Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
47
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Кабачинський Микола Ілліч
УДК 356. 13 (477)
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗБУДОВА
ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ
В 1991-2003 РОКАХ:
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
07.00.01 – історія України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Чернівці – 2006
Дисертацією
є рукопис
Роботу виконано в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Державна прикордонна служба України
|
Науковий консультант: |
доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин |
|
Офіційні опоненти: |
доктор історичних наук, професор, академік Національної академії наук України Литвин Володимир Михайлович, Національна академія наук України, віце-президент академії; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри новітньої історії України |
|
доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Сідак Володимир Степанович, Інститут захисту інформації з обмеженим доступом Національної академії Служби безпеки України, директор інституту |
|
|
доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам’янець-Подільський державний університет, Директор Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України Національної академії наук України |
|
|
Провідна установа: |
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України (м. Харків) |
Захист відбудеться 26 січня 2007 р. о 1000 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.
Автореферат розіслано 18 грудня 2006 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У 1991 році український народ виборов довгоочікувану державність. Україна увійшла в новий етап свого розвитку, але, проголосивши незалежність та взявши курс на демократизацію внутрішньополітичного життя та міжнародних відносин, вона зіткнулась з рядом суттєвих проблем. Зокрема, однiєю з наріжних постала проблема розбудови власних державних кордонiв і забезпечення їх охорони.
Це зумовлювалося тим, що Україна внаслідок умовного характеру державно-територіального розмежування колишніх радянських республік виявилася на південних, східних і північних рубежах без сформованих кордонів і прикордонної інфраструктури і, як наслідок, фактично відкритою для безконтрольного і незаконного переміщення через кордон громадян і транспортних засобів, товарів та вантажів, зброї, вибухових, наркотичних і отруйних речовин, поширення інших різновидів контрабанди. У такій криміналізованій обстановці в прикордонні різко активізувалася діяльність злочинних та екстремістських груп.
Динаміка цих процесів була надзвичайно високою, і тому переважна більшість із зазначених проблем почали становити загрозу не тільки прикордонній, а й загалом національній безпеці держави. Стало очевидним, що ігнорувати їх більше не можна, адже прикордонні конфлікти можуть перерости у міждержавні (наприклад, конфлікт, пов’язаний з о. Коса Тузла), спричинити порушення територіальної цілісності, уповільнення економічного розвитку, виникнення соціальних, екологічних, культурних та інших загроз національній безпеці.
У наш час державний кордон є невід’ємною ознакою суверенітету кожної держави, обов’язковим чинником формування її цілісного організму, політичного, економічного, соціального і культурного життя. Без чітко визначених і захищених кордонів жодна сучасна країна не може реалізувати весь комплекс суверенних прав, конструктивно розвивати міждержавні відносини. З огляду на це розбудова кордону і його надійна охорона завжди були однією з головних ознак могутності держави, її спроможності захистити свої національні інтереси, протистояти будь-яким зазіханням на свою територіальну цілісність і суверенітет.
Зважаючи на це, 30 серпня 1991 р. розпочався процес створення Прикордонних військ України (далі – ПВУ), які до липня 2003 р. охороняли державний кордон, протидіючи різноманітним порушенням національного законодавства, а з 1 серпня цього ж року були реформовані в правоохоронну структуру спеціального призначення – Державну прикордонну службу України.
На жаль, українське сьогодення свідчить, що жодної з окреслених проблем, пов’язаних з безпекою державного кордону, так остаточно і не вирішено, а прикордонні структури так і не визначились щодо оптимальних варіантів форм і методів його охорони. Але все ж за час існування ПВУ напрацьовано значний досвід щодо досконалої організації охорони кордону, з’явилось багато фактів ефективної протидії порушникам, які потребують ґрунтовного аналізу та поки що в українській історичній науці не знайшли належного висвітлення. Це викликає занепокоєння, адже глибоке й всебічне дослідження цих проблем має важливе наукове та практичне значення: з’ясовує роль і місце структур, призначених для охорони державного кордону в системі забезпечення прикордонної та національної безпеки держави; забезпечує відтворення об’єктивної картини дійсності українського прикордоння та аналіз можливостей оперативно-службової діяльності (далі – ОСД) прикордонників у протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань. У свою чергу, дослідження шляхів підвищення ефективності протидії порушникам державного кордону, розвитку форм і методів боротьби з ними для оперативно-службової діяльності сучасних прикордонників має ще й прикладне значення.
Обрана тема має й значний виховний потенціал, оскільки реалізація завдань патріотичного виховання, зростання національної самосвідомості українського народу вимагає широкого і вдумливого використання обґрунтованих фактів і прикладів з військово-політичної історії України.
Таким чином, актуальність наукової проблеми, теоретичне та практичне значення її розв’язання, нерозробленість у вітчизняній історіографії історичних аспектів охорони кордону спонукали автора до проведення зазначеного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами
Дослідження проведено в рамках перспективного і поточного планів наукової та науково-організаційної діяльності Державної прикордонної служби України. Матеріал дослідження використано при опрацюванні науково-дослідної роботи “Історія розвитку прикордонних структур на теренах України” (шифр 205-0014 І, “Історія”).
Тему дисертації затверджено вченою радою Національної академії Державної прикордонної служби України, протокол № 4 від 12 листопада 2002 р.
Мета дослідження – комплексний аналіз та об’єктивна оцінка історії формування й розвитку Прикордонних військ України.
Завдання дослідження:
1. Дослідити основні етапи процесу становлення і розбудови ПВУ.
2. Проаналізувати розвиток ОСД прикордонників як складової системи гарантування національної безпеки України.
3. Розкрити процес формування наукових основ розвитку ПВУ.
4. Визначити особливості ОСД військ на різних ділянках державного кордону.
5. Охарактеризувати діяльність Прикордонних військ щодо протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань.
6. Простежити розбудову окремих напрямів оперативно-службової діяльності ПВУ.
7. Здійснити аналіз міжнародної співпраці ПВУ й взаємозв’язків з державними органами і організаціями та з громадськістю прикордоння України.
8. Узагальнити результати оперативно-службової діяльності ПВУ у контексті наукового та практичного значення дисертаційного дослідження.
Об’єкт дослідження – система забезпечення національної безпеки незалежної України.
Предмет дослідження – становлення та розбудова Прикордонних військ як суб’єкта системи забезпечення національної безпеки України.
Хронологічні межі дослідження зумовлені предметом наукового пошуку. Вони охоплюють період від 30 серпня 1991 р., коли було започатковано процес створення Прикордонних військ України, до їхньої реорганізації 1 серпня 2003 р. в Державну прикордонну службу України (далі – ДПСУ).
Територіальні межі дослідження: територія України в її сучасних державних кордонах.
Методи дослідження: предмет дослідження обумовив застосування перш за все проблемно-хронологічного методу. Це дозволило з належною повнотою відтворити багатогранну історію Прикордонних військ України в часовій послідовності. Аналіз історичних умов створення та розбудови військ, співставлення з іншими військово-політичними структурами здійснено за допомогою порівняльно-історичного методу. Діалектичний метод використано для висвітлення подій, процесів, явищ та їхніх наслідків у взаємовпливах, причинно-наслідкових зв’язках і динаміці. Аналітичний і узагальнюючий методи застосовано у висновках, в яких підсумовано історію Прикордонних військ в контексті діяльності щодо гарантування національної безпеки України.
Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, системного аналізу. Принцип історизму є одним з найголовніших принципів дослідження, він дозволив вивчити процеси, пов’язані зі становленням та розбудовою оперативно-службової діяльності щодо гарантування національної безпеки Прикордонних військ України, послідовно в їхній структурній єдності та природній діалектиці. Принципом наукової об’єктивності автор керувався при аналізі історичних джерел, що відображали фактичні події і процеси тієї доби.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає передусім у тому, що вирішено актуальну проблему, яку до цього часу не було всебічно та об’єктивно висвітлено в українській історичній науці. На основі широкого пласту джерел, основну масу з яких вперше введено до наукового обігу, автор дослідив процес становлення та розбудови ПВУ в контексті загального розвитку України 1991-2003 років.
У результаті було вперше:
з’ясовано стан історіографічної розробки проблеми та її джерельної бази;
здійснено дослідження процесу становлення і розбудови Прикордонних військ України на основних етапах їхньої історії;
визначено роль і місце оперативно-службової діяльності прикордонників у системі гарантування прикордонної та національної безпеки України;
розкрито процес формування наукових основ розвитку ПВ України;
встановлено особливості оперативно-службової діяльності військ на різних ділянках державного кордону;
охарактеризовано діяльність Прикордонних військ щодо протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань;
простежено розбудову окремих напрямків ОСД ПВУ;
досліджено діяльність відповідних органів ПВУ, спрямовану на розвиток міжнародної співпраці, на формування взаємозв’язків з державними органами і організаціями та з громадськістю прикордоння України;
узагальнено результати оперативно-службової діяльності ПВ України.
Уточнено:
основні етапи процесу становлення і розбудови Прикордонних військ.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що узагальнений досвід, систематизовані матеріали, висновки і рекомендації, зроблені у дослідженні можна буде використати при розв’язанні окремих питань розбудови сучасної системи гарантування прикордонної та національної безпеки України, оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби. Матеріал дисертації також може бути основою для написання узагальнюючих праць з історії прикордонних формувань України та історії України, розробки навчальних дисциплін та спецкурсів для вищої школи України, науково-просвітницької діяльності, патріотичного виховання молоді тощо.
На основі матеріалів наукового дослідження було підготовлено та включено в план навчальної роботи Національної академії ДПСУ:
навчальні дисципліни: “Історія кордонів та прикордонних військ України” в обсязі 108 год., що викладалася при підготовці слухачів за напрямом підготовки “Військові науки”; “Історія кордонів України” в обсязі 54 год., що викладається при підготовці курсантів за напрямом підготовки “Охорона та захист державного кордону”;
розділи і теми в навчальних дисциплінах: “Воєнно-політичні та соціально-економічні проблеми державного і військового управління”, “Актуальні проблеми історії України”, “Суспільні дисципліни” (акт реалізації від 26 червня 2006 р. № 2244).
Результати дисертаційного дослідження також впроваджено при розробці матеріалів до занять з морально-психологічного забезпечення в Системі виховної роботи з особовим складом підрозділів Державної прикордонної служби України, кораблів та катерів Морської охорони (довідка від 8 червня 2006 р. № с/224).
Особистий внесок здобувача. Усі висвітлені у дисертації наукові результати отримані автором самостійно.
У навчальному посібнику “Воєнно-політичні та соціально-економічні проблеми державного і військового управління”, написаному у співавторстві, дисертант особисто опрацював розділ “Історія кордонів і прикордонної охорони України”, що складає 28 % всього матеріалу.
У публікаціях, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження, частка матеріалу, підготовленого автором, складає:
“Захисні споруди та їх використання у справі охорони земель східних слов’ян та Київської Русі” – 50 %;
“Державний кордон України та особливості його охорони у 1944-1991 роках” – 60 %;
“Виховання військовослужбовців-віруючих, представників різноманітних конфесій” – 60 %;
“Моральне виховання воїнів у історичному контексті” – 50 %.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювались на ІІ (“Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (м. Кам’янець-Подільський, 2003 р.) та ІІІ (“Українська історична наука на шляху творчого поступу” (м. Луцьк, 2006 р.) міжнародних наукових конгресах українських істориків.
На 22 конференціях:
міжнародних наукових – “Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” (м. Черкаси, 2001 р.); “Українська історіографія на рубежі століть” (м. Кам’янець-Подільський, 2001 р.); “Соціально-гуманітарні науки на початку ІІІ тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2002 р.); „Історія релігій в Україні” (м. Львів, 2005 р.); “Релігія і церква в історії України” (м. Полтава, 2005 р.); “Поляки в Україні у ХІХ-ХХ ст.” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Церква і держава у служінні народові” (м. Хмельницький, 2005 р.);
всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних – “Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (м. Київ, ХІІ конференція – 2003 р., ХІІІ – 2004 р.); “Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (м. Хмельницький, 2004 р.); “Україна в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та роль органів державної безпеки у її визволенні від фашистських загарбників” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (м. Тернопіль, 2005 р.); “Знищення опозиції в 20-х-30-х роках ХХ ст. як засіб формування тоталітарної системи в Україні” (м. Хмельницький, 2006 р.); “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти і науки у вищих навчальних закладах України” (м. Хмельницький, 2006 р.);
ХІ Подільській історико-краєзнавчій (м. Кам’янець-Подільський, 2004 р.);
V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (м. Чернівці, 2005 р.);
міжвузівських науково-теоретичних і науково-методичних – “Морально-психологічне забезпечення службової та навчально-виховної діяльності” (м. Хмельницький, 2001 р.); “Основні шляхи підвищення рівня професійної підготовки майбутніх офіцерів прикордонного контролю” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Роль фахівців кінологічної служби ДПСУ в підвищенні ефективності протидії незаконній міграції та обігу наркотичних і вибухових речовин” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Світ та тероризм: ХХІ ст.” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Українське козацтво: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Підготовка фахівця у вищій школі: проблеми та перспективи” (м. Хмельницький, 2006 р.).
Основні положення та результати дослідження обговорювались також на засіданнях кафедр оперативного мистецтва і педагогіки та психології Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (м. Хмельницький), кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (м. Чернівці).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 3 монографіях, 52 наукових статтях (48 одноосібні), з них 31 стаття – у фахових збірниках наукових праць, 9 – у збірниках матеріалів конференцій.
Структура роботи обумовлена її метою та науковим завданнями. Вона складається зі вступу, п’яти розділів (18 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (1566 найменувань) та додатків на 57 сторінках. Основний текст дисертації викладено на 385 сторінках, повний обсяг дисертації складає 586 сторінок. Ілюстративний матеріал подано у 6 таблицях та 9 рисунках (на 14 сторінках).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні межі, мету й завдання, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та апробацію.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база проблеми” проаналізовано рівень і стан наукових досліджень проблеми у вітчизняній історіографії, широкий масив архівних та документальних матеріалів, які використано при написанні роботи.
З’ясовано, що проблема становлення та розбудови Прикордонних військ України у 1991-2003 роках не є темою, якою б активно займались українські історики. На сьогодні ще немає жодної монографії, наукової статті, які б комплексно характеризували окреслене питання. Враховуючи це, автор шляхом цілеспрямованої евристики віднаходив потрібну інформацію, працюючи з доробком українських вчених і дослідників різних галузей науки, та прагнув використати найбільше джерел, у яких можна було почерпнути дані, які б збагатили дослідження.
У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” досліджено, що проблемою становлення та розбудови ПВУ в першу чергу цікавилися самі прикордонники. Саме керівницво та представники військ стали ініціаторами і авторами створення двох узагальнюючих праць, які на сьогодні містять найбільше матеріалу з проблеми історії охорони кордонів України. Це підготовлений до десятиліття військ навчальний посібник “Прикордонні війська України: історія і сучасність”, у якому дано характеристику основних етапів розвитку ПВУ, висвітлено особливості охорони окремих ділянок державного кордону, розбудови окремих напрямів ОСД. Важливою є також книга “Державна прикордонна служба України: історія та сучасність”, у якій дано стислу історію та опис переважної більшості об’єднань, з’єднань, частин та підрозділів. Ще одну узагальнюючу працю, “Адреса мужності – Південний кордон”, було створено до десятиліття ПВУ в Південному напрямі І. Мельником, Д. Діордієвим і Є. Войтенком.
Кілька публікацій, які теж містять узагальнюючі матеріали, підготовлено до ювілеїв напрямів ПВУ. Так, наприклад, В. Чамара проаналізував розбудову західної ділянки державного кордону, О. Слома – східної, С. Поддубний – Азово-Чорноморського напряму.
З підсумками роботи прикордонного відомства за певні періоди ознайомлюють публікації та інтерв’ю керівників прикордонного відомства – В. Губенка, В. Банних, Б. Олексієнка, М. Литвина та їхніх заступників.
Необхідно вказати також на значну групу праць, які стосуються окремих питань розбудови прикордонного відомства, проблем розвитку окремих напрямків ОСД, її особливостей на різних ділянках кордону, аналізу цих процесів тощо. З’ясовано, що дослідженням окремих аспектів ОСД підрозділів прикордонного контролю займались Б. Єрошин і С. Притула, сили і засоби Морської охорони досліджували І. Скосарєв, В. Кузьменко і Є. Жибарев, перспективні напрями використання авіації ПВУ в охороні державного кордону аналізували М. Тепан, В. Мартиненко і Д. Мармута.
Кінологічна служба ПВУ була предметом уваги у статтях О. Винограда і А. Сідельнікова, а С. Каштелян, В. Кондрат і О. Решетніков переймались проблемами ефективності використання мобільних підрозділів в охороні кордону. Роль і місце науки в ОСД досліджували В. Балашов і А. Галімов, питання професійної підготовки – Л. Баран, В. Ларін і О. Зарицький, освітянську діяльність Національної академії ПВУ – В. Голінко і В. Райко.
Над питаннями розвитку виховної роботи працювали А. Желдак, М. Поліщук і В. Кохан. Проблему патріотичного виховання прикордонників піднімали О. Пометун та Н. Гупан. Цікаві дослідження, що стосувались історії співробітництва релігійних структур з військовими формуваннями, провели Г. П’янковський і М. Морозов. Систему комплектування і підготовки кадрів аналізували Д. Іщенко та І. Васильчук.
Не раз дослідники звертались й до проблеми організації ефективної протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань. Зокрема, питанням незаконної міграції присвячені статті М. Михеєнка і В. Щегель, контрабандної діяльності – Ю. Літвіна і Л. Тавровецької, попередження на кордоні проявів тероризму – А. Зарицького, В. Шендрика і О. Калиновської.
Питаннями співпраці прикордонників з мешканцями прикордоння і громадськими формуваннями займались О. Коротюк, В. Суботін, В. Чамара, організації шефства над ПВУ – В. Швирьов, В. Воронков, О. Сафін.
На розкриття проблеми розвитку співробітництва з суміжними й іншими державами і міжнародними організаціями були спрямовані дослідження О. Мельникова, Ю. Першукова, М. Гончарука, І. Никитюка та О. Дем’яненка.
З сутністю реформування ПВ в ДПС України, змістом нової моделі охорони кордону знайомили Д. Хруст, В. Ляшенко, В. Суботін, О. Перехрест.
Окремі аспекти означеної проблеми проаналізовано у дисертаційних дослідженнях О. Богуша, Ю. Лазаренка, І. Морозова, М. Морозова, В. Баратюка, В. Серватюка, Б. Єрошина, П. Шишоліна, О. Савченка, А. Желдака, В. Руденка, А. Катковського, Т. Цимбалістого, В. Чумака, А. Моти та інших.
Основою дослідження стали різноманітні за походженням, видовими ознаками та змістом документальні джерела. У підрозділі 1.2. – “Джерельна база дослідження” – охарактеризовано найважливіші документальні й наративні матеріали, які зберігаються в архівосховищах та фондах музеїв, нормативно-правові акти, матеріали засобів масової інформації (часописів, газет, інтернет-сайтів, телепередач), збірки аудіо-, відео-, фотодокументів.
Особливо важливе значення мають документальні джерела, що зберігаються в архівах та фондах музеїв. Саме вони дали можливість довідатись про завдання, які ставились перед ПВУ в означений період, скласти уявлення про організацію військ, їхню оперативно-службову діяльність, комплектування, навчання і виховання особового складу. Йдеться про накази та розпорядження командирів, рапорти, донесення, телеграми, листування, звіти, аналітичні довідки тощо.
З’ясовано, що основний масив матеріалів зосереджений в фондах Центрального архіву ДПСУ. Зокрема, автор працював з документами таких фондів: Ф. 19 – Держкомкордон, Ф. 5. – Північно-західний напрям, Ф. 25 – Південний напрям, Ф. 40 – Південно-Східний напрям, Ф. 78 – Кримський напрям, Ф. 4 – Національна академія ДПСУ, Ф. 9. – Великі Мости, навчальний прикордонний загін (далі – ПРИКЗ), Ф. 8. – Чернівецький ПРИКЗ, Ф. 31 – Одеська окрема авіаційна ескадрилья, Ф. 66. – шпиталь Києва та з іншими.
Зважаючи на те, що частина матеріалів на час дослідження перебувала в діловодстві, велась робота також у поточних архівах: зокрема, з документами поточного архіву “Сховище документів Адміністрації ДПСУ”, поточних архівів відділів документального забезпечення Азово-Чорноморського, Західного, Південного, Північного, Східного регіонального управлінь, відділів документального забезпечення окремих частин, відділів і служб.
Необхідно зазначити, що у поточних архівах зберігається значний масив інформації про діяльність відомства. Наприклад, в номенклатурі справ Сховища документів Адміністрації ДПСУ є 412 найменувань, що стосуються різних сторін ОСД ПВУ. Це, зокрема, Спр. 8 – Матеріали з питань взаємодії з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та іншими органами державної влади, Спр. 11 – Документи Ради національної безпеки і оборони України, Спр. 17-18 – Матеріали з питань співробітництва між Україною і ЄС та НАТО, Спр. 19 – Матеріали роботи Ради Командувачів ПВ, Спр. 26 – Накази, директиви Держкомкордону, Спр. 29 – Матеріали Колегії Держкомкордону, Спр. 38 – Матеріали за результатами роботи у військах, Спр. 70-72 – Матеріали з питань протидії незаконній міграції, Спр. 78 – Інформаційно-аналітичні матеріали щодо результатів ОСД, Спр. 127-153 – Матеріали Управління міжнародного співробітництва, Спр. 395 – Матеріали Кінологічного відділу та інші.
Що стосується історії розвитку прикордонних структур в Україні до 1991 р., то документальні джерела цього періоду зберігаються в архівосховищах України: Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, обласних державних архівах. Ці матеріали є і у російських архівах: Центральному архіві Прикордонної служби Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Російському державному військово-історичному архіві та Центральному музеї Прикордонної служби Федеральної служби безпеки Російської Федерації (м. Москва).
