І Юрій МП Шаварина Н
Работа добавлена на сайт samzan.net:
СІ. Юрій М.П. Шаварина Н.В. Шаманська
Соціальне страхування
Підручник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України якпідручник для студентів вищих навчальних закладів
Київ
КОНДОР
2006
Умовні позначення
МОП - Міжнародна організація праці
ВВП - валовий внутрішній продукт
АР Крим - Автономна Республіка Крим
УТОГ — Українське товариство організації глухих
УТОС - Українське товариство організації сліпих
МСЕК - Медико-соціальна експертна комісія
ЛКК - Лікарсько-консультативна комісія
ФСС ТВП - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
ФСС НВВ - Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України
ФСС ВБ - Фонд загальнообов'язкового державного соціаль ного страхування на випадок безробіття
НЕП - нова економічна політика
ОМС - обов'язкове медичне страхування
ДМС - добровільне медичне страхування
ЗОДСМС - загальнообов'язкове державне соціальне медич не страхування
НПФ - недержавний пенсійний фонд
РФ - Російська Федерація
СПД - суб'єкт підприємницької діяльності
Сутність соціального страхування
1.1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування
Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підго товці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст, 46 Конституції України закріп лено право громадян ^а соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втра ти працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалеж них від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці -це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам дер жави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загаль ної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про еко номічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціаль не страхування.
Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основ них видів соціальних допомог:
- медичне обслуговування;
- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;
- родинна допомога;
- допомога за умови вагітності та пологів; -допомога за інвалідністю;
- у разі втрати годувальника.
В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи:
1) державне соціальне забезпечення;
2) корпоративні соціальні програми;
3) індивідуальне (приватне) страхування.
На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захи сту:
- соціально-демократична модель скандинавських країн -держава бере на себе значну долю відповідальності за со ціальний захист населений;
- модель неоліберальна (СІЛА) *- проблеми щодо соціально го захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок;
- модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на зміша ному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем - відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави;
- система Беверіджа (Англія, Ірландія) - головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57,156]. Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система
соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.
Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові со ціального захисту населення України:
1) соціальне забезпечення;
2) соціальна допомога;
3) соціальне страхування.
Соціальне забезпечення — це надання певним категоріям гро мадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних пере творень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшен ня розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування ок ремих осіб.
Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосова но у законодавстві США в 1935 р>, а потім прийнято для пост ійного використання МОП. Ряд вчених-економістів в поняття соціального забезпечення включає страхування, забезпечення та допомогу.
Радянська фінансова наука, в якій поняття «соціальне забез печення» розглядалося у широкому розумінні як сукупність усіх видів забезпечення непрацездатних членів суспільства, а у вузь кому — забезпечення за рахунок коштів бюджетів пенсією пев них категорій громадян, допомогою малозабезпечених сімей, ут римання будинків престарілих та інвалідів. Однак за радянської влади соціальне страхування було монополією держави і мало вигляд соціальної допомоги. Наявність страхування і забезпе чення як двох самостійних форм залишалася декларативною. Соціальне страхування не грунтувалося на страхових принци пах, а повністю управлялося державою. Тому застосування по няття «соціальне забезпечення» у вузькому та широкому ро зумінні було наслідком соціально-економічної політики коман дно-адміністративної системи.
За останній час стара система соціального захисту населен ня частково зруйнована. Соціальне забезпечення залишилося еле ментам соціального захисту, що здійснюється відповідно до чин ного законодавства у формі соціальних виплат певним катего ріям громадян за рахунок коштів державного бюджету. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.
Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприєм ствам і організаціям як компенсація недоотримагіих доходів. Со ціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.
Соціальне страхування — це важлива складова частина со ціального захисту населення^ центром якого є людина та її по треби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економіч ний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настан ня певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати го дувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, до гляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
- наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно ко рисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;
- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають мож ливості її реалізувати.
Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.
Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та уні версальної системи захисту всіх верств населення від усіх чин ників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефек тивну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.
З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.
Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охо рону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно актив ної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок за гального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.
З правової точки зору соціальне страхування — це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством.
Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка вира жає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом фор мування фондів грошових коштів та їх використання для забез печення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасо вої втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.
У сфері соціального страхування виникають такі основні гру пи фінансових відносин:
• між страховими фондами та юридичними особами, які ви ступають платниками обов'язкових внесків;
• між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;
• між фондами та державним, місцевими бюджетами в про цесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;
• між фондами й іншими органами, кошти яких використо вуються для фінансового забезпечення соціальних програм;
• між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;
• між фондом та певними категоріями громадян, які отриму ють за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і со ціальні послуги; *
• між фондом і відповідним відомством, міністерством (на приклад, Міністерством праці та соціальної політики, служ бою зайнятості тощо);
• між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення);
• між фондами та фінансовими органами в процесі здійснен-. ня контролю за рухом державних фінансових ресурсів. Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які
мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як дер жавними, так і недержавними.
Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.
Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:
- між окремими державними соціальними фондами;
- між бюджетами та соціальними фондами;
- шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним осо бам;
- шляхом направлення коштів на утримання органів управління;
- шляхом інвестування у цінні папери тощо. Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації,
фізичні особи.
Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.
В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи спла чують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страху вання всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні со ціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.
Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального стра хування мають місце елементи солідарного перерозподілу.
Контрольна функція здійснюється у формі фінансового кон тролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своє часне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль про водиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.
Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підцриємницької діяльності (страховими товариства ми, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередкову ються рухом фінансових ресурсів.
Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Нагля дові ради тощо.
1.2. Становлення та розвиток соціального страхування
Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися на по чатку існування суспільства. У Стародавньому Римі різні органі зації, корпорації, колегії об'єднували своїх членів на основі про фесійних, матеріальних і особистих інтересів (підтримка у разі втрати працездатності, забезпечення поховання тощо). Наприклад, у положенні Статуту ланувімської колегії (м. Ланувім, 133 р.н.е.) передбачалося внесення початкового й щомісячного гро шових платежів, призйаченням яких було одержання нащадком певної суми на поховання у разі смерті члена колегії.
У XIII с%. вперше виникли організаційні засади соціального страхування в м. Дубровик на Балканах, де була визначена про грама страхування здоров'я з відповідними внесками застрахо ваних осіб. ;
Подальший розвиток соціального страхування спостерігав ся у Середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужден них членів суспільства.
Найбільшого поширення соціальне страхування набуло на прикінці XIX ст., чому сприяв швидкий індустріальний розви ток. У Німеччині основи прогресивного соціального законодав ства заклав рейхсканцлер Отто фон Бісмарк.
У багатьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті закони про страхування працюючих на випадок хво роби, інвалідності, старості, безробіття. Страхові фонди форму валися за рахунок внесків робітників, підприємців, власників фабрик чи мануфактур, субсидій та дотацій держави.
Перше десятиріччя XX ст. характеризувалося проведенням реформ у законодавстві про соціальне страхування в Швеції, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Норвегії, Португалії. Ці країни удос коналювали регламентацію суспільно-економічних відносин. З 1920-х років промислово розвинуті країни Європи, Північної Америки та Австралії створили розширену систему соціального -страхування для різних професій, що мало б забезпечити фінан сування страхових виплат.
На межі ХІХ-ХХ ст. солідарну пенсійну систему запровади ли Німеччина, Англія, Франція, Швеція, а згодом Чехословач-чина та Румунія. Такі самі пенсійні системи в 1920-х роках вве ли у Чилі, Аргентині та Уругваї.
Великий вплив на розвиток системи соціального страхуван ня мали Отто фон Бісмарк та Вільям Беверідж. Канцлер Німеччини Бісмарк у 1883—1889 рр. вперше в світі в законодавчому по рядку запровадив систему соціального страхування, яка вклю чала: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, на випадок старості та інвалідності. Система Бісмарка ґрунтувалася на таких принципах:
• забезпечення засноване виключно на праці, а тому обмеже не лише особами, які зуміли завоювати це право своєю пра цею;
• обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих пра цівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням;
• забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками най маних працівників та працедавців* а також між виплатами та внесками;
• забезпеченням управляють самі працедавці та наймані пра цівники;
• обов'язковість соціального страхування [70,22].
