Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1)Термін "економіка" (грец. оікопотіке) означає "мистецтво ведення господарства". В аграрній сфері вправне господарювання має величезне значення, адже тут здійснюється не лише процес виробництва, а й переміщення, обробка, зберігання та реалізація продукції. І все це забезпечується виробничо-господарською діяльністю суб'єктів господарювання - аграрних підприємств.
Як складова сукупності економічних наук економіка підприємств має на меті розширити знання студентів про об'єктивні економічні закони та закономірності й навчити їх практично використовувати набуті знання.
З огляду на це курс "Економіка підприємств" передбачає вивчення:
- теорії та практики господарювання на рівні підприємства;
- конкретних форм і методів господарювання;
- принципів формування та використання виробничого
потенціалу;
- взаємодії всіх видів ресурсів;
- ефективності господарсько-комерційної діяльності.
Методологія курсу охоплює певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного, аналізу, узагальнення і визначення можливих сфер застосування ефективного вітчизняного і зарубіжного досвіду господарювання.
Завдання курсу - дати змогу отримати студентам знання про дії ринкового механізму в аграрній сфері економіки, навчити їх творчо підходити до розв'язання різноманітних завдань на рівні підприємства, прищепити вміння набувати нові спеціальні знання, сприяти формуванню економічного мислення відповідно до вимог ринкової економіки, допомогти засвоїти методику проведення економічних досліджень, навчити економічно обґрунтовувати прийняття господарських рішень.
2) Менеджмент – це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої для досягнення під час будь-який господарську діяльність фірми, діючу пенсійну систему ринкових умов, певних поставленої мети шляхом раціонального використання потребує матеріальних та трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів економічний механізм менеджменту.
У зв'язку з цим у завдання менеджменту входить:
Забезпечення автоматизації виробництва та перехід для використання працівників, які мають високої кваліфікацією;
Стимулювання роботи фірми з допомогою їм кращих умов праці та встановлення вищої зарплати;
Постійний контролю над ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;
Постійний пошук і освоєння часом з'являтимуться нові ринків.
До завданням, що розв'язуються в менеджменті, ставляться також
Визначення конкретних цілей розвитку фірми;
Виявлення пріоритетності цілей, їх черговості і послідовності рішення;
Розробка стратегію розвитку фірми – господарських завдань і шляхів розв'язання;
Вироблення системи заходів на вирішення намічуваних проблем різні тимчасові періоди;
Визначення необхідних ресурсів немає і джерел забезпечення;
Встановлення контролю над виконанням поставлених завдань.
Виконання завдань менеджменту із регулювання, організації, координації й контролю за виробничим процесом і досягнення поставленої мети отримують оцінку над ринком.
Завдання управління безупинно ускладнюються зі зростанням масштабів виробництва, що вимагає забезпечення все зростаючими обсягами ресурсів – матеріальних, фінансових, трудових та інших
3) Маркетинг — це аналіз, втілення в життя, а також контроль за прийняттям рішень щодо комплексу маркетингу (продукт, ціна, просування, розповсюдження) для задоволення потреб клієнта та його очікувань як ключових моментів на шляху досягнення цілей і виконання завдань організації[2].
Стратегія маркетингу — основний спосіб досягнення маркетингових цілей, формуючи та конкретизуючи відповідну структуру комплексу маркетингу. Стратегія маркетингу показує з яким продуктом, на які ринки, з яким обсягом продукції необхідно виходити для досягнення поставлених цілей.
