Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЛЕНГЕР ЯНА ІВАНІВНА
УДК 340.15:342.5
РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ ЕФЕКТИВНОСТІ
Спеціальність 12.00.01 –теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету.
Науковий керівник –доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист
України БИСАГА Юрій Михайлович,
завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету.
Офіційні опоненти –доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України КОЗЛОВСЬКИЙ Антон Антонович,
Віце-президент з наукової роботи Міжнародного науково-технічного університету (м. Київ).
кандидат юридичних наук, професор БОБРОВНИК Світлана Василівна
проректор з навчальної роботи Київського університету права НАН України.
Захист відбудеться “26” жовтня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська , 64.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.
Автореферат розіслано 20 вересня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.Г.Шукліна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у розв’язанні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати активний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти гуманізації держави і права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, формуванню високої суспільної та індивідуальної правосвідомості.
Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема —європейськими правовими стандартами є процесом складним та багатофункціональним, а тому потребує глибокого наукового аналізу правової дійсності та вироблення концептуальних засад її функціонування та розвитку. Нинішній період розвитку української правової системи (яка за своїм генезисом та юридичними ознаками с правовою системою романо-германського типу) пов'язаний як з вдосконаленням основних ознак континентального права, так і з формуванням ефективних способів зближення її з європейськими міжнародними правовими системами.
Правова система України виникла об'єктивно у період досягнення радянською правовою системою “точки біфуркації”, коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноваженість. Насамперед це стосувалося взаємозв'язку з оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку.
У сучасних умовах Україна сама повинна забезпечувати нормативно-правове регулювання тих проблем суспільного життя, які віднесені до її компетенції. У цьому і полягає одна з головних причин актуальності проведення правової реформи. Інша, не менш важлива причина, - перехід нашої держави до ринкової економіки.
Докорінні зміни державно-правових відносин, підвищення уваги до прав людини, потреби зміцнення Української держави обумовили правову реформу як об’єктивну реальність. В той же час саме поняття “правова реформа” сьогодні перетворюється на оцінну теоретичну категорію, за допомогою якої необхідно вимірювати сутність і значення здійснюваних перетворень у галузі державно-правового будівництва в Україні в цілому, об’єднати в єдине ціле все, що робиться в цій галузі як в центрі, так і на місцях.
Єдність і цілісність правової реформи, здійснюваної в сучасній Україні, потребує в першу чергу науково-теоретичного осмислення. Саме в цій сфері сьогодні нагромадилися дуже серйозні проблеми, від оптимального вирішення яких і залежатиме успішність здійснення правової реформи у нашій державі. В цьому плані сьогодні постає проблема одноманітності розуміння сутності та змісту правових реформ, що проводяться, для того, щоб створити законодавство, яке необхідне для сучасної правової системи України.
Тому сьогодні набуває великого значення науково-правове осмислення проблем, що виникають у зв'язку із здійсненням правової реформи в Україні та безпосередньо пов'язаних із нормотворчою активністю, реформуванням правової системи вцілому та її складових.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із державною науковою програмою “Правові засади розбудови державності”, планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–рр. Тема дослідження пов’язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ - ХХІ ст.”, а також є складовою частиною загальноуніверситетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в державному реєстрі за № 0196U008267.
Джерельну базу дослідження становлять, зокрема, законодавство України й деяких зарубіжних країн, міжнародно-правові акти, правозастосовча й правотлумачна практика; спеціальна наукова література (філософська, історична, політологічна, теоретико-юридична, галузева юридична, міжнародноправова). При написанні дисертації було використано матеріали наукових конференцій, присвячені перехідному до демократії періоду, розвитку суспільства та держави, права та національного законодавства в Україні, удосконаленню його системи.
Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці українських та зарубіжних учених, політичних діячів, адже сучасна наука не стоїть осторонь актуальних проблем демократичних перетворень та аналізу їх законодавчого забезпечення. Суттєву увагу до трансформаційних процесів, перехідного періоду, функціонування громадянського суспільства, демократичних інститутів приділяють такі юристи, політологи, історики, зокрема С.Алексєєв, І.Биля, С.Бобровник, Н.Железняк, В.Ковальський, М.Козюбра, А.Колодій, В.Копєйчиков, О.Копиленко, В.Лемак, Л.Луць, Н.Матузов, А.Медушевский, Н.Онищенко, В.Опришко, М.Орзіх, Н.Пронюк, П.Рабінович, В.Радаєв, Ф.Сафін, В.Селіванов, О.Скакун, Ю.Тихомиров, М.Хаустова, Ю.Шемшученко, О.Ющик та ін.
Вартий окремої згадки факт появи останнім часом деяких праць з питань реформування правової системи України, комплексних монографічних досліджень теоретичних і практичних проблем посткомуністичної трансформації, закономірностей розвитку національного законодавства, окремих його галузей. Наприклад, фундаментальна монографія О. Ющика “Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні” (Київ, 1997) не тільки дає соціально-правову орієнтацію, методологічно обґрунтовану постановку проблем, але і пропонує розв'язання окремих важливих науково-практичних питань сучасного розвитку суспільства і держави.
Разом з тим, при такому багатоманітті праць, вони не охоплюють усіх проблем досліджуваної тематики. Ряд питань належним чином не вивчені, а деякі мають лише загальний характер.