У 1942 р. лорд Великобританії Вільям Беверідж запропону вав нові підходи до політики соціального забезпечення. Голов ним завданням, за планом Беверіджа, є забезпечення повної зай нятості. Рекомендувалося запровадити систему соціального за безпечення на,основі внесків з метою здійснення захисту на випадок хвороби, безробіття та старості, а також надання допо моги відповідним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам. План Беве ріджа включав у себе три принципи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграцію. Принцип універсальності означав забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. Політика соціального забезпечення ґрунту валася на національній солідарності та гарантованому мінімаль ному доході для всіх, а це входило в протиріччям положенням Бісмарка про забезпечення лише працюючих. Принцип єдності включав адекватний характер внесків і виплат, однаковий харак тер організації системи. Допомога знаходилась у прямій залежності не від заробітної плати, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Єдиний внесок поступав до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, яка фінансувалася з державного бюджету). Третій принцип означав інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги і ощадних кас. Цей принцип передбачав координацію соціальної політики, заснованої на га рантованому доході, політики охорони здоров'я та політики по вної зайнятості [70,23-24].
У Російській імперії на початку XX ст. страхування характе ризувалося індивідуальною та колективною формами і включа ло в себе пенсійне страхування, страхування від нещасних ви падків, страхування здоров'я. У 1903 р. було запроваджено дер жавне страхування робітників від нещасних випадків.
Розвивалося страхування і в тій частині України, що входи ла до складу Російської імперії. В 90-і р. XX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на ви падок смерті, інвалідності й непрацездатності у приватних стра хових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі (в 1894 р. були застраховані робітники 22 підприємств), Мико лаєві, Херсоні та деяких інших містах губернії. В 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків, котре через три роки уже на лічувало 7000 застрахованих. У1905 р. на його зразок було ство рено Чорноморське товариство взаємного страхування судно власників від нещасних випадків із їхніми робітниками і служ бовцями. Воно діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.
На початку XX ст. Східна Галичина, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії, мала практику з питань соціального стра хування. У Львові функціонували пенсійні фонди, організовані як за галузевим, так і за територіальним принципами [91,113-114].
Прикладом слугує пенсійний фонд працівників електричних закладів у Львові. Його діяльність була регламентована статутом (один з останніх затверджений 15 травня 1924 р.). Метою діяль ності фонду було забезпечення пенсією працівників міських електричних закладів, а також їхніх родин у випадку втрати го дувальника. Членами фонду мали право бути ті, хто працював у міських електричних закладах, платив внески, не належав до іншого фонду і не отримував ренти від інших страхових закладів. До членів фонду ставилися певні вимоги: вступник мав бути не старше 40 років, відбути обов'язкову військову службу та мати відповідно до вимог дорученої посади стан здоров'я.
Пенсійний фонд міських електричних закладів формувався
за рахунок:
— майна попереднього пенсійного фонду даного закладу і
внесків його членів;
— вступних внесків;,
— щомісячних внесків;
— щомісячних дотацій міських чи районних електричних за кладів;
— інших доходів фонду, а саме: відсотків від майна фонду; не передбачених доходів; пожертв через третіх осіб; пені та штрафів, стягнених із членів за різні порушення.
Пенсія після 10 років належності до фонду становила 40% від рівня оплати праці й зростала за кожен додатковий рік на 2,4% і після 35 років членства пенсія сягала 100% (максимуму) служ бових виплат.
Досвід пенсійного фонду міських електричних закладів у Львові свідчить про переваги формування галузевих пенсійних фондів, їх велике значення для пенсійного забезпечення праці вників, які досягай пенсійного віку.
У царській Росії в 1912 р. були прийняті закони про страху вання від нещасних випадків та страхування на випадок хворо би, дія яких поширювалася і на територію українських губерній. Цей вид страхування був припинений в 1917 р. у зв'язку з грома дянською війною та зміною державного устрою, а відновлений лише в 1921р.
27 жовтня 1917 р. створюється Народний комісаріат праці (Наркомпраці), який повинен був здійснювати політику в сфері охорони праці та соціального забезпечення. Далі запроваджуєть ся страхування на випадок безробіття та хвороби.
Після проголошення політики «воєнного комунізму» со ціальне страхування було замінене соціальним забезпеченням на підставі Положення про соціальне забезпечення трудящих, затвердженого 31 жовтня 1918 р. Надання соціальних виплат за рахунок страхових внесків було замінене на пряме фінансуван ня за рахунок^асигнувайь з бюджету.
Закінчення громадянської війни і оголошення нової еконо мічної політики сприяло відновленню соціального страхування і 15 листопада 1921р. був підписаний Декрет РНК «Про соціаль не страхування осіб, зайнятих найманою працею». Страхування розповсюджувалося на всі види тимчасової та повної втрати пра цездатності, на випадок безробіття, а також смерті. Сплата стра хових внесків повністю покладалася на підприємства і установи (приватні - у більшому розмірі). На органи соціального страху вання було покладено функції з фінансування медичної допо моги населенню через страхові каси. З 1924 р. органи соціально го страхування розпочали організацію санаторно-курортного лікування і будинків відпочинку, які до цього часу були у віданні органів охорони здоров'я та профспілок.
До 1928 р. настання старості не включалося до сфери со ціального страхування. З 1924 р. почали вводити пенсійне забез печення по старості для окремих категорій працівників (викла дачів вузів, працівників текстильної промисловості, транспор ту). Лише з 1932 р. пенсійне забезпечення було розповсюджене на робітників усіх галузей народного господарства. Законодав чо було закріплено пенсійний вік — 55 років для жінок і 60 років - для чоловіків. Рішення щодо різного пенсійного віку було прийнято на основі вивчення солідарної пенсійної системи Німеччини за часів канцлера Отто фон Бісмарка. Наприкінці XIX ст. у середньостатистичній німецькій сім'ї чоловік був на п'ять років старший за дружину. З метою одночасного їх виходу на пенсію встановлено різний пенсійний вік.
У1930 р. була призупинена програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. 23 червня 1931 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про соціальне страху вання», якою були внесені зміни в роботу страхових кас. Замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціально го страхування. На транспорті та в окремих галузях промисло вості створювалися центральні галузеві каси соціального стра хування. На підприємствах призначали та видавали допомогу виплатні пункти. Вводилися також диференційовані норми со ціальної допомоги та пенсії залежно від загального та безпосе реднього стажу роботи та умов праці.
У червні 1933 р. було прийнято рішення про злиття Нарком-праці (з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування) з профспілковими органами з покла денням на ВЦРПС його функцій. Профспілки організували со ціальне страхування за виробничо-галузевим принципом. Було запроваджено галузеві тарифи внесків на соціальне страхуван ня.
При центральних комітетах і обкомах профспілок були ство рені галузеві каси соціального страхування, а на підприємствах — виплатні пункти соціального страхування при комітетах проф спілок. Соціальне страхування почало перетворюватися у со ціальне забезпечення. З 1937 р. виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів, із звільненням від них бюджету соціального страхування.
З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, в тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непра цездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до по логів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюю чим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціаль ного страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників. Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією пра во на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і служ бовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще ЗО років.
У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій всім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. В 1944 р. збільшилися строки післяпо логової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або усклад нених пологах - до 56 днів).
У1948 р. на адміністрацію підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призна ченні допомоги за державним соціальним страхуванням і пере вірку правильності призначення, обчислення та виплати со ціальної допомоги.
У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх по стійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-трактор них і спеціалізованих станцій.
5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Поло ження про порядок призначення і виплати допомог по держав ному соціальному страхуванню. З 1956 р. знову було продовже но строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладне них пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.
14 липня 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також виокрем лене від державного соціального страхування. Фонд соціально го страхування, що входив до складу державного бюджету, на повнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково спла чували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з дер жавного бюджету. 15 липня 1964 р. був прийнятий закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну си стему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізова ного фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встанов лено пенсії по старості та інвалідності, а їх сім'ям — у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали ви плачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та по логів. Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років - для чо ловіків і 60 — для жінок. У 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості з того самого віку, як і робітники та служ бовці, однак рівень їхнього пенсійного забезпечення був значно
нижчим.
нижчим.
У 1970 р. вводиться єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тим часової непрацездатності та іншими видами допомоги.
З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове поло ження про порядок призначення і виплати державних пенсій, в якому були враховані зміни з 1956 р. У1973 р. відбулося подаль ше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У1974 р. вводиться допомога на дітей міалозабезпеченим сім'ям.
Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забез печенні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників -
з іншого.
В наступні роки було покращено пенсійне забезпечення кол госпників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і II груп, підвищено матері альне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р# були вжиті заходи, спрямовані на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.
Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхуван ня.
У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку ново го закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. В СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечен ня [51,50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного со ціального страхування, який був частиною державного бюдже ту СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали проф спілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевла штуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслугову ванням. Окремі елементи функціонування соціального страху вання в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були ви користані в процесі формування системи соціального страхування незалежної України.
конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечен ня виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх ре алізації в практичній Діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повно важень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціаль ного захисту населення.
Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.
з розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.
Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного за безпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за ра хунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забез печувалися через систему соціального страхування.
У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «си стема конкретних форм соціального забезпечення населення вклю чає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціаль ну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».
У наступні роки відбулися значні зміни в системі соціально го страхування! Великий вплив на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади со ціальної політики держави. Стаття 3 Конституції закріплює со ціальну спрямованість політики України. У статтях 46,48 і 49 ви знається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та ме дичне страхування, а також право громадян на соціальний за хист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годуваль ника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.
Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоро в'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й со ціальні допомоги встановлюються законом.
З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальноо бов'язкового державного соціального страхування, а також «Ос нови законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які виз начають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Вер^вною Радою такі закони:
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за хворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-ІЙ;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-111;
• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ;
• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне стра хування» (проект).
Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповід них інструкціях, постановах та положеннях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та спла ти окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсій не забезпечення певних категорій громадян тощо. Щодо пен сійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІУ містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1.998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники держав них та комунальних засобів масової інформації, які досягай за гального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спе ціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 2015-ІЙ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 за кладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії гро мадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і поря док забезпечення соціальними виплатами певних категорій гро мадян. Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінан сові можливості держави, вплив політичних партій тощо) прий маються поточні рішення, що не дають можливості досягти не обхідного рівня матеріального забезпечення громадян.
2.2. Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхуван ня.
Загальнообов 'язкове державне соціальне страхування — це си стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання со ціального захисту, що включає матеріальне забезпечення гро мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, перед бачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваже-
Пенсійне страхування
3.1. Теоретичні основи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
Пенсійне страхування (один із видів соціального страхуван ня) — це гарантована державою система заходів щодо забезпе чення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працез датності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами, підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріаль ного забезпечення громадян. Поняття «соціальне страхування» пов'язують з проблемою фінансового забезпечення соціальних виплат.
Система соціального страхування, включаючи пенсійне, склалася в СРСР ще в період НЕПу, проте згодом була дефор мована, втратила основні ознаки страхових відносин і фактич но перетворилася на елемент податкової системи, а в 30-ті роки повністю злилася з державним бюджетом, що і стало підставою для визначення такої форми страхування, як соціального забез печення, яке в соціально-економічній системі централізовано го планування було монопольною організаційно-правовою фор мою соціального захисту і здійснювалося за рахунок державного бюджету. Страхові внески підприємств не носили страхового характеру та не базувалися на оцінці соціальних ризиків. «Одер-жавлення» пенсійного страхування було наслідком того, що ос новним власником засобів виробництва, а отже, роботодавцем виступала держава, тому економічна та фінансова відпові дальність щодо забезпечення соціальних ризиків лежала на ній. Закономірним було і об'єднання коштів пенсійного страхуван ня з державним бюджетом — створення таким чином єдиної стра хової бази для всіх видів ризику.
Однак за сучасних умов в Україні система пенсійного стра хування потребує глибокої трансформації в напрямі максималь ної відповідності вимогам ринкової економіки. Страхова пен сійна система має базуватися на відносинах найманої праці та різних форм власності, на реальній вартості робочої сили.
Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування: обов'язкову, яка відіграє головну роль,
і добровільну.
В Україні обов 'язкове пенсійне страхування полягає у тому, що сам факт укладання трудового договору чи реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності породжує зобов'язання сплачувати визначені законодавцем страхові внески незалежно від волі працівника чи роботодавця. Відповідно до пенсійного законодавства лише наявність у суб'єкта трудового (а, отже, і страхового) стажу є підставою виникнення права на трудову пен сію за державною програмою пенсійного страхування.
Організаційно-правові форми недержавного пенсійного страху вання (добровільні) можуть використовуватися для підвищення рівня грошового забезпечення понад той, який гарантує держав на система обов'язкового пенсійного страхування.
Пенсійний фонд здійснює управління фінансами державно го пенсійного страхування і, по суті, виступає гарантом стабіль ності державної системи пенсійного страхування. Він діє в Ук раїні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Його статус, завдання і функції первинно були визначені ГЇоложен-ням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції - від 1 березня 2001р. № 121.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Кон ституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабіне ту Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд Украї ни.
Пенсійний фонд України узагальнює практику застосуван ня законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в ус тановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові Украї ни та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законо давства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пен сійне страхування» (9 серпня 2003 р. підписаний) фактично було завершено процес формування законодавчої основи для запро вадження системи загальнообов'язкового державного пенсійно го страхування, що базуватиметься на чіткому розподілі матері ального забезпечення в старості залежно від трудового внеску громадян до системи пенсійного страхування. Окрім цього, ним визначено структуру та механізми функціонування двох обов'яз кових складових трирівневої пенсійної системи (реформованої солідарної та обов'язкової накопичувальної систем пенсійного страхування), яка розроблялася із врахуванням соціально-еко номічного та політичного становища в нашій державі.
Цей Закон України має стати правовою основою розв'язан ня наявних проблем системи пенсійного страхування держави.
Він охоплює і детально регламентує усі її складові, а саме:
• коло застрахованих осіб та платників страхових внесків, їхні права, обов'язки та відповідальність;
• порядок сплати та обліку страхових внесків;
• види пенсій, умови їх призначення та порядок виплати;
• механізм формування та використання фінансових ресурсів пенсійної системи, їхнє збереження та цільове використання;
• систему управління пенсійним страхуванням.
У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:
7. Солідарна система загальнообов'язкового державного пен сійного страхування.
2. Накопичувальна система загальнообов'язкового державно го пенсійного страхування. Умовами запровадження накопичу вальної системи є зростання валового внутрішнього продукту протягом двох років не менше, ніж на 2% порівняно з попереднім роком, збалансованість бюджету Пенсійного фонду, прийняття законодавчих актів для функціонування накопичувальної си стеми, проведення тендерів і підписання договорів з компанія ми щодо управління активами накопичувального фонду.
3. Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона ба зується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат. Умови та порядок формування цих накопичень визначені в Законі «Про недержав не пенсійне забезпечення» (набрав чинності з 1 січня 2004 р.), прийнятому водночас із Законом «Про загальнообов'язкове дер жавне пенсійне страхування».
Трирівнева структура нової української пенсійної системи передбачає значні зміни у чинній солідарній системі пенсійного страхування та створення принципово нових для України еле ментів системи пенсійних накопичень. На відміну від реформо ваних систем пенсійного страхування таких країн, як Молдова, Казахстан, Киргизія, в Україні виплати пенсій з системи загаль нообов'язкового державного пенсійного страхування відбувати муться за рахунок двох складових. Це виплати з реформованої солідарної пенсійної системи, побудованої на принципах «соц іального страхування» та «солідарності поколінь», і виплати з другого рівня — обов'язкової накопичувальної пенсійної систе ми, яка формуватиметься за рахунок відрахувань частини обо в'язкових внесків до пенсійної системи. При цьому другий рівень впроваджуватиметься лише після формування необхідних еко номічних передумов і створення налагодженої та ефективної си-стеми державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.
Така конфігурація української системи загальнообов'язково го державного пенсійного страхування дозволить розподілити. ризики, пов'язані з виплатою пенсій з першого та другого рівнів пенсійної системи, і, таким чином, застрахувати майбутніх пен сіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави.
З солідарного рівня призначатимуться пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, а також надаватимуть ся соціальні послуги (допомога на поховання).
У законі збережено чинний пенсійний вік: для чоловіків — 60 років, для жінок - 55 років, а також передбачено економічне сти мулювання більш пізнього виходу на пенсію з відповідним збільшенням розміру пенсії на визначений відсоток за кожний рік відстрочки виходу на пенсію (від 3% за один рік до 85,32% за 10 років).
Одним з головних моментів є нова формула розрахунку пенсій, що забезпечує пряму залежність їхнього розміру від за робітку, з якого сплачувалися страхові внески, та страхового ста жу - періоду, протягом якого сплачувалися ці внески. Тривалість періоду, за який враховується заробіток для обчислення розміру пенсії, визначатиметься залежно від того, який варіант обчи слення розміру пенсії обрано застрахованою особою. Така фор мула передбачає врахування для обчислення пенсій заробітку, осучасненого стосовно середньої заробітної плати. Важливо, що нова формула обчислення пенсій не має обмеження їхнього мак симального розміру. При цьому буде існувати інший варіант об числення розміру — за двоскладовою формулою (розмір пенсії складатиметься з двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набрання чинності закону, тобто за нормами і правилами, що передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», та частина, що припадає на період страхового стажу після набрання чинності закону). Крім того, законом ви значено норму щодо здійснення регулярної індексації пенсій
відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Починаючи з 2005 р., щорічно здійснюватиметься підвищення розмірів пенсій не менше ніж на 20% росту реаль ної заробітної плати в Україні за попередній рік.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить низку принципових положень, які мають за безпечити фінансову стабільність пенсійної системи. Принципо вий характер, наприклад, має ліквідація пільг зі сплати страхових внесків і встановлення рівних зобов'язань щодо 'їхньої сплати на користь найманих працівників. Насамперед, це стосується плат ників фіксованого сільськогосподарського податку та учасників спрощеної системи оподаткування (малого і середнього бізнесу). Так, сільськогосподарські товаровиробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, сплачуватимуть внески до системи загальнообов'язкового державного пенсійно го страхування на загальних підставах. Причому, пов'язанізцим витрати будуть компенсуватися їм з державного бюджету. А осо би, які обрали спрощену систему оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок), та члени їх сімей, що бе руть участь у здійсненні підприємницької діяльності, згідно з новим пенсійним законодавством підлягатимуть загальнообо в'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачувати муть внески у фіксованому розмірі, який визначатиметься Вер ховною Радою України.
Проте за найманих працівників фізичні особи •- підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачуватимуть страхові внески на загальних підставах.
Ще одна важлива норма — це розмежування джерел фінансу вання виплат пенсій між Пенсійним фондом та державним бюд жетом. Завдяки закону вже у 2003 р. було встановлено відповідні видатки до проекту Державного бюджету України на 2004 р., що дозволило провести перерахунки вже призначених пенсій і роз почати їхні виплати у новому розмірі з січня 2004 р.
Серед важливих норм закону, що мають забезпечити фінан сову стабільність його запровадження, слід також відзначити заборону списання заборгованості з обов'язкових страхових пла тежів до Пенсійного фонду та відновлення його прав як органу стягнення цієї заборгованості.
Значна увага у законі надана питанню розширення кола за страхованих осіб. Крім того, питання щодо зарахування до страхового стажу періодів догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку; дітьми-інвалідами віком до 16 років; престаріли ми, які досягли 80-річного віку; інвалідами І групи будуть вирі шені позитивно за умови сплати страхових внесків Фондом со ціального страхування з тимчасової втрати працездатності та вит ратами, пов'язаними з народженням та похованням.
Пенсійному страхуванню підлягатимуть і особи, які отриму ють допомогу із безробіття. Страхові внески за них сплачувати ме Фонд загальнообов'язкового державного соціального стра хування України на випадок безробіття.
Законом передбачена можливість добровільної участі у си стемі загальнообов'язкового державного пенсійного страхуван ня, що розширює можливості громадян і відповідає вимогам існуючих реалій суспільного розвитку. Наприклад, особи, які досягли 18-річного віку та навчаються у вищих або професійно-технічних навчальних закладах, а також особи, які навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі чи клінічній ординатурі, братимуть участь у пенсійному страхуванні за власним бажан ням. Ці особи та всі інші, які братимуть добровільну участь у си стемі загальнообов'язкового державного пенсійного страхуван ня, матимуть можливість таким чином збільшити свій страхо вий стаж і позитивно вплинути на майбутній розмір пенсій.
Отже, слід зазначити, що нове пенсійне законодавство Ук раїни визначає повний спектр питань щодо впровадження та функціонування в державі ефективної трирівневої системи пен сійного страхування, яка дозволить розподілити ризики, пов'я зані зі змінами демографічної ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці та на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі) між трьома її складовими. Такий розподіл ризиків дозволить зро-
бити пенсійну систему фінансово більш збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та ви гідним для них.
3.2» Джерела формування доходів бюджету Пенсійного
фонду
Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвер дженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001, бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок таких надходжень:
— збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодав ством;
- коштів Державного бюджету України;
— коштів, що надходять за регресними вимогами (до 1 січня 2003 р.);
— добровільних внесків і пожертвувань підприємств, установ, організацій та громадян;
- сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- банківських кредитів;
— інших, не заборонених законодавством надходжень. Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є збір на обо-
в'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними осо бами в порядку, визначеному законодавством (власні доходи). У Пенсійний фонд зараховуються:
- кошти Державного бюджету України у формі трансфертних платежів— для виплати державних пенсій військовослужбов цям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, надбавок до пенсій та їх підвищень окремим категоріям громадян - ве теранам війни, жителям гірських населених пунктів;
— кошти Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захи сту населення - для виплати пенсій по інвалідності, на ви падок втрати годувальника, за віком (до досягнення загаль-новстановленого пенсійного віку), додаткових пенсій і над бавок до пенсій, які призначаються відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які по страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
— кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхуван ня на випадок безробіття — для виплати пенсій, призначе них відповідно до Закону України «Про зайнятість населен ня» за період до настання пенсійного віку.
Одним із джерел надходження коштів до Пенсійного фонду України є частка сплачених до бюджету загальнодержавних по датків. Це єдиний податок, що справляється з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок, фіксований податок з громадян.
Наступного дня після надходження єдиного податку відділен ня Державного казначейства України перераховують його у та ких розмірах:
Таблиця 3.1
Напрями перерахування єдиного податку
|
Напрям перераховування |
Юридичні особи, % |
Фізичні особи, % |
|
До Державного бюджету України |
20 |
'0 |
|
До місцевих бюджетів |
23 |
43 |
|
До Пенсійного фонду України |
42 |
■ 42. |
|
На обов'язкове соціальне страхування |
15 |
15 |
Платники фіксованого сільськогосподарського податку спла чують до Пенсійного фонду через відділення Державного каз начейства України 68% від суми фіксованого сільськогоспо дарського податку.
До Пенсійного фонду України відділення Державного ка значейства України перераховують 10% від суми фіксованого податку.
Згідно з п. 8.5 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших пла тежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду Ук раїни» суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спосіб оподаткування у вигляді фіксованого, єдиного податку та фіксо ваного сільськогосподарського податку, не звільняються від обо в'язку утримання та перераховування до Пенсійного фонду 1 або 2% від сукупного оподатковуваного доходу найманих праців ників, які перебувають з ними в трудових відносинах, та подан ня розрахунку зобов'язання зі сплати збору на обов'язкове дер жавне пенсійне страхування.
З метою забезпечення погашення заборгованості з виплати пенсій, збільшення надходжень до Пенсійного фонду Указом Пре зидента «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій» введено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, а саме:
- з операцій із купівлі-продажу валюти;
- з продажу ювелірних виробів;
- з операцій відчуження легкових автомобілів.
Для поповнення доходів Пенсійного фонду згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обо в'язкове державне пенсійне страхування» від 15 липня 1999 Р-, Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне стра хування з окремих видів господарських операцій» від 25 серпня 1999 р. № 1549 було розширено перелік операцій, з яких спла чується збір до Пенсійного фонду. До нього увійшли:
- операції з продажу вироблених в Україні або імпортованих тютюнових виробів;
- операції із купівлі-продажу нерухомого майна;
- вартість послуг стільникового зв'язку.
З 1 січня 2004 р. в Україні пенсійні збори справлятимуть при:
• здійсненні операцій з купівлі валюти;
• торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини, дорогоцінного каміння;
• відчуженні легкових автомобілів;
• придбанні нерухомості;
• наданні послуг стільникового зв'язку.
Збір із виробництва та імпорту тютюнових виробів припинив своє існування відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» та деяких інших законодавчих актів» від 22 травня 2003 р. №849-ГУ.
Незважаючи на те, що прийнято новий Закон про пенсійне страхування, в якому дане визначення пенсійного внеску, пенсійні збори зберігаються, бо вони залишилися в переліку за гальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-XII).
Аналізуючи доходи бюджету Пенсійного фонду України у 2002 р., слід відмітити, що з усіх джерел фінансування надійшло 22474,8 млн. грн., що порівняно із відповідним періодом 2001 р. більше на 3505,5 млн. грн., або на 20%. Власні надходження склали 19776,2 млн. грн., що становило 112,9% планових призначень, по рівняно з 2001 р. вони збільшилися на 3422,5 млн. грн. або 20,9%. У загальному обсязі надходжень власні доходи складали 88%.
Найбільші темпи росту цього показника - в головних управ ліннях Фонду у Севастополі (137,4%), Києві (122,9%), Рівному (124,3%),Тернополі(123,3%),Харкові(122,4%),Львові(121,1%).
У 2002 р. в повному обсязі профінансовано видатки з держав ного бюджету, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і Фонду соціального страхування на випадок безро біття. За додатковими ставками в 2002 р. до бюджету Пенсійно-
го фонду України надійшло 1511,5 млн. грн., що більше, ніж у 2001 р. на 212,8 млн. грн.
Таблиця 3.2 Надходження коштів до Пенсійного фонду України у 2002р.
|
Показники |
2002 рік |
Відхилення до І 2001 року і| |
||||
|
Передбачено бюджетом, млн. грн. |
Фактичне виконання, млн. грн. |
Відхилення |
Сума млн. грн. |
% |
||
|
млн. грн. |
% |
|||||
|
1 Одержано 1 коштів, усього |
20301,9 |
22474,8 |
2172,9 |
110,7 |
3505,5 |
120,0 |
|
1 В т.ч. власні 1 доходи |
17507,7 |
19776,2 |
2268,5 |
112,9 |
3422,5 |
120,9 |
Доходи на 2003 р. визначені у сумі 25082,3 млн. грн., в тому числі за власними доходами — 23059,3 млн. грн., з яких залишок коштів - 1622,3 млн. грн. (що становить 84% місяч ної потреби).
Порівняно з надходженнями у 2002 р. власні доходи мають зрости на 1660,8 млн. грн. Це зростання планується, в основно му, за рахунок збільшення надходжень страхового збору. Над ходження коштів з державного бюджету передбачені в обсязі 1757,0 млн.грн.
Проте існують певні чинники, які гальмують зростання над ходжень до Пенсійного фонду:
— обрання значною кількістю роботодавців спрощеної систе ми оподаткування у 2002 р. призвело до втрат фонду на суму 1,3 млрд.грн.;
— фонд за рахунок власних коштів компенсує недофінансу-вання з державного бюджету видатків на невластиві йому соціальні виплати. У Державному бюджеті України на 2003 р. обсяг асигнувань на ці цілі визначено у сумі 1,8 млрд. грн., або 66% від потреби;
- внаслідок заборгованості з виплати заробітної плати у 2002 р. Пенсійний фонд недоотримав внесків на пенсійне страхування на суму 750 млн. грн.;
Доходи бюджету Пенсійного фонду України на 2003рік
(тис. грн.)
|
Залишок коштів на початок року |
1 622 300 1 |
|
Доходи: |
|
|
Власні надходження, всього |
21437 001 |
|
у тому числі: . обов'язкові внески підприємств, установ і організацій |
18 897 603 |
|
обов'язкові внески громадян |
1 263 350 |
|
кошти від запровадження фіксованого сільськогосподарського податку |
294 200 |
|
надходження коштів за спрощеною системою |
711769 1 |
|
інші надходження |
205 431 |
|
1 кошти банків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду |
35 000 |
|
І надходження коштів на виплату різниці у пенсійному забезпеченні осіб з числа льотних екіпажів та працівників льотно-випробного складу і наукових праців ників, що відшкодовується з небюджетних підприємств та установ |
27 792 |
|
І надходження коштів на виплату пенсій іноземним пенсіонерам, які про живають на території України |
1 856 |
|
І Усього власних доходів з урахуванням залишку |
23 059 301 |
|
1 Кошти Державного бюджету України, всього |
1757 007 |
|
1 у тому числі: на відшкодування виплати пенсій військовослужбовцям рядового, сержа нтського та старшинського складу строкової служби |
442 000 |
|
1 на відшкодування виплати надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами |
604 804 |
|
1 на компенсацію різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників |
122 000 |
|
І 3 них: на відшкодування виплати пенсій особам, вивільненим у зв'язку із закрит тям Чорнобильської атомної електростанції на пенсійне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до І категорії |
5 000 266 709,3 |
|
І на відшкодування виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чор нобильської катастрофи, віднесеним до II, III і IV категорій, та непраце здатним пенсіонерам, які проживають у зонах радіоактивного забруднення |
312 486,7 |
|
І на компенсацію за втрату годувальника та допомога на поховання грома дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи |
4 007 |
|
1 Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страху вання на випадок безробіття, всього |
90 746 |
|
І у тому числі на виплату пенсій та допомоги відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" |
90 746 |
|
1 Кошти Фонду соціального страхування від нещасного випадку на ви робництві та професійного захворювання, всього |
175 269 |
|
1 у тому числі на виплату пенсій та допомоги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" |
175 269 1 |
|
| Усього доходів________ |
25 082 323 | |
- внаслідок виплати частини заробітної плати продуктами виробництва не здійснені відрахування до Пенсійного фон ду у 2002 р. на суму 365 млн. грн.
3.3. Регресні вимоги
Важливим джерелом доходів Пенсійного фонду до 1 січня 2003 р. були кошти, отримані за регресними вимогами.
Інструкція «Про порядок подання регресних вимог підприє мствам, установам, організаціям і громадянам органами Пен сійного фонду України», затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 16 липня 1996 р. № 9-2, регулює порядок подання органами Пенсійного фонду України регрес них вимог.
Згідно зі ст. 460 Цивільного кодексу України (ЦК) підприєм ство, установа, організація або громадянин (відповідач) зобов'я зані за регресною вимогою органу Пенсійного фонду України відшкодувати суми пенсій, виплачені громадянам, яким відпо відачем заподіяно каліцтво або інше ушкодження здоров'я, в тому числі тим, за яких відповідач не зобов'язаний сплачувати внески на державне соціальне страхування.
Подання регресних вимог, у тому числі оформлення та ве дення справ, участь у цивільному та арбітражному судочинстві, здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду Ук раїни в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управ ліннями Пенсійного фонду України в районах, містах та в райо нах у містах.
Підставою для подання відповідачам регресних вимог орга нами Пенсійного фонду України є фактична виплата пенсій, сума якої підлягає відшкодуванню за регресною вимогою, та на явність документів, що стверджують вину відповідача у заподі янні каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або заподіяння каліцтва з підстав, передбачених ст. 450 ЦК України громадя нину, якому у зв'язку з цим виплачується зазначена пенсія.
Розділ IV
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності
4.1. Теоретико-організаиійні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування у зв'язку
з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням та похованням
Правові, організаційні та фінансові засади соціального стра хування з тимчасової втрати працездатності визначаються Зако ном України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра хування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та ви тратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-111.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле ними народженням та похованням, передбачає матеріальне за безпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (до ходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням ди тини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також на дання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціально го страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле ними народженням та похованням, здійснюється за такими принципами:
1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення цьо го виду страхування; •
2) обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;
3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїхправ;
4) обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;
5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;
6) цільового використання коштів;
7) паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держа ви, застрахованих осіб та роботодавців;
8) відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та со ціальні послуги.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виступа ють застрахована особа, страхувальник та страховик.
Застрахована особа — це найманий працівник, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюєть ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле ними народженням та похованням. Представниками застрахо ваних осіб є профспілки (їх об'єднання) чи інші уповноважені найманими працівниками органи.
Страхувальник — це:
• роботодавець для осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах або у фізичних осіб;
• особи, які забезпечують себе роботою самостійно, Та інші особи відповідно до чинного законодавства.
Страховик — Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Роботодавцем виступає власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності, гос подарювання; фізична особа, яка використовує працю найма них працівників. Найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації.
Уданій сфері соціального страхування використовуються такі терміни, як:
страховий ризик — це обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім'ї можуть втратити тимчасово засоби існуван ня та потребувати матеріального забезпечення або надання соціаль них послуг за загальнообов'язковим державним соціальним стра хуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витра тами, зумовленими народженням та похованням;
страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріаль ного забезпечення або соціальних послуг за рахунок коштів ФСС ТВП;
страховий стаж —: період (строк) > протягом якого особа підля гає загальнообов'язковому державному соціальному страхуван ню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і за який сплачено страхові внески. До страхового стажу зараховуються періоди тим часової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці із догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами дер жавного страхування, крім пенсій'усіх видів.
До страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону України з 1 січня 2001 р. № 2240-
III.
Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу мовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Це право виникає з настан ням страхового випадку в період роботи, якщо інше не передба чено законодавством.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуван ню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають:
— особи, які працюють на умовах трудового договору (кон тракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, а та кож обрані на виборні посади в органах державної влади, орга нах місцевого самоврядування та в інших органах;
— члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.
Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосеред ньо від цієї діяльності), мають право на матеріальне забезпечен ня та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП відповідно до діючого законодавства.
Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державно му соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП.
4.2. Доходи бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
4.2.7. Ажерела формування бюлжету Фонлу соціального страхування з тимчасової втрати праиезлатності
У 2002 р. прогнозна величина доходів ФСС ТВП у зведеному балансі фінансових ресурсів України становила 1698, 2 млн.. грн.., що на 206,1 млн.. грн.. більше, ніж у 2001 р.
Джерелами формування коштів загальнообов'язкового дер жавного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втра тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:
1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахо ваних осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом;
2) суми, не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до актів законодавства;
3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
4) асигнування із Державного бюджету України;
5) інші надходження відповідно до законодавства.
Кошти ФСС ТВП не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. При їх невикористанні у поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.
Для забезпечення фінансової стабільності ФСС ТВП утво рюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансу вання всіх видів матеріального забезпечення в розрахунку на місяць.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет Ук раїни на 2002 рік» (ст. 58) кошти державних цільових фондів
обслуговуються органами Державного казначейства України. Тому кошти ФСС ТВП піддягають казначейському обслугову ванню. В органах Державного казначейства відкриваються ра хунки за балансовими рахунками 3717 «Рахунки державних цільових фондів».
4.2.2. Платники страхових внесків та їх реєстрація
Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове дер жавне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності є страхувальники та застраховані особи. До страхувальників на лежать:
1. підприємства, установи, організації, їх об'єднання, бюд жетні, громадські та інші установи і організації, об'єднання гро мадян та інші юридичні особи, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, в особі власника або уповно важеного ним органу;
2. філії, відділення та інші відокремлені підрозділи страху вальників, що не мають статусу юридичної особи і самостійно проводять розрахунки з оплати праці, інші суб'єкти господарсь кої діяльності, що використовують працю найманих працівників і не мають статусу юридичної особи;
3. фізичні особи, які використовують працю найманих пра цівників;
4. розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації, філії та представництва, які використовують працю найманих працівників;
5. на добровільних засадах брати участь у загальнообов'язко вому державному соціальному страхуванні можуть:
а) громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування краї ни, в якій вони перебувають;
б) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Органи ФСС НВВ розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства (дода ток 5).
Спори щодо сум страхових внесків, розміру шкоди, накла дення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому по рядку. Заінтересована особа може звернутися з питань вирішен ня спорудо спеціальної комісії при виконавчій дирекції. До скла ду цієї комісії на громадських і паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників. Такі ж комісії створюються при робочих органах виконавчої ди рекції із залученням представників місцевих органів виконав чої влади, застрахованих осіб і страхувальників.
5.3. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги
у разі настання нещасного випадку на виробництві
та професійних захворювань
5.3.1. Загальні положення
Уразі настання страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, за подіяну працівникові, внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
- одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної пра цездатності або смерті потерпілого;
— щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраче ного заробітку потерпілого;
— пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на ви робництві або професійного захворювання;
— пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внас лідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
— грошову суму за моральну шкоду за наявності факту запо діяння цієї шкоди потерпілому;
— допомогу дитині;
2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання квалі фікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі на стання нещасного випадку, швидкої допомоги у разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворю вання;
4) організувати ефективне лікування потерпілого з метою як найшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;
5) забезпечити потерпілому повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;
6) вжити заходів для підтримання, підвищення та відновлен ня працездатності потерпілого;
7) забезпечити домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства;
8) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого, пра-цевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;
9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом із органами виконавчої влади та органами місцевого са моврядування;
10) у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову гро шову допомогу;
11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;
12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадсь кому житті.
Компенсація шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, здійснювалась власником підприємства, установи, організації аоо уповноваженим.ним органом на пщставі Постанови Кабі нету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (зі змінами та доповненнями від 18 липня 1994 р. № 492 та від 3 жовтня 1997 р. № 1100). Положення даної постанови були чинні до 2001 р. З 1 квітня 2001 р. введено в дію Закон України № 1105-ХІУ. Нара хування та перерахунок розміру відшкодування потрібно здійснювати згідно з вимогами тих нормативно-правових доку ментів, які були чинними на момент настання страхового ви падку. Потерпілі, яким виплати із відшкодування шкоди були призначені до 2001р., надалі отримуватимуть їх у цих же розмі рах. Нарахування сум страхових виплат новим потерпілим, а та кож тій категорії потерпілих, у яких закінчився термін втрати працездатності та встановлено новий, здійснюється робочими органами виконавчої дирекції ФСС НВВ.
Страховими виплатами є грошові суми, які виплачуються за страхованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу проводиться у разі:
- зміни ступеня втрати професійної працездатності;
- зміни складу сім'ї потерпілого;
- підвищення розміру мінімальної заробітної плати у поряд ку, визначеному законодавством.
Перерахування сум щомісячних страхових виплат проводить ся також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статис тики. Таке перерахування проводиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
Для призначення страхових виплат при нещасному випадку на виробництві працівнику необхідно пройти обстеження в МСЕК, котра має право встановити ступінь втрати працездат ності. У роботі МСЕК беруть участь представники ФСС НВВ, що дозволяє найбільш об'єктивно оцінити ситуацію при кож-
ному нещасному випадку та уникнути розбіжностей при призна ченні страхових виплат.
Направляють хворого на огляд МСЕК лікарсько-консуль таційні комісії відповідної лікувально-профілактичної устано ви за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я (ф. 88-у), після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий або безповоротний характер захворювання, а також у тому ви падку, коли хворий був звільнений від роботи протягом чоти рьох місяців з дня тимчасової втрати працездатності або протя гом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останніх дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз - про тягом десяти місяців з дня втрати працездатності. При цьому огляд потерпілого від нещасного випадку проводиться МСЕК за наявності:
- акта про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (ф. Н-1, ф. Н-5, ф. П-4);
- висновку спеціалізованого медичного закладу про профе сійний характер захворювання;
- направлення власника (керівника) або профспілкового орга ну підприємства, установи, організації, на якому потерпі лий одержав травму;
- вироку, рішення суду, постанови або направлення проку рора, слідчого органу дізнання.
МСЕК оглядає хворого і робить висновок:
- про ступінь обмеження життєдіяльності людини, стан пра цездатності, групу інвалідності, причину і час настання інва лідності внаслідок загального захворювання, трудового ка ліцтва або професійного захворювання;
- про ступінь втрати працездатності (у відсотках);
- про необхідність додаткових видів відшкодування потерпі лому (догляд, харчування, протезування, санаторно-курор тне лікування);
- про медичні показання на право одержання інвалідами ав томобілів з ручним керуванням і протипоказання до керу вання ними;
— про причинний зв'язок смерті інвалідів з наслідками рані ше одержаного каліцтва або професійним захворюванням.
МСЕК встановлює дату, з якої ФСС НВВ повинен почати страхові виплати. По закінченні обстеження МСЕК робить вис новок, який направляється до ФСС НВВ, а також потерпілий повинен надати такі документи:
— акт розслідування нещасного випадку (ф. Н-1, ф. Н-5, ф.П-4);
— заяву потерпілого встановленої форми;
— довідку про заробітну плату;
— копію трудової книжки, завірену роботодавцем або нотарі усом.
ФСС НВВ зобов'язаний прийняти рішення про призначен ня страхових виплат у десятиденний строк з дня подання доку ментів, не враховуючи дня, коли ці документи надійшли.
Відразу всі документи про нещасний випадок не можуть бути надані ФСС НВВ, тому спочатку працівник йде на лікарняний. При цьому працівник має право на оплату лікарняного листка за рахунок коштів ФСС НВВ. Оплачують його в розмірі 100% середнього заробітку (оподатковуваного доходу), а перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачує власник або уповно важений ним орган за рахунок коштів підприємства.
Це перша і єдина виплата, яка хоча і здійснюється за рахунок ^.коштів ФСС НВВ (неповністю), але нараховується і виплачуєть ся на підприємстві.
Якщо роботодавці виплатили допомогу з тимчасової непра цездатності у зв'язку з нещасним випадком, то вони перерахо вують до ФСС НВВ суму, що дорівнює різниці між нараховани ми страховими внесками і витратами на зазначені виплати.
Постановою правління ФСС НВВ від 1 листопада 2001 р. № 43 затверджено Положення про обчислення середньої зароб ітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим дер жавним соціальним страхуванням від нещасного випадку на ви робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. У ньому визначаються особливості обчислення
середньої заробітної плати, а також даються вказівки щодо її розрахунку в разі невідповідності рівня заробітної плати, яка приймається для визначення страхових виплат потерпілим на виробництві сучасному рівню заробітної плати в галузях нацкн нальної економіки.
Середньомісячна заробітна плата підлягає коригуванню при проведенні перерахунку щомісячних страхових виплат з 1 берез ня кожного року. При цьому відкоригована середньомісячна за робітна плата не може перевищувати максимальну величину (граничну суму) заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески. Коефіцієнт, на який перераховуються щомісячні стра хові виплати потерпілим, встановлюється правлінням ФСС
НВВ.
Середньомісячна заробітна плата для обчислення страхових виплат застрахованій особі розраховується шляхом множення суми середньоденної (середньогодинної) заробітної плати, роз рахованої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266, на кількість робочих днів (годин) на рік залежно від тривалості робочого тижня на підприємстві, в установі, організації, а саме:
при шестиденному робочому тижні - на 25,2 дня; при п'ятиденному робочому тижні - на 20,9 дня; при 40-годинному робочому тижні — на 166,8 години; при 38,5-годинному робочому тижні - на 161,0 години; при 36-годинному робочому тижні - на 150,6 годин; при 35-годинному робочому тижні — на 146,3 години; при 33-годинному робочому тижні - на 138,0 години; при 30-годинному робочому тижні - на 125,5 години; при 24-годинному робочому тижні - на 100,4 години; при 18-годинному робочому тижні — на 75,3 години. У разі смерті потерпілого право на страхові виплати мають непрацездатні особи, які не перебували на його утриманні. Се редньомісячна заробітна плата на всіх цих осіб визначається як 25% від середньомісячної заробітної плати годувальника, якщо інший розмір не встановлено в судовому порядку.
На дату звернення за страховою виплатою особа, яка має пра во на її отримання, може не працювати на виробництві, з яким пов'язана втрата працездатності. У такому випадку середня за робітна плата обчислюється, виходячи з середньої заробітної плати відповідного працівника за тією професією на підприємстві, де працювала особа до моменту ушкодження здо ров'я. За бажанням потерпілого, при відсутності відповідної про фесії на підприємстві, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, середня заробітна плата для обчислення страхових виплат може визначатися, виходячи із середньої заробітної плати по підприє мству в розрахунковому періоді.
Коли на час звернення за страховою виплатою у потерпілого відсутня довідка про його заробітну плату в зв'язку з ліквідацією підприємства, то страхові виплати розраховуються,.виходячи з діючої відповідної місячної тарифної ставки (посадового окла ду) аналогічної професії (посади) в галузі, до якої належало ліквідоване підприємство, але не менше від розміру мінімальної заробітної плати на день розрахунку страхових виплат.
Якщо на дату звернення за страховою виплатою потерпілому МСЕК встановила декілька ступенів втрати професійної праце здатності по роботах на різних підприємствах, а потім йому ви значила сукупний відсоток втрати професійної працездатності, то потерпілий має право вибору середнього заробітку, який він мав перед настанням будь-якої втрати працездатності.
Застрахована особа може працювати за сумісництвом. У та кому випадку страхові виплати призначаються з урахуванням нарахованої заробітної плати за іншим місцем роботи на підставі довідки про середню заробітну плату.
Приклад
Працівник Н. одержав виробничу травму на підприємстві «Оріон» (нео сновне місце роботи). Листок непрацездатності виданий на період з 11 по 31 березня 2003р. Дані про зарплату наведено в таблиці:
|
Розрахун ковий період |
Кількість робочих днів за графіком ТзОВ "Оріон" |
Зарплата за основним місцем роботи, грн. |
Зарплата за сумісництвом,, грн. |
Сумарний заробіток, грн. |
Суми, що враховуються при розрахунках, грн. |
|
Вересень |
21 |
1700 |
1500 |
3200 |
2660 |
|
Жовтень |
23 |
1900 |
1700 |
3600 |
2660 |
|
Листопад |
21 |
1600 |
1500 |
3100 |
2660 |
|
Грудень |
22 |
1800 |
1600 |
3400 |
2660 |
|
Січень |
21 |
1700 |
1500 |
3200 |
2660 |
|
Лютий |
20 |
1500 |
1400 |
2900 |
2660 |
|
Всього |
128 |
10200 |
9200 |
19400 |
15960 |
Визначаємо: 1) середньоденну заробітну плату працівника Н.: 15960:128 = 124,69 грн.;
2) кількість робочих днів тимчасовоїнепрацездатності: 14дн. (11-14; 17-21; 24-28.03);
3) оплата листка непрацездатності за рахунок підприємства: 124,69 х 4 = 498,76 (грн.);
4) сума допомоги з тимчасової непрацездатності за рахунок ФСС НВВ: 124,69x10= 1246,90 (грн.);
5) загальна сума допомоги становитиме: 498,76+ 1246,90= 1745,66(грн:).
5.3.2. Порялок призначення та злійснення страхових виплат
Відділення виконавчої дирекції ФСС НВВ розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтере сованої особи, усіх необхідних документів та приймає рішення у десятиденний строк. Особова справа потерпілого (членів його сім'ї) формується у відділенні того району, де знаходиться підприємство, з яким потерпілий був у трудових відносинах та на якому стався нещасний випадок або професійне захворюван ня. Дане відділення призначає та проводить страхові виплати? ФСС НВВ може відмовити у страховій виплаті застрахованому, якщо мали місце:
— навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку, якщо це встановлено комісією з розслідування страхового випадку;
— подання роботодавцем або потерпілим свідомо неправди вих відомостей про страховий випадок;
розділ VI
Соціальне страхування на випадок безробіття
6.1. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст
та основні поняття
Перехід економіки України до ринкових умов господарюван ня зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі со ціального захисту населення. Кожна працююча людина має по дбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, привати зацію підприємств, упровадження нових форм організації вироб ництва і праці. Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок без робіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний за хист. Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і сти мулів до праці. Адже за системою соціального захисту від безро біття, що діяла згідно із законодавством про зайнятість, вивіль нювані працівники отримували допомогу із безробіття в одна кових розмірах незалежно від того, скільки вони пропрацювали - 25 років чи 10 місяців. Страхова система передбачає залежність отримання допомоги із безробіття від вкладу застрахованої осо-
би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.
Для управління соціальним страхуванням на випадок безро біття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за викорис танням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'яз кового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ), який є правонаступником Державного фон ду сприяння зайнятості населення. Він є цільовим централізова ним страховим фондом, некомерційною самоврядною організа цією. Основними напрямами діяльності є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріально го забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно з статутом. Держава є гарантом забезпечення за страхованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.
Управління ФСС ВБ здійснюється його правлінням, виконав чою дирекцією та її робочими органами. Функції виконавчої ди рекції покладаються на Державний центр зайнятості, а її робочих органів — на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, об ласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.
Законодавство про страхування на випадок безробіття скла дається з Основ законодавства України про загальнообов'язко ве державне соціальне страхування, Закону України «Про загаль нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок без робіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття), Закону України «Про зайнятість населен ня» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відно сини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжна родних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'яз ковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про страхування на випадок безробіття, то застосовуються норми міжнародного договору.
Нормативно-правові акти щодо загальнообов'язкового дер жавного соціального страхування на випадок безробіття розроб ляються, реєструються і застосовуються відповідно до законо давства України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове дер жавне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуван ня на випадок безробіття здійснюється за принципами:
- надання державних гарантій реалізації застрахованими осо бами своїх прав;
- обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх пра цюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а та кож добровільності такого страхування особами, які забез печують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а та кож громадянами — суб'єктами підприємницької діяль ності;
- цільового використання коштів страхування на випадок без робіття;
- солідарності та субсидування;
- обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціаль них послуг;
- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безро біття держави, представників застрахованих осіб та робото давців;
- диференціації розмірів виплати допомоги із безробіття за лежно від страхового стажу та тривалості безробіття;
— надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, вста новлений законом, допомоги із безробіття та матеріальної
допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
— законодавчого визначення умов і порядку здійснення стра хування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа док безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка перед бачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалеж них від застрахованих осіб обставин та надання соціальних по слуг. :
Суб'єкти страхування на випадок безробіття:
— застраховані особи;
— страхувальники;
— страховик.
Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, пе редбачених Законом, також інші особи (громадяни України, іно земці, особи без громадянства, які постійно проживають в Ук раїні, якщо інше не передбачено міжнародним договором Ук раїни, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випа док безробіття.
Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єд нання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).
Страхувальники — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески.
Страховик — Фонд загальнообов'язкового державного со ціального страхування України на випадок безробіття.
Об'єкт страхування на випадок безробіття — страховий випа док, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забез печення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.
Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нор мальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без при пинення трудових відносин з причин економічного, технологіч ного, структурного характеру.
Страховий випадок — це подія, через яку:
— застраховані особи втратили заробітну плату або інші перед бачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, готові та здатні при ступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;
— застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття. Втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин —
припинення трудового договору відповідно до ст. 36 (пункти 1, 2, 3), ст. 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом за конодавства про працю, умов колективного чи трудового дого вору), ст. 39, ст. 40 (пункти 1,2,5,6) Кодексу законів про працю України.
Роботодавець:
- власник підприємства, установи, організації або уповнова жений ним орган та фізичні особи, які використовують най ману працю;
- власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (в тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих пра цівників, якщо інше не передбачено міжнародними дого ворами України, згода на обов'язковість яких надана Вер ховною Радою України.
Представниками роботодавців є об'єднання та спілки робото давців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).
Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудо вим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Страховий стаж — період (строк) ,протягом якого особа підля гає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено стра хові внески (нею, роботодавцем).
Особи, які підлягають страхуванню на випадок безробіття
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаю чи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а та кож тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законо давством про працю.
Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірван ня трудового договору.
Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ з дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєст руватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць кої діяльності або з дня укладання трудового договору з найма ним працівником).
Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхуван ня.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:
- працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до зако нодавства України виникло право на пенсію;
- ійоземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнарод ними договорами України, згода на обов'язковість яких на дана Верховною Радою України.
2. Гендерные исследования факультета политических наук и социологии Европейского Университета в СанктПетер
3. Проявление кризиса у человека.html
4. Маусымашар2014 атты Жайдарман фистиваліні~ ~тініш пара~ы Начало формы Топты~ атауы
5. Теоретические аспекты планирования себестоимости производства и реализации продукции [1
6. на тему- АНГЛИЙСКИЙ МЕНТАЛИТЕТ Выполнили- студентки гр
7. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА4 СРАВНИТЕЛЬНАЯ ЭКОНОМИКОГЕОГРАФИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА БЕЛЬГИИ И НИДЕРЛАНДОВ
8. Социальноэкономическая сущность финансов их роль в системе денежных отношений рыночного хозяйства функц
9. по теме Звуки и буквы
10. В рамках этой структуры протекает весь управленческий процесс движение потоков информации и принятие упра.html
11. Покарання за злочин
12. Актуальность современного искусства
13. І.Б. А відділ 2 Кількість 120 мл Колір солом~яножовтий.
14. контрольная работа Предпосылки возникновения маркетинга
15. о вольных хлебопашцах; Г
16. Город Кремль по старому разделению Москвы называется Городом строения вне Кремля Пасадом а слободы в
17. загрязненные незагрязненные Бытовые поверхностные Вопрос 2 Почвенный метод обезврежива
18. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Київ ~ Дисер
19. загальної гігієни та Обласний лабораторний епідеміології ХМАПО Центр Держсанепідслужби
20. Лабораторная работа 3 СТАТИСТИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА ДАННЫХ ВАРИАНТ 1 Дана информация о результатах ра