тема її структура компоненти і елементи

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..3

1.  РОЗДІЛ 1. ПСИХІКА ЯК ОБЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ
2.   Психіка як система, її структура, компоненти і елементи………….……6
3.  Розвиток психіки…………………………………………………………….11
4.  Психіка та особливості будови мозку……………………………………..18

РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

2.1. Предмет і завдання сучасної психології…………………………………...24

2.2. Місце психології в системі наук……………………………………….….35

2.3. Галузі психології……………………………………………………………41

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…49

СПИСОК ИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..51

ВСТУП

Актуальність теми. В даний час можна констатувати, що в психології намітилася стійка потреба в психолого-історичних дослідженнях: за останні роки в цій галузі з'явився цілий ряд серйозних узагальнюючих досліджень. Подібний сплеск інтересу можна пояснити кількома причинами. З одного боку, зміна соціально-політичної ситуації не могло не відбитися на розвитку суспільних наук.  Проблемний виклад теми обумовлюється тим, що прояви психіки людини не можна розглядати лише крізь вивчення діяльності мозку. Хоча головний мозок – це орган, діяльністю якого обумовлена психіка, але зміст цієї психіки виробляється не самим мозком, його джерелом є зовнішній світ». Хоча усі форми прояви психіки досліджуються окремо, насправді вони пов'язані один з одним і вони становлять єдине ціле.

Мабуть, найбільш загадковим і надалі залишається мозок людини - маленька крихітка в порівнянні з всесвітом, яка вміщує в собі весь цей всесвіт із усіма його чудесами, законами, властивостями і силами. Ось, чому ми кажемо, що зі всіх чудес, які нам відомі це сама людина. Тому заклик "пізнай самого себе", який був звернений до людей ще древньогрецьким філософом Сократом, залишається одним з найактуальніших і для людей ХХІ століття.

Психологія — одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини — психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища.  Психічні явища - це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття, сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючи діяльність під впливом одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. 

Мета й завдання дослідження випливають із актуальності і рівня наукової розробленість проблеми.

Мета дослідження. Проаналізувати психіку людини, як предмет вивчення сучасної психології.

Об’єктом дослідження виступає наука психологія, її роль і місце в системі сучасних знань.

Предметом дослідження виступає психіка, як предмет дослідження психології, а зокрема її властивості, функції та структура.

Завдання дослідження визначаються метою дослідження та полягають у тому, щоб:

- визначити місце та зв'язок психології в системі наук;

- виокремити предмет і завдання сучасної психології;

- дослідити галузі психологічної науки;

- охарактеризувати психіку як цілісну функціональну систему;

- охарактеризувати структурні елементи психіки;

- дослідити та проаналізувати етапи становлення та розвитку психіки;

- встановити взаємозв’язок психіки людини і особливостей будови мозку;

- повноцінно дослідити та засвоїти предмет дослідження психології як науки, що вивчає психіку людини.

Методи дослідження. Методологічною сновою дослідження є діалектичний метод. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові і спеціальні методи пізнання. Зокрема серед загальнонаукових: методи аналізу та синтезу, індукції і дедукції, спостереження та порівняння. До спеціальних методів, що використовувалися у роботі, слід віднести метод  прогнозування, різні способи психологічного аналізу соціальних явищ. Дані методи дозволили найпослідовніше й повно розглянути різні аспекти, що стосуються явища психіки як предмету дослідження психології.

Практичне значення. По-перше, психологія є наукою про найскладніше, що відоме людству, — вона має справу із властивістю високоорганізованої матерії, що називається психікою; по-друге, завдання психології складніші, ніж будь-якої іншої науки, оскільки тільки в ній зливається об'єкт і суб'єкт пізнання; по-третє, психологія має унікальне практичне значення для людини. Тому при дослідженні і вивчені психічних процесів, можливо : глибше пізнати себе, а отже, і змінювати себе, навчитися управляти своїми психічними функціями, діями та всією своєю поведінкою, а також  добре розуміти інших людей і взаємодіяти з ними.

РОЗДІЛ 1. ПСИХІКА ЯК ОБЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ

1.  Психіка як система, її структура, компоненти і елементи

Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку[4,c.43].

Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно. Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану.

Загалом людська психіка - це багаторівневе й багатосистемне, але цілісне й самостійне суще утворення, яке одночасно існує в індивіді й поза ним, поєднує різне психічне минулого й теперішнього та відображає зовнішній світ, попередній розвиток людства, етносу й нації; утримує й відтворює внутрішній світ суб´єкта психіки; гармонізує та упорядковує смисли його життєдіяльності; розоб´єктивує внутрішнє психічне у зовнішнє й об´єктивує зовнішнє психічне у внутрішнє[9,c.53]. 

Крім цього, ми визнаємо можливість окремого й незалежного від людського мозку існування психічного у психіці й поза нею. Психічне - це те, що містить психоенергію будь-якої полярності і може взаємодіяти з психікою та іншим психічним.

У психічному його психоенергії закодовані в думки, почуття, вольові акти, стани, ідеї, установки та інше, які є несвідомі, підсвідомі, свідомі й надсвідомі для індивіда, а також різні за величиною енергетичного потенціалу. Водночас кожна думка, висловлювання, емоція, почуття, вчинок, дія, акт поведінки й сама поведінка та діяльність і окремого індивіда, і будь-якої соціальної спільності містить певний заряд психоенергії, який викидається (впливає) на інші суб´єкти соціального буття.

В трудовій діяльності психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції[18,c.34-36].

Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності.

Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети.

Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні.

Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

Системний підхід до аналізу психіки не вичерпується з'ясуванням особливостей її елементів, а грунтується на зв'язках та відношеннях між ними. Традиційно у межах природничої парадигми психіку як систему розглядають у її зв'язках та відношеннях із соматичними характеристиками людини (мозок, нервова система, тіло). Однак психіка взаємодіє і з духовною сферою людини.

Найпродуктивніше розглядати психіку (особистість) у змістовому, динамічному, енергетичному і структурному планах. Змістовий план зобов'язує бачити сукупність психологічних процесів, станів і властивостей психіки та особистості. Динамічний передбачає виявлення різноспрямованих тенденцій душевних сил, з'ясування взаємозв'язків свідомого, несвідомого та духовного. Енергетичний полягає у з'ясуванні розподілу та спрямуванні психічної (душевної) енергії несвідомого (болісних переживань тощо) та інтенцій свідомого (ідеалів, мрій, намірів, цілей, пристрастей) і духовної благодаті (віра, надія, любов). Структурний має на меті виявлення складових внутрішнього світу особистості, з'ясування горизонтальних (лінійних) і вертикальних (ієрархічних) взаємозалежностей, складних, суперечливих взаємозв'язків між ними[20,c.42].

Психіка складна і різноманітна  по своїх проявах.  Усі психічні явища діляться на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

Психічні процеси - динамічне віддзеркалення дійсності в різних формах психічних явищ. Психічний процес - це течія психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, що проявляються у вигляді реакції. При цьому треба мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані пильнування людини.

Психічні процеси викликаються як зовнішніми діями, так і роздратуваннями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму.

Усі психічні процеси підрозділяються на:

- пізнавальні - до них відносяться відчуття і сприйняття, представлення і пам'ять, мислення і уява;

- емоційні - активні і пасивні переживання;

- вольові - рішення, виконання, вольове посилення.

Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини[12,c.112].

У складній психічній діяльності різні процеси пов'язані і складають єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне віддзеркалення дійсності і здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають з різною швидкістю і інтенсивністю залежно від особливостей зовнішніх дій і станів особи.

Під психічним станом слід розуміти різного виду інтегроване віддзеркалення суб'єктом внутрішніх або зовнішніх стимулів без їх виразного усвідомлення.

Кожна людина щодня випробовує різні психічні стани. Вони тісно пов'язані з індивідуальними особливостями людини, визначають специфіку протікання психічних процесів, особливо у відповідальних і екстремальних ситуаціях. При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко і продуктивно, при іншому - важко і неефективно[13,c.89].

Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних чинників, ходу роботи, часу і словесних дій .До психічних станів відносяться прояву почуттів , уваги , волі, мислення.

Вищими і стійкішими регулювальниками психічної діяльності є властивості особи. Під психічними властивостями людини слід розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для цієї людини. Кожна психічна властивість формується поступово в процесі віддзеркалення і закріплюється в практиці.  Воно, отже, є результатом відбивної і практичної діяльності.

Властивості особи різноманітні, і їх треба класифікувати відповідно до угрупування психічних процесів, на основі яких вони формуються. Звідси можна виділити властивості інтелектуальної діяльності людини. Для прикладу приведемо деякі інтелектуальні властивості - спостережливість, гнучкість розуму, вольові - рішучість, наполегливість, емоційні - чуйність, ніжність, пристрасність, ефективність і тому подібне

Психічні властивості не співіснують разом, вони синтезуються і утворюють складні структурні утворення особи, до яких необхідно віднести, :

1) життєву позицію особи;

2) темперамент;

3) здібності;

4) характер як систему стосунків і способів поведінки.

