Конспект лекцій з курсу Цивільний захист для студентів усіх професійних напрямів підготовки денної та зао

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE  15

Міністерство освіти і науки України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра безпеки

життєдіяльності

К О Н С П Е К Т  Л Е К Ц І Й

з курсу «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

для студентів усіх професійних напрямів

підготовки денної та заочної форм навчання

  ЗАТВЕРДЖЕНО

Методичною радою ОНАХТ

Протокол № 1 від  27.09.2010 р.

Одеса ОНАХТ 2010

Конспект лекцій з курсу «Цивільний захист» для студентів усіх професійних напрямів підготовки денної та заочної форм навчання / Автори О.А. Нетребський, З.М. Сахарова, І.А. Дюдіна. – Одеса: ОНАХТ, 2010. – 50 с.

Укладачі: О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

                 З.М. Сахарова, асистент

                 І.А. Дюдіна, к.б.н., доц.

                 

Відповідальний за випуск завідувач кафедри безпеки життєдіяльності О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор.

 

 

ДИСЦИПЛІНА «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

ВСТУП

Цивільний захист (ЦЗ) або цивільна оборона (ЦО) України є найважливішою складовою державної системи забезпечення  національної безпеки.

Необхідність існування і розвитку  ЦЗ (ЦО) обумовлена наявністю ризику виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Сучасний ЦЗ (ЦО) України за останні 19 років пройшов значний шлях розвитку та удосконалення від цивільної оборони СРСР до потужної системи, яка спроможна об’єктивно оцінювати стан надзвичайних ситуацій, виробляти ефективні заходи і засоби їх локалізації і ліквідації і успішно реалізовувати їх у будь-яких  умовах розвитку і існування.

Направленість даного конспекту лекцій полягає в наданні майбутнім фахівцям необхідних знань про надзвичайні ситуації, джерела і умови їх виникнення, роль і завдання ЦЗ (ЦО) в надзвичайних ситуаціях, організаційну будову і принципи функціонування ЦЗ(ЦО) в Україні, небезпечні і шкідливі чинники надзвичайних  ситуацій техногенного характеру і захист населення і території від їх дії.      

Перелік питань для самостійної роботи

Тема 1. Основи цивільної оборони та цивільного захисту України

1. Основні положення Закону «Про цивільну оборону України».

2. Особливості цивільної оборони підприємств харчової промисловості.

3. Характеристика служб цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності.

Тема 2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру

4. Основні характеристики токсичних властивостей небезпечних хімічних речовин.

5. Вражаючі чинники аварій на радіоактивно небезпечному об’єкті.

6. Захист продовольчої сировини, готової продукції та води в умовах  надзвичайних техногенних ситуацій.

Тема 3. Захист населення і території від надзвичайних ситуацій

7. Основні норми поведінки і дії людей при техногенних надзвичайних ситуаціях.

8. Само- і взаємодопомога при травмах і ураженнях.

Самостійна  робота студента (СРС) займає 67% обсягу годин, які передбачені навчальним планом і для даної дисципліни є основним засобом оволодіння матеріалом.

Рекомендована література

Основна

1.  Губський А.І.. Цивільна оборона К.- Міністерство освіти 1995,- 216 с.
2.  Кучма М.М. Цивільна оборона (цивільний захист): Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене – Львів: «Магнолія 2006», 2007. –360 с.
3.  Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник: видання 2-ге, перероб. – К: центр навчальної літератури, 2006 – 438 с.

4. Норми радіаційної безпеки України ( НРБУ- 97), МОЗ України. – К., 1997.– 122 с.

Додаткова

5. Атаманюк В.Г. и др. Гражданская оборона: ученик для вузов / В.Г. Атаманюк, Л.Г. Ширшев, Н.И. Акимов. Под ред.. Д.И. Михайлика. – М.: Высш. шк., 1986. – 207 с.

6. Довідник з цивільної оборони (з питань цивільного захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях мирного часу) ЗАТ «Укртехногрупа», Київ – 2001.

7. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2007. – 487 с.

Предмет курсу: – «Захист населення в умовах  надзвичайних ситуацій»

Мета курсу:

Забезпечити студентів знаннями, необхідними для відповідних дій у надзвичайних ситуаціях, організації проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації наслідків аварій, катастроф у районах стихійних лих й в осередках ураження.

Завдання  курсу:  

Розвиток творчої активності, ініціативи та здатності приймати самостійно рішення стосовно змісту роботи керівного складу невоєнізованих формувань і служб з отриманої в академії спеціальності.

Девіз курсу ЦЗ (ЦО):

« Запобігти, врятувати, допомогти!»

Методологічна основа дисципліни «Цивільний захист». Ідентифікація, аналіз небезпечних і шкідливих чинників надзвичайних ситуацій техногенного характеру і розробка засобів і заходів захисту населення і територій від їх дії.

Лекція 1. Основи цивільної оборони та

                    цивільного захисту України

План

1. Роль і завдання цивільної оборони в надзвичайних ситуаціях. Класифікація надзвичайних ситуацій.

2. Організаційна будова і принципи функціонування цивільної оборони України.

3. Основні положення міжнародного права з питань захисту населення.

Питання для СРС

1. Основні положення Закону «Про цивільну оборону України».

2. Особливості цивільної оборони підприємств харчової промисловості.

3. Характеристика служб цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності.

1. Роль і завдання цивільної оборони в надзвичайних  ситуаціях.

                      Класифікація надзвичайних ситуацій

В повсякденному житті людина піддається впливу різного  роду небезпек як природного, так і техногенного та соціального характеру. Найбільші стихійні лиха і промислові катастрофи ХХ століття завдали шкоди здоров’ю більше мільярда населення Землі. З них на виробництві загинуло всього лише п’ять мільйонів і травмовано двісті мільйонів осіб відповідно. Руйнівні наслідки окремих техногенних аварій  часом порівнянні з наслідками сильних землетрусів та застосуванням сучасних засобів ураження. Свідчення тому – глобальна ядерна катастрофа, котра відбулася 26.04.1986 р. в Україні, на Чорнобильській атомній електростанції (АЕС), змусила вилучити із всілякого вжитку 6,5 тисяч км2 землі (території) і завдала значних збитків державі та населенню. Тому захист населення і території від  наслідків надзвичайних ситуацій (НС) розглядається як одна з важливих функцій держави поряд із забезпеченням національної безпеки і сталого розвитку суспільства.

Концепція забезпечення національної безпеки України в останній час суттєво змінена з урахуванням міжнародних вимог сьогодення. На 10-й Міжнародній конференції з цивільного захисту держави-учасники прийняли Універсальну Декларацію про цивільний захист, в якій закликали уряди країн світу розглядати концепцію і визначення терміну «цивільна оборона» в більш широкому розумінні, а не тільки в рамках озброєних конфліктів. Термін «цивільний захист» може використовуватись для позначення всіх гуманітарних заходів, направлених на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру.

ООН своєю резолюцією № 2034 закликала уряди країн світу створювати служби цивільного захисту «для здійснення надзвичайних заходів і надання допомоги». У більшості країн вони вже створені.

Система цивільної оборони (ЦО) в Україні існує з 1993 року відповідно до Закону України «Про цивільну оборону України».

