Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
14
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Карпенко Віталій Євгенович
УДК 167.3 + 316.32
МЕТОДОЛОГІЧНА РОЛЬ
ГУМАНІСТИЧНО-НООСФЕРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ
У РОЗВ’ЯЗАННІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ
09.00.09 –філософія науки
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Чернівці –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Цикін Веніамін Олександрович,
Сумський державний педагогічний
університет імені А.С.Макаренка,
завідувач кафедри філософії та соціології.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Кулініченко Валентин Леонідович,
Київська національна медична академія
післядипломної освіти імені П.Л.Шупика,
завідувач кафедри філософії;
доктор філософських наук, професор
Сидоренко Микола Миколайович,
Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича,
професор кафедри філософії.
Захист відбудеться 04.07. 2008 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. 6, ауд. 31.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.
Автореферат розіслано 02.06. 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
Козьмук Я.Р.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Наслідки діяльності людського розуму за своїми масштабами стали геологічним чинником і все більше загрожують існуванню самого людства. Процеси глобалізації, з одного боку, інтенсифікують еволюцію суспільства, а з іншого –підсилюють напруженість у взаємостосунках між суспільством і довкіллям. У зв’язку з цим осмислення методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності актуальне в усіх аспектах: економічному, соціально-політичному, духовному, екологічному.
Сучасна наука виявила сукупність основних глобальних проблем, для розв’язання яких неодмінними стають спільні, скоординовані зусилля всіх держав. Глобальна проблематика стала предметом спеціальної науки –глобалістики. Чимало філософів указують на те, що вчення про ноосферу В.Вернадського містить значний методологічний потенціал для розв’язання багатьох проблем у рамках глобалістики. Проте в сучасній філософії відсутній консенсус у визначенні самого поняття ноосфери.
На початку XXI сторіччя, коли ноосферогенез відбувається дедалі інтенсивніше, пізнання його закономірностей, а також різних аспектів існування ноосфери постає актуальним не лише з теоретичного погляду, а й з практичного: пізнання законів виникнення, розвитку та функціонування ноосфери може відіграти важливу методологічну роль у виборі моделей соціального устрою світу доби глобалізації. Найважливішим компонентом усвідомлення людством ноосферних процесів є формування ноосферного мислення, що є основним елементом ноосферогенезу.
На зламі тисячоліть глобальна соціоприродна система переживає складний етап, на якому відбувається вибір основного напряму розвитку. Серед конкуруючих атракторів конструктивним є формування ноосферної оболонки, спадкоємний розвиток цивілізації. Проте такому сценарію майбутнього протистоять інші, котрі часто мають руйнівний характер.
У зв’язку з цим автор вважає актуальною інтерпретацію вчення про ноосферу В.Вернадського й інших авторів, враховуючи останні досягнення сучасної науки, з подальшим визначенням методологічного потенціалу сучасної гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем.
Ступінь наукової розробки проблеми. Гуманістично-ноосферна концепція з її методологічним потенціалом у розв’язанні глобальних проблем сучасності нерозривно пов’язана з ідеєю біосфери. Теоретична розробка концепції біосфери є базою для подальших досліджень у галузі ноосфери та ноосферної свідомості. Поняття «біосфера» вперше використав австрійський геолог Е.Зюсс. Поява в 1927 р. терміна «ноосфера» безпосередньо пов’язана з іменами філософів Е.Леруа і Теяра де Шардена. Оригінальні ідеї сформульовані також у вченні про пневматосферу П.Флоренського й у філософському космізмі К.Ціолковського. Важливим етапом у розвитку ноосферних ідей стали праці В.Вернадського та О.Чижевського.
Можна виділити декілька підходів до проблеми ноосфери. Так, окремі філософи переконані, що формування ноосфери –справа майбутнього, і наш час –«доноосферний». Згідно з іншими мислителями, зараз відбувається процес інтенсивного ноосферогенезу. Багато дослідників (П.Водоп’янов, К.Ситник і інші) вважають, що ноосфера фактично вже склалась, оскільки в інформаційному суспільстві завдяки експоненціальному науково-технологічному зростанню людська діяльність перетворилася на планетарну силу. Такі вчені, як В.Горшков, К.Кондратєв, К.Лосєв взагалі заперечують можливість формування ноосфери.
Існує велика різноманітність визначень концепції ноосфери. Фундаментально досліджували формування планетарного мислення В.Данилова і М.Кожевніков. Філософський інтерес становить опис феноменологічних основ ноосфери у працях В.Крисаченка та О.Мостяєва. В контексті аналізу різних аспектів ноосферної проблематики варто відзначити праці С.Вовка, М.Кисельова, С.Кримського, М.Кузнецова, М.Марчука, В.Ратнікова, М.Сидоренка та інших авторів, які в окремих випадках, займаючись означеною проблематикою, не завжди прямо послуговуються відповідною термінологією.
На зламі століть розробляються такі аспекти гуманістично-ноосферної концепції: обґрунтовується роль розуму, науки та філософії у формуванні й функціонуванні ноосфери (І.Добронравова, С.Кримський, В.Лук’янець, М.Попович, В.Чуйко); розкриваються способи формування ноосферного мислення та біоетики на планетарному рівні (В.Данилова, В.Кулініченко, М.Кисельов, А.Толстоухов, В.Чешко); аналізується людська діяльність як планетарна сила (М.Мойсеєв, К.Ситник); з’ясовується співвідношення ноосфери і біосферної оболонки Землі (Т.Гардашук, В.Деркач, В.Крисаченко, М.Хилько); розкривається сутність гуманістично-ноосферної стратегії та її роль у розв’язанні суперечностей глобалізації (Б.Кузик, Ю.Яковець).
Однак усе ще відсутній цілісний, системний аналіз сутності гуманістично-ноосферної концепції та її методологічного потенціалу для розв’язання глобальних проблем людства на постнекласичному етапі розвитку науки. Відкритим полем для досліджень усе ще залишається комплексний аналіз компонентів, які конституюють сучасну гуманістично-ноосферну концепцію з метою визначення її методологічної ролі для розв’язання глобальних проблем. Усе це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з державною науково-дослідною темою КПКВ 2201020 «Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві», яка розробляється кафедрою філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка.
Об’єктом дослідження є смислові компоненти новітньої гуманістично-ноосферної концепції.
Предметом дослідження є методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності.
Мета роботи полягає в методологічному аналізі потенціалу гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.
Реалізація цієї мети передбачає такі завдання:
Теоретичні та методологічні принципи дослідження. Теоретичну основу дослідження становлять інновації постнекласичної науки (синергетика, філософія техніки, філософія нанонауки, етика науки), а також методологічний плюралізм, фундаментальні положення діалектики суб’єктивного і об’єктивного, історичнго та логічного методів пізнання; принципи взаємопроникнення системного, структурно-функціонального, ноосферного підходів, а також глобального еволюціонізму, коеволюції природи і соціуму.
У дослідженні використані праці вітчизняних і закордонних учених з проблем ноосфери і глобалістики. Автор спирається на теоретичні розробки представників української школи з проблем ноосфери, глобалістики, їхні методологічні підходи до розв’язання глобальних проблем сучасності (Т.Гардашук, І.Добронравова, А.Єрмоленко, М.Кисельов, С.Кримський, В.Крисаченко, В.Кізіма, В.Лук’янець, М.Попович, Н.Хамітов, М.Хилько, В.Чуйко та ін.).
Наукова новизна дослідження полягає в цілісному осмисленні методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки. Основні елементи наукової новизни сформульовані в таких теоретичних твердженнях:
Науково-практичне й теоретичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть скласти певну світоглядну й методологічну основу сучасної гуманістично-ноосферної концепції, визначення її ролі в розв’язанні глобальних проблем сучасності, реалізації принципу коеволюції природи і суспільства. У дослідженні сформульовано висновки, які можуть бути використані у філософії науки, подальшому дослідженні методологічної ролі сучасного гуманістично-ноосферного підходу в розв’язанні проблем глобалістики.
Практичне значення дослідження полягає також у тому, що його результати можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці нормативних тем курсу філософії, при читанні спецкурсів з філософії науки, соціальної філософії, філософії екології і сприяти формуванню ноосферного світогляду.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на засіданнях кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А.С.Макаренка, на Міжнародній науковій конференції «Наука. Синергетика. Освіта» (Суми, 2005), Науковій конференції «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості» (Чернівці, 2005), III Міжнародній науковій конференції «Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними» (Суми, 2006), Науковій конференції «Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку» (Чернівці, 2006), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігій, культур» (Вінниця, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 2007), Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (Чернівці, 2007), IV Міжвузівській науково-теоретичній конференції «Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання» (Суми, 2007), а також на щорічних конференціях, присвячених Дням науки, які проводилися СумДПУ ім. А.С.Макаренка впродовж 2006-2008 рр.
