Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.
Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений:
економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
закономірностями науково-технічного прогресу;
тенденціями демографічного розвитку;
наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);
різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,
ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.
Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи.
Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США— Канада (1988 р.).
Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).
У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).
В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р. — колишній СРСР. На стадії практичної реалізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.
На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.
Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції.
Для створення економічного інтеграційного угруповання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.
Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок:
усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;
стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва,
забезпечення достатнього рівня конкуренції.
Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні:
синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;
створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці;
особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;
узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.
У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку.
Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної безпеки.
Тим часом, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції перебігають у складному переплетінні політичних і соціально-економічних проблем. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення та існування таких проблем, є:націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження,
політико-правові, економічні й соціально-культурні відмінності країн-учасниць; збільшення витрат при реалізації регулюючих функцій на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угруповань та ін.
Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:
динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому;
нерівномірність розвитку і реалізації форм міжнародної економічної інтеграції;
розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;
переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угруповань (економічний регіоналізм);
формування реальних умов світової економічної інтеграції.
Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).