Наказом Президента України від 25 липня 2002 року № 6645 «Про Державну програму перебудови  військ цивільної оборони України в Державну службу цивільного захисту» служба цивільного захисту була створена і визначені її основні принципи  У 2004 р. на вимогу резолюції ООН Україна також демілітаризувала сили цивільної оборони, ліквідувавши їх війська.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» була створена Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС НС). Її функціональні і територіальні підсистеми створені і функціонують в режимах, характерних для мирного часу, на чотирьох рівнях: державному, регіональному, місцевому та об’єкту. ЄДС НС може функціонувати в режимах: повсякденному, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану.

Одночасно з  ЄДС НС в Україні діє система цивільної оборони (ЦО). Системи ЦО та ЄДС НС мають одні і ті ж органи управління (за винятком комісій), одні й ті ж сили (за винятком невоєнізованих формувань), та майже одні й ті ж завдання, які першою системою виконуються в мирний та воєнний час, а другою – тільки в мирний час.

За ініціативою Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) у 2004 році Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про правові засади цивільного захисту». Цей Закон створив нову систему – єдину систему цивільного захисту (ЄС ЦЗ). В ЄС ЦЗ органи управління та сили є спільними, які входять до системи ЦО та ЄДС НС. ЄС ЦЗ складається з функціональних і територіальних підсистем, має державний, регіональний, місцевий та об’єктовий рівні, може функціонувати в режимах: повсякденному, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану, воєнного стану. В Законі України «Про правові засади цивільного захисту» вперше наведене визначення терміну «цивільний захист», а завдання цивільного захисту збігаються із завданнями ЦО та ЄДС НС і виконуються в мирний час та особливий період.

Правовою основою цивільного захисту залишаються Закони України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», та «Про Цивільну оборону України». Цими законами створені відповідно ЄДС НС та ЦО, і вони є чинними дотепер.

У преамбулі закону «Про цивільну оборону України» проголошено: “Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого само порятунку, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава, як гарант цього права, створює систему ЦО, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

Згідно букві цього Закону, ЦО України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Перш ніж детально розглянути завдання Цивільної оборони України та її побудову, зупинимось на визначенні надзвичайних ситуацій та їх класифікації.

Надзвичайна ситуація – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті або території загрозу для життя здоров’я людей і призводить до руйнування будівель і споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» від 15 липня 1998 р затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій» (рис.1.1).

1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня – це НС, яка розвивається на території двох та більше областей (АРК, Міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (АРК, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це НС, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), арк., міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості одного району, але не менше одного відсотка видатків відповідного бюджету.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня – це НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків, які впливають на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні  й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менше одного відсотка видатків відповідного бюджету. До НС місцевого рівня відносять також всі НС, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та ін., що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів.

4. Надзвичайна ситуація об’єктового рівня – це НС, яка розгортається на території об’єкта або на самому об’єкті й наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони.

Завдання ЦЗ (ЦО) України, які виконуються в мирний час і в особливий період є наступними:

- запобігання виникненню  НС техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

         - організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт  у районах лиха і осередках ураження;

- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування в НС мирного та воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення навичкам застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) і порядку дій в надзвичайних ситуаціях.

Вирішення завдань ЦЗ (ЦО) досягається трьома шляхами:

- укриттям населення в захисних спорудах (ЗС);

- проведенням евакуаційних заходів;

- використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Для об’єктів харчової промисловості (ОХП) незалежно від форм власності і підпорядкування особливостями завдань ЦЗ (ЦО)  є захист продовольства, харчової сировини, води та систем (джерел) водопостачання від радіоактивного, хімічного і бактеріологічного зараження. Воно  досягається наступними заходами:

- розосередження джерел одержування та перевірка наявності у них запасів сировини та готової продукції;

- повна ізоляція сировини та готової продукції від навколишнього середовища;

- проведення комплексу санітарно-профілактичних заходів на ОХП;

- організація радіологічного, хімічного та санітарного контролю;

- проведення знезаражування.

2. Організаційна будова і принципи  функціонування цивільної

оборони України

В ЦЗ (ЦО) України можна визначити такі особливості організації:

2.1. Територіально-виробничий принцип організації і функціонування.

Територіальний принцип полягає у створенні ЦЗ (ЦО) в масштабах держави і на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України: у кожній одиниці адміністративного поділу, в Автономної Республіці Крим (АРК), в області, у місті, в міських та сільських районах, у селищах. Виробничий – в організації та функціонуванні ЦО у всіх галузях зайнятості населення: від міністерств та інших центральних органів до об’єктів господарської діяльності.

Під об’єктом господарської діяльності (ОГД) розуміють підприємства, установи і організації незалежно від форм власності і підпорядкування, у тому числі і навчальні заклади різного рівня.

2.2. Спільне керівництво ЦЗ (ЦО) відповідно до її будови здійснює Кабінет Міністрів України (КМУ), міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної республіки Крим (АРК), місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості (рис. 1.2).

Рис. 1.2 – Структура цивільної оборони України

Начальниками ЦЗ (ЦО) у державі є прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник центрального органу виконавчої влади з питань НС та справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Начальником ЦО АРК є Голова Ради Міністрів АРК. Начальниками  ЦЗ (ЦО) згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій. В міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях (тобто на ОГД) начальниками ЦЗ (ЦО)  є їх керівники.

2.3. Безпосереднє виконання завдань ЦЗ (ЦО) здійснюється постійно-діючими органами управління зі справ ЦЗ (ЦО), у тому числі створеними у складі ОГД, та службами ЦЗ (ЦО). Органи управління у справах ЦЗ (ЦО), які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування. На ОГД – це штаб ЦЗ (ЦО) та ЗНС, або окрема посадова особа. На об’єктах з чисельністю працюючих до 200 може бути 0,5 посади працівника ЦЗ (ЦО) з оплатою на умовах сумісництва.

2.4. ЦЗ (ЦО) України опирається на матеріальні та людські ресурси всієї держави.

2.5. ЦЗ (ЦО) в державі є всенародна справа.

Кожний громадянин зобов’язаний (повинен) брати активну участь у заходах ЦЗ (ЦО), виконувати свій священний обов’язок по захисту Батьківщини.

В системі ЦЗ (ЦО) створюються, оснащуються і готуються сили ЦЗ (ЦО). До сил ЦЗ (ЦО) відносяться:

- державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба, підпорядкована керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, тобто Міністерству з надзвичайних ситуацій (МНС);

- спеціалізовані формування;

- невоєнізовані формування (створюються на ОГД).

Перед державною професійною спеціальною аварійно-рятувальною службою МНС поставлені завдання захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження (РІНР).

Для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійних ситуацій, проведення профілактичних та відновлювальних робіт створюються спеціалізовані формування.

Спеціалізовані формування – це організаційно оформлені підрозділи ЦЗ (ЦО), створені для проведення РІНР, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу і застосування спеціальних технічних засобів. Такі формування мають три рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста) та об’єктовий. Відповідно до рівня підпорядкування вони підрозділяються на: центрального підпорядкування – тобто МНС, створюються Кабінетом Міністрів України, і територіального, що створюються місцевою державною адміністрацією; об’єктового, що створюються адміністрацією підприємства.

Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються органу-засновнику, а оперативно, для застосування у випадку НС, відповідному органу управління у справах ЦЗ (ЦО).