У процесі формування маркетингової стратегії можна виділити вхідні та вихідні елементи: вхідні елементи — це ті фактори, аналіз яких передує розробленню маркетингової стратегії, тобто фактори маркетингового середовища і цілі фірми; вихідні елементи — це стратегічні рішення щодо маркетингового міксу, тобто комплексу компонентів маркетингу, який включає чотири складові — товар, ціну, збут та просування. Основне призначення маркетингової стратегії полягає в тому, щоб взаємоузгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями, вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги . При формування стратегії насамперед необхідно врахувати: на якій стадії життєвого циклу перебуває галузь; структуру галузі; сутність і потужність п'яти конкурентних сил (постачальники найбільш важливих ресурсів, покупці, конкуренція між продавцями всередині галузі, товари-субститути, потенційні продавці даного товару), масштаби діяльності конкурентів. Видатний теоретик маркетингу Мінцберг виділяє п'ять класифікацій стратегії:
а) стратегія як план — свідомий стратегічний процес, який підкреслює логічну та структурну послідовність подій;
б) стратегія як хитрість — представляє собою специфічну програму, тактику чи маневр для того, щоб випередити конкурентів;
в) стратегія як модель під нею можна розуміти певну послідовність в поведінці, їй можна знайти раціоналістичне пояснення;
г) стратегія як позиція — відноситься до вибору позиціонування організації в межах відповідної галузі господарства, в більш широкому стратегічному контексті позиціонування представляє собою рівновагу між організацією та тим середовищем, де вона веде господарчу діяльність;
д) стратегія як перспектива — тут мова йде про перспективу з позицій компанії чи корпоративне уявлення про навколишнє середовище, в такому вигляді стратегія може виникати з певного набору нематеріальних цінностей компанії, підходів, корпоративного духу та поглядів.
Для розробки маркетингової стратегії фірми необхідно послідовно реалізувати конкретні стратегічні рішення : Постановка цілей." Маркетингові цілі « — це конкретні якісні та кількісні зобов'язання фірми. Для вибору прийнятної маркетингової стратегії потрібно узгодити цілі маркетингу із загальними цілями підприємства з метою запобігання протиріччям маркетингової стратегії та загальної стратегії розвитку підприємства. Вони виражаються в показниках обсягу продажу або прибутковості за певний час у вигляді умов, котрі мають бути досягнуті до цього часу. Наприклад:
- забезпечити збільшення прибутку на інвестований капітал як мінімум на 20%»;
- стати лідером у галузі промисловості;
- стати добре збалансованою диверсифікованою фірмою ;
- створити спільне підприємство після відповідного аналізу ринку та особистої діяльності;
Маркетингові дослідження. В результаті їх проведення виробник отримує відповіді на питання стосовно покупців
- Хто є покупцями цієї продукції?
- Де знаходяться покупці продукції?
- Де і як покупці купують продукцію підприємства?
- В яких якостях продукції підприємства заінтересовані покупці?
- Яку кількість продукції та за якою ціною купують покупці?
- Як охарактеризувати продукцію підприємства так, щоб отримати за неї вищу ціну?
- Чи потрібно підприємству випускати іншу, нову продукцію?
Вибір цільових ринків: форми виходу на ринок, особливості маркетингового комплексу, побудова організаційної структури управління та системи контролю. Під час розробки стратегії також необхідно належну увагу приділити її складовим. Зокрема це позиціонування, товарна політика, цінова політика, канали розподілу, комунікаційна політика (збут та його стимулювання, обслуговування, реклама) Позиціонування товару — це забезпечення товарові чітко відокремленого від інших товарів місця на ринку й у свідомості цільових споживачів. Складається з наступних етапів:
а) Маркетингові дослідження які включають в себе дослідження сприйняття з боку потенційних покупців.
б) Встановлення мети позиціювання;
в) Розробка стратегії позиціювання(наступальна стратегія чи оборонна стратегія)
г) Розробка тактики позиціювання(споживче позиціювання, позиціювання відносно конкурентних товарів-аналогів)
д) Оцінка ефективності позиціювання
Товарна політика- це комплекс заходів, у межах яких один чи декілька товарів використовуються як основні інструменти виробничо-збутової діяльності фірми. Основним завданням товарної політики є створення такого товару чи послуги і таке управління ними, щоб інші елементи маркетингової діяльності або були непотрібні взагалі, або ж використовувалися мінімально як допоміжні для досягнення поставлених фірмою цілей.
Товарна політика передбачає певний курс дій товаровиробника або наявність у нього наперед обдуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийняття рішень стосовно формування асортименту й управління ним; підтримання конкурентоспроможності товару на певному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробка та реалізація стратегії упаковування, маркування, обслуговування товарів.
Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона з'єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу, який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит. Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.
1)Під час виробничого процесу використовуються різного роду матеріальні цінності. Одні з них повністю споживаються у процесі виробництва, такі як сировина і матеріали, комплектуючі вироби тощо, інші змінюють лише свою форму або входять у виріб без будь-яких зовнішніх змін, наприклад запасні частини, і є такі, які не включаються в масу чи хімічний склад готової продукції - це малоцінні та швидкозношувані предмети.
Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є організація групування виробничих запасів за технологічними ознаками та за призначенням і роллю в процесі виробництва.
Класифікація виробничих запасів необхідна для раціональної організації складського господарства, ведення аналітичного обліку, а також для нормування, планування, обліку, аналізу, управління запасами та інших потреб підприємства. Типова класифікація виробничих запасів представлена в таблиці 7.2.
За призначенням виробничі запаси класифікуються таким чином.
Сировина й основні матеріали - предмети праці, що входять до складу вироблених продуктів і становлять їх основу.
Допоміжні матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм визначеної якості, або знаряддя виробництва, що витрачаються в процесі роботи, або ті, що витрачаються для обслуговування процесу виробництва.
Паливно-мастильні матеріали (ПММ) - економічно цей вид належить до допоміжних, але відокремлюється в обліку у зв'язку з його значною роллю у використанні для технологічних, енергетичних та господарських потреб.
Тара і тарні матеріали, призначені для пакування продукції. Тара одноразового використання в особливу групу не відокремлюється і входить до собівартості матеріалів.
Будівельні матеріали, конструкції і деталі, обладнання, що підлягають встановленню на об'єктах, які будуються, інші матеріальні цінності, призначені для потреб капітального будівництва.
Запасні частини для проведення ремонтів - призначені для виконання ремонтів, заміни зношених частин тощо.
Матеріали, передані у переробку - оборотні матеріальні активи, тимчасово передані на безоплатній основі підприємством-власником суб'єктам-переробникам для переробки у готовий продукт.
Матеріали сільськогосподарського призначення - виробничі запаси сільськогосподарського підприємства, що займається вирощуванням сільськогосподарської продукції у межах своєї звичайної діяльності. До складу групи входять: насіння, корми, посадковий матеріал, придбані у постачальників.
Таблиця 7.2. Класифікація виробничих запасів
|
№ п/п |
Класифікаційні групи запасів |
Вид запасів |
Характеристика |
|
1. |
За призначенням і причинами утворення |
Постійні |
Частина виробничих запасів, що забезпечують безперервність виробничого процесу між двома черговими поставками |
|
Сезонні |
Виробничі запаси, що утворяться при сезонному виробництві продукції чи під час сезонного транспортування |
||
|
2. |
За місцем знаходження |
Складські |
Виробничі запаси, що знаходяться на складах підприємства |
|
У виробництві |
Що знаходяться у процесі обробки |
||
|
3. |
За рівнем наявності на підприємстві |
Нормативні |
Виробничі записи, що відповідають запланованим обсягам виробничих запасів, необхідних для забезпечення безперебійної роботи підприємства |
|
Понаднормові |
Що перевищують їх нормативну кількість |
||
|
4. |
Відносно до балансу |
Балансові |
Запаси, що є власністю підприємства і відображаються в балансі. |
|
Позабалансові |
Запаси, що не належать підприємству, і знаходяться у нього через певні обставини. |
||
|
5. |
За походженням |
Первинні |
Запаси, що надійшли на підприємство від інших підприємств і не підлягають обробці |
|
Вторинні |
Матеріали та вироби, що можуть застосовуватися вдруге у виробництві |
||
|
6. |
За складом і структурою |
Виробничі запаси |
Запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів власного виробництва, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, запчастин, тари і тарних матеріалів, МШП |
|
Запаси незавершеного виробництва |
Частина продукції, що не пройшла всіх стадій обробки та не прийнята відділом технічного контролю (ВТК) |
||
|
Запаси готової продукції |
Продукція, виробництво якої завершене, що прийнята ВТК і знаходиться на складі |
||
|
Товарні запаси |
Товари, що знаходяться, у сфері обігу, а також продукція, що знаходиться в дорозі. |
Тварини на вирощуванні та відгодівлі (поточні біологічні активи). До цієї групи належать: молодняк і дорослі тварин, що перебувають на відгодівлі, птиці, звірі, кролі, сім'ї бджіл, дорослі тварини, вибракувані з основного стада для реалізації.