Автор з’ясував, що поступово наповнюється і документальний фонд музеїв ДПСУ – Центрального, Південного регіонального управління, Національної академії та Чернівецького ПРИКЗ.
Для розширення джерельної бази дослідження автор формував і власний архів, зокрема з використанням сучасних технічних засобів відео-, фото-, аудіодокументування. Ці засоби дозволили значно поглибити можливості проведення дослідження сучасних періодів історії, зробити його більш різнобічним і, отже, репрезентативним.
Основні напрями і зміст політики держави в галузі забезпечення національної та прикордонної безпеки, розбудови державного кордону й прикордонних військ відображено у нормативно-правових актах: законах і постановах Верховної Ради України, указах та розпорядженнях Президента, Президії Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, наказах і розпорядженнях Голови Держкомкордону і його заступників, міждержавних договорах, угодах тощо.
Органічно важливою складовою частиною джерел з теми дослідження є матеріали засобів масової інформації. Автор їх використав зважаючи на необхідність поглибити та урізноманітнити інформацію, розширити обсяг фактичного матеріалу. Звичайно ж, враховано, що найбільше матеріалів знаходиться у відомчих виданнях: газеті “Прикордонник України”, газетах напрямів (“Південний кордон”, “Північно-Західний кордон”) і прикордонних загонів, часописі “Кордон”. Значну інформацію почерпнуто з тижневика “Дзеркало тижня”, “Урядового кур’єру”, “Голосу України”, “Молоді України”.
Автор звертався і до матеріалів регіональних та місцевих видань. У них подано матеріали, що стосуються підрозділів ПВУ, які дислокувались і діяли у тих чи інших регіонах, області, районі, населеному пункті. Так, наприклад, ОСД з’єднань Східного напряму висвітлювали такі періодичні видання, як “Суми і сумчани”, “Глухівщина”, “Вечерний Харьков”, “Луганская правда”, “Донбасс”; Північного напряму – “Чернігівські відомості”, “Сіверський край”, “Житомирщина”, “Волинь”; Західного напряму – “Львівська газета”, “Високий замок”, “Чернівці”, “Буковина”; Південного напряму – “Одеські вісті”, „Юг”, “Подолия”, “Придунайские вести”. Про Азово-Чорноморський напрям писали “Кримська світлиця”, “Индустриальное Запорожье”, “Таврические ведомости” та інші.
Про деякі питання, що стосувались дослідження, писали міжнародні міжвідомчі видання, відомчі видання прикордонних служб зарубіжних країн. Передусім це журнали Ради Командувачів ПВ держав-членів СНД –“Пограничник содружества” і “Ветеран границы”, російських прикордонників –“Вестник границы России” і “Граница”, румунських – газета і часопис з однаковою назвою “Frontiera” (“Кордон”), прикордонників ФРН – часопис “Bundesgrenzschutz Polizei des Bundes” (“Федеральна прикордонна поліція”).
Надзвичайно багатою є нова інформаційна складова сучасності – Інтернет. Робота з його ресурсами дозволила отримувати матеріали з сайтів Президента України, Кабінету Міністрів, РНБО України, інформаційних агенств та інтернет-газет, а з 2001 р. – і з власного сайту прикордонників – www.pvu.gov.ua.
Загалом використання розлогого комплексу наукових публікацій та документальних джерел створило достатнє інформаційне поле для реалізації поставлених у дослідженні завдань.
У другому розділі “Основні етапи становлення і розбудови Прикордонних військ України в 1991-2003 роках” автор, аналізуючи історію ПВУ, дає власну її періодизацію та виділяє три основних етапи: перший (кінець серпня 1991 – 1993 рр.) – етап утворення і становлення, другий (1994-1999 рр.) – етап розбудови, третій (2000 – липень 2003 р.) – етап реформування. Про результати дослідження йдеться у підрозділах 2.1.-2.3.
Загалом з’ясовано, що протягом першого етапу створено відповідну нормативно-правову базу і прийнято закони, постанови і укази: “Про підпорядкування Україні Прикордонних військ, що дислокуються на її території” (30 серпня 1991 р.), “Про правонаступництво України” (12 вересня 1991 р.), “Про державний кордон України”, “Про Прикордонні війська України”, “Про порядок комплектування, військового, матеріально-технічного і фінансового забезпечення ПВУ” (4 листопада 1991 р.). Ці документи в концептуальному плані визначили прикордонну політику України та завдання військ. У 1992-1993 рр. підготовлено та прийнято ще біля 40 нормативно-правових актів, які стали правовою основою гарантування державної безпеки, недоторканності державного кордону, життєдіяльності ПВУ.
2 січня 1992 р. було створено центральний орган державної виконавчої влади для реалізації державної політики з прикордонних питань – Державний комітет у справах охорони державного кордону України (далі – Держкомкордон).
Враховуючи ускладнення завдань, необхідність підвищення оперативності управління частин і з’єднань, у 1992 р. в ПВУ створено регіональні структурні підрозділи – Північно-Західне (м. Львів), Південне (м. Одеса) та Південно-Східне (м. Харків) управління. У тому ж році сформовано 10 загонів прикордонного контролю у складі 120 застав і 119 пунктів пропуску. Отже, до кінця 1992 р. завершився процес переведення під охорону всього державного кордону України протяжністю 6993,63 км.
У 1993 р. силами морських з’єднань було організовано охорону і контроль територіальних, внутрішніх вод і економічної зони в басейні Чорного моря, взято під прикордонний контроль всі аеропорти держави, які мали міжнародні шляхи сполучення. Для оперативного забезпечення аеромобільних дій військ, крім Одеської авіаційної ескадрильї, сформовано такі ж ескадрильї у Луцьку та Харкові, розпочато охорону дипломатичних представництв України.
Вся ця робота надзвичайно гальмувалась кризовою ситуацією у нашій державі. Так, наприклад, при зростаючому обсязі завдань катастрофічно зменшувалось фінансове забезпечення: затверджені в держбюджеті України асигнування забезпечили у 1992 р. 53 %, а у 1993 р. – лише 20,1 % фактичної потреби військ.
Вкрай незадовільне фінансування як ПВУ, так і всього, що стосувалось розбудови державного кордону, залишалось основною причиною труднощів і на другому етапі розбудови ПВУ. 1994 рік взагалі приніс антирекорд, адже тоді виділені прикордонникам кошти забезпечили лише 10,5 % від необхідних. І у наступні роки ситуація була схожою – затверджені у бюджеті суми забезпечували лише 30-33 % від мінімальної потреби військ.
Все це надзвичайно негативно впливало на матеріально-технічний і на моральний стан військ, адже ПВ, перебуваючи у постійній бойовій готовності, в той же час часто залишались без поточного фінансування й постачання, без будь-яких резервів, що не дозволяло в повному обсязі використовувати в охороні кордону автотранспорт, авіацію, Морську охорону та ін.
Та все ж можна стверджувати, що військовослужбовці ПВУ в цей період зробили неможливе – у надзвичайно несприятливих умовах, практично без коштів, вони пам’ятали про свій високий обов’язок перед людьми та Батьківщиною і не тільки зуміли зберегти сам прикордонний інститут, але й продовжували належним чином виконувати службові обов’язки та охороняти державні рубежі.
Протягом другого етапу завдання ПВУ виконувались у контексті реалізації положень Комплексної програми розбудови державного кордону України, яку було затверджено 16 грудня 1993 р. Програма визначала комплекс заходів, що мали бути реалізовані у 1993-1999 роках. Головні її змістовні елементи стосувались удосконалення законодавства про державний кордон, його договірно-правового оформлення, розвитку мережі пунктів пропуску, розбудови ПВ України та їх матеріально-технічного забезпечення.
Участь прикордонників у роботі з удосконалення законодавства про державний кордон була досить жвавою. В результаті було внесено зміни і доповнення до Законів України “Про державний кордон України” і “Про Прикордонні війська України”. В цей час також прийнято Закони України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” (21 cічня 1994 р.), “Про виключну (морську) економічну зону України” (16 травня 1995 р.), “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” (12 березня 1995 р.); Постанови Кабінету Міністрів – “Про прикордонну смугу” (12 травня 1994 р.), “Про заходи щодо посилення охорони державного кордону України” (15 січня 1996 р.), “Про концепцію охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні” (22 січня 1996 р.); Програми боротьби з незаконною міграцією на 1996-1997 рр., 1998 р., 1999-2000 рр. інші.
Забезпечуючи договірно-правове оформлення державного кордону, ПВУ разом з державними структурами протягом 1994-1999 рр. працювали над укладенням рівноправних справедливих договорів про державний кордон і його режим, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань з усіма суміжними державами.
Щодо розбудови власне ПВ України, то постановою Кабінету Міністрів від 23 листопада 1995 р. було встановлено їхню організаційну структуру. Законами України від 18 червня 1996 р. і 8 жовтня 1999 р. значно розширено обов’язки і права, чітко визначено статус і права керівного складу, а також повноваження структурних підрозділів.
У той же час в умовах розвитку державності незалежної України та формування її геополітичного простору важливого значення набуло питання створення прикордонного відомства та системи охорони кордону, які були б адекватними загрозам національній безпеці, обстановці, що складалась на кордоні, економічно доцільними та підтримували баланс службової ефективності. Задля вирішення зазначених проблем протягом 2000 – липня 2003 рр. було проведено реформування Прикордонних військ в Державну прикордонну службу. Цей період став третім етапом в історії ПВУ – етапом реформування.
Основними факторами, що вплинули на необхідність реформування ПВУ в правоохоронну структуру, були: необхідність підвищення рівня забезпечення національної (прикордонної) безпеки, певна колізія між нормами Конституції України та чинним законодавством із прикордонних питань і необхідність її усунення, затримка належного правового врегулювання діяльності органів охорони кордону тощо.
Враховуючи це, Держкомкордон підготував пропозиції керівництву держави, на основі яких було напрацьовано і 16 листопада 2000 р. видано Указ Президента України “Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ та митних органів України на період до 2005 року”. Метою Програми дій було визначено вдосконалення системи захисту національних інтересів на державному кордоні України шляхом уточнення функцій та завдань ПВУ, їхній розвиток і реформування в ДПСУ.
На етапі реформування в першу чергу необхідно було визначити концептуальні підходи до охорони державного кордону, перспективи втілення нових форм і способів прикордонної служби. З цією метою Держкомкордон розробив й представив для подальшого затвердження ряд нормативно-правових актів, які сприяли вдосконаленню його управлінських функцій і ОСД військ, посиленню режимних заходів на проблемних ділянках кордону і в контрольованих прикордонних районах тощо.
З метою забезпечення ефективної протидії протиправній діяльності на кордоні та впорядкування розподілу меж відповідальності було проведено реформування регіональних органів управління. Наказом Голови Держкомкордону 25 березня 2000 р. у Криму створено управління військ Кримського напряму (з 2002 р. – Азово-Чорноморський), а 9 липня 2002 р. на північній ділянці кордону – управління військ Північного напряму ПВУ.
З 2001 р. на кордоні експериментально перевірено деякі елементи майбутньої структури ДПС, організовано навчання і перепідготовку керівних кадрів. У 2002 – першій половині 2003 р. впроваджуються елементи принципово нової моделі охорони кордону, тобто сукупності сучасних форм і способів ОСД Прикордонних військ, об’єднаних у єдину систему на ділянці органу охорони державного кордону.
Загалом протягом третього етапу відбулися значні зміни, в результаті яких на липень 2003 р. ПВУ мали значно оновлену структуру, були укомплектовані військовослужбовцями та працівниками за штатами мирного часу на 92 %, а також забезпечені озброєнням – на 100 %, продовольством – на 100 %, автомобілями – на 95 %, речовим майном – на 90 %, засобами зв’язку – на 56 %, що дозволяло їм виконувати завдання за призначенням.
З 1 серпня 2003 р. набрав чинності прийнятий 3 квітня 2003 р. Закон України “Про Державну прикордонну службу України”, і вартові національних кордонів продовжили свою справу вже у новій якості – як правоохоронний орган спеціального призначення.
Ускладнення завдань, що їх повинні були вирішувати війська, застосування сучасних форм та методів охорони державного кордону вимагало науково-творчого підходу. З огляду на це в ПВУ протягом означеного періоду було створено дієздатну систему наукової та науково-організаційної діяльності, розроблено наукове забезпечення ОСД військ з надійної охорони державного кордону України. Зважаючи на важливість цього питання, автор розглядає його окремо в підрозділі 2.4. – “Формування наукових основ розбудови Прикордонних військ”.
Наукова і науково-організаційна діяльність у ПВУ була складовою діяльності структурних підрозділів Держкомкордону, штабів напрямів, академії, Науково-дослідного інституту, штабів з’єднань та окремих частин. Задля її удосконалення було налагоджено постійну взаємодію з іншими науковими установами України, прикордонними структурами країн СНД та інших держав.
У результаті до липня 2003 р. для ПВУ підготовлено 6 докторів наук, 151 кандидата наук, 11 професорів, 78 доцентів, 5 старших наукових співробітників. Дослідження науковців стосувалися різних напрямків оперативно-службової діяльності військ: 2 докторські та 45 кандидатських дисертацій захищено з військових наук, відповідно 2 та 15 з технічних, 1 та 60 з педагогічних, 1 та 17 з психологічних, 12 кандидатських дисертацій з юридичних наук, 1 з філологічних та 1 з ветеринарних.
Отже, протягом 1991-2003 рр. ПВУ, організовуючи свою діяльність на чіткій науковій базі, пройшли шлях від створення національної військової прикордонної структури і її розбудови в дієздатний інститут з охорони державного кордону, до його реформування відповідно до вимог сьогодення в правоохоронний орган спеціального призначення.
У третьому розділі – “Діяльність прикордонних військ у справі забезпечення національної безпеки держави” – проаналізовано ту роль, яку відігравали ПВУ як один з гарантів національної безпеки нашої країни.
Зокрема, в підрозділі 3.1. – “Оперативно-службова діяльність Прикордонних військ як складова гарантування національної безпеки України” – проведено дослідження нормативно-правових актів: Закону України “Про прикордонні війська України”, Концепції охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, Концепції національної безпеки України від 16 січня 1997 р. та Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. У результаті цього було з’ясовано, що у період становлення державності питання захисту територіальної цілісності та недоторканності кордонів було зараховано до пріоритетних національних інтересів, а запобігання спробам зазіхання на територіальну цілісність та усунення можливостей, які б могли призвести до порушень державного кордону, визначено як один з найважливіших напрямів державної політики з питань національної безпеки.
Вирішення цих питань покладалося на основні суб’єкти системи забезпечення національної безпеки, до яких, як складова частина воєнної організації держави, входили і ПВУ, що виконували завдання охорони державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контролю за реалізацією цих прав і виконанням зобов’язань іншими державами, українськими та іноземними юридичними і фізичними особами, міжнародними організаціями тощо.
Держкомкордон також координував дії всіх міністерств і відомств, які займались охороною кордону, і виконував завдання з делімітації й демаркації спільного кордону з суміжними державами та його договірно-правового оформлення.
Прийнявши під охорону один з найбільших державних кордонів у Європі, українські порубіжники для досконалої організації його охорони повинні були враховувати специфіку різних його ділянок, зокрема те, що із загальної його протяжності 1355 км – це морська ділянка, та й сухопутний кордон майже півтори тисячі кілометрів проходить озерами, річками, струмками тощо. На сході державний рубіж губиться в неозорих степах, на півночі – в лісових хащах, а на заході 26 прикордонних застав виконують свої завдання в гірських умовах. Західний кордон має створену ще в СРСР розвинуту інфраструктуру, а південний, східний і північний на той час не мали її взагалі, та й саме поняття “державний кордон” там було відносним, адже не було закріплено юридично. Це ж стосується і охорони виключної (морської) економічної зони та узбережжя Азовського моря тощо. Відповідно різним був і характер правопорушень і поведінка та дії порушників кордону. Прикордонники повинні були враховувати цю специфіку, опрацьовувати різні методи і форми ОСД, застосовувати найбільш ефективні в кожному випадку засоби і заходи для того, аби не допустити безкарних дій злочинців. Аналізу цього питання присвячено матеріал підрозділу 3.2. – “Особливості діяльності Прикордонних військ України на різних ділянках державного кордону протягом 1991-2003 років”.
Прикордонні війська України протистояли цілій низці порушень законодавства України з прикордонних питань. Найнебезпечніші з них, у плані завдання шкоди національним інтересам України, були пов’язані з незаконною міграцією, контрабандним провезенням через державний кордон товарів та вантажів, наркотичних речовин, а також засобів, які могли б бути використані різними злочинними і терористичними угрупуваннями – зброї, набоїв, вибухівки тощо. Тому в підрозділі 3.3. – “Прикордонні війська в протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань” дисертант характеризує ці основні категорії порушень, простежує ОСД ПВУ, спрямовану на протидію цим злочинним явищам.
З’ясовано, що боротьба прикордонників з нелегалами, контрабандистами, транскордонними торговцями наркотиками та зброєю проходила з перемінним успіхом. Не завжди вистачало людських та технічних ресурсів, часто підводило недосконале національне законодавство тощо. З об’єктивних причин (вся ця діяльність незаконна, отже нелегальна, і ніхто ніколи не знатиме її справжніх об’ємів) неможливо визначити рівень ефективності ОСД ПВУ (хоча західні експерти вважають, що на кордонах затримується біля 10 % порушників), але статистика свідчить, що ніколи державний кордон не залишався беззахисним.
Загалом динаміка припинення названих категорій порушень на державному кордоні в досліджуваний період була такою. З вересня по грудень 1991 р. українські прикордонники затримали лише 148 незаконних мігрантів, у 1992 р. – 789. Але нелегали швидко зорієнтувались в обстановці: 1993 р. – 9086 чол. затриманих, 1994 р. – 11443. Вартові кордонів вживають заходів і збивають темп: 1995 р. – 9790 порушників, 1996 р. – 7224. У наступні роки ситуація змінилася: у 1997 р. було затримано 10776 нелегалів, у 1998 р. – 11744, у 1999 р. – 14646. І тільки зміна концепції протидії цьому явищу, тобто зосередження уваги на тому, аби скоротити до мінімуму незаконний в’їзд мігрантів в країну, сприяла скороченню валу нелегалів. Так у 2000 р. затримали 5422 чол., у 2001 р. – 4620, у 2002 р. – 2605 і до липня 2003 р. – 2253 чол.
З перемінним успіхом проходила й боротьба з тими, хто незаконно перевозив через державний кордон наркотичні речовини та зброю. Щодо наркотиків, то у 1991 р. випадків їхнього нелегального переміщення прикордонниками не було зафіксовано, а у 1992 р. затримано лише 6,2 кг. Але, як виявилось, Україну було досить швидко втягнуто в світові схеми незаконної наркоторгівлі, а її окремі громадяни стали наркокур’єрами, виробниками та продавцями дурману. У 1993 р. затримано рекордну кількість смертельного зілля – 7210,2 кг, а у подальшому хоч і не було більше таких об’ємів, але затримане все ж обраховувалась центнерами і тоннами щороку: найменше – 180,5 кг у 1997 р., найбільше – 6248,7 кг у 1998 р.
Інша ситуація складалася зі зброєю. Допоки система охорони кордону формувалася, злочинна транскордонна торгівля нею набрала високих обертів. Так у 1991 р. особовий склад ПВУ вилучив 1236 одиниць зброї, у 1992 р. – 1757 од., у 1993 р. – 2435 од., у 1994 р. – аж 9730 од. Але відчувши, що українські прикордонники налаштовані дуже серйозно, міжнародні торгівці смертельним товаром вирішили не ризикувати дарма і в наступні роки ще лише раз кількість затриманої зброї склала більше тисячі одиниць (2001 р. – 1434), в інші ж коливалась у межах однієї-п’яти сотень.
Єдиними, хто постійно нарощував обсяги своєї незаконної діяльності, були товарні контрабандисти. Економічна криза в країні й недосконале законодавство дозволяли їм отримувати надприбутки та зводити до мінімуму ризик покарання, тому темпи їхнього бізнесу невпинно зростали. Так, якщо протягом 1991-1995 рр. було затримано контрабандних товарів на суму 7,36 млн. грн., то тільки в 1998 р. – на 13,7 млн. грн., в 2000 р. – на 22,32 млн. грн., а в 2002 р. вже більше ніж на 48 млн. грн.
Аналізуючи те, як вартові українських кордонів протистояли порушникам і злочинцям, здобувач з’ясував, що незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення різко знизив бойові можливості військ. У цій ситуації керівництво ПВУ, розуміючи, що економіка країни знаходиться в стані колапсу і тому від держави реальної допомоги чекати не варто, шукає можливості маневру власними силами чи у співпраці з іншими структурами, для виконання поставлених завдань. Однією з таких можливостей у випадку, коли не було змоги надійно прикрити весь кордон, стало зосередження певних сил і засобів на окремих, найбільш небезпечних напрямках. Таким чином у ПВУ було започатковано проведення прикордонних операцій. Загалом протягом 1991-2003 рр. ПВУ провели 165 прикордонних операцій, в яких затримали понад 57 тис. порушників кордону, вилучили 2,5 тонни наркотичних речовин, 1548 од. вогнепальної зброї, контрабанди більш ніж на 100 млн. гривень, 700 км сіток та 80 тонн риби.
Зважаючи на те, що прикордонні операції та їхні різновиди – прикордонні спільні операції, локальні дії – стали чи не найефективнішим методом ОСД ПВУ, в третьому розділі для висвітлення результатів їх дослідження виділено окремий підрозділ 3.4. – “Прикордонні операції як один з найефективніших методів посилення охорони державного кордону”.
Таким чином, ПВУ як один з основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки, перебуваючи у постійній бойовій готовності, виконували завдання охорони державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Для досконалої організації своєї діяльності війська завжди враховували специфіку різних ділянок кордону, а в кризові періоди застосовували найбільш ефективні методи його охорони, зокрема проводили прикордонні операції.
Та все ж надійна охорона державного кордону вимагалася на всьому його протязі, для чого необхідно було здійснювати комплекс заходів та розвивати різні напрями оперативно-службової діяльності ПВУ: охорону лінії кордону підрозділами охорони кордону; морського і окремих ділянок річкового кордону, а також виключної (морської) економічної зони Морською охороною; повітряного кордону – авіацією; здійснення контролю на шляхах міжнародних сполучень підрозділами прикордонного контролю; проведення оперативної роботи; удосконалення служби кінологічних та мобільних підрозділів тощо. Аналізу тих напрямів ОСД, які виявились найбільш ефективними, та тих, які найбільше піддались реформаційним впливам за означений час, присвячено четвертий розділ – “Розбудова окремих напрямів оперативно-службової діяльності Прикордонних військ України”.
Найбільше навантаження в організації пропуску через державний кордон громадян і транспортних засобів та товарів і вантажів випало на підрозділи прикордонного контролю. Аналіз ОСД ПВУ за період їх існування виявив пріоритетність завдань прикордонного контролю в загальній системі охорони кордону.
У підрозділі 4.1. – “Охорона державного кордону на шляхах міжнародних сполучень” – проаналізовано концептуальні аспекти прикордонної політики України на шляхах міжнародних сполучень, створення нових пунктів пропуску, організації в них прикордонно-митного контролю та розвитку їх інфраструктури. ПВУ успадкували від радянських ПВ лише 52 функціонуючих пункти пропуску, тому 22 червня 1992 р. Президент України видав розпорядження “Про державну програму розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон України та відповідної сервісної інфраструктури”, яким зобов’язав Кабінет Міністрів розробити Державну програму розвитку мережі пунктів пропуску для здійснення залізничного, автомобільного, морського, річкового, повітряного та іншого сполучення і відповідної сервісної інфраструктури. В результаті до кінця 1992 р. по всьому периметру кордону відкрито 119 пунктів пропуску, а у 2003 р. їх уже було 214.
Вартові рубежів країни постійно удосконалювали форми та методи прикордонного контролю, роблячи їх більш жорсткими для можливих порушників (реєстрація, інтерв’ювання в пунктах пропуску) і спрощуючи формальності для законослухняних громадян (безвізовий в’їзд, “зелені коридори”), а також будували нові й реконструювали старі пункти пропуску. Це принесло очікувані результати. Після тимчасового зниження в другій половині 90-х років, у 2002 р. (порівняно з 1999 р.) кількість пропущених через кордон громадян зросла на 8,9 млн. чол., а транспортних засобів – на 2 млн. од. На початок 2003 р. 110 пунктів пропуску за рівнем облаштування і пропускною спроможністю вже відповідали міжнародним стандартам.
У підрозділі 4.2 – “Морська охорона Прикордонних військ України” – зауважується, що Україна є великою морською державою, адже 1355 км її державного кордону становить морська ділянка, довжина узбережжя – 1826 км, площа виключної (морської) економічної зони – понад 82 тис. км2. Також близько 1500 км складає річкова ділянка. Зважаючи на це, охорону державного кордону України на її морських просторах та судноплавних прикордонних річках здійснювала Морська охорона ПВУ (до 2001 р. – Морські сили). До її складу входили Ізмаїльський, Одеський, Севастопольський, Керченський загони, Ялтинський дивізіон кораблів та катерів спеціального призначення, Маріупольський дивізіон катерів, група катерів “Дніпро”.
Загони Морської охорони охороняли державний кордон і захищали суверенні права України в її виключній (морській) економічній зоні, а також здійснювали контроль за збереженням живих та інших ресурсів, контролювали виконання законодавства про континентальний шельф, охороняли іноземні судна в портах і на рейдах портів, були готовими до можливих випадків піратства і тероризму у виключній (морській) економічній зоні та територіальному морі України тощо.
У 1991 р. для формування Морських сил ПВУ було залучено 25 кораблів і 85 катерів, але за досліджуваний період склад плавзасобів скоротився і у 2003 р. складав: кораблів – 19, катерів – 21, малих катерів – 47. Та все ж командування і особовий склад досягли вагомих результатів у справі охорони кордону. Кораблі та катери здійснили 396 виходів у виключну (морську) економічну зону тривалістю 1817 діб. При цьому вони виявили та розпізнали більше 14000 цілей, оглянули 2441 судно, з них 296 – іноземних, затримали та притягнули до відповідальності 125 українських та 48 іноземних суден, за браконьєрський промисел затримали 32 іноземні шхуни, 4 конфіскували, видворили за межі економічної зони понад 300 шхун, стягнули штрафів на суму понад $1 млн., врятували 148 плавзасобів та 296 громадян.
А з повітря українські кордони охороняла авіація ПВУ, яка була їхньою складовою частиною й одним із сучасних засобів забезпечення охорони державного кордону. В підрозділі 4.3 – “Охорона державного кордону авіацією Прикордонних військ” – розглядається її головне завдання, зокрема забезпечення надійної охорони державного кордону при взаємодії з сухопутними та морськими частинами.
З’ясовано, що протягом означеного періоду авіації довелося, мабуть, найскладніше, адже для бюджету військ було непомірною вагою не тільки придбання нових, але й утримання наявних літальних апаратів. Техніка мала значний термін експлуатації та вичерпувала свій ресурс, а новими літальними апаратами авіаескадрильї поповнювались вкрай рідко. Результатом було те, що на початку 2003 р. справними залишались лише 3 літаки і 6 вертольотів (у 1991 р. – 4 і 11).
Незважаючи на сутужне становище, авіація ПВУ все ж виконувала значний обсяг завдань. Загалом у досліджуваний період загальний наліт авіаторів склав понад 13300 годин: з них на охорону державного кордону – близько 3440, на транспортні перевезення – 5720, на бойову підготовку – 3600, на патрулювання в морі – 608. Під час польотів виявлено 158 іноземних суден, сфотографовано 84 обєкти, здійснено 76 вильотів за обстановкою, перевезено 32265 пасажирів та 790 тонн вантажів, евакуйовано 197 чол. тощо.
У підрозділі 4.4 – “Кінологічна служба Прикордонних військ України” – зазначається, що після 1991 р. стражі українських рубежів не стали відмовлятись від послуг службових собак, а розвивали і вдосконалювали форми й методи їхнього використання, напрацьовані попередниками.
Окреслений період виявився досить складним для кінологів-прикордонників, адже виникла маса нових проблем, яких у радянський період просто не було, що вимагало підвищення рівня тренованості службового собаки та кваліфікації інструктора. Саме тому підготовка кінологів ПВУ вимагала нових підходів і методик, чим передусім і зайнялись у Хмельницькому, де у Національній академії ПВУ в 1997 р. створили спеціалізований навчально-методичний підрозділ, у якому навчались майбутні офіцери-кінологи, та у Великих Мостах, де розташовувалась прикордонна школа службового собаківництва та розплідник “Україна”.
Отже, в ПВУ створили добре налагоджену систему підготовки кадрів всіх ланок – від рядового-вожатого до офіцера-“академіка”. З “кадрами” службових собак також було все гаразд. Загалом на 2003 р. у штатах частин і підрозділів працювало біля 1200 кінологів і майже дев’ятсот їхніх чотирилапих помічників. Саме тому й у новітній прикордонній історії інструктори і службові собаки залишили немало славетних рядків, здійснивши гучні, професійно виконані виявлення та затримання. Наразі варто відзначити інструкторів О. Каштуру, А. Гришакіна, О. Кухтіну, Ц. Матьї та їхніх вірних помічників – вівчарок Дельфа і Цезаря, ройтвелера Найса, спаніеля Герсика та інших.
Всього ж за період з 1991 до 2003 р. кінологи ПВУ затримали 5283 порушники кордону, виявили контрабандних товарів на суму близько 3 млн. гривень, 7,4 тонни наркотичних речовин, оглянули майже 900 тис. потягів, 18 млн. транспортних засобів, 11 тис. морських і річкових суден.
Для здійснення своїх злочинних намірів порушники державного рубежу часто використовували найновіші технічні засоби, але й на це реакція прикордонників була адекватною. У підрозділі 4.5 – “Оперативно-службова діяльність підрозділів для виконання спеціальних завдань” – йдеться про те, що вже з 1995 р. у штаті ПВУ діяв окремий аеромобільний прикордонний загін спецпризначення з місцем дислокації в м. Кременчук. Але значна протяжність українського кордону, специфіка кожної його ділянки досить швидко переконують у необхідності збільшення кількості мобільних підрозділів, тому в 1999 р. починається розгортання прикордонних застав для виконання спеціальних завдань, а у 2000 р. – комендатур.
Спецпідрозділи створювались досить активно, і тому напередодні реформування ПВУ в ДПСУ в складі 28 органів охорони кордону був 1 ПРИКЗ, а у складі основних підрозділів кордону з 56 прикордонних комендатур – 3, з 324 прикордонних застав – 53 для виконання спецзавдань.
Узагальнені результати оперативно-службової діяльності мобільних підрозділів свідчать, що, незважаючи на низку невирішених проблем, загалом вони діяли досить ефективно, адже результативність ОСД органів безпосередньої охорони кордону під час застосування на їхніх ділянках спецпідрозділів зростала на 20-25 %, а середній показник їхньої роботи був у 2,4 рази вищим, ніж у лінійних частинах.
Отже, можна стверджувати, що ефективність дій особового складу ПВУ досягалася передусім завдяки проведенню комплексу заходів з розвитку різних напрямів оперативно-службової діяльності: підрозділів прикордонного контролю і підрозділів для виконання спеціальних завдань, Морської охорони, авіації, кінологічної служби тощо.
У розділі 5 – “Розвиток співпраці й взаємозв’язків ПВУ з державними органами та організаціями, громадськістю прикордоння і з зарубіжними країнами” – розглядається ОСД ПВУ, пов’язана з зазначеними напрямами. У підрозділі 5.1. “Сприяння мешканців прикордоння і громадських формувань України Прикордонним військам в охороні державних рубежів” зазначається, що в сучасній системі охорони кордону України головний акцент порубіжники зробили на ґрунтовному володінні обстановкою, отриманні випереджувальної інформації та адекватному реагуванні на неї. Природно, що без допомоги місцевих мешканців така робота не була досконалою. На жаль, керівництво країни дуже затягнуло процес законодавчого обґрунтування можливості участі громадян в охороні державного кордону, а без правових підстав така діяльність могла мати негативні наслідки. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” прийнято лише 22 червня 2000 р. Він визначив основні завдання громадських формувань у сфері охорони державного кордону і чітко виписав права їхніх членів, що дало позитивні результати. Так, наприклад, у 2002 р. мешканці прикордоння 9095 раз інформували про протиправну діяльність на державному рубежі, сприяли затриманню 331 порушника кордону та 2044 – прикордонного режиму. Вартість затриманої у 614 випадках контрабанди становила 1 млн. 327 тис. грн.
Загалом на літо 2003 р. в межах контрольованих прикордонних районів діяло більше 780 громадських формувань, в яких нараховувалось 11 тис. чоловік. Також прикордонне відомство надавало велику увагу роботі з молоддю, що дозволило до 2003 р. поновити і заново створити понад 500 клубів юних друзів прикордонників.
Працюючи на безпеку суспільства, прикордонники й самі завжди могли розраховувати на підтримку в критичних ситуаціях, про що і йдеться у підрозділі 5.2. – “Організація шефства над Прикордонними військами України”.
ПВУ на зорі державності опинилися в досить складній ситуації, адже на окремих ділянках облаштуванням кордону потрібно було займатися терміново, як то було у 1992 р. під час придністровського конфлікту. При цьому умови у підрозділів, що їх нагально перекидали для прикриття молдовського кордону, були критичними. Солдатів селили в гаражних боксах, лазнях, застави розташовувалися в приміщеннях лікарень, тракторних станів, шкіл тощо.
У цих випадках військовиків неабияк виручало населення. Їм давали теплі приміщення, вагончики для вартових, діставали ліжка і постільну білизну, варили їжу, передплачували газети й журнали і навіть надавали землю для підсобних господарств. Але якщо на старих кордонах контакти прикордонників з місцевою владою збереглися ще з радянських часів, то на нових органи місцевого самоврядування часто ігнорували потреби прикордонників. З огляду на це Кабінет Міністрів 23 листопада 1995 р. прийняв постанову “Про шефство над Прикордонними військами України”.
На виконання положень постанови органи місцевого самоврядування, підприємства різних форм власності протягом 1995-1999 років у вигляді шефської та спонсорської допомоги надали ПВУ коштів на суму 9,2 млн. грн., безоплатно передали харчових продуктів, паливно-мастильних матеріалів, надали ремонтно-будівельних та інших послуг на суму близько 14 млн. грн.
3 квітня 2000 р. Президент України видав указ “Про вдосконалення організації шефства над Прикордонними військами України”. Це значно пожвавило процес, і вже до кінця 2000 р. було укладено понад 1 тис. угод про шефство, прикордонники отримали різнопланової допомоги на суму близько 5,5 млн. гривень. У порядку шефства з’єднанням, частинам та підрозділам, кораблям і катерам Морської охорони, авіації, навчальним закладам надавалась допомога в забезпеченні продовольством, паливно-мастильними матеріалами, матеріально-технічними засобами, у розв’язанні соціальних проблем військовослужбовців, що не тільки допомогло їм пережити скрутні часи, але й значно підняти рівень боєготовності.
У підрозділі 5.3. “Розвиток міжнародної співпраці й взаємозв’язків” зазначено, що форпостна служба українських прикордонників вимагала постійних контактів з колегами відповідних відомств суміжних держав. З ними проводилася постійна робота з делімітації, демаркації та редемаркації державного кордону, здійснювалися спільні заходи ОСД, створено систему обміну інформацією, організовано підготовку офіцерських кадрів тощо.
Також з’ясовано, що стражі українських рубежів задля вдосконалення своєї діяльності не обмежувалися співпрацею лише з сусідами, а налагоджували контакти й обмінювались досвідом з прикордонниками США, Великобританії, Іспанії, ФРН, Естонії, Грузії, Таджикистану, Туркменістану, Вірменії та інших країн. Окрім двохсторонньої взаємодії, ПВУ брали участь і в колективних заходах. Зокрема, багато питань розглядалось на засіданнях Ради командувачів Прикордонних військ держав-членів СНД, зустрічах керівників Морських/Берегових охорон країн Чорноморського басейну.
Також у цьому підрозділі охарактеризовано участь ПВУ в програмах співробітництва України з НАТО і ЄС, діяльності в рамках ООН, ОБСЄ, ГУУАМ та інших міжнародних організацій з питань забезпечення прикордонного контролю, боротьби з тероризмом і злочинністю, розповсюдження наркотиків тощо.
Особливого значення в досліджуваний період набули питання фінансової та матеріальної допомоги прикордонникам України, потреба в якій була досить суттєвою. Задекларований Україною курс на євроатлантичну інтеграцію переконав західних партнерів у тому, що наша країна може стати надійним партнером, і тому допомога в облаштуванні українських кордонів ставала дедалі дієвішою. Так, наприклад, якщо за програмами і проектами міжнародної технічної допомоги протягом 1992-2000 років ПВУ отримали $1476593, то лише протягом 2002 р. – на суму більше $2 млн. ПВУ надавали допомогу ООН, Рада Європи, ЄС, НАТО, МОМ, уряди США, ФРН, Туреччини, Фонд Ґанса Зайделя та інші.
Таким чином, у найскрутніші часи суспільство не кинуло своїх порубіжників напризволяще. Тісно співпрацюючи з органами влади, місцевого самоврядування, громадськістю України й, передусім, прикордоння, ПВУ зуміли подолати труднощі, а робота керівництва військ у напрямку взаємодії з зарубіжними колегами й країнами, міжнародними організаціями дозволила удосконалити оперативно-службову діяльність з охорони державного кордону.
ВИСНОВКИ
Узагальнюючи викладений матеріал, можна зробити кілька висновків і звернути увагу на деякі аспекти історичного досвіду, які, зважаючи на те, що основні функції Державної прикордонної служби України багато в чому залишаються такими, що й були в її попередника – прикордонних військ, не втратили свого позитивного значення й сьогодні.
Проведений аналіз наукових публікацій свідчить про загалом зародковий стан історіографії окресленої проблеми. Незважаючи на те, що з другої половини 90-х років ХХ ст. постійно зростає інтерес вчених і дослідників різних галузей наукового знання до вивчення питань, які стосуються ПВ України, до цього часу жодного узагальнюючого наукового дослідження з проблеми становлення та розбудови ПВУ в 1991-2003 роках не проведено.
Для дослідження визначеної проблеми є значна джерельна база в основному першопочаткового і реального рівнів, тому можна стверджувати про її автентичність, вірогідність і достатній ступінь репрезентативності.
Протягом всього часу ПВУ були активним, постійно діючим суб’єктом системи забезпечення національної безпеки, в межах своїх повноважень здійснюючи значний обсяг передбачених національним законодавством заходів як на державному кордоні, так і в усій державі й за її межами.
Аналіз генезису Прикордонних військ України дозволив виділити такі його основні етапи:
перший (кінець серпня 1991 – 1993 рр.) – етап утворення і становлення. Він включав: вирішення нагальних проблем, пов’язаних зі створенням українських ПВ; напрацювання нормативно-правової бази їх функціонування; організацію системи комплектування і підготовки кадрів; формування організаційно-штатної структури; виставлення військ по всьому кордону державної території; формування, розгортання нових об’єднань, з’єднань і частин, організація ними прикордонного контролю на кордоні з Молдовою, Російською Федерацією, Білоруссю; нарощення зусиль з охорони морської ділянки; розвиток авіації тощо;
другий (1994-1999 рр.) – етап розбудови. На цьому етапі було виконано завдання, які передбачалися довгостроковою Комплексною програмою розбудови державного кордону України; удосконалено законодавство про державний кордон і його договірно-правове оформлення; сформувано і затверджено ідеологію охорони державного кордону та Прикордонних військ; розширено мережу пунктів пропуску; розбудовано ПВУ – удосконалено систему управління, структуру, оперативно-службову діяльність, матеріально-технічне забезпечення військ тощо;
третій (2000 – липень 2003 р.) – етап реформування. Він включав: подальшу розбудову державного кордону, прикордонних структур та вдосконалення їхньої оперативно-службової діяльності; переосмислення підходів до організації системи охорони державного кордону; пошуки створення оптимальної структури органів управління та охорони кордону; опрацювання нової моделі охорони кордону; здійснення заходів з реформування і реорганізації Прикордонних військ в правоохоронний орган спеціального призначення – Державну прикордонну службу України.
Оперативно-службова діяльність військ на кожній з ділянок державного рубежу мала свої специфічні особливості. Вони залежали від ряду об’єктивних і суб’єктивних факторів, пов’язаних передусім з формуванням української держави і, відповідно, її кордонів, з природно-кліматичними особливостями місцевості тощо. Все це мало значний вплив на форми і методи, що їх застосовували прикордонники при організації охорони кордонів. Разом з тим 1992-2003 роки в історії розвитку всіх регіональних управлінь ПВ України були часом створення, розбудови, постійного пошуку й запровадження ефективних схем і підходів до організації охорони кордону в сучасних умовах.
У середині та другій половині 90-х років ПВУ пережили кризову ситуацію, пов’язану з надзвичайно низьким рівнем фінансового і, як наслідок, матеріально-технічного та інших видів забезпечення, що призвело до часткового зниження рівня якості охорони кордону.
Державний кордон є одним з найбільш специфічних у правовому відношенні й найбільш криміногенних місць в державному організмі. Проте протягом досліджуваного періоду так і не було завершено договірно-правове оформлення державного кордону, повільно створювалась законодавча база, що спричиняло значні труднощі у проведенні заходів щодо протидії порушникам кордону.
Одним з найважливіших напрямків оперативно-службової діяльності ПВ України було здійснення прикордонного контролю на шляхах міжнародних сполучень. Незважаючи на значні труднощі, в цьому напрямку проведено значну роботу: з 52 у 1991 р. до 214 у 2003 р. зросла кількість пунктів пропуску, протягом досліджуваного періоду контролерський склад ПВУ пропустив через кордон України 700,12 млн. чоловік і 134,82 млн. одиниць транспортних засобів. Отже, підрозділи прикордонного контролю в основному виконали свої завдання з охорони державного кордону, постійно підтримували достатній рівень боєготовності.
Протягом 1991-2003 років частини та з’єднання Морської охорони сформувались у цілісний військовий механізм, що забезпечував виконання основних завдань з охорони державного кордону. У них підтримувався достатній рівень технічного забезпечення, створено дієву систему управління, проведення оперативно-службової діяльності.
У другій половині 90-х років авіація ПВУ пережила значні труднощі, що призвело до значного зниження рівня виконання оперативно-службових завдань. Але в можливих обсягах авіатори все ж виконували завдання щодо охорони кордону, постійно підтримували боєготовність. Проте, необхідно зазначити, що якщо найближчим часом не буде вирішено питання поновлення парку літальних апаратів, то ті, які є, вичерпають свій ресурс і українські кордони не буде чим охороняти з повітря.
Що стосується кінологічної служби, то необхідно зазначити, що Прикордонники України, збагачуючи традиції своїх попередників та враховуючи унікальні властивості службових собак, продовжили практику їхнього використання в охороні державного кордону. За означений період у військах створили добре налагоджену систему підготовки кадрів, відповідні умови для вирощування і дресирування собак. Але застаріла система застосування кінологічної служби, що збереглася практично незмінною з радянських часів, та ряд інших проблем призвели до того, що рівень коефіцієнта її корисної дії був досить низьким. Це свідчить про те, що на часі проведення досить серйозного пошуку місця інструктора зі службовим собакою в системі сил та засобів прикордонної служби.
Активний пошук нових форм ОСД сприяв створенню у 1999 р. підрозділів ПВУ для виконання спеціальних завдань. Аналіз результатів їхнього застосування показав значне підвищення рівня ефективності охорони кордону, тому вони заслужено зайняли гідне місце в загальній структурі військ, стали одним з основних елементів, на основі яких, власне, і вибудовувалась у подальшому нова модель охорони кордону.
Питанням кадрової роботи та комплектування військ керівництво відомства надавало особливу увагу, адже для успішного виконання поставлених завдань виняткове значення має підбір і підготовка професійних, патріотично налаштованих та морально стійких кадрів. Крім того, в ПВУ створили чітку систему професійної підготовки, в якій не було упущено жодної з категорій військовослужбовців і службовців, що давало змогу постійно підвищувати їхній професійний рівень.
У ПВУ також створили дієздатну систему наукової та науково-організаційної діяльності, яка передбачала науково-творче вирішення завдань, що стояли перед військами, наукове забезпечення їхньої ОСД.
Кризові явища, що вразили Україну на початку 1990-х років, призвели до кризи й у співпраці вартових державного кордону з місцевими мешканцями. Але напружена робота у цьому напрямку прикордонників, усвідомлення значною кількістю українських громадян необхідності їхньої участі в захисті державних рубежів сприяли помітному пожвавленню взаємодії ПВУ і населення прикордоння, що, безперечно, сприяло підвищенню ефективності охорони кордону.
Труднощі, які виникали протягом 1991-2003 рр., прикордонники значною мірою зуміли подолати при активній підтримці трудових колективів підприємств, організацій, установ різної форми власності та приватних осіб і громадських організацій. Шефство, спонсорство і благодійна допомога громадян стали одним з вагомих джерел поповнення бюджету й матеріальних ресурсів і допомогли прикордонникам постійно підтримувати боєготовність.
Розвиток міжнародної співпраці дав можливість ПВУ значно розбудувати прикордонну інфраструктуру і зробити більш ефективною протидію порушникам законодавства про державний кордон. У співробітництві з колегами-прикордонниками суміжних та інших країн, міжнародними організаціями було зміцнено державні кордони, розвинуто і вдосконалено правову базу, напрацьовано низку спільних заходів, розбудовано прикордонні структури і поліпшено їхнє матеріально-технічне забезпечення.
Враховуючи те, що глобалізація проблем прикордоння передбачає тільки один напрямок їхнього ефективного вирішення – активний розвиток міжнародних відносин, можна стверджувати, що діяльність, спрямована на входження у євроатлантичні структури, повинна залишатись основою міжнародних відносин українських прикордонників. Без сумніву, тільки цей шлях забезпечить можливість входження в єдину систему безпеки.
Аналіз ситуації, що складалась на державному кордоні протягом окресленого періоду, свідчить, що найбільш проблемні порушення законодавства України з прикордонних питань пов’язані з незаконною міграцією, злочинністю і тероризмом, контрабандним провезенням товарів та вантажів, наркотичних речовин, зброї, набоїв, вибухівки тощо. ПВУ досить вчасно реагували на загострення оперативної обстановки і достатньо ефективно протидіяли порушникам, про що свідчать результати їхньої оперативно-службової діяльності. Загалом протягом вересня 1991 – липня 2003 рр. війська затримали 198695 порушників кордону, серед яких було 90545 незаконних мігрантів, і вилучили 23066,19 кг наркотичних речовин, 18384 одиниці зброї, 2802818 штук боєприпасів, 276 кг вибухових речовин, контрабандних товарів на суму близько 183,53 млн. гривень тощо.
Поступ України в напрямку до євроатлантичних структур зумовив необхідність проведення низки змін у прикордонних військах і, зрештою, їхнє реформування в прикордонну службу. Можна вважати, що ПВУ досить успішно виконали роль перехідного етапу між усталеною моделлю охорони кордону, створеною радянськими прикордонниками, і сучасною. Таким чином не було зламано механізм, не втрачено спадковості, традицій (що не є порожнім звуком, адже в СРСР, навіть якщо враховувати всі її недоліки, було створено надзвичайно досконалу систему охорони кордону), і цим самим забезпечено поступальний перехід від однієї до іншої системи.
Загалом у досліджуваний період українські прикордонники продемонстрували свою здатність до стійкості в скрутному політичному й економічному становищі, вірність Батьківщині й конституційному обов’язку. Вони зуміли зберегти прикордонний інститут і, більше того, розвинути його у дієздатну систему, спроможну виконувати всі передбачені державні завдання.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
Монографії, навчальні посібники
1. Кабачинський М.І. Історія кордонів та Прикордонних військ України: Монографія. – Хмельницький: Видавництво Хмельницької міської друкарні, 2000. – 216 с.
2. Кабачинський М.І. Історія охорони кордонів України: Монографія. – Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, 2005. – 355 с.
3. Кабачинський М.І. На варті рубежів Батьківщини: Прикордонні війська України в 1991-2003 роках. Монографія. – Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, 2006. – 564 с.
4. Воєнно-політичні та соціально-економічні проблеми державного і військового управління: Навчальний посібник / Кабачинський М.І., Довбеус В.Т., Казьмірчук С.М., Кудінов Ю.В., Фоміна Г.Ю. – Хмельницький: Видавництво національної академії ДПСУ, 2004. – 212 с.
Статті за темою дисертації опубліковані у фахових виданнях
5. Кабачинський М.І. Становлення та розвиток наукової роботи в Прикордонних військах України / Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Зелена Буковина, 2004. – Т. 7. – С. 84-89.
6. Кабачинський М.І. Шефство над Прикордонними військами України у 1991-2003 роках // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. Вип. 9 / Гол. ред. Ю.І. Терещенко. – К.: Вид. Центр КНЛУ, 2004. – С. 80-90.
7. Кабачинський М.І. Окремі аспекти міжнародного співробітництва Прикордонних військ України з питань протидії міжнародній міграції (1991-2003 роки) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім В. Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 1. – С. 310-314.
8. Кабачинський М.І. Охорона державного кордону авіацією Прикордонних військ України (1991-2003 роки) / Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. Вип. 8. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – С. 359-369.
9. Кабачинський М.І. Протидія міжнародному тероризму на державному кордоні України (1991-2003 роки) / Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Випуск 32. – К.: Інститут історії України. НАН України, 2005. – С. 467-477.
10. Кабачинський М.І. Реформування Прикордонних військ – європейський вибір України / Сторінки історії: Збірник наукових праць / Відп. ред. Н.Ф. Гнатюк. – К.: ІВЦ “Вид-во Політехніка”, 2005. – Вип. 21. – С. 71-80.
11. Кабачинський М.І. Становлення та розбудова системи матеріально-технічного забезпечення Прикордонних військ України (1991-2003 роки) / Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – Т. 14. – С. 338-350.
13. Кабачинський М.І. Кінологічна служба в Прикордонних військах України (1991-2003 роки) // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 6. – Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2005. – С. 56-64.
14. Кабачинський М.І. Становлення та розбудова південно-східного державного кордону України в 1992-2003 роках // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 30. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – С. 329-349.
15. Кабачинський М.І. Становлення та розбудова прикордонних структур на північно-західній ділянці державного кордону України в 1991-2003 роках // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. – Вип. 3. / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005.– С. 73-78.
16. Кабачинський М.І. Прикордонні операції як засіб посилення охорони державного кордону в 1991-2003 роках // Питання історії України: Збірник наукових статей. Т. 8. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – С. 178-184.
17. Кабачинський М.І. Охорона державного кордону Прикордонними військами України на шляхах міжнародних сполучень у 1991-2003 роках // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2005. – Вип. 9. Частина 3. – С. 340-356.
18. Кабачинський М.І. Становлення та розбудова регіональних структур Прикордонних військ України (1991-2003 роки) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей / Відп. ред. В.М. Даниленко. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Вип. 9. – С. 420-431.
19. Кабачинський М.І. Досвід охорони морських та річкових ділянок державного кордону Морською охороною ПВУ (1991-2003 рр.) // Військово-науковий вісник. Вип. 8. – Львів: ЛВІ, 2006. – С. 138-150.
20. Кабачинський М.І. Охорона кордонів України: Історіографічний огляд // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – Т. 15. – С. 291-305.
21. Кабачинський М.І. Становлення та розбудова прикордонних структур на південній ділянці державного кордону України в 1992-2003 роках // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 10. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. – Вінниця, 2006. – С. 189-194.
22. Кабачинський М.І. Мобільні підрозділи прикордонних військ України на охороні державного кордону (1991-2003 роки) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – Вип. 2. – С. 88-93.
23. Кабачинський М.І. Утворення і становлення Прикордонних військ України (1991-1993 роки) // Український історичний збірник / Головний редактор Т. Чухліб; заступник головного редактора А. Блануца. – Вип. 9. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – С. 282-293.
24. Кабачинський М.І. До питання про джерельну базу дослідження історії Прикордонних військ України // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Т. 14. – Київ-Хмельницький: ЦНІ, 2006. – С. 380-405.
25. Кабачинський М.І. Прикордонні війська України у протидії контрабандній діяльності (1991-2003 роки) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Т. 16. – С. 166-174.
Публікації, які додатково відображають результати
дисертаційного дослідження
Статті у фахових виданнях
26. Кабачинський М.І. Охорона кордонів Київської та Галицько-Волинської Русі // Наукові праці Кам’янець-подільського державного педагогічного університету: історичні науки. – Кам’янець-Подільський– Коломия: Видавничо-поліграфічне тов-во “Вік”, 2000. – Т.4 (6). – С. 212-222.
27. Кабачинський М.І. Особливості організації прикордонної варти на землях України в кінці XVIII – на початку ХХ століття // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Т. 8. Ч. 1-2. – Київ-Хмельницький: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2002. – Ч. 1. – С. 98-113.
28. Кабачинський М.І. Прикордонники в боях з загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – Вип. 6. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2002. – С. 111-114.
29. Кабачинський М.І. Зміни кордонів України та особливості їх охорони у 1939-1941 роках // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2003. – Вип. 7. Частина І. – С. 157-165.
30. Кабачинський М.І. Окремий корпус прикордонної стражі на Українських кордонах / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Вип. 229-230. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 67-72.
31. Кабачинський М.І. Окремий корпус прикордонної стражі напередодні Першої світової війни / Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль, 2004. – Вип. 2. – С. 52-57.
32. Кабачинський М.І. Українська ландміліція / Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки. Випуск 66. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, 2005. – С. 159-163.
33. Кабачинський М.І. Козацтво на охороні кордонів України // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 9. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. – Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, 2005. – С. 13-19.
34. Кабачинський М.І. Олександр Дмитрович Свиньїн – перший командир Окремого корпусу прикордонної стражі // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 2. – С. 72-77.
35. Кабачинський М.І. Прикордонники України в Другій світовій війні // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки. Випуск 77. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. – С. 62-73.
Статті в інших наукових журналах і збірниках наукових праць
36. Кабачинський М.І., Іщенко Д.В. Захисні споруди та їх використання у справі охорони земель східних слов’ян та Київської Русі. // Прикордонні війська України: історія і сучасність. – Хмельницький: АПВУ, 1997. – С. 18-32.
37. Кабачинський М.І., Грязнов І.О. Виховання військовослужбовців-віруючих, представників різноманітних конфесій // Збірник наукових праць № 10. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2000. – С. 194-199.
38. Кабачинський М.І. Прикордонники України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) // Прикордонні війська України: історія і сучасність. – Вид. друге. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. – С. 72-84.
39. Кабачинський М.І., Костяк С.С. Державний кордон України та особливості його охорони у 1944-1991 роках. // Прикордонні війська України: історія і сучасність. – Вид. друге. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. – С. 85-111.
40. Кабачинський М.І. Перші прикордонники // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Прикордонних військ”. – 2002. – № 1. – С. 37-39.
41. Кабачинський М.І. Кордони та прикордонні споруди і системи середньовічних українських держав Київської Русі та Галицько-Волинського князівства // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Прикордонних військ”. – 2002. – № 2. – С. 47-50.
42. Кабачинський М.І. Пpикоpдонники Київської Русі та Галицько-Волинського князівства // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Прикордонних військ”. – 2003. – № 1. – С. 47-49.
43. Кабачинський М.І. Кордони та етнічні території України в епоху пізнього середньовіччя // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Державної прикордонної служби”. – 2003. – № 3. – С. 48-51.
44. Кабачинський М.І. Боярський приговор пpо станичну i сторожову службу // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Державної прикордонної служби”. – 2004. – № 4. – С. 55-58.
45. Кабачинський М.І. Охорона Південно-Східного кордону України: ретроспекція // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Державної прикордонної служби”. – 2005. – № 3. – С. 53-56.
46. Кабачинський М.І. Становлення структур прикордонних військ СРСР в Україні // Науково-практичний альманах “Науковий вісник Державної прикордонної служби”. – 2006. – № 1. – С. 20-24.
47. Кабачинський М.І., Грязнов І.О. Моральне виховання воїнів у історичному контексті // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, – 2006. – № 1. – С. 87-91.
Матеріали і тези наукових конференцій
48. Кабачинський М.І. Охорона українських кордонів в епоху Київської Русі: історіографічний огляд // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. Т. 7. (9) / Матеріали міжнародної наукової конференції, 25-26 жовтня 2001 р. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2001. – С. 222-229.
49. Кабачинський М.І. Охорона кордонів запорозьким та слободським козацтвом // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наук. статей. – Вип. 12. – Київ: ХІК, Часи козацькі, 2003. – С. 167-172.
50. Кабачинський М.І. Українське козацтво на охороні кордонів російської держави // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наук. статей. – Вип. 13. – Київ: ХІК, Часи козацькі, 2004. – С. 247-252.
51. Кабачинський М.І. Прикордонники Поділля на охороні кордонів України (1920-1924 рр.) // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції / Ред. кол.: Завальнюк О.М., Баженов Л.В., Винокур І.С. та ін. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С. 314-325.
52. Кабачинський М.І. Культурно-освітній розвиток українського козацтва // Збірник наукових праць № 17. Частина ІІ. – Хмельницький: Видавництво Національної академії ПВУ, 2001. – С. 72-77.
53. Кабачинський М.І. Моральне виховання в Окремому корпусі прикордонної стражі. Збірник наукових праць № 30. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2004. – С. 100-102.
54. Кабачинський М.І. Розвиток службового собаківництва в Прикордонних військах України (1991-2003 роки) // Роль фахівців кінологічної служби ДПСУ в підвищенні ефективності протидії незаконній міграції, обігу наркотичних та вибухових речовин на державному кордоні України. – Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПСУ, 2006. – С. 13-17.
55. Кабачинський М.І. Використання досвіду співпраці з правоохоронними органами в охороні державного кордону на шляхах міжнародних сполучень // Основні шляхи підвищення рівня професійної підготовки майбутніх офіцерів прикордонного контролю у світлі вимог закону України “Про Державну прикордонну службу України”. – Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПСУ, 2006. – С. 28-31.
56. Кабачинський М.І. Прикордонні війська України у протидії незаконній міграції (1991-2003 рр.) // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції. У 2-х томах. Том 1: Краєзнавство. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – С. 328-336.
АНОТАЦІЇ
Кабачинський М.І. Становлення та розбудова Прикордонних військ України в 1991-2003 роках: історичний аспект. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці, 2006.
У дисертації здійснено комплексний аналіз історії формування й розвитку Прикордонних військ України протягом 1991-2003 років. Зокрема, досліджено основні етапи процесу їх становлення і розбудови. Проаналізовано розвиток прикордонної служби як складової системи забезпечення національної безпеки. Встановлено особливості діяльності прикордонників на різних ділянках державного кордону. Охарактеризовано діяльність військ щодо протидії порушенням законодавства з прикордонних питань. Простежено розбудову окремих напрямів їхньої оперативно-службової діяльності та проаналізовано різні аспекти міжнародної співпраці й взаємозв’язків з державними органами й організаціями та з громадськістю прикордоння. Узагальнено результати оперативно-службової діяльності.
З’ясовано, що у досліджуваний період українські прикордонники продемонстрували свою здатність до стійкості в скрутному політичному й економічному становищі, вірність Батьківщині й конституційному обов’язку. Вони зуміли зберегти прикордонний інститут і розвинути його у дієздатну систему, спроможну виконувати всі передбачені державні завдання.
Ключові слова: Прикордонні війська України, державний кордон, прикордонники, оперативно-службова діяльність, національна безпека, порушення законодавства з прикордонних питань, громадськість прикордоння.
Кабачинский Н.И. Становление и развитие Пограничных войск Украины в 1991-2003 годах: исторический аспект. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, г. Черновцы, 2006.
В диссертации осуществлен комплексный анализ истории формирования и развития Пограничных войск Украины на протяжении 1991-2003 годов.
Анализ научных публикаций засвидетельствовал, что несмотря на то, что со второй половины 90-х годов ХХ ст. происходит постоянный рост интереса ученых и исследователей разных отраслей к изучению вопросов, касающихся охраны государственной границы Украины, в целом историография исследуемой проблемы находится на начальной стадии развития.
Для написания диссертации привлечен значительный круг документальных материалов в основном первоначального и реального уровней, а, ввиду этого, можно утверждать их подлинность, достоверность и достаточную степень репрезентативности.
Анализ генезиса Пограничных войск Украины позволил выделить такие его основные этапы: первый (конец августа 1991 – 1993 гг.) – этап создания и становления, второй (1994-1999 гг.) – этап развития, третий (2000 – июль 2003 г.) – этап реформирования. Проведено исследование основных этапов процесса становления и развития войск.
Выявлено, что на протяжении всего времени своего существования Пограничные войска Украины были активно действующим субъектом системы обеспечения национальной безопасности, в пределах своих полномочий осуществляя значительный объем предусмотренных национальным законодательством мероприятий.
Оперативно-служебная деятельность войск на каждом из участков государственного рубежа имела свои специфические особенности. Они зависели от ряда объективных и субъективных факторов, связанных прежде всего с формированием украинского государства и, соответственно, его границ, с природно-климатическими особенностями местности и тому подобное. Все это имело значительное влияние на формы и методы, которые использовались пограничниками при организации охраны границ. Вместе с тем 1992-2003 годы в истории развития всех региональных управлений Пограничных войск были временем создания, развития, постоянного поиска и внедрения эффективных схем и подходов к организации охраны государственной границы в современных условиях. Для научного обеспечения оперативно-служебной деятельности войск, творческого решения заданий, которые стояли перед ними, и надежной охраны государственной границы была создана дееспособная система научной и научно-организационной деятельности.
Анализ ситуации, которая складывалась на государственной границе Украины на протяжении исследуемого периода, свидетельствует, что наиболее проблемные нарушения законодательства Украины по пограничным вопросам связаны с преступностью, незаконной миграцией, контрабандным провозом товаров и грузов, наркотических веществ, оружия, взрывчатки. Пограничники своевременно реагировали на обострение оперативной обстановки и достаточно эффективно противодействовали нарушителям.
Исследование развития отдельных направлений оперативно-служебной деятельности Пограничных войск Украины указывает на то, что они осуществляли: пограничный контроль на путях международных сообщений подразделениями пограничного контроля, охрану государственной границы и исключительной (морской) экономической зоны Морской охраной и авиацией, использование для выполнения заданий по охране государственной границы служебных собак. Активный поиск новых форм оперативно-служебной деятельности привел к созданию в 1999 г. подразделений для выполнения специальных заданий, анализ результатов применения которых показал значительное повышение (в 2,4 раза выше, чем у линейных частей) уровня эффективности охраны границы.
Кризисные явления, которые поразили Украину в начале 1990-х годов, привели к кризису и в сотрудничестве часовых государственной границы с общественностью приграничья. Но напряженная работа в данном направлении пограничников, осознание значительным количеством украинских граждан необходимости их участия в защите государственных рубежей со временем привели к заметному оживлению взаимодействия пограничников и местного населения, что, бесспорно, способствовало повышению эффективности охраны границы.
Значительно усовершенствовать пограничную инфраструктуру и сделать более эффективным противодействие нарушителям законодательства о государственной границе помогло также развитие международного сотрудничества. Вместе с коллегами-пограничниками и руководством смежных и других стран, международными организациями была укреплена государственная граница, усовершенствована правовая база, проведено ряд общих мероприятий, перестроены пограничные структуры и улучшено их материально-техническое обеспечение.
В результате проведенных в диссертации исследований доказано, что в исследуемый период украинские пограничники продемонстрировали свою способность к стойкости в трудном политическом и экономическом положении, верность Родине и конституционному долгу. Они сумели сберечь пограничный институт и развить его в дееспособную систему, способную выполнять все предусмотренные государственные задания.
Ключевые слова: Пограничные войска Украины, государственная граница, пограничники, оперативно-служебная деятельность, национальная безопасность, нарушение законодательства по пограничным вопросам, общественность приграничья.
Kabachynskiy M.I. Formation and developing of the Border Guard Troops of Ukraine in 1991-2003: historic aspect. – Manuscript.
Thesis for a Doctor's degree of Doctor of History in speciality 07.00.01 – History of Ukraine – Chernivsti National University named after Yuriy Fedkovych, Chernivsti, 2006.
The thesis gives complex considerations to the matter of formation and development of the Border Guard Troops of Ukraine during the period of 1991-2003. For instance, the major stages of the process of forming and developing the troops were investigated. We have also analysed the development of service-operation activity of the border guards as a part of the system providing national security of Ukraine. The peculiarities of service-operation activity of the troops on the different sectors of the state border are fixed. The activity of the Border Guard Troops in the matter of counteraction against breaking the legislation concerning the border issues was characterised. We have traced the development of the separate directions of the Border Guard Troops' service-operation activity and analysed different aspects of the international cooperation and correlation with the state authority and organizations and with the border communities. The results of service-operation activity were generalized.
We found out that in the period, we were discovering, the Ukrainian border guards had demonstrated their resistance in the troublesome political and economical situation, the devotion to their Motherland and constitutional duty. They managed to preserve the border guard institution and to develop it into able to function system, capable of carrying out all state provided objectives.
Key words: the Border Guard Troops of Ukraine, state border, border guards, service-operation activity, national security, breaking the legislation, border issues, border communities.