На спеціалізовані формування покладаються:

- рятувальні та евакуаційні роботи в осередку ураження та надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на місці робіт або на шляхах евакуації;

- профілактична робота для запобігання аваріям і катастрофам;

- виробництво, ремонт та технічне обслуговування захисних дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв’язку, іншого оснащення для ліквідації наслідків НС.

Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства.

До складу оперативних підрозділів зараховуються працездатні особи, які досягли 20-річного віку, мають стаж роботи на ОГД, призначення до спеціалізованих формувань та досвід аварійної роботи. Комплектування здійснюється на підставі професійного добору за спеціальними інструкціями.

Невоєнізовані формування ЦЗ (ЦО) – це групи людей, об’єднаних у загони, команди, дружини, ланки, оснащених спеціальною технікою і майном, та підготовлених до дій у НС.

Штатну чисельність невоєнізованих формувань визначає керівник ОГД (підприємства), установи чи організації на підставі вимог Концепції ЦЗ (ЦО) України, Положення про ЦЗ (ЦО) України за погодженням з органом управління у справах Цивільної оборони.

Невоєнізовані формування створюються завчасно і комплектуються в обов’язковому порядку, визначеному Законом „Про Цивільну оборону України” і Положенням про Цивільну оборону України. Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основною діяльності.

Адміністрація ОГД несе відповідальність за створення, оснащення і підготовку невоєнізованих формувань.

До невоєнізованих формувань ЦЗ (ЦО) зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Для забезпечення заходів ЦЗ (ЦО), захисту населення і територій від наслідків НС, проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчою влади, місцевих державних адміністраціях, на ОГД незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби Цивільної оборони. Наприклад, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, енергетики, медичні. Оповіщення і зв’язку, комунально-технічні, матеріального забезпечення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення тощо.

3. Основні положення міжнародного права з питань захисту населення

Викладені у чотирьох  Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і мають силу до цього часу:

- “Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях ”;

- “Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію ”;

- “Про поводження з військовополоненими ”;

- “Про захист цивільного населення під час війни ”.

В умовах сучасних війн Женевська Конференції не завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативою Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Женеві представництвом 102 країн  на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових Протоколи Женевської Конвенції 1949 року.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті та комбатанти зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенції, Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни, але кожний з цих документів має свою сферу застосування.

Перша Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях" і друга Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію з складу збройних сил на морі", забезпечують захист пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію на морі. На вимоги цих Конвенцій забороняється посягати на життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в найкоротші терміни медичну допомогу.

У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил кожна з сторін зобов'язана забезпечувати їм такий самий догляд, як за своїми пораненими.

Жодне тіло вмерлого не повинно бути поховано у землі (морі або спалено) без належного пізнавання і констатації факту смерті.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями зобов'язане відноситися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і не допускати актів насильства над ними. Цивільним особам дозволяється підбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх не повинні карати і переслідувати.

Крім питань захисту хворих і поранених перша та друга Женевські Конвенції визначають велику увагу питанням захисту медичного і духовного персоналу, їх обладнання, а також інших осіб (адміністраторів, водіїв, кухарів та ін.), які використовуються постійно або тимчасово для адміністративно-господарських потреб.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу медичного або духовного персоналу, повинні мати можливість продовжувати виконувати свої функції по догляду за пораненими і хворими. Цей персонал, згідно з Конвенціями, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченням. Він може мати форму, зброю для самозахисту або захисту поранених і хворих.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, повинні підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не є військовополоненими і повинні користуватися при виконанні своїх обов'язків пільгами.

Третя Женевська Конвенція - "Про поводження з військовополоненими" - визначає статус комбатанта і військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи які входять, до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, є комбатанти (крім медичного і духовного персоналу). Будь-який комбатант, який попадає під владу противника стає військовополоненим.

Військовополонені зобов'язані бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави противника, а не окремих осіб або військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з всіма військовополоненими обходитись однаково. Привілеї можуть бути встановлені виключно в залежності від стану здоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.

Держава, яка тримає військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірше умов праці громадян держави. Однак, їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують їх здоров'ю або принижують їх гідність.

Військовополонені повинні мати можливість повідомити про себе свою сім'ю, а також Центральне агентство пошуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Військовополонені, які важко хворі або важко поранилися, повинні бути репатрійовані. Після закінчення військових дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійовані.

Текст Конвенцій повинен бути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати їм можливість в будь-який час ознайомитися зі своїми правами та обов'язками.

Четверта Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" проголошує деякі норми захисту осіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, на якій людина проживає. Виходячи з цього, повинні дозволятися операції по наданню допомоги, забезпеченню харчами, медикаментами, одягом та ін. Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм повинні забезпечувати захист від будь-яких непристойних посягань.

Особливу увагу четверта Конвенція приділяє цивільним особам, які знаходяться під владою противника, що поділяються на дві категорії:

- цивільні особи, які знаходяться у країні противника ;

- населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі примусові заходи.

Велика увага приділяється  питанню захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячена ІІІ глава Протоколу.

Всі об’єкти, які не є військовими об’єктами, відносяться до цивільних об’єктів і вони не повинні бути об’єктами нападу та репресій.

Окремо оговорюється захист природного середовища.

Ці питання розглянуті у статті 55: "Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від великих тривалих та серйозних пошкоджень. Такий захист передбачає заборону використання методів і засобів ведення війни з метою причинити, чи які можуть причинити такі збитки і тим самим зашкодити здоров’ю та виживанню населення".

Ще раз треба звернути увагу на статтю 56 "Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили". Згідно Протоколу до них відносяться греблі, дамби і атомні електростанції, і вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі та важкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії, або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Ці головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади особисто, але й кожний громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

Теми рефератів:

1. НС природного характеру та їх можливі наслідки.

2. НС воєнного характеру та їх можливі наслідки.

3. Особливості організації ЦЗ в зарубіжних країнах.

Питання для самоперевірки

1. Роль та завдання міністерств України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

2. Роль та завдання Єдиної державної системи цивільного захисту.

3. Організаційна структура ЦЗ (ЦО) підприємства, установи і організації.

4. Сили ЦЗ України.

5. Визначення надзвичайних ситуацій та їх класифікація.

Література: [1, с. 4-18; 2, с. 9-28, 34-85; 3, с. 16-36, 40-79, 5, с. 12-19; 6, с. 3-23; 7, с. 11-29].

Лекція 2.  надзвичайні  ситуації техногенного

характеру

План

1. Джерела виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та їх класифікація.

2. Загальні характеристики іонізуючих випромінювань.

3. Вплив іонізуючих випромінювань на живий організм.

4. Норми радіаційної безпеки.

5. Чинники хімічного забруднення. Класифікація небезпечних шкідливих, хімічних речовин (НШХР).

6. Основи прогнозування хімічної обстановки.

Питання для СРС

7. Основні характеристики токсичних властивостей небезпечних хімічних речовин.

8. Вражаючі чинники аварій на радіоактивно небезпечному об’єкті.

9. Захист продовольчої сировини, готової продукції та води в умовах  надзвичайних техногенних ситуацій.

1. Джерела виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та їх класифікація

Під джерелом техногенних  надзвичайних ситуацій (НС) розуміється небезпечна техногенна подія, внаслідок якої на об’єкті, визначеній території або акваторії виникла надзвичайна ситуація.

