Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
[0.0.1] Критерії педагогічної майстерності сучасного вчителя [0.0.2] Зміст [0.0.3] Вступ [0.0.4] Домінантними вважають якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними - якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними - якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопусти мими – ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Але без дотримання норм ділового етикету працювати неможливо. [0.0.5] 1. Особливості педагогічної діяльності [0.0.6] 2. Критерії педагогічної майстерності сучасного вчителя [0.0.7] Висновки [0.0.8] Список використаних джерел [0.0.9] Додаток |
Актуальність теми. Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якос тей, важливих для професії педагога. Робляться спроби виділи ти найсуттєвіші з точки зору ефективності педагогічної діяль ності. Правомірним є виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопустимих якостей.
Ефективність процесу виховання багато в чому залежить від дій педагога — суб'єкта педагогічного процесу, тобто ви хователя, який безпосередньо й багатогранно впливає на кожний його компонент. Головне — педагог повинен зро бити вихованця центральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним та самостійним учасни ком. Завдання вихователя полягає в тому, щоб формувати у вихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконален ня, озброїти його ефективною методикою, прищепити по чуття суб'єктності в педагогічному процесі. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній май стер своєї справи.
Метою даної роботи є дослідження критеріїв педагогічної майстерності сучасного вчителя.
Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:
Педагог — це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Педагогічна діяльність — це ді яльність педагога в навчально-вихов ному процесі, спрямована на формування і розвиток особис тості вихованців. Які властивості повинен мати педагог, щоб його можна було назвати вихователем? Що стоїть за словами «педагогічна майстерність педагога»?
Безперечно, будь-яка майстерність, у тому числі й педа гогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності прийняте в педагогіці.
Щоб проаналізувати складові педагогічної майстерності, слід чітко визначити структуру діяльності педагога, яка включає низку взаємозумовлених компонентів.
Діагностична діяльність пов'язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей і вихованості учнів, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної освіти й духовності, навичок і вмінь, необхідних для ефективної професійної та повсякденної діяльності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей набуває важливого значення. Ще К. Д. Ушинський наголосив: щоб виховувати людину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Безперечно, для цього вихователь повинен доско нало володіти технологією і процедурою вивчення індивіду ально-психічних особливостей вихованців, вмінням ставити обгрунтований діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас повинен бути психологом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цього, така ро бота погребує від нього високих духовних якостей.
Орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагод женості та згуртованості колективу. Він спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для форму вання і розвитку особистості кожного вихованця і всього колективу.
Наслідком цієї діяльності є конструктивно-проекту вальна, яка передбачає постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних навчально-виховних заходів.
Після цього обов'язкова організаційна діяльність. Від умілого планування навчально-виховної роботи і визначен ня оптимальних шляхів її реалізації, обгрунтуваності кон кретних заходів залежать перебіг педагогічного процесу та його конкретні результати.
Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, ін струментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважає ться продуктивним лише за умови поєднання елементів само виховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.
Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.
Специфічним є і результат педагогічної діяльності - люди на, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві 1.
Професійна компетентність учителя обумовлює його педа гогічну майстерність. На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність - це знання особливостей педагогічного проце су, уміння його побудувати і привести у рух.
За глибоким переконанням А.С.Макаренка, оволодіти педа гогічною майстерністю може кожен педагог за умови ціле спрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є лише педагогічна діяльність, осмислена з точки зору її суті, цілей і технологій; сплав особистісно-ділових якостей і професійної компетентно сті педагога 2.
Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чин ник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задоволь нити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогі ка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно пере дуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".
Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво — найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений. Важливо заглибитись в етимологічну сутність цих понять.
У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке пояснення слова "мистецтво": "Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мас терски сработанный, с умением и с расчетом устроенный".
Українська енциклопедія дає таке визначення поняття "ми стецтво": "Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетич ному сенсі".
Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.
Майстерність — це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі.
Як бачимо, поняття мистецтва і майстерності тісно перепліта ються, взаємозумовлені. Мистецтво може виявлятися через май стерність, а в майстерності у свою чергу проглядаються певні елементи вправної діяльності.
