Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ 7-8
ТЕМА 5. КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ
Мета :
Ключові слова:
кредит, банківський кредит, принципи кредитування, кредитна політика, кредитні інструкції, стандарти кредитування, кредитоспроможність позичальника, фінансова звітність підприємства, фінансові коефіцієнти, кредитний ризик, структуризація кредиту, кредитний договір, застава, гарантія, порука, страхування, кредитний портфель, диверсифікація, лімітування, страховий резерв.
План:
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Загальна характеристика банківських кредитів
Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:
1. За терміном використання розрізняють кредити:
— короткострокові;
— середньострокові;
— довгострокові.
Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.
Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, то му банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.
2. Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити:
3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів
До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.
Кредити з підвищеним ризиком — це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.
одноразово;
перманентно;
гарантовано.
Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.
Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії.
Гарантовані позички бувають двох видів:
— з попередньо обумовленою датою видачі;
— з видачею у міру виникнення в ній потреби.
5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:
— поступово (в розстрочку);
— водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;
— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;
— на вимогу кредитора;
— з регресією платежів.
Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.
Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.
Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо.
На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов’язкової інформації, що має надаватися банку.
З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов’язання третьої особи.
6. За строком повернення банківські позички поділяються на:
— строкові;
— до запитання;
— прострочені;
— відстрочені (пролонговані).
Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.
Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.
Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.
Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.
7. За характером визначення процента банківські позички бувають:
— з фіксованою процентною ставкою;
— з плаваючою процентною ставкою.
Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.
Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику бан ківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні.
8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:
— з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);
— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).
9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:
— надаються одним банком;
— є синдикованими (або консорціальними);
— є паралельними.
Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.
Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку.
Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.
10. Розрізняють також кредити за критеріями суб’єктного й об’єкт ного призначення.
До кредитів суб’єктного призначення належать позички:
— торговельно-промисловим підприємцям;
— сільськогосподарським підприємцям;
— міжбанківські;
— небанківським фінансово-кредитним установам;
— органам влади.
Серед позичок об’єктного призначення розрізняють кредити:
— іпотечний;
— споживчий;
— контокорентний;
— під цінні папери;
— пов’язані з вексельним обігом.
11. До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:
— акцептний кредит;
— авальний кредит;
— обліковий кредит;
— факторинг;
— форфейтинг.
Кредит виконує такі функції:
Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:
Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
— оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору).
У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, по рядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зо бов’язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма спла ти процентів й основного боргу, права, зобов’язання, відпові дальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.
Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.
Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тіль ки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).
Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позичок до запитання.
Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчас ним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.
Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.
В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:
— застава;
— гарантія;
— перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;
— іпотека;
— страхова угода (поліс).
Застава — це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.
Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.
Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.
Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.
Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.
Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-креди тору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.
Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.
Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.
2. Кредитна політика комерційного банку та процес кредитування
Кредитна політика – комплекс рішень, ухвалених правлінням банку, в яких зафіксовані умови, параметри надання кредитів, організація кредитного процесу, що, у свою чергу, включає:
розподіл обов’язків кредитного персоналу; повноважень при прийнятті кредитних рішень;
процес перевірки якості кредиту;
відповідні санкції до персоналу за неналежне виконання функцій, передбачених кредитною політикою та конкретною кредитною процедурою.
Кредитна політика банків повинна поєднувати інтереси банку, його акціонерів, вкладників, позичальників із загальнодержавними інтересами.
Заборонними умовами, яких повинні дотримувати банки, розробляючи свою кредитну політику, є:
покриття кредитними коштами збитків;
формування статутного капіталу за рахунок кредитних коштів;
купівля цінних паперів.
Кожен банк розробляє свою кредитну політику, однак спільними рисами у кредитній політиці всіх банків є дотримання банками централізованих економічних нормативів кредитного ризику, кредитування позичальників незалежно від форм власності на потреби, передбачені їх статутною діяльністю.
Етапи процесу кредитування
Кожний етап процесу кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банківської установи.
Етапи кредитування загалом можна прокласифікувати так:
попередній, що має кілька складових:
розгляд кредитної заяви та інтерв’ю з клієнтом;
оцінка кредитоспроможності позичальника;
структурування кредиту;
поточний етап – підготовка та укладення кредитного договору, договору застави, надання кредиту;
підсумковий етап – контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту, станом збереження забезпечення, закриття кредитної справи після остаточного погашення кредиту.
Кредитний процес розпочинається із розгляду кредитним економістом кредитної заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його цільове використання, вид, термін та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути угоди на проект, що кредитується, розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту, документи на забезпечення кредиту, документи про відсутність кредитної та бюджетної заборгованості.
Банки пропонують також клієнтам-позичальникам заповнити анкету позичальника (склад засновників, форма власності, основні види діяльності тощо), інші документи, передбачені кредитною політикою.
Інтерв’ю з клієнтом – це особисте знайомство економіста кредитного відділу (керівника банку) із клієнтом у тому разі, якщо інформації з поданого позичальником пакета документів недостатньо.
Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з’ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.
Оцінка кредитоспроможності позичальника на підставі ретельного аналізу його фінансового стану та урахування суб’єктивних чинників, що випливають із його діяльності, ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу.
Під час структурування кредиту банк ще раз узгоджує вид кредиту, суму, термін, вид забезпечення, встановлює процентну ставку за користування кредитом, способи надання і погашення кредиту.
Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладені позичені кошти – у сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту відіграє також значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути використана позичальником не за ціллю та непогашена ним. Способи надання, погашення кредиту допоможуть позичальникові правильно розпоряджатися кредитними коштами.