Рядом авторів виділяється така група психічних явищ як психічні утворення, що включає знання, навички, уміння і переконання[23,c.56-57].

У результаті проведеного аналізу, можна виокремити наступні висновки. Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відбитку матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем. Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно. Психіка є цілісною системою, яка пов'язана із нервовою системою людини, мозковою діяльністю та тілом, а також із духовною сферою особистості. Постає вона як єдність свідомого і несвідомого. Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії. Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І.М.Сєченовим і І.П.Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології. Отже, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

1.  Розвиток психіки

Проблема розвитку психіки має три аспекти вивчення: 1) виникнення і розвиток психіки в тваринному світі; 2) виникнення і розвиток людської свідомості; 3) розвиток психіки в онтогенезі людини, тобто починаючи з народження і до кінця життя.

Вчені матеріалістичного напряму розглядають психіку як властивість високоорганізованої матерії, яка є продуктом тривалого (мільйони років) розвитку. Виникнення і розвиток психіки пов'язані з виникненням і розвитком органічної природи[22,c.78].

Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез вивчався переважно об'єктивними методами (дійсно, інтроспекція - самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливою). Погляд на філогенез, який існував у радянській психології і зараз є найбільш розробленим, вказує на те, що існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища[20,c.57].

Життя у біологічному сенсі розглядається у єдності процесів росту, розмноження, обміну речовин; живі організми на відміну від неживих здатні до активної відповіді на подразнення - тобто такої, яка здійснюється за рахунок енергії самого організму. Допсихічною (біологічною) формою реакції організму на середовище є проста подразливість - це здатність організму відповідати на життєво важливі впливи середовища. Шляхом еволюції простої подразливості виниклачутливість - психічна форма реакції на середовище, яка передбачає подразливість по відношенню до тих явищ середовища, котрі не мають життєвого значення, але орієнтують організм у середовищі, тобто виконують сигнальну функцію.

Філогенез психіки вивчають дві психологічні науки: загальна психологія та зоопсихологія. Усі психологи згодні з тим, що процес розвитку психіки тварин налічує три стадії:

• елементарної сенсорної психіки;

• перцептивної психіки;

• тваринного інтелекту.

Є одностайність і з питання основного змісту стадій. Але коли справа стосується віднесення тієї чи іншої тварини до певної стадії, можливі суперечки. Нижчим рівнем розвитку психіки в філогенезі вважається елементарна сенсорна психіка. На стадії елементарної сенсорної психіки поведінка тварин обумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу. Відображення дійсності цього світу тваринами відбувається у формі чутливості. Чутливість відрізняється від простої подразливості тим, що подразник, на який тварина реагує, може не мати безпосереднього біологічного сенсу, тоді він виконує сигнальну функцію (сигналізує про наявність біологічно значущих подразників), а, отже, орієнтує організм у середовищі. Тварини отримують від дійсності лише елементарні відчуття, що сприяє їх адаптації в постійних умовах середовища, але не дозволяє їм адаптуватися до мінливого середовища. Отож, головним психічним процесом на даній стадії євідчуття [8,c.97].

Розвиток організму, який відповідає цій стадії, головними напрямами має диференціацію органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів), розвиток органів руху та розвиток нервової системи від дифузної до гангліозної. Гідра, в якої дифузна нервова система, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані. В нервовій системі дощових хробаків вже є спеціалізація - їх нейрони об'єднані в нервові вузли - ганглії, вони вже мають окремі органи чуття. Це сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки. Активний пошук позитивних подразників є домінуючим над пристосуванням до існуючих умов.

До стадії перцептивної психіки належать хребетні тварини (за розширювальним уявленням зоопсихологів, вищі безхребетні й хребетні). На цій стадії організми здатні розрізнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі. Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

Розвиток тілесного організму, який відповідає даній стадії, полягає у розвитку дистантних органів відчуття (зору, слуху - які на відміну від дотику вимагають дистанції від предмету), кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку, тому стають більш довільними), розвиток нервової системи (передусім - центральної нервової системи, а у ній - переднього мозку, великих півкуль, насамперед їх кори)[23,c.48,64].

Ця стадія також поділяється на два рівні: 1) нижчій рівень - до нього належать вищі безхребетні (ракоподібні, павуки, комахи), яким властива складна організація рухового апарату, складна будова органів чуття (фасеткові очі комах), ускладнення нервової системи (потужній надглотковий ганглій виконує координуючі функції аналогічно мозку). Комахи здатні до оптичного сприйняття форми; 2) вищий рівень властивий всім хребетним, але у повній мірі виявляє себе у вищих хребетних, в яких відбувається взаємодія різних аналізаторних систем: зорової, слухової, нюхової, кінестетичної; вони вже можуть сприймати цілісні речі й - звісно - більш вдало пристосовуватись до середовища[20,c.59-60].

Стадія тваринного інтелекту пов'язується вже головним чином із людиноподібними приматами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення. Якщо тварини на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні моменти, сторони речей (в реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення (у наочно-дійовій формі) виступає головним психічним процесом на даній стадії.

Відмінність психіки людини від психіки тварин полягає в тому, що, по-перше, тварина може діяти лиже в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами. Людина може передбачати події, чинити відповідно пізнаної необхідності. По друге, тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці й виконувати колективні знаряддєві дії. По- третє, тварини здатні переживати емоції, але тільки людина може переживати почуття. І нарешті, це - різні умови розвитку психіки тварин і людини. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

На вищому щаблі філогенезу психіки стоїть людина. Вона звичайно розглядається окремо від попереднього матеріалу. Людська психіка детермінована вже переважно соціально: трудова діяльність із суспільною організацією є головними факторами. Внутрішня детермінація психіки людини в такому розумінні не відіграє великої ролі, людина розглядається як біосоціальна істота[20,c.78].

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в цілому. Біологічний онтогенез є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна стверджувати, що ця відмінність остаточно обумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах. Ці умови можуть виключити можливість цього саморозвитку людини (генетичні аномалії призводять до розумової нецовноцінності, відсутність соціальних контактів у сензитивний період розвитку також виявляється руйнівною), але не вносять у індивідуальний розвиток людини нічого такого, що не було присутнім у її потенції[14,c.57].

Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.

Психологічний вік виступає часовим аспектом індивідуального розвитку людини. Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки. Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку. Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

• до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);

• перед народженням та навколо нього - перінатальний період ;

• від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

• від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);

• від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);

• від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);

• від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

• від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу - одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

• від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

• від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

• від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

• від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

• від 75 до 90 - старечий вік;

• вище за 90 – довгожителі[18,c.114-116].

У результаті проведеного аналізу, можна виокремити наступні висновки. Виникнення та розвиток психіки— одне з найскладніших питань. Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відображення набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій — активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагувати на відображуване. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин. Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості. Розвиток психіки проходить у три стадії: перша –це стадія елементарної сенсорної психіки, що включає два рівні: нижчий (розвинена подразливість - здатність змінювати фізіологічний стан при зовнішньому впливі, інфузорії-туфельки) і вищий (наявність відчуттів, елементарні умовні рефлекси, черв'яки, равлики). Наступна - стадія перцептивної психіки, що включає в себе три рівні: нижчий (відображення зовнішньої реальності у формі цілісного образу предмета, риби), вищий (елементарна форма мислення, птиці) і найвищий (Леонтьєв відносив до третьої стадії - інтелектуальної, поява оріетіровочно-дослідної фази в поведінці, здатність вирішувати практичні завдання, мавпи, собаки, дельфіни). Третя - стадія свідомої психіки (у примітивного людини-пітекантропа і сучасної людини.) Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості.

1.  Психіка та особливості будови мозку

Проблема співвідношення мозку та психічних процесів завжди цікавила медицину, психологію, психіатрію. Оскільки для того щоб людину можна було лікувати, фахівці повинні були знати, як саме функціонує людський мозок взагалі, і ті психічні функції, що треба коригувати зокрема.

Представники найдавнішого напрямку - вузького локалізаціонгзму - розглядали психологічні функції як єдині психічні здібності, що не можна розділити на окремі компоненти. Відповідно, пошкодження певного «центру» на корі півкуль мозку веде до випадання певної психічної функції. Невипадково в XIX сторіччі виникла наука «френологія», «хрещений батько» якої Ф. Галль жорстко «прив'язував» всі здібності до певних ділянок кори півкуль. За цим підходом ділянки кори головного мозку, що розвинені сильніше за інші, мають тиснути на людський череп із середини. Відповідно, на людському черепі з'являються «гулі» та «холми» що дозволять визначити майбутні таланти дитини. Висновки на кшталт: «відданий охоронець», «чесний фінансист», «талановитий музика придворного оркестру» були типовими для представників цього напрямку. Сюди ж можна віднести й «Локалізаційну карту» К. Кляйста, що являла собою логічне завершення ідеї вузького локалізаціонізму про роботу кори великих півкуль як сукупності різних «центрів» психічних здібностей[14,c.83].

