Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ПОНОМАРЕНКО ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 343.213
ЗВОРОТНА ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ
Спеціальність: 12.00.08 –кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Баулін Юрій Васильович, Національна юридична академія України, професор кафедри кримінального права, член-кореспондент Академії правових наук України.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Пінаєв Анатолій Олексійович, Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри кримінально-правових дисциплін;
кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.
Провідна установа:
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра кримінального права та кримінології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.
Захист відбудеться 4 квітня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
Автореферат розісланий 2 березня 2002 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ і початок ХХІ століття увійдуть в історію України як роки значних перетворень майже у всіх сферах суспільного життя. Цілком природно, що зміни економічного, громадського та політичного життя в Україні потягли за собою і необхідність змін їх регуляторів, у тому числі й законодавства і, зокрема, кримінального закону. Однак не лише вказаний фактор спричинив динамічні зміни кримінального закону. Він зазнавав в останні роки суттєвих змін ще й тому, що прагнув до досконалості, до врахування найновіших розробок кримінально-правової науки. З огляду на ці два фактори зміни до КК України 1960 р. лише за останні 11 років його чинності (1991-2001) вносилися 77 разів, причому було змінено, включено чи виключено понад 200 його статей. Проте, навіть таке обширне реформування КК України 1960 р. не було достатнім, аби він відповідав сучасним реаліям суспільного життя та рівню розвитку кримінально-правової науки. У зв’язку з цим Верховною Радою України був прийнятий новий КК України, який набув чинності з 1 вересня 2001 р.
Динамічні зміни кримінального закону України не можуть не торкатися тих осіб, до яких він застосовується, тобто осіб, що вчинили злочин. У кожному випадку зміна законодавчих приписів ставить питання про долю такої особи, про вибір закону, за яким має визначатися її доля, тобто закону, який має застосовуватися до цієї особи.
Питання про зворотну дію кримінального закону в часі, попри всю свою, на перший погляд, очевидність та традиційний коментаторський виклад у літературі, є теоретично складною та практично важливою проблемою вчення про кримінальний закон. Перш за все, у відомих роботах проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання дії кримінального закону в часі. У зв’язку з цим вони майже не розглядалися як певне системне явище кримінального права. Можливо, саме тому досі не однозначно вирішені питання про розмежування чинності та дії закону в часі, про класифікацію підстав зворотної дії кримінального закону, про зворотну дію “проміжного” кримінального закону, про способи декриміналізації злочину та пом’якшення кримінальної відповідальності тощо. Крім того, окремі питання зворотної дії кримінального закону в часі об’єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших наукових дослідженнях, оскільки постали вже в останні роки у зв’язку з прийняттям Конституції України, винесенням низки рішень Конституційним Судом України та прийняттям КК України 2001 року. Очевидно, що саме набуття чинності новим Кодексом поставило численні проблеми, пов’язані з його зворотною дією в часі. Нарешті, окремі з викладених у вже відомих дослідженнях тверджень, є, як уявляється, спірними.
Викладене свідчить про те, що дослідження проблем зворотної дії кримінального закону в часі є актуальним як для науки кримінального права, так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону про його зворотну дію в часі, а також практики застосування цих положень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883); її тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 27 жовтня 1998 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, підстав та наслідків зворотної дії кримінального закону в часі за чинним законодавством України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
. Визначити поняття кримінального закону, з’ясувати і розмежувати між собою його чинність та дію в часі.
. Визначити критерії виділення видів дії кримінального закону в часі і на цій підставі сформулювати поняття зворотної дії кримінального закону в часі.
. Знайти юридичне обґрунтування зворотної дії в часі більш м’якого кримінального закону.
. Визначити та описати підстави, межі та кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі.
3
Об’єктом дослідження є зворотна дія кримінального закону в часі. Предметом дослідження є положення чинного та вже скасованого законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн щодо зворотної дії кримінальних законів у часі, окремі кримінальні закони, які мають таку дію, а також практика їх застосування.
Методологія дослідження. У роботі використовувалися загально-наукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінального закону в єдності та мінливості його змісту і форми. Із застосуванням методу системного аналізу соціальних (зокрема –правових) явищ, була розглянута зворотна дія кримінального закону в часі у співвідношенні з іншими видами його дії. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити передумови, підстави та наслідки зворотної дії кримінального закону в часі; догматичного –проаналізувати зміст законодавчих положень про зворотну дію закону в часі; порівняльно-правового –порівняти ці положення законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного –дослідити та порівняти окремі чинні положення про зворотну дію кримінального закону в часі з такими ж положеннями попереднього, нечинного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів, на думку автора, полягає у наступному:
. Вперше поняття кримінального закону визначене через описання єдності його форми та змісту і на цій підставі показано можливі зміни кримінального закону шляхом зміни його змісту, форми чи форми і змісту одночасно.
. Вперше звертається увага на неможливість досягнення мети офіційного оприлюднення кримінального закону, який встановлює злочинність діяння чи посилює кримінальну відповідальність, при набутті ним чинності з дня опублікування.
