Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Язичництво
Вірування поділялися на три групи: 1) фетишизм(неживим предметам), 2) тотемізм(рослинам і тваринам), 3) анімізм(потойбічному світу).
Давні слов'яни мали релігійні вірування. їхня релігія називається язичництво. Слов'яни обожнювали незрозумілі їм сили природи. Вони мали свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. У могили клали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю.Крім цього, у давніх слов'ян існувала віра у різних духів.Найдавніші писемні повідомлення про вірування слов'ян належать візантійському історику VI ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що слов'яни вважають "володарем усього" одного з богів — творця блискавок (Перуна). Йому приносять у жертву биків та інших тварин. Слов'яни поклоняються також рікам, німфам та іншим божествам, складають їм жертви і під час жертвоприношень ворожать. Німфи в античній міфології — духи природи (джерел, гір та ін.). Отже, слов'яни, окрім вищих богів, які уособлювали сили природи (грім, блискавку, вітер та ін.), поклонялись і духам (німфам). Крім Перуна, до нас дійшли такі назви слов'янських богів: Велес, Даждьбог, Стрибог, Род, Макот та ін. Місця поклоніння богам називаються капища, де встановлювались ідоли певних богів. (До наших днів зберігся Збручанський ідол).
4.З’ясуйте перед ті процес форм давньоукр дер Київ. Русь.Проан норман та анти норман терії походжень Русі
Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду.
Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.
Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.
Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією.
Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу.
Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.
формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.
Існують 2 точки зору на утворення К. Русі: норманська теорія і теорія природничоісторичного утворення Київської Русі. 1) Норманнская теорія - про несамостійний розвиток росіянкою державності - спирається; а) на «Повість тимчасового років» - (основне джерело того часу, написаний київським ченцем Нестором на поч. 12 ) - варягів (вікінгів, норманів) по походженню; б) першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег; в) у творах римських істориків і ряді інших неславянских літописів затверджується про дикість і відсталість східно-слов'янських племен 2)Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян: а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток ін. сил; численні успішні військові походи слов'ян приносили видобуток і прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень і т.і.; б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими похованнями російських воїнів; в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому можна зробити висновок, що їх кількість була малою і вони швидко злилися з корінним населенням - ослов'янилися; г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитки продуктивних сил; д) у літописах прямо говориться; що ще до приходу варягів. у Києві правил 1-й князь - слов'янин Кий; Висновок: із норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.
5.Визначте місце і роль перших київ князів у розбудові Київ Русі.
Київська Русь – ранньослов‘янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII – IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по 30-ті роки XII ст. Русь була могутньою державою. Ім‘я “Русь” у X – XII ст. було тісно пов‘язано з Київщиною. Ті, хто їхав з Новгорода чи Суздаля до Києва, говорили, що ідуть на Русь.Київ займав дуже вдале географічне положення , що сприяло його піднесенню. Об‘єднання північного і вденного слов‘янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва. Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і Хорифом та сестрою Либідь і заснували Київ. Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава.наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями. Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.
До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. Незважаючи на протидію новгородців, під владою київських князів об'єднуються землі ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. В Києві відновлюється язичницький культ.В 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р.
Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий. Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольгі. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії.У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано.Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, — в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави.
6.Визначте напрямки внутр і зовн політ князя Володимира Великого
Володимир Великий (980—1015).
Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, започаткував нову добу в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князі вже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, який можна лише визискувати. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.
Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних вятичів і поширив свою владу на радимичів. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Коли його варязька дружина стала вимагати більших винагород, Володимир улаштував так, щоб вона перейшла на службу до візантійців. Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км. Найголовнішим досягненням Володимира було впровадження на його неозорих землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Християнство та іслам - релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. Сусідство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати видати за нього їхню сестру Анну. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Корсунь. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й там ,всіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви.
Тіснішими ставали стосунки Володимира з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламським сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток.Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри - поляками.
7.Обгрунт суть розквіту Київ держави в період правл Ярослава Мудрого
Ярослав Мудрий (1034—1054).
За підтримкою поляків старший син Володимира Святополк напав на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Як і його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів. У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однак його воєнні досягнення затьмарив невдалий похід на Константинополь, який, до речі, був останньою війною русичів проти Візантії. Київ підтримував з Константинополем загалом дружні взаємини. Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу - візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим і освіченішим. Особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління «золотоверхий» Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшим діамантом у цій короні був собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Константинополі. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й подекуди змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих. Так, кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлював князь чи його намісники. Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати проблему: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.
8.Розкрийте причини і наслідки розпаду Київ держави
XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці. У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка. Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи. Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь. Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання. Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.
Серед причин, які привели до роздрібленості та занепаду Київської Русі були:
1. Прагнення окремих князівств до самостійності.
2. Неможливість контролювати з єдиного центру таку велику територію як Київська Русь.
3. Відсутність чіткого принципу спадковості князівської влади – що вело до міжусобиць.
4. Постійні напади степовиків.
5. Перенесення світових торгових шляхів з України-Русі. Далi доцiльно показати наслiдки феодальної роздрiбленостi Русi, зупинитися на подiях, пов’язаних iз боротьбою проти монголо-татарської навали,пiдкреслити значення Давньоруської держави для українського народу.
9.Висвітліть боротьбу населен укр. земель проти татар-монг завойовн
На початку XII ст. в Центральній Азії на величезній території утворилася могутня військово-феодальна монгольська держава. 1206 р. її очолив хан Чінгісхан. Він став на шлях завойовницьких воєн. Татари були вправними вершниками, чудово володіли зброєю. Хлопці змалку вчилися їздити на конях, стріляти з лука.
Надзвичайна агресивність монголо-татар пояснюється кількома чинниками. По-перше, їхня економіка розвивалася у формі кочового скотарства, а отже, постійно вимагала нових земель і пасовиськ. По-друге, в XIII ст. у монголо-татар була ранньофеодальна держава з притаманною їй агресивністю щодо сусідів. Армія базувалася на чіткій військовій організації і суворій дисципліні. Так, за втечу одного воїна з поля бою страчували десять, а за відступ десяти страчували сотню. По-третє, об'єктом татаро-монгольської агресії ставали переважно землеробські народи, держави яких були в стані феодальної дезінтеграції й не могли об'єднаними силами чинити опір монголо-татарській навалі.
Крім того, монголо-татари мали великий досвід захоплення міст і фортець, набутий під час походів у Китай, Середню Азію, Закавказзя. Нападаючи на окремі князівства, татаро-монголи створювали перевагу в силах у десятки й навіть сотні разів. Така тактика забезпечувала їм швидку перемогу. У 1219-1223 pp. монголо-татарське військо під проводом Чінгісхана завоювало Середню Азію і вдерлося до Закавказзя.
У 1222 р. монголо-татари вийшли в Причорноморські степи й завдали поразки половцям. Їхній хан Котян звернувся за допомогою до сусідів-слов'ян. На його боці виступили князі галицькі, волинські, київські, чернігівські та смоленські. 31 травня 1223 р. на р. Калка об'єднане русько-половецьке військо зустрілося з татаро-монголами, проте через неузгодженість дій було повністю розгромлене. Загинули шість князів. Після битви монголо-татари розорили Переяславське князівство, але й самі зазнали великих втрат. Повертаючись назад у Монголію, вони розгромили Волзьку Булгарію.
По смерті Чінгісхана похід на Русь очолив його онук Батий. 1237 р. 140-тисячна монголо-татарська армія розгромила війська рязанського та володимиро-суздальського князів. На зиму нападники відійшли в половецькі степи, щоб відновити свої сили. А навесні 1239-го Батий продовжив похід у руські землі. Завойовники захопили Переяслав, Чернігів і восени 1240 р. розпочали облогу Києва. Підійшовши до міста, татарський полководець побачив, яке воно гарне. Не бажаючи руйнувати його, він послав до мешканців посла з пропозицією добровільно здати Київ. Понад десять тижнів тривав штурм. Татарські бойові машини великими довбнями безперервно гатили в мури. В одному місці їм вдалося пробити отвір, і ординці вдерлися до міста.
Останні захисники Києва сховалися в Десятинній церкві і звідти стріляли з луків, кидали каміння. Від ударів бойової техніки стіни храму завалилися, й усі, хто там був, загинули. 7 грудня 1240 р. хан Батий захопив Київ, зруйнував його і знищив все населення.
Після взяття Києва монголо-татари вирушили до Галицько-Волинського князівства, де зруйнували Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк і Володи мир, а 1241 р. вдерлися у Польщу, Угорщину і Чехію. Однак виснажені боями, 1242 р. змушені були повернутися назад. Вони знову пройшли Україною, залишаючи за собою згарища й руїни. У пониззі Волги татаро-монголи заснували державу - Золоту Орду. Під її владу потрапили, крім частини Середньої Азії, Казахстан, Поволжя, Крим, більша частина Наддніпрянщини і вся Південно-Східна Русь. До складу одного із західних володінь Золотої Орди увійшли київська, переяславська та чернігово-сіверська землі. Внаслідок монголо-татарського нашестя країна була розорена. Занепали сільське господарство, ремесла. За несплату данини завойовники перетворювали жителів на рабів. Проте найтяжчим був так званий податок кров'ю, коли хлопчиків забирали для виховання в Орду.
Насильства з боку татар викликали народний опір. Найпоширенішими формами протесту були відмова сплачувати данину, втечі у важкодоступні місця. Іноді доходило і до збройних сутичок з ханськими збиральниками данини — баскаками Золотоординське іго зруйнувало господарство, і матеріальну й духовну культуру Київської Русі. Ціною величезних жертв руський народ врятував Європу від ординців.
10.Охаракт розв Київ Русі в умовах роздроблен(сер11-перша пол. 12ст)
Не викликає подиву те, що через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Аналогічна доля спіткала інші середньовічні імперії Європи, зокрема державу Карла Великого. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того щоб утримувати обширні території протягом тривалого часу. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоч це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами.
Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздробленості. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківськіх землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов’язане з удільним володінням, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицьке-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою. З відокремленням нових і нових князівств багатства, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Власне тоді місто Київ з прилеглими територіями стало називатися «Руською землею» — у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюрикови-чів. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієї Русі. Навіть із зменшенням свого населення й територій Київ з довколишніми землями залишався одним із найбільш розвинених і густозаселених князівств на всій Україні. Проте переваги Києва були водночас і його нещастями. Продовжувалися невщухаючі чвари між князями за місто. Між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. Один князь по-своєму підійшов до проблеми Києва. Побоюючись втратити владу над завойованим Києвом, а також намагаючись не допустити, щоб місто затьмарювало його власні зростаючі володіння на північному сході, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, цей попередник московських князів, у 1169 р. напав на Київ і по-дикунському пограбував його. Місто так ніколи вже не досягло колишньої величі.
11.Визначте особл політ і соц.-екон розв Галиц і Волин князів у 11-12ст.
Галицьке князівство Виникнення Галицького князівства, яке почало формуватися в другій половині XI ст., пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича, який заснував династію князів-ізгоїв — Ростиславичів. У 40-х pp. XII ст. Галицька земля була об'єднана під владою князя Володимира Володаревича (Володимирка) і перетворена ним на значущу політичну одиницю тодішньої Європи зі столицею в місті Галич (1141 рік). У 1145 році Володимирку довелося відвойовувати місто від зазіхань свого небожа Івана Ростиславича, якого після його втечі до міста Берладь, що на Дунаї, стали називати Берладником. Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Володимиркового сина, Ярослава (1153-1187 pp.). На початку свого правління він був змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича й свого племінника Івана Ростиславича Берладника. Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав Осмомисл боровся й проти боярської опозиції, яка настільки зміцніла, що не хотіла коритися князеві, стала втручатися в його взаємини з правителями інших країн і навіть в особисте життя. Свавільні галицькі бояри були найбагатшими та наймогутнішими серед бояр усіх руських земель. Під їхнім впливом Ярослав був змушений повернути до Галичини дружину Ольгу та сина Володимира, яких він відправив у Суздаль одразу по смерті свого батька Володимирка. За правління Ярослава Осмомисла галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами, Дністром і пониззям Дунаю.Князь збудував і укріпив багато нових міст, у 1153-1157 pp. спорудив Успенський собор у Галичі. Ярослав спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців та брав участь у боротьбі за Київ. Уклав союзницький договір з Угорщиною, який 1167 року зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III. Уміло будував відносини з Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. Після смерті Ярославового сина Володимира 1198 року династія галицьких князів Ростиславичів припинила своє існування.
Волинське князівство На відміну від Галичини, Волинь ще тривалий час перебувала в залежності від Києва. Окремим князівством вона стала в 1135 році за часів правління правнука Володимира Мономаха — Мстислава Ізяславича, який разом зі своїм батьком хоч і започаткував місцеву династію, проте не полишав думки захопити владу в Києві. Після смерті Мстислава в 1170 році володарем Волинського князівства став його син Роман, який до цього князював у Новгороді. Протягом тридцяти років володарювання Роману вдалося створити власну модель державного управління, він послідовно й рішуче обмежував свавілля бояр, придушував опозицію. Як наслідок — боярська знать, яка не мала значного впливу в князівстві, повністю залежала від щедрот князя й усіляко підтримувала його. Першу спробу захопити Галицьке князівство Роман Мстиславич здійснив, скориставшись змовою галицьких бояр, по смерті Ярослава Осмомисла 1187 року. Проте затримався він тут не надовго: на запрошення Володимира Ярославича до Галичини вдерлися угорці. Хоч на деякий час іноземці й спробували захопити владу, ув'язнивши українського князя, Володимир за допомогою поляків спромігся її повернути. Лише 1199 року, після смерті галицького князя Володимира Ярославича, який не залишив після себе спадкоємців, волинський князь Роман об'єднав Галичину й Волинь у єдину Галицько-Волинську державу зі столицею в Галичі.
12.З’ясуйте обстав утвор Гал-Вол князів.Дайте оцінку діяльн князя Романа Мстиславовича
Об’єднання Галичини і Волині в одне князівство вперше здійснилось за правління волинського князя Романа Мстиславича. Початок діяльності Романа був пов’язаний з Новгородом, де короткий час (1168 — 1170) він був князем . Повернувшись після смерті батька на Волинь, як старший, одержав Володимир. Деяку славу дав йому успішний похід на ятвягів, литовське плем’я, яке своїми набігами непокоїло Волинь .
У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові . Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя.
Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була незвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних об’єднань.
Заходи до приєднання Галичини Роман розпочав 1188 р. Увійшовши у порозуміння з галичанами, які були незадоволені розгульним життям Володимира Ярославича і примусили його покинути князівство, Роман сів у Галичі. Але він не мав ще достатньої сили і не зміг витримати боротьби з уграми, які загарбали Галич.
1198 р., коли помер Володимир, Роман знову активізував свої зусилля і оволодів Галицьким князівством 1199 р. На початку свого князювання в Галичині Роман вів гостру боротьбу з боярами. Боярство становило тут велику силу. Економічний розвиток князівства сприяв об’єднанню в руках великих землевласників значних територій. З великою увагою ставився Роман до справ Києва. Коли 1202 р. Рюрик Ростиславич почав організовувати похід на Галичину, Роман випередив його і з галицькими та волинськими полками увійшов у Київщину. Його виступ справив велике враження, Рюрикові союзники перейшли на сторону Романа, а сам Рюрик був примушений підкоритись і зректися київського престолу .
В той час Роман став наймогутнішим з південноруських князів .Росту авторитету Романа сприяли його походи проти половців. Роман двічі організував великий наступ на половців. Взимку 1202 р. він вирушив з військом на половецькі кочовища, «взяв вежі половецькі і привів багато бранців і душ християнських велику силу визволив від них; і була радість велика в Руській землі» . 1204 р. організовано другий похід під керівництвом Романа, в якому взяли участь найвидатніші князі. Серед зими війська напали на половців, захопили бранців і половецькі стада. Останнім епізодом діяльності Романа був його похід на Польщу 1205 р. Роман жив у дружбі з головною лінією польської династії — краківським князем Казимиром Справедливим та його синами Лешком і Конрадом , і обидві сторони надавали взаємну допомогу. 1190 р. Роман разом з братом Всеволодом допоміг Казимиру здобути Краків,. 1195 р. він узяв участь у боротьбі, яку Лешко і Конрад вели проти свого дядька Мєшка Старого, і в бою під Мозгавою був поранений. Лешко ж дав Романові допомогу, коли він займав Галичину 1190 р. За оповіданням Суздальського літопису 1205 р. Роман пішов походом на Польщу і здобув два польських міста. Коли ж він з невеликою дружиною від’їхав від табору, поляки несподівано оточили його і вбили у бою
13.Охарак основні напрямки держ діяльн Данила Галицького
у 1245 р., після рішучої перемоги у битві під Ярославом, Данило Галицький остаточно підкорив собі всю Галичину. Таким чином 40 років знадобилося князеві Данилу, щоб повернути володіння батька.
Узявши собі Галичину, Данило віддав Василькові Волинь. Попри такий поділ обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого й діяльнішого князя Данила. У внутрішній політиці Данило, як і його батько, для противаги боярам прагнув забезпечити собі підтримку серед селян та міщанства. Він укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів, названий так на честь його сина Лева. Для заселення нових міських осередків Данило запросив ремісників та купців із Німеччини, Польщі, а також із Русі.
Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя Данила були монголо-татари. У 1241 р. вони пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Однак успіхи династії Романовичів привернули увагу монголо-татар. Незабаром після перемоги під Ярославом Данило отримує грізний наказ з'явитися до ханського двору. Щоб не накликати на себе гнів лихих завойовників, він не мав нічого , як підкоритися. До певної міри здійснена князем Данилом у 1246 р. подорож до міста Сарай була вдалою. Його добре прийняли і, що найважливіше, випустили живим. Але ціною цього стало визнання зверхності монголо-татар. Сам Батий недооцінив цей принизливий факт. Проте, на відміну від північно-східних князівств, розташованих у близькому сусідстві з монголо-татарами й більш залежних від їхнього прямого диктату, Галичині й Волині щастило уникати такого пильного нагляду, їхній головний обов'язок перед новими сюзеренами зводився до надання допоміжних загонів під час монголо-татарських нападів на Польщу й Литву. Спочатку вплив монголо-татар у Галичині та Волині був настільки слабким, що князь Данило міг проводити досить незалежну зовнішню політику, відкрито спрямовану на те, щоб позбутися монгольського панування.
Встановивши дружні стосунки з Польщею та Угорщиною, Данило звернувся до папи Іннокентія IV з проханням допомогти зібрати слов'ян на хрестовий похід проти монголо-татар. За це Данило погоджувався на перехід своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Так він уперше поставив питання, що згодом стане важливою й постійною темою галицької історії, а саме — питання про відносини між західними українцями та римською церквою. Щоб заохотити галицького князя, папа послав йому королівську корону, й у 1253 р. в Дорогочині на Бузі посланець папи коронував Данила як короля.
Проте основною турботою князя Данила була організація хрестового походу та іншої допомоги із Заходу. Все це, попри запевнення папи, йому так і не вдалося здійснити. Та все ж у 1254 р. Данило розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар, основні сили яких були далеко на сході. Незважаючи на перші успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися за невдачу. В 1259 р. велике монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм несподівано рушило на Галичину та Волинь. Монголо-татари поставили Романовичів перед вибором: або розібрати стіни всіх укріплених міст, лишаючи їх безборонними й залежними від милості монголо-татар, або стати перед загрозою негайного знищення. Із каменем на серці Данило був змушений наглядати за руйнуванням мурів, які він так старанно зводив.
Невдачі антимонгольської політики не призвели до послаблення того великого впливу, що його справляв Данило Галицький на західних сусідів. Великим авторитетом Галичина користувалася у Польщі, особливо в Мазовецькому князівстві. Тому литовський князь Міндовг був змушений піти на територіальні поступки Данилові в Мазовії. Активніше, ніж будь-який інший галицький правитель, Данило брав участь у політичному житті Центральної Європи. Використовуючи шлюб як засіб досягнення зовнішньополітичних цілей, він одружив свого сина Романа з наступницею Бабенберзького престолу Гертрудою і зробив спробу, хоч і невдалу, посадити його на австрійській герцогський трон.
У 1264 р. після майже 60 років політичної діяльності Данило помер. В українській історіографії його вважають найвидатнішим з усіх правителів західних князівств. На тлі тих складних обставин, в яких йому доводилося діяти, його досягнення були справді видатними. Водночас із відновленням і розширенням володінь батька Данило Галицький стримував польську та угорську експансію. Подолавши могут ність бояр, він добився піднесення соціально-економічного і культурного рівня своїх володінь до одного з найвищих у Східній Європі. Проте не всі його плани вінчалися успіхом. Данилові не вдалося утримати Київ, як і не вдалося йому здійснити свою найважливішу мету — позбутися монголо-татарського іга. І все ж він спромігся звести тиск монголо-татар до мінімуму
14.Проанал процес занепаду Гал-Вол князів і його наслідки.
Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичної ролі та впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 p. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі,Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль вісторії:— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло 'їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;— модернізувало давньоруську державну організацію;— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга з честю представлялосхіднослов'янську державність на міжнародній арені.
16.Проаналіз обставини та процес включеня укр. земель до складу Великого князів Литовського у 14ст.
Одними з перших рушили на українські землі литовські князі. Литовські племена, що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого — напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких рицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг. На початку 1260-х років Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави починається при Гедиміні (1316—1341рр.). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви — від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських (українських) земель. Зокрема, виявом литовських претензій на українські землі було те, що після смерті Юрія II Болеслава на Волині князювання перейшло до сина Гедиміна Любарта, який вважався також галицько-волинським князем. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло при Івані Калиті (1325—1340 pp.). Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна — Ольгерду (1345—1377 pp.). Поступове витіснення татар литовцями спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяславщини до складу Литовської держави. До кінця 40-х років у сфері литовського впливу опинилося також Поділля. В сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання". Причини цього були наступні:
— Успіху литовців сприяло те, що руські землі були ослаблені золотоординським пануванням;
— Більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як визволителів від татар;
— Руські князі і боярство не намагалися боротися з литовцями, а у більшості випадків добровільного визнавали їхню владу;
— Золота Орда в цей час була ослаблена боротьбою за владу і усобицями між ворогуючими ордами.
Вирішальним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 (1363) р. Цього року військо трьох сусідніх народів — литовського, українського та білоруського розгромило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга.
Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась вся Білорусь, частина земель Росії та значна частина території України — майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.
Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення. Тому литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.
Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого суспільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів.
Литовські князі переходили у православ'я, приймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.
Але після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 p.), яка поклала початок новому періодові в історії Литовської держави, — поступового витіснення руських впливів польськими.
Згідно з Кревською унією (1385 р.) Велике князівство Литовське повинно було об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись з польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення.
Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі і Литві об'єднати свої зусилля у боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі і зупинити його просування на Схід і, зокрема, на слов'янські землі. Негативним наслідком унії було посилення польських впливів і початок насадження католицизму на українських землях.
18.Охарак основні напрям соц.-екон розвитку укр. земель14-пер пол 16
Незважаючи на загарбання іноземними державами, наприкінці ХІV ст., як і в наступні століття, на українських землях відбувався процес розвитку феодалізму, товарно-грошових відносин. Це підривало натуральне господарство, наслідком чого було посилення визиску селян феодалами, збільшення повинностей, закріпачення селян.
З середини ХУ ст. на українських землях, які перебували у складі Литви та Польщі, дедалі більшої ваги набували фільварки – поміщицькі господарства. Фільварки ставали виробниками товарів на ринок.
Захоплення турками Константинополя у 1453 р. призвело до втрати європейськими державами торговельних шляхів з Візантією, різкої нестачі продуктів землеробства та скотарства. Цю нестачу могли компенсувати багаті українські землі, що вимагало від польських та литовських феодалів запровадження нових форм ведення господарства. Саме фільварки могли забезпечити попит на сільськогосподарську продукцію. Почалося зростання великого феодального землеволодіння магнатів за рахунок захоплення селянських земель, купівлі маєтків, колонізації нових земель. Ознакою становлення внутрішнього ринку у ХV ст. було поширення ярмарок, які існували у Львові, Києві, Галичі та інших містах. Крім того Львів знову, як і за часів Галицько-Волинського князівства, став важливим центром торгівлі Європи зі Сходом.
Поглиблення суспільного поділу праці спричинило зростання вже існуючих та виникнення нових міст на українських землях. У містах відбувалася подальша спеціалізація ремісництва, почали виникати об’єднання ремісників однієї спеціальності – цехи. Вони забезпечували своїм членам привілейоване становище на місцевому ринку, монополію заняття даним видом ремесла, захист прав від утисків багатих міщан тощо.
Нові явища в господарському житті у ХІV-ХV ст. були тісно пов’язані зі становленням станової форми організації суспільства. Поділ населення на стани – суспільні групи зі спільними правами та обов’язками – був характерною рисою феодалізму.
Панівним соціальним станом були магнати, князі, бояри, які володіли вотчинами та шляхта, яка володіла удільними землями. Низкою королівських привілеїв шляхта звільнялась від повинностей, їй надавалося право займати адміністративні посади, гарантувалася особиста недоторканість. Шляхті було надано право суду у своїх маєтках та передано право збирати державний податок у власну казну.
Другим панівним станом в українському суспільстві було вмще духовенство (церковні ієрархи).
З розвитком міст у ХІV-ХV ст. виділилося в окрему верству населення міщанство – напівпривілейований стан. Найчисленнішим, але й найбезправнішим, було селянство. Основна його маса господарювала на наділах, які належали феодалам, за що зобов’язана була виконувати повинності – барщину й оброк. Феодальна залежність селян поступово переростала у кріпосну залежність.
17.Охарактер основні напрями політ розвитку укр. земель у 14-15ст
Приєднавши більшість сучасних українських, білоруських і частину російських земель, Литва стала великою феодальною державою, яку самі литовці називали Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське. Руські землі становили 9/10 загальної площі князівства і мали великий вплив на суспільно-політичне й культурне життя Литви. Руська мова тут стала мовою державною. Територія була поділена на удільні князівства, які являли собою автономні державні утворення.
Місцева руська знать мала майже ті самі права і привілеї, що й литовська: князі і бояри брали участь у великокняжій раді; деякі з них обіймали найвищі посади в адміністрації та війську, охоронялися майнові права феодалів. Протягом перших десятиліть литовського володарювання привілейоване становище мала православна церква.
Однак на відміну від Київської Русі державна влада концентрувалася в руках великого литовського князя, який одноособово розпоряджався військовими силами і матеріальними засобами країни. Місцеві князі були лише дорадниками і виконавцями його волі, бо земельні володіння мав тільки той, хто служив великому князю. Українські удільні князівства користувалися самоуправлінням, але поширювалося воно лише на господарські відносини, суд, релігію і в жодному разі не на державну адміністрацію.
Литовська держава не була державою українською. Значний на перших порах політичний вплив українських князів і бояр був обумовлений не організацією державних структур, а лише зближенням литовської і української знаті. Удільні Ольгердовичі використовували прагнення місцевих феодалів до автономії для протистояння централізаторській політиці Вільна. Зміцнення влади великого князя чи зовнішньополітична переорієнтація Литви за таких умов становили пряму загрозу державницькому становищу українських уділів.
Посилення впливу католицької церкви, яка після Кревської унії стала державною, дискримінація та феодальні утиски руського населення викликали його зростаюче незадоволення. В 1430-1440-х рр. Русь охопило масове повстання проти литовсько-польського панування.
Обрання (1430 р.) великим литовським князем відомого своїми антипольськими поглядами Свидригайла Ольгердовича викликало польську збройну агресію на Волині і Поділлі.
Налякані розмахом визвольної боротьби в Україні, великі литовські феодали у 1432 р. скинули Свидригайла й проголосили великим князем брата покійного Вітовта Сигізмунда Кейстутовича. Сигізмунд відновив унію з Польщею за зверхності її короля.
Майже всі руські землі не визнали влади Сигізмунда. Свидригайло оголосив ці території “Великим княжінням Руським”, а себе – його великим князем. Місцеві урядові посади все більше перебирала православна знать.
Однак єдності у повсталої Русі не було. Після того, як польський король урівняв у правах з католиками тих православних аристократів, які стали на бік Сигізмунда, руська знать почала відмовлятися від боротьби. Внаслідок жорстокої поразки під Вількомиром 1435 р. та інших невдач Свидригайло зрікся титула великого руського князя. Вперта боротьба українського міщанства та шляхти була придушена збройною силою, але примусила власті зберегти Київське та Волинське удільні князівства. Привілей короля Казимира ІV 1447 р. розширив права всіх феодалів, звільнив їх від деяких державних повинностей, гарантував шляхті особисту недоторканність. Це послабило незадоволення українського служилого стану, шляхта слідом за князями і боярами все більше переходила від конфронтації з польсько-литовською владою до її підтримки. Таким чином було підготовлено остаточну ліквідацію удільного устрою – Волинського (1452 р.) та Київського (1470 р.) князівств
19.З’ясуйте осн умови Люблінської унії та її наслідки для Укр
1. Основні передумови підписання угоди. Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:
- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників; б) прагнула до полегшення своєї військової повинності;
- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території. Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.
Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.
2. Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом, що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.
Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні .В червні 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.
3. Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.
Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.
Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. 4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.
Негативні наслідки. Ця угода сприяла:
а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму; б) ополяченню української знаті; в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.
До позитивних наслідків унії можна віднести:
а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою; б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості;
20.Визначте причини, мету, суть і наслід Берестейської церк унії
Берестейська унія 1596 – злука католицької церкви та православних єпископій України та Білорусі на умовах визнання католицької догматики про чистилище, додержання візантійського обряду та юліанського календаря.
22 червня 1595 дев”ять православних ієрархів підписали листа до папи Климента VIII, в якому заявили про готовність вести переговори щодо об’єднання з Римом на засадах визнання католицького “символу віри”, першості римського архієрея та про повноваження вести відповідні переговори єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького. 23 грудня ці єпископи склали перед римською курією та папою “символ віри. В той же день буллою Климента VIII було проголошено з’єднання та гарантовані права та привілеї українській церкви.
8-9 жовтня 1596 у м. Бересті в церкві св. Миколая зібрався собор, який визначив офіційне ставлення українських та білоруських єпископів до унії з Римом. На соборі обидві протилежні сторони ухвалили взаємне засудження та прокляття. Після Берестейського собору унію прийняли інші православні єпархії України та Білорусі: Ужгородська (1646), Перемиська (1692), Львівська (1700), Луцька (1702).Таким чином розпочалася багаторічна уперта боротьба., яка винищувала культуру, все надбане українським народом. Увесь час висів тягар винищування у всіх сферах діяльності українського суспільства. Йшло соціально-релігійне гноблення православ”я, що викликало протест з боку українців. Українці рішуче виступили проти уніацтва. Саме ця боротьба була складовою частиною національно-визвольного руху проти польської шляхти.Те, що почалося як спроба поєднати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська, або греко-католицька. Брестська унія (1596 р.): а) причини - прагнення Ватикана підпорядкувати католицтву східну православною церква, створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католицизму; бажання ряду православних священиків зрівнятися в правах, прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалися обирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.; б) утримання унії - укр.ая церква визнавала основні догмати і не переходила, під владу Ватикана, визнавши своєю главою - тата Римського. Богослужіння залишалося на слов'янській мові; в) наслідки унії - перехід у лоно католицизму, фактична заборона православної церкви; переслідування священиків, що залишилися вірними православ'ю, роздів українців на 2 конфесії, поклавши початок відмінностям, що пізніше розвилися між західними і східними українцями
21.З’ясуйте причини виникнення козацтва, його заняття, побут, звичаї
Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240р.) У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:
1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;
2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;
3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів
4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;
Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:
1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями; 2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін; 3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Причини виникнення козацтва зумовлена:
1) зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель; 2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту; 3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках і бурдюгах значно відрізнялося одне від одного. На Січі жили неодружені козаки і в Січ аж ніяк не допускали жінок, чи буде то мати, сестра або стороння жінка для козака. Звичай нежонатості запорізьких козаків може бути пояснений перш за все їх військовим станом. Постійно зайнятий війною, постійно в погоні за ворогом, постійно піддаючись різного роду випадкам, запорожець не міг, зрозуміло, і думати про мирне сімейне життя. Повсякденне життя запорізьких козаків на Січі складалось в такий спосіб. Козаки піднімалися на ноги зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися богові й після молитви, через деякий час, сідали за стіл до гарячого сніданку. Обід приготовлявся в кожному курені особливим кухарем, або поваром , і його помічниками. Провізія для їжі або доставлялася кожному куреню після розділу царської хлібної платні, або купувалася на спільні гроші всього куреня, що завжди зберігалися в курінній скарбниці під відомством курінного отамана.В звичайні святкові дні запорізькі козаки нерідко розважали себе кулачними боями. Також любили козаки вигадувати прізвища товаришам; такого, що спалив з необережності курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали Паливодою, такому, що проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кошовара.Усі козаки, за звичаєм, голили бороди і голови, лишаючи довгі вуса й оселедець, що звисав з маківки на лівий бік голови і часто намотувався на вухо. Нерозлучною супутницею кожного козака була зброя — ніж, лук або рушниця з кремінним замком, а часто і пістолі, заткнуті за пояс. Кінний козак мав, крім того, шаблю, довгий спис, а також аркан.Одяг запорізьких козаків початково був надто простим на початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли поважно навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати», козак і злидні тоді були синонімами.Великі бої запорожці не розпочинали враз. Щоб краще розгледіти ворожий стан та навести ворога на свій табір, вони передовсім висилали охочих товаришів до супротивника, викликати його богатирів битися один на один, а коли ті вагалися, то запорожці починали так висміювати й ганьбити їх, що, здається, й мертвий підвівся б, щоб обстоювати свою честь. Роздратовані боями вороги здебільшого люто кидалися на козацький табір, а тут їх зустрічали кулями, що все поле навкруги вкривав ворог трупом.Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери.
22.Обгрунтуйте обстав виникнення Запор Січі, її роль і іст укр. народу
Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з'являється 1551 p. у польського історика Мартина Бєльського (1495—1575 рр). У своїй "Всесвітній хроніці" він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін. Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували у різних місцях так звані "городці" та засіки або ж "січі" з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабо укріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Саме тому заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького (Байди). Під його керівництвом протягом 1552—1556 pp. на о. МалаХортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів.
23.Якими були причини, хід, наслідки селян-коз повстань кінця16ст
Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер.
На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично заборонив походи і стратив деяких їхніх організаторів. Але це не зупинило козаків. Поступово їхні виступи проти польських панів набувають дедалі більш організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під орудою К. Косинського. Приводом прислужилася особиста образа Косинського на князя Острозького, який відібрав у нього маєток. Проте незабаром повстання, підтримане місцевими селянами, охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь.
У лютому 1593 р. князь Острозький розбиває військо Косинського на р. П'ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі повертаються до своїх поміщиків. Але Косинський з вірними козаками тікає на Січ і звідти у травні 1593 р. наступає на Черкаси. Там він зазнає поразки від черкаського і канівського старости Є. Вишневецького та гине. Його військо відступає на Запоріжжя.
В 1594— 1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С. Наливайка, який, до речі, був сотником у князя Острозького і брав участь у придушенні повстання Косинського. Але після битви на р. П'ятці він кидає службу і організовує загін нереєстрових козаків для походів на татар. Захопивши багато здобичі, Наливайко посилає гінців на Січ із закликом розгорнути антипольську боротьбу. Запорізькі козаки, очолювані Г. Лободою, виступили на підтримку, і вже до початку І596 р. повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. Не останню роль у такому стрімкому успіхові відіграло те, що основні польські сили у цей час перебували у Молдавії, де підтримували польського ставленика на молдавський трон. Але, побачивши реальну загрозу з боку козаків, польський уряд вирішує направити проти них коронне військо.
У березні 1596 р. повстанці С. Наливайка об'єднуються з загонами Г. Лободи та полковника М. Шаули і в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля дають бій полякам, після якого, забравши свої сім'ї, мусять відступати за Дніпро і рухатись на схід. Біля м. Лубни в урочищі Солониця вони стали табором, очікуючи допомоги запорожців, але були оточені. Складне становище козаків погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини. Лободу вбивають за підозрою в зраді, а Наливайка і Шаулу видають полякам. Опір було зламано. Наливайка і його соратників повезли до Варшави і у квітні 1597 р. стратили.
Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через внутрішню неорганізованість і відсутність єдності. Але вони ж наочно продемонстрували вплив нового соціального явища — козацтва, особливо у спілці з селянством, дрібною шляхтою та міщанами.
24.Розкрийте суть боротьби запор козак проти турків і татар в сер16-перш чверті 17ст.Дайте оцінку діяльності П.Сагайдачного
З розвитком Запорозької Січі активного наступального характеру набирає боротьба проти турецько-татарської агресії. Козаки не тільки давали відсіч навалам татарських орд і турецьких військ в Україну, але й самі наприкінці 16 ст. розгорнули наступ на володіння султанської Туреччини та її васала -Кримського ханства, намагаючись перенести військові дії на територію ворога.
Турецька імперія, до якої входили завойовані нею країни Європи, Азії та Африки і яку населяло 60 мільйонів чоловік, була в ті часи найбільшою державою. Включаючи у свої агресивні плани загарбання України, султанська Туреччина викликала та підтримувала постійні руйнівні напади орд Кримського ханства.
Проти такої супердержави, яка загрожувала всьому європейському розвиткові експансією, а українському народові - цілковитого фізичним знищенням, козаки розгорнули справжню війну. Стратегію цієї війни розробив Петро Сагайдачний. Однак, перед тим він провів велику роботу щодо кількісного зростання, зміцнення удосконалення збройних сил України - козацького війська.
Будучи талановим військовим організатором, Сагайдачний особливо дбав про забезпечення козацького війська зброєю, передусім рушницями, прагнув, щоб кожний козак, у тому числі й піхотинець, мав свого коня. Спрямовуючи козацтво до найактивнішої наступальної боротьби проти Турецької імперії, в чому пріорітетну, найважливішу роль відігравали чорноморські козацькі походи, Сагайдачний домігся зростання кількісного складу запорозьких флотилій, в яких чисельність чайок - головних бойових одиниць - досягла кількохсот. Петро Сагайдачний організував і особисто керував суходільними і морськими походами на володіння султанської Туреччини і Кримського ханства. Головна концепція стратегії морських походів, розроблених Сагайдачним, полягала в тому, щоб воювати з ворогом на його території. Основним напрямком козацького наступу були береги Малої Азії. Мета - підірвати економічну і військову могутність Туреччини, захоплюючи на деакий час фортеці та прибережні міста, руйнувати їх, спалювати, а турецькі залоги знищувати, захоплювати якнайбільше трофеїв. Головним завданням було визволення з турецько-татарської неволі полонених-бранців. Козаки атакували кілька фортець одночасно, але основний удар завдавався найбільшому центру, наприклад турецькій столиці - Стамбулу. Знищувався турецький флот у портах та на морі.
У 1614 році вони зруйнували Синоп - велике місто Анатолії. Наступного року козаки Сагайдачного випалили околиці Константинополя і налякали самого падишаха. Повертаючись додому, козаки погромили під Очаковим турецькі війська.
Найзначнішою подією 1616 року у війні козацтва, керованого Петром Сагайдачним, проти султанської Туреччини і Кримського ханства був морський похід, спрямований на Кафу - головного невільницького ринку в Криму. Козаки штурмом оволоділи могутньою фортецею, знищили 14-тисячний турецький гарнізон, звільнили масу полонених-бранців.
Та не тільки військовими справами опікувався Сагайдачний. Року 1620 він здійснив політичну і громадсько-культурну акцію - відновлення православної ієархії. Та акція мала велике значення для захисту української духовності і церкви, крім того, вона недвозначно була спрямована проти Речі Посполитої.
Проте козакам Сагайдачного 1621 року довелося воювати разом з польським військом проти могутнього ворога як Польщі, так і України -Османської імперії. До козаків звернувся польський король із проханням приєднатися до польського війська, яке після цецорського розгрому турецькою армією в 1620 р. опинилося в безвихідному становищі. Султанська Туреччина, вирішивши завоювати Польщу, почала збирати чималі сили.
Упродовж усієї Хотинської війни козаки приймали на себе основний тягар турецьких атак. На чолі зі своїм гетьманом вони відбили всі дев'ять штурмів, п'ять із яких були спрямовані безпосередньо й виключно на козацький табір, що являв собою недоступну фортецю. Жодного разу ворог не зміг проникнути за його вали.
Цілковитий розгром турецької армії змусив султана погодитися на переговори й укладання миру з Польщею. Могутня турецька армія зазнала нищівної поразки, османський уряд - краху своїх загарбницьких планів щодо Польщі та України. Хотинська війна - це був вінець полководницької діяльності Петра Конашевич-Сагайдачного, зростання його авторитету в Європі, визнання воєнного генія українського козацького гетьмана.
26.З’ясуйте вимоги і перебіг народ рухів та коз виступів 20-30 рр17ст
Посилення феодального, національного, релігійного гніту на Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591—1593 pp.). Загони повсталих захопили Білу Церкву та Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницьки вбив його.
У 1594-1596 pp. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Він ходив у похід на Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їх керівники разом з Наливайком були захоплені в полон і страчені.
До цього ж часу належить і діяльність одного з найвизначніших політичних та військових діячів в історії України Петра Конашевича-Сагайдачного. На початку XVII ст. він діяв на Запорізькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а у 1615-1622 pp. він — гетьман Війська Запорізького. Швидко Сагайдачний проявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. У 1615 р. він узяв турецьку фортецю Варну, у 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив більше 15 тис. невільників, що зробило його ім'я знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбулу і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.
Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, до поміг відновити її керівництво на Україні. Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним інститутом договори. Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва в політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України. П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. чол. брав участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином у 1621 p., де турецька армія зазнала поразки.
Польський уряд намагався обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до нової хвилі повстань:
1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла
1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила.
1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. 1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута).
1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина.
Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.
Процес відродження українського державотворення в XVI-XVII ст. мав свої етапи та характерні риси. Почався він з утворення козацтва, яке почало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу, а Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною, а й проголошує спілку козацтва, православної церкви та міщанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, але і козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж на лежить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення в подальшому української автономії.
27.Проанал причини, початок і перші перемоги у Визвольній війні укр. народу під проводом Б.Хмельницького.Дайте оцінку воєнним діям 1649р. та Зборівського договору.
Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:
Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.
Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури
Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях; зростання панщини, натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності
Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.
На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.
13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України. 23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва.
Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом.
8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.
На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.
Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.
28.Охарак воєнні дії 1650-1653рр. в Укр та наслід Білоцерків договору
Протягом 1650 р. Польща готувалася до нового етапу війни проти Богдана Хмельницького.Воєнні дії розпочалися вночі проти 10 лютого 1651 р. Коронна армія захопила містечко Красне на Поділлі. У жорстокому бою загинули майже всі козаки Брацлавського полку.
З-під Красного частини Калиновського рушили на Вінницю, маючи намір зробити її опорним пунктом подальшого наступу, і наприкінці лютого вже розпочали облогу. Проте бої під Вінницею були невдалими для поляків і відчутно послабили армію Калиновського. Вирішальні бої між основними силами польської та української армій сталися 18-30 червня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині. Зранку 18 червня спалахнули перші сутички. Берестецька битва була найбільшою битвою Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Під час головної битви, 20 червня, коли перевага була вже на боці Богдана Хмельницького, ординці несподівано залишили поле бою. Щоб уберегти козацькі сили від нищівної поразки, Хмельницький вирішив відвести армію до р. Пляшівки, болотяні береги якої могли надійно захистити тил козацького війська. Наказавши збудувати земляні укріплення для зміцнення табору, гетьман вирушив за ханом, аби домогтися повернення орди на поле бою. Але хан фактично ув’язнив Богдана Хмельницького. Протягом 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків. Наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. Рада ухвалила рішення прориватися з оточення.
Відхід основної боєздатної частини козацького війська стався вночі проти 30 червня. Козаки спорудили переправи через Пляшівку й непомітно для ворогів вийшли з оточення. Отже, Берестецька битва була для козаків невдалою. Проте вважати її цілковитою поразкою немає підстав - не було розгрому козацької армії, значну частину якої врятували рішучі дії Богуна.
18 вересня 1651 р. в Білій Церкві було укладено Білоцерківський мирний договір.Умови
Територія гетьманського врядування обмежувалася Київським воєводством. До Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Магнати і шляхта отримували свої довоєнні маєтки. Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тисяч.
Причини укладення Далися взнаки втрати українців під Берестечком та під Ріпками - від литовського війська. Захоплення супротивником більшої частини території Гетьманщини.Невизначеність позиції кримського хана.Загострення суперечностей між козаками і старшиною. Тиск на гетьмана з боку тих старшин, які прагнули якомога швидше укласти перемир'я з Польщею.
Перший молдавський похід Хмельницького З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Богдан Хмельницький на початку 1650-х рр. прагнув зав’язати відносини з придунайськими країнами - Валахією, Трансильванією, а надто Молдавією.
Влітку 1648 р. гетьман удався до спроби схилити молдавського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною.У другій половині серпня 1650 р. 60-тисячна українська армія під проводом Богдана Хмельницького й 30 тисяч кримських татар перейшли Дністер і вступили на територію молдавського князівства.На початку вересня 1650 р. козацькі полки заволоділи столицею князівства - м. Яссами. Василь Лупул погодився на мир, головною умовою якого була відмова Молдавії від союзу з Польщею. Так між Україною і Молдавією було встановлено союзницькі відносини. Однак після Берестецької битви Василь Лупул відмовився виконувати свої зобов’язання щодо України. Нагадати про умови україно-молдавського договору Хмельницький вирішив силою зброї. Гетьман підготував новий похід проти Молдавії.
Батозька битва1652р.
Молдавські походи1652-1653 рр.
Жванецька облога 1653р. Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти - до Кам`янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято у тривалу облогу, яка виснажила ворожу армію. У польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці.5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам`янецькою угодою не бралися до уваги, бо передбачене нею відновлення умов Зборівського договору вже не влаштовувало українців.
29.Проан процес державотвор на визволених терит Укр вході нац.-визв війни сер 17ст.
Із самого початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою українських земель. В основу державотворчих принципів були покладені традиції Київської Русі та досвід козацької державності Запорозької Січі. У створенні нової держави Б.Хмельницький враховував також досвід європейських держав, зокрема Речі Посполитої. Зі звільненням території України від польсько-шляхетського панування влада переходила до нової генерації українського панівного класу-козацької старшини. Фактично органом влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана. Вона вирішувала найважливіші питання державної ваги.
Головою виконавчої влади був гетьман. Б.Хмельницький очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, ініціював скликання гетьманської ради.Офіційною назвою козацької гетьманської держави була "Військо Запорозьке".
Територія цієї держави в перший -гетьманський період її існування мала найширші межі. Влада гетьмана поширювалася на колишні Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, а також на частину Волинського, Подільського та південь Білорусії.Невід'ємним атрибутом державності є наявність війська. Його чисельність у період визвольної війни досягла 100-150 тисяч. Формувалося воно на принципах добровільності. Основою повстанської армії були запорожці та реєстрові козаки .
Нетрадиційним став політико-адміністративний устрій Гетьманщини-її полково-сотенний адміністративний поділ території. Він замінив польсько-шляхетські воєводства і повіти. Вже на другому етапі війни територія козацької держави була поділена на 16полків і 272 сотні, була сформована полкова і сотенна адміністрація, а в містах - магістрати й ратуші з досить широкими повноваженнями.
У Гетьманщині існувала судова система, з полкових і сотенних судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя; В основу системи судочинства були покладені традиції судів Запорозької Січі, законодавчі акти Литовських статутів і традиції Магдебурзького самоврядування міст.
У державі склалася фінансова система. Були створені фінансові органи - Державний скарб Війська Запорозького. Генеральний підскарбій керував фінансами козацького війська, розподілом грошових і натуральних податків, установленням митних зборів тощо. Докорінно змінилося становище козацтва, яке перетворилося на привілейований стан суспільства і було об'єктом особливої уваги Б. Хмельницького.За селянством було визнано право на особисту свободу, передачу землі у спадок та вступ до козацтва. На визволеній теріторії виникло багато дрібних селянських господарств, які базувалися на сімейній та вільнонайманій праці.У ході війни та після її завершення значно зміцнилося і становище православного духовенства. Воно не тільки повернуло свої маєтності, але згідно з гетьманськими універсалами одержали нові земельні угіддя, млини тощо. Звільнення українських земель від засилля католицизму та уніатства посприяло зростанню ролі православ'я в суспільстві. Підтримувалися дипломатичні відносини з Молдавією, Трансільванією, Туреччиною, самою Польщею.Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору, та герб із зображенням козака з мушкетом.
30.Висвітл перебіг Переяславської ради та осн полож «Берез статей»
У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору і здійснено усний акт присяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності у підходах до новоствореного союзу.
8 січня 1654 року відбулась козацько-старшинська військова Рада, під час якої прибулі 31 грудня 1653 року російські посли спочатку відмовилися принести присягу замість царя, оскільки відповідно до специфіки їхнього державного устрою самодержавець своїм підданим не присягає й свого слова не міняє.
Далеко не вся Україна після переяславсько-московської угоди склала присягу на вірність московському самодержцю.
Переяславська Рада лише поклала початок оформленню московсько-українських відносин. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 року, так звані "березневі статті".
У березні 1654 року у Москві козацька делегація, очолювана генеральним суддею Зарудним та переяславським полковником П.Тетерею передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на встановлення таких міждержавних відносин, за яких для України залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Гетьмана і старшину обирала козацька Рада. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними. Чисельність козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб. Водночас окремі статті обмежували суверинітет. Міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями та польським королем, насамперед міське самоврядування.
Українська православна церква не погоджувалася на залежність від Патріарха московського, якої прагнули московський уряд і російська православна церква.
Отже лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою лише частково, а православне духівництво не змирилося з незаконними вимогами Москви.
В складі монархічної Росії Українська держава, з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого розвитку. В наступні після 1654 року десятиріччя йшов поступовий, але невпинний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації суспільно-політичних органів влади.
Переяславський договір 1654 року слугував для наступних поколінь української еліти найсильнішим і найпереможнішим доказом суверенності України.
31.Висвіт осн моменти боротьби за владу в Укр після смерті Б.Хмельницького.Дайте оцін діяльн гетьмана І.Виговського
Драматично розвивалися події відразу ж після смерті Б. Хмельницького. Незадовго до своєї кончини гетьман заручився рішенням козацької старшини проголосити його наступником сина Юрія, якому незабаром мало виповнитися лише 16 років. Обіцяну гетьманську булаву він одержав. Проте дуже швидко з'ясувалося, що за таких складних внутрішніх і зовнішньополітичних умов Хмельницький-молодший не здатний виконувати функції керівника держави і війська. Незабаром гетьманська булава, за рішенням Корсунської ради, у жовтні 1657 р. перейшла до рук І. Виговського (1657-1659), який в часи Б.Хмельницького виконував функції генерального писаря. Перші ускладнення почалися з того, що не вся козацька старшина підтримала І.Виговського через його пропольсйку орієнтацію.
Навіть такий досвідчений політик, яким був І. Виговський, виявився нездатним зрозуміти безповоротність змін у соціально-економічних відносинах, що відбулися під час національно-визвольної війни. Він намагався спиратися на шляхетство, яке було панівним класом у довоєнний період. Як наслідок, новий гетьман необачно став на шлях ігнорування провідної ролі козацтва в тогочасному суспільстві. Невдоволення викликала явна пропольська орієнтація гетьмана у зовнішній політиці.
Ці основні чинники зумовили наростання опозиційного руху, який уже восени 1657 р. набрав загрозливого характеру і переріс у відкриту боротьбу за усунення Виговського. Ще однією помилкою І. Виговського стала нерішучість у локалізації соціального конфлікту і залучення до його придушення іноземних держав та великої кількості найманців, зокрема 40-тисячної татарської орди.
У вересні 1658 р. у таборі Виговського біля Гадяча на Полтавщині було укладено трактат з Польщею, за яким Україна - так зване Руське князівство, входила як формально рівноправний суб'єкт федерації до складу Речі Посполитої. Гетьману присвоювався титул воєводи і першого сенатора. Органи влади в Україні мали утворюватися за польським зразком. Передбачалося також відновити довоєнний адміністративно-територіальний устрій і соціально-економічні відносини. Кількість власних збройних сил зменшувалася до ЗО тисяч, і Україна позбавлялася права на міжнародні відносини.
Після підписання Гадяцького трактату Росія оголосила Виговському війну і направила навесні 1659 р. на Україну 150-тисячну армію. Спираючись на допомогу Польщі, козаки Виговського разом з найнятими сербами, німцями, волохами та багатотисячною татарською ордою наприкінці червня 1659 р. на р.Соснівка під Конотопом завдали поразки російській армії.
Але скористатися здобутою перемогою Виговський не зміг. Татари спішно відвели свої війська, оскільки в цей час на Крим напали козаки кошового отамана Івана Сірка. Невдоволена внутрішньою, а особливо зовнішньою політикою, проти гетьмана виступила частина старшини на чолі з полковником І. Богуном та кошовим отаманом І. Сірком. Ухвалений польським сеймом, а потім обнародуваний в урізаному вигляді Гадяцький трактат викликав загальне невдоволення в суспільстві, навіть серед прихильників Виговського. На козацькій раді під Германівкою гетьман зрікся влади і мусив рятуватися втечею до Польщі. У вересні 1659 р. новим гетьманом козацька рада знов обрала Ю.Хмельницького (1659-1663). Були відновлені стосунки з Москвою, і незабаром новий гетьман підписав з представниками російського уряду Переяславські статті, які здебільшого, за деякими винятками, відтворювали договір 1654р. Але слабкий і недалекоглядний політик Ю, Хмельницький став пішаком у руках різних старшинських угруповань.
Спроби поляків за допомогою війська Ю.Хмельницького захопити Лівобережну Україну обернулися катастрофою для козаків. У 1662 р. під Каневом під час відступу та переправляння через Дніпро на правий берег половина війська загинула. Оскільки нова угода з Польщею викликала глибоке обурення на обох берегах Дніпра, Ю. Хмельницький у 1663 р. зрікся гетьманської булави і постригся в ченці.
На Правобежній Україні, яка вже була повністю окупована поляками, гетьманом обрали переяславського полковника П.Тетерю (1663-1665). Одночасно лівобережне козацтво,яке після Чуднівської угоди фактично не визнавало влади Ю. Хмельницького, обрало наказним гетьманом Я. Сомка. А незабаром у червні 1663 р. на "чорній раді" (за участю селян і рядових козаків) у Ніжині гетьманом обирають І.Брюховецького (1663-1668).
Так завершився невеликий за часом (1648-1663) перший період існування Гетьманщини. Його називають Гетьманським, оскільки козацька держава Військо Запорозьке функціонувала в завершеному вигляді, а влада гетьмана поширювалась і на Правобережну , і на Лівобережну Україну.
32.З’ясуйте обставини поділу Укр на Правобер і Лівобер.Що таке Руїна?
Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов’язаний з третьою чвертю XVII ст. Смерть Б.Хмельницького ослабила українську державу. Цим скористалася Росія, Польща та Туреччина.
Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Все це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл, запустіння цілих районів.
Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського. Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запорожжя, яких підтримала Москва, розраховуючи ослабити владу гетьмана і сильніше прив’язати Україну до Росії. Опираючись на польську допомогу, Виговський в 1658-1659 pp. досить успішно вів бойові дії з російськими військами, але невдоволена політикою Виговського, частина старшини проти гетьмана спільно з російськими військами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі.
Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини -на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях.
Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. Брюховецького вбили.
Гетьманом правобережної України в і 665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об’єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир’я 1667 р., за умовами якого до Росії відійшла Лівобережна, а Польщі – правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об’єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. В 1669р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте, народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину.
На Лівобережній Україні гетьманом в 1668 р. став Дем’ян Многогрішний. В 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв’язки з іншими державами. В 1672 р. Многогрішного, за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру. Наступне п’ятнадцятиріччя (1672-1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в сибірському засланні.
Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незлічених людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького.
34.Визначте основ напрямки і цілі внутр і зовн політ Дорошенка.
Драматичні події кінця 50 - початку 60-х pp. XVII вимагали такої політичної постаті, яка б змогла боротися за соборність українських земель. Нею став наступний гетьман Правобережжя — Петро Дорошенко.
Внутрішня політика Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ:
• щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тис. військо з найманих частин, так званих серденят (сердюків), які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові;
• для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету;
• проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк;
• намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Зовнішня політика Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України.
Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, П. Дорошенко на початку літа очолив козацьке військо й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 року проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України.
Проте його гетьманування на території Лівобережної України тривало недовго. Призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, П. Дорошенко був змушений повернутися на територію Правобережної України. На початку 1669 року, за допомогою загону запорожців під проводом І. Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників — кримських татар.Відсутністю П. Дорошенка на Лівобережжі скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 року в Глухові на основі Глухівських статей 1669 року проголосили гетьманом Д. Многогрішного.
Українсько-турецький договір. У складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму й отримати допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, П. Дорошенко восени 1669 року уклав з Туреччиною союзний договір. 10-12 березня 1669 року цей договір затвердила Генеральна військова рада в Корсуні. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 1651 року між Б. Хмельницьким і турецьким султаном
35.з”ясуйте в чому проявл поступове обмеження автономії Укр в друг пол. 17
Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький. На козацькій раді в Переяславі 1659 р, йому царським указом був нав'язаний новий договір з Росією, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. Зокрема, російські війська мали розміщатися в Києві та інших великих містах України, без схвалення російського царя не можна було обирати гетьмана і вести міжнародну політику. 1660 р. відновилися воєнні дії між Росією та Польщею. У ході цієї війни російські війська зазнали поразки під Чудновом на Житомирщині. Розгублений Ю. Хмельницький за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання України до Польщі. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю. Хмельницький 1663 р. зрікся гетьманства.
Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. Але Лівобережжя та Запоріжжя його владу не визнали. У Ніжині на так званій Чорній Раді був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиною земель. Таким чином, українські землі були розділені ворогуючими старшинськими угрупованнями на дві частини. На Правобережжі укріпився ставленик Польщі П. Тетеря, а Лівобережжям з Києвом правив зорієнтований на Москву І. Брюховецький.
Гетьман П. Тетеря намагався відвоювати Лівобережну Україну в союзі з Польщею, але його похід 1664 р. закінчився поразкою. Він не зміг перешкодити розміщеним на Правобережжі польським військам нещадно грабувати і знищувати місцеве населення. Як наслідок цього на Правобережжі 1665 р. спалахнуло антипольське повстання. П. Тетеря змушений був скласти гетьманські повноваження і втекти в Польщу. Правобережним гетьманом був обраний Чигиринський полковник Петро Дорошенко.
Тим часом на Лівобережній Україні І. Брюховецький усіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдоволення народу, І. Брюховецький підтримував тісніші зв'язки з московським урядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті (Іван Брюховецький). В них зазначалися такі умови;
• вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і в присутності царських послів;
• митрополит української православної церкви призначався Москвою;
• збільшувалася кількість царських військ, розміщених в Україні;
• царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну.
Таким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що дістала назву Руїни.
36.Охарак політ І.Мазепи. Дайте оцінку його гетьманув.
25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових "Коломацьких статей", що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Росією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами. Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати залога в гетьманській столиці — Батурині.І. Мазепа був добре освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.
На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману.
Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами.За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають "мазепинським бароко". Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними а кращих українських книгодруків.. Дбає Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них була Чернігівська академія. На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.
Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії, Тоді Мазепа вирішив йти на союз зі Швецією. З 1700 р. Росія веде війну зі Швецією, що дістала назву Північної, за вихід до балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з Інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на територіях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи Інтереси царя. ЦІ походи були важким тягарем для козацтва. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна й для Інших верств українського населення, бо саме його коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ, гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб й інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.
Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією. України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.Доба Мазепи — це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу.
37.Розкажіть, що ви знаєте про П.Орлика і його констит
Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обрали гетьманом України Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.
Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольнос-тей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства, став свідченням передової української суспільно-політичної думки Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана П.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу. Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж десятиліть в еміграції , він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української незалежної держави.
38.Проан політ рос уряду щодо Укр у пер пол. 18 ст
Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя у місті Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси. Одночасно з цим відбувався форсований наступ на українську автономію Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в І. Мазепи. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки і доходи Військового скарбу.
Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр-резидент. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово стала більшість. А згодом Петро І сам наказав призначити свого соратника П. Толстого ніжинським полковником, а А. Ганського — київським, тим самим присвоївши право призначати старшину і порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення великих територій, непідконтрольних гетьману. 1720 р. Петро І обмежив функції генерального суду.
Посилилося втручання російського уряду в економічне життя. Запроваджувалося особливе мито для російської казни. У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше зосереджувалися у державній казні».
Дедалі частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у військових походах та на інших роботах. У той же час господарства козаків на батьківщині занепадали. Крім того населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.
Відбувалися утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних. Цим самим цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації і духовному поневоленню українського народу.
Етапи колоніальної політики Російської імперії щодо України у ХVІІІ ст.
1708—1728-Форсований наступ на українську автономію 1728—1734-Часткове відновлення прав і вольностей України-Гетьманщини 1734—1750-Посилення імперського тиску на українську автономію 1750—1764-Тимчасове уповільнення імперської експансії. «Золота осінь» української автономії 1764—1783-Остаточна ліквідація української автономії
39.Розк причини і суть відновл Гетьманщини у сер 18ст. Дайте оцінку діяльн К.Розумовського
у 1750 р. царський уряд, зважаючи на різні обставини, відновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено Кирила Розумовського (1750-1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріотичне піднесення й сподівання української громадськості на відродження автономії України. Ставши гетьманом, Розумовський тільки в липні 1751 р. прибув в Укpaїнy, зробив з глyxiвської та батуринської резиденцій мініатюрну копію петербурзького царського двору й приступив до управління Гетьманщиною.
Замicть «Правління гетьманського уряду» вища влада перейшла до ради старшини на чолi з гетьманом. До її складу входили члени Генеральної військової канцелярії та Генерального вiйськовогo суду. У роботі ради брали участь також полковники та представники полкової й сотенної aдмiнicтрацiй. Загальнокозацькі ради вже не збиралися. Діставши у рангове володіння значні маєтності, Розумовський пороздавав старшині чимало сіл i навіть сотенних містечок. Водночас молодий гетьман iнiцiював царський указ 1752 р. про заборону будь-кому перетворювати українців на холопів. У 1760 р. вiн же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого. Заборонялося заарештовувати українцiв, кpiм карних злочинців, без спеціального на те гетьманського дозволу.
Протягом 1760- 1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу. Її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до революції 1648 р. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земськi, два підкоморськi суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний вiйськовий суд на чолi з двома суддями.
Таким чином, за гетьманування Розумовського було вiдновлено й удосконалено головнi атрибути автономної Української держави. Але її дальший розвиток був неможливим в умовах централiстських устремлiнь Росiйської iмперiї.
Відновлення гетьманства спричинило неабиякий спротив правлячих кiл Росії. Одночасно змінилося ставлення уряду до державного статусу України.
Повернувшись у 1763 р. до Глухова, Розумовський розпочав добиватися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй дальше збереження державності, а Розумовським - фактично монархічну владу. Цей задум неминуче мав супроводжуватися в майбутньому виходом України зi складу Російської імперії. Плани Розумовського та його oднoдyмцiв підтримало чимало старшин. Плани гетьмана вище духовенство не пiдтpимало. Викликаного до Петербурга Розумовського змусили в жовтні 1764 р. подати прохання про відставку. Україна втрачала державність i перетворювалась на одну з oкpaїн Російської імперії. Але ідея автономії України не вмерла, вона продовжувала зберігатись у свідомості як простого народу, такi частини знатi.
40.Розкр причини та наслідки остаточної ліквідації Гетьманщини та зруйнування Запор Січі, яке її місце в істор Укр?
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.
П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені
42.Проан причини, хід і наслідки гайдам повст 1768р на Правобережжі
Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.
В лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі вона створила Барську конфедерацію 1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.
Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 травня (6 червня) гайдамацький загін вирушив у похід. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Проте Ґонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10(21).6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту — полковником і князем уманським.
Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.
26.6(7.7).1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Після страти захоплених учасників повстання, російські та польські військові частина почали арешти по підозрі по причетності до повстання. Жорстокі страти часто проводились без суду і тривали кілька років.
33.З’ясуйте обставини скликання і рішення «чорної ради» в Ніжині 1663р.Дайте оцінку діяльності І.Брюховецького
Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період громадянської війни, який в українській історії носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини —Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем Московської держави.
На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини.Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.
43. зміни в територ-адмін, соц.-економ та прав становищі в 18 ст.
Протягом останньої чверті XVIII ст. адміністративно-територіальний устрій Південної України зазнав неодноразових змін. Утворювались губернії, які пізніше реорганізовувались у намісництва. Нарешті, відповідно до указу Павла І від 1796 p. замість Катеринославського та Вознесенського намісництв і Таврійської області була організована Новоросійська губернія.
У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.
Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Прусія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 p., в результаті якого до Росії відійшли в основному білоруські землі. Наступні два поділи відбулись наприкінці XVIII ст.
Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина І і направила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов.
Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р. Королівська армія опору майже не чинила. Одні за одним здавалися польські гарнізони. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. На середину 1792 р. військові операції практично припинилися. Але минув майже рік, перш ніж були реалізовані плани царського уряду. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалась до складу Росії.Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень.Внаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині й Білорусі. Поділи Польщі були реакційним явищем. Польський народ на багато десятиліть втратив свою державну незалежність.
Разом з тим ліквідація державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя всупереч політиці російського царизму створила сприятливіші умови розвитку українського народу як у господарській, так і духовній сферах. Протягом 90-х років XVIII ст. на Правобережжі були поширені загальноімперські адміністративні органи та установи. У краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину у маєтках феодалів та сплачували чисельні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царських властей нові чини, звання, права російського дворянства.
Отже, наприкінці XVIII ст. основна частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Але проблема возз'єднання всіх українських земель в одне ціле вирішена до кінця так і не була. Частина українських земель (Галичина, Буковина, Закарпаття) потрапила під владу Австрійської імперії. Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які здійснювали національне гноблення українського народу.
44.Охарактер соц.-екон розвит Укр у пер пол. 19ст
У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Поміщикам належало біля 70% усієї землі і 60% від загальної чисельності селян. Державні селяни складали на Лівобережжя - 50% населення, на Правобережжя - 13%, у Південної У - 37% сільського населення цих районів. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібні селянські господарства фактично мали натуральний характер. Пануючою формою експлуатації кріпаків залишалася панщина. Офіційно вона -обмежувалася трьома днями в педелю, але поміщики встановлювали такі завдання, що їх неможливо було зробити за 3 дня. Щоб ширше використовувати даровий труд.безземельних і малоземельних селян, поміщики перекладали їх на місячину. По суті це була форма насильницького наймання. Таких селян селили в бараках, змушували виконувати безперервну банщицю і сплачували їм місячним пайком і одягом. Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці. Чумаки-предприниматели з багатих селян владели десятками хур і величезних черед волів. Фурманами до них наймалися найбідніші, доведені до злидн селяни. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії, що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицький: Спад фортечної промисловості посилився в період переходу від мануфактур до фабрик, що грунтувалися на машинній техніка і вільнонайманої праці. Розробка вугільних багатств Донбасу в значній мірі здійснювалася з ініціативи заможних селян - підприємців. Помітно зросла роль в економіці важкої промисловості. Продуктивність праці, що зростала, у промисловому виробництві дала поштовх промисловому перевороту, що почався широким впровадженням у 40-х роках нового обладнання на цукрових заводах. Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв росту торгівлі. Велику роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на Україні Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями.
45.Охарак основ напрями діяльн таєм товариств на Надніпрянській УКр в пер чверті 19ст.Проан особл руху декабр в Укр
Декабристи. 1) «Південне товариство» (1821-1825 р.) на чолі з полковником Павлом Пестелем; виникнуло на Киевщине на базі Тульчинской управи «Спілки благоденства»; нараховувало 101 члена складалося з 3-х управ - Тульчинской, Васильковской, Каменскої; мало вплив на значну частину_ військ, розташованих на Україні, підтримувало контакти з «Північним товариством»; цілі товариства викладені в «Русской правді» П. Пестеля; 2) «Товариство сполучених слов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося на Еиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік.; цілі викладені в двох документах - «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створити демократическою федерацію держав від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу «Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено царатом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство» (1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що був членом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи « складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з «Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристської організації. У цілому. «Товариство» знаходилося в процесі формування і не виробило чіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени нроходили по слідству разом із декабристами. У результаті: повстання декабристів і їхніх послідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвели до створення революційно-демократичного і ліберально-буржуазного плинів у суспільному прямуванні Російської імперії і на У. Причини поразки декабристів. Нестиглість передумов буржуазної революції; вузькість соціальної бази, нерішучість дворян, що очолили повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань, Що давало царату можливість для маневру і перекидання резервів з інших регіонів. Значення по встання і прямування декабристів. Перше в історії нашої країни не стихійне, а організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на У; дало поштовх росту революційного прямування в наступні роки; досвід їхньої діяльності учив революціонерів не повторювати помилок у майбутньому позитивний досвід давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого урахування і розвитки цього досвіду; завдало сильний удар по самодержавству, що наблизив реформи середини 60-х років XIX в., м. до. царат постійно «пам'ятав» 14 грудня 1825 р. Появле ние масонства на У. Після війни 1812 р. і закордонних походів 1813-1814 р. на У виникає ряд масонських організацій. У 1818-1825 р. ложа «Любов до Істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був И. Котляревский, а керівником князь Н. Репнін. Масонську ложу «Малороссийское таємне товариство» у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, що защится ідею об'єднання У с Польщею. Масонські принципи всечеловеческого братерства проповідувала «Поповская академія» А. Палицына в Харкові.
46.Дайте оцінку діяльн Кирил-Мефод товар та його програм документів
Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847): У січні 1846 р. у Києві виникає таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (КМО). Ор ганізатори КМО: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Бєлозерськ. Тісний зв'язок із КМО підтримував Т. Г. Шевченко. Усього КМО нараховувало 12 чоловік. Програмні цілі КМО: члени братерства були типовими украинофилами. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенс1ва, уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності. . У їхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювали революційні •-твори Т. Г. Шевченко й ін. авторів; складали і поширювали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси і поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з ' царатом; установили контакти з петрашевцами в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу. Значення КМО і його роль у націона льно-визвольному пря муванні У: а) створення КМО було першою спробою укр.ой інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивно спрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі укр. ой інтелігенції з російським царатом.
47.Охарак особлив розгортання селян рухів на Надніпрян в пер пол.19ст
Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм. Селянські виступи мали здебільшого стихійний і локальний характер. Селяни, продовжуючи вірити в «доброго царя» зверталися до нього зі скаргами. Скарги селян на своїх панів йшли губернаторам, приставам та іншим державним службовцям. Іншими формами протесту були: відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.
Ще одним осередком опору були військові поселення, що почали створюватись царським урядом з 1816 р. на землях, заселених державними селянами з метою економії бюджетних коштів на утримання війська. У військових поселеннях селянські сім'ї не тільки займалися землеробством, а й утримували власним коштом 1—2 солдатів. Життя військових поселенців суворо регламентувалося. Вони повинні були вставати, відпочивати, працювати тільки за командою капралів. Усі чоловіки мали займатися муштрою. Такі поселення створювалися на Харківщині, Катеринославщині, Херсонщині, Київщині і Поділлі.
1817 р. при спробі перевести їх в розряд військовопоселенців підняли повстання Бузькі козаки на Херсонщині. Ще більше повстання спалахнуло у військовому поселенні в Чугуєві (1819). Уряд послав туди два полки з артилерією. Повсталі трималися два місяці, після чого настала розправа. Не менше 80 осіб було забито на смерть шпіцрутенами.
До відкритих збройних виступів удавалися і селяни. Таких виступів відбулося кілька сотень.
Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу. Його загоном було здійснено понад сто нападів на поміщицькі маєтки та на місцевих багатіїв. Але 1835 р. Кармалюк потрапив у засідку, і його було вбито.с6рнотві
48.Опишіть становище західноукр зем. під владою Австрії(кін18-пер пол. 19)
З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжя проводилося упорядкування «інвентарів» - опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо і топорно, іноді призводили до погіршення положення селянства, через той, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цієї міри пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останнє ринулося заручатися підтримкою укр. селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права ,відміняв панщину, але установив величезний викуп за землю, через що у Феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовищ, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати або вносить велику плату ; самий же викуп продовжувався до початку XX сторіччя. Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки: а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій саме висловилися як нація зі своїми інтересами і були подані в парламенті; призначено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення; б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні выкупные платежі і панування феодального землеволодіння, ; розчленовування західно-укр. земель по новій австрійській конституції: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі; Буковину віддали румунським поміщикам. Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двохступінчатих виборів було избрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичини. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2) антифеодальные вимоги: ліквідація крепостного-права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування выкупных платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними залежами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями было собрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняло (скасування кріпосного права, зниження на 1/3 выкупных платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Иосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «поверх», що носили половинчатий характер
49 харак здобутків націон відродження 20-30-х рр в Галичині.«Руської трійці»
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії.В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-като-лицьке духовенство. Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Навчання у школах велося польською мовою. Це викликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мрвою.Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви. З ініціативи І.Могильницького було створене товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816 p.). Воно мало на меті розповсюдження книжок, що слугували б душпастирям для "навчання вірних", а парафіянам — для "духовної поживи". Діячі товариства виявили чітке розуміння мовного питання — важливого елемента питання національного. Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І.Франко, назвавши його "зірницею відродження в Галичині".Наприкінці 20-х років XIX ст. центр національного відродження галицьких українців перемістився з Перемишля до Львова. В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця".Свою діяльність члени «Руської трійці» розглядали як складову частину того процесу, що відбувався в царині літератури і науки у Наддніпрянській Україні. Вони щиро вітали видання досліджень з історії України і збірок народних пісень, українських альманахів у Харкові, Києві й Петербурзі, творів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка. Дружні зв’язки підтримували трійчани з відомими вченими М.Максимовичем, І.Срезневським, О.Бодянським.Наслідуючи приклад українських патріотів з Наддніпрянщини та ідеологів слов’янського відродження, вони прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудження національної свідомості галицьких русинів. У цьому, вони вважали, буде їхній внесок у справу українського національного відродження і входження українців у коло вільних культурних націй Європи, насамперед слов’янських. Важливим кроком на цьому шляху повинно було стати видання альманаху «Русалка Дністровая». Він повинен був, як казав М.Шашкевич, допомогти «воскресити в новій силі руську славу, руську власть!» Збірка перебувала під забороною до 1848 р. Ідеї заборонених цензурою альманахів «Зоря» та «Русалка Дністровая» доніс до читачів у публікованому протягом 1845–1847 рр. у Відні альманасі «Вінок русинам на обжинки» Я.Головацький..Праця членів гуртка мала різнобічний характер. Вони переймалися мовознавчими, етнографічними, народознавчими, літературознавчими дослідженнями, перекладацькою, публіцистичною, художньою творчістю, журналістикою, педагогікою тощо. Її багатогранний характер відчутно впливав на національну свідомість галичан.
50.Змісце, роль і здобутки укр. політ руху під час револ 1848-1849рр в Австрії
Західна Україна у результаті трьох поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX в. на захоплених землях починає рости укр Національно-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування: 1) ріст феодального утиску в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2) зростання національного утиску. У березні 1845 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині, що дало поштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях. Основні події і результати нац-освободит. прямування 1848-1849 р. у західної У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію. Під тиском демонстрантів були звільнені всі політичні заключенные з тетерею Львова, почате формування національної гвардії. Петиція стала програмою нової польської шліхетсько-буржуазної організації - «Центральної Ради Народовой». 2) Квітень 1848 р. - почалися шумування селян що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр.ая ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичну організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпіскопом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр.ой автономії Галичини, формування рядів національної укр.ой гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр.ом мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у Школах і гімназіях на укр.ом мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові с. вимогою введення укр.ой автономії в Східної Галичині і проти спроб Австрії роззброїти ряди укр.ой національної гвардії У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу,
51.Розкрийте зміст і знач селян реформи 1861р та особ її впров в Укр
Причини скасування кріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досяг вищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, у принизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажання скасування кріпосного права було в селянства і буржуазії, що зароджується, (якої був необхідний ринок вільної робочої сили), ліберальної і революційно-демократичної интеллигенции 3) необхідність зміцнення оборони країни після поразки в Кримської воїні, що було неосуществимо без капіталістичного перетворення країни; 4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної; 5) повернути колишню могутність після поразки в Кримської війни і на рівних конкурувати з Англією, Францією й ін. країнами Росія могла, лише вступивши вслід, за ними на капіталістичний шлях розвитку. У результаті; у 1859-1861 р. у Росії укладається революційна ситуація, і в умовах, коли була ясна безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобігання можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права. Принципи скасування кріпосного права. Позитивні: а) селяни одержували особисту свободу і цивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це було колись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею. Негативні: а) поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 років селянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861 р.; г) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком; д) для дозволу споровши був створений інститут світових посередників, що призначалися винятково з дворян і тому не могли бути «безсторонніми примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків. Здійснення реформи в поміщицьких селян: 1) помещик давав селянину землю в такій малій кількості, щоб економічно змусити селянина звернутися по допомогу і потрапити в нову економічну залежність від поміщика; 2) система відрізків, коли для кожного регіону установлювалася вища і нижча норма наділу; 3) вага відрізків полягала не тільки в розмірах, але й у методах здійснення. Значення ре форми 61 року: 1) реформи поклали початок капіталістичному розвитку Росії й України, перетворивши феодально-кріпосницьку монархію в монархію - буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкому капіталістичному розвитку країни; 3) Відбулася деяка демократизація товариства, якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4) проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країні залишилися многие феодальні пережитки.
52.Вкаж і охарак реформи 60-70 рр 19ст та особл їх впровадж в Укр
Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII —першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. З січня 1857 р. було створено Таємний комітет, пізніше перейменований на Головний комітет у селянській справі. Селянське питання мали вирішувати дворяни.
19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.
У ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення:
1) общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю);2) подвірне землекористування (Лівобережна Україна).
Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння.
Селяни отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики).Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.
Наслідки реформи:
1) відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;2) товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;3) чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;4) застосовують різні методи використання землі (оренду, ведення власного господарства);5) підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.
У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого самоврядування.Органи самоврядування у земських управах — губернські земські збори. Виконавчі органи — губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом на три роки.Земства займалися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.
У 1864 р. була здійснена судова реформа.Ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення. На Україні було створено три судові палати. Вироки, винесені без участі присяжних, могли бути оскаржені в судових палатах. Був створений інститут мирових суддів, які розв'язували дрібні справи..
У 1864 р. почали реформу освіти. За "Положенням про початкові народні училища" запровадили єдину систему початкової освіти. У галузі середньої освіти створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії. Плата за навчання була дуже високою. Право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.
У 1865 р. здійснена реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури.
У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.
Відбулася і військова реформа (1864-1883 pp.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Вводилась загальна військова повинність. Духовенство звільнялось від служби. Відкрито військові училища і гімназії, юнкерські училища. Відбулось переозброєння армії.
Фінансова реформа (1860-1864 pp.). Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.
Реформи 60-70-х років були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося у промисловість. Був відкритий шлях до становлення індустріального суспільства.
53.Визначте напрямки соц.-екон розвитку Надніпрян в друг пол. 19ст
Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці XIX ст. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливо. Тому у другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії в цілому, розгорталося будівництво залізницьРозвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало сильний поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. В період між 1870 і 1900 р. Донецький і Криворізький басейни стали найбільш розвинутими регіонами Російської імперії. Водночас з піднесенням важкої індустрії швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.Значну роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони загальноросійського значення.Промисловий переворот в Україні супроводжувався формуванням нових соціальних верств: буржуазії і пролетаріату. Зростали міста, особливо старі промислові центри - Київ, Одеса, Харків. З'явилося багато нових міст. Однак формування нових верств майже не торкнулося української нації. Серед підприємців і робітників українців було небагато. Вони залишалися переважно селянською нацією. Міське ж населення переважно було російськомовним і зрусифікованим.Становище робітників було надзвичайно важким. Робочі зміни тривали часто 14—15 годин. Значна частина зароблених грошей витрачалася на продукти харчування та виплату штрафів за найдрібніші порушення. Відсутньою була охорона праці, що спричиняло масовий травматизм.Капіталізм поширювався не тільки в промисловості, айв сільському господарстві. В цей період сталися істотні зміни в землеволодінні і землекористуванні. Але продовжували зберігатися феодальні пережитки: поміщицьке землеволодіння, общинне землекористування, яке заважало селянам вільно розпоряджатися наділом, відробіткова система за користування поміщицькою землею. Під впливом капіталістичного виробництва в сільському господарстві зростає застосування машин, удосконалюється агротехніка, особливо в поміщицьких маєтках та господарствах заможних селян. Це сприяло значному розширенню посівних площ, завдяки чому зросло виробництво сільськогосподарської продукції, значна частина якої йшла тепер не тільки на внутрішній ринок.Водночас посилювались господарські позиції тих винахідливих селян та інших категорій землевласників, які господарювали за ринковими законами, використовуючи найману працю.Однак основна маса селянства страждала від малоземелля і бідності. Це зубожіння спричинило міграцію значної частини укр селяни у різні райони Рос імперії в пошуках кращих умов господарюв
54.Проан осн етапи та напрямки діяльн громадівського руху друг пол. 19ст
У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства— П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров.
У цей час у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Однак найбільшим досягненням петербурзької «Громади» став щомісячний публіцистичний та літературно-художній часопис «Основа» (1861—1862), який відіграв роль головного загальноукраїнського друкованого органу, пробуджував українську національну свідомість. Громади займалися переважно культурно-освітніми заходами. Вони опікувалися організацією українських шкіл, виданням книжок українською мовою, влаштуванням театральних вистав, концертів тощо.Наприкінці 6О-х років студенти Київського університету утворили таємний гурток «Хлопоманів». Його учасники вирішили зближуватись із селянством, щоб відстоювати його соціальні інтереси і виховувати в ньому свідомі патріотичні почуття належності до українського народу.На рубежі 1860—1861 pp. гурток хлопоманів припинив своє існування з ініціативи самих же його учасників. Вони-разом з іншими студентами Київського університету створили нове таємне товариство — «Українську громаду». Легальна агітаційно-пропагандистська робота його була зосереджена в недільних школах. Проте навіть така діяльність громад насторожувала російський царизм. Розпочалася кампанія проти українства. Репресії «увінчались» циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва від 18 липня 1863 pГоніння царського самодержавства на мову й культуру українського народу не тільки не задушили, а навпаки, пожвавили громадівський рух. Він став організованішим і цілеспрямованішим. Теоретичною основою народництва були ідеї селянського соціалізму та селянської революції Герцена і Чернишевського. Народники заперечували капіталістичний шлях розвитку для Росії, вбачаючи в селянській общині основу майбутнього соціалістичного ладу. Головною революційною силою вважали селянство.Протягом другої половини XIX ст. відбувався процес поширення соціалістичних поглядів серед робітничих мас. Займалися цим переважно загальноросійські робітничі організації, які виникали в Україні. Першою політичною організацією був «Південноросійський союз робітників», що виник в Одесі в 1875 р.Об'єднавши майже 250 робітників, «Союз» розгорнув революційну пропаганду безпосередньо на підприємствах, розповсюджував нелегальну літературу і навіть організував вивчення праць К. Маркса й Ф. Енгельса. Пропагувалася і революційно-демократична поезія Т. Шевченка, М. Некрасова.
55.З’ясуйте особл соц.-екон та політ станов Західноукр земель в . 19- 20ст
У другій половині XIX ст. адміністративний устрій західноукраїнських земель зазнав деяких змін. Австрійська імперія, переживши після поразки революції 1848 — 1849 рр. період десятирічної реакції, змушена була реформуватися. Наслідком цих реформ стало 1867 р. перетворення Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську імперію, а також введення в Галичині і Буковині обласних сеймів з обмеженими повноваженнями. Більшість місць у цих сеймах посідали місцеві поляки і румуни, але сюди обирались і українці, в тому числі й селяни. Давня вимога української громадськості — адміністративно розмежувати Східну і Західну Галичину так і не була задоволена. Закарпаття керувалося безпосередньо із столиці Угорщини і було відділене від інших західноукраїнських земель внутрішнім австро-угорським кордоном.В економічному відношенні Західна Україна залишалась внутрішніми колоніями Австро-Угорщини і була ринком збуту товарів, що вироблялися в інших областях імперії, а також доступним джерелом сировини і сільськогосподарських продуктів.Промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався набагато повільніше, ніж Наддніпрянської України. Однак і в цих землях з 1860-х рр. почалося промислове пожвавлення, а 1870—90-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості.Тут продовжували розвиватись лісопильне виробництво і солевидобуток. З'явився видобуток нафти,. Розвивалися також борошномельна і спиртова промисловість. У промисловості західноукраїнських земель домінував іноземний капітал. Зарубіжні підприємці контролювали важливі промислові галузі.Сільське господарство Західної України залишалось обмеженим залишками кріпацтва. Звільнивши селян від юридичної залежності від поміщиків, уряд зробив усе, щоб землевласники змогли безболісно пристосуватись до нових ринкових умов. Земельна реформа залишила за поміщиками панівне становище. Селянство потерпало від малоземелля й безземелля, бідності і розорення. Це спричинило велику хвилю економічної еміграції українських селян. Особливістю Західної України було те, що її населення не стало коритися несприятливим обставинам. Завдяки зусиллям місцевої інтелігенції багато селянських господарств стали на шлях кооперації. Кооперативи мали забезпечити допомогу незаможним. Створена в останні десятиліття XIX ст. густа мережа кредитних, споживчих та інших кооперативів дещо послабила негативні наслідки, перенаселення і допомогла селянам вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі.
56.Висвіт осн течії в сусп.-політ русі на західноукр землях в друг пол19ст
Відповіддю на посилення польського впливу в західноукраїнських землях стало виникнення москвофільської та народовської суспільно-політичних течій.
Москвофільська течія виникає ще 1848 р., а у 50-ті роки набуває чіткіших, окреслених форм. Соціальну базу становили частина духовенства, поміщиків, Чиновництва та інтелігенції, яка орієнтувалася на самодержавну Росію і при цьому не відмовлялася від демонстративної лояльності щодо Австро-Угорської імперії. Москвофільський рух мав клерикально-консервативний характер, його виникнення та розгортання — своєрідна реакція частини західноукраїнської громади на посилення польського впливу в краї. Ідеологічна основа цієї течії базувалася на трьох постулатах:
1)протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старослов´янської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної;2)обстоювання тези про єдиний «руський», або ж «панруський» народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів;3)захист таких формальних ознак руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.
Москвофільство набуло поширення в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Під його впливом сформувалися та діяли культурно-освітні товариства, видавалися періодичні видання (газета «Слово»).
Однак для частини молодої української інтелігенції неприйнятними були орієнтація москвофілів на реакційне царське самодержавство, використання ними фінансово-організаційної підтримки Росії, консерватизм москвофільських поглядів тощо. На цьому ґрунті формується народовська (українофільська) політична течія. Біля витоків народовства стояли В. Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), К. Климович, Ф. Заревич та ін., які на початку 60-х років заснували у Львові студентську громаду — один з перших осередків українофільства в краї. Народовська течія сформувалась на демократичних традиціях «Руської трійці» під сильним впливом творчості Т. Шевченка. Якщо серед москвофілів переважало духовенство, то серед народовців більшість становили світські особи — адвокати, вчителі, лікарі тощо.
Лідери руху виступали проти революційних форм боротьби і стояли на платформі толерантного ставлення до Австро-Угорської монархії.Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому свою активність вони виявили насамперед у культурній сфері. Безперечними здобутками народовців на культурній ниві були:
— створення мережі народовських періодичних видань;— заснування культурно-освітніх та наукових товариств («Руська бесіда» — 1861 p., «Просвіта» — 1868 p., Наукове товариство імені Шевченка — 1873 p.);—організація українського професійного театру (1864 р. У Львові при товаристві «Руська бесіда»);—видання та популяризація творів українських письменників
Завдяки своїм енергійним діям народовці відвойовували в москвофілів позицію за позицією і наприкінці 80-х років відтіснили їх на другий план. Проте саме тоді народовська течія дедалі більше втрачала свої колишні ознаки Демократизму і набувала нових — клерикалізму та консерватизму. Основна причина такої трансформації полягає в Намаганні українофілів залучити на свій бік сільське духовенство, а вже через нього розширити соціальну базу, посилити вплив на найчисленнішу верству суспільства — українське селянство.
57.культура Валуєвського циркуляру і Емського указу
Усупереч перепонам, що чинилися російським самодержавством та австро-угорським урядом, друга половина ХІХ ст. була періодом прогресу української культури. Незважаючи на тиск з боку російських чиновників, українська література не тільки вижила, а й зробила впевнений крок уперед. В ній сформувався реалістичний напрям, представниками якого були Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка та інші літератори, що талановито відображували у своїх творах, гострі соціальні і психологічні проблеми українського суспільства.
Незважаючи на заборони, саме на другу половину ХІХ ст. припав початок розквіту українського театру. 1882 р. за ініціативою Марка Кропивницького почала свою роботу перша українська професійна трупа — Товариство українських акторів
Найяскравішим представником української музики того часу став композитор Микола Лисенко. Розвиток міст сприяв архітектурній творчості. Нові риси з'явилися у мистецтві скульптури. Монументальна скульптура була представлена пам'ятниками царям і вищим чиновникам. 1853 р. в Києві було споруджено пам'ятник князю Володимиру Великому, 1888 — Богдану Хмельницькому скульптора Михайла Микашевича.
Свого розквіту досяг і живопис, у якому помітно викреслювалося повернення до українських традицій. Українські майстри приділяли більше уваги не тільки пейзажам, побутовим темам українського села, але й історичним проблемам, зокрема героїчним подіям часів Козаччини. Валуєвський циркуляр 18 липня 1863 року — таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.
Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв.
Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання iмператором Олександром II Емського указу 1876 року, згідно якого видання творiв українською мовою заборонялося практично повністю.
Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року. Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, видавати нею оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятники та художні твори, але лише за умови іх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам.
58.Проанал діяльн політ партій в Укр на поч. 20ст
У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утво рення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія України, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії України, земельну реформу. За гальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-ре волюціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Кон ституционно-демок ратичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябри сти) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Ро сійського Народу» - чорносотенна організація Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.
59.Проан станов Укр в період Першої рос революції 1905-1907рр
Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти). Повстання на броненосці «Потьомкін» - Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси - члени різноманітних партій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачу вугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня в румунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного бою повстання придушене... Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна боротьба проти царату на У досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в Харкові, Катеринославі, Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.
60.Висвіт станов укр. земель в роки Першої світової війни
Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону. Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги війська Брусилова оволоділи Перемишлем.Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 р. становище на фронтах стало змінюватись. У квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 р. змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль, Кременець—Дубно.З початку 1917 р. німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.
Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння.
61.Визнач осн напрями і дайте оцін столипінськ політ в Укр у 1907-1911
Причини рефо рми: 1) Прагнення царату відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріплення в них приватновласницьких настроїв. 2) Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі по американському шляху, того, що селянська община є гальмом на цьому шляху. 3) Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у Європейській частині країни шляхом переселення найбільше революційної і взрывоопасной частини селян у Східні райони Росії. Заходи Столы пина: 1) Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам вирішувалося виходити з общини і закріплювати землю в приватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння; 2) Створення на селі хутірського й отрубного господарства. 3) Проведення переселенської політики. Хід реформи: здійснення реформи було покладено на губернские-и волостные землевпорядні комісії. 1) На У с 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. подвір'я, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжя і Полтавську губернію общинне землеволодіння зникнуло зовсім. 2) У ході створення хутірських і отрубных господарств Столыпин хотел створити міцну мережу багатих хазяїв-куркулів, які б служили опорою самодержавства на селі. Проте, досягти поставленої цілі не вдалося. На У к початку 1916 р. було створено 440 тис. хутірських і отрубных господарств або 13% від загальної чисельності. 3) Для надання помочі селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, що скуповував поміщицькі землі і продавав селянам. 4) У ході проведення переселенської політики У. дала найбільшу кількість переселенців у Сибір. З выехавших туди в 1906-1912 р. біля 1 млн. приїхали з У. Итоги реформи: 1) Столипінська аграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861 р. таким кроком на шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. 2) Вона прискорила розвиток капіталістичних відношень на селі. 3) Проте, у цілому аграрна політика Столыпина не досягла поставлена цілей, оскільки реформа не встигнула зруйнувати економічної основи феодальних відношень - помещичье землеволодіння.
62.Вкажіть і ох арак осн події Нац-Визвольної револ в Укр у бер-лист.1917р
У Росії на початку 1917 р. дедалі сильніше розгорталася боротьба з прогнилим самодержавним ладом. Революція почалася в Петербурзі з масових мітингів і зборів робіт-ників 8 березня (23 лютого) 1917 р. на честь Міжнародного жіночого дня. У Державній думі 12 бе-резня утворився перехідний орган влади - Тимчасовий комітет. 15 березня 1917 р. Тимчасовий комітет утворив виконавчий орган влади - Тимчасовий урядПісля перемоги Лютневої революції в Україні виник ще один центр, який представляв інтереси українського народу, - Українсь-ка Центральна Рада. її було створено 20 (7) березня 1917 р. у Києві з ініціативи українських політичних партій, наукових, освітніх, коопе-ративних, студентських та інших організацій. До Української Цент-ральної Ради ввійшли керівники Товариства українських поступовців (ТУП), представники українських соціал-демократів, культурно-освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій, громад і гуртків. Про створення Ради було повідомлено Тимчасовий уряд. На з’їзді ТУП, що відбувся в березні 1917 р., главою було обрано М. ГрушевськогоЦентральна Рада наприкінці травня 1917 р. направила для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською радою повноважну делегацію на чолі з В. Винни-ченком. Однак Тимчасовий уряд заявив, що не може визнати Цент-ральну Раду виразницею волі українського народу і уряд не має повноважень розв’язувати питання про автономію України.У червні 1917 р. у Києві відбувся Всеукраїнський селянський з’їзд, який обрав Раду селянських депутатів і ухвалив, щоб вона ввійшла до Центральної Ради.Щоб закріпити за собою й надалі керівництво національним ру-хом, 23 червня 1917 р. Центральна Рада видала І Універсал. У ньому проголошувались автономія України у складі Федеративної Російсь-кої держави, право українського народу бути господарем на своїй землі. А в наступні дні було створено крайовий уряд - Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком (1880-1951). Це був перший у XX ст. український уряд.Занепокоєні станом справ в Україні, у середині липня 1917 р. до Києва прибули міністри Тимчасового уряду. Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді неукраїнського населення. Передба-чалося також обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого мали ввійти представники неукраїнських організацій. Це дало змогу прийняти II Універсал Центральної Ради до українського на-роду. У виданому 16 липня 1917 р. II Універсалі висловлювалася згода чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо питання автономії України. Тимчасовий уряд погодився визнати владу Гене-рального секретаріату, яка поширювалася на п’ять губерній України.Центральна Рада 20 (7) ли-стопада 1917 р. ухвалила III Універсал, де проголошувалося, що від-нині Україна стає Українською Народною Республікою (УНР). її те-риторією визнавалися землі, заселені здебільшого українцями. Право власності на землі поміщицькі, нетрудових господарств, удільні, монастирські, кабінетські та церковні скасовувалось. Установлювався 8-годинний робочий день; запроваджувався державний контроль над виробництвом. Висувалися вимоги до союзників і ворогів негайно розпочати мирні переговори. Передбачалося забезпечення свободи слова, друку, віровизнання, зібрань, спілок, страйків, недоторканність особи, життя. Проголошувалися право й можливість застосу-вання мов, усім народностям надавалася національно-персональна автономія. На 27 грудня 1917 р. призначалися вибори до Українсь-ких Установчих зборів.Отже, було викладено конституційні основи держави, хоча вона й залишалася у федеративному зв’язку з Росією Більшовики, здійснивши жовтневий переворот, не бажали співіснувати з непідконтрольним їм українським національним урядом. Спираючись на Ради і червоногвардійські загони в Україні, вони готувались усунути Центральну Раду від влади мирним або збройним способом..
64.З’ясуйте становищеУкр.за гетьманування П.Скоропадського
29 квітня 1918 р. У Києві відбувся Хліборобський з’їзд, організований з ініціативи Союзу земельних власників, на якому генерала П.Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об’єкти. Було створено Українську гетьманську державу.У галузі внутрішньої політики основні заходи гетьманату зводилися до такого:1. Аграрна політика гетьмана базувалася на відновленні приватної власності на землю, що передбачало повернення майна, колишнім власникам. На основі аграрного за конопроекту передбачалося наділити частину селян землею з державних фондів та тією, що її було викуплено у крупних приватних власників землі. 2. Політика у військовій галузі була спрямована на роз будову збройних сил України. Передбачалося переформувати військові частини, створені за часів УНР, довівши їх чисель ність до 300 тис., а також створити український військово-морський флот. 3. За короткий час П. Скоропадський створив умови для на ціонально-культурного відродження в Україні. Зокрема, було здійснено українізацію державного апарату, засновано український університет у Кам'янці-Подільському та Києві, Національну Академію наук,Національну бібліотеку, Національний архів, Національну гале рею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр та «Молодий театр». Було відкрито близько 150 українських гімназій, видано кілька мільйо нів українських підручників.4. Докладалися зусилля для створення банківсько-фінан сової системи.5. Було впорядковано судочинство, упорядковано заліз ничний рух.6. У галузі промисловості проводилася денаціоналізація, обмежувалась діяльність профспілок, страйки заборонялися. Ігноруючи закони, тривалість робочого дня та розміри зарпла ти визначали власники підприємств.На міжнародній арені гетьман докладав зусиль для урегу лювання прикордонної проблеми з Росією та Румунією, проте на завершення цих справ у нього не вистачило часу. Було значно розширено міжнародні зв'язки України, яка вже мала дипломатичні відносини на рівні посольств з 12 державами.Політика гетьмана не знайшла підтримки в широких верст вах суспільства, а тим більше — з боку політичних партій. 14 грудня 1918р. П.Скоропадський зрікся влади й залишив межі України, що й поклало кінець періоду гетьманату.
63.З’ясуйте суть та іст знач 4 Універсалу Укр Центр Ради
Перемога більшовицької революції в пролетарських центрах Росії активізувала пробільшовицькі та більшовицькі сили і в Україні. З метою поглинення Центральної Ради Всеукраїнським з'їздом Рад була розгорнута робота по його підготовці. На з'їзд запрошувалися представники усіх Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів губернського, міського і повітового рівня. Переваги надавались представникам Рад промислових районів і великих міст. Представництво селян обмежувалося.
Одночасно більшовики зміцнювали військові позиції. У Києві вони утворили військово-революційний комітет, який став готувати нове повстання. Між більшовицькими та українськими військовими підрозділами наростали конфлікти. 4 грудня Раднарком Росії в особі Леніна і Троцького виступив з ультиматумом до Центральної Ради. Визнаючи формально Українську Народну Республіку та національні права українського народу, Раднарком вимагав негайного скликання крайового з'їзду українських Рад і визнання радянської влади в УкраїніУ відповідь на ультиматум в Україні було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно організувати власну грошову систему. Це був крок до реальної незалежності, а значить- загроза для Росії залишитися без українського вугілля, хліба, цукру, м'яса. Все це могла дати Росії радянська влада України. З метою її поширення на Україну Раднарком Росії розпочав повномасштабну війну з Центральною Радою. 10 грудня у Харкові проголошена радянська влада. І Всеукраїнський з'їзд Рад працював 11-12 грудня, висловився за встановлення радянської влади в Україні і проголосив її Республікою Рад робітничих, солдатських,селянських депутатів.
На початку 1918 р. в Україні було дві влади, два уряди. 9 (22) січня 1918р. Мала Рада прийняла IV Універсал. Україна була оголошена повпістю незалежною державою.Одночасно були узаконені права націопальних меншостей України. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.
Захищати Київ могли лише мізерні українські сили Спроба зупинити Червону гвардію на підступах до Києва під Бахмачем і Кругами зазнала невдачі. Під Кругами в оточення потрапили 300 київських студентів та гімназистів і всі загинули.26 січня радянські війська зайняли Київ. 27 січня (9 лютого) 1918р. угоду між УНР і чотирма державами німецького блоку Брестським мир було підписало. За цим договором кордони між УНР та Австро-Угорщиною встановлювались на довоєнних австро-російських кордонах. Кордон з Польщею мав бути визначений спеціальною комісією. Україна зобов'язувалась поставити Німеччині велику кількість зерна, круп, м'яса. У відповідь їй обіцяли збройну допомогу у боротьбі з більшовиками.18 лютого 1918 р. німецькі й австрійські війська чисельністю 450 тис. чоловік рушили в Україну. За короткий період вся її територія була окупована. Захоплена також значна частина Чорноморського флоту. 1 березня німецькі війська зайняли Київ. 7 березня в місто, окуповане німцями, повернулася Центральна Рада.
65.Проан діяльн Директорії.З»ясуйте знач злуки УНР і ЗУНР.
Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як міжпартійний орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня по літика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.
У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки прийшли до згоди про об'єднання.
Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу.
1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.
Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині. Державний секретар ЗУНР Цегельський зачитав і передав Винниченку ухвалу Української Національної Ради від З січня 1919 р. Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.
66.З’ясуйте обстав виникн, становл та причини поразки ЗУНР
Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).Наміри українських політиків суперечили планам поляків, що вели підготовку до утворення "великої" польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинно'го робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.5 листопада 1918 р. на сторінках газети "Справа" з'явилася програмна декларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 p., після відречення імператора від престолу.22—26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на націонапьно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою в квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українським селянам.Надзвичайно важливим державним актом стало об'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт "Злуки"). Змінено назву ЗУНР на "Західна область Української Народної Республіки" (ЗОУНР) при повній її автономії.В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєздатної армії. До весни в Українській Галицькій Армії (УГА) перебувало 100 тис. чол., з яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.Українсько-польська війна, провал спроб здобути міжнародне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конференції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу Німеччині на сході. ЗУНР ввійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.
67.загарб Бук і Хотин Румунією та Закарпат до складу Чехословаччини.
До Першої світової війни заселені українцями Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії входили до складу Росії, а Північна Буковина - до Австро-Угорщини. У 1918 р. Румунія окупувала ці території. Відчуваючи непевність свого становища, вона прагнула якнайшвидше узаконити окупацію міжнародними договорами. У свою чергу, утворюючи «санітарний кордон» між більшовицькою Росією і Західною Європою, Антанта сприяла Румунії у цьому. 11 вересня 1919 р. представники країн Антанти підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, за яким Буковину було передано Румунії. Наступного 1920 р. у Парижі Англія, Франція, Італія і Японія так званим Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення Румунією Бессарабії. На загарбаних Румунією територіях наприкінці 20-х років мешкало 790 тис. чол. На цих землях Румунія провадила класичну колоніальну політику, спрямовану на зміцнення контролю над українськими територіями. З перших днів окупації українське населення зазнало переслідувань на мовно-культурному ґрунті. У своїй національній політиці румунські власті виходили з того, що в Північній Буковині, як і в Бессарабії, проживають «аж ніяк не українці, а лише слов'янізовані румуни». Румунську мову на окупованих землях оголосили державною.Після розпаду наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об'єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. Західноукраїнська Народна Республіка перебувала у стані війни з Польщею, а в Угорщині до влади на деякий час прийшли комуністи, які прагнули поширити свій контроль на Закарпаття. За цих умов Центральна руська рада - представницький орган частини населення краю—8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Це було вимушене рішення, певний результат пошуку «меншого лиха». Адже умови об'єднання передбачали, що Закарпаття стане автономною частиною новоствореної федеративної слов'янської республіки. Паризька мирна конференція у Сен-Жерменському договорі в вересні 1919 р. санкціонувала передачу Закарпаття Чехо-Словаччині, гарантувавши автономний статус краю. Гарантії автономії Карпатській Україні (офіційна назва - Підкарпатська Русь) передбачала й Конституція ЧСР. Керівництво ЧСР не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело тут політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Як і в інших західноукраїнських землях, на всіх рівнях адміністративного керівництва насаджувалися вихідці з метрополії.
68.З’ясуй станов Укр в період НЕПу (1921-27рр)
Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.В. Ленін запропонував нове державне об'єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Республік, союз зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього. Однак партія при цьому не міняла своєї структури і функцій, що визначило майбутній унітарний характер держави.Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього в Конституції 1924 р. з'явився розділ "Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", а Конституція - це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.У складі СРСР права радянських республік ще більше звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв'язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами, в деяких питаннях сільського господарства, в галузі освіти, охорони здоров'я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалась територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені у своїх правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що відображало її національну самобутність.
69.З’ясуй суть, хід і насл політ українізації в 20-ті-на поч30-х рр20ст
1923 р. – 12 З’їзд РКП(б), прийнята полі тика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підгото вки кадрів корінної на ції. Ця політика прово дилася по таким на прямкам: створення політичних та економі чних умов для всебіч ного культурного роз витку нац. меншин. На чолі партійного апа рату в Укр став Кагано вич. На чолі уряду став Чубар, керівник нар кому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державний та партійний апарат. У серпні 1923 року при йнята спеціальна по станова за якої всі уря довці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р. вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній пуб лікації”. З 1922 р вся партійна документація велась укр. мовою. Укр. мова почала викорис товуватись у військо вих частинах, інших вищих навчальних за кладах. Існували, на віть плани реорганізу вати армію за територі альним принципом. В 1934 р Київ став столи цею У.. Водночас в У багато робилося для національних меншин.. Під час прове дення політики Українїзації були також певні по милки та прорахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє полі тику Узації. Прово диться політика централізації та руси фікації. Після того, як У. ввійшла, вона втра тила свою незалеж ність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.
Результати українізації 20-х рр. були вагомі. Кількість українців серед службовців державного апарату в 1923 — 1927 рр. зросла. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більше половини технікумів. Більша частина кни жок, журналів і газет стала видаватися українською мовою. З ініціативи М. Скрипника, який видавлю вав усе можливе з курсу на українізацію, національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. На Кубані відкрилися українські школи, видавалися українські газети, працювало к раїнське радіомовлення.
70.Проанал, як здійснюв індустріалізація в Укр в 30-ті рр. 20ст
В кінці 20-х років Російська компартія більшовиків взяла курс на будівництво "соціалізму в одній, окремо взятій країні", стала на шлях якнайшвидшого перетворення СРСР на сучасне мілітаризоване індустріальне суспільство. Угрудні І927р.ХVз'їзд ВКП(б) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізацію народного господарства. Розпочате першу п'ятирічку "розвитку народного господарства ва СРСР" (1928-1933). Відповідно п'ятирічного плану, УСРР отримувала 20 відсотків капіталовкладень, передбачених для фінансування індустріалізації СРСР. Замість ринкових відносин створювалась командна децентралізована економіка. Торгівля була одержавлена. Українській промисловості з центру був нав'язаний надвисокий темп індустріалізації. Шалена гонка за індустріальними показниками привела до безладдя, марнотратства і частих аварій. Для досягнення значно збільшених Сталіним показників п'ятирічного плану широко застосовувались методи позаекономічного примусу, різного роду "аврали". Це призвело до справді непідробного ентузіазму широких верств робітничого класу. Водночас до тих, хто працював з меншим ентузіазмом, застосовувалися примусові заходи. Запізнення, прогули, недбале ставлення до обов'язків стали карними злочинами.У другій і третій п'ятирічках УСРР отримала непропорційно малі капіталовкладення. У Москві було вирішено зосередити зусилля на розвитку промислових центрів Уралу. У наступній п'ятирічці частка України в капіталовкладеннях ще помітніше зменшилася. Акцент робився тепер на видобуток сировини замість виробництва готової продукції. Шалені темпи будівництва нерідко супроводжувалися разючим безладдям. Українська металургія також продовжувала працювати переважно на машинобудування російських промислових центрів. Держава використовувала різні методи, щоб підняти ентузіазм робітників, заохотити їх працювати ефективніше. У роки другої п'ятирічки розгорнувся стахановський рух. Його ефективність була досить високою. Донбас за короткий час ліквідував борги перед державою. Однак рекорди стахановців стали підставою для істотного підвищення у 1936 р. норм виробітку і планових завдань. Відповідно розширювалась практика приписок та кількість "липових" стахановців.Важливим наслідком перших п'ятирічок була зростаюча урбанізація. Чисельність міських мешканців у УСРР між 1926-м і 1930 роками зросла удвічі Знизились заробітки і загалом життєвий рівень населення.У 30-х роках остаточно була втрачена економічна самостійність України. Численні союзні наркомати перетворились у своєрідні надмонополії, які безконтрольно розпоряджались засобами виробництва. Наслідки індустріалізації для України були дуже неоднозначні. З одного боку, саме тоді був закладений фундамент тієї системи в економіці, яку сьогодні змушені демонтувати з надзвичайними труднощами. З іншого - Україна за показниками індустріального розвитку на той час зайняла чільне місце в Європі, наздогнавши Францію. УСРР перетворилася з аграрної в індустріально-аграрну республіку.
71.Розкр причини, хід, насильницького впровадж колгоспного ладу в Укр
Основні причини насильницької колективізації.
По-перше, це теоретична установка більшовиків, що рано чи пізно колективне господарство має замінити дрібні селянські господарства По-друге, це проведення індустріалізації, для забезпечення якої були необхідні чималі кошти. Щоб отримати їх, закордон почали продавати хліб, який селяни дуже неохоче віддавали державі за безцінь. Сталін вважав, що колективізація допоможе встановити повний контроль над селянами і забезпечить належний рівень поставок хліба.
У кінці 20-х років була здійснена підміна кооперування колективізацією. Форсованими темпами почав створюватись колгоспний лад.Курс на "суцільну колективізацію" офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Усуспільнення власності селян здійснювалося не добровільно, а насильно, під загрозою репресій і неминучої ліквідації господарств.
Суцільна колективізація в Україні почалася в кінці 1929 р. Вона передбачала створення як колективних господарств з максимальним рівнем Усуспільнення, тобто коммун. Одночасно проводилось Розкуркулення, хоча не було навіть чітко визначено, кого вважати куркулем. До куркулів відносили не лише тих, хто використовував найману працю, а й хто просто жив більш заможно, ніж сусіди по селу. Куркулі були розділені на три категорії: 1-а - учасники антирадянських виступів; 2-а-ті, що чинили так званий "пасивний опір"; 3-я -ті, що не чинили ніякої протидії розкуркуленню.
Перша категорія підлягала найсуворішій розправі - ув'язненню або розстрілу, друга - виселенню на північ, третя - розміщенню у так званих "висілках" - спеціально створених ізольованих поселеннях на землях гіршої якості. Не гарантувалась безпека й незаможним. Тих, хто не погоджувався на колективізацію, оголошували "підкуркульниками" і також репресували. Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало велике невдоволення селян. З осені 1929-го по квітень 1930 р. в Україні прокотилася хвиля селянських виступів та збройних повстань. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу.
Колективізація призвела до деградації сільськогосподарського виробництва. Його рівень падав. Продуктивність праці "колективізованих" селян була невисокою. Матеріальна зацікавленість у кращій праці була відсутня, оскільки майже весь урожай вилучала держава.
Найстрашнішим наслідком колективізації був голод 1932-1933 рр. Кожного року на колгоспи накладався непомірний план хлібозаготівель, а його невиконання розглядалось як "саботаж". У селян вилучалися всі їстівні припаси, і вони масово гинули від голоду. Безумовно, сталінське керівництво свідомо організувало "голодний терор" для того, щоб назавжди ліквідувати в У країні будь-який опір хлібозаготівлям. Колективізація і голод 1933 р. настільки підірвали сільське господарство України, що потрібно було не одне десятиліття, щоб залікувати рани. Внаслідок цієї трагедії знищено стан найбільш здібних селян-господарів, селяни тратили почуття власника на своїй землі і знову опинились у становищі напівкріпаків, Колгоспний лад став однією з основних підвалин командної економіки і тоталітарного режиму.
72.З’ясуй причини, масшт і насл сталін репресій в Укр 2—30-х рр. 20ст
Наприкінці 20-х років сталінський тоталітарний режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. У тоталітарній системі сформувалася своєрідна підсистема каральних органів, для яких репресії стали самоціллю, оскільки давали змогу зробити кар'єру.Першим політичним процесом стала так звана «Шахтинська справа» (1928 р.). За неї були притягнуті до відповідальності інженери та техніки, яких обвинувачували у свідомому шкідництві, організації вибухів на шахтах, злочин них зв'язках з колишніми її власниками, закупівлі непотрібного імпортного обладнання, порушенні техніки безпеки, законів про працю. Насправді ніякої організації не існувало, хоча факти безгосподарності, порушення техніки безпеки, несумлінного ставлення до справи, безумовно, були. Однак вони не могли бути підставою для політичного процесу.
Через два роки після завершення «шахтинської справи» було організовано новий процес, спрямований проти шкідницької організації — буржуазно-кадетської «Промислової партії».Вона нібито намагалась повалити радянську владу й відновити капіталістичний устрій шляхом систематичного підриву економічного потенціалу СРСР.
Одним з перших в Україні був політичний процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилося 45 осіб, в основному представники української інтелігенції, їх звинувачували в підготовці терористичних актів, шкідництві, намаганні повалити радянську владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україну.
У 1931 р. була сфабрикована справа «Українського національного центру» (УНЦ), в яку було втягнуто визначних українських істориків М. Грушевського та М. Яворського.Новий виток репресій почався у 1933 р. Приховати таке мас штабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на «шкідників» — передусім фахівців сільського господарства.
Масштаби репресій значно зросли після вбивства С. Кірова — одного з керівників Компартії, що сталося 1 грудня 1934 р. Того ж дня за пропозицією Сталіна було прийнято постанову ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів», яка ліквідувала будь-які гарантії прав обвинувачених з цієї категорії справ.
Найжорстокішим щодо репресій був 1937 р. Суттєво змінила ся спрямованість репресій. у 1935-1936 pp. — проти учасників колишньої опозиції, ухилів, небільшовицьких партійУ 1937-1938 pp. до «філіалів» різних «контрреволюційних» організацій стали зараховувати переважно ортодоксальних більшовиків, у тому числі з вищого керівництва України
Усього в Україні з 1930 по 1941 рік було «розкрито» більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури.Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей.
74.Охарак станов західноукр земель в 20-30 рр 20ст
У березні 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею, за яким Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся відійшли до Польщі. 14 березня 1923 р. Рада послів країн Антанти визнала Східну Галичину частиною Польщі. У 1919 р. країни Антанти надали Польщі тільки дозвіл на тимчасову її окупацію.По відношенню до українського населення в Польщі проводилася дискримінаційна політика. Українці майже не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції. 31 липня 1924 р. польським урядом було затверджено закон, за яким запроваджувалася двомовна утраквістична школа, як основний тип. Фактично школа ставала польською. У вищих навчальних закладах Галичини для українців встановлювалися обмеження – висока плата.
Утиски українського населення в Польщі в національній сфері доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Уряд Польщі свідомо проводив економічну політику, за якою українські землі були перетворені на аграрно-сировинний придаток, ринок збуту і джерело дешевої робочої сили для індустріально розвинених польських земель.
Українське селянство страждало від безземелля і малоземелля.У результаті просто неминучим ставало посилення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, особливо в Галичині
У 1925 р. на базі УНДП було утворено міжпартійне Українське національно- демократичне об’єднання на чолі з Д. Левицьким, яке у 20-ті роки було однією з найвпливовіших політичних сил в Галичині. УНДО виступало за здобуття Україною самостійності, але без терористичних методів, за демократичний розвиток української держави. Активно діяла Українська радикальна партія, яка в Галичині налічувала 20 тисяч чоловік, переважно селян. У 1919 – 1938 рр. діяла Комуністична партія Західної України, як складова частина Комуністичної партії Польщі.У 1929 р. у Відні утворилася Організація українських націоналістів, яка об’єднала Українську військову організацію (УВО) і радикальні студентські націоналістичні групи.
У 30-ті роки вплив ОУН в Галичині різко зростає, особливо серед молоді. Оунівці розгорнули широку діяльність, особливо застосовуючи активні форми боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, також і терористичні акти – експропріації, акти саботажу, десятки замахів.. У 1934 р. оунівці вбили міністра внутрішніх справ Польщі, якого вважали головним винуватцем кривавої пацифікації 1930 р. У відповідь почалися нові репресії, арешти і гучні судові процеси над оунівцями. У 1935 – 1936 рр. відбувся Варшавський процес, який виніс смертний вирок С. Бандері, М. Лебідю, Я. Карпинцю, але амністія замінила його на довічне ув’язненняНа відміну від ОУН лідери УНДО виступали проти насильницьких, терористичних методів боротьби, намагаючись досягти порозуміння з поляками..
Інша частина західноукраїнських земель – Північна Буковина і Південна Бессарабія з 1918 р. опинилися під владою Румунії. Становище українців на цих землях було найбільш важким. Особливо у 1918 -1928 рр., коли на окупованих Румунією територіях діяв стан облоги (воєнний стан), тобто була заборонена будь-яка легальна політична діяльність. Українське населення в Румунії піддавалося жорстокому національному і соціально-економічному гнобленню.
Політика румунського уряду щодо українців була класично колоніальною. Українці визнавалися не українцями, а „слов’янізованими румунами».румунська мова була державною, використання і вживання української мови заборонялося. Економічне становище українських земель у складі Румунії було надзвичайно важким. В промисловості абсолютно переважало дрібне кустарне виробництво, найбільш розвинутими були харчова і лісова промисловості. Високим було безробіття. Рівень життя був одним з найнижчих у Європі. З 1928 р. почалися деякі послаблення. В школах впроваджувалося викладання української мови, але у 1934 р. це було скасовано. Легалізоване було політичне життя. З 1927 р. в Північній Буковині діяла Українська національна партія, ліберальна організація, яка захищала національні інтереси українців, але виключно легальними методами діяльності. Але у 1938 р. в Румунії до влади прийшли військові і легальна політична діяльність знову була заборонена.
75.Висвіт події поч. Друг Світ війни.(вересень 1939-22 червня 1941)
Напередодні Другої світової війни радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу у Східній Європі, так званий пакт Молотова-Ріббентропа (1939 p.). Після нападу Гітлера на Польщу 1 вересня 1939 р. підрозділи Червоної Армії 17 вересня окупували Галичину і Волинь. 22 жовтня на цих територіях радянське командування провело вибори до Народних Зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові проголосили встановлення радянської влади 1 звернулися до верховних рад УРСР та СРСР з проханням прийняти Волинь і Галичину до складу цих держав. 1 листопада Верховна Рада СРСР, a 15 листопада Верховна Рада УРСР задовольнили це прохання. На території Галичини утворили Львівську, Тернопільську, Станіславську та Дрогобицьку області, а на Волині - Рівненську і Волинську..
Північна Буковина та Південна Бессарабія теж за пактом Молотова-Ріббентропа увійшли до сфери впливу СРСР. 28 червня 1940 р. цю територію зайняла Червона Армія, а румунська адміністрація добровільно залишила їх. 2 серпня Верховна Рада указом оформила входження їх до СРСР і передала до складу УРСР. 7 серпня 1940 р. Верховна Рада України прийняла їх до свого складу і утворила на цих землях Чернівецьку та Аккерманську (згодом Ізмаїльську) області.
Закарпаття увійшло до складу України 26 листопада 1944 p., коли Перший З'їзд народних комітетів Закарпатської України, проведений після визволення краю від угорських окупантів, ухвалив "Маніфест про возз'єднання з УРСР". Тут утворено Закарпатську область. 29 червня 1945 р. Чехословацька Республіка та СРСР підписали угоду про визнання законності входження Закарпаття до УРСР.
Отже, у ході Другої світової війни вперше в історії всі українські землі об'єдналися в одній державі. Це об'єднання було легітимне, юридично оформлене і закріплене міждержавними угодами.
76.висвітліть станов Укр під час Друг світ війни, боротьбу радянс партизанів та ОУН-УПА проти німец окупантів
Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило близько 7 мли осіб. На всіх цих землях панувала іноземна адміністрація, яка проводила колонізаційну політику. Це викликало обурення українців, призводило до спротиву офіційним властям.
У 1925 р. було утворено Українське національне-демократичне об'єднання. У 1929 р. у Відні під керівництвом Є. Коновальця постала Організація українських націоналістів (ОУН). Нового удару по західноукраїнських землях було завдано 23 серпня 1939 р., коли В. Молотов і Й. Ріббентроп підписали радянсько-німецький пакт про ненапад.
1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу.
Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях.
Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти». Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національне налаштованої Галичини на радянську Україну. Ось чому влада з такою наполегливістю насаджувала в Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими.
22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини.
Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.
Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. По всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко переслідував усіх, хто чинив йому спротив. 20 серпня 1941 р. із значної частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло придушити опір населення. Зокрема, активну боротьбу проти окупантів розгорнули радянські партизанські формування. В окупованому Києві була створена Українська Національна Рада — політично-громадський центр під орудою ОУН. Діяли підпільні більшовицькі та націоналістичні організації, польські партизанські загони та ін. Якщо діяльність радянських партизанів концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні формування ОУН, насамперед Українська повстанська армія, діяли на теренах Західної України. У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну раду. Більшовики однак, вбачали в ОУН— УПА посібників Німеччини, своїх ворогів.
77.Розкрийте хід вигнання фашистских загарбників (1943-1944рр)
Масове звільнення України розпочалося після перемог на Курській дузі у липні-вересні 1943 р. Восени того ж року Червона армія пройшла територією Лівобережної України. 6 листопада звільнено Київ. Наприкінці грудня силами 1-го Білоруського та чотирьох Українських фронтів розпочався широкий наступ від Полісся до Чорного моря. При форсуванні Дніпра загинуло кілька сот тисяч червоноармійців.
У 1944 р. було здійснено 4 стратегічні операції проти фашистських військ: Дніпровсько-Карпатську (грудень 1943 - квітень 1944 рр.); Кримську (квітень – травень); Львівсько-Сандомирську (липень – серпень); Східно-Карпатську (вересень – жовтень). 28 жовтня 1944 р. вважається датою звільнення останнього населеного пункту від німців. Наприкінці жовтня Червона армія опанувала Закарпаття, яке до Другої світової війни належало Чехо-Словацькій Республіці. Приєднання цієї української етнічної території відбувалося за сценарієм, випробуваним у Західній Україні у вересні-жовтні 1939 р. У листопаді того самого року за сприяння радянських військових відбувся з’їзд народних комітетів, на якому було прийнято рішення про вихід зі складу ЧСР і входження до складу СРСР і УРСР. Згодом це питання буде юридично оформлено чехословацько-радянським договором 1945 р.
Людські втрати СРСР у війні за президентства М.Горбачова визначалися у 27 млн. чоловік. А за сучасними підрахунками, Радянський Союз у 1941-1945 рр. втратив 32 млн. осіб. Це були представники різних народів, проте третина з них – українці. Незважаючи на це, Сталін завжди підкреслював виключну роль лише росіян. Українцям закидали те, що вони перебували під німецькою окупацією з 1944 до 1951 рр.
Парадоксом історії України в роки Другої світової війни є те, що найбільш проукраїнською силою виявилася Москва. По-перше, Червона армія врятувала українців від колоніальних планів Гітлера, по-друге, завдяки зусиллям Сталіна Україна вийшли з війни з іншим статусом. Майже усі українські етнічні території опинилися у складі УРСР. З’явилися власні міністерства оборони і закордонних справ. Україна стала засновницею ООН. Проте Москва в першу чергу дбала про утримання свого контролю над українським населенням та територією.
78.Визначте напрям нац-визв боротьби в зах обл Укр в 40-на поч 50-х рр 20 ст
Із наближенням до території Західної України радянських військ ОУН—УПА розгорнули проти них збройну боротьбу, спираючись на німецьку підтримку, якою заручились ще у січні 1944 р. За домовленістю німці надали допомогу УПА зброєю, боєприпасами, спеціальним спорядженням. Керівництво УПА погодилося вести ар'єргардні бої з Червоною армією, щоб прикрити відступаючі частини вермахту в Карпатах. Тому взимку 1944—1945 рр. тут розгорнулися кровопролитні бої. На хвилі цього співробітництва з німецьких концтаборів були випущені С. Бандера, Я. Стецько і А. Мельник.
Починаючи з січня 1944 р., сили УПА стали чинити напади на військові підрозділи Червоної Армії. Під час одного з них 29 лютого 1944 р. був смертельно поранений командувач 1-м Українським фронтом М. Ватутін.
Боротьба між УПА і радянськими силами відзначалась надзвичайною жорстокістю з обох боків. Дотримуючись переконання «Хай би крові по коліна, якби вільна Україна», оунівці влаштували справжній терор проти осіб, які співробітничали або підозрювались у співробітництві з радянською владою. Не менш, жорстоко діяла й радянська сторона. Щоб підірвати соціальну базу УПА, загонами НКВС переодягненими в форму оунівців вівся терор, здійснювались провокації проти місцевого населення: спалювались населені пункти, використовувалась практика взяття і розстрілу заручників. На початку липня 1945 р. в Галичині діяло 156 груп НКДБ, що, видаючи себе за загони УПА, чинили терор над місцевим населенням.Фактично радянська влада в Західній Україні існувала тільки у великих містах, у селах вдень було двовладдя, а ночами — всевладдя оунівців.
79.З’ясуй особл післявоєнної відбуд в Укрв 1946-1953 рр.
В 1945 p. перед Україною постає надзвичайно складне завдання — підняти з руїн країну.
Як здійснювалась відбудова народного господарства України
• Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства було прийнято Закон про відбудову народного господарства України.
• У відповідності з цим законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950р.
• В першу чергу відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика.
• Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не сплачувалась заробітна платня.
• Для відбудови народного господарства використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.
• Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР.
• Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.
• П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано.
• На відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою.
• Легка і харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.
Відбудова народного господарства проходила в напруженій міжнародній обстановці—розпочалась «холодна війна» В цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачені угодами поставки.Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.Стан сільскього господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване засухою. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.Найлютішим голод був узимку та весною 1947 року, перетворившись на голодомор. Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей.Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.
80.З’ясуйте суть і прояви хрущовс відлиги в Укр(1953-1964рр)
За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС, а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але тривали зміни недовго. Власники підсобних господарств обкладались величезними податками, місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами колгоспів.
Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи., що мало негативний вплив не тільки на сільське господарство, але й на всю соціальну сферу СРСР. З'явилися гострі перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними продуктами. За добу М.Хрущова вперше за всю історію радянської влади країна стала ввозити зерно.У промисловості відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Україна середини 50-х — початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари, про які навіть не можна було мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини. Дещо зросли заробітна плата і добробут людей."Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному життіПолітична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Подією історичної ваги став розвиток "шестидесятництва" в Україні. Шестидесятниками називали видатних українських митців, які відкрито виступили проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Політична "відлига* сприяла появі дисидентського руху.
Партійний апарат давно очікував можливості відлучити М.Хрущова від влади. Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад.
Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.
81.Висвіт соц.-екон та сусп.-пол зміни в зах оюл Укр у 1946-1953рр.Дайте оцін політики радянізації західноукр земель
У період 1939-1941 pp. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались привести Західну Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Цей процес отримав назву — радянізація. Він включав у себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою. Першими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі рад. Здійснюється націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлюються житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, школи, інші навчальні заклади, оголошуються державною власністю залізничний транспорт та вся сфера його обслуговування, ліси, надра тощо. Великі маєтки конфісковуються, а їхні землі передаються безземельним і малоземельним селянам
Один з перших ударів нової влади було нанесено по греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення, виступала натхненником національно-визвольної боротьби, відкидала політику більшовиків.Греко-католиків звинувачували у співпраці з нацистами. Протягом короткого часу було закрито церковні освітні установи, розгромлено метрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів, монахинь. У 1946 р. у Києві відбувся закритий процес проти греко-католицької ієрархії. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний синод, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 p., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти у підпілля.
Уже в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворено раду допомоги у відбудові та відроджені цього регіону. Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір. Колективізація в краї переслідувала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити тотальний контроль над селянством; уніфікувати розвиток західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР; позбавити збройний рух опору тоталітарній системі підтримки. Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьованими під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбивства.
На кінець 50-х років промисловий рівень розвитку Західної України був таким же, як і в східних областях України.
Важливим у здійсненні радянізації було формування нової системи освіти, яка б охоплювала всіх громадян. Справжнім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація неписьменності, але поряд з цим давалися взнаки й ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витравити у нього національну самосвідомість.
Отже, суть повоєнних суспільних перетворень у західних областях України полягала в продовженні та завершенні соціалістичної перебудови «возз´єднаних» земель. Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці, суспільні структури, лідерів та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР.
82.Проан суть, хід та наслідки екон реформ 1953-1958рр в Укр
На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства залишалася. Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953—1955 рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села.
З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. Скасовано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, диференційовані по зонах країни. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників.
Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж техніки колгоспам, ремонт її, постачання нафто-продуктів, запасних частин, добрив, отрутохімікатів.
Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво З середини 50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1954—1959 рр. становили понад 7 %.Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р. законсервувало екстенсивний характер сільського господарства. Плани розширення зернового виробництва за цілинною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зернових культур. З 1955 до 1964 р. надмірно розширювались посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування конкретних грунтово-кліматичних умов
Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно за рахунок розширення посівних площ. Проводилась політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так. у 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У І956 р. встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 р. і це було заборонено..
Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. До комплексної наближалася лише механізація вирощування зернових культур. Не задовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і мінеральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Непродуктивними були спроби "перебудови природи" насадженням лісових смуг та будівництвом зрошувальних каналів.
83.Вкаж основ причини зростання кризових явищ у соц-екон і політ житті Укр в сер 60-80 рр 20ст.Аргумент свою відповідь
З усуненням в 1964 р. від влади М.Хрущова і закінчення так званого "великого десятиліття" настала майже 20-літня "ера" Л.Брежнєва. Вона почалася за знайомим сценарієм: звинувачення попередників, заяви нового керівництва про свою глибоку відданість народу і рішучість негайно виправити становище, подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення і, звісно, забезпечити динамічне просування країни шляхом комуністичного будівництва.
Хрущовські реформи було згорнуто. З вересня 1965 р. децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана — централізована. Ще раніше, у березні, прийнято рішення стосовно сільського господарства. Був затверджений новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Визначалися тверді плани її закупівлі. Вводилися надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах.У промисловості передбачалися посилення економічного стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи стимулювання, скорочення числа диктованих зверху показників.
Подальший розвиток подій, здавалося 6, підтверджував обраний новим керівництвом шлях. Результати восьмої п'ятирічки (1965—1970 рр.) були досить обнадійливими. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні щонайменшого успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Швидко зростала чисельність робітників, однак приріст промислової продукції постійно падав Безгосподарність у використанні землі призвела до того, що з 1965 по 1985 р. посівні площі в Україні зменшилися більш ніж на мільйон гектарів. Найбагатші землі нерідко передавалися під капітальне будівництво або ставали дном штучних морів. Серйозні нарікання викликав життєвий рівень народу, який до того ж підтримувався головним чином за рахунок нещадної експлуатації та розпродажу національних природних багатств, обсяг яких катастрофічне зменшувався. Це безпосередньо торкалося і України. Залишковий принцип фінансування призвів до зубожіння у сферах освіти, науки, культури, медицини. Поряд з цим, як і раніше, величезні ресурси направлялися на розвиток військово-промислового комплексу.
Незбалансованість розвитку економіки, ігнорування об'єктивних економічних законів, інтелектуальна обмеженість і фізична неспроможність Л. Брежнєва до належного керівництва країною — все це посилювало кризові явища і процеси в СРСР, загострювало загальну ситуацію в радянській імперії, котра йшла до своєї катастрофи. Зростало невдоволення не тільки серед робітників та селян, інтелігенції, а й серед певної частини партійних функціонерів різного рівня.
Виявом протесту проти збанкрутілої політики правлячої партії стало посилення правозахисного руху. його учасників влада широко застосовувала репресивні методи. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і штучне утворення так «нової історичної спільноти — радянського народу". Посилювалася русифікаторська політика. Глибока економічна криза, низький життєвий рівець народу, політико-ідеологічний пресинг у духовній сфері, наростання проблем у зовнішній політиці — такими були о характеристики СРСР кінця 70-х — початку 80-х років.
84.Розк причини та знач дисидентс руху в Укр у 60-80рр.Аргум свою від
Поверхова і непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига» принесла українській національно свідомій інтелігенції великі сподівання й гіркі розчарування. Із середини 60-х до 80-х pp., з відходом влади від політики лібералізації, у республіці посилилося відверте ігнорування правлячою компартійною верхівкою конституційних прав людини. Закономірним наслідком цих процесів стала поява руху захисту прав людини. Його представники, як і учасники вже традиційних опозиційних груп культурницького та самостійницького спрямування, також жорстоко переслідувалися владою. Ще одним новим різновидом опозиційного руху стала боротьба за свободу совісті, свободу віросповідання, що вели, як правило, представники забороненої у 1946 р. Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Таким чином, основними напрямами опозиційного руху в Україні 60-80-х pp. були:
♦самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами і організаціями;
♦національно-культурницька,представленаколишнім шістдесятництвом;
♦правозахисна, учасники якої виборювали права людини;
♦релігійнозахисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ.
Представники українського опозиційного руху у своїй боротьбі проти правлячого режиму використовували різноманітні форми і методи діяльності. Радикально налаштовані дисиденти, як правило, об'єднувалися у підпільні групи та організації. 3 метою поширення своїх ідей вони створювали нелегальні видання. На відміну від радикалів, представники національно-культурницького спрямування в основному порушували національні проблеми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях, прикриваючись при цьому інтернаціоналістськими гаслами. Арсенал засобів і методів боротьби з інакомислячими був досить різноманітним.Профілактичні заходи та арешти.Використання у боротьбі з дисидентами психіатричних лікарень.
У 60-80-ті pp. окремі групи інтелігенції виступали із заявами, протестами, спрямованими на захист прав людини та її свобод, збереження культурної спадщини минулого, надання реального суверенітету Україні. Особливу увагу питанням захисту прав людини, суверенітету України приділяла Українська Гельсінська група (УГГ), утворена у листопаді 1976 р. Незважаючи на те, що Українська Гельсінська група діяла цілком легально й у межах радянської Конституції та підписаних СРСР міжнародних угод, вона стала об'єктом переслідувань і політичних репресій. У 60-80-ті pp. опозиційний рух в Україні, незважаючи на відчутні втрати у своїх лавах, зумів зберегти загальну тенденцію, спрямовану на політичне, духовне і культурне відродження нації.
86.Охар осн нові явища в сусп.-пол і нац.-культ житті Укр в 1985-серпень1991рр, які свідч про кризу тоналіт системи
Смерть Л.Брежнєва в 1982 р. поклала край його "ері", але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю.Андропов. У 1984р. він помирає. Ю. Андропова змінив тяжко хворий К. Черненко, який у березні 1985 р. приєднався до своїх попередників.
Настав час тоді ще молодого і енергійного М. Горбачова. З його приходом до влади знову, як це вже бувало не раз, постала надія на краще. Новий керівник та його прихильники були першим поколінням радянських лідерів, які формувалися вже після смерті Сталіна. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки. Щоб досягти своєї мети, він проголошує новий стиль керівництва, створюючи враження більшої наближеності до народу, закликаючи до гласності в управлінні державою та до плюралізму думок у межах соціалістичного вибору. Щодо зовнішньої політики СРСР М. Горбачов висловився за впровадження нового політичного мислення в систему міжнародних відносин.
Що стосується ходу «перебудови» в Україні, то можна сказати, що тодішнє партійне керівництво робило максимум того, аби все залишалося по-старому.Чи не єдиною сферою, де «перебудова» принесла позитивні результати, була суспільно-політична: окремі кроки, пов'язані з демократизацією життя суспільства, певним розширенням поінформованості, гласності. Під тиском обставин керівництво республік вимушене було піти назустріч вимогам часу й суспільства. Була розроблена Державна програма розвитку української мови до 2000 р. Найбільш характерною рисою цього періоду було становлення в Україні багатопартійної системи. Постали Українська республіканська партія, Демократична партія України, партія «зелених» та ін.; всього в 1990 р. було створено 16 політичних партій. Партії демократичного, національно-державницького спрямування виступали за побудову незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Найбільш масовою демократичною організацією став Народний Рух України. Важливу роль у боротьбі за оновлення суспільного життя відігравала молодь. У 1990 р. виникають Український студентський союз, Демократичний союз студентів.
Демократично налаштовані сили в Україні дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки консервативну партноменклатуру, але й самого ініціатора «перебудови» — М. Горбачова, тепер уже як Президента СРСР. Намагаючись не допустити переростання «суверенізації» союзних республік у процес, який би привів до створення незалежних держав, М. Горбачов почав маневрувати. Він, зокрема, запропонував проект так званого нового Союзного Договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали.
Питання про долю СРСР та позиції союзних республік щодо цього значно посилило соціально-політичну напругу в суспільстві, в тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступила проти будь-яких поступок в цьому питанні союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави.
Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дій московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». 30 серпня того ж року була прийнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».
Одночасно з цим прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межами розгорнули кампанію на захист компартії, мотивуючи свою позицію тим, що, по-перше, постанова від 30 серпня стосувалася Компартії України як республіканської організації і не означала того, що її члени без судового рішення можуть бути звинувачені в причетності до серпневого заколоту. По-друге, у відповідності до Постанови Верховної Ради України від 14 травня 1993 р. громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, можуть утворювати свої партійні організації. Комуністи, до речі, оперативно цим і скористалися: вже в червні того ж року було утворено Комуністичну партію. Одначе й після цього спроби відмінити постанову від 30 серпня не припиняються.Ще одна частина членів колишньої компартії України обрали дещо інший шлях: 26 жовтня 1991 р. вони оголосили про створення Соціалістичної партії України. Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р Того ж дня Президентом України було всенародне обрано Л. Кравчука.
7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук), провели переговори і наступного дня підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалежних держав колишнього СРСР. У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення.
87.Охарак процес форм багато парт сист в Укр в кінці 80-на поч. 90
В кінці 80-х - на початку 90-х років в Україні виникла безпрецедентна за часи радянської влади політична ситуація: стали створюватися нові партії, почала формуватися багатопартійність, а Комуністична партія, яка десятиліттями правила в Союзі, втратила свою монолітність, опинилася в глибокій кризі і стала розпадатися.Появі нових партій значною мірою сприяла відміна 24 жовтня 1990 р. статті шостої Конституції У РСР. в якій були сформульовані положення про «керівну і спрямовуючу роль КПРС». Комуністична партія позбавлялася політичної монополії в суспільстві, втрачала функції управління державою.В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система.У квітні 1990 р. відбуваються з'їзди Української республіканської партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, яка оголосила про саморозпуск, та Української християнсько-демократичної партії (УХДП).У травні проходять установчі збори соціал-демократів.У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Українська народно-демократична ліга трансформується в Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка, проголошено про створення Української селянсько-демократичної партії (УСДП).Восени 1990 р. в Києві відбуваються установчі з'їзди Партії зелених України (ПЗУ) та Ліберально-демократичної партії (ЛДП). У Дніпропетровську виникла Народна партія України (НПУ).У грудні з різницею в два тижні з'являються Партія демократичного відродження України та Демократична партій України. Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політичних партій.За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили Українська республіканська партія. Демократична партія України, Партія зелених. Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та деякі інші.Установчий з'їзд УРП у квітні 1990 р. у своїй програмі проголосив, що головною метою партії с створення Української незалежної соборної держави.Українська селянсько-демократична партія в червні 1990 р. проголосила своєю мстою побудову «незалежної самостійної української народної держави», де утвердяться різні форми власності, ринкова економіка.Демократична партія відкидала будь-яку форму федеративного устрою в рамках СРСР. З'їзд висловився за вихід України зі складу СРСР.Кілька новостворених партій, серед них – Українська національна партія. Українська народно-демократична. Українська республіканська партія, – намагалися втілити в життя так званий «конгресовий шлях» до незалежності республіки.З цією метою вони провели 1 липня 1990 р. у Києві Міжпартійну асамблею. Прихильники цього шляху вважали, що коли таким чином буде зареєстровано більше 50 процентів населення УРСР, то це дасть підстави для скликання Національного Конгресу громадян України, який стане парламентом, проголосить незалежність України і позбавить цим влади Верховну Раду УРСР.Напередодні проголошення незалежності України частина комуністів обстоювала принцип «радянського федералізму», згідно з яким республіка мала б залишитися в Союзі, однак суттєво розширивши свої права.Прихильники цієї ідеї в жовтні 1991 р. створили Соціалістичну партію України (СПУ), яка висловилася за визнання суверенності України, обумовлюючи її економічною та політичною інтеграцією з країнами СНД.Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності.
88. Акт незалежності України
24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла історичний документ - Акт проголошення незалежності України, в якому, зокрема, підкреслювалося: "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України с неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. "
Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На карті світу з'явилася нова суверенна держава —Україна.
Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим явищем. Прагнення до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — це право народу самому визначати свою долю.
Акт проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Положення Акту дістали схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. ("так" Акту сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі).
Отже, Акт проголошення незалежності України — це документ великої історичної ваги, який, відновивши історичну справедливість, став закономірним наслідком процесу розвитку українського народу.
89.З’ясуй, в чому поляг проблеми соц.-екон розв Укр у 1991-2005рр та якими є шляхи їх розв’язання
Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися вкрай невдало що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття як явного, так і прихованого, через зупинку багатьох підприємств, катастрофічне падіння виробництва. Цій кризі сприяли і об'єктивні чинники, а саме: розрив старих господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв (у першу чергу нафти і газу).
Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (наприклад, введення 1996 р. нової грошової одиниці — гривні, яка замінила повністю знецінений купоно-карбованець, що діяв в Україні з 1992 р. після її виходу із карбованцевої зони). 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. Але до того, щоб вони досягли рівня 1990р., ще дуже далеко.
У другій половині 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами, які працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв.
Однак в економічній сфері завдяки пануванню бюрократії існує чимало зловживань, до яких можна віднести корупцію, недобросовісну приватизацію тощо. Не сприяє економічному розвитку і недосконале податкове законодавство, що призвело до зростання тіньового сектору економіки на всіх рівнях.
До складних економічних наслідків призводить невміле керування економічними процесами та система приписок економічних показників, що збереглася з радянських часів. Прикладом цього згубного впливу може бути продовольча криза, яка виникла у червні 2003 р. — через завищення показників збирання зернових 2002 р. та надмірний продаж українського зерна за кордон.
90.Вкаж основ напрями зовн політ Укр у 1991-2008рр
Відразу після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання Української держави. Визнання України як повноправного суб'єкта правових відносин відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 року Україна стала членом конференції з безпеки та співпраці в Європі (тепер — Організація з безпеки та співпраці в Європі), а 10 березня 1992 р. приєдналася до Північноатлантичної ради із співпраці (з 1998 р. — Рада євроатлантичного партнерства).
Подія, що знаменувала поступ України у напрямі інтеграції в Європу, сталася 26 лютого 1992 p., коли в столиці Фінляндії Президент Л. Кравчук підписав Гельсінський заключний акт.
Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою.
Відносини України і Росії після здобуття ними незалежності залишалися складними.. Дестабілізуючим фактором у відносинах між двома державами була «економічна війна» .Протистояння тривало до 31 травня 1997 року, коли в Києві було підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».
Належне місце у зовнішньополітичній діяльності України відводиться співпраці з країнами СНД. Україна є асоційованим членом Економічного Союзу СНД. У березні 1999 р. за ініціативою лівих у парламенті Верховна Рада прийняла рішення про вступ України до Міжпарламентської асамблеї СНД.
Спільність економічних та політичних інтересів пов'язує Україну з регіональним економічним об'єднанням — ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), яке після приєднання у квітні 1999 р. Узбекистану перетворилося на ГУУАМ.
Після проголошення незалежності Українська держава послідовно дотримувалася наміру добровільно стати без'ядерною Значний резонанс у світі викликало підписання 14 січня 1994 р. у Москві тристоронньої угоди між Україною, США і Росією про виведення стратегічної ядерної зброї з України.
У липні 1992 р. Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Європи . Після того як Українська держава офіційно підтвердила свій без'ядерний статус у листопаді 1995 p., вона стала 37-м повноправним членом Ради Європи.
У лютому 1994 р. Україна першою серед країн СНД підписала в Брюсселі угоду «Партнерство заради миру», що передбачає тісні контакти з НАТО, особливо у сфері реформування Збройних сил, підготовці офіцерів, проведенні спільних навчань.
Зовнішня політика «помаранчевої» України. «Помаранчева революція» не тільки створила сприятливі передумови для успішної діяльності України на міжнародній арені, а й заклала основи нової філософії зовнішньої політики держави. На заміну «багатовекторності» та невизначеності Адміністрація Президента В. Ющенка запропонувала більш чіткі зовнішньополітичні пріоритети — європейська та євроатлантична інтеграція України
Готовність нової влади вибудовувати послідовну та передбачувану зовнішню політику, сприяли виходу України зі стану зовнішньополітичної ізоляції, зростанню міжнародної активності країни (2005 р. відбулося 130 візитів на рівні Президента та міністра закордонних справ). Українська держава посилила свою участь у глобальних світових процесах, активно долучається де реформування Ради Безпеки ООН, ОБСЄ. У 2005 р. Україна першою серед країн — республік колишнього СРСР набула членства у режимі контролю за експортом товарів, які можуть використовуватися у створенні хімічної та бактеріологічної зброї (Австралійська група).
Головним стратегічним завданням у сфері зовнішньої політики нової влади визначено приєднання до Європейського Союзу. 21 лютого 2005 р. у Брюсселі відбулось підписання Плану дій Україна — ЄС, а 16 квітня урядом України було затверджено заходи щодо виконання у 2005 р.
Успішні демократичні перетворення в країні відкрили нові можливості для розвитку стратегічного партнерства України та США. Важливою подією у двосторонніх відносинах стала квітнева (2005 р.) зустріч президентів України та США і підписання спільної заяви «Порядок денний нового століття для українсько-американського стратегічного партнерства». 17 лютого 2006 р. Уряд США скасував частину торговельних санкцій щодо товарів України.
Візит американського президента Джорджа Буша 1 квітня 2008 р. до Києва напередодні Бухарестського саміту НАТО продемонстрував підтримку США євроатлантичних прагнень України, а підписана торговельна та інвестиційна угода поклала початок створенню зони вільної торгівлі між двома країнами.
Періодом глибоких та якісних перетворень позначені українсько-російські відносини. Діалог між Києвом і Москвою переведено у площину рівноправних відносин. Започатковано Комісію Ющенко — Путін, яка покликана подолати низку негативних тенденцій у торгово-економічній сфері; розв'язати «вузол багатолітніх проблем» стосовно тимчасового перебування та функціонування російського Чорноморського флоту в Україні, узгодження державного кордону в Азовському, Чорному морях та в акваторії Керченської протоки; виробити спільні підходи у рамках реформування Співдружності Незалежних Держав та створення Єдиного економічного простору (ЄЕП).