Основні положення і висновки дисертації викладено автором у 14 наукових публікаціях, 8 з яких –у спеціалізованих виданнях.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з її загальної мети і системи основних завдань. Робота складається зі вступу, двох розділів, які включають 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг тексту дисертації –сторінки, список використаних джерел містить 199 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, охарактеризовано ступінь її наукової розробки, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну й основні положення, котрі виносяться на захист, виявлено науково-практичне і теоретичне значення дисертаційної роботи.
У першому розділі «Гуманістично-ноосферна концепція як нове світорозуміння» проаналізовано історичні передумови і теоретико-методологічні основи її формування, сучасні інтерпретації та основні закономірності ноосферогенезу.
Підрозділ 1.1. – «Вчення про ноосферу: ретроспективний аналіз». Осмислення методологічної ролі сучасної гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем розпочинається з аналізу історичних умов і теоретико-методологічних основ становлення, тобто з ретроспективного аналізу вчень про ноосферу.
Перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного зробив природу об’єктом наукового пізнання та практичного освоєння, що породило згодом екологічну кризу. Пануючий антропоцентризм виправдовував споживацьке ставлення до природи і залишав без уваги проблему потенційної ролі людини як важливого чинника планетарно-космічної еволюції.
Науково-технічний поступ і зростаючий вплив людини на довкілля спонукав до розробки сценаріїв майбутнього людства, в яких природа і суспільство розглядались як взаємозалежні частини єдиної соціоприродної системи. Побудова таких сценаріїв, чимало теоретичних і методологічних висновків яких використовуються й сьогодні, здійснювалася в рамках учень про ноосферу.
Значний унесок у становлення поняття ноосфери зробили Е.Леруа, П.Тейяр де Шарден, В.Вернадський. Ноосфера стала пов’язуватися з новою епохою в еволюції живої речовини на Землі –етапом регулювання цієї еволюції людським розумом, коли людство стає геологічною силою і бере на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі.
Фундаментальною основою вчень, розроблених філософами-космістами, є усвідомлення потреби розумного контролю людством власної еволюції, а також еволюційних процесів у навколишньому середовищі. При цьому розкривається роль суспільної свідомості як детермінованого чинника ноосферогенезу.
Наступний етап у розробці гуманістично-ноосферних проектів соціоприродної еволюції ми пов’язуємо з осмисленням філософами феномена глобальних проблем людства, тобто проблем, які зачіпають інтереси всього людства і кожної окремої людини, потребуючи для свого розв’язання спільних зусиль усіх держав планети.
Усвідомлення планетарної кризи зробило безперспективними подальші концептуалізації майбутнього системи «соціум –природа» поза сценаріями розв’язання глобальних проблем. У другій половині XX століття чимало філософів почали розглядати ідею ноосфери як світоглядну настанову на шляху розв’язання глобальних проблем. Однією з теоретико-методологічних засад гуманістично-ноосферної концепції стали цінності Нового гуманізму, розробленого в цей період, учення, що пропонує задля розв’язання глобальної кризи відмовитися від цінностей суспільства споживання, усвідомити важливість самообмеження з метою збереження природи.
У контексті вчення про ноосферу М.Мойсеєв та інші автори розробили принцип коеволюції (спільної, взаємозумовленої еволюції) соціуму і біосфери, пов’язаної з можливістю регулювання науково-технічного поступу в межах цивілізаційного процесу. Епоха ноосфери визначається ними як час в історії людства, впродовж якого людський розум буде здатний зумовлювати коеволюцію природи і суспільства за допомогою колективної волі людей, необхідної для розвитку процесу ноосферогенезу. Ці умови дістали назву екологічного імперативу, практичною конкретизацією якого на сучасному етапі є концепція сталого розвитку.
Тож автор виділяє такі основні історичні передумови формування гуманістично-ноосферної концепції: перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного; науково-технічний прогрес і зростаючий вплив людини на природу; феномен глобальних проблем –а) інтерсоціальних, б) у системі «соціум –природа», в) у системі «людина –соціум».