Джерелами виникнення надзвичайних техногенних ситуацій є потенційно небезпечні об’єкти виробничого характеру, а саме:

•  хімічно і радіаційнонебезпечні;
•  вибухо- та пожежонебезпечні;
•  гідродинамічно небезпечні.

В останній час до наведених небезпек динамічно наближається небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за:

•  масштабами наслідків;
•  галузевою ознакою;
•  розміром заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Класифікації надзвичайних ситуацій техногенного характеру наведені на рис. 2.1, 2.2, 2.3.

Аналізуючи надзвичайні ситуації техногенного характеру за загрозою життю людини, за характером дії, за масштабами руйнування будівель, за розміром матеріальних і економічних збитків та ін., можна достатньо об’єктивно констатувати,  що найбільш масштабними є надзвичайні ситуації, які спричиняють радіоактивне та хімічне забруднення навколишнього середовища. Потенційна загроза цих ситуацій в Україні достатньо висока. В Україні на теперішній час працюють чотири АЕС (Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька) і розташовано біля 6 тис. підприємств, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів (найбільш відомо державне об’єднання «Радон»). Працюють більш ніж 1, 8 тис. хімічно небезпечних об’єктів, на яких зберігаються або використовуються понад 283 тис. хімічно небезпечних речовин. Це виробниче об’єднання «Стирол» (базове сховище хлору), Горлівський хімічний завод (базове сховище аміаку), концерн «Азовмаш» (використовуються великі об’єми азотної кислоти), Одеський припортовий завод (базове сховище аміаку, суперфосфату) та ін. Вони розташовані на території, де мешкає близько 22 млн. осіб.

Серед вражаючих чинників аварій на радіаційне та хімічно небезпечних об’єктах особливе місце займає радіаційний вплив і радіаційне та хімічне забруднення.

2. Загальні характеристики іонізуючих випромінювань

Радіаційному впливу піддаються всі компоненти біосфери (біота), які чутливі до іонізуючих випромінювань.

Радіаційному забрудненню піддаються споруди, технологічне устаткування, матеріали і продукти, природне середовище.

Під іонізуючим випромінюванням (І.В.)  розуміють будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення іонів різного знаку. Радіоактивний розпад ядер супроводжується виділенням внутрішньої енергії радіоактивного випромінювання. Іонізуюче випромінювання поділяють на дві групи:

– електромагнітна (рентгенівське та γ-випромінювання);

– корпускулярна (α, β, нейтрони, протони, мезони тощо).

Іонізуючі випромінювання розрізняються довжиною хвилі. Чим менше довжина хвилі, тим вище енергія випромінювання  та більше його проникаюча здатність.

Найкоротшу довжину хвилі (<10-8 м) мають рентгенівське та γ - випромінювання, які випромінюються у вигляді згустків енергії, що називаються квантами.

Корпускулярна група випромінювання володіє малою проникаючою спроможністю, але у них велика іонізуюча здатність.

Кількісною характеристикою джерела випромінювання є активність.

Активність – це кількість розпадів ядер атома, що відбуваються в елементі за 1 секунду. В системі СІ – за одиницю активності прийнято одне ядерне перетворення за одну секунду – бекерель (Бк), (розпад/с). Позасистемною одиницею є Кюрі (Кі). 1 Кі = 3,7×1010 Бк = 2,2 ×1012 розпад/хв.

Інтервал часу на протязі якого розпадається половина атомів радіоактивної речовини називається періодом напіврозпаду.

Основним параметром, який  характеризує вражаючу дію радіоактивного випромінювання, є доза  випромінювання.

Доза випромінювання – це кількість енергії радіоактивних випромінювань поглинутих одиницею маси або об’єму середовища, яке опромінюється.

Біологічне ураження  від опромінення залежить від величини дози і часу її накопичення. Розрізняють експозиційну, поглинуту і еквівалентну дозу.

Експозиційною називають дозу випромінювання, що характеризує іонізаційний ефект рентгенівського і гамма-випромінювань у повітрі. У системі СІ експозиційна доза вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). Позасистемною одиницею є рентген (Р). 1 Кл/кг=3876 Р;    1 Р=2,58×10-4 Кл/кг.

Потужність експозиційної дози вимірюється в амперах на кілограм (1А/кг = 3876 Р/с). Ступінь вагомості радіаційного ураження залежить від поглинутої дози.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через одну годину після НС становить 0,2 Р/год. СІ – рад/год., позасистемною одиницею є Р/год.

Поглинута доза – це кількість будь-якого виду енергії іонізуючих випромінювань, поглинутих одиницею маси опроміненого середовища або людини. У системі СІ поглинута доза вимірюється в джоулях на кілограм (Дж/кг) або грейях (Гр). Позасистемною одиницею є рад. 1 Гр = 100 рад = 1 Дж/кг.

Еквівалентна доза відображає різний біологічний ефект від різних видів ІВ при однаковій поглинутій дозі. Вона визначається за формулою

                                             Декв = QDпогл,

де Q – коефіцієнт якості випромінювання. Q = 20 для α-випромінювання і   Q = 10 для протонів та нейтронів. Q = 1 для рентгенівського, γ- та β-випромі-нювань.

Одиницею еквівалентної дози в системі СІ є зіверт (Зв). Позасистемною одиницею є біологічний еквівалент рентгена (бер). 1 Зв = 100 бер;  1 бер = 0,01 Зв.

Оскільки коефіцієнт якості β- та γ- випромінювань дорівнює одиниці, то приймається:

             1Зв = 1Гр;  1бер = 1 Рад;  1Рад = 1 Р.

             1Зв = 1Гр  = 100 Рад = 100 бер = 100 Р.

З цього можна зробити висновок, що еквівалентна, поглинута та експозиційна дози для людей, які знаходяться на забрудненій місцевості,  практично рівні. Ступень зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації.

Для оцінювання дії іонізуючого випромінювання за одиницю часу введено поняття потужності дози (рівень радіації).

Рівень  радіації показує яку дозу можна отримати людина в одиницю часу знаходячись на зараженій місцевості. Рівень радіації вимірюється в системі СІ  А/кг, позасистемною одиницею є Р/год.  1А/кг = 1Кл /кг  с = 3876 Р/с;  

1Р/с = 2,58  10-4 А/кг.

3. Вплив іонізуючих випромінювань на живий організм

На місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, у людей, тварин можуть виникати радіаційні ураження, обумовлені зовнішнім та внутрішнім опроміненням.

Зовнішнє загальне опромінення виникає від дії γ-випромінювань. Внутрішнє опромінення спричиняє дія радіоактивних речовин, які потрапили всередину організму з повітрям, їжею, водою, а також через шкіру і слизові оболонки.

Основну дозу опромінення організм отримує за чотири доби: у першу добу – до 63 % сумарної дози до повного розпаду радіоактивних  речовин, а за три доби – до 72 % загальної дози.

Опромінення може бути одноразовим і багаторазовим. Одноразовим вважається опромінення, яке одержане за перші чотири доби, а опромінення одержане за більш ніж чотири доби – багаторазовим.