Другий напрямок - «антилокалізаціонізм» - розглядав мозок як єдине ціле, з яким обов'язково пов'язані всі психічні функції. Розглядались психічні здібності як такі, що є неподільними. Ураження будь якої ділянки мозку призводить до загального зниження функції (наприклад до зниження рівня інтелекту). Ступінь порушення психічної функції не залежить від місця пошкодження мозку, а визначається обсягом частини мозку, що була ушкодженою.

Клінічні спостереження за хворими, що перенесли локальні ушкодження головного мозку (в першу чергу це стосувалось десятків тисяч поранених у голову солдат та офіцерів під час Другої світової війни), немов би підтвердили правомірність обох напрямків, що розглядалися. Дійсно, ушкодження окремих ділянок мозку часто призводило до порушення різних психічних процесів. В той же час досить часто, в локальних пошкодженнях головного мозку нейропсихологи спостерігали факти компенсації мозком поранень, що були отримані.

Це протиріччя знайшло розв'язання в теорії системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, яку розробив в середині XX сторіччя російський психолог А. Р. Лурія, що виходив із концепції іншого метра психології - Л. С. Виготського. Згідно з теорією системної динамічної локалізації вищих психічних функцій ці функції потрібно розглядати як складні системні утворення, що сформувалися вже при житті людини та є опосередковані мовою. Фізіологічна основа психічної функції - складана функціональна система. Різні ланки функціональної системи в змозі заміщувати одна одну, кожна така ланка пов'язана із певною мозковою структурою, а вся функціональна система - із декількома мозковими структурами як кори, так і підкірки. Існують загальні ланки функціональних систем, що беруть участь одночасно в реалізації декількох психічних функцій. Ушкодження цих ланок призводить до появи закономірних порушень психічних функцій. Відповідно до цієї теорії безпосередньо зі структурами мозку треба співвідносити не всю психічну функцію і, навіть не окремі її ланки, а лише ті фізіологічні процеси, що відбуваються у відповідних структурах мозку. Порушення цих фізіологічних процесів призводить до появи первісних дефектів, негативна дія яких розповсюджується на цілу низку функцій, що є взаємопов'язаними[14,c.108].

Таким чином, в рамках цієї теорії була розв'язана проблема про локалізацію психічної функції як такої. Тобто, проблема як саме розглядати зв'язок психічної функції (чи психічної здібності), чи з окремою вузькоспеціалізованою ділянкою кори великих півкуль, чи із усім мозком як єдиним цілим, знайшла своє розв'язання. Теорія системної динамічної локалізації вищих психічних функцій - важливий етап у розв'язанні проблеми матеріального носія психічних процесів. Оскільки її застосування дозволить наблизитись до розв'язання проблеми створення «штучного інтелекту». В той же час, вона привернула увагу дослідників до тих проблем, що вважалися уже остаточно розв'язаними. Мова йде про функціональну спеціалізацію великих півкуль мозку, поділ їх на домінантну та субдомінантну, вплив статевого деморфізму на функціонування мозку[9,c.47].

За даними відомого радянського нейропсихолога А. Р. Лурія в людському мозку існує певна спеціалізація його частин, мова йде, принаймні, про три найважливіші блоки мозку.

Перший, «енергетичний блок тонусу» розміщений в глибині мозку, а саме - у верхніх відділах мозкового стовбуру. В цьому ж місці перебувають ті утворення так званої «сірої речовини», що складають найдавнішу основу життєдіяльності мозку. Тут відбувається регуляція процесів обміну речовин в організмі.

В іншій частині цього ж блоку, так званій «ретикулярній формації» (від латинського слова «ретикула» - мережа) виникають імпульси збудження, що спрямовуються на енергозабезпечення кори великих півкуль головного мозку. В разі переривання цього енергетичного потоку - тонус кори півкуль знижується й людина впадає в напівсонний стан, а пізніше й засинає.

Другий, основний блок, що розташований в задніх відділах великих півкуль головного мозку - відповідає за сприймання, переробку та збереження інформації, яка потрапляє у мозок із зовнішнього світу. Наприклад, на ділянці, що має назву«первісної зорової кори» зорові образи зовнішнього світу розкладаються на мільйони елементів. У вторинній зоровій корі відбувається їх об'єднання в цілісні складні структури. Людина, в якої ця зона вражена, добре бачить окремі частини, але не в змозі об'єднати їх в цілісний зоровий образ.  

Третинні області потиличних ділянок кори півкуль мають пряме відношення до найважливішої психічної діяльності -мови, поза якою взагалі неможливі ані пам'ять, ані мислення чи свідомість. Людина, у якої ці ділянки великих півкуль пошкоджені, починає жити у розтрощеному на окремі друзки світі: все, що вона знає і вміє, розпадається на окремі, так би мовити «шматки» свідомості, що ніяк не пов'язані між собою.

Третій, основний блок розташований у лобних долях головного мозку. Саме тут перебуває могутній психічний апарат, що формує та зберігає наміри, програми, регулює їх практичне виконання[23,c.119-121].

Якщо всі вивчали будову мозку, то чи можна сказати, що науковцям вже достеменно все відомо про мозок як матеріальний субстрат людської відомості? Виявляється, що впевненість людства в знанні своєї матеріальної природи дуже перебільшена. Оскільки, за останні 10-15 років нейрофізіологи зробили цілу низку відкриттів, які багато в цьому змінили установлену точку зору. Далеко не всі традиційні факти, що були загальноприйнятими, такими виявились. Наприклад, всі чули про так звані «звивини», кількість яких, як, до речі, і вага мозку, характеризують, знов таки з точки зору загальноприйнятної побутової логіки, ступінь розуму людини. Та виявилось, що середня вага мозку кроманьйонців, що проживали близько 40 000 років тому, становила близько 1880 грамів, в той час, як середня вага мозку сучасного європейця -1450 грамів. Мозок же такої непересічної особистості як французький письменник Анатоль Франс, взагалі важив лише 950 грамів. То невже ця людина гострого розуму, відома почуттям вбивчого гумору, була дурнішою за своїх волохатих предків?

Друга істина, що виявилась застарілою: традиційний поділ півкуль на домінантне та субдомінантне. Звичайно, функціональна асиметрія півкуль відома здавна: більшість людей поділяють на правшів та лівшів. Майже у кожного з нас одна рука розвинена краще за другу. Завдяки чому ми можемо нею робити більш складні рухи. Виняток становлять так званіамбідекстри - люди, в яких праві та ліві кінцівки розвинені однаково. Але, ця традиційна точка зору виявилась неточною та неповною. З'ясувалось, що у правшів, ліва півкуля керує не лише усною мовою, але й письмом, рахунком, пам'яттю на слова. Загальна закономірність зберігається: одне й те завдання обидві півкулі розв'язують з різних точок зору. При виході із ладу однієї з півкуль, порушуються й функції, за які вона відповідає.

Сучасні педагоги негативно ставляться до практики 50-х -60-х років, коли лівшів переучували, оскільки стовідсоткових правшей з цих учнів все одно не виходило, а спеціалізація півкуль слабшала. Ця проблема не є суто академічною, цікавою лише для вузьких фахівців. Зараз поширюється точка зору, що функціональна асиметрія півкуль мозку стимулює подальшу біологічну еволюцію людини, яка зовсім не закінчилась[17,c.123].

Саме спеціалізація півкуль й дозволяє людині дивитись на світ з двох точок зору, пізнаючи його не тільки суто логічно, а й інтуїтивно, охоплюючи проблему в цілому. Якщо хвороба пригнічує діяльність правої півкулі - виникає стан ейфорії, якому притаманний постійний оптимізм та нецілеспрямована активність (згадаймо знамените жіноче: «Роби хоч би що-небудь!»). Що значно гірше для такої людини, так це повна втрата мети використання творчих здібностей. В цьому разі розмова, що відбувається, йде заради розмови, без чітко вираженої мети. Зовсім інша ситуація - якщо в силу будь-яких обставин пригнічується ліва півкуля. В цьому разі, творчі здібності, які не пов'язані із вербальними (словесними) формами, залишаються на попередньому рівні. Композитор пише музику, скульптор та живописець створюють скульптури та картини, але все це відбувається на тлі дуже похмурого сприйняття, коли все, що відбувається навколо митця, він бачить в похмурих тонах.

В нормі ж, коли ж півкулі функціонують так, як повинні, їх взаємодія обумовлює плідні результати. Оскільки, права півкуля, будучи раціонально-песимістичною, пригальмовує безоглядний оптимізм лівої. Таким чином, блокується можливість авантюрних дурниць. З іншого боку, ліва півкуля, завдяки притаманному їй життєлюбству, пом'якшує сприйняття світу в чорно-білих тонах, що є характерним для правої півкулі. Особливості побудови мозку людини не прямо, а опосередковано, впливають на специфіку сприйняття світу та оцінку його[8,c.154].

У результаті проведеного аналізу, можна виокремити наступні висновки. Не можна розглядати властивості мозку як якусь першопричину властивостей психіки, тим самим у відомому сенсі протиставлячи їх один одному. Мозок і психіка, будова мозку і його психофізичні функції розвиваються в справжній єдності. Таким чином, взаємини між психікою і мозком виявляються невимірно тонше, складніше і тісніше – в сенсі їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, – чим це представляється, коли, виходячи з будови мозку, розглядають його функції взагалі і психічні зокрема лише як похідні від будови, не враховуючи залежності будови від функції і як будови, так і функції в їх єдності – від образу життя.

Справжня єдність психічного і фізичного, психіки і мозку здійснюється лише в процесі їх розвитку – через взаємозв’язок і взаємозалежність структури і функції. І тому лише в генетичному плані, лише вивчаючи і мозок і психіку не статично, а діалектично, не в млявому спокої, а в русі і розвитку, можна в їх взаємозв'язках розкрити і виявити справжню єдність психічну і фізичну. Статичне трактування взаємовідношення психіки і мозку неминуче приводить до механістичного їх розриву – до психофізичного паралелізму або епіфеноменалізму, до чисто зовнішнього співвідношення психічних функцій і мозку. Справжній монізм у вирішенні психофізичної проблеми здійснено лише на діалектичній основі.

Недостатньо прослідити основні рівні в розвитку нервової системи і співвіднести з ними ним відповідні рівні психіки, неначебто нервова система розвивалася сама по собі і кожна форма її визначала б від себе ту форму психіки, яку вона продукує. При такій постановці зв’язок між психічним і фізичним неминуче перетворюється на чисто зовнішню відповідність, в паралелізм, невідомо ким і як встановлений. Для того, щоб розкрити цей зв'язок і зрозуміти його у внутрішніх закономірностях, потрібно перейти від вивчення психофізичних кореляцій до вивчення історії закономірного розвитку організмів, який приводив до усе більш високих досконалих форм віддзеркалення, рецепції, пізнання і поведінки, руху, дії.

РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

2.1. Предмет і завдання сучасної психології

Будь-яка конкретна наука відрізняється від інших наук особливостями свого предмета. А предметом кожної науки має бути якась сутність її об´єкта. Що ж можна визначити як сутність психічного? На це запитання є дуже багато відповідей. Предмет психології трактують по-різному, залежно від того, науковці сприймають досліджувану реальність. Упродовж розвитку психології її предмет певною мірою було трансформовано, переформульовано, у зв´язку з новими поглядами на психічні явища й психіку. Тому пошуки предмета психології - це нормальні процеси життя науки[4,c.74].

Потрібно зазначити, що сучасна українська психологія в основному спирається на теоретико-методологічні засади марксистсько-ленінської філософії, яка утвердилася в радянський період. При цьому психіку розглядають як системну властивість високоорганізованої матерії (мозку), що полягає в активному відображенні суб´єктом об´єктивного світу, у побудові суб´єктом невід´ємної від нього картини цього світу і саморегуляції на цій основі своєї поведінки й діяльності.

Ми відійдемо від цієї традиції, використавши інші методологічні позиції.

Щоб окреслити предмет загальної психології, необхідно використати системні знання. До таких знань належать традиційні уявлення про предмет психології, яким вважали зокрема душу, явище, свідомість, поведінку, несвідоме, процеси переробки і результати цих процесів та особистий досвід людини.

Усі ці предметні особливості відобразилися в досягненнях традиційних і нових шкіл, наукових напрямів, теорій і концепцій.

У біхевіоризмі вивчення предмета полягає насамперед в аналізі поведінки. При цьому з предмета дослідження часом мимоволі вилучають саму психіку. Основне положення біхевіоризму: психологія має вивчати поведінку, а не свідомість, психіку, які неможливо спостерігати безпосередньо. А саму поведінку ортодоксальні біхевіористи розуміли як сукупність відносин «стимул - реакція» (S-Р). На думку біхевіористів, знаючи силу наявних подразників і з огляду на попередній досвід людини, можна досліджувати процеси навчання, утворення нових форм поведінки. При цьому свідомість не відіграє жодної ролі в навчанні, а нові форми поведінки варто розглядати як умовні рефлексии[10,c.36].

Необіхевіоризм певною мірою відмовився від класичної формули біхевіоризму (S-P), а спробував урахувати також явище свідомості як реальної детермінанти поведінки людини. При цьому стає очевидним, що в проміжку між дією стимулу і поведінкових реакцій відбувається активний процес переробки інформації, яка надходить і без урахування якої не вдається пояснити реакцію людини на наявні стимули. Так виникає одне з найважливіших понять необіхевіоризму - «привхідні, чи проміжні перемінні».

Психоаналіз, або фройдизм з´являється як загальне позначення різних шкіл, що виникли на базі психологічного вчення З. Фройда, яке є ключовою ланкою єдиної психотерапевтичної концепції. Психоаналіз - учення, яке досліджує безсвідоме в його взаємозв´язку зі свідомим у психіці людини. Згодом фройдизм сформулював свої положення у вигляді загальнопсихологічної теорії і набув значного впливу в усьому світі. Для фройдизму характерне пояснення психічних явищ через несвідоме, ядром якого є уявлення про споконвічний конфлікт між свідомим і несвідомим у психіці людини.

На думку З. Фройда, дії людини керуються глибинними спонуканнями, що вислизають від ясної свідомості. Він створив метод психоаналізу, за допомогою якого можна досліджувати глибинні спонукання людини і керувати ними. Основою психоаналітичного методу є аналіз вільних асоціацій, сновидінь, описок, застережень тощо. З погляду психоаналізу корені поведінки людини - у її дитинстві. Основна роль у процесі формування, розвитку людини належить сексуальним інстинктам і потягам.

У межах психоаналітичного напряму існують також інші погляди. А. Адлер, учень З. Фройда, вважав, що в основі поведінки кожної особистості є не сексуальні потяги, а сильне почуття неповноцінності, що виникає в дитинстві, коли дитина дуже залежить від батьків, від оточення[ 13,c.48-49].

На думку К.Г. Юнга, особистість формується не тільки під впливом конфліктів раннього дитинства, а й успадковує образи предків, які прийшли з глибин століть. Тому досліджуючи людину, необхідно враховувати також поняття «колективного несвідомого». Учений запропонував концепцію аналітичної психології, у якій визнано не тільки роль несвідомого у вигляді архетипів, а й групове несвідоме як автономне психічне явище.

У неофройдистській концепції К. Хорні поведінку визначає внутрішньо властиве кожній людині «основне занепокоєння» (чи «базальна тривога»), яка є в основі внутрішньоособистісних конфліктів.

Гештальтпсихологія висунула як центральну тезу необхідність цілісного підходу до аналізу складних психічних явищ. Помітне місце в межах гештальтпсихології посідає асоціанізм - учення, яке розглядає психічне життя людини як поєднання окремих (дискретних) явищ психіки та надає особливого значення принципу асоціації, пояснюючи психічні явища. Основну увагу приділено дослідженню вищих психічних функцій людини (сприйняття, мислення, поведінка тощо) як цілісних структур, первинних стосовно своїх компонентів.

Гуманістична психологія - напрям у закордонній психології, який визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка є не чимось заздалегідь заданим, а «відкритою можливістю» самоактуалізації, властивій тільки людині. У межах гуманістичної психології вагоме місце належить теорії особистості, яку розробив американський психолог А. Маслоу. Відповідно до цієї теорії, фундаментальними потребами людини є: фізіологічні (їжа, вода, сон тощо); потреба в безпеці, стабільності, порядку; потреба в любові, почутті належності до якоїсь спільності людей (родина, друзі тощо); потреба в повазі (самоствердженні, визнанні); потреба в самоактуалізації[12,c.64].

Суть психологічної концепції генетичної психології у тому, що розвиток інтелекту відбувається в процесі переходу від егоцентризму (центрація) через децентрацію до об´єктивної позиції шляхом екстеріо- та інтеріоризації.

Індивідуальна психологія - один з напрямів глибинної психології, яку розробив А. Адлер і в основі якої - концепція наявності в індивіда комплексу неповноцінності й прагнення його подолати як головного джерела мотивації поведінки особистості.

Концепція трансактного аналізу - сукупність наукових поглядів американського психолога Е. Берна і його послідовників про те, що долю людини істотно визначають особливості її несвідомого, котре ніби тягне її до визначених подій - успіху, неуспіху, трагедій тощо. Відповідно до поглядів Е. Берна, у несвідомому особи начебто сидить якась маленька людина і смикає за ниточки, керуючи життям великої людини за сценарієм, зафіксованим у несвідомому за допомогою життєвих ситуацій, які відбувалися в процесі активного формування несвідомого (дитячі, юнацькі роки).

Диференційна психологія - галузь психології, яка вивчає психічні відмінності і між індивідами, і між групами людей, а також причини й наслідки цих відмінностей.

Парапсихологія (від грецьк. «para» - біля, відхилення) - сукупність гіпотез, уявлень, які фіксують і намагаються пояснити: 1) форми чутливості, що забезпечують прийом інформації способами, котрі не пояснюються діяльністю відомих органів чуттів; 2) форми впливу живої істоти на фізичні явища, які відбуваються без посередництва м´язових зусиль. Нерідко в межах парапсихології досліджують гіпноз, передчуття, ясновидіння, спіритизм, телекінез, телепатію, психокінез та інші реальні й уявні явища.

Феноменалістична психологія - напрям закордонної, головним чином американської, психології (Р. Берні, К. Роджерс, А. Комбас), яка оголосила себе «третьою силою» і, на противагу біхевіоризму та фройдизму, спрямувала головну увагу на цілісне людське «Я», його особистісне самовизначення, емоції, взаємини, цінності, переконання. Феноменалістична психологія розглядає поведінку особистості як результат сприйняття нею ситуації[14,c.48].

Акмеологія - наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вона вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості та особливо в разі досягнення нею найвищого рівня розвитку - аkте. Її зміст може бути подано через сукупність наукових і прикладних компонентів, які базуються й розвиваються на стику природничих, суспільних і технічних наук. Такий підхід дає змогу вивчати феноменологію індивідуальних і групових соціальних суб´єктів, закономірності, механізми, умови та чинники їхнього продуктивного розвитку і реалізації в життєдіяльності.

Сьогодні наявне прагнення спиратися на конструктивні досягнення не тільки різних напрямів, шкіл і течій психології, а й багатьох інших досягнень наукознавства.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки предмет психології визначають по-різному. Розглянемо деякі сучасні погляди на його розуміння.

По-перше, предмет психології визначають як індивідуальний світ «Я» людини, оскільки «світ» - це вже не проста сукупність психічних явищ, а щось цілісне, що постає як самостійне утворення. Власне в цьому визначенні підкреслено єдність усіх психічних явищ, об´єднаних у єдність «Я» людини.

По-друге, вважають, що предметом психології є людина як суб´єкт психіки. У цьому визначенні поняття суб´єкта означає визначальну роль активності людини в самостворенні, самовизначенні в психічному розвиткові. Тут біологічне та соціальне є не причинами, які формують людину, а тільки умовами її самостворення.

По-третє, часто предметом психології вважають психічну реальність як таку. Що це таке? Психолог Г.І. Челпанов відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних вбачав у тому, що:

1.  психічні явища не можна сприйняти через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можна безпосередньо пізнавати тільки шляхом внутрішнього досвіду;
2.  психічні явища може безпосередньо споглядати тільки та особа, яка їх переживає, а фізичні явища може сприймати чимало споглядачів;
3.  психічним явищам не можна надати просторову протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних). Але, згідно з сучасними поглядами, просторовість психічним явищам надати (але не протяжність у «фізичному» просторі, яку слушно заперечував Г.І. Челпанов)[23, c.84].

Однак на користь існування психічної реальності висувають такі аргументи:

1.  психофізичний - психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об´єкта, який у ньому відображений, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);
2.  психохімічний - вплив на психіку фармакологічних речовин зумовлює такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити на основі формули речовини;
3.  психофізіологічний - психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм - нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;
4.  психосоматичний - психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла (конституціональні типології характеру Кречмера й Шелдона, френологія Галля), але не визначаються нею остаточно - так збільшений обсяг мозку зовсім не засвідчує вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їхню відсутність;
5.  психосоціальний - психіка людини не є повністю залежною від навколишнього суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною[22,c.89,113].

По-четверте, предметом психології вважають конкретні факти психічного життя, які характеризують якісно і кількісно. Досліджуючи процес сприйняття людиною предметів, що її оточують, психологія встановила важливий факт: образ предмета зберігає відносну постійність і за умов сприйняття, що постійно змінюється. Наприклад, сторінку, на якій надруковано ці рядки, сприйматимуть як білу і за яскравого сонячного світла, і в напівтемряві, і в разі електричного освітлення, хоча фізична характеристика проміння, яке відображає папір за такої різної освітленості, буде вельми різною. У цьому разі перед нами якісна характеристика психологічного факту.

Прикладом кількісної характеристики психологічного факту може слугувати величина часу реакції цієї людини на подразник, що впливає (якщо піддослідному пропонують у відповідь на спалах лампочки натискати на кнопку якнайшвидше, то в одного швидкість реакції може бути 200 мілісекунд, а у іншого - 150, тобто значно швидша). Індивідуальні відмінності швидкості реакції, які спостерігаємо в експерименті, є психологічними фактами, що їх встановлюю у науковому дослідженні. Вони дають змогу кількісно характеризувати деякі особливості психіки різних досліджуваних.

По-п´яте, предметом психології разом з психологічними фактами стають психологічні закони. Наукова психологія не може обмежитися тільки описом психічних фактів, оскільки має не описувати, а пояснювати їх. Останнє припускає розкриття законів, яким підпорядковані ці явища.

По-шосте, предметом психології є закономірні зв´язки людини з природним та соціокультурним світом, які відображені в системі чуттєвих і розумових образів цього світу, мотивах, які спонукають діяти, а також у самих діях, переживаннях свого ставлення до інших людей і до самого себе, у властивостях особистості як ядра цієї системи. Психічна організація людини якісно відрізняється від біологічних форм, лише соціокультурний спосіб життя породжує в людини свідомість. У міжособистісних контактах, опосередкованих мовою і спільною діяльністю, індивід, «вдивляючись» в інших людей, набуває здатності пізнавати самого себе як суб´єкта психічного життя, ставить цілі, які передують його вчинкам, розробляє план своєї поведінки. Не всі компоненти цього плану можна перекласти мовою свідомості. Але і вони, утворюючи сферу несвідомого, є предметом психології, яка виявляє характер відповідності дійсних мотивів, потягів, орієнтації особистості з уявленням про них, які в неї склалися. І усвідомлені, і неусвідомлені психічні акти реалізуються за допомогою нейрогуморальних механізмів, але відбуваються не за фізіологічними, а за власне психологічними законами[19,c.92].

З´ясування специфічних особливостей явищ, які вивчає психологія, є досить складним. Розуміння цих явищ багато в чому залежить від світогляду, якого дотримуються науковці.

Нова ситуація в психологічній науці вимагає уточнення предмета психології, з´ясування того, як співвідносяться теоретико-методологічний і прикладні аспекти. Її предметом насамперед є психіка людини, особистість, психологічні основи розвитку соціальних, морально-психологічних, професійних і ділових властивостей під впливом суспільної дійсності як зовнішнього психічного.

Отже, предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:

1.  людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;
2.  зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;
3.  внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;
4.  людина як особистість та індивідуальність;
5.  людина як власне «Я», соціальна роль, зовнішнє психічне;
6.  питання розроблення технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження й захисту;
7.  відновлення психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення;
8.  взаємодія людини із зовнішнім психічним і зміна останнього тощо[18,c.34].

Найбільш загальними завданнями психології у третьому тисячолітті є:

1.  вивчення впливу суспільної дійсності на психіку людини та психологію різних людських спільнот. У цьому аспекті здійснюється психологічний аналіз діяльності, поведінки і вчинків людини, визначаються вимоги суспільної дійсності до її психіки тощо;
2.  розкриття психологічних закономірностей формування в людини готовності до діяльності та розроблення психологічних шляхів підвищення її ефективності;
3.  виявлення психологічних умов підвищення ефективності виховання громадян, механізмів розвитку та вияву мотивів їхньої поведінки;
4.  здійснення психологічного аналізу системи «людина -техніка», виявлення можливості людей щодо їхнього використання, проведення психологічного аналізу аварій, катастроф тощо;
5.  забезпечення саморегулювання людиною психічних станів, які виникають у небезпечних та інших (стресових) ситуаціях, а також визначення умов і засобів боротьби зі страхом та панікою, запобігання іншим психічним станам, які знижують ефективність діяльності, і їхнє подолання;
6.  підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, розкриття впливу особистості керівника та його стилю керівництва на психологію колективу, на його суспільну й виховну функції тощо;
7.  оптимізація всіх аспектів праці та життя людини в різних умовах;
8.  виявлення умов і чинників ефективної професіоналізації кожної людини з урахуванням реальних потреб і можливостей суспільства;
9.  психолого-педагогічне забезпечення розв´язання завдань освіти молодих;
10.  боротьба з тероризмом і злочинністю, бездуховністю, наркоманією, алкоголізмом тощо;
11.  підвищення ролі психології в підтриманні правопорядку, організованості й дисципліни, психічного здоров´я і добробуту громадян;
12.  дослідження психолого-педагогічних проблем сучасного стилю практичної діяльності кадрів, вироблення і впровадження рекомендацій з оволодіння продуктивними технологіями ефективної праці та життя;
13.  створення необхідних передумов і комфортних соціально-психологічних умов для продуктивної життєдіяльності, розкриття творчого потенціалу суб´єктів праці та життя;
14.  розвиток психології як інтегративної сфери людинознавства в сучасному суспільстві[1,c.43].

Важливими проблемами, які вимагають у цей час поглиблених психологічних досліджень, також є:

1.  обґрунтування сучасної психолого-педагогічної концепції підготовки професіоналів і реформування соціальної структури;
2.  розроблення методології психології;
3.  синтезування концепції вивчення, формування і розвитку соціальних суб´єктів, конкретної людини, колективу;
4.  створення сучасних теорій психології професійної праці;
5.  теоретичне і практичне обґрунтування питань зміцнення правопорядку, дисципліни;
6.  психологічний відбір, підготовка й адаптація до різних умов життєдіяльності;
7.  питання впровадження прикладної психології та ефективного акмеологічного супроводу праці, життя тощо.

Розв´язання всіх зазначених завдань є вагомою передумовою успішного реформування суспільства і забезпечення його прогресивного розвитку. Тут важливо використовувати продуктивний вітчизняний досвід, спиратися на найкращі закордонні зразки і досягнення сучасної психології і педагогіки, вишукувати і впроваджувати інноваційні підходи й рішення. При цьому потрібно позбуватися малопродуктивної практики, яка відіграє роль блокатора в оптимізації психолого-педагогічного процессу[12,c.23].

У результаті проведеного аналізу, можна виокремити наступні висновки. Предмет психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно.  Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі).  Або ж тривалість часу реакції різних людей на той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.  Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони.  Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності.  Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес.  Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою. Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

2.2. Місце психології в системі наук

Сучасна психологія не лише посідає проміжне становище між різними науками, а часто з ними безпосередньо пов´язана, є для них засобом поєднання із життєдіяльністю людини. В центрі її уваги завжди залишається людина - головна дійова особа суспільного і світового прогресу. Тому психологія розвивається як людська теорія і практика.

Близькість психології до суспільних, природничих і технічних наук, навіть наявність галузей, що їх вона спільно з деякими з них вивчає, жодною мірою не позбавляє її самостійності. У всіх галузях психологія зберігає свій предмет дослідження, теоретичні принципи, шляхи вивчення предмета[9,c.54].

Психологія і природознавство. Становленню психології як самостійної науки сприяв її міцний союз з природознавством, початок якому було покладено в другій половині XIX ст. Саме в цей час впроваджували в психологію експериментальний метод (Р.Фехнер), особливо після виходу книги І.М. Сєченова «Рефлекси головного мозку», у якій було доведено, що психічні явища такі самі природні, як усі інші функції людського організму, що вони не можуть бути безпричинними, а є результатом рефлекторної діяльності нервової системи. Рефлекторна теорія І.М. Сєченова, яка набула подальшого розвитку у вченні І.П.Павлова про умовні рефлекси, а також у працях А.А. Ухтомського, Н.Л.Бернштейна, І.С. Бериташвілі та ін., стала природничо-науковою основою психологічних знань. Нині це природничо-наукове обґрунтування науки посилюється завдяки поглибленому вивченню нейрофізіологічних механізмів мозкової діяльності. Проте, на нашу думку, психіка не є продуктом діяльності людського мозку. Однак успіхи в дослідженні складної системи фізіологічних механізмів психічної діяльності виявилися конкретним результатом зв´язку психології з передовим природознавством.

Величезний вплив на розроблення основних проблем сучасної психології зробили еволюційні ідеї знаменитого природодослідника Ч. Дарвіна,висловлені в книзі «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження сприятливих порід у боротьбі за життя» (1859). Вони дали змогу з´ясувати роль психіки в процесі пристосування живих істот до умов середовища, яке змінюється, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих, примітивніших. Дарвін хотів пристосувати ідею еволюції всього живого до пояснення походження інстинктів тварин, показавши, що ті самі основні чинники, від яких залежить у процесі біологічного розвитку зміна будови тіла та окремих його органів (а саме - дія природного відбору), є рушійними силами психічного розвитку у філогенезі. Однак, на наш погляд, це не відповідає дійсності.

Ґрунтовне вивчення психології передбачає пізнання законів природознавства (загальної біології, фізіології, неврології, еволюційного вчення тощо). Низка галузей психології, і насамперед порівняльна психологія, зоопсихологія, етологія, медична психологія, патопсихологія і деякі інші, є водночас розділами природознавства і медицини. Але пояснити функціонування психіки з позицій природознавства не можна[10,c.65].

Психологія і науково-технічний прогрес. Для XX століття характерний винятковий за своїм масштабом розвиток виробництва, нових видів техніки, засобів зв´язку, широке використання електроніки, автоматики, освоєння нових видів транспорту, які працюють на надзвукових швидкостях, тощо. Усе це ставить величезні вимоги до психіки людини, яка стикається зі сучасною технікою.

У сучасній промисловості, на транспорті, у військовій справі дедалі більшого значення набуває врахування так званого психологічного чинника, тобто можливостей, закладених у психічних пізнавальних процесах, - сприйманні, пам´яті, мисленні, у властивостях особистості - особливостях характеру, темпераменту, швидкості реакції тощо. Зокрема, в умовах нервово-психічного напруження, зумовленого необхідністю ухвалювати відповідальні рішення в мінімально короткі терміни (ситуації, багато в чому типові для сучасної надзвукової авіації, для роботи диспетчерів-операторів великих енергосистем тощо), надзвичайно істотною є наявність певних властивостей особистості, які дають змогу виконувати дії без особливих помилок і зривів. Відсутність цих якостей призводить до аварій.

Вивчення психологічних можливостей людини у зв´язку з вимогами, що їх висунули складні види трудової діяльності, засвідчує важливу роль сучасної психології.

Інженерна психологія, яка розв´язує проблему «людина-машина» (питання взаємодії людини і техніки), як і психологія праці загалом, якнайтісніше стикається з багатьма розділами техніки.

На подальший розвиток психології значний вплив має комп´ютерна революція. Низку функцій, які вважали унікальним надбанням людської свідомості, - функції накопичення й переробки інформації, управління і контролю - стали виконувати електронні пристрої. Використання теоретико-інформаційних понять і моделей сприяло впровадженню в психологію нових логіко-математичних методів. Водночас окремі дослідники, захоплені успіхами кібернетики, стали трактувати людину як автомат з програмним управлінням. З іншого боку, автоматизація й кібернетизація різко підвищили зацікавленість у вивченні й ефективному використанні функцій, які не можна передати електронним пристроєм, насамперед - творчих здібностей. Для майбутнього людства, для особистості та її психічного устрою значення комп´ютерної революції величезне. Але хай би як змінювалася особистість людини, які б дива не створила електронно-інформаційна технологія, їй, як і раніше, будуть притаманні психічні властивості зі всіма ознаками, властивими предмету психології.

Психологія і педагогіка. Науково-технічний прогрес, як чинник розвитку психологічної науки і як такий, що сприяє звільненню її від умоглядних уявлень, нині цілком переконливо виявив якнайтісніші взаємозв´язки психології з педагогікою. Цей зв´язок, зрозуміло, існував завжди, що й усвідомлювали передові психологи і педагоги. Видатний педагог К.Д. Ушинський (1824-1870) підкреслював, що за своїм значенням для педагогіки психологія посідає перше місце серед усіх наук. Щоб усебічно виховати людину, зазначав К.Д. Ушинський, її треба всебічно вивчити[14,c.43].

Розвиток взаємозв´язків психології і педагогіки від 30-х років набуває драматизму, зумовленого грубим втручанням партійного керівництва в наукове життя. Було оголошено лженаукою одну з педагогічних наукових дисциплін - педологію. Її розгром істотно загальмував розвиток і психології, і педагогіки.

Поява педології - течії в психології і педагогіці, яка виникла на межі XIX-XX ст., була зумовлена поширенням еволюційних ідей і розвитком прикладних галузей психології та експериментальної педагогіки. Засновники педології - З. Хол, Дж.М. Болдуін, Е. Киркпатрік, Е. Мейман, В. Преєр та ін. Зміст педології становила сукупність психологічних, біологічних і соціологічних підходів до розвитку дитини. До кінця 20-х pp. у педологічних установах працював значний корпус психологів, фізіологів, дефектологів (П.П. Блонський, Л.С. Виготський та ін.). Предмет педології, попри численні дискусії й теоретичні розробки її представників, визначено не було. У дослідженнях радянських учених, які працювали в галузі педології, було накопичено значний емпіричний матеріал щодо розвитку поведінки дітей. Цінним у педології було прагнення вивчати розвиток дитини в умовах комплексного підходу, практичної спрямованості на діагностику психічного розвитку. Ухвалою ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення в системі наркомпросів» (1930) педологію оголошено «псевдонаукою» і припинено її існування. Результатом розгрому педології стало гальмування розвитку педагогічної і вікової психології, відставання в галузі психодіагностики, послаблення уваги до особистості дитини в процесах навчання і виховання (так звана «бездітність» педагогіки).

У наш час зв´язки психології і педагогіки набувають особливого характеру. Фактично, упродовж низки років ці зв´язки були багато в чому зовнішнім пристосуванням психології до тодішньої педагогіки і зовнішнім урахуванням педагогікою «готових відомостей» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважали «психологічне обґрунтування» педагогічних прийомів і положень, які вже склалися та зміцнилися, їхнє поліпшення, удосконалення, а педагогіка часто відштовхувалася з деяких, догматично зрозумілих, «психологічних формул» (з твердженням про те, що мислення молодшого школяра нібито позбавлене абстрактності, а є тільки конкретним)[5,c.54-56].

Нині завдання розвитку особистості в умовах значного пришвидшення науково-технічного прогресу і вже досягнуті успіхи в розвитку конкретних психологічних досліджень дають змогу по-новому зрозуміти можливості психології та її участь у процесі навчання і виховання школярів. Психологи формулюють завдання, які є перед психологічною наукою і від розв´язання яких залежить успішність здійснення найважливіших педагогічних проблем.

Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, які не так спрямовані на обґрунтування готового і доведеного (зміст методів і прийомів навчання та виховання), як випереджають педагогічну практику, прокладають для неї нові шляхи, забезпечують широкий пошук нового в навчанні й вихованні.

Друге завдання зумовлене вимогами, які висуває педагогіка науково-технічного прогресу. Маса інформації, яка обов´язкова для засвоєння, зростає з великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і потребує оновлення. Отже, навчання, яке орієнтується головним чином на запам´ятовування і збереження матеріалу в пам´яті, лише частково зможе задовольняти сучасні вимоги. На перший план виходить проблема формування властивостей мислення, які дали б змогу учневі самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, розвиток таких здібностей, які збережуться і після завершення освіти, котрі забезпечували б людині можливість не відставати від науково-технічного прогресу.

Народна освіта ставить перед психологією чимало актуальних завдань: визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі; дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на кожному віковому етапі; з´ясувати психологічні механізми засвоєння людиною суспільного досвіду, систематизованого в основах наук; виявити психологічні основи формування особистості людини в процесі навчання і виховання, розкрити взаємозв´язок виховання і психічного розвитку людини, вивчити співвідношення між віковими й індивідуальними особливостями людей; встановити психологічні причини відхилень у психічному розвитку окремих людей від загального процесу розвитку й розробити методи діагностики цих відхилень.

Здійснюючи зазначені загальні та пов´язані з ними часткові завдання, сучасна психологія працює в тісному контакті з педагогікою. Низка галузей психології, що розв´язують ці завдання (педагогічна психологія і вікова психологія насамперед), взаємодіють з розділами педагогіки, теорією і методикою виховання, дидактикою, приватними методиками викладання окремих навчальних предметів (математики, історії, географії тощо)[17,c.46-47].

Отже, можна зробити наступні висновки. Сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей – теоретичну, науково – прикладну та практичну психологію. Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох проблем. У процесі їх вивчення з'являються і набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій і наукових теорій.

2.3. Галузі психології

Сучасна наукова психологія є досить розмаїтою системою дисциплін і галузей. Просте перелічення вже не задовольняє потреби дослідників. Тому їх доречно класифікувати за певними ознаками. Ю.Л. Трофімов за спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виокремлює три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

1. До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки[4,c.64].

Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки.

Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової психології, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах та перспективи розвитку психології як науки.

Експериментальна психологія розробляє нові методи психологічного дослідження для ґрунтовнішого вивчення психічної реальності.

Генетична психологія вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі (упродовж біологічної еволюції усього живого та історичного розвитку психіки) і в онтогенезі (упродовж життя окремої особи).

Соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах, а саме: вплив засобів масової комунікації на різні верстви населення, особливості формування та поширення чуток, смаків, суспільних настроїв, моди, питання психологічної сумісності, міжособистісних взаємин, групової атмосфери, роль лідера в групі, сприйняття людини людиною, становище особистості у групі, стосунки між членами сім´ї тощо.

Порівняльна психологія - галузь психології, що досліджує філогенетичні форми психічного життя. У галузі порівняльної психології зіставляють психіку тварин і людини, встановлюють специфіку і причини подібності та відмінностей у їхній поведінці. Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, яка вивчає психіку тварин, що належать до різних систематичних груп (видів, порід, сімейств), найважливіші форми і механізми поведінки. До класичних об´єктів порівняльної психології (павуки, мурашки, бджоли, птахи, собаки, коні, мавпи) сьогодні приєднано китоподібних (дельфінів). Вроджені механізми поведінки тварин є об´єктом спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології – етології[22,c.85-86,96].

Диференціальна психологія досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки з урахуванням вікового рівня розвитку та механізмів функціонування психіки, ролі задатків і здібностей індивіда тощо.

Психофізіологія вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які пов´язані з функціонуванням психіки.

Психологія особистості вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв´язки, якій притаманна індивідуальність і яка взаємопов´язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.

Моделювання психіки як розділ теоретичної психології використовує наукові відомості про психіку для формування математичних і кібернетичних моделей психічних функцій (сприйняття, мислення, пам´яті, розпізнавання, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розроблення і вдосконалення технічних систем, перевірки наявних психологічних теорій за допомогою комп´ютерного моделювання (комп´ютерного експерименту).

2. До науково-прикладної психології потрібно зарахувати низку галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками:

а) за видом діяльності та поведінки людини:

1.  психологія праці досліджує психологічні закономірності трудової діяльності людини, психологічні основи наукової організації праці (НОП), особливості формування загальнотрудових умінь і навичок, вплив чинників виробничого середовища і технічних засобів праці на робітника з метою підвищити ефективність трудової діяльності людини;
2.  інженерна психологія вивчає особливості діяльності оператора автоматизованих систем управління, розподілу та узгодження функцій між людиною і машиною, використовуючи здобуті знання в інженерно-психологічному проектуванні, експлуатації й оптимізації функціонування систем управління складними технічними комплексами та технологічними процесами. Інженерна психологія є важливою складовою ергономіки - науки про закони взаємодії оператора, машини і середовища та закономірності функціонування систем «людина - машина»;
3.  психологія творчості досліджує закономірності творчої (евристичної) діяльності, чинники стимуляції творчого пошуку винахідників, раціоналізаторів, умови розвитку творчої особистості та розробляє методи активізації творчості працівників науки, техніки, мистецтва, культури;
4.  психологія «штучного інтелекту» зосереджує увагу на розробленні й використанні формальних моделей психіки у створенні різних інтелектуальних кібернетичних систем, наприклад, систем управління робототехнікою, автоматизованого перекладу, експертних систем тощо;
5.  авіаційна психологія досліджує психологічні особливості діяльності людини в умовах польоту, визначає психологічні вимоги до професії у доборі та підготовці авіаційних кадрів, сприяє оптимізації праці льотного персоналу;
6.  космічна психологія вивчає психологічні проблеми діяльності людини в умовах невагомості, просторової дезорієнтації під час перебування в космосі, психологічного напруження, яке виникає в екстремальних ситуаціях перевантаження організму або тривалої ізоляції від людей на орбіті. Розробляє рекомендації щодо добору кандидатів у космонавти, їхньої підготовки, тренування на спеціальних пристроях (тренажерах), формування екіпажів космічних кораблів, психологічної підтримки космонавтів в умовах польоту;
7.  військова психологія має предметом фактори ефективної поведінки людини в екстремальних умовах бойових дій, питання підвищення боєздатності військовослужбовців, підготовки військових кадрів, управління військами і бойовою технікою, стосунки між командирами та підлеглими, методи психологічної пропаганди і контрпропаганди тощо;
8.  психологія управління та менеджменту здійснює дослідження процесів управління, організації спільної діяльності людей на політичному, соціальному, економічному, виробничому тощо рівнях у державному, регіональному та місцевому масштабах з метою досягнення позитивних результатів у суспільному житті;
9.  • економічна психологія досліджує роль людського фактора у розв´язанні економічних, господарських проблем на макро- та мікроекономічному рівнях;
10.  психологія торгівлі вивчає психологічні особливості людей для формування потреб покупців, правильної організації реклами та продажу товару, підвищення культури обслуговування населення тощо;
11.  екологічна психологія досліджує психологічні чинники виникнення й розв´язання проблем взаємозв´язку між людиною і природою, оптимізації цього взаємозв´язку, подолання соціально-психологічних наслідків природних та техногенних катастроф;
12.  психологія спорту вивчає закономірності поведінки людей в умовах спортивних змагань, методи відбору, підготовки, організації діяльності спортсменів та їхньої психологічної реабілітації після участі в змаганнях[19,c.45].

б) за психологічними аспектами розвитку людини в науково-прикладній психології можна виокремити такі напрями:

1.  вікова психологія досліджує онтогенез психічних властивостей особистості на різних вікових етапах. Розділи вікової психології: психологія дошкільника, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія юнака, психологія дорослого, геронтопсихологія;
2.  екологічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання й виховання особистості та складається з таких розділів: психологія навчання, психологія виховання, психологія навчально-виховної роботи з аномальними та важковиховуваними дітьми;
3.  психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія, поділяється на такі дисципліни: патопсихологія (розглядає відхилення у процесі розвитку психіки, розлади психіки при різних формах мозкової патології), олігофренопсихологія (досліджує патологічні відхилення психічного розвитку, пов´язані з вродженими вадами мозку), сурдопсихологія (вивчає особливості розвитку дітей з вадами слуху), тифлопсихологія (допомагає розвиватися особистостям дітей із слабким зором або незрячим).

в) за тим, нормальна чи хвора психіка, виокремлюють такі дисципліни:

1.  психологія здоров´я - наука про психологічні основи здорового способу життя, збереження та поліпшення здоров´я людини;
2.  медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря та особистості хворого і поділяється на такі напрями: нейропсихологія (досліджує співвідношення між психічними явищами та фізіологічними структурами мозку), психофармакологія (наука про вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини), психотерапія (вивчає та використовує засоби психологічної дії для лікування хворих), психопрофілактика (досліджує заходи запобігання психічних захворювань), психогігієна (наука про систему засобів підтримання та забезпечення психічного здоров´я особистості на належному рівні).

г) у контексті стосунку до права виокремлюють юридичну психологію, що пов´язана з дослідженням проблем реалізації системи правової поведінки психологічними засобами, юридична психологія має такі підрозділи: судова психологія як наука про психологічні особливості поведінки суб´єктів карного процесу; кримінальна психологія, предметом якої є психологічні особливості особистості правопорушника, мотиви правопорушення тощо; виправно-трудова (пенітенціарна) психологія, що займається науковими та прикладними питаннями вивчення психіки ув´язненого, методами виправлення та перевиховання його особистості.

3. Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у розв´язанні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології - створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя - від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу в розвитку та захисті їхнього психічного здоров´я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психологічна функції тощо[2,c.57,64].

У структурі практичної психології виокремлюють такі напрями:

1.  психологічна служба сім´ї та соціального захисту населення працює в руслі забезпечення, збереження та розвитку національних традицій і культури сімейного життя, корекції та профілактики сімейних конфліктів, гармонізації сексуальних стосунків; допомоги дітям, які потерпіли від релігійного екстремізму сект; соціально-психологічної підтримки молодої сім´ї, дітей-сиріт, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни;
2.  психологічна служба системи освіти психологічно забезпечує навчально-виховний процес, роботу з обдарованими та несумлінними учнями, професійну підготовку молоді, працюючи з дітьми, школярами, учнями ПТУ, студентами, вчителями та викладачами;

• психологічна служба системи охорони здоров´я займається психологічним забезпеченням лікувального процесу і реабілітації хворих, інвалідів, психотерапією та психопрофілактикою, оперативною психологічною допомогою населенню в екстремальних умовах психогенних, соціальних, природних, екологічних катастроф, індивідуальною допомогою в подоланні наслідків психотравмуючих ситуацій, запобіганням і усуненням загрози суїциду тощо;

1.   практична психологія політичної діяльності, управління і масових комунікацій здійснює експертизу законів і державних програм, прогнозування наслідків управлінських рішень, роботу з персоналом органів управління і державної адміністрації, підвищення ефективності засобів масової комунікації тощо;
2.  практична юридична психологія і соціологія займається психологічним і соціологічним забезпеченням діяльності органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, суду, прокуратури, пенітенціарної системи, працюючи зі співробітниками органів міліції, суддями, ув´язненими, правопорушниками, потерпілими;
3.  практична психологія і соціологія економіки та бізнесу вивчає психологічні умови економічної діяльності, впливу на неї різних форм власності, методи оптимізації ведення ділових переговорів та укладання угод, маркетингу, реклами, надаючи консультативну допомогу підприємцям, економістам, органам державного управління, громадянам, представникам профспілок;
4.  практична психологія праці та профорієнтації здійснює заходи щодо профінформації, профконсультації, професійного відбору, профадаптації, соціально-психологічного забезпечення виробництва, створення оптимальних умов для трудової діяльності, допомагаючи учням і студентам, робітникам і службовцям підприємств, безробітним і пенсіонерам;
5.  соціально-психологічна служба армії веде роботу з військової профорієнтації та профвідбору, психологічної підготовки військовослужбовців, соціально-психологічного забезпечення високого рівня боєздатності солдатів і офіцерів Міністерства оборони, Національної гвардії та Служби безпеки;
6.  практична психологія і педагогіка спорту здійснює заходи щодо відбору, психологічної підготовки, підтримки спортсменів, спортивних команд, тренерів в екстремальних умовах спортивних змагань[3,c.57-59].

У результаті проведеного аналізу, можна виокремити наступні висновки. Між галузями психологічної науки існують тісні зв´язки. Відомо, що теоретична психологія напрацьовує систему психологічних знань, які є фундаментом науково-прикладної та практичної психології. Зі свого боку, науково-прикладна й практична психології узагальнюють засоби теоретичної психології, що сприяє постійному оновленню системи понять, категорій, принципів психологічної науки.

ВИСНОВКИ

Перед психологією в цілому, подальшим її розвитком, стоїть безліч великих і малих завдань. У сучасну епоху - епоху синтезу всіх людських знань, всією інформацією, якою володіє людство в даний час, будь-які знання (магія, філософія, теорія, медицина, містика, астрологія, міфологія і т. ін.), що хоч як-небудь стосуються психології, будуть корисні і можуть привести до якісно зовсім нових утворень в середині науки і сприяти її удосконаленню, інтенсивному розвитку як вглиб, так і в широчінь.

У наш час психологія одержала змогу для подальшого наукового продуктивного розвитку в різних напрямах. На підставі проведених досліджень, можна зробити наступні висновки.

По-перше, психологія - наука про найскладніше явище -психіку, яке людство ще до кінця не вивчило й не усвідомило, про внутрішнє і зовнішнє психічне та їхню взаємодію.

По-друге, психологія є однією з наймолодших наук, однак у практичній площині психологія є однією із найдавніших, оскільки її застосовували ще в сиву давнину, коли наші предки готувалися до полювання, війн тощо. У кожному племені, фактично, були свої практичні психологи - це заклинателі, шамани, пророки, чаклуни, ясновидці та ін.

По-третє, наукова психологія відрізняється від побутової, народної і релігійної, тому що використовує більш фундаментальний і різноманітний інструментарій для здобування знання, прагне до узагальнень, дає змогу побачити загальні закономірності розвитку особистості й групи. Наукові знання не мають інтуїтивного характеру, а є більш раціональними й усвідомленими. Отже, наукова психологія володіє унікальним фактичним матеріалом, недоступним жодному іншому носію. По-четверте, психологія є наукою розгалуженою, оскільки має десятки галузей.

По-п'яте, психологія має унікальне практичне значення для будь-якої людини та діяльності, у тому числі й психолога-практика.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу реакції різних людей на той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Бессознательное. Природа, функции, методы исследования. В 3-х томах. - Т.1. - Тбилиси, 1978.
2.  Варій М.Й., Козяр M.M., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг. ред. М.Й. Варія. - Львів: Сполом, 2008.
3.  Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. - Москва, 1990.
4.  Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2009.
5.  Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2010.
6.  Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее. - Москва, 1999.
7.  Левчук Л.Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2008.
8.  Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2 т. - К.: Форум, 2009.
9.  М´ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. / 3-тє вид., випр. - К.: Вища шк., 2007.
10.  Нариси з історії вітчизняної психології (XVII - XVIII ст.) / За ред. Г.С. Костюка. - Київ, 1992.
11.  Нариси з історії вітчизняної психології кінця XIX і початку XX ст. / За ред. Г.С. Костюка. - Київ, 1995.
12.  Основи психології / Під заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця – К.: Либідь, 1996.
13.  Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л. Трофімова, 3-тє вид., стереотипне. - К.: Либідь, 2001.
14.  Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. -М.: ПЕР СЭ, 2009.
15.  Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни/За заг.ред. В.А. Козакова. - К.: КНЕУ, 2008.
16.  Петровський А.В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки. - Москва, 1964.
17.  Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології: Навч. посіб. / Вст. ст. В.О. Татенка, Т.М. Татенко. - К.: Либідь, 2005.
18.  Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб: Издательство "Питер". – 2000. –788 с.
19.  Репина Н.В., Воронцов Д.В., Юматова И.И. Основы клинической психологи. – М.: Наука. – 2003. – 478 с.
20.  Ярошевский М.Г. История психологии / 3-е изд. - Москва, 1985.
21.  Ярошевский М.Г. Психологи в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки / 2-е изд. - Москва, 1974.
22.  Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. К.: Підручник «Фізіологія людини і тварин», Вища школа. 2003. - 463с. 
23.  Челпанов Г.І. Введення в експериментальну психологію. Видавництво: Госиздат, 1996.

53

1. Оптина пустынь в жизни Гоголя
2. Истоки новгородской государственности
3. Крещенские морозы ' 2014 ГДДЮТ
4. Федерация каратэ по версии Всемирной конфедерации каратэ ________________ В
5. Мотивационные основы управления
6. Организация лесного питомника
7. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Одеса ~ Дисерт
8. экономической интеграции стран Белоруссии Казахстан и России далее сторон предусматривающая единую тамож
9. Сражения Северной войны (17001721 гг.) битва под Полтавой и Гангутское сражение
10. а о сальдовых значениях счетов бухгалтерского учета
11. Курсовая работа- Характеристика рынка ценных бумаг
12. Особенности банковского менеджмента, содержание процесса управления, кредитный менеджмент
13. Процесс принятия решения при покупке Обычно потребитель при покупке учитывает факторы перечисленные.html
14. Введение12
15. 12345678910111213141516171819 202122232425
16. тема определяется протоколами управления информационным каналом и управления физическим каналом
17. Огата Гэкко
18. Методы комбинированной общей анестезии
19. по теме- Развитие туризма в Италии Никитен
20. Производительные силы общества

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе