Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10 . Розкрийте суть політики радянської-влади щодо українського селянства в роки колективізації. Які причини голодомору 1932 - 1933 рр.. та його політична оцінка сьогодні?
Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорені темпи індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників, які мало залежали від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому під машкарою турботи про піднесення добробуту сільського населення державна партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але у сталінських планах колективізація була не лише зручним способом забезпечення зростаючого населення міст та чисельної армії продовольством, а промисловості - сировиною і робочою силою. Вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства (процес розкуркулювання і розселянювання), з іншого - разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці. Перший п'ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об'єднано 30 % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП (б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації серед усіх союзних республік. У січні 1930 р, Україну від-несли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р.-навесні 1932р.
У процесі колективізації виділяють декілька етапів: - 1929-1930 рр. - час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, в комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась надмірним старанням місцевих властей: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня -62,8 %; в багатьох місцях відбулися антирадянські виступи селян, село поринуло у вир самознищення; селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент; у 1928-1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби; - 1930 р. - маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р, «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»); почався масовий вихід з колгоспів; восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких;
1931-1933 рр. - новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів і завершення (колективізовано 70 % дворів);
1934-1937 рр. - завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % від усіх посівних пло.
Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулювання», а фактично розселянювання села. Спочатку, у 1927-1928 рр., щодо заможного селянства проводилась політика обмеження - збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929 р. Сталін визначив нове стратегічне завдання - перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Починаються масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати у колгоспи. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. се-лянських господарств (разом із сім'ями - 1,2-1,4 млн. чол., з них 860 тис. виселено на північ Сибіру).
Одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був голод 1932-1933 рр. Його головною причиною стало насильницьке вилучення хліба у селян. До цього доєдналася ще й сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:
необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;
непосильні для селян хлібозаготівлі;
надмірний хлібний експорт;
небажання колгоспників працювати у громадському господарстві;
конфіскація властями продовольчих запасів;
економічні прорахунки, спроба вести соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.
Протягом січня-листопада 1930р. в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, за такий же період 1931 р. -380 млн, пудів. Вилучався навіть посівний фонд. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР приймають закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. В народі цей драконівський документ назвали «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену жорстокість, виконати план хлібозаготівлі у 1932 р. не вдалося. З метою «виправлення» ситуації в Україну направляється надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. «Зміцнюється» і керівництво КП(б)У -другим секретарем ЦК і секретарем Харківського (столичного) обкому партії стає особистий посланець Й. Сталіна -П. Постишев, проводяться репресії проти комуністів, У селян тепер конфісковують не тільки зерно, а й усі продукти харчування.
Точну цифру людських втрат від голодомору 1932-1933рр. встановити неможливо. Дослідники називають цифри від 3,5 до 12 млн. чол.
Внаслідок голодомору було остаточно зламано опір селян колгоспно-феодальній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму.
Головний результат колективізації - здійснення індустріального стрибка, за який було заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.