Залежно від дози опромінення зовнішнє γ-опромінення спричиняє гостру або хронічну хворобу. Гостра променева хвороба поділяється на чотири ступені:

- перша (легка) доза дорівнює 100-200 рад, характеризується загальною слабкістю, головним болем, уражені люди одужують;

- друга (середня) доза дорівнює  200-400 рад, характеризується нездужанням, розладом функцій нервової системи, люди одужують через декілька місяців, однак бувають ускладнення хвороби;

- третя (важка) доза дорівнює   400-600 рад, стан здоров’я важкий, різко зменшується кількість лейкоцитів і еритроцитів, без лікування хвороба приводить до смерті (50%) опромінених людей;

- четверта (надзвичайно важка) доза більша 600 рад, хвороба  схожа з третім ступенем, але протікає дуже важко, у 80-100 % випадках призводить до смерті.

Тривале надходження всередину організму невеликої кількості радіоактивних речовин або опромінення невеликими дозами призводить до розвитку хронічної променевої хвороби. Її основні прояви виражаються у різноманітних функціональних розладах у діяльності нервової системи та внутрішніх органів.

Дія випромінювання на організм людини мають наступні особливості:

- малі кількості поглинутої енергії випромінювання можуть викликами глибокі біологічні зміни в організмі;

- наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії іонізуючого випромінювання (період уявного благополуччя);

- дія від малих доз додається чи накопичується (ефект кумуляції);

- Випромінювання впливає не тільки на даний живий організм, а й на його потомство (генетичний  ефект);

- різні органи живого організму мають не однакову чутливість до опромінення (найбільш чутливі кровотворні, кістковий мозок, селезінка і статеві органи);

- одноразове опромінення у великих дозах призводить до тяжких наслідків, ніж багаторазове у невеликих дозах;

- вплив іонізуючих випромінювань на організм не відчувається, у людей немає органу почуття, який сприймає ІВ;

- радіоактивні речовини у організмі людини відкладаються вибірково (стронцій - 90 в кістках, цезій - 137 у м’язовій тканині, йод –  в щитовидній залозі).

Поглинута енергія від іонізуючих випромінювань різних видів викликає іонізацію атомів і молекул речовин, у результаті чого вони руйнуються.

Речовини, які утворилися, володіють хімічною активністю, взаємодіють з біологічними речовинами і викликають їх зміну.

Ніякий вид іншої енергії в тій же кількості при впливі на людину не призводить до тяжких наслідків, як енергія іонізуючого випромінювання.

Наприклад, теплова енергія в 5 Дж на 1 кг маси людини підвищує температуру тіла t на 0,001 С (це теплова енергія, що міститься у склянці гарячого чаю), а у вигляді іонізуючого випромінювання  5 Дж/кг = 5 Гр = 500 рад  викличе важку променеву хворобу.

Саме іонізація та збудження атомів та молекул середовища обумовлюють специфіку дії ІВ.

4. Норми радіаційної безпеки

Перші безпечні межі опромінювання людей були визначені на початку ХХ століття. Оскільки у ці часи опромінюванні ураження відносились головним чином до шкіри, то було запропоновано прийняти як безпечну десяту долю доз, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри за 30 діб.

У 1934 році Міжнародна комісія з радіаційної безпеки (МКРБ) встановила толерантну дозу, рівною 0,2 Р за добу. В 1936 році ця доза була зменшена до 0,1 Р на добу.

У міру накопичення даних від окремих наслідків дії ІВ на людину термін «толерантна доза» був замінений на «граничнодопустима доза», а її величина встановлена рівною 0,05 Р за добу або 18 Р за рік.

В 1958 році МКРБ прийняла гіпотезу безпорогової лінійної залежності, «доза – ефект», умовно з якою всякі найнезначніші дози опромінювання можуть викликати небажані генетичні наслідки і імовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі. Деякі вчені вважають, що залежність «доза-ефект» має лінійний характер. Інші вважають, що шкідливі ефекти опромінювання виявляються, починаючи з обумовленого порогу. Треті вважають, що малі дози опромінювання корисні. Розглянемо аргументи вчених про користь малих доз опромінювання.

Люди завжди знаходились в умовах природного фонового опромінення,

їх організм адаптований до опромінення в малих дозах. Тим більше, що за декотрими гіпотезами органічне життя на Землі виникло та розвинулось в результаті мутаційного впливу ІВ.

У 1985 році на спеціальній конференції у США, присвячений ефектам малих доз опромінювання, повідомлялося про користь їх дії. Було встановлено, що в районах з високим природним радіаційним фоном вища опірність організму людини інфекційним захворюванням, менша сприйнятливість до ревматичних захворювань та захворювань, пов'язаних з порушенням обміну речовин (наприклад, цукрова хвороба).

Корисність малих доз встановлена при вдиханні повітря з підвищеним вмістом радону, якій зменшує захворювання раком легенів.

В теперішній час вже є докази  того, що опромінення стимулює ріст рослин і підвищує їх урожайність. Особливого  поширення набуває опромінювання малими дозами харчових продуктів при їх консервуванні.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються нормами радіаційної безпеки України – НРБУ-97. Вони визначають три категорії осіб, які можуть зазнати опромінення.

1. Категорія А – персонал, що постійно або тимчасово працює з джерелами іонізуючого випромінювання, а також залучений для виконання аварійних та рятувальних робіт.

2. Категорія Б – обмежена частина населення, яка за умовами мешкання або роботи може  піддаватися дії  радіаційних речовин та інших джерел іонізуючого випромінювання.

3. Категорія В – решта всього населення.

Для цих категорій встановлені гранично допустимі дози (ГДД) опромінення на протязі року:

- категорії А – 20 мЗв;

- категорії Б – 2 мЗв;

- категорії В – 1 мЗв.

Наведені ГДД встановлені для відкритої місцевості без врахування природного радіаційного фону Землі.

5. Чинники хімічних речовин. Класифікація небезпечних шкідливих, хімічних речовин (НШХР)

Серед небезпечних хімічних речовин виділяють:

отруйні речовини – ОР;

сильнодіючі отруйні речовини – СДОР;

промислові отрути (ПО).

Отруйні речовини (ОР) являють собою спеціально створені сполуки, призначені для масового ураження людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, воду, місцевість, предмети, що розташовані на ній. Вони бувають смертельної, тимчасової і подразнюючої дії.

До смертельної дії відносяться :

- нервово-паралітичні, які вражають центральну нервову систему: GA- (табун), GB-(зарин), GD-(зоман), VX-(ві-ікс);

- шкіряно-наривної дії, які викликають ураження шкіри з утворенням виразок: HD-(іприт), HN- (азотистий іприт);

- загально ядовиті, які приводять к загальному отруєнню організму: АС (синильна кислота), СК (хлористий ціан).

До речовин тимчасової дії відносяться психохімічні, які діють на нервову систему і викликають психічний розлад – Bz (бі-зет).

До хімічних речовин подразнюючої дії відносяться ті, які вражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей та верхніх дихальних шляхів – CR (сі-ар).

Сильнодіючі отруйні речовини – токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостях, сховищ викликає масові ураження людей. На харчових виробництвах консервної, виноробної, м’ясної, зернової та інших  використовують хлор (Cl), аміак (NH3), сірчаний ангідрид (SO2).

До промислових отрут відносяться хімічні речовини, які використовуються на виробництвах нафтопереробної, харчової та інших і представляють небезпеку гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни. Найбільш токсичні з промислових отрут є ртуть, сірчана кислота, ацетон, ефір та ін.