. Наведені додаткові арґументи на користь того, що визнання Конституційним Судом України кримінального закону неконституційним є такою ж підставою втрати ним чинності, як і скасування Верховною Радою України, а тому не потребує жодного подальшого підтвердження чи оформлення Парламентом.
. Вперше дається загальне визначення поняття часу вчинення злочину, безвідносно до ознак його об’єктивної сторони, і, виходячи з цього, наведені додаткові арґументи на користь чи проти тих чи інших із запропонованих у літературі підходів до визначення часу вчинення окремих видів злочинів.
. Вперше проводиться відмінність понять “чинність”, “дія” та “сила” закону, доводиться, що кримінальний закон може мати лише зворотну дію, а не зворотну чинність чи зворотну силу.
. На противагу висловленим у літературі позиціям доводиться, що зворотна дія кримінального закону в часі має не морально-етичне чи прагматичне, а юридичне обґрунтування, яке й наводиться.
. Вперше виділяються матеріальні та формальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі, показується їх співвідношення та прояв у кримінальному законі України.
. Вперше звертається увага на не повну відповідність положень ч. 1 ст. 5 КК України частині 1 ст. 58 Конституції України в питанні визначення кола кримінальних законів, які мають зворотну дію.
. Наводяться додаткові до висловлених у літературі арґументи щодо неприпустимості зворотної дії кримінального закону в часі на підставі спеціальної вказівки законодавця.
. Отримали додаткову аргументацію та розвиток положення КК України про поширення закону, який має зворотну дію, також і на осіб, що відбувають покарання або мають судимість.
. По-новому визначаються кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону. Для позначення наслідків такої дії закону, що декриміналізує діяння, пропонується ввести до наукового обігу поняття “погашення кримінальної відповідальності”.
. Вперше наводяться арґументи проти існуючого у КК України правила пом’якшення кримінальної відповідальності при зворотній дії кримінального закону та пропонується його нова редакція.
5
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення результатів дисертації полягає, як уявляється, у тому, що окремі її положення могли б бути використані для подальших досліджень проблем вчення про кримінальний закон. Прикладне значення можуть мати ті положення дисертації, які стосуються дослідження законодавчого регулювання зворотної дії кримінального закону в часі (вони могли б бути використані при подальшому удосконаленні КК України) та практики застосування закону, що має зворотну дію в часі (вони стали б у нагоді судам та органам кримінального переслідування у їх практичній роботі). Крім того, окремі положення роботи, за умови сприйняття їх науковою громадськістю, могли б бути введені і до курсу Загальної частини кримінального права України, який викладається студентам вищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. В опублікованій у співавторстві роботі “Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 р. та Кримінального кодексу України 2001 р.” особистим внеском здобувача є дослідження новел КК України 2001 р., що стосуються кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки та народного здоров’я. Ідеї та розробки, що належать іншим співавторам названої роботи в дисертації не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися і обговорювалися на дев’яти науково-практичних конференціях, що відбулися у м. Харкові (1998-2001 р.р.) та м. Бєлгороді (Росія) (1999, 2000 р.р.). Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (2001 р.). Окремі із сформульованих у ній положень використовувалися автором при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (2000-2002 р.р.), а також при читанні лекцій з кримінального права працівникам районних відділів внутрішніх справ та старшокласникам середніх шкіл м. Харкова (2000-2001 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в п’ятнадцяти опублікованих дисертантом наукових роботах, загальним обсягом 5,5 авторських аркуші.
Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які загалом містять 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації –сторінок, з них основного тексту –сторінка. Кількість використаних джерел –найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі дисертації наводиться інформація, викладена вище при загальній характеристиці роботи.
Розділ перший “Чинність і дія кримінального закону у часі” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Проблеми поняття кримінального закону: визначення, зміст, відмежування від суміжних понять, адекватність термінології” пропонується новий підхід до визначення поняття кримінального закону. Кримінальний закон як явище об’єктивної дійсності досліджується в єдності його змісту та форми. Зміст кримінального закону розуміється як система нормативно-правових приписів, що визначають діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Форма кримінального закону –це його текст як нормативно-правового акту. Виходячи з цього, кримінальний закон визначається як письмовий за формою нормативно-правовий акт, змістом якого є визначення діянь, що є злочинами, та встановлення кримінальної відповідальності за них.
Кримінальним законом в Україні є лише КК (ч. 1 ст. 3 КК), а тому не зовсім коректним є вживання поняття “кримінальне законодавство”, оскільки законодавством за визначенням Конституційного Суду України є не лише сукупність законів, але й інших нормативно-правових актів. З іншого боку, з огляду на те, що ціле та його частина не можуть відповідати одне одному, не можна визнати вдалим і використовуване в теорії та практиці застосування терміну “кримінальний закон” для позначення окремої статті чи частини статті КК.
Наприкінці цього підрозділу піддається критиці вживане в чинному КК поняття “закон про кримінальну відповідальність”, оскільки, по-перше, такий закон визначає два взаємопов’язані явища: злочин та кримінальну відповідальність; по-друге, термін “кримінальний закон” є традиційним для вітчизняної правової системи, усталений в науці, використовується в іноземному законодавстві, є вже давно звичним, адекватно відображає сутність означуваного ним поняття, недвозначно сприймається. Тому пропонується принаймні в наукових дослідженнях продовжувати його використовувати.
Підрозділ 1.2. “Набуття і втрата чинності кримінальним законом” присвячений визначенню часових меж існування кримінального закону як явища об’єктивної дійсності. Визначається, що такими межами є набуття кримінальним законом чинності та її втрата.
7
Дисертантом звертається увага на недосконалість правового регулювання порядку набуття законами чинності. Ця недосконалість проявляється, перш за все, у тому, що названий порядок регулюється Указом Президента України, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 57 Конституції України він має регулюватися законом. Крім того, немає ясності в питанні про визначення кола джерел офіційного оприлюднення законів, початкового моменту відрахування строку, який має сплинути від моменту опублікування такого закону до моменту набуття ним чинності. Розміри таких строків також потребують удосконалення. Зокрема, звертається увага на те, що набуття чинності кримінальним законом, який встановлює злочинність діяння чи посилює кримінальну відповідальність, з дня його оприлюднення не забезпечує реальної можливості для ознайомлення з цим законом і наводяться арґументи на користь цієї тези. Навпаки, закони, які скасовують злочинність діяння, з огляду на те, що ознайомленість чи неознайомленість з ними населення не впливає на оцінку діяння як правомірного, мають набувати чинності з дня їх оприлюднення.
При дослідженні питання про кінцевий момент чинності закону (втрату ним чинності) підтримується думка про те, що способами визнання закону нечинним є його скасування, зміна чи сплив строку, на який він був прийнятий. Разом з тим, дисертант заперечує тим криміналістам (Б.С. Утєвський, А.О. Тілле, В.М. Василаш), які відносять до таких способів також і зникнення умов, на які була розрахована дія закону. Дійсно, окремі закони передбачають відповідальність за злочини, що можуть бути вчинені лише за наявності певних обставин (стану війни, наявності в обігу купоно-карбованців тощо). Однак зникнення цих обставин не скасовує закону і він може бути застосований і після цього до діяння, що було вчинене від час наявності таких обставин. Такі закони втрачають чинність у загальному порядку за названими вище підставами.
Особлива увага приділяється скасуванню положень кримінального закону, що здійснюється Конституційним Судом України шляхом визнання їх неконституційними. Дисертантом відстоюється позиція, що визнання закону в цілому чи в певній частині неконституційним є самостійною підставою втрати ним чинності і не потребує в подальшому підтвердження Верховною Радою України. У зв’язку з цим піддається критиці закон України від 22.02.2000, яким були скасовані положення КК 1960 р. щодо смертної кари, вже визнані до цього Конституційним Судом України неконституційними.
У підрозділі 1.3. “Дія кримінального закону в кримінальному правовідношенні” спершу наголошується на відмінності понять “чинність” і “дія” кримінального закону. Якщо чинність – це лише існування закону в часі, то дія закону – це його вплив на правовідношення, яке виникає на підставі юридичного факту, визначеного цим законом. Кримінальний закон діє у кримінальному правовідношенні, яке розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні кримінальне правовідношення – це таке відношення, яке складається на підставі норм матеріального кримінального права між державою та особою, що вчинила злочин. Воно виникає з моменту вчинення злочину і існує, за загальним правилом, до моменту припинення кримінальної відповідальності (зняття чи погашення судимості), якщо лише держава не припинить його раніше (наприклад, звільнивши особу від кримінальної відповідальності). Кримінальне правовідношення у широкому значенні проходить, за загальним правилом, три стадії розвитку. Спершу, від моменту вчинення злочину і до набуття законної сили обвинувальним вироком суду, воно існує як правовідношення кримінального переслідування. Потім, в момент набуття вироком законної сили, коли вчинене особою діяння констатується як злочин і визначається відповідальність за нього, воно існує як власне кримінальне правовідношення (у вузькому значенні). Після цього воно існує у формі кримінально-виконавчого правовідношення та судимості.
8
Дія кримінального закону в кримінальному правовідношенні проявляється на двох рівнях. Перший рівень – потенційна дія – має місце при виникненні кримінального правовідношення у широкому значенні, коли на підставі кримінального закону у держави з’являється потенційне повноваження визнати вчинене особою діяння злочином та покласти на таку особу кримінальну відповідальність. Потенційність цієї дії полягає в тому, що створене в результаті неї повноваження ще не може бути реалізоване, доки не буде підтверджене судом. Другий рівень – реальна дія закону – проявляється в момент існування кримінального правовідношення у вузькому значення, тобто в момент набуття законної сили обвинувальним вироком суду. В цей момент те потенційне повноваження, яке раніше виникло у держави, підтверджується, стає реальним, конкретизується (до рівня точного визначення злочину, вчиненого особою, та конкретного обсягу кримінальної відповідальності) і вже далі воно реалізується.
9