Тема 7 Робочий час і час відпочинку Тема 8

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Семінарське заняття № 4

Тема 7. Робочий час і час відпочинку

Тема 8. Оплата праці. Гаранти і компенсації

План практичних занять:

1. Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

2. Правові нормативи робочого часу.

3. Види робочого часу.

4. Режим та облік робочого часу і порядок його встановлення. Ненормований робочий день. Гнучкий робочий час. Вахтовий метод роботи.

5. Надурочні роботи і порядок залучення до них.

6. Поняття і види часу відпочинку.

7. Право працівника на відпустку і гарантії його реалізації. Види відпусток.

8. Щорічна основна відпустка і порядок її надання.

9. Поняття і структура заробітної плати, її відмінність від винагород за цивільно-правовими договорами, гарантійних і компенсаційних виплат.

10 Тарифна система та її елементи: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

11. Нормування праці. Норми виробітку, норми часу, норми обслуговування, нормовані виробничі завдання, нормативи чисельності, відрядні розцінки. Порядок їх встановлення.

1. Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Робочий час — це період, встановлений законом чи договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію, а роботодавець зобов'язаний забезпечити його роботою відповідно до договору.

Предметом правового регулювання робочий час стає лише тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин. Час і розпорядок праці в особистому господарстві (наприклад, праця ремісника), так само, як і час праці, який виступає засобом виконання зобов'язань в цивільних майнових відносинах, не регламентується правом.

Встановлена державою норма робочого часу є узаконеною часткою суспільне необхідної праці, яку кожний робітник і службовець повинен виконувати.

Норма робочого часу слугує засобом охорони праці внаслідок того, що вона поєднує потреби суспільства з соціально-фізіологічними потребами окремої людини, має обов'язковий характер, реально забезпечується і, як правило, точно виконується. Нормі робочого часу властивий принцип реальності, правовими гарантіями якого є максимальне обмеження надурочних робіт і відповідальність за їх незаконне проведення, державний нагляд і громадський контроль за додержанням законодавства про робочий час і час відпочинку.

Таким чином, в трудовому праві України норма робочого часу (відповідний робочий день, робочий тиждень) виступає одночасно як суспільне необхідна і як обов'язкова частка участі робітників і службовців у створенні суспільного продукту.

Юридичною формою закріплення міри тривалості праці і методом правового нормування робочого часу в широкому розумінні виступає закон. Разом з тим нормативні угоди відіграють важливу роль в регламентації розподілу та обліку робочого часу.,В правилах внутрішнього трудового розпорядку окремих підприємств встановлюються розпорядок робочого дня, графік змін, порядок обліку робочого часу та інші важливі елементи режиму робочого часу ознакою робочого часу є те, що робітник або службовець внаслідок обов'язків, що випливають з трудових правовідносин, повинен виконувати свою трудову функцію або іншу роботу, що йому доручається.

Як виняток, робочим часом визначаються також окремі відрізки часу, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, але йому виплачується за цей час заробітна плата. Такі періоди прямо вказуються в законі і зараховуються в робочий час (перерви для жінок для годування дитини, для вантажників, перерви для обігріву в холодні пори року та ін.).

Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу.

2. Правові нормативи робочого часу.

Норматив робочого часу — це встановлена законом або на його основ/ договором норма постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Таким чином, працівники і роботодавець зобов'язані дотримуватися нормативів та режиму робочого часу, встановлених трудовим законодавством, локальними нормативними актами підприємства, установи, організації або трудовим договором. Роботодавець має право вимагати від працівника продуктивного використання робочого часу та не оплачувати працівникові час, коли він не виконував своїх трудових обов'язків, за винятком випадків, визначених законодавством. Роботодавець зобов'язаний забезпечити у межах робочого часу можливість для працівника справляти свої фізіологічні потреби, вживати ліки, а також вчиняти інші дії, що запобігають загрозі життю чи здоров'ю людини. Працівник має право вимагати від роботодавця забезпечення його роботою відповідно до трудового договору в межах робочого часу та виплати компенсації в разі позбавлення його можливості працювати, за винятком випадків, визначених законодавством.

