Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. Цивільно-правова відповідальність
Мета: з’ясувати сутність цивільно-правової відповідальності, умови, види та визначити підстави звільнення від неї.
План лекції:
Майнова шкода (збитки) та моральна шкода. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою. Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність незалежно від наявності вини.
Ключові слова теми:
Делікт, цивільно-правова відповідальність, майнова шкода, моральна шкода, вина, протиправна поведінка, склад правопорушення, договірна відповідальність, позадоговірна відповідальність, часткова відповідальність, солідарна відповідальність, субсидіарна відповідальність, непереборна сила.
Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.
Приступаючи до аналізу цієї складної правової категорії, насамперед слід нагадати про існування двох різних підходів до розуміння відповідальності. Сутність цих відмінностей полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).
Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною видається точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а підґрунтям позитивної відповідальності – моральна. Тому такий поділ в цілому є не зовсім точним.
Ґрунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вже скоєне правопорушення.
Стосовно визначення цивільно-правової відповідальності і її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія. Зокрема поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують із санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати таким чином:
цивільно-правова відповідальність – це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О.С. Йоффе).
Однак така позиція має недоліки. Річ у тім, що тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але має бути показана і сутність відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а лише деякі з них, що відповідають певним вимогам. Сутність юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової відповідальності, зокрема, полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу.
Водночас не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття "цивільно-правова відповідальність". Відповідальність – це реалізація санкції, що має специфічні особливості.
Зокрема особливостями ( ознаками) цивільно-правової відповідальності є:
1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;
2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, – наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);
3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
Не менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.
Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі – в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність – це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним стосовно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок нерідко полягає в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов'язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.
Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне правопорушення. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов'язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.
З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.
Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, слід детальніше зупинитися на такій її особливості, як те, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратило своєї актуальності, питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Логіка міркувань противників стосовно того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана із осудом і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду (С.Н. Братусь).
Однак цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює осуд за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільному відшкодуванні збитків або сплаті неустойки з боку держави присутній осуд.
Слід визнати, що можливість відповідальності поза діяльністю державних органів, настання її і при добровільному відшкодуванні винно заподіяної шкоди є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності.
Функції цивільно-правової відповідальності.
Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.
По-перше, кредитору відшкодовуються збитки, тобто виконується компенсаційна функція. По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладання обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших схильних до правопорушення осіб.
Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується насамперед у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.
Підстава цивільно-правової відповідальності
Як випливає із визначення, характерних ознак і самої суті цього правового інституту, цивільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у скоєнні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою загальною і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення.
Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.
Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.
У юридичній літературі висловлювалися різні точки зору стосовно поняття, сутності і складу правопорушення. Зокрема при визначенні поняття "правопорушення" нерідко основна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони.
Недоліком такого визначення є те, що воно фіксує увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправного невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, в договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для кримінального, адміністративного права. Що ж стосується цивільного права, то тут таке тлумачення правопорушення застосовується лише у випадках заподіяння шкоди.
Цей же недолік властивий і тлумаченню правопорушення як юридичного факту. У цьому разі правопорушення визначається як юридичний факт, що являє собою винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Тут слушно підкреслюється, що воля особи спрямована не на виникнення правовідношення, а на порушення права, але вже саме здійснення неправомірної дії є юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини.
Водночас таке визначення також орієнтоване насамперед на характеристику відповідальності за недоговірне правопорушення – делікт. Отже, за його межами залишається питання про співвідношення правомірного юридичного факту – договору, що породив головне зобов'язання, і неправомірної дії (часто – бездіяльності), пов'язаної з невиконанням або неналежним виконанням договірного зобов'язання, яке спричиняє відповідальність.
Тому стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, правильніше говорити про те, що вона настає за скоєння цивільного правопорушення, яке виступає тут як суспільно небезпечна поведінка.
Для конкретизації визначення правопорушення необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.
Слід відмітити існування двох підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.
Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких чотирьох елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці і практиці широкої підтримки.
2. Умови цивільно-правової відповідальності.
Протиправна поведінка. Майнова шкода (збитки) та моральна шкода. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою. Вина як умова цивільно-правової відповідальності
Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової відповідальності:
Водночас слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування і тим більше протиставлення двох названих підходів. Зокрема ще в 1958 р. С.С. Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, включаючи в нього об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.
Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримінального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення тлумачаться однозначно. Об'єкт – це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт – учасник правовідносин.
Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторо ни цивільного правопорушення. Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).
В юридичній літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності у формі відшкодування збитків. Однак видається, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає. Протиріччя в такому твердженні немає, оскільки поняття "шкода" ширше, ніж поняття "збитки".
