Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
76.Внешние экономические связи Украины
С момента обретения независимости наше государство прилагает значительные усилия для интеграции в мировое сообщество. Украина стала членом ряда международных организаций. Так, членство в Международном валютном фонде, Всемирном банке, Европейском банке реконструкции и развития предоставит Украине возможность получать выгодные кредиты. Вступление Украины в 2008 году во Всемирную торговую поможет ей избегать дискриминации в международной торговле и откроет более широкий доступ к рынкам других стран
Стратегическим направлением внешнеэкономической деятельности является формирование полноценных межгосударственных отношений с главными мировыми центрами (США, ЕС, Япония, Китай). Традиционно важным является сотрудничество Украины с соседями. Так, почти половина экспортно-импортных операций нашего государства приходится на страны СНГ и Балтии
Наибольшей составляющей межгосударственных связей является внешняя торговля товарами. Ее объемы постоянно растут. Так, в 2001 г. экспорт составил 16 264 700 000 долларов, импорт - 15 775 100 000 долларов. В 2002 г. экспорт вырос до 17 957 100 000 долларов, импорт - до 16 976 800 000 долларов. Соответствующие показатели 2003 г. составляют 23 066,8 млн. долларов (экспорт) и 23 020,1 млн. долларов (импорт). А в 2006 году - 38 368 млн долларов и 45 039 млн долларов соответственно.
Начиная с 2004 г. во внешней торговле нашей страны сохраняется отрицательное сальдо (преобладание импорта над экспортом), что негативно сказывается на стабильности национальной финансовой системы.
Кроме торговли товарами и услугами, внешнеэкономические отношения предусматривают кредитно-финансовые отношения, научно-техническое, гуманитарное и военное сотрудничество, миграцию трудовых ресурсов, международный туризм
Учитывая, что экспорт Украина состоит преимущественно из изделий сырьевых, материалоемких отраслей (добывающая промышленность, машиностроение, сельское хозяйство), важной задачей является совершенствование его структуры. Увеличения в экспорте доли высокотехнологического оборудования, машин и оборудования, предоставление услуг, позволит Украине утвердиться в мире как высокоиндустриальных государстве с развитым многоотраслевым сельским хозяйством.
77. Вличние МРТ на формирование межгосударственных связей.
Объективная база Международных экономических отношений - международное разделение труда Оно представляет собой высшую ступень развития общественного территориального разделения труда, опирающуюся на с специализации производства отдельных стран на определенных видах продукции, которыми Эти страны обмениваются Глубина международного разделения труда определяется степенью развития производительных сил общества Его характер и формы обусловливаются производственными отношениями, господствующей в странах-участницахцах.
Международное разделение труда (МРТ) создает объективную основу международного обмена товарами, услугами и знаниями, развития производственного, научно-технического, торгового и иного сотрудничества между всеми странами мира независимо от уровня их экономического развития и характера общественного строя.
Основным побудительным мотивом международного разделения труда для всех стран мира является их стремление к получению экономических выгод. Положительный эффект, получаемый участниками международного разделения труда, достигается за счет различия между национальной и интернациональной стоимостью товаров.
Международное разделение труда обеспечивает странам возможность получения разности между интернациональной и национальной стоимостями экспортируемых товаров и услуг, а также экономии затрат путем отказа от собственного производства товаров и услуг за счет более дешевого импорта.
Внешнеэкономическая сфера мирового хозяйства обладает сложной структурой. На современном этапе она включает международную торговлю, международную специализацию и кооперацию производства, международное движение капитала, международную миграцию рабочей силы и деятельность транснациональных корпораций (ТНК).
78.Механизм ВЭД Украины
Продвижение товаров Украины на рынки ЕС и ЕАСТ проходит с большим трудом в связи с наличием тарифных барьеров, экспортных ограничений, антидемпингового регулирования. В 1995 году по сравнению с 1994 годом Украина увеличила свой экспорт в страны ЕС на 41,1%, а импорт - на 96,6%, что явилось главной причиной роста пассивного сальдо в 5,2 раза. В торговле с этими странами выявилась полная бесперспективность ориентации на экспорт сырья и изделий первичной степени переработки. Структура экспорта Украины будет зависеть от реализации новой экономической программы правительства, ориентированной на развитие современного машиностроения, металлургической, химической промышленности. На рынке ЕС следует взять курс на максимально быстрое адаптирование отечественного производства к экономическим реалиям современного рынка. На вооружение следует взять опыт Японии, Южной Кореи, Тайваня по энергосбережению и умению производить продукцию с минимальными затратами, конкурентно способную на этом региональном рынке. Без этого Украина не сможет успешно интегрироваться в ЕС и мировую хозяйственную систему.