Поточний етап розпочинається з кінцевого узгодження з позичальником усіх умов кредитного договору, договору забезпечення кредиту та документального оформлення цих договорів.
Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов’язки як банку, так і позичальника. Як додаток до кредитного договору оформляють також графік погашення кредиту і процентів за ним.
Підсумковий етап процесу кредитування характеризується тим, що банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання кредиту, надходження кредитної заборгованості та процентів за нею, оформляє акти відхилень, вирішує всі питання за несвоєчасного повернення кредиту тощо. Після остаточного погашення позичальником кредиту кредитну справу закривають і передають в архів банку.
Цей етап ще називають структуруванням позички.
У процесі структурування банк визначає такі параметри по-
зички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.
Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами:
Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.
У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.
Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.
У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов’язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періо дичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування.
До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретель но проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.
Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.
Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.
3. Способи захисту від кредитного ризику
Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.
При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:
— репутація;
— можливість;
— капітал;
— умови;
— застава.
Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком.
Можливість — це здатність позичальника отримати гроші за своїми активними операціями і конкретними проектами, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів по ній.
Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що кредитуватиметься.
Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.
Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди.
У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:
Лімітування — це встановлення межі кредиту.
Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.
Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди, а також можуть страхувати за рахунок клієнтів окремі високоризиковані кредитні угоди у спеціалізованих страхових установах.
Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримання оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку. За методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку складається з таких кредитів: стандартних, під контролем, субстандартних, сумнівних, безнадійних.
Забезпечення кредиту - один із шляхів захисту кредитора від кредитного ризику.
Більшість кредитів надають під забезпечення; незабезпеченими (бланковими) кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з хорошою репутацією.
До матеріального забезпечення банки висувають такі вимоги:
можливість оцінки забезпечення;
високоліквідність;
невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна.
Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.
Перед укладенням договору застави банк повинен пересвідчитись документально (а в окремих випадках – перевірити на місці) щодо наявності майна, його місцезнаходження та умов його зберігання, реальності реалізації тощо. Згідно із Законом України «Про заставу», застава – це спосіб забезпечення будь-якого зобов’язання. Кредитор, котрий приймає заставу, має право за невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.
Гарантія як спосіб забезпечення кредиту – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника за настання гарантійного випадку (гарантійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити заборгованість і проценти за кредит).
Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов’язань позичальника.
Банк-кредитор перед укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і платоспроможність поручителя на основі документів, що подані банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.
Страхування кредитів банки проводять із 1990 року у двох формах:
добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів;
добровільне страхування ризику непогашення кредитів.
У першому випадку страхувальником є позичальник, об’єктом страхування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і процентів за ним. У другому випадку страхувальник – банк, а об’єкт страхування – відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним. У цьому разі сума страхових внесків ураховується під час установлення процентної ставки за кредит.
Для зменшення кредитного ризику банки створюють резерв на можливі втрати від кредитних операцій, розробляючи внутрішнє положення, але беручи до уваги відповідне Положення Національного банку України.
Даний резерв розподіляється на резерв під стандартну і нестандартну заборгованість (кредити під контролем, субстандартні, сумнівні і безнадійні).
Банки для нарахування резерву класифікують надані кредити за ступенем ризику, а для цього враховують такі критерії:
оцінку фінансового стану позичальника;
погашення позичальником кредиту і процентів за ним.
Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується на додаткові показники:
клас «А» – фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати її на такому рівні надалі;
клас «Б» – фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає надто великих перспектив;
клас «В» – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;
клас «Г» – фінансова діяльність погана;
клас «Д» – фінансова діяльність збиткова.
Погашення позичальником кредитної заборгованості і процентів за нею є:
добрим – якщо погашення здійснюється у відповідні строки або кредит пролонгований (збільшений термін погашення) не більше ніж на 90 днів (із пониженням класу позичальника);
слабким – спостерігається прострочення не більше ніж 90 днів або допускається пролонгація понад 90 днів за умови сплати процентів у строк чи з максимальною заборгованістю до 30 днів (із пониженням класу позичальника);
незадовільне – якщо прострочення спостерігається понад 90 днів або кредит пролонгований понад 180 днів (із пониженням класу позичальника).
Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків за ступенем ризику щодо заборгованості класифікують так, як це відображено в табл. 1.
Таблиця 1
Класифікація кредитів за ступенем ризику
|
Фінансовий стан (клас) |
Погашення заборгованості |
||
|
добре |
слабке |
задовільне |
|
|
«А» |
стандартна |
під контролем |
субстандартна |
|
«Б» |
під контролем |
субстандартна |
субстандартна |
|
«В» |
субстандартна |
субстандартна |
сумнівна |
|
«Г» |
сумнівна |
сумнівна |
безнадійна |
|
«Д» |
сумнівна |
безнадійна |
безнадійна |
Для формування резерву треба виходити також з означення, що загальна заборгованість за кредитними операціями становить для банку валовий кредитний ризик, а чистий кредитний ризик розраховується шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятого забезпечення, скоригованого на певний відсоток, залежно від ступеня ризику кредитної операції (табл. 2 і .3).
