Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
УДК 341.42
Спеціальність 12.00.11 –міжнародне право
АВТОРЕФЕРАТ
кандидата юридичних наук
Київ 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
Науковий керівник –кандидат юридичних наук
Дмитрієв Анатолій Іванович –
провідний науковий співробітник
Інституту держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України
Офіційні опоненти –доктор юридичних наук, доцент
член-кореспондент Академії правових наук України
БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович –
професор кафедри міжнародного права та державного
права зарубіжних країн Національної юридичної
академії України ім. Ярослава Мудрого
кандидат юридичних наук
ЦИБУЛЕНКО Євгеній Миколайович –
доцент кафедри міжнародного права та порівняльного
правознавства Київського міжнародного університету
Провідна установа – Інститут міжнародних відносин Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка,
кафедра міжнародного права та порівняльного
правознавства
Захист відбудеться 28 березня 2003 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.
Автореферат розіслано 28 лютого 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради УСЕНКО І.Б.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Принцип сумлінного виконання державами своїх міжнародних зобов’язань сягає своїми коріннями у римське право з його максимою "pacta sunt servanda". Сьогодні цей принцип належить до загальновизнаних норм міжнародного права, дотримання якого є важливим обов’язком держав і сферою контролю інституційної системи міжнародного співтовариства.
Однак проблема ефективності дії норм міжнародного гуманітарного права залишається однією з центральних як у міжнародному праві загалом, так і в міжнародному гуманітарному праві зокрема. Саме проблема ефективності останнього була в центрі уваги спільного семінару Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) для України, який проводився ще у 1996 р. в м. Києві. На семінарі обговорювалися заходи щодо імплементації норм міжнародного гуманітарного права в законодавство України і звернута особлива увага на важливість подальшого об’єднання зусиль вчених з міжнародного права та правників-практиків для досягнення цієї мети. На жаль, практика проведення таких семінарів поки ще не отримала подальшого розвитку.
У сфері міжнародного гуманітарного права Україна як незалежна держава має великий комплекс міжнародних договірних зобов’язань, котрі ще недостатньо імплементовані в її національне законодавство. Тому дослідження цієї проблематики, як в загальнотеоретичному плані, так і стосовно України, має важливе значення.
Однак у вітчизняній юридичній науці питання імплементації міжнародного права в національне законодавство держав, включаючи Україну, досліджено ще недостатньо. Ті чи інші її аспекти розглядалися, зокрема, у працях В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, Л.Г. Заблоцької, С.В. Ісаковича, О.О. Мережка, Л.Д. Тимченка, В.В. Фуркала, Є.М. Цибуленка та ін.
Дослідженню природи та змісту законів та звичаїв війни, що традиційно відносилося до регулювання збройних конфліктів, присвячені роботи таких радянських юристів-міжнародників, як І.М. Арцибасов, І.П. Бліщенко, І.І. Карпець, А.П. Мовчан, Г.І. Тункін, Д.І. Фельдман та ін. Гуманітарно-правові механізми міжнародно-правового захисту прав людини знайшли відповідне відображення в працях сучасних російських вчених, таких як Г.В. Ігнатенко, Ю.Д. Ільїн, Ю.М. Колосов, О.П. Коротков, В.І. Кузнєцов, І.І. Лукашук, О.І. Полторак, В.В. Пустогаров та ін.
У зарубіжній літературі питання ефективності міжнародного гуманітарного права висвітлювалися у працях відомих юристів-міжнародників: Р. Бакстера, Я. Броунлі, Ф. Буньйона, Х.-П. Гассера, Фр. Кальсховена, Фр. де Мулінена, С. Нахліка, Л. Оппенгейма, Ж. Пікте, В. Сломансона, Л. Фуллера, Ч. Хайда, Ф. Хайєка, Д. Харші, Р. Хігінса, А. Шлезінгера та ін.
Все це й зумовило необхідність проведення даного дослідження, присвяченого проблемам ефективності норм міжнародного гуманітарного права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обраний напрям дослідження відповідає плану наукової роботи Відділу миротворчих операцій Міністерства Оборони України, із яким співпрацював дисертант, та є елементом Програми Міністерства освіти і науки України "Ідеологічне і правове поле освіти в Україні", а також темі науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права в комплексних галузях законодавства України” (номер державної реєстрації RK0100U000800).
Мета дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розкритті еволюції міжнародного гуманітарного права і визначенні ефективності дії його норм на міжнародному і національному рівні.
Мета дисертаційного дослідження зумовлює його завдання:
–виявити закономірності у переході від гуманітарних традицій до законів та звичаїв війни і сучасних норм міжнародного гуманітарного права, що застосовуються у період збройних конфліктів;
–розкрити тенденції розвитку міжнародного гуманітарного права у світлі підвищення ефективності дії його норм;
–проаналізувати ступінь імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство України;
–дати оцінку сучасним доктринам міжнародного гуманітарного права перш за все з точки зору методологічних підходів до визначення природи останнього та ефективності в ньому захисту прав людини під час збройних конфліктів;
–показати вплив імплементації конвенційних норм Ради Європи у сфері захисту прав людини та підвищення ефективності виконання Україною своїх зобов’язань у сфері міжнародного гуманітарного права;
–розробити Програму і Тематичний план навчальної дисципліни "Міжнародне гуманітарне право" для системи цивільної і військової освіти України з врахуванням конвенційних вимог міжнародного гуманітарного права та рекомендацій МКЧХ.
Об’єктом дослідження є норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються в період збройних конфліктів.
Предметом дослідження є визначення ступеня ефективності дії норм міжнародного гуманітарного права, включаючи їх імплементацію в законодавство України.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв’язання поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження дисертант використовував діалектичний метод, який дозволив комплексно дослідити ефективність дії норм міжнародного гуманітарного права. У процесі дослідження були використані сучасні загальнонаукові методи пізнання (системний підхід, історичний метод, аналіз, синтез) та методи конкретно-наукових досліджень, які застосовуються в юридичній науці. Зокрема, в роботі використано:
–історичний і логічний аналіз доктрини міжнародного права, а також міжнародного гуманітарного права як його складової;
–принцип єдності аналізу мілітаристської практики суб’єктів міжнародного права з діяльністю міжнародних гуманітарних і миротворчих інституцій;
–метод порівняльного аналізу різних правових систем, “силових” і правових засобів захисту прав людини;
–метод емпірично-статистичної обробки міжнародно-правових документів, угод, статутів, резолюцій ООН і доповідей Генерального Секретаря ООН, фактичного аналізу перебігу збройних конфліктів впродовж 1996-2001 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в сукупності поставлених завдань та в підходах до їх розв’язання. Запропонована авторська концепція ефективності норм міжнародного гуманітарного права в їх еволюційному розвитку. У межах проведеного дослідження сформульовано наступні положення і висновки, що мають наукову новизну:
1. Проблема ефективності виконання норм міжнародного гуманітарного права постала закономірним етапом прогресивного розвитку і водночас свідченням вичерпності шляхів нарощування правових приписів, нагальною потребою переходу до нової концепції розвитку, яка забезпечує належне виконання норм, необхідністю поєднання різних доктрин міжнародного гуманітарного права (права Гааги зі статусом "jus cogens" і права Женеви) з правом Нью-Йорка, кодифікованих норм з історично виправданими гуманітарними традиціями.
. Етапи розвитку міжнародного гуманітарного права пов’язані з підвищенням ефективності дії його норм в період збройних конфліктів, а саме з прийняттям Гаагських конвенцій 1899 і 1907 рр., 4-х Женевських конвенцій із захисту жертв війни 1949 року, Загальної Декларації прав людини 1948 року і Конвенцій ООН з прав людини, Додаткових протоколів до Женевських конвенцій 1949 року та інших міжнародно-правових актів.
3. У міжнародно-правовому сенсі ефективність дії норм міжнародного гуманітарного права закладена в конвенційних нормах і пов’язана із захистом прав людини в період збройних конфліктів і ступінь цієї ефективності базується на імплементації цих норм як на міжнародному, так і національному рівні.
. Підвищення ефективності дії норм міжнародного гуманітарного права у внутрішньому правопорядку держав вимагає існування спеціальних інституційних та інших механізмів, розроблення комплексу заходів на рівні силових структур держав.
. В сучасний період норми міжнародного гуманітарного права детермінуються: ступенем розвитку цивілізованості суспільства, дієвістю у свідомості людства гуманітарних традицій, участю держави в конвенціях з міжнародного гуманітарного права, імплементацією їх норм у внутрішній правопорядок держави, що є складовими правової культури такого суспільства.
. Ефективне застосування міжнародного гуманітарного права передбачає відповідальність держави за поширення знань його норм у відповідних військових і цивільних структурах; реальне виконання державними службовцями імплементаційних заходів.
. Дослідження правової і гуманітарної спадщини різних суспільств підтверджують універсальний характер основоположних принципів міжнародного гуманітарного права, а збереження етнонаціональних гуманітарних звичаїв є фактором підвищення ефективності дії його норм, так само, як і включення звичаєвих норм міжнародного права в морально-правові кодекси поведінки вояків.