Мета і завдання дослідження. Нами було поставлено за мету здійснити комплексний теоретико-історичний аналіз проведення правової реформи в Україні та її вплив на формування правової системи. Досягнення цієї мети зумовило постановку таких завдань:
- уточнити поняття, сутність і природу категорії “правова реформа”, пов'язати її із завданнями, що постали перед Україною в галузі сучасного державно-правового розвитку;
- виокремити та систематизувати основні теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу поняття “правова реформа” у зарубіжній і вітчизняній юридичній науці, проблеми його співвідношення з терміном “правова система”; виробити, в міру можливості, рекомендації щодо подальшого розширення та поглиблення реформи правової системи;
- виявити суспільно-політичну потребу продовження правової реформи, спробувати переосмислити основні принципи державного будівництва, проаналізувати, наскільки закони, що приймаються, відповідають українським реаліям;
- проаналізувати особливості перехідного періоду в Україні, по-перше, з точки зору демократизації політичного та державного життя, по-друге, з точки зору передумов та реального формування національного законодавства, його ролі у забезпеченні процесу демократизації, здійсненні суспільних перетворень;
- з’ясувати ознаки та встановити особливості правової системи України, визначити її сучасний стан та вказати на можливі перспективи розвитку;
- розкрити зміст та вказати на випадки використання понятійного апарату, що застосовується при здійсненні процесу реформування правової системи, як-от: “нормотворчість”, “правотворчість”, “нормотворчій процес”, “законодавчий процес” та ін., з'ясувати спільні та відмінні ознаки цих юридичних категорій;
- визначити й обґрунтувати основні риси, етапи, тенденції і фактори, які впливають на становлення та розвиток процесу нормотворчості в України; динаміку розвитку окремих галузей та інститутів законодавства;
- проаналізувати передумови та перспективи удосконалення чинного національного законодавства, підвищення його узгодженості й ефективності в умовах реформування правової системи в Україні.
- установити об'єктивний зв'язок між необхідністю реформування процесу нормотворчості та проблемами становлення правової системи України.
Об’єктом дослідження виступають різні сфери державно-правового життя, в яких за допомогою правового регулювання в умовах перехідного періоду повинні бути здійснені перетворення, які відповідають ідеям формування правової держави.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні проблеми реформи правової системи в Україні, її сутність, напрями та результати.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи та засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та поставлених перед дослідником цілей та завдань. Ми виходимо з вимог загальнофілософських методів, а також пов’язані з ними загальнонаукові та спеціально-наукові методи. Так, досліджувати явище правової реформи неможливо без системного методу. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати нормотворчість та практику суспільних перетворень в Україні й інших країнах, встановити основні тенденції, напрями та закономірності становлення національного законодавства в умовах проведення реформи правової системи. Загальнонаукові (структурно-функціональний, прогнозування, багатофакторності) та спеціально-правові методи (історико-правовий, формально-юридичний та ін.) були застосовані при з’ясуванні сутності та реального змісту політичних, економічних, правових явищ сучасної української дійсності. Метод прогнозування дав підстави для деяких рекомендацій з удосконалення проведення реформи правової системи. Конкретно-соціологічний (документальний, спостереження, вивчення документів) метод уможливив доказово ілюструвати теоретичні висновки та положення дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні та у країнах СНД науковим дослідженням, у якому комплексно, системно в порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні та практичні проблеми здійснення реформування правової системи в Україні, вплив на цей процес нормотворчої діяльності.
Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
. Показано, що незважаючи на те, що ученими-правознавцями, юристами-практиками та політологами виконана певна робота, в цілому наукові пізнання про правову реформу ще незначні. На загальнотеоретичному рівні ця проблема розроблена недостатньо. Крім того, незважаючи на доведену необхідність правової реформи, сама категорія “правова реформа” всесторонньо не досліджена.
2. Обґрунтовано, що поняття правової реформи багатовимірне, певною мірою конгломератне, хоча і цілком автономне. Правом так чи інакше оформлюються, закріплюються всі види державної реформи, але правова реформа має свої особливості та свій зміст, вона відображає, визначає правовий розвиток країни. Оформлення правом інших видів реформи не відміняє правової реформи як одного з самостійних феноменів.
Доведено, що у ході правової реформи, становлення правової державності в Україні та її нової правової системи викликає необхідність правового обґрунтування, нових орієнтирів та характеристик. У результаті цього формується новий комплексний науковий напрямок на стику політичних та юридичних наук - теорія правових реформ.
Встановлено, що бажане реформування правової системи вимагає систематичних зусиль та витрат протягом досить тривалих періодів часу, переважно на основі продуманих і гнучких для коректування програм. Саме тому за відсутності довгострокової політики правова реформа або не відбувається або затягується та супроводжується значними витратами та втратами, а тому можна і потрібно змінювати методи здійснення корисних перетворень правових інститутів.
Уточнено питання про співвідношення поняття правової системи з іншими суміжними поняттями: “правова реформа”, “нормотворчість”.
Вперше обґрунтовано, що умовами які визначають успіх чи неуспіх спрямованої реформи правової системи є наступні: 1) ретельний відбір інституційних зразків; 2) ефективне адміністрування нових правових норм; 3) досягнення комплементарності старих та нових правових норм; 4) укорінення нових правових норм на всіх рівнях правової системи.
