обліку	При зведеному підрахунку резервів за будь-яким аналізованим об’єктом необхідно усунути повторний облік
Оптимальної послідовності аналізу	Аналіз виробництва слід проводити на всіх стадіях (передпроектна, підготовки до виробництва, тощо).
Оптимального поєднання різних видів економічного аналізу	Пошук резервів можна починати з оцінки результатів фінансово-економічної діяльності, що дозволить визначити явні недогляди, відхилення, втрати

15.3. Методичні підходи до визначення резервів розвитку потенціалу підприємства

У сучасних працях, де висвітлено проблеми створення, використання, та розвитку потенціалу, можна виокремити наступні напрями:

орієнтація на існуючий внутрішньосистемний виробничий потенціал на вже освоєних ринках;
формування потенціалу підприємства на освоєних ринках за рахунок нових можливостей чи додаткових ресурсів;
використання сучасного потенціалу підприємства для освоєння нових ринків.

Кожен із напрямів розвитку підприємства потребує специфічного інструментарію оцінки, що обумовлено відмінністю у цільових орієнтирах.

Однак взаємодія складових елементів системи, якою є підприємство, призводить до нових результатів, які не можна ототожнювати із сумою складових, тобто про синергетичний ефект.

1. Одним із методичних підходів визначення потенціалу розвитку підприємства є модель, що дозволяє аналізувати розвиток потенціалу на основі його одномоментних оцінок через вартість підприємства. Модель враховує наступні складові (рис. 15.1):

розрахункова вартість;
фактична (ринкова) вартість;
потенційна вартість.

Рисунок 15.1 Модель оцінки потенціалу підприємства

Розрахункова вартість характеризує міру адекватності оцінки потенціалу системою управління – ця вартість показує як управлінський персонал сприймає очікування ринку відносно майбутніх перспектив компанії. Її визначення є першим етапом процесу нарощування потенціалу.

Фактична (ринкова) вартість визначається на основі аналогічних об’єктів, що раніше купувалися чи продавалися на ринку за умови врахування відмінностей у характеристиках. Різниця між розрахунковою та ринковою вартістю виникає внаслідок асиметричності інформації, якою володіє ринок, власники та менеджери фірми.

Потенційна вартість виражає зростання вартості компанії внаслідок використання внутрішніх можливостей, а також зростання через сприятливі ринкові передумови. Результатом такої оцінки є максимально можлива вартість, до якої має наближатись підприємство задля мінімізації альтернативних втрат і максимізації альтернативних доходів.

Основний принцип побудови моделі – величина потенціалу підприємства формується під впливом трьох основних складових: розрахункового, досягнутого та майбутнього потенціалу за формулою:

ПП = Вр + ∆Вф + ∆Вп (15.1)

Якщо вважати потенціал довгостроковою характеристикою максимальної ефективності діяльності підприємства та прийняти його за одиницю, яка виражає 100 % можливостей поточного та майбутнього періоду.

Виходячи з наведеного, можна визначити нарощування потенціалу підприємства як площу фігури, яку створюють величини його вартості.

Метод заснований на постулаті про зростання вартості підприємства у разі збільшення його потенціалу (рис. 15.2).

Рисунок 15.2. Теоретична залежність вартості підприємства від його потенціалу

Тобто, чим більшим потенціалом володіє підприємство, тим вище оцінює ринок дану соціально-економічну систему як у поточному періоді, так і у перспективі.

Теоретично залежність вартості підприємства від його потенціалу має ступеневий характер та описується формулою:

У = х р (15.2)

Сила впливу потенціалу підприємства на його вартість виражається ступенем аргументу – чим більший ступінь, тим більшою є вартість підприємства, зумовлена його потенціалом.

У формулу (15.2) може бути введений коефіцієнт k , який змінює надану формулу :

У = k ·х р (15.3)

та відображає потенціал обраної сфери бізнесу без урахування капіталу, вкладеного у бізнес.

В розглядаємій функції коефіцієнти k і p інтегрують у собі вплив багатьох чинників, які з точки зору управління ними можна розподілити на керовані та некеровані.

Коефіцієнт k відображає вплив некерованих факторів та формується під впливом основних показників:

темп зміни частки ринку;
індекс цінової еластичності;
індекс податкового тиску;
індекс частки енергоносіїв у собівартості;
індекс середньозважених витрат на капітал;
індекс альтернативної дохідності;
коефіцієнт географічного розташування тощо.

Коефіцієнт р формується під впливом внутрішніх або керованих факторів:

індекс чистої прибутковості продукції;
індекс якості продукції;
індекс трудомісткості;
індекс витрат капіталу на інновації;
індекс ритмічності роботи;
індекс коефіцієнта реалізації програм, планів та освоєння проектних рішень;
індекс витрат на менеджмент;
індекс узгодженості інтересів тощо.

Потенціал не може набувати від’ємних значень.

Потенціал – це явні та приховані можливості всіх складових підприємницької діяльності, які можуть бути реалізовані. Тож підприємство або володіє цими можливостями (і вони мають конкретні величини), або ні (можливості підприємства дорівнюють нулю).

Теоретично існує потенціал зі знаком мінус, його можна трактувати як реалізовані чи потенційні загрози, величина яких перекриває можливості їх нейтралізації та накопичені резерви. Також від’ємне значення потенціалу підприємства виникає у випадку державної підтримки, коли не зважаючи на банкрутство, підприємство продовжує функціонувати.

Метод визначення вартості підприємства з урахуванням потенціалу його розвитку, наведено Бачевським, Заблодскою та Решетняком [].

На рис. 15.3 зміна вектора характеризує певні обмеження визначеного потенціалу підприємства – чим більший кут , тим більше обмежень і менша величина вартості підприємства, що враховує його потенціал.

Загальну формулу розрахунку резервів виробництва можна представити як фізичну інтерпретацію поняття «прискорення», що у самому загальному вигляді означає величину зростання відносної величини в одиницю часу:

Р пл (факт) = Іmax – I пл (факт) (15.4)

де Р пл (факт) – резерв використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період;

Іmax - відносна величина, що характеризує максимально можливу ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні певної мети за визначений період;

I пл (факт) - планова або фактична відносна величина, що характеризує ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період.

Метод Ареф’євої та Коренкова до визначення резервів загального розвитку потенціалу підприємства заснований на визначенні резервів розвитку кожного окремого елементу структури потенціалу підприємства та розраховується як середньоквадратична різниця за кожним з функціональних елементів.

У випадку рівноцінності кожного виду потенціалу для характеристики загального потенціалу діяльності підприємства розраховують резерв загального розвитку підприємства наступним чином:

де – резерв узагальнюючого потенціалу і-го підприємства;

– максимальне значення k-го функціонального потенціалу серед обраної групи підприємств;

– значення k-го функціонального потенціалу і-го підприємства;

Рисунок 15.3. Графраналітична модель вартості потенціалу підприємства з урахуванням розвитку

, … m – кількість функціональних потенціалів.

У випадку коли кожний k-тий потенціал підприємства має більшу чи меншу вагомість, його потрібно враховувати при розрахунках резерву загального розвитку підприємства наступним чином:

де -вага k-го потенціалу для даного і-го підприємства.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Методика визначення резервів розвитку підприємства

2. Характеристика потенціалу розвитку суб’єкта господарювання

3. Напрямки розвитку організації

Питання для дискусій

1. Приховані резерви розвитку трудового потенціалу підприємства

2. Резерви зниження собівартості продукції

3. Соціально-економічні резерви розвитку підприємств

4. Потенційна вартість суб’єкта господарювання

Література [3, 6, 7, 10, 18, 34, 39, 41, 42, 45, 42, 45, 49, 51, 59, 60, 69].

Рекомендована література

Основна

Авдеенко В. Н., Котлов В. А. Производственный потенциал промышленного предприятия. — М.: Экономика, 1989. — 240 с.
Адимбаев Т. А. Экономический потенциал и эффективность его использования. — Алма-Ата: Наука, 1990. — 369 с.
Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб: Питер Кош, 1999. — 416 с. — (Серия «Теория и практика менеджмента»).
Бачевський Б.Є., Заблодська І. В., Решенятк О. О. Потенціал і розвиток підприємства: Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2009. – 400 с.
Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и управление стоимостью предприятия. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.
Виханский О.С. Стратегическое управление. - М.:«Гардарики», 2003. – 296 с.
Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 167 с.
Григорьев В. В., Островкин И. М. Оценка стоимости предприятий: имущественный подход. — М.: Дело, 1998. — 224 с.
Григорьев В. В., Федотова М. А. Оценка предприятия: теория и практика. — М.: ИНФРА, 1997. — 320 с.
Должанський І.З. та ін. Управління потенціалом підприємства. - К.: Центр навчальної літератури 2006. -362 с.
Добикіна О.К., Рижиков В.С., Касьянюк С.В., ККокотько М.Є., Костенко Т.Д., Герасимов А.А. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
Дзсмонд Г., Келли Р. Руководство по оценке бизнеса. -М.: РОО, 1996.
Есипов В.Е., Маховикова Г.Л., Терехова В.В. Оценка бизнеса. - СП6: Питер, 2001.
Закон України «Про оцінку земель» № 1378-ІУ від 11 грудня 2003 року.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року.
Иванов Н.И. Экономические аспекты производственного потенциала: Теория и практика. - Дон. ИЗП НАН Украины, 2000.
Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. — Науч.-практ. изд.: В 4-х т. / Под общ. ред. А. Д. Святоцкого. — Т. 4: Оценка интеллектуальной собственности: бухгалтерский учет и налогообложение / О. Б. Бутник-Сиверский, А. П. Гавриленко, С. А. Довгий и др.; под ред. О. Б. Бутник-Сиверского, А. Д. Святоцкого. — К.: Ін Юре, 1999. — 384 с.
Касьянова Н.В. Потенціал підприємства: формування та використання, 2-ге вид. перероб. та доп. [текст]: Н.В.Касьянова, Д.В. Солоха, В.В. Морєва, О.В. Бєлякова, О.Б. Балакай – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 248 с.
Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
Ковалев А. П. Оценка стоимости активной части основных фондов: Учеб.-метод. пособие. — М.: Финстатинформ, 1997. — 175 с.
Козырев А. Н. Оценка интеллектуальной собственности. — М.: Экспертное бюро — М., 1997. — 289 с.
Коупленд Т., Коллер Т., Муррин Дж. Стоимость компаний: оценка и управление / Пер. с анг. — М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1999. —576 с.
Мендрул А., Пузий Ф., Галкин И., Скринько С. и др. Учеб. пособие для подготовки к сдаче квалификационного экзамена по экспертной оценке имущества, недвижимости, имущественных и неимущественных прав, бизнеса, техники и оборудования (категории А, В, С). — К.: Консалтинговая фирма «Эксперт-Л», 2000. — 323 с.
Міжнародні стандарти оцінки: принципи, стандарти та правила. / Під ред. Драпіковського О., Іванової І. — К.: УКРелс, 1999. — 105 с.
Михайлова-Станюта Н. Финансовое состояние и продажная цена предприятия // Риск, 1992. — № 1. — С. 36—40.
Одегов Ю. Г. и др. Трудовой потенциал предприятия: пути эффективного использования / Ю. Г. Одегов, В. Б. Бычин, К. Л. Андреев; под ред. Н. А. Иванова. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. — 172 с.
Олексюк О. І. Управління потенціалом акціонерних товариств // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. — К., 2001.
Охрана промышленной собственности в Украине: Монография / Под. ред. А. Д. Святоцкого, В. Л. Петрова. — К.: Изд. дом «Ін Юре», 1999. — 428 с.
Оценивая машины и оборудование / Под. ред. Дж. Алико. Перевод избранных глав подготовлен Ин-том эконом. развития Всемирного банка при содействии Российского общества оценщиков. — 1995. — 473 с.
Оценка машин и оборудования: Учеб. пособие / Под. ред. В. П. Атонова и др. — М.: Ин-т оценки природных ресурсов, 2000. — 339 с.
Оценка рыночной стоимости машин и оборудования. Серия «Оценочная деятельность»: Учеб. пособие. — М.: Дело, 1998. — 240 с.
Оценка стоимости машин, оборудования и транспортных средств / А.П. Ковалев, А.А. Кушель, В.С. Хомяков, Ю.В. Андрианов, Б.Е. Лужанский, Й.В. Королев, С.М. Чемерикин. - М: Интерреклама, 2003 – 245 с.
Оценка стоимости предприятия (бизнеса): Учебное пособие / Под ред. Н. А. Абдулаева, Н. А. Колайко. — М.: ЭКМОС, 2000. — 352 с.
Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. — К.: Основи, 1997. — 390 с.
Ревуцкий Л. Д. Потенциал и стоимость предприятия. — М.: Перспектива, 1997. — 124 с.
Семенченко Б. А. Теоретические и практические вопросы экспертной оценки. — Суммы: Инициатива, 1998. — 128 с.
Спирин В. С. Анализ экономического потенциала предприятия. — М.: Финансы и статистика, 1986. — 110 с.
Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. — М: ИНФРА-М, 2000. — 312 с.
Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учеб. пособ. — М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1997. — 304 с.
Федотова М. А., Уткин Э. А. Оценка недвижимости и бизнеса. — М.: «Тандем», «Экмос», 2000. — 352 с.
Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства - К.: Кондор, 2007.-400 с.
Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие / Под ред. А. П Градова. — 3-е изд., испр. — СПб.: Спец-Лит. — 2000. — 589 с.
Юданов А. Ю. Конкуренция: теория и практика: Учеб.-практ. пособ. 2-е изд. — М.: Гном-Пресс, 1998. — 381 с.

Додаткова

Андрианов Ю.В., Юдин А.В. Систематизация методов расчета при оценке машин й оборудования // Московский оценщик, - 2003. - №4 (23). - С. 18-23.
Анализ и оценка результатов деятельности производственных систем / Под ред. проф. Е. Венцковски, проф. С. Каменицера. – М.: Финансы, 1978. – 320с.
Беляев А. А., Коротков Э. М. Систематология организации: Учебник / Под ред. д-ра экон.наук, проф. Э. М. Короткова. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 182 с.
Вютрих Х., Винтер В. Конкурентоспособность глобальных предприятий // Проблемы теории и практики управления. — № 3. — 1995. — С. 96—101.
Голов С. Принципи і проблеми обліку ділової репутації фірми (гудвіл) // Бухгалтерський облік і аудит. — № 3. — 1995. — С. 14—16.
Грещан М.Т., Коцюба О.С. Управління витратами: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни (з грифом МОНУ) - Київ: КНЕУ, 2002 р. – 131 с.
Григор’єв В. А. Про інтегральну характеристику управлінського потенціалу керівників // Регіональні перспективи. — 2000. — № 2—3 (9—10). — С. 52—53.
Донец Ю.Ю. Эффективность использования производственного потенциала. - К.: Знание, 1978 – 210 с..
Донець Л.І., Ващенко Н.В. Основи підприємництва: Навчальний посібник - К.: ЦУЛ, 2006. – 320 с.
Егоршин А.П. Управление персоналом.- Н. Новгород: НИМВ, 1997 – 125 с.
Йеннер Т. Создание и реализация потенциала успеха как ключевая задача стратегического менеджмента // Проблемы теории и практики управления. — 1999. — № 2. — С. 83—88.
Кононенко І. Метод експрес-аналізу рівня конкурентоспроможності продукції // Економіка України. — № 2. — 1998. — C. 80—83.
Ковалев А., Быкова В. Внесение направленных корректировок при оценке оборудования. // Оборудоваиие (специальиое приложение к журналу Экперт»). - 2000. - № 2, февраль. - С. 15-16.
Оценка объектов недвижимости: теоретические и практические аспекты: Учебное пособие / Под ред. В.В. Григорьева. - М.: ИНФРА-М, 1997- 35 с..
Оценка стоимости предприятия (бизнеса). Уч. пособие / Под ред. Н.А. Абдулаева. - М.: Изд-во «ЗКМОС», 2000 – 321 с.
Петрович И. М., Теребух А. А. Производственный потенциал предприятия и его измерение // Организация и планирование отраслей народного хозяйства, 1991. — Вып. 102. — С. 34—43.
Покропивний С.Ф., Колот В. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998 р. – 153 с.
Полужтов А А. Новые методы оценки компаний в сделках слияния и поглощения. - М.: МАКС-Пресс, 2001- 154 с..
Попов Е. Рыночный потенциал предприятия. - М.: ЗАО «Экономика», 2002.- 215 с.
Попов Е., Ханжина В. Структура рыночного потенциала предприятия // Проблемы теории и практики управлення. -2001. -№ 6. -С. 21-26.
Синица В. Г. Производственный потенциал предприятия и эффективность его использования // Экономика промышленного производства, Республиканский межведомственный сборник научных трудов. — Минск. — 1992. — Вып. 21. — С. 73—78.
Симененко Б. А., Теліженко О. М., Соколов М. О. Приватизація та оцінка міських територій. — Суми: ВВП «Мрія — 1» ЛТД, 1995. — 250 с.
Тарасевич Е. И. Финансирование инвестиций в недвижимость. — СПб.: СПбГТУ, 1996. — 235 с.
Економіка виробничого підприємництва: Навч. Посібник / За ред. Й.М. Петровича. - К.: Знання, КОО, 2001 – 234 с.
Хрипач В. Я. Оценка и материальное стимулирование эффективности производства. — Минск.: Вышэйшая школа, 1985. — 172 с.
Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие / Под ред. А.П. Градова. – 3-е изд., искр. – СПб.: Спец-лист, 2000. – 589 с.
Штефанич Д. А., Стефанив Ф. И. Методические вопросы оценки пропорциональности производственного потенциала предприятия народного хозяйства, 1989. — Вып. 96. — С. 39—42.

Навчально-методичне видання

ГУРНАК Віталій Миколайович

ГУДКОВА Вікторія Петрівна

ТВОРОНОВИЧ Вікторія Ігорівна

ПИЛИПЕНКО Олена Віталіївна

ПОЗНЯКОВА Оксана Вікторівна

КРИЩЕНКО Світлана Олександрівна

ПОТЕНЦІАЛ І РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА

Конспект лекцій до вивчення курсу

для студентів напряму підготовки

6.030504 «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання

Відповідальний за випуск – к.е.н., доцент Познякова О.В.

Редактор:

Підписано до друку . .13 р. Формат паперу 60х84/16, папір – офсетний,

друк – на різографі. Замовлення № Тираж 100.

Надруковано у Редакційно-видавничому центрі

Державного економіко-технологічного університету транспорту

Свідотство про реєстрацію від 27.12.2007 р. Серія ДК № 3079

03049, м.Київ – 49, вул. Миколи Лукашевича, 19

1. КОНТРОЛЬНА РОБОТА ПО КУРСУ Застосування інформаційних технологій в МСП варіант 17
2. Лекция 9 Необратимое ингибирование ферментов- действие йодацетамида который ингибирует ферменты содерж
3. Расчет и конструирование стальных несущих элементов.html
4. . 2. Ф.И.О. Дата рождения число месяц годНомер свидетельства о рождении Место жительства регистраци
5. Олимп Бизнес 2005
6. Здания возводимые на просадочных грунтах
7. тема уравнений Максвелла
8. Устав железнодорожного транспорта Российской Федерации Собрание законодательства Российской Федера.html
9. тема современного уголовного права России
10. Интернетмагазин элитной бижутерии
11. Технологии помощи детям из неблагополучных семей
12. На тему- Духовный мир брака Выполнил- Группа- Проверил-
13. Происхождение политической власти и государства это объяснялось как акт божественной воли как договор вл
14. В отличие от сепсиса раневое истощение развивается при местной гнойной инфекции без наклонности к ее генер
15. тематике и её приложениях 701
16. 20_г. Оплату за обучение в установленном размере гарантирую
17. Развитие познавательной деятельности детей дошкольного возраста в процессе наблюдения в природе
18. Платон и Аристотель
19. і Ведучий 1- Сьогодні ми помандруємо у країну Права де познайомимося із правами та обов~язками дітей
20. Тема 6 Система управління формуванням і використанням трудового потенціалу підприємства Мета заняття- М

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе

Конспект лекцій до вивчення курсу для студентів напряму підготовки 6

Поможем написать учебную работу

Выберите тип работы:

8.1. Особливості нерухомого майна як об’єкта оцінки

Таблиця 5.1. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Е

М

О

І

Е

М

О

І

Е

М

С

І

Е

Л

С

М

Функція грошової одиниці

Економічна сутність

Сфера використання в оціночній практиці

Майбутня вартість грошової одиниці (F1)

Відображає зростання грошової одиниці, покладеної на депозит. Відсоток нараховується на початкову суму та відсотки, нараховані раніше

Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з його теперішньої ринкової вартості

Нагромадження грошової одиниці за період (F2)

Показує майбутню вартість серії регулярних однакових платежів за певний період за відповідної відсоткової ставки

Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з величини платежу у серії виплат і часу їх здійснення

Фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу) (F3)

Показує суму первинного інвестування, необхідну для нагромадження грошової одиниці з урахуванням нарахованих відсотків

Визначення щорічної суми, необхідної для відшкодування інвестицій у купівлю нерухомості

Поточна вартістьгрошової одиниці (F4)

Показує теперішню вартість грошової одиниці, яку очікується отримати у майбутньому

Поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету)(F5)

Дає змогу визначити теперішню вартість через серію однакових майбутніх платежів

Розрахунок майбутніх однакових грошових надходжень

Коефіцієнт амортизації грошової одиниці (F6)

Служить для розрахунку періодичних платежів за основну суму боргу та відсотки за нього

Використовується за визначення вартості об’єкта, придбаного за рахунок кредитних ресурсів

Назва методу

Загальна характеристика

Технологія розрахунку

Специфіка використання

1

2

3

4

Метод кумуля-тивної побудови

Передбачає сумування безризикової ставки з усіма компенсаці-ями за ризик, яким переобтяже-ний об’єкт оцінки

де rбаз — базова безризикова ставка дисконту;

ki — компенсація за і-й ризик;

n — кількість врахованих ризиків

Безризикова ставка дорівнює депозитній ставці комерційних банків з урахуванням того, що:

1) депозит є валютним;

2) сума депозитного вкладу співмірна з розміром чистого операційного потоку капіталу;

3) термін отримання чистого операційного потоку капіталу від використання об’єкта співмірний зі строком депозитного вкладу;

4) умови депозиту відповідають угодам з юридичними особами;

5) загальна безризикова дисконтна ставка розраховується як середня між аналітичними ставками провідних банків країни

Метод капіталь-них активів

Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу

,

де rбаз — базова безризикова ставка дисконту;

Метод пов’яза-них інвестицій

1) для власного і позикового капіталу,

2) для складових елементів об’єкта, передбачає встановлення ставки дисконту за середньозваженою технологією

1) ,

де q — частка позикових джерел фінансування в загальній сумі капіталу підприємства;

рk — середня дохідність позикового капіталу;

ра — нормальна дохідність власного капіталу.

2) ,

де qзем — частка вартості землі у загальній вартості об’єкта;

rзем — ставка дисконту для землі; qнер — частка вартості нерухомості у загальній вартості об’єкта;

rнер — ставка дисконту для нерухомості;

qn — частка вартості n-го елементу в загальній вартості об’єкта;

 — коефіцієнт системного ризику;

1

2

3

Поточна вартість
грошової одиниці (F4)

Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не потребує великих витрат