Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
15. «Україна в огні» О.Довженка (моральна парадигма).
В.Т.Поліщук назвав «Україну в огні» кіноповістю – трагедією, яка вже своїм трагедійним звучанням не відповідала тогочасній офіційній думці щодо реалій війни. Варто лише звернути увагу на той факт, що переважна частина сюжету кіноповісті побудована на описі життя людей в окупації, боротьба ж народних месників практично не відтворена. Автор показав, як воєнне лихоліття не тільки згуртувало багатонаціональне суспільство, а й як воно викрило вади цього сусп-ва. Митець прагнув осмислити воєнну дійсність із загальнолюдських позицій. Наскрізною у кіноповісті постає проблема безпам'ятства та відсутності національної гордості за свій народ, свою історію. Саме у віддаленні від своїх коренів Довженко вбачає причину відступництва, зради своїй Батьківщині, адже за комуністичного ладу поняття «Україна» було замінено на тези про «класову боротьбу» та «єдність братніх народів», українці забули про свою історію, про досвід предків. Не дарма одну з ключових думок автор вкладає в уста німецького полковника Ернста фон Краузе, який говорить про надзвичайну життєздатність та зневагу до смерті в українців, але причину їхньої слабкості вбачає в тому, що вони не відчувають себе єдиною нацією, у них немає вічних істин. Довженко підкреслює вину суспільства за відсутність патріотизму в молодого покоління через показ ситуацій, коли члени однієї родини в складні історичні моменти опиняються на різних позиціях. Проблема людської моралі яскраво висвітлюється в образах Олесі Запорожець та Христі Хуторної. З точки зору моралі Олеся зробила нечуваний вчинок – провела ніч з незнайомим солдатом. Але з погляду екстремальної ситуації, у якій опинилася дівчина, її вчинок можна виправдати, бо вона розуміла, що прийдуть німці і візьмуть її силою. Жорстока сила обставин виявилася сильнішою за усі бажання й можливості. Свій погляд на проблеми моралі воєнного часу автор вкладає у вуста Лавріна Запорожця, який закликає якщо й судити людей, то за законами народного лиха. Трагічним постає образ Христі, яка вийшла заміж за італійського офіцера, була осуджена партизанами за свою щирість та відвертість. В епізоді суду поступово Христя перетворюється в обвинувача, засуджуючи свого суддю силою народної правди. Образи Олесі та Христі можна розцінювати як складники образу України : її поетичної душі та трагічної долі.
31. Провідні мотиви лірики В.Симоненка.
Поезія В.Симоненка відзначається новаторством, яке виявляється не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, а в самому змісті творів, у широкому інтересі до простої людини як особистості, у проникненні в її багатий внутрішній світ, у розумінні її людської гідності, самоповаги. Поет писав свої вірші наперекір владі та репресіям, піддавався несправедливій критиці. В поезіях не знайдемо вишуканих тропів, лексика пряма, чільне місце посідають інтимізуючі звертання, риторичні запитання, задушевні розмови з читачем. Можна виділити такі провідні мотиви : тема України, гуманістична тема, ідея цінностей людини, інтимна лірика.
Тема України – центральна. Для поета рідний край – святиня, часто асоціюється з образом матері. «Лебеді материнства» - написаний у формі колискової пісні, бо така форма допомагає розкрити задушевні, найсокровенніші роздуми, поет дає поради дитині у майбутньому. Стверджується, що найбільшими цінностями у житті людини є мати та Вітчизна, яких не можна вибрати. У поезії багато фольклорних образів. Тополя та верба – символи Батьківщини, які навіть на чужині мають бути присутніми на цвинтарі. Лебідь – символ чистоти, відданості. «Україні» - у будь-якій життєвій ситуації герой несе у своєму серці образ України, любов до Батьківщини допомагає пережити усі негаразди. «Задивляюсь у твої зіниці» - кожна особистість має право на самовиявлення, українці мають таке ж право, як і кожна нація. «Україно, п'ю твої зіниці» - поет живе і творить заради України, без якої життя втрачає сенс. Збірка і цикл «Тиша і грім» - тиша символізує спокій, грім – творча наснага, активність, відродження, пошук. Захоплення весняним громом, який суголосний настрою ліричного героя. Превалює чорно-біла кольорова гама , контрасти (сміх/журба).
Гуманістична тема. Підкреслюється важливість ствердження гуманістичних ідеалів, публіцистична форма оповіді. «Ти знаєш, що ти людина» - автор звертається до читача, прагне переконати кожного у його неповторності, необхідності розвивати особистісне начало, формувати почуття людської гідності. 1-а строфа у формі запитання, остання (ті ж слова)- ствердження. Поетична новела «Кривда» - поет передав особистісні ідеї через розкриття дитячої психології (автобіографічне начало : поет жив без батька). Ностальгія за батьківською увагою. Івасик ріс з матір'ю, але мріяв, що у нього був батько. Сусіда пожартував і сказав, що хлопця вдома чекає батько, переданий стан радісного очікування Івасика, але вдома мати була одна, тоді він зрозумів обман. Дитяча помста – вибив з рогатки скло у сусіда. Автор виправдовує хлопця. «Перехожий» - ніхто не помічає небуденності звичайного перехожого, звернули на нього увагу тільки коли він спіткнувся. «Я» - проблема особистісного начала, головне у світі – неповторність кожного людського «я». Ми – це мільйон неповторних «Я», а не купа стандартних «я». Людські цінності набувають філософського осмислення. «Дід умер» - автобіографічне начало. Поет не вірить у те, що з фізичною смертю людина іде в небуття, вона залишається у своїх справах, дітях, всі свої здобутки, вмираючи, людина передає живим.
Інтимна лірика. «Любов» - вічність, всеосяжність любові. «Вона прийшла» - любов як омріяний юнацький образ, приходить неочікувано й манить за собою ліричного героя. «Світ який – мереживо казкове» - захоплення навколишнім світом, жага пізнання, прагнення поспішати жити. «Буду тебе ждати там, де вишня біла» - ліричний герой очікує на свою кохану, він не впевнений, прийде вона чи ні. Потім виявляється, що героєві потрібна ця дівчина як втілення кохання, а не як конкретна особистість.
32. Провідні мотиви та поетика лірики В.Стуса.
В.Стус належав до опозиційно настроєної національно свідомої молодої інтелігенції, що одверто протиставила себе тоталітарному режимові. Активно протестував проти реставрації культу особи, затискування свободи думки. Засуджений режимом на 23 роки ув'язнення (1972-1979, з 1980 на 15 років). Збірки «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1977) вийшли за кордоном. Збірка вибраних поезій «Дорога болю» (1990) побачила світ на Україні. Вершина поетичного доробку В.Стуса – зб. «Палімпсести», видана завдяки друзям та синові поета. Лірика філософська, екзистенційна за своєю спрямованістю. Постають проблеми абсурдності буття, життя і смерті, вибору. Концепти життя і смерті існують у нерозривній єдності, межа між ними дуже хистка, перехід з одних умов у інші – неминучий. Проблеми автентичного буття гідного людини. Глибоко розкривається внутрішній світ людини, психологічний вибір – одна із особливостей лірики. Звертається увага на екзистенційні стани самотності, печалі, туги («На схід», «Душа ласкава, наче озеро», «О Боже мій», «Церква святої Ірини», «Наснилося, з розпуки наверзлося»). В поезіях часто використовуються сни, марення, візії, згадки про минуле. Герой сповнений відчуття відповідальності за обраний ним шлях, готовність піти шляхом Христа та подолати свою Голгофу. Вболівання за долю народу. Центральний мотив : любов до України, автор показує складне ставлення до неї ліричного героя (від любові до ненависті). Ненависть до України, яка змирилася зі своїм рабським становищем. «Довкола мене цвинтар душ» - тяжкий стан України, відшукування незломленої людини на Україні. З болем говорить про біди Вітчизни, екскурси в минуле. «За літописом Самовидця» - показ постійної руїни України. Зрадливість супроводжувала історію протягом століть. Постає питання : а де ж Україна? Загроза її буттю зі сторони татар, Росії. «Яка нестерпна рідна чужина» - біль і розпач героя через сплюндрованість Батьківщини. Герой готовий іти страдницьким шляхом : «Як добре те, що смерті не боюсь я», «Терпи, терпи», «Церква святої Ірини». Часто використовуються алюзії, ремінісценції, які підкреслюють підневільне становище України. Ліричний герой усвідомлює, що може повернутися до свого народу після смерті («Як добре те, що смерті не боюсь я»). Але страдницький шлях не озлобив В.Стуса. Інтимна лірика : «У цьому полі …», «Тільки тобою білий святиться світ» - кохана порівнюється з берегинею роду, превалюють білі, блакитні кольори. Експресивна градація почуттів, настроїв. Велика роль підтексту. Збірка «Палімпсести» (напис на пергаменті, який записується знову, але крізь новий текст проявляється старий) - об'єднані поезії, створені у неволі зі вкрапленням більш ранніх текстів. Один з магістральних образ – айсберг, що росте вглиб. Підкреслюється, що не можна знищити національне.
33. Художній світ Григора Тютюнника.
Шістдесятник, чию манеру відзначає психологізм, увага до народних характерів, відображення драматизму і трагізму життя. Тютюнник досліджував людину, людські характери, розкривав внутрішній світ. Майстер малої прози. Перша книжка «Зав'язь» (1966) була одним із яскравих виявів посилення ліризму в малій прозі. Тематичною основою більшості творів збірки були враження й спогади про зруйноване повоєнне село (автобіогр). Фактуру оповідань складають точні штрихи побуту, часом – малюнки з щоденного життя. Ліризм першої збірки – не лише стильова ознака, а й настроєва домінанта, що зумовлює глибинну поетичність творів, зміст яких увиразнюють малюнки природи («Холодна м'ята», «Проти місяця», «Дивак», «Зав'язь»). Простота розповіді та розмовні інтонації – важливі риси стилю Гр.Тютюнника. Лаконічні діалоги, недомовленість, за якою криється багатий підтекст. Письменник часто використовує монологічні форми оповіді, зокрема внутрішній монолог. Улюблені герої : діти, старі люди. Свій художній талант автор втілив у образах скромних трудівників, чиї думки він добре знав, бо був одним із них. Твори виникали на ґрунті народного життя, звідси письменник черпав прикметні риси своїх героїв, сюжети й багатство мови. Справи людини, її життя, її ставлення до матері, до товариша, до свого обов'язку – ось що в очах митця було визначальним для оцінки людини. Особливу роль у новелах та оповіданнях Тютюнника відіграє художня деталь, яка дозволяє одним точним влучним штрихом розкрити цілий спектр проявів людської особистості. Саме через своєрідність використання художньої деталі значною мірою розкривається спосіб художнього мислення письменника, його вміння виділити з багатьох моментів такий, що дозволить у сконцентрованій формі виразити основну ідею твору або ж провідну рису характеру персонажа. Невід'ємним елементом стилю письменника є іронія. Живописець правди – в такий спосіб можна визначити і творчі принципи письменника, і весь лад його душі, а відтак і його стиль, позначений справді яскравою індивідуальністю. Естетична цінність творів Гр.Тютюнника невіддільна від естетичної сутності таких вічних категорій духовності, як доброта, честь, громадянська гідність, милосердя, чулість.
34. Проблематика і образи новели «Смерть кавалера» Григора Тютюнника.
Новела носить автобіографічний характер (перебування Тютюнника у професійному училищі, куди він пішов, щоб вижити у важкі повоєнні часи). Показана суспільна ситуація у повоєнні роки. Головний герой новели Їгор Чорновий – простий сільський хлопець, живе разом із матір'ю, навчається у ремісничому училищі. Їгорко розповідає матері, що в училище прислали нового замполіта, Героя СРСР, відразу можна помітити захоплення хлопця цією людиною. Показаний злиденний побут селян. Їгорко постає добрим, сором'язливим хлопцем, який не посмів попросити в училищі ботинків та хорошої шапки (таким був і його батько). Антиподом головного героя постає син завферми Васюта Скорик – підлий та хвалькуватий хлопець, який у вирішальний момент видав Їгорка. В училищі діти виявили протест через погане харчування, такі дії підтримав новий замполіт Валерій Максимович, якого називали «наш кавалер», в очах дітей він був великим авторитетом. Всі боялися директора училища Сахацького, єдиний, хто міг йому протистояти – Валерій Максимович. Директор заявив, що це політична диверсія та звелів скликати партійне бюро. Після засідання до дітей звернувся замполіт практично тими словами, які нещодавно вимовляв директор. Це було моральне падіння Валерія Максимовича, він підкорився волі партії та авторитету Сахацького, не зміг відстояти своєї позиції та прав дітей. Діти дуже болісно сприйняли таку несправедливість та фактично зраду. Компроміси дорослих гостро позначаються на переживаннях дітей. Тому, коли головного героя вели на покарання, ми можемо бачити таку болісну реакцію на пропозицію допомоги від Валерія Максимовича. Показаний крах дитячих ідеалів, зневіра у справедливість.