Доведено, сьогодні в Україні як ніколи потрібні законодавчі основи правової реформи, тобто в першу чергу прийняття нових Законів України (“Про нормативно-правові акти”; “Про нормотворчість” та ін.), оскільки нормативні положення цих законів є критерієм перевірки всього законодавства України на відповідність принципу верховенства права та основою реалізації верховенства правового закону в Україні.
Обґрунтовано, що серед головних елементів здійснення нормотворчості в умовах правового реформування в Україні є наступні: 1) цілеспрямована підготовка кадрового потенціалу для роботи в сфері нормотворчості; 2) підготовка нормативно-правового масиву шляхом роботи над ним на двох стадіях; 3) врахування в перспективі процедури реалізації реформованого нормативно-правового масиву.
Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи пояснюється специфічним напрямом дослідження, у якому теоретичний аналіз здійснюється на ґрунті історичних і фактологічних спостережень. Сформульовані в дисертації узагальнення та висновки можуть бути використані у практичній діяльності органів державної влади, причетних до організаційного забезпечення реформування правової системи, в діяльності політичних партій, громадських об’єднань тощо.
Аналітичний матеріал дисертації може бути корисним у наукових дослідженнях проблем трансформації суспільства та становлення правової системи України в рамках юридичної, політичної та історичної науки; при розробці навчальних посібників та методичних рекомендацій і викладанні курсів “Теорія держави і права”, “Історія української державності і права” тощо. До певної міри результати дослідження можуть сприяти правовиховній діяльності, стверджуючи конструктивно-критичний погляд на сучасну правову систему, її суперечливу роль при формуванні громадянського суспільства в Україні.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету; науково-практичних конференціях різних рівнів.
Результати дослідження були оприлюднені: на реґіональній науково-практичній конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті Європейського вибору” (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 року); на науково-практичній конференції, присвяченій Міжнародному Дню прав людини (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 10 грудня 2003 року); підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 20 лютого 2005 року); реґіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року); науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Білоцерківський державний аграрний університет, м. Біла Церква, 29 квітня 2005 року), міжнародному “круглому столі” представників наукових та ділових кіл “Україна –ЄС: досвід Центрально-Європейських країн щодо євроінтеграційних процесів” (Ужгородський національний університет, Інститут історії НАН України, Закарпатська торгово-промислова палата, м. Ужгород, 11 травня 2005 року; підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 22 лютого 2006 року); міжнародній науково-практичній конференції “Законодавче забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні та його відповідність міжнародно-правовим нормам” (Закарпатська обласна державна адміністрація, Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 23-24 травня 2006 року); круглому столі присвяченому Дню Конституції України (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 28 червня 2006 року); науковій конференції, присвяченій 60-ти річчю возз'єднання Закарпаття з Україною (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 29 червня 2006 року); міжнародній науково-практичній конференції “Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.” (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 2-3 листопада 2006 року); міжнародній науково-практичної конференції “Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи” (Центральна виборча комісія, м. Київ, 31 жовтня –листопада 2006 року); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід” (Закарпатська обласна державна адміністрація, Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 16-17 травня 2007 року); науково-практичній конференції присвяченій Дню Конституції України (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 26 червня 2007 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у п’яти наукових посібниках, дев’яти наукових статтях у провідних фахових виданнях України.
Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета та завдання дослідження визначили логічну послідовність викладу матеріалу, а отже, і структуру дисертації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел (235 найменувань). Обсяг роботи становить 191 сторінку, загальний - 215 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, методологія проведеного наукового аналізу, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична та практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації дисертації та її висновки.
Розділ перший “Правова реформа: загальнотеоретичний аспект” розкриває зміст понять та категорій, які виникають при дослідженні питання особливостей реформування правової системи та складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Сутність та зміст поняття правова реформа” правова реформа розглядається як вкрай актуальна та малодосліджена категорія теорії та історії держави і права. Звертаючи увагу саме на історію становлення державності та права в Україні наводяться аргументи щодо доцільності існування такого окремого поняття, як правова реформа.
Стверджується, що правової реформи не існує та не може реально існувати в суто рафінованому вигляді, оскільки вона служить способом акумуляції і провідником найрізноманітніших поглядів, потреб, інтересів (економічних, соціальних, культурних), а тому несе на собі їх віддзеркалення. Правова реформа є зосередженням різних сфер людської діяльності, вона синтезує їх в нормах та інститутах, здійснюючи, у свою чергу, на них стабілізуючий вплив. Але її слід розглядати як самостійне явище, яке має свою специфіку, ознаки, цілі, задачі, форми реалізації. Саме тому, поняття правової реформи багатовимірне, певною мірою конгломератне, хоча і цілком автономне.
На підставі ґрунтовного аналізу ряду наукових та нормативних джерел ставиться питання про плюралізм у підході до розуміння терміну “правова реформа”, відповідно робиться спроба вичленити її ознаки та виробити власний підхід щодо розуміння цієї категорії.
Робиться висновок, що в історичному розвитку суспільства окремі види правових реформ як емпірично дані не зустрічаються. У реальній дійсності правова реформа безпосередньо виступає як конкретна одинична реформа або послідовний ряд таких реформ. Таке різноманіття реформ, пов'язаних з перетворенням в державі, обумовлено відмінностями в умовах їх проведення, що об'єктивно складались, які так чи інакше зумовлюють специфіку реалізаціїєдиної природи правової реформи в конкретних реформах, так або інакше видозмінюючи її виявлення у кожній з них. На підставі аналізу ряду наукових та нормативних джерел робиться спроба класифікувати види правової реформи за певними критеріями.
У підрозділі 1.2 “Правова реформа як нова галузь знань” наведені аргументи того, що у ході реформування правової системи виникає необхідність правового обґрунтування нових орієнтирів та характеристики держави. Вказується, що в результаті всього цього формується новий комплексний науковий напрямок на стику політичних та юридичних наук: історії та теорії держави і права, конституційного права, політології, політичної соціології, політичної психології, політичній антропології - теорія правових реформ. У підрозділі наводяться аргументи щодо доцільності існування цього напрямку, а також висвітлюються його основні принципи.
Обґрунтовується, що сучасна правова реформа будується в першу чергу на правових принципах закріплених в Конституції України, які визначають основи побудови держави та права в Україні. Крім того, виділяються ще такі головні принципи, на основі яких повинна розроблятися та здійснюватися правова реформа: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність і демократичний характер; 5) гуманність і моральні основи; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особи та держави; 9) пріоритетність прав людини як високої соціальної цінності; 10) відповідність основним положенням законодавства Європейського Союзу та міжнародного права.
Як історичне державно-правове явище, правова реформа відрізняється відносною незалежністю, саме тому вона дотепер не визначена та не визнана як предмет наукового пізнання ні однією з юридичних наук. Вказується, що кожна правова реформа, що історично існувала безумовно відрізняється своєрідністю. Але у всіх правових реформах мають місце загальні ознаки та якості, що комплексно пояснюють даний феномен, його сутність і значення. Вони дозволяють розглядати його як обов'язкове явище в історії країни, що має внутрішньо детермінований характер. Підводиться підсумок, що дослідження правової реформи допомагає правильно витлумачити природу змін, що відбуваються в державі та суспільстві.
У розділі другому “Розвиток правової системи України в умовах правової реформи” розглядається сучасна реформа правової системи як своєрідна відповідь на сутність і характер попереднього розвитку вітчизняного права. Тому, щоб зрозуміти спрямованість змін, що намітилися наприкінці 80-х років у правовій системі СРСР, а потім Україні, пропонується розібратися в тенденціях розвитку радянського права в післявоєнний період. У розділі робиться спроба розкрити способи зміни правової системи та можливість їх застосування в Україні. Особлива увага приділена ролі та місцю юридичної науки в процесі реформування правової системи. Розділ другий складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” зазначається, що в українській правовій системі в другій половині XX в. стали поступово виявлятися ознаки ряду негативних тенденцій. Найбільше занепокоєння серед них викликали: 1) послаблення правопорядку - найбільш хвороблива проблема громадського життя, оскільки ріст злочинності знецінював соціальні та правові гарантії, порушував елементарні права людини; 2) незважаючи на різке збільшення числа законів та інших нормативних правових актів, знижувалася ефективність законодавства в цілому; 3) у зв'язку з нескінченним поліпшенням та новаціями саме законодавство ускладнилося, його якість значно знизилося через значний поспіх і непідготовленість законопроектів, їх внутрішньої та взаємної суперечливості, недостатньої адекватності реальній соціальній практиці; 4) правова реформа співпала з демонтажем колишньої політичної системи, однак політичні спори навколо того, чим її варто замінити породили кризу держави; 5) некритичне запозичення західного досвіду ринкових реформ без обліку соціальних реалій України призвело до неможливості приймати та проводити в життя випереджувальні та чіткі рішення; 6) наростання кризових явищ у соціально-економічній і державно-правовій сферах суспільства привело до росту пасивності населення, зниженню довіри до держави, права, політичної системі в цілому. Отже, саме тому реальні шляхи реформи правової системи пролягли далеко не так, як їх розрахували самі ідеологи цих реформ.
Робиться висновок, що джерелами сучасної кризи правової системи, виступають такі суспільні явища: 1) надмірна залежність правової системи від політичного й адміністративного втручання; 2) відсутність у зв'язку з цим необхідної автономності правового регулювання; 3) штучне позитивістське розширення предметів правового впливу; 4) неефективність механізмів правозастосовчої пристосовності права до мінливої соціальної обстановки, що має наслідком нестабільність юридичної практики; 5) хронічна кадрова незабезпеченість професійної юридичної діяльності, її правокультурна дезорієнтованість; 6) криза національно-державного типу правосвідомості; 7) неконтрольовані масштаби запозичення іноземних політико-правових форм, що суперечать вітчизняному соціальному контексту.
Зазначається, що стосовно правових відносин саме поняття реформи має значну специфіку. Прогрес цієї сфери, швидше за все, пов'язаний не стільки з відмовою від законодавства, що заслуговує на критику та форсованим виробництвом нових кращих актів, скільки з упорядкуванням і систематизацією наявного нормативного матеріалу та скасуванням у ньому невиправданих обмежень соціальної діяльності людини. Як свідчить світовий досвід, саме це здатне забезпечити справжню новизну та революційні зміни в правовій системі на основі збереження культурного прошарку права - найціннішої, неможливої ні для якого імпорту основи юридичного прогресу.
У підрозділі 2.2 “Реформа інституційної системи: питання теорії та практики” розтлумачується думка, що повільна змінюваність чи навіть незмінність інституційної структури правової системи роблять визначеним розвиток тієї чи іншої країни. Досліджуються умови які визначають успіх чи неуспіх спрямованої правової реформи та доводиться висновок, що крім ретельного відбору інституційних зразків найбільш ключовими є також: ефективне адміністрування нових правових норм; досягнення комплементарності старих та нових правових норм; укорінення нових правових норм на всіх рівнях правової системи. В підрозділі розкривається сутність цих напрямків та можливість застосування під час реформування правової системи України.
Зазначається, що ефективне адміністрування нових правових норм припускає їхнє підкріплення діючими правилами контролю —вертикальними (з боку органів державної влади) та горизонтальними (з боку інших учасників правовідносин). Досягнення комплементарності правових інститутів передбачає вибудовування зв'язків між новими правовими нормами та нормами, що вже існують у суміжних галузях; забезпечення конгруентності взаємодіючих інститутів; запобігання інституційних розривів. Нарешті, укорінення нової правової норми означає її проникнення на всі рівні правової системи (з верхнього рівня формальних законів на рівень неформальних практик і далі на більш глибокий рівень культурних традицій). Воно вимагає тривалих спеціальних зусиль у роз'ясненні змісту нового правила поведінки, навчанні новим практикам проходження цього правила поведінки, відшуковуванні сил для підтримки в різних прошарках суспільства та легітимізації тієї чи іншої правової норми.
У розділі третьому “Нормотворчість як обов’язкова умова реформування правової системи” вказується що суспільство завжди потребувало такої діяльності органів держави, яка б створювала норми права, правила поведінки громадян. За результатами нормотворчої роботи складається враження про правову систему держави, ступінь її демократичності, розвитку, цивілізованості. Тому постійною задачею держави є підвищення якості правових рішень, зниження до мінімуму кількості неефективних нормативних актів. Саме цим пояснюється неухильний інтерес до процесу створення норм права з боку як юридичної теорії, так і практики –адже кожна помилка нормотворців тягне за собою невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян. Стверджується, що позитивні результати формування правової системи країни в умовах проведення правової реформи залежать від цілого ряду факторів, серед яких чи не найважливіше місце займає нормотворчість. Саме тому в розділі розкривається це поняття, вказується на його прямий зв’язок з реформою правової системи, а також досліджуються передумови та наслідки власне процесу нормотворчості. Розділ складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Поняття та значення нормотворчості у процесі здійснення реформування правової системи” з’ясовуються загальнотеоретичні основи поняття нормотворчості. Наводяться аргументи, що вказують прямий зв’язок між поняттями “реформа правової системи” та “нормотіворчість”. Обґрунтовується, що задля удосконалення правового регулювання нормотворчості необхідно було б прийняти ряд нормативно-правових актів, як от: Закон “Про нормативно-правові акти”, Закон “Про нормотворчість” та ін. де слід обов'язково закріпити цілий ряд термінів та понять, вказати на ієрархію нормативно-правових актів, процедуру їх систематизації, розкрити зміст нормотворчого процесу і т.д. У цій ситуації, для наведення порядку у всьому нашому нормативно-правовому господарстві, прийняття подібних Законів не просто бажано й науково обґрунтовано, але і гостро необхідно. При цьому можна спиратися не тільки на вітчизняні наукові розробки, але і на досить багатий досвід зарубіжних країн.
Стверджується, що хоча нормативно-правові акти створюються органами усіх рівнів –від вищих до місцевих –і зачіпають широке коло інтересів, проте, на жаль, ще не всі вони цілком відповідають вимогам життя, а в процесі їх розробки ще недостатньо враховуються економічні, соціальні, політичні, демографічні та інші чинники. Не завжди прогнозуються і наслідки таких нормативно-правових актів. Нерідко вони вносять свої “корективи” і в Конституцію України, і в закони, що можна пов’язати певною мірою, з невисоким рівнем правової культури державного апарату.
Вказується, що здійснюючи владні повноваження, держава використовує різноманітні заходи та методи керівництва –оперативне управління, правосуддя, нагляд та контроль, але ці напрямки діяльності держави не породжують норм права, хоча й здійснюються на його підставі. Процес реалізації задач і функцій органів державної влади знаходить свій юридичний прояв у відповідних законодавчо закріплених формах, таких як реалізація розпорядчих повноважень шляхом виконання вимог закону й організації застосування правових норм, а у випадках, передбачених законом, здійснення адміністративної юрисдикції. Частина діяльності органів держави не втілюється у правову форму, не пов’язана з виданням правових актів і здійсненням юридично значущих дій, інша ж частина пов’язана саме з виданням правових актів.
У підрозділі 3.2 “Нормотворчий процес як форма реалізації реформування правової системи” зазначається, що оскільки процес нормотворчості –це складний соціальний процес, який поєднує дію нормативно-правових актів об'єктивної дійсності та суб'єктивну думку нормотворчого органу, тільки розробка об'єктивно обумовлених нормативно-правових актів, які відображають суспільні потреби, може слугувати основою ефективного законодавства, основним показником якого є реальна дія норм права.
Не дивлячись на різні види й особливості нормотворчого процесу можна виділити загальні стадії і принципи. Говорячи про стадію нормотворчого процесу, вона визначається як самостійний етап процедурних дій по формуванню державної волі, організаційно відособлений комплекс тісно зв'язаних між собою дій, які направлені на створення даного нормативного акту.
Стадія нормотворчої діяльності завжди виступає етапом процесу по підготовці та наданню офіційного значення нормативному акту. Визначення кількості стадій залежить від розуміння природи нормотворчого процесу. Можна виділити стадії двох основних етапів нормотворчості: перший - попереднє формування державної волі, зовні виражається в складанні проекту нормативного акту. Другий - офіційне зведення державної волі в норму права, тобто видання нормативного акту.
Наводяться аргументи, які свідчать про виокремлення таких взаємопов`язаних й взаємозумовлюючих процесів юридичного характеру, як законодавчий та нормотворчий. Ці процеси мають різнитися не лише своїми суб'єктами, метою, а й методами досягнення “власного” результату.
Узагальнюються заходи характеру щодо запровадження нормотворчої техніки у практику нормотворення в Україні робиться висновок, що серед головних елементів здійснення нормотворчості в умовах реформування правової системи в Україні слід виділити такі: 1) цілеспрямована підготовка кадрового потенціалу для роботи в сфері нормотворчості (підготовка особливої категорії юристів-нормотворців, залучення у процес нормотворчості науковців); 2) підготовка нормативно-правового масиву шляхом роботи над ним на двох стадіях, а саме, на стадіях розроблення концепції та формулювання власне текстів проектів актів на основі обраної концепції; 3) врахування в перспективі процедури реалізації реформованого нормативно-правового масиву.
У висновках дисертантом узагальнюються результати дослідження, які характеризуються теоретичною новизною, пропозиціями щодо вдосконалення законодавства та рекомендаціями практичного характеру:
1. Демократичні перетворення в Україні, вдосконалення громадянського суспільства, соціальної правової держави, ринкових відносин відбуваються за безпосередньої участі правової системи, усіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Підвищення ролі права в процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.
. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у розв’язанні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати активний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти гуманізації держави та права, вдосконаленню законодавчого процесу, піднесенню ефективності правового регулювання, формуванню високої суспільної та індивідуальної правосвідомості.
. Заперечення правової реформи як особливого напряму державної діяльності рівнозначне запереченню ідей побудови правової держави, необхідності удосконалення юридичної системи, підвищення ефективності правового регулювання, правосуддя, прокурорського нагляду, посилення захисту прав громадян, гарантій їх безпеки. Правом так чи інакше оформлюються, закріплюються всі види державної реформи, але правова реформа має свої особливості та свій зміст, вона відображає, визначає правовий розвиток країни. Оформлення правом інших видів реформи не скасовує правової реформи як одного з самостійних феноменів.
4. Правова реформа - неминуча та невід'ємна частина загальної історії України, а теоретичні знання про неї складають необхідну ланку в системах наук, що вивчають державу і право. Для характеристики правової реформи важливо визначити її місце в системі теоретичних знань, сформувати її теоретичний образ і визначити значення в загальному процесі пізнання державно-правових явищ. Завдання української державно-правової науки в галузі дослідження правових реформ полягає в тому, щоб сформувати масив ґрунтовних знань, в якому повинні знайти своє місце найбільш конструктивні ідеї і концепції, що пояснюють процеси та зміни, які відбуваються в Україні.
. У результаті наукового обґрунтування становлення правової державності в Україні та її нової правової системи формується новий комплексний науковий напрямок на стику політичних та юридичних наук - теорія правових реформ - один із самостійних напрямків пізнання закономірностей перетворення держави і права в перехідні періоди. Дослідницький процес здатний породити розмаїтість позицій і думок із причин розходження переконань, поглядів, підходів, мотивувань. У силу цього повинні бути запропоновані різні теоретичні концепції, юридичні та логічні конструкції, що пояснюють явище правової реформи в цілому чи окремих її фрагментів. Теорія правових реформ має всі ознаки самостійного комплексного наукового напрямку: предмет дослідження, методологічну базу, функції, зміст, особливості, обумовлені міждисциплінарним характером, історичні рамки, емпіричну основу та концептуальні начала.
6. На підставі аналізу становлення та реформування правової системи України, вважаємо, що джерелами сучасної кризи правової системи, виступають наступні суспільні явища: 1) надмірна залежність правової системи від політичного й адміністративного втручання; 2) відсутність у зв'язку з цим необхідної автономності правового регулювання; 3) штучне позитивістське розширення предметів правового впливу; 4) неефективність механізмів правозастосовчої пристосовності права до мінливого соціальній обстановці, що має наслідком нестабільність юридичної практики; 5) хронічна кадрова незабезпеченість професійної юридичної діяльності, її правокультурна дезорієнтованість; 6) криза національно-державного типу правосвідомості; 7) неконтрольовані масштаби запозичення іноземних політико-правових форм, що суперечать вітчизняному соціальному контексту.
7. Умовами які визначають успіх чи неуспіх спрямованої реформи правової системи на сьогодні є наступні: 1) ретельний відбір інституційних зразків; 2) ефективне адміністрування нових правових норм (їхнє підкріплення діючими правилами контролю —вертикальними та горизонтальними; 3) досягнення комплементарності старих та нових правових норм (вибудовування зв'язків між новими правовими нормами та нормами, що вже існують у суміжних галузях; забезпечення конгруентності взаємодіючих інститутів; запобігання інституційних розривів); 4) укорінення нових правових норм на всіх рівнях правової системи (норми означає її проникнення на всі рівні правової системи, вимагає тривалих спеціальних зусиль у роз'ясненні змісту нового правила поведінки, навчанні новим практикам проходження цього правила поведінки, відшуковувані сил для підтримки в різних прошарках суспільства та легітимізації даної правової норми).
8. Серед малодосліджених положень процесу реформування правової системи під час трансформаційних процесів перехідного періоду розвитку України значної актуальності набула проблема нормотворчості. Значення нормотворчості полягає в тому, щоб вибрати саме той варіант регулювання, юридичної регламентації, який би в найбільш повній мірі відповідав інтересам країни та сприяв би прогресу суспільства та розвитку правової системи. В зв’язку з чим воно повинно будуватись на раціональних та ефективних принципах, які б не залишались абстрактно-теоретичними розробками, а позитивним чином впливали на практику створення юридичних нормативних документів, знижували вірогідність появи неефективних правових норм.
9. Зараз, коли нормотворчість в Україні переживає пік своєї активності, як ніколи потрібні законодавчі основи правової реформи нашої держави. Звичайно головною такою основою виступає Конституція України, але в рамках Основного Закону просто неможливо включити всі аспекти механізму нормотворчості. Проте ніде на рівні Закону не визначено: що таке “закон”, що таке “законодавство” і як воно співвідноситься з поняттям “підзаконні акти”. Крім того, на сьогоднішній день фактично ніде і ніким не встановлена ієрархія діючих нормативних актів, не визначений вичерпний список їх видів для різних нормотворчих органів.
Всі ці та інші проблеми можливо та й потрібно вирішити в рамках нових Законів України, як-от: “Про нормативно-правові акти”; “Про нормотворчість”, “Про закони та законодавчу діяльність в Україні”, “Про законодавчі терміни”, “Про порядок прийняття конституційних та інших законів України”, “Про систематизацію та кодификацію нормативних правових актів”, “Про мову законів” та ряд інших. Прийняття перелічених законів необхідне для якісного завершення реформи правової системи України.
10. Робота з правовими приписами –процес надзвичайно складний, вимагає великого запасу різнобічних знань, життєвого досвіду, серйозних спостережень за явищами суспільного буття, їх ретельного аналізу, неупередженої, об'єктивної оцінки. Визначаючи зміст правового припису, нормопроектувальник повинен забезпечити його відповідність цілям, які передбачається досягти прийняттям відповідного проекту нормативного акта; змісту основних приписів конституції, міжнародних угод та інших актів вищої юридичної сили; принципам відповідної галузі права; юридичній практиці тощо.
. Наявність великої кількості змін у нещодавно прийнятих законах та недостатня кількість процесуальних норм зумовлюють нестабільність національного законодавства, а диспропорції у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх ускладнюють процеси правореалізації. Найкращий спосіб підготовки нормативно-правового масиву полягає в роботі над ним на двох стадіях, а саме, на стадіях розроблення концепції та формулювання текстів проектів актів на основі обраної концепції. Для поліпшення якості підготовки проектів найефективнішим підходом, безперечно, є визнання того, що розроблення концепції становить фундаментальну передумову підготовки проектів нормативних актів. Тим самим забезпечується застосування процедур та прийомів, завдяки яким є більше можливостей привнести виважені відповіді на головні питання, особливо, коли йдеться про впровадження складних та важких реформ.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в наступних публікаціях автора:
1. Ленгер Я.І. Сучасна правова реформа: питання нормотворчості. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. –р. - № 4. –С. 47-50.
. Ленгер Я.І. Особливості нормотворчості у сфері додержання міжнародних стандартів прав дитини. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Педагогіка. Соціальна робота. –р. –Випуск 9. –С. 55-57.
. Сідак М.В., Ленгер Я.І. Конституційно-правова реформа: теоретичні основи. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. –р. - № 5. –С. 51-54.
. Ленгер Я.І. Модернізація конституції: питання теорії. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. –р. - № 6. –С. 71-73.
. Ленгер Я.І. Захист прав національних меншин в контексті правової реформи. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Педагогіка. Соціальна робота. –р. –Випуск 10. –С. 57-59.
. Ленгер Я.І. Розвиток правової системи в умовах правової реформи. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. –р. - № 7. –С. 75-78.
. Ленгер Я.І. Реформа інституційної системи в Україні: окремі аспекти. // Держава і право. Збірник наукових праць. –р. –Випуск 36. –С. 76 –.
. Ленгер Я.І. Правова реформа: засоби та технологія. // Часопис Київського університету права. –р. - № 2. –С. 32-35.
. Ленгер Я.І. Реформа правової системи та нормотворчій процес: актуальні питання. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. –р. - № 8. –С. 51-55.
АНОТАЦІЇ
Ленгер Я.І. “Реформування правової системи як засіб підвищення її ефективності”. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 –теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.
У дисертації проводиться історико-правове дослідження становлення та еволюції інституту реформування правової системи. Аналізуються причини її проведення, досліджуються фактори, що сприяли формуванню специфічних рис української правової системи. Автор визначає спільні та відмінні риси правової системи України та правової системи колишнього СРСР. Досліджується роль та місце процесу нормотворчості в реформуванні правової системи.
В роботі розглядаються особливості трансформаційного періоду від тоталітаризму до демократії, передумови утвердження демократичного політичного режиму в Україні. Обґрунтовується висновок про взаємозалежність демократії і законодавства, процесів демократизації і становлення національного законодавства. В умовах суспільних перетворень законодавство є основою, інструментом їх здійснення; відіграє ключову роль у формуванні інститутів громадянського суспільства та правової держави, інтеграції України у європейське та світове співтовариство.
Автором аналізуються основні етапи, тенденції і закономірності в історії становлення правової системи України, якою регламентуються нові демократичні принципи та інститути. Разом з тим, вказується, що сучасне національне законодавство має змішаний характер, є нестабільним, суперечливим, що перешкоджає демократичним змінам у суспільстві. Тому особлива увага приділяється потребам удосконалення нормотворчості, подолання колізій, систематизації, підвищення ефективності законодавства, імплементації норм міжнародного права та гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.
Ключові слова: правова реформа, державно-правова реформа, правова система, реформа правової системи, нормотворчість, демократичні перетворення, громадянське суспільство, законотворчість, правотворчість, інституційна реформа.
Ленгер Я.И. Реформирование правовой системы как способ повышения ее ефективности. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 –теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
В диссертации проводится историко-правовое исследование становления и эволюции института реформирования правовой системы. Анализируются причины ее проведения, исследуются факторы, которые способствовали формированию специфических черт украинской правовой системы. Автор определяет общие и отличные черты правовой системы Украины и правовой системы прежнего СССР. Исследуется роль и место процесса нормотворчества в реформировании правовой системы.
В роботе рассматриваются особенности переходного периода от тоталитаризма к демократии, предпосылки утверждения демократического политического режима в Украине. Обосновано вывод о взаимозависимости демократии и законодательства, процессов демократизации и становления национального законодательства. В условиях общественных превращений законодательство является основой, инструментом их осуществления; играет ключевую роль в формировании институтов гражданского общества и правового государства, интеграции Украины в европейское и мировое содружества. Автором анализируются основные этапы, тенденции и закономерности в истории становления правовой системы Украины, которой регламентируются новые демократические принципы и институты. Вместе с тем, современное национальное законодательство имеет смешанный характер, является нестабильным, противоречивым, что препятствует демократическим изменениям в обществе. Потому особенное внимание уделяется потребностям усовершенствования законотворчества, преодоления коллизий, систематизации, повышения эффективности законодательства с европейскими стандартами.
В исследовании указывается, что реформа правовой системы –неминуемая и неотъемная часть общей истории Украины, а теоретические знания о ней составляют необходимое звено в системах наук, которые изучают государство и право. Для характеристики правовой реформы определяется ее место в системе теоретических знаний, формируется ее теоретический образ и определяется значение в общем процессе познания государственно-правовых явлений.
В результате научного обоснования становления правовой государственности в Украине и ее новой правовой системы, объясняется формируется нового комплексного научного направления на стыке политических и юридических наук - теории правовых реформ которая имеет все признаки самостоятельного научного направления: предмет исследования, методологическую базу, функции, содержание, особенности, обусловленные междисциплинарным характером, исторические рамки, эмпирическую основу и концептуальные начала.
Ключевые слова: правовая реформа, государственно-правовая реформа, правовая система, реформа правовой системы, нормотворчество, демократические преобразования, гражданское общество, законотворчество, правотворчество, институциональная реформа.
Lenher Y.I. Restructuring of the legal system as a means of its efficiency improvement. –Manuscript.
Thesis for the Candidate Degree in Jurisprudence. Speciality 12.00.01 –theory and History of the State and Law; History of Political and Juridical Studies. –Kyiv National Taras Shevchenko University. –Kyiv, 2007.
The thesis is focused on the analysis of the formation and evolution of the institution of the legal restructuring. Factors favoring the establishment of the specific features of Ukrainian legal system have been determined. Common and distinct features of the legal system of Ukraine and that of the USSR have been also determined. The role of the norm-making process in the restructuring of the legal system has been investigated.
The thesis deals with the special features of the transformational period from totalitarianism to democracy. The conclusion about the interdependence of democracy and legislation as well as democratization processes and the formation of national legislation is substantiated. Under the conditions of social reforms the legislation is a basis and means of their implementation; it plays a key role in the formation of institutions of civil society and of a law-governed state as well as in the integration of Ukraine into European and world community.
The main stages, tendencies and regularities of the formation of Ukrainian legal system have been analyzed. Since current national legislation is of mixed character, is unstable and discordant it hinders democratic reforms. Therefore special attention is paid to the needs for the norm-making improvement, overcoming collisions, introducing norms of international law and conforming Ukrainian legislation to European standards.
Key words: legal reform, public-legal reform, legal system, restructuring of the legal system, norm-making, democratic reforms, civil society, law-making, institutional reform.
Підписано до друку 4.09.2007. Формат 60Х84/16.
Офс. друк. Гарнітура Times New Roman.
Умов. друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим.
Зам. № 12.
ПП Данило С.І.
м. Ужгород, площа Шандора Петефі 34/1.
Тел. 8 (0312) 61-23-51.