В торговле Украины со странами ЕС видна ее несбалансированность. Если в 1994 году пассивное сальдо по экспортно - импортным операциям наблюдалось только с 4 странами (ФРГ, Франция, Нидерланды, Дания), то в 1995 году к этим странам присоединилось еще 4 государства: Великобритания, Люксембург, Ирландия, Греция, или 2/3 состава стран ЕС. За два года (1994-1995) торговли со странами ЕС Украина потеряла в виде пассивного сальдо $483,4 млн.
В 1995 г. по сравнению с 1994 г. показатели торговли Украины со странами ЕАСТ ухудшились: объем товарооборота сократился на 20,4%, а импорт увеличился на 14,5%, что привило к пассивному сальдо в $40,6 млн. Как известно, страны ЕАСТ с 1 января 1993 года получили от ЕС режим наибольшего благоприятствования в торговле, что создало условия для свободного передвижения между ЕС и ЕАСТ капиталов, товаров, услуг, рабочей силы.
Украина должна учитывать интеграционные процессы в странах Азии, АТР. Там набирает силу такое объединение государств в общий рынок, как АРЕС (Аsia and Pasifics Economics Corporation) в составе 15 государств, созданное в 1989 году. В эту группировку входят страны АСЕАН, НИС и такие развитые страны как Япония, США, Канада, Австрия, Новая Зеландия, а также Китай. Этот региональный рынок самый крупный, с огромными природными богатствами, где проживает около 40% населения земного шара, производится более 50% ВНП мира. Украина на этом рынке делает только первые шаги. В 1995 году товарооборот Украины со странами этого рынка составил $21543,8 млн., в том числе со странами АСЕАН - $318,8 млн., с Китаем - $428,4 млн., с НИС - $210,5 млн. и развитыми индустриальными странами - $1136,8 млн. Импорт Украины составил $580,7 млн. при положительном внешнеторговом сальдо в $993,1 млн.
Чтобы утвердится на этом рынке, Украина должна постоянно стимулировать торговлю со странами АТР. На этом рынке находит сбыт продукция химической промышленности и прежде всего, удобрения, прокат черных металлов, электрооборудование, сварочные аппараты, газовые турбины, транспортные средства, определенные виды продукции АПК. Перспективными товарами на рынке АРЕС могут быть высококачественная продукция машиностроения, судостроения, электроника.
Украина осуществляла торговлю и со странами такого большого рынка как НАФТА, куда входят США, Канада, Мексика. Это рынок высоких технологий. Общий товарооборот Украины со странами НАФТА в 1994-1995 гг. составил $1441,8 млн., в том числе 86,1% приходится на США, 13,6% - на Канаду и только 0,3% на Мексику. Торгово - экономические отношения Украины со странами НАФТА резко отличаются, а с Мексикой находятся в зачаточном состоянии. Украина способна производить товары, которые могли бы находить сбыт в Мексике. Мексика имеет спрос на энергетическое оборудование, продукцию химической промышленности, машиностроения, судостроения.
Иностранные инвестиции начинают играть все более существенную роль в экономике Украины. Если верить официальным данным, то они равны примерно половине объема отечественных капиталовложений из централизованных источников. Окончательные данные за 1996 год пока не опубликованы, но по прогнозам первого заместителя министра внешнеэкономических связей и торговли И.Подолеева, сделанными в июле прошлого года, их общий объем должен достигнуть 1,8-2 млрд. долларов, для Украины начавшей, 1996 год с менее чем 1 млрд., - это значительный успех.
Настораживает большой разрыв в данных, которыми оперируют украинские официальные лица и зарубежные экономисты, в частности эксперты из “Экономист интеллиженс юнит” - аналитического центра при лондонском журнале “Экономист”. По расчетам последних Украина достигнет рубежа в 2 млрд. долларов только к 2000 году, хотя, если исходить из динамики, представленной украинской стороной, это знаменательное событие можно будет отметить осенью года нынешнего. Трудно однозначно сказать в чем тут дело. Рискнем, однако, высказать предположение, что в ряде случаев объявленный и реальный объем инвестиций может сильно отличаться.
Основные формы международных экономических связей - это международная торговля, вывоз капитала и кредитно-финансовые отношения, научно-техническое сотрудничество, международное производственное сотрудничество, предоставление международных услуг и международный туризм.
Международная торговля - одна из форм внешних экономических связей. Она характеризуется тремя главными показателями: 1) оборотом, 2) товарной структурой, 3) географическим распределением.
Активное участие в мировой торговле принимает Украина. В 1998 г. ее торговый оборот составил 27,2 млрд долл.. США, в том числе экспорт -12,6, импорт - 14,6. На страны СНГ и Балтии приходилось 4,4 млрд долларов экспорта и 8200000000 импорта. Важнейшими торговыми партнерами Украины являются Россия, США, Германия, Казахстан, Беларусь, Италия, Польша, Турция. Украина должна стремиться к повышению в экспорте удельного веса машин и оборудования, товаров длительного использования повышенной трудоемкости.
Отток наличной валюты из банковской системы, вызванный в основном ее нетто-покупкой населением. Но этот показатель в последнее время также показывает, что все не столь критично: за семь месяцев 2013 года движение валюты из банков уменьшился на 36% по сравнению с аналогичным периодом прошлого года.
Украина находится на девятом месте, существенно уступая Аргентине (восьмое место, $399 млрд.). За 21 год независимости из Украины было выведено $167 млрд. Замыкает топ-10 Казахстан с суммой $138 млрд.
Заявленная сумма выведенных из Украины средств превышает объем валового внутреннего продукта за 2011 год ($165,2 млрд.), кроме того, она более чем вдвое больше объема государственного долга на конец июня - $60 млрд.
Среди стран мира по количеству международных прибытий отличаются Франция, Испания, США, Китай,Италия. Украина занимает восьмое место, обойдя Турцию и Мексику, удостоверяющий растущий интерес в мире к молодого государства Центрально-Восточной Европы. Большинство из числа десятку лидеров по количеству международных прибытий - европейские страны (шесть из десяти).
Лидерами по доходам от развития международного туризма остались те же страны. Однако восьмое идевятое места заняли Австралия и Австрия, которых не было в десятку лидеров по количеству международных прибытий.
Правда, по поступлениям от развития международного туризма первое место надежно удерживают США,значительно опередив Испанию и Францию. Украина, по доходам от развития международного туризма,занимает 18-е место среди 20-ти самых европейских стран, оставив позади только Болгарию и Венгрию.Время Украина постепенно увеличивает объемы посещений международными туристами, а государственные учреждения начинают осознавать его значение для молодой украинской экономики.
Количество иностранных граждан, посетивших Украину, постоянно растет. Если в 2000 г. их насчитывалось 6431 тыс. человек, то в 2008 г. - уже 25 449, то есть количество возросло в 3,6 раза.
Одновременно количество иностранных туристов, обслуженных украинскими субъектами туристической деятельности, в 2000 2008 pp., Равнялась соответственно 378 и 373 тыс. человек.
Немалыми являются потоки украинских граждан за пределы своего государства (рис. 5.3) в. В 2008 г. они составляли 15 499 тыс. человек. Граждан Украины, которые выезжали за пределы страны с туристической целью, в 2008 г. насчитывалось 336 тыс. человек.
Итак, данные свидетельствуют, что туристические заведения Украины имеют большие резервы по возможному обслуживанию иностранных граждан, прибывающих на территорию нашего государства, но не обслуживаются туристическими фирмами, и украинское общество, самостоятельно выезжают за пределы своего государства, не пользуясь отечественными туристическими услугами.
80.Проблемы и решения ВЭд Украины
внешнеэкономическая деятельность государства складывается из совокупности предприятий, занимающихся внешнеэкономической деятельностью. Основной целью ВЭД государства является ее регулирование. Основным видом внешнеэкономической деятельности в Украине является внешняя торговля.
В соответствии с фактами видно, что ситуация во внешнеэкономической деятельности Украины довольно неблагоприятна. Однако рассмотрев всю совокупность показателей эффективности ВЭД следует сделать вывод, что в последние годы ситуация начинает изменяться в положительную сторону, о чем свидетельствует достигнутое впервые за многие годы положительное сальдо торгового баланса. В соответствии с прогнозами аналитиков в последующие годы предвидится увеличение импорта машин и оборудования, и рост доходов населения вызовут опережающий рост импорта по сравнению с экспортом. Таким образом, ожидается, что впервые за несколько лет сальдо торгового баланса будет отрицательным. Также сальдо текущего баланса будет снижаться, чему будет дополнительно способствовать сокращение объема трансфертов. Рассмотрев и оценив показатели внешнеэкономической деятельности Украины, мы определили основные направления улучшения состояния внешнеэкономической деятельности Украины:
объединениям и кооперационным, интеграционным процессам стал необходимой составляющей ее внешней стратегии, условием решения кардинальных проблем внутреннего развития. Причем одновременно речь идет и о количественных, и о качественных параметрах международного торгового и инвестиционного сотрудничества с учетом их организационно-институционального аспекта, то есть степени государственного содействия кооперации по тем или иным географическим векторам, обеспечения членства (полного или частичного, ассоциированного) в международных хозяйственных структурах и т. д. Особую актуальность этой проблеме придают сразу несколько факторов. Это — и фактор снижения или отмены как тарифных, так и нетарифных барьеров в торговле, и фактор содействия инвестициям посредством упрощения процедуры капиталовложений в Украину, и гарантии соответствующих льгот от иностранных правительственных структур, а также и возможность внедрения совместных межгосударственных научно-технических кооперационных проектов и многое другое, включая техническую экономию на трансакциях. В последнем случае речь идет о том, что такие современные тенденции развития международных торговых отношений, как повышение оперативности и диверсификация, все ощутимее влияют на регулятивно-контрольный аппарат в сторону его упрощения, уменьшения вмешательства и даже полной ликвидации. Ведь расходы на соблюдение процедур международной торговли составляют самое малое 10% общего объема ее стоимости. Поэтому очевидно, что, оставшись в стороне от региональных и мировых интеграционных процессов, объективно ведущих к уменьшению соответствующих расходов, Украина, как и любое другое государство, была бы неспособна в стратегической перспективе поддерживать международную конкурентоспособность, использовать преимущества активного участия в международных кооперации и разделении труда.
82.Експортный потенциал Украины
Одним из важнейших факторов интеграции Украины к мировому хозяйству есть создание механизма устойчивого развития экспорта, что в современных условиях зависит от возможностей отечественных предприятий производить и реализовывать товары, которые отвечают требованиям мирового рынка по качеству, ценой и уровнем сервиса.
За январь-октябрь 2009 г. экспорт товаров составлял 31651,6 млн. дол. США, что составляло 53,5% от объемов соответствующего периода прошлого года. Коэффициент покрытия экспортом импорта составил 0,88 (за январь-октябрь 2008 г. – 0,78). Внешнеторговые операции проводились с партнерами из 209 стран мира.
Объемы экспорта в страны СНГ составили 34% от общего объема экспорта, Азии – 31,2%, Европы – 25,4% (в т.ч. в страны Европейского Союза – 23,4%), Африки – 6,4%, Америки – 2,8%, Австралии и Океании – 0,2%.
Уменьшились объемы экспорта товаров в страны Америки (составили 23% против предыдущего периода 2008 г.), Австралии и Океании (31,6%), Европы (46,6%), СНГ (53%), Африки (57,8%), Азии (69,6%). Увеличились объемы экспорта товаров в Китай в 2,6 раза (за счет увеличения поставок черных металлов, а также руд, шлаков и золы). Уменьшился экспорт в Италию и составил 37,6% от объемов 10 месяцев 2008 г., Турцию – 39,3%, Российскую Федерацию – 46,9%, Беларусью – 56,6%, Германию – 58,6% и Казахстан – 85,4%.
В общем объеме экспорта товаров в сопоставлении с январем-октябрем 2008 г. увеличилась доля зерновых культур – с 5,1% до 9%, механических машин – с 5% до 6,9%, электрических машин – с 4,1% до 5,4%, жиров и масла животного и растительного происхождения – с 2,7% до 4,5%. Вместо этого снизилась доля черных металлов – с 35,9% до 26,2%, энергетических материалов, нефти и продуктов ее перегонки – с 6,1% до 4,9 %, удобрения – с 3% до 2,2%, железнодорожных или трамвайных локомотивов, путейского оборудования – с 4% до 1,8%.
Учитывая все вышеупомянутое, можно выделить как позитивные, так и негативные, тенденции последующего развития экспортного потенциала Украины:
– оживление спроса на внешних рынках на отечественную высокотехнологическую продукцию. Продукция машино- и приборостроения становится все более весомой, товарной группой в товарообмене с основными торговыми партнерами. Этому в полной мере способствует последующее развитие международной научно-технической кооперации при участии производственного потенциала Украины, в частности, за последний год были реализованы ряд проектов относительно организации новых производств на базе существующих мощностей из выпуска автомобилей и автобусов и тому подобное;
– активное освоение новых рынков сбыта продукции украинскими экспортерами. Отечественные промышленники достаточно чувствительно реагируют на новые возможности вхождения, на рынки, доступ на которые был либерализован лишь недавно. Данные свидетельствуют о расширении торгового присутствия и на таких традиционных рынках, как страны СНГ, в частности России;
– повышение себестоимости отечественной промышленной продукции, вызванное ростом цен на энергоносители, что в значительной мере ослабляет ценовые факторы конкурентоспособности. А также неопределенность относительно цен на энергоносители даже на перспективу среднего срока, усложняет тактическое финансовое планирование на отечественных предприятиях, а, следовательно, не гарантирует стабильного сотрудничества с иностранными партнерами;
– свертывание экспортного потенциала сырьево-ориентированных отраслей, что делает невозможным сохранение сырьево-ориентированной модели экспортного развития Украины. Тенденции последних лет указывают на снижение весомости металлургической промышленности Украины, как основного фактора наращения экспорта и ВВП в целом.