Мистецтво пов'язане передусім з творчим проявом особис тості, який ґрунтується на емоційній сфері діяльності та спря мований на пробудження та формування емоційних почуттів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості" .
Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконан ня педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціаль но-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.
Педагогічну майстерність не можна пов'язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хро мосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна поклада тися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію А.С. Макаренко, коли писав: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спе ціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта"1.
Педагогічна майстерність включає низку структурних ком понентів: морально-духовні вартості; професійні знання, соці ально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педаго гічну техніку ( Див. Додаток 1.).
Звернемося до коментарів названих структурних компонентів педагогічної майстерності.
Морально-духовні вартості. Чеський педагог Я.А. Коменський (1592—1670) на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидак тичних і організаційних засад навчання підростаючого поколін ня. Це поклало початок дидактично-освітній революції у всьо му світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навко ло проблеми оволодіння людиною певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Утверджувалась думка, що участь моло дої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її ви ховання. Та навіть оплата праці педагогів на різних рівнях (за гальноосвітня школа, професійні навчальні заклади) здійсню валась і нині здійснюється, по суті, за навчальну діяльність.
Важливі державні документи також утверджують цей прин цип (Закон України "Про освіту", Державна національна про грама "Освіта" (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти та ін.). Аналіз сучасного стану вихованості членів суспільства з погляду вимог всебічного гармонійного розвитку дає підстави стверджувати, що говорити про всебічність і гармонійність не доводиться. У цілому переважна більшість людей володіє значним обсягом знань, але рівень морально-ду ховної вихованості викликає тривогу за майбутнє суспільства. Ще давньогрецький філософ Платон застерігав: "Освічена, але погано вихована людина, страшніша за будь-якого звіра". І вже на початку XX століття Д.І. Менделєєв з гіркотою писав: "Знан ня без виховання — меч у руках божевільного". Суперечності між великим обсягом знань, новітніми технологіями і низь ким рівнем моральної вихованості людей вкрай загострилися у другій половині XX століття. Далекоглядні вчені світу вислов люють з цього приводу небезпідставну тривогу за майбутнє люд ства. Зокрема академік В.П. Андрущенко пише: "Інтелектуаль но підготовлена людина може ввійти в життя "злим генієм", який цинічно зневажає все, що не стосується його вузькоспрямованої професії. Світ, створений лише "рахунком холодного розу му", набуває зловісних відблисків. По суті така діяльність має руйнівний характер. Загалом кажучи, вона підштовхує людину і людство до прірви затяжної економічної кризи, соціально-полі тичного конфлікту, екологічної катастрофи або термоядерного колапсу". І це проблема світового масштабу.
Результат такої суперечності зумовлений тим, що проблеми виховання людини тривалий час не були пріоритетними. Увага концентрувалася на навчанні. Відчуваючи інформаційну і тех нократичну загрозу, яка "дихає людству в спину", суспільство зобов'язане на новому етапі соціально-економічного розвитку рішуче перейти до наукового обґрунтування і здійснення осві тньо-виховної революції, за якої виховання людини випереджало б навчання. Процес складний, тривалий, пов'язаний із руйну ванням усталених стереотипів, але неминучий. Провідну роль у ньому має відігравати педагог. Слушною й сьогодні залишаєть ся думка К.Д. Ушинського: "У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі ви ховання".
Виховання, за влучним висловом А.С. Макаренка, здійснюєть ся на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Вихова нець запам'ятовує на все життя не стільки зміст того, що гово рив педагог на уроці, в лекції, скільки морально-духовне багат ство цього педагога. А вже крізь призму цього багатства вихо ванець бачить і сприймає все інше. Особистість, яка планує по в'язати свою долю з педагогічною діяльністю, має у процесі про фесійної підготовки (та й упродовж професійної діяльності) володіти загальнолюдськими і національними морально-духов ними цінностями, сформувати тверді переконання. Це один із найбільш надійних підмурівків становлення професійної май стерності педагога вищої школи.
З-поміж цих якостей має чітко виділятися гуманістична спря мованість особистості. Адже ще давньогрецький філософ Протагор (490—420 до н. є.) стверджував: "Людина є мірою усіх речей". В умовах панування тоталітарних режимів авторитар на педагогіка була далека від ідеї утвердження гуманістичної спрямованості. Історична необхідність розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової дер жави вимагає рішучого втілення у повсякденне життя ідей гу манізму. Адже у статті 3 Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Перехід від авторитарної педагогіки на позиції педагогіки гу маністичної — процес тривалий. Він має здійснюватися еволю ційним шляхом. Власне, загальноосвітня школа і вищі навчальні заклади мають наполегливо працювати над утвердженням гу маністичних принципів у стосунках педагогів з вихованцями, які потім, ставши професійними працівниками у різних сферах соціальної діяльності, понесуть ідеї гуманізму в усі сфери соці ального буття людей.
У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути вихо ванець. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до кожної особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створю вати оптимальні умови для її всебічного розвитку. Кредом педаго гічної діяльності талановитих педагогів А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського і була гуманістична спрямованість, в центрі якої перебували повага до вихованців і вимогливість до них.
Тривалий час обговорюються неоднозначні судження щодо розуміння такої якості людини, як інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX століття), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг цей термін, а потім останній широко увійшов у інші мови, його ототожнювали з поняттями "тямущий", "розуміючий", "обізнаний", "мислячий", "освічений". Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелі гентності з освіченістю. Однак останнім часом тлумачення цього поняття дещо розширюється. Академік СУ. Гончаренко наго лошує, що до основних ознак інтелігентності належить комп лекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загаль нолюдських цінностей, слідування велінням совісті. До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, а й стан душі. Тому не кожну освічену, ерудовану людину можна назвати інтелігентом. Вважаємо, що високі мо рально-духовні якості особистості, яка й не має достатньої осві ченості, дають право називати її інтелігентом духу.
Чільне місце у системі морально-духовних цінностей педаго га посідають життєві ідеали. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого педагога завжди знайдуть відгук у свідомості вихо ванців. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить довершені моральні якості; образ найбільш цінного і величного в людині, що дає змогу молодій людині формувати власну досконалість. Прояви конкретним педагогом своїх життєвих ідеалів особливо важливі тепер, коли у зв'язку з історичними змінами, соціальни ми катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фаль шивий характер, а нові, справжні ідеали ще не повною мірою утвердились у нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — штовхати на шлях розчарування, па сивності — означає призвести його до духовної деградації.
Важливими чинниками, які забезпечують моральне зміцнен ня і підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об'єктивність. Молодь особ ливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує, коли їх немає або вони недостатньо виражені. Сумління — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Чесність характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати і відстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективу, членом якого вона є. Совісність і чесність викону ють регулятивну функцію у життєдіяльності людини, її спілку ванні з іншими людьми.
Другим модулем педагогічної майстерності є професійні знання, передусім "своїх" фахових дисциплін. Вихованці висо ко цінують педагога, який володіє глибокими знаннями із дис циплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисцип лінами, є науково ерудованим. Без цього марно говорити про становлення майстерності педагога.
У сфері педагогічної діяльності ми стикаємося з дивним пара доксом: кожна людина з раннього віку і до завершення професій ної підготовки перебуває під постійним педагогічним впливом, є учасником педагогічного дійства, ознайомлюється з низкою педа гогічних і психологічних понять (увага, пам'ять, почуття, навчан ня, принципи, методи, засоби навчання і виховання), бере участь у реалізації певних педагогічних технологій. Це призводить до сліпого копіювання певних педагогічних дій без розуміння їхніх наукових засад, що породжує так зване педагогічне дилетант ство, зверхнє ставлення до психологічних і педагогічних наук.
Важливою передумовою становлення професіоналізму і педа гогічної майстерності вчителя є наявність у нього потрібних со ціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціально-педагогічні якості — це результат виховного впливу на особистість з раннього дитин ства в сім'ї, освітньо-виховних закладах та ін. Ці якості частково входять до змісту професіограми педагога-вихователя. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для ус пішного виконання функціональних обов'язків стосовно конк ретної професії. Професіограми не є сталими моделями.
