Вечірній мікс Толік Охович апатія для вас прояв безумства а я просто не дивлюсь
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Антени і сигнали.
Вечірній мікс
Толік Охович ©
***
апатія для вас прояв безумства,
а я просто не дивлюсь як світ змили в унітаз
ви в полоні однодумства
то ж йдіть жеріть свій шоколад
здається, ніби все красиво
та світ все те ж старе гівно
і клоуни сміються криво,
а я не дивлюсь у вікно
зараз вас сліпить сонце й літо,
для мене все ж смердить смола.
немає сил думки зігріти
хрестом по грудях б'є трава.
я б закричав, та зірву голос..
та як зірву? я ж вже зірвав
йду..пошукаю білих полос
допоки хтось їх не покрав
***
а ти складаєш власну тишу
із порваних частинок серця
а думав я думки залишу..
знов мозок в голову приперся
хочеш, допоможу скласти тишу
із порваних частинок серця?
своїх думок я не залишу..
зроби лиш так щоб мозок дерся
***
В нічній пітьмі
При світлі ліхтарів
Ступаю в тінь
Допоки дух мій не згорів.
Іду вперед -
Місяць мій провідник!
Іду мовчу,
Думок моїх лиш чути дзвін.
Замовкло місто,
Вже спить нічний бульвар.
Чому ж життя,
Розбите як ліхтар?
Спитаю зір,
Чого ж вони мовчать?
Мовчить туман,
Думки лише кричать....
***
Розрубуй шви, маски зривай
Тут правди по коліна.
Брехливо грають ці скрипки
По смерті Арлекіна.
Понизав тон і Лір Король
За другом Арлекіном.
Тепер уже пехтить вогонь
Його холодним тілом.
Іржа давно накрила світ
Та він ще мав надії.
Приносив сміх – він чорний кіт
Та вкрали в нього мрії.
Його убив старий лялькар,
З людьми він як з ляльками.
Бо Арлекін ще той бунтар,
Та щей не під нитками.
Ниток лялькарських не боявся
Тримавши кров’ю волю
І завжди смертю призирав
Маріонеток долю.
***
Хай рвуться вени й стигне кров,
Хай дзвін шаблів, брязкіт підков
Повернуть час на п’ять віків
До славних предків козаків.
І слави сокіл хай летить,
І вам покаже оту мить,
Як козаки повстали проти
Двох полків польської піхоти.
Проти списів, гармат вогнів
Всього пів сотні козаків.
І не одне ядро упало,
Чимало козаків забрало.
Та дух козацький ще не згас,
Козак до бою ринув враз,
Погонить свого вороного,
А ляхи дивляться на нього.
Летить козак, за ним ще п’ять,
І затрусилась польська рать.
Січовики шаблями правлять
Усіх тих ляхів переправлять
На другий той огненний світ.
В бою не гаснув крові цвіт.
І ляхи кидались списами,
А ті карали їх шаблями.
А ще стріляли, так стріляли.
Та козаки далі рубали
По польських головах.
Рубали, били, довго били,
Щоби ми із вами жили,
Як вільні не раби.
Та ми уже про те забули,
Про те ким були і не були,
Про землю, славу, тую кров,
Що лилась колись ріками.
Та висохла вже із роками
Отая предків кров.
***
Якщо повертатись, то тільки спиною,
Приймати на неї усю земну зброю.
Якщо опуститись на стерті коліна
Уже не врятує і правда нетлінна .
Якщо вже волати, то тільки від болю –
Кордонів немає, немає й контролю
Якщо вже із горя віршів не читати ,
Те саме, що й попусту час витрачати .
Якщо розглядати сузір’я на небі,
Лишень від нудьги та по власній потребі.
Якщо вже знаходити правду у світі –
Показувать людям в усіх барвах-цвіті.
Якщо вже любить, то до ступору в серці
На сліпо віддатись якісь людожерці.
Якщо вже втрачати, то хоч би красиво –
Беззвучною нотою з’явиться диво.
***(незавершений, просто куплет подобається)
Ту кожну ніч я мріяв скоїть гріх,
Ту кожну ніч наповнену бажанням
Таким оправданим стражданням
Відчути тих небесних втіх.
***
Побільше реалізму, мої любі,
Поменше пафосу й лайливих слів.
Ми вже, як бидлота у нічнім клубі -
Перетворили голову на хлів.
Мені здається - ми усі зіхляли,
Напевне - смолокурство винне в тім,
Усі ми в чомусь духом занепали
І так не проявившись хто у чім.
Кожен із нас мав мрію свою власну
І майже кожен сам її згубив.
