Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА №3.
1. Основні концепції суспільних перетворень.
Найпоширенішими у сучасній філософії концепціями суспільних перетворень є вчення про прогрес і про розвиток та примикаючи до них вчення про еволюцію. Нагадаємо, що вчення про прогрес розробив французький математик і діяч Великої французької революції 1789-1794 р.н., Кондорсе. Це вчення виходить з того. що в суспільстві нарощується сума благ завдяки зростанню масштабів використання здобутків людського розуму – науки і техніки.
Обґрунтовуючи цю думку, Кондорсе керувався методом математичної прогресії. Отже, вчення про прогрес не розкриває суть суспільних перетворень, а описує їх наслідки, спираючись на один Із методів математичних розрахунків. Розрахунок може вестись від умовного нуля у двох напрямках: від 0 до … ( «регрес») і від О до … ("прогрес"). Так як у вченні про прогрес метод домінує над суспільним буттям, то це веде до спотворення процесу суспільних перетворень. Адже можна так підрахувати "прогрес Розуму", що при зовнішньому оптимізмі висновків загальний стан суспільства і Його тенденції будуть проігноровані.
Найпопулярнішім в Україні та значною мірою за рубежем є розроблене Гегелем-Марксом-Леніним вчення про розвиток. Недоліки цього вчення ми розглядали, коли мовили про філософію Гегеля і марксистсько-ленінську філософію. Воно передбачає містичну віру в "об'єктивну закономірність", яка, залежно від довільно обраного початку, невідворотно має привести до омріяного "кіпця", але через обов'язкову "боротьбу протилежностей" і катастрофу – "заперечення заперечення".
Отже, у теорії розвитку, як і у теорії прогресу, є схема, метод мислення, а не вчення про суть змісту суспільних перетворень. Абсолютизація цих схем, відомо, не раз завдавала шкоди суспільству у минулому. Перешкоджатиме філософія розвитку і плину теперішніх суспільних перетворень, якщо вбачатиметься у ній універсальне пояснення світових проблем.
Усвідомлюючи тією чи іншою мірою обмеженість вчень про прогрес і розвиток, сучасні філософи шукали більш надійні форми теоретичного пояснення суспільних і світових змін. Зокрема, напочатку XX ст. О. Шпенглер запропонував концепцію "перефази". Суспільство він уподібнив геологічним пластам, у структурі яких вкраплені різні домішки. Наприклад, у граніті можуть бути вкраплені різні солі, що вимиваються водами. Але на місцях солей лишається не порожнеча, а нові наповнювачі – глина, пісок тощо, котрі, таким чином, вносять зміни у пласт граніту, змінюють його структуру і властивості. Подібно, гадав Шпенглер, перетворюється цивілізація і все суспільство.
Інший підхід запропонували французькі мислителі Делез і Гуаттарі, розробивши концепцію "різоми". Різома – біологічне явище, що характеризує існування рослин. На лузі кожна травина росте окремо, але під землею йде невидима боротьба коріння рослин за простір життя. Одна рослина може відібрати соки землі у іншої, привести її до загибелі. Конкретний зміст рослин лугу міняється. Подібно до цього, міняються і суспільні явища, буття людей.
Концепції "перефази" та "різоми", як бачимо, підкреслюють пластичність, а не катастрофічність перетворень, і не орієнтуються на проектування жорстко визначених ідеалів суспільства. Інакше вирішує цю проблему німецький філософ Т. Адорно, який обмеженість теорії розвитку Гегеля-Маркса вбачає в абсурдності: якщо суспільне життя рухається колообразно, то воно не може просуватись уперед; якщо визнається лінійний рух, то він не є циклічним. Вихід із парадоксальності вчення про розвиток Адорно вбачає в астрономічній ідеї "констеляції" (відхиленні від розрахованих) орбіт планет. Тобто суспільство функціонує циклічно, але при цьому відбувається нібито "сходження з орбіти", "зсув" його руху завдяки змінам функцій його частин.
Популярною у філософії Заходу е концепція Ф. Хайєка, котра виходить з того, ідо люди – автономні молекули, що рухаються "свободно" (свавільно, хаотично). Цей рух певною мірою обмежується раціональністю (державним регулюванням), котра, проте, завжди обмежена. Тому суспільні перетворення йдуть завжди безладно і непередбачувано, ламаючи усталені форми раціональності.
Отже, специфіка сучасних концепцій суспільних перетворень свідчить про те, що вони орієнтуються не стільки на суспільне життя, скільки на пошук аналогій між природними і суспільними процесами або ж спираються на ті чи інші обмежені методи, розуміння, яким надається універсальне значення. Проте чимало недоліків цих концепцій, у тому числі й тих, що спираються на технологічний детермінізм, долаються, на наш погляд, вченням про поступ І. Франка.