До основних характеристик токсичних властивостей хімічних речовин  належать:

- гранично допустима концентрація небезпечних речовин (ГДК), тобто

максимальна кількість небезпечних речовин  в середовищі, що вимірюється в одиницях об’єму або масі, які при постійному контакті з людиною або при дії на нього за певний термін часу практично не впливає на здоров’я людей  і не викликає несприятливих наслідків;

- токсодоза (гранична, вражаюча, смертельна) – кількість речовини (в одиниці ваги) віднесена до одиниці об’єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.

Хімічні речовини за ступенем небезпечності діляться на 4 класи.

1-й клас (надзвичайно шкідливі) – КМІО ≥ 300;

2-й клас (високо шкідливі) – КМІО = 299-30;

3-й клас (помірно шкідливі) – КМІО = 29-3;

4-й клас (мало шкідливі) – КМІО < 3.

КМІО (коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння) є показником небезпеки. Він визначається як відношення максимально досяжної концентрації парів речовин  при t = 20С до середньо смертельної концентрації його парів:

          КМІО = Cd20 / CL20,

де Cd20 і CL20 – відповідно максимальна можлива концентрація парів речовин  при t = 20 °С.

Ступінь хімічної небезпеки населення при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин залежить від їх властивостей, стану атмосфери, рельєфу місцевості тощо.

На хімічно небезпечних об’єктах (ХНО) проводиться прогнозування і оцінка хімічної обстановки  з метою організації захисту людей.

6. Основи прогнозування хімічної обстановки

Під прогнозуванням хімічної обстановки розуміють визначення масштабу і характер зараження, аналіз його впливу на діяльність об’єктів і населення.

Під хімічною обстановкою при аваріях на ХНО розуміють ступінь хімічного забруднення атмосфери і місцевості, що впливають на життєдіяльність населення.

Аварії на ХНО утворюють зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження – це територія, на якій концентрація СДОР досягає величин небезпечних для здоров’я і життя людей.

Осередок хімічного ураження – це територія, на якій в результаті викидання в навколишнє середовище СДОР виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Величина небезпек, пов’язана з аваріями, тим більша, чим вищий ступінь токсичності СДОР.

Прогнозування хімічній обстановці поділяється на довгострокове і оперативне.

Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться  для ліквідації наслідків аварій, складання планів запобігання аваріям.

Вихідні дані довгострокового прогнозування:

•  вид СДОР і його загальної кількості;
•  кількість СДОР у кожній ємності;
•  середня щільність населення для даної місцевості;
•  метеорологічні дані;
•  ступінь заповнення ємкості.

Оперативне прогнозування здійснюється під час виконання аварій для визначення можливих наслідків і порядку дій.

Вихідні дані:

•  загальна кількість СДОР на момент аварії;
•  характер розливу («вільно» або « в піддон»);
•  висота обвалування ємкості;
•  реальні метеоумови.

При «вільному» характеру розливу товщина шару рідини приймається рівною 5 см по всій площині.

Площа розливу визначається за формулою

Sp=Qo/ρ∙h,

де Qo – кількість СДОР, т;

ρ- густина шару рідини, мг/м3;

    h – товщина шару рідини, м.

Радіус «озера» розливу визначається як

Для СДОР, які розлилися «в піддон», товщина шару рідини визначається за формулою

h = H - 0,2 м,

де H – висота піддона, м.

Важливим показником хімічного зараження є тривалість –  це час випаровування СДОР, протягом якого існує небезпека ураження людей. Вона обумовлюється формуванням первинної і вторинної хмари СДОР.

Первинна хмара СДОР – пароподібна частина СДОР,  яка виникає внаслідок миттєвого переходу (1-2 хв.) в атмосферу частини СДОР (приблизно 1/3 загального об’єму), з ємності при її руйнуванні і піднімається на висоту приблизно 20 м, а потім під дією власної «сили важкості» опускається на землю.

Вторинна хмара СДОР – це хмара, що виникає внаслідок випаровування речовини з поверхні розливу.

Масштаб зараження СДОР прямо пропорційний кількості СДОР та зворотно пропорційний швидкості вітру, температурі повітря і залежить від вертикальної стійкості повітря. Вертикальна стійкість повітря характеризується станом атмосфери: інверсія, ізотермія та конвекція.

Ізотермія – характеризується стабільною рівновагою повітря (температура повітря на відстані 20-30 м від землі однакова). Виникає в похмуру погоду та при сніговому покрові.

Інверсія – це підвищення температури повітря по мірі підвищення висоти, нижній шар повітря холодніший за верхній (вночі).

Конвекція – це вертикальне переміщення об’ємів повітря з одних висот на інші, нижній шар повітря нагрітий сильніше за верхній (вдень).

Зона зараження на схемах обмежується колом, напівколом, сектором, які мають кутові розміри φ та радіус, що дорівнює глибині зараження. Центр кола, напівкола, сектора співпадає з джерелом зараження. Кутові розміри зони зараження в залежності від швидкості повітря (V) приймають наступні значення:

V, м/с	До 0,5	0,6 – 1,0	1,1 – 2,0	Більше 2,0
φ, град	360	180	90	45

Таким чином, в результаті аварії з викидом СДОР може статися складна хімічна обстановка з утворенням важких наслідків на значних площах.

Головною метою під час надзвичайних ситуацій є захист населення та  ліквідації їх наслідків силами цивільного захисту.

Теми рефератів

1. Характеристика природних джерел іонізуючого випромінювання (ІВ) і космічного випромінювання.

2. Штучні джерела радіоактивного забруднення.

Питання для самоперевірки

1. Види іонізуючого випромінювання (ІВ).

2. Основні властивості І.В.

3. Що таке «активність»джерела випромінювання? Одиниці виміру активності.

4. Що таке «експозиційна та еквівалентна» дози? Одиниці їх виміру.

5. Які особливості біологічної дії ІВ на організм людини?

6. Дайте характеристику гострої і хронічної  променевих хвороб.

Література: [1, с.18-24, с. 27-30, 95-105; 2, с. ; 3, с. 44-55, 206-217; 4, с. 5-12, с. 24-40; 5, с. 47-50; 6, с. 6-1; 7, с. 9-16, 21-25 ]

Лекція 3.  Захист населення і території від

надзвичайних ситуацій

План

1. Концепція захисту населення від  надзвичайних ситуацій.

2. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

3. Засоби індивідуального захисту.

Питання для СРС

4. Основні норми поведінки і дії людей при техногенних надзвичайних ситуацій.

5. Само- і взаємодопомога при травмах і ураженнях.

1. Концепція захисту населення від  надзвичайних ситуацій

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об’єктів національного надбання від надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного характеру.

Захист населення – система організаційних, технічних, медико-біологіч-них, фінансово-економічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків.

Концепція захисту населення України визначена у Конституції та законах України: «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»,  «Про цивільну оборону України»,  «Про правовий режим надзвичайного стану».

Ці закони визначають організаційні та правові основи захисту громадян України, громадян інших держав, які перебувають та території України, захисту об’єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від НС.

Основні положення концепції можна сформулювати таким чином:

- гарантування громадянам держави права на захист життя, здоров’я і майна;

- добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я;

- комплексного підходу до рішення завдань цивільного захисту;

- створення системи раціонального пріоритету  безпеки над економічною  доцільністю, зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

- територіальності та функціональної цілісності системи  цивільного захисту;

- мінімізації спричинення шкоди навколишньому середовищу;

- гласності і вільного  доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту.

