Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Фінанси
Електронний курс лекцій
Рекомендація 4
Вступ 5
Розділ 1: Сутність фінансів, їх функції і роль. 6
Тема 1: Сутність фінансів. 6
1.1. Походження поняття “фінанси”. 6
1.2. Передумови виникнення та розвитку фінансів. 7
1.3. Функції фінансів. Роль фінансів у суспільстві. 8
Контрольні запитання 12
Розділ 2. Фінансова система. 13
Тема 1. Побудова фінансової системи. 13
1.1. Принципи структурування фінансової системи. 13
1.2. Внутрішня побудова фінансової системи. 14
1.3. Організаційна структура фінансової системи. 16
Контрольні запитання 17
Тема 2. Управління фінансовою системою та фінансова політика. 18
2.1. Схема управління фінансовою системою. 18
2.2. Фінансова політика та її складові частини. 20
Контрольні запитання 23
Розділ 3. Фінанси підприємницьких структур. 24
Тема 1: Сутність фінансів підприємств. 24
1.1. Суть фінансів підприємств. 24
1.2. Зовнішні і внутрішні фінансові відносини. 25
1.3. Фінансові ресурси та джерела їх формування. 27
Контрольні запитання 28
Тема 2: Доходи та витрати фінансів підприємств. 29
2.1. Витрати підприємства, їх класифікація. 29
2.2. Доходи підприємства. 30
2.3. Фінансові результати і фактори, що впливають на них. 32
Контрольні запитання 34
Розділ 4: Державні фінанси. 35
Тема 1: Сутність державних фінансів. 35
1.1. Суть і склад державних фінансів. 35
1.2. Державні доходи. 36
1.3. Державні видатки. 37
Контрольні запитання 39
Тема 2: Державний кредит та державний борг. 40
2.1. Державний кредит, його економічна сутність і значення. 40
2.2. Державний борг. 43
Контрольні запитання 45
Розділ 5: Бюджет і бюджетна система. 46
Тема 1: Бюджет держави. 46
1.2. Бюджет держави: сутність і призначення. 46
1.2. Бюджетний устрій і бюджетна система. 50
Контрольні запитання 52
Тема 2: Бюджетний процес та бюджетне планування. 53
2.1. Бюджетний процес і його основні системи. 53
2.2. Організація бюджетного планування. 54
2.3. Виконання бюджету. 55
Контрольні запитання 57
Розділ 6: Податки та податкова система. 58
Тема 1: Сутність податкової системи. 58
1.1. Податки. Їх суть, функції і класифікація. 58
1.2. Види податків. 60
Контрольні запитання 61
Тема 2: Пряме та непряме оподаткування в Україні. 62
2.1. Пряме оподатковування в Україні. 62
2.2. Непряме оподатковування в Україні. 65
Контрольні запитання 69
Тема 3: Платежі за ресурси та загальнодержавні фонди
цільового призначення. 70
3.1. Платежі за ресурси та інші надходження. 70
3.2. Загальнодержавні фонди цільового призначення. 71
Контрольні запитання 74
Розділ 7: Місцеві фінанси. 75
Тема 1: Сутність місцевих фінансів. 75
1.1. Місцеві фінанси, їх суть і роль в економічному і
соціальному розвитку території. 75
1.2. Фінансові ресурси місцевого самоврядування. 76
1.3. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки. 77
Контрольні запитання 80
Розділ 8: Страхування і страховий ринок. 81
Тема 1: Сутність страхування та страхового ринку. 81
1.1. Організація страхування та характеристика страхових потоків. 81
1.2. Класифікація галузей, видів і форм страхування. 83
1.3. Основні поняття в страховій справі. 84
Контрольні запитання 85
Розділ 9: Фінансовий ринок. 86
Тема 1: Сутність фінансового ринку. 86
1.1. Визначення фінансового ринку і його елементи. 86
1.2. Суб'єкти фінансового ринку. 87
1.3. Кредитна система. Банківський кредит. 88
1.4. Ринок цінних паперів. 90
Контрольні запитання 91
Глосарій 92
Література. Законодавчі акти. 112
РЕКОМЕНДАЦІЯ
Навчально-методичний посібник з теорії фінансів підготовлено відповідно до програми з нормативної дисципліни „Фінанси”, включеної до навчального плану. Він складається і з вступу, програми дисципліни, лекційного матеріалу, який охоплює функціонування всіх основних складових частин фінансової системи, історію розвитку фінансової науки і особливості формування фінансових відносин у ринкових умовах. Містяться також сценарії проведення різних видів семінарських (практичних) занять та завдання для самостійної роботи студентів, орієнтовні запитання до проведення класної контрольної роботи, а також список рекомендованої основної і додаткової літератури. З метою покращення засвоєння курсу використані схеми, таблиці та контрольні питання.
Може бути корисним для студентів всіх форм навчання під час вивчення дисципліни „Фінанси”, а також для молодих викладачів.
ВСТУП
Фінанси є галуззю знання, що заслуговує на уважне вивчення внаслідок важливості її для загальної освіти студента як громадянина.
Предметом цієї дисципліни є фінансові відносини на макро- і мікрорівнях та на рівні світового господарства, особливості їх розвитку на сучасному етапі, а також методи їх регулювання.
Мета дисципліни – формування системи щодо сукупності фінансових відносин як особливої форми суспільних відносин, щодо специфіки їх функціонування у сфері державних, міжнародних фінансів і фінансів господарських одиниць; набуття практичних навичок в об’єктивній оцінці процесів, які відбуваються у фінансовій сфері.
Завдання дисципліни – дати правильне розуміння закономірностей у сфері фінансових відносин держави, господарства і населення, розкрити можливості використання цих закономірностей у практиці фінансової роботи; з’ясувати роль фінансів в економічній перебудові суспільства на шляху розвитку ринкових відносин;
Визначити сукупність заходів, що забезпечують використання фінансів як одного з дійових важелів економічної політики держави.
Місце дисципліни – вивчення курсу дисципліни „Фінанси” (загальна теорія) базується на знанні дисциплін: економічна теорія, макроекономіка, мікроекономіка, статистика, право.
Вивчення курсу „Фінанси” передбачає спілкування з викладачем на протязі учбового процесу і перш за все лекційного курсу. Разом з тим, за допомогою посібника можна засвоїти основні положення теорії і практики фінансів самостійно.
Цей курс є основою (базою) для ряду спеціальних фінансових дисциплін, серед яких: гроші і кредит, фінанси підприємств, бюджетна система, маркетинг, інвестування, страхування, фінансовий аналіз тощо.
Уважний читач цього посібника не може не захопитися таким чудовим предметом, як фінанси. А це є основним в процесі формування справжніх фахівців своєї справи.
Розділ 1: Сутність фінансів, їх функції і роль.
Тема 1: Сутність фінансів.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Походження поняття “фінанси”.
2. Передумови виникнення та розвитку фінансів.
3. Функції фінансів. Роль фінансів у суспільстві.
Ι Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Основою вивчення фінансової науки є засвоєння її фундаментальних засад. Саме це визначає місце навчальної дисципліни “Фінанси” у системі економічної освіти.
Фінанси – сукупність економічних відносин, пов’язаних с обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства.
Фінанси – це процес формування доходів і видатків у певних грошових одиницях.
Термін “фінанси” походить від латинського кореня “finis”, тобто “кінець”.
В середньовічній латині це слово застосовували для визначення терміну сплати, а потім уже для визначення платіжного документа про погашення боргу. Звідси походження терміну “фінанси” як примусового платежу держави.
Від латинського “finansia”- доход, платіж.
Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь – яке явище, вони можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення і деталізації. Звідси походить формування блоку фінансових дисциплін, який можна поділити на три рівні:
З виділенням державної казні та повнім відділенням її від власністю монарха (16-17вв.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.
II З кінця XVII ст. у Франції та інших країнах під виразом “фінанси” стали розуміти всю сукупність державного господарства його матеріальних засобів – доходів, видатків, боргів, тобто фінанси розглядаються у зв'язку з розвитком держави та її потребами в ресурсах.
Фінансове господарство – історична форма задоволення колективних потреб.
У 19 ст. від вузького розуміння фінансів як державного господарства перейшли до широкого розуміння фінансів як галузі знання (діяльності), що охоплює окрім державних фінансів ще і:
сучасне, розширене поняття фінансів
сферу виробництва
Вивчаючи фінанси, аналізуючи їх, можна зрозуміти, чому процвітали одні нації і що призвело до загибелі цілих імперій, чому при одних урядах і парламентах у державі спостерігається розвиток економіки, а при інших – стагнація в економіці і соціально – економічна нестабільність у суспільстві.
Основним фактором розвитку фінансів була і залишається потреба в коштах, пов'язана із розвитком держави, вдосконаленням її функцій.
Однак форми і методи задоволення державних потреб визначаються економічним та історичним розвитком держави. Чим вищий той розвиток, тим цивілізованіщі і науково-обгрунтованіщі методи.
Економічне життя держави вимагає створення певних грошових фондів для задоволення різних потреб. Обсяг цих фондів кількісно і якісно характеризує масштаби діяльності і фінансові можливості будь-якої країни господарської структури, громадянина.
Ці грошові фонди власне і є фінансами.
Фінанси розглядаються як історична категорія у зв'язку з появою двох чинників:
Помилка, яка найчастіше допускається при визначенні сутності фінансів - це ототожнення їх з грішми.
Різниця між цими поняттями полягає в тому, що не всі гроші можуть бути фінансами. Фінансами гроші стають лише при створенні власником відповідного фонду і вкладення грошей у цінні папери чи у статутний фонд підприємства; надання кредиту комусь, завдяки чому можна буде отримати певний дохід.
III У фінансовій літературі виділяють чотири функції:
ВВП – це вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в країні в поточному році.
Перерозподіл НД здійснюється у зв'язку з:
Кінцевою метою перерозподілу НД і ВВП, що здійснюється за допомогою фінансів є розвиток виробничих сил, зміцнення держави, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримки рівноправності всіх форм власності.
Метою фінансового перерозподілу є також економічне стимулювання раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових природних ресурсів, уникнення непродуктивних витрат.
Завдання фінансового контролю:
Фінансовий контроль виступає у таких формах:
Державна – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП.
Відома – контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств.
Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин.
Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів.
Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється як за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину.
Важливе значення при цьому має стабільність фінансового законодавства, без чого не можлива успішна політика, стабільний розвиток економіки держави.
Функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм.
Функціонування фінансів пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші (схема 1; схема 2).
Схема 1
Об’єкти фінансових відносин.
Національне багатство
Вартість
Валовий внутрішній продукт
Состав:
Схема 2: Організаційні засоби функціонування фінансів
Фінансова діяльність
Здійснення видатків
Формування доходів
Фінансові відносини вхідні вихідні
грошові потоки – рух грошові потоки грошові
вартості від одного суб'єкта потоки
до іншого, що характеризує
обмінні, розподільні і
перерозподільні процеси.
Кругообіг коштів
мета мета забезпечення забезпечення
фінансування отримання
видатків доходів
Інструмент фінансових відносин – гроші.
Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого.
Роль фінансів у суспільстві:
Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. (схема 3).
Схема 3.
ринкова адміністративна американська
економіка (рівень бюджетної
централізації 25-30%)
Вибір фінансової моделі –
це вибір шляху розвитку суспільства, західноєвропейська
установлення певної системи економіч- (рівень централізації ВВП у
них інтересів, які лежать в основі забез- бюджеті 35-45%)
печення впливу на темпи і пропозиції
цього розвитку.
скандинавська
(50-60%)
Література.
Ключеві терміни: фінанси, фінансове господарство, національний доход, валовий внутрішній продукт, функції фінансів, фінансові моделі, фінансова діяльність, фінансові відносини.
? Контрольні запитання
1. Які існували соціально-економічні передумови виникнення та розвитку фінансів?
2. У чому полягає сутність фінансів?
3. У чому полягає сутність розподільної функції фінансів?
4. Що являє собою контрольна функція фінансів і яким чином вона реалізується у практичній діяльності?
5. Яку роль виконують фінанси у суспільстві?
Розділ 2. Фінансова система.
Тема 1. Побудова фінансової системи.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
Ι Фінанси як сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом, використанням у грошовій формі вартості ВВП, являють собою складне суспільне явище.
З цих відносин виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки і особливості.
Сукупність цих елементів визначається терміном «фінансова система».
Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів.
Рис. 1: Класифікація фінансової системи.
Ф
І
Н сукупність відносно
А відособлених взаємозв’язаних
Н - за внутрішньою - фінансових відносин, що
С будовою відображають форми і методи
О розподілу і перерозподілу ВВП
В
А
С
И сукупність фінансових
Т будовою управляють грошовими
Е потоками
М
А
Принципи внутрішньої будови фінансової системи такі:
II Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок.
Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланки - їх відособлену частину (Рис. 2).
Рис. 2: Сфери та ланки фінансової системи.
Страхування
Фінансовий
ринок
Фінансова система
Міжнародні
фінанси
Державні
фінанси
Фінанси суб’єктів господарювання
Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, що можуть виступати ознакою виділення ланок фінансової системи.
Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємства.
Сфера державних фінансів, характеризує фінансову діяльність держави, вона поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств.
Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей, ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції - банки, інституційні інвестори, фондові біржі.
Окремою структурою фінансової системи є страхування - система особливих перерозподільних операцій, що виникають між учасниками страхового фонду в зв'язку з його утворенням за рахунок цільових грошових вкладень і використання на відшкодування витрат суб'єкта господарювання і перерозподіл допомоги громадянам (чи їх родинам) якщо наступив страховий випадок (у випадку втрати працездатності, досягнення визначеного віку, смерті і т.д.).
Внутрішня побудова фінансової системи залежить від того, до якої фінансової системи вона відноситься:
- національна; (ф. с. відображає структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:
- світова і регіональна фінансові системи складаються з двох рівнів:
До складу міжнародних фінансів належать:
Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:
III Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інститутів, що характеризує систему управління фінансами.
Основою для виділення органів управління фінансової системи (ФС) і є її внутрішня структура.
Загальне управління фінансовою діяльністю в країнах здійснюється органами державної влади та управління.
До складу ФС входять:
а) Органи управління:
б) Фінансові інститути:
Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в 4 блоки.
І блок – органи, які функціонують у сфері бюджету держави;
ІІ блок – контрольно-регулюючі органи
ІІІ блок – фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку:
IV блок - органи управління цільовими фондами:
Література.
Ключеві терміни: фінансова система, фінансовий апарат, сфери фінансових відносин, ланки фінансових відносин, фінанси суб'єктів господарювання, державні фінанси, страхові фонди, фінансовий ринок, міжнародні фінанси, сфера міжнародних фінансів, сфера державних фінансів, організаційна структура фінансової системи.
? Контрольні запитання
Тема 2. Управління фінансовою системою та фінансова політика.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
I Таблиця 1: Управління фінансовою системою, її сферами і ланками.
|
Фінансові органи та інститути |
Ланки фінансової системи |
Напрями діяльності, функції |
|
Міністерство фінансів |
Бюджет держави |
Складання і виконання |
|
Державний кредит |
Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів |
|
|
Міжнародні фінансові відносини |
Взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами |
|
|
Фінанси підприємств |
Нормативно – організаційне регулювання фінансової діяльності |
|
|
Державне казначейство |
Бюджет держави |
Виконання державного бюджету: фінансування видатків по регіонах |
|
Контрольно – ревізійна служба |
Бюджет держави |
Ревізії, складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань |
|
Фінанси державного сектора |
Контроль за фінансовою діяльністю |
|
|
Державна податкова адміністрація |
Бюджет держави, загально – державні цільові фонди |
Облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства |
|
Рахункова палата Верховної Ради |
Державний бюджет |
Контроль з позиції макроекономічного, фінансового регулювання і діяльності фінансової політики. Контроль за складанням і виконанням бюджету |
|
Державний кредит |
Контроль за залученням, використанням і погашенням держпозик |
|
|
Фінансовий ринок |
Контроль у сфері грошово – кредитної політики |
|
|
Комітет з нагляду за страховою діяльністю |
Страхування |
Видача ліцензій на страхову діяльність; контроль за діяльністю страхових компаній, розробка методичних рекомендацій |
|
Страхові компанії |
Страхування |
Здійснення страхових операцій |
|
Аудиторська палата |
Фінанси підприємств |
Видача ліцензії аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю |
|
Аудиторські фірми |
Фінанси підприємств |
Проведення незалежного фінансового контролю підприємств, надання консультативної допомоги |
|
Національний банк – основний фінансовий інститут у сфері грошового ринку |
Кредитна система |
Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд; здійснює емісію грошей, регулює грошовий обіг в країні |
|
Державний кредит |
Надає агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів |
|
|
Бюджет держави |
Організація касового виконання |
|
|
Міжнародні фінансові відносини |
Проведення міжнародних розрахунків |
|
|
Комерційні банки |
Банківська система |
Здійснення банківських операцій |
|
Міжбанківська валютна біржа |
Валютний ринок |
Купівля – продаж валюти і визначення валютних курсів |
|
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку |
Ринок цінних паперів |
Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами; нагляд за діяльністю суб'єктів ринку |
|
Фондова біржа |
Ринок цінних паперів |
Забезпечення первинного і вторинного ринку цінних паперів, проводить котирування |
|
Фінансові посередники |
Ринок цінних паперів |
Виконання доручень емітентів з випуску цінних паперів та інвесторів з питань їх придбання |
|
Пенсійний фонд |
Фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення |
Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій допомог |
|
Фонд соціального страхування |
Фонд цільового призначення |
Акумуляція коштів фонду нарахування та виплата коштів по соціальному страхуванню |
Формування системи фінансових органів і інституцій, розмежування функцій і повноважень між ними має забезпечити надійне та ефективне управління фінансами в країні.
II Фінансова політика – комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
Суб'єктом виробництва фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів – Міністерство фінансів та центрального банку, а суб'єктами реалізації – фінансові органи та інститути.
Складові фінансової політики.
Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово - кредитну) та фіскальну політики.
Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.
Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Саме фіскальна політика складає основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків, а також міжнародних фінансів.
Фіскальну політику можна умовно поділити по двох напрямках – податкову і бюджетну.
Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування – установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підхід до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.
Бюджетна політика являє собою діяльність відносно формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо.
Існують:
Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально – економічного розвитку.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії
Її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.
Фінанси підприємств реалізуються за двома напрямами:
Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, поточна фінансова діяльність – її тактику.
Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Є малоефективною.
Помірна регламентація – здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, валютному і страховому ринках.
Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.
Основою фінансової політики держави є вибір фінансової моделі суспільства. Співвідношення між напрямами фінансової політики, застосуванням її окремих типів визначаються характером фінансової моделі, що встановлена на даний час.
Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет.
Залежно від завдань, на розв'язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:
Політика стабілізації спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Існує два різновиди:
Перша – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер.
Друга - політика стабілізації в період економічного піднесення, що має обмежувальне спрямування.
Політика економічного зростання – спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП із урахуванням її потенціалу. Реалізація може здійснюватися трьома основними способами:
Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Здійснюється такими способами:
За характером реалізації фінансова політика поділяється на:
Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів:
Література.
Ключеві терміни: фінансова політика, фінансова стратегія, фінансова тактика, податкова політика, бюджетна політика, грошово-кредитна політика, міжнародна фінансова політика, фінансовий механізм, фінансові інструменти, фінансові важелі, фінансовий контроль, управління фінансами, фінансове законодавство.
? Контрольні запитання
Розділ 3. Фінанси підприємницьких структур.
Тема 1: Сутність фінансів підприємств.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Суть фінансів підприємств.
2. Зовнішні і внутрішні фінансові відносини.
3. Фінансові ресурси та джерела їх формування.
І Фінанси підприємств - це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.
Фінанси підприємницьких структур - одна із важливих сфер фінансової системи будь-якої держави.
Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні і різнобічні взаємозв’язки.
Матеріальною основою фінансових відносин є гроші.
Таким чином, фінанси комерційних підприємств і організацій - це фінансово-грошові відносини, що виникають у ході підприємницької діяльності в процесі формування власного капіталу, цільових фондів грошових коштів, їх розподілу і використання.
До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин:
ІІ До зовнішніх фінансових відносин підприємництва входять:
1. Відносини обміну:
- взаємовідносини між суб'єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;
2. Відносини розподілу:
- взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;
- взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;
- взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;
- взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків;
- взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;
- взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.
Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:
1. Виплату заробітної плати;
2. Розподіл доходу підприємства і формування прибутку;
3. Розподіл чистого прибутку та його використання;
4. Формування та використання амортизаційних відрахувань;
5. Утворення та використання фондів підприємств.
Таким чином, формується ланцюг, що характеризує механізм фінансової діяльності підприємств:
Фінансові ресурси витрати доходи фінансові результати збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.
Весь цей ланцюг обслуговується грошовими потоками - вхідними і вихідними (Рис. 1)
Рис. 1: Схема фінансової діяльності та грошових потоків підприємств.
Постачальникии
Покупці
Бюджет
Цільові фонди
Фінансові ресурси
Витрати
Доходи
Прибуток
Централізовані корпоративні фонди
Статутний фонд
Бюджетні асигнування
Кредити
Заробітна плата
Страхові компанії
Банки
Фонди і резерви підприємства
Фондова біржа, фінансові посередники
ІІІ Фінансові ресурси підприємств - це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.
Функціонування фінансів підприємств характеризується певними фінансовими категоріями:
- фінансовими ресурсами;
- витратами;
- доходами;
- фінансовими результатами (прибутком, збитками).
Фінансові ресурси - сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.
Класифікація фінансових ресурсів за ознаками:
- по кругообігу (початкові і прирощені);
- по характеру використання (матеріалізовані та в обігу);
- по праву власності (власні та позичені);
Види фінансових ресурсів підприємства:
- прибуток;
- основні виробничі засоби (залишкова вартість та амортизаційний фонд);
- обігові кошти;
- бюджетні асигнування;
- надходження з цільових фондів;
- надходження з централізованих корпоративних фондів;
- кредити.
Прибуток - форма фінансових ресурсів, прирощених підприємством у результаті його господарської діяльності.
Значна частка основних засобів має назву амортизаційних відрахувань - це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесену на готову продукцію частину вартості основних засобів і виступають фінансовими ресурсами підприємства для відтворення.
Методи амортизаційних нарахувань:
1. Рівномірний.
2. Прискорений.
Амортизаційні відрахування як фінансові ресурси знаходяться на поточному рахунку у складі виручки від реалізації і використовуються згідно з планами на капітальні вкладення.
Обігові кошти - частина фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу.
Формування обігових коштів здійснюється за рахунок різних джерел:
- власних (статутний капітал);
- залучених джерел (короткострокових кредитів, кредиторської заборгованості, бюджетних коштів).
Бюджетні асигнування мають строго цільовий характер і можуть надаватися підприємствам у таких формах:
- бюджетні інвестиції - виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва у пріоритетних галузях, які впливають на ефективність економіки країни;
- бюджетні кредити - форма фінансової допомоги підприємствам, що опинилися у тяжкому фінансовому стані, під низькі процентні ставки;
- державні дотації - виділення коштів на покриття збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової коньюктуры або політики держави;
- державні субсидії - виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на вирішення конкретних завдань у рамках Державних програм.
- кредити - фінансові ресурси, які тимчасово надані у розпорядження підприємства для покриття тимчасових сезонних потреб виробництва.
Існує 2 форми кредиту:
- комерційний - це придбання товарів чи послуг з відстрочкою платежу;
- банківський - позичка від банку чи інших установ під певні проценти.
Література.
Ключеві терміни: фінанси підприємницьких структур, фінанси комерційних підприємств і організацій, зовнішні фінансові відносини, внутрішні фінансові відносини, відносини обміну, відносини розподілу, грошові потоки, фінансові ресурси підприємств, амортизаційні відрахування, кредити.
? Контрольні запитання:
Тема 2: Доходи та витрати фінансів підприємств.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Витрати підприємства, їх класифікація.
2. Доходи підприємства.
3. Фінансові результати і фактори, що впливають на них.
І Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій і матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація і здійснення процесів виробництва і реалізація товарів) а також фінансової та соціальної діяльності.
Класифікація витрат:
1. За напрямками фінансування: виробництво і реалізація продукції (робіт, послуг), відтворення основних засобів, операційні заходи, соціальні цілі;
2. За джерелами фінансування: забезпечені власними фінансовими ресурсами, покриті залученими позиковими коштами, здійснені за рахунок наданих коштів.
3. За характером списання: витрати, що відшкодовуються за рахунок валових витрат (собівартості) або прибутку.
Визначення витрат (як і доходів) має два аспекти - фінансовий і податковий.
Рис. 1: Структура витрат підприємства.
Інші операційні витрати
Витрати підприємства
Від операційної діяльності
Від інвестиційної діяльності
Від надзвичайної діяльності
Собівартість продукції
Адміністр-ні витрати
Витрати на реалізацію
Від інвест-ої та фінансової діяльн-ті
Фінансові витрати
Витрати від участі в капіталі
Інші витрати
Надзвичайні
витрати
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції включаються:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загально-виробничі витрати.
До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.
До них належать:
- витрати на проведення річних зборів;
- представницькі витрати;
- витрати на службові відрядження;
- на зв'язок і т.д.
Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції.
Включають такі витрати:
- на пакування;
- на ремонт тари;
- комісійні винагороди продавцям;
- витрати на рекламу;
- на утримання основних фондів, пов'язаних зі збутом продукції;
- витрати на транспортування і т.д.
Інші операційні витрати - це витрати на дослідження та розробки, собівартість реалізованої іноземної валюти, втрати від знецінення запасів, нестачі і втрати від псування цінностей, виплата штрафів, пені, неустойок і т.д.
ІІ Доходи виступають об'єктом перерозподільних відносин.
Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Під валовим доходом (загальною сумою надходжень) Закон України від 1997р. розуміє загальну суму доходів суб'єкта підприємницької діяльності, отриманих їм на території країни і за її межами в грошовій або іншій формах.
Доходи поділяються на чотири групи:
- від виробничої діяльності (основа формування доходів у суспільстві);
- від реалізації майна;
- від фінансової діяльності (операції з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов'язаннями);
- від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему (субсидії, дотації).
Доходи формуються в результаті економічних взаємин суб'єктів господарювання (рис. 2).
Рис. 2: Формування доходів підприємства
Доходи підприємства
Доходи від операц-ої діяльності
Покриття втрат від інших
джерел
Надзвичайні доходи
Інші доходи
Інші доходи від
операц-ної діяльності
Дохід від участі в капіталі
Фінансові
доходи
Дохід від реалізації фінансових інвестицій
Страхові відшкодування
Дохід від реал-ції продукції
Сума зменшення податку на прибуток
Дохід від безоплатно одержаних активів
Дохід від реалізації майнових комплексів
Дохід від реалізації необоротних активів
Інші фінансові доходи
Інші
операц-ні доходи
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це загальний доход, виручка від реалізації продукції без врахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків.
Інші операційні доходи включають інші доходи від операційної діяльності, крім доходу від реалізації продукції. До них відносяться:
- доходи від реалізації іноземної валюти;
- доходи від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);
- доходи від оперативної оренди активів;
- доходи від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;
- суми одержаних штрафів, пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів;
- доходи від списання кредиторської заборгованості;
- відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);
- суми одержаних грантів та субсидій;
- інші доходи.
Доход від участі в капіталі відображає доходи, одержані від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства. Вони включають:
- збільшення частки інвестора в чистих активах об'єкту інвестування (внаслідок одержання асоційованим, дочірнім та спільним підприємством прибутків або зростання їх власного капіталу).
Інші фінансові доходи включають доходи, що виникають у ході проведення фінансової діяльності підприємства. До них відносяться:
- дивіденди одержані;
- відсотки одержані;
- інші доходи від фінансових операцій.
Надзвичайні доходи підприємства - це доходи, що одержуються в умовах надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій і т.д.). Вони включають:
- страхові відшкодування (надходження від страхових організацій);
- покриття втрат від надзвичайних ситуацій від інших джерел;
- сума зменшення податку на прибуток від звичайної діяльності внаслідок таких втрат.
ІІІ Фінансові результати - це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових доходів над валовими витратами складає прибуток, зворотне явище характеризує збиток.
У прибутку концентруються фінансові інтереси всіх суб'єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про додаток фінансових ресурсів. Прибуток є метою підприємницької діяльності й одночасно джерелом витрат на розвиток виробництва.
Прибуток направляється на:
- розширення виробництва;
- збільшення статутного фонду;
- на окремі поточні витрати, що податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати;
- на створення фондів особистого споживання.
Балансовий прибуток - похідна від основної виробничої діяльності і фінансових операцій.
Оскільки балансовий прибуток, як фінансовий результат виробництва, є інтегральним показником, то на нього впливають різні фактори:
1) макроекономічні (зовнішні):
- попит;
- пропозиція.
2) мікроекономічні (внутрішні):
- обсяги виробництва;
- собівартість продукції;
- якість продукції.
Обсяги виробництва підприємства залежать:
- від використання основних засобів (забезпеченість основними засобами і віддача основних засобів);
- від використання трудових ресурсів (кадрова забезпеченість і використання);
- від використання матеріальних ресурсів (матеріальна забезпеченість - ритмічність постачань, наявність оборотних коштів, залучення кредиту; материалоотдача).
Собівартість продукції визначається:
- структурою складових;
- цінами на ресурси.
Ціни підприємства залежать від:
- собівартості продукції;
- якості продукції;
- цін конкурентів;
- вибору каналу.
Таким чином, формування фінансових результатів визначається дуже великою кількістю факторів, що характеризують різні сторони фінансово-господарської діяльності підприємства.
Фінансова діяльність підприємства може бути організована трьома методами:
1. комерційний розрахунок;
2. неприбуткова діяльність;
3. кошторисне фінансування.
Література.
Ключеві терміни: витрати підприємства, доходи підприємства, фінансовий аспект, податковий аспект, операційна діяльність, інвестиційна діяльність, надзвичайна діяльність, виробнича собівартість продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, операційні витрати, операційні доходи, валовий доход.
? Контрольні запитання:
Розділ 4: Державні фінанси.
Тема 1: Сутність державних фінансів.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
I Державні фінанси – це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.
За своєю економічною сутністю державні фінанси – це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
У цьому визначенні ключовим елементом виступають відносини. Якщо ж за основу брати результати фінансової діяльності, то фінанси держави можна розглядати чисто із фіскальних позицій виконання державою своїх функцій.
З допомогою державних фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об’єктом фінансових відносин. Суб’єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого – населення і суб’єкти господарювання.
В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80 % усіх фінансових ресурсів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність.
До складу державних фінансів включають:
Рис. 1. Склад та організація державних фінансів України.
Державні фінанси України
Апарат управління
державними фінансами
Правові засади
державних фінансів
Резервні та страхові фонди
Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення
Зведений бюджет України
Державний кредит
Фінанси державного сектора економіки
Вперше функції держави і державних фінансів в умовах ринкової економіки було сформульовано Р.А. Масгрейвом у роботі „Теорія і практика державних фінансів” (1978 р.) Таких функцій три:
Основні елементи фінансового господарства держави:
II Державні доходи являють собою ту частину грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, котра пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин-держави.
За матеріальним змістом державні доходи – це сума коштів що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності.
Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи.
До централізованих доходів належать кошти, призначені на формування централізованих грошових фондів – державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів.
Децентралізовані доходи – це, доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку і використовуються за місцем їх створення.
Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів – це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів.
Залежно від методів акумулювання фінансових ресурсів можна виокремити такі групи державних доходів:
Джерелами формування державних доходів можуть бути:
Державні доходи можуть формуватись на поворотній і безповоротній основі.
Поворотні доходи – це державні позики.
До безповоротних доходів відносять доходи власне держави і доходи, які надходять від інших суб’єктів розподільних відносин на законодавчій основі.
Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Наприклад, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Німеччині – 40 %, Швеції – 50 %. В Україні бюджетні ресурси становлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП.
III Державні видатки – це грошові відносини, що складаються при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.
За матеріальним змістом видатки це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності.
Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів.
Державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.
Відповідно до рівня розміщення державних доходів державні видатки також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (витрати підприємств державного сектору).
За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети.
Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.
За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати.
Кошторисне фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально культурної сфери, оборони, органів державного управління, органів правоохоронної системи і органів безпеки, органів судової влади і прокуратури. Вони отримають кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів – кошторисів.
Державне фінансування інвестицій вміщує в собі державні інвестиції в основні об’єкти економічного і соціального розвитку.
Бюджетні кредити – це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у якій понад 50 % майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах.
Державні дотації – це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій, установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.
До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже – і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності.
Склад і напрямки державних видатків визначаються характером функцій держави.
До складу видатків, пов'язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; державного апарату управління і влади; посольств; консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10 % ВВП і від 10 до 25 % загальної суми державних видатків розвинутих країн.
До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу й державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо. У країнах з розвинутою ринковою економікою видатки становлять від 10 до 15 % ВВП і від 20 до 35 % загальної суми державних видатків.
Соціальні видатки держави: сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 35 % загального обсягу державних витрат у більшості країн світу.
Література.
Ключеві терміни: державні фінанси, фінансові ресурси держави, державні доходи, державні видатки, кошторисне фінансування, державні дотації, державні субсидії, соціальні видатки, бюджетні кредити, поворотні доходи, безповоротні доходи, централізовані доходи, децентралізовані доходи.
? Контрольні запитання:
Тема 2: Державний кредит та державний борг.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Державний кредит, його економічна сутність і значення.
2. Державний борг.
I Державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Державний кредит – це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.
Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.
Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам.
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит).
Державний кредит є зворотним, терміновим і платним.
Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій – це одна сторона державно-кредитних відносин.
Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою.
Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів.
Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду.
Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.
Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:
1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;
2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит передбачає повернення отриманих коштів;
3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.
В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.
Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.
Форми зовнішнього державного кредиту: державні зовнішні позики (у грошовій або товарній формі), позики міжнародних фінансових органів, міжурядові позики, банківські кредити держави.
Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.
Класифікація державних позик:
1) за правом оформленням розрізняють державні позики, що оформлюються підписними зобов'язаннями або надаються на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів;
2) залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні – на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними ті фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні – надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;
3) за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики.
4) за характером використання цінних паперів бувають ринкові – вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів, та неринкові позики – не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;
5) залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні – матеріально забезпечені, і беззаставні – не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави, її статусом у світовому співтоваристві;
6) відповідно до терміну погашення заборгованості: короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);
7) за характером виплати доходу: процентні, виграшні – на підставі проведення тиражів-виграшів, дисконтні – купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю;
8) за характером погашення заборгованості: одноразова виплата і виплата частинами;
9) залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу: за правом і без права довгострокового погашення.
Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Облігації бувають: невідособлені – на покриття бюджетного дефіциту; цільові – під конкретні державні економічні проекти. Ними оформляються середньострокові (від 1 до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) зобов'язання.
Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого виключно на покриття касового бюджетного дефіциту. Виплата доходу у вигляді процентів. Ними оформляються лише короткострокові позики (до одного року).
Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.
Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності.
Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Надаються на умовах поворотності, терміновості і платності.
II Державний борг – це система економічних відносин між державою – позичальником та її кредиторами, що здійснюється на умовах зворотності, строковості і платності.
Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний борг.
Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.
Капітальний борг – це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.
Структурно державний борг поділяється на:
Внутрішній борг – це сукупність зобов'язань держави перед кредиторами даної країни.
Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами.
Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.
Обслуговування державного боргу – це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.
Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості через випуск нових позик.
При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %.
В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є: бюджет; золотовалютні резерви; кошти, отримані від приватизації державного майна; нові запозичення.
Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.
Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.
Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.
Принципи управління державним боргом:
- безумовності – забезпечення безумовного виконання державною всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;
- єдності – урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;
- зниження ризиків – розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
- оптимальність структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом’якшення „піків” платежів;
- збереження фінансової незалежності – підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;
- зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;
- прозорості – дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.
Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.
Методами управління державним боргом є:
Конверсія – це зміна дохідності позики.
Консолідація – це збільшення строків дії випущеної позики.
Уніфікація позик – це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – це коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.
Відстрочення погашення позики, як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.
Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення, може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.
Література.
Ключеві терміни: державний кредит, державні позики, казначейські зобов'язання, державний борг, поточний державний борг, капітальний державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній державний борг, управління державним кредитом, управління державним боргом, конверсія державного боргу, уніфікація державних позик, відстрочка погашення державного боргу, анулювання боргів, рефінансування державного боргу, коефіцієнт обслуговування державного боргу.
? Контрольні запитання:
Розділ 5: Бюджет і бюджетна система.
Тема 1: Бюджет держави.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Бюджет держави: сутність і призначення.
2. Бюджетний устрій і бюджетна система.
І Державний бюджет - це одна з найважливіших ланок державних фінансів. Йому належить активна роль у підтримці збалансованості між ефективністю економіки і соціальною справедливістю у суспільстві; за допомогою державного бюджету здійснюється мобілізація фінансових ресурсів державою та їх використання з метою забезпечення функції держави.
Формування надходжень до бюджету проводиться в процесі перерозподілу доходів, що створюються в країні.
Кошти державного бюджету направляються на забезпечення соціально - економічного розвитку держави.
В перекладі з англійської мови "бюджет" - означає мішок, королівські фонди, що використовуються з метою забезпечення державних витрат. Такі фонди є основою фінансування державних видатків.
Таким чином, частка ВВП концентрується в складі державного бюджету і використовується з метою:
1. Забезпечення економічного розвитку країни;
2. Вирішення соціальних проблем;
3. Утримання органів державного управління;
4. Забезпечення обороноздатності й ін.
Функції державного управління виконуються на різних рівнях:
1. Загальнодержавному (федеральному);
2. Республіканському;
3. Регіональному.
Таким чином, формується бюджетна система країни. Згідно з Конституцією України (ст. 95) "Бюджетна система будується на принципах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами".
Державний бюджет включає доходи і видатки.
В залежності від співвідношення між доходами і видатками державного бюджету розрізняють такі його види:
1. збалансований бюджет;
2. зведений бюджет з позитивним сальдо;
3. зведений з дефіцитом.
Збалансований бюджет має місце тоді, коли видатки дорівнюють доходам.
В разі перевищення сум доходів над видатками виникає профицит бюджету (позитивне сальдо), і навпаки коли доходів недостатньо для фінансування видатків, бюджет зводиться з дефіцитом (негативне сальдо (залишок)).
Бюджетна класифікація - це угруповання витрат і доходів бюджету по визначених ознаках, що забезпечують загальнодержавне і міжнародне порівняння бюджетних даних.
Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою. Має наступні розділи:
1. Доходи бюджету.
2. Витрати бюджету.
3. Бюджетний дефіцит.
Доходи бюджету класифікуються на такі розділи:
1. Податкові надходження (це доходи, що залучаються до складу державного бюджету в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Питома вага їх у структурі доходів складає від 65 до 70 %, а у ВВП - від 9 до 12 %).
2. Неподаткові надходження (включають доходи, що одержує держава від підприємницької діяльності й інших, що не відносяться до обов'язкових податків і зборів, складає близько 25% доходів бюджету і 20% величини ВВП).
3. Доходи від операцій з капіталом (доходи від продажу коштовних металів і дорогоцінних каменів, а також державних запасів товарів з гос. резервів, складає близько 1,5 % і близько 0,05 % ВВП).
4. Трансферти (це засоби, отримані бюджетом на безоплатній і безповоротній основі, їх частка в Державному бюджеті складає до 0,15 % їхньої загальної суми).
Види доходів:
Закріплені – які повністю або в установленій законодавством частці перераховуються до відповідних бюджетів (податок на майно підприємств і організацій, плата за землю, орендна плата і т.д.).
Регулюючі - це надходження до відповідного бюджету коштів у вигляді відрахувань, які затверджуються на кожний бюджетний рік (ПДВ, акцизний збір, доходи від приватизації гос. майна, податок на прибуток із громадян і т.д.).
Класифікація видатків бюджету:
1. За функціями, з виконанням яких пов'язані видатки – функціональна;
2. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки – економічна;
3. За ознакою головного розпорядника бюджетних коштів – відомча;
4. За бюджетними програмами.
Види видатків:
Капітальні - для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення. Вони складають 9-10% видатків бюджету.
Поточні - охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку (фінансування національної оборони, держ. управління, судової влади, культуру, мистецтво та ін.).
Рис. 1 : Структура Державного бюджету і співвідношення між його елементами.
Державний бюджет
Доходи
Видатки
Збалансований
З профіцитом
З дефіцитом
Державний бюджет України складається:
1. Загальний фонд:
- кошти отримані з відповідних джерел до такого фонду використовуються за напрямами, що визначаються законодавством в поточному році.
Кошти загального фонду формуються за рахунок таких надходжень:
а) доходи, що не призначені для зарахування до спеціального фонду;
б) кошти, що залучаються в процесі фінансування бюджету (під фінансуванням бюджету розуміють надходження та витрати що мають місце у зв'язку зі зміною обсягів боргу, а також зміною залишку готівкових коштів бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету).
2. Спеціальний фонд:
- надходження до нього є цільовими, тобто напрями витрат є заздалегідь визначеними. Такі витрати можуть здійснюватися тільки в межах надходжень до спеціального фонду бюджету.
Спеціальний фонд включає:
а) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
б) гранти або дарунки на конкретну мету;
в) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Рис. 2: Складові частини державного бюджету України.
Державний бюджет
Доходи загального фонду
Загальний фонд
Видатки загального фонду
Фінансування
Доходи спеціального фонду
Гранти і подарунки
Різниця між доходами і видатками спеціального фонду
Спеціальний фонд
Видатки спеціального фонду
Напрямки розвитку держави:
1. Забезпечення загальних умов діяльності (держ. управління, оборона та безпека, формування державних резервів, ліквідація надзвичайних і аварійних ситуацій, проведення зовнішньо - економічної діяльності та ін.);
2. Фінансування соціально - культурного розвитку (освіта, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, засоби масової інформації);
3. Реалізація програм соціального захисту і соціального забезпечення населення (виплата пенсій і допомоги);
4. Фінансування економічної діяльності держави;
5. Обслуговування державного боргу;
6. Фінансування державних цільових фондів.
ІІ Бюджетна система України - це сукупність державного та місцевого бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин державного і адміністративно - територіальних устроїв (рис. 3).
Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету АРКрим та місцевих бюджетів.
Рис. 3: Бюджетна система України.
Бюджетна система України
Держ. бюджет України
Республіканський бюджет АРКрим
Місцеві бюджети
Обласні
Районні
Міські (районні)
Сільські
централізовані
базовий рівень
Бюджет області поєднує: обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного управління.
Бюджет району містить: районний бюджет, бюджети міст районного управління, селищні і сільські бюджети.
Бюджет України поєднує 13,3 тис. самостійних бюджетів згідно з бюджетним устроєм країни.
Бюджетний устрій - визначає організацію вертикальної структурної побудови бюджету за рівнями влади, принципи розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, організацію відносин між бюджетами.
Основи бюджетного устрою:
Види бюджетів які ґрунтуються на політичному устрої та адміністративно – територіальному поділі кожної країни:
Принципи побудови бюджетної системи, що передбачаються бюджетним устроєм країни:
1. єдності (всі ланки в сукупності складають консолідований бюджет, єдину правову для всіх базу, спільну методику розрахунків доходів і видатків у кожній ланці);
2. повноти (відображення всіх доходів і видатків);
3. достовірності (формування бюджету на науково обґрунтованих нормативах, фактичне і точне відображення касових операцій);
4. гласності і наочності (висвітлення виконання в засобах масової інформації, ув'язка з загальноекономічними показниками);
5. автономності (кожний бюджет, що входить до консолідованого, є відносно відособленою і самостійною ланкою);
Взаємини між бюджетами:
1. за напрямами (вертикальні чи горизонтальні);
2. форми взаємовідносин (субсидування, вилучення коштів, взаємні розрахунки, бюджетні позички).
Субсидування - виділення коштів із бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня.
Вилучення коштів - передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.
Бюджетні позички - тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого в разі виникнення тимчасового касового розриву.
Література.
Ключеві терміни: бюджет, бюджетний механізм, бюджетна політика, бюджетний устрій, бюджетна система, бюджетна система, субсидіювання, вилучення коштів, бюджетні позички, взаємні розрахунки, бюджетна резолюція, бюджетний надлишок, бюджетний дефіцит, бюджетне право.
? Контрольні запитання:
Тема 2: Бюджетний процес та бюджетне планування.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Бюджетний процес і його основні системи.
2. Організація бюджетного планування.
3. Виконання бюджету.
І Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.
Таким чином, бюджетний процес складається з двох частин:
1. бюджетного планування;
2. виконання бюджету.
Стадії бюджетного процесу:
1. Складання проектів бюджету.
2. Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети.
3. Виконання бюджету, внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети.
4. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль, аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.
Учасниками бюджетного процесу є органи і посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями.
Бюджетними повноваженнями визнаються права та обов'язки учасників бюджетних правовідносин.
По обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Функції головного розпорядника бюджетних засобів:
1. Розробляє план своєї фінансової діяльності виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів.
2. Розробляє проект кошторису і бюджетні запити.
3. Одержує бюджетні призначення і доводить їх у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
4. Затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
5. Здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і витрата ними, бюджетних коштів.
ІІ Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу - виконується такий бюджет, який прийнятий.
Завдання бюджетного планування визначаються необхідністю вирішення охарактеризованого вище триєдиного завдання формування бюджету:
1. Достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету (обґрунтованість їх планування забезпечує реальність усього бюджетного процесу).
2. Оптимальний розподіл витрат за окремими групами й галузями (визначається ефективністю використання бюджетних коштів з позиції забезпечення економічного росту та соціальної гармонії в суспільстві).
3. Збалансування бюджету (саме складне завдання, оскільки, як правило, потреби у витратах перевищують реальні можливості у формуванні доходів)
У процесі бюджетного планування використовуються такі методи:
а) загальний метод - балансовий;;
б) до окремих статей - нормативний;
- прямого рахунка;
- аналітичний.
Сутність балансового методу полягає в тому, що бюджет як фінансовий план є балансом доходів і видатків. Отже, бюджет не може бути незбалансованим. Перевищення видатків над доходами неможливо, адже воно, виходячи зі схеми фінансової діяльності держави, не може бути профінансовано. Перевищення ж доходів над видатками теж буде недоречно, оскільки державі не потрібні зайві кошти (зате вони можуть бути необхідні юридичним і фізичним особам, у яких вони вилучаються у процесі перерозподілу). Використання балансового методу забезпечує реальність не тільки бюджетного планування, а й збалансованість формування та розміщення фінансових ресурсів у суспільстві.
Нормативний метод є основою бюджетного планування і полягає у визначенні окремих статей доходів і видатків за встановленими нормативами. Нормативи можуть мати різні рівні узагальнення - до макро - і мікроекономічних показників, у розрахунках на одного жителя, одну бюджетну організацію чи оперативно-сітьовий показник (на один клас), а також до конкретних статей видатків чи доходів.
Метод прямого рахунка передбачає деталізований розрахунок за кожним платником доходів і одержувачем бюджетних засобів. У процесі прямого розрахунку доходів і видатків бюджету теж використовуються нормативи, але не узагальнені, а деталізовані.
Аналітичний метод ґрунтується на визначенні тенденції розвитку окремих показників бюджету і чинників, які впливають на ці показники. Планування може здійснюватися з використанням коефіцієнтів, які характеризують динаміку доходів і видатків, або на основі визначення впливу на зміну показників бюджету окремих чинників (наприклад зростання чисельності населення, динаміку цін і тарифів, валютного курсу).
Процедура бюджетного планування - послідовність заходів і дій зі складання, розгляду і затвердження проекту бюджету, яка визначається відповідним законом. В Україні на державному рівні вона включає такі етапи та стадії:
1. Складання проекту бюджету:
- направлення Президентом Верховної Ради бюджетного послання;
- розроблення Верховною Радою бюджетної резолюції, у якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;
- розроблення Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту Державного бюджету;
- узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;
- розроблення Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;
- розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президентові проекту Закону про бюджет;
- розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.
2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:
- розгляд проекту Закону про Державний бюджет у комісіях і комітетах Верховної Ради;
- доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;
- обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;
- прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:
а) затвердити Закон про Державний бюджет України;
б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;
в) відхилити і направити на перероблення.
ІІІ Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансування передбачених видатків.
Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Державним казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету відповідно до підрозділів бюджетної класифікації, який містить повну деталізацію видів доходів і напрямів видатків. Розпис доходів і видатків складається з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюджет на різні періоди
Касове виконання бюджету включає одержання, заощадження і видачу коштів у ході виконання бюджету. У світловій практиці використовуються три основних системи касового обслуговування Державного бюджету:
1. казначейська (всі операції пов'язані з касовим виконанням бюджетів усіх рівнів проводяться винятково казначейством):
а) операції з коштами державного і місцевого бюджетів;
б) розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
в) контроль бюджетних повноважень при нарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведення платежів;
г) бухгалтерський звіт та складання звітності при виконанні державного бюджету.
2. банківська (касове виконання бюджету забезпечує проведення усіх операцій винятково державними і комерційними банками, яким уряд надає право на виконання цих функцій):
3. змішана (казначейско - банківська) - операції по касовому виконанню бюджетів проводяться як казначейством так і банками. Казначейство може здійснювати контроль тільки за касовим виконанням бюджету з боку банків.
Бюджетні асигнування - це повноваження, надані розпорядникові бюджетних коштів на одержання бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Бюджетне зобов'язання - розміщення замовлення, придбання товару та послуг, що здійснюються відповідно бюджетному асигнуванню.
Бюджетні асигнування є підставою для затвердження кошторису.
Кошторис - основний документ бюджетної організації, який надає повноваження на одержання доходів і здійснення видатків для виконання організацією своїх функцій.
Види кошторисів:
а) індивідуальна - для кожної бюджетної організації;
б) загальна - по групі однорідних організацій (загальноосвітні школи, дитячі шкільні заклади і т.д.);
в) на централізовані заходи, що проводяться відповідним органом управління;
г) зведена - обсяги фінансування для окремого органа управління (зведений кошторис відділу освіти включає: загальні кошториси по загальноосвітніх школах, школах - інтернатах, дошкільних установ і на централізовані заходи).
Суть кошторисного фінансування складається у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа - кошторису.
Література.
Ключеві терміни: бюджетний процес, учасники бюджетного процесу, бюджетні повноваження, бюджетні засоби, бюджетне планування, балансовий метод, аналітичний метод, нормативний метод, метод прямого рахунку, складання проекту бюджету, казначейська система, банківська система, змішана система, бюджетні зобов'язання, індивідуальний кошторис, загальний кошторис, зведений кошторис.
? Контрольні запитання:
Розділ 6: Податки та податкова система.
Тема 1: Сутність податкової системи.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Податки. Їх суть, функції і класифікація.
2. Види податків.
І Податкова система - важлива складова системи державних фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і фізичних осіб.
Податки - це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Вони виникли одночасно з утворенням держави.
За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платником податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
У фінансовій термінології вживаються п'ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування, внески, податок і збір.
Плата - відповідає на запитання - "за що?". Наприклад, плата за воду, плата за заготівлю деревини тощо. Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси.
Відрахування і внески - відповідають на запитання "на що?", ”від чого?”. Наприклад, відрахування і внески в Пенсійний фонд і Фонд соціального страхування, фонд зайнятості населення. Передбачається цільове призначення платежів (на геологорозвідувальні роботи).
Податки - відповідають на запитання "для чого?". Вони встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави: управлінської, оборонної, соціальної та економічної.
Податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.
Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру, що збираються за місцем події (наприклад, ринковий збір).
Основними функціями податків вважають фіскальну і регулювальну.
Фіскальна – розкриває податки як інструмент забезпечення надходжень грошових коштів до бюджету на принципах постійності, стабільності, рівномірності.
Фіскальна функція є основою у характеристиці сутності податків. Держава повинна отримувати не тільки достатньо податків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними, а також рівномірно розподілятися за регіонами.
Фіскальна функція - примусове вилучення податків.
Регулювальна функція передбачає, що податок – це не тільки фіскальний інструмент, але й регулятор господарських процесів.
Елементи системи оподатковування.
Суб'єкт або платник податків - юридичні і фізичні особи, які відповідно до діючого законодавства зобов'язані платити податки і збори (обов'язкові платежі).
Об'єкт оподатковування вказує на те, що саме оподатковується. Це - доходи, прибуток, додана вартість, майно, використовувані природні ресурси, юридичні дії (наприклад: нотаріальні, передача прав власності на майно) та ін.
Одиниця оподатковування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподатковування (наприклад: грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця виміру площі (га, м3) для земельного податку, одиниця виміру потужності двигуна (квт) для податку з власників транспортних засобів).
Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок; доходи отримані в різних формах (виручка від реалізації продукції, прибуток підприємства, заробітна плата та ін.). Іноді джерело може збігтися з об'єктом (наприклад: по податку на прибуток підприємства).
Податкова ставка - це величина податку в абсолютному (грошовому) або відносному (%) вираженні, яка встановлюється законодавчо на одиницю оподатковування.
Податкові ставки поділяються на тверді та процентні.
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподатковування в натуральній формі.
Бувають двох видів:
1. фіксовані - встановлені в конкретних сумах;
2. відносні - позначені щодо ймовірної величини (наприклад: у відсотках до мінімальної заробітної плати).
Процентні - встановлюються тільки до об'єктів оподатковування, що має грошове вираження.
Поділяються на три види:
1. пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру доходу, що оподатковується;
2. прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподатковування;
3. регресивні - це такі ставки, розмір яких зменшується в міру зростання об'єкта оподатковування.
Податкова квота - установлена частка податку в доході платника в абсолютному та відносному вираженні; її величина характеризує припустимий рівень оподатковування. Якщо установити податкову квоту законодавчо, це буде означати встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні в даний час не застосовується.
Класифікація податків.
Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподатковування, за економічним змістом об'єкта оподатковування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.
За формою оподатковування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку залежить від розмірів об'єкта оподатковування (прибутковий податок із громадян, податок на прибуток підприємств, майнові податки та податок на землю).
Непрямі податки - це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не утримуються прямо з доходів працівника, а сплачує їх підприємство (ПДВ, акцизи, мито).
За економічним змістом об'єкта оподатковування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.
Податки на доходи – стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб (заробітна плата та інші доходи громадян або валовий доход підприємств).
Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні (непрямі податки).
Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні й окладні.
Розкладні - спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками.
Окладні - установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.
ІІ Види податків.
Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади, до них відносяться: ПДВ, акцизи, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок, мито, податок на землю, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, збір на геолого - розвідувальні роботи, збір на обов'язкове соціальне страхування та пенсійне страхування, збір у державний інноваційний фонд, збір у фонд Чорнобиля, плата за торговельний патент.
До місцевих податків відносять: податок на рекламу, комунальний податок.
До місцевих зборів: готельний збір, збір на видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір на право використовувати місцеву символіку, збір на право показу кіно і проведення телезйомок, збір на припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір із власників собак, збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що направляються за кордон.
В залежності від суб'єктів оподатковування розрізняють податки:
- стягнуті з юридичних осіб;
- стягнуті з фізичних осіб;
- змішані (з фізичних та юридичних осіб) - податок із власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок та ін.
Науковий підхід до побудови раціональної системи оподатковування припускає:
По - перше – системність;
По - друге - встановлення основної бази цієї системи;
По - третє - формування правової бази, спрямованої на перетворення в життя основних податкових принципів, які є вихідними принципами - формування податкової системи, принцип оподатковування, принцип податкової політики.
Література.
Ключеві терміни: податок, фіскальна функція податків, регулювальна функція податків, прямі податки, непрямі податки, загальнодержавні податки, місцеві податки, система оподаткування, податкова система, суб’єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податкова політика.
? Контрольні запитання:
Тема 2: Пряме та непряме оподаткування в Україні.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Пряме оподатковування в Україні.
2. Непряме оподатковування в Україні.
І Основною формою прямого оподатковування є податок на прибуток. Залежно від платників податку він поділяється на два види:
- с юридичних осіб;
- с фізичних осіб.
1. Податок на прибуток підприємств.
Ґрунтується на двох об'єктах оподатковування: валовий доход й прибуток.
Схема 1: Структурно - логічна схема податку на прибуток підприємств.
Платники
Ставка
Юридичні особи
Об’єкт оподаткування
*
Оподаткований прибуток
25%
Податок на прибуток
Прибуток (валові доходи – валові витрати)
Платниками податку на прибуток є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в сфері комерційної діяльності.
Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток, який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами.
Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 25 %.
Порядок обчислення і сплати: за перший і другий місяць кожного кварталу у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично отриманої суми прибутку; після закінчення кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.
2. Податок з доходів фізичних осіб.
Схема 2: Структурно - логічна схема податку з доходів фізичних осіб.
Платники
Об’єкт оподаткування
Ставки
Фізичні
особи
Сукупний річний дохід
Неоподатковуваний дохід
Пільги
*
Оподатковуваний дохід
13%
Сума податку
Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.
Об'єктом оподаткування є:
- у громадян, що постійно проживають в Україні, - сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;
- у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, - дохід, отриманий з джерел в Україні.
Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів:
- доход від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи – щомісячно. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.
- с доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) може сплачуватись двома способами: декларацією - щоквартально авансовими платежами з перерахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу; у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента (ставки від 20 до 100грн. за календарний місяць). Вибір способу сплати здійснюється платником.
3. Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва запроваджено з 1999р. з метою спрощення системи їх оподатковування. Право вибору надається платникам.
Платниками податку можуть бути:
- фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а річний обсяг реалізації 500 тис. грн.;
- юридичні особи, у яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізації за рік - 1 млн. грн.
Ставка:
- для фізичних осіб в залежності від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць;
- для юридичних осіб у розмірі 6% від обсягу виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо ПДВ не виплачується.
Податок сплачується щомісячно.
4. Земельний податок.
Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля надана у власність або користування.
Об'єкт: площа земельної ділянки.
Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:
У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:
а) залежно від напрямів використання:
- рілля і багаторічні насадження;
- сінокоси і пасовища;
б) від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного гектара).
До земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з одного м2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія).
Порядок обчислення і сплати:
- юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і сплачують кожен місяць до 15 числа наступного місяця;
- для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція, сплата проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.
5. Фіксований сільськогосподарський податок.
Установлено з 1999р. для спрощення системи оподатковування підприємств, що займаються виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Може вноситись як у грошовій так і в натуральній формах.
Платниками можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального валового доходу підприємства.
Об'єкт: площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності чи користуванні платника.
Ставки.
Встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь: пасовища - 0,5%, багаторічні насадження - 0,3%, для гірських зон - відповідно 0,3% і 0,1%.
Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях: I квартал -10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.
Поставка зерна - не пізніше 15 жовтня з різних зернових культур і не пізніше 1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка продукції тваринництва проводиться щомісячно.
6. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Є видом майнового оподатковування.
Схема 3: Структурно - логічна схема податку
Юрид. та фізич. особи у власності яких є відповідні транспортні засоби
Ставки
Об’єкт оподаткування
Платники
*
Об’єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу засобів водного транспорту
У грн. зі 100 см3 об’єму двигуна чи 1 см довжини корпуса
Сума податку
ІІ 1. Податок на додану вартість (ПДВ) - вид універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту, встановлюється у виді процентної надбавки на ціни.
Схема 4: Структурно – логічна схема ПДВ
Платники
Об’єкт оподаткування
Ставки
Юридичні особи
Фізичні
особи
Обороти з реалізації та інші обороти, які включають суму ПДВ
Вартість придбаних матеріальних ресурсів (робіт, послуг) з ПДВ, які відносяться на собівартість, і вартість придбаних і введених в експлуатацію основних виробничих фондів та нематеріальних активів
Включення в ціни товарів, робіт, послуг.
До обороту, що включає
Сума ПДВ, незалежна
до сплати в бюджет
Сума ПДВ в реалізованих товарах, роботах, послугах (податкове зобов'язання)
Сума ПДВ у придбаних ресурсах і оплачених послугах (податковий кредит)
Платники:
- юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України;
- фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.
Об'єкт:
- номінальний - це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг;
- реальний - є додана вартість - сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.
В Україні встановлена єдина ставка ПДВ вона має два вираження:
- 20% - включення в ціни товарів, робіт, послуг;
- 16,667% - визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ.
Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою:
ПДВ = (С + П + АЗ) 20
100
де С - собівартість;
П - прибуток;
АЗ - акцизний збір.
Порядок обчислення і сплати:
- ПДВ, що належить до сплати, обчислюється як різниця між податковим зобов'язанням (сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах тощо).
- ПДВ сплачується до бюджет місячними і квартальними платежами залежно від річного обсягу оподатковуваних операцій.
2. Акцизний збір: встановлюється за індивідуальними ставками для кожного товару.
Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою.
Платники: національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.
Об'єкт: оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних - їх митна вартість.
Ставки: у процентах та твердих розмірах:
- процентні: застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка АЗ може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ).
Включення АЗ у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою: ВЦ = (С + П) : (100 - А) 100;
де: А - ставка АЗ.
- тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.
Обчислення і сплата АЗ проводиться двома методами:
- для вино-горілчаних і тютюнових виробів за допомогою спеціальних акцизних марок.
- для інших товарів - за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць).
3. Мито - стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни.
Платники: декларанти товарів, які переміщуються через кордон.
Об'єкт: митна вартість товарів або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.
Ставки мита встановлюються:
- у процентах до митної вартості;
- у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.
Порядок обчислення та сплати: проводиться за встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.
Література.
Ключеві терміни: юридичні особи, фізичні особи, оподаткований прибуток, платники податку, неоподаткований дохід, оподаткований дохід, сукупний річний дохід, єдиний податок, земельний податок, фіксований сільськогосподарський податок, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
? Контрольні запитання:
а) порушення терміну подання податкової звітності;
б) порушення терміну складання податкової декларації;
в) приховання об’єкта оподаткування;
г) несвоєчасне перерахування податку до бюджету;
д) порушення терміну подання платіжного доручення на сплату податку до бюджету.
а) сукупність податків, що їх визначає держава;
б) сукупність зборів, що їх визначає держава;
в) сукупність податків і зборів, що їх визначає держава;
г) сукупність обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів;
д) сукупність обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в установленому законами порядку;
е) сукупність загальнодержавних і місцевих податків і зборів.
а) податок на землю;
б) гербовий збір;
в) комунальний податок;
г) збір за використання місцевої символіки;
д) податок на нерухоме майно (нерухомість);
е) плата за використання місцевої символіки.
4. Назвіть показники, які будуть використані для обчислення суми податку на прибуток.
а) загальний прибуток підприємства;
б) чистий прибуток;
в) сума валових витрат;
г) сума нарахованих амортизаційних відрахувань;
д) скоригований валовий дохід.
5. Яке головне призначення місцевих податків і зборів?
а) регулювання розвитку промисловості та послуг на місцевому рівні;
б) підтримка вітчизняних виробів;
в) наповнення дохідної частини місцевих бюджетів;
г) підвищення якості комунальних послуг;
д) розвиток місцевої інфраструктури.
Тема 3: Платежі за ресурси та загальнодержавні фонди цільового призначення.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Платежі за ресурси та інші надходження.
2. Загальнодержавні фонди цільового призначення.
І 1. Лісовий дохід - справляється до бюджету за такі види спеціального використання лісових ресурсів:
- заготівля деревини;
- заготівля живиці;
- заготівля другорядних лісових матеріалів;
- побічні лісові користування.
2. Плата за воду встановлена за:
- забір і використання водних ресурсів суб'єктами підприємницької діяльності;
- за користування водами для потреб гідроенергетики;
- за використання водних артерій водним транспортом.
Основною формою є плата за забір і використання води, яка сплачується у такому порядку:
- для користувачів водними ресурсами встановлюються ліміти на поставку води:
а) у межах ліміту плата вноситься за встановленими тарифами з 1 м3;
б) за понадлімітний обсяг використаної води - у п'ятикратному розмірі.
- за користування водами для потреб гідроенергетики тарифи встановлюються за 100м3 без лімітування водокористування;
- для водного транспорту за користування водними ресурсами тарифи встановлено за одну тонно-добу (вантажні судна) чи одне місце-добу (пасажирські судна).
Плата за воду сплачується щоквартально (підприємства водного транспорту сплачують починаючи з першого півріччя).
3. Плата за користування надрами сплачується при видобутку корисних копалин.
4. До інших надходжень податкового характеру відносять:
- державне мито;
- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;
- відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;
- рентні платежі.
Державне мито - це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита встановлюються в процентах до суми договору чи позову, вартості майна, або в твердих розмірах за одну послугу.
Рентні платежі встановлені за нафту та газ, що видобуваються в Україні. Основою стягнення є рентний дохід, який формується внаслідок того, що вартість їх видобування в Україні значно нижча від рівня цін на ці корисні копалини.
ІІ В державі можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.
Цільові фонди поділяються на дві групи:
- постійні: створення яких пов’язане з вичлененням окремих функцій держави, важливих протягом довгого періоду часу;
- тимчасові: котрі формуються з метою прискореного рішення актуальних проблем, після рішення проблем вони закриваються.
В Україні на даний час створюються такі основні цільові фонди:
1. У сфері соціального страхування:
- Пенсійний фонд;
- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;
- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;
2. Тимчасові:
- Фонд соціального захисту інвалідів;
- Фонд охорони навколишнього природного середовища.
Соціальне страхування - це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи.
Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими - працівники підприємств і організації, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.
Систему державного соціального страхування становлять чотири цільові фонди.
Кожен фонд має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління.
1. Пенсійний фонд формується і використовується за такою схемою:
Джерела доходів:
1. Внески роботодавців у розмірі 32% до фонду заробітної плати.
2. Страхові платежі найманих працівників у розмірі 1 - 2% із заробітної плати та інших доходів.
3. Цільові надходження з бюджету на виплату пенсій військовослужбовцям, працівникам органів Міністерства внутрішніх справ, інвалідам з дитинства.
4. Доходи від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду.
5. Добровільні внески та пожертвування, інші доходи.
Напрями видатків:
1. Виплати пенсій:
- за віком;
- за інвалідністю;
- за вислугу років;
- інших видів.
2. Виплати допомог на догляд за дитиною.
3. Реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій громадян, що потребують допомоги.
4. Утримання органів Пенсійного фонду.
5. Організація і проведення масово-роз'яснювальної роботи.
Управління фондом здійснює спеціальний орган - Пенсійний фонд України.
Касове виконання забезпечує поштово-пенсійний банк "Аваль".
2. Формування і використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюється за такою схемою:
Джерела доходів:
1. Внески роботодавців у розмірі 2,9% до фонду заробітної плати.
2. Страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5 – 1 % із заробітної плати та інших доходів.
3. Асигнування з бюджету.
4. Благодійні внески.
Напрями видатків:
1. Виплати допомог:
- за тимчасовою непрацездатністю;
- у зв'язку з вагітністю і пологами;
- при народженні дитини;
- по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- на поховання.
2. Витрати на санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування.
3. Витрати на забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.
Управління коштами здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом його діяльності є держава.
3. Фонд соціального страхування на випадок безробіття.
Джерела доходів:
1. Внески роботодавців за ставкою 1,9 % до фонду заробітної плати.
2. Страхові платежі найманих працівників у розмірі 1 % від заробітної плати та інших доходів.
3. Асигнування з бюджету.
4. Благодійні внески.
Напрями видатків:
1. Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям.
2. Витрати на перекваліфікацію робітників і службовців.
3. Витрати на працевлаштування.
Управління коштами здійснює Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття - некомерційна самоврядна організація.
4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних доходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної шкоди.
Джерела доходів:
1. Внески роботодавців у розмірі 0,2 -13,8% від обсягу продажу чи фонду оплати праці відповідно до рівня професійного ризику.
2. Штрафні санкції за порушення законодавства з безпеки праці.
3. Доходи від розміщення тимчасово вільних коштів.
4. Благодійні внески.
Напрями видатків:
1. Пенсії по інвалідності.
2. Пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
3. Виплати втраченого заробітку.
4.Виплати одноразової допомоги потерпілому і членам сім’ї потерпілого.
5. Витрати на медичну і соціальну допомогу потерпілим.
Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація - Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під контролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців.
Особливе місце в системі фондів цільового призначення займав Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. З одного боку, Фонд Чорнобиля можна розглядати як тимчасовий, оскільки він був призначений для ліквідації наслідків аварії. З іншого боку, цей процес триватиме досить довго, внаслідок чого ці видатки мають ознаки постійних. З 1999 р. формування Фонду скасовано, а його видатки передано до бюджету.
Література.
Ключеві терміни: база оподаткування, валові витрати, валовий дохід, гербовий збір, джерела сплати податків, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір на обов'язкове соціальне страхування, місцеві податки, плата за землю, податкові пільги, податок з власників транспортних засобів, податок з реклами, продаж товарів, термін сплати податків, цільові державні фонди.
? Контрольні запитання:
Розділ 7: Місцеві фінанси.
Тема 1: Сутність місцевих фінансів.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Місцеві фінанси, їх суть і роль в економічному і соціальному розвитку території.
2. Фінансові ресурси місцевого самоврядування.
3. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки.
І Місцеві фінанси - це сукупність умов задоволення громадських потреб підлеглих державі місцевих самоврядних спілок.
Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових, а також інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
Місцеві фінансові органи - це організації, що відповідно законодавству України здійснюють функції зі складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.
Якщо причиною функціонування фінансів є поява держави і товарно - грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.
Завдання місцевих органів влади:
- завдання та функції, які передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів і є їхньою невід'ємною власною компетенцією;
- завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою.
Функції місцевих фінансів:
1. Є фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ресурсами розв’язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади;
2. У фінансовій системи місцевих органів влади мобілізується значна частина ВВП, здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП, таким чином, місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку держави;
3. Фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг;
4. Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного росту;
5. Функції, пов'язані з виконанням делегованих повноважень центральної влади.
Роль місцевих фінансових органів влади в економіці і соціальній сфері:
1. Виступають як інструмент перерозподілу ВВП. Тут особливу роль має політика ціноутворення, яку багатьох країнах мають право здійснювати місцеві органи влади в частині регулювання цін на продукцію і тарифів на послуги підприємств комунального сектора;
2. Місцеві фінанси як фіскальний інструмент: місцеві органи влади мають право в рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Крім того, вони можуть надавати пільги із сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів;
3. Місцеві фінанси як інструмент фінансування громадських послуг: забезпечення оборони, фінансування основної частини державних соціальних видатків, соціально - культурної сфери, видатки на житлове - комунальне господарство, зайнятість населення, народне господарство;
4. Місцеві фінанси як інструмент економічного росту: місцеві органи влади разом з державою створюють також загальні умови для економічного зростання.
Фінанси місцевих органів влади є важливим інструментом впливу на всі процеси в економіці та соціальній сфері держави. Незавершеність процесу формування фінансів місцевих органів влади в Україні є причиною того, що економіка і соціальна сфера не отримують важливих децентралізованих імпульсів гармонізації розвитку, роль і значення яких у сучасних умовах має таке ж важливе значення, як і державне регулювання. Завершення цього процесу стане одним із головних чинників стабілізації соціально - економічної ситуації в державі, виходу з кризи.
ІІ Фінансові ресурси місцевого самоврядування - це фонди коштів, що формуються суб'єктами господарювання, органами місцевого самоврядування і населенням та використовуються для розширеного виробництва, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб.
До складу місцевих фінансових ресурсів включають:
- фінансові ресурси місцевих органів влади (місцевий бюджет і цільові фонди);
- фінансові ресурси підприємств комунальної форми власності.
Організаційно підприємства та заклади соціально-культурної форми власності можна розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні: підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і підприємства які функціонують на принципі самоокупності.
Таким чином можна визначити, що матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси, що формуються у фондовій і нефондовій формі.
Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств. Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик та деякі інші, як правило перебувають у нефондовій формі.
Є три основних теорії, що пояснюють суть і природу органів місцевого самоврядування як форми місцевої влади. Кожна з цих теорій по-різному пояснює взаємовідносини між державою і місцевим самоврядуванням.
Перша теорія - це теорія природних прав суспільства. По цій теорії функції та зміст діяльності органів місцевого самоврядування ототожнюються з діяльністю суспільства. Згідно з цим органи місцевого самоврядування мають власну компетенцію, не підлеглі державній владі і перебувають за межами цієї влади. Кожен територіальний колектив має власні завдання, що він самостійно визначає. Держава може впливати на діяльність територіального колективу через законодавство, але вона не може позбавити його прав.
На протилежних позиціях ґрунтується друга теорія - державна теорія органів місцевого самоврядування. У її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління і створюються державною владою для реалізації її функцій і завдань на місцевому рівні. Таким чином, вони знаходяться в структурі державної влади і їй підкоряються. Обсяг функцій і завдань, що мають органи місцевого самоврядування, повністю визначається державною владою.
Третя теорія органів місцевого самоврядування - теорія громадського самоврядування, або господарського самоврядування. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин, тобто в сфері громадсько-господарських, або місцевих справ. У ці місцеві справи державна влада не втручається, вони вирішуються самостійно органами місцевого самоврядування. Але також існує і політична сфера, що знаходиться в компетенції державної влади і місцевих органів самоврядування і є її агентами на місцевому рівні.
ІІI До місцевих бюджетів відносяться бюджет АР Крим, обласні і районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.
Бюджети місцевого самоврядування включають бюджети територіальних суспільств сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань.
Місцевий бюджет охоплює надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.
З метою проведення регулювання доходів місцевих бюджетів і досягнення їхньої бюджетної забезпеченості доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, розбиваються на дві групи:
- доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
- доходи, що не враховуються при проведенні міжбюджетних трансфертів.
Доходи місцевих бюджетів – кошти, які надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і в порядку, встановлених законодавчо. Включають: власні або закріплені доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансферти.
Доходи місцевих органів влади можуть бути класифіковані за їхніми джерелами та за економічною природою.
За джерелами місцевих органів влади поділяються на:
За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на власні доходи та закріплені доходи (передані місцевій владі).
Власні доходи – це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади.
Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються у певні види бюджетів безстроково або на довготерміновій основі і для їх включення непотрібне рішення органів влади вищого рівня.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:
1. Податок на прибуток із громадян.
2. Державний збір.
3. Плата за ліцензії на проведення визначених видів господарської діяльності і сертифікати, що видаються виконавчим органам відповідних рад.
4. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.
5. Плата за торговий патент.
6. Надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад.
7. Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.
До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:
1. Місцеві податки і збори, що зараховуються в бюджети місцевого самоврядування.
2. Плата за землю в таких розмірах:
3. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.
4. Надходження відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами.
5. Податок на промисел (зараховується в бюджети місцевого самоврядування).
6. Дивіденди на акції (частини, паї) господарських товариств, що є у власності відповідного територіального суспільства.
7. Плата за забруднення навколишнього природного середовища.
8. Кошти на відчуження комунального майна, включаючи земельні ділянки не с/г призначення.
9. Фіксований с/г податок.
10. Плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності.
11. Надходження від грошово - речових лотерей.
12. Плата за надані гарантії.
13. Власні надходження бюджетних організацій, що містяться за рахунок коштів відповідного бюджету.
14. Податок на прибуток підприємств комунальної власності.
15. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.
Видатки місцевих бюджетів –кошти, які спрямовуються місцевими органами влади на фінансування заходів з метою забезпечення покладених на ці органи функцій. Видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.
Поточні – це видатки на фінансування діючої мережі підприємств, закладів і установ, що перебувають у власності місцевого самоврядування, а також на заходи соціального захисту і соціального забезпечення населення.
Видатки розвитку – це видатки місцевих бюджетів на інвестиційні програми і капітальні вкладення.
Видатки бюджету розвитку місцевих бюджетів виконуються по таких напрямках:
1. Погашення основної суми боргу;
2. Капітальні вкладення;
3. Внески в статутний фонд суб'єктів підприємницької діяльності.
Існують такі групи видатків місцевих бюджетів:
1 група - видатки на фінансування бюджетних організацій і установ, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розміщені ближче до споживача (перша медико-санітарна допомога).
2 група - видатки на фінансування бюджетних організацій і установ, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (державне управління, дошкільна освіта, установи освіти для громадян, що потребують соціальної допомоги і реабілітації, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, державні програми підтримки будівництва).
3 група - видатки на фінансування бюджетних організацій і установ, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, чи фінансування програм, потреба в який існує у всіх регіонах України.
Література.
Ключеві терміни: місцеві фінанси, місцеві фінансові ресурси, місцеві бюджети, місцеві податки і збори, власні доходи, закріплені доходи, видатки місцевих бюджетів, бюджетні трансферти.
? Контрольні запитання:
Розділ 8: Страхування і страховий ринок.
Тема 1: Сутність страхування та страхового ринку.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Організація страхування та характеристика страхових потоків.
2. Класифікація галузей, видів і форм страхування.
3. Основні поняття в страховій справі.
І Страхування - це сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між суб'єктами з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного на відшкодування можливої шкоди, завданої юридичним і фізичним суб'єктам господарювання у зв'язку з наслідками страхових випадків.
Сутність страхування проявляється у його функціях:
1. ризикова (перерозподіл вартості у зв'язку з настанням страхових подій);
2. попереджувальна (використання частини страхового фонду на зменшення страхового ризику);
3. заощаджувальна (заощадження страхових сум);
4. контрольна (строго цільове формування і використання коштів).
В результаті стихійних лих, падіння ринкової кон’юнктури чи будь-яких інших непередбачуваних обставин фізичним та юридичним особам може бути завдано шкоди чи збитку.
Можливі два варіанти джерел відшкодування збитків:
1) Фінансові ресурси, що знаходяться в обігу підприємства чи фізичної особи (цей шлях занадто ризикований і пов'язаний із скороченням обсягів виробництва або повним припиненням його);
2) Спеціальні цільові ресурси - резервні страхові фонди (прогресивний варіант); може існувати у трьох формах: а) фонди самострахування (кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів, поширена у банківській сфері а також у сільському господарстві); б) централізоване страхове забезпечення (базується на державній відповідальності і відшкодуванні втрат за рахунок загальнодержавних коштів); в) колективні страхові фонди (базується на солідарної відповідальності учасників цих фондів).
Характерні риси страхової справи:
Страхування - найбільш доцільна, економна, ефективна і раціональна форма створення страхових фондів.
Організація страхової справи засновується на виділенні:
1. суб'єктів страхування;
2. об'єктів страхування (форм страхових відносин).
Основними суб'єктами страхування виступають:
Страховик - юридична особа - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії і бере на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду та виплат з нього відшкодувань. За предметом діяльності страхова компанія є фінансовим інститутом, а за методом фінансової діяльності - підприємницькою структурою, що працює на прибуток.
Страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди із страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування в разі настання страхового випадку.
Отримувач страхового відшкодування - суб'єкт, який отримує страхове відшкодування замість застрахованого.
Страхові відносини можуть бути представлені рухом грошових потоків (Рис. 1).
Рис. 1. Грошові потоки у страхуванні
Фінансовий
ринок
Страховик
Страхувальник
Страховик
(перестрахувальник)
Застрахований
Отримувач
страхового
відшкодування
Згідно зі схемою страхові відносини включають:
- страхові платежі;
- виплату страхового відшкодування;
- перестрахування;
- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
ІІ Класифікація страхування відбувається по:
- галузям - здійснюється за об'єктами страхування;
- видам - деталізує об'єкти страхування;
- формам - вказують на правову основу страхування: обов'язкове чи добровільне;
Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Об'єктом страхування можуть бути майно, життя і здоров’я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій тощо.
Галузі страхування:
1) Об'єктом майнового страхування виступає рухоме та нерухоме майно юридичних та фізичних осіб (будівлі, домашнє майно, транспортні засоби). Основною формою є добровільне страхування.
2) Об'єктами особового страхування виступають життя і здоров'я громадян та їхніх дітей чи страхування до якоїсь події (весілля). Цей вид страхування виконує дві функцій: страхову і нагромаджувальну.
3) Соціальне страхування пов'язане із страхуванням працездатності і працевлаштування на випадок втрати здоров'я чи роботи. Воно носить обов'язковий або добровільний характер.
4) У медичному страхуванні об'єктом виступає здоров'я громадян. Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування. Страхувальниками можуть виступати держава, і підприємства, і організації, і окремі громадяни.
5) Страхування відповідальності передбачає виплату відшкодування за завдані збитки третім особам (відповідальність водіїв автотранспортних засобів і т.д.). Об'єктом страхування при цьому є утворення збитку.
6) При страхуванні ризику об'єктом страхування є недоотриманий прибуток при здійсненні підприємницької діяльності або окремих видів фінансових операцій (кредитних, біржових угод, втрат від коливання валютних курсів і т.д.).
Обов'язкова форма страхування поширюється, як правило, на пріоритетні об'єкти страхового захисту (соціальне страхування пасажирів).
ІІІ У страховій справі застосовується спеціальна страхова термінологія, що істотно полегшує відносини сторін.
Страховий ринок - сукупність страхових компаній і послуг, що надаються ними. Товаром на цьому ринку є страхова послуга, тобто конкретний вид страхування. Страхові послуги як товар мають ціну, що встановлюється на ринку як співвідношення попиту і пропозиції.
Страхове поле - максимальна кількість об'єктів у даній місцевості, які потенційно можна застрахувати (число суб'єктів-страхувальників або кількість об'єктів, що підлягають страхуванню).
Страховий портфель - фактичне число застрахованих осіб, об'єктів або чинних договорів страхування на даній території. Охоплення страхового поля - це процентне відношення страхового портфеля до страхового поля.
Страховий інтерес - поняття, що має подвійне значення:
1) економічна потреба у страхуванні;
2) страхова сума, в яку оцінюється нанесена шкода.
Страховий захист - це відносини з приводу відшкодування шкоди, завданої конкретним об'єктам (майну, урожаю, життєвому рівню населення).
Страхова відповідальність - обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування чи страхову суму за наслідки, що обумовлюються.
Перестрахування - система фінансових і договірних відносин, при яких страховик частину відповідальності по прийнятих зобов'язаннях перед страхувальником передає на погоджених умовах іншому страховикові.
Страхове свідчення (страховий поліс) - документ, що засвідчує факт страхування, який видається страхувальнику після сплати разового чи першого внеску.
Страхове забезпечення - відношення страхової суми (відшкодування) до вартості застрахованого майна.
Страховий тариф - плата з одиниці страхової суми або процентна ставка від сукупної страхової суми.
Страховий внесок, страховий платіж (страхова премія) - грошова оплата із сукупної страхової суми.
Термін страхування - період, на який застраховані об'єкти.
Страховий ризик - має два значення. По-перше, це ймовірність страхового випадку (основа для побудови страхових тарифів); по-друге, конкретні об'єкти страхування за їх страховою сумою і ступенем ймовірності завдання шкоди.
Страховий випадок - подія, що фактично відбулася і за наслідки якої повинна виплачуватися страхова сума.
Страховий акт - документ, оформлений в установленому порядку, що підтверджує факт страхового випадку.
Страхова шкода - вартість цілком знищеного або обезціненого майна за страховою оцінкою.
Страхове відшкодування - належна до виплати страхувальнику частина або повна сума шкоди (пенсії, лікарняні і т.д.).
Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика.
Генеральні агенти – це фізичні особи, уповноважені одним або кількома страховиками у тому чи іншому адміністративно-територіальному регіоні.
Страхові брокери, також виконуючи функції укладення угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.
Концерн – об’єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність.
Господарські асоціації – договірні об’єднання підприємств та страхові компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій.
Консорціум – тимчасові договірні об’єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв’язання конкретних завдань, реалізації великих цільових програм та проектів.
Література.
Ключеві терміни: страхування, самострахування, колективні страхові фонди, страхувальник, застрахований, співстрахування, перестрахування, перестраховик, страхові платежі, страховий тариф, страхове відшкодування, страхова сума, страхове забезпечення, страховий збиток, страховий випадок, страхова подія, майнове страхування, особисте страхування, медичне страхування, страхування відповідальності, страхування ризиків, обов'язкове страхування, добровільне страхування, страховий ринок, страхове поле, страховий портфель.
? Контрольні запитання:
Розділ 9: Фінансовий ринок.
Тема 1: Сутність фінансового ринку.
Після вивчення цієї теми ви будете
знати і розуміти:
План:
1. Визначення фінансового ринку і його елементи.
2. Суб'єкти фінансового ринку.
3. Кредитна система. Банківський кредит.
4. Ринок цінних паперів.
І Фінансовий ринок - це система грошових відносин, що виникають у процесі купівлі-продажу фінансових ресурсів.
В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.
Фінансові ресурси виступають у виді грошей і капіталів, що і є товаром.
За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:
- кредитний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;
- ринок цінних паперів (фондовий ринок), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів, емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;
- валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують операції з нею;
- страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;
- ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали;
- ринок фінансових послуг, який спрямований на мобілізацію й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання.
За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на: - ринок грошей (короткострокових боргових зобов'язань), на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг усіх вищерозглянутих фінансових ринків з терміном обертання до одного року;
- ринок капіталів (інструменти, що відображають права власності і довгострокових боргових зобов'язань), на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг з терміном обертання більше одного року.
За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:
- місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;
- регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;
- національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;
- світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.
За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:
- ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок „спот”), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило, до трьох днів) період часу;
- ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери)
Обов'язковими атрибутами фінансового ринку є попит і пропозиція на фінансові ресурси різного виду.
Метою фінансового ринку є акумулювання та перерозподіл коштів для ефективного і швидкого їх розміщення у відповідних галузях економіки, на відповідних територіях, між суб'єктами різних країн.
Товар "гроші" на ринку має ціну - процент за користування короткотерміновим кредитом.
Ціною ресурсів на фондовому ринку (ринку капіталів) є:
- дивіденди;
- курсова різниця;
- проценти за довгостроковими позиками.
Ціни встановлюються на ринку на основі попиту і пропозиції.
ІІ Суб'єктами економічних відносин на фінансовому ринку виступають:
- підприємства;
- держава;
- фізичні особи;
- посередники: комерційні банки, інвестиційні компанії, фонди, довірчі товариства, фондова біржа.
Підприємства для їх нормальної роботи залучають кошти, яких не вистачає, на фінансовому ринку і продають тимчасово вільні кошти.
Держава використовує фінансовий ринок для формування дохідної частини бюджету, для покриття дефіциту бюджету, виступає також в ролі продавця фінансових ресурсів (продаж валюти, надання державних кредитів).
Фізичні особи частіше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають (хоч споживчий кредит існує).
Із посередників найважливіше місце на фінансовому ринку належить комерційним банкам, які здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян.
Інвестиційні компанії, фонди, трасти мобілізують кошти шляхом випуску власних цінних паперів – інвестиційних сертифікатів. Самостійно розміщують мобілізовані кошти, сертифікати їх можуть виставлятися на продаж на фондових біржах.
Інвестиційні фонди і трасти здійснюють тільки мобілізацію коштів. Розміщення їх проводять спеціальні компанії – інвестиційні керуючі. Діють тривалий період, є двох типів: відкриті і закриті (специфіка закритих у тому, що здійснюють разовий випуск сертифікатів і не погашають їх на вимогу власника).
Фондова біржа виступає центром торгівлі цінними паперами. Її функції:
- посередницька - біржа створює умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, посередникам. Торгові угоди на біржі укладають брокери від імені клієнтів - емітентів, інвесторів, посередників. Доход брокера формується з комісійних від укладених угод. Дилери - учасники фінансового ринку, що купують цінні папери з метою перепродати у брокерів. Їх доход складається як різниця в цінах продажу і купівлі цінних паперів;
- індикативна - пов'язана із котируванням цінних паперів, тобто з оцінкою їх вартості, що випливає зі співвідношення попиту і пропозиції;
- регулятивна - проявляється через саму організацію процесу торгівлі цінними паперами: контроль за фінансовим станом емітентів, правила укладання і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.
Від фондових бірж залежить фінансова стабільність країн.
Біржовий ринок обслуговує вторинний ринок (купівля-продаж непогашених заборгованостей).
Позабіржовий ринок здійснює первинне розміщення цінних паперів.
Угоди на ринку поділяються за строковістю виконання на:
- спотові (виконання протягом кількох днів);
- ф'ючерсні (виконуються в майбутньому за цінами, зафіксованими в даний момент).
ІІІ Кредитна система є основою грошового ринку (ринку короткострокових боргових зобов'язань).
Кредит є формою фінансових відносин, що відображає перерозподільні відносини щодо використання на поворотній платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів.
Комерційний кредит - це взаємовідносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання, що оформлюються з відстрочкою платежу борговим зобов'язанням - векселем. Вексель може переадресовуватись від однієї особи до іншої - індосаментом (написом на звороті), а відтак слугувати платіжним засобом.
Банківський кредит може надаватися банками I рівня (центральним) і II рівня (комерційними), а також квазібанками (лізингові, факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійні фонди). Являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Забезпечує рух грошових потоків і функціонування грошового ринку та ринку грошей.
Як суб'єкт фінансового ринку Національний банк України здійснює основні функції:
- емісію грошей;
- кредитування комерційних банків;
- обслуговування уряду (організація касового використання бюджету і обслуговування державного боргу);
- ліцензування банківської діяльності.
Комерційні банки - найважливіший інститут банківської системи. Їх основні функції:
- акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів;
- розрахунково-касове обслуговування клієнтів;
- кредитування юридичних та фізичних осіб;
- посередницька функція в операціях з цінними паперами;
- довірчі операції.
Джерелом формування ресурсів комерційних банків виступають:
- власний капітал банку;
- цільові надходження;
- залучені кошти;
- поточні рахунки клієнтів;
- депозитні вклади і сертифікати;
- випущені облігації та векселі;
- кредити ЦБ та міжбанківські кредити.
Напрямками розміщення капіталу комерційного банку:
- кредитування юридичних і фізичних осіб;
- вкладення у цінні папери;
- валютний ділинг - операції банку по купівлі-продажу валют з метою отримання прибутку на різниці валютних курсів на різних ринках;
- факторинг - переуступка за певну плату підприємством банку своєї дебіторської заборгованості;
- резервування - пов'язане з тим, що тимчасова неплатоспроможність банку може паралізувати діяльність багатьох його клієнтів, що недопустимо.
ІV Паралельно із ринком позикового капіталу існує ринок цінних паперів.
Товаром на ринку цінних паперів виступає:
1. інструменти ринку;
2. акції;
3. облігації;
4. казначейські векселі;
5. депозитні та інвестиційні сертифікати;
6. комерційні папери;
7. похідні інструменти ринку.
Розрізняють ринок цінних паперів і похідних інструментів.
Ринок похідних інструментів за змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а демонструє лише форми і методи торгівлі ними.
Акція - документ, що забезпечує право на частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу у вигляді дивідендів.
Види акцій:
1. прості і привілейовані;
2. іменні і на пред'явника;
3. паперові та електронні;
4. номінальні і без номіналу;
5. платні і преміальні;
6. з вільним обігом та з обмеженим обігом.
Облігація - боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу.
Види облігацій:
1. за емітентом: державні, місцеві, інституційні (фінансові компанії, акціонерні товариства);
2. за способом виплати доходу: процентні, дисконтні, конвертовані;
3. за термінами, на які випускаються: строкові, безстрокові, з правом дострокового погашення;
4. за умовами обігу: вільний, обмежений обіг;
5. за надійністю: забезпечені, незабезпечені.
Казначейський вексель - форма боргового зобов'язання держави на строк до одного року.
Депозитний сертифікат - форма боргового зобов'язання комерційного банку, перевага сертифікату над депозитним вкладом - висока ліквідність сертифікату.
Інвестиційний сертифікат - цінний папір, що випускається фінансовими посередниками для мобілізації коштів з тим, щоб у подальшому інвестувати їх в цінні папери.
Комерційні папери - боргове зобов'язання відомих компаній щодо залучення позикових коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит. Не мають забезпечення, випускаються на пред'явника, строком до 1 року, доходи - дисконтні.
Емітент - юридична особа чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг.
Цінні папери: корпоративні (АТ), державні.
Інвестор - це юридична, фізична особа, іноді держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, інвестує кошти в його розвиток.
Сучасний ринок цінних паперів функціонує на теорії інвестиційного портфеля (мінімізації ризиків кожного інвестора і участі широкого кола емітентів).
Література.
Ключеві терміни: ринок грошей, ринок фінансових послуг, кредитний ринок, ринок цінних паперів, акція, проста акція, привілейована акція, облігація, казначейський вексель, депозитний сертифікат, комерційні папери, емітент, інвестор, фінансовий посередник, фондова біржа, інвестиційний фонд, реєстратор, первинний ринок цінних паперів, вторинний ринок цінних паперів.
? Контрольні запитання:
|
|