Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. ОСНОВНі ПОЛОЖЕНИЯ ЗАКОНУ УКРА1НИ „ПРО ОХОРОНУ ПРАЦ!"
Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон України „Про охорону праці" .Цей Закон визначає основні положения щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповдних державних органів віносини між власником підприемства, установи іоргашзації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюе единий порядок організації охорони праці в Україні.
Специфічною особливістю українського Закону, що регламентуе правову основу охорони праці, е високий рівень прав і гарантій робітникам. Розширено права робітників у сціальних гарантиях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасниих випадків і профзахворювань, посилюеться центратзація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачаеться значна участь громадських інституцій у цьомупроцесі. 3 позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охоронупраці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів міжнародної оргашзаії праці.
.
2 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Відповідно до ст. 49 Закону України „Про охорону праці" за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці.
Адмініістративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у ст. 49 Закону України „Про охорону праці" мають службові особи Держнаглядохоронпраці. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці можуть; включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразовій допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого) одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимоп законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створиш небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку
3. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці
Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:
— вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;
— участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;
— одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;
— проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;
— підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.
В рамках Угоди про співробітництво в галузі охорони праці фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці, узгодження та розробки нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД.
4.Основні принципи державної політики в галузі охорони пращ
В Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
— пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
— повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
—обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
— використання економічних методів управління охороною пращ, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
— комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі ! національний програм з цих питань та з урахуванням інших І напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі І науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
— встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
— здійснення навчання населення, професійної підготовки
і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
— співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями і та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті ] рішень з охорони праці;
—міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання 1 світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.
5. Основні функції та завдання управління охороною праці.
Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки пращ, правилам та нормам охорони праці.
До основних функцій управління охороною праці належать:
— прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
—організація та координація робіт;
—облік показників стану умов і безпеки пращ;
—аналіз та оцінка стану умов і безпеки пращ;
—контроль за функціонуванням СУОП;
—стимулювання роботи що вдосконаленню охорони праці.
Основні завдання управління охороною праці:
—навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;
—забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;
— нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
— забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
—забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
—організація лікувально-профілактичного обслуговування;
—професійний добір працівників з окремих професій;
—удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.
6. Види інструктажів з питань охорони праці
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж проводиться:
— з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;
— з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
— з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;
— у разі екскурсії на підприємство;
— з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні або зарахуванні до закладу освіти.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:
— новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;
— який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;
— який буде виконувати нову для нього роботу;
— з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.
Проводиться з вихованцями, учнями та студентами середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти:
— на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний з небезпечними або шкідливими хімічними, фізичними, біологічними факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами терйторії закладів освіти;
— перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів;
— на початку вивчення кожного, нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) — із загальних вимог безпеки, пов'язаних і з тематикою і особливостями проведення цих занять.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому | місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:
— на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на три місяці;
— для решти робіт — 1 раз на шість місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться:
з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:
— при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
— при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
—при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж;
— при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці', незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;
— при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на ЗО календарних днів —для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів;
з вихованцями, учнями, студентами — в кабінетах, лабораторіях, майстернях при порушеннях ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, поже ж .
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
— при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;
— при ліквідації аварії, стихійного лиха;
— при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження або інші документи.
7. Планування роботи з охорони праці.
Функція планування, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення! в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони ' праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.
Перспективне планування вміщує найбільш важливі, трудомісткі; і довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання? яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів! підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану! повинна бути підтверджена обгрунтованим розрахунком необхідного! матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат з зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства ■щодо покращення стану охорони праці.
Поточне планування здійснюється у межах календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі „Охорона праці" колективного договору.
Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до наказу.
8. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Відповідно до ст. 37 Закону України „Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
— Кабінет Міністрів України;
— Комітет по нагляду за охороною .праці Міністерства праці та соціальної політики України;
— міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
— місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;
— асоціації, концерни, корпорації та інші об'єднання підприємств.
Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці. Кабінет Міністрів України:
— забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
— визначає функції міністерств, інших центральних органів .державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;.
— визначає порядок створений і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.
Основні завдання, які покладаються на Комітет по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) Міністерства праці та соціальної політики України:*
— комплексне управління охороною пращ;
— державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища
— координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру; '
Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
8. Державне управління охороною праці
Органами державного управління охороною праці є:
Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду з охороною праці (Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду); міністерства та органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) безпосередньо реалізує державну політику щодо охорони праці та здійснює комплексне управління охороною праці в країні; розробляє і контролює виконання Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; координує роботу міністерств та інших органів державної виконавчої влади, місцевих адміністрацій та об'єднань підприємств у галузі охорони праці; опрацьовує і переглядає спільно з іншими органами систему показників обліку охорони праці; бере участь у міжнародному співробітництві та поширює світовий досвід у галузі охорони праці, а також виконує ряд інших робіт.
Міністерство охорони здоров'я України розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях та у межах робочої зони підприємств, опрацьовує санітарні норми щодо нормативів та методик визначення показників шкідливих факторів, проводить контроль виконання вимог гігієни праці та виробничого середовища, розробляє методику проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам з охорони праці, оцінки тяжкості роботи тощо.
Галузеві міністерства та центральні органи державної виконавчої влади проводять єдину нормативно-технічну політику в галузі охорони праці на підпорядкованих підприємствах, розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища на підприємствах галузі.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують та організовують виконання регіональної програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Робота здійснюється за участю відповідних профспілкових об'єднань даного регіону.
9. Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві
Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок
тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійи
захворювання і гострі професійні отруєння* та інші отруєння, теплові
удари, опіки, обмороження, утопления, ураження електричним струмом,
блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані
внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків,
у тому числі у відрядженнях,а також ті що сталися підчас:
— перебування на робочому місці; на території підприємства або
в іншому місці роботи протягом робочого часу'*, або за дорученням
власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;
— Приведения в порядок знарядь виробництва, засобів захисту,
одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів
особистої гігієни;
— проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства
— використання власного транспорту в інтересах підприємства
з дозволу або за дорученням власника;
— провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює
потерпілий;
— ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на
виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються
підприємством;
Розслідуються НВ і про них складається акт за формою Н-1.
10.Причини виробничого травматизму та захворювань.
Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.
Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту;| порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту;устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами: використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.
Технічні причини: несправність виробничого устаткування,; механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.
Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.
Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
11.Гігієнична класифікація умов праці
Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.
Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи:
1 клас — оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.
2 клас — допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.
3 клас — шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.
1-й ступінь — умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;
2-й ступінь — умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології;
3-й ступінь — умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань;
4 клас — небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.
12. Метеорологічні умови виробничого середовища
Працездатність людини і її самопочуття залежать не тільки від складу повітря, але й від мікроклімату — комплексу фізичних факторів навколишнього середовища в обмеженому просторі (робочій зоні), який впливає на тепловий обмін організму. Фізичний стан повітряного середовища визначається сполученням температури, вологості і швидкості руху повітря, а також температури навколишніх поверхонь.
Температура повітря відчутно впливає на самопочуття людини та її працездатність.
Підвищення температури повітря уповільнює тепловіддачу організму людини, внаслідок цього підвищується температура організму, прискорюється серцебиття, підвищується потовиділення, погіршується уважність, розладнується координація рухів, вменшується швидкість реагування організму на зорові і слухові подразнення, настає швидке стомлення, а при найбільш несприятливих умовах — перегрів організму (тепловий удар).
Зниження температури також шкідливе для організму, адже настає його переохолодження, що призводить до розладнання кровообігу, зниженню імунобіологічних властивостей, до захворювання дихальних шляхів, а також ревматизму, грипу тощо.
Вологість повітря оцінюється кількістю в ньому водяної пари. Підвищення вологості повітря призводить до порушення терморегуляції організму людини, до його перегріву при високій температурі повітря та погіршення стану і працездатності.
Низька відносна вологість повітря призводить до прискорення тепловіддачі організму, що несприятливо при низьких температурах. Крім того, зниження відносної вологості повітря до 20% викликає неприємне відчуття сухості слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.
Рух повітря в залежності від температури може викликати різний вплив на організм людини. При високій температурі повітря його рухомість сприяє збереженню хорошего самопочуття, поліпшується тепловіддача організму. У холодний і перехідний періоди року велика швидкість руху повітря призводить до протягів і застудних захворювань. Необхідно також враховувати, що для людей у стані спокою швидкість повітря менше 0,1м/с відчувається як застій, а вище 0,25 м/с — як протяг.
13. ВИЗНАНЕННЯ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ
Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного ч приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний І з його параметрів.
Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випро-мінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох °го термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації температури застосовують, самопишучі прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).
Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аодіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.
Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1-—20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та термометри.
14. Нормування шкідливих речовин
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лиию в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну ДЛЯ КОЖНОЇ речовини величину. Під граничною допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.
За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3| (свинець, ртуть, озон).
— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).
— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1... 10,0 мг/м3М (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).
— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас).
Гранично догґустимі концентрації деяких шкідливих речовин в повітрі робочої зони та їх характеристики наведені в таблицях 2.3 та 2.4.
Необхідно зазначити, що в списку ГДК, поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:
О — гостронаправленої дії;
А — алергічної дії;
К — канцерогенної дії; Щ ..
Ф — фіброгенної дії.
15.Призначення та класифікація систем вентиляції.
Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів і призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та ЧИСТО ГИ повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.
Вентиляція класифікується за такими ознаками:
— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена ( природна та штучна одночасно);
— за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно витяжна:
— за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована.
16. Основні вимоги до систем вентиляції.
Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:
— створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
— повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;
— не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;
— не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження; ІЗ — бути доступними для управління та ремонту під час екплуатаци;
— не створювати під час експлуатації додаткових незручностей ні (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).
Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система з кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища,.При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід і враховувати і економічні чинники.
17. Основні кількісні показники освітлення
Освітлення виробничихприміщеньхарактеризуєтьсякількісними та якіснимипоказниками. До основнихкількіснихпоказниківвідаосяться:| світловийпотік, сила світла, яскравість і освітленість.
Світловийпотік (Ф) — цепотужністьсвітлового видимого випромінювання. щооцінюється оком людини за світловимвідчуттям. Одиницеюсвітлового потоку є люмен (лм) — світловийпотіквідеталонноготочковогоджерела в одну канделу (міжнароднусвічку), розташованого у вершинітілесного кута в 1 стерадіан.
•Сйяасвітла (І) це величина, івоШзгіачд^тьсявідношеннямсвітлового потоку (Ф) до тілесного кута (ω), в межах якогосвітловийпотікрівномірнорозподіляється:
I=
За одиницюсилисвітлаприйнята кандела (кд) — сила світлаточковогоджерела, щовипромінюєсвітловийпотік в 1 лм, якийрівномірнорозподіляєтьсявсерединітілесного кута в 1 стерадіан.
Яскравість (В) — визначається як відношеннясилисвітла, щовипромінюєтьсяелементомповерхні в даномунапрямку, до площіповерхні, щосвітиться:
B=
Де I- сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку;
S-площа поверхні;
α-кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого визначається яскравість.
Одиницею яскравості є ніт(нт)-яскравість поверхні, що світиться і від якої в епрепендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1м2
Освітленість (Е)-відношеннясвітлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елюенту(S):
За одиницю освітлення прийнято люкс(лк) – рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.
18. ВИДИ ВИРОБНИЧОГО ОСВІТЛЕННЯ
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або деохстороннє), що здійснюється через світлові створи (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості'робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його І необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; 1 в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих І приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на І підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, і як правило, використовують частину світильників інших видів; штучного освітлення.
19. Вібрація. Класифікація вібрації.
Вібрація — це вид механічних коливань в техніці. З погляду гігієни вібрація — це сукупність несприятливих механічних коливань, що передаються на тіло людини.
Вібрація відчувається людиною під час її дотику з машинами, механізмами, засобами транспорту або під час знаходження в зоні коливань, які вони розповсюджують.
Класифікація вібрації
За способом передавання на людину вібрація поділяється на:
- загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидячої або стоячої людини;
- локальну (місцеву), що передається через руки людини.
Загальна вібрація за джерелами її виникнення поділяється на такі види:
- транспортна — вібрація, що передається на операторів (водіїв) та людей, які прибувають у транспортному засобі під час його руху;
- транспортно-технологічна — вібрація, що передається на операторів рухомих машин, які мають обмежений рух і виконують технологічну операцію (екскаватор, колійна машина, вантажопідйомний кран тощо);
- технологічна — вібрація, що передається на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерела вібрації
20. Методи захисту від вібрації.
Зниження вібрації машин, механізмів і обладнання досягають або впливом на джерело вібрації, або впливом на всю коливальні 1 систему.
Послаблення вібрації досягається також такими технологіч ними заходами:
-урівноваження і збалансування частин, що обертаються, для забезпечення плавної роботи машини;
-усунення дефектів і розбовтання окремих частин машини;
-використання динамічних віброгасників, які являють собою механічну коливальну систему з резонансною частотою, що збіга-|_ ється з частотою вібрації конструкції. При жорсткому закріпленні пружного елементу гасника до вібруючої частини конструкції в ньо му збуджуються коливання, які знаходяться у протифазі з коли ваннями конструкції;
-зменшення амплітуди коливань вібруючих металевих деталей за допомогою покриття їх поверхонь демпфіючими матеріалами з великим внутрішнім тертям або в'язкістю. Демпфіючий матеріал (антивібраційна мастика, повсть, гума тощо) наклеюють кілько ма шарами на вібруючу поверхню.
Інший важливий метод боротьби з вібрацією — послаблення коливань на шляху їх розповсюдження через опорні зв'язки, бу дівельні конструкції.
Віброізоляція — засіб зменшення динамічних сил, що переда ються від джерела вібрації на захисний об'єкт. Для послаблення передачі коливань по будівельним конструкціям вібруючі агрегати встановлюють на самостійні фундаменти, які віброізольовані від Основи охорони праці на залізничному транспорті підлоги і інших конструкцій будівлі; в конструкціях влаштовують розриви, які заповнюють матеріалом, що різко відрізняється за хвильовим опором від ізолюючих.
Амортизація — поглинання енергії ударів в конструкціях машин і спорудах для послаблення вібрації. Амортизацію здійснюють включенням проміжних пристроїв між машиною і основою. Амортизують також робочі місця. Амортизатори виконують у вигляді сталевих пружин, гумових прокладок тощо.
Для віброізоляції комунікацій, що підходять до машини, агрегату, встановлюють віброізолюючі вставки: на трубопроводах — гнучкі рукава, шланги і інші, на водопроводах — гнучкі муфти; на кабелях — гнучкі ділянки.
Послаблення вібрації ручного інструменту досягається такими заходами:
- зміною кінематичної системи;
- зменшенням технологічних допусків;
- зрівноваженням мас;
- ; використанням матеріалів з великим внутрішнім тертям, а також віброізоляцією;
- використанням демпфіючих затискачів, динамічних віброгасників;
- рукоятки і місця контакту, втулки і муфти для вставного інструменту облицьовують вібропоглинаючими матеріалами.
До засобів індивідуального захисту від вібрації належать:
- віброізолюючі рукавиці;
- антивібраційні пояси, прокладки;
- віброізолююче взуття;
- віброізолюючі килимки.
До медично-профілактичних заходів боротьби з вібрацією належать:
- спеціальний режим праці і відпочинку;
- попередні і періодичні медичні огляди;
- курси профілактичного лікування.
21. вплив шуму на організм людини
Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров'я люд загальновідомий. Під час роботи в шумних умовах продуктивність ру праці може знизитись до 60%, а кількість помилок, що трапляються розрахунках, зростає більше, ніж на 50%. При тривалій роботі в шумних умовах перш за все уражаються нервова та серцево-судинна систими та органи травлення. Зменшується виділення шлункового соку та його кислотність, що сприяє захворюванню гастритом. Необхід ність кричати при спілкуванні у виробничих умовах негативно впливає на психіку людини. Вплив шуму на організм людини індивідуальний. У деяких людей погіршення слуху настає через декілька місяців, а у інших воно не настає через декілька років роботи в шумі. Встановлено, що для 30% людей шум є причиною передчасного старіння.
Розрізняють п'ять ступенів дії шуму на людину в залежності від рівня звукового тиску. Якщо рівень звукового тиску нижче порогу чутності, що відповідає повній тиші (перший ступінь дії шуму), то людина відчуває психологічний дискомфорт. Вона мимоволі прислухається до шуму свого дихання, процесу травлення тощо. Звичайно людину оточує нормальний, звичайний для неї шумовий фон (другий ступінь дії шуму) з рівнями звукового тиску на середніх частотах 15-35 дБ. Такий шум необхідний для нормальної життєдіяльності людини.
Шум з рівнями звукового тиску більше 120 дБ викликає больові відчуття, а понад 140 дБ —"акустичну травму з механічним пошкодженням органів Слуху іп'ятий ступінь дії шуму). Шум понад 170 дБ може призвести до контузії і смерті людини.
22. Способи і засоби захисту від шуму.
Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий спосіб боротьби з шумом. Створюються малошумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.
Зшіження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об'єкт, котрий випромінює шум розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати іитер'єр цеху.
Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об'єкт або декілька найбільш шумних об'єктів розтатовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення зпукоізолювальною стіною або перегородкою. Звукоізоляція досягається шляхом розташування найбільш шумного об'єкта в окремій кабіні. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків.
Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в 'поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об'єму приміщення, його геометрії, місць розташування джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми. Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА.
23. Загальні вимоги до посудин, що працюють під тиском.
До посудин, що працюють під тиском, належать:
— герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених і розчинених газів і рідин:
— посудини, яга працюють під тиском води з температурою вище 115 'С або їншсіїрідини з температурою, що перевищує температуру кипіння при тиску 0,007 МПа (0,7 кгс/см2), без врахування гідростатичного тиску;
— посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим 0,07" МПа (0,7 кгс/см2);
— балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів під тиском, вищим 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари котрих при температурі до 50 °С перевищує тиск понад, 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
— цистерни і посудини для транспортування і збереження зріджених, стиснутих газів,' рідин і сипких тіл, в яких тиск вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) утворюється періодично для їх випорожнення; барокамери.
24. Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини.
Ступінь біологічного впливу іонізуючого випромінювання залежить від поглинання живою тканиною енергії та іонізації молекул, що виникає при цьому.
Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин. Це зумовлює розрив молекулярних зв'язків та утворення нових хімічних зв'язків, невластивих здоровій тканині. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.
Одноразове опромінення дозою 25—50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80—120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270—300 бер.
Опромінення може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопа всередину організму, та зовнішнім; загальним (опромінення всього організму) та місцевим; хронічним ( при дії протягом трипалого часу) та гострим (одноразовий, короткочасний вплив).
25. Види електричних травм.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводить до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:
-місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодження організму;
-загальні електротравми, коли уражається життєві органи внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.
Місцева електротравма – яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому чисі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги.
Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм.
За видами травм ці випадки поділяються наступним чином, %:
-електричні опіки – 40;
-електричні знаки – 7;
- металізація шкіри – 3;
-механічні пошкодження – 0,5;
-електроофтальмія – 1,5;
-змішані травми – 23;
-всього – 75.
Електричні опіки-це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини.
Електричні знаки – це чітко окреслена пляма діаметром 1 – 5мм сірого або біло – жовтого кольору, що з’являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму.
Електрометалізація – проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму.
Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різних судомних скорочень м’язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини.
Електрофтальмія – це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів.
Електричний удар – збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів.
В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:
І – судомні ледь відчутні скорочення м’язів;
ІІ – судомні скорочення м’язів, що супроводжуються сильним болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;
ІІІ – судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;
ІV – втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання(або одного і другого разом);
V – клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.
26. Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом.
За характером середовища розрізняють наступні виробничі (приміщення:
— нормальні — сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких іта запилених приміщень та приміщень з хімічно активним ' середовищем;
— сухі — відносна вологість повітря не вище 60%;
— вологі — відносна вологість повітря 60—75%;
— сирі — відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%;
— особливо сирі — відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою;
—- жаркі — температура повітря протягом тривалого ^часу перевищує +30 °С;
—запилені — наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом;
— з хімічно активним середовищем — в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.
27. Групи горючості речовин.
Основними параметрами горючих властивостей рідин є температури спалаху, займання і самозаймання, а також концентраційні та температурні межі суміші парів рідин з повітрям.
У залежності від температури спалаху парів рідини поділяються на 2 класи:
I— легкозаймисті речовини (ЛЗР) з температурою спалаху не вище 61° С (у закритому тиглі) або 66° С (у відкритому тиглі). До таких рідин належать бензин, ацетон тощо.
II— горючі рідини (ГР) з температурою спалаху вище 61° С або 66° С (відповідно, у закритому та відкритому тиглі).
Горючі гази
Основними параметрами вибухонебезпечності горючих газів (ГТ) є нижня і верхня концентраційна межа займання. Проміжок між нижньою і верхньою концентраційними межами називають областю займання. Наприклад, нижня і верхня межі займання у суміші з повітрям складають (%): для аміаку — 15-18, для водню — 4-75, для метану — 5-15. При концентраціях менше нижньої межі у суміші мало пального і тепла, що виділяється під час спалаху, недостатньо для займання інших частокГорючий пил
Вибухонебезпечність пилу характеризується нижньою концентраційною межею займання (вибуховості), яка визначається в грамах на кубічний метр (г/м8) і температурою самозаймання.
Пил в залежності від значення нижньої межі займання поділяється на вибухо- і пожежонебезпечний. До вибухонебезпечного належать пил з нижньою межею займання до 65 г/м8 (наприклад, алюмінієвий пил — 40 г/м3), до пожежонебезпечного — вище 65 г/м8 (наприклад, деревний пил).
28. Методи гасіння пожеж
Існують такі методи гасіння пожеж:
-охолодження вогнища горіння нижче визначених температур (температури займання горючих речовин);
-розведення — зниження вмісту кисню у повітрі до концентрацій, що припиняють процес горіння;
-ізолювання — припинення надходження кисню повітря до горючої речовини;
-хімічного гальмування реакції горіння (інгібірування) — припинення екзотермічної реакції (виділення тепла) за допомогою спеціальних речовин (галогеновані вуглеводні).
29. Категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Згідно з Правилами влаштування електроустановок споживачів виробничі приміщення поділяються на пожежонебезпечні і вибухонебезпечні .
Пожежонебезпечні— П-І, ПІІ, П-Ііа, П-ІІІ.
П-І — приміщення, де обертаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61° С.
П-П — приміщення, де виділяються горючі пил чи волокна, нижня межа займання яких більше 65 г/см3 від об'єму повітря.
П-ІІа — приміщення, де тримаються і обертаються тверді горючі матеріали.