Згідно з положеннями концепції населення України у питаннях захисту має право на:

- отримання інформації про НС та про заходи необхідної безпеки;

- забезпечення та використання засобів колективного та індивідуального захисту;

- відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоров’ю та майну внаслідок НС;

- компенсацію за роботу в зонах НС;

- медичну допомогу.

Для реалізації положень концепції закон України «Про захист населення і територій від  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» визначає основні завдання в сфері захисту населення:

- здійснення комплексу заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них;

- забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій органів управління в цій сфері, сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них;

- розроблення і реалізації нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення.

2. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях

До основних способів захисту належать: інформація і оповіщення, укриття в захисних спорудах та евакуаційні заходи.

Інформація і оповіщення встановлює відомості про НС, що прогнозуються або вже виникли з визначенням меж поширення і наслідків. При цьому оперативна і достовірна інформація надається через оповіщення.

Система оповіщення створюється завчасно і поділяється на державну і територіальну. Вона забезпечує оповіщення населення повною інформацією за допомогою засобів радіомовлення й телебачення і місцевої телефонної мережі для подачі сигналу «Увага всім!». Сигнал «Увага всім!» подається за допомогою сирени і виробничих гудків (тривалих). Приклад сигналів:

«Увага! Говорить штаб ЦЗ (ЦО). Громадяни! У зв'язку з можливим землетрусом виконайте наступні заходи безпеки: відключіть газ, воду, електрику, погасіть вогонь в печах. Оповістіть сусідів про одержану інформацію. Візьміть відповідний одяг, документи, продукти харчування, воду і вийдіть на вулицю. Надайте допомогу людям похилого віку і хворим. Займіть місце поодаль від будівель і ліній електропередач. У випадку знаходження в приміщенні станьте в дверний або віконний отвір. Підтримуйте спокій і порядок. Будьте уважні до повідомлень штабу ЦЗ (ЦО)».

Укриття в захисних спорудах забезпечує захист людей від вражаючих факторів ядерного, хімічного, біологічного зараження та стихійних лих (ураганів, снігових заносів).

Захисні споруди за призначенням і захисними властивостями діляться на сховища, протирадіаційні укриття  (ПРУ) і найпростіші укриття.

Сховища – це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх вражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДОР, бактеріальних засобів і уламків зруйнованих будівель і споруд. Класифікуються вони за захисними властивостями на п’ять класів в залежності від дії вибухової хвилі за: місткістю, місцем розташування, часом побудови та забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням.

За місткістю сховища поділяються на:

•  малі (150—300 чол.)
•  середні (300—600 чол.)
•  великі (більше 600 чол.).

За місцем розташування: на вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель та окремо побудовані.

За часом побудови: на побудовані заздалегідь і швидко споруджені.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням: промислового встановлення і спрощене.

Всі сховища будуються з урахуванням наступних вимог:

- забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб;

- будуватися на ділянках місцевості, що не піддаються затопленню;

- бути віддаленими від ліній водостоку і напірної каналізації. Не допу-скається прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховища;

- мати входи і виходи з тим же ступенем захисту, що і основні приміщен-ня, а на випадок їх завалення — аварійні виходи;

Структурно сховища складаються з основних і допоміжних приміщень (рис.3.1).

До основних відносяться:

•  приміщення для укриваємих;
•  пункт управління;
•  медичний пункт.

До допоміжних відносяться:

•  фільтровентиляційні приміщення   (ФВП);
•  санітарні вузли;
•  захищені дизельні електростанції (ДЭС);
•  приміщення для зберігання продуктів харчування;
•  шлюзи-тамбура, тамбури.

 

Рис. 3.1 – План сховища: 1- захисно-герметичні двері; 2 - шлюзові камери (тамбури); 3 -санітарно-побутові відсіки; 4 - основне приміщення для розміщення людей; 5 - галерея і оголовок аварійного виходу; 6 - фільтровентиляційна камера; 7-комора для продуктів харчування; 8 - медична кімната  (приміщення 7 і 8 можуть не влаштовуватися).

У приміщеннях встановлюються двох - або триярусні нари:

•  нижні  з розрахунку 0,45x0,45 м для сидіння людини;
•  верхні  з розрахунку 0,55x1,8 м для лежання людини.

Кількість місць для лежання повинна складати: 20% місткості сховища при двох'ярусному розташуванні нар і 30% місткості сховища впритул — при триярусному.

Площу приміщення призначеного для укриття людей розраховують на одну особу 0,5 м2 при двоярусному і 0,4 м2  при триярусному розміщенні нар.

Внутрішній об’єм приміщень повинен бути не менше 1, 5 м3 на людину.

Постачання у сховище повітря здійснюється за допомогою фільтровентиляційних систем (ФВС), які забезпечують очищення зовнішнього повітря та необхідний його обмін і які можуть працювати у трьох режимах:

– режим чистої вентиляції, коли повітря очищається тільки від пилу в проти пильних фільтрах (перший режим);

– режим фільтровентиляції, коли повітря очищається від отруйних речовин (OР), радіаційних речовин (PР), біологічного забруднення (БЗ) у фільтрах-поглиначах (другий  режим);

– режим ізоляції і регенерації внутрішнього повітря і створення підпору повітря у місцях, де можлива загазованість приземного шару повітря СДОР і продуктами горіння (третій режим).

Кількість зовнішнього повітря, що подається в сховища, приймається:

– при режимі I від 8 до 13 м3/люд. на годину (залежно від того, в якій кліматичній зоні розташовано сховище).

– при режимі II не менш 2 м3/люд. на годину.

У сховищах, які розташовані в 3-й і 4й кліматичних зонах, де середня температура найжаркішого місяця складає відповідно 25...30 °С і більш 30 0С для режиму II допускається збільшення кількості повітря, що подається, до 10 м3/люд. на годину.

Електропостачання сховища здійснюється від мережі міста (підприємства) або застосовуються захищені джерела електропостачання – дизельні електростанції.

Кожне сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовці, які підключені до державної і місцевої радіотрансляційних  мереж.

Водопостачання і каналізація сховища здійснюються на основі міських і об'єктових водопровідних і каналізаційних мереж. На випадок їх відключення або пошкодження створюються аварійні запаси води (з розрахунку 3л/люд. на добу) і аварійні резервуари для збирання стоків (2 л/люд. на добу).

Запас продуктів харчування створюється з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини, що укривається.

Опалювання сховища здійснюється від опалювальної мережі підприємства (будівлі) за самостійним відгалуженням, яке можна відключати при заповненні сховища людьми.

Швидко збудовані сховища мають внутрішнє устаткування таке ж саме, як і завчасно побудованих, але із спрощеними ФВС. Зв'язок телефонний і за допомогою репродукторів. Освітлення за допомогою електроліхтарів.

Місткість швидко збудованих сховищ — від 50 до 300 осіб.

ПРУ – це захисні споруди, що забезпечують захист людей від радіоактивних речовин і опромінення в зонах радіоактивного забруднення місцевості, від проникаючої радіації і світлового опромінення ядерного вибуху та  значно зменшують  дію ударної хвилі  вибуху.

До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди (завчасно або швидко), але і споруди господарського призначення (льох, підпілля, овочесховище та ін.), а також пристосовані під укриття, і звичайні житлові будови (рис. 3.2).