Так, під збитками відповідно до ст.22 ЦК розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотриманні кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.
Звідси випливає, що поняттям "збитки" не охоплюються випадками шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в цій нормі. Отже, при всій важливості категорії збитків, ними не вичерпується поняття шкоди як підстави цивільно-правової відповідальності. У юридичній літературі вже давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як шкода моральна. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися з обачністю, то в останні роки ставлення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність в таких випадках передбачена в законодавстві, наприклад, в зобов'язаннях із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів тощо.
Таким чином, наявність шкоди, під якою мають на увазі сукупність моральної шкоди і збитків, є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.
У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття "правопорушення", яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.
Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.
Водночас можливе завдання шкоди, яке не є протиправним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику при необхідній обороні або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться. Звідси випливає, що протиправність є необхідним елементом правопорушення.
Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що протиправною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відмітити і другу особливість розуміння протиправності як елемента правопорушення в цивільному праві. Вона полягає в тому, що якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерні протиправні дії, то в договорах нерідко протиправною є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непереданні проданої речі, непостачанні товару, невиконанні обов'язків з передання внеску до статутного фонду тощо.
Однак взяті окремо протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не бути елементами єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до подання претензії про поставку неякісного товару вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла з не встановленої причини. Покупець поніс значні збитки. Природно постає питання: чи має постачальник нести перед покупцем відповідальність, і якщо має, то в якій частині?
Відповідь на це питання можлива лише після виявлення тієї обставини, в якій мірі протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, якої зазнав покупець, тобто після відповіді на запитання: чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, що настала для потерпілого?
Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала.
Під причинним зв'язком зазвичай розуміється такий взаємозв'язок, що об'єктивно існує між явищами, при якому одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв'язок, не спотворений іншими діями. Відшкодуванню підлягають лише прямі збитки. Непрямі збитки не відшкодовуються. Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора в зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Водночас враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, яким боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, яких боржник не міг передбачити і тому не запобіг).
Як зазначалося, в сукупності три вказаних елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.
Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.
Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).
Вина як умова відповідальності прямо згадується у ст.614 ЦК, де зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.
Аналізуючи текст наведеної норми, можна дійти таких висновків. По-перше, відповідальність за провину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто, коли відсутня власна вина) є ст.618 ЦК, яка передбачає, що у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
По-друге, вина можлива у формі наміру (умислу) або необережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідальності вина у формі наміру нехарактерна. Хоч останнім часом трапляються й випадки умисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. В умовах інфляції, за умови відсутності у договорі від
повідного застереження щодо індексації такий прийом може дати порушнику відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає у встановленні в договорі досить значної неустойки за невиконання договору купівлі-продажу.
Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). У цьому випадку суд відповідно до міри вини кожного з них зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також у випадку, коли кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не виконав дій, необхідних для їх зменшення.
Вказані елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. Водночас можливе застосування заходів відповідальності й при неповному, "усіченому" складі правопорушення за відсутності вини боржника, збитків у кредитора тощо.
3. Види цивільно-правової відповідальності
Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
Види цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність поділяється на види. В основу такого поділу можуть бути покладені різні критерії.
1. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірну та позадоговірну відповідальність.
Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не передає речі, не виконує роботи або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбачених законом або договором, – сплатити і неустойку. При цьому у більшості випадків вважається, що попереднє зобов'язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання.
На протилежність договірній позадоговірна відповідальність наступає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Позадоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим.
Юридичне значення розмежування договірної і позадоговірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір позадоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладені договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності.
Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівнянь із встановленим законом.
На практиці може виникнути конкуренція між договірною і позадоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності треба застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, договірний чи позадоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договірною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної із сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності.
2. Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб розрізняють дольову, солідарну і субсидіарну відповідальність.
Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частиш, яка випадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіарної відповідальності. Частки, що випадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлено інший їх розмір.
Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частиш боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, передбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.
Субсидіарна відповідальність (її ще називають додатковою відповідальністю) застосовується тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий – додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутись з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника. І лише у разі неспроможності останнім відшкодувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років. Загальне правило передбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини.
3.За розміром відповідальність буває повною і обмеженою.
Загальне правило передбачає настання відповідальності в повному розмірі. Воно поширюється як на договірну, так і на позадоговірну відповідальність. Але у випадках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом інших обставин (майнового стану суб'єктів відповідальності і т.п.).
4. За окремі види правопорушень встановлено особливості відповідальності. Так, деякими особливостями характеризується цивільно-правова відповідальність за невиконання грошових зобов'язань. Ця відповідальність настає у вигляді сплати процентів за грошову суму, якою боржник користувався. Це правило надзвичайно важливе в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників цивільного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кредитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого побутування взаємних неплатежів. Прийнятий 22 листопада 1996 р. Закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" має сприяти вирішенню цієї проблеми. Згідно з названим законом, у разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню, яка обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу і може досягати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
5. Має специфіку відповідальність боржника за прострочення виконання зобов'язання. Вона полягає в тому, що боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу шкоду майна, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відповідальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відшкодувати збитки кредитору.
6. Має свої особливості також відповідальність за нанесення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інститут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. ст. 6, 7, 440 чинного ЦК України та окремими статтями спеціальних законів ("Про міліцію", "Про Службу безпеки", "Про захист прав споживачів" та ін.). Відшкодування моральної шкоди досить часто застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення особистого права не може поєднуватися з майновою шкодою. Наприклад, приниження ділової репутації підприємця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.
Але, як правило, вважається, що особиста кривда не порушує майнових прав особи, а зачіпає лише її особисті права. Саме з цього виходив законодавець, коли надавав можливість потерпілому самому звертатись до суду з позовом. Ніхто краще за нього не оцінить порушення, не вирішить питання про прощення порушника. За порушення особистих прав може настати і кримінальне покарання, але воно має іншу мету – захистити публічні інтереси суспільства, для якого не байдуже ставлення громадян до своєї честі, гідності, ділової репутації; суспільство зацікавлене в тому, щоб громадяни дорожили своїми особистими правами. Проте і в цьому разі перевага в захисті особистих прав надається самій особі, приватні інтереси в сфері особистих прав законодавець ставить вище публічних.
Чинним законодавством встановлено мінімальний розмір цивільно-правового покарання за особисту кривду. Судові надається право в кожному конкретному випадкові самостійно визначати суму стягнення на користь потерпілого.
Підсумовуючи сказане, звернімо увагу на таке.
Цивільно-правова відповідальність має на меті не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника.
Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання кримінального:
Кримінально-правова відповідальність встановлюється законом.
Таким чином, сфера застосування цивільно-правової відповідальності набагато ширша, ніж будь-якої іншої юридичної відповідальності, а її форми й види дають можливість потерпілому найбільш повно захистити свої порушені права.
Важко погодитися з думкою про те, що у новому кримінальному кодексі доцільно "... визнати обов'язок злочинця відшкодувати потерпілому всі збитки і заподіяну шкоду...". Кримінальний кодекс – не той нормативний акт, в якому про це повинно йтися.
Інша справа, що в КК України доцільно було б передбачити відповідальність за навмисне ухилення від відшкодування заподіяної шкоди, подібно до відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.
Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
Слід зазначити, що як щодо визначення видів відповідальності, так і щодо встановлення переліку її форм єдності в юридичній літературі немає.
Так, досить поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в двох формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки.
У інших випадках класифікація форм відповідальності відбувається за іншими підставами. Так, виділяють дві основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).
Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов'язку по передачі майна, сплаті грошей тощо. Характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має без еквівалентний характер. Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.
Зупинімося коротко на недоліках двох наведених концепцій.
Перша з них, як уявляється, не вичерпує всі можливі форми відповідальності. Незрозуміло, наприклад, чому з усіх форм забезпечення виконання зобов'язань має виділятися саме неустойка як форма відповідальності, і чому сюди не можна віднести поруку, стосовно якої законодавець згадує про відповідальність в тексті ст.554 ЦК?
Щодо другої з наведених точок зору, очевидно, що вона є спробою згрупування різних форм відповідальності. Крім того, приклади, якими ілюструються її положення (нетрудові прибутки, спекулятивні правочини тощо), не повною мірою враховують зміни в житті суспільства і сьогодні важко прогнозувати, наскільки актуальними вони будуть найближчим часом.
У зв'язку з зазначеним більш вдалим видається розподіл форм відповідальності на загальні і спеціальні.
Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням, кредитору.
Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли.
Якщо ж вони відсутні, застосовуються спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, о яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язаннях окремих видів.
Тут слід зазначити, що оскільки стягнення збитків, які виник-внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідальності, то відповідне правило безпосередньо передбачене в за-і (ст.611 ЦК). Навіть якщо сторони в договорі не передбачили кий захід відповідальності, застосування його є можливим і обґрунтованим.
Отже, стягнення збитків можливе незалежно від спеціальної вказівки про це в договорі. Проте, як свідчить практика укладення договорів між громадянами і комерційними структурами, а також між громадянами і державними організаціями, якщо згадка про таку форму відповідальності і положення міститься в розділі договору про відповідальність сторін, то найчастіше це формулюється таким чином: "У випадку виникнення збитків у однієї з сторін договору з вини іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законодавством".
Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них насамперед слід віднести деякі способи забезпечення зобов'язань, передбачені гл.49 ЦК.
Такими способами є неустойка, застава, порука, гарантія, притримання, завдаток (ст.546 ЦК). Постає питання: чи всі вони можуть бути віднесені до заходів відповідальності? Адже у гл.51 ЦК Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", крім відшкодування збитків, згадується лише неустойка.
Очевидно, що не тільки неустойка, а й відшкодування збитків поручителя, і втрата завдатку є за своїм характером заходами відповідальності, оскільки кожен з них відповідає ознакам цивільно-правової відповідальності, названим вище. Що ж до тієї обставини, Що у гл.51 ЦК названа лише неустойка, то викликане це насамперед бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків і неустойки. Крім того, неустойка належить до тих способів забезпечення зобов'язань, які найчастіше застосовувалися в практиці, особливо за участю організацій.
4.Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
Як зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність настає за наявності підстав (умов), передбачених чинним законодавством. Отже, відсутність цих умов означає, що немає і відповідальності.
Однак можливі ситуації, коли за наявності формальних підстав (фактичного складу) для виникнення правовідносин відповідальності законодавець не вважає доцільним настання таких наслідків. У таких випадках йдеться про звільнення від відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання. При цьому неможливість виконання виникає не з вини боржника.
Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, є:
1) вина кредитора;
2) непереборна сила;
3) випадок;
4) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.
Вина кредитора як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачена відповідними нормами ЦК, за змістом яких невиконання або неналежне виконання зобов'язання, зумовлене наміром або необережністю кредитора, звільняє боржника від відповідальності, якщо інше не встановлене законом.
Звідси випливають умови звільнення боржника від відповідальності. Це:
1) протиправність дій кредитора даного зобов'язання;
2) наявність його вини в будь-якій формі;
3) причинний зв'язок між винними діями кредитора і неможливістю належного виконання даного зобов'язання.
Непереборна сила тлумачиться як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання.
Непереборна сила може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру.
її властивостями є:
— надзвичайність (вона виходить за межі звичайних повсякденних явищ – схід, захід сонця, дощ, вітер тощо);
— невідворотність (її неможливо попередити і подолати на сучасному рівні розвитку науки і техніки).
Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а щоб вона перешкоджала виконанню даного зобов'язання (наприклад, повінь у Закарпатті є непереборною силою, але не перешкоджає виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької в Одеську область). Непереборна сила звільняє боржника від відповідальності у всіх випадках, крім таких, що прямо зумовлені в законі.
Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому – запобігти в певній ситуації.
Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї надзвичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок "втоми металу", відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха тощо.
Нерідко випадок визначають як антипод вини, використовуючи дихотомію: винність – випадковість. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що йдеться не про звільнення від відповідальності, а про ненастання у зв'язку з відсутністю складу правопорушення і, зокрема, такого його елементу, як вина.
Однак уявляється, що таке фактичне ототожнення цих понять є невиправданим. У цивільному праві можливою є і відповідальність при неповному складі правопорушення, в тому числі за відсутності вини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо). Для таких випадків безвинної відповідальності може мати значення врахування випадку як самостійної правової категорії. Наприклад, поручитель може бути звільнений від відповідальності за невиконання зо бов'язання боржником за наявності випадкової неможливості ви конання цього зобов'язання.
Неможливість виконання зобов'язання може виникнути і внаслідок інших обставин (наприклад, урядом встановлено мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголошений карантин тощо). На відміну від ненастання відповідальності через відсутність складу правопорушення, тут насамперед має бути встановлене не те, чи відсутня вина боржника, а те, чи доведена наявність обставини, що перешкоджає виконанню зобов'язання.
Питання для самоконтролю:
Тестові завдання
1. Умови цивільно-правової відповідальності:
а) наявність шкоди;
б) наявність протиправних дій;
в) наявність причинного зв‘язку між протиправною дією і шкодою;
г) наявність вини правопорушника;
д) правильно, усе вищевикладене
2. Особливим видом цивільно-правової відповідальності є:
а) дольова;
б) субсидіарна;
в) солідарна;
г) змішана;
д) в порядку регресу.
3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності:
а) наявність вини кредитора
б) непереборна сила;
в) випадок;
г) мараторій;
д) правильно, усе вищевикладене
рекомендована література
1. Конституція України ст.55,56
2. Цивільний кодекс України книга 5 р.1гл. 51
3. Цивільне право України. Підручник у двох частинах / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Шишки Р.Б. – Харків, 2008. – Ч.1.– 516 с.
4. Цивільне право України: Підручник / Є.О Харитонов, Н.О. Саніахметова.– . ститна 2003. –776 с.
5. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов'язань: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2002.