Основними нормативами робочого часу є:

• робочий день;

• робочий тиждень. Похідними від них є:

• робоча зміна;

• робочий рік;

• інші облікові періоди.

Робочий день — це встановлена законом тривалість роботи працівника в межах календарної доби. Згідно з ч. 2 ст. 52 КЗпП при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (робочого дня) не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин І 4 годин при тижневій нормі 24 години. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КЗпП напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Якщо підприємство, установа, організація працюють при п'ятиденному робочому тижні, тривалість щоденної роботи (робочої зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50 51 КЗпП).

Робочий тиждень — це встановлена законом або колективним договором тривалість роботи протягом календарного тижня. Частина І ст. 50 КЗпП встановлює правило відповідно до якого нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма повною мірою кореспондується з п. "а" ч. 1 ст. 1 Конвенції МОП про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень № 47 1935 року, яка зобов'язує кожного члена МОП, що ратифікував цю Конвенцію, заявити про своє схвалення принципу сорокагодинного робочого тижня, що застосовується таким чином, аби це не спричинило зниження рівня життя трудящих. Однак згідно 3 ч. 2 ст. 50 КЗпП підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 цієї статті. Варто зауважити, що в європейських країнах спостерігається тенденція до зменшення тривалості робочого часу, хоча тривалість життя людей і рівень їх здоров'я значно вищий, ніж в Україні.

Робочий тиждень можна розглядати не тільки як норматив робочого часу, але і як режим робочого часу, що виражається в кількості робочих і вихідних днів у календарному тижні.

Частина 1 ст. 6 Закону "Про відпустки" встановлює поняття робочий рік і вказує, що він відлічується з дня укладення трудового договору. Згідно з цією нормою щорічна основна відпустка надається працівникам не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

3. Види робочого часу.

Відповідно до нормативів робочого часу його можна класифікувати:

• робочий час нормальної тривалості;

• робочий час зі зменшеною тривалістю:

• скорочений робочий час;

• неповний робочий час;

• надурочні роботи;

• робочий час зі збільшеною тривалістю:

• ненормований робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється відповідно до ст. 51 КЗпП для таких категорій працівників:

— для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП для осіб відповідного віку;

— згідно з п. 2 ч. 1 ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 51 КЗпП законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, науково-педагогічних працівників, лікарів та інших)- 33-годинний робочий тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Стаття 56 КЗпП передбачає такий різновид робочого часу як неповний робочий час. За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Однак, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Закон вказує на те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, але оплата праці провалиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Принциповою відмінністю скороченого і неповного робочого часу є те, що скорочений робочий час є обов'язковою державною гарантією охорони праці (через зниження тривалості робочого часу) як для роботодавця, так і для працівника, годі як неповний робочий час є, як правило, результатом досягнення угоди між суб'єктами трудового договору.

Надурочні роботи — це роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством. Такими наприклад е проведення робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничих аварій та негайного усунення їх наслідків, а також у інших випадках передбачених ст. 62 КЗпП. Стаття 63 КЗпП вказує на категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Такими є: вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176); особи, молодші 18 років (ст. 192); працівники, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП). Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП). Крім того закон встановлює ряд обмежень щодо проведення надурочних робіт. Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Крім того, вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Роботодавець повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Режим робочого часу визначає:

• п’ятиденний і шестиденний робочий тиждень і тривалість щоденної роботи, кількість робочих днів на тиждень чи інший період;

• час початку й закінчення робочого дня;

• час і тривалість обідньої перерви, кількість змін упродовж облікового періоду, тривалість і правила чергування змін.

Режимом робочого часу в трудовому праві вважається розподіл робочого часу протягом конкретного календарного періоду.

На рівні законодавства визначається порядок встановлення режиму праці та деякі його елементи.

Конкретний режим робочого часу встановлюється в локальних нормативних актах: колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку, графіку змінності або в індивідуальному трудовому договорі.

Графіки змінності затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації (ст. 247 КЗпП).

Час початку й закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також графіка.

Облік робочого часу — це фіксація відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу.

Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. Якщо працівник без поважних причин запізнився на роботу або передчасно її залишив, то цей час у робочі години не включається й оплаті не підлягає. У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження.

Розрізняють облік робочого часу поденний і підсумований.

Поденний облік робочого часу. Поденним є облік, коли встановлена законом норма робочого дня є обов’язковою для кожного дня роботи. При поденному обліку перепрацювання протягом робочого дня не можна компенсувати недопрацюванням в інші робочі дні. Поденний облік робочого часу може бути організований за картковою системою; за жетонною системою; за пропускною системою; за комбінованими системами обліку. Облік приходу на роботу працівника і часу, коли він іде з роботи, ведеться в організації загалом або в структурних підрозділах.

Підсумований облік робочого часу. Згідно зі ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для певної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним профспілковим органом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу впродовж облікового періоду не перевищувала нормальної кількості робочих годин.

“Гнучкі графіки” роботи — форма організації робочого часу, за якої працівники зобов’язані бути на робочому місці у фіксований час, початок і закінчення роботи може змінюватися.

Такий режим робочого часу може застосовуватись для окремих працівників або колективів підрозділів. При цьому потрібно повністю відпрацювати сумарну кількість робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на роботі — не більше 12 годин, включаючи перерви.

Гнучкий режим робочого часу встановлюється за погодженням між роботодавцем і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профспілковим органом й урахуванням думки трудового колективу. Елементами гнучкого режиму робочого часу є: змінний (гнучкий) робочий час — початок і закінчення робочого дня; фіксований час — час обов’язкової присутності на роботі працівників, перерви для відпочинку й харчування; тривалість облікового періоду.

Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.

• До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

• Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і доводиться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення в дію.

• Тривалість вахти не може перевищувати один місяць, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — два місяці. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

• Роботодавець зобов’язаний забезпечити працівників соціально-побутовими умовами: проживанням, транспортом, спецодягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним обслуговуванням. Ненормований робочий день. Міра праці визначається не тільки тривалістю робочого часу, а також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). До категорії працівників з ненормова-ним робочим днем належать керівники підприємств, установ, організацій та їхніх структурних підрозділів. У разі потреби вони виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу і така робота не вважається надурочною.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

• Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично виконувати службові завдання понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

• Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій і посад або трудовим договором.

• На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

• осіб, праця яких не піддається точному облікові в часі;

• осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

• осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

5. Надурочні роботи і порядок залучення до них.

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП.

Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, .верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.
Законодавством встановлені й інші випадки застосування надурочних робіт.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

- осіб, молодших 18 років;

- працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).
Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу(розпорядження) власником. Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою.Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

6. Поняття і види часу відпочинку.

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:
- перерви протягом робочого дня (зміни);
- щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
- вихідні дні (щотижневий відпочинок);
- святкові і неробочі дні;
- відпустки.
Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд - в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами .(ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).

Святкові і неробочі дні.
Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове;
і 8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День незалежності України.
У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).
Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.
Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

7. Право працівника на відпустку і гарантії його реалізації. Види відпусток.

Відпустки — це час відпочинку, який встановлено законом або колективним чи трудовим договором для відновлення працездатності, фізичних і моральних сил, зміцнення здоров'я працівника, а також виховання дітей, задоволення його власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Види відпусток

Законом України "Про відпустки" (ст. 4) встановлюються такі види відпусток:

1. щорічні:

— основна відпустка (ст. 6 Закону);

— додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах (ст. 7 Закону);

— додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. додаткова відпустка у зв'язку з навчанням (ст.13,14 і 15 Закону);

3. творча відпустка (ст. 16 Закону);

4. соціальні відпустки:

— у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

— для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5. відпустка без збереження заробітної плати (ст.25, 26 Закону).

Колективним договором, угодою або трудовим договором можуть установлюватися й інші види відпусток.

Відповідно до ст. 2 Закону "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Це право відповідно до закону "Про відпустки" забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацію, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону України "Про відпустки".

Закон "Про відпустки" повною мірою відповідає положенням актам МОП, присвяченим правовому регулювання відпусток, зокрема Конвенції МОП № 132 та Конвенції МОП № 140. Варто зауважити, що ч. 1 ст. 6 Закону "Про відпустки" встановлює мінімальну тривалість щорічної відпустки не менше, як 24 календарних дні, тоді як ч. 3 ст. 3 Конвенції МОП № 132 визначає, що відпустка ні в якому разі не може становити менше 3 робочих тижнів за один рік роботи. Це означає, що мінімальна відпустка становить 18 днів. Крім того, Закон "Про відпустки" значною мірою розвиває положення конвенції та встановлює додаткові гарантії відпочинку громадян України.

Для набуття права на відпустку працівник повинен перебувати у трудових правовідносинах з підприємством, установок», організацією або фізичною особою. Розмір і форма оплати праці, штатна або позаштатна робота не впливають на реалізацію права на відпустку. Новацією у законодавстві України про відпустки є й гарантування цього права у разі звільнення працівника. Так, згідно зі ст. 3 Закону "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Пункт 6 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій встановлює правило відповідно до якого відпустка на роботі за сумісництвом (мається на увазі щорічна основна відпустка) надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. А відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону "Про відпустки" сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Ця норма є суттєвою новацією у законодавстві України, оскільки згідно із спеціальним законодавством про тимчасові і сезонні роботи, прийнятим у радянський період, працівники зайняті на цих роботах правом на щорічну відпустку не користувались.

8. Щорічна основна відпустка і порядок її надання.

Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки за відпрацьований робочий рік, що відраховується з дня укладення трудового договору, становить 24 календарних дні (ст. 6 Закону України "Про відпустки").

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і копалень, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні і збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в розрізах, кар'єрах та копальнях глибиною 150 метрів та глибше, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах та копальнях глибиною до 150 метрів — 24 калев- дарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на цьому підприємстві 2 роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісопромислових господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів згідно зі Списком робіт, професій і посад, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 № 346.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковцям надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 № 570.

Інвалідам І і II груп надається основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому робочому часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.98 № 278.

Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих чинників, згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. При цьому конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і часу зайнятості працівника в цих умовах (ст. 7 Закону України "Про відпустки").

У теорії трудового права заробітна плата визначається як винагорода, яку підприємство, установи, організація або фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам за їх працю у відповідності до її кількості і якості за встановленими нормативами та розцінками. Стаття 1 Закону "Про оплату праці" визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Виходячи з наведених вище визначень можна стверджувати, що заробітна плата - це винагорода. Мінімальний розмір цієї винагороди визначається державою, а конкретний - локальними нормативними актами або трудовим договором. Важливо з'ясувати складові цієї винагороди, бо кожна має своє конкретно визначене цільове призначення. Стаття 2 Закону "Про оплату праці" встановлює таку структуру заробітної плати:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Бона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положениями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проваляться понад встановлені зазначеними актами норми.

Премії - це додаткові матеріальні винагороди працівників за високі кількісні та якісні результати праці. Преміювання запроваджується для посилення матеріальної зацікавленості працівників до своєчасного виконання поставлених завдань, підвищення ефективності та рентабельності виробництва, зростання продуктивності праці та покращення якості продукції. Більшість премій є невід'ємною частиною заробітної плати, оскільки обумовлені системою оплати праці на підприємстві.

Доплати - це грошові виплати, які виплачуються працівникам понад тарифні ставки або оклади з урахуванням інтенсивності та умов їх праці. Для встановлення доплат має значення підвищена інтенсивність праці при роботі на конвеєрах, поточних та автоматизованих лініях, при покладанні на працівника функцій, що не були обумовлені трудовим договором.

Гарантійні виплати отримують працівники у випадках спеціально передбачених законом. В своїй більшості вони представляють середній заробіток працівника або певну його частину. Призначення гарантійних виплат - запобігання можливої втрати працівником заробітної плати коли він відволікається від виконання трудових обов'язків з поважних причин. До таких належать: виплати за час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час (ч. 1 ст. 119); виплати в разі звільнення працівника від роботи з метою охорони його здоров'я (за час проходження обов'язкових медичних оглядів - ст. 123; за час обстеження в закладах охорони здоров'я та здавання крові донорами - ст. 124); виплати в разі виконання робіт, пов'язаних із впровадження винаходів (ст. 126); виплати в разі простою не з вини працівника (ст. 113 КЗпП).

Гарантійні доплати мають за мету зберегти за працівником звичайний для нього рівень оплати праці, коли він з певних, визнаних законом поважними, причин не може в поеному обсязі виконувати трудову функцію або норматив праці. Гарантійні доплати не замінюють повністю заробітну плату, а додаються до тієї її частини, яка нарахована за фактично відпрацьований час або за виготовлену продукцію. До гарантійних доплат відносяться: доплати при невиконанні норм виробітку або виготовленні бракованої продукції не з вини працівника (ст.ст. 111, 112 КЗпП); доплати при деяких переведениях на іншу нижче оплачувану роботу (ст.ст. 114, 178 КЗпП); доплати неповнолітнім працівникам у зв'язку із скороченням тривалості їх робочого дня (ст. 194 КЗпП).

Компенсаційні виплати - це выплати, які відшкодовують понесені працівником витрати у зв 'язку з виконанням службових обов 'язків або у зв 'язку з необхідністю переїзду на роботу в іншу місцевість. До таких виплат належать: добові, оплата проїзду і житлового приміщення у службовому відрядженні (ст. 121 КЗпП); надбавки до тарифних ставок чи окладів працівникам, у яких постійна робота проходить у дорозі або має роз'їзний характер; одноразова допомога, добові, оплата переїзду і перевезення майна при переведенні або направленні працівника на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП); компенсація за використання інструментів, що належать працівнику та за невиданий спецодяг і спецвзуття (ст. 125 КЗпП).

Основою державного регулювання заробітної плати є тарифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.

Тарифною системою є встановлена в централізованому порядку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх складності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного господарства і природнокліматичних умов. Правове значення тарифної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі.

До тарифної системи включаються: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Вони використовуються для розподілу робіт залежно від їх складності та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Тарифна система є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифи заробітної плати працівників встановлюються у формі тарифних сіток. Тарифною сіткою є шкала, що складається з певної кількості розрядів. Усі робочі професії, що тарифікуються, розподіляються за розрядами тарифної сітки відповідно до ступеня кваліфікації та важкості робіт.

Розподіл робочих професій за розрядами тарифної сітки, а також кваліфікаційні вимоги по кожній професії і розряду встановлюються в тарифно-кваліфікаційному довіднику. Кожний розряд тарифної сітки має свій коефіцієнт. При цьому коефіцієнт першого розряду приймається за одиницю, а коефіцієнти наступних розрядів визначають, наскільки ставка даного розряду вище ставки першого розряду. Для грошового виразу ставок тарифної сітки встановлюється тарифна ставка першого розряду (годинна, денна, місячна), за якою оплачуються найпростіші і легкі роботи. Тарифні ставки наступних розрядів визначаються шляхом множення ставки першого розряду на відповідний цим розрядам тарифний коефіцієнт.

Таким чином, на відміну від посадового окладу, передбаченого для кожної посади, тарифна ставка встановлюється для цілої групи робочих професій, віднесених до певного розряду.

Співвідношення між нижчим і вищим розрядами кваліфікації становить в шестирозрядній тарифній сітці не менш ніж 1 : 1,8, а у восьмирозрядній тарифній сітці — 1 : 2,0.

Як загальне правило, для кожного розряду встановлюються дві тарифні ставки: одна — для почасовиків і друга, більш висока — для відрядників, яка є підставою для обчислення і визначення відрядних розцінок. У деяких виробничих галузях, де застосовується в основному відрядна система оплати праці, введені єдині тарифні ставки для робітників-відрядників і погодинників.

