Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет 21
1. Після втечі Тетері, новим гетьманом на Правобережжі було обрано Петра Дорошенка. Він придушив промосковську опозицію на підвладній території, відновив переговори з Османською імперією про протекторат і, за підтримки кримських татар, розпочав війну проти Речі Посполитої, сподіваючись «вигнати усіх ляхів з України до Польщі»[5]. Ці дії підштовхнули поляків і московитів до миру. 1667 року вони уклали Андрусівський договір, що юридично закріпив поділ Гетьманщини по Дніпру на Правобережжя і Лівобережжя. Угода перекреслювала боротьбу козаків за власну державу й викликала загальне обурення по обидва боки Дніпра[5]. 1668 року старшинські ради скликані в правобережному Чигирині і лівобережному Гадячі прийняли однакові ухвали — прийняти протекцію султана. На Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстання. ПідДиканькою, на Лівобережжі, відбулася зустріч гетьманів Дорошенка і Брюховецького. Однак на ній рядові козаки розірвали останнього як запроданця Москви. Дорошенко проголосили гетьманом обох берегів Дніпра. Він розбив московське військо і повернувся до Чигирина, залишивши оборону лівого берега чернігівському полковнику Дем'янові Многогрішному. Проте вже 1669 року, за відсутності Дорошенка, частина лівобережної старшини, за намовлянням православного архієпископа Лазаря Барановича, оголосила Многогрішного гетьманом і схвалила підписанняГлухівських статей — нового договору про московську протекцію над козаками. Через симпатію Многогрішного до Дорошенка він швидко позбувся булави. 1672 року московські війська оточили Батурин, арештували гетьмана й, після тортур у Москві, заслали до Сибіру. На новій козацькій раді, що проходила на московській території біля Путивля, в оточенні московських вояків, було обрано нового гетьмана — генерального писаря Івана Самойловича, одного з донощиків на Многогрішного. Він підписав нові Конотопські статті, які позбавляли Гетьманщину права здійснювати самостійну зовнішню політику і позбавляли простих козаків права обирати гетьмана.
Якщо у війні Османської імперії з Москвою у 1676-1681 рр. і особливо у Чигиринських походах ініціатива належала турецько-татарській стороні, то у наступній російсько-турецькій війні 1686-1699 рр. вона перейшла до Московщини. Розпочалася боротьба за Південну Україну, звільнення якої було і в інтересах українського народу. Тому уряд гетьмана Івана Самойловича в цілому підтримав її, взявши участь збройними силами у військових акціях, хоча окремі умови вступу у війну і не влаштовували українське керівництво. Москва, щоб забезпечити союзників, уклала у 1686 р. «Вічний мир» з Річчю Посполитою, що підтвердив умови Андрусівського перемир’я й остаточно закріпив поділ України на Лівобережну та Правобережну. У вічне володіння Москві передано Київ з околицею та Запорозьку Січ, на яку мав претензії й І. Самойлович. Не довіряючи польському союзові, через «всюдисущу ляхову зраду», старшина небажала воювати і з Кримом, з яким у Гетьманщини, після Бахчисарайського миру, почали налагоджуватися добросусідські стосунки. Але знаходячись під царським скіпетром, І. Самойлович мусив коритися політичній ситуації, що виникла.
Після підписання «Вічного миру» Москва того ж року вступила до «Священної ліги», створеної Австрією, Венецією та Польщею для боротьби проти агресіїсултанської Порти та її васала – Кримського ханства.
2. Кодифікація — це спосіб систематизації нормативних актів, здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгодженийнормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.
3.в