Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
По практиці – кожній групі задано по 5-6 питань для підготовки доповідей, рефератів, виступів, які вони повинні представити на практиці.
Крім того, запропоновано ознайомитись з Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності» та добудувати коди економічної діяльності для лісопромислового підприємства яке займається заготовкою лісу та його переробкою у меблі.
Було заплановано ознайомлення з спеціальними режимами оподаткування на прикладі сільськогосподарських підприємств та промислових підприємств-гігантів (ЗАЗ-Део).
Лекція Фінанси промисловості
План
1. Фінансування витрат на виробництво і реалізацію продукції в промисловості.
2. Обігові кошти, їх реалізація і управління в промисловості.
3. Виручка від реалізації продукції, валовий доход, грошові накопичення і прибуток в промисловості. (дам сам на наступній парі)
1. Фінансування витрат на виробництво і реалізацію продукції в промисловості.
Фінанси промисловості займають провідне місце в загальній системі фінансів підприємств галузей економіки України. Це визначається передусім тим, що вони обслуговують таку галузь народного господарства, в якій створюється велика частина сукупного громадського продукту, національного доходу і грошових накопичень. Промислові підприємства в процесі своєї діяльності взаємодіють з підприємствами інших галузей народного господарства (сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі). Тому їх фінанси тісно пов'язані з фінансами інших галузей економіки країни. Методи організації і планування фінансів промисловості лежать в основі організації і планування інших галузей з урахуванням особливостей їх технології і економіки.
Усі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, промислові підприємства роблять значно раніше за їх відшкодування з виручки від реалізації продукції. У зв'язку з цим у підприємств виникає потреба в засобах на купівлю необхідних видів сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, палива, на оплату праці працівників підприємств і ряд інших витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Внаслідок того, що процес виробництва здійснюється в певній технологічній послідовності, коли безперервно відбуваються стадії придбання сировини і підготовки її до виробництва - перетворення сировини на напівфабрикати, потім в незавершене виробництво і, нарешті, в готову продукцію, потреба в засобах на покриття виробничих витрат на кожній з цих стадій виникає у промислових підприємств одночасно. В заміну раніше купленої сировини і витраченого на виготовлення напівфабрикатів підприємству необхідно придбати нову партію сировини, зробити запас напівфабрикатів, використаний на незавершене виробництво. В цей же час незавершене виробництво у міру виходу готової продукції поповнюється шляхом використання напівфабрикатів, а запаси готової продукції на складі промислового підприємства в ході її реалізації заповнюються за рахунок незавершеного виробництва. В результаті такої послідовності і безперервності процесу виробництва засоби, вкладені в ці витрати, переходять з однієї стадії в іншу, здійснюють кругообіг. Після завершення кругообігу вони, як правило, повністю відшкодовуються підприємством з виручки від реалізації продукції. Отже, вони не витрачаються безповоротно, а лише авансуються, постійно знаходячись в обороті підприємства. У зв'язку з цим кожне промислове підприємство, для нормального здійснення своєї господарської діяльності, повинне мати в своєму розпорядженні певну суму таких коштів. Державні (казенні) промислові підприємства у момент їх створення наділяються такими засобами шляхом інвестицій в обігові кошти за рахунок асигнувань з державного бюджету або інших джерел вищестоящої господарської організації (міністерства), до складу якої входить це підприємство. Комерційній промислові підприємства наділяються для цих цілей необхідними засобами за рахунок власних джерел і запозичених коштів у вигляді кредитів, випуску цінних паперів.
Основою для визначення потрібної суми власних обігових коштів є обсяг виробництва, кошториси витрат на виробництво, тривалість виробничого циклу і умови заготівлі і придбання сировини, палива і інших необхідних матеріалів.
У подальші роки діяльності підприємства необхідний приріст обігових коштів покривається за рахунок власних ресурсів і кредитів банків.
Підприємства в процесі своєї діяльності здійснюють матеріальні і грошові витрати на розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток своїх колективів та інш.
Усі види витрат на виробництво продукції групуються по наступних елементах витрат :
- сировина і основні матеріали (включаючи витрати, пов'язані з використанням природних ресурсів), допоміжні матеріали, паливо, енергія;
- заробітна плата - основна і додаткова;
- відрахування на державне соціальне страхування;
- амортизація основних фондів;
- інші витрати.
Детальний перелік витрат на виробництво і реалізацію продукції встановлюється Податковим кодексом України, П(С)БО 16 «Витрати» (затвер. наказом Мінфін Укр. від 31.12.99, № 318) та іншими нормативно-правовими актами в залежності від виду продукції що виробляється промисловим підприємством.
Сукупність виробничих витрат показує, в що підприємству виходить виготовлення продукції, яка випускається, тобто виробничу собівартість продукції.
Виробнича собівартість і позавиробничі витрати складають повну собівартість продукції.
Таким чином, на практиці під собівартістю розуміють грошове вираження поточних витрат підприємства на виробництво і збут продукції. Як економічна категорія собівартість є частиною вартості продукції, що відокремилася, складається з витрат минулої матеріалізованої праці і заробітної плати. Собівартість відбиває велику частину вартості продукції і як показник госпрозрахункової діяльності підприємства швидко реагує на ефективність використання виробничих ресурсів, підвищення фондовіддачі, економію сировини, матеріалів, палива і енергії, зростання продуктивності праці. Вона знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншим важливим показником ефективності - рентабельністю, впливаючи на її величину.
По структурі витрат на виробництво підприємства підрозділяються на:
1) матеріаломісткі - підприємства легкої, харчової, хімічної, металургійної промисловості, машинобудування;
2) трудомісткі - підприємства вугільної, торф'яної, лісової промисловості;
3) паливомісткі - підприємства енергетики;
4) з високою долею амортизації - підприємства нафтовидобувної, газової промисловості.
Величина витрат на реалізовану продукцію не співпадає з об'ємом витрат на виробництво продукції за рахунок залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року і невиробничих витрат, які повністю відносяться на реалізовану продукцію.
Розмір витрат на реалізовану продукцію (Зр) можна визначити по наступній формулі:
Зр= З1 + Т – З2 + С,
де З1 - залишки нереалізованої продукції на початок року за виробничою собівартістю;
Т - готова продукція поточного року за виробничою собівартістю;
З2 - передбачувані залишки на кінець поточного року за виробничою собівартістю;
С - позавиробничі витрати на рік.
В України, на сьогоднішній день, розроблені та діють наступні методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції:
Вказані вище методичні рекомендації можуть використовуватися при оформленні як планової, так і фактичної собівартості, але конкретні правила визначення фактичної собівартості кожне підприємство визначає самостійно і відбиває їх в Обліковій політиці підприємства. При цьому потрібно мати на увазі, що приведені вище методичні рекомендації у більшості своїй містять тільки загальні підходи до калькуляції, що ґрунтуються на застарілих підходах у визначенні складу прямих і загальновиробничих витрат і розподілі загальновиробничих витрат, крім того в них не враховуються вимоги та новації Податкового кодексу України, так як вони були розроблені до його впровадження.
2. Обігові кошти, їх реалізація і управління в промисловості.
Засоби, інвестовані підприємством в матеріальне виробництво, підрозділяються залежно від тривалості їх обороту на основні засоби і обігові кошти. Як критерій оцінки тривалості обороту прийнята природна тривалість процесу матеріального виробництва, рівна одному року. Виходячи з цього в теорії і на практиці прийнято засоби з оборотністю більше року відносити до основних засобів, з оборотністю в межах року - до обігових коштів. Ці засоби підприємств використовують для створення оборотних виробничих фондів і фондів звернення.
Оборотні виробничі фонди є необхідними для виробництва запасами сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, запасних частин для ремонту малоцінних і швидкозношуваних предметів(МШП), незавершеного виробництва(витрати майбутніх років).
Фонди обігу включають: готову продукцію, грошові кошти і засоби в розрахунках.
В сукупності оборотні виробничі фонди і фонди звернення є складовою частиною загальної суми майна підприємства. Оборотні виробничі фонди і фонди обігу тісно пов'язані між собою.
Обігові кошти, будучи однією з основних фінансових категорій, що роблять істотний вплив на сферу виробництва, сферу звернення, стан розрахунків в народному господарстві і тим самим на грошовий обіг в країні, виконують свою другу функцію - платіжно-розрахункову.
Виконання платіжно-розрахункової функції залежить від наявності обігових коштів, необхідних для здійснення процесу реалізації готової продукції і завершення розрахунків.
Наявність обігових коштів в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують нормальну виробничу і комерційну діяльність підприємств, є неодмінною умовою успішного виконання ними своїх функцій.
Разом з цим наявність власних обігових коштів, їх збереження характеризують міра фінансової стійкості підприємства, його положення на фінансовому ринку, міра платоспроможності і ліквідності.
Одним з основних принципів організації обігових коштів є нормування. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обґрунтовано встановити необхідний розмір власних обігових коштів і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення ними виробничою і платіжно-розрахунковою функцій.
Найважливішими принципами правильної організації обігових коштів є використання їх строго за цільовим призначенням, забезпечення їх збереження, раціонального використання і прискорення оборотності.
Під складом обігових коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди звернення.
Елементами обігових коштів є: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати; допоміжні матеріали; паливо і пальне, тара і тарні матеріали; запчастини для ремонту; інструменти, господарський інвентар, МБП; незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів; готова продукція; товари відвантажені, грошові засоби і так далі
За місцем і роллю в процесі відтворення обігові кошти підрозділяються на 4 групи:
- засоби, вкладені у виробничі запаси;
- засоби, вкладені в незавершене виробництво і витрати майбутніх років;
- засоби, вкладені в готову продукцію;
- грошові кошти і засоби в розрахунках.
По мірі планування обігові кошти підрозділяються на нормовані і ненормовані. До ненормованих відносяться: товари відвантажені, грошові засоби і засоби в розрахунках. Усі інші елементи обігових коштів підлягають нормуванню.
За джерелами формування обігові кошти підрозділяються на власні, прирівняні до них і позикові.
Джерелом формування власних обігових коштів є засоби, призначені на інвестиції, джерелом позикових коштів - кредити банків і кредиторів.
Під структурою обігових коштів розуміється співвідношення між елементами в загальній сумі обігових коштів.
Важливе значення для ефективності використання обігових коштів має їх нормування.
Головне завдання нормування полягає у визначенні економічно обґрунтованої величини власних обігових коштів в мінімальному розмірі, що забезпечує безперебійне фінансування планових витрат на виробництво і реалізацію продукції, а також здійснення розрахунків у встановлені терміни.
Шляхом нормування обігових коштів визначається сума необхідних інвестицій на формування власних обігових коштів для новостворюваного підприємства, нових видів виробництв на діючих підприємствах, а також для майбутнього розширення виробництва.
МЕТОДИ НОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ В ПРОМИСЛОВОСТІ:
Нормування обігових коштів розпочинається з розробки мінімально необхідних норм запасу по окремих видах товарно-матеріальних цінностей, необхідних для здійснення виробничої діяльності.
Норми запасу зазвичай визначаються в днях або у відсотках до планової потреби четвертого кварталу майбутнього року. Потім на основі розроблених норм, кошторису витрат на виробництво, витрат, не врахованих кошторисом витрат, але що покриваються за рахунок обігових коштів, визначається потреба підприємства у власних обігових коштах в грошовому вираженні, тобто встановлюється норматив обігових коштів.
Норматив власних обігових коштів в грошовому вираженні обчислюється шляхом множення суми одноденних витрат підприємства, що покриваються за рахунок обігових коштів, на норму запасу в днях. Норма запасу в днях по окремих видах сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів складається з наступного часу:
- часу знаходження сплаченої сировини в дорозі(транспортний запас);
- часу, необхідного для вивантаження, приймання і складування сировини, що поступила;
- часу знаходження сировини на складі в якості поточного складського запасу;
- часу підготовки сировини до виробництва(технологічний запас);
- часу знаходження сировини на складі, у вигляді страхового запасу(гарантійний запас).
Для числення нормативу власних обігових коштів по статті "Сировина, основні матеріали і покупні напівфабрикати" вартість одноденної витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів по кошторису витрат на виробництво, включаючи заготівельні витрати і вартість відходів по планованих нормах, треба помножити на середньозважену норму обігових коштів по сировині, основним матеріалам і покупним напівфабрикатам.
Кошторис витрат на виробництво не передбачає витрату сировини і матеріалів, споживаних в підсобних і допоміжних виробництвах, непромислових господарствах(автотранспорт, ЖКГ, капітальний ремонт будівель, споруд, здійснюваний господарським способом). Тому до суми витрат на основне виробництво додається вартість планової витрати сировини і основних матеріалів на вказані цілі або норматив власних обігових коштів по цих господарствах визначається окремо.
Після розробки норм обігових коштів приступають до розрахунку нормативів в грошовому вираженні. Розраховуються приватні і сукупні нормативи.
Якщо загальна сума нормативів обігових коштів (сукупний норматив) на планований рік вища за суму нормативів, що діяли минулого року, у балансі доходів і витрат підприємства передбачається приріст обігових коштів в сумі цього перевищення.
Джерела формування обігових коштів в промисловості підрозділяються на власні і прирівняні до них засоби, кредити банків, засоби кредиторів і інші засоби.
Додаткова потреба у власних і прирівняних до них засобах (приріст нормативу) визначається шляхом порівняння сукупного нормативу на планований рік з сукупним нормативом минулого року.
Зростання ефективності використання обігових коштів має важливе значення не лише для конкретного підприємства, але і для народного господарства країни. Завдяки ефективнішому використанню обігових коштів вивільняються не лише грошові кошти, інвестовані у виробництво, але і матеріальні ресурси, в які були вкладені ці кошти.
По усіх обігових коштах обчислена фактична оборотність зіставляється з фактичними даними за попередні звітні періоди поточного року або за відповідні періоди минулого року.
По нормованих обігових коштах, крім того, розраховується плановий показник обігових коштів, з яким порівнюються фактичні дані за той же період.
PAGE \* MERGEFORMAT 1