П-ІІІ — зовнішні установки, які розташовані поза приміщенням, де обертаються горючі рідини з температурою спалаху парів вшце 61" С або тверді горючі матеріали.
Вибухонебезпечні — В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа.
В-І — приміщення, в яких за нормальних нетривалих режимах роботи виділяються горючі гази чи пари, що здатні створювати з повітрям або іншим окислювачем вибухонебезпечні суміші.
В-Іа — приміщення, в яких при нормальній експлуатації вибухонебезпечні суміші горючих газів чи парів з повітрям не утворюються, а можливі тільки внаслідок аварії чи несправності.
В-Іб — приміщення, що й класу В-Іа, але горючі гази, які в них утворюються, мають нижню межу вибуховості 15% і більше та різкий запах; або ці гази створюють тільки місцеву вибухонебезпечну концентрацію (наприклад, у верхній частині приміщення); або ці гази маються у невеликих кількостях і робота проводиться без відкритого полум'я.
В-Іг — зовнішні установки, де утворення вибухонебезпечних сумішей можливо тільки при аваріях чи несправностях.
В-ІІ — приміщення, в яких за нормальних нетривалих режимах роботи виділяються горючі пил чи волокна, що здатні створювати з повітрям і іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.
В-ІІа — приміщення, що й класу В-ІІ, але утворення вибухоне безпечних сумішей можливо тільки внаслідок аварії чи несправ ності.
30 Вимоги безпеки під час перебування на станційних коліях
Знаходячись на залізничних коліях перегону або станції під час роботи і при проходженні до місця роботи або обходах з оглядом пристроїв СЦБ, механізованих і автоматизованих сортувальних гірок, пристроїв зв'язку, ПОНАБ, ДИСК необхідно дотримуватися особливої обережності.
На перегонах слід проходити уздовж колій за кюветом і тільки при крайній необхідності слід проходити збоку колій по узбіччю не ближче 2 м від крайньої рейки. При необхідності проходження по колії на двоколійних лініях слід іти назустріч правильному напрямку руху поїздів, оглядаючись час від часу і контролюючи цим можливе наближення поїзда також і по неправильному напрямку.
Переходити для пропуску поїзда на сусідню колію перегону і знаходитися на ній забороняється.
Переходити колії слід у встановлених місцях (пішохідні містки, тунелі, настили тощо), а там, де їх немає, - тільки під прямим кутом, попередньо переконавшись у тому, що на цих коліях немає рухомого складу, який наближається.
Забороняється переходити колії в межах стрілочних переводів і перехресть, а також вагонних сповільнювачів на механізованих і автоматизованих сортувальних гірках. Забороняється переходити або перебігати колію перед рухомим складом, який наближається, або локомотивом.
При переході через колії і роботах на стрілках забороняється наступати на рейки, ставати між рамними рейками і вістряками або в жолоби на стрілочному переводі, а також ставати або сідати на кришки електроприводів, колійних коробок
Забороняється переходити колії, підлізаючи під вагони, а також протягувати під ними інструменти, прилади і матеріали. Забороняється перелазити через зчіпні пристрої вагонів і проходити між розчепленими вагонами, якщо відстань між ними менше 10 м. Обходити кінець поїзда, що стоїть, (групу вагонів) слід на відстані не менше 5 м.
При роботах на залізничних коліях необхідно бути вдягнутими в сигнальні жилети і стежити за тим, щоб одяг був щільно застебнутий, не заважав руху і не міг задіти за частини рухомого складу, що виступають.
Під час перерви в роботі, що виконується на залізничних коліях, необхідно зійти на узбіччя на відстань не меншу 5 м від крайньої рейки
Під час роботи на коліях матеріали та обладнання мають бути покладені і закріплені так, щоб габарит наближення будівель не порушувався.
. Перед початком виконання будь-яких робіт на залізничних коліях працівниками необхідно проводити цільовий інструктаж з обов’язковим оформленням в Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці і призначенням “старшого групи”, прізвище, ім'я, по батькові та посада якого зазначається письмово.