. Особливістю української гуманітарно-правової спадщини є усталена традиція гуманного ставлення до ворожої сторони, відсутність проявів жорстокої поведінки з полоненими, цивільним населенням, особливе піклування про захист дітей, гуманітарний досвід сучасного врегулювання збройних конфліктів, що використовується контингентами Збройних Сил України в миротворчих операціях ООН.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що автором запропоновано заходи щодо імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне законодавство України згідно із загальними настановами ОБСЄ з уточненням положень, які отримані в результаті проведеної роботи; розроблено та апробовано навчальний блок (програма, тематичний план, підручник, словник термінів) для системи освіти, рекомендовано видати науково-практичні коментарі до основних джерел міжнародного гуманітарного права.
Апробація результатів дисертаційного дослідження була здійснена в процесі роботи 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (м. Київ, Київський національний технічний університет України "КПІ", травень 1999 р., тези опубліковано) та на науково-практичному семінарі "Довкілля життя: шляхи оптимізації" (м. Чернівці, Центр гуманітарної освіти НАН України, Чернівецька обласна державна адміністрація, липень 1999 р., тези опубліковано).
Результати досліджень були опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації відповідає його меті та завданням і складається зі вступу, трьох розділів, які мають тринадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 177 сторінок, у тому числі список використаних джерел –сторінок (284 посилань).
Основний ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовуються актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження; охарактеризовані методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру і обсяг дисертації.
У першому розділі "Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права" досліджено еволюцію становлення ефективності права війни та гуманітарної традиції, яка загалом співпадала з еволюцією моралі, правил легітимної збройної боротьби, розвитком правосвідомості, а також мала свою внутрішню логіку та суперечливі тенденції. У дисертації доводиться, що на ранніх стадіях розвитку людства збройні сутички становили елемент архаїчної культури, а для права –це етап примітивного синкретичного права війни, в якому сплетені правові, моральні, мілітаристські відносини. В давніх цивілізаціях військова справа регулювалась на засадах людяності, а збірки законів (Закони Ману, едикти імператора Ашоки та ін.) містили настанови про гуманне ставлення до жертв війни. Досягненням античної міжнародно-правової думки стало визнання "блага миру" –синонімом прекрасного і доброго, розроблені важливі поняття –"буква закону", "м’яка справедливість", трансформовані вже в ХХ столітті в категорії "права ООН", у ідеї "м'якого права", дотримання "духу і букви домовленостей". Вважаємо, що римське право війни ще не стало предметом уваги дослідників, а правові елементи східних суспільств злились з релігійно-етичними гуманітарними вченнями в мусульманському, індуському, китайському праві.
У процесі дослідження зіткнення гуманітарно-правових концепцій ведення війн у Європі першого тисячоліття вказано на суперечність епохи: з виникненням християнської та ісламської релігійних концепцій війн ідея справедливої війни з вимогою не починати її без законної підстави (justa causa) привела до освячення інституту війни. Релігійно-правова гуманітарна регуляція не була дієвою, тому в цей час підписуються перші домовленості між халіфами та Візантією, неписані угоди стали перехідною фазою від моральних правил до правових норм. З синтезу ідей лицарства, гуманної бойової моралі з першими міжнародними угодами виростала система міжнародного права війни. Дотримання усної угоди у міжнародних відносинах слугувала підґрунтям ефективного їх виконання. У цей період конкурували між собою чинне писане (не структуроване і не систематизоване) право зі звичаями. Епоха лицарства залишила у спадок елементи культури гуманності –недоторканість парламентерів, заборону деяких видів зброї, боротьбу до першої крові, що трансформувались у звичаєве право. Виконання кодексу лицаря забезпечувалось мораллю та вірою, а дієвість цих настанов як момент ефективності залежав лише від волі, культури вояків.
Висвітлюючи воєнну необхідність і гуманітарну традицію суперечності в Нові часи, показано зростання правової регламентації війни: до початку бойовищ сторони домовлялись про умови поводження з пораненими, полоненими, цивільним населенням, двохсторонні конвенції носили характер "ad hoc" і впливали на загальні правила війни в Європі. Однак воєнна необхідність у формі настанови на здобуття перемоги брала верх над вимогами гуманності, тому правила людяності поступово стали забуватись, поранених кидали напризволяще на полях боїв, бомбардували навіть шпиталі.
Розглядаючи кульмінацію юридичного позитивізму в становленні міжнародного гуманітарного права у другій половині XIX- першій половині XX століття, здійснено аналіз початку кодифікації права Женеви і права Гааги. Перевага надавалась чітким текстам міжурядових угод, яких були зобов’язані всі дотримуватись. Велике значення Першої Женевської конвенції 1864 року в тому, що її надихали правовий позитивізм, гуманні традиції, поміркованість, метод “поступових кроків” в узгоджені волі суверенних держав.
Розмірковуючи над проблемою ефективності Конвенцій 1949 р., з особливою силою піднятою під час відзначення 50-річчя їх підписання, визначено фактори, що її знижують: ускладненість тексту угод, "багатослів’я", відсутність чіткого механізму імплементації в національний правовий простір, "юридичний романтизм" щодо належного виконання. Другий напрям розвитку права війни (право Гааги) на межі ХІХ –ХХ століть розгортався в правовій площині заборон “поганої зброї”, відмови від "війни без законів" (bellum nefarious). Принципи, втілені в Гаазькі конвенції і положення про закони й звичаї сухопутної війни 1899-1907рр., стали частиною звичаєвого міжнародного права. Далі намітилася і реалізувалася тенденція зближення права Женеви і Гааги в системі сучасного міжнародного гуманітарного права.
Звертається увага на розвиток міжнародного гуманітарного права в другій половині XX століття, проаналізовано процес розвитку міжнародного гуманітарного права 70–80-х років ХХ століття, коли стало зрозумілим, що потрібна ефективна міжнародно-правова гуманітарна система, спрямована на угамування антигуманності війн, обмеження засобів і методів ведення збройної боротьби, на більш надійний захист прав і свобод людини. В цей період явно визначилися два напрями для захисту прав людини: міжнародне право прав людини за ініціативою ООН та унормоване міжнародне гуманітарне право як віковічна гуманітарна традиція.
Розглядаючи питання проблеми ефективності норм сучасного міжнародного гуманітарного права і правових шляхів її вирішення, зважаючи на відсутність загальноприйнятого тлумачення терміну "ефективність норм міжнародного гуманітарного права", запропоновано такий концептуальний підхід: у міжнародно-правовому сенсі поняття "ефективність дії норм" є реалізована, закладена у домовленостях та угодах, теоретична можливість досягнення мети регуляції міжнародно-правових відносин. Під ефективністю дії норм міжнародного гуманітарного права розуміється належна ступінь реалізації принципів гуманітарного захисту осіб. Значення забезпечення ефективності полягає в тому, що необхідне створення механізму виконання норм міжнародного гуманітарного права на всіх рівнях, який не передбачено основними джерелами сучасного гуманітарного права.
Другий розділ "Етнонаціональні особливості формування вітчизняної воєнно-теоретичної і правової думки щодо міжнародного гуманітарного права" присвячений ефективності взаємодії етнонаціональних гуманітарних традицій та універсальних правових норм. У цьому розділі досліджено становлення вітчизняної воєнно-гуманітарної традиції регулювання збройної боротьби, розкрито зміст українських міжнародно-гуманітарних надбань у забезпеченні дієвості гуманітарних традицій, досліджено демократичні засади козацького права, піддано критиці систему "надзвичайного законодавства" в роки революції та громадянської війни, простежено внесок козацького права у загальноєвропейський процес становлення міжнародного гуманітарного права, які привели до подальшого розвитку гуманістичних основ ведення війн. Сьогодні Україна бере участь у гуманітарних акціях у 11 складних, різноманітних у етнонаціональному відношенні регіонах і має своїм історичним підґрунтям сталі гуманістичні традиції війська. Ефективність виконання норм міжнародного гуманітарного права на рівні держави та українського війська забезпечується ратифікацією чотирьох Женевських конвенцій, впровадженням їх базових принципів у воєнно-адміністративне поле через накази Міністра оборони, статути, систему правової освіти.
Розглядаючи гуманітарно-правові аспекти розвитку класичного етапу вітчизняної воєнно-теоретичної і правової думки, проаналізовано здобутки періоду класичних вчень (В.Е. Грабарь, В.А. Незабитовський, О.О. Ейхельман, та ін.), що надало можливість осмислити роль етнонаціональних коренів у розвитку системи міжнародного гуманітарного права, та вплив на міжнародне гуманітарне право універсального позитивного права у XIX –на початку XX століття. Зокрема, виявлено походження різних доктрин "права війни", одна з гілок якого виходила із пріоритету "воєнної необхідності" (воєнний реалізм), а інша ґрунтувалась на принципах законності та гуманізму і трансформувалась в подальшому в сучасне міжнародне гуманітарне право. Українська школа гуманітарного права включала дослідження воєнних теоретиків П. Морозова, І. Бліоха, які визнали гуманітарну межу війн ХХ століття, одними з перших у Європі визнали необхідність не стільки політичного і воєнно-технічного, а гуманістичного виміру війн, важливість об‘єднання міжнародної спільноти у справі захисту прав людини.
Дослідивши етнонаціональні гуманітарні звичаї підвищення ефективності виконання норм міжнародного гуманітарного права на основі порівняльного аналізу звичаїв різних етносів у конфліктогенних регіонах планети доведено, що цей чинник ефективності дії міжнародно-правових приписів не менш важливий, ніж спеціальні механізми виконання, передбачені конвенціями та протоколами. Зроблено висновок, що "дослідження культурних надбань різних суспільств підтверджують універсальний характер заснування принципів міжнародного гуманітарного права", а у всіх культурах світу містяться різні правила, що регулюють поведінку під час конфлікту. Збереження етнонаціональних звичаїв є фактором підвищення ефективності виконання норм гуманітарного права, підтримано ідею –включати елементи звичаєвого права в морально-правові кодекси поведінки воїнів.
Узагальнивши та проаналізувавши сучасні доктрини міжнародного гуманітарного права і їх вплив на формування законодавства України, розглянуто спільні риси та відмінності сучасних доктрин міжнародного гуманітарного права та відзначено, що знаменним для нашого часу є зіткнення концептуальних підходів та поширення рухів на захист прав людини. Вказано, що сучасні доктрини міжнародного гуманітарного права мають загальну тенденцію розвитку від "права війни" до "права гуманізму" (Ж. Пікте). Найбільш дієвим (ефективним) є "право збройних конфліктів", яке має усталені традиції, кодифіковані норми, інституційні форми ефективної імплементації.
Третій розділ "Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство України" починається з порівняльного аналізу ефективності дії норм міжнародного гуманітарного права "силових дій" невизначеного легітимного характеру. "Гуманітарні інтервенції”, "гуманітарні силові акції", що проводяться згідно з рішеннями регіональних воєнно-політичних інституцій (зокрема, НАТО на Балканах), мають сумнівну легітимність з огляду на міжнародне право. Тому значення “гуманітарної кризи” автор вбачає в низькій ефективності виконання міжнародних норм права Женеви, права Гааги і права Нью-Йорка при силовому розв'язанні збройних конфліктів, у тенденціях політизованого тлумачення міжнародного гуманітарного права в ході деяких сучасних "силових гуманітарних акцій" в структурі воєнно-політичних дій, (наприклад,криза в колишній Югославії), в принципових суперечностях між природою міжнародного гуманітарного права та реальною практикою держав в ході збройних конфліктів в цілому.
З ефективністю норм міжнародного гуманітарного права пов’язані такі поняття, як апроксимація, гармонізація та імплементація його норм у національне законодавство держав. Низка проблем виникає в процесі імплементації цих норм, що мають універсальне значення. Частина проблем випливає з характеристики міжнародної договірної бази, яка віддзеркалює різне сприйняття правових ідей та містить компроміси між протилежними підходами та інтересами, відмінності категоріального апарату різних правових систем, правові традиції. Інші проблеми віддзеркалюють суперечність внутрішніх і зовнішніх правових факторів, зокрема суперечність між державним суверенітетом та "гуманітарним втручанням". Вирішення поставлених питань відображено в дисертації взаємозв‘язаними правовими поняттями: "імплементація", "гармонізація", "апроксимація", "промульгація".
Імплементація в широкому значенні є сукупністю заходів суб’єкта міжнародного права по створенню механізму виконання всіх (а не тільки не самоздійснюваних) норм з урахуванням національно-державних особливостей законодавчого поля. Форми імплементації включають широкий діапазон – від автоматичного включення норм міжнародного гуманітарного права у внутрішнє законодавство і наближення національної правової системи до міжнародних гуманітарних стандартів, до "дружнього співіснування" приписів та виконання норм у прагматичному сенсі.
Апроксимація є поняттям, що розкриває двохсторонній процес взаємодії міжнародного і національного права, а "гармонізація" відображає узгоджене співіснування і взаємну чинність юридичних принципів, правил і норм, що походять з різних джерел права. В контексті вітчизняного правового простору апроксимація – це "наближення законодавчих актів України до усталеної правової системи демократичних держав", а її правовий зміст полягає у все більшій відповідності національної правової системи міжнародним стандартам.
У дисертації обґрунтовується необхідність створення правової бази для регулювання відносин в армії, розвитку правової культури військових керівників. Виявлено дві тенденції цього напрямку. Перша свідчить, що участь збройних сил сучасних держав у регуляції конфліктів "силовими" методами демонструє як у військове мистецтво проникає право цивілізованого ведення війн. Законність військових операцій обговорюється в парламентах, проводяться демократичні процедури контролю за міжнародною діяльністю збройних сил. Встановлюється законність воєнних акцій, особливо миротворчих операцій, чи відповідають змісту міжнародного гуманітарного права силові засоби досягнення миру.
Дано аналіз досвіду західних армій. В армії США прийнята Програма Міністерства оборони по праву війни, а виконання її стає частиною політики США. Відзначено певну ступінь проникнення права війни в документацію, створено відділ міжнародного та оперативного права, яке визначено ними підгалуззю права війни, що регулює бойові дії на тактично-оперативному рівні командування і складається з сукупності міжнародно-правових норм, які мають засвоїти та виконувати військові керівники (згідно ст. 87 Д.П.1.). Право війни диференційоване для різних категорій військовослужбовців при його вивченні та імплементації.
Друга тенденція показує, що демократичний контроль за миротворчими діями країн НАТО та США не вирішує всіх міжнародно-правових проблем. Силові дії останнім часом не завжди відповідають принципам міжнародного права. Особливо це стосується правомірності застосування в міжнародних конфліктах деяких видів зброї, які не заборонені сучасним міжнародним гуманітарним правом, зокрема снаряд з елементами незбагаченого урану, що породжує низку нових правових і гуманітарних проблем.
На основі проаналізованих норм права України, які мають відношення до міжнародно-правової гуманітарної регуляції конфліктів, відзначена необхідність удосконалення чинного законодавства, бо перелік серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, який встановлено Кримінальним Кодексом України 2001 року, знов-таки значно вужчий за перелік порушень, передбачений в основних документах права Женеви і права Гааги (ст. 50 Конвенції І, ст. 51 Конвенції ІІ, ст. 130 ІІІ Конвенції, ст. 146 ІV Конвенції, ст. 85 Додаткового Протоколу 1). Обґрунтовано, що проблеми імплементації норм міжнародного гуманітарного права для України стоять більш гостро, ніж у деяких країнах СНД, зокрема в Білорусії.
Слід зазначити, що з метою виконання своїх зобов’язань щодо імплементації держави-учасниці чотирьох Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них повинні ввести в дію нові закони та положення, змінивши та скасувавши інші закони та положення.
Такі зобов’язання є першочерговими для держав, оскільки безпосередньо пов’язані з контролем над застосуванням міжнародного гуманітарного права та із санкціями за порушення такого права.
Ця робота організована в Міністерстві оборони України з огляду на міжнародні зобов’язання держави щодо виконання ратифікованих Женевських конвенцій про захист жертв війни і Додаткових протоколів до них, міжнародних договорів, зокрема підписаного Президентом України 3 грудня 1994 року Кодексу поведінки, що стосується воєнно-політичних аспектів безпеки. Відповідно до ст. 29 зазначеного Кодексу поведінки держави-учасниці зобов’язалися розповсюджувати у своїх країнах документи з міжнародного гуманітарного права, відображати свої зобов’язання в цій галузі у військових програмах і правилах.
Необхідність проведення такої роботи випливає також з Воєнної доктрини України. В розділі 1.2 цього документа сказано, що держава, її Збройні Сили в разі виникнення війни суворо дотримуватимуться своїх зобов’язань, передбачених угодами про захист жертв збройних конфліктів.
лютого 1990 року, тобто аж через 16 років після ратифікації Президією Верховної Ради СРСР Женевських конвенцій про захист жертв війни, було видано наказ Міністра оборони СРСР № 75, яким оголошувались чотири Женевські конвенції 1949 року та два Додаткові протоколи до них. Наказом затверджувалось відповідне положення щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах. Наказ доводився до окремого батальйону разом з текстами Конвенцій і Протоколів.
В 1993 році наказом Міністра оборони України № 136 "Про правову підготовку в Збройних Силах України" цей наказ військового відомства колишнього СРСР був включений у перелік нормативних, обов’язкових для вивчення командним складом Збройних Сил України. У військових формуваннях ведеться робота щодо вивчення різними категоріями військовослужбовців основних положень міжнародного гуманітарного права.
Автор звертає увагу на те, що вживаються інші заходи щодо поширення знань про міжнародне гуманітарне право, необхідність яких випливає з міжнародних зобов’язань держави щодо виконання ратифікованих Україною в 1954 році Женевських конвенцій про захист жертв війни та Додаткових протоколів до них в 1990 році, інших міжнародних договорів, а також Воєнної доктрини України. З метою ефективної організації навчання військовослужбовців Збройних Сил України основним положенням міжнародного гуманітарного права начальником Генерального штабу Збройних Сил України видані накази № 30 1999 р. та № 90 2002 р. Створена робоча група щодо поширення положень міжнародного гуманітарного права у військових формуваннях Міністерства оборони України.
Вітчизняні українські воєнно-гуманітарні надбання заклали цивілізовані, "європейські" засади в основи філософії міжнародного права, а діяльність збройних формувань нашої країни впродовж сотень років і гуманістична бойова мораль українських воїнів, за якими не була затверджена репутація жорстоких бійців, сприяють полегшеній гармонізації міжнародного гуманітарного права і національного законодавства, успішній в гуманітарно-правовому відношенні діяльності українських воїнів у складі миротворчих сил, до яких особливо високі вимоги з точки зору суворого дотримання міжнародного гуманітарного права.
У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження. Виявлені тенденції розвитку сучасного міжнародного гуманітарного права як кодифікованих правових норм до постановки питання про ефективність їх виконання на основі спеціально створеного механізму імплементації. Наявність "проміжків" у системі гуманітарного права зв‘язана саме з нечіткою вказівкою на характер і способи забезпечення виконання його норм. Виявлена певна вичерпність подальшої кодифікації норм і правил, необхідність імплементації в національне законодавство та впровадження в навчальний процес нової концепції викладання гуманітарного права.
Недостатня ефективність дії норм міжнародного гуманітарного права зумовлена об’єктивними чинниками:
–міжнародне гуманітарне право має суперечливу морально-правову природу (відносини взаємного зобов’язання суверенності держав);
–існує декілька доктрин міжнародного гуманітарного права , які мають притаманні їм пріоритети (гуманізм, нейтральність, "воєнна необхідність”) та власні механізми імплементації;
–відсутність в Україні відповідних досліджень з імплементації міжнародного гуманітарного права у національне законодавство.
Суб’єктивними чинниками низької ефективності дії норм міжнародного гуманітарного права є недостатній рівень міжнародно-правової культури безпосередніх виконавців; забуття гуманітарних звичаїв та традицій ведення збройної боротьби; недостатня увага поширенню знань з міжнародного гуманітарного права в системі військової та цивільної освіти, відсутність усталених структур забезпечення виконання приписів гуманітарного права у військах.
Імплементація міжнародного гуманітарного права у національне законодавство України є комплексом заходів, що стосуються різних сфер діяльності держави. Так на науково-практичній конференції у Верховній Раді України у 1998 році в цьому плані перш за все актуальними визнані заходи відомчого характеру на рівні силових структур, які безпосередньо мають відношення до регуляції організованого збройного насильства. Адже не тільки збройні сили, а й спеціальні підрозділи міліції, внутрішніх військ, прикордонних військ прямо причетні до цього, що й передбачено Концепцією Національної безпеки 1998 року. Це означає: доведення імплементованих норм права до особового складу військ у формі наказів; переклад документів, конвенцій, угод; поширення знань про них у системі військової служби. Поширення знань про міжнародні документи і практику регуляції збройних конфліктів для України є досить важливим питанням. Емпіричні дослідження засвідчили: джерела права збройних конфліктів існують переважно у формі перекладів або закордонних видань російською мовою. На нашу думку, існуюча міжнародно-правова база має не тільки піддаватись оприлюдненню, але й переломлятьсь у правову свідомість через науково-практичні коментарі.
Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора:
1. Актуальні проблеми формування міжнародно-правової культури сучасних військових керівників // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. –Вип. 8. –К., 1998.–С. 176-187.
. Міжнародно-правовий статус деяких форм сучасного збройного насильства. // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. –Вип. 13. –К., 1999.–С. 48-61.
. Міжнародний захист прав людини: єдність і особливості інституційного підходу // Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Спілка юристів України. Збірник наукових праць “Держава і право”. –Вип. 7. –К., 2000.–С. 406-414.
. Проблеми ефективності дії норм сучасного міжнародного гуманітарного права і правових шляхів їх вирішення // Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. Інститут міжнародних відносин. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Вип. 28. –К., 2001.– С. 142-157.
. Миротворчість як соціально-філософський і міжнародно-правовий феномен на межі століть // Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму. Матеріали 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції. –К.: НТУУ –КПІ, 1999. –С. 165-167.
. Екологічний аспект гуманітарної кризи в Косові у контексті сучасного міжнародного права та регіональних проблем України // Довкілля життя: шляхи оптимізації. Матеріали науково-практичного семінару. –Чернівці, 1999. –С. 232-235.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних міжнародно-правових аспектів ефективності виконання гуманітарних традицій і кодифікованих у Конвенціях та Протоколах норм міжнародного гуманітарного права. Досліджено історичну еволюцію, становлення і розвиток різних доктрин МГП: права війни (права збройних конфліктів), традиційного міжнародного гуманітарного права, нової доктрини "права гуманності". Встановлено закономірності переходу від первісної кодифікації приписів міжнародного гуманітарного права до створення розгалужених механізмів імплементації на всіх рівнях виконання, розкрито причини “гуманітарної кризи” як наслідку необмеженого збройного насильства у конфліктах змішаного типу, вказано шляхи прискорення імплементації норм міжнародного гуманітарного права у національне правове поле, запропоновано нову концепцію викладання базових принципів міжнародного гуманітарного права і концепції захисту прав людини.
Ключові слова: війна, право збройних конфліктів, міжнародне гуманітарне право, право війни, міжнародно-правове поле регулювання збройних конфліктів, легітимне застосування збройної сили, миротворчі операції, встановлення миру, підтримання миру, гуманітарні традиції.
Дяченко В.И. Эффективность действия норм международного гуманитарного права в их эволюционном развитии. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. –международное право. –Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, – Киев, 2002.
Диссертация посвящена исследованию ряда теоретических и практических аспектов повышения эффективности норм международного гуманитарного права на основе гуманитарных традиций и соблюдения правил ведения вооруженной борьбы (международное обычное право), а также эффективности его кодифицированных норм. Исследовано становление и развитие различных доктрин международного гуманитарного права (право вооруженных конфликтов, традиционное международное гуманитарное право, "право гуманности"), показаны закономерности перехода его от этапа "прогрессивного развития" международного гуманитарного права в период 40–70-х годов ХХ столетия, что было связано с кодификацией этой сферы международных отношений, и до этапа практической имплементации их в международном правопорядке и внутреннем правопорядке государств.
С принятием Конституции Украины в её внутреннем правопорядке возникла правовая база для имплементации кодифицированного международного гуманитарного права. В результате возникли условия для приведения уголовного законодательства Украины в соответствии с нормами международного гуманитарного права. В связи с этим, зарубежными специалистами высказана обоснованная мысль о том, что проблема гармонизации национального и международного законодательства будет успешно разрешаться в нашей стране, так как Основной Закон Украины был разработан на основе международных стандартов демократии, в том числе стандартов соблюдения прав и свобод человека.
Значительное место в диссертации отведено вопросу распространения знаний о нормах международного гуманитарного права и гуманитарной практике регуляции международных и немеждународных вооруженных конфликтов. Общая международно-гуманитарная традиция украинского народа и его войска, демократические преобразования в Украине создают возможности для имплементации международного гуманитарного права в законодательстве и практике, выполнения национальным контингентом Вооруженных Сил Украины миротворческих операций в различных регионах мира. Одновременно военная практика вооруженных формирований нашей страны на протяжении столетий и боевая гуманистическая мораль украинских воинов, за которыми никогда не закреплялась репутация жестоких комбатантов, также является средством содействующим имплементации международного гуманитарного права в её внутреннем правопорядке. Это касается, прежде всего, имплементации права Женевы, права Гааги и права Нью-Йорка.
В работе дан анализ практике осуществления поставленных задач перед национальным контингентом Вооруженных Сил Украины в составе миротворческих сил, используемый по решению Совета Безопасности ООН, к которому сегодня предъявляются особенно высокие требования с точки зрения соблюдения международного гуманитарного права.
В диссертации анализируются причины "гуманитарных кризисов" как следствия силового решения конфликтогенных ситуаций, нарушающие международное право, разработана программа преподавания современного курса международного гуманитарного права и практики его применения для военных учебных заведений Украины, апробированной в Национальной академии обороны Украины. В ней также определены проблемы и научные направления по дальнейшему усовершенствованию учебных программ по международному гуманитарному праву.
Ключевые слова: война, право вооруженных конфликтов, международное гуманитарное право, право войны, международно-правовое поле регуляции вооруженных конфликтов, легитимное использование вооруженной силы, миротворческие операции, установление мира, поддержание мира, гуманитарные традиции.
Dyachenko V.I. The Effectiveness of the Norms of the International Humanitarian Law in their Evolutionary Development. –Manuscript.
The thesis for obtaining a scientific degree of the candidate of sciences (Law) on the speciality 12.00.11. –International Law – The V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2002.
The Dissertation is devoted to the study of theoretical and practical international legal aspects of the effectiveness of observance of humanitarian traditions and norms of the international humanitarian law codified in Conventions and Protocols. The scope of the study covered the historic evolution, formation and development of various doctrines of the international humanitarian law: the law of war (armed conflict law), traditional international humanitarian law, and the new doctrine of “humanitarian law”. The paper establishes the laws of transition from the phase of accumulation of legal norms and regulations to the phase of creation of the mechanism of implementation at all levels, reveals the reasons of the “humanitarian crisis” as a consequence of unlimited armed violence in mixed-type conflicts, identifies the ways of acceleration of the implementation of the international humanitarian law norms in the national legislation and proposes a new concept of teaching the basic principles of the international humanitarian law and the concept of human rights defence.
Keywords: war, armed conflict law, international humanitarian law, law of war, international legal field of armed conflict settlement, legitimate use of military force, peacekeeping operations, peace enforcement, peace maintenance.