Таблиця 2
Класифікація кредитної заборгованості з урахуванням рівня забезпеченості
|
Класифіковані кредити |
Відсоток вартості забезпечення (гарантії), |
|||
|
Кабінету Міністрів України |
урядів країн категорії «А» |
міжнародних багатосторонніх банків |
банків |
|
|
Стандартна |
100 |
100 |
100 |
100 |
|
Під контролем |
100 |
100 |
100 |
100 |
|
Субстандартна |
50 |
100 |
100 |
100 |
|
Сумнівна |
20 |
20 |
20 |
20 |
|
Безнадійна |
0 |
0 |
0 |
0 |
Таблиця 3
|
Класифіковані кредити |
Відсоток вартості забезпечення (застави), |
|||||
|
майнових прав |
банківських металів |
державних цінних паперів |
недержавних цінних паперів |
нерухомого майна |
рухомого майна |
|
|
Стандартна |
100 |
80 |
100 |
50 |
50 |
50 |
|
Під контролем |
100 |
80 |
80 |
40 |
50 |
40 |
|
Субстандартна |
100 |
60 |
50 |
20 |
40 |
20 |
|
Сумнівна |
100 |
20 |
20 |
10 |
20 |
10 |
|
Безнадійна |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
Визначивши чистий кредитний ризик за кожною категорією кредитної операції, банк зважує його на встановлений коефіцієнт резервування і таким чином визначає кінцеву суму резерву під кредитні ризики (табл. 4).
Таблиця 4
|
Категорія кредитної операції |
Коефіцієнт резервування |
|
Стандартна Під контролем Субстандартна Сумнівна Безнадійна |
1 5 20 50 100 |
Банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити і кредити іншим банкам.
4. Ціна банківського капіталу
Основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування.
Процент або прирівняними до них доходами називаються будь-яка винагорода за надання коштів та зобов’язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно яасу та сумі коштів, які є об’єктами кредитної операції.
Види процентних ставок:
Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:
— облікова ставка центрального банку;
— рівень інфляції;
— строк позички;
— ціна сформованих ресурсів;
— ризик;
— розмір позички;
— попит на банківські позички;
— якість застави;
— зміст заходів, що кредитуються;
— витрати на оформлення позички і контроль;
— ставка банку-конкурента;
— характер відносин між банком і клієнтом;
— норма прибутку від інших активних операцій.
Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здій снює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позичками нижчі від облікової ставки.
Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його грошово-кредитної політики, процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу країни і курсу національної валюти.
Грошово-кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Проводячи політику експансії, центральний банк зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції — підвищує її.
Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.
ЛЕКЦІЯ 2. ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ НАДАННЯ ТА ПОГАШЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ КРЕДИТУ
ПЛАН
Надання банками кредитів в поточну діяльність юридичним особам.
Кредитування банками фізичних осіб.
Надання банками лізингового кредиту.
Інші види кредиту.
1.Надання банками кредитів в поточну діяльність юридичним особам
Умови надання та види короткострокових кредитів
у поточну діяльність
Банки України надають кредити суб’єктам господарювання в межах свого кредитного потенціалу, на комерційній основі за обов’язкового виконання таких умов:
кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічне обґрунтування яких свідчить про їх достатню дохідність у конкретній галузі економіки;
проведений банком комплексний аналіз кредитоспроможності позичальника свідчить про можливість повернення кредиту;
кредит надається під якісне забезпечення (понад 150 відсотків від суми кредиту);
видавання кредиту здійснюється після повного погашення попередньої кредитної заборгованості.
Короткостроковий кредит у поточну діяльність надається під такі об’єкти: поповнення оборотного капіталу, тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів.
Короткострокові кредити в поточну діяльність поділяють на:
кредитні лінії;
овердрафт;
врахування векселів;
кредити за внутрішньоторговельними операціями;
за експортно-імпортними операціями.
Найкласичніша форма короткострокового кредиту в поточну діяльність - це контокорентний кредит, який надається, переважно, банками зарубіжних ринкових країн.
Кредит базується на активно-пасивному контокорентному рахунку, який, у загальному розумінні, поєднує поточний рахунок клієнта банку та кредитний (позичковий) рахунок. На цьому рахунку виникає як кредитове, так і дебетове сальдо, і, власне, дебетове сальдо вказує на те, що клієнтові необхідний кредит, у нього немає власних коштів для розрахунків.
Банк у цьому разі встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо контокорентного рахунку.
Видавання кредиту основується на укладеному договорі про контокорентний кредит, у якому, крім ліміту суми, обумовлюють термін кредиту, гранично допустимий строк наявного дебетового сальдо, процентну ставку за кредит, розмір оборотної комісії (у відсотках від суми обороту за дебетом і кредитом контокорентного рахунку). Цей кредит можуть надавати без забезпечення фінансово стійким позичальникам, іншим - під заставу (заклад) цінних паперів.
Порядок видавання кредиту суб’єктам господарювання
Банківські установи можуть надавати кредити всім суб’єктам господарювання незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності, але за наявності в них реальних можливостей і провових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та процентів за ним.
Найчастіше банки надають кредити тим позичальникам, які відкрили в них поточні рахунки, проте і без відкриття рахунків надання кредиту в поточну діяльність можливе.
Позичальники – юридичні особи для одержання кредиту подають такий пакет документів:
заяву;
анкету позичальника;
техніко-економічне обґрунтування кредитного проекту, яке включає розрахунок рентабельності об’єкта кредитування, визначає строки окупності його та джерела погашення кредиту;
основні фінансові звіти діяльності за останні звітні дати;
документи, що підтверджують забезпечення кредиту;
торговельні та інші контракти, що підтверджують цільове використання затребуваного кредиту, а також інші документи (відповідно до конкретних кредитних процедур).
Після якісно проведеного підготовчого етапу процесу кредитування та подання на засідання кредитного комітету (кредитної комісії) спеціального документа із висновками кредитних підрозділів і служб банку, задіяних у процесі кредитування, кредитний комітет надає остаточне кредитне рішення та встановлює кінцеву ціну кредиту.