Теоретико-методологічними основами формування гуманістично-ноосферної концепції можна вважати: а) осмислення проблеми ролі людини як чинника планетарної та космічної еволюції; б) розробка концепції біосфери; в) ідея про людство як геологічну силу і розуміння необхідності взяття людиною на себе відповідальності за подальшу долю біосфери Землі; г) усвідомлення однобічності суто технічного розвитку та його негативних наслідків; д) розуміння єдності та взаємопов’язаності природи і людини, виражених у принципі коеволюції; е) трактування ноосфери як центрального міждисциплінарного поняття.
Підрозділ 1.2. – «Сучасна інтерпретація гуманістично-ноосферної концепції». Дотепер існують значні труднощі в реалізації гуманістично-ноосферної концепції на практиці, оскільки її змістовний аспект різні автори інтерпретують суперечливо. Тому важливий аналіз наявних інтерпретацій з метою досягнення консенсусу, що дозволяє виявити єдину планетарну стратегію розв’язання глобальних проблем сучасності.
Філософське вчення про неможливість ноосферогенезу і неадекватність гуманістично-ноосферних ідей сучасним реаліям концептуально походить від А.Швейцера. Безперечно, ці принципи, що розвиваються в рамках філософії біоцентризму, заслуговують уваги, оскільки, з одного боку, зневажливе ставлення людини до решти біоти призвело до сучасного кризового стану глобальної соціоприродної системи, а з іншого боку, абсолютизація цих принципів здатна завдати прямої шкоди людству, ставлячи інтереси якого-небудь біологічного виду фактично вище інтересів самого виду Homo sapiens.
Іншою альтернативою гуманістично-ноосферної концепції є технократизм і технологізм. Для цього філософського напряму характерна абсолютизація ролі техніки і технології в житті суспільства, недооцінка природної регуляції та еволюції як важливого аспекту розвитку системи «соціум –середовище».
Гуманістично-ноосферна концепція пропонує якісно відмінне бачення планетарного майбутнього людства. Однією з її засад є гармонізація відношення «людство –біосфера». Йдеться, по-перше, про охорону ще існуючої природної компоненти навколишнього середовища шляхом обмеження й скорочення руйнівного впливу цивілізації на біосферу. По-друге, вкрай важливо здійснювати інтенсифікацію та регуляцію низки самовідновлюваних природних процесів. По-третє, йдеться про безпосереднє внесення людиною змін у процеси, що протікають у навколишньому середовищі.
Гуманістично-ноосферна концепція передбачає, що наука здатна надати соціуму засоби, достатні для подолання сучасної кризи. Мегапроблема людства полягає в тому, щоб розробити стратегію застосування потенціалу науки в розв’язанні глобальних проблем. При цьому різко зростає роль ціннісного чинника в їх розв’язанні. Залишається актуальною розробка норм узаємодії в системі «людина –природа», котрі мають стати одним із основних елементів ноосферної свідомості, що формується.
Сутнісними аспектами гуманістично-ноосферної концепції постають: а) інтегральна єдність людства; б) розум як визначальний чинник еволюції суспільства; в) соціум як найбільша геологічна сила; г) діалектична єдність інтересів усіх і окремих індивідів у процесі ноосферогенезу; д) еволюція речовини як самоорганізація ноосфери –останнього з ряду етапів еволюції біосфери; е) коеволюція суспільства і природи як умова становлення ноосфери; ж) необхідність узяття розумом коеволюційних процесів під свій контроль.
Підрозділ 1.3. – «Закономірності формування ноосфери в умовах глобалізації». Виявлення основних закономірностей ноосферогенезу на сучасному етапі дозволить визначити, чи можливе успішне становлення ноосфери на планеті Земля. Ноосферогенез відбувається в умовах глобалізації планетарного соціуму.
В сучасній науці експлікується багато різноманітних перспективних траєкторій еволюції планетарного людства. Наука більше не трактує історію як лінійний процес. Навіть саме подальше просування людства шляхом глобалізації –не єдино можливе, хоча воно є найбільш імовірним сценарієм майбутнього планети Земля.
З урахуванням глобалізаційних процесів ми можемо виділити такі взаємопроникні сфери соціальної та природної еволюції, в рамках яких реалізуються основні тенденції сучасного ноосферогенезу: біосфера, техносфера, економіка, політична та соціальна сфери, наука, ноосферна свідомість, інтегрована в духовну культуру людства. Дослідження цих компонентів ноосферогенезу в їхньому діалектичному взаємозв’язку дозволяє виділити наведені нижче основні закономірності формування ноосфери.
Коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму. Незважаючи на сучасний проблемний характер взаємодії соціуму і біосфери, в осяжному майбутньому можлива стабілізація таких взаємин і вихід на коеволюційний вектор розвитку. Діяльність людини стане визначальним чинником такої коеволюції. Закономірним є вихід біосфери на атрактор стану відносної стабільності, що уможливлює подальшу коеволюцію біосфери і людської цивілізації.
Наукомісткі технології є детермінованим чинником коеволюції природи і суспільства. Сьогодні наука здатна надати людству засоби для успішного ноосферогенезу. Раціональне, доцільне застосування наукомістких технологій є важливим чинником подальшого існування цивілізації. Експонентне науково-технологічне зростання є одним із сутнісних атрибутів ноосфери, що формується.
Переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною. Глобальному соціуму слід удосконалювати систему запобігання технологічним катастрофам. Окремі руйнівні тенденції мають урівноважуватися відповідною діяльністю. З розвитком генних і нанотехнологій, удосконаленням штучного інтелекту особливої значущості набуває здатність людини контролювати функціонування компонентів створеної нею другої природи.
Стабілізація приросту чисельності населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні. Позитивні зміни в соціальній сфері, вдосконалення охорони здоров’я та зростання матеріального добробуту стали причиною швидкого зростання чисельності населення планети. Утім, демографи відзначають, що у світі поступово відбувається перехід від типу відтворення населення з високою народжуваністю і зниженою смертністю до відтворення зі зниженою смертністю і невисокою народжуваністю. Це повинно призвести до стабілізації чисельності населення в цьому сторіччі на рівні 11-12 млрд. людей.
Здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної у сферу свідомості. Ми доходимо висновку про неправомірність класифікації, що розділяє людину на біосферну і ноосферну, людину і постлюдину в контексті ноосферного розвитку глобального соціуму. Закономірною є поступова еволюція виду Homo sapiens, яка, з одного боку, буде характеризуватися подальшим зменшенням впливу чинника природного добору внаслідок прогресу соціальної інфраструктури, а з іншого боку –інтенсифікацією втручання біотехнологій в організм людини. Сприяння становленню ноосферного мислення стане важливим чинником гармонізації зазначених вище процесів.
Формування нового світогляду на основі гуманістично-ноосферної концепції та принципу коеволюції. Досліджуючи закономірності формування ноосфери як соціоприродного явища, важливо розуміти, як ноосферні процеси в соціумі, техносфері й природі відображаються у свідомості людини. Одними із найважливіших елементів цього процесу є ноосферне мислення. Розум як основний чинник еволюції має діяти не стихійно, а цілеспрямовано, детермінуючи подальшу долю глобального соціуму.
У другому розділі «Методологічний потенціал гуманістично-ноосферного проекту соціоприродної еволюції в глобалістиці» розкривається роль глобалізації як детермінуючого чинника розвитку ноосфери, виявляється методологічний потенціал гуманістично-ноосферного підходу до глобальних проблем сучасності та прогнозуються шляхи їх ефективного розв’язання.
Підрозділ 2.1. – «Глобалізація –детермінуючий чинник розвитку ноосфери». Відсутність єдності у визначенні ролі феномена глобалізації в еволюції людства ускладнює для всього світового співтовариства в цілому вироблення стратегії розвитку в цих умовах. Тому є актуальним досягнення консенсусу з цієї проблеми. З цією метою, з одного боку, варто визначити потенційні можливості корекції деструктивного складника глобалізації в рамках глобалізаційного вектора еволюції соціуму. Теоретичне обґрунтування способів подолання негативних наслідків глобалізації має стати першим кроком на шляху практичної реалізації гуманістично-ноосферної концепції. З іншого боку, доцільно визначити, які елементи глобалізації є позитивними для ноосферогенезу.
Найбільш очевидним є позитивний ефект глобалізації в науковій сфері. Успішне розв’язання глобальних проблем ми пов’язуємо з подальшим науково-технологічним зростанням. Глобальна інтеграція в науково-технологічній сфері, взаємозбагачення філософських систем неминуче інтенсифікує зростання наукового знання. Економічний потенціал людства багато в чому залежить безпосередньо від наукового зростання. Економічна база в основному визначає здатність людини до розв’язання глобальних проблем. Безсумнівно, поглиблення глобальної економічної інтеграції, в тому числі й доцільний всесвітній розподіл праці, ресурсів і капіталу збільшують потенціал людства і формують базис для прискорення прогресу в інших сферах, включаючи і науку.
Виникнення глобальних проблем є важливою причиною ситуативної міжнародної інтеграції та кооперації з метою розв’язання таких проблем як, наприклад, забруднення біосфери, що можливе лише в рамках глобальних проектів, подібних до підписання Кіотського протоколу. Науково-технологічна, економічна й політична інтеграція інтенсифікує діалог культур, без чого неможливе осмислення спільності інтересів людства як найважливішої передумови формування ноосферної свідомості.
Усі зазначені позитивні прояви глобалізації можна узагальнено назвати її компонентами, якісна зміна яких неможлива поза зміною вектора цивілізаційного розвитку людства в цілому.
На нашу думку, негативні наслідки глобалізації пов’язані в першу чергу з тим, що інтеграція в її структурі часто використовується суб’єктами міжнародних відносин як інструмент конкуренції чи експансії. З іншого боку, без конкуренції як апробації ефективних науково-технологічних, економічних, соціальних, політико-ідеологічних, культурних моделей подальша еволюція цивілізації неможлива. Отже, відносини антагонізму між країнами мають бути перетворені на відносини патронажу центрів над периферією, хоча й за збереження відомої частки змагальності.
Підрозділ 2.2. – «Методологічна роль гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці». Глобалістика –сукупність наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності глобальних проблем і шляхів їхнього подолання. В західній глобалістиці основну роль відіграють два методологічні напрями розв’язання проблем глобалістики: технократичний і технологічний підходи, з одного боку, і технопесимістичний –з іншого.
Недоліки технократичного й технологічного підходів у глобалістиці виражаються в надмірній абсолютизації ролі техніки і технології в розв’язанні глобальних проблем сучасності, а також недооцінці природної регуляції та еволюції як детермінуючого чинника розв’язання проблем глобалістики. Технопесимістичний підхід неадекватний через неможливість повернути назад науково-технічний прогрес. З огляду на нездатність зазначених підходів запропонувати адекватну модель подолання сучасної кризи, було розглянуто методологічний потенціал гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці, оскільки в ньому здійснено синтез кращого з альтернативних підходів і висунуто низку нових ідей.
На думку автора, на постнекласичному етапі розвитку науки теоретико-методологічні принципи гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці ґрунтуються на таких інтегративних наукових напрямах: синергетика, нанонаука, етика науки, філософія техніки. Детальний аналіз цих напрямів дозволив краще усвідомити методологічні основи гуманістично-ноосферної концепції та ноосферних шляхів розв’язання глобальних проблем сучасності. Спираючись на отримані результати, ми можемо перейти до прогнозування тенденцій еволюції глобальних проблем і виявлення ролі гуманістично-ноосферного підходу в їх розв’язанні.
Підрозділ 2.3. – «Тенденції еволюції глобальних проблем і роль гуманістично-ноосферного підходу в їх розв’язанні». Роль гуманістично-ноосферного підходу як методології розв’язання глобальних проблем сучасності полягає в практичній реалізації таких основних шляхів формування ноосфери: а) розробка нових духовних цінностей; б) діяльність людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами; в) здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г) інтеграція культур зі збереженням унікальності кожного етносу; д) здійснення інформаційно-комп’ютерної революції.
Прогнозування тенденцій еволюції глобальних проблем сучасності з урахуванням реалізації основних шляхів ноосферогенезу призвело до таких результатів.
Група інтерсоціальних проблем є сьогодні однією з найважливіших перешкод на шляху повномасштабного застосування потенціалу людства з метою розв’язання інших елементів глобальної кризи. В їх розв’язанні найважливішу роль відіграють такі шляхи ноосферогенезу, як розробка нових духовних цінностей, реалізація принципу ненасилля, інтеграція культури Сходу і Заходу, Півночі й Півдня, подальше розгортання комп’ютерної революції. Хоча повністю конфліктів уникнути не вдасться, однак у ноосферному майбутньому глобалізованого світу спрацюють механізми їх приборкування, пом’якшення міжнародної нерівності.
Проблеми в системі «соціум –природа» постають іншим детермінуючим чинником еволюції цивілізації. Важливим елементом є зміна споживацького ставлення до природи відповідно до нових, гуманістично-ноосферних духовних цінностей. Організація діяльності людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами дозволять вийти на коеволюційний вектор взаємостосунків у системі «людина –природа».
З групи проблем системи «людина –суспільство» ми вважаємо найважливішою проблему неконтрольованого зростання населення Землі. Як було показано раніше, осмислення цього питання в рамках теорії переходу передбачає стабілізацію чисельності населення на прийнятному рівні. Виходу країн на необхідний для стабілізації чисельності населення цивілізаційний рівень сприятиме розв’язання проблем двох попередньо проаналізованих груп.
Висновки
У дисертаційному дослідженні обґрунтовано методологічну роль гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.
На шляху до досягнення цієї мети першим етапом є виявлення основних історичних передумов і теоретико-методологічних основ формування сучасної гуманістично-ноосферної концепції. Показано їх системний характер і доведено провідну роль у генезі цієї концепції тези, що людина є фундаментальним чинником універсальної еволюції. Ноосфера –це інтегрована сфера відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування.
На основі аналізу сутності й змісту гуманістично-ноосферної концепції визначено її сучасну інтерпретацію та показано парадигмальний потенціал гуманістично-ноосферних ідей. Ця концепція постає системою філософських поглядів на сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію суспільства і природи з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей.
Експліковано основні закономірності формування ноосфери, виходячи з філософсько-теоретичного ядра гуманістично-ноосферної концепції як методологічної основи: а) коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму; б) наукомісткі технології як детермінований чинник коеволюції природи і суспільства; в) переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною; г) стабілізація приросту чисельності населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні; д) здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної у сферу свідомості; е) формування нового світогляду на основі гуманістично-ноосферної концепції та принципу коеволюції.
Обґрунтовано тезу, що глобалізована інформаційна цивілізація, що формується, має достатній потенціал для виходу людства на новий гуманістично-ноосферний атрактор еволюції. Аргументовано необхідність усвідомленого вибору людством стратегії ноосферогенезу, шляхів її реалізації, виходячи з принципу коеволюції природи і суспільства.
Феномен глобалізації є однією з фундаментальних характеристик нашого часу. Взаємозалежність процесів ноосферогенезу і глобалізації приводить до висновку, що глобалізація є передумовою об’єднання зусиль світової спільноти з метою розв’язання глобальних проблем, а, отже, й ноосферогенезу. Згідно з нашим визначенням гуманістично-ноосферної концепції, можна дійти висновку, що глобалізація є невід’ємним складником ноосфери.
Виходячи з аналітичного поділу компонентів глобалізації на необхідні та варіативні, ми віднесли до перших ті, що не мають потенціалу для якісних змін у межах глобалізаційного вектора еволюції людства, хоча й допускають коливання своїх кількісних показників. Як варіативні ми визначили компоненти, які мають потенціал не тільки для кількісних, а й для якісних змін. Сучасна гуманістично-ноосферна концепція слугує методологічною базою для корекції варіативних компонентів глобалізації, що є джерелом загострення глобальних проблем. Отже, доведено, що феномен глобалізації є провідним детермінуючим чинником розвитку ноосфери. Обґрунтовано необхідність прийняття гуманістично-ноосферної стратегії розв’язання суперечностей глобалізації.
Проаналізовано основні наукові напрями, які становлять інтегральну методологічну основу гуманістично-ноосферної концепції на постнекласичному етапі розвитку науки. Доведено, що систему теоретико-методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці утворюють фундаментальні положення синергетики, філософії нанонауки, етики науки і філософії техніки.
Визначено основні шляхи розв’язання планетарної кризи, концептуалізовані в межах означеного підходу. Показано системний характер цих шляхів і здійснено прогноз основних тенденцій еволюції глобальних проблем людства в умовах глобалізації, що доводить необхідність вибору соціумом гуманістично-ноосферної стратегії розвитку.
Здійснене дослідження методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності не вичерпує всієї складності цієї проблеми. Автор розуміє, що не всі можливості цієї концепції розкриті достатньою мірою. Наприклад, проблеми філософсько-методологічної деталізації окремих аспектів формування ноосфери, інтеграції на основі гуманістично-ноосферної концепції досягнень футуристичних ідей технократизму та біоцентризму тощо можуть стати предметом окремих досліджень.
Список наукових праць,
опублікованих автором за темою дисертації
Анотація
Карпенко В.Є. Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 –філософія науки. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. –Чернівці, 2008.
