позитивне об~єктивне кримінальне право як галузь законодавства виявом якої є Кримінальний кодекс Україн
Работа добавлена на сайт samzan.net:
римінальне право
79. Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України;
2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав.
Позитивне право України має такі характерні ознаки:
1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України;
2) воно знаходить свій вияв у законах;
3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони.
. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.
Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню.
80 кримінальне право україни загальна характеристика
Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Основними концептуальними положеннями КК є:
1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;
2) закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.
3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права «немає злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;
4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, — єдина підстава кримінальної відповідальності;
5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;
6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;
7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін,);
8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого, істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960р.;
9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).
10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;
11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);
12) включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом’якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;
13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін,). І таке положення с природним, тому що наступність у праві, й тому числі кримінальному, — найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;
14) КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, ЇЇ конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров’я населення, громадського порядку і моральності, авторитет)’ органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.
Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати такс відставання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел.
- поняття ознаки, види складу злочину.
Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне.
У кожному складі злочину прийнято вирізняти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх називають об'єктивними ознаками складу) і суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки складу).
Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі законодавцем найбільш повно закріплюються ознаки об'єктивної сторони. Це викликано тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим
Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин у його спрямованості на заподіяння шкоди у сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються законом. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину.
Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, тобто зміни в суспільному середовищі, до яких призводить вчинення злочину. Такими ознаками є: дія або бездіяльність (обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину), злочинні наслідки діяння, причиновий зв'язок між діянням та злочинними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину.
Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність". До обов'язкових ознак суб'єкта належать: фізична особа, вік особи, осудність; до факультативних: спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт): громадянство, стать та ін.
Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку. До обов'язкових ознак належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.
Склади злочинів поділяються за ступенем суспільної небезпечності на: основний; кваліфікований склад злочину; особливо кваліфікований склад злочину; склад злочину з пом'якшуючими обставинами.
За характером структури вони можуть бути поділені на прості та складні.
За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом, злочини з формально-матеріальним складом і злочини з усіченим складом.
82. Субєкт об’єкт, суб’єктивна і об’єктивна сторона як елемент складу злочення
1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є;
а) важливість та цінність суспільних відносин, постав лених під охорону кримінального закону;
б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, вразливість об'єкта;
в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.
Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.
2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які харак теризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення зло чину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Таки ми ознаками є:
а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температу ри, фізіологічних процесів і т. ін.;
б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юри дичних обов'язків;
в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються криміналь ним законом;
г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і ти ми злочинними наслідками, які настали;
д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.
Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.
3. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;
б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповіда льність:
- загальна дієздатність - з 16 років;
- виключна дієздатність - з 14 років;
в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оціню вати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або ке рувати ними;
г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):
- громадянство;- посадова особа;- військовослужбовець;- фах;- особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;- працівник транспорту;- член виборчої комісії;
- родинні відносини (батьки, діти).Ознаки, зазначені у пунктах а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.
84. Неохідна оборона крайня необхідність неосудність.
Згідно зі ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Від необхідної оборони слід відрізняти уявну оборону (ст. 37 КК України). Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
85. Поняття співучасті у злочині.
Злочин може бути скоєно як однією особою, так і декількома, що діють
в співучасті. Інститут співучасті дає можливість вирішити питання: кола
осіб, які можуть і повинні нести відповідальність за спільно скоєний
злочин, а також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб;
співставлення суспільної небезпеки винних з врахуванням характеру і ступеня
участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців,
Співучасть в злочині розглядається як особлива Форма скоєння злочину,
що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної
небезпеки. Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного і того ж
злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при
попередній змові про злочинну діяльність, не тільки можуть полегшити
скоєння злочину, але й дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду
суспільний підноси нам, забезпечити більшу латентність /скритність/ злочину
і містять небезпеку для злочинця бути відкритим і покараним.[1]
Підвищена небезпека злочинної діяльності при співучасті особливо
проявляється, коли йде мова про злочини скоєні неповнолітніми.
Вперше в кримінальному законі визначення поняття співучасті було
дано в Основах кримінального законодавства СРСР і нині відображається в ч.1
ст.19 КК України: Співучастю визначається - спільна участь двох або більшеосіб у вчиненні злочину. Співучасть у злочині, в більш повному їїрозумінні, - це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні
одного і того самого злочину.
В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визначається
найбільш небезпечною нормою злочинної діяльності або виділяється в
самостійний кваліфікований склад злочину.
ст. 41 КК/ обставиною,, ще обтяжує відповідальність.
При оцінці впливу співучасті на ступінь небезпеки злочину
необхідно враховувати, що спільність дій співучасників в ряді випадків
підвищує його суспільну небезпеку. Разом з тим співучасть неоднорідна за
шкідливістю складників її дії і за небезпекою особливості співучасників.
Серед них зустрічаються активні організатори і підмовники, а частіше -
пасивні суб"єкти втягнуті в злочин через недостатню свідомість[3].
Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома
і більше особами, що має вищий ступінь суспільної небезпеки.
86. Організатор виконавець підбурювач пособник.
Організатором є особа (ч. З ст. 27 КК України):
1) яка організувала вчинення злочину: залучення до вчинення, об'єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів або лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація може відбуватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо;
4) що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Дії щодо забезпечення фінансування діяльності стійкого злочинного об'єднання можуть полягати як в організації винним постачання учасникам цих об'єднань фінансів іншими особами, так й у здійсненні такого постачання ним безпосередньо. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись як на забезпечення злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (придбавання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренди приміщення, видачу коштів членам таких об'єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної діяльності, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам тощо);
5) що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Підбурювачем вважається особа, що умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочин (ч. 4 ст. 27 КК України). Тож підбурювач - це особа, що викликала у виконавця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.
З об ' єктивної сторонисаме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причиновий зв'язок із тим злочином, який буде вчинений виконавцем. У цьому полягає спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками.
Із суб ' єктивної сторонипідбурювач має прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину - не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).
Невдале підбурювання стається, коли можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. Наприклад, підбурювач умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак виконавець відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б тому, що боїться викриття та можливого покарання.
Пособником визнається особа, що порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України).
Що має на увазі закон, говорячи про те, що особа сприяла вчиненню злочину? Ці слова закону означають, що пособник зміцнює своїми діями чи бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників щодо вчинення злочину. Пособник не спричиняє своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), вона (ця рішучість) вже існує незалежно від пособника, він (пособник) лише зміцнює таку рішучість.
З об ' єктивної сторониспільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причиновий зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.
PAGE 8
2. Государственный и муниципальный земельный контроль
3. Понятие условное осуждение и его юридическая природа
4. Взаимодействие тел
5. політологія походить від двох грецьких слів-
6. III тис. до н.е. I~ІІ ст.html
7. Права и свободы человека и гражданина
8. пособие по безработице; в заработная плата рабочего полученная за работу в другой стране; г доходы иностран
9. Битва при Азенкуре 25 октября 1415 года
10. Философии для всех специальностей
11. Плакаты, как вид наружной рекламы
12. Euphemisms- history, types nd exmples
13. .За походженням ~ офіційний документ за місцем виникнення ~ зовнішній за спрямуванням ~ господарськодогов
14. 00 хбр 14 сентября 2013 года
15. Контрольная работа 2 ldquo;ФУНКЦИИ НЕСКОЛЬКИХ ПЕРЕМЕННЫХrdquo; ЗАДАНИЕ 1а
16. RmKnot Руководитель - Вернеева Александра Владимировна т
17. Исследование банкротств
18. Особливості Японської системи менеджмент
19. koobru Каннингем Скотт Харрисон Дэвид Магия в вашем доме Домашние обычаи Магия в веден
20. Джон Голсуорси