Рівень кредитної процентної ставки залежить від багатьох факторів, основними з яких є:
ставка рефінансування Національного банку України;
депозитна процентна ставка (ціна депозитів);
рівень інфляції;
строк, розмір кредиту;
кредитний ризик, якість застави тощо.
Крім цього, при визначенні кредитної процентної ставки береться до уваги мінімальна норма дохідності за кредитними операціями. Для визначення дохідності кредитної операції використовують формулу для визначення ефективної процентної ставки:
де Іе – ефективна процентна ставка;
ni - термін кредиту, зважений на процентну ставку;
G - частка комісійних у відносних одиницях.
Протокол засідання кредитного комітету є підставою для укладення проектів кредитного договору та договору застави, узгодження їх із службою безпеки та юридичною службою. Проекти договорів узгоджують із позичальником, а після підписування договорів керівниками обох сторін та скріплення гербовими печатками вони вважаються основними юридичними документами кредитних відносин.
Порядок погашення короткострокового кредиту,
наданого суб’єктам господарювання
Розрізняють джерела погашення кредитів - первинні, вторинні.
Первинне джерело - виторг від реалізованої продукції, вторинне - виторг від реалізації застави, перерахування коштів гарантом, страховиком, поручителем.
Порядок, форма та конкретні строки погашення короткострокового кредиту в поточну діяльність обумовлюються у кредитному договорі, підтверджуються графіком погашення, що є додатком до кредитного договору.
Погашення кредиту може здійснюватися одноразово та на виплат (у розстрочення).
Під час погашення кредиту частинами (на виплат) передбачаються конкретні строки погашення, виходячи із кредитної заборгованості, що фактично сформувалася на початок певного періоду. У кредитному договорі можуть бути передбачені і умовні строки погашення, пов’язані з надходженням на рахунок позичальника виторгу.
Проценти нараховуються щомісячно та сплачуються щомісячно у строки, передбачені договором за схемою «за період» і «на період» (авансом).
Нараховуються проценти за короткостроковим кредитом за методом простої процентної ставки.
Варіанти сплати сум процентів і сум кредиту можуть бути такими:
сплата процентів і основної суми кредиту в кінці терміну дії кредитного договору;
щомісячна сплата процентів, а основної суми кредиту – у кінці терміну;
щомісячна сплата основної суми кредиту рівними частинами та щомісячна сплата процентів на залишок боргу;
щомісячні незмінні рівні платежі, які включають проценти, сплачені на залишок заборгованості, і частину основної суми кредиту.
Погашення кредитної заборгованості та процентів здійснюється із поточного рахунку позичальника на підставі оформленого позичальником платіжного доручення.
Овердрафт, кредитна лінія як види кредиту в поточну діяльність
Овердрафт - вид короткострокового кредиту, що надає позичальникові можливість за рахунок коштів банку здійснювати розрахунки зі своїми контрагентами на суми, що перевищують фактичний залишок на його поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми ліміту. Овердрафт також базується на дебетовому сальдо, але поточного, а не контокорентного рахунку.
Овердрафт розглядають як банківську підтримку виробничої діяльності юридичної особи, як ліквідування розриву між виплатами грошових коштів клієнтом-позичальником своїм кредиторам і надходженнями коштів від його дебіторів.
Цей вид кредиту найчастіше пропонують суб’єктам господарювання з постійними, рівномірними надходженнями на поточний рахунок, із позитивною кредитною історією, з репутацією дисциплінованих фінансових платників.
Ліміт овердрафту переглядається щомісячно, встановлюється в межах середньомісячного обороту коштів на поточному рахунку, що розраховується за останні шість місяців, що передують прийняттю рішення про надання позичальникові овердрафту.
Ліміт овердрафту визначається за формулою:
(4.14)
де Л – ліміт овердрафту,
Ко – середньомісячний кредитовий оборот за поточним рахунком клієнта;
Кр – коефіцієнт ризику зменшення надходжень на поточний рахунок клієнта;
Рк – ризик загального стану клієнта.
При укладенні договору про овердрафт позичальник оформляє також довіреність, на підставі якої банк може розпоряджатися коштами його поточного рахунку для погашення та обслуговування кредитної заборгованості.
Плата за користування овердрафтом встановлюється банком у формі процентної ставки та комісії.
Кредитна лінія - це юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому кредити впродовж певного часу (звичайно один рік) у межах зазначеного ліміту.
Кредитні лінії можуть бути відновлювальні, невідновлювальні (сезонні), відкличні, безвідкличні.
Сезонну кредитну лінію банк відкриває суб’єктові господарювання за періодичної нестачі оборотних коштів, пов’язаної із сезонним характером виробництва або коли потреба у кредитних коштах виникає поступово в міру виконання кредитного проекту.
Відновлювальну кредитну лінію відкривають суб’єктам із безперервним циклом виробництва. У цьому разі кредитні кошти використовуються на поточні потреби та формування оборотних коштів (придбання товарно-матеріальних цінностей, закупівля сировини, оплата послуг, товарів тощо).
Упродовж дії кредитної лінії позичальник отримує кредитні кошти в межах установленого ліміту, а у кредитній угоді може встановлюватися графік поступового зниження ліміту кредитування.
Ліміт кредитної лінії, строк користування нею, строки погашення боргу визначаються банком з урахуванням кредитоспроможності позичальника, надходжень на його рахунки, планових обсягів виробництва, реалізованої продукції, наявності забезпечення.
Проблемні кредити, порядок їх погашення
Проблемною кредитною заборгованістю вважають у банку таку, за якою передбачається її несвоєчасне повернення.
Виникнення проблемної заборгованості зумовлено різними причинами, найпоширенішими з яких є:
причини, які не можуть контролюватися банком і перебувають поза сферою його діяльності;
прорахунки і помилки керівництва підприємства, яке одержало кредит, або його неефективне управління;
недосконале й неякісне дослідження кредитної заявки, некваліфікована розробка кредитного договору, здійснена банківськими фахівцями, та слабкий і несвоєчасний контроль.
Про виникнення труднощів щодо обслуговування кредиту можуть свідчити такі фактори:
несплата процентів, неповернення основної суми боргу або її частини;
несприятлива зміна у вартості забезпечення кредиту;
більш низькі, ніж передбачалося, надходження на рахунок;
фінансові показники відбивають несприятливе становище позичальника.
При виявленні проблемного кредиту треба зразу ж вдаватися до відповідних заходів (рис. 3).
Модифікація кредитного договору передбачає пролонгацію кредиту або банк направляє до позичальника свого менеджера для поліпшення управління та спільне розроблення заходів для повернення проблемного кредиту.
Реалізація забезпечення здійснюється через аукціони (реалізація застави) або виставлення претензії гарантові, поручителеві, страховикові.
Виконання судового рішення банк може здійснити шляхом конфіскації майна позичальника, накладення арешту на кошти боржника, що перебувають у третьої особи.
Рис. 3. Дії банку в разі виявлення проблемного кредиту
2. Кредитування банками фізичних осіб
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Іпотечні активи – реформовані в консолідований іпотечний борг зобов’язання (за договорами про іпотечний кредит) здійснювати платежі в рахунок погашення основного зобов’язання протягом строку обігу сертифікатів. Іпотечні активи мають вартість, ціну придбання та строк існування.
Іпотечний кредит - це правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем та боржником із приводу надання коштів у користування з установленням іпотеки.
Іпотечний пул – об’єднання іпотек за іпотечними договорами, що забезпечує виконання основних зобов’язань, реформованих у консолідований іпотечний борг.
Іпотечний сертифікат – це особливий вид цінних паперів, забезпечених іпотечними активами або іпотекою.
Керуючий іпотекою – банк, який здійснює обслуговування іпотечних активів.
Консолідований іпотечний борг – зобов’язання за договорами про іпотечний кредит, реформовані кредитором.
Кредит револьверний - багаторазово поновлювальний кредит, що надається в межах установленого ліміту автоматично - без додаткових переговорів між сторонами кредитної угоди.
Основне зобов’язання (відповідно до Закону України «Про іпотеку») –зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Споживчий кредит - кредит, що надається банком фізичній особі для придбання предметів особистого споживання, переважно тривалого користування.
Управитель – фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами в інтересах установника управління іпотечними активами.
Управління іпотечними активами – цивільно-правові відносини при здійсненні юридичних і фактичних дій щодо розпорядження платежами за іпотечними активами від свого імені, за рахунок та в інтересах установників управління майном.
Установник – власник іпотечних активів, які він передає в управління управителеві.
Частки іпотечних активів – зобов’язання за окремими договорами про іпотечний кредит, які входять до консолідованого іпотечного боргу.
Особливості іпотечного кредитування
Іпотечний ринок, або ринок іпотечного капіталу, відіграє важливу роль в економіці, об’єднуючи фінансовий ринок із ринком нерухомості.
Інвесторами на іпотечному ринку виступають найчастіше домогосподарства, суб’єкти господарювання, державні, недержавні фонди, уряд.
Особливими позичальниками-іпотекодавцями є знову ж таки домогосподарства та підприємства, які отримують на ринку іпотечний кредит, тим самим інвестують нерухомість: купують, будують, освоюють її, а також використовують іпотечний кредит для розвитку бізнесу.
Таким чином, залежно від предмета застави та мети використання іпотечний ринок можна у загальному поділити на такі сегменти:
споживчий житловий ринок;
дохідний житловий ринок;
дохідний ринок комерційної нерухомості та землі.
Окрім вказаного поділу іпотечного ринку, його ще підрозподіляють на первинний та вторинний.
Основними умовами надання іпотечного кредиту, попри укладення генеральної угоди про співробітництво, є:
обов’язковість сплати авансу позичальником у розмірі не менше ніж 30% вартості житла та зарахування суми на рахунок основного замовника (продавця);
укладення договору інвестування між фізичною особою та основним замовником;
укладення договору купівлі-продажу між фізичною особою та продавцем житла на вторинному ринку;
укладення договору застави майнових прав на об’єкт інвестування (у разі, якщо об’кт не здано в експлуатацію) та в подальшому укладення договору застави житла (з моменту введення його в експлуатацію);
оформлення правовстановлюваних документів на житло і їх реєстрація в бюро технічної інвентаризації;
укладення договору страхування житла.
Банки, укладаючи договори про співробітництво, вимагають також від основних замовників чи продавців житла, щоб вони виступали поручителями позичальників до моменту здачі житла в експлуатацію та оформлення нотаріально посвідченого договору застави житла (договору іпотеки). Фінансовий стан поручителів банки визначають за методикою визначення фінансового стану за кредитування ними юридичних осіб.
Надання кредиту здійснюється після укладення договору кредиту в безготівковій формі частинами шляхом перерахування коштів із кредитного рахунку позичальника на поточний рахунок продавця, забудовника, рідше надається готівкою, а також видавання платіжних карток міжнародних платіжних систем.
Документи для одержання кредиту в інвестування житла чи купівлю його на вторинному ринку загальноприйняті: заява, анкета позичальника, паспорт, довідка про ідентифікаційний код, довідка з місця праці та довідка про інші доходи.
Особливості та класифікація споживчого кредиту
У кредитуванні споживчих потреб населення беруть участь не тільки банки, а й кредитні спілки, ломбарди, підприємства та організації власне тому, що споживчий кредит надає фізичним особам такі переваги:
можливість отримати ті речі, які без кредитних коштів отримати вони могли б через тривалий термін чи взагалі не отримати;
гнучкість цього кредиту - придбання речей у будь-який час;
безпечність схоронності коштів під час поїздок, платежів (за рахунок отримання кредитних платіжних карток);
допомога в покритті непередбачених споживчих витрат (кредит на нагальні потреби).
Треба зазначити, що споживчий кредит має специфічні риси, які відрізнять його від інших видів, а саме:
споживчі кредитні відносини спрямовані на кінцеве споживання, на відміну від кредитування суб’єктів господарювання на проміжні виробничі цілі;
споживчий кредит населення отримує з метою задоволення споживчих потреб, а не для отримання доходів;
погашення кредиту здійснюється за рахунок нагромаджених особистих коштів, а не за рахунок їх вивільнення;
споживчі кредити мають соціальний характер - підвищення життєвого рівня, утвердження принципів соціальної справедливості.
В Україні сьогодні, як і в усіх ринкових державах, у споживчому кредитуванні беруть участь не тільки фінансові установи, а й товаро виробники, будівельні компанії, торговельні організації, страхові товариства.
Для банківських установ споживчий кредит є необхідною умовою зміцнення ресурсної бази, розширення кола операцій, клієнтів, успішною умовою конкурентної боротьби на фінансовому ринку з небанківськими установами, особливо кредитними спілками.
Порядок надання і погашення споживчого короткострокового кредиту на поточні потреби
Кожна банківська установа залежно від її кредитної політики, кредитного потенціалу розробляє певні види споживчих кредитів на поточні потреби та затверджує їх у Положенні про кредитування фізичних осіб і в конкретних Правилах (процедурах) про надання та погашення цих видів кредитів. Попри те, банки найчастіше надають кредити на придбання товарів тривалого користування і на придбання автомобілів.
Спинимось дещо конкретніше лише на методиці надання та погашення кредиту на придбання автотранспортних засобів (методика надання кредиту на придбання товарів тривалого користування подібна та простіша).
Банківський порядок кредитування поширюється лише на купівлю автомобілей для використання їх в особистих цілях, а не для підприємницької діяльності (таксі, автоперевезення тощо).
Особливістю кредиту є те, що між банком та офіційним представником виробника (продавцем) укладається угода про співробітництво, причому продавець повинен мати підтверджувальні документи на дилерську чи дистриб’ютерську діяльність.
Вимоги при цьому кредитуванні до клієнтів-позичальників такі:
позичальники постійно проживають (прописані) і мають основне місце роботи в регіоні, що обслуговується даним банком;
позичальники є повнолітні та дієздатні;
мають стабільні та документально підтверджені джерела доходів упродовж 6-ти останніх місяців;
позичальники є платоспроможними.
Пакет документів для отримання кредиту на придбання автомобіля такий:
заява на отримання кредиту;
анкета позичальника;
паспорт (копія сторінок, що містять останнє фото, прізвище та ім’я, інформацію про дату видачі та орган, що видав паспорт, інформацію про прописку);
копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
довідка з місця роботи із зазначенням посади та фактично отриманого доходу протягом 6-ти останніх місяців (з помісячною розбивкою);
документи в підтвердження інших доходів покупця, у т. ч. декларація про доходи на останню звітну дату за наявності доходу не за основним місцем роботи;
витяг з трудової книжки про місце роботи за останні три роки, посвідчений відділом кадрів (за відсутності відділу кадрів – посвідчений печаткою підприємства та завірений підписом керівника підприємства).
Порядок надання і погашення довгострокового споживчого кредиту
Споживчі довгострокові банківські кредити в інвестиційну діяльність, що становлять першу групу споживчих кредитів, конкретно можна класифікувати так:
на будівництво індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;
на купівлю у громадян індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;
на реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних будинків;
на будівництво надвірних будівель;
на будівництво та купівлю садових будинків;
на капітальний ремонт садових будинків і будинків у сільській місцевості;
на будівництво гаражів;
на купівлю квартир і капітальний ремонт власної квартири;
на початковий внесок до житлово-будівельного кооперативу.
Споживчі кредити в інвестиційну діяльність надають на термін від 3-х до 20-ти років, у розмірі 70% кошторисної вартості об’єкта кредитування.
Для одержання кредиту позичальник подає такі документи:
індивідуальна заява;
паспорт або документ, що його заміняє;
довідка з місця праці (пенсіонер – пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;
документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);
документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;
інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.
Разом з тим, для одержання кредиту:
на будівництво індивідуального житлового будинку позичальник подає завірений у встановленому порядку витяг із рішення місцевих органів влади про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений архітектором;
на будівництво надвірних будівель – довідку місцевої адміністрації про те, що позичальник є власником житлового будинку без надвірних будівель;
на будівництво, капітальний ремонт садових будиночків – довідку з правління садівничого кооперативу про членство в ньому;
на придбання квартири в житловому кооперативі – довідку про членство в житловому кооперативі.
Надання кредиту здійснюється в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів позичальника, рідше – готівкою.
Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені у кредитному договорі. Нарахування процентів може здійснюватись за методом простої процентної ставки, у цьому разі сума щорічних нарахувань визначається за формулою:
де S – сума процентів;
P – сума кредиту;
r – річна процентна ставка доходу.
Через n років сума доходу дорівнює:
У разі використання актуарного методу (методу складного процента) у розрахунок береться фактор часу, який характерний тим, що абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.
Через n років сума доходу дорівнює:
Формами забезпечення такого кредиту можуть бути: застава нерухомості, яка буде придбана за рахунок кредиту. застава іншої нерухомості, цінних паперів, рухомого майна, поруки, гарантії, страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту.
Забезпечення кредиту обов’язково страхується на користь банку.
Лізинг можна охарактеризувати як господарську операцію, за якою суб’єкт господарювання має право користуватися майном, що йому не належить на правах власності, а взяте ним в оренду на довгий термін за відповідну плату.
Суб’єктами лізингу є банківські установи, установи небанківської системи, підприємці та підприємства, виробники об’єкта лізингу.
Об’єктами лізингу виступають такі товари - оргтехніка, транспортні засоби, обладнання та нерухомість.
Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі в лізингових угодах. Ці форми такі:
створення власної дочірньої лізингової компанії;
створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб’єктами господарювання спільних лізингових компаній;
кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове).
3. Фінансовий лізинг як форма довгострокового кредиту
Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг найбільше відповідає за суттю довгостроковому кредиту в інвестиційну діяльність. При цьому фінансовому лізингу притаманні такі ознаки, що відрізняють його від інших видів лізингу, а саме:
вибір об’єкта лізингу та його постачальника здійснює сам лізингоодержувач;
виключне право лізиногоодержувача на користування майном упродовж терміну дії лізиногового договору;
господарське відношення до об’єкта лізингу з боку лізингоодержувача як до власності (технічне обслуговування, ремонт, експлуатація, страхування - це витрати лізингоодержувача);
у межах лізингового договору існує такий період, упродовж якого сторони не можуть його розірвати (лізингодавець мусить компенсувати всі свої витрати та одержати хоча б якийсь прибуток);
можливість придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення терміну договору.
Фінансовий лізинг вигідний виробникам об’єкта лізингу, тому що це додатковий захід щодо його збуту. Для лізингодавця фінансовий лізинг є добрим і дохідним способом вкладення власних коштів, а для лізингоодержувача - це, практично, довгостроковий кредит на виплат.
4. Етапи процесу лізингового кредитування
Процес підготовки і реалізації лізингових угод включає такі етапи:
підготовка та обґрунтування лізингової угоди;
юридичне оформлення лізингової угоди (якщо прийнято рішення про її підписання);
моніторинг виконання лізингової угоди.
На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладення юридичних договорів. Це дуже важливий етап, оскільки він обумовлений складним характером багатосторонніх відносин за лізингом, який вимагає детального вивчення всіх умов та особливостей кожної угоди.
Лізингові процедури, що здійснюються на цьому етапі, оформляють у таких документах:
заява про надання лізингових послуг, яку отримує лізингодавець від майбутнього лізингоодеоржувача;
висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність лізингової угоди;
замовлення-наряд, що подає постачальникові лізингодавець;
заява про надання кредиту для здійснення лізингової угоди, що подає лізингова компанія банкові.
Процес закріплення лізингової угоди у три- і двосторонніх договорах здійснюється на другому етапі. При цьому лізингові процедури оформляють у таких документах:
лізинговий договір;
кредитна угода, що укладається лізинговою компанією з банком про надання кредиту для здійснення лізингових операцій;
договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;
акт прийняття об’єкта лізингу в експлуатацію;
договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;
договір про страхування об’єкта лізингу.
На третьому етапі здійснюється експлуатація об’єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його в робочому стані, здійснює лізингові платежі. На цьому етапі лізингові операції відображаються в бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання устаткування. Крім цього, лізингодавцем здійснюється лізинговий моніторинг. У результаті загальна схема організації багатосторонньої лізингової угоди буде такою, як це відображено на рис. 4.
Привабливість лізингу для банків (у разі, якщо вони є лізингодавцями):
вкладені активи мають реальне забезпечення;
лізингові операції приносять високий дохід;
поширення сфери впливу банків, підняття їх іміджу.
Привабливість лізингу для лізингоодержувачів:
оперативне вирішення виробничих завдань шляхом використання найсучаснішого орендованого майна;
використання податкових і амортизаційних пільг.
Рис. 4. Організація лізингового процесу
за тристоронної лізингової угоди:
1 – заявка від лізингоодержувача;
2 – висновок про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність його проекту;
3 – замовлення-наряд;
4 – баківський кредит;
5 – договір купівлі-продажу;
6 – акт прийняття устаткування в експлуатацію;
7 – оплата поставки;
8 – лізинговий договір;
9 – договір про страхування предмета лізингу;
10 – договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;
11 – лізингові платежі;
12 – повернення об’єкта лізингу;
13 – повернення кредиту і виплата процентів.
5. Розрахунок і оплата лізингових платежів
Визначення розмірів лізингових платежів має важливе значення для успіху лізингових компаній.
Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток.
Розміри, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення загальної суми лізингових платежів встановлюються в лізинговому договорі за взаємною згодою сторін. Порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, аніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити гнучку схему платежів). Залежно від форм платежів розрізняють:
грошові платежі, коли платіж здійснюється за рахунок грошових коштів;
компенсаційні платежі, коли розрахунки здійснюються або товарами, або наданням зустрічних послуг лізингодавцеві;
мішані платежі, коли поряд із грошовими виплатами здійснюються платежі товарами чи послугами.
Залежно від періодичності лізингові платежі бувають:
щомісячні;
квартальні;
піврічні;
щорічні.
Ураховуючи фінансовий стан і платіжні можливості лізингоодержувача, розрізняють такі способи виплат лізингових платежів: рівними частинами, збільшуваними розмірами, зменшуваними розмірами.
Залежно від методу нарахування розрізняють лізингові платежі з фіксованою загальною сумою. Лізингова плата в цьому разі включає амортизаційні відрахування від вартості об’єкта лізингу, плату за використані кредитні ресурси лізингодавця; суму комісійної винагороди лізингодавцеві та плату за надані лізингоодержувачеві додаткові послуги за угодою. Загальна сума платежів нараховується рівними частинами упродовж усього терміну угоди відповідно до погодженої сторонами періодичності.
Розрахунок загальної суми лізингових платежів у цьому разі можна виконати за формулою:
де ЛП – загальна сума лізингових платежів;
АВ – розмір амортизаційних відрахувань, що належать лізингодавцеві в поточному році;
ПКР – плата за використані кредитні ресурси лізингодавцем для придбання об’єкта лізингу;
ЛМ – лізингова маржа (комісійна винагорода лізингодавцеві);
ДП – плата лізингодавцеві за додаткові послуги лізингоодержувачеві, що передбачені договором лізингу.
Амортизаційні відрахування (АВ) на надане в лізинг май но обчислюються згідно із законодавством України за фор мулою:
де БВ – балансова вартість майна об’єкта лізингу;
На – норма амортизаційних відрахувань, у відсотках;
Т - термін дії лізингової угоди.
Плата за використані лізингодавцем кредитні ресурси для придбання майна (ПКР) розраховується за формулою:
де КР – розмір кредитних ресурсів;
Пст – процентна ставка.
де Вп – вартість обладнання на початок року;
Вк – вартість обладнання на кінець року.
Розрахунок лізингової маржі (ЛМ) може здійснюватися за формулою:
де БВ – балансова вартість майна;
Пс.л.м. – процентна ставка лізингової маржі.
Під час розрахунку плати за додаткові послуги (ДП) лізингодавця можна застосувати формулу:
(4.27)
де Вв - витрати на відрядження;
Вюк - витрати на юридичні консультації;
Вр - витрати на рекламу;
Ві - інші витрати.
Розрахунок періодичних лізингових внесків:
а) за щорічних внесків:
де ЛВ - лізинговий періодичний внесок;
ЛП - загальні лізингові платежі;
Т - період лізингової угоди;
4. Характеристика інших видів кредитів
Суть здійснення факторингового кредиту
Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат унаслідок затримки платежів, що пов’язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків. З кредитною операцією факторинг пов’язує те, що постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту.
Узагалі, відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, ухваленої 1988 року Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом, коли вона відповідає, як мінімум, двом із чотирьох ознак:
наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції;
інкасування заборгованості (управління кредитом);
страхування постачальника від кредитного ризику.
Факторинг конвенційний – це універсальна система факторингового кредиту, який виконує всі чотири вищезазначені функції. Клієнт у цьому разі відповідає лише за виробництво продукції.
Разом з тим у деяких країнах (в Україні також) використовують факторинг конфіденційний, що полягає тільки в обліку фактор-фірмою (банком) рахунків клієнта, виписаних ним на його боржників, та наданні кредиту в рахунок майбутньої сплати факторові боргів боржниками.
Розрізняють ще такі види факторингових операцій:
за місцем проведення – внутрішні та міжнародні;
за видом зобов’язань – прості та вексельні;
за способом кредитування постачальника – попередня оплата й оплата на певну дату;
за участі боржників в угоді – відкриті, закриті, інші.
Кожен банк, що займається факторингом, розробляє умови цього кредитування у своєму внутрішньому Положенні про кредитування.
Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор купує у своїх клієнтів їхні дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм від 80 до 90% суми вимог, решту 10–20% клієнти одержують після сплати боргу покупцями. Таким чином компенсується кредитний ризик банку.
Ломбардний, консорціумний кредити
До ломбардного кредиту відносять короткостроковий кредит під заставу цінних паперів. Обсяг кредиту під заставу (заклад) державних цінних паперів становить до 90% їх вартості, під заставу банківських акцій – 70% їх вартості, під заставу корпоративних акцій – 60–70% їх вартості.
Перед наданням ломбардного кредиту банк з’ясовує:
якість цінних паперів (їх ліквідність і платоспроможність емітентів);
котирування цінних паперів на фондовій біржі.
Цінні папери, надані в заставу, залишаються власністю позичальника, але зберігаються в банку на рахунках у цінних паперах.
Якщо кредит не повернено вчасно, право власності на цінні папери переходить до кредитора, який реалізовує їх на фондовому ринку і повертає борг та проценти за ним.
Розвиток консорціумних кредитів розпочато після того, як Національний банк України затвердив постановою № 37 від 01.02.1996 р. Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування.
Консорціумні кредити видають за рахунок об’єднання ресурсів банків – учасників консорціуму і тим самим обмежують ризики втрат для кожного банку в разі неплатежу позичальника.
Для консорціумних кредитів характерні великі розміри (до кількох мільярдів грош. од.), тривалі терміни (10 і більше років), чисельний склад кредиторів і кілька позичальників.
Документальне оформлення та надання консорціумного кредиту має кілька варіантів:
кредитну угоду укладають за умови акумуляції вільних ресурсів тільки в окремому банку (менеджери);
загальна сума кредиту гарантується провідним банком і фінансування позичальника здійснюється тільки за потребою в коштах;
гарантовані банками-учасниками квоти кредитних ресурсів змінюються за рахунок залучення інших банків до консорціумного кредитування.
PAGE 1