Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Інститут шлюбу є дуже важливим правовим інститутом у сучасному суспільстві. Цей інститут регулюється одразу декількома галузями права,наприклад сімейним та цивільним. А отже ,правове регулювання цього явища є дуже важливим. Справді,людина народжується,виховується та здобуває піклування та догляд у шлюбі,а згодом – і сама створює сім ю. А отже,правове регулювання цього явища є дуже важливим і необхідним. Розглядаючи сім ю як союз двох людей,у цій роботі хотілося б перш за все звернути уваги на таку ознаку самого поняття шлюбу як добровільність його укладення та перебування в ньому.
Загальновідомим є той факт,що римське право,його джерела,нормативні акти того часу послугували рольовою моделлю для формування майже всієї світової юридичної системи. Поняття,принципи,управлінські системи,що функціонували того часу,мають своє відображення у праві в наш час. Римська юриспруденція заклала «фундамент» сучасних правових відносин та їх регулювання у суспільстві,і тільки питанням часу стало її впровадження та застосування основних принципів та методів у наші дні.
Отже,розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юридичні наслідки. Після розірвання шлюбу особа,яка змінила своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу,має право надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Для вирішення цього питання згода іншого з подружжя не потрібна. З припиненням шлюбу закон повязує також виникнення у подружжя права на утримання,якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребу матеріальної допомоги,якщо її колишній чоловік або дружина може надавати матеріальну допомогу.
Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільної сумісної власності подружжя. Речі,набуті кожною особою після розірвання шлюбу,належать їй на праві приватної власності. Це лише деякі з питань,що виникають при розірванні шлюбу.
Зупиняючись більш докладно на темі добровільності,хотілося б перш за все зазначити нормативну закріпленість цієї категорії,а саме у статті 24 СКУ. А отже хотілося б більш докладно зупинитися на такій стороні характеристики римського права,як ступінь його добровільності та рівноправності , розглянувши римський шлюб під кутом його демократичності та співвідношення з сучасним законодавством.
Шлюб як постійний зв'язок між чоловіком і жінкою міг припинитися лише під дією юридичних фактів - природних та людських подій.
Шлюб припинявся внаслідок смерті одного з членів подружжя, або втрати свободи (громадянська смерть), втрати громадянства, розлучення (юридична формула розлучення - а тепса еt tоrп - від стола і ложа відлучити) або якщо наставало capitis deminuyio. Розлучення в Стародавньому Римі міг ініціювати лише чоловік. Шлюб міг бути розірваним при негідній поведінці жінки: алкоголізмі, зраді, бесплідді і навіть при викидні.
Втрата свободи мала місце внаслідок взяття у полон або обернення в рабство. Жінка не мала права вступати у новий шлюб протягом п'яти років. Якщо чоловік повертався з полону в Рим, то правильний шлюб продовжувався. При втраті громадянства шлюб вважався дійсним тільки згідно з правом народів.
Одним із основних принципів римського сімейного права було дотримання абсолютної свободи розлучення в усі часи Римської держави. Проте повна свобода розлучення породжує певні негативні наслідки. В імператорський період, особливо з утвердженням християнської релігії, встановлені істотні обмеження розлучення. Розлучення за взаємною згодою було заборонено. Воно могло бути лише за згодою чоловіка й автоматично у таких випадках, як смерть чоловіка, вигнання його за межі батьківщини; коли у вільнонародженої буде власних - троє дітей, а у відпущеної на волю - четверо.
Згодом були вироблені певні підстави до розлучення : порушення подружньої вірності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя. При розлученні без поважної причини накладався штраф.
При шлюбі в певних випадках вимагати розлучення мав право тільки чоловік. Така свобода розлучення мала певні негативні наслідки. Згодом законодавство визначило підстави для розлучення, які істотно обмежували право чоловіка на розлучення. Такими підставами слугували: порушення подружньої вірності, чаклунство на дітей, постриження в ченці, вчинення перешкод чоловікові до вживання вина.
Шлюб також укладався у вигляді угоди, яка мала містити ясно виражений намір вступити у шлюбні стосунки. Розірвати такий шлюб, основою якого була угода, могли як чоловік, так і дружина. І в цьому випадку діяв принцип свободи розлучень.
В імператорський період, особливо з утвердженням християнської релігії, були встановлені істотні обмеження розлучення. За Юстиніана було заборонене розлучення за спільною згодою сторін. Що стосується розлучення за заявою однієї зі сторін, то воно допускалося лише у випадках, які прямо були вказані в законі. Наприклад: порушення подружньої вірності; посягання одного з подружжя на життя іншого; нездатність до дітонародження, до шлюбного життя; вступ до монастиря одного з подружжя; державна зрада одного з подружжя.
Розлучення не потребувало ніякої урочистої форми, однак законодавство наказувало, щоб про розлучення повідомлялося публічно у присутності семи свідків з метою внесення ясності у сімейне становище громадян. Процедура розлучення залежала від форми укладення шлюбу, але в будь-якому разі вона виражала відмову одного з подружжя від продовження шлюбу і претензію його на особисту і майнову самостійність.