Основными товарными группами украинского экспорта является продукция металлургической, химической и нефтехимической промышленности, а также сельского хозяйства. Остается невысоким удельный вес продукции машиностроения. Украина выступает преимущественно как экспортер продукции черной металлургии и других товаров с невысоким уровнем добавленной стоимости, является малозаметной на рынках высокотехнологических товаров. Это делает ее малоперспективным партнером для региональной интеграции, как на Западе, так и на Востоке. Ведь именно высокотехнологические отрасли и технически сложные производства, способные оперировать в режиме международной кооперации, являются основными сферами интеграции в современной мировой экономике.
83.Транзитный потенциал Украины
В XXI столетии научно-информационная революция приведет к тому, что территориальное место выпуска товаров потеряет свое значение. Решающую роль будет иметь скорость продвижения продукции к потребителю, а также переброски капиталов, технологий и информации в разные страны. С учетом этих моментов особые возможности возникают у тех государств, которые расположены в ареале трансграничных транспортных коридоров. Украина в этом отношении имеет огромный потенциал, от эффективного использования которого в существенной мере будет зависеть ее будущее.
По своему географическому расположению территория Украины – уникальна. Ведь она является географическим центром Европы. Украина – мощное трансграничное государство, поскольку граничит с десятью странами: Россией, Белоруссией, Польшей, Словакией, Венгрией, Румынией, Молдавией – по сухопутной границе, и Грузией, Турцией, Болгарией – по морской. Наши родные 603,7 тысячи км2 омывают два моря – Черное и Азовское. И именно поэтому мы «априори», ввиду нашего географического расположения, являемся транскоммуникационной системой, которая объединяет восточное и западное, северное и южное евразийское пространство.
Украина имеет мощнейший транзитный потенциал. При транспортировке товаров наше государство практически нельзя обойти ни одной стране – будь то на Севере, Юге, Западе или Востоке. Геоэкономическое пространство Украины буквально наполнено различными транспортными системами, которые имеют транзитный характер. Наша страна располагает уникальными нефте- и газотрубными транспортными артериями, газовыми хранилищами, значительным количеством аэродромов, достаточно развитой системой железнодорожного транспорта, разветвленной сетью автомобильных дорог, морскими и речными портами, транспортно-пропускными пунктами по всему периметру границ государства.
Но еще не так давно Украина даже не имела достойных аэропортов. Все мы видели или слышали страшные истории об уборных в региональных аэропортах. Многое изменилось в связи с проведением Евро-2012. Команда Президента В. Януковича сделала все возможное, чтобы наша страна обрела достойную форму, ведь, все-таки, встречают по одежке. Были открыты новые современные терминалы, взлетно-посадочные полосы аэропортов Донецка, Киева, Харькова, Львова. Сегодня они очень успешно функционируют, обеспечивая рост авиаперевозок и пассажиропотока.
Также постепенно модернизируются и морские порты – сегодня их 19. Они обеспечивают значительные грузоперевозки, количество которых ежегодно растет. Только за январь-сентябрь 2013 года они составили 43 миллиона тонн. Летом 2013 года Кабинет Министров утвердил Стратегию развития морских портов Украины до 2038 года. В ней значительное внимание уделено увеличению грузоперевозок международными портами Украины. Но, вместе с тем, транзитный потенциал Украины используется недостаточно, хотя у нас есть значительный ресурс по каждому из транспортных направлений.
Заинтересованность Евросоюза в украинских транспортных каналах очевидна. По данным английского института «Рэндел», по коэффициенту транзитности Украина занимает первое место в Европе. Именно поэтому ЕС хочет максимально сблизить наши страны и выстроить единую систему коммуникаций, правил передвижения. Для этого они готовы вкладывать инвестиции в развитие украинской авиации, морского и наземного транспорта.
Можна констатувати, що природно-ресурсний і сировинний фактор є провідним для ряду галузей виробництва таких як: гірничодобувна, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд чорних і кольорових металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовняноочисна й вовномийна промисловість, а також промисловість з виробництва скла і скляних виробів та стінових будівельних матеріалів.
Поряд із галузями матеріаломісткого виробництва є і такі види виробництва, для яких сировинний фактор не має істотного значення, де роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Це, наприклад, стосується електростанцій, які потребують дуже мало матеріалів (паливо не вважається для них сировиною). В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні вартість сировини у багато разів менша за вартість готової продукції і за вагою сировина не перевищує готову продукцію (нафтопереробна, виробництво домашніх холодильників, випічка хліба тощо). Однак, тут зіставляються витрачені грошові ресурси. Такі галузі в більшості розташовуються там, де є споживач даної продукції. Ці галузі зазнають відповідного впливу інших факторів.
Сьогодні у світовій практиці безперервно йде процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактору поступово знижується.
В структурі затрат на виробництво тої чи іншої продукції паливно-енергетичні витрати є дуже важливим фактором стабільного розвитку продуктивних сил, тим більше, що вони являються критичним імпортом (власних паливно-енергетичних ресурсів для потреб розвитку національного господарства не вистачає).
В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається різна питома вага паливно-енергетичних витрат на виготовлення одиниці продукції. За ступенем питомих витрат палива і енергії виробництва поділяють на три групи галузей:
високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукції;
середньоенергомісткі, в яких часка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;
неенергомісткі, де паливно-енергетичні витрати складають менше 15%.
До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), виробництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квт-год. електроенергії.
До паливнамістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднести: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умовного палива), виплавка нікелю (на І т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівельних матеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Таким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, Придніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік.
Сьогодні практично немає жодної галузі національної економіки де б не використовувалися паливно-енергетичні ресурси.
Будь-яке виробництво незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як питтєва вода. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має важливе значення. Відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення галузей виробництва, які є водомісткими.
Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, однак в різних галузях водоспоживання є контрастним. Наприклад у сільськогосподарському виробництві водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.
Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на виробництво 1 т рису витрачається 8 тис.м3 води, бавовнику — 5 тис.м3 тощо. На Україні зрошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Основна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну. Однак водні ресурси України обмежені і раціональне їх використання має винятково важливе значення для розвитку її економіки.
Як відомо водні ресурси на території України розподілені нерівномірно. Це змушує вдаватись до перекидання вод і одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро - Кривий ріг, Дніпро - Донбас, Північно - Кримський. Діючими каналами перерозподіляється значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забезпеченні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра,
Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу.
Обмеженість у водних ресурсах України вимагає шукати шляхи зниження водокористування на всіх напрямках: переходити в промисловості на замкнуте оборотне водопостачання, знижувати норми витрат води на виробництво одиниці продукції, продовжувати регулювання паводкових водостоків, особливо гірських річок.
Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він пов'язаний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.
При дослідженні і аналізі трудоресурного фактора необхідно врахувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продуктивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.
За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі прийнято поділяти на три основні групи:
високо трудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю виготовленої продукції при відносно малій вазі її кількості в розрахунку на одного робітника;
середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;
не трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.
При розміщенні і розвитку тієї чи іншої галузі важливим фактором є наявний споживач готової продукції. Тому багато видів виробництва продукції, особливо повсякденного споживання, доцільно розміщувати поряд із споживачем. До регіонів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Це в першу чергу виробництво хлібобулочних виробів, м'ясо-молочні продукти та інші товари першої необхідності.
До місць споживання тяжіє виробництво будівельних матеріалів та залізобетонних виробів. Перевезення цих виробів на великі відстані значно підвищує їх вартість, що є невигідним як для виробника, так і споживача. Часом вартість перевозки дорожча за вартість самої продукції. Тому встановлюється розрахунковий радіус доцільності таких перевозок.
Ряд виробництв, зокрема легкої та харчової промисловості, концентрується у великих регіональних центрах. Це швейне, трикотажне і взуттєве виробництво, молоко і м'ясокомбінати, виробництво соняшникової олії, кондитерських виробів, виробів із пластмас, меблеві фабрики тощо. Для даних галузей виробництва сировинні ресурси, які вони споживають, завозяться без особливих і невеликих транспортних затратах і з інших районів. Сюди відносять також більшість галузей сільськогосподарського машинобудування, виробництва фосфорних та азотних добрив (на базі переробки природного газу).
Значну роль споживчого фактора відіграє концентрація населення в великих містах і регіонах, так як населення є не лише джерелом трудових ресурсів, але й споживачем виробляємо! продукції.
Це фактор вважається одним з найбільш впливових при розміщенні виробництва. В залежності від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживачів. Інтенсивність його впливу залежить від витрат сировини і палива на одиницю виробленої продукції та способу транспортування. Дешеві вантажі і матеріаломісткі, пісок, гравій, щебінь, стінові матеріали, руди чорних і кольорових металів перевозити на великі відстані невигідно, так як транспортні витрати можуть перевищувати вартість продукції. Тут, як правило, вартість транспортних перевозок становить 25% і більше, тоді як вартість дорогих вантажів (цукор, бавовник, вовна, шовк-сирець, машини) у витратах на одиницю продукції не перевищує 3-5%.
Практика стверджує, що дешеві вантажі доцільно перевозити такими видами транспорту, який забезпечує найнижчу вартість одиниці вантажу. Це водний і трубопровідний транспорт. Так, наприклад, річковим транспортом на Україні перевозиться понад 80% мінеральних та будівельних матеріалів. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у середині країни морським транспортом припадає понад 50%. Однак і річковий і морський транспорт не можуть забезпечити перевезення вантажів по всій країні, тому масові перевезення вантажів здійснюються переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільськогосподарської продукції перевозяться в більшій мірі залізницею, а компактні малогабаритні - автомобільним транспортом. Винятком становить сільгоспсировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспортом (цукровий буряк - до цукрозаводів, овочі і фрукти - до консервних заводів тощо).
Сучасні новітні технології та наукова організація праці в значній мірі впливають на розвиток і розміщення продуктивних сил. Технічний прогрес спостерігається в більшості провідних і пріоритетних галузях виробництва. Так, наприклад, запровадження новітніх технологій у чорній металургії сприяло розміщенню підприємств в районах з достатньою кількістю палива й руди. Разом з тим, використання руди в збагаченому виді, дало можливість завозити її в інші райони, де є потреба в металургійному виробництві. Сьогодні збагачені руди гірничо-збагачувальних комбінатів Криворізького рудного басейну використовуються не тільки в металургійній промисловості країни, але й значна її кількість експортується за кордон.
Достатньо значний вплив на сталий розвиток виробництва мають хімічні технології. Хімізація виробництва як у промисловості, так і аграрному секторі сприяла створенню нових видів продукції і товарів з високими технічними властивостями і можливостями примінення їх в різних галузях національного господарства. Нині практично немає жодної галузі де б не примінялись найновіші хімічні технології та вироби з них. Особливо це відчутно в галузі виробництва будівельних матеріалів та конструкцій, які приміняються як у промисловому, так і соціально-культурному та житловому будівництві.
Розвиток техніко-технологічного прогресу в галузях виробничої сфери супроводжується тенденцією до зниження матеріаломісткості, енергомісткості та трудомісткості продукції. Це дуже важливо, так як матеріальні ресурси, особливо добувні, є вичерпними. Якщо, наприклад, взяти підприємства машинобудування то витрати металу значно перевищують показники розвинутих країн світу. Те саме ми маємо і в енерговитратах на одиницю виготовляємої продукції, яка у два і більше разів перевищує витрати на аналогічну продукцію, що виготовляється в розвинутих зарубіжних країнах. Трудомісткі галузі слід розміщати в регіонах України, де є достатня кількість кваліфікованих трудових ресурсів. Такі трудові ресурси, не зайняті в виробництві, які сьогодні мігрують в зарубіжжя є в більшості областей Правобережної України та західноукраїнського регіону.
Науково-технічний прогрес, як фактор перспективи розвитку суспільства, залишиться основною рушійною силою стабільного зростання економіки в усіх напрямках галузей національного господарства.
Фактор ринкової кон'юнктури визначає рух цін, цінних паперів, конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили, розміри виробництва тощо. Кон'юнктура ринку складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва зростання попиту на відповідну продукцію. У протилежному разі з'являється необхідність скорочення виробництва. Кон'юнктура залежить від місткості ринку, яка у свою чергу, визначається обсягом виробництва, його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення.
Наявне співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, домінуючи впливає на структуру й розміщення галузей національного господарства. Навіть при наявності ресурсного (сировинного) потенціалу, якщо зниження попиту на готові вироби з них продовжуються тривалий період, то це значно може вплинути на зміни в структурі розміщення і розвитку продуктивних сил.
Про це свідчить розвиток паливної та енергетичної промисловості на світовому ринку в минулому сторіччі. Так на початку XX століття головним у паливному балансі посідало кам'яне вугілля (75-80%). Розвиток вугільної промисловості в той час був головним районоутворюючим фактором в ряді країн світу в тому числі і нашій країні: Пенсільванія (США), Румунський та Сілезький вугільні басейни в Європі, Донбас на Україні.
Однак, починаючи з середини минулого століття, зростання видобутку нафти і газу поступово почали витісняти тверде паливо-вугілля у паливно-енергетичному балансі, як більш економне і дешевше. Вугілля виявилось неконкурентоспроможним, так як його вартість значно вища (в перерахунку на умовне паливо його собівартість перевищує собівартість нафти у 5 разів, а газу майже у 10 разів)1. Часта вугілля у світовому енергетичному балансі знизилась майже у два рази (до 40%).
Розвиток нафто-газохімічних комплексів почав визначати структуру економіки багатьох країн світу. На карті світу з'явились нові райони нафтогазохімічної промисловості: після Другої світової війни - Волго-Уральський, Сургут-Західна Сибір в Росії, Західний в Україні, Техаський і Каліфорнійський в США, країни Перської затоки (Кувейт) та ряд інших. Зростання світового виробництва нафти і газу дало можливість змінити структуру розвитку і розміщення електроенергетики в багатьох країнах світу.
Сьогодні не дивлячись на окремі негативні сторони, в структурі електроенергетики в багатьох країнах світу стабільно розвивається атомна енергетика. Сталий її розвиток стратегічною перспективою передбачається і на Україні.
Отже, ринкова кон'юнктура формується під впливом науково-технічного прогресу. Впровадження нової техніки і технології в виробничі процеси сприяють зростанню виробництва і поліпшенню якості продукції, підвищує їх конкурентоспроможність.
Для прискорення, зростання виробництва і здатності його в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку, необхідні відповідні інвестиції. В першу чергу їх необхідно спрямувати в пріоритетні галузі національного господарства для виробництва продукції, яка є ліквідною і користується підвищеним попитом як на внутрішньому так і зовнішньому ринках.
Розташування будь-якого об'єкта господарювання у просторі зумовлено впливом низки причин і закономірностей. Економіко-географічне положення об'єкту на будь-якій території - це сукупність промислових відношень даного економічного об'єкту до інших економіко-географічних об'єктів, що поза ним. Цими об'єктами можуть бути: місто, район, населений пункт, виробничий підрозділ. Вони характеризуються не тільки розташування на певній території, але й системою зв'язків з іншими об'єктами господарювання.
В залежності від історико-географічної природи та взаємоекономічних зв'язків досліджуваного об'єкта, найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, системи транспортного забезпечення тощо. Економіко-географічне положення — категорія історична. Це означає, що із зміною економічного простору може змінюватися економічний потенціал самого об'єкта.
За масштабністю охоплюваної території та відношення об'єкта до його оточення розрізняють: макро-, мезо- і мікроположення. Макроположення відображає положення об'єкта на міждержавному рівні або макрорегіональному. Мезоположення відображає положення об'єкта на мезорегіональному рівні, а мікроположення - характеризує відношення об'єкту до найближчого оточення. Наприклад, макроположення - рівень декількох держав в Європі, мезоположення - міжрегіональний рівень внутрі держави, мікроположення - може бути положення Дніпропетровська в межах Дніпропетровської області.
За місцем зосередженості об'єкта людської діяльності економіко-географічне положення можу бути: центральним, периферійним, глибинним, ексцентричним, суміжним. За спеціалізацією об'єктів діяльності людини: транспортно-географічним, промислово-географічним, соціально-географічним, агрогеографічним і т.д.
транспортно-географічне положення поділяється на підтипи - приморське, вузлове, прикордонне;
промислово-географічне положення характеризує відношення промислового підприємства до джерел родовищ корисних копалин, ринків праці і збуту продукції;
соціально-географічне положення - охоплює відношення об'єктів до соціальних явищ (центрів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, політики і т.п.);
агрогеографічне положення об'єкта характеризує його відношення до агропроцесів, споживачів продукції, постачальників засобів виробництва тощо.
До половини XX століття розвиток виробництва і його продуктивних сил, як правило, здійснювався за рахунок екстенсивного господарювання. Цей процес просувався повільно і в більшості випадків він не впливав на стан навколишнього середовища. Однак, починаючи з другої половини XX століття вплив людини на природу різко посилився. Високими темпами стало розвиватись промислове виробництво, транспортні засоби, галузі важкої промисловості, паливо-енергетичний комплекс, хімічна промисловість. Це призвело до значного зменшення лісових масивів, родючих земель, забруднення навколишнього середовища. Небезпечними стали викиди в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими тепловими електростанціями, хімічними комбінатами та нафтопереробними заводами, транспортними засобами та відходами господарської діяльності.
Найбільший вплив на забруднення атмосферного повітря України займає енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин від загального обсягу витоків). Металургійна промисловість в загальному обсязі становить 30,7%, хімічна і нафтохімічна - 5%, причому на ці галузі припадає понад 40% всіх викидів вуглеводнів'. На сьогодні в багатьох промислових регіонах рівень забруднення атмосфери залишиться ще високим. Це, зокрема, в Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Кривому розі, Маріуполі тощо.
За останні роки набуває загрозливих розмірів пошкодження і використання земельних ресурсів. Із-за непродуманої політики землекористування мільйони га продуктивних земель сьогодні не використовуються для сільськогосподарського виробництва і знаходяться в занедбаному стані, втрачають свою родючість. Нині площа еродованих угідь становить майже 30%.
Найбільш ефективним засобом запобігання руйнівному техногенному впливу переробних виробництв є створенням маловідходних і безвідходних технологій та використання відходів виробництва. Тому в екологізації переробної фази велике значення має розвиток спеціалізації, що може стати ефективним засобом зниження матеріаломісткості продукції та глибокої послідовної переробки сировини і використання відходів.
Екологізація виробництва є складовою частиною екологічної політики держави, яка передбачає проведення комплексу заходів правового і економічного регулювання. До них належить, в першу чергу, плата за користування природними ресурсами й за забрудненість навколишнього середовища, а також формування спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, які формуються за рахунок обов'язкових платежів та добровільних внесків.
Врахування екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил також повинно передбачати:
недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення;
потрібно враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови, враховуючи розу вітрів та основні потоки повітряних мас;
в районах з шкідливим виробництвом створювати санітарні зони, лісові смуги, не допускати будівництва жилих масивів та об'єктів соціально-побутового призначення.