Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
ГЛІБОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ
План
а)байки для дітей;
б)вірші «Веснянка», «Зимня пісенька», «Квіткове весілля». Бадьорий тон цих творів, зображення картин природи і дитячих розваг, дитячого відчуття природи. Використання художніх засобів (повторення, звуконаслідування, епітети, метафори та ін.)
в)загадки і відгадки Л.Глібова, акровірші. Майстерність, дотепність загадок і відгадок Л.І.Глібова. Фольклорна основа їх, сюжетність, образ доброго і веселого діда, - друга дітей у цих загадках.
Видатний український байкар лірик Леонід Іванович Глібов був також і одним з перших українських дитячих поетів. Він написав для маленьких читачів понад 50 творів, до яких належать віршовані загадки, казки, акростихи, вірші для дітей.
Активну участь брав Л.Глібов у львівському дитячому журналі «Дзвінок», де вступав під вигаданим прізвищем «Дідусь Кенар».
За фахом він був педагогом, працював учителем географії й історії в гімназії у м. Чорний Острів на Поділлі (1855-1858), а потім у Чернігівській гімназії(1858-1863). Л.І.Глібов був послідовником передових педагогів, зокрема у ряді статей у газеті «Черниговский листок» та в громадських виступах він захищав і підтримував педагогічні погляди М.І.Пирогова. Прогресивний характер виховної й освітньої діяльності письменника, його діяльність в літературі і журналістиці, були причиною того, що письменникові заборонили займатися педагогічною роботою, а «Черниговский листок» було закрито.
Ще й досі на Чернігівщині розказують, як один чоловік, проїжджаючи мимо старовинного Седнева, замилувався широкою долиною, по якій плине в далеч тиха річечка Снов. Зійшов він на зелену гору і довго-довго дивився на замріяні луки, на сонні верби, що схилилися в смутку над водою. Не так давно цими землями ходив Тарас Шевченко, писав тут свої гнівні вірші, малював. А тепер... Як швидко спливають літа. Минає молодість...І з вуст чоловіка самі по собі полилися слова:
Ой річечко, голубонька!
Як хвилечки твої
Пробігли дні щасливі
І радощі мої...
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
Тужливі, схвильовані рядки, покладені згодом на музику, принесли авторові широке визнання, а сама пісня стала народною. Її виконували на Україні, поза Україною, часто не знаючи, що текст пісні належить найвидатнішому українському байкареві Леоніду Глібову.
Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його служив управителем у Родзянків, про яких і Пушкін, і Шевченко лишили згадки як про самовладних, грубих і розбещених кріпосників-самодурів.
Дитинство Льолика, як називали хлопця в родині, минуло в с. Гербах Кременчуцького повіту. Тут, під керівництвом матері Орини Гаврилівни, культурної й освіченої жінки, він пройшов першу школу. Лише тринадцяти років його відвезли до Полтавської гімназії.
Леонід Глібов швидко здружився з учнями. Але, вразливий і лагідний з дитинства, він страшенно нудьгував по рідній оселі. Невдовзі ця туга влилася в першому вірші «Сон».
У гімназії хлопець багато читає, особливо захоплюється поезією Пушкіна, Лермонтова, Кольцова. Під їхнім впливом починає складати вірші російською мовою. Десь у шостому класі в зошиті гімназиста Глібова їх назбиралося декілька десятків. І 1847 року в Полтаві побачила світ книжечка «Стихотворения Леонида Глебова».
Після виходу першої книжки водночас із радістю на Глібова звалилося й лихо: він тяжко захворів і змушений був повернутися до батьків.
Нарешті юнак знову серед гаїв і полів рідної Хорельщини. Ще змалку він кохався на всіляких рослинах і квітах. Його навіть називали за це жартома «квітчастий король». І тепер він цілі дні проводить серед природи, але вже не сам, а з книгою: годинами просиджує під улюбленим явором над річкою, зачитуючись Шевченковим «Кобзарем».
Книга заговорила до Глібова рідною мовою, і скоро в його зошиті зявляються перші українські твори-байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Жаба й Віл»....
Це було влітку 1848 року, коли Леонід готувався до вступу на медичний факультет Київського університету. Але йому судилося стати не лікарем, а вчителем. 1849 року вступає він до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька, де свого часу вчились Гоголь і Гребінка. Під час навчання в ліцеї Л.Глібов зазнав непоправного горя раптово помер батько, і довелося кинути на рік науку. Згодом лишився без дорогої серцю матері. І лише 1855 року, вже бувши одруженим, закінчив він ліцей. Атестат видали набагато пізніше й неохоче: начальство вважало його «політично неблагонадійним» за опубліковані 1853 року в газеті «Черниговские губернские ведомости» українські байки.
Перші роки Л.Глібов викладає історію та географію в дворянському училищі в містечку Чорний Острів на Поділлі.1858р. переїжджає до Чернігова, де дістає посаду вчителя географії в місцевій гімназії.
Реформа 1861 року не полегшила долі селян. На Україні, як і в Росії, в цей час виникають своєрідні гуртки прогресивної інтелігенції. Леонід Глібов як передовий педагог і поет, що симпатизував гнобленим, бере участь в діяльності місцевого гуртка, звязаного з революційним рухом. Він організовує недільні школи, сприяє виданню популярних книжок для народу, а з 1861 до середини 1863 року навіть випускає і редагує тижневу газету «Черниговский листок».
Після того як перший український журнал "Основа"(1861-1862)перестав входити в Петербурзі, газета «Черниговский листок», де друкувалися твори російською і українською мовами, була єдиним виданням на всю Росію, що публікувало українські твори. Тож з наступом реакції газету було закрито, а її видавця й редактора звільнено з посади вчителя гімназії, взято під нагляд поліції та вислано з Чернігова. Поет виїжджає до батьків дружини в Ніжин.
Цього ж 1863 року виходить перша збірка байок Леоніда Глібова, хоча справжньої радості вона йому не приносить. Саме тоді вступив у дію наказ міністра Валуєва про заборону українського друкованого слова, і твори Глібова повсюдно вилучалися царськими сатрапами. Спіткало поета й інше горе померла дружина. Після таких відчутних ударів долі поет надовго замовкає. Все ж у 1872 та в 1882 роках його байки виходять окремими збірками, їх читають, переписують, вивчають на память. Народ високо цінує свого поета.
Наприкінці 1867 року Л.Глібов повертається до Чернігова. З допомогою друзів дістає посаду управителя чернігівської земської друкарні. Пише мало. Та як людина чула, розважлива, освічена й висококультурна, стає душею літературно-мистецького життя в місті. Його «четверги» охоче відвідують літератори й артисти, до нього тягнеться молодь.
Справжнє творче горіння повернулося до Глібова наприкінці життя. Він починає друкуватися в галицьких журналах «Дзвінок» та «Зоря». За останні чотири роки письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час. Популярність його зростає, і, хоч поет хворіє на астму й серце, майже осліп від тяжкої хвороби, він доживає свої останні літа, оточений теплою увагою читачів з народу.
1891 року чернігівська громадськість відзначила пятдесятиріччя творчої діяльності Л.Глібова. Надійшли вітальні адреси, телеграми з різних міст України. «Дзвінок» присвятив цілий свій четвертий номер ювілярові.
Протягом 1890-1893 років відомий байкар написав понад 50 віршованих загадок і відгадок, жартівливих пісеньок та акростихів для дітей. Темою для них були вища природи, людна і речі, що її оточують. Ці твори друкувалися під псевдонімом дідусь Кенар. Розказують, що його батько купив собі колись такого співучого кенаря, що через нього сусіди прозвали Івана Назаровича по-вуличному «Кенар». Мабуть, про це прізвисько й згадав Глібов, віддаючи до друку свого першого вірша для дітей. За своїм характером твори Л.Глібова для дітей стоять близько до його творів для дорослого читача. Вони відзначаються дотепністю, щирістю, досконалістю художньої форми.
Слава Глібова як дитячого письменника ще за його життя переступила межі України. Ось ще писала до "Дзвінка" чеська вчителька Соколова: «Спасибі вам за ваш "Дзвінок", вижидаю з нетерпінням його з пошти. Я закохана у Вашім Леоніді Глібові. Його напрочуд красні байки та загадки це одинокі в цілій словянській літературі».
Після виступу Шевченка, Марка Вовчка і Леоніда Глібова з творами для дітей можна вже було говорити про існування справді дитячої літератури на Україні.
Незадовго до смерті, одного осіннього вечора Л.Глібов продиктував близькому приятелеві байку «Огонь і Гай». Їй судилося стати останнім поетовім твором. 10 листопада 1893 р. він помер. Поховано його в Чернігові, де славетний байкар прожив половину свого життя.
Твори Л.Глібова для дітей відзначаються високою художньою майстерністю й оригінальністю. За своїм змістом вони близькі до уявлень і інтересів дітей, доступні для їх розуміння. Оригінальна форма його творів весела розмова з елементами гумору, жарту.
У дитяче читання вийшло чимало байок Л.Глібова, хоч вони призначені не лише для дітей і іноді бувають складними для розуміння соціального змісту алегорій. У байках поета викриваються і засуджуються різні пороки експлуататорського класового суспільства: хижацтво, паразитизм і зневажливе ставлення до людей, жадоба до збагачення, фальш і лицемірство, підлабузництво та ін.
У байці «Вовк та Ягня» Л.Глібов викриває хижаків-кріпосників і відображає становище пригніченого трудового народу. За допомогою алегоричних образів поет відтворює картину тогочасних соціальних стосунків. В узагальненому вступі-роздумі він говорить, що для кріпосницького суспільного ладу характерні відносини, коли «нижчий перед вищім гнеться, а більший меншого тусає та ще й бє затим що сила є». Так діє хижий і жорстокий вовк. Спершу він ще намагався якось обґрунтувати й виправдати свою жорстокість і зажерливість, та, не зумівши завуалювати своїх дій, говорить відверто: «Вовк, може їсти захотів».
Правдивість у зображенні ситуацій, вміння користуватись діалогом, індивідуалізація мови персонажів все це свідчить про високу художню майстерність твору, спрямованого на засудження кріпосництва, на захист працюючих.
Байка «Щука» є сатирою на кріпосницький суд, який виправдував хижаків, суд, у якому панували лицемірство й хабарництво, кругова порука. Недотепні судді (два Осли, Шкапа, два стареньких Цапа) легко згодились на пропозицію підступної і лицемірної Лисиці, і Щуку кинули в річку. Це типова для царського суду картина. У байці використано промовисті художні деталі, наприклад: у тих, що притаскали Щуку до суду, «чуби мокренькі стали». Епітети «нікчемна Шкапа», «два стареньких Цапа» досить влучно характеризують нетямущих сусідів. Особливо влучно викриває байкар лицемірство Лисиці, яка з удаваним обуренням говорить про те, як слід «покарати» негідницю Щуку, і цим зуміла обдурити обмежених і нерозумних суддів.
Байка «Коник-стрибунець» спрямована проти таких вад людини, як безтурботність і лінощі, і може бути використана з повчальною метою у розмові з дітьми. У цьому творі виявляється характерна для багатьох байок поета особливість введення пейзажних описів, ліричних елементів.
Велика за обсягом байка «Музики» відтворює веселу картину гри на різних інструментах Цапа, Осла, Ведмедя та Мавпенка, позбавлених будь-яких музикальних здібностей і смаку. Твір майстерно побудований, дає влучні характеристики і викликає у читачів осуд і сміх над тими, хто береться не за свою справу.
Поет написав також ряд віршів для дітей. Вони пройняті почуттям любові до природи, відчуттям краси навколишнього світу. До таких творів належать «Веснянка», «Зимня пісенька», «Пташка» та ін.
У вірші «Веснянка» дано чудовий опис пробудження весною всього живого, прекрасного, молодого; поет захоплено звертається до природи:
Не вянь, рости
Красуйся ти,
Королику квітчастенький!
Вірш відзначається мелодійністю, легкістю і простотою форми. Картина радісного, бурхливого життя за допомогою звертань і вигуків:
«Весна прийшла!
Тепло знайшла!» -
Кричать дівчата й хлопчики.
«Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!» -
Клопочуться горобчики.
Зображення дитячих розваг взимку та пейзажні зарисовки знаходимо у вірші Глібова «Зимова пісенька». Теплим ліричним почуттям пройнятий вірш «Пташка», в якому щиро і задушевно розказано про звільнення співочої пташки з клітки.
Крім зображення картин природи, у віршах досить широко відтворено дитячі розваги і світ дитячих почуттів. Поет використовує в них різноманітні художні засоби: повторення, звуконаслідування, яскраві епітети й метафори.
Твір «Квіткове весілля» Глібов назвав «алегоричним жартом». Поет у ньому чудово відтворює закоханість у життя, змальовує красу природи. Дітей захоплюють легкий ритм вірша і мальовничі, яскраві образи: Барвінок і Фіалочка, Нагідка й Мак, Півень та Індик та ін.
Значну увагу Л.Глібов приділив створенню загадок для дітей. Вони становлять значну частину його спадщини. Загадки є свідченням того, що Глібов добре знав народне життя, народну мудрість і педагогіку. Вони жваві, мальовничі, дають корисні вправ для розуму дітей. В основу своїх загадок Глібов поклав народні загадки (поет добре знав і високо цінував народну творчість). Але, більш - менш широкі віршовані оповідання. Деякі загадки Глібова мають понад 50 віршованих рядків. До загадок поет створював також віршовані відгадки.
У загадках Глібова є не лише характерний для цього виду творів елемент загадування. У них дотепне запитання з метою виявити кмітливість того, хто відгадує, широкі описи, пейзажні малюнки, розповіді про події і явища, подаються характеристики предметів, речей, виробів. Часто в загадках бувають ліричні відступи, в яких відтворюються настрій, почуття та ін. Загадки у доступній і цікавій формі дають дітям чимало відомостей про навколишній світ, про різні події і явища.
Основні вимоги до змісту дитячих загадок полягають у тому, щоб вони відповідали уявленням дітей і стосувалися знайомим їм речей і предметів. Глібов враховував особливості психології дитячого віку, тому його загадки стосуються здебільшого речей побутового характеру, обстановки, навчального обладнання, страв, одягу, іноді деяких явищ природи, тобто всього того, з чим діти найчастіше стикаються, наприклад загадки про колеса, вікно, двері і сволок, про папір, піч, дим, дорогу, скрипку, горох; про кавуна і ножа, про перо, книжку, бджолу і мед, про шапку, моркву, віник тощо.
Багато загадок присвячено зображенню явищ природи. Це загадки про місяць і про зорі («Раз уночі я в ліс ходив...»),про дешеву хмару(«Була собі бабуся Гася...»), про сонце й ніч(«Котилася тарілочка...») та ін. У ряді загадок мова йде про частини людського тіла: губи, зуби, язик, руки.
У жвавій і цікавій формі автор веде розмову «про край наш милий», про правдиву людину, про книжку й знання тощо.
Отже, загадки зосереджують увагу дітей на речах, які їх оточують, розвивають спостережливість і мислення малят. Вони вчать бачити й відчувати поетичні сторони народного життя, і в цьому їх висока цінність.
Загадкам Глібова властива конкретність і образність, письменник виявив себе справжнім живописцем слова. Вони настільки яскраві і зримі, що можуть бути використані не тільки як розвага під час дозвілля, а й для читання. Водночас вони відзначаються теплотою почуттів, щирістю, любовю до дітей, мяким гумором. Автор звертається до своїх маленьких читачів як співрозмовник, учасник подій, герой або спостерігач.
Часто автор використовує форму звернення, що надає загадкам відтінку безпосередності, щирості. Письменник користується в звертаннях словами, які виражають його глибоку любов до дітей: діти-квітки; лебедята; пташенята; любі дітки; дітки-наші квіточки; діти-молодята, діточки і т.д.
У цілому ряді загадок Глібова є розгорнений сюжет розповідь про певну подію, у них буває по кілька дійових осіб.
Як уже сказано, у загадках Глібова елемент загадування не єдиний засіб зображення якогось предмета чи явища. В них є, крім того, широкі описи, гумористичні вставки, жарт. Письменник реалістично змальовує явища природи, життя дітей, їх розваги, дозвілля. Ці твори Глібова відзначаються багатством інтонацій: від жвавих і радісних-до тих, які передають почуття смутку. За манерою викладу загадки побудовані здебільшого у формі розмови старого, досвідченого дідуся з великим гуртом дітей. Дідусь розповідає їм іноді серйозно й поважно, іноді-з веселою усмішкою, не боячись зробити й самого себе обєктом сміху:
Дивлюся з поля щось біжить,
Неначе бісова отара,
Шумить, гуде і торохтить,
А курява така, як хмара!
От-от на мене налетить...
Я з переляку скоком-боком
Та у бурян дух притаїть -
І виглядаю одним оком...
Пробігло...зникло у ліску,
А я навтікача додому
Та про оказію таку
І досі не хвалюсь нікому...
------------------------
Спитав я голубят моїх:
Що ж воно бігло по дорозі?
Сміються діти кіх-кіх-кіх:
«Дідусю, те колеса в возі!»
(«Щоб дітям веселіш було...»)
Розповідь у загадках динамічна, жвава;дідусь оповідач у них виступає як цікавий співрозмовник, здатний створити радісний настрій, викликати інтерес до навколишньої дійсності. У загадках відбита радість дітей від пізнання світу. Це почуття радості відтворене здебільшого у відповідях на загадки, які нібито дають самі діти.
Велике значення для запамятовування, для легкого сприймання твору має те, що автор користується формою, близькою до форми народної пісні. Часто вживає він повні прикметники жіночого роду: добрая, далекая, сердитая та ін. Часто зустрічаються й пестливі слова, які надають творам відтінку лагідності, доброти: дідусь, деньок, славонька, гайок, пташечка, травиця тощо.
Мальовничість, емоційність, простота художньої форми загадок Глібова сприяють закріпленню у памяті дітей спостережень, різноманітних знань, запамятовуванню корисних порад. Особливо ж цінним є в них те, що вони знайомлять дітей з народним життям, привчають любити трудовий народ, його працю, творчість і поезію, соковитий народний гумор.
До загадок наближаються й акростихи Глібова. Акростихами називають вірші, в яких початкові літери рядків, прочитані згори вниз, утворюють певне слово. У формі акростихів Глібов часто писав загадки, відповіді на які й дав у таких словах. Тематика віршів-акростихів так само повязана з тими предметами і явищами, які дитина помічає й спостерігає щоденно (яблуко і груша, морква, ковбаска, гречка і просо тощо).Ось один з популярних акростихів Глібова:
Хто вона?
Лиха зима сховається,
А сонечко прогляне,
Сніжок води злякається,
Тихенько тануть стане, -
І здалеку бистресенько
Вона до нас прибуде,
Кому-кому любесенько,
А дітям любо буде.
Таким ж особливостями творчої манери й стилю відзначаються й віршовані казки Л.Глібова. Письменник враховував велике виховне й естетичне значення казки в дитячому читанні. Слід мати на увазі, що він був одним з перших казкарів в українській дитячій літературі.
Поет прагнув ознайомити читачів з досягненнями російської дитячої літератури. Він пише: «Початок невикінченої казки», яка являє собою переспів «Казки про рибака і рибу» О.С.Пушкіна. У казці знайшла втілення ідея зневажливого ставлення до багатства, схвалення скромності людини. До сюжету, який є у казці Пушкіна, Глібов написав великий віршований вступ, перейнятий життєрадісним настроєм, дотепний.
Деякі явища природи знайшли відтворення в казці «Дуля». У ній є тонкі спостереження, хоч взагалі вона не належить до кращих творів поета через певну ускладненість ситуацій.
У творах для дітей, як і для дорослих, Глібов виявив себе талановитим поетом, майстром художнього слова. Він з натхненням прищеплював дітям любов до всього прекрасного, до того, що приносить людині радість і щастя. Його твори не тільки сприяють збагаченню знань дитини, а й навчають її любити життя, спостерігати за явищами природи і навколишньою дійсністю. Вони також є свідченням дальшого розвитку української літературної мови. Вірші Глібова реалістичні, близькі до життя, вчать любити народ, народну мудрість і творчість, барвисту і мелодійну народну мову.
Вже за життя Глібова його твори для дітей набули масового розповсюдження. На протязі багатьох десятиліть вони включалися в хрестоматії й читанки, в декламатори, використовувалися як під час навчання, так і на дозвіллі. Ними цікавилися і далеко за межами України. Так, у літературно-громадському журналі «Зоря» (1883, №9), що видавався у Львові, сповіщалося про переклади байок Глібова чеською мовою.
Твори Глібова заслуговують на те, щоб з ними широко знайомилися і сучасні діти. М.Рильський в одному з віршів циклу «Чернігівські сонети», високо оцінюючи літературну спадщину Глібова, писав:
Нащадки сіверян, полян, дулібів.
Малята вчать ті сонячні слова,
Що, ніби чародійник з рукава,
Ти сипав їм і в добрості не схибив...
Сини і дочки! Щебетанням славте
Дідуся, що за тих сумних часів
«Дзвінком» серця дитячі веселив.
Спадщина письменника має важливе пізнавальне, виховне й естетичне значення. Його твори сприяють розумовому вихованню дітей, розвиткові їх уяви, кмітливість, уваги, спостережливості, викликають радісні настрої.
ВЕСНЯНКА
«Весна прийшла!
Тепло знайшла!»
Кричать дівчата й хлопчики.
«Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!» -
Клопочуться горобчики.
Приліз дідок,
Зліз на горбок -
У хаті будь не хочеться.
Тепляк дмухнув,
Крилом махнув,
По бороді лоскочеться.
Все ожило,
Все розцвіло,
І рій дітей привітненьких
На той горбок
Несе вінок
З фіалочок блакитненьких.
Бринить дідок,
Як той мачок
Крапчастий і повнесенький;
Кричать, гудуть,
Далеко чуть
Таночок голоснесенький.
«Весну шануй,
Не спи, воркуй,
Наш голуб зозулястенький!
Не вянь, рости,
Красуйся ти,
Королику квітчастенький!»
«Цвірінь! Цвірінь
Журбу покинь!» -
Підспівують горобчики.
І я зрадів,
Помолодів,
Як ті дівчатка й хлопчики.
КВІТКОВЕ ВЕСІЛЛЯ
У вишневому садочку,
Під вербою, в холодочку,
Щоб лихо прогнать
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
Весілля гулять.
Не було б таких новинок,
Та хрещатенький Барвінок
Усіх здивував
Він Фіалочку блакитну,
Наче панночку тендітну,
За себе узяв.
Посередині в таночку
У зеленому віночку
Танцює Будяк.
Кругом свашки, і сусідки,
І Фасолі, і Нагідки,
І між ними Мак.
Наче справжнії музики,
Грають Півні та Індики,
Деренчить Гусак.
А Будяк всіх потішає,
Підморгне і примовляє:
«Отак, квіти, так!
Танцювала риба з раком,
А морквиця з пастернаком,
Та не краще нас!
Нуте ж швидко, шпарко, квіти,
Молодих повеселити
Один тому час!
Ой козаче молоденький,
Наш Барвінку зелененький,
Потіш Будяка,
І у парі з молодою
Між своєю перезвою
Утніть тропака!
Нехай гляне Редька в дірку,
Переверне долю гірку
Догори хвостом
І музиченьку почує,
Потанцює, пожартує
З товстим Будяком.
Тільки й щастя, тільки й жити,
Покіль буде сонце гріти,
Пов'янем колись!
Як там буде знає доля,
А ще покіль наша воля,
Гуляй, не журись!»
Де взялись Чижі й Синиці,
Прищебечують музиці,
Ще пристав і Шпак.
Будяк скаче, не вгаває,
Підморгне і примовляє:
«Отак, квіти, так!»
СИНИЦЯ
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить,
Така, бач, є у неї сила.
За вітром слава полетіла
По всіх усюдах і кутках,
По байраках і по садках,
Далеко аж за синє море...
Усім, хто був на морі, горе!
Ану до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Од проклятущої Синиці.
Як назлетілось тії птиці,
Як назбиралося звірей,
Людей
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закипать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали
(Вони вже, бачте, позвикали
Скрізь по обідах куштувать).
От ждуть вони, стоять.
Усі баньки повитріщали...
От-от уже почне кипіть,
Хто-небудь нищечком мовляє,
Ось цитьте, зараз запалає...
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж Синиця?.. Та мовчить!
І запалить не запалила,
А тільки слави наробила
Та з сорому й сховалася кудись.
За сюю капосну дурницю
Полаяли Синицю
Та й розійшлись.
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
ЧИЖ ТА ГОЛУБ
Весною Чижик молоденький,
Такий співучий, проворненький,
В садочку все собі скакав
Та якось у сільце й попав;
Сердега в клітці рветься, бється...
А Голуб бачить та сміється:
«А що? Попавсь от тобі й на!
Вже, певно, голова дурна..
Не бійсь, мене б не піддурили,
Хоч як би не хитрили,
Бо я не Чижик! Ні..оце!»
Аж гульк і сам піймавсь в сільце...
Ото на себе не надійся,
Чужому лихові не смійся!
КОНИК-СТРИБУНЕЦЬ
У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи, співав;
Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма...
Коли гульк аж в степ широкий
Суне злючая зима.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Муравя;
Дядьку, он зима біліє!
От тепер же згину я!
Чуєш в лісі ворон кряче,
Вітри буйнії гудуть?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!
Опізнився, небораче,
Одказав земляк йому,
Хто кохав життя ледаче
Непереливки тому.
Як же в світі не радіти?
Все кругом тебе цвіте,
Каже Коник, пташки, квіти,
Любе літечко на те;
Скочиш на траву шовкову
Все співав би та співав.
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
Проспівав ти літо боже,
Вдача вже твоя така,
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!
ЗИМНЯ ПІСЕНЬКА
Діти наші, квітоньки,
Хлопчики і дівоньки!
Нум гуртом співать;
Ви тягніть тонесенько,
Буду я товстесенько
Окселентувать.
«Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком;
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії
Буде як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
Зимонько снігурочко,
Просимо, голубочко,
Щоб мороз стояв,
Бабу товстобокую,
Відьму вирлоокую,
Пильно доглядав.
Гляне ясне сонечко
В весняне віконечко,
Бабу припече;
Де й мороз той дінеться,
Геть від баби кинеться,
З ляку утече!
Баба буде плакати,
Будуть сльози капати,
Знівечать кожух,
Голова покотиться,
Баба заколотиться
І в калюжу бух!
Висохне водиченька,
Виросте травиченька,
Розцвіте садок,
Ми тоді весняночку,
Любую паняночку,
Приберем в вінок.
Подаруєм квіточку,
Із васильків скрипочку
Грай, серденько, грай!
Звесели і воленьку,
І трудящу доленьку,
І весь рідний край».
ЗАГАДКИ І ВІДГАДКИ
***
Щоб дітям веселіш було,
Пущу я загадку прехитру:
Пішов смерком я за село,
Щоб повернути млин до вітру.
Дивлюся з поля щось біжить,
Неначе бісова отара.
Шумить, гуде і торохтить,
А курява така, як хмара!
От-от на мене налетить...
Я з переляку скоком-боком
Та у бурян дух притаїть
І виглядаю одним оком.
Щось двоє спереду гудуть,
За ними двоє ще женуться,
Біжать, ніяк не доженуть
І зозла аж об землю бється...
Курить мара, все трощить, мне,
Чи то лозна, чи цеглина...
Гаразд, що втік, а то й мене
Не обійшла б лиха година.
Пробігло...зникло у ліску,
А я навтікача додому
Та про оказію таку
І досі не хвалюсь нікому.
Колись се дітям передам, -
Нехай їх розум молоденький
Міркує і розкаже нам
Про той переполох дурненький.
Спитав я голубят моїх:
Що ж воно бігло по дорозі?
Сміються діти-кіх-кіх-кіх:
«Дідусю, то колеса в возі!»
Тьху, недотепний дідуган!
Не знать чого перелякався,
Сховався здуру у бурян
І тільки сорому набрався!
***
Ануте, діти, ось сідайте!
Я загадку за хвіст піймав:
Подумайте і розгадайте,
Чи я диковину придбав.
Мовчала ніч; усі мовчали,
І соловейко задрімав;
На небі зірочки блищали.
За гаєм місяць виглядав.
Не спало троє у господі;
Не видно, де воно й яке;
Ви, діти, станьте у пригоді,
Вгадайте: що воно таке?
«Пошли нам, боже, день скоріше! -
Одно озвалось на стіні, -
Тепліше буде й веселіше,
к блисне сонечко мені».
А друге каже: «Нічко мила!
Коли б з тобою довше буть;
Мене без тебе тільки й діла,
Що в боки пхають і товчуть».
Мовляє третє: «Річ даремна,
Мене ніщо не веселить -
Чи то настане нічка темна
Чи то веселий день шумить».
***
Десь у гаю родилася,
У хаті опинилася.
Була німа і нежива -
Тепер говорить і співа.
Хто з нею добре знається,
До того обзивається;
А хто навпад її бере,
Аж по душі вона дере.
Буває, так зажуриться,
Що й люлечка не куриться,
В очах сльозина заблищить
І чуле серце заболить.
Зате ж, як розкуражиться,
Уся біда уляжеться:
Такий гармидер заведе,
Що й бас товстючий загуде.
Батьки, і паніматоньки,
І хлопці, і дівчатоньки
Аж не потовпляться-біжать,
До танців жижечки тремтять.
Усім, усім потішенько.
А закаблукам лишенько...
Колись і я її любив,
Колись навприсядки дурів.
Ох, діти-наші квіточки!
Пристарілися литочки:
Тепер не втямлять тропака...
Вгадайте ж: хто вона така?
ХТО БАБА?
Сидить хитра баба аж на версі граба.
«Ой не злізу з граба! дурить діток баба.
Вловіть мені тую курочку рябую.
А я подарую грушку золотую».
ХТО ВОНА?
Лиха зима сховається,
А сонечко прогляне,
Сніжок води злякається,
Тихенько тануть стане,
І здалеку бистресенько
Вона до нас прибуде,
Кому-кому любесенько,
А діткам більше буде.
ХТО РОЗМОВЛЯЄ?
«Ой я бідна удовиця, -
Стала пхикать жалібниця, -
Он калина, - їй не так!
Кажуть, пісні їй складають,
А про мене забувають.
І ніхто ніде ніяк!...»
«Стій лиш! Слава не брехуха, -
Обізвалась джеркотуха, -
Розбирає, що і як!
От я славі догодила,
Кашку діточкам варила,
А тобі не вдасться так».
ЩУКА
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли.
Дозвольте і мені, панове, річ держать,
Тут обізвалася Лисиця.
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити,
У річці вражу Щуку утопити!
Розумна річ! всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули у річку.
Окселентувать - вторити, підспівувати.