Рис. 3.2 – Пристосування під укриття підвалу (а) і льоху (б)

Найпростішим укриттям для захисту населення є щілини і землянки, які рівною мірою захищають від ударної хвилі ,світлового випромінювання, радіаційного ураження.

Відкрита щілина знижує дію ударної хвилі, світлового випромінювання в 1,5-2 рази. Землянка знижує поразку в 2, 5-3 рази, а дозу випромінювання від радіоактивного забруднення в 40-50 разів і призначена для тривалого перебування людей.

Рис. 3.3 – Перекрита щілина (розміри наведені в сантиметрах)

Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів евакуації, підготовку районів розміщення евакуйованого населення, підготовку транспорту, проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку серед населення.

Під евакозаходами розуміється розосередження і евакуація, які здійснюються за виробничо-територіальним принципом.

Під розосередженням розуміється вивіз транспортом і виведення пішим порядком робочих та службовців підприємств і організацій, що продовжують роботу в умовах надзвичайних ситуацій, з міст і прилеглих до них населених пунктів, які знаходяться в зонах можливих сильних руйнувань, із  подальшим їх розміщенням  для мешкання і відпочинку в заміській зоні. Для позмінної роботи організовується їх підвезення. Принцип розосередження «працюю в місті – мешкаю за містом».

Евакуація – це упорядковане вивезення чи виведення людей з населених пунктів,  перебування в яких стає небезпечним для життя. Принцип евакуації  «живу і працюю за містом».

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації, рис. 3.4.

                                    

Евакуйоване населення проживає у заміський зоні. Під заміською зоною розуміється територія, яка розташована за зоною можливих руйнувань у містах. Проведення евакуаційних заходів займаються органи цивільного захисту, керівники житлово-експлуатаційних органів та районні евакуаційні комісії. Міські евакуаційні комісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), в заміських зонах – приймальні евакуаційні комісії (ПЕК).

Населення, що прибуває на ПЕК, проходить реєстрацію, розподіляється поміж населених пунктів і направляється до них.

3. Засоби індивідуального захисту

Індивідуальний спосіб захисту передбачає застосування індивідуальних засобів захисту органів дихання, шкіри та медичних засобів.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) призначені для захисту людини від радіоактивних, отруйних, бактеріальних засобів.

За способом виготовлення ЗІЗ діляться на виготовлені промисловістю і найпростіші (підручні).

Для захисту органів дихання використовують протигази. За принципом захисту вони бувають фільтруючі і ізолюючі.

Фільтруючі протигази. Фільтруючий протигаз призначений для захисту органів дихання,  очей,  шкіри людини від дії OР, PР, БЗ, СДОР,  а також різних

шкідливих домішок, які можуть бути присутні у повітрі.

В даний час є фільтруючі цивільні протигази різної модифікації і промислові протигази.

У системі ЦЗ (ЦО) країни для захисту населення використовуються наступні фільтруючі протигази:

– ЦП-5, ЦП-5М, ЦП-7, ЦП-7В для дорослого цивільного населення;

– для дітей: ДП-6, ДП-6М, камера захисна дитяча (КЗД-4, КЗД-6) для дітей  до 1,5 року; ПДФ-Д, ПДФ-2Д – для  дітей  від 1,5 до 7 років; ПДФ-Ш, ПДФ-2Ш  для  дітей  від 7 до 17 років.

Ізолюючі протигази є спеціальними засобами захисту органів дихання, очей і шкіри особи від будь-яких шкідливих домішок, що знаходяться в повітрі, незалежно від їх властивостей і концентрацій. Вони використовуються також в тих випадках, коли неможливе застосування фільтруючих протигазів, наприклад за наявності в повітрі дуже високих концентрацій ОР або будь-якої шкідливої домішки, кисню менше 16%, а також при роботі під водою на невеликій глибині.

Респіратори існують декількох типів. Вони застосовуються для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу. У системі ЦЗ (ЦО) для дорослого населення найбільше застосування знайшов респіратор Р-2 і ШБ-1 («Лепесток»).

Засобами захисту шкіри є комплекти одягу (плащі, куртки, накидки, рукавиці).

До медичних засобів індивідуального захисту відносяться аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет  (ІПП-8)  і пакет перев'язувальний індивідуальний.

Аптечка індивідуальна (АІ-2) призначена для надання самодопомоги при пораненнях, опіках (знеболення), профілактики або ослаблення поразки РР, БЗ і ОР нервово - паралітичної  дії (рис. 3.5).

Рис. 3.5 – Аптечка  індивідуальна  АІ-2

Індивідуальний протихімічний пакет призначений для знезараження кра-пельно-рідинних отруйних речовин, які потрапили на ділянки тіла та одягу. Індивідуальний перев’язувальний пакет  надання допомоги при пораненнях і опіках.

В умовах надзвичайних ситуацій можуть бути масові ураження людей і кваліфіковані фахівці з цивільного захисту не зможуть своєчасно надати необхідну допомогу, тому кожна людина повинна знати та вміти надавати само- і взаємодопомогу.

Теми рефератів:

1. Сутність та зміст фізичного, хімічного, біологічного захисту від радіації.

2. Системи захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій.

3. Медичні засоби захисту, які застосовуються у надзвичайних ситуаціях.

Питання для самоперевірки

1. Основні заходи захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

2. Вимоги до улаштування захисних споруд.

3. Призначення і класифікація сховищ.

4. Організація евакуаційних заходів.

5. Індивідуальні засоби захисту шкіри.

6. Які засоби захисту органів дихання використовують від радіоактивного, хімічного, біологічного зараження.

Література: [1, с.121-131, с.135-141, 147-157; 3, с.82-83, 92-114, с.127-149; 5, с.79-93, с.98-103; 7, с.124-127]

1. РУССКАЯ ПАТРИАРХАЛЬНАЯ СЕМЬЯ
2. тема Что такое информационная система ИС Каковы особенности информационных бизнессистем ИБС Пред
3. Кратком очерке Европейского сообщества подготовленном специалистами из Европейского союза характерист
4. Тема 2 Внешняя и внутренняя среда организации для ООО Тольяттинский трансформатор Тем
5. Реферат- Цветные моря
6. Информационная цепь и роль канала в ней
7. на тему- Политическая этика Студента 1 курса Факультета психологии
8. Промышленновский райпотребсоюз Кемеровская область 2
9. Характеристики студийных звуковых сигналов
10. Все о России
11. . В клетке имеется несколько десятков разных тРНК и несколько десятков тысяч разных мРНК.
12. Харьковский политехнический институт ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ КУЛЬТУРЫ Учебное пособ.html
13. Правообладатель вправе отказать при условии что в течение 3 лет со дня истечения срока данного договора он н
14. оптимизация бизнеспроцессов компании и внедрение аутсорсинга
15. процессуальные законы начинают действовать только после официального опубликования
16. Комічне як естетична категорія
17. Гуманистическая антропология как основа социальной педагогики
18. регламентация французского происхождения ' это совокупность правил определяющих порядок деятельности го
19. ТЕМАТИЧЕСКОЕ МОДЕЛИРОВАНИЕ Тема
20. АФАС Таблица пенализации ОТКРЫТОГО ЧЕМПИОНАТА АЛТАЙСКОГО КРАЯ ПО АВТОМОБИЛЬНОМУ СПОРТУ

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе