Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 3.
ХІМІЧНОНЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ. СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
Сьогодні в народному господарстві України викорис-товуються десятки тисяч різних хімічних сполук, при-чому щорічно ця кількість збільшується на 200-1000 но-вих речовин.
За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному (через шлунково-кишко-вий тракт) шляхах попадання в організм хімічні речовини можна розбити на шість груп, а за ступенем дії на організм людини на чотири класи .
Характеристика СДОР за ступенем токсичності
|
Клас токсичності |
ГДК в повітрі, мг/м3 |
Середні смертельні |
|
|
Концентрація мг/л |
Доза при внутрішньому надходженні, мг/кг |
||
|
Надзвичайно токсичні |
0,1 |
< 1 |
< 1 |
|
Високо токсичні |
0,1 – 1 |
1-5 |
1-50 |
|
Сильно токсичні |
1,1 – 10 |
6–20 |
51-500 |
|
Помірно токсичні |
Теж |
21–80 |
501-5000 |
|
Мало токсичні |
> 10 |
81–160 |
5001-15000 |
|
Практично не токсичні |
- |
> 160 |
>15000 |
Клас небезпеки СДОР за ступенем дії на організм людини
|
Клас небезпеки |
Характеристика класу небезпеки |
ССК, мг/м3 |
|
1 |
Речовини надзвичайно небезпечні |
< 500 |
|
2 |
Речовини високо небезпечні |
501-5000 |
|
3 |
Речовини помірно небезпечні |
5001-50000 |
|
4 |
Речовини мало небезпечні |
> 50001 |
ССК - середня смертельна токсодоза LC50, яка приво-дить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.
До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо ток-сичних) хімічних речовин відносяться:
деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);
карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);
речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціа-нати);
сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);
фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);
хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
галогени (хлор, бром);
інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бро-мід, фосген, інші).
До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:
мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфор-на, оцтова, інші);
луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);
сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сір-ковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);
хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);
деякі спирти і альдегіди кислот;
органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідрок-силамін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітро-фенол);
феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.
До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.
Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпеч-них речовин складають пестициди – препарати, які призначені для боротьби з шкідниками сільськогос-подарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини. За хімічним складом пести-циди можна розділити на групи:
фосфорорганічні сполуки (паратіон, диметоксидихлор-вінілфосфат, карбофос, хлорофос та інші);
карбомати (севін, карботіон та інші);
хлорорганічні сполуки (ДДТ, дильдрін, гексахлоран та інші);
ртутьорганічні сполуки (метилртуть, ацетат метоксіетил-ртуті та інші);
похідні фенікси оцтової кислоти (2, 4-дихлорфенікс-оцтова кислота-2, 4-Д; 2, 4, 5-трихлорфеніксоцтова кислота – 2, 4, 5-Т);
похідні дипиридила (паракват, дикват та інші);
органічні нітросполуки (динітроортокрезол – ДНОК, динітрофенол – ДНФ); інші.
Більшість із вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі і слабко токсичні (помірно, слабко токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас привести до масових сані-тарних втрат в наслідок аварій (катастроф), що супровод-жуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.
Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визна-чених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко перехо-дити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), який може стати при-чиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Таким чином, СДОР – це обертання в великих кіль-костях у промисловості, сільському господарстві і на транспорті токсичних хімічних сполук, що можуть при руйнуванні (аварії) на об’єктах легко переходити в повітря і викликати масові ураження сил цивільної оборони та населення.
До хімічно небезпечних об’єктів відносяться:
Фізико-хімічні властивості СДОР в більшості визна-чають їх можливість переходити в головний фактор ура-ження і створювати концентрації, що можуть поражати людей. Найбільше значення мають агрегатний стан речо-вини, розчинність її в воді і різного роду розчинниках, щільність речовини та її газової фази, гідроліз, летучість, максимальна концентрація, питома теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченого пару, коефі-цієнт дифузії, температура кипіння і замерзання, в’язкість, теплове розширення і стискання, корозійна активність, температура загорання та інші.
Агрегатний стан. При звичайних умовах СДОР мо-жуть бути у виді твердих, рідких або газоподібних речо-вин. Однак при виробництві, використанні, зберіганні або перевезенні їх агрегатний стан може змінюватися від такого в звичайних умовах, що може оказати вплив як на кількість СДОР, яка викидається в повітря, так і на фазовий дисперсний склад зараженої хмари.
Розчинність – можливість однієї речовини рівномірно розповсюджуватися в середовищі другої або інших речо-вин, створюючи розчин. Розчинність СДОР у воді та орга-нічних розчинниках має суттєве значення. Добра розчин-ність може привести до сильного зараження водосховищ, внаслідок чого вони на тривалий час можуть складати серйозну небезпеку для людини.
В той же час добра розчинність в воді і органічних розчинниках може дозволити використання при необхід-ності розчини різних речовин для дегазації (нейтралізації СДОР).
Щільність – масовий стан даної речовини в одиниці об’єму. Вона оказує вплив на розповсюдження СДОР. Як-що щільність газової фази СДОР більше повітря, то на по-чатковому етапі виникнення зараженої хмари вони будуть скупчуватися в низинних місцях рельєфу місцевості, ство-рюючи високі концентрації.
Гідроліз – розклад речовини водою. Він визначає умови зберігання, стану в повітрі і на місцевості, стійкість СДОР у випадку їх аварійних викидів (виливів). При чому менше СДОР піддається гідролізному розкладу, тим більше три-валість дії його факторів ураження.
Летучість – можливість конкретної хімічної речовини переходити в пароподібний стан. Кількісною характерис-тикою летучості є максимальна концентрація пару СДОР при даній температурі (кількість речовини, що є в одиниці об’єму його насиченого пару при даній температурі в замк-нутій системі, коли рідка і газоподібна фази СДОР знахо-дяться в рівновазі).
Теплоємність визначає характер викиду і випарову-вання СДОР з поверхні у випадку аварійної ситуації. Вона представляє собою відношення кількості теплоти, що пере-даються системі в якому-небудь процесі, до відповідної зміни температури. Питомою теплоємністю називають від-ношення кількості теплоти до одиниці маси речовини.
Теплота випарювання – кількість теплоти, яку погли-нає речовина при ізотермічному випаровуванні рідини, рівновеликій з своїм паром. У випадку відношення до оди-ниці маси речовини (1 г, 1 кг) вона називається питомою теплотою випарювання. Так само, як і теплоємність, дана величина є одною із головних фізико-хімічних характе-ристик, які визначають характер викидів і наступних випа-ровувань СДОР.
Температура кипіння дозволяє побічно судити про летучість СДОР і характеризувати тривалість дії фактору ураження. Чом вище температура кипіння СДОР, тим пові-льніше вона випаровується.
Температура замерзання – температура, при якій ріди-на лишається рухомості і загустіє настільки, що при нахилі пробірки з продуктом під кутом 45° його рівень залишає-ться незмінним на протязі 1 хвилини. Температура замер-зання має важливе значення при транспортуванні і визна-чає характер поведінки СДОР при низьких температурах.
В’язкість – властивість рідинних, а також пароподібних середовищ оказувати опір їх течії (переміщенню одного шару відносно другого) під дією зовнішніх сил. В’язкість оказує вплив на характер поведінки СДОР в аварійній ситуації (характер дроблення, убирання і інших).
Корозійна активність – властивість руйнувати оболон-ки, в яких зберігається (перевозиться) СДОР. Вона є причиною більшості аварій (руйнувань) на промислових і транспортних об’єктах, в тому числі в процесі зберігання. Більшість СДОР має підвищену корозійну активність.
Температура спалаху – сама низка температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань над його поверхнею виникають пари або гази, які здібні загоратися в повітрі від стороннього джерела вогню. Стійкого горіння речовини при цьому не виникає.
Температура загорання - найменша температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалювання стороннім джерелом вогню виникає самос-тійне горіння цієї речовини. Дана характеристика харак-терна тільки горючим речовинам.
Температура самозагорання – сама низка температура речовини (або її оптимальної суміші з повітрям), при нагріві до якої виникає різке збільшення швидкості екзо-термічних реакцій, що приводять до виникнення горіння з полум’ям.
Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і такі токсодози: гра-нично допустима, порогові, виводячи із строю і смертельні.
Межа переносності – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати визначений час без стійкого ураження.
Гранично допустима токсодоза (ГДК) – така доза (концентрація) при якій симптоми отруєння ще не нас-тупають. Вона реґламентує допустиму ступінь зараження сильнодіючою отруйною речовиною (СДОР) повітря робочої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії на люди-ну на протязі робочого дня (8 годин) не може визвати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворю-вань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку з значно низьким інтервалом дії СДОР.
Середня порогова (токсодоза РС50) – доза, яка викли-кає початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна концентрація (найменша кіль-кість речовини, яка може викликати відчутний фізіоло-гічний ефект).
Середня виводяча (токсодоза ІС50) – доза, яка приво-дить до виходу із строю 50% уражених.
Середня смертельна (токсодоза LC50) – доза, яка при-водить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії СДОР.
При загальній дії токсичний ефект появляється після попадання СДОР в кров через шкіряні покрови (шкіряна резорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна токсичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в організм людини.
При місцевій дії токсичний ефект появляється в місті контакту сильнодіючої отруйної речовини з тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів дихання, розлад зору).
Для кількісної характеристики токсичності різних хіміч-них сполук користуються визначеними категоріями ток-сичних доз, що враховують шлях проникнення речовин в організм людини.
Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (мілі-грамах) за хвилину (секунду) на кубічний метр (г·хв/м3, г·с/м3, мг·хв/л).
Шкіряно-резорбтивні токсичні дози вимірюються кіль-кістю речовини, яка приходиться на одиницю поверхні або одиницю маси тіла (мг/см2, мг/м2, г/см2, кг/см2, кг/м2 або мг/кг).
Значення інгаляційних і шкіряно-резорбтивних токсич-них доз СДОР дозволяють, з однієї сторони, порівнювати їх між собою, а з другої сторони, оцінювати ступінь важ-кості ураження потерпілих в аварійній ситуації.
Хімічні речовини, які можуть викликати масові ура-ження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:
перша група – речовини з переважною дією удушення:
з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, оксихлорид фосфору);
з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);
друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);
третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:
з вираженою дією припікання (акрилонітрил);
з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірково-день, окисли азоту);
четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпу-льсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);
п’ята група – речовини, що мають дію удушення і ней-ротропну дію (аміак);
шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метил-бромид, метилхлорид, діметилсульфат);
сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).
До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Трива-лість кожного періоду визначається токсичними власти-востями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пару ряду речовин в високих концентраціях мож-ливий швидкий літальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним опаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.
До речовин переважно загальної отруйної дії віднося-ться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною гибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.
Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.
Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів диха-льної цепі (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єд-нувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, ди-нітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси суб-стратів для процесів біологічного окислення (етилен-хлоргідрин, етиленфторгідрин).
До речовин з дією удушення і загально отруйною дією відноситься значна кількість СДОР, що здібні при інгаля-ційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резор-бції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значно утруд-нює надання допомоги потерпілим.
До речовин, що діють на генерацію, проведення і пере-дачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), відносяться речовини, які порушують механізми периферичної нер-вової регуляції, а також модулюючи стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися в процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптич-ній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.
До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.
В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який усугуб-ляється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.
До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розви-вається, як правило, поступово і в важких випадках закінчується смертю на протязі декількох діб.
В патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з сторони центральної нервової системи, паренхіматозних органів і іноді системи крові.
За своєю побудовою ці речовини відносяться до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною власти-вістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційнодійсних вуглеводневих радикалів.
До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенірованих ароматичних вуг-леводів. При цьому особою біологічною активністю від-значається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.
Дані речовини здібні, діючи через легені, травний тракт і неушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзви-чайно в’ялим проходженням. При цьому практично в про-цес залучаються всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді привести до літального кінця.
Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодію-чої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природ-ному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зара-ження місцевості і об’єктів господарської діяльності.
Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.
На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини пере-возять автотранспортом в балонах, контейнерах та авто-цистернах. Із широкого спектра балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких СДОР використо-вуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має ванта-жопідйомність 3,2; 10 і 16 тн. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 тн, аміл до 40 тн і гептил до 30 тн.
Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів: фізико-хімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру техно-логічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефектив-ності засобів проти аварійного захисту і т.д. крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і переве-зення СДОР в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попе-реджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів проти аварійного захисту.
Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічних небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супро-воджуються викидом (виливом) СДОР, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приведуть до ураження виробничого персоналу і насе-лення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об’єкту.
Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують СДОР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсич-них хімічних продуктів. Значно більша кількість СДОР за об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це приво-дить до того, що при аваріях у цехах підприємств в біль-шості випадків мають місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ура-ження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.
При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, СДОР розповсюджується за межі підприємства, що приводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що розташовано в зоні ура-ження суб’єкта господарювання.
Місткість складів СДОР на любому підприємстві виз-начається в залежності від необхідного запасу, що забез-печує безперервну роботу підприємства, а також від до-цільно допустимого накопичення на виробничій площадці товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У наслідку норми зберігання СДОР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироб-лення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також ток-сичності, пожежної і вибухової безпеки.
В середньому на підприємствах мінімальні (не пони-жуючі) запаси хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речо-вин і мінеральних добрив – до 10-15 діб.
В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить СДОР, може одночасно зберігатися тисячі тон різних сильнодіючих отруйних речовин.
На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільш широке розповсюдження сьо-годні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.
Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в ємностях місткістю від 1 до 1000 т, аміак – від 5 до 30000 т, синильна кислота – від 1 до 200 т, окисел етилену – в шарових резервуарах об’ємом 800 м3 і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин, тетраетилсви-нець, сірковуглець – в ємностях місткістю від 1 до 100 т.
Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОР на випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загород-жувальна стінка з не горючих і стійких до корозії мате-ріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об’єм обвалу-вання, розраховується на повний об’єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.
Відстань від складів СДОР об’ємом більше 8000 м3 до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м. Від-стань від складів з наземним розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т.д.) збільшується в два рази.
Для зберігання СДОР на складах підприємств викорис-товуються наступні головні способи:
в резервуарах під високим тиском;
в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шаро-ві резервуари великої місткості);
зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для високо киплячих рідин).
Спосіб зберігання СДОР у більшості визначає їх пове-дінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).
У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися на протязі тривалого часу. Процес випаровування в даному випадку можна умовно розділи-ти на три періоди.
Перший період – бурне, майже моментальне випарову-вання за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі. Даний процес забезпечує головну кількість пару СДОР, що потрапляє в повітря за цей період часу. Крім того, частина СДОР переходить в пар за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і сонцевої радіації. В результаті температура рідини знижується до температури кипіння. Враховуючи, що за даний період часу випаровує-ться значна кількість СДОР, то може виникнути хмара з концентраціями СДОР, значно перевищуючи смертельні.
Другий період – нестійке випаровування СДОР за раху-нок тепла піддону (обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким спадом інтен-сивності випаровування в перші хвилини після розливу з одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури кипіння.
Третій період – стаціонарне випаровування СДОР за рахунок тепла навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від швидкості вітру, тем-ператури навколишнього повітря і рідкого шару. Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівню-вати нулю. Тривалість стаціонарного періоду в залежності від типу СДОР, його кількості і зовнішніх умов може складати години, добу і більше.
У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості СДОР в піддон (обвалування) випарування за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі у зв’язку з малим надмірним тиском майже не спостерігається. Для даного типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного випаровування СДОР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок тепла піддону (обвалування), зміною теплоутри-мання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що переходить в первинну хмару, як правило, не перевищує 3-5 % при температурі навколишнього повітря 25-30 °C.
При відкритті оболонок з високо кип’яченими рідинами виникнення первинної хмари не спостерігається. Випару-вання рідини здійснюється за стаціонарним процесом і залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР і темпе-ратури навколишнього повітря. Враховуючи малі швид-кості випаровування таких СДОР, вони будуть являти собою небезпеку тільки для навколишніх, що знаходяться в районі аварії.
Треба відмітити, що на багатьох об’єктах скупчена значна кількість різних легко горючих речовин, у тому числі СДОР (аміак, окисел етилену, синильна кислота, окисел вуглецю та інші). Багато СДОР вибухонебезпечні (гідразин, окисли азоту та інші). Цю обставину необхідно враховувати при виникненні пожеж на об’єктах. Більше того, сама пожежа на підприємстві може сприяти виді-ленню різних отруйних речовин. Так наприклад, горіння поліуретану та інших пластмас приводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю, різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших СДОР в небезпечних концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.
При організації робіт з ліквідації хімічної небезпечної аварії на об’єкті господарської діяльності і її наслідків не-обхідно враховувати не тільки фізико-хімічні властивості СДОР, але і їх вибухову і пожежну небезпеку, можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруй-них речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту персоналу, який приймає участь в роботах.
Аналіз аварійних ситуацій які мали місце і виконані розрахунки показують, що об’єкти з хімічними небезпеч-ними компонентами можуть бути джерелом: залпових викидів СДОР в атмосферу, в водойми; хімічної пожежі з поступом токсичних речовин в довкілля; руйнівних вибу-хів; зараження об’єктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження хмари; широких зон задимлення у сполуці з токсичними продуктами.
Для любої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На хімічному небезпечному об’єкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і місцевості та інші, а за межами об’єктів – зараження довкілля.
Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії, приводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах з швидкістю вітрового пере-носу. Для багатьох СДОР характерна тривалість зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і об’єктів біосфери.
Масштаби ураження при хімічних небезпечних аваріях дуже сильно зависять від метеорологічних обставин і умов зберігання СДОР. Так, іноді сильний викид може не спричинити значної шкоди або він буде мінімальним, в той же час менший викид в інших умовах може привести до більшої шкоди.
Із цих особливостей хімічних небезпечних аварій слі-дує: захисні заходи і, понад все, прогнозування, вияв і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оператив-ністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розповсюдження СДОР, можуть бути уражені, для обслі-дування яких і надання їм медичної допомоги знадоб-ляться значні сили і засоби. Локалізація джерела поступу СДОР в довкілля має визначну роль в попередженні масового ураження людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контролюємо русло, зменшити викиди СДОР і значно знизити шкоду.
PAGE 1