Тарифно-кваліфікаційний довідник становить собою збірник, який містить докладну характеристику основних видів робіт за їх складністю, важливістю і точністю в даній галузі господарства. Разом з тим в кваліфікаційно-тарифному довіднику вміщується характеристика знань і навичок, якими повинен володіти робітник для виконання відповідної даному розряду роботи. Тарифно-кваліфікаційні довідники використовуються для тарифікації робіт і присвоєння працівникам особистих розрядів.

Однією з обов'язкових умов присвоєння працівнику кваліфікаційного розряду у даний час є економічна підготовка в обсязі вимог, передбачених щодо певної професії в даній галузі.

Питання про присвоєння або підвищення кваліфікаційного розряду розглядається за заявою зацікавленого у цьому робітника і подання керівника підрозділу (цеху, дільниці та ін.).

За наявності в даному підрозділі робіт, що тарифікуються за розрядом, про присвоєння якого надійшло подання, керівник підприємства (на великих підприємствах це може бути начальник цеху) передає матеріали до відповідної кваліфікаційної комісії для перевірки наявності в робітника теоретичних знань і здачі ним проби відповідно до вимог тарифно-кваліфікаційного довідника.

Організація перевірки кваліфікаційною комісією знань у робітника і виконання ним проби є обов'язком керівника відповідного структурного підрозділу.

Результати роботи кваліфікаційної комісії оформляються протоколом. На підставі висновку комісії власник підприємства чи організації або уповноважений ним орган (на великих підприємствах — начальник цеху) за погодженням з відповідним профспілковим органом присвоює робітнику кваліфікаційний розряд, видаючи про це наказ або розпорядження. Про присвоєння кваліфікаційного розряду заноситься запис до трудової книжки.

Тарифно-кваліфікаційні довідники та характеристики розробляються Міністерством праці України.

Тарифні оклади службовців установлюються у формі системи посадових окладів, яка полягає в установленні номенклатури посад і розміру грошового окладу за кожною посадою. Оклади можуть підвищуватися відповідно до стажу роботи, обсягу роботи, кваліфікації працівника, вченого ступеня.

Стаття 85. Норми працi
Норми працi - норми виробiтку, часу, обслуговування, чисельностi - встановлюються для працiвникiв вiдповiдно до досягнутого рiвня технiки, технологiї, органiзацiї виробництва i працi.

В умовах колективних форм органiзацiї та оплати працi можуть застосовуватися також укрупненi i комплекснi норми.

Норми працi пiдлягають обов'язковiй замiнi новими в мiру проведення атестацiї i рацiоналiзацiї робочих мiсць, впровадження нової технiки, технологiї та органiзацiйно-технiчних заходiв, якi забезпечують зростання продуктивностi працi.

Досягнення високого рiвня виробiтку продукцiї окремим працiвником, бригадою за рахунок застосування з власної iнiцiативи нових прийомiв працi i передового досвiду, вдосконалення своїми силами робочих мiсць не є пiдставою для перегляду норм.

Стаття 86. Запровадження, замiна i перегляд норм працi
Запровадження, замiна i перегляд норм працi провадиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Власник або уповноважений ним орган повинен роз'яснити працiвникам причини перегляду норм працi, а також умови, за яких мають застосовуватися новi норми.

Про запровадження нових i змiну чинних норм працi власник або уповноважений ним орган повiдомляє працiвникiв не пiзнiш як за один мiсяць до запровадження.

Стаття 87. Строк дiї норм працi
Норми працi встановлюються на невизначений строк i дiють до моменту їх перегляду у зв'язку зi змiною умов, на якi вони були розрахованi (стаття 85).

Поряд з нормами, встановленими на стабiльнi за органiзацiйно-технiчними умовами роботи, застосовуються тимчасовi i одноразовi норми.

Тимчасовi норми встановлюються на перiод освоєння тих чи iнших робiт за вiдсутнiстю затверджених нормативних матерiалiв для нормування працi.

Одноразовi норми встановлюються на окремi роботи, якi носять одиничний характер (позаплановi, аварiйнi).