На підприємствах кожна група запасів може складатися із сотень і тисяч назв, сортів, розмірів. Для раціонального обліку запасів, який би сприяв оперативному управлінню, плануванню та бухгалтерському обліку, необхідно розробити деталізоване групування запасів. З цією метою на підприємствах перелік найменувань окремих видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на групи, а кожна група поділяється на підгрупи. У межах кожної підгрупи матеріали в свою чергу групуються за профілем, маркою, сортом тощо.
2) Авторитет — це соціальна роль, з якою пов'язані відповідні якості співробітників: високий рівень управлінських рішень, вміння вирішувати виробничі проблеми та конфлікти, адекватне прогнозування тощо.
Авторитет — це також психологічний стан особистості, що виконує цю роль. Він складається з усвідомлення своїх можливостей і компетенції, розуміння того, чого чекають від нього інші, визнання своїх прав і привілеїв. Тому зростання авторитету керівником розцінюється як особиста перемога, а його втрата — як трагедія.
У зв'язку з цим необхідно розглядати дві сторони авторитету — авторитет посади (тобто відповідний рівень обов'язків, відповідальності, прав, які надає і вимагає дана посада) й авторитет особистості, який характеризується відповідним рівнем ділових і організаційних умінь та здібностей, морально-психологічних рис та принципів.
В ідеалі авторитет особистості перевищує авторитет посади. Добре, коли вони збігаються, тоді керівника характеризують як відповідальну особистість, яка добре знає коло своїх обов'язків і не зловживає своїми правами.
Авторитет проявляється та підтримується у виявленні поваги, врахуванні думки, в хороших результатах роботи, симпатії з боку співробітників.
Але авторитет особистості може бути нижчим, ніж авторитет посади, іншими словами, працівник не відповідає займаній посаді, вимогам.
Внутрішньо це виявляється у блокуванні інформації, що викликає сумнів в особистому авторитеті (небажання помічати негативні явища, за які керівник несе відповідальність,
перебільшення досягнень, неадекватна реакція на критику). Це проявляється також у прагненні уникнути таких ситуацій, в яких могла б виявитися особиста некомпетентність.
Зовні в організації це виявляється у прояві неповаги з боку співробітників, особливостях кадрової політики, у погіршенні морально-психологічного клімату в підрозділі, ставленні працівників до своїх обов'язків.
Це логічні наслідки ситуації, в якій постійно йде пошук "винних", а висунуті ідеї, пропозиції оцінюються тим, наскільки вони відповідають думці "авторитету".
У зв'язку з цим виникає проблема організації робочого місця та режиму роботи керівника.
3) Суть та види цінових стратегій
Цінова стратегія - це конкретний напрям дій компанії відносно ціноутворення з метою досягнення певної мети в конкретній ринковій ситуації впродовж конкретного періоду. В економічній літературі розглядають чимало варіантів цінових стратегій, які узагальнено на рис. 2.18. Приступаючи до питання визначення ціни, насамперед треба визначитися з базовою стратегією цінової поведінки, адже підприємство завжди повинне якимсь чином задати початковий рівень ціни. Потім, враховуючи особливості ринкового середовища, підприємство може застосовувати стратегії кращої адаптації ціни. Розглянемо різновиди усіх цих стратегій.
Вибір базової цінової стратегії
Більшість спеціалістів з ціноутворення вважають, що вибір базової стратегії - це вибір співвідношення двох ключових властивостей товару - ціни та якості. Залежно від цього найпоширенішими підходами вважають такі:
1) на основі співвідношення "сприйняття ціни покупцями - економічна цінність товару";
2) на основі співвідношення "ціна - якість";
3) на основі цінового позиціювання.
Вищеназвані підходи є ідентичними за суттю, оскільки в основу класифікації покладено однакові параметри: якість і ціну. Основна відмінність - диференціація стратегій та їхня кількість. Розглянемо їх по порядку.