Розірвання шлюбу супроводжувалось виясненням причин розлучення, і винна сторона несла майнові санкції у вигляді втрати свого дошлюбного майна чи штрафів. По переказам, перший розвід у Римі мав місце в 231 р. до н.е., однак, мабуть, що родини в Римі розпадалися і раніше. Так у Законах XII таблиць уже зустрічається стаття, що регулює цю сферу сімейно-шлюбного права.
Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки в окремих випадках. Для формального розлучення чоловіку досить було вимовити дружині «Бери свої речі і йди геть» і відняти ключ.
Також Законам XII таблиць відомий і інститут опіки, що встановлювалася над жінками (« ...унаслідок властивого ним легкодумства...», неповнолітніми, божевільними і марнотратами .
Закони XII таблиць підтверджували Закони Каїулея - старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями. За даними традиції, лише в 445 р. згідно із законом, запропонованому трибуном Канулієм, ця заборона знімалася, і шлюби, укладені між патриціями і плебеями, визнавалися законними.
Одним із обрядів припинення шлюбу було принесення у жертву частини свого майна богині Церері, яка вважалася покровителькою шлюбів. Це робилося тому, що існував принцип - хто розриває шлюбні узи, той повинен бути покараний. Однак, згідно з царськими законами, це правило не застосовувалося в тих випадках, коли дружина здійснювала прелюбодіяння або ж була п'яницею. Ці злочини були в очах римлян достатньо тяжкими і винні піддавалися за це найсуворішому покаранню - смертній карі. Так, чоловік, що спіймав дружину на прелюбодіянні, міг вбити її.
Щоправда, в стародавню епоху існував досить цікавий інститут, в якому наука, ще не повністю розібралася - сімейний суд. До компетенції сімейного суду, як вважає більшість науковців, входили всі найважливіші питання сімейного життя (в тому числі, звичайно, він збирався у випадку розлучення). Сімейний суд складався з числа родичів і тому був досить добре знайомий з особливостями шлюбного життя подружжя. Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що воля чоловіка щодо розірвання шлюбу не була вже й така безмежна. Вона обмежувалася певними підставами для розірвання, рішеннями сімейного суду і, врешті- решт, моральним осудом суспільства.
Крім того в сімейні справи від імені суспільства втручалися також цензори. Зокрема, відомий випадок, коли в 450 році від заснування Риму цензори виключили Люція Антонія (L. Аntonius) з членів сенату за вчинене ним розлучення без скликання сімейного суду. Але, незважаючи на певні обмеження свавілля чоловіка, дружина в шлюбі була повністю залежною від нього і не могла бути ініціатором розлучення.
В праві Юстиніана розрізняються такі види розлучень:
1. Divortіит сопsеnsи або bопа gratia - розлучення за взаємною згодою подружжя. Таке розлучення вважалося дозволеним без будь-яких покарань.
2. Вимушене розлучення з поважної причини. Такими причинами вважалися: а) коли один або обидва з подружжя вступали до монастиря; б) якщо протягом трьох років з моменту укладення шлюбу чоловік ставав нездатним до шлюбного життя (impotentia); в) якщо чоловік наказаний за злочин висилкою; г) якщо дружина за скаргою чоловіка звинувачена в порушенні подружньої вірності. Всі інші випадки розлучень тягли за собою різного роду майнові невигоди та штрафи.
Поступово, особливо після зазначених подій, римляни більш спокійно відносяться до розлучень аж до кінця республіканського періоду, коли ступінь
розбещеності суспільства досягає апогею і кількість розлучень суттєво збільшується.
Отже,аналізуючи вищевказане ми,розглянувши основні догми стародавнього римського права,можемо зробити цілком логічний висновок про досить суттєву рецепцію римського права до сучасного сімейного законодавство. Основні принципи,поняття,перші зародки демократичності та рівноправності статей зародилися вже в той час в найрозвиненішій державі – Римі. Саме тому римське право до сих пір залишається одним із нарізних каменів юриспруденції,є предметом досліджень та дискусій найвідоміших вчених та юристів,дослідників та студентів.
Література:
5. Казанцев А. О разводах по римскому праву. - Киев: 1892. -543 с.
6. Латьшова Д.Ф. Римское право: Учебное пособие в схемах и определениях. /. - Уфа: Изд-во Башкирок, ун-та, 2002. -435 с.
7. Левина Л. Н., Терехова Л. Н. Римское право.- X.: Право, 2008.- 322 с.
8. Лозінська С. В. Правове положення дітей у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми держ. і права: 36. наук, пр.- Вил. 23.- С. 96.
9. Макарчук В. С. Римське приватне право: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2007.-455с.
10. Омельченко О.А. Римское право: Учебник. Издание второе, исправленное и дополненное. — М.: ТОН — Остожье, 2000 — 487 с.
11. Орлянская А. В.Основьі римского права: учеб. Пособие.- М.: ТК Велби, 2005.- 546 с.