Дисертаційне дослідження присвячено цілісному осмисленню методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки. На основі аналізу сутності й змісту гуманістично-ноосферної концепції обґрунтовано її парадигмальний потенціал як системи теоретичних, методологічних і аксіологічних настанов розв’язання глобальних проблем. Експліковано основні закономірності формування ноосфери, виходячи з філософсько-теоретичного ядра гуманістично-ноосферної концепції як методологічної основи. Доведено, що систему теоретико-методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці утворюють фундаментальні положення синергетики, філософії нанонауки, етики науки і філософії техніки. Визначено шляхи розв’язання планетарної кризи, концептуалізовані в межах гуманістично-ноосферного підходу, й показано їх системний характер. Здійснено прогноз основних тенденцій еволюції глобальних проблем людства в умовах глобалізації, що доводить необхідність вибору соціумом гуманістично-ноосферної стратегії розвитку.
Ключові слова: ноосфера, гуманістично-ноосферна концепція, гуманістично-ноосферний підхід, глобальні проблеми сучасності, глобалістика, глобалізація.
Аннотация
Карпенко В.Е. Методологическая роль гуманистически-ноосферной концепции в разрешении глобальных проблем современности. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 –философия науки. –Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. –Черновцы, 2008.
Диссертационное исследование посвящено целостному осмыслению методологической роли гуманистически-ноосферной концепции в решении глобальных проблем современности на постнеклассическом этапе развития науки. На основе анализа сущности и содержания гуманистически-ноосферной концепции обоснован ее парадигмальный потенциал как системы теоретических, методологических и аксиологических установок решения глобальных проблем. Эксплицированы основные закономерности формирования ноосферы, исходя из философско-теоретического ядра гуманистически-ноосферной концепции как методологической основы. Доказано, что систему теоретико-методологических принципов гуманистически-ноосферного подхода в глобалистике образуют фундаментальные положения синергетики, философии нанонауки, этики науки и философии техники. Определены пути решения планетарного кризиса, концептуализированные в рамках гуманистически-ноосферного подхода, и показан их системный характер. Осуществлен прогноз основных тенденций эволюции глобальных проблем человечества в условиях глобализации, который доказывает необходимость выбора социумом гуманистически-ноосферной стратегии развития.
Ключевые слова: ноосфера, гуманистически-ноосферная концепция, гуманистически-ноосферный подход, глобальные проблемы современности, глобалистика, глобализация.
Annotation
Karpenko V.Ye. The Methodological Role of Humanist-noospheric Conception in Solution of the Contemporary Global Problems. – Manuscript.
Dissertation on competition of candidate of philosophical sciences scientific degree on speciality 09.00.09 –philosophy of science. –Chernivtsi Yuriy Fedkovych National University. –Chernivtsi, 2008.
Dissertation is devoted to integral comprehension of the methodological role of humanist-noospheric conception in solution of the contemporary global problems at postnonclassic stage of science development.
The main historic premises and theoretic-methodological bases of modern humanist-noospheric conception formation are revealed. Their systematic character is exposed. In the genesis of the conception the main role of the interpretation of man as of a fundamental factor of universal evolution is proved. Noosphere is defined as an integrated sphere of man’s responsibility for the coevolution of society and its habitat. On the basis of humanist-noospheric conception essence and content analysis, its paradigmatic potential as of a system of theoretic, methodological and axiological directions of contemporary global problems solution is grounded. The conception is defined as a system of philosophical views on the integrated sphere of man’s responsibility for the coevolution of society and its habitat with consideration of common to all mankind humanist values.
On the methodological basis of humanist-noospheric conception philosophic-theoretic core, the main regularities of noosphere formation are exposed. The approval necessity of humanist-noospheric correction strategy of destructive for «society-nature» system globalization components is explained. The positive role of constructive globalization components in noospheregenesis is shown. It is proved that the system of theoretic-methodological principles of humanist-noospheric approach in globalistics is made of fundamental statements of synergetics, nanoscience philosophy, science ethics and technics philosophy. The ways of planetary crisis solution conceptualised within humanist-noospheric approach are defined and their systematic character is shown. The main tendences prognosis of the global problems evolution in the conditions of globalization is made which proves the necessity for society to choose humanist-noospheric development strategy.
Keywords: noosphere, humanist-noospheric conception, humanist-noospheric approach, contemporary global problems, globalistics, globalization.
Підписано до друку 23.05.2008. Формат 60x84/16. Гарн. New Times.
Друк ризограф. Папір офсет.
Умовн. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.
Тираж 100 прим.
Надруковано у редакційно-видавничому відділі
СумДПУ ім. А.С.Макаренка
, м. Суми, вул. Роменська, 87