Серед якостей особистості вихователя, що мають превалюва ти у процесі становлення педагогічної майстерності та професіоналізму, особливе значення має педагогічний такт. Педагогі чний такт (від лат. tactus — дотик, відчуття) — це почуття міри у процесі спілкування з людьми з урахуванням їх конкретного фізичного і передусім психічного стану. Вияв педагогічного такту є важливою умовою ефективності впливу педагога на ви хованця. Педагогічний такт ґрунтується на глибоких знаннях психології вихованців, їх індивідуальних особливостей. "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як ви вчав теорію педагогіки, — писав К.Д. Ушинський, — ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не що інше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповід никові, і, словом, всім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душі інших людей"1.
Тактовність є виявом рівня сформованості педагогічної куль тури вихователя, передумовою вияву у своїй душі "вільних валенсій", які притягують до себе вихованців. Це чутливий інстру мент упередження міжособистісних конфліктів, яскравий по казник прояву педмайстерності. Оскільки кожна людина, яка сповідує засади загальнолюдської і професійної культури, має володіти педагогічним тактом, вчитель у процесі спілкування з учнями, розв'язуючи різноманітні педагогічні завдання, має ви являти яскраві зразки тактовності.
Важливим змістовим модулем у структурі становлення пе дагогічної майстерності учителя-вихователя є комплекс психолого-педагогічних умінь.
Чільне місце у структурі педагогічної діяльності вчителя взагалі та у становленні його майстерності займає такий змісто вий модуль, як педагогічна техніка. Поняття "педагогічна тех ніка" є порівняно новим утворенням у педагогіці. У цьому по нятті слово "техніка" необхідно сприймати відповідно до його первісного значення. Воно походить від грецького technike, що означає вправний, досвідчений, вмілий; у свою чергу грецьке techne розкриває дещо ширший спектр цього поняття — мис тецтво, майстерність.
Такі тлумачення слова "техніка" дещо відводять нас від звич ного розуміння цього поняття, пов'язаного безпосередньо з ма шинами, механізмами, і наближають до вживання його в нема теріальній сфері діяльності. Таким чином, будемо виходити із поняття "техніка" як сукупності засобів, прийомів, навичок, що використовуються у навчально-виховній роботі.
Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вихователя, спрямованих на ефек тивну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем чи колективом у ціло му відповідно до поставленої мети навчання та виховання з ура хуванням конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов.
Педагогічна техніка включає низку специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них варто виділити такі:
уміння педагога одягатися з урахуванням особливостей
професійної діяльності, стежити за своїм зовнішнім виглядом;
володіння своїм тілом: уміння ходити, сидіти, стояти;
володіння мімікою, пантомімою, жестами;
уміння в галузі мовленнєвої культури: правильне про фесійне дихання, чітка дикція, належний темп, ритм, логічна побудова тощо;
дотримання оптимального темпу, ритму і стилю в навчаль но-виховній діяльності;
вміння вправно і доцільно здійснювати дидактичні опе рації (писати на дошці, користуватися наочними засобами на вчання, ставити запитання, слухати відповіді, оцінювати навчаль ну діяльність вихованців тощо);
вміння керувати своїм психічним станом і станом вихо ванців.
Педагогічна техніка відіграє істотну роль у діяльності педа гога. Вона є важливою передумовою оволодіння ним професій ною майстерністю.
А.С. Макаренко, розробляючи основи педагогічної майстер ності та педагогічної техніки, неодноразово вказував на взаємозв'язок між цими категоріями. "Що таке майстерність?" — запитував педагог і відповідав: "Можна і треба розвивати зір, просто фізичний зір. Це конче потрібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описане в спеціальному курсі. Нічо го мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізна ватись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна май стерність полягає і в постановці голосу, і в умінні керувати своїм обличчям". А.С. Макаренко був переконаний, що оволодіти основами педагогічної техніки можна і треба шляхом наполег ливого навчання. Він навіть визначив своєрідну програму та кого навчання, вказавши, що воно має полягати "в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в органі зації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихо ватель не може бути хорошим вихователем, не може працюва ти, тому що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стрима ти свого настрою. Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь пови нен поводитися так, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче. Якщо вихователь не знає цього, то кого він може виховувати?"2 Свого часу А.С. Макаренко плекав надію, що в майбутньому в педагогічних навчальних закладах педагоги будуть оволодівати вміннями і навичками педагогічної майстерності та педагогіч ної техніки зокрема. Прикро, але його сподівання не справдили ся. І нині такого навчання, по суті, немає. Тому педагог-початківець у школі, вищому навчальному закладі, не маючи належної підготовки з основ педмайстерності, зазнає значних труднощів, намагається рухатися до мети засобами "спроб-помилок", нерідко впадає у розпач, його насідають розчарування, які нерідко приму шують молодого фахівця відмовитися від мрії бути педагогом. Наші тривалі дослідження проблеми того, наскільки випус кники педагогічних навчальних закладів володіють науковими засадами і практичними вміннями в царині педагогічної тех ніки, показали невтішні результати. Спроби запровадити з ініціа тиви академіка І.А. Зязюна у 80-х роках минулого століття в навчальні плани педагогічних спеціальностей дисципліну "Ос нови педагогічної майстерності" не скрізь отримали належну підтримку. Але тривалий досвід педагогічної діяльності пере конує, що курс "Педагогічна майстерність" і навіть окрема дис ципліна "Педагогічна техніка" вкрай необхідні у системі про фесійної педагогічної підготовки фахівців для різних типів на вчально-виховних закладів.
Фрагментарно зупинимося на деяких аспектах використан ня педагогічної техніки у навчально-виховній роботі.
Зовнішність педагога. З позицій педагогічної техніки по няття "зовнішність педагога" включає і одяг, і взуття, і зачіску, й інші атрибути (ювелірні прикраси, елементи косметики). Таким чином, узгодження компонентів одягу і предметів, що його до повнюють, створює своєрідний ансамбль, який і називають зовні шністю. У давнину, коли лише виникали елементи одягу, вони задовольняли в основному утилітарні потреби людей. З розвит ком суспільства, а особливо нині, одяг відбиває естетичні ідеали не лише суспільства в цілому, а й окремих індивідів. Розгляда ючи людину з позицій діалектичної закономірності єдності та взаємозумовленості змісту і форми, можна говорити, що одяг, зовнішність взагалі є певною мірою засобом вираження її змісту через форму. Такий вияв єдності змісту і форми стосується усіх людей, а педагогів передусім.
Одяг педагога, інші компоненти його зовнішності є тими ат рибутами, які покликані гармонійно доповнювати його профе сійну діяльність, індивідуальні особливості. Усе це має бути підпо рядковане розв'язанню тих чи тих педагогічних завдань. Зов нішність має бути "поставлена на службу" педагогічній діяль ності. При цьому не йдеться про запровадження своєрідної уні форми, одностроїв для вчителів-вихователів і викладачів вищої школи. Педагог має одягатися красиво, з дотриманням кращих взірців сучасної моди. Але не можна вдаватися до еклектики стилів, доводити ті або інші компоненти зовнішності до потвор ності. Адже уже своїм виглядом педагог впливає на настрої і почуття вихованців, сприяє формуванню у них компонентів мо рально-естетичної культури. У цьому плані погодитися з дум кою А.С. Макаренка, який писав: "Я повинен бути естетично виразним, тому я жодного разу не вийшов у не почищених чо ботях або без пояса. Я теж повинен мати якийсь шик, в міру сили та змоги, звичайно. Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки у мене був. Отже, всі наші педагоги, інженери і архітектор ходи ли, як франти".
Педагог іде на роботу в школу, університет, коледж. Тому його костюм, окрім естетичної виразності, має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційним або лабораторним облад нанням, сидіти, нахилятися, ходити між рядами парт, столів і т. ін. Поєднання стилю моди, естетичної виразності, зручності — ось провідні критерії одягу педагога.
Володіння своїм тілом. Якщо театр, за словами К.С. Станіславського, починається з вішалки, то педагогічна майстерність учителя-вихователя розпочинається з того, як він заходить у студентську аудиторію для проведення занять. Відповідно до засад педагогічної культури викладач перед тим, як зайти в аудиторію, має зупинитися перед дверима, розправити плечі, ви простати усе тіло, надавши йому вигляд впевненості; портфель, папку чи інші матеріали необхідно тримати у правій руці; лівою рукою відчинити двері; переступивши поріг аудиторії, зачини ти двері лівою рукою, тримаючи її за спиною і, повернувшись обличчям до вихованців, упевненою ходою пройти до робочого стола, зупинитися і зосередити увагу на учнях (вони мають підня тися на знак вітання педагога), забезпечивши психологічну спря мованість на навчальну працю; чемно привітатися, запропону вати сісти на свої місця.
На основі теоретичних пошуків і практичних надбань відпо відно до вимог кожного компонента педагогічної техніки створе но своєрідні норми і правила, засвоєння яких сприяє формуван ню фахових умінь і особливостей поведінки педагога. У процесі професійної підготовки до викладацької роботи у вищих навчаль них закладах кожен має оволодіти значним обсягом знань і умінь у царині педагогічної техніки. Помилково думати, що це дрібниці, на які не варто звертати особливу увагу. Насправді, педагогічна техніка — це важлива школа оволодіння мистецтвом вихован ня, школа становлення майстерності педагога-вихователя 3.
Донині залишається слушною думка К.Д. Ушинського: "Ми стецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здаєть ся справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою легкою — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Май же всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, Що для цього потрібні вроджена здібність і вміння, тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що крім терпін ня, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання, хоч численні педагогічні блукання наші й могли б усіх переконати в цьому”.
Педагог, якщо він хоче користуватися авторитетом, мусить не виходити за рамки культурної норми у всіх відношеннях. В пер шу чергу це стосується його всебічного культурного розвитку: знання літератури, театру, живопису, музики, світової і вітчизня ної історії, економіки, географії, політичної проблематики, бага тьох інших галузей знань, в яких має розумітися культурна люди на. Дуже важливою є культура мови. Педагогу бажано бути творчою особистістю і уника ти трафаретів 4.
Основною фігурою виховного впливу на особистість у навчаль но-виховному процесі є педагог. Він і виступає суб'єктом вихован ня. «У вихованні все має грунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро його не було придумано, не може замінити особистості в справі виховання... без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що прони кає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизу вання приховані глибоко в природі людини»,— писав К. Д. Ушинський.
Лише за цієї умови він зможе відчувати дитину, її емоційний стан, що має дуже велике значення в процесі спілку вання.
Відомий психолог і педагог П. П. Блонський на запитання, чим відрізняється хороший вчитель від поганого, якщо рівень знань предмета і методики викладання в обох приблизно однаковий, від повідав: для хорошого вчителя всі учні різні, однакових немає, а для поганого —всі учні однакові. Хороший педагог бачить інди відуальні особливості учнів, помічає, чим кожен із них відрізня ється від усіх інших. Мудрість педагога в цьому випадку полягає в тому, що, співпрацюючи з дітьми різного віку і кожним індиві дуумом, він перевтілюється до їхнього рівня такою мірою, що діти не відчувають свого віку 5.
Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, що пере дбачає передавання від старших поколінь до молодших нако пичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соці альних ролей у суспільстві.
Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконан ня педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціаль но-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.
Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогі чного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, по шуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.
Кожен педагог незалежно від фаху є вихователем. Кожна позитивна риса особистості педагога: справедли вість, ерудованість, доброзичливість, почуття гумору — підміча ється учнями і викликає бажання її наслідувати. Привабливий, популярний педагог, навіть без спеціального наміру, передає уч ням певні якості власної особистості. Сприятливе становище пе дагога як вихователя пояснюється тим, що він, по-перше, висту пає перед учнями в ореолі своїх знань та соціальної ролі, а по-друге, має зумовлену своїм статусом можливість впливати на учнів. Отже, сучасний педагог має відповідати всім сучасним вимогам і підпорядковуватися загальноосвітнім тенденціям.
1 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 4-є видання, доповнене, 2003 р. – 131-132 с.
2 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 4-є видання, доповнене, 2003 р. – 153-154 с.
3 Кузьмінський А.І., Омельченко В.Л. Педагогіка: Підручникю – К.: Знання-Прес, 2004. – 24-38 с.
4 Трухін І.О., Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 53 с.
5 Карпенчук С. Г. К.: Теорія і методика виховання: Навч. Посібник. – К.: Вища школа, 1997.— 46-47 с.