Стаття 88. Умови працi, якi мають враховуватися при розробленнi норм виробiтку (норм часу) i норм обслуговування
Норми виробiтку (норми часу) i норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов працi, якими вважаються:

1) справний стан машин, верстатiв i пристроїв;
2) належна якiсть матерiалiв та iнструментiв, необхiдних для виконання роботи, i їх вчасне подання;
3) вчасне постачання виробництва електроенергiєю, газом та iншими джерелами енергоживлення;
4) своєчасне забезпечення технiчною документацiєю;
5) здоровi та безпечнi умови працi (додержання правил i норм з технiки безпеки, необхiдне освiтлення, опалення, вентиляцiя, усунення шкiдливих наслiдкiв шуму, випромiнювань, вiбрацiї та iнших факторiв, якi негативно впливають на здоров'я робiтникiв, i т. iн.).

Стаття 89. Замiна i перегляд єдиних i типових норм
Замiна i перегляд єдиних i типових (мiжгалузевих, галузевих, вiдомчих) норм здiйснюється органами, якi їх затвердили.

Стаття 90. Порядок визначення розцiнок при вiдряднiй оплатi працi
При вiдряднiй оплатi працi розцiнки визначаються виходячи з установлених розрядiв роботи, тарифних ставок (окладiв) i норм виробiтку (норм часу).

Вiдрядна розцiнка визначається шляхом дiлення погодинної (денної) тарифної ставки, яка вiдповiдає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробiтку. Вiдрядна розцiнка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка вiдповiдає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Стаття 91. Збереження попереднiх розцiнок при впровадженнi винаходу, корисної моделi, промислового зразка чи рацiоналiзаторської пропозицiї
За працiвником, який створив винахiд, корисну модель, промисловий зразок або внiс рацiоналiзаторську пропозицiю, що зумовили змiну технiчних норм i розцiнок, зберiгаються попереднi розцiнки протягом шести мiсяцiв вiд дати початку їх впровадження. Попереднi розцiнки зберiгаються i в тих випадках, коли автор зазначених об'єктiв iнтелектуальної власностi ранiше не виконував роботи, норми i розцiнки на яку змiнено у зв'язку з їх впровадженням, i був переведений на цю роботу пiсля їх впровадження.

За iншими працiвниками, якi допомогли авторовi у впровадженнi винаходу, корисної моделi, промислового зразка чи рацiоналiзаторської пропозицiї, попереднi розцiнки зберiгаються протягом трьох мiсяцiв.

Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовiй оплатi працi
При почасовiй оплатi працiвникам встановлюються нормованi завдання. Для виконання окремих функцiй та обсягiв робiт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисельностi працiвникiв.

PAGE 18

1. ГОМЕЛЬСКИЙ ИНЖЕНЕРНЫЙ ИНСТИТУТ МЧС РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ Кафедра Пожарная и промышленная безопасн
2. А судин ситовидних трубок деревних волокон трахеїд; Б деревних волокон клітин супутниць судин; В дер
3. Сыктывкарский государственный университет Факультет управления Кафедра менеджмента и маркетинга.
4. Отношения между всеми действующими лицами строительства заказчик, подрядчик, проектировщик, стройиндустрии
5. Синее учебное пособие ~ стр
6. Маркетинговое исследование предпочтений потребителей при выборе АЗС РТ
7. Организация работы специализированной страховой компании, занимающейся имущественным страхованием
8. тематике~ Лекция 1
9. Тема- Аудит кассовых операций
10. Острый пиелонефрит, неактивная фаза, без нарушения функции почек
11. ВТБ24 21 Кредитная политика банка в области потребительского кредитования
12. а сальной железы и окружающих их тканей
13. Доклад- Хорватия
14. Nked Lunch в русском переводе Голый Завтрак; издательство Глагол имя Уильяма Берроуза перестало быть зага
15. Экономическая история зарубежных стран и Экономическая история России
16. Интеграционные тенденции в мировом образовании
17. Describe the difference between mteril nd non mteril productions Explin the difference between min nd vrible cpitl
18. идентификаторы программы 9
19. участниками. Преемница в политическом организационном и юридическом отношениях Организации европейского э
20. а; в связи с отсутствием или нарушением произвольной подвижности четырех конечностей квадриплегия тетра

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе