Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Наприкінці 30-х років українське питання висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці. Напередодні Другої світової війни роз´єднаність українських земель, їх перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально - політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» - козирем у великій дипломатичній грі.
Напередодні Другої світової війни чітко визначилося три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські землі, їх основна мета - втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група - Англія, Франція, Італія які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група -Німеччина, яка борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
Франція та Англія прагнули створити бар'єр проти комуністичного руху, який панував у СРСР та загрожував Європі, з цією метою вони шукали собі союзників серед тих держав, які мали свої інтереси на українських землях. Ці дві держави активно використовували «українське питання» для впливу на союзників. Італія в свою чергу починає цікавитись справами у Європі, не обминула її увагу і Україна, з якою вона прагнула в майбутньому встановити союзницькі відносини та контролювати Чорне море.
Румунія намагалась повнісю поглинути до свого складу Північну Буковину та Бессарабію, зробивши ці території сировинним придатком Румунського королівства. На їх думку ці території, як самобутні одиниці не мають право на існування, всі українські назви були замінені на румунські, За короткий час була закрита значна частина українських шкіл, все навчання проходило на румунській мові, проводилась політика «румунізації» територій. Румунське населення ставилось в привілнйованне становище, відносно інших національностей в тому числі і українського населення.
Більш ліберальну політику проводив чехословацький уряд на українських землях, які входили до складу ЧСР. За новою конституцією Закарпатській Україні гарантувалося правове становище автономного краю в Чехословаччині. Уряд проводив цілу низку реформ, які були направленні модернізацію краю. В 1938 році після Мюнхенської змови Прага надала Карпатській Україні автономію і ЧСР проголошувалася федедерацією трьох націй.
Основна частина західноукраїнських земель входила до складу Польщі і складали 25% територій і 28% населення країни. Українська проблема посідала значне місце в зовнішній політиці Польської держави в кінці 20-тих на початку 30-тих рр. ХХ століття. За владу в державі боролося два угруповання, це бели індики та підсулдники, які по своєму вбачали вирішення проблеми приєднаних територій. Ендики виступали за повну інкорпорацію українських земель до складу Польщі, а підсулдники навпаки висували гасло федерації Польщі та України. Польські круги виношували плани розчленування СРСР з метою відірвати від нього Наддніпрянської України де була б створенна нова держава Велика Україна, яка повинна укласти з Польщею особисту унію та війти до складу нової федерації. Натомість уряд проводив жорстку політику ополячення українських земель, звеликою жорстокістю подавляв виступи незадоволеного населення, про це нам говорить політика «пацифікації», яку проводив Ю. Пілсудський після погромів які влаштувала українські терористи. Не допомагала і проголошенна польським урядом політика «нормалізації».
Також прагнала загарбати частину українських земель Угорщина, які вона вважала своїми споконвічними територіями, які раніше входили до складу Австро-Угорської імперії. Угорщина всіма методами прагнула досягти своїх цілей. Після Мюнхенської змови , Угорщина була незадоволена результатом і почала вимагати проведенню арбітражу. Який відбувся у Відні, де було передано частину карпатських земель Угорщині. В подальшому отримавши згоду від Німеччини, угорці за короткий час окупували всю територію Карпатської України.
Значний інтерес до України мала нацистська Німеччина і активно намагалась зламати Версальську систему, яка була встановленна після Першої Світової війни. Вона все більше і частіше починає вимагати для себе «життєвого прстору» Україна займала центральне місце у планах Гітлера щодо німецької експансії на Схід. У 1935 р. Гітлер на з'їзді нацистів у Нюрнберзі заявив, що якщо їм вдасться завоювати Україну, то кожна німецька господиня відчула б, що її життя стало легшим. Німеччина планувала похід проти СРСР і активно намагалась залучити до нього і Польщу. Але на весні 1939 року їх стосунки погіршуються і Берлін готує план нападу на Польщу. Щоб уникнути війни на два фронти, Адольф Гітлер вірішив піти на зближення з СРСР, який б не дозволив Німеччині окупувати Західну Україну, яка представляла для нього великий інтерес. В результаті довгих переговорів між двома державами 23 серпня 1939 року було підписано пакт про ненапад на 10 років ( пакт Молотова-Рібентропа). А також до нього було підписано Таємний протокол , який розмежовував сфери впливу в Європі. Що стосується Радянського Союзу, то радянське керівництво ставило собі за мету втримати під своєю владою Радянську Україну та приєднати нові українські території .
«Українське питання» напередодні Другої світової війни посідало одне з центральних місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були зацікавлені три групи країн : ті, які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській карті». На жаль, український народ не міг самостійно розв´язати свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.