Підняв би хтось цю ношу непідвласну
Та друг горілки в чарку вже долив.
***
І не мовчки, і не в голос -
Слова застрягли десь в горлянці.
Життя з суцільних чорних полос -
І не повільно, і не в танці.
Тобі так важко говорити -
Легені стали клинком в грудях,
Тобі так легко себе вбити
Та річ не в тім -
Ти мусиш жити.
Вже остогидли тобі люди.
Тебе від них давно вже верне.
Та все ж надієшся забудеш,
Але твій час це не поверне.
Без імені(Старе і неотесане)
...Мені вже вкрай остогидла ця реальність...Набридло кожен раз розбиавти голову об чужі слова. А нікотин?..Тепер він тільки перетворює ейфорію в наступну депресію. Можливо, в всьому винні спогади, а, можливо, щось нове і до болю відразне. Але, що б це не було – воно болить. Так, болить і щось шкрябає там тохи нижче серця; так, і проситься на зовні, не полишає спроб вирватись з глибини ребер і розсіятись по аркуші паперу. Щось з середини ніби підштовхує кинути все до біса і тікати. Бігти подалі звідси....Тікати в свою паралельну реальність, заритись в напівхворій уяві і блукати по коридорах пам'яті....А знаєте?...В мене ж була мрія. Я хотів заснути і прокинутись одним із тих несчасних книжкових персонажів, які вічно крокують по бездоріжжю життя. Кожен день тоді здавався б цікавим короткометражним фільмом. Але, як би високо не літала моя уява, і, як би низько не плавав мій розум - я вимушений бути собою. І в цьому вся гірка правда мого життя.
About life (old)
Подекуди я думаю, що вас не існує. Справді... Бувають такі моменти коли мені здається, що все моє життя – вигадка, що хтось вигадав цей світ, вигадав вас, і ще ці тупі декорації. А мене просто, як піддослідного кролика, ніби спустили в унітаз, кинули в цю вигадку, в цю матрицю, і спостерігають. Спостерігають, як воно мені вдасться впоратись в цьому світі. Це щось більше схоже на гру, але немає кнопки "рестарт". Подекуди хочеться її завершити, а деколи хочеться довести партію до кінця.
Тролі
Я і досі вірю, що тролі живуть під мостами. Інколи, коли ніхто не бачить, я тишком-нишком заглядаю туди з дитячою посмішкою. Але, як не дивно, посмішка меркне, як дитинство, як і тролі, як і моя в них віра. Тепер я просто сижу і палю під автомагістралями чи взагалі під будь-якими мостиками, намагаюсь думати. Весело уявляти себе пліснявобородим тролем з люлькою хорошого тютюну в руці. Пісні зло-веселих компанйонів біля вогнища, чиїсь чоботи обсмажені на вогні і дзеленчання награбованого золота. Усі чекають нового подорожнього який їде десь там під зоряним небом і бурмоче собі під ніс якусь пісеньку. Хтось риється в погнутих кастрюлях, хтось збиває цими кастрюлями надокучливих ворон із дерева, а хтось взагалі взагалі спить гріючи п'яти до грайливого полум'я. Стоїть вічний запах тютюну. Усі співаюсть старих-добрих пісень, усі регочуть з тікаючиш мимохідців. Час-від-часу у гості заходять феї і кентаври. Тоді на вогнищі смажаться котлети, і заварюють чай. Деколи, але трішки рідше, відвідують мавки. Майже кожного дня з полином-зіллям заходить чугайстер.
Шкода от, цього немає, а якщо було то і в минулому.
Шкода...
Георїн
Вона лежала на-пів оголеною на ліжку і знову читала книгу. Її в цей момент зовсім нічого не цікавило. При тусклому освітленні і з гарячим чаєм, вона вбирала всю тогочасну романтику. Романтики їй завжди вистачало, себто, меланхолік. Меланхолія — дар і зрада водночас; вміння бачити в мертвому живе і помічати в живому мертве.
Вона раз по разу чи то сьорбала чай, чи то хрумкотіла печеням. Так проходили майже усі її вечори. Інколи, на чай-каву заходив він. Він був жданим гостем, усі двері відчинялись перед ним. Його вона любила, але все ж не надто цим афішувала. Частенько вони майже дивились комедійні фільми, інколи, навіть і мелодрами, хоча від цього вернуло обох. Вже кілька років вони мріють утекти з країни. Якось тут не по-українське стало — тягне загарбницьким вітром.
Він знову прийшов до неї. Тільки-но вона повернула ключ і привід крила двері, понісся запах горілки і ще, здається, якогось дешевого коньяку. Він злісно штовхнув двері плечем. Вона дала крок назад. Увійшов хлопець затягуючись цигаркою. Ноги не зовсім його слухали. З пожовклої шкіряної куртки він зі стараннями витяг дешеву запальничку і підніс до рівня очей. Зачеркнув кілька раз, дивився на вогонь поклавши голову на ліве плече. Вона підходила до нього, але він виставив руку і зупинив. Дешева запальничка бризнула полум'ям йому до ока і він розбив її під власними ногами. Від вибуху стислого газу який залишився, пластмаса розлетілась в сторони.
- Що ти робиш?! - кричала вона.
Він схопив її за руку. Ще раз затягнувся цигаркою і випустив дим дівчині у вічі. Вона почала сіпатись і він затушив недопалок до зловленої руки. Вона почала кричати і налетіла на нього з кулаками. Хлопець лишень злісно реготав від ударів. Наступний удар він зловив. Він міцно стискав її руку так, що дівчина скручувалась від болю. На очах у неї вже з'явились сльози. Хлопець на це не зважав, він ударив в лікоть зажатої руки. Кістки голосно захрустіли, прокололи плоть в згині ліктя. Звідти задзюрчала кров. Диявольський крик понісся з вуст дівчини. Вона упала на коліна тримаючи скривавлену руку. Він знову сміявся. Обернувся спиною і дав кілька кроків до дверей. На мить хлопець зупинився. Підбіг до дівчини і ногою ударив по черепу. Вона упала. Та ні! Ще мало! Він виліз на неї і хаотично гамселив руками то по ребрах, то по голові. З її обличчя залишилась субстанція схожа на скривавлену гонучу. Дихання не було чутно, але грудна клітка ще здригалась. Він підвівся і ударив по ребрах кілька раз ногою...
ТСН:
Учора ввечері у власному будинку було побито і зґвалтовано дівчину. Її вчасно знайшла матір. Вона була доставлена до лікарні з переломами руки і чотирьох ребер, на обличчі накладено дев'ятнадцять швів, з кісток носа залишився лише пісок. На тілі було виявлено велику кількість гематом. Закрита черепно-мозкова травма. Зараз вона перебуває у тяжкому стані в реанімації. За її життя борються лікарі.
Кривдник цієї дівчини вчинив самогубство — перерізав собі вени у ліктях. В крові маніяка була значна доза героїну.
Божевілля
Божевілля – звичний ребус самознищення. Суспільство боїться божевільних. Саме з усіх цих свідомих людей тільки божевільні здатні бачити світ з двох зовсім різних і диких вимірів. Саме безумці – генії, що здатні розламати все фальшиво започате. Той, хто бачить світ в ірраціональності, тільки для нього немає ні кордонів, ні обмежень… Тільки тссссссссс… Потрібно мовчати. Світлі розумом не люблять непокори.
О, як я ненавиджу цих світлих розумом – стовковисько хворих маразматиків. Тупі розумники, які нічого не бачать, нічого не бачать……
Голова… моя голова… Розколюється і болить. Сотні мікроспалахів розрізають очі навпіл. У вухах якийсь підозрілий дзвін. І десь там, з глибини ребер, серце шукає вихід на волю. Світло. Чому його ніхто не вимкне? Здається, я мертвий. Справді повністю мертвий…а, може, я не абияк живий? О, так.. все припиняється..
Я підводжу голову. Пуста, смердюча і темна кімната. Двоє зовсім розпливчатих синіх людей щось кажуть до мене. Я нічого не чую. Здається, я десь сиджу. З усіх сил роблю спробу зірватись з місця. Я вивернувся навпіл. Зв’язаний? Чому мене зв’язали? Я кричу; запитую вереском: де я? Знову розряд. Темрява…
Ще одна спроба розплющити очі. Але якого біса вони злипаються? «Клайд! Клайд!» - якийсь знайомий вереск – чи це просто фоновий звук з хворої уяви? Розкриваю очі. Досі все розпливається. Крики продовжуються. Хочеться протерти очі, але не можу поворухнутись. Завзято кліпаю.
- Боні? Боні, це ти? – в іншій стороні кімнати на лікарняному ліжку в якійсь дивні світло-сірій сорочці сидить Боні.
- Так, Клайд, це я. Що з тобою? Куди тебе вели? – питає моя чорноволоса подруга.
- Я не знаю…А де я? Де ми? Що ми тут робимо? – ніяк не можу зрозуміти, де я.
- Ти що, нічого не пам’ятаєш?
- А що я маю пам’ятати? – питаю я. Оглядаю все можливе, не піднімаючи голови. – Що це за місце? Схоже на лікарню. Ми хворі?
- …ми в психлікарні… – Боні мовчить. Допомагає мені підвестися.
- Чому ми тут? – наступаю на ліву ногу і падаю. Я ледь контролюю тіло.
- Не знаю… я пам’ятаю тільки те, що ми тут приблизно два дні. – говорить опустивши голову. – Вони тебе забрали! Клайд, я була тут зовсім одна! – плаче.
Я підійшов до неї. Вона кинулась на мене і вкусила за шию. Всі ці загадкові спалахи, порівняно з цим – маячня. Я пам’ятаю ці укуси. Вона робила так завжди, коли я був у чомусь винен. Я не став запитувати її навіщо. Від цього могло бути тільки гірше.
- Чому ти не прийшов? Чому тебе не було? – знову вкусила мене за шию, але цього разу з іншої сторони.
Я мовчав. Мені було нічого сказати. Ми просто стояли обнявшись і вона заходилась плачем на моєму плечі. Вона, як і я, просто жертва обставин. Ми обоє не маємо жодних підозр, чому ми тут.
Боні сіла на ліжко. Я шкутильгаючи підійшов до решітки вікна і сів на підвіконник. Вона і далі плакала. Її сльози стікали і виблискували при світлі місяця. Очі, як і сльози, ніби сіро-зелені ліхтарі, блищали в темряві. Яка ж вона красива… І навіть психлікарня наділила мене нею. Це єдина радість, єдине, що тоді зігрівало мої думки.
Разом із Боні дні у психушці здавались короткими. Їх було не багато. Ми просиділи там близько тижня.
…Я там помер…Ми зробили мертву спробу втекти. Здається, мене застрелили. Я бачив як вона плаче над моїм тілом. Закривавленим і дірявим від куль. …Звірі…Тварюки! Вони її вбили! Чому? Це я тікав, вона ж невинна. Вона плакала над моїм тілом. Бездушний охоронець…Він прострелив її висок. Падло! Я б убив його якби не був уже мертвий.
От такий парадокс. Тільки два лежачих поблизу холодних тіла. Нехай хтось розіб’є голову підсковзнувшись на нашій крові, суки!
Моя бензопила(добре, що не револьвери)
Моя бензопила жадає крові
І чхати я хотів на вас усіх.
Моїй бензопилі не до любові -
Вбивати пустомордих - це не гріх.
Ти з нею об заклад побитись хочеш?
Не шкода тобі зайвої руки?
Відріжу тобі ту, якою дрочеш.
Ланцюг не проти трощити кістки.
Хай, лються із кровою твої крики -
Ти в змозі ще щелепою трясти.
Тепер вже зникне сміх з твоєї пики
І крові буде, хоч на хліб масти.
Не знаю, хочеш ти цього чи ні,
А я б хотів поглянути на крики.
Пацан, поглянь на себе - ти в гімні.
Та, ні. Я ще гуманний. Це ви дикі.
Я з малку мріяв втарабанити стільцем
Того, хто потріпає мені нерви,
Надіюсь, не повернеться кільцем,
Нелюди, ви всі погані стерви.
2. тема это- система международных соглашений после окончания первой мировой войны Основной проблемой сис
3. Finncil Plning.html
4. Словарная работа на уроках русского языка
5. Шпаргалка по исследованию операций
6. Тема- Искусство II половины XVIII века слайды к тесту КХУ Архитектура Ж
7. тема моральной регуляции личности
8. ТЕМА- Задание 1 Принципы построения лечебных диет
9. ТЕМА 1 ФИНАНСЫ КАК СТОИМОСТНАЯ КАТЕГОРИЯ
10. Логопедия отделения НГПУ Константиновой Натальи Владимировны
11. экономический институт Курсовая работа по дисциплине ldquo;Организация производства
12. Изучение сезонных колебаний
13. Проблемы выбора и способы ее решения в разных типах экономических систем
14. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Тер
15. острая антропонозная инфекционная болезнь вызываемая Bcillus nthrcis характеризуется тяжелой интоксикацией по
16. Дойль Артур Этюд в багровых тонах Артур КонанДойль Этюд в багровых тонах ЧАСТЬ I Из воспоминан.html
17. Панцанелла с печённым сладким перцем каперсами и анчоусами на халле
18. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук ЛЬВІВ
19. Информационные технологии в туризме Как определяет ЮНЕСКО информационные технологии informtion technology англ
20. Йнд~ге е~е~ шатлы~ы яйлап ~ына ю~ала бар~ы